Геополітична та економічна характеристика Ірану

створення належної інфраструктури;

політичне забезпечення закупівель нафти;

вирішення проблеми купівельної спроможності України.

Не менш важливим, але більш реалістичним напрямом реалізації українських інтересів у енергетичній галузі на Середньому Сході є участь українських компаній у нафтогазових проектах країн регіону. У рекомендаціях парламентських слухань „Енергетична стратегія України на період до 2030 року”, схвалених Постановою Верховної Ради України від 24 травня 2001 року йдеться про необхідність активізації зв'язків, зокрема, з Іраном, які передбачають державну підтримку участі українських компаній в енергетичних проектах за кордоном, стимулювання експорту високотехнологічного енергетичного обладнання та устаткування.

Останніми роками державна компанія „Нафтогаз України” проводить доволі активну діяльність у близькосхідних країнах, пов'язану не з імпортом енергоносіїв, а в сфері розробки, видобування на території держав регіону, будівництва відповідної інфраструктури нафтогазової галузі цих країн. Діють представництва НАК „Нафтогаз України” в Лівії, Об'єднаних Арабських Еміратах, Ірані, створюється представництво в Іраку. Наприкінці 2003 року в складі компанії створено Департамент зовнішніх ринків. В Ірані НАК „Нафтогаз України” бере участь у будівництві та діагностиці локальних продуктопроводів.

5. Зовнішня політика країни

Зовнішня політика ІРІ багато в чому визначається внутрішньополітичними проблемами країни. Нестабільність в регіоні Близького і Середнього Сходу, присутність американських військ в Іраку, загрози, постійно лунають з боку США на адресу Ірану, викликали зміни в розстановці правлячих сил ІРІ. Побоювання можливого повалення ісламського режиму в Ірані змусили консервативне крило ісламського керівництва переглянути зовнішню і внутрішню політику країни з метою її посилення і перейти до більш активних політичних дій. Це виразилося в підготовці та проведенні виборів в меджліс в лютому 2004 р., коли консерватори отримали більшість місць в парламенті. Особливо яскраво це проявилося під час президентських виборів 2005 р. Навіть такий консервативний і передбачуваний президент, як А.А. Xашемі-Рафсанджані, не влаштував ісламських радикалів. Його помірні економічні реформи в період президентства 1989-1997 рр.. і особливо спроби налагодити відносини з США, про що він неодноразово заявляв, насторожили ісламських клерикалів. Вони активно перешкоджали лібералізації системи політичного ладу Ірану, яку намагався здійснити президент М. Хатамі в 1997-2005 рр.., Вважаючи, що це послаблює ісламський режим і становить загрозу для його існування.

Президент Ірану, незважаючи на свою політичну значимість, досить обмежений у своїх діях. Він не може одноосібно ухвалювати рішення з ключових питань зовнішньої і внутрішньої політики. Вся повнота влади, відповідно до конституції, знаходиться в руках духовного лідера А. Хаменеї. Йому підкоряються Спостережна рада, контролюючий всі найважливіші акти ісламської держави. Під його впливом знаходяться меджліс і судова система. Усі законодавчі ініціативи президента, всі реформи проходять контроль консервативних ісламських лідерів і часто відкидаються.

В умовах дій США в регіоні Близького і Середнього Сходу консервативне крило іранського духівництва провело в президенти близького до себе лідера. Новий президент ІРІ, 49-річний Махмуд Ахмадінежад - виходець з простої родини, учасник боротьби з шахського режиму. Він належить до табору радикальних консерваторів, вважається політиком, близьким до духовного лідера країни А. Хаменеї. У роки ірано-іракської війни був офіцером КВІР. Факт обрання президентом радикального консерватора і активного учасника революції 1979 р. означав повернення ісламської республіки до більш агресивної зовнішньої політики часів імама Хомейні. Як неодноразово спостерігалося в історії ІРІ в найбільш складні моменти як у міжнародній, так і у внутрішній обстановці, ісламські лідери вдавалися до активізації та посилення своєї зовнішньополітичної лінії поведінки в цілях згуртування мас навколо керівництва і забезпечення підтримки народу дій влади. Між тим у своїх виступах з зовнішньополітичної тематики Ахмадінежад говорив про розвиток відносин з державами, які «не проповідують агресію і силові методи» у своїй політиці. Пріоритет він віддав зв'язків з мусульманськими країнами і сусідами по регіону в плані їх консолідації в боротьбі проти США та Ізраїлю. Іран, як заявив президент, готовий мирно співіснувати з усіма державами за винятком Ізраїлю. Торкаючись контактів з Вашингтоном, Ахмадінежад відзначав, що шлях до відновлення зв'язків з керівництвом США є закритим. «Ми не потребуємо у відносинах з ними», - підкреслив іранський президент.

Певним проявом «жорсткою» зовнішньополітичної лінії президента з'явилося його заяву, що пролунала на студентській конференції під девізом «світ без сіонізму» 27 жовтня 2005 Виступаючи на ній, Ахмадінежад процитував відомий вислів лідера ІРІ імама Хомейні про те, що «Ізраїль повинен бути стертий з карти світу », чим викликав міжнародний скандал. Більшість країн засудило Іран, деякі навіть відкликали своїх послів з Тегерана. Після цього «ізраїльська тема» стала постійною у виступах іранського президента. Складалося враження, що іранське керівництво навмисно провокує США і Ізраїль, та й все світове співтовариство. Не можна виключати, що в Ірані серйозно побоювалися, що саме уряд А. Шарона зі схвалення США і «млявою» реакції ЄС і Росії здатне вже найближчим часом зважитися завдати удару по іранських об'єктах, поставивши тим самим під питання саме існування іранської ядерної програми. З іншого боку, не зовсім продумані, некоректні заяви президента ІРІ могли перешкодити просуванню іранської мирної ядерної програми і утруднити дії інших держав, насамперед Росії. Одночасно США ставало легше домагатися передачі іранського ядерного досьє в РБ ООН і сприяти ухваленню санкцій відносно Ірану. Різкі заяви президента Ірану можна було також розглядати як своєрідний відповідь США на створення вкрай напруженою і небезпечної ситуації в регіоні, в тому числі ескалації тиску на Сирію - єдиного союзника ІРІ на Арабському Сході, з метою ізолювати Іран від арабо-мусульманської «бази» і тим самим ослабити зовнішньополітичні позиції іранського керівництва.

Про те, що це не випадкові застереження президента ІРІ, свідчило те обставина, що іранського президента підтримали ряд політичних діячів всередині країни. У Тегерані пройшли масові демонстрації антіізраіл'скіе. У той же час заяву Ахмадінежада викликало неоднозначну реакцію в лавах іранського «політичного класу». Деякі іранські лідери - прихильники реформ та нормалізації відносин з світовим співтовариством - засудили висловлювання свого президента. Колишній президент ІРІ М. Хатамі виступив за широкий розвиток дружніх відносин з європейськими та мусульманськими країнами. Необхідно мати на увазі, що в Ірані є в наявності кілька конкуруючих політичних сил, що обумовлює різний підхід у вирішенні багатьох зовнішньополітичних та внутрішніх проблем, у тому числі і з ядерної проблематики. І хоча сьогодні консервативне іранське керівництво є прихильником «жорсткого» курсу відносно ядерної та інших програм ІРІ, воно не може не рахуватися з прихильниками більш помірної політики.

Говорячи про зовнішньополітичний курс ІРІ на сучасному етапі, необхідно мати на увазі, що його визначає перш за все ставлення світової спільноти до ядерної програми Ірану. Виходячи з цього, будуються відносини ІРІ з багатьма країнами. Одним з перших рішень нового президента визначають після його обрання було відновлення переробки урану на заводі в Ісфахані. Цим кроком Ахмадінежад дав зрозуміти, що країна обирає новий, більш активний політичний курс відносно ядерної програми.

Майже рік інформація про Іран займає перші рядки у світових ЗМІ. Інформаційні приводи стосуються не нафтогазової галузі, в якій країна за запасами нафти і газу посідає друге місце в світі, а переважно намірів і дій Ірану, спрямованих на створення замкненого ядерного паливного циклу (ЯПЦ), а також реакції на це міжнародної спільноти.

Головним противником цієї програми є США, які вже 25 років застосовують проти Ірану економічні санкції та не виключають можливості застосування сили проти цієї країни. Європейська трійка в особі Німеччини, Великобританії та Франції, яка вже кілька років веде переговори з Іраном щодо його розробок у ядерній сфері, поки що не досягла суттєвих результатів і може бути втягнута в цю конфронтацію. Трійка ЄС запропонувала Ірану низку політичних та економічних компенсацій, зажадавши в обмін на це відмовитися від програми створення ЯПЦ для мінімізації технічної можливості створення ядерної зброї. Нове керівництво Ірану запропоновані умови співпраці вважає не тільки неприйнятними, а й образливими, що робить подальші переговори мало перспективними.

Програма розвитку ядерної енергетики Ірану стала предметом жорстких дискусій у 1995 році після прийняття російським Мінатомом рішення про будівництво в м.Бушер легководного ядерного реактора потужністю 1000 МВт. США розгорнули потужну кампанію проти будівництва, мотивуючи це тим, що Іран під прикриттям програми мирного атому планує отримувати збройовий плутоній з відпрацьованого ядерного палива для створення ядерної зброї.

Надалі ситуація навколо іранської ядерної програми значно загострилася через порушення Іраном Угоди про гарантії ядерної безпеки, яку він підписав з МАГАТЕ ще в 1974 році. Головні порушення стосувалися того, що Іран розпочав будівництво інфраструктури для створення повного ядерного паливного циклу та намагався таємно отримати для цього елементи технологій, не повідомляючи про це МАГАТЕ. Попри офіційні заяви іранських керівників про мирне (енергетичне) спрямування ядерної програми, насамперед провідні західні країни висловили занепокоєння можливим наміром Ірану збудувати інфраструктуру з виробництва розщеплюваних матеріалів, потрібних для створення ядерної зброї.

Саме публікації у 2002 році знімків супутника, на яких було зафіксовано будівництво двох не задекларованих іранських об'єктів з виробництва ядерного палива (заводи зі збагачення урану в м. Натанз та з виробництва важкої води біля м. Арак), спричинили міжнародний скандал. Різку занепокоєність світової спільноти викликала заява президента Ірану М. Хатамі у 2003 році. В ній йшлося про намір створити повний (замкнений) ядерний паливний цикл та про те, що Іран будує або вже експлуатує інфраструктуру для створення ЯПЦ, зокрема уранові шахти, збагачувальні, переробні та інші виробничі потужності для отримання самодостатності у виробництві ядерного палива для АЕС. Того ж року Іран визнав, що будує поблизу м. Арак дослідний важководний 40-мегаватний реактор, який може виробляти збройовий плутоній.

У 2002--2003 рр. в Ірані провадилися таємні експерименти зі збагачення урану з використанням лазерної технології і незадекларованого природного урану. У травні 2003-го це обладнання було демонтоване і представлене інспекторам МАГАТЕ.

Навесні 2003 року інспектори МАГАТЕ взяли проби ґрунту та води в районі пілотного заводу із збагачення урану (методом газового центрифугування), які виявили наявність частинок низькозбагаченого (із вмістом урану-235 до 4,5%) та високозбагаченого урану (від 38 до 70%). Наявність високозбагаченого урану могла означати, що Іран виробляв збройовий уран.

Іранська сторона пояснила, що походження цих частинок -- залишки на імпортованих центрифугах (ймовірно з Пакистану). Однак це суперечило попередній інформації про вітчизняне походження центрифуг. Розслідування Міжнародного агентства з атомної енергії щодо походження збагаченого урану на сьогодні ще не завершено, і це найбільш серйозне звинувачення проти Ірану. Пакистан передав МАГАТЕ зразки власного високозбагаченого урану та деталі центрифуг, однак він не підписав ДНЯЗ і не допускає експертів МАГАТЕ на свої ядерні об'єкти, що ускладнює розслідування.

Наведені й окремі інші порушення змусили раду керівників МАГАТЕ у вересні 2003 року ухвалити резолюцію, в якій висловлюється «серйозне занепокоєння» відсутністю з боку Ірану заходів із забезпечення можливості перевірки задекларованих обсягів ядерних матеріалів на відповідність вимогам гарантій ядерної безпеки. Також Ірану пропонувалося негайно усунути всі недоліки та розпочати повномасштабну співпрацю з МАГАТЕ.

Перших реальних результатів на переговорах було досягнуто лише наприкінці 2003-го. Так, 21 жовтня 2003 року під час візиту міністрів закордонних справ європейської трійки було підписано Тегеранську декларацію, яка значно просунула хід переговорів. Згідно з цією декларацією, Іран погодився приєднатися до Додаткового протоколу до ДНЯЗ, що дасть змогу інспекторам МАГАТЕ проводити раптові інспекції ядерних об'єктів, а також призупиняти роботи зі збагачення урану. В обмін об'єднана Європа в особі європейської трійки визнала право Ірану на розробку мирних ядерних технологій та пообіцяла забезпечити доступ Ісламської Республіки до сучасних ядерних енергетичних технологій.

Іран відмовився від пропозицій ЄС, хоча висловив готовність продовжити переговори, при цьому він відновив роботи в ядерному центрі в м.Ісфахан. Швидше за все, у подальшому Іран жорстко відстоюватиме своє право на створення ЯПЦ. На цьому етапі переговорний процес зайшов у глухий кут. Дії Ірану щодо припинення добровільного мораторію на роботи зі збагачення урану не порушують ДНЯЗ, і для запровадження санкцій немає юридичних підстав. Більше того, на поточному етапі Іран здійснює лише конверсію уранової руди (отримує газ тетрафторид урану) під контролем експертів МАГАТЕ і дотримується мораторію на збагачення урану в Натанзі. Потім цей газ буде конвертовано у гексафторид урану і лише після цього уран збагачуватиметься у центрифугах. Лише якщо на цій стадії виробляється уран-235 із вмістом щонайменше 20%, можна говорити про його військове призначення. Водночас для напрацювання розщеплюваних матеріалів для однієї ядерної бомби необхідно щонайменше 1000 центрифуг (та не менше одного року часу), проте Іран, за даними МАГАТЕ, має їх лише 164 одиниці.

Слід зазначити, що жодним міжнародним договором не передбачено такі обмеження, отже, будь-яка країна має право на такі технології. З іншого боку, такий повномасштабний набір ядерних технологій відкриває шлях до створення ядерної зброї. Саме цього побоюється трійка ЄС.

Така політика, як ми зазначали вище, приносить певні плоди. Росія і Китай разом з десятьма державами руху неприєднання утрималися при голосуванні за іранською атомною програмою в МАГАТЕ. Нинішнє керівництво ІРІ намагається підняти ядерну програму до рівня одного з основних національних інтересів сучасного іранської держави.

Росія не відмовилася від своєї колишньої позиції підтримки іранської мирної ядерної програми і після прийняття резолюції МАГАТЕ. Саме завдяки позиції Росії і Китаю в резолюції по Ірану не була вказана конкретна дата передачі цього питання до Ради Безпеки ООН. Росія і Китай намагаються переконати Іран проводити більш виважену політику щодо ядерної проблеми.

Підтримка Росією мирної ядерної програми Ірану визначається низкою причин. Успішне завершення будівництва в Бушері може забезпечити Росії низку нових подібних контрактів в інших районах Ірану. У перспективі ІРІ планує побудувати 20 нових атомних електростанцій, що може дати Росії велику економічну і фінансову вигоду. Крім того, РФ поставляє Ірану військову техніку і озброєння і не захоче втратити цей вигідний ринок. Маючи нормальні дипломатичні відносини з іранським режимом, Росія не зацікавлена в його дестабілізації. У результаті зміни режиму в Тегерані до влади можуть прийти проамериканські сили, що може створити небезпечну ситуацію в Центральній Азії і особливо на Кавказі. У той же час Росія не зацікавлена в тому, щоб Іран опанував атомною зброєю, що, безсумнівно, створить певну напруженість і небезпека на південних кордонах Росії. Тому російські політичні діячі неодноразово підкреслювали, що іранська ядерна програма створюється лише в мирних цілях, виключаючи створення атомної зброї.

Іран стурбований дестабілізацією ситуації в регіоні, присутністю багатотисячних американських військ в сусідніх країнах, особливо в Іраку і Афганістані. Він побоюється, що йому не буде на кого розраховувати у критичній ситуації, так як він знаходиться в оточенні проамериканськи налаштованих країн або держав, на території яких розташовані американські війська або бази. Сьогодні військової потужності ІРІ недостатньо, щоб ефективно протистояти потенційним супротивникам в особі Ізраїлю та США. Все це обумовлює прагнення Тегерана до володіння ядерною зброєю, що на практиці швидше за все означає заклопотаність ІРІ придбанням своєрідного фактора стримування потенційного агресора в умовах відсутності явних і надійних союзників у регіоні.

Висновки

На основі здійсненого аналізу особливостей розвитку двосторонніх та багатосторонніх відносин провідних центрів сили з Іраном можна зробити наступні висновки і рекомендації стосовно належного забезпечення стратегічних інтересів України в регіоні:

Розвиток належної співпраці з Іраном в енергетичній сфері, попри об'єктивну зацікавленість обох країн, сьогодні стримується режимом міжнародних санкцій на основі рішень Ради Безпеки ООН в наслідок наявної в Ірані ядерної програми. Обрання нового президента США, який намагається розробити нові концептуальні підходи до іранської проблеми, може створити більш сприятливі умови для розвитку енергетичного співробітництва з Іраном як ЄС так і України.

Постачання природного газу трубопровідним шляхом з Ірану ускладнене низкою політичних, економічних і технічних факторів, а тому видається неможливим у найближчій і середньостроковій перспективі. Тому найвірогідніший шлях постачання іранських енергоносіїв - це приєднання Ірану до газопроводу „Набукко”. Можливість танкерних поставок скрапленого природного газу з Близького та Середнього Сходу нівелюється проблемою екології чорноморських проток.

За останні кілька десятиліть економіка Ірану завдяки плануванню та контролю держави розвивається стрімкими темпами. Іран стоїть на другому місці по об'єму виробництва нафти серед країн ОПЕК. Придержуючись квот для цих країн, Іран на даний час добуває 3,6 млн барелів нафти у день (1 барель = 159 літрів). Також країна входить до п'ятірки найбільших постачальників газу. Найбільш розвинутими галузями промисловості є: нафтохімічна, машинобудівна, автомобілебудівна, легка, відмінно розвинутий аграрний сектор. Стабільність економіки Ірану дозволяє йому вчасно розраховуватися зі своїми зовнішніми кредиторами. Одній тільки Німеччині Іран виплачує за рік 600 млн. доларів. Іран витратив на сплату боргу у 1996 році 5,6 млд. доларів, у 1997 році - 3,4 млд. доларів. Країни Європи належать до числа найбільших експортерів ІРІ. Очолює цей список Німеччина, чий двосторонній товарообіг склав 2,1 млд. доларів у 1997 році. Франція стала другим за величиною постачальником для Ірану. Італія відкрила Ірану новий експортний кредит. Зріс експорт Великобританії. Об'єм торгівлі між Японією та Іраном перевищив 3,8 млд. доларів (1998 р.), при чому на Японію припадає 35% експортованої Іраном нафти. Іран став членом Соціально-економічної ради ООН, найважливішого органу ООН після Генеральної Асамблеї та Ради Безпеки. Він складається з 54 членів і кожен рік поновлюється на одну третю. Іран був обраний до його складу у числі 18 нових країн.

Список використаної літератури

1. Бритіш Петролеум „Статистичний огляд світової енергетики”, Червень 2008, С. 6-7.

2. Гірничий енциклопедичний словник, т. 3. / За ред. В. С. Білецького. -- Донецьк: Східний видавничий дім, 2004. -- 752 с

3. Економічна і соціальна географія світу: Навч. Посібник/ за ред.. Кузика С.П. - Світ, 2003

4. Козицький A.M. Новітні історія Азії та Африки. Посібник для студентів істор. і гуманіт. факульт. універс. Львів: «Афіша», 2003.

5. Країни світу: Енциклопедичний довідник/ Уклад. Чума слова. - Х.: ВД «ШКОЛА», 2008

6. Юрківський В.М. Регіональна економічна і соціальна географія/ Зарубіжні країни. Київ «Либідь» 2000

7. http://geosite.com.ua/index/0-181

8. http://zakon.rada.gov.ua

9. http://uk.wikipedia.org

Размещено на Allbest.ru