Виручка - основне джерело формування фінансових ресурсів підприємства

Для забезпечення ефективності функціонування підприємства необхідно оптимізувати грошові надходження. У короткостроковому періоді це досягається через використання «системи прискорення-уповільнення платіжного обороту». Підприємством розробляються заходи, спрямовані на прискорення грошових надходжень і уповільнення їх виплат. Особливу увагу варто приділяти прискореному погашенню дебіторської заборгованості. На підприємствах України понад 70--90 % дебіторської заборгованості припадає лише на один її вид -- дебіторську заборгованість за розрахунками за поставлену продукцію (наданий товарний кредит). [19, с.78]

Прискорення залучення коштів у короткостроковому періоді може бути досягнуте за рахунок наступних заходів:

1) збільшення розміру цінових знижок за готівку по реалізованій покупцям продукції;

2) забезпечення часткової або повної передоплати за вироблену продукцію, що користується високим попитом на ринку;

3) скорочення термінів надання товарного (комерційного) кредиту покупцям;

4) прискорення інкасації простроченої дебіторської заборгованості;

5) використання сучасних форм рефінансування дебіторської заборгованості - обліку векселів, факторингу, форфейтинга;

6) прискорення інкасації платіжних документів покупців продукції (часу перебування їх у шляху, у процесі реєстрації, у процесі зарахування грошей на розрахунковий рахунок і т.п.).

Кожне підприємство у процесі здійснення фінансово-господарської діяльності має проводити певну політику щодо зростання грошових надходжень у довгостроковому періоді. Це можливо в результаті:

1) залучення стратегічних інвесторів з метою збільшення обсягу власного капіталу;

2) додаткової емісії акцій;

3) залучення довгострокових фінансових кредитів;

4) продажу частини (або всього обсягу) фінансових інструментів інвестування;

5) продажу (або здавання в оренду) обладнання, яке не використовується.

Оптимізація грошових потоків підприємства є однією з найважливіших функцій управління грошовими коштами, спрямованої на підвищення їх ефективності в майбутньому періоді. Найважливішими завданнями, які вирішуються в процесі цього етапу управління грошовими потоками, є:

1) максимізації рівня їх фінансової рентабельності;

2) мінімізації їх вартості;

3) мінімізації рівня фінансових ризиків. [14, с.68]

Планування грошових потоків підприємства в розрізі різних їх видів може носити тільки прогнозний характер у силу невизначеності ряду його вихідних передумов, а саме, нестабільного податкового законодавства в Україні, інфляції та девальвації національної валюти. Тому планування грошових потоків здійснюється у формі різноманітних планових розрахунків цих показників при різних сценаріях розвитку вихідних факторів. Ефективним інструментом планування грошових потоків підприємства є складання на визначенні періоди бюджетів руху грошових коштів підприємства. Об'єктом забезпечення ефективного контролю грошових потоків підприємства є:

1) виконання встановлених планових завдань з формування обсягу коштів та їх витраті за плановими напрямками;

2) рівномірність формування грошових потоків у часі;

3) ліквідність грошових потоків у часі та їх ефективність.

Рисунок 3.1 - Фактори впливу на формування грошових потоків

Як видно з рисунку 3.1, формування грошових потоків підприємства, до яких відноситься і виручка, залежить від багатьох факторів, як внутрішніх, так і зовнішніх.

Підвищення суми чистого грошового потоку підприємства може бути забезпечене за рахунок здійснення наступних основних заходів:

1) зниження суми постійних витрат;

2) зниження рівня перемінних витрат;

3) здійснення ефективної податкової політики, що забезпечує зниження рівня сумарних податкових виплат;

4) здійснення ефективної цінової політики, що забезпечує підвищення рівня прибутковості операційної діяльності;

5) використання методу прискореної амортизації основних засобів;

6) скорочення періоду амортизації використовуваних підприємством нематеріальних активів;

7) продажу невикористовуваних видів основних засобів і нематеріальних активів;

8) посилення претензійної роботи з метою повного і своєчасного стягнення штрафних санкцій. [10, с.52]

Стосовно збільшення безпосередньо грошових потоків, слід розробляти стратегію збільшення прибутку, який являється основним джерелом збільшення вхідних грошових потоків.

Для того, щоб визначити стратегічний розмір прибутку на підприємстві на наступний рік, в першу чергу слід спрогнозувати темп зростання обсягу продажу протягом року та прибуток із продажу.

Наведемо деякі фактори, які повинно розглядати підприємство у процесі прогнозування обсягів продажу:

1) Рівень економічної активності на ринку, де працює підприємство (наскільки стійкий економічний стан очікується на кожній території збуту).

2) Майбутня частка ринку, яку може зайняти підприємство на кожній території.

3) Стратегія ціноутворення.

4) Інфляційні впливи на ціну. Підприємство може планувати підвищити ціни у середньому на величину очікуваного підвищення рівня інфляції.

5) Вплив рекламних кампаній, умов кредитування, просування товарів тощо. Тому прогнозується і розвиток цих напрямків.

Дуже важливим моментом при обґрунтуванні стратегії формування прибутку підприємства на наступний рік є пошук резервів росту прибутку. Схема аналізу можливих резервів підвищення рівня прибутковості на підприємстві зображена на рис. 3.2:

Рис. 3.2 - Резерви збільшення прибутку на підприємстві[15, с.76]

Наведена схема характеризує найбільш ефективні заходи по підвищенню прибутку підприємства. Збільшення обсягу реалізації продукції можливе внаслідок придбання товарів з більшим ступенем обіговості або товарів вищої якості. Покращення стану реалізації на фірмі можливо також при пошуку більш вигідних партнерів по збуту товарної продукції або покращення якості послуг при обслуговуванні споживачів. Найбільший ризик серед основних напрямків збільшення прибутку від реалізації товарів є підвищення цін на них, адже в сучасних конкурентних умовах вартісний обсяг виручки від реалізації може значно зменшитися.

Важливою рисою ефективної діяльності підприємств є самофінансування. Самофінансування - здатність підприємства з зароблених засобів не тільки відшкодовувати виробничі витрати, але і фінансувати розширення виробництва, рішення соціальних задач. Самофінансування здійснюється за рахунок прибутку й амортизації. Однак у процесі нагромадження обсяг прибутку піддається зменшенню за рахунок податків і різних платежів із прибутку. У кінцевому рахунку, залишається нерозподілений прибуток. З нерозподіленого прибутку й амортизації формуються основні джерела самофінансування підприємства. Потреби у власних фінансових ресурсах для формування й ефективного використання всіх господарських засобів, розширення виробництва і поліпшення соціально-культурної сфери підприємства повинні задовольнятися в першу чергу за рахунок грошових надходжень від власної діяльності. Основним напрямком покращення самофінансування підприємства є збільшення його прибутку. Збільшувати прибуток можна за допомогою багатьох факторів. Наприклад, можна збільшити ціну на продукцію, надані послуги, виконану роботу. Проте цей варіант не завжди може пройти, оскільки на сучасному етапі розвитку нашої країни підприємства не мають достатньо грошових коштів, щоб заплатити ще більшу суму за послуги, роботу, товари. Отже, резерви зростання прибутку - це кількісні можливості збільшення прибутку завдяки:

1) Збільшенню обсягу реалізації продукції;

2) Зменшенню витрат на виробництво і реалізацію продукції: усунення перевитрат по сировині і матеріалах, усунення понадпланових відходів, усунення невиправданих і непродуктивних витрат у складі цехових і загально-виробничих витрат, а також у складі витрат на утримання і експлуатацію устаткування, усунення втрат від браку;

3) Постійному зниженню позареалізаційних збитків. [16, с.95]

Ще одним напрямом у пошуку резервів зростання прибутку є аналіз використання ресурсів підприємства, собівартості виготовленої продукції. Зниження витрат на виробництво і реалізацію продукції - основний резерв збільшення прибутку підприємства. Тож аналізуючи витрати на виробництво продукції, знаходимо резерви її зниження, які водночас є і резервами збільшення прибутку. Також важливим резервом для покращення самофінансування підприємства є скорочення дебіторської та кредиторської заборгованості підприємства. Причин росту кредиторської заборгованості є багато. Основною з них є відсутність коштів по оплаті своїх зобов'язань. Проте підприємство може штучно збільшити свою заборгованість. Це відбувається при умові, якщо в країні намітилась ситуація, що спричиняє ріст інфляції. При такій умові підприємство може завідома збільшити свою кредиторську заборгованість з метою віддати через деякий час ту ж саму суму заборгованості. Цей варіант можливий лише при умові, що ціни за надані підприємством послуги зросли, а сума заборгованості не змінилась (або зросла в незначній мірі).

Інша ситуація складається з дебіторською заборгованістю. В основному, в сучасних умовах господарювання в Україні ріст дебіторської заборгованості відбувається по причині взаємних неплатежів між підприємствами, тобто у нас неефективні методи розрахунків між підприємствами. Розглядаючи питання скорочення дебіторської заборгованості (розрахунку з покупцями і замовниками), слід ознайомитися з одним із методів розрахунку з покупцями, що широко використовується в країнах з розвинутими ринковими відносинами. Це метод надання знижок при достроковій оплаті. Відомо, що в умовах інфляції будь-яка відстрочка платежу призводить до того, що підприємство-виробник реально одержує лише частину вартості реалізованої продукції. Тому підприємству інколи вигідніше зробити знижку на реалізований товар за умови оплати рахунка (наприклад, у десятиденний строк), ніж втратити певну суму в результаті інфляції. На мою думку, саме такі нетрадиційні методи дозволять скоротити обсяги заборгованостей між підприємствами.

Іншим важливим фактором у роботі підприємства є самооплатність. Самооплатність - здатність підприємства покривати свої видатки (витрати) результатами виробництва, забезпечуючи тим самим повторюваність виробництва в незмінних масштабах. Самооплатність - це невід'ємний момент самофінансування. У процесі досягнення самооплатності зважуються дві найважливіші для підприємства проблеми:

1) Боротьба зі збитковістю. Якщо підприємство хронічно зазнає збитків, то потрібен комплекс заходів для фінансового оздоровлення (санації) підприємства. Цей комплекс включає:

a) відновлення продукції, що випускається (аж до перепрофілювання);

b) реалізацію невикористаних матеріалів, невстановленого устаткування;

c) модернізацію виробництва;

d) інтенсифікацію праці працівників і завантаження устаткування;

e) упровадження прогресивних форм організації праці.

2) Підвищення прибутковості. Підприємство не тільки повинне покривати свої видатки доходами, але і бути рентабельним, тобто діставати прибуток.

Існують різні шляхи підвищення прибутковості підприємства:

1) маркетингові шляхи, зв'язані з коректуванням стратегії і тактики;

2) підвищення якості витоку прибутку;

3) точне і своєчасне виконання договорів по постачанню продукції. [14, с.82]

Підприємницька діяльність (підприємництво) являє собою ініціативну самостійну діяльність громадян і їхніх об'єднань, спрямовану на одержання прибутку. Отже, одержання прибутку - це безпосередня ціль підприємства. Але одержати прибуток підприємство може тільки в тому випадку, якщо воно виробляє продукцію або послуги, що реалізуються, тобто задовольняють суспільні потреби. Співпідпорядкованість цих двох цілей - задоволення потреби й одержання прибутку - така: не можна отримати прибуток, не вивчивши потреби і не почавши робити той продукт, що задовольняє потреби. Потреби у свою чергу підрозділяються на: потреби і платоспроможні потреби. Необхідно виробити продукт, що задовольняє потреби і при тому по такій ціні, що задовольнила б платоспроможні потреби. А прийнятна ціна можлива тільки в тому випадку, коли підприємство витримує визначений рівень витрат, коли споживані ресурси, витрати менше, ніж отримана виручка, тобто, коли підприємство працює з прибутком. У цьому випадку і говориться, що прибуток - безпосередня ціль функціонування підприємства й одночасно це результат його діяльності. Якщо підприємство не укладається в рамки такого поводження і не одержує прибутку від своєї виробничої діяльності, воно змушено піти з економічної сфери, визнати себе банкрутом. Якщо витрати і штрафи в істотній мірі залежать від підприємства, то податки, що сплачуються підприємством, - це зовнішні умови господарювання. Податкова система, що діє в даний час у України, достатньо громіздка і диференційована на федеральний, республіканський і місцевий рівні. Підприємство повинно сплачувати на першому рівні: податок із додаткової вартості, акцизи на окремі види і групи товарів, відрахування на покриття витрат по геологорозвідувальних і геолого-пошукових роботах по корисним копалинам; прибутковий податок із юридичних і фізичних осіб, податок на транспортні засоби, гербовий податок, державний збір. На другому рівні - податок на видобуток природних ресурсів у виді акцизів, акцизи на бензин, моторне паливо, газ, податок на майно підприємства, плату за воду, що забирається промисловими підприємствами з водогосподарчих систем. На третьому рівні - місцеві податки: податок на будівлі, помешкання і спорудження, земельний податок, промисловий податок, збір за реєстрацію підприємницької діяльності фізичних осіб, податок на рекламу, ліцензійний збір за право проведення місцевих аукціонів і лотерей, збір з аукціонних продажів і ін.

Отже, підприємство в умовах ринку у своєму прагненні максимізувати прибуток володіє чотирма ступенями свободи:

1) установлення цін,

2) формування витрат,

3) формування обсягів продукції,

4) вибір номенклатури й асортименту продукції. [9, с.85]

Але цими ж ступенями свободи володіють і всі інші учасники ринку, і тому кожне підприємство повинно враховувати не тільки своє поведінку на ринку, але і поведінку конкурентів. У умовах ринку виробники продукції змагаються за те, щоб найбільше повно задовольнити потреби покупців, споживачів у широкому значенні слова, тільки, у цьому випадку вони можуть процвітати як виробники продукції. Добробут фірми в області фінансів забезпечується за рахунок дії як зовнішніх, так і внутрішніх чинників, причому для підприємця особливе значення одержують, насамперед, зовнішні обставини, що він змінити не може і змушений до них пристосовуватися. Внутрішні можливості фірми використовуються таким чином, щоб ефективно задіяти зовнішні чинники. Аналіз зовнішнього середовища служить інструментом, за допомогою якого менеджери контролюють зовнішні стосовно організації чинники з метою передбачати потенційні небезпеки і вчасно задіяти можливості, що знову відчиняються. Вивчення зовнішнього середовища дозволяє фірмі своєчасно спрогнозувати появу ринкових небезпек, підготувати ситуаційні плани на випадок виникнення непередбачених обставин, розробити стратегію, що дозволить компанії досягти поставлені цілі та перетворити потенційні погрози у вигідні можливості. Зовнішнє середовище - це всі ті зовнішні чинники, що впливають на діяльність фірми і, у свою чергу, відчувають на собі її вплив. До них ставляться географічні, міжнародні, національні, політичні, правові, економічні, соціальні й інші чинники. Останнім часом усе більш важливе значення набувають збут, реклама, просування товару. Ці показники займають одне з центральних місць в аналізі. Фірма може розраховувати на успіх на ринку тільки в тому випадку, якщо вона має активних і компетентних реалізаторів її товарів і послуг, агресивну, творчо розроблену рекламу, цілісну систему просування товарів і послуг до покупця. Але, звичайно, найголовніше в удосконалюванні механізму формування і розподіли прибутків підприємства - аналіз прибутковості. Прибуток - показник ефективності діяльності будь-якої комерційної організації. Тому постійний контроль за прибутком від усіх напрямків діяльності, різних товарів і послуг є важливою функцією керування. Фінансовий стан організації багато в чому визначає, яку тактику і стратегію вибере керівництво на ринку. Детальний аналіз фінансового стана допомагає виявити вже наявні і потенційні резерви організації в цій області. Аналіз фінансового стана звичайно проводиться методами фінансової ревізії. Найважливішою категорією ринкової економіки є прибуток. Саме при цій умові фірма може стабільно існувати і забезпечувати собі основу для росту. Стабільний прибуток фірми виявляється у виді дивіденду на вкладений капітал, сприяє притягненню нових інвесторів і, отже, збільшенню власного капіталу фірми. Тому стає зрозумілим інтерес до проблем прибутковості діяльності фірми. Прибуток, точніше, його максимизація виступає безпосередньою метою виробництва в будь-якій галузі національної економіки. Виробники, проте, можуть зштовхуватися з особливими ситуаціями, що висувають на перший план рішення проблем, що не укладаються в напрямок максимизації прибутку, або навіть таких, що викликають протиріччя з цією ціллю: наприклад, різке зниження цін для виходу на нові ринки або проведення дорогих рекламних компаній для притягнення споживачів, здійснення мір екологічного порядку і т.п. Але всі подібні кроки носять усе ж тактичний характер і в кінцевому рахунку підпорядковані рішенню головної стратегічної задачі - одержання як можливо великого прибутку. У залежності від часу, що затрачається на зміну кількості використовуваних у виробництві ресурсів, виділяють короткостроковий і довгостроковий періоди в діяльності фірми. Короткостроковий - той, протягом якого підприємство не може змінити свої виробничі потужності. У цей період воно в стані домагатися зсувів лише в інтенсивності використання цих потужностей - через ресурси (сировина, паливо, енергія, жива праця і т.п.), що піддаються швидкому коригуванню. Довгостроковий період - такий, що достатній для зміни кількості всіх що залучаються ресурсів, включаючи виробничі потужності. Протягом цього періоду можуть виникати нові фірми і закриватися старі. Короткостроковий і довгостроковий періоди не є чітко визначеними інтервалами, однаковими для всіх галузей. Останні різняться, насамперед, по можливостях зміни виробничих потужностей, а не по тривалості. Наприклад, у легкій промисловості ці зміни можуть бути досить швидко здійснені (так, підприємство по пошиттю одягу розширить свої виробничі потужності за декілька днів, установив додаткові столи для розкрою тканин і швейні машини). У важкій промисловості цей процес потребує значно більшого часу (наприклад, для будівництва нового нафтопереробного заводу може знадобитися декілька років). Суть розходження між періодами складається в можливості зміни виробничих потужностей. У рамках короткострокового періоду неможливо ввести в стрій нові потужності, але можливо підвищить ступінь їх використання. У межах довгострокового періоду можна розширити виробничі потужності. Розподіл на два періоди має велике значення при визначенні стратегії і тактики фірми в максимізації прибутку. Щоб підприємство могло ефективно функціонувати і розвиватися, йому насамперед потрібна стабільність грошової виручки, достатньої для розрахунку з постачальниками, кредиторами, своїми робітниками, місцевими органами влади, державою. Після розрахунків і виконання зобов'язань необхідний ще і прибуток, обсяг якого повинний бути, принаймні, не нижче запланованого. Але фінансова стабільність не зводиться тільки до платоспроможності. Для досягнення і підтримки фінансової стабільності важливі не тільки абсолютні розміри прибутку, скільки щодо обсягу капіталу й обсягу виручки, тобто показники рентабельності. Зростання виручки і прибутків, що сприяє нарощуванню рентабельності, підвищенню стійкості підприємства, зменшенню можливості його банкрутства, раціональний лише до визначених меж, оскільки, як правило, високу рентабельність ринкових позицій забезпечують, діючи з підвищеним ризиком. У цьому випадку зростають потенційні можливості збитків, а в наступному і банкрутства. Результати підприємницької діяльності багато в чому вирішуються вибором складу і структури, що виготовляється і реалізованих товарів, що робляться послуг. Тут важлива не тільки загальний розмір витрат, але і залежність між постійними і перемінними витратами, що визначають швидкість обороту капіталу. Велике значення має для дії менеджера або керівника урахування повною мірою особливостей тієї стадії життєвого циклу, на якому знаходиться фірма.

Виручка від реалізації продукції є основним джерелом коштів підприємства, тому фінансова служба зобов'язана забезпечити повне й рівномірне надходження її від покупців. Це потребує встановлення фінансового контролю за ритмічністю виробництва, дотриманням графіка відвантаження готової продукції, одержанням платіжних документів, своєчасним переданням їх покупцям або в банк - залежно від форми розрахунків, які встановлені в договорах.

Для організації цієї роботи фінансовій службі важливо налагодити постійні організаційно-інформаційні контакти з виробничими і функціональними підрозділами підприємства, передусім - з плановим, виробничим відділами і з відділом збуту. Від планового відділу фінансова служба одержує щомісячні плани випуску товарної продукції за вартістю і в номенклатурі, у виробничому відділі черпає інформацію про докладні графіки випуску продукції. На багатьох підприємствах такі графіки складаються після узгодження з фінансовою службою, яка на цьому етапі виробничого планування може вплинути на збільшення обсягу реалізації (враховуючи такі фактори, як ціни на ту чи іншу продукцію, фінансовий стан потенційних покупців, форми розрахунків з ними, наявність на складах підприємства понаднормативних перехідних запасів окремих видів продукції тощо).

Для контролю за ходом реалізації продукції фінансовий відділ одержує від відповідних підрозділів дані про фактичний випуск і відвантаження продукції.

Процес надходження виручки від реалізації значною мірою залежить від своєчасного і правильного оформлення платіжно-розрахункових документів, які пред'являються покупцям. За це повністю відповідає фінансовий відділ підприємства. Особливо ускладнюється ця робота з переходом на форми розрахунків, пов'язані з попередньою оплатою продукції. Фінансова служба повинна своєчасно вислати покупцям рахунки-фактури або платіжні вимоги-доручення для попередньої оплати коштів під передбачені угодами поставки, а після фактичного отримання коштів на поточний рахунок проконтролювати факт відвантаження (відпуску) і дотримання усіх умов договору поставки. [5, с.119-120]

В результаті аналізу проблем оптимізації виручки можна сказати, що підприємство повинно розробляти стратегію власного розвитку з урахуванням напрямків збільшення виручки і прибутку. На формування виручки від реалізації продукції впливають багато факторів, як зовнішніх, так і внутрішніх. Узагальнюючи вищесказане, можна визначити, що основними напрямами збільшення прибутку є збільшення обсягів реалізації продукції, надання знижок, підвищення якості продукції та інші. Також важливим є правове регулювання з боку держави, встановлення оптимальних ставок податків.

ВИСНОВКИ

Отже, в результаті дослідження було встановлено, що єдиного тлумачення поняття «виручка» немає. Найбільш загальним є таке: виручка від реалізації продукції (послуг) - грошові кошти, отримані за поставлену покупцям продукцію або надані послуги. Залежить від обсягу реалізованої продукції, її асортименту, якості і сортності, рівня цін. Своєчасність і повнота надходжень виручки від реалізації продукції сприяє нормальному фінансовому становищу об'єкта господарювання.

Прямий вплив на розмір виручки здійснює обсяг (кількість) реалізованої продукції, який залежить від обсягу виробництва товарної продукції, та рівень відпускних цін, який залежить від якості і споживчих властивостей продукції.

На підприємстві виручка від реалізації продукції - це важливий об'єкт планування. На плануванні величини виручки від реалізації базується все фінансове планування підприємства.

Було проведено аналіз формування та використання виручки на ВАТ «Турбоатом», прослідковано динаміку показників виручки та прибутку. На основі проведеного аналізу стає зрозуміло, що підприємство працює успішно, постійно збільшується розмір виручки, регулярно сплачуються податки. Але рентабельність виробництва на досить низькому рівні. Також було досліджено використання показників виручки та прибутку для аналізу фінансового стану підприємства. Виручка та прибуток є основними показниками, які впливають на фінансовий стан підприємства.

Прибуток є важливим показником ефективності виробничо-господарської діяльності, а також джерелом формування централізованих і децентралізованих фінансових ресурсів.

Отриманий підприємством прибуток є об'єктом розподілу. У розподілі прибутку можна виділити два етапи. Перший етап - це розподіл загального прибутку.

Другий етап - це розподіл і використання прибутку, що залишився в розпорядженні підприємств після здійснення платежів до бюджету. На цьому етапі можуть створюватися за рахунок прибутку цільові фонди для фінансування відповідних витрат.

Було проаналізовано шляхи оптимізації формування виручки та фактори, які впливають на розмір фінансових ресурсів підприємства. В результаті визначено, що організації мають жорстко слідкувати за станом розрахунків з контрагентами, станом ринку. Для того, щоб збільшити грошові надходження, підприємствам потрібно надавати знижки, збільшувати обсяги продажу, ефективніше використовувати основні фонди. Також існує багато інших напрямків, за якими відбувається збільшення прибутку.

У результаті курсового дослідження всі встановлені завдання були вирішені.

ПЕРЕЛІК ЛІТЕРАТУРИ

1. Конституція України прийнята п'ятою сесією Верховної Ради України

28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - №30. - с.141.

2. Господарський кодекс України // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - №18, №19-20, №21-22, ст.144.

3. Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» // Відомості Верховної Ради України. - 1995. - №4. - ст. 28.

4. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 3 «Звіт про фінансові результати» Затверджено наказом МФУ від 31.03.99 р. № 87

5. Бандурка О.М. Фінансова діяльність підприємств: Підручник / Бандурка О.М., Коробов М.Я., Орлов П.І., Петрова К.Я. - 2-ге вид., перероб. і доп. - К.: Либідь. - 2002. - 384 с.

6. Бойчик М.І., Харів П.С., Хопчан М.І. Економіка підприємства: Підручник. - Львів: Сполом. - 1998. - 212 с.

7. Василик О.Д. Теорія фінансів: Підручник.- К.: НІОС. - 2000. - 416с.

8. Гриньова В.М., Коюда В.О. Фінанси підприємств: Навч. посібник. - 3-тє вид., стер. - К.: Знання-Прес. - 2006. - 423 с.

9. Зятковський І.В. Фінанси підприємств: Навч. посіб. для студ. екон. спец. вищ. навч. закл. -- К. - 2002. - 365 с.

10. Колчина Н.В. Финансы предприятий: Учебник / Н.В.Колчина, Г.Б. Поляк, Л.П. Павлова и др.; Под ред. проф. Н.В. Колчиной. - М.: Финансы, ЮНИТИ. - 1998. - 413 с.

11. Марченко А. Аналіз джерел формування фінансових ресурсів // Фінанси України. - 2002. - №9. - С. 102-108.

12. Онисько С.М., Марич П.М. Фінанси підприємств: Підручник для студентів вищих закладів освіти. - 2-ге вид., виправлене і доповнене. - Львів: МагноліяПлюс. - 2006. - 367 с.

13. Поддєрьогін А.М. Фінанси підприємств: Підручник / А.М. Поддєрьогін, М.Д. Білик, Л.Д. Буряк та ін.; Під ред. А.М. Поддєрьогіна. - 6-те вид., перероб. і допов. - К.: КНЕУ. - 2006. - 552 с.

14. Слав'юк Р.А. Фінанси підприємств: Навч. посіб. для студ. вищ. закладів/ Р. А. Слав'юк. - Вид. 3-є , перероб. дооп. -К.: Центр навчальної літератури. - 2004. - 460 с.

15. Філімоненков О.С. Фінанси підприємств: Навчальний посібник. - К.: Ельга, Ніка-Центр. - 2002. - 360 с.

16. Фінанси підприємств: Навчальний посібник: Курс лекцій / За ред. д.е.н., проф. Г.Г. Кірейцева. - Київ: ЦУЛ. - 2002. - 268 с.

17. Фоміна О.В. Напрями вдосконалення обліку операцій з продажу товарів із застосуванням активізаційних управлінських заходів // Актуальні проблеми економіки. - 2008. - №9(87). - С.207 - 216.

18. Цал-Цалко Ю. С. Фінансова звітність підприємства та її аналіз: Навч. посібник. - 2-ге вид., перероб. і доп. - Київ:ЦУЛ. - 2002. - 360 с.

19. Шуляк П.Н. Финансы предприятия: Учебник.- 3-е изд., перераб. и доп.- М.: Дашков и К. - 2002. - 752 c.

20. Інтернет-ресурс; Режим доступу: http://www.smida.gov.ua/reestr/?kod=05762269&tab=2&lang=ua

21. Інтернет-ресурс; Режим доступу: http://www.turboatom.com.ua/investors/reports/84.html

22. Інтернет-ресурс; Режим доступу: http://www.turboatom.com.ua/investors/reports/81.html

ДОДАТКИ

Додаток А

Баланс ВАТ «Турбоатом» за 2009 рік

Баланс на 31.12.2009

Додаток Б

Звіт про фінансові результати ВАТ «Турбоатом» за 2005 - 2009 роки

І. ФІНАНСОВІ РЕЗУЛЬТАТИ

І. ФІНАНСОВІ РЕЗУЛЬТАТИ