Фінансові ресурси місцевого самоврядування

Правова база, що регламентує діяльність численних позабюджетних цільових фондів, потребує систематизації та уточнення. Слід також чітко визначити й розмежувати компетенцію місцевих рад різних рівнів і держави у сфері управління територіальними відділеннями державних позабюджетних фондів та місцевими позабюджетними фондами. Ухвалення в 1995 р. нової редакції Закону "Про бюджетну систему України" і встановлення ним порядку, згідно з яким позабюджетні фонди можуть утворюватися лише за рахунок надходжень від необов'язкових платежів, зумовлює необхідність нового визначення джерел формування їх у законодавстві про місцеве самоврядування.

4.4 Доходи місцевих позабюджетних фондів

Органи місцевого самоврядування всіх рівнів формують позабюджетні фонди з таких джерел:

-- додаткових заходів і зекономлених коштів, одержаних від здійснення організованих ними заходів для розв'язання економічних і соціальних проблем;

доходів від продажу об'єктів міської, районної комунальної власності, від продажу населенню квартир і будинків, що належать до комунальної власності;

доходів від цінних паперів, що придбані за рахунок міських і районних позабюджетних фондів;

добровільних внесків і пожертвувань громадян, підприємств, об'єднань, організацій та установ;

доходів від місцевих позик і місцевих грошово-речових лотерей;

штрафів, які стягуються за одержання підприємствами, об'єднаннями, організаціями й установами необґрунтованого доходу у зв'язку із завищенням цін, тарифів на продукцію, роботи, послуги;

штрафів, які можуть встановлюватися місцевими радами для фізичних і юридичних осіб;

доходів від реалізації нічийного і конфіскованого майна;

плати за реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності;

платежів та штрафів за забруднення навколишнього природного середовища, нераціональне використання природних ресурсів, розміщення відходів та інших платежів за порушення законодавства про охорону навколишнього середовища, санітарних норм і правил, що визначаються відповідно до нормативів, затверджених місцевими радами;

орендної плати за землю;

коштів соціального розвитку підприємств, об'єднань, організацій та установ, що виділяються на соціальний розвиток тих житлових районів, де проживає відповідна кількість їхніх працівників;

інших зборів, платежів і штрафів, що вводяться і призначаються міською і районними радами.

Кошти позабюджетних фондів акумулюються на спеціальних рахунках, які відкриваються в установах банків і вилученню не підлягають.



4.5 Резервні фонди: правова база, надходження та видатки

Резервний фонд бюджету формується для здійснення непередбачених видатків, що не мають постійного характеру і не могли бути передбачені при складанні проекту бюджету. Порядок використання коштів з резервного фонду бюджету визначає Кабінет Міністрів України.

Рішення про виділення коштів з резервного фонду бюджету приймають відповідно Кабінет Міністрів України, Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, міські, міст Києва та Севастополя, районні державні адміністрації та виконавчі органи відповідних рад. Резервний фонд бюджету не може перевищувати 1 % обсягу видатків загального фонду бюджету.

Органи виконавчої влади та виконавчі органи місцевого самоврядування щомісячно звітують перед відповідною радою про витрачання коштів резервного фонду бюджету.

У Державному бюджеті України резервний фонд бюджету передбачається обов'язково. Статтею 24 Бюджетного кодексу встановлено повноваження на створення резервного фонду для непередбачених видатків, що не мають постійного характеру і не могли бути передбачені при складанні відповідного бюджету. Рішення щодо необхідності створення резервного фонду місцевого бюджету приймає відповідна місцева рада. Резервний фонд бюджету не може перевищувати 1% обсягу видатків загального фонду відповідного бюджету. Порядок використання коштів з резервного фонду бюджету визначає Кабінет Міністрів України. Порядок використання коштів резервного фонду бюджету затверджено постановою Кабінету Міністрів України. Постанова визначає напрями використання коштів з резервного фонду бюджету та встановлює відповідні процедури щодо виділення коштів з резервного фонду бюджету і звітування про їх використання.

Бюджетне призначення для резервного фонду встановлюється рішенням про місцевий бюджет загальною сумою без визначення головного розпорядника бюджетних коштів. Використання коштів резервного фонду місцевого бюджету проводиться на підставі порядку, затвердженого відповідною місцевою радою. Виділення коштів за рахунок резервного фонду відповідного бюджету проводиться за рішенням Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, місцевої державної адміністрації, виконавчого органу місцевого самоврядування. Відповідно до пункту 4 статті 24 Бюджетного кодексу Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, виконавчий орган місцевого самоврядування щомісячно звітують відповідно перед Верховною Радою Автономної Республіки Крим та відповідною радою про витрачання коштів з резервного фонду відповідного бюджету.

Кошти з резервного фонду місцевого бюджету можуть використовуватися за такими напрямами:

*на заходи з ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій техногенного, природного, соціально-політичного характеру, такі як:

ліквідація наслідків стихійних явищ;

ліквідація наслідків аварій;

ліквідація епідемій та інших непередбачених надзвичайних ситуацій медико-біологічного характеру;

ліквідація наслідків дій терористичного або антиконституційного спрямування, а також диверсій;

*на інші непередбачені заходи, які, відповідно до законів України, можуть здійснюватися за рахунок коштів місцевих бюджетів, проте не мають постійного характеру і не могли бути враховані при складанні проекту відповідного бюджету, тобто на час затвердження бюджету не було визначених законами, рішеннями Верховної Ради Автономної Республіки Крим, відповідної місцевої ради, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевої державної адміністрації, виконавчого органу місцевого самоврядування підстав для проведення таких заходів. При цьому загальний обсяг цих видатків не може перевищувати 20 % річного обсягу резервного фонду.

До інших непередбачених заходів не можуть бути віднесені такі напрями використання коштів:

обслуговування та погашення боргу Автономної Республіки Крим чи боргу місцевого самоврядування;

додаткові заходи, які забезпечують здійснення бюджетної програми (функції), призначення на яку затверджено в бюджеті;

капітальний ремонт або реконструкція;

придбання житла;

надання гуманітарної чи матеріальної допомоги, якщо це не передбачено іншими місцевими програмами (рішення приймає відповідна рада).

Звернення про виділення коштів з резервного фонду місцевого бюджету підприємства, установи, організації подають до Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, місцевої державної адміністрації, виконавчого органу місцевого самоврядування. У зверненні має бути вказано:

напрям, за яким необхідно виділити кошти з резервного фонду бюджету;

назву головного розпорядника бюджетних коштів, якому пропонується виділити кошти з резервного фонду бюджету;

обсяг асигнувань, який пропонується надати з резервного фонду бюджету;

перелік юридичних та фізичних осіб, яким головний розпорядник бюджетних коштів передбачає надати кошти з резервного фонду бюджету, та пропозиції щодо майбутнього врегулювання майнових прав, пов'язаних з цим процесом;

довідку щодо проведення таких заходів за рахунок інших джерел.

У разі необхідності виділення коштів з резервного фонду бюджету на заходи з ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій до звернення обов'язково додаються експертні висновки від підрозділів з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення, а також комісій з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій - щодо рівня надзвичайної ситуації. Вони розроблюються на підставі матеріалів обстежень на місці події та висновків компетентних органів, актів, що підтверджують розміри завданих збитків; переліків аварійно-відновних робіт і заходів, пов'язаних з ліквідацією наслідків надзвичайних ситуацій.

При поданні звернень щодо виділення коштів на ліквідацію наслідків стихійного лиха заявники повинні додатково представити:

акти обстеження, що підтверджують розміри завданих збитків;

узагальнені кошторисні розрахунки на проведення аварійно-відновних та інших невідкладних робіт;

перелік невідкладних (першочергових) робіт з ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій;

документи, що підтверджують отримані суми страхового відшкодування (пояснення заявника в разі відсутності договору страхування);

іншу інформацію, що підтверджує необхідність виділення коштів з резервного фонду бюджету на заходи з ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій.

Місцевий фінансовий орган розглядає звернення та економічні обґрунтування, готує пропозиції щодо виділення коштів з резервного фонду бюджету, можливості проведення відповідних заходів за рахунок інших джерел, можливого обсягу виділення асигнувань з резервного фонду бюджету, оцінку щодо об'єктивності доказів у разі відмови надання коштів на такі заходи та направляє їх виконавчому органу. Пропозиції подаються у формі висновку. У разі необхідності до розгляду звернень додатково залучаються технічні фахівці відділів та управлінь для підготовки експертних висновків стосовно звернень.

Зазвичай управління економіки (інший уповноважений відділ або управління) узагальнює результати розгляду та з урахуванням експертних зауважень робить висновок щодо необхідності виділення коштів з резервного фонду бюджету, можливого обсягу асигнувань з резервного фонду бюджету та правильності поданих розрахунків, а також щодо оцінки об'єктивності наслідків у разі не виділення коштів на такі заходи з резервного фонду бюджету.

У разі визнання доцільності виділення коштів з резервного фонду бюджету, відповідності напряму використання коштів резервного фонду управління економіки готує відповідний проект рішення про виділення коштів з резервного фонду бюджету.

Рішенням про виділення коштів з резервного фонду визначається:

головний розпорядник бюджетних коштів, якому надається асигнування з резервного фонду бюджету;

напрям використання коштів з резервного фонду бюджету з назвою бюджетної програми або функції;

обсяг асигнувань;

умови повернення коштів, виділених з резервного фонду бюджету. Після прийняття рішення про виділення коштів з резервного фонду

бюджету місцевий фінансовий орган уточнює для головного розпорядника бюджетних коштів назву бюджетної програми (функції). При визначенні бюджетної програми з резервного фонду бюджету за нею закріплюється відповідний код функціональної класифікації видатків бюджету, виходячи із напряму використання коштів.

При внесенні змін до розпису бюджету нерозподілені видатки (КЕКВ 3000) розписуються за кодами економічної класифікації видатків бюджету відповідно до напряму використання коштів з резервного фонду бюджету та поданого головним розпорядником бюджетних коштів розподілу цих видатків разом з економічним обґрунтуванням такого розподілу.

Головний розпорядник бюджетних коштів після одержання довідки про внесення змін до розпису бюджету вносить зміни до кошторисів та планів асигнувань. Одержувачі бюджетних коштів вирішують з розпорядником усі питання, пов'язані з виділенням асигнувань.

Управління економіки разом з управлінням фінансів проводить моніторинг прийнятих рішень про виділення коштів з резервного фонду бюджету і щомісячно інформує Раду Міністрів Автономної Республіки Крим, місцеву державну адміністрацію, виконавчий орган місцевого самоврядування.

Звітність про використання коштів резервного фонду подається головними розпорядниками коштів місцевому фінансовому органу в установленому порядку. При цьому одержувачі коштів подають звіт про використання коштів головному розпоряднику коштів.

Контроль за використанням коштів, виділених з резервного фонду бюджету, здійснюється в установленому законодавством порядку.

Для сільських, селищних, міських міст районного значення бюджетів функції уповноваженого місцевого органу та місцевого фінансового органу покладаються безпосередньо на сільського, селищного або міського голову (для міст районного значення).

У багатьох країнах сформувалось позитивне ставлення до резервних фондів, оскільки такі фонди забезпечують вчасну сплату за обслуговування боргів. Органи влади, які не створюють такі резервні фонди або ж, створивши їх, не забезпечують резервів, отримують нижчий рейтинг облігацій. Для таких відомств обсяг резервного фонду в середньому становить принаймні 5% поточних доходів.

Бюджетний резервний фонд пом'якшує непередбачені коливання економіки та зменшує потребу позик для фінансування діяльності. Резервні фонди - це страхування від коливань надходжень. Вони відомі на Заході під назвою фондів на чорний день або стабілізаційних фондів. Такі фонди є важливим засобом менеджменту та фінансового контролю виконання бюджету - вони забезпечують гнучкість, а також передбачуваність, необхідну для виконання бюджету відповідно до затверджених цілей.



Тема 5. Планування і порядок фінансування видатків місцевих бюджетів

Формування бюджетних видатків починається на стадії планування. За основу береться очікуване виконання бюджету за видатками за попередній період. Звітні дані про виконання бюджету за видатками, що є в розпорядженні як Міністерства фінансів України, так і фінансових органів, як правило, за півріччя доповнюються оцінкою очікуваного виконання показників за видатками за період, який залишається до кінця року. Аналіз звітних показників і оцінка перспективи до кінця року дають змогу визначити очікуване виконання бюджету за видатками. З одержаних видатків виключаються ті, яких не буде у плановому році.

Бюджетні видатки мають певний економічний зміст, зумовлений суспільним способом виробництва, природою та функціями держави. Вони відіграють вирішальну роль у задоволенні потреб соціально-економічного розвитку країни.

Видатки місцевих бюджетів -- це економічні відносини, які виникають у зв'язку з розподілом централізованих коштів, що перебувають у розпорядженні відповідних органів влади, та децентралізованих коштів, які є власністю місцевих органів влади.

Регулювання бюджетних видатків виявляється насамперед в цільовому спрямуванні бюджетних коштів. Найважливішим принципом планування бюджетних видатків є додержання пропозиції розподілу коштів з урахуванням реальної необхідності в них. Видатки бюджету (як і доходи) на наступний рік до поточного року плануються з урахуванням результатів використання коефіцієнтів зростання. Це дає змогу обґрунтувати доцільність збільшення бюджетних видатків і правильно спланувати їх на майбутнє.

Планування місцевих бюджетів здійснюється за допомогою таких методів:

· Нормативний.

· Розрахунково-аналітичний.

· Балансовий.

· Оптимізації планових рішень.

· Економіко-математичного моделювання.

Ш Зміст нормативного метода полягає в тому, що на базі заздалегідь установлених норм та техніко-економічних нормативів розраховується потреба господарюючого суб'єкта у фінансових ресурсах та їх джерелах.

Норма (лат. norma) -- міра, якась середня величина. Норматив (лат. normatio -- упорядкування) визначає технічний, економічний та т. п. показники норми відповідності, з якими виконується якась програма.

Ш Зміст розрахунково-аналітичного методу планування полягає в тому, що за базовий індекс приймаються зміни цього індексу в запланованому періоді, а потім розраховується планова величина його показника.

Ш Балансовий метод планування фінансових показників полягає в тому, що шляхом побудови балансу досягається взаємоув'язка наявних фінансових ресурсів та фактичної потреби в них.

Ш За допомогою методу оптимізації планових рішень розробляють декілька варіантів планових показників, з яких вибирають найоптимальніший варіант.

Ш Застосування методу економіко-математичного моделювання дає змогу дослідити кількісне відображення взаємозв'язків між фінансовими показниками та чинниками, які впливають на величину цього показника.

Ш Склад і структура видатків місцевих бюджетів визначається їх економічним змістом та роллю в розподілі національного доходу.

Згідно зі статтею 61 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» видатки всіх бюджетів поділяються окремо на поточні видатки і видатки розвитку.

Поточні видатки -- це витрати бюджету на фінансування мережі підприємств, установ, організацій та органів, які діють на початок бюджетного періоду, а також на фінансування заходів щодо соціального захисту населення, утримання апарату управління та служб органів місцевого самоврядування, соціального обслуговування та інших заходів. Кошти поточного бюджету спрямовуються на фінансування установ і закладів, що утримуються за рахунок бюджетних асигнувань, і не належать до бюджету розвитку.

В основу побудови поточного бюджету покладені принципи: забезпечення достатнього рівня розвитку регіону, стабільність надходження коштів; пріоритетний розвиток соціально-культурної сфери; наукова обґрунтованість видатків; обов'язковий характер виконання поточного бюджету.

Напрями використання поточного бюджету:

· соціальний захист та соціальне забезпечення;

· соціально-культурна сфера;

· охорона здоров'я;

· фізична культура і спорт;

· видатки на житлове господарство;

· видатки на фінансування пасажирського транспорту;

· видатки на утримання органів влади.

Поточні видатки потребують негайного та своєчасного фінансування. Таке фінансування може забезпечуватись лише за наявності відносно стабільних джерел доходів.

До видатків розвитку належать витрати на фінансування інвестиційної та інноваційної діяльності, субвенції, кошти на реалізацію програми соціально-економічного розвитку міста, капітальне будівництво, придбання обладнання, транспортних засобів та іншої техніки, інші видатки на розширене відтворення, а також на фінансування субвенцій та на сплату основної частини боргу органів місцевого самоврядування. При нестачі основних поточних доходів бюджет розвитку може балансуватися за рахунок установлення місцевою владою нових місцевих податків, випуску позик, отримання субсидій і субвенцій з державного бюджету.

Бюджет розвитку має фінансувати розширене відтворення всіх сфер діяльності на місцевому рівні. Його бюджетні пріоритети можуть змінюватись залежно від того, як виконується поточний бюджет. Основними принципами бюджету розвитку є: тісний зв'язок з поточним бюджетом; зміна бюджетних пріоритетів; виконання в міру надходження коштів; напрями використання бюджету розвитку; капітальні вкладення на розвиток виробництва; витрати на капітальний ремонт.

Співвідношення між поточним бюджетом і бюджетом розвитку нестабільне і в основному залежить від досягнутого рівня економічного та соціального розвитку регіону.

Видатки місцевих бюджетів можна поділити на дві окремі частини:

· видатки, пов'язані з виконанням власних повноважень місцевого самоврядування;

· видатки, пов'язані з реалізацією делегованих законом повноважень органів державної виконавчої влади.

Держава фінансує в повному обсязі здійснення органами місцевого самоврядування наданих законом повноважень органів виконавчої влади. Кошти, необхідні для здійснення органами місцевого самоврядування цих повноважень, щороку передбачаються в Законі України про Державний бюджет України.

Види видатків на здійснення повноважень

Видатки на здійснення повноважень, що виконуються за рахунок коштів державного бюджету та місцевих бюджетів, поділяються на:

· видатки на забезпечення конституційного ладу держави, державної цілісності та суверенітету, незалежного судочинства, а також інші, передбачені Бюджетним кодексом видатки, які не можуть бути передані на виконання Автономній Республіці Крим та місцевому самоврядуванню;

· видатки, які визначаються функціями держави та можуть бути передані до виконання Автономній Республіці Крим та місцевому самоврядуванню з метою забезпечення найефективнішого їх виконання на основі принципу субсидіарності;

· видатки на реалізацію прав та обов'язків Автономної Республіки Крим та місцевого самоврядування, які мають місцевий характер та визначені законами України.

· Видатки, що здійснюються з бюджетів сіл, селищ, міст районного значення та їх об'єднань, які враховуються при визначенні обсягу бюджетних трансфертів.

До видатків, які здійснюються з бюджетів сіл, селищ, міст районного значення та їх об'єднань і враховуються при виз-наченні обсягу міжбюджетних трансфертів, належать видатки на:

· органи місцевого самоврядування сіл, селищ, міст районного значення;

· освіту:

· дошкільну освіту;

· загальну середню освіту (школи -- дитячі садки);

· первинну медико-санітарну, амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну допомогу (дільничні лікарні, медичні амбулаторії, фельдшерсько-акушерські та фельдшерські пункти);

· сільські, селищні та міські палаци культури, клуби та бібліотеки.

Видатки, що здійснюються з районних бюджетів та бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим і міст обласного значення та враховуються при визначенні обсягу бюджетних трансфертів.

До них належать видатки на:

1. Державне управління:

· органи місцевого самоврядування міст республіканського Автономної Республіки Крим і міст обласного значення;

· органи місцевого самоврядування районного значення.

2. Освіту:

· дошкільну освіту (у містах республіканського Автономної Республіки Крим та міст обласного значення);

· загальну середню освіту: загальноосвітні навчальні заклади, у тому числі школи-дитячі садки (для міст республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення), спеціалізовані школи, ліцеї, гімназії, колегіуми, вечірні (змінні) школи;

· заклади освіти для громадян, які потребують соціальної допомоги та реабілітації: загальноосвітні школи-інтернати, загальноосвітні школи-інтернати для дітей-сиріт і дітей, які позбавлені піклування батьків, дитячі будинки (у разі, якщо не менше 70% кількості учнів загальноосвітніх шкіл-інтернатів, загальноосвітніх шкіл-інтернатів для дітей-сиріт і дітей, які позбавлені піклування батьків, дитячих будинків формується на території відповідного міста чи району), дитячих будинків сімейного типу та прийомні сім'ї, допомога на дітей, які перебувають під опікою і піклуванням;

· інші державні освітні програми.

3. Охорону здоров'я:

· первинну медико-санітарну, амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну допомогу (лікарні широкого профілю, пологові будинки, станції швидкої та невідкладної медичної допомоги, поліклініки й амбулаторії, загальні стоматологічні поліклініки);

· програми медико-санітарної освіти (міські та районні центри здоров'я і заходи, спрямовані на розвиток санітарної освіти);

4. Соціальний захист та соціальне забезпечення:

· державні програми соціального забезпечення: притулки для неповнолітніх (у разі, якщо не менше 70% кількості дітей, які перебувають у цих закладах, формуються на території відповідного міста чи району), територіальні центри і відділення соціальної допомоги на дому;

· державні програми соціального захисту: пільги ветеранам війни і праці, допомога сім'ям з дітьми, додаткові виплати населенню на покриття витрат з оплати житлово-комунальних послуг, компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян;

· державні програми підтримки будівництва (реконструкції) житла для окремих категорій громадян;

· районні та міські програми і заходи з реалізації державної політики стосовно дітей, молоді, жінок, сім'ї.

5. Державні культурно-освітні та театрально-видовищні програми (театри, бібліотеки, музеї, виставки, палаци і будинки культури, школи естетичного виховання дітей).

6. Державні програми розвитку фізичної культури і спорту: утримання та навчально-тренувальна робота дитячо-юнацьких спортивних шкіл усіх типів (крім шкіл республіканського і обласного значення), заходи з фізичної культури і спорту та фінансова підтримка організацій фізкультурно-спортивної спрямованості і спортивних споруд місцевого значення.

Видатки, що здійснюються з бюджету Автономної Республіки Крим та обласних бюджетів і враховуються при визначенні обсягу бюджетних трансфертів.

До них належать видатки на:

1. Державне управління:

· представницьку і виконавчу владу Автономної Республіки Крим;

· обласні ради.

2. Освіту:

· загальну середню освіту для громадян, які потребують соціальної допомоги та реабілітації: спеціальні загальноосвітні навчальні заклади для дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, санаторні школи-інтернати; загальноосвітні школи-інтернати, загальноосвітні школи-інтернати для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, дитячі будинки (крім загальноосвітніх шкіл-інтернатів, загальноосвітніх шкіл-інтернатів для дітей-сиріт і дітей, які позбавлені батьківського піклування, дитячих будинків та дитячих будинків сімейного типу і прийомних сімей);

· заклади професійно-технічної освіти, що перебувають у власності Автономної Республіки Крим і виконують державне замовлення;

· вищу освіту (інститути післядипломної освіти вчителів та центри і заходи з підвищення кваліфікації державних службовців місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, постійно діючи курси (центри) підвищення кваліфікації працівників соціально-культурної сфери та агропромислового комплексу, що перебувають у комунальній власності);

· інші державні освітні програми.

3. Охорону здоров'я:

· первинну медико-санітарну, амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну допомогу (лікарні республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення);

· спеціалізовану амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну допомогу (спеціалізовані лікарні, поліклініки, включаючи стоматологічні центри, диспансери, госпіталі для інвалідів Великої Вітчизняної війни, будинки дитини, станції переливання крові);

· санаторно-курортну допомогу (санаторії для хворих на туберкульоз, санаторії для дітей та підлітків, санаторії медичної реабілітації);

· інші державні програми медичної та санітарної допомоги (медико-соціальні експертні комісії, бюро судмедекспертизи, центри медичної статистики, бази спецмедпостачання, центри здоров'я і заходи санітарної освіти, інші програми і заходи.

4. Соціальний захист та соціальне забезпечення:

· державні програми соціального захисту та соціального забезпечення: допомога для догляду за інвалідами І чи ІІ групи внаслідок психічного розладу; адресна соціальна допомога малозабезпеченим сім'ям; виплати компенсації реабілітованим; дитячі будинки-інтернати; навчання та трудове влаштування інвалідів; будинки-інтернати для людей похилого віку та інвалідів; будинки-інтернати для дітей-інвалідів; центри з нарахування пенсій; притулки для неповнолітніх;

· республіканські й обласні програми і заходи з реалізації державної політики стосовно дітей, молоді, жінок, сім'ї;

· інші державні соціальні програми.

5. Культуру і мистецтво:

· державні культурно-освітні програми (республіканські та обласні бібліотеки, музеї та виставки);

· державні театрально-видовищні програми (філармонії, музичні колективи й ансамблі, театри, палаци та будинки культури республіканського й обласного значення, інші заклади та заходи у галузі мистецтва);

· інші державні культурно-мистецькі програми.

6. Фізичну культуру і спорт:

· державні програми з розвитку фізичної культури і спорту (навчально-тренувальна робота дитячо-юнацьких спортивних шкіл усіх типів республіканського та обласного значення, заходи з фізичної культури і спорту республіканського та обласного значення);

· державні програми з інвалідного спорту і реабілітації (республіканський та обласні центри з інвалідного спорту і дитячо-юнацькі спортивні школи інвалідів та спеціалізовані спортивні школи параолімпійського резерву; проведення навчально-тренувальних зборів і змагань з інвалідного спорту республіканського та обласного значення).

· Видатки місцевих бюджетів, що враховуються при визначенні обсягу бюджетних трансфертів.

До видатків місцевих бюджетів, що не враховуються при визначенні обсягу бюджетних трансфертів, належать видатки на:

1. Місцеву пожежну охорону.

2. Позашкільну освіту.

3. Соціальний захист та соціальне забезпечення:

· програми місцевого значення стосовно дітей, молоді, жінок, сім'ї;

· місцеві програми соціального захисту окремих категорій населення.

4. Місцеві програми розвитку житлово-комунального господарства та благоустрою населених пунктів.

5. Культурно-мистецькі програми місцевого значення.

6. Програми підтримки кінематографії та засобів масової інформації місцевого значення.

7. Місцеві програми з розвитку фізичної культури і спорту.

8. Типове проектування, реставрацію та охорону пам'яток архітектури місцевого значення.

9. Транспорт, дорожнє господарство:

· регулювання цін на послуги метрополітену за рішеннями органів місцевого самоврядування;

· експлуатацію дорожньої системи місцевого значення (у тому числі роботи, що проводяться спеціалізованими монтажно-експлуатаційними підрозділами);

· будівництво, реконструкцію, ремонт та утримання доріг місцевого значення.

10. Заходи з організації рятування на водах.

11. Обслуговування боргу органів місцевого самоврядування.

12. Програми природоохоронних заходів місцевого значення.

13. Управління комунальним майном.

14. Регулювання земельних відносин.

15. Інші програми, затверджені відповідною радою згідно з законом.

Передача видатків на виконання власних повноважень між місцевими бюджетами

Територіальні громади сіл, селищ і міст можуть об'єднувати на договірних засадах кошти відповідних бюджетів для виконання власних повноважень.

Міські (міст республіканського та міст обласного значення) ради та районні ради можуть передати видатки на виконання всіх або частини власних повноважень Верховній Раді Автономної Республіки Крим чи обласній раді з передачею відповідних коштів до бюджету Автономної Рес публіки Крим чи до обласного бюджету у вигляді бюджетного трансферту.

Сільські, селищні та міські (міст районного значення) ради можуть передавати видатки на виконання всіх або частини власних повноважень районній раді чи раді іншої територіальної громади з передачею коштів до відповідного бюджету у вигляді бюджетного трансферту.

Передача видатків на виконання делегованих державних повноважень

Передача прав на здійснення видатків на виконання делегованих державних повноважень до бюджетів сіл, селищ, міст районного значення та їх об'єднань може здійснюватися за рішеннями районної або міської (міст республіканського чи міст обласного значення) ради з відповідними коштами у вигляді бюджетного трансферту.

Міські (міст республіканського та міст обласного значення) ради можуть передати частину видатків на виконання делегованих державних повноважень районній раді з відповідними коштами районному бюджету у вигляді бюджетного трансферту. Районні ради можуть передавати частину видатків на виконання делегованих державних повноважень міській раді (міста республіканського та міста обласного значення) з відповідними коштами міському бюджету у вигляді бюджетного трансферту. Ця передача здійснюється на підставі спільних рішень відповідних рад і шляхом укладення договору.

Якщо інше не визначено договором, розмір переданих коштів на виконання делегованих державних повноважень має бути пропорційний частці користувачів зазначеними послугами в повній вартості цих послуг, розрахованих за фінансовими нормативами бюджетної забезпеченості для органу влади Автономної Республіки Крим чи органу місцевого самоврядування, який передає ці повноваження.

Якщо на території міста (республіканського (Автономної Республіки Крим) чи міста обласного значення) чи району недостатньо бюджетних установ, які забезпечують надання послуг, визначених пунктом 2 частини першої статті 86 Бюджетного кодексу в обсязі, визначеному фінансовими нормативами бюджетної забезпеченості, обчислений обсяг видатків на фінансування цих послуг ураховується при визначенні бюджетного трансферту бюджету, з якого утримуються бюджетні установи, що надають ці послуги.

Усі угоди про передачу видатків на виконання делегованих державних повноважень укладаються до першого серпня року, що передує плановому.

Порядок планування та фінансування соціально-культурних установ та заходів називається кошторисним. Кошторис видатків є загальним плановим документом, який визначає обсяг, цільове спрямування та поквартальний розподіл коштів, які виділяються з бюджету на проведення соціально-культурних заходів з господарського та культурного будівництва.

Бюджетні установи та центральні заходи фінансуються за рахунок коштів бюджету і за затвердженими для них кошторисами доходів і видатків.

Розрізняють такі принципи кошторисного фінансування:

Обмежений зв'язок кошторисів з планом соціально-економічного розвитку регіону. Видатки бюджетних установ обумовлені економічним планом тієї адміністративно-територіальної одиниці, де розташована ця установа.

Суворо цільове призначення бюджетних асигнувань. Усі витрати бюджетних установ групуються згідно з економічною класифікацією, визначається цільове спрямування та асигнування за кожним кошторисом. Кошти з бюджету виділяються при умові суворого дотримання бюджетними установами фінансових планів з урахуванням оприбуткування виділених раніше коштів.

Додержання режиму економії у видатках коштів. Даний принцип передбачає таке використання коштів, при якому досягається максимальна ефективна діяльність установ при мінімальному грошовому витрачанні.

Контроль вищими установами та фінансовими організаціями фінансової діяльності бюджетних установ. Дотримання вищевказаних принципів фінансування. Проводити систематичний фінансовий контроль за діяльністю бюджетних установ, який являє собою систему заходів, спрямованих на зміцнення фінансової та планової дисципліни, підвищення ефективності використання бюджетних асигнувань. Основний спосіб фінансового контролю -- перевірка обґрунтованості планів фінансування (кошторис установ), аналіз їх використання, ревізія та перевірка фінансово-господарської діяльності бюджетних установ.

Можна виділити такі види кошторисів:

1. Індивідуальні кошториси.

Вони відбивають специфіку й особливості виробничої діяльності установи. Дані кошториси розробляються за затвердженими формами і розрізняються за видами бюджетних установ (школами, лікарнями, дитячими садками і т.д.).

Кошторис складається з двох частин -- загального і спеціального фондів.

2. Загальні кошториси.

Загальний кошторис являє собою основний фінансовий документ, який визначає обсяг, цільове призначення і розподіл коштів загального і спеціального фондів, що виділяються з бюджету на утримання кількох типових установ, що обслуговуються однією централізованою бухгалтерією. Для тих установ, для яких розроблені загальні кошториси, індивідуальні кошториси не розробляються.

Право витрачання коштів за загальними кошторисами надається головному розпоряднику коштів -- керівнику районної, міської, сільської, селищної ради або за їх дорученням особі, що виконує функції головного розпорядника коштів (наприклад, керівнику установи, що обслуговується).

Укладання загальних кошторисів за типовими бюджетними установами спрощує формування кошторисів. Полегшує облік їхнього виконання, дає змогу ширше використовувати у фінансовій роботі сучасні засоби обчислювальної та організаційної техніки.

3. Кошториси видатків на централізовані заходи.

Ці кошториси складаються міністерствами, відомствами або управліннями виконкомів місцевих рад. На їхній основі фінансуються витрати на підготовку кадрів, придбання спеціального, цінного інвентаря і навчального обладнання, медичного обладнання тощо.

4. Зведені галузеві кошториси.

Це об'єднані в один кошторис індивідуальні кошториси однотипних установ, кошториси видатків на централізовані заходи і загальні кошториси міністерств і управлінь виконкомів.

Практично всі видатки бюджету формуються відповідним чином. Так, по заробітній платі виплати формуються: у лікарнях з огляду на кількість ліжко-днів і відділень та специфіку останніх. Так само визначається кількість лікарів середнього і молодшого персоналу, при цьому враховується стаж їхньої роботи. У школах -- виходячи з класів-комплектів і кількості учнів, розраховують кількість навчальних ставок на вчителя, а під них встановлюється навантаженість на вчителя плюс доплати за перевірку зошитів, класне керівництво і т. д. Аналогічний порядок і щодо інших установ: або розрахунково, або за типовими штатами. І інші норми обсягу діяльності є однаковими в усіх установах.

Визначивши кількість працівників у тій чи іншій установі за тарифними ставками або схемами посадових окладів, визначають ставку або посадовий оклад того чи іншого працівника.

Витрати на благоустрій міст і селищ містять у собі:

· капітальні вкладення;

· витрати на капітальний ремонт;

· витрати на поточне утримання споруд і благоустрій.

Витрати на капітальні вкладення (на очисні споруди, будівництво шляхів і тротуарів, газифікацію, електрифікацію тощо) проводяться як за рахунок бюджету, так і з залученням коштів підприємств, організацій усіх форм власності відповідно до програм, затверджених відповідними радами.

Витрати на капітальний ремонт об'єктів благоустрою проводяться за рахунок бюджету і визначаються відповідно до встановлених норм за видами видатків -- шляхи, тротуари, водопроводи, каналізація, вуличне освітлення тощо, і згідно з кошторисом.

Поточне утримання об'єктів міського благоустрою -- санітарна очистка вулиць і тротуарів, вуличне освітлення і т.п. -- проводяться за рахунок коштів відповідних бюджетів на підставі кошторисних розрахунків.



Тема 6. Міжбюджетні відносини, їх складові

Нинішня система міжбюджетних відносин в Україні поєднує в собі як інструменти, що склалися в бюджетній практиці колишніх СРСР і УРСР, так і ті інструменти, які введені вже в період 90-х років.

Розвиток і відновлення інструментів міжбюджетних відносин в Україні почалися лише після виведення в 1990 році місцевих бюджетів зі складу державного бюджету, а бюджетів місцевого самоврядування -- зі складу бюджетів регіональних органів влади. Вивчення й аналіз різних поглядів на місце міжбюджетних відносин у фінансовій і бюджетній системах держави, а також напряму їх удосконалення дають підстави для обґрунтування цілей і способів регулювання взаємодії між окремими ланками бюджетної системи держави.

Для розуміння сутності розподілу делегованих державних повноважень між різними рівнями місцевого самоврядування, можливо виділити три групи критеріїв.

Перша група -- видатки, пов'язані з функціонуванням бюджетних установ, які забезпечують часткове виконання мінімальних соціальних послуг, гарантованих державою і розташованих найближче до споживачів (медичні пункти, амбулаторії, початкові школи, сільські та селищні клуби тощо).

Друга група -- видатки, пов'язані з функціонуванням бюджетних установ, які забезпечують мінімальні соціальні послуги, гарантовані державою для всіх громадян України відповідно до норм та стандартів, визначених державою (середні школи, лікарні широкого профілю, клуби, палаци культури, бібліотеки, стадіони тощо).

Третя група -- видатки, пов'язані з функціонуванням бюджетних установ, які забезпечують гарантовані державою мінімальні соціальні послуги для окремих категорій громадян, або видатки на виконання спеціальних програм, потреба в яких існує в усіх регіонах України (школи-інтернати, спеціалізовані лікарні, обласні бібліотеки, театри, філармонії тощо).

Видатки першої групи забезпечуються радами міст, селищ, сіл відповідно до виділених державою бюджетних ресурсів.

Видатки другої групи в повному обсязі забезпечуються міськими радами міст обласного значення та районними радами, які виступають з цих питань від імені територіальних громад міст, селищ, сіл, що передали їм делеговані державні повноваження.

Видатки третьої групи забезпечуються в повному обсязі обласними радами.

До делегованих державних повноважень, які виконуються за рахунок коштів обласних бюджетів, належать:

1) освіта;

2) охорона здоров'я;

3) соціальний захист та соціальне забезпечення;

4) культура і мистецтво;

5) фізична культура і спорт.

До делегованих державних повноважень, які виконуються за рахунок коштів районних та міських міст обласного значення бюджетів, належить:

1) управління;

2) освіта;

3) охорона здоров'я;

4) соціальний захист та соціальне забезпечення;

5) житлово-комунальне господарство;

6) культура і мистецтво;

7) фізична культура і спорт.

Розподіл делегованих державних повноважень між районним бюджетом та бюджетами міст районного значення, селищ, сіл визначається районною радою.

Розподіл видатків між бюджетними установами одного типу здійснюється районною чи міською міста обласного значення радою пропорційно відповідно до узагальнених показників, визначених галузевими нормами та стандартами.

Територіальні громади сіл, селищ і міст можуть об'єднувати на договірних засадах власні кошти бюджетів для виконання спільних проектів або для спільного фінансування (утримання) організацій і установ, що перебувають у комунальній власності.

Міські ради міст обласного значення можуть передати частину делегованих державних повноважень районній раді. Районні ради можуть передати частину делегованих державних повноважень міській раді міста обласного значення. Ця передача здійснюється рішенням відповідної міської та районної ради і оформляється договором сторін. Договором передбачаються конкретні умови надання стороною, якій передаються повноваження, мешканцям міст обласного значення та районів, повноваження яких передаються, соціальних послуг відповідно до гарантованих державою норм та стандартів.

Якщо іншого не обумовлено спільною угодою, розмір переданих коштів на виконання делегованих повноважень пропорційний кількості користувачів суспільних послуг.

Міські ради міст обласного значення та районні ради можуть передати виконання частини власних повноважень обласній раді. Передача здійснюється за рішенням відповідних рад на договірних засадах.

Сільські, селищні та міські ради міст районного значення можуть передати всі або деякі свої повноваження районній раді чи іншій територіальній громаді.

Міські ради міст обласного значення та районні ради можуть передати частину делегованих державних повноважень обласній раді і, навпаки, обласна рада може передати частину делегованих державних повноважень міській раді міста обласного значення чи районній раді. Передача здійснюється за рішенням відповідних рад на договірних засадах.

При передачі функцій з виконання власних та делегованих державних повноважень від надавача до отримувача відповідні бюджетні ресурси передаються у вигляді трансферту відповідно до угоди. При цьому в доходній частині бюджету надавача передбачаються джерела забезпечення виконання функцій, розраховані по делегованих державних повноваженнях, а у видатковій частині бюджету передбачається трансферт до відповідного бюджету отримувача. У бюджеті отримувача в доходній частині передбачається відповідний трансферт, а у видатковій частині видатки на виконання переданих функцій або проектів.

У випадку, якщо на території міст обласного значення чи району розташовані бюджетні установи, що надають соціальні послуги загального призначення та утримуються безпосередньо з Державного бюджету України, з відповідного бюджету самоврядування надається трансферт до Державного бюджету України.

У випадку, якщо на території області розташовані бюджетні установи, що надають соціальні послуги спеціального призначення та утримуються безпосередньо з Державного бюджету України, з обласного бюджету надається трансферт до Державного бюджету України.

Процес децентралізації державної влади має супроводжуватися передаванням частини керівних повноважень по вертикалі управління, розширенням самостійності у вирішенні проблем соціально-економічного розвитку території місцевими органами влади.

У результаті даного процесу формується система органів управління потоками бюджетних ресурсів, до компетенції яких належить право вирішення питань про розміри, напрями, терміни, механізми використання цих ресурсів. Взаємозв'язок органів влади і управління виявляється в необхідності фінансування єдиних суспільних потреб, у кількісному і якісному розмежуванні бюджетних ресурсів між адміністративно-територіальними одиницями і по вертикалі державного управління. У процесі перерозподілу фінансових ресурсів бюджетною системою виділяються такі основні типи відносин між бюджетами різних рівнів (схема 14):

1) розподіл витрат відповідно до розподілу повноважень між виконавчою державною владою та органами місцевого самоврядування;

2) забезпечення місцевих бюджетів дохідними джерелами для виконання власних і делегованих державою фінансових зобов'язань;

3) перерозподіл через Державний бюджет фінансових ресурсів від «багатих» у фінансовому розумінні регіонів «бідним»;

4) формування умов для збільшення зацікавленості органів місцевого самоврядування в мобілізації доходів;

5) використання у процесі виконання бюджету різних форм і методів взаємодії між Державним і місцевим бюджетами.

Схема 14. Сфера дії міжбюджетних відносин в Україні

Саме ця взаємозалежність, що виникає між бюджетами різного рівня, а також органами влади одного рівня з приводу перерозподілу і використання фінансових ресурсів, відображає сферу дії міжбюджетних відносин. Оскільки міжбюджетні відносини відображають визначену взаємозалежність ланок бюджетної системи держави, можна сформулювати таке їх визначення: «Міжбюджетні відносини в Україні -- це спеціалізована форма взаємозв'язків і взаємозалежностей між місцевими бюджетами і Державним бюджетом України, а також між окремими рівнями системи місцевих бюджетів». У свою чергу, об'єктом міжбюджетних відносин виступають фінансові ресурси, що розподіляються між бюджетами різних рівнів для усунення диспропорцій в економічному розвитку регіонів. Таким чином, міжбюджетні відносини об'єктивно зумовлені тим, що, як і будь-які фінансові відносини, виникають через суспільну потребу в перерозподілі бюджетних ресурсів на користь бюджетів, що в меншій мірі забезпечені чи мають у цей час більшу потребу в коштах.

Цілісне функціонування бюджетної системи забезпечується взаємодією всіх її ланок. При цьому однією з ознак бюджетної системи як виду соціальних систем є існування в ній різних за рівнем, часто не погоджених між собою цілей. Причиною цього є відмінності між метою формування та використання ресурсів різних бюджетів і потребами розвитку окремих територіальних громад і країни в цілому. Функцію узгодження й упорядкування наявних потреб і фінансових можливостей усіх бюджетів і, відповідно, повернення бюджетної системи до стану відносної рівноваги виконує регулювання. Стан рівноваги бюджетної системи досягається за умови рівномірного і пропорційного забезпечення ресурсами і відповідного здійснення витрат кожною її ланкою.

В Україні традиційно використовують такі інструменти бюджетного регулювання:

власні доходи;

відсоткові відрахування від загальнодержавних податків і доходів (регулюючі і закріплені доходи);

бюджетні трансферти (бюджетні дотації, субсидії і субвенції, вилучення коштів до Державного бюджету України, міжбюджетні взаєморозрахунки);

бюджетні позички.

Власні доходи -- це доходи (податкові і неподаткові надходження), що формуються і використовуються місцевими органами влади на підвідомчій їй території. Перелік власних доходів в Україні законодавчо не визначений (крім деяких місцевих податків і зборів). Тому органи місцевого самоврядування повинні самостійно планувати власні доходи і постійно прагнути до збільшення їхньої частки в загальній сумі надходжень.

Відповідно до наведеної класифікації відсоткові відрахування передбачають надходження в місцеві бюджети частини загальнодержавних податків і доходів, що стягуються на даній території. Залежно від розміру надходжень до місцевого бюджету в процентному відношенні (повний чи частковий) загальнодержавні доходи (податки і збори) можна розділити на закріплені і регулюючі.

Закріплені доходи -- це доходи, що цілком у визначеній частині закріплюються за тим чи іншим бюджетом. Перелік закріплених доходів місцевих бюджетів України визначається законодавством.

Регульовані доходи -- це доходи, що на пайовій основі розподіляються між усіма ланками бюджетної системи України. Перелік регульованих доходів визначається законодавством України про бюджетну систему і про місцеві органи влади. Перелік регульованих доходів уточнюється в процесі прийняття щорічних законів про Державний бюджет України. З інструментом регульованих доходів тісно пов'язаний ще один інструмент міжбюджетних взаємовідносин -- нормативи відрахувань від регульованих доходів.

Бюджетні дотації -- це трансферні ресурси, що передаються з Державного бюджету України місцевим бюджетам, чи з місцевих бюджетів вищого адміністративного рівня місцевим бюджетам нижчого адміністративного рівня безповоротно для збалансування їхніх доходів і витрат. Дотація не може мати цільового призначення. Вона може вважатися одним з дохідних джерел місцевих бюджетів, що використовують її на цілі, визначені органами місцевого самоврядування.

Бюджетні субсидії -- це трансферні ресурси, що надаються з державного бюджету місцевим бюджетам, чи з місцевих бюджетів вищого адміністративного рівня до місцевих бюджетів нижчого адміністративного рівня на фінансування цільових витрат. Обсяги бюджетних субсидій, що надаються тій чи іншій території у принципі мають бути зв'язані з обсягами її витрат на фінансування делегованих повноважень.

Під бюджетною субвенцією розуміють трансферні ресурси, що передаються з Державного бюджету місцевим бюджетам, чи з місцевих бюджетів вищого рівня до місцевих бюджетів нижчого адміністративного рівня на фінансування цільових витрат і які підлягають обов'язковому поверненню у випадку нецільового використання. Бюджетні субвенції необхідно спрямовувати в місцеві бюджети розвитку, тому що вони мають стати основною формою державної фінансової підтримки інвестиційної діяльності місцевих органів влади. Обсяги надання бюджетних субвенцій мають визначатися для кожної територіальної одиниці з урахуванням цілей державної регіональної фінансової політики, зближення і вирівнювання рівнів розвитку окремих регіонів України.