З 1966 року біржа ввела індекс звичайних цін з чотирма під індексами (за промисловістю, транспортом, комунальному господарству та фінансовій діяльності) для відображення загальної зміни курсів за всіма котируємими акціям. Якщо на певну дату індекс дорівнює 100,0, то це означає, що в цей день середній обсяг всіх котируємих звичайних акцій в два рази перевищує обсяг останнього робочого дня 1965 року. Використання цього індексу дозволяє спостерігати тенденцію розвитку фондового ринку і робити відповідний аналіз про покращення або погіршення стану ринку.

Одна з найбільших та найпопулярніших бірж в Європі - Лондонська фондова біржа (London Stock Exchange), яка програє за обсягами торгівлі Токійській фондовій біржі, Нью-Йоркській фондовій біржі. Офіційно була заснована в липні 1773 року під назвою Фондова біржа. В кінці 80-років 20 сторіччя вона змінила назву і стала Міжнародній фондовій біржею.

Якщо порівнювати термінологію британську та американську, то Лондонська біржа має свої специфічні особливості. Наприклад, американський термін „акція” (stock) в Великобританії означає цінний папір, який приносить фіксований дохід. Звичайні акції в США позначаються словом “common stock”, а в Англії - “ordinary shares”. Термін „угоди” в США позначається словом „trades”, а в Англії -“deals”. Американці вважають, що угоди з акціями некотируємих на біржі компаній проводяться на позабіржовому ринку. Для лондонців також існує „ринок акцій некотируємих компаній”, але в дійсності від є часткою біржі. Тобто фактично біржовий та позабіржовий ринки об'єднані в єдиний біржовий ринок.

На біржі введена система автоматизованих біржових котировок - „моніторна” система торгівлі на базі технології системи NASDAQ. Члени біржі отримали дозвіл на здійснення угод з котируємими акціями безпосередньо через комп'ютери. Тому прийшлось відмовитись від операційного залу біржі, за виключенням невеликої частини для опціонів. В даному випадку автоматизація біржі не тільки зробили її функціонування зручнішим для її членів, але й докорінним засобом змінили зовнішній вигляд.

Паризька фондова біржа є найбільшою серед сьома французьких фондових бірж. На неї припадає більше 90% всіх операцій, які здійснюються на фондовому ринку Франції. У 1989 році була ведена електронна система торгівлі Асоціації фондових брокерів, яка повністю замінила торги в залі біржі. У 2000 році відбулося об'єднання з біржами Брюсселя та Амстердама і створення єдиної біржі під назвою Euronext, яка стала найбільшою за обсягами торгів та величиною капіталізації. В 2001 році Euronext також придбала Лондонську міжнародну біржу фінансових ф'ючерсів та опціонів (LIFFE), а в 2002 році була приєднана Лісабонська фондова біржа.

Об'єднання декількох фінансових ринків і створення єдиної торгової системи з єдиними вимогами та правилами, свідчить про процес глобалізації, який останнім часом притаманний більшості країн. Повністю перевагу такого злиття відчути не вдалося за браком часу, але можливість виробити єдині стандарти та принципи дій на фінансовому ринку допоможуть його учасникам діяти більш ефективно.

Основу фондового ринку Швейцарії складали 3 фондові біржі, які були розташовані в Цюріху, Женеві та Базелі, а також чотири регіональні біржі. Найбільш активною виступала Цюріхська фондова біржа і питома вага валової торгівлі цінними паперами на неї складала до 70%. Починаючи з 1996 року торгівельні площадки Женеви та Базеля закрились і всі торги пересунулись до Швейцарської фондової біржі (м. Цюріх) з електронною системою ведення торгів.

Більшість інших європейських фондових ринків існує на протязі багатьох років. Деякі, наприклад голландські та бельгійські, відносно малі, але вони активні і в цілому вільні від державного втручання. Інші, наприклад, іспанський, італійський та французький фондові ринки, були примушені на протязі років боротися з урядом, який проводив політику жорсткого регулювання економіки і залишали обмежену кількість можливостей для вільного підприємництва. На сьогодні національні фондові біржі продовжують своє функціонування і виходячи з росту активів, будуть продовжувати свою діяльність. Введення електронних систем для проведення торгів посилило конкуренцію між біржами.

Датою створення Франкфуртської фондової біржі вважається 1585 рік, коли франкфуртські купці домовились використовувати фіксовані курси обміну різних грошових одиниць. У 1682 році були введені в дію перші необхідні правила і норми біржі, була сформована організаційна структура. До кінця 18 століття торгівля велась виключно монетами та векселями, тільки наприкінці 18 століття починається періодична торгівля облігаціями. За сукупністю цінних паперів Франкфуртська фондова біржа програє Лондонській. Більшість німецьких компаній не котирують свої акції на біржі, тільки банки за допомогою брокерів у торговому залі біржі активно займаються купівлею-продажем цінних паперів за дорученням своїх клієнтів. Хоча для найбільш ліквідних активів існує і постійний ринок, за деякими паперам котировки встановлюються один раз на день. Історія німецького ринку цінних паперів достатньо велика і ті норми та правила, які зараз існують на Франкфуртській біржі сформувались з врахуванням певного досвіду.

Амстердамська фондова біржа є однією з найстаріших бірж у світі та веде свою історію з початку 17 сторіччя. На сьогодні вона налічує біля 225 фондів нідерландських компаній та 270 іноземних фондів. Амстердам є також батьківщиною Європейської опціонної біржі, яка розпочала роботу в 1978 році.

Сучасна Амстердамська фондова біржа була організована Асоціацією по торгівлі цінними паперами, яка видала кодекс правил поведінки членів біржі та котировочних компаній. Всі операції з цінними паперами здійснюються через біржових маклерів, за виключенням випадків, коли торговець має дозвіл Міністерства фінансів на проведення торгівельної діяльності. Для того, щоб уникнути небажаного придбання акцій нідерландські компанії використовують такі заходи, як емісія привілейованих або пріоритетних акцій для окремих партнерів, обмеження кількості голосів або переміщення акцій до виборчого тресту.

Найбільш яскравим представником ефективної діяльності японського ринку цінних паперів виступає Токійська фондова біржа (Tokyo Stock Exchange). За звання найбільшої вона конкурує з Нью-Йоркською фондовою біржею. Наприклад, за обсягом торгівлі акціями, вона була першою на протязі декількох років.

Торгівельна практика відрізняється від тієї, яка застосовується на Нью-Йоркській фондовій біржі. Акції найбільших корпорацій котируються у першій секції і продаються у визначених місцях залу, які використовуються для наступних галузей: автомобілебудування, хімічна промисловість, будівництво та ін. Більше 1000 емісій припадає на котирувальний лист першої секції. Приблизно 150 найбільш ходових емісій акцій продаються и купуються шляхом підняття руки через систему публічних торгів. Це складає 60% всього обсягу Токійської фондової біржі. Інша частина емісії акцій в першій секції, а також біля 500 котируємих емісій у другій секції (головним чином нові та середні компанії) продаються та купуються через автоматизовану систему. Стандартна мінімальна одиниця торгівлі для всіх вітчизняних японських акцій складає 1000 акцій. Іноземні емісії можуть купуватися і продаватися по 100, 50 та 10 акцій в залежності від ціни.

За останній час загальне число зареєстрованих компаній на Токійській фондовій біржі не змінюється на протязі 10 років, а на Нью-Йоркській за цей час воно зросло на 44 %. Таку стабільність іноземні інвестори пов'язують з жорстокими умовами лістингу, тобто допуску цінних паперів до котирування. вважають, До того ж дотримання правил публікації обходиться дуже дорого. Такі вимоги з одного боку роблять ринок стабільним, бо проходження процедури лістингу автоматично виключає слабкі компанії з ринку, але з іншого - середні компанії з невеликим статутним капіталом не можуть вийти на такий ринок і розвити свій потенціал. Врегулювання цього питання відчула і біржа. У листопаді 1999 був створений новий ринок для венчурних копаній під назвою “Mothers” (Market of High Growth and Emerging Stocks) з дуже м'якими умовами критеріями лістингу для нових фірм.

Довга історія розвитку біржі спонукає до введення нових змін і покращення умов діяльності. Так планується признати за іноземними компаніями право продавати звіти на англійській мові та налагодити співпрацю з іншими азіатськими біржами для крос-реєстрації акцій.

На сьогодні спостерігається бум торгівлі цінними паперами через Інтернет (on-line Trading). У жовтні 1999 року з'явилися і почали діяти 3 брокерські фірми через Інтернет: “Monex Inc”, “E*Trade Japan KK” та “DLJ direct SFG Securities Inc.” Це спростило умови доступу на фінансовий ринок нових компаній.

На Токійській фондовій біржі існує також активний ринок торгівлі облігаціями, де основними інструментами є облігації держави Японії та ф'ючерсні контракти на ці облігації, які були введені у 1985 році. В 1988 році почалась торгівля ф'ючерсними контрактами на індекс цін Токійської фондової біржі (TOPIX), а на протязі наступних двох років додались опціони на ці ф'ючерсні контракти. Тобто, на відміну від США, найбільші японські ринки торгівлі акціями, борговими інструментами і фінансовими ф'ючерсами сконцентровані на одній біржі. Звісно, що контролювати великий, але майже єдиний фондовий ринок уряду легше.

В Японії існує ще 7 фондових бірж, найбільш поважні з яких розташовані в Осаці і Нагоє.

Швидкий ріст фондових ринків спостерігається в азіатських країнах, які розвиваються, особливо в Південно-Східної Азії. Крім ринків Японії активні біржі спостерігаються зокрема в Гонконгу, Тайбеє, Сінгапурі, Сеулі, Бангкоці, Джакарті та Бомбеї. Деякі з ринків займають провідне місце серед найбільших бірж світу за величиною. Лібералізація економіки країн Латинської Америки та Африки сприяла розширенню фондових ринків цих регіонів. З 1990-х років в більшості держав відбулося спрощення умов на купівлю акцій національних компаній іноземцями. Але в умовах глобалізації економіки інвесторами на цих ринках все частіше виступають фонди, які керуються американськими та європейськими інвестиційними банками та іншими фінансовими компаніями.

Торгівля цінними паперами в Гонконгу існує ще з кінця 19 сторіччя, але з 1969 року розпочався активний ріст даного фінансового ринку. З 1972 по 1986 роки з'явилися чотири фондові біржі: Hong Kong Stock Exchange, Far East Exchange, Kam Nagan Stock Exchange та Kowloon Stock Exchange. У 1986 році вони об'єднались і роботу розпочала вести єдина біржа Stock Exchange of Hong Kong (SEHK). Регулюванням фондового ринку займається державна комісія - Securities and Futures Commission (SFC), яка контролює всі процеси на ринку цінних паперів.

З початку свого існування Тайванський ринок був у значній міри закритий для зовнішніх інвесторів, для яких основними засобами участі залишались два фонду відкритого типу “Formosa Fund” і “Taipei Fund” та фонд закритого типу “Taiwan Fund”. Сьогодні цей ринок має репутацію самого спекулятивного ринку в Азії.

Про глобалізацію фондових ринків та фінансової системи Азії свідчить той факт, що п'ять азіатських інвестиційних компаній сформували першу в регіоні транснаціональну інтернет-трейдингову систему - електронна біржа Asia Stock Exchange Network. До її складу входять Aizawa Securities Ltd. (Японія), Capital Securities Corp. (Тайвань), Dongwon Securities (Южна Корея), Tai Fook Securities Group Ltd. та Asia Securities Group Ltd. (Гонконг). Ця система дозволила інвесторам, які працюють на ринках чотирьох різних країн здійснювати операції через єдиний канал інтерактивного доступу. Тобто процес об'єднання відбувається навіть у таких молодих фінансових ринків, як азіатські. І хоча ці ринки є досить специфічними і з початку створення були досить зактирі для зовнішніх інвесторів та компаній, але з часом виникла потреба у їх відкритості і створенні нових умов діяльності. Так введення інтернет-трейдингової системи і створення єдиної електронної біржі зробило ринок більш доступнішим для учасників, збільшило обсяги фінансових інструментів на ньому, але поряд з тим зробило контролювання ринку досить важким.

В Канаді існує декілька фондових бірж, але тільки три найбільші. Фінансовим центром Канади вважається Торонто. Це поєднує Канаду з США, Швейцарією, Австралією та Германією в якості країн, де політична столиця не є фінансовою. Офіційно ця біржа була відкрита у 1861 році. Для реєстрації цінних паперів на біржі необхідно, щоб вони відповідали жорстким вимогам в області стану фінансів. Учасниками біржової діяльності вважається більше 12000 компаній. Чотири мільйона канадців мають свої внески в питому вагу компаній, які керуються державою або у взаємних акціонерних фондах. Більше 70 фірм-членів біржі є власниками фондової біржі Торонто, забезпечуючи її діяльність. Ці фірми займаються купівлею-продажем цінних паперів, а брокери ще й надають консультації клієнтам або допомагають провести інвестиційні дослідження. Ефективним інструментом діяльності фондової біржі є загальний індекс, складений на підставі даних про прибуток 300 найбільших угод, які проведені на біржі. Зміни цього індексу свідчать про розвиток не тільки ринку Торонто, а й біржову діяльність в цілому в Канаді. Якщо цей індекс збільшується, то ціни на біржі зростають. Крім того, фондова біржа Торонто складає індекс „Торонто-35”, який відображає стан на 35 відомих канадських біржах.

Таким чином, сучасний досвід розвинених країн свідчить про те, що внаслідок ефективності комп'ютерних технологій та засобів зв'язку контакти між національними фондовими ринками стали інтенсивнішими. Збільшення кількості операцій на ринку призводе до збільшення масштабів угод і суттєвого зниження витрат. Використання різних біржових індексів дає можливість спостерігати тенденцію розвитку ринку і робити відповідний аналіз для майбутнього.

Український фінансовий ринок є досить відокремленим від інших фінансових ринків, і сьогодні тільки розпочинається його інтеграція в систему міжнародних фінансових ринків. Це пов'язано з відсутністю практики функціонування, тому що Україна стала незалежною державою відносно недавно і процес регулювання фінансового ринку розпочався після проголошення незалежності. Ми бачимо , що різні країни обрали різні шляхи розвитку і важко впевнено сказати який саме буде ефективним для України. В наступній главі ми розглянемо передумови і механізм становлення українського ринку цінних паперів, яки види фінансових інструментів використовуються на ньому, як проводиться регулювання ринку.

ГЛАВА 2. ПЕРЕДУМОВИ СТАНОВЛЕННЯ ТА СУЧАСНИЙ СТАН ФОНДОВОГО РИНКУ УКРАЇНИ

2.1. ПЕРЕДУМОВИ І МЕХАНІЗМ СТАНОВЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОГО РИНКУ ЦІННИХ ПАПЕРІВ

Одним із сегментів фінансового ринку виступає ринок цінних паперів або фондовий ринок. Це дуже важлива складова ринкової економіки. В Україні, як і в інших країнах з перехідною економікою, оборот цінних паперів стає однією з основних галузей фінансової сфери, без якої даремно сподіватися на нормальне функціонування складового механізму ринкової економіки. Реформування власності супроводжується структурною перебудовою народного господарства і зумовлює створення фондового ринку. В свою чергу, фондовий ринок сприяє закріпленню результатів цього реформування.

Початком становлення ринку цінних паперів України, можна вважати 1991 коли наша держава набула статусу суверенної та незалежної держави із підписанням Акту незалежності. Формування ринку починалося практично з нуля, тому що o6iг облігацій внутришніх позик колишнього Радянського Союзу ринком цінних паперів у повному розумінні цього поняття назвати важко.

Звичайно, історія розвитку поки що коротка, але в основних своїх характеристиках - як кількісних, так i якісних - український фондовий ринок сформувався.

До головних передумов становления українського ринку цінних паперів можна віднести [29]:

- політичне: проголошення Украною політичної незалежності, прийняття Декларації та в серпні 1991 року Акту проголошення незалежності України, які були закріплені в грудні результатами всенародного референдуму;

- економічні: перехід Украни на шлях ринкових перетворень, створення певної законодавчої бази для проведения економічних реформ;

- соціальні: поява i розширення недержавного сектора господарювання, комерційних структур, насамперед комерційних банків.

На теоретичному рівні з самого початку існувало дві концепції укранського ринку цінних паперів. Згідно першою - ринок цінних паперів мав виникнути стихійно на первинному piвнi, а біржові торги мали розпочатися лише згодом. Тобто за основу бралася політика "вільного" ринку, поява ж фондової бipжi очікувалася в кращому випадку через кілька років, після остаточного завершения процесу приватизації.

Інша точка зору полягала в тому, що перехід до ринку в Україні можливий лише через роздержавлення власності. Цей процес мав проходити регульовано, під контролем держави з одночасним впровадженням механізму єдиної фондової біржі, який забезпечив би обмін приватизаційних паперів i продаж акцій корпоративних підприємств на відкритих торгах за конкурсом.

Процес приватизації став основою виникнення та розвитку первинного ринку акцій. Тільки потім почався розвиток біржового ринку цінних паперів. Основним завданням процесу приватизації було створення умов для формування та розвитку підприємницької діяльності. З цією метою відбувалося роздержавлення власності і пошук нових власників. Це обумовило створення нової форми господарювання - акціонерних товариств.

Процес приватизації триває і сьогодні. Для розвитку необхідні фінансові кошти, які можна залучити у виробництво за допомогою емісії цінних паперів. Тому кількість емітентів цінних паперів з кожним роком зростає. За даними Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, торговці цінними паперами у 1999 році здійснювали угоди з акціями 3895 емітентів, у 2000 - з 4814, у 2001 - 4254, у 2002 році - 4583 емітенти (див. рис. № 2.1.).

Рис. № 2.1. Кількісь емітентів за 1999-2002 роки

Діяльність національної фондової біржі повинна була бути чітко підпорядкована чинному законодавству. Саме вона повинна була, залишаючись некомерційною, безприбутковою, саморегульованою i незалежною від держави структурою, тісно взаємодіяти з державними органами влади. За ініціативою провідних комерційних банків, Міністерства фінансів та економічного відділу КМУ, які дотримувались концепції єдиної національної фондової біржі, ще на початку 1991 року розпочалась робота з створення Української фондової біржі і розробки нормативно-правової бази її діяльності. На її прикладі ми розглянемо розвиток вітчизняного фондового ринку.

Українська фондова біржа (УФБ) є старішою фондовою біржею України. Створена і зареєстрована КМУ восени 1991 року. Філії та брокерські контори працюють в ycix регіонах України. При бipжi був створений Центральний депозитарій цінних паперів i введена в дію система їх електронного обігу. В 1993 році УФБ виступила піонером грошової приватизації із застосуванням біржового механізму ціноутворення.

На сьогоднішній день Українська фондова біржа (УФБ) уявляє акціонерне товариство закритого типу, статутний фонд якого розподілений на 222 прості іменні акції, що розміщені виключно серед юридичних осіб. Має 5 філій на території України. В червні 1998 року отримала статус саморегульованої організації ринку цінних паперів. Відповідно до чинного законодавства України вона здійснює діяльність з організації торгівлі цінними паперами на підставі Свідоцтва про реєстрацію фондової біржі від 10 червня 2001 року та Ліцензії на право здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів від 23 липня 2001 року, виданих Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку. Є членом Координаційної ради з питань функціонування ринку цінних паперів при Президентові України, Консультаційно-експертної ради при Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку, Виконавчого комітету Федерації Євро-Азіатських фондових бірж та Робочої групи з фондового ринку в Організації по економічній співпраці та розвитку (OECD).

Важливим питанням організації фондового ринку є його регулювання. В рамках єдиного фондового ринку країни, як правило, співіснують біржовий та позабіржовий сектори, відносини на кожному з них впорядковуються самоврядними інститутами-регуляторами: на біржовому фондовому ринку - фондовою бipжою, на позабіржовому - асоціаціями ділерів з цінних паперів.

В Україні функції інституту-регулятора на біржовому фондовому ринку виконують [21]: Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФР), а також в межах своїх повноважень Національний банк України (НБУ), Міністерство фінансів України (МФУ), Міністерство економіки України, Фонд державного майна, Антимонопольний комітет, відповідні біржі та інші органи. А на позабіржовому - Українська асоціація інвестиційного бізнесу (УАІБ), ПФТС, Південно-українська торгова інформаційна система (ПТІС), Професійна асоціація реєстраторів та ділерів (ПАРД), Українська асоціація торговців цінними паперами та ряд інших асоціацій. Зазначені два сектори фондового ринку i відповідно дві системи інституційного регулювання доповнюють один одного. Проте між ними існують i певні розбіжності.

Особливість інституційно-правового регулювання фондового ринку полягає в тому, що воно ґрунтується, з одного боку, на законодавчих засадах i державному контролі, який обмежений певними рамками, з іншого - на принципах самоврядування. Як правило, інститути-регулятори здійснюють правове регулювання відносин у двох напрямках: внутрішнього устрою цих інститутів i рамках взаємодії між різними учасниками.

Так, в Україні до системи органів державно-правового регулювання фондового ринку України входить низка органів законодавчої, виконавчої, судової влади, а також тих, які не є органами законодавчої або виконавчої влади, але підзвітні ВРУ і мають право регулювати ринок цінних паперів. Icнyє певна сукупність законів та підзаконних актів України, в яких визначається компетенція конкретних органів держави та спеціально вповноважених органів щодо регулювання фінансового ринку ( див. додаток № 10). Основні законодавчі документи в цій сфері: Закони “Про господарські товариства”, “Про цінні папери і фондову біржу”, ”Про банки та банківську діяльність”, “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг”, “Про національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні” та ін. До того ж інститут-регулятор повинен виконувати свої регулятивні заходи з огляду на інтереси інших учасників фондового ринку з метою покращення їх функціонування. Ці законодавчі акти характеризують загальний аспект зовнішнього регулювання, тобто впровадження правил обов'язкових для всіх чи більшості учасників фондового ринку.

Поряд існує конкретний аспект регулювання - конкретні нормативні документи, які впорядковують окремі аспекти діяльності на ринку, наприклад, котирування цінних паперів, реєстрація емісії цінних паперів, ліцензування діяльності. Котирування цінних паперів на фондовій біржі є показником солідності емітента, підтверджує його репутацію i характеризує його як надійного партнера. Звідси фондові біржі традиційно встановлюють набагато суворіші i більш досконалі процедури допуску цінних паперів до котирування, що полягають у перевірці господарського та фінансового стану емітентів, а також підвищені вимоги щодо контролю за угодами, які укладаються на 6ipжових торгах.Наприклад, для того, щоб Українська фондова біржа допустила цінні папери до торгів, емітент повинен відповідати наступним вимогам:

· існування емітента з часу його державної реєстрації - не меньше 3 років;

· мінімальна величина активів емітента повинна становити суму, еквівалентну 400'000 ЄВРО;

· мінімальний прибуток емітента за останній балансовий рік повинен становити суму, еквівалентну 80'000 ЄВРО, або мінімальний сумарний прибуток за останні три роки повинен становити суму, еквівалентну 220'000 ЄВРО (за умови, що кожен рік був прибутковим);

· кількість випущених емітентом-акціонерним товариством у обіг акцій - не менше 1'000'000 штук;

· кількість акціонерів емітента-акціонерного товариства, що володіють не менш ніж 100 акціями, - не менше 2'000 осіб або загальна кількість акціонерів емітента-акціонерного товариства - не менше 2'200 осіб;

· показники фінансового стану емітента-некредитної установи відповідають визначеним УФБ вимогам;

· показники діяльності емітента-кредитної установи відповідають визначеним УФБ вимогам;

· мінімальний обсяг емісії корпоративних боргових цінних паперів, повинен становити суму, еквівалентну 100'000 ЄВРО.

Також емітент повинен надати наступний пакет документів для розгляду УФБ та вирішення питання про допуск цінних паперів до офіційного котирування:

- заява на допуск цінних паперів до офіційного котирування на УФБ;

- нотаріально завірена копія статуту емітента;

- копія свідоцтва (рішення) про державну реєстрацію емітента;

- копії документів, що засвідчують присвоєння цінним паперам:
1) державного реєстраційного номера;
2) коду випуску цінних паперів згідно з законодавством про Національну депозитарну систему;

- копія інформації про останній випуск, зареєстрованої відповідно до чинного законодавства України;

- баланси та фінансова звітність;

- для емітентів-некредитних установ: копії бухгалтерських балансів і звітів за встановленими формами (звіт за результатами господарської діяльності та майновому становищу емітента за формами №1 "Баланс", №2 "Звіт про фінансові результати") за останні три роки, а також за останній квартал, що передує поданню заяви;

- для емітентів-кредитних установ: копії балансів і звітів (затверджених НБУ форм звітності), а саме:
- форма № 1-КБ "Баланс комерційного банку";
- форма № 2-КБ "Звіт про прибутки та збитки комерційних банків";
- форма № 611 "Звіт про дотримання економічних нормативів" за останні три роки, а також за останній квартал, що передує поданню заяви;

- у випадках, коли емітент є правонаступником одного або декількох засновників, а також якщо емітент заснований шляхом реорганізації державних, комунальних або інших підприємств відповідно до законодавства про приватизацію, він зобов'язаний надати бухгалтерські баланси і звіти засновників (засновника) або реорганізованого підприємства за останні три роки, що передують поданню заяви, для проходження допуску на УФБ, а також ліквідаційні (передавальні) баланси;

- копія аудиторського висновку до звіту за останній рік роботи;

- копія прийнятого ДКЦПФР звіту емітента за останній звітний період, структура і форма якого передбачені Положенням про надання регулярної інформації відкритими акціонерними товариствами та підприємствами-емітентами облігацій, затвердженим ДКЦПФР;

- звіт, який містить дані щодо структури акціонерного капіталу емітентів-акціонерних товариств, список усіх філій, представництв та інших самостійних підрозділів емітента, що мають окремі поточні та інші рахунки, та відомості про адміністративні та економічні санкції, що накладалися на емітента (додаток № 5);

- анкета цінного паперу (додаток № 6);

- підписаний з боку заявника договір про підтримання лістингу у двох примірниках (додаток № 9);

- копія платіжного доручення про внесення на рахунок УФБ плати за оцінку відповідності стану емітента лістинговим вимогам.

Ми бачимо, що вимоги до емітентів досить значні і певна частина акціонерних компаній об'єктивно не задовольняє вимогам фондової біржі. У цьому випадку акціонерні товариства котирують свої цінні папери на позабіржовому ринку. Таке котирування може означати, що обсяги статутних фондів та господарських оборотів компаній-емітентів є дещо меншими.

Таким чином, інститути-регулятори біржового та позабіржового секторів фондового ринку мають виконувати схожі завдання з правового регулювання, хоча кожний діє у своєї сфері. В той же час регулюючі заходи у кожній з цих сфер фондового ринку мають доповнювати один одного, оскільки загальний стан інституційного правового регулювання залежить від стану відповідного регулювання у секторах фондового ринку. Але слід зазначити, що у більшості країн світу у зв'язку з високим рівнем організованості саме фондова біржа виступає стабілізуючим фактором ринку цінних паперів.

2.2. ОБІГ ЦІННИХ ПАПЕРІВ НА РЦП УКРАЇНИ

Згідно з Законом України "Про цінні папери i фондову біржу" під цінними паперами розуміють “грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між особою, яка їx випустила, та їx власником i передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам”.

Форми цінних паперів є дуже різноманітними: це й окреми сертифікат, і запис у реєстрі, і запис в угоді, і запис в комп'ютері. В узагальненому вигляді розрізняють документарну форму цінних паперів і бездокументарну [28]. Документарна - це форма, за якої власник встановлюється на підставі пред'явлення сертифіката, а в разі депонування такого - за записом у рахунках депо. Бездокументарна - форма, за якої власник встановлюється на підставі запису в системі ведення реєстру власників цінних паперів або, у разі депонування цінних паперів, за записом у рахунках депо. Рахунок депо - це сукупність записів в облікових реєстрах хранителя цінних паперів - депозитарію, необхідна для виконання договору депо з депонентом.

Цінні папери можуть бути іменними або на пред'явника. Іменні цінні папери, якщо інше не передбачено цим Законом або в них спеціально не вказано, що вони не підягають передачі, передаються шляхом повного індосаменту (передавальним записом, який засвідчує перехід прав до іншої особи).

Еміетент цінних паперів - держава в особі уповноваженого органу, юридична особа і у випадках передбачених законодавством, фізична особа., яка від свого імені випускає цінні папери i зобов'язується виконувати обов'язки, що випливають з умов їx випуску.

Права i обов'язки щодо цінних паперів виникають з моменту передачі емітентом або його уповноваженою особою одержувачу (покупцю) чи його уповноваженій oco6i.

В Україні можуть випускатися i обертаються такі види цінних паперів:

- акції;

- облігації внутрішніх і зовнішніх державних;

- облігації місцевих позик;

- облігації підприємств;

- казначейські зобов'язання;

- ощадні сертифікати;

- інвестиційні сертифікати;

- векселі;

- приватизаційні папери.

Ці види цінних паперів чине законодавство характеризує таким чином.

Акція - цінний пaпip без установленого строку oбiгy, що засвідчує дольову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в акціонерному товаристві та право на участь в управлінні ним, дає право його власникові на одержання частини прибутку у вигляді дивщендів, а також на участь у розподілі майна при ліквдації акціонерного товариства.

Дивіденд (від латинського dividendus - частина від поділу) - це частина загальної суми чистого прибутку акціонерного товариства, яка розподіляється між акціонерами у вигляді певної частки від вартості їхніх акцій, тобто пропорційно кількості акцій кожного акціонера.

Дивіденди за акціями виплачуються за підсумками року в порядку, передбаченому статутом акціонерного товариства, за рахунок прибутку, що залишається у його розпорядженні після сплати встановлених законодавством податків, інших платежів до бюджету та процентів за банківський кредит.

Існує багато групувань акцій за певними ознаками. Ми розглянемо найбільш поширені класифікації. Так за способом передавання акції підрозділяються на іменні на напред'явника.

Іменною зветься акція, тому що в ній вказано ім'я ї власника. 0бiг іменної акції фіксується в книзі реєстрації акцій, що ведеться товариством або незалежним реєстратором. До неї має бути внесено відомості про кожну іменну акцію, включаючи відомості про власника, час придбання акцій, а також кількість таких акцій у кожного з акціонерів. Акції на пред'явника можна продавати і покупати на вторинному ринку без реєстрації їхнього нового власника. На відміну від іменних акцій, вони можуть існувати у документарній і в електронній формі. За акціями на пред'явника в книзі реєструється їхня загальна кількість.

За правами власників, акції поділяють на звичайні (прості) і привілейовані.

Звичайна акція засвідчує такі права власника:

1) на участь в управлінні справами акціонерного товариства;

2) на одержання дивідендів

3) на певну частину майна, яка залишається після ліквідації акціонерного товариства.

Привілейовані акції засвідчують такі права:

1) на одержання дивідендів, як правило фіксованих, що виплачуються незалежно від результатів діяльності АТ;

2) переважне право порівняно із власниками звичайних акцій у розподілі майна АТ за умови його ліквідації.

Власники привлейованих акцій не мають права на участь в управлінні акціонерним товариством, якщо інше не передбачено його статутом.

Привілейовані акції можуть випускатися з фіксованим у процентах до їхньої номінальної вартості щорічно виплачуваним дивідендом. Виплата дивідендів проводиться у розмірі, зазначеному в акції, незалежно від розміру одержаного товариством прибутку у відповідному poцi. У тому paзi, коли прибуток відповідного року є недостатнім, виплата дивідендів за привілейованими акціями проводиться за рахунок резервного фонду.

Якщо розмір дивідендів, що сплачуються акціонерам за простими акціями перевищує розмір дивідевдів за привілейованими акціями, власникам останніх може проводитися доплата у розмірі дивідендів, сплачених іншим акціонерам. Привілейовані акції не можуть бути випущені на суму, що перевищує 10% статутного фонду АТ. Акціонерам може видаватися сертифікат на сумарну номінальну вартість акцій.

В України визначено порядок придбання акцій. Їх можуть купувати фізичні та юридичні особи. Громадяни вправі бути власниками, як правило, іменних акцій. Підприємства, організації й установи можуть придбати акції за рахунок коштів, що надходять у їхнє розпорядження після оплати податків та процента за банківський кредит. Акції видаються власнику тільки після повної оплати їх вартості та реєстрації випуску.

Акція повинна містити наступні реквізити:

- фірмове найменування АТ та його місцезнаходження;

- найменування цінного паперу -“акція”,

- її порядковий номер,

- дату випуску,

- вид акції та її номінальну вартість,

- ім'я власника(для іменної акції),

- розмір статутного фонду АТ на день випуску акції, а також кількість акцій, що випускаються,

- строк сплати дивідендів,

- підпис голови правління АТ або іншої уповноваженої на це особи,

- печатку акціонерного товариства.

До акції може додаватися купонний лист на виплату дивідендів, який повинен мати такі основні дані: порядковий номер купона на виплату дивідендів, порядковий номер акції, за якою виплачуються дивіденди, найменування акціонерного товариства 1 piк виплати дивідендів.

Акція є неподільною. У разі, коли одна i та ж акція належить кільком особам, вci вони визнаються одним власником акції i можуть здійснювати свої права через одного з них або через спільного представника.

Випуск акції АТ здійснюється у розмірі його статутного фонду або на всю вартість майна державного підприємства (в разі перетворення його на акціонерне товариство). Додатковий випуск акцій можливий у тому разі, коли всі раніше випущені акції повністю оплачені за вартістю, не нижче номінальної.

Забороняється випуск акцій для покриття збитків, пов'язаних з господарською діяльністю акціонерного товариства.

Акції оплачуються в національній валюті, а у випадках, передбачених статутом акціонерного товариства, також у іноземній валюті або шляхом передачі майна. Незалежно від форми внесеного вкладу, вартість акції виражається в національній валюті.

Акціонерне товариство може викуповувати у акціонера акції, що належать йому, для їхнього наступного перепродажу, розповсюдження серед своїх працівників або анулювання. Ці акції мають бути реалізовані в строк не більше одного року. Протягом цього періоду розподіл прибутку, а також голосування и визначення кворуму на загальних зборах акціонерів проводиться без урахування придбаних акціонерним товариством власних акцій.

Випуск акції та їх придбання становлять економічний інтерес як для емітента, так і для інвестора. Для емітента випуск акцій є джерелом капіталу для створення акціонерного товариства або для його розвитку. Для інвестора придбання акцій - це можливість одержання доходу. Для того щоб власник акції отримав прибуток - дивіденд - потрібен дохід, а він буде , якщо акціонерним товариством добре керувати.

Прослідкуємо динаміку емісії акцій за 1999-2002 роки за даними ДКЦПФР. Обсяги угод з акціями зображено на графіку № 2.2.

Графік № 2.2. Обсяги угод за акціями за 1999-2002 роки.

На підставі отриманої інформації можна зробити висновок, що обсяг угод за акціями нарощує питому вагу в загальному обсязі виконаних угод. У 2001 році питома вага склала майже 1/3 всіх виконаних угод. Однак це збільшення відбувається за рахунок торгівлі акціями різних емітентів. Акції користуються періодичним попитом, адже процес приватизації триває. Як тільки певна особа або група осіб набуває контролю над 70% статутного капіталу емітента, попит на акції цього емітента миттєво зникає. Разом із тим аналіз даних свідчить, що процес приватизації в Україні ще незавершено, адже протягом року торговці цінними паперами виконали 357,14 тис. угод з акціями, причому 87,3% їх кількості припадає на угоди торговців з фізичними особами, тобто продовжується процес концентрації пакетів.

Іншим поширеним фінансовим інструментом виступає облігація. Роздивимось її характеристику. Згідно Закону України “ Про цінні папери та фондову біржу” облігація - цінний папір, що засвідчує внесення її власником грошових коштів i підтверджує зобов'язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного папера в передбачений у ньому строк з виплатою фіксованого процента (якщо інше не передбачено умовами випуску). Облігації вcix видів розповсюджуються серед підприємств i громадян на добровільних засадах.

В Україні випускаються облігації таких видів:

а) облігації внутрішніх республіканських i місцевих позик;

б) облігації підприємств.

Облігації підприємств випускаються підприємствами всіх передбачених законом форм власності, об'єднаннями підприємств, акціонерними та іншими товариствами i не дають їx власникам права на участь в управлінні.

Умови випуску i розповсюдження облігацій підприємств визначаються Законом "Про цінні папери i фондову бipжy", іншими актами законодавства України i статутом емітента.

Облігації можуть випускатися іменними i на пред'явника, процентними i безпроцентними (цільовими), що вільно обертаються або з обмеженим колом o6iry. Облігації внутршніх республіканських i місцевих позик випускаються на пред'явника.

Обов'язковим реквізитом цільових облігацій є зазначення товару (послуг), під яку вони випускаються.

Облігації підприємств повинні мати такі реквізити:

- найменування цінного папера - "облігація",

- фірмове найменування i місцезнаходження емітента облігацій;

- фірмове найменування або ім'я покупця (для іменної облігації);

- номінальну вартість облігації;

- строки погашення, розмір i строки виплати процентів (для процентних

облігацій);

- місце i дату випуску, а також cepiю i номер облігації;

- підпис керівника емітента або іншої уповноваженої на це особи;

- печатку емітента.

До облігації може додаватися купонний лист на виплату процентів. Купон на виплату процентів повинен містити такі основні дані: порядковий номер купона на виплату процентів; номер облігації; за якою виплачуються проценти; найменування емітента i piк виплати процентів.

Облігації, запропоновані для відкритого продажу з наступним вільним обігом (крім безпроцентних облігацій), повинні містити купонний лист.

Рішення про випуск облігації внутрішніх республіканських і місцевих позик приймається відповідно КМУ і місцевими Радами народних депутатів. У рішенні повинні визначатися емітент, умови випуску i порядок розміщення облігацій. Рішення про випуск облігації підприємств приймається емітентом i оформляється протоколом.

АТ можуть випускати облігації на суму не більше 25 % від розміру статутного фонду i лише після повної оплати вcix випущених акцій.

Випуск облігацій підприємств для формування i поповнення статутного фонду емітент1в, а також для покриття збитків, пов'язаних з їx господарською діяльністю, не допускається.

Облігації вcix видів громадяни можуть придбати лише за рахунок особистих коштів.

Підприємства купують облігації вcix видів за рахунок коштів, що надходять у їх розпорядження після оплати податків та процентів за банківський кредит.

Доход за облігаціями вcix видів виплачується відповідно до умов їх випуску.

Доход за облігаціями цільових позик (безпроцентними облігаціями) не виплачується. Власникові такої облігації надається право на придбання відповідних товарів чи послуг, під яку випущено позики.

Якщо ціна товару до моменту його одержання перевищуватиме вартість облігації, то власник одержує товар за ціною, вказаною на облігації, а при одержанні більш дешевого товару він одержує різницю між вартістю облігації та ціною товару.

За облігаціями підприємств доходи виплачуються за рахунок коштів, що залишаються після розрахунків з бюджетом i оплати інших обов'язкових платежів.

У разі невиконання чи несвоєчасного виконання емітентом зобов'язання з виплати доходів за процентними облігаціями, з надання права придбання відповідних товарів чи послуг за безпроцентними (цільовими) облігаціями або погашення зазначеної в облігації суми у визначений строк стягнення відповідних сум проводиться примусово судом або арбітражним судом.

Порядок викупу облігацій ycix видів, крім цільових, визначається при їх випуску.

Порівняно з іншими видами позичкового фінансування облігації мають низку переваг, найважливіші серед яких:

1) можливість залучити кошти без посередників;

2) доступ до ресурсів широких кіл інвесторів. Права власності на облігацію можуть бути легко передані, тому облігації можуть легко міняти свою власників;

3) гнучкість у формах вибору запозичення. При випуску облігацій емітент має можливість управляти їх параметрами та вибирати з більшого списку можливих видів облігацій;

4) економія на затратах по залученню позичкових ресурсів.

На фондовому ринку України найпоширеніші наступні види облігацій: державні внутрішні облігації; державні зовнішні облігації; облігації місцевих позик та облігації підприємств. У 2002 році найбільш динамічно розвивався такий сегмент фондового ринку як корпоративні облігації. Саме корпоративні облігації були сприйняті вітчизняними інвесторами як можливість вкладення вільних коштів. Загальний обсяг торгів облігаціями склав понад 2 млрд. грн.., причому 79 млн. грн.. із них - ПФТС. Динаміка розвитку ринку облігацій за 1999-2002 роки зображена на графіку № 2.3 .

Графік № 2.3. Обсяги угод з облігаціями за 1999-2002 роки

Головна проблема ринку облігацій полягає у законодавчому обмежені обсягу емісії облігацій для АТ 25% статутного капіталу. Існує потреба в регулюванні цього питання і присутності на цьому ринку фізичних осіб. Поки що їх доходи оподатковуються двічі: вперше податок утримується підприємством при виплаті доходу по облігаціях, а вдруге громадяни сплачують прибутковий податок при декларуванні своїх доходів. Прибутковість облігацій традиційно залежить від поточних ставок кредитів і депозитів. Однак протягом року спостерігалась тенденція до зниження купонних ставок з 18-19% річних до 16%.

Казначейські зобов'язання - вид цінних паперів на пред'явника, що розміщуються виключно на добровільних засадах серед населення, засвідчують внесення їх власниками грошових коштів до бюджету i дають право на одержання фіксованого доходу.

Випускаються наступні види казначейських зобов'язань:

а) довгострокові - від 5 до 10 років;

б) середньострокові - від 1 до 5 років;

в) короткострокові - до одного року.

Рішення про випуск довгострокових i середньострокових казначейських зобов'язань приймається КМУ. Рішення про випуск короткострокових казначейських зобов'язань приймається МФУ. У рішенні про випуск казначейських зобов'язань визначаються умови їх випуску.

Порядок визначення продажної вартості казначейських зобов'язань встановлюється МФУ, виходячи з часу їх придбання.

Виплата доходу за казначейськими зобов'язаннями та їх погашення здійснюються відповідно до умов їх випуску, затверджених: за довгостроковими i середньостроковими зобов'язаннями - КМУ, короткостроковими - МФУ.

Казначейські зобов'язання було випущено відповідно до Постанови КМУ від 10.01.02 № 15. Але вони не є інструментом для фондового ринку, оскільки розміщуються виключно серед фізичних осіб. У 2002 році цей фінансовий інструмент вперше вийшов на фондовий ринок. Загальна кількість угод за ним склала 556,13 млн. грн. Цей обсяг перевищує обсяг за зовнішніми державними облігаціями і інвестиційними сертифікатами. Це пов'язано з тим, що генеральним агентом з їх розміщення, обслуговування та погашення обрано Ощадбанк, як державний банк з най розгалуженішою мережею філій в країні. Мінфін на виконання доручення уряду обрав у радники з комунікаційної політики для освітньо-інформаційної підтримки розміщення казначейських зобов'язань відому в рекламному бізнесі агенцію Adell Saatchi & Saatchi.

Ощадний сертифікат - письмове свідоцтво банку про депонування грошових коштів, яке засвідчує право вкладника на одержання після закінчення встановленого строку депозиту i процентів за ним.

Існують наступні види ощадних сертифікатів: строкові (під певний договірний процент на визначений строк) або до запитання, іменні та на пред'явника. Іменні сертифікати обігу не підлягають, а їх продаж (відчуження) іншим особам є дійсним.

Ощадні сертифікати повинні мати такі реквізити:

- найменування цінного папера - "ощадний cepтифiкaт";

- найменування банку, що випустив сертифікат, та його місцезнаходження;

- порядковий номер сертифіката, дату випуску, суму депозиту, строк вилучення (для строкового сертифіката), найменування або ім'я утримувача сертифіката (для іменного сертифіката);

- підпис керівника банку чи іншої уповноваженої на це особи;

- печатку банку.

Доход за ощадними сертифікатами виплачується за пред'явленням їх для оплати в банк, що їх випустив. У разі, коли власник сертифіката вимагає повернення депонованих коштів за строковим сертифікатом раніше обумовленогоу ньому строку, то йому виплачується понижений процент, рівень якого визначається на договірних умовах при внесенні депозиту.

З кожним роком питома вага цього інструменту на фондовому ринку України зростає і у 2002 році цей показник перевищив 10% загального обсягу виконаних угод. Прослідкуємо цю динаміку за допомогою графіку № 2.4.

Графік № 2.4. Обсяги виконаних угод з ощадними сертифікатами за 1999-2002 роки

Вексель - цінний пaпip, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання певного строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержальнику).

Випускаються такі види векселів: простий, переказний.

Простий вексель містить такі реквізити:

а) найменування - "вексель";

б) просту і нічим не обумовлену обіцянку сплатити визначену суму;

в) зазначення строку платежу;

г) зазначення місця, в якому має здійнитися платіж;

д) найменування того, кому або за наказом кого платіж має

бути здійснений;

є) дату i місце складання векселя;

е) підпис того, хто видає документ (векселедавця).

Переказний вексель повинен містити крім реквізитів передбачених у пунктах а), в) - є), також:

- просту i нічим не обумовлену пропозицію сплатити певну суму;

- найменування того, хто повинен платити (платника).

Документ, у якому відсутній будь-який з вказаних реквізитів, відповідно для простого i переказного векселів, не має сили простого або переказного векселя, за винятком таких випадків:

а) вексель, строк платежу за яким не вказаний, розглядається як такий, що підлягає оплаті по пред'явленні;

б) при відсутності особливого зазначення місце, позначене поряд з найменуванням платника (місце складання документа - для простого векселя), вважається місцем платежу i одночасно місцем проживания платника (векселедавця - для простого векселя);

в) вексель, у якому не вказано місце його складання, визначається підписаним у місці, позначеному поряд з найменуванням векселедавця.

Порядок випуску та oбiгy векселів визначається КМУ.

На фондовому ринку вексель продовжує займати значне місце на фондовому ринку продовжує займати вексель, але якщо у 1999 році його питома вага в загальному обсязі виконаних угод займала до 70%, то протягом останніх років вона стала менше 50%. Динаміка угод з векселем зображена на графіку № 2.5.

Графік 2.5. Обсяги угод з векселями за 1999-2002 роки.

За даними звітності торговців цінними паперами, протягом 2002 року на ринку цінних паперів України було виконано 542 454 угоди купівлі-продажу загальним обсягом 108607,9 млн. грн. У порівнянні з попереднім роком кількість угод зменшилась на 29 тис. грн. з одночасним збільшенням загального обсягу у 1,5 рази, що свідчить про збільшення середньої ціни угоди з цінними паперами, яке спостерігається протягом 2 останніх років.

Також прогнозується збільшення питомої ваги організованого ринку. Верховна Рада прийняла у першому читанні законопроект “Про внесення змін у деякі закони України”, який передбачає, що угоди з купівлі-продажу цінних паперів будуть укладатися виключно на організаційно оформленому ринку.

2.3. РЕГУЛЮВАННЯ ФОНДОВОГО РИНКУ В УКРАЇНІ

При розгляді розподілу функцій регулювання фондового ринку між державними органами ми бачимо, що основний обсяг робіт у цій справі покладено на Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФР). Законодавче закріплення за Комісією широких повноважень з регулювання, нагляду та контролю на фондовому ринку стало значним кроком у період його становлення. У держави з'явилися нові можливості та реальні умови справляти вплив на процес випуску та обігу цінних паперів з прийняттям закону України “ Про державне регулювання ринку цінних паперів” (1996).

ДКЦПФР підпорядковано Президентові України; вона також є підзвітною Верховній Раді України. Комісія створюється у складі у складі Голови Комісії та шести її членів. Всі вони призначаються та звільнюються Президентом України. Голова й члени Комісії мають право без окремих доручень репрезентувати її в суді. Термін повноважень Голови і членів Комісії - сім років. Та сама особа не може бути членом Комісії понад 2 терміни поспіль. Звільнення Голови і членів комісії протягом терміну їхніх повноважень можливе тільки з власного бажання, а також у разі заподіяння ними шкоди державі і у зв'язку з неможливістю виконання обов'язків за станом здоров'я.