Форфейтинг як спосіб фінансування зовнішньоекономічних операцій

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПВНЗ «Європейський університет»

Донецька філія

Курсова робота на тему: «Форфейтинг як спосіб фінансування зовнішньоекономічних операцій»

Донецьк 2010

Вступ

Відставання України від провідних країн світу у сфері нарощування експорту є однією з найбільш суттєвих проблем економічного розвитку України на сучасному етапі. У статті розглядається досить новий для українського бізнесу але вже давно активно використовуваний у більш розвинутих державах вид фінансування експортних операцій - форфейтинг. Актуальність даної роботи полягає у необхідності детального вивчення форфейтингу як засобу кредитування експортоорієнтованих підприємств та полегшення виходу на світовий ринок підприємств, які лише мають на меті завоювання нових кордонів з метою подальшої інтеграції економіки України у світовий економічний простір.

У роботі детально розглянуто механізм та інструменти здійснення форфейтингових операцій, переваг та ризиків з якими можуть зштовхнутися учасники форфейтингової угоди , проведено порівняльний аналіз форфейтингу та більш популярного на вітчизняних кордонах факторингу- як альтернативних засобів для фінансування зовнішньоекономічної діяльності підприємства , проаналізован сучасний стан розвку форфейтингу в Україні та висунута пропозиція о застосуванні форфейтингу як альтернативного засобу фінансування зовнішньоекономічних операцій та загалом для боротьби зі «зависшою» на підприємстві дебіторською заборгованістю та попередженню її виникнення. Для приклада практичного використання форфейтингу вибрано підприємство «Массандра».

І. Форфейтинг як форма середньострокового кредитування

зовнішньоекономічних операцій

1.1 Економічний зміст форфейтингу

Форфейтинг - це одна із форм короткострокового й середньострокового кредитування зовнішньоторгівельних угод у формі придбання банком у кредитора боргу, вираженого в оборотному документі (платіжного зобов'язання ), без права зворотньої вимоги до продавця. Це означає, що покупець боргу (форфейтер) бере на себе зобов'язання (форфейтинге) відмовитися від свого права регресної вимоги до кредитора у разі неможливості одержання грошових коштів від боржника. Тобто, банк купує дебіторську заборгованість свого клієнта, якщо ця дебіторська заборгованість забезпечена гарантіями чи авалєм надійних банків.

За такої форми кредитування ризик щодо виконання боргового зобов'язання переходить до покупця векселя - форфейтора, тобто банку експортера. Експортер перевідступає вимоги до покупця банкові-форфейтору і тим самим знижує дебіторську заборгованість, поліпшуючи структуру свого балансу. Джерелом коштів для банків, які беруть участь у форфейтингових операціях, є ринок євровалют. Тому облікова ставка за форфейтингом фіксується на базі ставок євровалютного ринку. Продавцем вимог при форфейтингу може бути підприємство, яке виконало зобов'язання за контрактом і прагне рефінансувати дебіторську заборгованість з метою зменшення кредитного ризику та поліпшення ліквідності (платоспроможності).

Форфейтинг, як правило, здійснюється за участі банківської установи і є також однією із форм трансформації комерційного кредиту в банківський.

Зазвичай форфейтингове фінансування застосовується для експортерів товарів (машин, транспортних засобів, обладнання ) та послуг (будівництво промислових і інфраструктурних зарубіжних об'єктів ) капітального (інвестиційного) призначення. Також об'єктами форфейтингового фінансування можуть бути обладнання і рішення у сфері інформаційних технологій. Загалом форфейтинг застосовується практично для любої галузі на етапі виходу на нові ринки, які властиві платіжними ризиками для експортерів. В якості приклада найновітнішого об'єкта форфейтинга можна привести фінансування майбутніх надходжень за трансфери футболістів між європейськими клубами. Що до строку фінансування, то він, як правило, визначається строком окупності імпортованого обладнання/робіт/послуг, але мінімальний строк, який може зацікавити форфейтера, складає не менш ніж 6 місяців.

Форфейтингові активи

Купуючи активи, форфейтор здійснює інвестування. Якщо він не бажає тримати свої кошти у подобній формі протягом тривалого часу, тоді він перепродає борг, або частину боргу (інвестиції) третій особі, яка також становиться форфейтором. На основі такої перепродажі боргу виникає вторинний форфейтинговий ринок. Форфейтор може перепродати частину активів, які знаходяться в його власності, тому що природа угоди дозволяє дробити борг на будь-яку кількість частей, на кожну із яких оформлюється вексель зі своїм строком погашення. Один або декілька векселів можуть бути проданими. Не слід вважати, що первинний і вторинний форфейтингові ринки сильно розмежені: одні форфейтори, оперуя на вторинному ринці, остаються держателями певного портфеля форфейтингових цінних паперів, а інші, мало пов'язані з первинним ринком , можуть бути активними трейдерами на вторинному. На обох ринках діють, як правило юридичні особи. Вкладання коштів у форфейтингові активи серед фізичних осіб зустрічається досить рідко, тому що далеко не кожен інвестор має такий інвестиційний портфель, який би дозволив йому витримати які супутні таким угодам політичні і економічні ризики. Дуже часто безпосередньої передачі форфйтингових документів новому власникові не відбувається. Він знає вартість паперів, сроки ії обертання, гаранта, але не первісного емітента. В цьому разі попередній власник по закінченню строку дії цінних паперів збирає платежі і переводить їх новому володарю. Експортер зацікавлен у нерозголошенні інформації о способах фінансування його угод і не бажає, щоб покупець, або інші треті особи були обізнаними в його фінансових потребах і використанні механізмів здійснення угоди. Любий продаж форфейтингових паперів, предпологає ризик мимовільного розширення кругу ділових взаємовідносин, що ускладнює контроль зі сторони експортера. Щоб уникнути цього моменту експортер намагається установити певні обмеження у контракті, які б заважали вільному обертанні форфейтингових паперів.

Тож визначемо загальні ознаки властиві форфейтинговим операціям:

Взаємозвязок із зовнішньоторгівельними операціями;

Договори форфейтинге укладаються переважно у вільно конвертованих валютах;

Основними документами, що застосовуються при здійсненні форфейтингових операцій, є векселі - прості і переказні

Кредитування здійснюється на середньостроковій основі , як правило на строк від 6 місяців до 5 років, а в деяких випадках до 7 років;

Дисконтування відбувається на основі фіксованої процентної ставки;

Здебільшого форфейтинг повязан з реалізацією машин, обладнання, інших товарів інвестиційного призначення.

1.2 Характерні ознаки форфейтингових операцій

Схема форфейтингових операцій

Основними учасниками такої угоди є продавець (експортер, який приймає векселі в оплату вартості поставлених товарів і звільняється від усіх ризиків, пов'язаних з отриманням платежу за векселями), а також покупець (імпортер), форфейтор (покупець векселя) і гарант.

Механізм форфейтингових операій використовується при складанні 2 видів угод:

фінансових угод - для більш швидкої реалізації довгострокових фінансових зобов'язань;

експортних угод - в якості сприяння отриманню коштів експортеру, який кредитував іноземного замовника.

Основними документами, які застосовуються у разі використання форфейтингу, є векселі. Вексель - це цінний папір, який посвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедателя або його наказ третій особі виплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю) . Векселя можуть бути простими чи переказними і існують виключно у документарній формі.

Однак об'єктом форфейтинге можуть бути зобов'язання у формі акредитива - розрахункового докумета, який уявляє собою вимогу одного банку, або кредитного закладу другому виконати за рахунок спеціально заброньованих коштів оплату товарно-транспортних документів за відвантажений товар або виплатити пред,явникові акредитива визначену суму коштів.

Пріоритетне використання векселів пов'язане з простотою їх оформлення, а також із давнім використанням як інструментів фінансування міжнародної торгівлі.

ІІ. Форфейтинг як спосіб запобігання утворення дебіторської

заборгованності

2.1 Схема форфейтингової операції

Форфейтингові операції здійснюються у такий спосіб. Експортер, банк експортера або імпортер є ініціатором договору. Експортер, який хоче скористатися форфейтингом, знаходить зарубіжного покупця (імпортера), котрий, у свою чергу, хоче отримати середньостроковий кредит для фінансування угоди з експортером. При цьому імпортер може виявити бажання оплатити частк вартості товарів відразу, а залишок регулярно оплачувати протягом узгодженого терміну (наприклад, п'яти років). Імпортер повинен оформити серію простих векселів або акцептувати серію переказних векселів. Якщо імпортер має добру кредитоспроможність, то експортер може не вимагати, щоб переказані векселі були гарантовані. Однак, у більшості випадків, особливо коли імпортер не є першокласним позичальником, від нього вимагають знайти банк, котрий гарантував би або авалював зазначені векселі. Експортер, у свою чергу, мусить знайти форфейтера. Як, правило, експортер може звернутися до кількох форфейтерів, намагаючись виявити найвигідніші пропозиції.

Ініціатором форфейтингової операції є, як правило експортер. Це пов'язано з тим, що для дисконтування подаються або переказані векселі, виписані експортером, або прості векселі, одержувачем коштів за яким є експортер.

Удаючись до форфейтингу, експортер дістає можливість додатково мобілізувати кошти та скоротити дебіторську заборгованість. Звернення експортера до форфейтера відбувається, зокрема, в таких випадках:

Власне фінансове становище експортера не дає змоги надовго вилучати власні кошти зі свого обороту;

Імпортер, тобто зовнішньоторгівельний контрагент експортера, недостатньо кредитоспроможний;

Експортеру не вдається отримати першокласної гарантії.

Здійснюючи придбання боргових вимог, форфейтер може зберігати їх у себе, у цьому разі витрачені ним грошові кошти можна вважати інвестиціями.

Якщо форфейтер не бажає тримати своїх коштів у такій формі, він може продати ці інвестиції іншій особі, котра також стає форфейтером. Унаслідок такого наступного перепродажу боргів виникає вторинний форфейтинговий ринок.

Тож загальна схема форфейтингу має такий вигляд:

Зміст і послідовність здійснення форфейтингової операції:

1 - експортер та імпортер домовляються про поставку товарів та порядок їх оплати;

2 - експортер шукає форфейтера;

3 - імпортер оформляє серію векселів та знаходить банк, який гарантує або авалює зазначені векселі;

4 - направлення в банк експортера гарантованих або авальованих веселів;

5 - поставка товарів;

6 - дозвіл на передання векселів експортеру;

7 - надання векселів експортеру;

8 - продаж векселів експортером форфейтеру;

9 - надходження коштів від проданих векселів.

2.2 Первинний форфейтор

Людина, яка продає форфейтингові папери, в незалежності від того, здійснюється продаж на первинному чи вторинному ринках, зобов'язан робити з дійсними борговими зобов'язаннями, зв'язаними з реальними угодами. Якщо покупець дізнається, що придбав вимогу, яке немає сили, він має право висунути обвинувачення на продавця , і останнього не зможе від цього звільнити навіть надпис на цінному папері: «без права регресу». Однак, між первинним покупцем (форфейтором) і покупцем на вторинному ринку існує принципова відмінність: форфейтор зобов'язан перевіряти документацію, яка підтверджує реальність і законність угоди, в той час як вторинний покупець зазвичай цього не робить. Існує 3 обставини, з якої ця перевірка є функцією первинного покупця.

Саме форфейтор складає згоду з експортером при купівлі векселів і має можливість перевірити усі документи, а також правильність оформлення векселів. На вторинному ринці може виявитися чимало бажаючих придбати форфейтингові папери, і якщо, вони усі забажають перевірити документи, які мають відношення до угоди, то це займе чимало часу, оскільки документи можуть знаходитись у різних банках.

Банк, який надає векселя на вторинному ринці,найчастіше намагаються не афішувати ім'я експортера, доки не буде досягнута домовленість о продажі. Крім цих причин це обумовлюється тим, що, узнав, хто є експортером, вторинний покупець може вийти на нього, в обхід первинному форфейтору.

Мають значення також конфіденціальність. Тому, слідуючи цьому принципові, банк не бажає надавати документи, які мають відношення до угоди, усім потенційним покупцям.

Іншим напрямком , де первинний форфейтор має певні зобов'язання, до яких не має відношення вторинний покупець - перевірка авалю і гарантії. Безумовно, покупець на вторинному ринці при бажанні може відіслати запит гаранту, однак це призведе до непотрібного і, можливо, багатократному дублюванню роботи, зв'язаною з подібною перевіркою.

Переваги:

При проведенні форфейтингових операцій відокремлюють цілий ряд переваг для експортерів:

Фінансування за рахунок форфейтора без права регресу на експортера. Форфейтор, придбавши платіжні зобов'язання, відмовляється від свого права висувати зворотні вимоги до будь-якого з попередніх власників зобов'язання. Таким чином, він бере на себе всі ризики, пов'язані з оплатою придбаних зобов'язань , оскільки у передавальних написах на векселі вказуються застереження, зокрема «без права зворотної вимоги».

Можливість отримання грошових коштів одразу після поставки продукції чи наданню послуг, що позитивно впливає на стані загальної ліквідності, знижує об'єм банківських займів, дає можливість реінвестування коштів.

Відсутність затрат часу і грошей на керування боргом чи на організацію його погашення.

Відсутність ризиків: усі валютні ризики, ризики змінності відсотків а також ризик банкрутства гаранта - несе форфейтор.

Простота документації і можливість швидкого оформлення вексельних боргових інструментів.

Конфіденціальний характер даних операцій

Можливість швидко впевнитися в тому, що форфейтор здатен фінансувати угоду, оперативно погодити умови угоди.

експортер звільняється від відповідальності за борги покупця та від потенційних боргів, які мають бути сплачені іноземним покупцем протягом середньострокового періоду;

ліквідність експортера поліпшується, оскільки він негайно отримує готівку;

поліпшуються шанси експортера отримати позику, бо форфейтинг не впливає на інший кредит, що надається банком;

експортер звільняється від валютного ризику і від ризику неплатежу, які бере на себе форфейтор;

експортер позбавляється від адміністративних проблем і видатків за інкасування боргів.

Роль імпортера

Посеред переваг проведення форфейтингових операцій для імпортера млжно виділити наступні:

Простота і швидкість оформлення документів

Є можливість використати свою кредитну лінію у банку.

До мінусів форфейтингових операції для імпортера можна віднести декілька обставин:

Зменшення можливості отримати банківський кредит при використанні банківської гарантії.

Необхідність платити комісію за гарантію

Більш висока маржа форфейтора.

Можливість виникнення труднощів з оплатою векселя як абстрактного зобов'язання у випадку поставки некондиційних товарів або ж, невиконання експортером яких-небудь інших умов контракту.

Фінансування здійснюється по плаваючій ставці LIBOR

Розглянемо переваги, котрі отримує кожна сторона форфейтингової угоди. Експортер зацікавлен у збуті свого товару/роботи/послуги. Імпортер зацікавлен у купівлі товару/роботи/послуги у розстрочку. Крім цього, у теперішній конкурентній ситуації , імпортер із держави з розвивающімся ринком надасть перевагу поставщикові, який пропонує більш просту та зручну для імпортера схему фінансування . Комерційний кредит продавця - покупцеві - практично єдина форма фінансування, яка відповідає цим вимогам. Банк імпортера, виступає гарантом платежу (чи емітентом акредитива) получає за це відповідне нагородження, що і складає його інтерес. Банк експортера зазвичай здійснює предекспортне фінансування в прив'язці до форфейтингової угоди і також отримує за це дисконт. Платник (імпортер) намагається розподілити платежі за векселем рівномірно упродовж всього строку, що приводить до певного скорочення середнього строку наданого йому кредиту, а також дає змогу знизити кредитні ризики форфейтором.

Тобто у форфейтингу зацікавлені усі сторони.

Форфейтинг можна використовувати як один із напрямків антикризового управління фінансами, зокрема форфейтинг належить до основних прийомів рефінансування дебіторської заборгованості .

Тож, розглянемо специфіку зобов'язання форфейтора з покупки дебіторської заборгованості імпортера.

Зобов'язання і права форфейтора і експортера вказані у двосторонній форфейтинговій угоді, яка складається між сторонами шляхом обміну офертой і акцептом. Зобов'язання форфейтора - викуп борга на визначених умовах, у випадку надання повністю задовольняючою форфейтора документації, підтверджуючою наявність боргу, факт передачі товарів/робот/послуг імпортеру, а також переуступки форфейтору права на отримання виручки від імпортера/банка імпортера у майбутньому. Зобов'язання експортера - підготувати і передати форфейтору вказану в угоді документацію у ході строку дії згоди. Зобов'язання вступає у дію з дати акцепту і діє до вказаної в ньому даті. З настанням цієї дати зобов'язання форфейтора придбати борг втрачає силу у випадку, якщо експортер не надав або надав не задовольняючу форфейтора документацію. В любих інших випадках форфейтор може відізвати своє зобов'язання тільки при наявності згоди з боку експортера. Необхідно підкреслити, що наявність позитивної ділової репутації є абсолютно необхідною умовою для роботи з форфейтором і на форфейтинговому ринці.

2.3 Документування угоди

При досягненні попередньої домовленості о проведенні угоди, форфейтор пересилає документи з пропозицією експортеру, котрий в письмовому виді підтверджує свою згоду.

Форфейтор також перелічує документи, з якими він має ознайомитись до того, як він приступе до дисконтування векселів. Прикладом таких документів може бути ліцензія на експорт товарів і інші ознайомчі документи. Знайомство з визначеною документацією повинно дати змогу упевнитись в тому, що угода здійсниться.

Які відомості про імпортера є основоположними для форейтора при прийнятті рішення про форфейтингову угоду і якими мають бути їх джерела, особливо якщо врахувати що обов'язати імпортера свої фінансову звітність може бути проблематично?

Форфейтер має справу з банківським чи суверенним ризиком. При первинному зверненні до форфейтора експортер звичайно просить указати найменування прийнятних для форейтора банків - емітентів акредитивов і потім проводить роботу з покупцем товарів/робот/послуг, виходячи із отриманої от форейтора інформації. Експортер, по суті, є первинним кредитором для свого покупця, але він також має намір продати цей борг після його виникнення , тому експортер зацікавлен у тому, щоб структуіровати свій контракт з покупцем так, щоб потім, без проблем продати борг форейтору. Тож для оформлення форфейтенгу важливо знати:

форму заборгованості експортера (простий чи переказний вексель, акредитив, трата);

форму забезпечення (аваль, гарантія)

валюту платежу;

загальну суму операції;

термін взаємних розрахунків;

суму та строк погашення;

назву експортера та імпортера, країну, яку вони представляють;

процентну ставку;

предмет і ціну товару

строк та кількість поставок;

місце платежу.

Після того, як форфейтер отримає відповіді на зазначені вище питання , він здійснює кредитний аналіз. Форфейтер може відмовитись від укладання угоди з експортером або дати згоду на її укладання. Якщо експортер улав угоду про форфейтинг до підписання контракту з покупцем, він матиме можливість зробити точний розрахунок ціни товару з урахуванням реальних витрат щодо залучення коштів.

Експортер відвантажує товари, отримує векселі, які потім продає форфейтеру зі знижкою та на безповоротній основі.

Після того, як експортер письмово підтвердить свій намір, він готує серію переводних векселів від покупця. На даній стадії експортер повинен також отримати гарантію або ж аваль на свої векселя. Крім цього, він робить надпис на векселях: «без права регресу». Що означає без зворотної вимоги.

Таким чином, підбираються усі документи, на основі яких форфейтор може провести дисконтування, навіть якщо відвантаження товарів фактично ще не пройшло.

Гарантії

В умовах міжнародної торгівлі експортер отримує від іноземного покупця переводні або прості векселя, акредитиви котрі повинні бути виплачені у передбачені строки. Так як форфейтор купує боргові зобов'язання без права регресу, то він бере на себе усі можливі ризики у випадку несплати. З цієї причини, якщо боржник не є перевіреним платником, форфейтор завжди намагається отримати деяку впевненість у формі гарантійних зобов'язань.

Гарантійне зобов'язання надається гарантом кредитору в якості забезпечення своєчасної виплати потрібної суми. Гарантія надається у вигляді листа потрібної форми, з наступними реквізитами: ким видано листа, юридична адреса гаранта, номер гарантійного листа, дата поставки продукції, процентна ставка і т. ін.

Існує декілька видів гарантій, які відрізняються по суб'єкту гарантійного зобов'язання , порядку оформлення гарантії, джерелом коштів, використаних для гарантійного платежу. В якості суб'єкта гарантійного зобов'язання при форфейтингових угодах можуть виступати фінансово стійкі підприємства або ж спеціальні установи, які мають достатньо коштів. Найчастіше такими установами виступають банки.

Окрім зниження ризиків форфейтора, гарантії забезпечують більш високу ліквідність дисконтованих паперів на вторинному ринку. Якщо надається банківська гарантія, то зазвичай її надають міжнародні банки, які мають представництва в державі імпортера.

Аваль - це документ, який представляє собою вексельне поручительство, по якому аваліст бере на себе відповідальність за виконання зобов'язань якої-небудь обтяжної за векселем особи. Крім цього підписи аваль повинні мати на векселі : ”per aval” , а якщо це переводний вексель, то на ньому повинні бути вказані також прізвище, ім'я, то по батькові аваліста. Якщо зрівнювати аваль з гарантією, то він має безспорну перевагу у тому, що він є не від'ємним від векселя. Оформлення авалю проходить набагато простіше і швидше , ніж оформлення гарантійного листа.

Гарантійні оборотні документи враховуються експортером у своєму банку без права регресу зобов'язань . Банк експортера, таким чином , діє як форфейтор, і це є наслідком самого погодження о форфейтингу , який звичайно заключається лише після того , як добута згода між продавцем і його банком про те, що банк виступає у якості форфейтора, і між покупцем і його банком про те, що банк авалює векселя чи надає гарантію їх оплати.

Якщо забезпечення має форму банківської гарантії , і в ній свідчиться про те, що вона є основною гарантією і гарант займає положення головного боржника, що вона є безвідкличною і безумовною, що вона ділиться і передається.

Процес оформлення угоди форфейтування має кілька етапів. На першому з них експортер звертається до форфейтора , бо немає можливості надати імпортеру відстрочку платежу. Форфейтор збирає й аналізує інформацію про учасників угоди. На другому етапі експортер має короткий проміжок від часу отримання пропозиції форфейтора про надання кредиту до прийняття кінцевого рішення про укладання договору. Після його підписання учасники угоди повинні виконувати взаємні зобов'язання : форфейтор - придбати векселі за плаваючою процентною ставкою , а експортер - надати такі векселі.

Експортер відвантажує товари покупцеві, попередньо домовившись з ним про те, що йому буде надано відстрочку платежу. Покупець виписує серію векселів (тратт), які передає з авалем експортеру, попередньо знайшовши банк, який надасть гарантії. Експортер шукає банк, який погодиться здійснити операцію форфейтингу і подає йому отримані боргові зобов'язання для обліку. Банк-форфейтор переказує кошти експортеру. Покупець сплачує кредит по мірі настання строків погашення векселів. Якщо ж він не в змозі виконати свої зобов'язання, то кредит мє сплатити гарант (банк імпортара), який дав поручительство за свого клієнта.

Оскільки договір про форфетингування підписується задовго до фактичного відвантаження товару, між укладанням договору на купівлю векселів і фактичним здійсненням угоди може минути досить тривалий період. Експортер виплачує форейтору в цей період комісійні за зобов'язанням, які становлять певний процент від суми угоди (від 0,075% до 0,125% щомісячно). Комісійні щомісячно сплачуються авансом. Це викликано необхідністю форфейтора в цей період у будь-який момент виконати свої зобов'язання і неможливістю використати кошти на інші інвестування. Крім того, форфейтор несе валютний і процентний ризики, оскільки повинен залучати кошти із грошового або валютного ринку для фактичного обліку векселів.

2.4 Ризики при використанні схеми форфейтингу та засоби мінімізації

ризиків

В кожній форфейтинговій угоді існують кредитні, валютні, процентні і операційні ризики, а також ризик належного виконання експортером контракту( надання тендерної пропозиції).

З часу підписання угоди з форфейтером експортер приймає на себе валютні і процентні ризики. Під валютним ризиком мається на увазі ризик зміни курса валют, яка вказана у контракті, до курсу національної валюти експортера, а під процентним ризиком - ризик зміни базової ставки ЛІБОР. Після отримання експортної виручки від форфейтора усі ці ризики переходять від експортера до форфейтора. Дані ризики можуть бути закритими експортером валютними ф'ючерсами і підписанням договору з форейтором на умовах фіксованої ставки дисконта (при цьому в ставку дисконта включається форвардна премія).

Операційні ризики (ризики контрагентів) включають:

ризик невірного складання документів, який закривається залученням форейтора на кожній стадії підготовки документації угоди;

ризик експортера (ризик шахрайства при складанні або наданні документів) який закривається за допомогою due diligence, яку проводе форейтор;

ризик форфейтора (несплата перепоступленої заборгованості) , яка закривається проведенням пере поступки боргу на умовах його сплати форфейтором та ін..

Ризик належного виконання угоди повністю несе експортер і форфейтор у процесі придбання борга у експортера, отримуючи борговий інструмент, не обумовлений відповідним виконанням контракту (вексель, акредитив).

Орієнтовна вартість послуг з кредитування імпортера з використанням схеми форфейтинга. Витрати експортера

Витрати експортера при проведенні форфейтингового фінансування складаються зі ставки дисконту, комісії за опціон і комісії за зобов'язання.Ставка дисконту базується на процентній ставці за кредит, наданий на строк, який дорівнює середньому строкові дисконтованих векселів.

Вартість форфейтингового фінансування визначається багатьма факторами - державними ризиками, ризиками гаранта, строком і графіком сплачення боргу, валютою боргу, тривалістю виконання експортного контракту і т.п. В цілому вартість форфейтингового фінанансування може бути співстівлена з вартістю фінансування під гарантії експортних кредитних агентств, якщо брати в розрахунок страхову премію, яку стягують ці агентства. Вартість форфейтингу відповідає вартості запозичень на міжнародному фінансовому ринку даного конкретного банку ( або міністерства фінансів) із даної конкретної держави на конкретний строк з урахуванням графіку виплати. Тобто, вигода тут, більше у скорості організації і простості надання фінансування, тому що на відміну від синдицированих кредитів, євробондов і т. ін.. у комерційних кредитах використовується максимально стандартний інструментарій, не вимагаючий отримання юридичних заключень і підписання багатосторінних договорів.

Форфейтору потрібно визначити розмір премії, який стягується ним зверх суми дисконту. Рівень премії відображає ступінь ризику, якому підвергається форфейтор. Найчастіше усього вони зв'язані з політичними ризиками і проблемами трансферту, у значно меншій мірі з нездатністю гаранта відповідати за своїми зобов'язаннями, тому як гарантію зазвичай беруть у надійного банку. Якщо гарантом виступає крупний міжнародний банк чи державний банк, премія буде нижчою. Для більшості держав її розмір становить від 0,5 до 5%.

Якщо векселя виражені у мало використовуваній на ринці валюті, то премія може включати у себе ще один компонент, а саме комісійні, зв'язані з проведенням форфейтером операції валютного свопа.

Розмір премії буде декілька вишчим, якщо форфейтор і експортер домовляться о купівлі векселя через певний проміжок часу (наприклад, через 1 місяць або більше).

Крім вище названих витрат існують і інші витрати, які включаються у премію. Це комісія за опціон, наданий форфейтеру експортером, і комісія за зобов'язання - тобто за недотриману частину кредиту. Зазвичай розмір цієї останньої комісії визначається щомісячно або ж щорічно у вигляді проценту від номінальної вартості векселів і стягується до момента їх дисконтування. Розмір комісії може хвилюватися від 0,25 до 1,5% у рік. Як правило, оплата здійснюється на початку кожного місяця

Аналізуючи ситуацію, що склалася на українському ринку фінансових послуг приходимо невтішного висновку що фірми/банки, які займаються форфейтингом на наших просторах знайти дуже важко. Серед усіх відомих вітчизняних банків, форфейтингові послуги може надати лише Перший український міжнародний банк (ПУМБ): тобто організувати дисконтування за участю іноземного банку (досрочну виплату по акредитиву може виконати іноземний фінансуючий банк) строком фінансування до 2-3 років. Вартість фінансування визначається рівнем ризику відкриваючого акредитив банку та рівнем уровнем LIBOR. Та декілька приватних фірм (Наприклад ЧП "КТТ-ФИНАНС").

Із банківських продуктів, які можуть зацікавити підприємства з зовнішньоекономічною направленостю діяльності і мають широку поширеність на Україні можна виділити факторинг, постімпортне та предімпортне фінансування. Але найбільшу схожість з форфейтингом має факторинг, порівняємо їх.

Форфейтинг як і факторинг, відноситься до операцій з продажу дебіторської заборгованості. Але між ними існують багато відмінностей. Суть операцій форфейтинга заклечається в наступному:

Продавець надаючи відстрочку з платежу, може вимагати від покупця виписати боргову розписку (вексель). Згідно з векселем продавець отримує безспірне право отримання платежу по векселю при настанні строку виконання зобов'язання. Для зменшення ризику продавець може вимагати гарантії третьої особи для виконання зобов'язань по векселю. Гарантія третьої особи на векселі називається авалєм, а вексель - авальованим.

Вексель - вид цінного паперу. Його можна в будь-який час продати третій особі (форфейтору) надписав його. Передаточний підпис на векселі має назву індосамент. Продаючи вексель, його власник переуступає форфейтору право вимагання боргу. Таким чином, поставщик може отримати гроші до настання строку платежу.

При продажі векселя його власник не сплачує комісії. Зацікавленість форфейтора полягає у знижках, які надає власник векселя від номіналу. Ця знижка називається дисконтом, її розмір обговорюється сторонами і залежить від відсоткових ставок та ризиків.

Порівняюча характеристика факторингу і форфейтингу.

Факторинг	Форфейтинг
Об'єкт операції - найчастіше рахунок-фактура	Об'єкт операції - найчастіше вексель
Короткострокове кредитування (від 180 днів)	Середньострокове кредитування (від 180 днів до 5(іноді 7) років
Сума кредиту обмежена можливостями фактора.	Сума кредиту може бути достатньо високої у наслідок можливості об'єднання у синдікати
Фактор авансує оборотний капітал кредитора на 70-90% суми боргу. Інші 10-30% поступають на рахунок кредитора тільки після погашення боргу покупцем продукції за відрахуванням комісії і відсотків.	Форфейтор виплачує суму боргу повністю за відрахуванням дисконту
Фактор залишає за собою право регресу до кредитора або ж відмовляється від цього права, але і в цьому випадку при експорті товарів політичні і валютні ризики несе експортер	Форфейтор несе усі ризики невиплати боргу включаючи політичні і валютні.
Операція може бути доповнена елементами бухгалтерського, інформаційного, рекламного, юридичного, страхового і іншого обслуговування кредитора (клієнта).	Не предполагає якого-небудь додаткового обслуговування.
Можливість перепродажу факторингового активу фактором не передбачена.	Передбачається можливість перепродажу форфейтором форфейтингового активу на вторинному ринку
Не вимагається поручительство від третьої особи	Вимагається гарантія третьої особи або ж аваль.
Передбачає кредитування під вже існуючу грошову вимогу, чи під вимогу, яка виникне в майбутньому, але чітко визначається у договорі про фінансування під поступку грошової вимоги	Можливе кредитування під поступку фінансового векселя

Обидва метода кредитування по-своєму унікальні і мають попит. Який з них більше підходить до конкретної мети, яку наслідує експортер, повинен він вирішувати самостійно:

Факторингове обслуговування найбільш ефективно для малих та середніх підприємств, які традиційно мають фінансові проблеми через несвоєчасне погашення боргів дебіторами і обмеженість доступних їх джерел кредитування. Цей метод ще більше зацікавить такий бізнес тому що доповнюється елементами бухгалтерського, інформаційного, рекламного, юридичного та страхового характеру та іншого обслуговування клієнта, що дає можливість клієнтам зосередитись на виробництві і зекономити на витратах з оплати праці.

Форфейтинг найбільш ефективен для великого бізнесу, які наслідують ціль акумуляції грошових коштів для реалізації довгострокових і багатовартісних проектів.

Насьогодні на Україні дуже мало розвинувся форфейтинговий ринок, тому що банки не мають достатнього опиту та бажання працювати у цій сфері, особливо у випадку середньострокових ризиків. Цьому також є причиною нестабільна економічна та політична ситуація в державі, великий тіньовий сектор в економіці, що недає змогу адекватно оцінити ризики та прогнозувати їх. До того ж згідно з особливостями валютного законодавства України (валютна виручка повинна поступати до експортера у повному обсязі) схема форфейтингу, яка застосовується в Україні виглядає декілька інакше: форфейтингова компанія після підписання договору поступки перераховує українському експортерові 100% виручки по експортному контракту, а український експортер одразу ж після отримання виручки сплачує форфейтинговій компанії суму дисконта у вигляді плати за передачу грошових коштів.

ІІІ. Фінансовий аналіз підприємства

3.1 Загальна характеристика діяльності підприємства

Характеристика підприємства

	Коди
		Дата	01.01.2009
Підприємство	Закрите акцiонерне товариство "Торговий дiм "Массандра"	за ЄДРПОУ	24040228
Територія		за КОАТУУ	0111948100
Форма власності	КОЛЕКТИВНА ВЛАСНIСТЬ	за КФВ	20
Орган державного управління	Не визначено	за СПОДУ	0
Галузь	д/н	за ЗКГНГ	0
Вид економічної діяльності	Оптова торгівля напоями	за КВЕД	51.34.0
Одиниця виміру:	тис. грн.	Контрольна сума
Адреса:	Автономна Республіка Крим д/н 98650 м.Ялта, смт Массандра вул. Миру, буд. 6

3.2 Фінансовий аналіз діяльності підприємства

Порівняльний аналіз показників балансу за рік

Найменування статей	Коди строк	Абсолютні величини, тис. сум	Відносні величини, %
		На початок року	На кінець року	Відхилення (+,-)	На початок року	На кінець року	Відхи-лення (+,-)	В% до величин на початок року
I. Необоротні активи
Нематеріальні активи:
- залишкова вартість	010	53	13	-40	0,21	0,04	0,17	-75
Незавершене будівництво	020	2168	3856	+1688	8,83	12,78	+3,95	+77,85
Основні засоби:
- залишкова вартість	030			+398	25,97	22,46	-3,51	+6,24
Довгострокові біологічні активи::
- справедлива (залишкова) вартість	035	0	0	0	0	0	-	-
Довгострокові фінансові інвестиції:
- які обліковуються за методом участі в капіталі інших підприємств	040	0	0	0	0	0	-	-
- інші фінансові інвестиції	045	0	0	0	0	0	-	-
Довгострокова дебіторська заборгованість	050	0	0	0	0	0	-	-
Справедлива (залишкова) вартість інвестиційної нерухомості	055	0	0	0	0	0	-	-
Відстрочені податкові активи	060	0	0	0	0	0	-	-
Гудвіл	065	0	0	0	0	0	-	-
Інші необоротні активи	070	0	0	0	0	0	-	-
Гудвіл при консолідації	075	0	0	0	0	0	-	-
Усього за розділом I	080	8598	10644	+2046	35,02	35,28	+0,26	+23,79
II. Оборотні активи
Виробничі запаси	100	152	723	+571	0,62	2,39	+1,77	+375
Поточні біологічні активи	110	0	0	0	0	0	0	-
Незавершене виробництво	120	0	0	0	0	0	0	-
Готова продукція	130	0	0	0	0	0	0	-
Товари	140	5223	9702	+4479	21,27	32,16	+10,89	+85,75
Векселі одержані	150	53	53	0	0	0	0	-
Дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги:
- чиста реалізаційна вартість	160	4438	5030	+592	18,07	16,67	+1,4	+13,3
- резерв сумнівних боргів	162	( 0 )	( 0 )	0	0	0	-	-
Дебіторська заборгованість за рахунками:
- за бюджетом	170	239	266	+27	0,97	0,88	-0,09	+11,29
- за виданими авансами	180	0	0	0	0	0	-	-
- з нарахованих доходів	190	0	0	0	0	0	-	-
- із внутрішніх розрахунків	200	0	0	0	0	0	-	-
Інша поточна дебіторська заборгованість	210	2152	1140	-1012	8,76	3,78	-4,98	-47,02
Поточні фінансові інвестиції	220	0	0	0	0	0	-	-
Грошові кошти та їх еквіваленти:
- в національній валюті	230	3623	2525	-1098	14,75	8,37	-6,38	-30,3
- у т.ч. в касі	231	0	0	0	0	0	-	-
- в іноземній валюті	240	1	1	0	0,00	0,00	-	-
Інші оборотні активи	250	71	80	+9	0,28	0,26	-0,02	+12,67
Усього за розділом II	260	15952	19520	+3568	64,97	64,71	-0,26%	+22,36
III. Витрати майбутніх періодів	270	0	0	0	0	0	-	-
IV. Необоротні активи та групи вибуття	275	0	0	0	0	0	-	-
Баланс	280	24550	30164	+5614	100	100	-	+22,86
I. Власний капітал
Статутний капітал	300	2000	4000	+2000	8,14	13,26	+5,12	+100
Пайовий капітал	310	0	0	-	-	-	-	-
Додатковий вкладений капітал	320	3903	3899	-4	15,89	12,92	-2,97	-0,10
Інший додатковий капітал	330	0	0	-	-	-	-	-
Резервний капітал	340	400	400	-	1,63	1,32	-0,31	-
Нерозподілений прибуток (непокритий збиток)	350	15305	20836	+5531	62,34	69,07	+6,73	+36,14
Неоплачений капітал	360	( 0 )	( 0 )	-	-	-	-	-
Вилучений капітал	370	( 0 )	( 2 )	(+2)	-	0,00	-	-
Накопичена курсова різниця	375	0	0	-	-	-	-	-
Усього за розділом I	380	21608	29133	+7525	88,01	96,58	+8,57	+34,82
Частка меншості	385	0	0	-	-	-	-	-
II. Забезпечення наступних виплат та платежів
Забезпечення виплат персоналу	400	0	0	-	-	-	-	-
Інші забезпечення	410	246	357	+111	1	1,1	+0,1	+45,12
Сума страхових резервів	415	0	0	-	-	-	-	-
Сума часток перестраховиків у страхових резервах	416	0	0	-	-	-	-	-
Цільове фінансування	420	0	0	-	-	-	-	-
Усього за розділом II	430	246	357	+111	1	1,18	+0,18	+45,12
ІІІ. Довгострокові зобов'язання
Довгострокові кредити банків	440	0	0	-	-	-	-
Інші довгострокові фінансові зобов'язання	450	0	0	-	-	-	-
Відстрочені податкові зобов'язання	460	0	0	-	-	-	-
Інші довгострокові зобов'язання	470	0	0	-	-	-	-
Усього за розділом III	480	0	0	-	-	-	-
ІV. Поточні зобов'язання
Короткострокові кредити банків	500	0	0	-	-	-	-
Поточна заборгованість за довгостроковими зобов'язаннями	510	0	0	-	-	-	-
Векселі видані	520	0	0	-	-	-	-
Кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги	530	2191	284	-1907	8,92	0,94	-7,98	-87,04
Поточні зобов'язання за розрахунками:
- з одержаних авансів	540	0	0	-	-	-	-
- з бюджетом	550	157	73	-84	0,64	0,24	-0,4	-53,5
- з позабюджетних платежів	560	0	0	-	-	-	-
- зі страхування	570	0	0	-	-	-	-	00
- з оплати праці	580	0	0	-	-	-	-
- з учасниками	590	25	28	+3	0,1	0,09	-0,01	+12
- із внутрішніх розрахунків	600	0	0	-	-	-	-
Зобов'язання, пов'язані з необоротними активами та групами вибуття, утримуваними для продажу	605	0	0	-	-	-	-
Інші поточні зобов'язання	610	323	289	-34	1,31	0,95	-0,36	-10,52
Усього за розділом IV	620	2696	674	-2022	10,98	2,23	-8,75	-75
V. Доходи майбутніх періодів	630	0	0	-	-	-	-
Баланс	640	24550	30164	+5614	100	100	-	+22,86

Безпосередньо із аналітичного балансу ми можемо отримати ряд важливих характеристик фінансового стану підприємства. До них відносяться:

Загальна вартість майна підприємства, яка дорівнює ітогу актива баланса і складає: на початок року 24550 тис. грн.; на кінець року 30164 тис. грн.

Вартість іммобілізованих (необоротних) активів, яка дорівнює ітогу розділу І балансу і складає на початок року 8598 тис. грн., а на кінець року 10644 тис. грн..

Вартість матеріальних оборотних засобів Виробничі запаси (стр. 100) + Товари (стр.140), і яка складає на початок року 5375 тис. грн., на кінець року 10425 тис. грн.

Вартість залучених коштів, яка дорівнює розділу IV пасива балансу і складає на початок року 2696 тис. грн., а на кінець року 674 тис.грн

Робочий капітал підприємства, який дорівнює різниці між оборотними активами і поточними зобов'язаннями, і складає на початок року 13256 тис грн., а на кінець року 18846 тис. грн.

Тож найголовніші тенденції балансу:

Щодо необоротних активів:зростання на +77,85 % масштабів незавершеного будівництва свідчить про наявність вільних коштів які спрямовуються на капітальні інвестиції підприємства;

Оборотні активи:

збільшення частки товарів та запасів на +85,75% та +375% від кілкості на початок року є негативною тенденціє ю і свідчить про зменшення популярності товару серед покупців

збільшення в активах частини дебіторської заборгованості за товари на 13,3%

зменшення в порівнянні на почато к і на кінець рокугрошових коштів на 30,3%

Аналіз ліквідності балансу.

Задача аналізу ліквідності балансу виникає у зв'язку з необхідністю давати оцінку кредитоспроможності організації, тобто її спосібності своєчасно і повністю відповідати по усім своїм зобов'язанням.

Ліквідність балансу визначається як ступінь покриття зобов'язань організації, її активами, строк перетворення яких у гроші відповідає строку погашення зобов'язань.

Тобто «ліквідність підприємства» -- це мобільність підприємства, його спроможність (при виникненні будь-яких обставин) за рахунок внутрішніх і зовнішніх джерел оперативно вишукувати резерви платіжних коштів, необхідних для погашення боргів, і постійно, на будь-який момент часу, підтримувати рівновагу між обсягами і строками перетворення активів у грошові кошти та обсягами і строками погашення зобов'язань.

Суть аналізу ліквідності баланса у порівнянні засобів по активу, сгрупованих згідно зі ступенем їх ліквідності і розташованих у порядку зменшеня ліквідності, з зобов'язаннями по пасиву, сгрупованими по строкам їх погашення і розташованих у порядку зростання строків.

В залежності від ступеня ліквідності, тобто скорості перетворення у грошові кошти, активи підприємств розділяють на наступні групи.

Перша група (А1) - найбільш ліквідні активи - до них відносяться усі статті грошових коштів підприємства та короткострокові фінансові вклади (цінні папери).

Друга група (А2) -- активи, що швидко реалізуються. Це готова продукція, відвантажені товари і дебіторська заборгованість, строк погашення якої близько 12 місяців зі звітної дати. Ліквідність таких активів різна і залежить від низки факторів: своєчасності відвантаження продукції, оформлення банківських документів, швидкості платіжного документообороту в банках, попиту на продукцію та її конкурентоспроможності, місцезнаходження контрагентів та їх платоспроможності, умов надання комерційних кредитів покупцям, форм розрахунків тощо.

Слід зауважити, що основним компонентом цієї групи є дебіторська заборгованість. З метою підвищення ліквідності підприємство деякою мірою може управляти активами другої групи, зокрема змінюючи строки кредитування покупців.

Третя група (А3) -- це активи, що повільно реалізуються. До них належать виробничі запаси та незавершене виробництво. та дебіторська заборгованість строк оплати котрої перевищує 12 міс.

Четверта група (А4) -- це активи, що важко реалізуються. До них відносять основні засоби, нематеріальні активи, довгострокові вкладення, незавершене будівництво

Усі зобов'язання підприємства залежно від строковості їх погашення поділяють на чотири групи:

Перша група (П1) -- найбільш строкові зобов'язання (кредиторська заборгованість та кредити банку, строк повернення яких настав), розрахунки по державним фондам, розрахунки з заробітної плати.

Друга група (П2) -- середньострокові зобов'язання (короткострокові кредити банку

Третя група (П3) -- довгострокові зобов'язання (довгострокові кредити банку та позики).

Четверта група (П4) -- власний (акціонерний) капітал, що постійно є в розпорядженні підприємства.

Для визначення ліквідності балансу потрібно спів ставити ітоги приведених вище груп по активу і пасиву. Баланс вважається абсолютно ліквідним, якщо має місце наступне співвідношення:

А1 > чи дорівнює П1, А2 > чи дорівнює П2, А3 > чи дорівнює П3, А4 < чи дорівнює П4

При цьому, якщо виконуються перші три обов'язкові умови ліквідності А1 ? П1; А2 ? П2; А3 ? П3, тобто поточні активи перевищують зовнішні зобов'язання підприємства, то виконується і остання нерівність А4 ? П4, яка має балансуючий характер та підтверджує наявність у суб'єкта господарювання власних оборотних коштів і означає дотримання мінімальної умови фінансової стійкості.

Невиконання однієї з перших трьох нерівностей свідчить про порушення ліквідності балансу. При цьому нестача коштів по одній групі активів компенсується їх надлишком по іншій групі лише теоретично, оскільки при цьому має місце компенсація за вартісною величиною. Однак у реальній платіжній ситуації менш ліквідні активи не можуть замінити більш ліквідні. Тому якщо будь-яка з нерівностей має знак, протилежний зафіксованому в оптимальному варіанті, ліквідність балансу більшою або меншою мірою буде відрізнятися від абсолютної.

Зіставлення найбільш ліквідних активів і тих їх елементів, що швидко реалізуються, з найбільш строковими зобов'язаннями і короткостроковими пасивами дає змогу оцінити поточну ліквідність. Порівняння активів, що повільно реалізуються, з довгостроковими зобов'язаннями відображує перспективну ліквідність.

Розділемо активи і пасиви баланса підприємства згідно з вище названими групами, відповідно до ступеня їх ліквідності, використовуючи наступний алгоритм:

А1 = стр.230+ стр. 231 + стр. 240

А2 = стр.140+стр.160+ стр.170 + стр.210

А3 = стр.100 + стр. 120 +стр.050+ стр.150+стр.250

А4=стр.010+стр.020+стр.030

П1 = стр.530+стр.550

П2 = стр.590+стр.610

П3=стр.440+стр.450+стр460+стр470

П4=стр.300+стр.320+стр.340+стр.350+стр.410

Дані розрахунку ліквідності балансу запишемо у таблиці 3.

Табл. 3 Аналіз ліквідності балансу (тис. грн..)

Актив	На початок року	На кінець року	Пасив	На початок року	На кінець року	Платіжний налишок чи недостача
1	2	3	4	5	6	7=2-5	8=3-6
Найбільш ліквідні активи А1	3624	2526	Найбільш срочні зобов'язання П1	2348	357	1276	2169
Швидко реалізуємі активи А2	12052	16138	Коротко строкові пасиви П2	348	317	11704	15821
Повільно реалізуємі активи А3	276	856	Довгострокові пасиви П3	0	0	276	856
Важко реалізуємі активи А4	8598	10644	Постійні пасиви П4	21854	29490	-13256	-18846
БАЛАНС	24550	30164	БАЛАНС	24550	30164

Правильність розрахунку підтверджується рівністю активів та пасивів балансу.

Як бачимо із розрахунків (табл.3), показники нашого балансу повністю відповідають формулі А1 ? П1; А2 ? П2; А3 ? П3, тобто усі зобов'язання в пасиві покриваються активами балансу. Але, з додатково розрахованої таблиці 4, в якій ми розсматрювали структуру оборотного капіталу стало видно, що більшість оборотних коштів складає дебіторська заборгованість, яка з роком зменшилась, але все одно підприємство має прийняти відповідні заходи для її зменшення. З іншого боку, як ми бачимо з пасиву баланса і з розрахункової таблиці 3, підприємство не вважає доцільним додаткове залучення коштів (наприклад, коротко- середньострокові кредити, форфейтинг, факторинг, видані векселя),які в свою чергу можна було б витратити на розширення масштабів виробництва, або ж зміцнення позицій на вітчизняному ринку чи пошукнових зарубіжних партнерів. Але даний аналіз не був би повним без розгляду структури активу та пасиву.

Для узагальнення даних про стан оборотних активів складемо аналітичну табл., з якої буде видно, як протягом досліджуваного періоду змінювалася частка активів, що важко реалізуються, та яка сума поточних активів другої (А2) і третьої (А3) груп може бути реально спрямована на покриття нестачі коштів для погашення найбільш строкових зобов'язань.

Від того, наскільки забезпечена відповідність між групами активів і пасивів, багато в чому залежить платоспроможність або неплатоспроможність підприємства. Справа в тім, що неплатоспроможним підприємство може бути визнано навіть при достатньому перевищенні статтей активу над його зобов'язаннями, якщо капітал вкладений у низьколіквідні статті активу. І хоча затримка в платежах -- явище тимчасове, вона може стати початком припинення всіх платежів у разі стабільної невідповідності строків оборотності зобов'язань підприємства та його майна (табл.4)

Табл.4 Аналіз стану оборотних коштів на підприємстві

Елементи оборотних активів	На початок періоду	На кінець періоду	Відхилення у % (+/-) _на кінець року
	грн	% до величини оборотних активів	грн	% до величини оборотних активів
1	2	3	4	5	6
Грошові кошти та їх еквіваленти	3624	22.72%	2526	12,94%	-30,3%
Дебіторська заборгованість	6882	43.15%	6489	33,24%	-5,7%
У тому числі сумнівна	0	-	0	-	-
Готова продукція (товари)	5223	32.75%	9702	49,7%	+85,7%
У тому числі та, що не користується попитом	0	-	0	-	-
Виробничі запаси	152	0.95%	723	3,7%	+375,6%
У тому числі залежані	0	-	0	-
Незавершене виробництво	0	-	0	-
Витрати майбутніх періодів	0	-	0	-
Разом активи, що важко реалізуються	0	-	0	-
Усього оборотні активи	15952	100%	19520	100%	-

Як видно з таблиці, більшу частину оборотних коштів на підприємстві становить дебіторська заборгованість і становить на початок року 43,15% , на кінець - 33,24% - від загальної кількості оборотних коштів, та хоч вона і не відноситься до довгострокової заборгованості - це є негативною тенденцією і підприємство повинно прийняти міри з її реструктуризації, тому як складає неотримані кошти за вже відвантажену продукцію, і наприклад, коли буде потрібна швидко акумулювати кошти для підприємства це буде важко зробити.

Проглядається тенденція до зменшення грошових коштів, загалом за рік показник зменшився на30,3%, що при одночасному рості частини запасів та товарів в структурв оборотних коштів показує зниження ділової активності підприємства і нагромадження товарів на складах, а не у покупців:

Товари складають 32,75% та 49,7% відповідно на початок і на кінець року. Збільшення частини товарів на 85,75% від загальної суми активів за рік також є не дуже гарно, тому що нагромадження товарів на складах підприємства свідчить про зменшення її популярності серед покупців і підприємствові потрібно прийняти заходів щодо покращення своєї маркетингової стратегії або ж переоцінити собівартість та рівень якості продукції.

Та наш фінансовий аналіз підприємства був би неповним без аналізу структури капіталу.

Аналіз наявності, складу і динаміки джерел формування капіталу

Поряд з аналізом структури активів для оцінки фінансового стану підприємства необхідним є аналіз структури пасивів, тобто джерел власних і залучених коштів, вкладених в майно. Співвідношення цих джерел визначає перспективи розвитку суб'єкта господарювання.

При аналізі джерел фінансових ресурсів, їх динаміки структури слід мати на увазі, що оцінка структури джерел здійснюється як внутрішніми, так і зовнішніми користувачами бухгалтерської інформації. У відповідності з цим різними є підходи до аналізу. Так, зовнішні користувачі (банки, постачальники та інші) оцінюють зміни частки власних коштів підприємства в загальній сумі джерел фінансування з точки зору фінансового ризику при укладанні угод; ризик зростає із зміною частки власних джерел коштів.