Природно-антропогенні ресурси України, їх класифікація і оцінювання для потреб рекреації

Размещено на http://allbest.ru/

Размещено на http://allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Національний авіаційний університет

Інститут міжнародних відносин

Кафедра країнознавства та туризму

Курсова робота

з рекреаційної географії

Природно-антропогенні ресурси України, їх класифікація і оцінювання для потреб рекреації

Студентки Кушніренко Вероніки

Науковий керівник Г.Ш.Уварова

Київ - 2009

Зміст

Вступ

Розділ І. Теоретичні основи дослідження рекреаційних ресурсів

1.1 Основні підходи до визначення поняття «рекреаційні ресурси» у працях вітчизняних та зарубіжних вчених

1.2 Види і класифікація природно-антропогенних рекреаційних ресурсів

1.3 Методика оцінювання природно-антропогенних ресурсів

Розділ ІІ. Природно-антропогенні ресурси України

2.1 Об'єкти ПЗФ України як рекреаційні ресурси

2.2 Рекреаційна діяльність на основі територій ПЗФ України

2.3 Проблеми та перспективи використання природно-антропогенних ресурсів України

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Дедалі інтенсивніше зростає роль організації відпочинку для регенерації життєвих сил людини, витрачених у процесі праці. Завдяки вдалому сполученню умов для рекреації в окремих країнах склались потужні комплекси відпочинку та оздоровлення

Рекреація - це відтворення фізичних і духовних сил людини, затрачених у процесі праці. Сутність рекреації полягає у задоволенні всебічних потреб людини, пов'язаних із оздоровленням, відпочинком та змістовним проведенням часу в період дозвілля. З економічної точки зору рекреація спрямована на відтворення робочої сили, на формування споживчого попиту як на товари, так і на послуги. Своєю діяльністю вона прискорює розвиток господарства певної території, розширює сферу прикладення праці, суттєво впливає на структуру балансу грошових доходів і витрат населення, активізує приплив іноземної валюти.

Україна має великі передумови для розвитку рекреаційних територій, які обумовлені наявністю природних ресурсів, різноманітних природних лікувальних ресурсів, мережею закладів і необхідної інфраструктури.

Своєю діяльністю вона прискорює розвиток господарства певної території, розширює сферу прикладання праці. Суттєво впливає на структуру балансу грошових доходів і витрат населення,активізує приплив іноземної валюти. Раціональне використання найцінніших природних чинників неможливе без адекватного наукового обґрунтування, постійної розробки нових методів лікування та реабілітації і удосконалення традиційних методик.

Формування державної стратегії розвитку рекреаційного господарства України і курортно-рекреаційного природокористування є актуальною проблемою у зв'язку з екологічною ситуацією, а також основою для взаємодії органів державної влади України та її суб'єктів щодо забезпечення комплексного використання природно-рекреаційних ресурсів,потенціалу рекреаційного господарства, інноваційних форм розвитку підприємництва у рекреаційній сфері.

Актуальність теми полягає у вивченні природно-антропогенних рекреаційних ресурсів України та проектування перспектив розвитку рекреаційної сфери в умовах розвитку та глобалізації ринку рекреаційних послуг.

Об`єкт дослідження: рекреаційні ресурси.

Предмет дослідження: природно-антропогенні рекреаційні ресурси України, на базі яких здійснюється рекреаційна діяльність.

Метою роботи є вивчення та дослідження природно-антропогенних ресурсів які розташовані на території України

Завданням роботи є залучення об'єктів природно-заповідного фонду до рекреаційної сфери, виявлення проблем та перспектив розвитку рекреаційної діяльності в Україні.

Методи дослідження: теоретичні методи (аналіз періодичних видань та наукової літератури), огляд програм туристичних агентств, дослідження інформації, наданої туристичними сайтами тощо.

Курсова робота складається з вступу, двох розділів, висновків,списку використаних джерел, діаграм,таблиць та картосхем.

Розділ І. Теоретичні основи дослідження рекреаційних ресурсів

1.1 Основні підходи до визначення поняття «рекреаційні ресурси» у працях вітчизняних та зарубіжних вчених

При дослідженні природно-антропогенних ресурсів (геосистеми, до складу яких входять природні і антропогенні об'єкти, що використовуються в туристсько-рекреаційному господарстві -природні та біосферні заповідники, національні природні парки, заказники, ботанічні сади, зоологічні, дендрологічні, регіональні ландшафтні парки тощо) обчислювалась забезпеченість регіонів об'єктами природно-заповідного фонду. Дослідження природно-антропогенних ресурсів - це система розробок з їх інвентаризації та оцінки, вибору найцінніших з них. Об'єктивною основою для цього є сукупність функціональних показників РТР: вид ресурсів, їх обсяги, можлива спеціалізація, ємкість території. Рекреаційній оцінці підлягають території, які за властивостями природного середовища, призначенням і станом ландшафтів можуть розглядатися як потенційні ресурси рекреації та лікування. Рекреаційна придатність природно-антропогенних ландшафтів проявляється лише стосовно окремих видів рекреації. Характер поєднання ресурсів і параметри компонентів природного середовища визначають можливу спеціалізацію або профіль рекреаційного використання території. У той час одна й та сама територія може розглядатися як система потенційних ресурсів для різних видів рекреації, які здійснюються окремо, послідовно або в комбінації один з одним. Питання про надання переваги окремим видам рекреації або їх сполученням вирішується, виходячи з технологічної сумісності окремих видів рекреації та цінності ресурсів для кожного з них. Зазначимо, що площа природоохоронного фонду України складає близько 4% її території, яку в перспективі планується довести до 8%. Рекреаційні ресурси є матеріальною передумовою формування рекреаційної галузі народного господарства, її ресурсною базою. Вони потребують бережного і економного використання, охорони і примноження. Все це пов'язано з необхідністю їх кількісної та якісної оцінки, визначення придатності та альтернативності використання в тій чи іншій галузі народного господарства.

Оскільки рекреація має перш за все велике соціальне значення і на ефективність суспільного виробництва впливає шляхом розширеного відновлення трудових ресурсів, економічна оцінка природних рекреаційних ресурсів застосовується тільки для тих лікувальних речовин, факторів, властивостей, народногосподарський ефект використання яких можна виміряти. Така оцінка можлива для мінеральних вод, лікувальних грязей, озокериту, лісу, поверхневих вод, природних національних парків.

Бальна оцінка дається тим ресурсам, факторам, властивостям, народногосподарський ефект використання яких важко оцінити кількісно. Шляхом бальної оцінки оцінюються кліматичні території, естетичні і рекреаційні властивості ландшафтів, комфортність клімату, придатність рік і озер для купання і водних видів туризму та ін.

Оцінка рекреаційних ресурсів буває диференційованою та інтегральною. Диференційована оцінка дається кожному окремому ресурсу, його властивості або особливості в межах регіону або країни в цілому. Інтегральна оцінка дається певній ділянці території, яка відрізняється однорідністю і набором дискретних за розподілом в її межах окремих видів ресурсів. Диференційована оцінка сприяє визначенню об'єму розвитку того чи іншого виду рекреації, який базується на даному ресурсі. Інтегральна оцінка дозволяє визначити оптимальне співіснування різних видів рекреації на певній території, з'ясувати обмеження і допустимі навантаження рекреантів на ландшафт.

Розробка методики суспільно-географічного дослідження рекреаційних ресурсів досить складна. Рекреаційні ресурси є системою природних, історико-культурних об'єктів та їхніх властивостей, які використовують (або можуть використовувати) у рекреаційній діяльності, функціональною основою рекреації і в певному розумінні її складовою частиною.

Науковці виділяють декілька підходів до вивчення рекреаційних ресурсів території. Зокрема Н.С. Мироненко, І. Т. Твердохлєбов рекомендують комплексну рекреаційну оцінку природних і культурно-історичних ресурсів. Оцінку природно-ресурсного потенціалу для рекреації розглядали М.Г. Ігнатенко, Н.Л.Крачило. Суспільно-географічні дослідження рекреаційної діяльності в Україні провадили такі вчені, як В.І. Азар, Л.О. Багрова,О.О. Бейдик, Ю.А. Веденін, І.П. Герасимов, Ф.Д. Заставний, І.В. Зорін, М.Г. Ігнатенко, Л.М. Корецький, В.С. Кравців, М.П. Крачило, В.Б. Кудрявцев, С.П. Кузик, Н.С. Мироненко, Н.Ю. Недашківська, М.С. Нудельман, М.Д. Пістун, В.С. Преображенський, В.П. Руденко, І.В. Смаль, Н.П. Стецько,І.Т. Твердохлєбов, І.П. Чалая, О.І. Шаблій, О.А. Щербина та ін. З огляду на специфіку рекреаційного потенціалу території більшість науковців, зокрема Н. П. Стецько, пропонує вивчати їх в два етапи.

На першому етапі необхідно виділити рекреаційний ресурс як єдине ціле і визначити його територіальні межі. В план такого дослідження вводять тільки ті компоненти природи і культурно-історичні об'єкти, які використовують або можуть використати в рекреаційних цілях. Виділення рекреаційного ресурсу інколи ускладнене тим, що визначену територію використовують не тільки для рекреації, вона є складовою лісопромислових, агропромислових та інших комплексів. У таких випадках можна говорити про взаємне формування різних типів комплексів, які поєднані між собою певними зв'язками та пов'язані з іншими видами природно-ресурсного потенціалу. За критерій визначення територіальних меж РПТ багато вчених беруть інтенсивність рекреаційної діяльності території. Можливим на цьому етапі є визначення економіко-географічного РПТ, який охоплює займану площу; просторове розміщення; розміщення щодо великих міст і міських агломерацій, транспортних магістралей, туристичних маршрутів загальнодержавного та міжнародного значення.

На другому етапі аналізують компонентну структуру РПТ, зокрема природних і культурно-історичних рекреаційних ресурсів з погляду розвитку різних видів рекреації та їхньої ролі в структурі господарства регіону. Перша ланка такого дослідження - вивчення концентрації певних видів рекреаційних ресурсів у районі, міру їхньої освоєності, доцільність подальшого освоєння і можливість розвивати нові види рекреації. Другою ланкою компонентного дослідження РПТ є аналіз ролі всіх рекреаційних ресурсів у формуванні певних галузей рекреації, а також виявлення перспективних рекреаційних ресурсів, їхнього впливу на створення нових видів рекреації. Необхідно також виділити головні рекреаційні галузі, які розвиваються на базі використання РПТ,і з'ясувати їхнє місце в галузевій структурі господарства регіону. Це дасть змогу визначити міру впливу тих чи інших видів рекреаційних ресурсів на формування компонентної структури РПТ, а також порівняти його з іншими видами потенціалів території. Третя ланка компонентного дослідження РПТ полягає в розробці шляхів подальшого розвитку тих видів рекреації, яким відповідають найсприятливіші рекреаційні ресурси і рекреаційне природокористування [2,c. 226] .

Один з варіантів методики оцінки природного рекреаційно-ресурсного потенціалу навів О.О. Бейдик [1, с. 47-79]. Численні характеристики природно-ресурсного потенціалу тут зроблені в розрізі областей і АР Крим, їх можна безпосередньо використовувати в регіональних і локальних рекреаційно-географічних дослідженнях. Надалі наведено головні характеристики природно-антропогенних рекреаційних ресурсів країни та її регіонів.

У природному блоці О.О. Бейдик виділив такі складові ресурси: геологічні (спелеологічні), орографічні, кліматичні, гідрографічні, рослинні, тваринного світу. Вибір цієї групи відображає значимість цих ресурсів для організації рекреаційної діяльності.

Бал оцінки спелеологічних ресурсів регіону визначено з урахуванням: 1) закарстованості; 2) довжини порожнин; 3) глибини порожнин. У разі оцінювання орографічних ресурсів до уваги брали якісні характеристики рельєфу, враховували найвідоміші гірські вершини в межах тієї чи іншої області (автономії). Кліматичні ресурси оцінено за показниками: 1) середня температура липня; 2) тривалість періоду з температурою понад +10°С; 3) річна кількість опадів. У разі оцінювання гідрографічних ресурсів враховували площі актуальних смуг і рекреаційних акваторій морів, актуальних смуг та акваторій річок, озер, водосховищ.

Під час бального оцінювання рослинних ресурсів до уваги брали дві характеристики лісопокритої площі території (лісам як вагомішому для організації рекреації та туризму типу рослинності віддавали перевагу порівняно з іншими типами - рослинністю степів, луків, боліт): 1) площу лісів; 2) залісненість території. Бальну оцінку мисливсько-промислових тварин (тваринних ресурсів) виконували за такими складовими: 1) щільності заселення лисиці звичайної; 2) поширення та щільності заселення куниці лісової та куниці кам'яної; 3) щільності заселення зайця-русака; 4) щільності заселення кабана; 5) щільності заселення оленя благородного; 6) щільності заселення козулі європейської; 7) щільності заселення лося європейського.

Інтегрувальний бал природного блоку визначили як суму складових балів покомпонентної оцінки.

За основу бальної оцінки природно-антропогенних рекреаційних ресурсів (геосистем, у складі яких є природні й антропогенні об'єкти, які використовують у туристично-рекреаційному господарстві - природні та біосферні заповідники, національні природні парки, заказники, ботанічні сади, зоологічні, дендрологічні, регіональні ландшафтні парки) було взято площу природоохоронних територій регіонів України. Рекреаційній оцінці підлягають території, які за властивостями природного середовища, призначенням і станом ландшафтів можна розглядати як потенційні ресурси рекреації та лікування (оздоровлення). Рекреаційна придатність природно-антропогенних ландшафтів виявляється стосовно окремих видів рекреації. Характер поєднання ресурсів і параметри компонентів природного середовища визначають можливу спеціалізацію або профіль рекреаційного використання території. Природний потенціал рекреації органічно доповнюється багатим арсеналом пам'яток історії, культури, архітектури. Історико-культурні туристичні ресурси (ІКТР) - це пам'ятки історії і культури, що створені людиною, мають суспільно-виховне значення, становлять пізнавальний інтерес і можуть бути використані в туристичній діяльності. До ІКТР належить пам'ятки історії, архітектури, мистецтва, етнографічні пам'ятки і пам'ятки народної творчості [3,с.59]. С.П. Кузик запропонував бальну систему оцінок ІКТР. У цій методиці подано 13 підгруп, які отримані в результаті структуризації п'яти підвидів ІКТР. Кожна із підгруп характеризується логічним набором показників, які оцінюються за п'ятибальною шкалою [3, с. 61-77].

До суспільно-історичних рекреаційних ресурсів належать архітектурно-історичні, біосоціальні, подієві ресурси, яким притаманна своя специфіка, ексклюзивний пізнавальний потенціал, методика дослідження. Суспільно-історичні рекреаційні ресурси є однією з головних складових туристичного іміджу території, важливим компонентом змісту туристичних карт. З аналізу опублікованих картографічних творів і спроби окреслити властивості об'єкта, які визначають його рекреаційну цінність, випливає, що пам'ятки історії та культури повинні мати на карті такі ознаки: матеріальність (чи втілена пам'ятка в матеріальний об'єкт); ступінь збереженості; форму, призначення і використання; хронологію; значення (цінність). Крім того, окремі види пам'яток можуть мати інші ознаки: зв'язок з історичними подіями та життям окремих видатних осіб; тип історичної події (для пам'ятників і пам'ятних місць); рід діяльності особи; архітектурний стиль тощо. Розгорнута й деталізована методика дослідження архітектурно-історичних рекреаційних ресурсів розроблена О.О. Бейдиком [1, с. 89-115]. Основа бальної оцінки архітектурно-історичних рекреаційних ресурсів - кількість найвизначніших архітектурно-містобудівних споруд. Зрозуміло, що вона є однією з перших спроб методологічного осмислення феномена пам'яток архітектури у вітчизняній географії [4].

У разі бальної оцінки інфраструктурних рекреаційно-туристичних ресурсів України розглядають такі показники:

1) кількість закладів оздоровлення та відпочинку;

2) кількість туристичних готелів.

Бал оцінки інфраструктурного блоку адміністративної одиниці визначають за загальною кількістю готелів, закладів оздоровлення та відпочинку.

Біосоціальні рекреаційні ресурси об'єднують культурно-історичні та інші об'єкти, пов'язані з певним життєвим циклом або епізодом тієї чи іншої видатної особи (народження, діяльність, перебування, поховання). Подієві рекреаційні ресурси охоплюють найсуттєвіші прояви соціального та природного руху, знакові події в історії певної території (політичні, військові, культурні, економічні, екологічні). Цей різновид рекреаційно-туристичних ресурсів уведений у вітчизняну рекреаційну географію О.О. Бейдиком, який запропонував і відповідну методику їхнього дослідження [2 с. 115-120].

За основу бальної оцінки біосоціальних та подієвих рекреаційних ресурсів узято кількість найвизначніших біосоціальних і подієвих ресурсів.

Отже, рекреаційнi ресурси - це с природнi, історико-культурнi об'єкти та їх властивостi, які використовують (або які можна використовувати) у рекреаційній діяльності [5]. Вони є функціональною основою рекреації і, в певному розумінні, її складовою частиною. Оцінка рекреаційних ресурсів показує, що їх якісні і кількісні параметри є важливими,об'єктивними передумовами розвитку.

1.2 Види і класифікація природно-антропогенних рекреаційних ресурсів

Природні рекреаційні ресурси - це об'єкти і явища натурального походження,залучені у сферу рекреації і туризму. Їх життєвий цикл може бути надтривалим, тривалим, короткотривалим ,епізодичним; у просторі - планетарними, зональними, азональними, дискретними, континуальними, унікальними, за конфігурацією - площинними, лінійними, точковими.

Природно-антропогеннi ресурси становлять ділянки суші і водного простору, природні комплекси та об'єкти яких мають особливу рекреаційну, наукову, естетичну, природоохоронну та іншу цінність і виділені з метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду тваринного і рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу та забезпечення фонового моніторингу навколишнього природного середовища.

До природно-антропогенних ресурсів відносять:

а) природні території та об'єкти (природнього походження) -- національні природні і регіональні ландшафтні парки, природні та біосферні заповідники( заповідні урочища), заказники, пам'ятники природи.

б) штучно створені об'єкти(антропогенного походження) -- парки-пам'ятники садово-паркового мистецтва. ботанічні сади, дендрологічні і зоологічні парки, печерні міста, лісопарки, гідропарки, лугопарки.(рис.1)

Природно-антропогеннi території та об'єкти можуть використовуватися в природоохоронних, науково-дослідних, освітньо-виховних, оздоровчих та інших рекреаційних цілях; для потреб моніторингу навколишнього природного середовища. Режим територій та об'єктів природно-заповідного фонду -- це сукупність науково обґрунтованих екологічних вимог, норм і правил, які визначають правовий статус, призначення цих територій та об'єктів, характер допустимої діяльності в них, порядок охорони, використання і відтворення їх природних комплексів. Заслуговує на увагу правовий режим територій та об'єктів природно-заповідного фонду України. Визначається з урахуванням їх класифікації то цільового призначення. Природні заповідники - це природоохоронні, науково-дослідні установи загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження в природному стані типових або унікальних для даної ландшафтної зони природних комплексів з усією сукупністю їх компонентів, вивчення природних процесів і явищ, що відбуваються в них, розробок наукових засад охорони навколишнього природного середовища, ефективного використання природних ресурсів та екологічної безпеки. Основними завданнями природних заповідників є збереження природних комплексів та об'єктів на їх території, проведення наукових досліджень і спостережень за станом навколишнього природного середовища, розробка на їх основі природоохоронних рекомендацій, поширення екологічних знань, сприяння в підготовці наукових кадрів і спеціалістів у галузі охорони навколишнього природного середовища та заповідної справи.

Біосферні заповідники-- це природоохоронні, науково-дослідні установи міжнародного значення, що створюються з метою збереження в природному стані найбільш типових природних комплексів біосфери, здійснення фонового екологічного моніторингу, вивчення навколишнього природного середовища, його змін під дією антропогенних факторів.

Біосферні заповідники створюються на базі природних заповідників, національних природних парків з включенням до їх складу територій та об'єктів природно-заповідного фонду інших категорій та інших земель і належать до всесвітньої глобальної мережі біосферних заповідників. Для біосферних заповідників установлюється диференційований режим охорони, відтворення та використання природних комплексів згідно з функціональним зонуванням.

Передбачено виділення трьох зон: заповідна, буферна, зона антропогенних ландшафтів. Кожна з них включає в себе території, виділені з конкретною метою їх використання. Наукові дослідження, спостереження за станом навколишнього природного середовища та інша діяльність біосферних заповідників здійснюється з урахуванням міжнародних програм.

Національні природні парки є природоохоронними, рекреаційними, культурно-освітніми, науково-дослідними установами загальнодержавного значення.

Перед ними стоять такі основні завдання: а) збереження цінних природних та історико-культурних комплексів і об'єктів;

б) створення умов для організованого туризму, відпочинку та інших видів рекреаційної діяльності в природних умовах з додержанням режиму охорони заповідних природних комплексів та об'єктів;

в) проведення наукових досліджень природних комплексів та їх змін в умовах рекреаційного використання, розробка наукових рекомендацій з питань охорони навколишнього природного середовища та ефективного використання природних ресурсів; г) проведення екологічної освітньо-виховної роботи.

На території національних парків створюються зони: заповідна, зони регульованої та стаціонарної рекреації, господарська зона. Зонування проводяться згідно з Положенням про національний природний парк та Проектом організації території національного природного парку, охорони, відтворення та рекреаційного використання його природних комплексів і об'єктів, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Регіональні ландшафтні парки -- це природоохоронні рекреаційні установи місцевого чи регіонального значення, що утворюються з метою збереження в природному стані типових або унікальних природних комплексів та об'єктів і забезпечення умов для організованого відпочинку населення. Названі парки організовуються, як правило, без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об'єктів у їх власників або користувачів.

На регіональні ландшафтні парки покладається виконання таких завдань:

збереження цінних природних та історико-культурних комплексів та об'єктів; створення умов для ефективного туризму, відпочинку та інших видів рекреаційної діяльності в природних умовах з додержанням режиму охорони заповідних природних комплексів і об'єктів; сприяння екологічній освітньо-виховній роботі.

Заказниками оголошуються природні території (акваторії) з метою збереження і відтворення природних комплексів чи їх окремих компонентів. Господарська, наукова та інша діяльність, що не суперечить цілям і завданням заказника, проводиться тут з додержанням загальних вимог щодо охорони навколишнього природного середовища.

Пам'ятниками природи оголошуються окремі унікальні природні утворення, що мають особливе природоохоронне, наукове, естетичне і пізнавальне значення, з метою збереження їх у природному стані. На території пам'яток природи забороняється будь-яка діяльність, що загрожує їх збереженню або призводить до деградації чи зміни первісного стану.

Заповідними урочищами оголошуються лісові, степові, болотисті то інші відокремлені цілісні ландшафти, що мають важливе наукове, природоохоронне і естетичне значення, з метою збереження їх у природному стані. Тут забороняється будь-яка діяльність, що порушує природні процеси, які відбуваються в природних комплексах, включених до його складу.

Оголошення заказників, пам'яток природи, заповідних урочищ проводиться без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об'єктів у їх власників або користувачів. Останні беруть на себе зобов'язання щодо забезпечення режиму їх охорони та збереження.

Ботанічні сади створюються з метою збереження, вивчення, акліматизації, розмноження в спеціальних умовах рідкісних і типових видів місцевої і світової флори шляхом поповнення та збереження ботанічних колекцій, ведення наукової, навчальної і освітньої роботи.

На території ботанічних садів забороняється будь-яка діяльність, не пов'язана з виконанням покладених на них завдань.

У межах ботанічних садів можуть бути виділені зони: експозиційна -- її відвідування дозволяється в порядку, що встановлюється адміністрацією ботанічного саду; наукова -- до її складу входять колекції, експериментальні ділянки тощо; заповідна -- відвідування її забороняється, крім випадків, коли це пов'язано з проведенням наукових спостережень; адміністративно-господарська. Зонування території ботанічних садів провадиться згідно з Положенням про ботанічний сад та Проектом організації території ботанічного саду. Дендрологічні парки утворюються з метою збереження і вивчення в спеціально створених умовах різноманітних видів дерев і чагарників та їх композицій для найбільш ефективного наукового, культурного, рекреаційного та іншого використання.

Зоологічні парки відкриваються з метою організації екологічної, освітньо-виховної роботи, створення експозицій рідкісних, екзотичних та місцевих видів тварин, збереження їх генофонду, вивчення дикої фауни та розробки наукових основ її розведення в неволі.

Земельні ділянки з усіма природними ресурсами вилучаються з господарського використання і надаються дендрологічним і зоологічним паркам, на території яких забороняється діяльність, не пов'язана з виконанням покладених на них завдань.

Парками-пам'ятниками садово-паркового мистецтва оголошуються найбільш визначні та цінні зразки паркового будівництва з метою охорони їх та використання в естетичних, виховних, наукових, природоохоронних та оздоровчих цілях.

1.3 Методика оцінювання природно-антропогенних ресурсів

Оцінювання - це виявлення кількості, якості та економічної ефективності рекреаційних ресурсів. Характеристика рекреаційних ресурсів та їх оцінка здійснюється за багатьма параметрами: якість, площа, на яку поширюється ця якість, період, протягом якого певні якості проявляють свою дію. Основні позиції оцінювання природних рекреаційних ресурсів: різноманітність природно-географічних рекреаційних ресурсів вимагає різних підходів до їх оцінки і повністю залежить від їх генетичних особливостей. Основними підходами до оцінки є медико-біологічний, пізнавально-естетичний, екологічний. За основу бальної оцінки природно-антропогенних рекреаційних ресурсів (геосистем, у складі яких є природні й антропогенні об'єкти, які використовують у туристично-рекреаційному господарстві - природні та біосферні заповідники, національні природні парки, заказники, ботанічні сади, зоологічні, дендрологічні, регіональні ландшафтні парки) було взято площу природоохоронних територій регіонів України. Рекреаційній оцінці підлягають території, які за властивостями природного середовища, призначенням і станом ландшафтів можна розглядати як потенційні ресурси рекреації та лікування (оздоровлення). Рекреаційна придатність природно-антропогенних ландшафтів виявляється стосовно окремих видів рекреації.

Характер поєднання ресурсів і параметри компонентів природного середовища визначають можливу спеціалізацію або профіль рекреаційного використання території.

Оскільки рекреація має перш за все велике соціальне значення і на ефективність суспільного виробництва впливає шляхом розширеного відновлення трудових ресурсів, економічна оцінка природних рекреаційних ресурсів застосовується тільки для тих лікувальних речовин, факторів, властивостей, народногосподарський ефект використання яких можна виміряти. Така оцінка можлива для мінеральних вод, лікувальних грязей, озокериту, лісу, поверхневих вод, природних національних парків.

Бальна оцінка дається тим ресурсам, факторам, властивостям, народногосподарський ефект використання яких важко оцінити кількісно. Шляхом бальної оцінки оцінюються кліматичні території, естетичні і рекреаційні властивості ландшафтів, комфортність клімату, придатність рік і озер для купання і водних видів туризму та ін.

Оцінка рекреаційних ресурсів буває диференційованою та інтегральною. Диференційована оцінка дається кожному окремому ресурсу, його властивості або особливості в межах регіону або країни в цілому. Інтегральна оцінка дається певній ділянці території, яка відрізняється однорідністю і набором дискретних за розподілом в її межах окремих видів ресурсів. Диференційована оцінка сприяє визначенню об'єму розвитку того чи іншого виду рекреації, який базується на даному ресурсі. Інтегральна оцінка дозволяє визначити оптимальне співіснування різних видів рекреації на певній території, з'ясувати обмеження і допустимі навантаження рекреантів на ландшафт.

Розробка методики суспільно-географічного дослідження рекреаційних ресурсів досить складна. Рекреаційні ресурси є системою природних, історико-культурних об'єктів та їхніх властивостей, які використовують (або можуть використовувати) у рекреаційній діяльності, функціональною основою рекреації і в певному розумінні її складовою частиною.

Розділ ІІ. Природно-антропогенні ресурси України

2.1 Об'єкти ПЗФ України як рекреаційні ресурси

Всі об'єкти ПЗФ ,за винятком заповідників,є складовими рекреаційного потенціалу території. Рекреаційна діяльність на природно-заповідних територіях приурочена до відповідних функціональних зон [карт.9] Науково-дослідними природоохоронними установами міжнародного значення є біосферні резервати. Вони створені з метою збереження у природному стані найбільш типових природних комплексів біосфери,здійснення екологічного моніторингу,вивчення змін,що відбуваються в біосфері. Нині цей статус мають такі біосферні заповідники як Асканія Нова, Чорноморський, Карпатський і Дунайський резервати.

Таблиця 1.2.1. Біосферні та природні заповідники України

№ з/п	Назва	Підпорядкування	Рік створення	Загальна площа, га	Площа земель у постійному користуванні, га
Біосферні заповідники
1.	Асканія Нова	УААН	1985	33 307,6	11312,3
2.	Чорноморський	НАНУ	1985	89 129,0	70 509,0
3.	Карпатський	Мінекоресурсів	1993	53 630,0	31977,0
4.	Дунайський	НАНУ	1998	46 402,9	22 662,0
5.	Східні Карпати	Мінекоресурсів	2002	-	-
Природні заповідники
1.	Кримський	Державне управління	1923	44 175,5	44 175,5
2.	Канівський	Національний університет імені Т.Г. Шевченка	1923	2 049,3	2 049,3
3.	Український степовий	НАНУ	1961	2 768,4	2 768,4
4	Луганський	НАНУ	1968	1 575,5	1 575,5
5.	Поліський	Держкомлісгосп	1968	20 104,0	20 104,0
6.	Ялтинський гірсько-лісовий	Держкомлісгосп	1973	14 523,0	14 523,0
7.	Мис Мартьян	УААН	1973	240,0	240,0
8.	Карадазький	НАНУ	1979	2 855,2	2 855,2
9.	"Розточчя"	Міносвіти	1984	2 084,5	2 084,5
10.	"Медобори"	Держкомлісгосп	1990	10 516,7	10 516,7
11.	Дніпровсько - Орільський	Держкомлісгосп	1990	3 766,2	3 766,2
12.	Єланецький степ	Мінекоресурсів	1996	1675,7	1675,7
13.	Ґорґани	Мінекоресурсів	1996	5 344,2	5 344,2
14.	Казантипський	Мінекоресурсів	1998	450,1	450,1
15.	Опуцький	Мінекоресурсів	1998	1 592,3	1592,3
16.	Рівненський	Держкомлісгосп	1999	47 046,8	47 046,8
17.	Черемоський	Держкомлісгосп	2001	2 975,7	2 975,7

Серед заповідних об'єктів України біосферний заповідник "Асканія-Нова" займає особливе місце, так як історія заповідання його території нараховує близько 110 років. Біосферний заповідник "Асканія-Нова" - найбільший еколого-освітній центр на півдні України. Щорічно його відвідують близько 68 тис. осіб. Крім відвідання дендропарку і зоопарку відвідувачам пропонуються екскурсії по спеціальних маршрутах та екологічних стежках, прокладених територією біосферного заповідника. Відвідувачі можуть зупинитися у готелі "Канна" (40 місць), кемпінгу "Фортуна" (45 місць), готелі агрофірми "Асканія-Нова" (50 місць), а також у приватному секторі.

Чорноморський біосферний заповідник забезпечив збереження до цього часу унікальних еталонних фрагментів причорноморського степу, піщаного лісостепу, прибережних екосистем. Науково-дослідна установа та центр екологічної освіти в регіоні. Рекреаційна діяльність в межах заповідника не здійснюється.

Карпатський біосферний заповідник є одним з найбільших наукових та еколого-освітніх центрів Карпатського регіону. За визначні здобутки у збереженні природної, культурної та історичної спадщини Карпатський біосферний заповідник першим в Україні нагороджений Європейським дипломом - найвищою нагородою Ради Європи для природоохоронних установ європейського континенту.

Природні заповідники не входять до рекреаційної сфери, але являють собою цікаві пізнавальні об'єкти. Збереження природної різноманітності виключає можливість ознайомлення широкого загалу з унікальними ландшафтами.

Серед об'єктів ПЗФ найбільш придатними для рекреаційного використання є національні парки. Мережа національних парків України включає 12 об'єктів, які репрезентують усі природні зони країни ,загальною площею 631,8 тис. га або 22,6% від усіх заповідних територій. Перший національний природний парк Україні - Карпатський. Особливий дар природи національного природного парку -- це джерела з мінеральною водою двох типів: хлоридно-гідрокарбонатно-натрієвою та слабкомінералізованою гідрокарбонатно-натрієвою з підвищеним вмістом органічних речовин. З цими об'єктами тісно пов'язані рекреаційно-лікувальна та рекреаційно-туристська діяльність національного парку. У парку створено 48 туристичних маршрутів, діє мережа стаціонарних рекреаційних пунктів, влаштовано екологічні та науково-пізнавальні маршрути, добре розвинена інфраструктура сільського зеленого туризму, діє низка закладів стаціонарної рекреації (санаторії, лікувально-оздоровчі комплекси, оздоровчі табори та ін.).

Шацький національний природний парк поєднує в собі природоохоронну та рекреаційну функції. Поєднання численних озер з лісовими масивами, своєрідний поліський колорит, різноманіття рослинних угруповань та висока їх естетична цінність, добре розвинена транспортна мережа сприяли розвитку рекреації в цьому мальовничому куточку Західного Полісся. На даний час у парку функціонують чотири зони відпочинку: "Гряда", "Світязь", Урочище Гушове" та "Пісочне". На берегах озер розміщено велику кількість баз відпочинку, пансіонат "Шацькі озера" (600 місць), санаторій "Лісова пісня" (420 місць), спортивні та дитячі табори та низка малих наметових містечок. В останні роки у парку проводиться Міжнародний пісенний фестиваль "На хвилях Світязя".

Відвідувачі можуть ознайомитися з природою парку, відвідавши еколого-пізнавальні маршрути "Лісова пісня", протяжністю 5,6 км, що пролягає сосновими лісами між озерами Пісочне і Перемут, та "Світязянка", протяжністю 5,2 км, що проходить поблизу о. Світязь.

Національний природний парк "Синевир". Згідно з функціональним зонуванням територія парку розподілена на заповідну зону площею 5818,0 га, зону регульованої рекреації - 21059,0 га, зону стаціонарної рекреації - 19,0 га та господарську зону площею 13504,0 га. В установі працюють 256 чоловік, з них у науковому підрозділі - 9, у службі охорони - 117. Парк призначений для збереження особливо цінних природних комплексів Східних Карпат, організації туризму та відпочинку, проведення наукових досліджень і пропаганди екологічних знань. Клімат на території парку загалом сприятливий для відпочинку людей. Вишукана естетичність гірських ландшафтів, лісисті гори, зелені полонини, швидкоплинні ріки, сріблясті джерела цілющих мінеральних вод приваблюють найвибагливіших туристів і природолюбів.

В лісах, на луках та в перелісках щедро родять ягоди ожини, чорниці, брусниці, малини, суниць, горіхи ліщини. Цими дарами природи можна поласувати, мандруючи горами, полонинами і долинами.

У парку створено три туристичні маршрути, діє мережа стаціонарних рекреаційних пунктів, влаштовано 6 екологічних та науково-пізнавальних стежок, розроблені кінні та велосипедні маршрути.

Найбільший за площею національний природний парк "Подільські Товтри"

увійшов до сімки природних чудес України! На території розташовані 21 стаціонарна рекреаційна установа (санаторії, профілакторії, турбази, будинки відпочинку та інше), а також близько 160 промислових підприємств, колективні та iндивiдуальнi сільські господарства, які наносять шкоду природі. Тому основним завданням НПП є охорона природного різноманіття, створення організованих зон відпочинку та оздоровлення.

В даний час ведеться підготовча робота по організації на території НПП "Подільські Товтри" вільної економічної зони, що створить сприятливі умови

Багатство i рiзноманiтнiсть природних ресурсів та рекреаційні можливості нашого Парку можуть бути основою для створення розвинутої мережі міжнародного туризму, мисливства та рибальства. Складовими ПЗФ також регіональні ландшафтні парки,заповідні урочища,парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва, дендропарки, ботанічні сади, зоопарки,перелік яких наведено в картосхемах [8,5,10]

2.2 Рекреаційна діяльність на основі територій ПЗФ України

З метою вдосконалення організації рекреаційної діяльності установ природно-заповідного фонду України Міністерство охорони навколишнього природного середовища України затвердило Положення про рекреаційну діяльність у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду України. Дія цього Положення поширюється на юридичних осіб незалежно від організаційно-правових форм та форм власності, фізичних осіб - підприємців, діяльність яких пов'язана з наданням усіх видів рекреаційних послуг на територіях ПЗФ, та громадян-споживачів цих послуг.

Суб'єкти рекреаційної діяльності на територіях та об'єктах природно-заповідного фонду здійснюють свою діяльність відповідно до вимог чинного природоохоронного законодавства та інших нормативно-правових актів та нормативних документів.

Основними напрями ведення рекреаційної діяльності у межах територій та об'єктів ПЗФ є створення умов для організованого та ефективного туризму, відпочинку та інших видів рекреаційної діяльності в природних умовах з додержанням режиму охорони заповідних природних комплексів та об'єктів; забезпечення попиту рекреантів на загальнооздоровчий, культурно-пізнавальний відпочинок, туризм, любительське та спортивне рибальство, полювання тощо; обґрунтування і встановлення допустимих антропогенних (рекреаційних) навантажень на території та об'єкти ПЗФ України; організація рекламно-видавничої та інформаційної діяльності, екологічної просвіти серед відпочиваючих, туристів у межах територій та об'єктів ПЗФ України; формування у рекреантів та місцевих жителів екологічної культури, бережливого та гуманного ставлення до національного природного надбання.

У Законі України "Про природно-заповідний фонд України" подано класифікацію територій та об'єктів ПЗФ України (стаття 3) та форм власності на території на об'єкти природно-заповідного фонду (стаття 4).

До складу природно-заповідного фонду України входять [схема 2.2.2] як природні, так і штучно створені території та об'єкти.

Схема 2.2.2

Державний природно-заповідний фонд - це складна система, яка включає в себе чотири підсистеми:

природоохоронну та науково-дослідну (біосферні заповідники, заповідники і пам'ятки природи);

природоохоронну та рекреаційну (національні парки і пам'ятки садово-паркового мистецтва);

природоохоронну та ресурсновідновну (заказники природи);

4) науково-дослідну та природоохоронну (ботанічні сади, дендрологічні та зоологічні парки).

Залежно від рівня наукової і природоохоронної цінності заказники, пам'ятки природи, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки та парки - пам'ятки садово-паркового мистецтва отримують статус державного або місцевого значення

Залежно від походження та інших особливостей природних комплексів та об'єктів, що оголошуються заказниками чи пам'ятками природи, заказники поділяються на ландшафтні, лісові, ботанічні, загальнозоологічні, орнітологічні, ентомологічні, іхтіологічні, гідрологічні, геологічні, палеонтологічні та карстово-спелеологічні; пам'ятки природи поділяються на комплексні, ботанічні, зоологічні, гідрологічні та геологічні.

Станом на 1 січня 2004 р. природно-заповідна мережа України охоплювала 7023 територій та об'єктів загальною площею понад 2,7 млн га.

Співвідношення територій і об'єктів, включених у природно-заповідний фонд України. [рис.3.2.2]

Рис.3.2.2

Природні заказники й заповідники, яких в Україні найбільше і які займають найбільшу площу охоронних територій, обмежені як територіально, так і функціонально. Як правило, вони займають невеликі за площею території без наявності буферних зон.

Обмеження будь-якої діяльності на суміжних територіях зводиться лише до рекомендацій не розміщувати поблизу об'єктів природно-заповідного фонду екологічно небезпечне виробництво. Це веде до незахищеності периферійних ділянок із статусом суворого заповідання від впливу сільськогосподарської, лісогосподарської, рекреаційної діяльності та промислового виробництва.

Жорстке обмеження будь-якого господарського використання резервованих територій викликає негативне відношення місцевого населення і супроводжується частими порушеннями природоохоронного законодавства. Функціональні обмеження, зокрема проведення лише науково-дослідної та природоохоронної діяльності ставлять установу в жорстку залежність від державного фінансування, яке знаходиться далеко не на належному рівні. Окрім цього, збережені найбільш цікаві природні утворення держави є практично недоступними для відвідування.

Працівники природних заповідників, розуміючи складність цієї проблеми, часто проводять краєзнавчу екскурсійну діяльність, мотивуючи це необхідністю проведення екоосвітньої та ековиховної роботи, яка є однією з додаткових функцій цих природоохоронних установ.

Проте, ця діяльність є можливою лише під керівництвом працівників заповідника на спеціально облаштованих екологічних стежках, створення яких вимагає додаткових коштів. Натомість, серед рекреантiв дедалі більшої популярності набувають установи природно-заповідного фонду, які передбачають поліфункціональне використання територій.

Це національні природні парки й регіональні ландшафтні парки. У структурі їхньої діяльності рекреаційне природокористування займає одне з чільних місць [табл.4.2.2]виконують рекреаційну . Саме завдяки цій категорії на національному рівні практично розв'язується суперечність між збереженням природної краси та її рекреаційним використанням.

Таблиця 4.2.2 Національні природні парки та їх мережа в Україні

№ з/п	Назва	Рік створення	Загальна площа, га	Площа земель у постійному користуванні, га
1.	Карпатський	1980	50 303,0	38 591,0
2.	Шацький	1983	48 977,0	18 810,0
3.	"Синевир"	1989	40 400,0	27 208,0
4.	Азово-Сиваський	1993	52 154,0	52 154,0
5.	Вижницький	1995	7 928,4	7 013,4
6.	"Подільські Товтри"	1996	261316,0	3 015,0
7.	Святі гори	1997	40 589,0	11878,0
8.	Яворівський	1998	7 078,6	2 885,5
9.	"Сколівські Бескиди"	1999	35 684,0	24 702,0
10.	Деснянсько-Старогутський	1999	16 215,1	7 272,6
11.	Ужанський	1999	39 159,3	14 904,6
12.	"Гуцульщина"	2002	32 271,0	7 606,6
13.	Галицький	2004	14 600,0	14 600,0

Залежно від цільового призначення, природоохоронного статусу, територіальної і ландшафтної структури заповідних об'єктів, С. М. Стойко виділив їх основні функції:

Науково-дослідна функція. Полягає у можливості проведення в заповідних територіях систематичних стаціонарних досліджень, результати яких використовують при науковому обґрунтуванні раціонального природокористування, рекреаційного навантаження тощо.

Екологічна функція. Надання платних екологічних, соціальних і рекреаційних послуг туристам та екскурсантам відіграє важливу роль у формуванні власних фінансових ресурсів установ ПЗФ в умовах ринкових відносин.

Соціальна функція. Властива національним паркам, охоронним ландшафтним районам, паркам-пам'ятникам садово-паркового мистецтва. В умовах існуючих темпів урбанізації перед ними стоїть важливе завдання - забезпечення рекреаційними ресурсами населення міст й індустріально-промислових агломерацій.

Природо-пізнавальна функція. Властива екосистемам як природного, так і культурного походження. Природні екосистеми дають змогу ознайомитись туристам і краєзнавцям з визначними пам'ятками та явищами природи, красивими пейзажами; відвідати екологічно чисті об'єкти; побачити екзотичний тваринний і рослинний світ; відвідати історичні місця і споруди; познайомитись з інтродукованими видами рослин і тварин та їх адаптацією до нових екологічних умов.

Культурно-освітня та дидактична функція. Полягає у сприянні розвитку загальноосвітньої сфери людини, розширенні її природничого і краєзнавчого світогляду, вихованні природоохоронної активності та відповідальності за стан природи як національного, так і загальнолюдського багатства. Історичний аналіз взаємодії суспільства й біосфери свідчить про значення природних багатств не лише для біологічного виживання людини, але й для її інтелектуального і духовного розвитку.

Ландшафтно-естетична функція. Розуміючи важливе значення навколишньої природи, людина здавна прагнула зберегти не лише корисні для неї природні ресурси, а й естетично вартісні ландшафти. Саме завдяки цьому в Україні у XIX ст. створювалися прекрасні ландшафтні парки (Софіївка, Олександрія, Тростянець тощо), ботанічні сади, бралися під охорону мальовничі скелі, старі дерева й урочища.

рекреаційний ресурс заповідний антропогенний

2.3 Проблеми та перспективи використання природно-антропогенних ресурсів України

Розвиток природно-заповідного фонду України має бути одним із основних пріоритетів екологічної політики держави. Природно-заповідний фонд має особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, слугує збереженню природної різноманітності ландшафтів, генофонду тваринного і рослинного світу, підтриманню загального екологічного балансу і забезпеченню фонового моніторингу навколишнього природного середовища.

Природне довкілля є не лише природним середовищем проживання людини, а й природним капіталом, що надає людині безліч ресурсів та послуг. Людська цивілізація переходить від ери, в якій обмежуючим фактором розвитку був капітал, створений людиною, до ери, в якій таким дефіцитним чинником стає природний капітал. Логіка ефективних управлінських дій за таких умов вимагає максимального підвищення продуктивності використання природного капіталу та постійного нарощування інвестицій у збільшення його відновлювальної частини. Ядром відновлювального природного капіталу будь-якої нації є її природно-заповідний фонд.

Питання охорони природного довкілля, зокрема природно-заповідного фонду, треба також розглядати як один із пріоритетів європейської та євроатлантичної інтеграції України. Вимоги щодо вступу до Європейського Союзу передбачають впровадження протягом нетривалого перехідного періоду стратегії сталого (екологічно збалансованого) розвитку не лише на рівні документів, а й практиці. Адаптація до принципів екологічної політики ЄС виявилася одним із найскладніших завдань для 10 посткомуністичних країн - нових членів ЄС.

Таким чином, збереження та розвиток природно-заповідного фонду України, зокрема біотичного і ландшафтного різноманіття, формування національної екомережі та її інтеграція до Всеєвропейської екомережі, є вкрай актуальним завданням державної політики.

Однак реальний стан заповідної справи в Україні нині викликає велике занепокоєння, оскільки владна діяльність в цій сфері суттєво ослабла і є недостатньо ефективною. Це призвело до відсутності стратегічного бачення розвитку заповідної справи, недоліків в системі управління територіями та об'єктами природно-заповідного фонду, відвертих зловживань, пов'язаних з землевідведенням й нехтуванням чинного природоохоронного законодавства.

Протягом 1994-2005 рр. в Україні діяла Програма перспективного розвитку заповідної справи, яка визначила стратегію розвитку галузі у напрямку удосконалення управління, розширення мережі територій та об'єктів природно-заповідного фонду, а також підвищення їхньої ролі у соціально-економічному розвитку регіонів та держави в цілому. В результаті виконання цієї Програми було створено низку нових і розширено території існуючих об'єктів природно-заповідного фонду, що призвело до збільшення площі ПЗФ майже у 2 рази. З метою активізації діяльності влади у галузі було прийнято Указ Президента України від 23.05.2005 № 838/2005 ”Про заходи щодо подальшого розвитку природно-заповідної справи в Україні”.

Проте, в останні роки відбувся значний спад у розвитку заповідної справи та виявилися деякі вкрай негативні тенденції.

Послабився програмовий підхід в управлінні природно-заповідним фондом. Кабінетом Міністрів України мала бути розроблена нова державна програма розвитку природно-заповідної справи в Україні на період до 2020 р. Однак досі вона не прийнята. Також не прийнята передбачена законодавством Загальнодержавна програма збереження біотичного та ландшафтного різноманіття. Внаслідок цього в державі втрачені стратегічні механізми розвитку заповідної справи та бачення її перспектив.

Чинна ”Загальнодержавна програма формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки” виконується не повною мірою. Зокрема, не створені національні природні парки (НПП) «Меотида», «Приазовський» «Сиваський» (термін створення - 2000-2002 рр.), «Джарилгач», «Дністровський каньйон» (2002-2004), «Гранітно-степове Побужжя», «Сіверсько-Донецький» (2003-2005), «Центрально-Подільський » (2004-2006), «Самарський бір» (2005-2007) та інші. Загалом не створено 16 НПП, 3 біосферні заповідники, не розширено межі десяти об'єктів цих категорій ПЗФ. З грубим порушенням законодавства переносяться на віддалене майбутнє терміни створення низки передбачених програмою НПП, наприклад «Переяслав-Хмельницький» (перенесено на 2012 р.), «Центрально-Подільський (Бузькі пороги)» (на 2018 р.), «Передкарпатський» (на 2019 р.).