Економіка Республіки Чилі

14

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПЛАН

1. Загальна характеристика Чилі

2. Історія становлення Чилі

3. Особливості економіки Чилі

1. Загальна характеристика Чилі

Республіка Чилі - країна в Південній Америці. Межує на півночі з Перу, на заході і півдні омивається Тихим океаном, на сході за хребтами Анд розташовані Болівія і Аргентина. Через Магелланову протоку Чилі має вихід у Атлантичний океан. Чилі належать також декілька невеликих островів в Тихому океані: острів Пасхи, острови Сала-і-Гомес, Сан-Фелікс, Амбросіо, група островів Хуан-Фернандес, а також острови Дієго-Рамірес біля мису Горн.

Площа країни становить 756102 кв. км., що приблизно в 22,5 рази менше Росії, але більше території будь-якої європейської держави.

Офіційна мова Чилі -- іспанська, нею розмовляє більшість населення. Хоча багато корінних жителів продовжують розмовляти мовами араукано та німецькою, майже всі вони вільно володіють іспанською. Багато чилійців також знають англійську та інші мови міжнародного спілкування.

Населення Чилі - 16 601 707 чол.( на липень 2009 року), з яких близько 8.8 мільйонів або 52,7% - це білі європейці,^[1] а 44% - це метиси. Різноманітні хвилі іммігрантів до Чилі складались з іспанців, італійців, ірландців, французів, греків, німців, англійців, шотландців, хорват та палестинців. За даними перепису 2002 р. 3,2% населення Чилі склали індіанці. Рівень зростання населення на 2009 рік становить 0,881% і за цим показником Чилі посідає 136 місце серед інших країн світу. Чилі є однією з найбільш урбанізованих країн Латинської Америки (приблизно 88% населення проживає у містах).

Хоча церква в Чилі була відділена від держави відповідно до конституції 1925 року, близько 70% населення є віруючими Римо-католицької церкви. Окрім католиків, в Чилі існують впливові групи протестантів та іудеїв (близько 13% жителів). Більше 8% населення не пов'язують себе з жодною релігією.

Чилі поділяється на 15 регіонів, кожен з яких управляється спеціальним керівником, що призначається президентом. Регіони мають як назву, так і призначене римське число (наприклад IV -- «четвертий»). Ці числа спочатку були призначені у порядку з півночі на південь, проте із введенням двох нових регіонів в 2006 -- 2007 роках цей порядок збився. Частіше використовується саме число, а не назва, за виключенням регіону, в якому розташована столиця країни, Сантьяго, який називається «Столичним регіоном Сантьяго». Кожен регіон поділяється на провінції, управителі яких також призначаються президентом. Всього існує 53 провінції. Кожна провінція ділиться на комуни - адміністративні одиниці третього рівня, що управляються спеціальними органами самоврядування - муніципалітети, керівників якого вибирає місцеве населення на 4 роки. Всього в Чилі 346 комуни, що управляються 345 муніципалітетами.

Територія Чилі витягнута вздовж узбережжя Тихого океану на 4300 км і зайнята більшою частиною хребтами Анд (вис. до 6880 м), між якими лежить Поздовжня долина -- головний економічний район країни. Багато вулканів, часті землетруси. Клімат -- від тропічного пустельного на півночі до помірно-океанічного на півдні. На півночі -- пустеля Атакама. Чилі має три географічних і кліматичних області. Північна пустеля і холодний південь країни досі повністю не освоєні, тоді як волога область Середнього Чилі являє собою найбільш розвинену в господарському відношенні територію, на якій зосереджено приблизно 75 % населення країни. Через велику протяжність країни клімат змінюється від тропічного на півночі до помірного океанічного на півдні. В Чилійській Антарктиці клімат субантарктичний та антарктичний. Також клімат змінюється від океану на схід до Анд. Він стає сухішим, континентальнішим (літом тепліший, а зимою холодніший). В Андах панує такий клімат, який характерний для гірських систем. Північ Чилі займає пустеля Атакама, що є однією із найзасушливіших територій світу, де випадає дощ лише раз на декілька десятиліть.

Грошова одиниця -- чилійське песо. Чилі - республіка. Діє конституція Республіки Чилі, прийнята у вересні 1980 року, що вступила в силу 11 березня 1981 року та була доповнена поправками в 1989 та 1994 роках. Столиця - Сантьяго. Це місто також називають “молодшим братом Парижа ” через те, що воно дуже живописне.

З 2000 року главою держави став “реформатор ” Р. Лагос, що виступив від коаліції “Об'єднання партій за демократію ” . Після шестирічного стабільного центристського президентського правління Р. Лагоса на початку 2006 року відбулися наступні вибори глави держави. Вперше в історії Чилі та Латинською Америки повноправним керівником держави стала жінка. Це була Мішель Бачелет, висунута коаліцією ліво-демократичних партій, за яку було віддано 54% голосів.

Законодавча влада здійснюється Національним Конгресом (двопалатний парламент), що складається з Сенату та Палати депутатів. Склад Сенату кожні 4 роки оновлюється наполовину: 38 сенаторів обираються загальним прямим і таємним голосуванням, 9 сенаторів відповідно до конституції призначаються Радою національної безпеки. Всі колишні президенти є сенаторами посмертно. Палата депутатів (120 депутатів) обирається загальним прямим і таємним голосуванням на 4 роки. Штаб-квартира законодавчої влади знаходиться в портовому місті Вальпараісо на відстані 120 км від столиці країни. Виконавча влада належить президенту, який очолює уряд. Його обирають на 4 роки без права повторного переобрання. В країні є 9 головних політичних партій: Демохристиянська, Соціалістична, Партія за демократію, Радикальна соціал-демократична партія, Союз незалежних демократів, Національне оновлення, Комуністична партія, Екологічний рух, Гуманістичний рух.

Герб Чилі -- один із державних символів, що був прийнятий в 1834 році та автором якого є англієць Чарльз Вуд Тейлор. Геральдичний щит із зіркою в національних кольорах Чилі тримають антський кондор справа та південноандський олень зліва,які є одними із символів Анд, вздовж яких простягнулася країна. Внизу герба є стрічка з девізом “За переконанням чи примусом ”.

Державний прапор Чилі прийнятий 18 жовтня 1817 року. Він складається з двох рівних горизонтальних смуг: білої (зверху) і червоної. У верхньому лівому куті знаходиться синій квадрат, якій має таку ж висоту, як і біла смуга. В центрі квадрата розміщена біла п'ятипроменева зірка, що символізує провідника до успіху та слави. Синій колір символізує небо, білий - Анди, вкриті снігом, а червоний - кров, пролиту в боротьбі за незалежність.

2. Історія становлення Чилі

Історія Чилі почалася з заселення регіону близько 13 тисяч років тому. У 16 столітті розпочалося завоювання і підкорення території сучасної Чилі іспанськими конкістадорами, у 19 столітті чилійський народ отримав незалежність від колоніальної влади. Значний вплив на розвиток Чилі до початку Другої світової війни мав видобуток селітри та міді. Багатство природних ресурсів значною мірою посприяло розвиткові економіки країни, однак також ставило у залежність від інших держав і часто призводило до воєн. Після столітнього керівництва християнсько-демократичного уряду у 1970 році до влади прийшов соціалістичний президент Сальвадор Альєнде. Проте путч Августо Піночета 11 вересня 1973 року встановив 17-літню диктатуру. В цей час було здійснено ряд радикальних економічних реформ. З 1988 року в країні впевнено розвиваються демократичні тенденції розвитку.

Першим європейцем, хто ступив на територію Чилі, був Фернан Магеллан, кораблі якого 1520 року досягнули території неподалік сучасного міста Пунта-Аренас. На честь мореплавця було названо Магелланову протоку. Місце, де висадився Магеллан, мало назву «Tchili», що з індіанської мови означало сніг. Звідси і пішла майбутня назва держави. За іншими версіями, назва країни походить також від слова «chili», що означає «там, де закінчується сніг» і було дуже поширеним серед носіїв мови кечуа. На перший погляд здається дивним, чому країну з теплим кліматом назвали так. Однак за легендою конкістадори питали в індіанців Перу, вказуючи на високі південні гори вкриті вічними снігами, що за країна лежить на півдні. Індіанці ж відповідали "чілі" тобто "там сніг" маючи на увазі засніжені високогірні перевали.

В колоніальний період територія Чилі входила до складу іспанського віце-короліства Перу, заснованого у 1542 році. В 1609 році була створена Чилійська Королівська аудієнція, що розширювало права Чилі та сприяло утворення автономії, наприклад у справах, які стосувалися прав на водні території. З 1749 року в Чилі почали карбуватися золота та срібна монети. 1578 року Френсіс Дрейк за наказом англійської корони прибув до Чилі, спочатку напавши на місто Вальпараїсо, а згодом зробив спробу захопити місто Ла-Серена. У наступні десятиліття на порти Чилі неодноразово нападали англійські пірати. Окрім частих нападів індіанців на економічний розвиток країни негативний вплив також мали землетруси, виверження вулканів та цунамі. Між 1598 і 1783 роками іспанській владі в Чилі заважали як напади англійських піратів, так і контрабандна торгівля голландських купців.

Могутність колоніальної Іспанії значно послабилася у часи Наполеона Бонапарта, особливо після того, як він посадив на іспанський трон свого брата Жозефа. 18 вересня (національне свято країни), у Чилі була створена вірна королю хунта, що взяла на себе функцію сил супротиву і створила свою власну армію. Між королівськими роялістами та ліберальними патріотами, очолюваними Хосе Міґелем Каррера, відразу ж спалахнула громадянська війна. У 1812 року під керівництвом брата Каррери, групою чилійців було розроблено конституцію Чилі, що проголошувала незалежність Чилі при формальному керівництві іспанської корони. У 1813 році влада перейшла до рук головнокомандуючого патріотів Бернардо О'Хіґґінса. Іспанські війська на чолі із генералом Маріано Осоріо вирушили у відповідь на Вальдівію з метою знищити патріотів. У боротьбі за незалежність Чилі, як і загалом усіх південнамериканських країн, найбільшу участь брали креоли. Індіанці загалом не приймали участі у бойових діях або ж підтримували роялістські сили. 12 лютого 1818 року Чилі було проголошено незалежною державою, а дещо пізніше, 5 квітня 1818 року патріоти здобули ще одну значну перемогу у битві при Майпу. В 1820 році чилійська флотилія на чолі з найнятим на службу британським адміралом Томасом Кокрейном захопила Вальдівію. Остаточну перемогу вдалося здобути лише 1826 року. Проте конфлікт продовжувався і далі у формі громадянської війни між патріотами та монархістами аж до виборів президента Чилі Хосе Сантьяго Порталеса в 1833 році. 30-ті та 40-ві роки відзначилися культурним розвитком у країні: було введено шкільну систему, 1848 року було засновано Чилійський університет, у 1888 -- Католицький університет Понтіфісія. Венеціанець Андрес Белла розробив перший збірник громадських законів -- Чилійський громадський кодекс, який вступив у дію 1 січня 1857 року. В 1853 році чилійська пошта почала використовувати перші поштові марки. У 1836 році сталося об'єднання Болівії та Перу, що сприйнялося Чилі та Аргентиною як серйозна зовнішня загроза. Невдовзі виникла так звана Конфедеративна Перуансько-Болівійська війна, що протривала до 1839 року.

Консервативна республіка закінчилася з обранням ліберала Хосе Хоакіна Переса в 1861 році. Першою проблемою, з якою довелося мати справу новому президенту, була Іспано-південноамериканська війна. Проте, війна не була тривалою, в морській битві при Папудо чилійці завдали поразки іспанському флоту, незабаром після того бойові дії припинилися. Загалом Перес продовжив експансійну політику попереднього уряду, просуваючи чилійський вплив на південь, в Арауканію, і на північ, в пустелю Атакама. При наступному президентові Федеріко Еррасурісі Саньярту, Ліберально-консервативний союз розпався, і місце правлячої партії зайняв союз лібералів з радикалами. Тихоокеанська війна, яку вела Чилі між 1879 і 1883 роками проти Перу та Болівії, в основному йшла за вплив над містом Антофаґаста, яке нині є столицею чилійського регіону Антофаґаста. Головна боротьба йшла за великі поклади нітратів на цій території. Чилійські підприємці розпочали видобування нітратів тут ще 1873 року, що і дало підставу для утворення таємного альянсу між Перу та Болівією для того, щоб заволодіти чилійськими підприємствами. За договором 1874 року Чилі гарантувала Болівії контроль над спірними територіями, але при умові, що Чилійська компанія на 25 років звільняється від податків. Тихоокеанська війна закінчилася для Чилі значними територіальними здобутками -- її володіння були розширені на північ. Між Чилі та Перу було підписано Анконський договір, за яким міста Аріка і Такна залишалися тимчасово під чилійським контролем. Лише 1929 року місто Такна було передано Перу, а Аріка до сьогодні залишилася у межах Чилі. Болівія в результаті війни втратила вихід до Тихого океану, а також території пустелі Атакама. Проте болівійський уряд й до сьогодні вимагає від Чилі вільного виходу до океану. Після Тихоокеанської війни територія Чилі значно розширилася. У той же час в 1881 році була остаточно підкорена Арауканія, де чилійський уряд створив систему фортець для забезпечення свого контролю. В 1888 році Чилі здобула контроль і над островом Пасхи. Проте і втратила деякі ділянки окупованої перуанської території і частину східної Патагонії, яка відійшла до Аргентини згідно договору 1881 року. За новим договором, кордон між Чилі та Аргентиною пройшов по вододілу Анд. Територіальні придбання викликали швидкий економічний ріст країни, перш за все видобутку селітри, що вивело Чилі з економічної кризи 1870-х років.

Парламентська республіка існувала в Чилі від закінчення громадянської війни 1891 року до конституційної реформи 1925 року. Після короткої, але кровопролитної війни була прийнята нова конституція, що проіснувала до 1925 року. Економіка значно постраждала, коли 16 серпня 1906 року сильний землетрус, а після нього і цунамі майже повністю знищили місто Вальпараїсо, внаслідок чого загинуло близько 20 тисяч осіб. Протягом Першої світової війни Чилі залишилася нейтральною. На початку 1930-их років в Латинській Америці значно поширився фашизм. На противагу йому у 1936 році в Чилі було створено антифашистський народний фронт, до чого також долучилися Радикальна партія на чолі з Педро Аґірре Серда. Наступного року було створено фашистське об'єднання «Національна Фаланга». У 1938 році до антифашистського народного фронту долучилася партія соціалістів.

Під час Другої світової війни Чилі -- частково через те, що великий відсоток чилійців складали німці -- довго залишалася нейтральною, проте 1944 року президентом Хуаном Антоніо Ріосом, представником Радикальної партії, було прийнято рішення про вступ Чилі в війну на боці союзників. Проте вплив на хід війни з боку Чилі був малозначимим. 1945 року Чилі була одної із країн-засновниць Організації Об'єднаних Націй. Протягом правління останнього президента-радикала Ґабріеля Ґонсалеса Відели була заборонена Комуністична партія Чилі та розірвані дипломатичні відносини з СРСР та країнами Варшавського договору.

У 1950-х роках на політичній арені головними силами були Радикальна партія, Соціалістична партія та союз лібералів і консерваторів, на хвилі протиріч між якими президентом в 1952 році знову став незалежний кандидат Карлос Ібаньєс. В цей період Чилі постраждала від двох послідовних землетрусів, 21 травня 1960 року та наступного дня, відомого як Великий чилійський землетрус, під час якого загинуло від 2 до 5 тис. чоловік. Були практично цілком зруйновані міста Пуерто-Сааведра, Вальдівія, Осорно, Пуерто-Монтт та Анкуд. Вальдівія була повністю евакуйована, бо зсуви загрожували перекрити стік озера Ріньіуе.

На виборах 4 вересня 1970 року перемогу вперше отримав кандидат-соціаліст Сальвадор Альєнде. Він став першим марксистським главою держави, який був обраний демократичним шляхом. Хоча економіка під час перших років правління Альєнде демонструвала значний ріст, значно збільшилася інфляція, зокрема через збільшення мінімальної заробітної плати та падіння світових цін на мідь. В результаті економічний ріст змінився падінням, що викликало хвилю страйків та протестів по всій країні. В кінці 1972 -- на початку 1973 років ситуація в країні дестабілізувалася, країна розділилася на прихильників та супротивників Альєнде. Християнські демократи перейшли в опозицію уряду, по всій країні відбувалися численні страйки, підтримані, зокрема, урядом США.

В результаті війського перевороту 1973 року до влади прийшла військова хунта під керівництвом генерала Августо Піночета. Хоча сам переворот відбувся зі згоди парламенту, після перевороту Піночет відмовився провести демократичні вибори та почав керувати країною як диктатор. Протягом першого періоду правління (1973--1976) Піночету вдалося консолідувати країну та забезпечити порядок. Проте, цього було досягнуто за рахунок вкрай репресивних заходів: конституція перестала діяти, Конгрес був розпущений, на всі потенційно політичні публікації була накладена строга цензура, політичні партії були заборонені, заборонені страйки та масові виступи. Зміни не торкалися лише юридичної влади. В країні йшли жорстокі розправи над потенційними ворогами: представниками лівих сил, культурними, мистецькими діячами, високоосвіченими людьми. Настав період масового порушення прав людини. Не зважаючи на економічний ріст на початку правління Піночета, через кілька років ситуація змінилася. В кінці 1970 -- на початку 1980 років спроби утримати фіксований обмінний курс для задоволення потреб іноземних корпорацій викликали значний приплив товарів з-за кордону і падіння внутрішнього виробництва. В 1982 році ВВП різко знизився на 14 %, а безробіття досягло 33 %, інфляція в країні досягла 1000 % на рік. В 1985 році на посаду міністра фінансів був призначений Ернан Бучі, якому вдалося дещо покращити ситуацію за рахунок проведення банківської і податкової реформ та активної приватизації. До кінця 1980-х років інфляція знизилася до 10 %, а ріст збільшився до 5 % на рік.

У січні 1978 року почалися воєнні конфлікти між Аргентиною і Чилі, першим став так званий «Бігл-конфлікт». Конфлікт розпочався через острови Леннокс, Піктон і Нуева в районі протоки Бігл, у першу чергу через те, що на цих територіях залягали значні поклади нафти. Суперечку між країнами вдалося вирішити мирно за посередництва Ватикану, і 2 травня 1985 було підписано договір, за яким усі три острови переходили у володіння Чилі. У період Фолклендської війни 1982 року Чилі надавали пасивну підтримку Великобританії у війні проти Аргентини, підставою чого були погрози останньої у 1978 році вживати зброю проти Чилі. Чилійська влада дала дозвіл на посадку британського військового літака і забезпечила його безпеку. Чилі також допомагала Великобританії у наданні інформації, отриманої за допомогою радарних установок та шпіонажу. Потаємна співпраця цих двох країн згодом оприлюднена колишнім чилійським командувачем повітряних сил Фернандо Матеєм.

В 1980 році на референдумі була прийнята нова конституція, що вступила в силу в 1981 році та передбачала проведення виборів в 1988 році. В 1987 році хунта розпочала перші кроки у напрямку до демократизації, та дозволила політичні партії. Вибори були дійсно проведені в 1988 році, на них Піночет виступив єдиним кандидатом. Згодом Піночет розпочав демократизацію країни, підготував свій відхід від влади, та в 1989 році дозволив проведення демократичних президентських і парламентських виборів, які були проведені 14 грудня того ж року. На виборах президента з 55,17 % голосів переміг кандидат від «Консертасьйон» Патрісіо Айлвін. Айлвін вперше визнав права тубільного населення та створив урядову організацію, Національну корпорацію розвитку тубільного населення. Також був створений «Фонд солідарності та соціальної інверсії» з метою формування соціальної політики уряду.

Під час президентства Фрея економіка продовжила ріст, що досягав 8 % на рік. Покращилися відносини Чилі з іноземними державами, досить прохолодні після диктаторського режиму, розпочалися переговори щодо приєднання до НАФТА і був підписаний договір про приєднання до МЕРКОСУР в якості асоційованого члена. Були остаточно вирішені спірні питання щодо кордону з Аргентиною (щодо озера Десьєрто і Льодового поля Південної Патагонії). Чилі розпочала переговори про зону вільної торгівлі з Європейським Союзом та вступила до АТЕС. Відсоток населення за рівнем бідності знизився до 21,7 %. Проте, цей період не обійшовся і без проблем: на економічний розвиток вплинула азіатська криза, значно погіршилася екологічна ситуація у великих містах, в перш за все Сантьяго. «Білий землетрус» 1995 року, що вразив південь Чилі, призвів до зупинки ряду електростанцій і проблем з постачанням електроенергії до головних міст країни. Руйнівний ефект мали і зливи 1997 року в центральному та південному районах Чилі та новий землетрус того ж року.

Першим завданням соціаліста Лаґоса, який став президентом 11 березня 2000 року, стало подолання наслідків азіатської економічної кризи та вирішення питання з затриманням Піночета. Також майже одразу після зайняття посади він провів реформу кримінального кодексу. Реформи Лаґоса проходили важко, деякі, як економічна реформа, не були підтримані конгресом, а інші, як реформа системи охорони здоров'я, не були популярними в народі.

На посаду міністра оборони була призначена Мішель Бачелет, перша жінка в Латинській Америці на такій посаді. Піночет був звинувачений в багатьох злочинах проти прав людини, проте був визнаний нездатним відповідати через стан здоров'я. Було показано, що Піночет отримав мільйони доларів допомоги від уряду США, та в 2004 році нарешті був заарештований.

Протягом правління Лаґоса значно покращилася інфраструктура країни, були збудовані нові автодороги, нові лінії метро в Сантьяго, була запущена нова транспортна система міста Трансантьяго. 2005 року була внесена поправка до конституції, що відміняла призначення сенаторів, і на виборах 2005 року Консертасьйон отримав більшість в обох палатах парламенту. На президентських виборах, проте, довелося провести другий тур виборів, на яких також перемогла кандидат від Консертасьйон Мішель Бачелет, що змагалася з кандидатом від Альянса Себастьяном Піньєрою. Незважаючи на значну популярність у момент обрання, скоро Мішель Бачелет стикнулася зі значними проблемами. Першими стали масові виступи учнів середніх шкіл проти нової реформи, призначеної покращити систему освіти. 30 травня 2006 року протести зібрали від 600 тис. до 1 млн. чоловік, подія відома як Революція пінгвінів. Протести викликали значні зміни в кабінеті міністрів та кілька мір уряду з ціллю заспокоїти акції протесту.

3. Особливості економіки Чилі

чилі економічний географічний

Економіка Чилі сьогодні є однією з тих, що найдинамічніше розвиваються в Латинській Америці. Це єдина країна регіону, де за останні роки не відбулося погіршення соціальних умов населення, а також найменш корумпована країна в регіоні.

Чилі досить багата країна на корисні копалини. Вона має родовища нафти і газу, кам'яного і бурого вугілля, заліза і марганцевих, мідних, свинцево-цинкових, молібденових, літієвих, золотих і срібних руд, борної сировини, натуральної селітри і самородної сірки. Запаси нафти і газу незначні. За запасами вугілля Чилі займає 3-є місце в Латинській Америці: 10% ресурсів припадає на антрацити і кам'яне вугілля, інша частина - на буре вугілля. У околицях Лебу знаходяться єдині в Південній Америці поклади лігніту. За запасами літієвих руд Ч. займає одне з провідних місць серед промислово розвинених країн (близько 50% запасів). Прогнозні ресурси золота в країні - 2-5 тис. т, що складає 6-у позицію в світі (поряд з Австралією, Канадою, Ґаною, Індонезією, Папуа Новою Ґвінеєю, Венесуелою і Перу). За запасами мідних руд Чилі займає 1-е місце серед країн світу (23,7% розвіданих запасів, 1998). За підтвердженими і загальними запасами молібденових руд займає 2-е місце в світі (після США, 1999). У Чилі знаходяться єдині в світі родовища натуральної селітри (нітрату). Крім того, в Чилі є поклади руд вольфраму, стибію, ртуті, бариту, йодатів, уранових, ванадієвих руд, апатитів, калійних солей та ін. Саме через такі багаті природні ресурси однією з основних галузей промисловості в Чилі є гірничодобувна, а саме видобуток міді та молібдену. Важливе значення мають також харчова промисловість, сільське господарство, лісова та деревообробна промисловості, рибальство.

Всього 8% площі Чилі використовується для вирощування сільськогосподарських культур. Близько ѕ землі, що обробляється, зайняті зерновими та овочами. Основними культурами є пшениця, ячмінь, овес, картопля та цукровий буряк. Вирощуються також фрукти, а 2% загальної площі сільськогосподарських земель займають виноградники. Чилійські вина експортуються в основному в США та в Європу. Тваринництво відіграє дуже важливу роль в господарстві Чилі, хоча його ведення передбачає задоволення тільки внутрішніх потреб країни.

Чилі має значні лісові ресурси. В країні широко розвинена заготівля пиломатеріалів, експортується деревина бука, сосни та лавру.
Лісова і деревопереробна промисловість є другим по значущості джерелом надходження валюти в скарбницю держави. Деревина і продукти її переробки (целюлоза, папір, пиломатеріали і т.д.) мають попит більш ніж на 100 ринках, найбільшими з яких є ринки США, Японії і Китаю.

В Чилі добре розвинена рибна промисловість. Більша частина риби переробляється на рибну муку, що експортується як добрива та корми. Чилі займає друге після Норвегії місце за виробництвом лосося та форелі та перше місце в світі за експортом. Чилійський лосось експортується в США, Великобританію, Китай, Японію, Аргентину, Бразилію.

Сільське господарство складає 4,8% ВВП країни, 50,5% ВВП припадає на промисловість та 4,7% - на сферу послуг.

Найбільш розвинений в Чилі автомобільний, морський, залізничний транспорт. Зовнішньоторговельний оборот забезпечується на 90 % морським транспортом. Найбільші порти - Вальпараісо, Антофагаста, Пунта-аренас, Талькауано, Сан-Антоніо, Сан-Вісенте, Уаско, Гуаякан, Токопілья, Кальдера.

Система залізниць Чилі, довжина якої складає 6300 км, є однією з кращих у Латинській Америці. Ця залізнична мережа простягнулася від м. Пісагуа в пустелі Атакама до Пуерто-Монта на півдні країни з відгалуженнями в усі найважливіші порти. Окрема гілка йде в Аргентину і через м. Мендоса продовжується до Буенос-Айреса. Від Аріки й Антофагасти залізниця йде до Ла-Паса (Болівія). Лінія між Антофагастою і м. Сальта (Аргентина) перетинає Анди на висоті 4500 м.

З 79 600 км автомобільних доріг 9580 км асфальтовані, найсучасніші шосейні дороги прокладені в Подовжній долині в районі Сантьяго. Одна ділянка Панамериканського шосе долиною 3900 км йде в північному напрямку і з'єднує Сантьяго з Лімою (Перу), інша -- довжиною 1450 км -- йде на схід від Сантьяго до Буенос-Айреса, ще одна -- довжиною 2250 км -- на південь до Пунта-Аренаса.

Торговий флот Чилі -- один з найстарших і п'ятий за величиною в Латинській Америці. Чилійська пароплавна компанія «Компанья судамерикана де вапорес». Внутрішні і міжнародні авіалінії зв'язують Чилі з іншими державами, уся територія країни обслуговується рейсами місцевих авіакомпаній.

З 2003 року Чилі активно реалізує розроблену в кінці 2002 року концепцію “Чилі - країна-платформа”, спрямовану на залучення в країну іноземних капіталовкладень шляхом створення сприятливих умов для використання іноземними інвесторами вітчизняної інфраструктури як “плацдарм” для просування в інші країни регіону. Отже, Чилі - країна, відкрита для інвестицій, 25% ВВП Чилі складають іноземні інвестиції. Різні дослідження і міжнародні оцінки позиціонують Чилі як одну з найпривабливіших, для прямих іноземних інвестицій країн. Позитивний діловий клімат в країні характеризується політичною і економічною стабільністю (вже протягом 30 років), розумною макроекономічною основою інтеграції в світову економіку, високим рівнем інфраструктури, широкою доступністю кваліфікованих ресурсів і високою якістю життя. В списку країн сприятливих для інвестицій, опублікованому Global Competitividad Report, Чилі займає провідні позиції, як і за наслідками Word Economist Forum 2008 року. Завдяки фінансовій стабільності, своєчасним виплатам зовнішнього боргу та кредитів ( в 2005 році Чилі достроково погасила частину своїх зобов'язань з зовнішнього боргу розміром 1,2 млрд. дол.) у Чилі найменший серед країн Латинської Америки показник ризику іноземних інвестицій. Поряд із залученням іноземного капіталу Чилі також активно інвестує. Тут її партнерами є Аргентина, Перу, Венесуела, Бразилія, Колумбія.

Фінансово-економічна та соціально-політична стабільність Чилі, активна зовнішньополітична лінія, направлена на диверсифікацію зовнішніх відносин і подальшу інтеграцію країни в світове господарство, сприяють закріпленню міжнародного престижу країни, зміцненню її регіональних позицій. Чилі займає перше місце в світі за кількістю угод про вільну торгівлю. Вони укладені з більшість країн світу (з США, Канадою, Китаєм, Японією, Південною Кореєю, ЄС тощо).

Хороший грунт для зростання бізнесу в Чилі дають багато чинників: Спрощена податкова система. Договори про вільну торгівлю з США, Європейським Союзом, Китаєм - завдяки яким виробники Чилі мають ринок збуту для більше двох мільярдів покупців.

У країні існує дві вільні безподаткові економічні зони, сприяючі як імпорту так і експорту зі всього латиноамериканського регіону. Також економіка Чилі дає сприятливий грунт для розвитку приватного бізнесу через спрощену систему податків і низький відсоток податку на доходи (від 0% до 10%).

У Чилі часто люди без спеціальності, без високих витрат, відкривають власний прибутковий дрібний бізнес (бар, кафе, кіоск, таксі). Прибуток обумовлюється великою купівельною спроможністю чилійців, тут завжди є клієнти. Хороше управління країною з боку уряду полягає в постійній підтримці стабільного курсу економіки країни і постійне зростання ВВП. Фінансова відповідальність держави за внески, надійні банки, захист інвестора і гранично низькі кредитні ставки також позитивно впливають на економіку країни.

Основні сектори чилійської економіки в даний час - гірничодобувна промисловість, телекомунікації, лісова промисловість, що обумовлено у великій мірі за рахунок широкого інвестування в ці області американськими і європейськими компаніями.

В Чилі не існує ні бар'єрів для експорту ні протекціоністських заходів, що обмежують імпорт. Це перетворює зовнішню торгівлю країни, в якій реальне річне зростання експорту складає 9 %, у один з основних елементів економічного розвитку і представляє приблизно 40 % ВВП.

Чилі є членом Форуму по Економічній Кооперації тихоокеанський-азіатського регіону, АПЕК (уряди), Союзу по Економічній Кооперації Тихоокеанського регіону, ПЕСС (підприємці, академіки і уряди) і Економічної Ради Тихоокеанського регіону, ПІБЕК (підприємці). Чилі - асоційований член Спільного Ринку Південного регіону, МЕРКОСУР, (Аргентина, Бразилія, Парагвай і Уругвай) і уклала Договори по Вільній Торгівлі з Канадою і Мексикою. Також підписані Договори про Вільну Торгівлю з Колумбією, Венесуелою, Еквадором, Перу і частково з Болівією. В кінці 1999 р. Чилі підписала Договори про Вільну Торгівлю з країнами Центральної Америки, до яких увійшли Сальвадор, Гватемала, Гондурас, Нікарагуа і Коста-Ріка.

Чилі експортує більш ніж в 172 країни світу, причиною чого є хороша якість її продуктів, висока конкурентоспроможність її промисловості і її репутація, як надійного постачальника. Чилі здатна задовольнити найрізноманітнішу гаму потреб і адаптуватися до специфічних умов кожного ринку.

Основні статті експорту Чилі: мідь (найбільший експортер у світі), залізо, молібден (другий світовий експортер), нітрати, пульпа і папір, сталеві вироби, рибні продукти, фрукти. Основні торгові партнери Чилі по експорту: Китай (14,2 %), США (11,3 %), Японія (10,4 %), Бразилія (5,9%), Південна Корея (5,7%), Нідерланди (5,2%) та Італія (4,4%).

Імпортує Чилі паливні продукти, хімікати, електронне та телекомунікаційне устаткування, природний газ. Основними партнерами по імпорту є: США (19,1%), Китай (11,9%), Бразилія (9,3%), Аргентина (8,8 %), Південна Корея (5,6%), Японія (4,6%).

ВВП на 2008 рік становить 169,6 млрд. американських доларів, тобто зріс порівняно з 2007 роком на 3,2%. ВВП на особу населення становить 14,9 тис. дол. і за цим показником Чилі займає 77 місце серед інших країн світу. Доходи державного бюджету складають 44,79 млрд. дол., а видатки - 35,09 млрд. дол.. Державний борг на 2008 рік становить 5,2% ВВП, коли ж в 2004 році цей показник становив 12,8%ВВП. Зовнішній борг країни на 31 грудня 2008 року - 64,77 млрд. дол.. За цим показником Чилі посідає 47 місце в світі.

До основних переваг Чилі можна віднести те, що вона є найбільшим виробником міді у світі та експортує фрукти. Перевагою є також великі іноземні інвестиції в Чилі, які сприяють економічному зростанню країни. Негативний ж вплив на економіку Чилі має значне зниження цін на мідь на світовому ринку, що іноді спричиняє до 40% збитків експорту. Недоліком є залежність від зовнішніх поставок нафти, що складають 90% всієї використовуваної, а також відносно слабка валюта (обмінний курс 509 песо за 1 дол. США на 2008 рік). Інфляція в 2008 році становила 8,7%, тобто значно збільшилась порівняно з 2007роком (4,4%). За показником інфляції Чилі займає 134 місце в світі. За рівнем безробіття Чилі посідає 105 позицію серед інших країн і він становить 7,8%. За даними 2005 року за межею бідності знаходиться 18,2% населення.

Чилі, позиціонуючи себе в якості країни, що швидко розвивається, з ліберальною та глобалізованою економікою, намагається подолати науково-технічне відставання від розвинутих країн світу. Важливу увагу цьому питанню приділяв уряд з метою вивести Чилі на рівень малих технологічно розвинутих країн.

Отже, починаючи з середини 1990-х років, спостерігається неухильна позитивна динаміка і тенденція до економічного зростання продовжує зберігатися до цих пір. Результатом цього стали збільшення кількості робочих місць, з яких близько 60 % у сфері послуг, зниження рівня безробіття до 5,5 % і темпів інфляції (максимальний показник 8,7 %), а також підвищення рівня заробітної плати більш ніж на 35 %. За даними аналітиків, Чилі займає 1 позицію по інтегральному показнику конкурентоспроможності серед країн Латинської Америки (27 в світовому рейтингу), входить в третю десятку в рейтингу платоспроможності.

Список опрацьованої літератури

1. Історія Чилі. // http: // www.hrono.ru

2. Економіка Чилі. // http: // uk.wikipedia.org

3. Чилі. // http: // www.heritage.org

4. Чили. // http: // www.krugosvet.ru

5. Chile. // http: // www.cia.gov

Размещено на Allbest.ru