Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

• ВСТУП
• РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ
• 1.1 Загальна характеристика території. Офіційні символи
• 1.2 Геодемографічна характеристика країни
• 1.3 Соціально-економічні умови розвитку рекреації
• РОЗДІЛ 2. ПРИРОДНІ ТА БЮКУЛЬТУРНІ РЕКРЕАЦІЙНІ РЕСУРСИ
• 2.1 Ландшафтні ресурси
• 2.2 Біокліматичні ресурси
• 2.3 Гідромінеральні ресурси
• 2.4 Біокультурні рекреаційні ресурси
• 2.5 Екологічний стан території
• 2.6 Забезпеченість природними та біокультурними рекреаційними ресурсами
• РОЗДІЛ 3. СУСПІЛЬНО-ІСТОРИЧНІ РЕКРЕАЦІЙНІ РЕСУРСИ
• 3.1 Пам'ятки історії та культури
• 3.1.1 Архітектурно-історичні ресурси
• 3.1.2 Культові споруди
• 3.1.3 Музеї та музейні комплекси
• 3.2 Етнографічні ресурси
• 3.3 Біосоціальні ресурси
• 3.4 Подієві ресурси
• 3.5 Забезпеченість суспільно-історичними рекреаційними ресурсами
• ВИСНОВКИ
• СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ІНФОРМАЦІЇ
• ДОДАТОК

ВСТУП

Актуальність обраної теми полягає в тому, що останнім часом Чилі все більше привертає увагу як з боку туристів, так і з боку іммігрантів. Саме через це постає проблема оновлення застарілих даних та виокремлення особливостей соціально-культурного середовища країни.

Об'єктом дослідження виступає країна Чилі, що має офіційну назву - Республіка Чилі (исп. Repъblica de Chile). Чилі - держава на південному заході Південної Америки, що займає довгу смугу землі між Тихим океаном і Андами. Предметом дослідження є рекреаційні ресурси країни Чилі.

Метою роботи є збір та систематизація інформація щодо наявних рекреаційних ресурсів та особливостей країни та її регіонів для подальшого використання в туристичних цілях.

Відповідно до поставленої мети необхідно вирішити наступні завдання:

- надати характеристику історичного нарису та закономірностей розвитку держави;

- проаналізувати наявні природні та біокультурні рекреаційні ресурси країни.

- охарактеризувати суспільно-історичні рекреаційні ресурси країні;

- проаналізувати регіональні особливості країни.

В інтересах дослідження була використана методика аналізу статистичної та довідкової інформації стосовно Чилі, проведено порівняльний аналіз особливостей розвитку регіонів країни.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що було визначено специфіку розвитку країни через призму регіонального багатограння соціально-культурних та демографічних умов життя населення.

Практична значимість роботи полягає в тому. Що результати проведеного аналізу можуть бути використані з метою складання туристичних довідково-інформаційних буклетів.

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ

1.1 Загальна характеристика території. Офіційні символи

Чилі, країна в Південній Америці. Межує на півночі з Перу, на заході і півдні омивається Тихим океаном, на сході за хребтами Анд розташовані Болівія і Аргентина. Через Магелланову протоку Чилі має вихід у Атлантичний океан. Чилі належать також декілька невеликих островів в Тихому океані: острів Пасхи, острови Сала-і-Гомес, Сан-Фелікс, Амбросіо, група островів Хуан-Фернандес, а також острови Дієго-Рамірес біля мису Горн.

Столиця -- Сантьяго де Чилі. Площа 756950 кв. км. Населення 16,800 млн чол. (перепис 2008). Офіційна мова -- іспанська. Грошова одиниця -- чилійське песо. Політична система -- демократична республіка, що розвивається.

Історія Чилі починається з часів заселення регіону близько 13 000 років тому. У ХVI столітті почалося завоювання й підкорення територій нинішнього Чилі іспанськими конкістадорами. Першим європейцем, хто ступив на територію Чилі, був Фернан Магеллан, кораблі якого 1520 року досягнули території неподалік сучасного міста Пунта-Аренас. На честь мореплавця було названо Магелланову протоку. Місце, де висадився Магеллан, мало назву «Tchili», що з індіанської мови означало сніг. Звідси і пішла майбутня назва держави. За іншими версіями, назва країни походить також від слова «chili», що означає «там, де закінчується сніг» і було дуже поширеним серед носіїв мови кечуа. На перший погляд здається дивним, чому країну з теплим кліматом назвали так. Однак за легендою конкістадори питали в індіанців Перу, вказуючи на високі південні гори вкриті вічними снігами, що за країна лежить на півдні. Індіанці ж відповідали «чілі» тобто «там сніг» маючи на увазі засніжені високогірні перевали [24]. 1533 року армія іспанських конкістадорів на чолі з Франсиско Пісарро без особливих труднощів заволоділа центральними містами держави інків. Проте всю Чилі захопити не вдалося -- військам заважала пустеля та гори, через це значна частина території сучасного Чилі певний час перебувала в ізоляції.

Могутність колоніальної Іспанії значно послабилася у часи Наполеона Бонапарта, особливо після того, як він посадив на іспанський трон свого брата Жозефа. 18 вересня (національне свято країни), у Чилі була створена вірна королю хунта, що взяла на себе функцію сил супротиву і створила свою власну армію. Між королівськими роялістами та ліберальними патріотами, очолюваними Хосе Міґелем Каррера, відразу ж спалахнула громадянська війна. У 1812 року під керівництвом брата Каррери, групою чилійців було розроблено конституцію Чилі, що проголошувала незалежність Чилі при формальному керівництві іспанської корони. У 1813 році влада перейшла до рук головнокомандуючого патріотів Бернардо О'Хіґґінса [15].

12 лютого 1818 року Чилі було проголошено незалежною державою, а дещо пізніше, 5 квітня 1818 року патріоти здобули ще одну значну перемогу у битві при Майпу. В 1820 році чилійська флотилія на чолі з найнятим на службу британським адміралом Томасом Кокрейном захопила Вальдівію. Остаточну перемогу вдалося здобути лише 1826 року, коли були розбита втікаюча іспанська армія, що знайшла собі притулок на острові Чилое. Проте конфлікт продовжувався і далі у формі громадянської війни між патріотами та монархістами аж до виборів президента Чилі Хосе Сантьяго Порталеса в 1833 році.

Після столітнього керівництва християнсько-демократичного уряду у 1970 році до влади прийшов соціалістичний президент Сальвадор Альєнде. Проте путч Августо Піночета 11 вересня 1973 року встановив 17-літню диктатуру. В цей час було здійснено ряд радикальних економічних реформ. З 1988 року в країні впевнено розвиваються демократичні тенденції розвитку.

1.2 Геодемографічна характеристика країни

Населення країни складає близько 16 млн. чоловік. За чисельністю населення країна займає сьоме місце серед латиноамериканських держав.

Середня щільність населення - близько 19 чоловік на км. Майже 90% населення проживає в центральному регіоні. З них 84% - проживають в містах, 16% - в сільській місцевості. Річний приріст населення -1,3%.

Етнічні групи: метиси (сформувалася в результаті змішення індійців і переселенців з Іспанії), вихідці з Європи (німці, італійці, британці австрійці, французи). До приходу іспанських завойовників на території Чилі проживало декілька індіанських народів, але в 30-х рр. XVI століття на індійців напали загони іспанських конкістадорів, що жорстоко розправилися з корінними жителями цих земель. Більше трьох століть індіанське населення з винятковою завзятістю чинило опір спробам його поневолити. Іспанці поневолили індійців, багато хто з них помер від привезених з Європи хвороб. З часом іспанці і індійці змішалися шляхом шлюбів.

Таким чином, чилійці, більша частина населення країни складаються з нащадків іспанських завойовників і індійців. Що стосується корінного населення країни, то воно дуже не численно (998 385 чоловік), складає всього 7,5% від загального числа населення. Найчисленніша і основна група індійців - це мапуче, яка складає 93% від загальної кількості індійців, за ними слідують аймари - 4,9% і рапануї - 2,2%. 40% чилійських індійців проживають в містах. Мапуче мешкають переважно на півдні країни, аймара живуть на крайній півночі, рапануйці складають особливу групу, вони живуть на Острові Пасхи в суворих умовах. Остров'яни розводять овець, полюють на диких гуанако (парнокопитні тварини роду лам), морського звіра, ловлять рибу, збирають молюсків [10].

Середня тривалість життя в Чилі: чоловіки - 72 роки, жінки - 78 років. Якщо ми порівняємо дані з Україною, де цей показник складає 62,5 років, то побачимо, що чилійці в середньому живуть на 10 років довше за українців.

Показник освіченості населення - один з найвищих в Латинській Америці. Письменність - 95,4% . По загальному рівню розвитку Чилі займає 25-е місце серед 47 найбільш розвинених держав світу. У країні діють державні і приватні начальні заклади.

Працездатне населення - 39,3 %. Рівень безробіття 9,7 %. Середньорічний дохід на душу населення складає 4 492 доларів. В цілях боротьби з безробіттям вченими країни була розроблена спеціальна програма технічного навчання і підвищення кваліфікації, яка передбачає охопити 150 тис. чоловік. За даними Програми ООН з розвитку (PNUD) Чилі в 2006 р. зайняла 38 місце в світі (серед 177 країн) по «індексу людського розвитку» (2 місце в Латинській Америці після Аргентини). На основі представлених даних ми можемо зробити висновок, що в цілому рівень життя в Чилі досить високий.

1.3 Соціально-економічні умови розвитку рекреації

Чилі -- відносно розвинена країна Південної Америки. Найбільш розвинений автомобільний, морський, залізничний транспорт. Зовнішньо-торгівельний оборот забезпечується на 90 % морським транспортом. Порти: Сан-Вісенте, Уаско, Гуаякан, Вальпараїсо, Токопілья, Кальдера.

Система залізниць Чилі, довжина якої складає 6300 км, є однією з кращих у Латинській Америці. Ця залізнична мережа простягнулася від м. Пісагуа в пустелі Атакама до Пуерто-Монта на півдні країни з відгалуженнями в усі найважливіші порти. Окрема гілка йде в Аргентину і через м. Мендоса продовжується до Буенос-Айреса. Від Аріки й Антофагасти залізниця йде до Ла-Паса (Болівія). Лінія між Антофагастою і м. Сальта (Аргентина) перетинає Анди на висоті 4500 м.

З 79 600 км автомобільних доріг 9580 км асфальтовані, найсучасніші шосейні дороги прокладені в Подовжній долині в районі Сантьяго. Одна ділянка Панамериканського шосе долиною 3900 км йде в північному напрямку і з'єднує Сантьяго з Лімою (Перу), інша -- довжиною 1450 км -- йде на схід від Сантьяго до Буенос-Айреса, ще одна -- довжиною 2250 км -- на південь до Пунта-Аренаса.

Торговий флот Чилі -- один з найстарших і п'ятий по величині в Латинській Америці. Чилійська пароплавна компанія «Компанья судамерикана де вапорес». Внутрішні і міжнародні авіалінії зв'язують Чилі з іншими державами, уся територія країни обслуговується рейсами місцевих авіакомпаній [24].

З 1973 р. в економіці країни суттєво збільшилася роль іноземного капіталу. Близько 80 % американських інвестицій вкладені у гірничу промисловість.

У 1990-і роки середній річний приріст чилійської економіки становив 7 %, що було найвищим показником серед країн Західної півкулі. У середині 1990-х років рівень інфляції і безробіття не перевищував декількох процентів. Скоротився обсяг зовнішнього боргу, бюджет виконувався з перевищенням прибутків над витратами, обсяг заощаджень досяг найвищого рівня за всю історію країни.

У порівнянні з кінцем 1960-х і початком 1970-х років частка продукції гірничодобувної промисловості залишилася приблизно на колишньому рівні (61 %), частка продукції мідної промисловості зменшилася. Помітно знизився внесок сектора обробної промисловості -- з 25 % до 21 %, тоді як внесок сільського господарства, тваринництва і лісового господарства трохи зріс -- з 7,4 % до 7,9 %. Частка будівельної промисловості знизилася з 7,7 % до 6 %, а частка сфери обслуговування (включаючи банки) зросла з 26 % до 29,1 %. З кінця 1980-х років стали швидко рости доходи від рибного лову і туризму. Приплив прямих іноземних інвестицій продовжувався, і тільки за 1996 він зріс на 46 %. Найбільша частина цих нових капіталовкладень (51 %) припадала на сферу обслуговування, на частку гірничодобувної промисловості 19 %, що обробної -- 18 %. Частка американських капіталовкладень за період з 1974 по 1996 складала бл. 40 % від їхнього загального обсягу, у 1996 досягла майже 49 %. Уряд в 1997 сприяв приватизації і передачі в концесію автострад і платних автомобільних доріг, морський порт і аеропортів, водогосподарчих об'єктів і пасажирських залізничних перевезень [15].

ВВП в 2006 р. склав: повний - $203 мільярдів, на душу населення - м$12 600 (57 - місце).

РОЗДІЛ 2. ПРИРОДНІ ТА БЮКУЛЬТУРНІ РЕКРЕАЦІЙНІ РЕСУРСИ

2.1 Ландшафтні ресурси

У рельєфі Чилі виділяється три меридіональні зони: гірські хребти Анд, що тягнуться уздовж кордонів, з Аргентиною і Болівією; структурна дисперсія Центральної, або Подовжньої, долини, розділена відрогами Анд на окремі западини; і ряд геологічно більш древніх плато, що обриваються крутими уступами на березі Тихого океану (рис. 2.1). По широті Чилі ділиться на три області, що різко відрізняються одна від одної по клімату: Середнє Чилі, Північна пустеля і Південне Чилі.

Рис. 2.1. Рельєф Чилі

У центральній частині країни впродовж 800 км. між містами Кокімбо і Консепсьон приблизно третина площі зайнята високогорьямі Анд. Анди утворюють єдиний ланцюг, хоча і складної будови; над ними підносяться вулкани Тупунгато (6570 м) і Майпо (5290 м), а далі на північ - вулкан Л'юл'яйл'яко (6739 м) і другий по висоті в західній півкулі Охос-дель-Саладо (6893 м). Гори вище 4500 м-кодів на півночі (на 20° п.ш.) і вище 3500 м на широті міста Консепсьон (36° п.ш.) постійно покрито снігом. На південь від міста Тальку на захід від основної гряди Анд виділяються конуси вулканів, що досі діють. Ще одну третину за площею складає прибережна зона. Вона включає плоскі останки древньої денудаційної поверхні, або пенеплена, що мають висоти від 2150 м на півночі до 600 м на півдні і розчленовані крутопадаючими долинами невеликих річок, що беруть початок на східному схилі Анд. Найбільші річки, також беруть початок з Анд, такі як Біо-Біо і Мауле, формують широкі долини з дном, що вистлане алювієм, і досягають Тихого океану. Берег переважно обривистий, і лише у небагатьох місцях під захистом кам'янистих мисів є зручні гавані [12].

Структурно обумовлена дисперсія, що відокремлює Анди від прибережної зони, розділяється відрогами гір на окремі западини, кожна з яких дренується однією або декількома річками, що стікають з Анд. Ці річки несуть велику кількість уламкового матеріалу і, виходячи в Центральну долину, вивантажують його у вигляді конусів винесення; до заходу поверхня похилої цих конусів є чудові орні землі.

На ділянці між містами Сантьяго і Консепсьон гірські відроги, низькі, окремі западини між ними зливаються в загальну знижену поверхню, проте далі на північ гірська гряда заввишки до 790 м відокремлює долину р. Аконкагуа (частина Центральної долини) від Сантьяго. Ще північні відроги Анд досягають зони берегових плато, а Центральна долина звужується і зникає. Дно долини має загальний ухил на південь, знижуючись від 600 м у Сантьяго до 120 м поблизу м. Консепсьон. На полях, обсажених тополями і плакучими вербами, вирощуються зернові, для зрошування яких відводиться вода річок, що стікають з Анд. Уздовж західного узбережжя континенту від 4° п.ш. до 27° п.ш. тягнеться пустельна область. В межах Чилі вона носить назву Атакама і тягнеться майже на 1300 км. Весь простір між містами Копьяпо на півдні і Аріка на півночі є смугою сухих западин, галечних конусів винесення і солончаків, одноманітність яких порушується рідкими оазисами і річками, найбільшою з яких є Лоа. Настільки ж суворий і берег океану, обрамлений висотами, округлі вершини яких піднімаються до 750 м. На вузьких піднятих морських терасах в підніжжях гірських схилів розташовані міста Кальдера, Антофагаста і Ікіке. До кожного з цих портових міст тягнуться залізниці - вони підіймаються по крутих схилах і пов'язують міста з гірськими розробками у внутрішній частині країни.

Головне природне багатство району складають поклади мідних руд в Андах, а також поварена сіль, що добувається в предгірних западинах, натрієва селітра і солі йоду. На південь від р. Копьяпо ланцюжок оазисів в предгірних западинах продовжується далі на південь, на територію Середнього Чилі; вони розташовуються на річках Уасько, Ельки, Лімарі і Копьяпо. На південь від р. Біо-Біо відкриті ландшафти Середнього Чилі змінялися густими лісами, серед яких зрідка попадаються ферми; ця слабо освоєна сільським господарством територія продовжується на південь до 41° п.ш. (місто Пуерто-Монт) [17].

У Південному Чилі Центральна долина має розчленований рельєф, ускладнений в східній частині горбами і грядами льодовикових морен; позаду гряд часто розташовуються підпрудні озера. Біля Пуерто-Монта дно Центральної долини опускається нижче за рівень океану, і далі, впродовж більше 1000 км., над поверхнею води піднімаються гірські вершини, розділені заплутаним лабіринтом вузьких проток; система гористих островів і вузьких звивистих проток продовжується і далі на південь, вздовж берегів Вогненної Землі. Висота Південних Анд між містами Консепсьон і Пуерто-Монт складає в середньому біля 3000 м; тут розташовані гірські масиви, льодовикові долини, озера і водопади, які належать до найчарівніших краєвіидів в світі. На широті міста Вальдівія кордон вічних снігів знаходиться на висоті 1500 м, а далі на південь вічні сніги і льодовикові шапки опускаються вже до 700 м над рівнем моря, а деякі льодовики досягають вершин вузьких заток - фьордов і утворюють айсберги. В межах Південного Чилі висота прибережних плато складає 1500 м в районі міста Вальдівія і поступово зменшується на південь; на о. Чілое поверхня плато опускається майже до рівня моря.

У Північному Чилі грунтово-рослинний покров майже не розвинений; у береговій смузі під час туманів характерна пустинна формація ломас. На півночі Середнього Чилі -- напівпустелі; у центрі -- чагарники ксерофільних чагарників (матторалес, еспіналес) на сіро-коричневих і коричневих грунтах, а на ділянках середніх схилів Анд -- ліси з південних буків що змінюються вище гірськими степами. У Подовжній долині природна рослинність не збереглася, типові ареали чорних грунтів, що золяться (вертісолі).

На півдні Середнього Чилі на бурих лісових, вулканічних (андосолі, трумао) і заболочених грунтах густі вологі вічнозелені ліси (гемігилея), в Андах -- буково-хвойні ліси і альпійські луги. До південної частини Чилі від 46° п. ш. субантарктичні змішані ліси; на східних рівнинах -- переважно степи з черноземовіднимі і каштановими грунтами, на крайньому півдні Чилі -- заболочені луги і торф'яники [13].

Тваринний світ у Чилі дуже різноманітний завдяки наявності зон висотної поясності У Північному Чилі він представлений лисицями агуарачай, пумами, плазунами; у Південному Чилі водяться олені пуду і уемул, скунс, видра, нутрія, магелланова лісица-кульпео та ін., багато птиць; у Патагонії -- лама-гуанако, гризуни; страуси і інші птиці.

2.2 Біокліматичні ресурси

Кліматичні умови Чилі досить різноманітні, що пояснюється великою протяжністю країни з півночі на південь, безпосереднім впливом океану і наявності біля побережжя холодної Перуанської течії (течія Гумбольдта), а також існуванням тихоокеанської зони високого атмосферного тиску в районі 25° п.ш. Ця область характеризується м'якою зимою і сухим теплим літом. У Консепсьоні за рік випадає 760 мм опадів, головним чином у вигляді зимових злив, супроводжуючих вторгнення вологих мас антарктичного повітря.

Північна річна норма опадів знижується до 360 мм в Сантьяго і 100 мм в Кокімбо, дощі бувають виключно взимку. Влітку їх виникненню перешкоджає антициклон, що формується в тихоокеанському центрі барометричного максимуму. Средньозимові температури складають 11°С у Вальпараісо, 8С в Сантьяго і 12°С в Кокімбо, средньолтні - відповідно 18, 21 і 18° С. Вздовж узбережжя холодні води Перуанської течії звужують діапазон їх сезонних перепадів, проте у внутрішніх районах країни взимку температура може знизитися до -1° С, а літом спека досягає 31° С.

На узбережжі пануючий тип рослинності - фрагментарні вічнозелені широколистяні рідколісся з ксерофітних дерев, чагарників і дерновинних злаків. Південніше велика кількість випадних опадів сприяє розвитку рідкостойного листопадного лісу з південного буку (нотофагуса), колись поширеного від прибережних плато (900 м над рівнем моря) до відмітки 2150 м над рівнем моря на схилах Анд.

В даний час цей ліс переважно вирубаний. Майже повна відсутність опадів спостерігається від самого океану до лінії вічних снігів, що починаються на висоті 4600 м над рівнем моря. В Ікіке за 20 років спостережень загальна кількість випавшої атмосферної вологи склала всього 28 мм. Проте постійні густі тумани, що піднімаються над холодними прибережними водами, підтримують в портових містах середню відносну вологість 81% і порівняно низьку температуру взимку і літом (16 і 21° С).

Внутрішні райони Атаками сухіші, взимку температури часто наближаються до точки замерзання, що супроводиться формуванням в передсвітанкові години щільних шапок лежачого на землі туману. Значна частина Атаками взагалі позбавлена рослинності. Трави-ефемери і смолисті багатолітники узбережних плато живляться вологою, що отримують лише з туману і роси. В інтервалі 2400-3000 м над рівнем моря. схили Анд покриває пояс мізерної рослинності типа «толу», що складається з ковили, чагарнику лепідофіллума, які забезпечують місцеве населення невеликою кількістю корму для худоби і палива [12].

Тут панують західні вітри, часті зливи, і спостерігається велика (інколи надлишкова) кількість опадів. Зими для цих широт незвично м'які - середня температура складає 8° С у Вальдівії і Пуерто-Монте, знижуючись до 2° С в Пунта-Аренасе. Середньолітні температури цих міст складають 17, 16 і 11° С. На південь від Пуерто-Монта часто випадає сніг, а Чилійський архіпелаг - одне з найдощових і вологих місць планети. На відкритих схилах тут випадає близько 5100 мм опадів, і лише 51 день в році сонце слабо проглядає крізь свинцеву хмарність.

У Вальдівії річна норма опадів 2600 мм, в Пуерто-Монт 2200 мм, а в захищеному від вітру Пунта-Аренасе - всього 480 мм. Рослинним покривом є густий ліс помірного типу з південного буку (нотофагуса), хвойних і лаврових з добре розвиненим чагарниковим підліском. Болотисті ділянки зайняті хвойним виглядом Fitzroya patagonica. Чим південніше, тим дерева нижчі. У зоні Магелланової протоки і на острові Вогнена земля сильні вітри і мала кількість опадів дають розвиватися лише трав'яно-вересовим пусткам з дерновинними злаками.

2.3 Гідромінеральні ресурси

рекреаційний чилі ландшафтний біокліматичний

Майже всі річки Чилі відносяться до басейну Тихого океану і мають невелику довжину. Територія Північного Чилі в основному позбавлена поверхневого стоку, характерні лише тимчасові літні водотоки. Лише одна річка Лоа досягає океану. Улоговини Пуни і Подовжньої долини зайняті солончаками. На південь від 28° п.ш. річкова мережа розвинена добре.

Ріки Уасько, Рапель, Мауле, що живляться снігами Анд і зимовими дощами, мають подвійний паводок (грудень-січень і червень-липень) і дуже важливі як джерела зрошування і гідроенергії. Південніше 37° п.ш. річки льодовиково-дощового живлення, беруть початок з озер і льодовиків, повноводні протягом всього року; найбільш крупна річка середнього Чилі -- Біо-Біо. Пониззя річок південної частини середнього Чилі судноплавні.

В межах Чилі виділяються дві групи озер: південно-чилійська і патагонська. Найбільш крупні озера першої групи -- Ранко і Лянкиуе. Озера Патагонії розташовані в східних передгір'ях Анд і перетинаються державним кордоном, що залишає в Чилі західні частини великих озер: Хенераль-Вінтер, (чилійська назва Палена), Буенос-Айрес (Хенерал Каррера), Пуейрредон (Кочране), Сан-Мартін (О'Хіггінс) [16].

Багато дрібних озер в південній Патагонії і на Вогненній Землі. Більшість озер належать до типа кінцевих льодовикових (бордюрних) озер.

Буенос-Айрес або Хенераль-Каррера -- озеро льодовикового походження в Андах Патагонції, на кордоні Чилі і Аргентини. Площа озера в даний час -- 1850 км.кв. Знаходиться на висоті 217 м над рівнем моря. Найбільша глибина 590 м. Західна частина озера -- фьордобразна, обрамована крутими залісненими схилами; східна частина лежить на плато і обрамована моренами. З озера витікають річки Бейкер і Ріо-Десеадо. Відкрито Карлосом Марією Мояно в ході його експедиції 1880--1881 рр.

Лянкиуе. -- озеро у в провінції Лянкиуе області Лос-Лагос Чилі. Озеро Лянкиуе розташоване в південній частині середнього Чилі, в Подовжній долині, на західних схилах Анд на висоті 51 метр. Зі східного боку над дзеркалом озера підносяться вулкани Осорно (заввишки 2652 метри) і Кальбуко (заввишки 2003 метри). Озеро має льодовикове походження. Площа близько 740 квадратних кілометрів, глибина до 108 метрів. Стік в Тихий океан по річці Маульін. На берегах озера розташовані міста: Пуерто-Варас (Puerto Varas), Пуерто-Октай (Puerto Octay) і Фрутільяр (Frutillar). Міста були засновані в середині XIX століття німецькими колоністами і їх жителі все ще зберігають німецькі традиції. В даний час - важливі туристичні і бальнеологічні центри.

Ранко -- озеро у в провінції Ранко Чилі. Є четвертим по величині озером Чилі. Географічно лежить в передгір'ї між Центральною долиною і Андами. Озеро має ряд островів, найбільший з яких Гуапі. Стік по річці Ріо-Буено у Тихий океан. На південному березі озера знаходиться селище Лаго-Ранко, на північному - Футроно.

2.4 Біокультурні рекреаційні ресурси

Найбільші національні парки -- Вільярріка, Лос-Парагуас, Перес-Росалес, Пуєуе, Хуан-Фернандес, заповідник Науельбута.

Лос-Парагуас - Національний парк в центральній частині країни, на південний схід від порту Консепсьон. Заснований в 1972 році, площа 18 тис. га. Охороняє природний комплекс лісів з араукарій в західних передгір'ях Анд. Фауна парку включає гуанако, шиншилу, пуму, кондора та інших тварин південних лісів Анд [17].

Національний парк «Хуан-Фернандес» розташований на однойменному архіпелазі. Заснований в 1964 році, площа 18 тис. га. Охороняє природні комплекси ендемічних гаїв з сандалового дерева, чагарників і прибережної трав'янистої рослинності, а також акваторії Тихого океану біля берегів обох островів архіпелагу. У фауні представлені багаточисельні морські птиці (олуша, чайки, буревісник та інші) і морські черепахи. У внутрішніх частинах островів на гірських схилах мешкають здичавілі кози, завезені сюди в XVII столітті на одному з парусних кораблів, що побував тут. Один з островів архіпелагу носить назву острова Робінзона Крузо, оскільки на нім прожив три роки висаджений на берег за провину моряк Олександр Селкірк, що послужив прототипом відомого героя романа Дефо.

2.5 Екологічний стан території

Негативний вплив людської діяльності на довкілля став широко поширеним явищем. Забруднення атмосфери, виснаження водних ресурсів, ерозія грунтів, запустинювання - причина цих явищ полягає в розвитку «брудних» виробництв, відкритого видобутку корисних копалин, екстенсивному веденні землеробства і тваринництва. Лише останнім часом природоохоронним і екологічним проблемам в цьому регіоні стало приділятися більше уваги.

2.6 Забезпеченість природними та біокультурними рекреаційними ресурсами

Вочевидь Чилі достатньо забезпечена природними та біокультурними рекреаційними ресурсами. Чилі - країна в Південній Америці. Межує на півночі з Перу, на заході і півдні омивається Тихим океаном, на сході за хребтами Анд розташовані Болівія і Аргентина. Через Магелланову протоку Чилі має вихід у Атлантичний океан. Чилі належать також декілька невеликих островів в Тихому океані: острів Пасхи, острови Сала-і-Гомес (острів), Сан-Фелікс (острів), Амбросіо (острів), група островів Хуан-Фернандес (острів), а також острови Дієго-Рамірес (острів) біля мису Горн. Територія Чилі витягнута вздовж узбережжя Тихого о. на 4300 км і зайнята б.ч. хребтами Анд (вис. до 6880 м), між якими лежить Поздовжня долина -- головний економічний район країни. Багато вулканів, часті землетруси.

Клімат -- від тропічного пустельного на півночі до помірно-океанічного на півдні. На півночі -- пустеля Атакама.



Рис. 2.2. Природні ресурси Чилі

Чилі має три географічних і кліматичних області. Північна пустеля і холодний південь країни досі повністю не освоєні, тоді як волога (субгумідна) область Середнього Чилі являє собою найбільш розвинену в господарському відношенні територію, на якій зосереджено приблизно 75 % населення країни.

Таким чином, з точки зору реального використання рекреаційного потенціалу та приваблення туристів необхідно виділити такі особливості забезпеченості країни природними та біокультурними рекреаційними ресурсами як поєднання можливостей для розвитку зимового (в Андах) та літнього (на узбережжі) туризму, а також залучення туристів завдяки унікальному ландшафту місцевості, його неповторності та мальовничості й за рахунок можливості спостерігати унікальний природній світ, що представлений в Чилі завдяки зонам висотної поясності Анд.

РОЗДІЛ 3. СУСПІЛЬНО-ІСТОРИЧНІ РЕКРЕАЦІЙНІ РЕСУРСИ

3.1 Пам'ятки історії та культури

3.1.1 Архітектурно-історичні ресурси

Древнє мистецтво індійців, особливо на півночі країни, пов'язане з розвиненими культурами Перу. Збереглися руїни фортець, поселень (часто укріплених високими кам'яними стінами) з 1--2-поверховими будинками, розписна і фігурна кераміка із зображеннями тварин і геометричним узором, металеві прикраси, петрогліфи із зображеннями людей, лам, мисливських сцен. Традиції цього мистецтва частково живуть в народній творчості Чилі (дерев'яні намогильні стовпи арауканів з схематичними фігурами, ткацтво обробка срібла, гончарство, розпис і різьблення по дереву).

З 16 ст. будувалися форти, міста з прямокутною мережею вулиць, церкви, 1-поверхові будинки з адоби з внутрішніми двориками, з'явилися релігійний живопис і скульптура. У 18 -- початку 19 ст. побудовані міські будинки з внутрішніми дворами, порталами і кованими гратами, церкви і палаци в стилях бароко і класицизму (архітектори Х. Тоеска, М. де Хара), набули поширення декоративна живопис і скульптура, портрет, гравюра.

У 19 ст в архітектурі переважала еклектика, на початку 20 ст -- стиль "модерну". В середині 19 ст працювали портретисти Ф. Х. Мандьола, А. Гана, в 2-ій половині 19 ст -- майстра історичного живопису, портрета і пейзажу П. Ліра, М. А. Каро, що звернулися до національної тематики. Реалістичні устремління посилилися на рубежі 19 і 20 ст.

У 20 ст. почалися містобудівні роботи (реконструкція центру Сантьяго), розвивалися традиції народної архітектури; в середині 20 ст затвердилися принципи сучасної архітектури в крупних промислових і суспільних комплексах, висотних будівлях, житлових районах в передмістях Сантьяго, Аріки і ін. У живописі і графіці поряд з модерністською групою "Монпарнас", сюрреалізмом, абстракціонізмом народилося соціальне активне реалістичне мистецтво, створювалися і інтимні ліричні образи. У скульптурі відроджувалися монументальні форми, древні традиції.

Серед найбільш цікавих архітектурних пам'яток необхідно відмітити зокрема такі:

1. Казино Рос -- історична будівля казино, що знаходиться на авеню Августина Росса, в передній частині парку Рос в м. Пічилему. Будівля побудована в кінці 1800-х років і в 1906 році в ній було відкрите перше чилійське казино. Воно було закрите в 1932 році і перетворене на готель, який пропрацював по 1980-і роки. В даний час в будівлі розташовується культурний центр Пічилему. Під час реставрації казино тут було знайдено безліч предметів, що мають історичну цінність. Вони включали газети, зокрема, екземпляри «Las ltimas Noticias» з лютого 1941 року, коли будівля була готелем; американський телефонний акумулятор від 1909 року і фрагменти плитки із стелі казино, намальовані і розписані працівниками під час реконструкції будівлі в 1904 році [15].

2. Селітряні заводи Гумберстоун і Санта-Лаура -- два колишні заводи з очищення калієвої селітри, розташовані в регіоні Тарапака на півночі Чилі, в 48 км на схід від міста Ікіке. З 2005 року входять до списку Світової спадщини ЮНЕСКО. В цьому районі розташовані також й інші селитряні заводи, зокрема Чакабуко, Марія-Елена, Педро-де-Вальдівія, Пуельма і Аґуас-Сантас.

3. Гірняцьке місто Сьюел -- покинуте місто в Чилі, розташоване на території комуни Мачалі провінції Качапоал регіону О'Хіґґінс на західних схилах Анд на висоті між 2000 і 2250 м над рівнем моря. Місто було засноване в 1904 компанією Braden Copper з метою видобутку міді на шахті Ель-Теньєнте та в 1915 році назване на ім'я першого президента компанії Бартона Сьюела. В 1918 населення міста складало 14 тис. мешканців. У 1977 році найбільше у світі мідне родовище було виснажене, і компанія розпочала переселяти мешканців міста у долину, після чого місто було покинуте. У місті ніколи не було і зараз немає доріг, його можна досягти виключно залізницею. В 1998 році чилійський уряд оголосив місто Національним пам'ятником, а в 2006 році ЮНЕСКО занесла його до списку Світової спадщини.

4. Вальпараїсо -- важливий культурний центр Чилі. Основні навчальні заклади: Католицький університет, Технічний університет Федеріко Санта-Марія, консерваторія, Військово-морська академія. Музей природної історії, бібліотека «Северін». Світова спадщина ЮНЕСКО. Муелле Прат, нещодавно повторно побудований міський пірс, є ринковою областю, на якій можна придбати товари та відпочити у численних прибережних ресторанах.

5. Острів Пасхи -- вулканічний острів в південній частині Тихого океану, територія Чилі. Разом з архіпелагом Трістан-да-Кунья є найвіддаленішим населеним островом у світі. Відстань до континентального узбережжя Чилі складає 3703 км, до острова Піткерн, найближчого населеного місця, -- 1819 км. Острів Пасхи багато в чому відомий завдяки моаї, або кам'яним статуям зі спресованого вулканічного попелу, в яких, за повір'ями місцевих жителів, міститься надприродна сила предків першого короля острова Пасхи -- Хоту-Мату'а. У 1888 році острів був анексований Чилі. У 1935 році на острові був створений Національний парк Рапа-Нуї, який у 1995 році став об'єктом Світової спадщини ЮНЕСКО [16].

6. Ла-Монеда -- офіційна резиденція президента Чилі, розташована в Сантьяго. У будівлі знаходяться також міністерство внутрішніх справ і секретаріати президента і уряди. Палац був побудований іспанською колоніальною адміністрацією Чилі в 1784--1805 за проектом італійського емігранта Хоакіна Тоеськи в стилі класицизму як будівля монетного двору, який розмішався в будівлі в 1814--1929 і дав йому назву. У 1845 президент Мануель Бульнес зробив його також резиденцією президента і уряду, а в 1930 в період правління Габріеля Гонсалеса Відели палац став офіційною резиденцією президента Чилі, а до 1958 -- і місцем його мешкання. У тому ж році перед палацом була відкрита Площа Конституції.

3.1.2 Культові споруди

Безперечно серед найвідоміших культових споруд в Чилі є культові споруди рапануйців з о. Пасхи. Моаї -- кам'яні статуї на узбережжі острова Пасхи у вигляді людської голови висотою до 20 метрів. Всупереч поширеній думці, вони «дивляться» не в бік океану, а вглиб острова. Деякі моаї мають «шапки» з червоного каменю. Виготовлялися моаї в каменярнях в центрі острова. Яким чином вони доставлялися до узбережжя, невідомо. За легендою вони «йшли» самі. Останнім часом добровольці-ентузіасти знайшли кілька способів для транспортування кам'яних блоків. Але яким саме користувалися давні жителі (або якимось своїм), поки не визначено. Безліч недороблених бовванів досі лежать в каменярнях. При детальному вивченні острова складається враження, що роботи над статуями припинили раптово покинувши на пів дорозі.

Рано-Рараку -- одне з найцікавіших місць для туристів. Біля підніжжя цього вулкану розташовано близько 300 моаї, різної висоти і на різній стадії готовності. Недалеко від бухти розташовується аху Тонгарікі, найбільший ритуальний майданчик з 15 встановленими на ньому статуями різної величини.

На березі бухти Анакена розташовується один з найкрасивіших пляжів острова з кришталево білим кораловим піском. У бухті дозволено плавати. У пальмових гаях для туристів влаштовуються пікніки. Також недалеко від бухти Анакена розташовуються аху Атуре-Хукі і аху Наунау. Згідно з давньорапануйською легендою, саме в цій бухті висадився Хоту-Мату'а, перший король Рапа-Нуї, з першими поселенцями острова.

Те-Піто-те-хенуа (рап. Te-Pito-te-henua) -- церемоніальний майданчик на острові з круглих каменів. Досить спірне місце на Рапа-Нуї. Антрополог Крістіан Вальтер стверджує, що Ті-Піто-те-хенуа був встановлений в 1960-х роках, щоб залучити на острів довірливих туристів.

Також цікавим є пам'ятник Христу Визвольникові, який був споруджений 13 березня 1904 року на перевалі Бермехо в Андах -- на лінії кордону між Аргентиною і Чилі. Відкриття пам'ятника ознаменувало свято мирного врегулювання конфлікту через суперечку щодо кордонів між двома країнами, які стояли на межі війни.

Цікавим архітектурним комплексом із безліччю культових споруд є старовинний центр м. Чілое [18].

Архітектура Чілое представляє собою унікальний архітектурний стиль, фактично обмежений островом, що відрізняється від стилю іспанської колоніальної архітектури. Стиль виник частково через ізоляцію острова від материкової частини Чилі та через брак доступу до інших будівельних матеріалів. Іспанці, які прибули в 16 столітті, і єзуїтські місіонери, які слідували за ними, сконструювали сотні маленьких дерев'яних церков в спробі поширити християнство на острові. В результаті була створена синкретична релігія, суміш католицизму і язичницьких вірувань. Ці унікальні будівлі були внесені до списку об'єктів Світової спадщини ЮНЕСКО.

Майже всі будинки Чілое колоніального періоду будувалися з деревини і часто використовувалася черепиця. Черепиця, зроблена з фіцрої, була настільки популярна, що часто використовувалася як заміна грошам, під назвою «Real de Alerce».

3.1.3 Музеї та музейні комплекси

Уряд підтримує бібліотеки, музеї і інші культурні центри. Національна бібліотека в Сантьяго (засн. 1813) є однією з кращих в Латинській Америці. У країні є також більше сотні бібліотек в провінціях. У Сантьяго знаходяться Національний музей природної історії, Національний історичний музей Чилі і Національний музей витончених мистецтв, що містить колекції переважно чилійського живопису і скульптури. Тут же функціонує Чилійсько-північноамериканський культурний центр, де працюють також курси англійської мови для дорослих. Міські музеї природознавства, мистецтва і Морський музей Вальпараісо вважаються одними з кращих у країні [16].

Музеї є також у Консепсьоне, Тальку і інших містах.

Цікавим є також Чилійський музей доколумбового мистецтва -- музей в Сантьяго, столиці Чилі, присвячений вивченню пам'ятників доколумбових культур і їх мистецтва. У музеї широко представлені археологічні знахідки з різних регіонів Месоамеріки і Південної Америки, охоплені практично всі доколумбові культури Латинської Америки.

Музей заснував відомий чилійський архітектор і збирач старовин Серхіо Ларраїн Ґарсіа-Морено, який тривалий час шукав приміщення для своєї приватної колекції доколумбових артефактів, зібраних за майже півстолітній період. За підтримки муніципалітету Сантьяго він отримав в своє розпорядження будівлю, де музей і був відкритий в грудні 1981 року.

3.2 Етнографічні ресурси

Етнографічні ресурси Чилі зобов'язані своєю появою та розвитком місцевим індіанцям, в саме рапануйцям, кечуа, арауканам тощо.

Перш місце по видовищності та значимості займають етнографічні ресурси о. Псахи або Рапа-нуї. Приблизно в 1680 році матато'а, воїни острова Пасхи, заснували новий культ бога Маке-маке, який, згідно з рапануйською міфологією, створив людину. Так з'явився культ людини-птаха, або тангата-ману (рап. tangata manu). Однією з причин його виникнення став занепад рапануйської цивілізації, багато в чому пов'язаний із зникненням лісового покриву острова.

Неподалік від вулкана Рано-Као існувало церемоніальне селище Оронго, збудоване для поклоніння богу Маке-маке, що був також богом родючості. Це поселення стало місцем культу. Щорічно між представниками всіх кланів Рапа-Нуї проводилося змагання, в якому учасники повинні були доплисти до острівця Моту-Нуї, і знайти першими яйце, відкладене чорною крачкою, або манутара (рап. manutara). Причому учасники піддавалися великій небезпеці, тому що води кишіли акулами. Переможець ставав «людиною-птахом року» і наділявся строком на рік правом контролю над роздачею ресурсів, призначених для його клану. Ця традиція продовжувала існувати аж до 1867 року [5].

Однією з визначних пам'яток села Оронго є численні петрогліфи з зображеннями «людини-птаха» і бога Маке-маке (їх близько 480).

Аймари -- індіанська народність, що живе у високогірних районах на північні Чилі. Цей народ населяв район багато століть, лише в 15 століття ця територія була підкорена інками, а пізніше, в 16 столітті, іспанціями. Руїни стародавніх міст (доінківська культура Тіауанако 6-10 ст.) свідчать про давню високу цивілізацію. Для релігії характерний синтез католицизму з доіспанскими культами гір (апу), предків (ачачила), Матері-землі (Пачамама), підземного духу (Тіо) та інші. В результаті сформувалася синкретічна «індіанська церква». Зберігаються звичай ряженія по католицьких святах в головні убори з пір'я, маски, шкури, костюмовані (присвячені твариною, за участю персонажів часів конкісти), театралізовані постановки «Дьяблади»), бурлескні танці та інші. В аймара високо розвинуте прикладне мистецтво кераміка, карбування срібних прикрас, виготовлення орнаментованих тканин.

Також на увагу заслуговують етнографічні ресурси м. Чілое. Чілое має багатий фольклор із численними міфічними істотами -- фантастичними тваринами і духами (Калеуче, Трауко, Пінкойя, Інвунче тощо). Міфологія острова засновується на суміші релігій тубільних народів (чоно і уїче), що мешкали на острові, та легендах і забобонах іспанських колоністів, які з 1567 почали селитися тут, утворюючи, таким чином, нову синкретичну міфологію. Ця міфологія процвітала, ізольована від вірувань і міфів решти Чилі через ізольованість архіпелагу як від решти контрольованих іспанцями територій, так і від берега, на якому мапуче захопили або знищили всі іспанські поселення після катастрофи Куралаба в 1598 році.

3.3 Біосоціальні ресурси

Біосоціальні ресурси Чилі пов'язані перш за все з діяльністю таких її видатних синів як Хосе Мигуэль Каррера, Г.Містраль, Бернардо О'Хіггінс.

Хосе Мігуель Каррера народився в Сантьяго, в Чилі, тоді колонії Іспанії. Він був одним з перших борців за незалежність Чилі. Коли в 1810 році із-за слабкості Іспанії, окупованою Наполоном, народ Чилі проголосив незалежність країни і Каррера став першим президентом Республіки Чилі. У 1814 році вірні Іспанії перуанські армії вторглися до Чилі. На чолі чилійської армії встав Бернардо О'Хіггінс, проте його керівництво виявилося не дуже успішним і було передане його головному політичному противникові - Хосе Мігуелю Каррере. У жовтні 1814, в Ранкагуа, Чилійські патріоти потерпіли поразку в битві з перуанською армією. Протягом подальших трьох років країна була зайнята роялістами. В цей час Каррера шукав допомоги спершу в Буенос-Айресі, а потім, в 1815 році, в Сполучених Штатах. У 1816 році він повернувся до Аргентини, проте повернутися до Чилі він вже не зміг. Він надавав допомогу місцевим аргентинським революціонерам. Під час однієї з таких операцій в 1821 році Хосе Каррера був викрадений і вбитий.

Лусіла де Маріа дель Перпетуо Сокорро Годой Алькаяга, скорочено Лусіла Годой Алькаяга(ісп. Lucila de Marнa del Perpetuo Socorro Godoy Alcayaga), більш відома під псевдонімом Ґабріела Містраль (7 квітня 1889 - 10 січня 1957) - чилійська поетеса, просвітителькa, дипломат, борець за права жінок, лауреат Нобелівської премії з літератури. В 1944 році стає лауреатом Нобелівської премії з літератури «За поезію істинного почуття, яка зробила її ім'я символом ідеалістичного прагнення для всієї Латинської Америки». Чилійська поетеса взяла псевдонім на честь Фредеріка Містраля. Цікаво, що він також був удостоєний Нобелівської премії в 1904 році. На честь Ґабріели Містраль названий кратер на Меркурії [17].

Бернардо О'Хіггінс Рікельме -- революціонер, національний герой Республіки Чилі, лідер боротьби за незалежність іспанських колоній в Південній Америці, Великий Маршал Перу (1828). З 29 листопада 1813 по 14 березня 1814 року входив в так звану 5-у Урядову Хунту Чилі, до 12 січня 1818 року виконуючий обов'язки, а з 12 січня 1818 року Верховний правитель Чилі (до 28 січня 1823 року).

Бернардо Рікельме О'Хіггінс народився 20 серпня 1778 року в сім'ї генерала-капітана Чилі і віце-короля Перу А. О'Хіггінса. Освіту здобув в Перу, Іспанії і Великобританії. У Лондоні підтримував зв'язок з Ф.Мірандой, що вплинуло на формування його політичних поглядів. У 1802 році повернувся на батьківщину. У 1811 році став членом Національного конгресу, тоді ж увійшов до революційної урядової хунти Х. М. Каррери. Створивши селянський загін, виступив проти урядових військ. У 1813--1814 роках -- командувач військами патріотів. Після поразки в битві при Ранкагуа в 1814 році відступив на територію Аргентини.

Незабаром приєднався до визвольної армії Хосе де Сан-Мартіна, разом з яким підготував армію Анд, що розгромила іспанців в битві при Чакабуко в 1817 році. Будучи з лютого 1817 року по січень 1823 року верховним правителем Чилі, підписав 1 січня 1818 року Декларацію незалежності Чилі. О'Хіггінс також здійснив ряд прогресивних реформ, зокрема скасував колоніальні податки, заснував державні початкові школи. До кінця правління встановив практично диктатуру. Під тиском опозиції в січні 1823 року був вимушений піти у відставку і емігрувати. Помер в Перу. У Чилі його називають «батьком незалежності».

3.4 Подієві ресурси

Що стосується подітих ресурсів то перш за все необхідно зазначити офіційні світа країни (табл. 3.1)

Таблиця 3.1 Національні свята Чилі

Дата	Свято
01 січня	Новий Рік
кінець березня або початок квітня	Пристрасний Тиждень
01 травня	День Праці
21 травня	День Військово-морського Флоту
22 червня	Свято Тіла Хрістова
29 червня	День Святих Петра і Павла
15 серпня	Перша пречиста Богородиця
1-й понеділок вересня	День Національного Примирення
18 вересня	День Незалежності
19 вересня	День Військових Сил
12 жовтня	День Раси
01 листопада	День Всіх Святих
08 грудня	День непорочного зачаття
25 грудня	Різдво

У січні заслуговують на увагу Фестиваль фольклору в Анголь, Фестиваль класичної музики у Вальдівії, музичний фестиваль Джоранадас-де-Вільярріка у Вільярріці, Фестиваль дель-Хуасо в Овалії, Міжнародний фестиваль фольклору в Сан-Бернардо, Свято Св. Себастьяна в Юмбель.

Дуже цікавими є фестивалі, що проводяться в кінці місцевого літа (лютий) музичний фестиваль Семаньяс-де-Фрутільяр (свято збору урожаю) в Тріл'я, Лютневий фестиваль Костумбріста в Кастро і Фестивалі джазу в Тонгою.

Не менше цікаві фестиваль Де-ла-Канкsн-де-віка, Міжнародна виставка Лос-Андес, День Дербі у Він'я-дель-марі (березень), традиційний релігійний фестиваль Фієста-де-Квазімодо (квітень), знаменитий релігійний фестиваль Фієста-де-ла-Тірана (12-18 липня), багаточисельні торжества, присвячені Дню Незалежності, День Св. Франциска Асизського (жовтень), барвиста Ла-фієста-гранда, Фієста-де-ля-Віргін-дель-Розаріо в Андакольо (кінець грудня). Міжнародний чемпіонат верхової їзди проводиться у Він'я-дель-марі в січні. Дві головні скачки року - Дербі (Він'я -дель-мар, січень) і Ель-Енасайо (Сантьяго, жовтень) збирає величезну кількість учасників і глядачів. Слід врахувати, що дати фестивалів і релігійних заходів часто міняються.

3.5 Забезпеченість суспільно-історичними рекреаційними ресурсами

У списку об'єктів Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО у Чилі значаться 5 найменувань (на 2010 рік), це складає 0,5 % від загального числа (911 на 2010 рік). Всі об'єкти включені в список по культурних критеріях. Окрім цього, станом на 2010 рік, 19 об'єктів на території держави знаходяться в числі кандидатів на включення в список Всесвітньої спадщини. Перший об'єкт на території Чилі був занесений в список в 1995 році на 19-ой сесії Комітету Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО [13].

Таким чином, можна стверджувати, що забезпеченість суспільно-історичними рекреаційними ресурсами створює сприятливі умови ля розвитку туризму в країні, до того ж унікальність та колорит місцевих народів-індіанців сприятиме не лише залученню туристів а й популяризації Чилі в світі. Крім того необхідно відмітити неповторну архітектуру Чилі яка склалася під впливом класичної іспанської архітектури, однак увібрала в себе місцевий колорит. Все це сприяє розвитку туризму в цій країні, при ому одночасно всіх його видів, спортивного, культурного тощо.

ВИСНОВКИ

Чилі, країна в Південній Америці. Межує на півночі з Перу, на заході і півдні омивається Тихим океаном, на сході за хребтами Анд розташовані Болівія і Аргентина. Через Магелланову протоку Чилі має вихід у Атлантичний океан. Чилі належать також декілька невеликих островів в Тихому океані: острів Пасхи, острови Сала-і-Гомес, Сан-Фелікс, Амбросіо, група островів Хуан-Фернандес, а також острови Дієго-Рамірес біля мису Горн.

Історія Чилі починається з часів заселення регіону близько 13 000 років тому. У ХVI столітті почалося завоювання й підкорення територій нинішнього Чилі іспанськими конкістадорами, у XIX ст. чилійський народ завоював незалежність від колоніальної влади. Подальший розвиток Чилі аж до Другої світової війни зумовлювався спочатку видобутком селітри й дещо пізніше міді. Велика наявність корисних копалин призвела до значного економічного зростання Чилі, але також і до сильної залежності від сусідніх держав і навіть до воєн з ними. Після столітнього керівництва християнсько-демократичних сил у країні в 1970 році в Чилі прийшов до влади президент-соціаліст Сальвадор Альєнде. Путч генерала Августо Піночета 11 вересня 1973 року поклав початок 17-річній диктатурі в країні та призвів до радикальних ринкових реформ в економіці. Починаючи з 1988 року Чилі стає на демократичний шлях розвитку.

Чилі достатньо забезпечена природними та біокультурними рекреаційними ресурсами Територія Чилі витягнута вздовж узбережжя Тихого о. на 4300 км і зайнята б.ч. хребтами Анд (вис. до 6880 м), між якими лежить Поздовжня долина -- головний економічний район країни. Багато вулканів, часті землетруси

Матеріальна культура чилійського народу є сплавом елементів іспанської матеріальної культури і культури корінного населення країни, причому іспанський початок переважає.