Фінанси, їх суть та функції. Фінансова система країни

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара

Юридичний факультет

Індивідуальна робота

за темою:

Фінанси, їх суть та функції. Фінансова система країни

Виконала: Владімірова М.С.

Група ЮП-12-1

Керівник: Лакей І.М

Дніпропетровськ - 2013



ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Поняття, суть та функції фінансів

1.1 Поняття та суть фінансів

1.2 Функції фінансів

Розділ 2. Поняття та структура фінансової системи. Фінансова політика

2.1 Поняття фінансової системи

2.2 Структура фінансової системи України

2.3 Роль фінансової системи у господарській структурі країни та підприємництва

2.4 Вплив фінансової політики на соціально-економічні процеси в Україні

Висновок

Список літератури



ВСТУП

Фінансам належить провідна роль в економічній системі. Це зумовлено тим, що їх функціонування визначає кількісні і якісні параметри будь-якого економічного явища, процесу, а також і кінцевих результатів господарчої діяльності. Фінанси є інтегруючою категорією, яка виступає як об'єкт дослідження не тільки загальної теорії фінансів, а і економіки, права, менеджменту тощо. Важливим також є розгляд цієї категорії в історичному аспекті, адже саме первинні фінансові відносини у вигляді відносин обміну призвели до появи грошей.

Економіка, складовими частинами якої є трудовий, науковий, техніко-виробничий і природно-ресурсний потенціал, формується як єдиний господарський механізм здебільшого фінансовою системою, що виступає як багаторівнева сукупність фінансових відносин в країні. Без постійного фінансового живлення складових частин економічної системи наступає їх недієздатність з відповідними негативними наслідками. Тому фінансова система виступає чинником інтеграції всіх чинників економічної системи їх високоефективного функціонування і акумулятором грошових ресурсів для здійснення повторного циклу виробництва на цьому ж або вищому рівні.

Для здійснення своїх функцій інтегрування економічної системи фінансова система повинна задовольняти інтереси всіх суб'єктів виробництва, підтримуючи на належному рівні дієздатності всі свої структурні і динамічні параметри.

Так, об'єктом дослідження виступають фінанси як економічна категорія.

У роботі розглянуто наступні питання:

- поняття фінансів, їх суть

- аналіз функцій фінансів

- загальна характеристика фінансової системи та короткий аналіз фінансової системи України

1. Поняття, суть та функції фінансів

1.1 Поняття та суть фінансів

Фінанси є інтегрованою категорією, що пронизує економічне, політичне та соціальне життя суспільства.

Фінанси, як історична категорія, виникли з появою держави, а передумовою виникнення фінансів було розмежування доходів держави та її глави - так, зародження фінансів відбулося ще за часів розпаду первіснообщинного ладу, причиною ж стало виникнення труднощів при обміні товарами. Так, на їх розвиток також впливало розширення ролі та функції держави в суспільстві.

Термін "фінанси" походить від латинського, що означає грошовий платіж, закінчення грошової суперечки. Він почав активно використовуватися у XIII-XV ст. в Італії, де такі міста, як Флоренція, Венеція, Генуя виконували функції провідних європейських центрів торгівлі та банківської справи. У подальшому термін поширився в усьому світі і почав застосовуватися як поняття, пов'язане з системою грошових відносин, утворенням грошових ресурсів, що мобілізуються державою для виконання своїх політичних та економічних функцій. У свою чергу, з виділенням державної скарбниці та повним відокремленням її від власності монарха (цей процес, зокрема, чітко простежується на прикладі історії Великої Британії) виникають такі поняття, як "державні фінанси", "державний бюджет", "державний кредит".

Так, у грошових потоках відображаються відносини обміну, розподілу та перерозподілу; зазначимо, що мета руху грошових коштів - прихована сторона фінансів, а видима сторона фінансів - грошові потоки. Отже, саме фінанси приводять у рух статичний стан фінансової системи - гроші, що є вимірником фінансів, можливістю їх втілення. Оскільки гроші рухаються з певною метою, то мета їх руху це і є фінансові відносини, фінанси.

Історія зародження грошей також вказує на їх виникнення в якості технічного посередника для реалізації фінансових відносин між суб'єктами. Зокрема, існує дві концепції походження грошей - раціоналістична та еволюційна. Згідно раціоналістичної концепції виникнення грошей пов'язане з полегшенням обміну внаслідок домовленості між людьми. Еволюційна концепція передбачає виникнення грошей як тривалий еволюційний процес, що полегшує обмін. Хоча обидві концепції мають різний погляд на виникнення грошей, однак вони єдині щодо мети їх виникнення - для полегшення обміну. Отже, потреба ринку у забезпеченні ефективного обміну, що є первинною формою фінансових відносин, на наш погляд, і є основною причиною походження грошей.

Однак, гроші це не лише засіб реалізації фінансових відносин, фінансів, а й засіб їх вираження, що набуває форму ціни товарів, ресурсів, праці через функцію грошей міру вартості. Саме тому, дані категорії є взаємозалежними: гроші не можуть функціонувати без фінансів, однак і фінанси не можуть реалізовуватись без грошей. Отже, функціонування фінансової системи забезпечується поєднанням статичного та динамічного стану. У таблиці наведено порівняльний аналіз цих двох економічних категорій.

Гроші	Фінанси
За категорією
Соціально-економічна, історична категорія	Соціально-економічна, історична категорія
За сутністю
Гроші - технічний посередник обміну без якого неможливе функціонування фінансів	Фінанси - це відносини обміну, розподілу та перерозподілу ресурсів між суб'єктами
Гроші - засіб втілення відносин суспільства	Фінанси - сукупність відносин суспільства
Гроші - товар, що виконує роль загального еквівалента	Фінанси - економічні відносини, що втілюються за допомогою грошей
За призначенням
Гроші - носій самозростаючої вартості та посередник обміну	Фінанси - носій відносин суспільства
За станом
Гроші - статичний стан фінансової системи	Фінанси - динамічний стан фінансової системи



Узагальнюючи, слід зазначити, що фінанси як категорія ширша за гроші та включає останню.

Отже, існування фінансів нерозривно пов'язано з товарно-грошовими відносинами, розвиток яких обумовлений суспільним розподілом праці, наявністю різних форм власності та основаних на них організаційно-правових формах господарської, у тому числі підприємницької, діяльності, зовнішньоекономічними зв'язками тощо. Саме фінанси пов'язані з розподілом та перерозподілом внутрішнього валового продукту (ВВП) та національного доходу, що виражаються у грошовій формі.

Нині, фінанси розглядають як сукупність економічних відносин, пов'язаних з утворенням, розподілом і використанням грошових коштів у господарстві країни. А саме, фінанси досліджують в наступних аспектах:

- відносини з приводу розподілу ВВП та формування грошових фондів;

- результат взаємодії держави та товарно-грошових відносин; - рух грошових коштів в часі

- наукова дисципліна та історична категорія

Проте, дані визначення є занадто вузьким для пояснення суті фінансів як інтегруючої категоріі, адже вони розкривають їх суть з точки зору якогось одного аспекту; сутність фінансів можна розкрити так:

- фінанси - історична, соціально-економічна категорія та наукова дисципліна;

- фінанси - мета руху грошових коштів в державі, між окремими

суб'єктами господарювання, домогосподарствами;

- фінанси - вираження функцій грошей як засіб обігу, засіб нагромадження та засіб платежу;

- фінанси - динамічний стан фінансової системи.

Так, у таблиці зображено істотні риси фінансів як економічної категорії.



Зазначимо, що у сучасній науці вс ж таки немає одностайності щодо єдиного визначення фінансів, адже категорія має інтегруючий характер та є об'єктом вивчення не тільки загальної теорії фінансів, а і економіки, менеджменту, права тощо.

1.2 Функції фінансів

Фінансам притаманне виконання двох основних функції: розподільчої і регулюючої, причому вони виконуються одночасно - кожна фінансова операція визначає розподіл суспільного продукту та національного доходу, а також контроль за цим розподілом.

Розподільча	Контролююча
Сутність
Процес розподілу валового внутрішнього продукту у вигляді утворення фондів грошових коштів та використання їх за цільовим призначенням.	Кількісно відображаючи рух фінансових потоків, фінанси забезпечують контроль за дотриманням пропорцій в розподілі валового внутрішнього продукту, правильністю формування, розподілу та використання фінансових ресурсів держави і суб'єктів господарювання, контролі за розподілом ВВП за відповідними фондами та використанням їх за цільовим призначенням.
Об'єкти
· валовий внутрішній продукт, тобто вартість кінцевих продуктів (благ), вироблених на території певної країни резидентами даної країни за певний період часу (переважно за рік); · національне багатство, тобто сукупність створених та нагромаджених благ, якими володіє суспільство, а також природні ресурси, залучені в економічний оборот. Національне багатство залучається у розподільчі процеси лише у виняткових випадках (війни, катастрофи, стихійні лиха тощо); · національний дохід, тобто знов створена вартість (валовий внутрішній продукт за мінусом вартості засобів виробництва та предметів праці, спожитих в процесі виробництва), коли відбувається утворення так званих основних або первинних доходів. Їх сума дорівнює національному доходу.	· безпосередній об'єкт - грошові розподільчі процеси при формуванні та використанні фінансових ресурсів на всіх рівнях і ланках народного господарства. · предметом перевірки виступають такі фінансові вартісні показники як прибуток, доходи, рентабельність, собівартість, витрати обігу, податки, відрахування на різні цілі і в різні фонди. · сфера фінансового контролю - практично всі операції, які здійснюються з використанням грошей, а в деяких випадках і без них (бартерні угоди тощо).
Суб'єкти
· держава · підприємства · організації · населення	Особливі органи і організації, що наділені відповідними повноваженнями: законодавчі органи влади; виконавчі органи управління; податкові та кредитні установи; страхові організації; державні комітети; міністерства і відомства; відділи місцевих рад народних депутатів; фінансові служби підприємств, організацій та установ, ревізійні комісії в кооперативних та громадських об'єднаннях; аудиторські фірми.
Прояв та реалізація
Через розподільчу функцію реалізується специфічне суспільне призначення фінансів - забезпечення кожного суб'єкта господарювання необхідними йому фінансовими ресурсами.	Завдяки контрольній функції фінансів суспільство отримує відомості про те, як складаються пропорції в розподілі коштів, наскільки своєчасно фінансові ресурси надходять у розпорядження різних суб'єктів господарювання, наскільки економічно ефективно вони використовуються тощо Одне з найважливіших завдань фінансового контролю - перевірка точного дотримання законодавства з фінансових питань, своєчасності та повноти виконання фінансових зобов'язань перед бюджетною системою, податковою службою, банками, а також взаємних зобов'язань підприємств та організацій з розрахунків та платежів.

2. Поняття та структура фінансової системи

2.1 Поняття фінансової системи

Основу економічної структури складають товарно-грошові відносини, що виникають в державі. В цих відносинах приймають участь чотири суб'єкти: держава, регіон, господарюючий суб'єкт та громадянин. Вступаючи у міжособистісні товарно-грошові відносини суб'єкти ініціюють появу фінансових відносин, що призводить до формування фінансової системи.

Фінансова система являє собою сукупність різноманітних фондів фінансових ресурсів, які різняться за методами мобілізації та напрямками використання, однак тісно пов'язані між собою, мають прямий або зворотній вплив на економічні та соціальні процеси в державі, а також на формування й використання фондів фінансових ресурсів у розмірі окремих ланок.

Принципи побудови фiнансової системи:

1) єднiсть, яка обумовлена єдиною економiчною i полiтичною основою суспiльства, єдиною фiнансовою полiтикою, що реалiзується в життя через фiнансову систему;

2) функцiональне призначення ланок виражається в тому, що в кожнiй з них вирiшуються свої завдання специфiчними методами, iснують вiдповiднi фонди грошових коштiв, апарат управлiння.

Загальнодержавним фiнансам притаманнi, крiм того, принципи демократичного централiзму i нацiональної полiтики, якi яскраво проявляються в побудовi державних фiнансових органiв, а також бюджетної системи.

Фінансова система базується на таких засадах:

· самостійності;

· єдності,

· функціонального призначення;

· розподілі фінансових ресурсів;

· фінансових ресурсах.

Вона створена для розв'язання таких важливих завдань:

o найефективніше використання фінансових ресурсів країни;

o забезпечення оптимальних умов для створення й розподілу виробленого в країні ВВП;

o сприяння залученню в країну інвестицій;

o створення страхових фондів для непередбачуваних ситуацій.

Вся сукупність фінансових інститутів та організацій утворюють єдину фінансову систему країни. В різних країнах вона може бути різною, і відрізнятися метою та способом організації.. Для ефективної діяльності фінансової системи потрібно зробити велику кількість наукових досліджень, глибокого аналізу причин і наслідків створення та використання фондів фінансових ресурсів, впливу цих процесів на всі аспекти життя держави.

Поділ фінансової системи на окремі ланки - явище об'єктивне, зумовлене потребами економічного розвитку. Структура фінансової системи є динамічною і не може розглядатися у статичному вигляді. Слід зазначити, що у процесі економічного розвитку вона може доповнюватися, або деякі її ланки можуть відмирати (ставати непотрібними в період бурхливого економічного розвитку суспільства).

Виокремлюють фінансову систему в широкому і вузькому розумінні. Фінансова система в широкому розумінні - це сукупність фінансових відносин у країні. У вузькому розумінні - це система фінансових закладів і організацій разом із структурними підрозділами державної податкової служби. Соціально-економічний зміст, функції і структура цих інститутів визначаються державною економічною політикою.

Фінансова система - це також і система форм і методів утворення, розподілу і використання фондів коштів держави, суб'єктів господарювання і домогосподарств.

Узагальнено, можна зобразити такі елементі фінансової системи.



2.2 Структура фінансової системи України

Так, входячи із загального доктринального поняття про сутність фінансової системи, можна виділити такі найважливіши структурні елементи фінансової системи нашої держави.

Отже, фінансова система України має таку структуру:

- державні фінанси (до них входить державний бюджет, місцевий бюджет, централізовані та децентралізовані фонди цільового призначення (пенсійний фонд, фонд соціального страхування, державний інноваційний фонд, валютний фонд, фонд ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення, позабюджетні фонди), державне та особисте майнове страхування, фінанси підприємств і організацій державної та комунальної форми власності, державний кредит);

- фінанси суб'єктів господарювання (до них входить фінанси комерційних підприємств, фінанси некомерційних організацій і установ, фінанси громадських організацій і доброчинних фондів, фінанси домогосподарств);



Всi сфери i ланки фiнансової системи iснують взаємопов'язано, але центральне мiсце серед них займають бюджети. Бюджети пов'язанi зi всiма iншими ланками i об'єднують фiнансову систему в єдине цiле.

Фінанси комерційних підприємств мають особливості організації обумовлені специфікою їх діяльності. Підприємства працюють на засадах комерційного розрахунку, який передбачає отримання прибутку (доходу), відшкодування за рахунок власних коштів всіх затрат по основній діяльності, а також по її розширенню і розвитку. Такі підприємства працюють, головним чином, в сфері матеріального виробництва. Але в сучасних умовах переходу до ринкової економіки і в сфері нематеріального виробництва деякі організації будують свою діяльність на засадах комерції (лікувальні, видавницькі, навчальні заклади тощо).

Комерційні підприємства є основними платниками податків в бюджет, таких як податок на прибуток, податок на додану вартість, акцизний збір, ресурсні платежі, а також внесків в державні цільові фонди. Таким чином, за рахунок частини створеної комерційними підприємствами вартості при її перерозподілі через бюджети ці кошти спрямовуються на утримання установ невиробничої сфери (бюджетних організацій).

До некомерційних установ належать такі, які надають послуги, виконують роботи безкоштовно або за символічну плату, яка не відшкодовує їх видатків. Це лікарні, поліклініки, школи, дитячі дошкільні установи, музеї, середні і вищі навчальні заклади та ін. Таким чином, принципова відмінність комерційних підприємств від некомерційних полягає у тому, що метою перших є одержання прибутку, а для других така ціль не є головною. Крім того, для некомерційних організацій у випадках перевищення доходів від усіх видів діяльності та з усіх джерел над видатками, одержані вільні кошти не можуть бути спрямовані на збільшення доходів тих юридичних або фізичних осіб, які заснували таку некомерційну організацію, а повинні використовуватись на розвиток діяльності, створення фінансових резервів тощо. фінансовий соціальний економічний україна

Більшість некомерційних організацій належить до державного сектора економіки. Головним джерелом фінансування видатків таких організацій є бюджетні кошти, тому вони і називаються бюджетними. Організація фінансових відносин в некомерційних організаціях має свої особливості обумовлені характером перерозподільчих процесів у суспільстві, їхнім державним регулюванням, гострою нестачею бюджетних коштів, необхідністю їхнього економного і цільового використання.

Особливе місце у фінансовій системі належить фінансам громадських організацій та доброчинних фондів. Вони являють собою добровільні об'єднання громадян за професіями, інтересами, захопленнями. На фінанси громадських організацій і доброчинних фондів впливають особливості їхнього функціонування, пов'язані з відсутністю комерційної діяльності (а отже і доходів, отриманих внаслідок такої діяльності), а також відсутністю державного фінансування. Головним джерелом доходів таких організацій є: вступні і членські внески, добровільні і спонсорські пожертвування. Хоча громадські організації і доброчинні фонди не мають права займатися комерційною діяльністю, вони можуть мати у власності комерційні підприємства, які спрямовують їм частину одержаного доходу.

Самостійною ланкою фінансової системи України і важливим елементом державних фінансів є державні цільові фонди. Державні цільові фонди -- фонди грошових коштів, які формуються у процесі розподілу і перерозподілу ВВП за рахунок сплати фізичними та юридичними особами обов'язкових внесків та інших надходжень. Кошти державних цільових фондів використовуються на фінансування державних економічних та соціальних програм і перебувають у розпорядженні центральних та місцевих органів влади. На сучасному етапі роль державних цільових фондів в Україні є значною -- їх бюджети становлять близько однієї чверті обсягу фінансових ресурсів, якими розпоряджається держава.

Існування державних цільових фондів пов'язане з необхідністю задоволення певних економічних та соціальних потреб, які мають особливо важливе значення. Відокремлення державних цільових фондів (повне відокремлення від бюджету або виокремлення державного цільового фонду у складі бюджету) та чітке визначення джерел їх формування і напрямів використання акумульованих ними фінансових ресурсів сприяв підвищенню рівня задоволення суспільних потреб та ефективності контролю за цільовим використанням коштів. В Україні найбільші державні цільові фонди мають переважно соціальну спрямованість: Пенсійний фонд України; Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням і похованням; Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття; Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, що спричинили втрату працездатності.

В умовах розвиненої ринкової економіки важливу роль у фінансовій та економічній системі держави відіграють фінансові ринки і фінансове посередництво. Фінансовий ринок як забезпечуюча сфера фінансової системи має винятково важливе значення для ефективного розвитку економіки.

Фінансовий ринок -- механізм перерозподілу фінансових активів між окремими суб'єктами підприємницької діяльності, державою і населенням, а також міжнародними фінансовими інститутами. Фінансовий ринок через посередників, фірми та інституції, що надають фінансові послуги, реалізує фінансові рішення домогосподарств, приватних компаній та урядових організацій. До фінансового ринку відносять ринок цінних паперів, банківський ринок та страховий ринок.

Тривалий час вітчизняні вчені не виділяли у складі фінансової системи такі складові, як фінансовий ринок і фінансове посередництво, мотивуючи це тим, що порівняно невисокий розвиток фінансових посередників та проблеми становлення і функціонування фінансового ринку в Україні не дають підстав для виділення відповідних секторів у складі фінансової системи України. Однак такий підхід був виправданим лише на початкових етапах ринкових трансформацій української економіки. У результаті реформування банківської системи і переведення банків на ринкові засади діяльності, формування конкурентного середовища, становлення та функціонування ринку цінних паперів на основі відкриття фондових бірж, створення акціонерних товариств, інституційних інвесторів, відповідної інфраструктури ринку було створено організаційні і правові засади функціонування фінансового ринку в Україні. Це дає підстави для виокремлення цієї дуже складної структури (як за змістовим наповненням -- грошовими потоками, так і за організаційною будовою -- сукупністю різноманітних інституцій) як невід'ємного компонента і сфери, що забезпечує фінансову систему.

Трансформаційні перетворення в Україні торкнулися не лише формування ринкової економіки і демократичних форм державності, а й відкритого суспільства. Однією з основних складових фінансової стратегії України є поглиблення її інтеграції в міжнародний фінансовий простір. Необхідність цього визначається об'єктивними закономірностями розвитку сучасної світової економіки.

Міжнародні фінанси є інтегрованою сферою фінансової системи України. Процеси регіоналізації та глобалізації з різною інтенсивністю впливають на національні фінансові системи держав, різних за рівнем соціально-економічного розвитку, суспільного добробуту та зайнятості, за політичним та економічним устроєм. У свою чергу економічний та фінансовий потенціали національних держав впливають на світове господарство.

Світове господарство -- складна, структурована, ієрархічна система, що включає систему ринків (інформаційний, товарний, фінансовий, робочої сили), систему міжнародних відносин, інтернаціоналізацію господарського механізму та міжнародну конкуренцію.

Світове господарство пройшло тривалий шлях розвитку: від обміну товарів та переказу грошових коштів до нинішньої чіткої системи міжнародних виробничих зв'язків, системи ринків, насамперед потужного міжнародного фінансового ринку, масштабних фінансових та грошових потоків, формування транснаціональної економічної власності, зростання мобільності чинників виробництва.

2.3 Роль фінансової системи у господарській структурі країни та підприємництва

Провідна роль у фінансовій системі держави належить підсистемі фінансів підприємницьких структур. Тут створюється основна частка валового внутрішнього продукту держави.

У підприємницьких структурах зосереджені значні фонди фінансових ресурсів, проте в розрізі окремих підприємств кошти розміщені нерівномірно, тому можливості їх розширення й розвитку неоднакові. Нерівномірність фінансового забезпечення деяких підприємств за рахунок власних ресурсів пов'язана як з внутрішніми факторами, так і з зовнішніми.

До числа внутрішніх факторів належать собівартість продукції, її якість, рівень організації виробництва тощо. До зовнішніх - система оподаткування, ліцензування, насиченість ринку товарами певної групи, платоспроможність покупців.

Держава, використовуючи фінансові методи, може регулювати темпи й пропорції розвитку окремих галузей економіки. Для цього використовується насамперед податковий механізм. Надаючи податкові пільги, вона сприяє збільшенню власних фінансових ресурсів підприємств, розширенню їхніх фінансових можливостей. Здійснюючи регулювання темпів розвитку певних галузей економіки, держава може створювати сприятливий інвестиційний клімат для залучення зовнішніх джерел фінансування, а також ресурсів банківської системи та населення. Сприятливий інвестиційний клімат можна запроваджувати, зокрема, шляхом надання привілеїв в імпорті, створення офшорних зон Офшорна зона (від англ. off shore - «поза берегом») -- один із видів вільних економічних зон. Їх відносять до сервісних вільно-економічних зон, особливістю яких є створення для підприємців сприятливого валютно-фінансового та фіскального режимів, високий рівень та законодавчі гарантії банківської та комерційної секретності, лояльність державного регулювання., технополісів, спеціальних економічних зон тощо.

Найзначніші можливості щодо використання фінансів підприємств для розвитку економіки закладені в удосконаленні організації та управління на самих підприємницьких структурах. Адже управління фінансовими ресурсами безпосередньо на підприємствах має досить слабку методичну й організаційну забезпеченість. В Україні немає досвіду управління фінансами підприємств на рівні виробничої структури в умовах ринку.

Увесь досвід організації й управління фінансами в умовах соціалістичної централізованої економіки виявився для ринку непридатним. Вочевидь постало невміння прогнозувати фінансові показники та ефективно використовувати власні фінансові ресурси. Нині підприємницькі структури володіють 25-30 відсотками всіх фінансових ресурсів держави. Ці значні кошти за відсутності досвіду та вміння з боку управлінського персоналу ефективно їх використовувати стають ще одним фактором фінансової дестабілізації в державі. До 40 відсотків одержаного прибутку використовується на заохочування й інші, не пов'язані з розвитком виробництва, цілі.

Державні фінанси, тобто насамперед система бюджетів держави, в ринкових умовах є одним із найдієвіших інструментів впливу на темпи та пропорції розвитку економіки й соціальної сфери. Мобілізуючи доходи до бюджету, держава впливає на фінансові можливості господарських структур і громадян за допомогою об'єктів оподаткування, ставок податків і пільг при оподаткуванні.

Значніші можливості є у бюджету щодо впливу на темпи та пропорції розвитку економіки при фінансуванні саме з бюджету і насамперед витрат на розвиток економіки. Так, із бюджету здійснюється фінансування операційних та інших витрат на розвиток агропромислового комплексу, надаються дотації вугільній промисловості, спрямовуються капітальні вкладення в низку об'єктів загальнодержавного значення, фінансуються науково-технічні програми.

За допомогою бюджету створюються спеціальні економічні зони, які суттєво впливають на прискорення територіального розвитку економіки. Проте найбільше бюджет впливає на темпи та пропорції розвитку економіки завдяки фінансуванню соціальних витрат і науки. При цьому з бюджету фінансується підготовка кадрів, охорона здоров'я, збереження довкілля тощо. Звісно, що обсяги витрат із бюджету на науку відіграють вирішальну роль для розвитку економіки та соціальної сфери.

Державні фінанси, тобто система бюджетів держави, є на сьогодні найрозвиненішим. Упродовж усіх років утворення фінансової системи незалежної України у вдосконаленні підсистеми державних фінансів здійснено найрішучіших кроків.

Це насамперед прийняття Бюджетного кодексу, який закріпив фундаментальні засади організації державних фінансів. Ним визначено ланки зведеного бюджету, чітко окреслено призначення та роль кожної з них. У цьому законі наведено перелік прав і обов'язків різних гілок влади щодо бюджету, виписана послідовність бюджетного процесу, визначено низку доходів і витрат кожного з бюджетів, принципи бюджетної системи.

Важливою умовою успішного функціонування бюджетної системи має стати поглиблення реформи бюджетних взаємовідносин між центральними та регіональними рівнями влади на основі розмежування відповідальності за розв'язання економічних і соціальних проблем країни та окремих адміністративно-територіальних утворень шляхом відповідного розподілу державних видатків і доходів.

Для реалізації цього положення потрібно встановити розмір гарантованого рівня витрат на соціально-економічний розвиток адміністративно - територіальних одиниць. Забезпечення такого рівня має здійснюватися з урахуванням сукупності відносин щодо розподілу й використання фінансових ресурсів, що створюються на відповідній території, та перерозподільчих міжрегіональних процесів.

Потребує також удосконалення дохідна частина бюджетів. Загальний рівень оподаткування, розміри ставок податків, їхня кількість і база оподаткування повинні набути стабільності. Загалом, система оподаткування має забезпечити оптимізацію структури розподілу та перерозподілу валового внутрішнього продукту через бюджет у межах 45-47% від ВВП.

Дохідна частина бюджету повинна набути стабільності й забезпечити обов'язковість і рівномірність у сплаті податків усіма юридичними та фізичними особами, неприпустимість будь-яких проявів дискримінаційного ставлення до окремих платників. Удосконалення системи мобілізації доходів до бюджетів потребує змін у підходах щодо надання пільг деяким платникам. Надмірна перевантаженість чинного податкового законодавства великою кількістю наданих пільг призводить до всіляких викривлень економічних умов господарювання різних господарських суб'єктів і невиправданого, з економічної точки зору, перерозподілу доходів.

Функціонування кожної зі складових фінансової системи держави можливе лише за умов чіткого законодавчого урегулювання їхньої взаємодії та якщо вони доповнюють одна одну. Так, наприклад, при недоліках в організації фінансової діяльності підприємницьких структур, їхньої збитковості зменшуються надходження до бюджетної системи, централізованих позабюджетних фондів, страхових і резервних фондів. Це звужує фінансові можливості держави, зумовлюючи дефіцит бюджету. Дефіцит бюджету може призвести до зростання інфляції або державного боргу, що негативно позначиться на діяльності всіх учасників фінансового ринку.

Схожих взаємозумовлених як негативних, так і позитивних варіантів може бути багато. Важливо в цьому разі своєчасно їх спрогнозувати та розробити заходи щодо їх локалізації.

2.4 Вплив фінансової політики на соціально-економічні процеси в Україні

Фінансова політика відображає суб'єктивну сторону функціонування фінансів. Власне фінанси і фінансова система є об'єктивними явищами. Вони існують незалежно від волі окремих суб'єктів фінансових відносин і загалом відображають об'єктивні закономірності розвитку. Але механізм функціонування фінансів, організація фінансових відносин і рух грошових потоків, хоч і підпорядковані цим об'єктивним закономірностям, не спрацьовують самі по собі, їх організовують конкретні суб'єкти, які керуються багатьма чинниками політичного, економічного і гуманітарного характеру, поєднуючи при цьому як загальні суспільні, так і власні інтереси. Тому фінансова політика завжди є переплетенням різноманітних інтересів окремих політичних партій і владних структур, центральних і місцевих органів влади і управління, різних верств населення, підприємців, споживачів, інвесторів і тому подібного. Із цієї точки зору, фінансова політика - це цілеспрямована діяльність держави та інших суб'єктів господарювання у сфері формування, розподілу та використання фінансових ресурсів задля досягнення поставленої мети.

Важливою проблемою сьогодення і майбутнього фінансової стабілізації в Україні залишається інфляція. Негативні соціальні і економічні наслідки інфляції вимушують уряди різних країн проводити політику, направлену на зміцнення національної валюти. Значна увага завжди приділялася державою регулюванню грошової маси. Антиінфляційна політика налічує багатий асортимент самих різних грошово-кредитних, бюджетних заходів, податкових заходів, програм стабілізації і дій по регулюванню і розподілу доходів.

Оцінюючи характер антиінфляційної політики, можна виділити в ній три загальні підходи. В рамках передбачається активна бюджетна політика - маневрування державними витратами і податками в цілях дії на платоспроможний попит: держава обмежує свої витрати і підвищує податки. В результаті скорочується попит, знижуються темпи інфляції. Проте одночасно може відбутися спад інвестицій і виробництва, що може привести до застою і навіть до явищ, зворотних спочатку поставлених цілей, розвинутися безробіття.

Бюджетна політика проводиться і для розширення попиту в умовах спаду. При недостатньому попиті здійснюються програми державних капіталовкладень і інших витрат (навіть в умовах значного бюджетного дефіциту), знижуються податки. Вважається, що таким чином розширюється попит на споживчі товари і послуги.

Проте стимулювання попиту бюджетними коштами, як показав досвід багатьох країн в 60-70х роках, може підсилювати інфляцію. До того ж великі бюджетні дефіцити обмежують урядові можливості маневрувати податками і витратами.

Другий підхід рекомендується авторами-прихильниками монетаризму в економічній теорії. На перший план висувається грошово-кредитне регулювання. Цей вид регулювання проводиться непідконтрольним уряду центральним банком, який визначає емісію, змінює кількість грошей в обігу і ставки позикового відсотка. Прихильники цього підходу вважають, що держава повинна проводити дефляційні заходи для обмеження платоспроможного попиту, оскільки стимулювання економічного зростання і штучна підтримка зайнятості шляхом зниження природного рівня безробіття веде до втрати контролю над інфляцією.

Намагаючись приборкати інфляцію, що вийшла з-під контролю, уряди багатьох країн, починаючи з 60-х років, проводили так звану політику цін і доходів, головне завдання якої по суті зводиться до обмеження заробітної плати - третій метод. Оскільки ця політика означає адміністративну, а не ринкову стратегію боротьби з інфляцією, вона не завжди досягає оголошеної мети.

Необхідно відзначити, що комбінація різних способів придушення інфляції залежить від конкретних економічних умов тієї або іншої країни. Становлення ринку в Україні, зокрема, значною мірою, залежить від інтенсивності інфляційних процесів. Боротьба ж з цим явищем методами тотального або значного адміністративного контролю над цінами і доходами, як це практикувалося раніше, без усунення їх причин, негативно позначається на розвитку ринкових відносин і стабільності економіки.

Необхідні серйозні і комплексні антиінфляційні заходи. Складність ситуації полягає в тому, що антиінфляційну політику в Україні зараз не можна все-таки звести до тільки непрямих економічних важелів. Річ у тому, що в Україні, разом із загальними закономірностями, найважливішою причиною інфляції можна вважати унікальну диспропорційну в економіці, що виникла як наслідок командно-адміністративної системи. Радянській економіці були властиві тривалий розвиток в режимі військового часу, і, як наслідок, надмірна частка військових витрат у ВНП, високий ступінь монополізації виробництва, розподілу і грошово-кредитної системи і інші особливості.

Отже, очевидно, що порушення народногосподарських пропорцій неможливо усунути без певної структурної політики держави, здійснюваної навіть прямими адміністративними заходами, зокрема, скороченням військового виробництва і витрат, а також раціоналізацією виробничих капіталовкладень, рясним фінансуванням за рахунок акціонерних і приватних капіталів, широким залученням іноземних інвестицій і скороченням бюджетного фінансування. Необхідно зламати монополістичну структуру економіки. Все це важливо доповнювати заходами, які обмежать грошову масу, усунуть дефіцит державного бюджету, стабілізують співвідношення валют, а також створенням умов для здорової конкуренції. У такому разі успіх буде досягнутий.



ВИСНОВКИ

Фінанси розглядають як сукупність економічних відносин, пов'язаних з утворенням, розподілом і використанням грошових коштів у господарстві країни, а існування фінансів нерозривно пов'язано з товарно-грошовими відносинами, розвиток яких обумовлений суспільним розподілом праці, наявністю різних форм власності та основаних на них організаційно-правових формах господарської, у тому числі підприємницької, діяльності, зовнішньоекономічними зв'язками тощо. Саме фінанси пов'язані з розподілом та перерозподілом внутрішнього валового продукту (ВВП) та національного доходу, що виражаються у грошовій формі.

Отже, фінанси приводять у рух статичний стан фінансової системи - гроші, що є вимірником фінансів, можливістю їх втілення. Оскільки гроші рухаються з певною метою, то мета їх руху це і є фінансові відносини, фінанси. Сукупність цих відносин розглядається як фінансова система.

В умовах глобалізації подальший розвиток фінансової системи України можливий тільки на основі інтеграційних процесів. За роки незалежності у сфері інтеграції України в міжнародну фінансову систему зроблено чимало. Взаємодія українських громадян, приватних підприємців, фірм, корпорацій, державних закладів з іншими країнами набула бурхливого розвитку, що зумовило потребу в активізації міжнародних валютно-фінансових відносин. Україна стала членом головних міжнародних фінансових інституцій -- Міжнародного валютного фонду і Міжнародного банку реконструкції і розвитку, інтегрувалася у міжнародну платіжну систему. Створено дієву систему валютного регулювання з використанням ринкових механізмів курсоутворення. Важливим напрямом інтеграційних процесів став вихід на світові фінансові ринки.

Ефективна участь України у світових економічних процесах вимагає посилення відкритості національної економіки. До цього, зокрема, спонукають вступ України до СОТ, розширення ЄС, інтеграційні процеси на пострадянському просторі, динаміка кон'юнктури світових ринків та посилення конкурентного тиску на традиційних ринках українського експорту.

Все це доводить, що концепція реформування фінансової системи держави без урахування впливу міжнародних фінансів в умовах глобалізації є необґрунтованою і неповною.

Трансформаційні процеси в Україні вимагають чіткої координації дій в усіх сферах та ланках фінансової системи, що є концептуальною основою нової моделі економічного і соціального розвитку держави. Ця модель має поєднати постійне підвищення добробуту нації і кожного громадянина та становлення в Україні конкурентоспроможної національної економіки, яка була б органічно включена в глобальні економічні процеси і посіла в них гідне місце.



СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

1. Фінанси: Підручник. / За ред. Юрій С.І., Федосова В.М.- К.: Знання, 2008.- 611 с.

2. Основи економічної теорії: Підручник / За заг. ред. д-ра екон. наук, проф. Л.С. Шевченко. - Х.: Право, 2008.- 448 с.

3. Економічна теорія. Політекономія: Підручник / За ред. Базилевича В.Д.- К.: Знання-Прес,2007 - 719 с.

4. Фінанси: Навч. Посібник / Ковальчук С.В., Форкун І.В. - Львів: "Новий Світ - 2000", 2005. - 568 с.

5. Фінансове право: Навч. Посібник / Орлюк О.П. -К.: Юрін-ком Інтер, 2003 - 527 с.

6. Дроботя Я.А. «Дослідження взаємозв'язку між категоріями «фінанси» та «гроші» / Я.А. Дроботя // Наукові праці Полтавської державної аграрної академії. ? 2012. ? Спецвипуск. ? С. 61-68.

7. Парфенюк Ю.В, «Сутність фінансової системи України та її структура» / Ю.В. Парфенюк // Науковий вісник НЛТУ України. - 2005. - вип. 15.2. - с.197-202,

8. Захарченков С.П, «Финансовая система» / С.П Захарченков // БИЗНЕСИНФОРМ. - 2010 - №10. - с.94-101,

9. Бюджетний кодекс України, ред. від 24.04.2013, режим доступу:

Размещено на allbest.ru