Кредитна система України

Основні перспективи розвитку кредитної системи України. Розгляд стану кредитно-фінансового механізму та причини його недостатньої ефективності. Аналіз банківського кредитування в країні та пошук шляхів його вдосконалення. Політика центрального банку.

Рубрика Финансы, деньги и налоги
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 24.05.2014
Размер файла 124,9 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Державний вищий навчальний заклад

Українська академія банківської справи

Національного банку України

Кафедра банківської справи

Реферат

з дисципліни "Гроші і кредит"

на тему: «Кредитна система України»

Виконали:

Ігнатенко С.О., Мануха Г.В

Перевірила:

Ас. Павленко Л.

Суми - 2014

Зміст

Вступ

1. Поняття кредитної системи України

1.1 Історія становлення кредитної системи України

1.2 Роль та сутність кредитної системи

1.3 Правове регулювання та нормативи кредитної діяльності

2. Складові елементи кредитної системи та їх характеристика

2.1 Банківська система як основна частина сучасної кредитної системи

2.2 Спеціалізовані небанківські кредитно-фінансові інститути як відособлена частина кредитної системи

3. Сучасний стан кредитної системи

3.1 Проблеми кредитування фізичних осіб

3.2 Основні перспективи розвитку кредитної системи України

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Кредитна система України -- важлива сфера національної економіки, де в останні роки відбуваються радикальні зміни. Корінним чином змінюється кредитна система, запроваджуються нові форми кредитування і розрахунків, іншими стають взаємовідносини між банками і їх клієнтами, складаються нові пропорції між фінансами і кредитом. На фоні активного розвитку товарних і фінансових ринків роль грошей різко зростає.

Ситуація перехідної економіки, формування ринку вимагають пошуку нових форм грошово-кредитних відносин. Основним джерелом задоволення великого попиту на грошові ресурси є кредит, адже навіть при самому високому рівні самофінансування господарюючим економічним суб'єктам не вистачає власних коштів на здійснення інвестицій і поточної основної діяльності. Потреба в кредитних ресурсах стає особливо відчутною у зв'язку з глибоким технічним переозброєнням економіки, що вимагає основних інвестицій, а це в свою чергу викликає необхідність детального вивчення кредитних відносин.

Кредитні відносини в ринковій економіці необхідні, передусім, як механізм переливання капіталу з одних галузей в інші та згладжування норми прибутку, дають змогу подолати обмеженість індивідуального капіталу, служать інструментом для підтримки неперервності кругообігу фондів діючих підприємств.

Надзвичайно великого значення набуває вміння банківських спеціалістів в процесі загострення конкуренції на кредитному ринку вибирати найраціональніші менеджерські рішення, розраховувати ефективність різних варіантів кредитних проектів, робити стратегічні і тактичні прогнози, здійснювати постійний контроль за дотриманням законодавчих норм в проведенні кредитних операцій. А все це можливо лише за умови досконального знання всього механізму надання та погашення позик.

Із вище викладеного випливає актуальність обраної теми, в зв'язку з цим основною метою курсової роботи є: об'єктивна необхідність глибокого та всебічного висвітлення головних проблем кредитної системи України, дослідженню теоретико-методологічних аспектів кредитування, а також висвітлення економічного змісту кредитних відносин, аналіз механізму банківського кредитування в Україні та пошук шляхів його вдосконалення.

Відповідно до даної мети роботи постають такі завдання:

· проаналізувати стан сучасного кредитно-фінансового механізму та показати причини його недостатньої ефективності;

· визначити суть кредитних відносин;

· визначити шляхи та виробити рекомендації щодо підвищення ефективної діяльності кредитно-фінансових установ щодо споживчого кредитування.

Предметом дослідження є роль банківських і небанківських фінансово-кредитних інститутів у національному кредитуванні.

Об'єкт дослідження - це кредитна система і проблеми її функціонування. Методологічну та інформаційну основу в проведенні дослідження склали вітчизняні публікації з питань фінансово-кредитних відносин та банківської діяльності, законопроекти України щодо функціонування кредитної системи України, статистичні матеріали.

1. Поняття кредитної системи

1.1 Історія становлення кредитної системи України

Кредитна система - сукупність кредитних відносин, що існують в країні, форм і методів кредитування, банків та інших кредитних установ, які організовують і здійснюють такого роду відносини.

Існують дві ланки кредитної системи: банківські установи - банки, і парабанківські установи.

Структура кредитної системи представлена на Рис. 1.1

Рис 1.1 Структура кредитної системи України

Банки - кредитні установи, виконують більшість кредитно-фінансових послуг і тому є універсальними (комерційні банки, інвестиційні, ощадні, іпотечні, земельні і т.д.).

Парабанківська система утворена спеціалізованими кредитно-фінансовими та поштово-ощадними інститутами, орієнтованими на виконання кола фінансових послуг або обслуговування певного типу клієнтури (ломбарди, страхові та інвестиційні компанії, лізингові, факторингові компанії, недержавні пенсійні фонди, клірингові палати). Основою кредитної системи є банківська система, яка несе основне навантаження по кредитно-фінансового обслуговування всього господарського обороту.

Процес становлення кредитної системи України складається з шести періодів.

Перший період (1989-1991) - за якого українські банки реєструвалися у Москві. В Україні почали формуватись комерційні та кооперативні банки. Створювались вони на акціонерних або пайових засадах в основному підприємствами та організаціями певної галузі економіки для вирішення своїх нагальних проблем. Саме з виникненням цих банків почали відбуватися серйозні зміни у кредитних відносинах.

Другий період (1991-1992) - починаючи з жовтня 1991 р. тривала перереєстрація Національним банком комерційних банків. У комерційних банках відбувалися зміни у складі засновників.

Третій період (1992-1993) - характеризується створенням банків «нової хвилі» із залученням значного приватного капіталу. В цей час спостерігається подальший розвиток малих спільних підприємства, акціонерних товариств, залучення коштів новостворюваних державних та поза бюджетних фондів, відбувається уніфікація пасивів у діючих банках.

Четвертий період (1994-1996) - для цього етапу характерне призупинення інфляційних процесів, активізація діяльності НБУ з приводу регулювання діяльності комерційних банків, зниження рівня банківського менеджмента, а це призвело до банківської кризи та банкрутства окремих банків. П'ятий період (1996-1999) -позначений активною діяльністю НБУ

Шостий період (2000-2010) -у цей етап було прийнято нові фінансові закони в тому числі від 7 грудня 2000р. «Про банки і банківську діяльність», від 12 грудня 2001р.

1.2 Роль та сутність кредитної системи

Становлення ринкових умов господарювання в Україні зумовило перехід до дворівневої банківської системи, а банки є практично найважливішою складовою кредитної системи. Кредитування населення України в сучасних умовах є надзвичайно важливим питанням через те, що соціально-економічний рівень його життя дуже низький.

Сучасні банківські системи, як правило, складаються з двох рівнів. Верхній рівень дворівневої банківської системи займає національний (центральний банк) країни. Його основними функціями є:

* грошово-кредитне регулювання економіки;

* емісія валюти країни і забезпечення її обігу;

* контроль за діяльністю кредитних установ;

* акумуляція і зберігання резервів кредитних установ;

* кредитування комерційних банків;

* кредитно-розрахункове обслуговування уряду;

* зберігання та проведення операцій із золотовалютними запасами і резервами

Комерційні банки -- головна ланка дворівневої банківської системи. Основні функції комерційних банків такі:

* управління грошовим обігом;

* забезпечення платіжного механізму;

* акумуляція заощаджень;

* надання кредиту;

* фінансування зовнішньої торгівлі;

* довірчі операції;

* зберігання цінностей;

* консультування і надання інформації.

Однією з найважливіших функцій системи комерційних банків є управління грошовим обігом у країні. Воно здійснюється спільно з центральним банком країни за допомогою кредитних операцій.

Мета політики центрального банку -- через систему обов'язкових резервів керувати динамікою кредиту і забезпечити відповідність кількості грошей в обігу національним завданням стабілізації цін, підтримки нормальних темпів економічного зростання та високого рівня зайнятості. Комерційні банки є необхідним каналом для збільшення або зменшення кількості грошей в обігу як засобу вирішення вказаних завдань.

Економічна роль може нормально функціонувати лише тоді, коли в її судинах постійно циркулюють грошові потоки (готівкові й безготівкові). Безперервність цієї циркуляції забезпечує кредитна система.

Роль кредитної системи полягає в тому, що вона підтримує високу норму народногосподарського накопичення, сприяє розв'язанню проблеми реалізації товарів і послуг на ринку, розвитку галузей промисловості і будівництва, міжнародної торгівлі, що, в свою чергу, сприяє розвитку виробництва. Завдяки кредиту скорочується час на задоволення господарських і особистих потреб. Підприємство-позичальник за рахунок додаткової Вартості має можливість збільшити свої ресурси, розширити господарство, прискорити досягнення виробничих цілей. Громадяни, скориставшись кредитом, мають подвійний шанс: або застосувати здатності й отримані додаткові ресурси для розширення своєї справи, або прискорити досягнення споживчих цілей, одержати у своє розпорядження такі речі, предмети, цінності, якими вони могли б володіти лише в майбутньому.

Кредит як економічна категорія не тільки має внутрішню сутність, що проявляється в його структурі, закономірностях руху, формах і видах, а й активно взаємодіє із зовнішнім середовищем, з іншими (некредитними) процесами в економіці і соціальній сфері та помітно впливає на них. Основні напрями та механізми цього впливу визначають окремі його функції. Поняття функції стосується кредиту взагалі, а не якоїсь окремої його форми чи окремого виду. Функцією може бути лише такий вплив на зовнішнє середовище, який здійснюють усі форми і різновиди кредиту. Тому функції кредиту сприяють його консолідації як цілісного явища і виокремленню його з інших економічних явищ у самостійну категорію. Роль та функції кредиту представлені на Рис 1.2

Рис. 1.2 Функції та роль кредит

Свої функції кредит може успішно виконувати лише в умовах розвинутої ринкової економіки, коли сутність кредиту і закономірності його руху можуть проявитися найбільш повно. В умовах перехідної економіки України таких можливостей не було. Це негативно впливало як на рівень їх реалізації, що проявилося в низькій ролі кредиту в соціально-економічному житті суспільства, так і на стан теоретичного осмислення цього складного питання. І сьогодні питання про функції кредиту залишається дискусійним, вимагає до себе більш пильної уваги дослідників, особливо визначення загальноприйнятої методологічної основи вирішення цього питання.

1.3 Правове регулювання та нормативи кредитної діяльності

У банківському законодавстві немає визначення кредиту як правової категорії. Однак, кредит визначається в податковому праві.

Так, згідно з пунктом 1.11 статті 1 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств», кредит -- це кошти та матеріальні цінності, які надаються резидентами або нерезидентами у користування юридичним або фізичним особам на визначений строк та під процент. Це визначення не може сприйматися для регулювання банківських відносин з одного боку виходячи з того, що мова йде про податковий закон, як джерело норми, що містить визначення, а з іншого боку, зважаючи на цілі правового регулювання закону, що полягають в оподаткування доходів підприємств.

Так чи інакше, кредит є настільки широким поняттям, а його окремі вияви набувають подекуди таких незвичних форм, що визначити його сутність та основні ознаки вбачається можливим шляхом аналізу окремих видів та форм кредиту.

Згідно зі статтею 347 Господарського кодексу України, кредити, які надаються банками, розрізняються за:

· строками користування (короткострокові -- до одного року, середньострокові -- до трьох років, довгострокові -- понад гри роки);

· способом забезпечення;

· ступенем ризику;

· методами надання;

· строками погашення;

· іншими умовами надання, користування або погашення.

Основною формою кредиту є банківський (фінансовий) кредит. У законодавстві України існує декілька легальних визначень фінансового кредиту.

Так, згідно зі статтею 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», фінансовий кредит -- це «кошти, які надаються банком-резидентом або нерезидентом, кваліфікованим як банківська установа згідно із законодавством країни перебування нерезидента, або резидентами і нерезидентами, які мають статус небанківських фінансових установ, згідно з відповідним законодавством, а також іноземними урядами або його офіційними агентствами чи міжнародними фінансовими організаціями та іншими кредиторами-нерезидентами в позику юридичній або фізичній особі на визначений строк, для цільового використання та під процент. Правила надання фінансових кредитів встановлюються Національним банком України (стосовно банківських кредитів), а також Кабінетом Міністрів України (стосовно небанківських фінансових організацій) відповідно до законодавства».

Звичайно, наведене визначення можемо сприймати лише в цілях оподаткування, але це не зменшує його практичного значення для регулювання кредитних відносин у цілому.

Відповідно до закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг», фінансовий кредит -- це кошти, які надаються в позику юридичній або фізичній особі на визначений строк та під процент.

І нарешті, відповідно до закону України «Про банки і банківську діяльність», банківський кредит -- це будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.

Поряд з поняттям кредиту в банківському законодавстві широко вживається термін кредитна операція.

Відповідно до статті 345 Господарського кодексу України кредитні операції полягають у розміщенні банками від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі законом про банки і банківську діяльність.

Статті 47, 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначають як кредитні такі банківські операції:

· розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик;

· організацію купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів;

· здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені (включаючи андерайтинг);

· надання гарантій і поручительств та інших зобов'язань від третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі;

· придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог та прийом платежів (факторинг);

· лізинг.

Банківська операція -- це правомірна дія, що складається з комплексу техніко-юридичних засобів, які здійснюються банком відповідно до ліцензії на підставі правочину або рішення суду. Зіставлення понять фінансового кредиту та банківської (кредитної) операції дає змогу авторові зробити висновок про співвідношення цих понять як форми (фінансовий кредит) та змісту (кредитна операція). При цьому, категорії співвідносяться як ціле та окреме. Адже кредитні відносини реалізуються через кредитні операції.

Суб'єктами кредитних відносин є кредитодавець та позичальник.

Термін «кредитодавець» є новим для банківського права України. Він був введений із набуттям чинності Цивільним кодексом у 2004 р. Згідно зі статтею 1054 Цивільного кодексу України, кредитодавцем є банк або інша фінансова установа.

Поняття банку розкрито в попередніх главах цієї книги. Разом з тим, зауважимо, що в розумінні статті 1054 Цивільного кодексу до банків також належить і Національний банк України, який, зважаючи на його подвійну правову природу, займається господарською діяльністю в межах компетенції, визначеної Законом «Про Національний банк України».

Поняття фінансової установи розкривається в законі «Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг», згідно з яким фінансова установа (в т.ч. і кредитна установа) -- це юридична особа, яка, відповідно до закону, надає одну чи декілька фінансових послуг та яка внесена до відповідного реєстру в порядку, встановленому законом. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг.

Згідно зі статею 19 закону «Про банки і банківську діяльність», без отримання банківської ліцензії не дозволяється здійснювати одночасно діяльність по залученню вкладів та інших коштів, що підлягають поверненню, і наданню кредитів, а також вести рахунки. Особи, винні в здійсненні банківської діяльності без банківської ліцензії, несуть кримінальну, цивільну чи адміністративну відповідальність згідно із законами України.

2. Складові елементи кредитної системи та їх характеристика

2.1 Банківська система як основна частина сучасної кредитної системи

Головною ланкою кредитної системи у будь-якій країні є банки, які здійснюють основну масу кредитних і фінансових операцій. Під терміном «БАНК» розуміють установу, яка створена для залучення грошових коштів і розміщення їх від свого імені на умовах поверненості, платності і терміновості.

Основне завдання банку - здійснювати посередництво в переміщенні коштів від кредиторів до позичальників.

Банківська система - організаційна сукупність різних видів банків у їх взаємозв'язку, яка існує в тій чи іншій країні в цілком визначений історичний період.

Залежно від впорядкованості банків, відповідно до діючого банківського законодавства розрізняють два основних типи побудови банківської системи:

· однорівнева банківська система;

· дворівнева банківська система

Однорівнева банківська система передбачає горизонтальні зв'язки між банками, універсалізацію їх операцій та функцій. Усі банки, що діють у країні (включаючи й центральні банки), перебувають на одній ієрархічній сходинці, виконують аналогічні функції з кредитно-розрахункового обслуговування клієнтури.

Такий принцип побудови банківської системи характерний для економічно слаборозвинених країн, а також для країн з тоталітарним, адміністративно-командним режимом управління.

Дворівнева банківська система, яка характерна для країн з ринковою економікою, складається з двох рівнів.

Верхній рівень - центральні (емісійні) банки, які є банками в повному значенні цього слова лише для двох категорій клієнтів: банківських інститутів та урядових структур.

Нижній рівень - комерційні банки, клієнтами яких є підприємства, організації, населення.

Сьогодні в більшості країн світу функціонує дворівнева банківська система. За такою системою відносини між банками будуються в двох площинах: по вертикалі і по горизонталі.

По вертикалі - це відносини підпорядкування між центральним банком, як керівним органом усієї банківської системи, і комерційними банками.

По горизонталі - це відносини рівноправного партнерства та конкуренції між комерційними банками.

Як відомо, в Україні з 1987 року почалася реформа банківської справи, яка завершилася ухваленням у березні 1991 року Закону України "Про банки і банківську діяльність". Згідно з цим Законом, в Україні було закладено основи класичної дворівневої банківської системи, яка включає:

Верхній рівень - Національний банк України як центральний банк країни, головний банківський інститут, який є емісійним центром держави і відповідає за управління всією грошово-кредитною системою.

Нижній рівень - мережа комерційних банків, які за умови здорової конкуренції покликані задовольнити населення країни і народне господарство щодо банківських послуг і створити для стабілізації та поступового піднесення національної економіки.

Центральним банкам, або банкам першого рівня, притаманні функції резервної системи:

1) емісія кредитних грошей і контроль за грошовим обігом у країні, кредитно-розрахункове обслуговування інших кредитних інститутів, тобто виконання ролі "банку банків";

2) кредитно-розрахункове обслуговування держави;

3) реалізація грошово-кредитної політики і регулювання на цій основі економічних процесів.

Комерційні банки є багатофункціональними установами, що займаються практично всіма видами кредитних і фінансових операцій, пов'язаних з обслуговуванням господарської діяльності своїх клієнтів.

Банківська система в умовах ринку функціонує на основі певних умов.

Функції банківської системи:

1) Трансформаційна - зумовлена посередницькою місією банків. Мобілізуючи вільні кошти і передаючи їх різним суб'єктам, банки мають можливість їх трансформовувати (змінювати) на різні строки, розміри, що зменшує фінансові ризики.

2) Функція створення грошей і регулювання грошової маси.

3) Функція забезпечення сталості банків та грошового ринку (стабілізаційна), яка проявляється:

· у прийнятті ряду законів та інших нормативних актів, що регламентують діяльність усіх ланок банківської системи - від центрального банку до вузькоспеціалізованих комерційних банків;

· у створенні дійового механізму державного контролю і нагляду за дотриманням цих законів та за діяльністю банків узагалі.

Необхідність існування банківської системи визначається двома групами причин:

1) потребою здійснення суспільного нагляду і регулювання банківської діяльності, узгодження комерційних інтересів окремих банків Із загально-суспільними інтересами - забезпечення сталості грошей і стабільності роботи всіх банків;

2) забезпечення збалансованості попиту і пропозиції на грошовому ринку і в кожному з його секторів. Банки при цьому повинні керуватися не тільки своїми комерційними інтересами, а й вимогами системи в цілому.

2.2 Спеціалізовані небанківські кредитно-фінансові інститути як відособлена частина кредитної системи

Небанківські кредитно-фінансові інститути - це фінансові посередники грошового ринку, які здійснюють акумуляцію заощаджень і розміщення їх у доходні активи, в основному, в цінні папери та кредити довгострокового характеру.

Усі небанківські фінансові інститути поділяють на дві групи:

1) договірні фінансові посередники, які залучають кошти на підставі договору з кредитором (страхові компанії, пенсійні фонди, ломбарди, лізингові та факторингові компанії);

2) інвестиційні фінансові посередники, які залучають кошти через продаж кредиторам своїх цінних паперів, зокрема акцій і облігацій (інвестиційні фонди, фінансові компанії, кредитні товариства або спілки).

Страхові компанії за формою організації поділяються на акціонерні та взаємні. Капітал акціонерної страхової компанії формується випуском акцій, які розміщують серед юридичних та фізичних осіб і які дають право на отримання пропорційної частки доходу компанії у вигляді дивідендів.

На відміну від акціонерних, капітал взаємних страхових компаній формується за рахунок страхових платежів індивідуальних страхувальників.

Страхові компанії призначені для відшкодування можливих збитків у результаті непередбачених економічних і фінансових ризиків, настання стихійного лиха та інших страхових випадків за рахунок страхових внесків юридичних та фізичних осіб, що придбали страхові поліси.

Страхові компанії мобілізують кошти шляхом отримання страхових внесків від юридичних і фізичних осіб на підставі укладання з ними договорів відшкодування збитків або виплату певної суми за умов, коли настане страховий випадок.

Пенсійні фонди. Пенсійні фонди у західних країнах створюються приватними та державними корпораціями, фірмами та підприємствами для виплати пенсій і допомоги робітникам та службовцям. Кошти цих фондів формуються за рахунок внесків робітників, службовців, підприємств, а також прибутків від інвестицій самих пенсійних фондів.

У пенсійних фондах акумулюються на тривалі строки значні суми грошових коштів, які інвестуються переважно в цінні папери, що обертаються як на національному, так і на міжнародних фінансових ринках. У структурі активів цих закладів найбільшою є частка цінних паперів приватних підприємств.

Фінансова компанія - кредитна інституція, яка виконує лише окремі банківські операції. Вони спеціалізуються на кредитуванні дрібних і середніх підприємств, наданні споживчих позик, оформленні чеків, векселів, займаються також торгівлею нерухомим майном, факторингом, страхуванням тощо.

Інвестиційні компанії - особливий вид фінансово-кредитних установ, які надають спеціалізовані посередницькі послуги в інвестиційному процесі. Зокрема, інвестиційні компанії випускають і продають власні цінні папери і реалізують їх дрібним індивідуальним інвестором. Отримані кошти інвестиційна компанія використовує для придбання акцій функціонуючих підприємств і банків, дивіденди з яких стають основною доходів акціонерів інвестиційних компаній. Інвестиційні фонди шляхом випуску та розміщення на фінансовому ринку власних цінних паперів мобілізують грошові кошти приватних інвесторів і навіть дрібні заощадження населення та вкладають їх в акції та облігації різних підприємств власної країни за кордоном. При цьому посередницькі послуги інвестиційного фонду дозволяють інвесторам приймати ефективні інвестиційні рішення, мінімізувати ризики, обирати диверсифікований варіант вкладення коштів у цінні папери десятків різних елементів, перерозподіляючи капітали у найперспективніші підприємства і галузі, що зробити одному дрібному інвестору просто неможливо. Міжбанківські об'єднання відіграють усе помітнішу роль у діяльності кредитної системи. Вони утворюються банками з метою координації та узгодження дій, підвищення ефективності своєї політики, для захисту своїх професійних інтересів. На їх основі відбувається поєднання ресурсів і зусиль для спільного здійснення масштабних проектів, цільових програм, зміцнення позицій в тій чи іншій сфері діяльності.

Найбільш поширеним є розподіл міжбанківським об'єднань на асоціативні й корпоративні.

Головними представниками міжбанківських об'єднань асоціативного комерційного типу є консорціуми та картелі; корпоративного типу - концерни і трести.

Банківський консорціум - тимчасове об'єднання на договірній основі кількох банків для спільного проведення кредитних, гарантійних або інших банківських операцій.

Банківський картель - об'єднання крупних банків навколо угоди про розподіл сфер діяльності (узгодження і проведення єдиної політики щодо процентних ставок, дивідендів, умов кредитування тощо).

Банківський концерн - це монополістичне об'єднання акціонерних банків, коли великий банк стає власником контрольного пакету акцій юридично самостійних банків, а відтак здобуває право контролювати їхню діяльність.

Банківський трест - це монополістичне об'єднання банків, яке утворюється об'єднанням власності банків, що входять до його складу.

Таким чином, кредитна система грає виключно важливу роль у розвитку ринкової економіки. Її рівні, що закріплені національним законодавством, забезпечують великий об'єм грошових розрахунків і платежів підприємств, організацій і населення; мобілізують і перетворюють у активно діючий капітал тимчасово вільні кошти; виконують різноманітні кредитні, розрахункові, гарантійні, інвестиційні та інші операції.

3. Сучасний стан кредитної системи

3.1 Проблеми кредитування фізичних осіб

В Україні в сучасних умовах актуальною є проблема реформування системи кредитування. Для виходу української економіки з кризи кредитні відносини мають бути підпорядковані пожвавленню інвестиційної та інноваційної діяльності, фінансовому забезпеченню структурних перетворень та економічному зростанню.

Поки що вітчизняна кредитно-банківська система не виконує ролі прискорювача розвитку національної економіки. Недостатніми є власні кошти банків, а отже, й обсяги кредитування. Негативний вплив на кредитну сферу здійснюють платіжна криза, дефіцит бюджету, різке зниження кредитоспроможності фізичних осіб. По суті, відсутня практика надання кредитів під виробничі програми довгострокового характеру. Банки майже не залучають ресурсів на довгостроковій основі.

Довгострокове кредитування є основною рушійною силою розвитку інвестиційної діяльності, оскільки є основним джерелом вливання довгострокових ресурсів в економіку. Враховуючи те, що найактивнішими учасниками довгострокового кредитування на ринку України є банки, можна відзначити, що проблема нарощення обсягів довгострокових кредитів буде стосуватись і правового поля їх діяльності, і оптимізації ризиків, і багатьох організаційних аспектів. Основні економічні та організаційні заходи щодо нарощування обсягів довгострокового кредитування в Україні слід здійснювати за такими напрямами:

· стимулювання розвитку довгострокового банківського кредитування;

· забезпечення правового захисту банків у їх взаємовідносинах з клієнтами;

· вдосконалення системи управління ризиками банків;

· підвищення ефективності банківського моніторингу та ін..

Пожвавити процеси інвестиційного, іпотечного, довгострокового споживчого кредитування в Україні можна підтримуючи та стимулюючи політику довгострокового інвестування в регіонах. Для вирішення цих завдань на регіональному рівні доцільним було б створення інвестиційних центрів сприяння залучення інвестицій в економіку. Адже в межах роботи таких центрів можна здійснювати роботу з надання допомоги у підготовці та реалізації бізнес-планів підприємств.

Основними пріоритетами розвитку в Україні доступної, зручної, розгалуженої й соціально спрямованої системи мікрокредитування повинні стати такі завдання:

· стимулювання банків та небанківських установ до розширення мікрокредитування і вдосконалення законодавчого забезпечення їх діяльності;

· створення сприятливих умов для громадян і суб'єктів малого підприємництва в отриманні мікрокредитів, в тому числі, за рахунок спрощення порядку їх надання, зменшення відсоткових ставок, збільшення строків кредитування;

· вдосконалення механізмів державної підтримки суб'єктів малого підприємництва в отримання кредитів та розробку національної програми мікрокредитування;

· налагодження системи інформаційного забезпечення громадян у сфері кредитування;

· удосконалення нормативно-правового регулювання процедур кредитування банківськими і небанківськими фінансовими установами;

· вивчення і запозичення кращого світового досвіду у сфері розвитку мікрокредитування.

Говорячи про необхідність нарощення обсягів кредитування, важливо пам'ятати про те, що обсяги кредитування, з одного боку не повинні перевищувати певну критичну межу, за якою починається посилення інфляційних процесів, а з другого боку, мають забезпечувати стимулювання розвитку національного виробництва.

У теорії кредиту проблема впливу кредитних відносин на розвиток економіки розглядається у взаємозв'язку з економічними межами кредитування.

Економічні межі кредитування -- це межі існування і поширення кредиту, межі, в яких кредитні відносини мають об'єктивну природу і зберігають свої сутнісні риси, що відрізняють їх від фінансових відносин. При порушенні економічних меж кредитування процес перетворюється в процес фінансування.

На макрорівні економічні межі кредиту визначаються відповідністю (кількісною, якісною і в часі) між платоспроможною потребою економіки в позиках та наявністю кредитних ресурсів. Ця відповідність обумовлюється рівнем ефективності функціонування кредитної системи країни.

На мікрорівні економічні межі кредиту визначаються відповідністю (кількісною, якісною і в часі) між пасивними та активними операціями комерційних банків. Від обсягу пасивних операцій залежить розмір банківських ресурсів, а отже, й масштаби кредитування. З позицій позичальника, вирішальне значення має рівень його кредитоспроможності -- здатність забезпечувати своєчасне й у повному обсязі повернення позики.

Порушення меж кредитування призводить до деформації кредитних відносин, що виявляється або в надмірному кредитуванні (понад реальні потреби), або в недокредитуванні (нестачі кредитних вкладень у народне господарство). Відновлення економічних меж кредитування здійснюється у ході реалізації реформи кредитно-банківської сфери.

3.2 Основні перспективи розвитку кредитної системи України

У 2011 році макроекономічні умови проведення грошово-кредитної політики значно ускладнюються з огляду на ризики розгортання прецесійних процесів у реальному секторі, що зумовлюються як прогнозованим уповільненням світової економічної динаміки та зниженням внутрішнього попиту, так і ускладненим доступом до зовнішніх й внутрішніх джерел фінансування.

Ураховуючи надзвичайне значення стабільної грошової одиниці для відновлення позитивних тенденцій в економічному розвитку основне завдання грошово-кредитної політики полягатиме в зниженні темпів інфляції та створенні фундаментальних засад для її стабілізації в подальшому на низькому рівні.

У зв'язку з цим є важливим забезпечення стабільної роботи та підвищення фінансової стійкості банківської системи в майбутньому. Для цього Національний банк впровадить заходи з посилення моніторингу за фінансовим станом банків, візьме активну участь в опрацюванні питань їх рекапіталізації, і стимулюватиме їх до поліпшення якості управління ризиками, удосконалення кредитних процедур. Також будуть спрощені механізми залучення коштів до капіталу банків (у т.ч. субординованого боргу), визначені принципи та умови здійснення реструктуризації кредитів, забезпечені зважені підходи до питання застосування до банків заходів впливу за порушення економічних нормативів, які спричинені зміною обмінного курсу гривні, удосконалені механізми фінансового оздоровлення банків. Одночасно будуть вживатися заходи щодо сприяння процесам консолідації в банківському секторі.

Вжиття заходів зі стабілізації роботи банків матиме на меті також сприяння відновленню ними кредитної підтримки процесів економічного розвитку. Пильна увага в перспективі розвитку кредитної системи буде уділятися якісним аспектам кредитної діяльності з метою уникнення повторного формування тих ризиків, які негативно відобразилися на функціонуванні фінансового сектору та грошово-кредитного ринку в 2009 -2010 роках. У зв'язку з цим через використання монетарних і пруденційних механізмів планується створювати економічні умови для підвищення в активах банків частки довгострокового кредитування інвестиційної спрямованості та стимулювання укладання угод насамперед у національній валюті. Зокрема зберігання жорсткі вимоги щодо створення резервів під видачу кредитів в іноземній валюті позичальникам, які не мають джерел надходжень валютної виручки, через відповідну диференціацію нормативів формування обов'язкових резервів, стимулюватимуться структурні зрушення в ресурсній базі банків у напрямі посилення привабливості роботи з національною валютою тощо.

Відновленню процесів кредитування сприятиме регулярне здійснення підтримки ліквідності банків через механізми рефінансування, що даватиме змогу їм покривати неочікувані тимчасові розриви ліквідності та вчасно виконувати свої зобов'язання з обслуговування рахунків клієнтів. Водночас Національний банк виходитиме з того, що головні резерви відновлення активної кредитної діяльності банків перебувають у площині повернення в банківську систему коштів, які були вилучені (насамперед населенням) у період кризових явищ. Передбачається активна участь центрального банку у визначенні шляхів удосконалення системи гарантування вкладів в Україні, розширенні функцій Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Стабілізації ресурсної бази банківської системи та посиленню керованості грошово-кредитного ринку сприятимуть заходи з розвитку безготівкових розрахунків, поширення використання спеціальних платіжних засобів, упровадження нових технологій і розширення спектра операцій, координації зусиль банків щодо створення уніфікованої інфраструктури та розширення сфери використання багатофункціональних банківських смарт-карток і реалізації супутніх проектів у соціальній сфері.

Національний банк посилить взаємодію з Урядом у питаннях узгодження грошово-кредитної та фіскальної політики, у т.ч. у частині впливу на стан грошово-кредитного ринку випуску внутрішніх зобов'язань та узгодження порядку здійснення рефінансування банків.

Передбачений законодавством механізм здійснення рекапіталізації банків через випуск державних цінних паперів і подальшим викупом їх Національним банком України посилюватиме роль фондового каналу в регулюванні загального обсягу грошової пропозиції на ринку. Ефективність такого регулювання значною мірою залежатиме від ступеня розвитку фондового ринку. Сприяння Уряду в питаннях подальшого розвитку та інституційного удосконалення фондового ринку і системи небанківських фінансових установ має не лише поліпшити технічні аспекти проведення монетарних операцій, а й в майбутньому задіяти на належному рівні механізми перетікання капіталів між сегментами фінансового ринку і таким чином забезпечувати вагомішу реакцію реального сектору економіки на монетарні рішення. Крім цього, розвиток внутрішнього фінансового ринку зменшуватиме попит суб'єктів господарювання на зовнішні запозичення, що знижуватиме зовнішню вразливість економіки та сприятиме зменшенню тиску на обмінний курс гривні.

Підтримуючи ліквідність банків на належному рівні, а також виконуючи вимоги законодавства щодо обов'язкового викупу державних цінних паперів, Національний банк водночас ретельно відстежить інфляційні ризики, які можуть разом з цим виникати. За потреби для забезпечення рівноваги на грошово-кредитному ринку та нівелювання ризиків цінової стабільності проводитимуться мобілізаційні операції.

Також монетарний вплив на цінові процеси здійснються через використання процентних механізмів. В умовах значного відпливу коштів клієнтів із банківської системи, а також наявності ризиків збереження тиску на обмінний курс гривні у 2011 році більш пріоритетним завданням процентної політики є створення стимулів для повернення вкладів у банківську систему та обмеження девальваційного тиску на валютному ринку.

Для зміцнення стійкості економіки та грошово-кредитного ринку до впливу зовнішніх шоків і посилення монетарних важелів впливу на динаміку внутрішніх цін застосовуватиметься режим керованого плавання обмінного курсу із посиленням гнучкості обмінного курсу гривні. Водночас не допускатимуться істотні коливання обмінного курсу через проведення інтервенцій на міжбанківському валютному ринку, на прозорих засадах відбудуться згладжування шоків і сезонних коливань. Разом з тим офіційний курс гривні повинен встановитися на рівні ринкового значення, що склалося у попередній день.

Ураховуючи високий ступінь відкритості економіки України та значний рівень валового зовнішнього боргу, Національний банк буде підтримувати валютні резерви на рівні, достатньому для забезпечення стійкості гривні та створення умов для своєчасного виконання суб'єктами господарювання своїх зовнішніх боргових зобов'язань.

Одночасно увійдуть заходи щодо посилення ефективності контролю за добросовісністю здійснення валютних операцій, попередженню операцій, які здатні порушити рівновагу на валютному ринку, розвитку наглядового потенціалу центрального банку у сфері здійснення валютного контролю.

Для зниження валютних ризиків у діяльності суб'єктів господарювання та населення в майбутньому вживатимуться заходи щодо розвитку ринку валютних деривативів у контексті поступового запровадження інструментів хеджування валютних ризиків, адекватних стану валютного ринку країни.

Висновки

Кредит - це форма руху грошового капіталу, який надають на умовах повернення, забезпечення, строковості та платності. Кредитні відносини передбачають наявність, з одного боку, тимчасово вільних грошових капіталів, власники яких готові позичити їх на відповідний термін під процент, а з другого -- підприємців, які бажають тимчасово використати їх у своїй виробничій діяльності.

Джерелами кредиту можуть бути: капітали осіб, які не схильні займатися підприємництвом і живуть на процент; заощадження населення; капітали осіб, які займаються підприємницькою діяльністю; бюджетні залишки; вільні капітали підприємств, амортизаційні фонди; капітали, які переходять від підприємства до підприємства у формі товарного кредиту; капітали, утворені за рахунок випуску банкнот тощо.

Кредит є дуже важливою складовою розвитку сучасної ринкової економіки. В економічних процесах кредит функціонує у різних формах. Залежно від форми, в якій кошти передаються кредитором позичальнику, розрізняються дві форми кредиту -- товарний і грошовий. Залежно від суб'єктів кредитних відносин, їх організації та цільового призначення позичок кредит поділяється на ряд видів: банківський, державний, комерційний, споживчий, міжгосподарський, міжбанківський, лізинговий, міжнародний, іпотечний та ін. Важливою характеристикою кредиту, крім форми і виду, є його функції.

До основних функцій кредиту належать:

* Перерозподільна;

* грошова (емісійна);

* контрольна.

Роль кредиту як економічної категорії характеризує конкретні прояви його функцій в даному соціально-економічному середовищі. Кредит об'єктивно служить необхідним джерелом формування основних та оборотних коштів господарюючих суб'єктів, значна роль кредиту і в розширенні виробництва і в сфері грошового обігу - готівкового і безготівкового, у забезпеченні науково-технічного прогресу та обслуговуванні інноваційного процесу; кредит використовується як один із дійових інструментів розвитку процесів інтеграції національної економіки в світову економічну систему. Функціонування національної економіки як ринкової системи тісно пов'язане з таким поняттям, як кредитна система. Саме від того, яким чином побудована кредитна система і залежить ефективність функціонування кредитних установ.

Кредитна система - це сукупність кредитних відносин та інституцій, які реалізують ці відносини. Кредитна система охоплює банківську систему та небанківські фінансово-кредитні інституції.

Банківська система - це сукупність різних видів банків та банківських інституцій у їх взаємозв'язку, що існує в тій чи іншій країні в певний історичний період. За своєю структурою банківські системи різних країн істотно різняться. Разом з тим є низка ознак, які властиві всім банківським системам, що функціонують у ринковій економіці. Це передусім дворівнева побудова. На першому рівні - центральний банк, на другому - комерційні та спеціалізовані. Нині у всьому світі спостерігається тенденція до зростання ролі небанківських фінансово-кредитних установ та послаблення ролі банків на грошових ринках.

До спеціалізованих небанківських кредитно-фінансових установ належать: кредитні спілки, позиково-ощадні асоціації, інвестиційні компанії, фінансові компанії, страхові компанії, пенсійні фонди. Після проголошення Україною незалежності однією з найважливіших проблем стало створення ефективної кредитної системи і запровадження чіткої дії всього фінансово-економічного механізму.

Сучасна кредитна система України складається з дворівневої банківської (Національний Банк України та комерційні банки) та парабанківської систем. На даному етапі вона перебуває у стані модернізації до європейських стандартів і має, загалом, значні можливості до подальшого розвитку. Грошово-кредитну (або монетарну) політику звичайно визначають як комплекс взаємопов'язаних заходів з регулювання грошово-кредитного ринку, які проводить держава через центральний банк.

Центральний банк виступає в ролі провідника, автора грошово-кредитної політики, тобто її головного суб'єкта. На сучасному етапі розвитку економіки України велика увага приділяється саме питанню грошово-кредитної політики, адже саме вона багато в чому визначає величину емісії центрального банку, рівень облікової ставки, саме цим забезпечуючи рівень суспільних потреб.

А також вихід України із кризи, стабілізація економічного становища, підвищення добробуту людей неможливі без розвиненого кредитного ринку. А для цього, крім подолання інфляції, необхідне здійснення ряду невідкладних заходів. До першочергових тут можна віднести:

на державному рівні вирішити комплекс питань щодо вільного обігу в Україні цінних паперів іноземних компаній, купівлі українських цінних паперів іноземними інвесторами;

привести чинне законодавство у відповідність з потребами сьогоднішнього функціонування та подальшого розвитку українського кредитного ринку;

більш ефективно використовувати наявні можливості структур, що вже працюють на національному ринку;

законодавчо передбачити гарантії держави по збереженню грошових заощаджень населення;

створити державні органи управління і контролю за функціонуванням ринку;

здійснення тих чи інших заходів дозволить прискорити формування в Україні кредитного ринку.

Саме централізований та регульований ринок стає універсальним механізмом, за допомогою якого врегульовуються не лише економічні, а й соціальні і навіть політичні відносини. В макроекономічному плані він дозволяє державним органам завдяки отриманню щоденного загального балансу ринку безпосередньо контролювати його стан і своєчасно попереджати кризові ситуації. Стабільність ринку сприятиме зміцненню довіри населення до кредитної системи, залучить іноземних інвесторів, а наявність єдиного центру котирування створить сприятливі умови для здорової конкуренції торговців з одночасним збереженням гарантій для інвесторів та емітентів.

фінансовий кредитування банк

Список використаної літератури

1. Закон України „Про банки і банківську діяльність” №2121 - ІІІ від 07.12.2000.

2. Національний банк України / Навчальний посібник / Під ред. Любунь О.С., Іванець І.В., 2004 р. - 351 с..

3. Правові основи банківської діяльності / Підручник / Під ред. Костюченко О.А., 2005 р. - 157 с.

4. Банківська діяльність / Навчальний посібник / Під ред. Лаптєв С.М., Денисенко М.П., Кабанов В.Г., Любунь О.С., 2004 р. - 320 с.

5. Особливості становлення ринку банківських послуг в Україні / Навчальний посібник / Банківська справа / Під ред. Андрєєв А., 2003 р. - 184 с.

6. Тенденції та наслідки активізації споживчого кредитування в Україні / Під ред. Даниленко А., Шелудько Н.Т. / Вісник НБУ 2006 р. №5.

7. Гроші та кредит / Посібник для студентів / Європейський університет / Під ред. Зазвонова Леоніда Алексєєвна., Л.И. Гринь., 2007 р. - 190 с.

8. Становлення банківської системи України / Вісник НБУ 2004 р. №5.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Поняття банківської системи України та її елементи. Національний банк України: його роль у проведенні грошово-кредитної політики та банківського нагляду. Характерні риси та особливості розвитку банківської системи України.

    дипломная работа [768,5 K], добавлен 04.09.2007

  • Сутність, інструменти та механізми грошово-кредитної політики, її взаємозв’язок з фіскальною політикою на різних етапах економічного розвитку України. Аналіз проблем здійснення та перспектив підвищення ефективності грошово-кредитної політики в Україні.

    курсовая работа [39,7 K], добавлен 30.05.2010

  • Зміст, структура, об’єкти та суб’єкти грошово-кредитної системи. Типи грошових систем. Механізм функціонування грошово-кредитної політики держави. Структура банківської системи України, основні принципи її організації. Грошово-кредитна політика в Україні.

    курсовая работа [110,9 K], добавлен 17.12.2010

  • Поняття і сутність фінансового ринку. Основні напрями його вдосконалення. Мета, принципи і завдання організації управління фінансовим ринком держави. Аналіз фінансово-економічних показників формування фінансового ринку України. Вплив держави на його стан.

    курсовая работа [162,6 K], добавлен 20.06.2014

  • Поняття кредитної системи та її роль в економіці країни. Етапи становлення кредитної системи в Україні. Оцінка сучасного стану та специфіка функціонування кредитної системи України. Проблема кредитування фізичних осіб та шляхи її вирішення.

    курсовая работа [3,6 M], добавлен 05.11.2007

  • Обґрунтування механізму формування державної політики в Україні з урахуванням зарубіжного досвіду. Бюджетна політика України: оцінка, стан та ефективність. Шляхи вдосконалення та перспективи розвитку бюджетної політики України в сучасних умовах розвитку.

    курсовая работа [1,1 M], добавлен 10.05.2011

  • Розгляд можливостей забезпечення розширення сфери молодіжного житлового будівництва. Аналіз стану та проблем молодіжного іпотечного кредитування в Україні. Окреслення перспектив розвитку іпотечного кредитування в сучасних фінансово-економічних умовах.

    статья [472,1 K], добавлен 07.02.2018

  • Сутність та особливості функціонування грошового ринку України. Організаційно-правові засади створення національної платіжної системи. Ринкові методи регулювання грошової системи в перехідній економіці. Основні інструменти грошово-кредитної політики НБУ.

    презентация [6,1 M], добавлен 23.11.2015

  • Суть, основні цілі та концепції грошово-кредитної політики. Аналіз реалізації та ефективність грошово-кредитної політики України. Показники норм обов'язкових резервів. Фінансово-кредитне забезпечення агропродовольчої сфери. Банківська система України.

    дипломная работа [75,3 K], добавлен 13.05.2014

  • Проблеми вдосконалення системи саморегулювання на фінансовому ринку в Україні. Вдосконалення фінансової системи України в період переходу до ринкових відносин. Перспективи розвитку системи саморегулювання. Стратегія розвитку фінансового сектора України.

    курсовая работа [37,5 K], добавлен 14.07.2010

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.