Сутність та структура природно-ресурсного потенціалу

Размещено на http://allbest.ru/

Размещено на http://allbest.ru/

Сутність та структура природно-ресурсного потенціалу

ПЛАН

Вступ

1. Сутність та структура природно-ресурсного потенціалу

2. Мінеральні ресурси

3. Земельні ресурси

4. Лісові ресурси

5. Рекреаційні ресурси

6. Водні ресурси

7. Ресурси Світового океану

Висновки

Список використаних джерел

ВСТУП

Розвиток ринкових відносин вимагає насамперед раціональної взаємодії економіки та природи, тобто раціонального природокористування. До економічного розвитку відносимо вміле використання природних ресурсів максимальне збереження і відновлення їх, а також забезпечення всебічного розвитку України, як держави європейського та світового значення, і повного добробуту всіх членів суспільства.

Розвиток людського суспільства пов'язаний з використанням різноманітних природних ресурсів, які являють собою компоненти природи, що використовуються або можуть бути використані у виробничій і невиробничій діяльності людини. Наявність тих чи інших природних ресурсів, а також корисних копалин може бути стимулом для розвитку економіки країни. Наприклад, чільним експортним товаром (а всередині країни -- промисловим) є: мідь для Замбії (87 % від загального обсягу експорту), Чилі (46 % експорту); боксити для Ямайки (57 %), Суринаму (56 %); залізна руда для Мавританії (83 %).

1. Сутність та структура природно-ресурсного потенціалу

природний ресурсний рекреаційний лісовий

Під природно-ресурсним потенціалом розуміють сукупність природних ресурсів і природних умов, які знаходяться у певних географічних межах, що забезпечують задоволення економічних, екологічних, соціальних, культурно-оздоровчих та естетичних потреб людини і суспільства.

Природні умови - це тіла й сили природи, які мають істотне значення для життя і діяльності суспільства, але не беруть безпосередньої участі у виробничій і невиробничій діяльності людей. Такий поділ є до певної міри умовним, оскільки окремі компоненти можуть виступати і як ресурси, і як умови. До основних характеристик природно-ресурсного потенціалу відносять: географічне положення, кліматичні умови, особливості рельєфу та розміщення ресурсного потенціалу.

Розрізняють компонентну, функціональну, територіальну і організаційну структури природно-ресурсного потенціалу. Компонентна структура характеризує внутрішньо- та міжвидові співвідношення природних ресурсів (земельних, водних, лісових тощо); територіальна - різні форми просторової дислокації природно-ресурсних комплексів; організаційна - можливості відтворення та ефективної експлуатації природних ресурсів. Функціональна структура природно-ресурсного потенціалу відображає вплив природних ресурсів на формування спеціалізації територій та певних господарських комплексів.

Природні ресурси поділяються на: 1) мінеральні -- це корисні копалини та мінерально-будівельна сировина. Мінеральні ресурси можуть поділятися на паливні, рудні й нерудні; 2) земельні, до яких належать ґрунти, а також різні типи господарського використання земель: рілля, сінокоси, пасовища, ліси й чагарники тощо; 3) водні, що поділяються на води Світового океану та суходолу. Води суходолу складаються з поверхневих вод (річки, озера, ставки, водосховища, болота, льодовики) і підземних (ґрунтові та артезіанські); 4) біологічні ресурси, до яких належить рослинний І тваринний світ; 5) ресурси Світового океану, що перебувають у воді у розчиненому стані, на морському дні й під ним -- у товщі земної кори; 6) рекреаційні, до яких належать природно-кліматичні, бальнеологічні й заповідні; 7) кліматичні -- сонячна енергія, енергія вітру тощо; 8) генетичні -- сукупність генів, які є в осіб даної популяції, групи популяцій або виду; 9) геотермальні -- запаси внутрішнього тепла землі; 10) космічні -- простори Космосу, космічна енергія; 11) територіальні -- частина суходолу з притаманними йому природними, а також створеними в результаті людської діяльності антропогенними властивостями і ресурсами.

Всі ресурси прийнято поділяти на вичерпні і невичерпні. До останніх відносять, наприклад, кліматичні ресурси, енергію Сонця і вітру, текучих вод, а також припливів і відпливів. Майже всі інші природні ресурси є вичерпними, які, в свою чергу, ділять на відновні і невідновні. Відновними є ресурси біосфери, але і вони при нерозумному витрачанні можуть стати невідновними (наприклад, беззворотно зникають багато видів рослинного і тваринного світу). Руди і всі інші корисні копалини можна віднести до практично невідновних ресурсів.

Природні ресурси розміщені на планеті дуже нерівномірно. Це пояснюється відмінностями в кліматичних і тектонічних процесах на Землі, різними умовами утворення корисних копалин у минулі геологічні епохи і багатьма іншими факторами.

Світова ресурсна ситуація з 1970-х років після енергетичної кризи змінювалась у двох напрямах. По-перше, почали різко скорочуватись енерго- і ресурсомісткість світового господарства. По-друге, стали розроблятися нові джерела ресурсів, освоюватися нові ресурсні території та акваторії у важкодоступних районах (морські шельфи, території з екстремальними умовами тощо). За 10 років після енергетичної кризи енергомісткість національного доходу промислово розвинутих країн знизилася на 1/3. У США за 1972-1990 pp. споживання палива легкими автомобілями виросло на 5 %, в той час як автомобільний парк виріс на 58 %. Стали також згортатися ресурсомісткі галузі важкої промисловості.

У світі є декілька держав, які мають практично всі види природних ресурсів. Це США, КНР, Індія, Бразилія, Росія, Австралія і деякі інші, в яких немає повного асортименту природних багатств, але у порівнянні з іншими вони високозабезпечені. Багато країн мають великі запаси світового значення одного або декількох ресурсів. Так, Габон на одному з перших місць за запасами марганцю, Кувейт -- нафти, Марокко -- фосфоритів.

В основі економічної класифікації природних ресурсів лежить їх поділ на ресурси виробничого й невиробничого, промислового й сільськогосподарського, галузевого й міжгалузевого, одноцільового та багатоцільового призначення.

2. Мінеральні ресурси

Мінеральні ресурси -- природні речовини мінерального походження, що використовуються у господарстві як сировина або джерело енергії. Попит на мінеральні ресурси у світі росте приблизно на 5 % за рік. Щорічно з надр Землі видобувають понад 100 млрд т мінеральної сировини і палива. Це руди чорних і кольорових металів, вугілля, нафта, будівельні матеріали -- всього понад 200 різних видів.

Отже, під мінеральними ресурсами розуміють сукупність різних видів корисних копалин, які можуть бути використані за сучасного рівня розвитку продуктивних сил. За характером використання мінеральні ресурси поділяються на групи: паливно-енергетичні, рудні й нерудні. На їх базі розвиваються такі важливі галузі промислового виробництва, як чорна і кольорова металургія, електроенергетика, машинобудування, хімічна промисловість та ін.

Україна належить до одних з найбільш насичених мінеральними ресурсами регіонів світу. На її території розвідано 7667 родовищ 94-х видів корисних копалин. Із них на державному балансовому обліку знаходяться 5860 родовищ. Експлуатується 3222 родовищ 62 видів корисних копалин.

Україна володіє одними з найбільш крупних у світі запасами залізних, марганцевих, титанових, уранових і цирконієвих руд. До розряду високоякісних відносяться вугільні, каолінові, графітові, калійні родовища. Значними є запаси кам'яної солі, самородної сірки, флюсової сировини і вогнетривких глин, склянів пісків, бентонітів, цементної сировина та ряду інших видів корисних копалин. До відносно незначних відносяться запаси газу та нафти.

На протязі останніх 10-15 років якість мінерально-сировинної бази в Україні постійно знижувалась як внаслідок виснаження кращої частини запасів, так і внаслідок відсутності адекватного їх приросту. Це закономірний і невідворотній процес, що є загальним для всіх країн з розвиненим мінерально-сировинним комплексом. Тому при наявності достатніх абсолютних розмірів запасів на Україні все більше проявляється їх економічна обмеженість, тобто невпинне зростання матеріальних і трудових витрат на одержання сировини і палива.

В рамках реформування народного господарства неминучим є як абсолютне, так і відносне зменшення мінерально-сировинного сектору економіки. Тому те падіння обсягів видобутку корисних копалин, що сталося, є багато в чому безповоротнім. Разом з тим створений в Україні ресурсний потенціал, унікальність окремих його компонентів, масштаби розвитку гірничовидобувної промисловості та її інфраструктури об'єктивно зумовлюють в довгостроковій перспективі значну питому вагу мінерально-сировинного комплексу в народному господарстві. В той же час його гіпертрофований і незбалансований розвиток ставить питання про суттєві і невідкладні зміни у структурній політиці.

3. Земельні ресурси

Земельні ресурси виступають територіальною базою розміщення народногосподарських об'єктів, системи розселення населення, а також основним засобом виробництва (в першу чергу сільського і лісового господарства). Всі землі України незалежно від їх цільового призначення, господарського використання і особливостей правового режиму відносяться до земельних ресурсів і складають єдиний земельний фонд держави.

Земельні ресурси - це фундамент економіки України. Вони вважаються первинним фактором виробництва. В ресурсній забезпеченості соціально-економічного розвитку України земля складає 40-44%, трудові ресурси - 38-39%. Земельний фонд складається із земель, що мають різноманітне функціональне використання, якісний стан та правовий статус. Земельна площа (суша) України станом на 01.01.2000 р. становила 57939,8 тис. га; її сільськогосподарська освоєність складала 72,2 %, розораність - 57,1%; частка ріллі в загальній площі сільськогосподарських угідь сягала 79,0%. Середньо-зважена землезабезпеченість основних галузей народногосподарського комплексу достатня для їх нормального розвитку і функціонування.

За час, що минув від початку проведення земельної реформи, із суспільного сектору сільгоспвиробництва було вилучено майже 7% земель і передано їх до земель запасу з метою подальшого перерозподілу. В процесі роздержавлення і приватизації земель був створений резервний фонд у розмірі 15% сільськогосподарських угідь. В результаті реструктуризації у більшості господарств порушена відпрацьована на протязі багатьох років територіальна структура землекористування.

Земельний фонд України характеризується наявністю високого біопродуктивного потенціалу, в його структурі переважають землі з родючими ґрунтами, основна база землеробства країни розміщується на ґрунтах чорноземного типу. За експертними оцінками, при раціональній структурі землекористування і відповідному науковому та ресурсному забезпеченні, держава здатна виробляти продуктів харчування на 140-145 млн. чол.

Здійснення ринкової трансформації економіки України передбачає створення в структурі механізмів її забезпечення більш ефективних форм землекористування та організації сільгоспвиробництва. Трудність вирішення цього завдання посилюється рядом обставин, переплетінням об'єктивних і суб'єктивних чинників, які визначають спрямованість і динамізм сучасних змін в галузі землекористування. Зокрема це стосується реформування земельних відносин і статусу землі.

4. Лісові ресурси

Лісові ресурси відіграють важливу роль у збереженні навколишнього середовища та господарській діяльності людей, слугують важливим сировинним фактором для розвитку галузей народного господарства.

Використання і залучення лісових ресурсів у суспільне виробництво означає перетворення їх у складову частину продуктивних сил країни, формування економіки і соціальної сфери. Ліси є джерелом цінної деревини, технічної сировини, харчових і кормових ресурсів. Зросло їх значення як ефективного засобу охорони і поліпшення навколишнього середовища. Завдяки захисним властивостям лісові насадження сприяють поліпшенню водного режиму території, припиненню ерозійних процесів, підвищенню врожайності сільськогосподарських культур. Отже, значення лісу важко переоцінити. Характерна його риса - тісний зв'язок з землею. Земля - базис лісових насаджень, їх природна сила, місце від якого залежить якість і продуктивність лісу. Виступаючи разом, земля і ліс створюють єдину територіально-просторову систему без якої існування суспільства унеможливлюється.

Специфічні особливості лісу визначали його важливе місце серед інших ресурсів природи. Ліс виступає в якості головного засобу виробництва, предмету і продукту праці одночасно. Ліс як основний засіб виробництва використовується для продукування деревної маси, харчових ресурсів, технічної сировини, соціальної і екологічної продукції.

Україна належить до країн з невисокою забезпеченістю лісом. Площа її лісового фонду становить 10,8 млн. га, в тому числі вкрита лісом - 9,4 млн. га. Лісистість території становить всього 15,6%, причому її рівень територіально досить диференційований: від 43,2% в Івано-Франківській до 1,8% в Запорізькій. Наближеним до оптимального вважається показник на рівні 21 - 22%, який дає змогу досягти збалансованості між лісосировинними запасами, обсягами лісоспоживання і екологічними вимогами. Загальні запаси деревини в Україні становлять 1,74 млрд. куб м. Близько 51% лісів віднесено до захисних, водоохоронних та інших цінних в екологічному відношенні лісів, решту становлять експлуатаційні. За останні роки намітилася тенденція до скоросення обсягів лісокористування. Загальні обсяги заготівлі деревини зменшилися з 14,4 млн. куб. м у 1990 р. до 10,5 млн. куб. м у 2000 р., тобто майже на 30%.

У природоресурсному потенціалі значну частку становлять ресурси рослинного походження - дикорослі плоди і ягоди (харчові продукти), лікарська та технічна сировина, з яких приблизно 150 використовується в офіційній медицині. На часі природні запаси дикорослих плодів, ягід, грибів та лікарської сировини використовуються. Їх заготівля не перевищує 40-50% від експлуатаційно доступних обсягів і складає приблизно 45 тис. т на рік.

За останні десятиліття в Україні значна частина лісових ресурсів загинула від промислових викидів та постраждала від аварії на ЧАЕС. Загальний стан лісів України не відповідає еколого-економічним вимогам, а функціонування лісового господарства здійснюється в складних економічних умовах.

5. Рекреаційні ресурси

Рекреаційні ресурси забезпечують відновлення та розвиток життєвих сил людини, витрачених у процесі трудової діяльності, тобто слугують для регенерації здоров'я і підтримки працездатності населення. До рекреаційних ресурсів відносять об'єкти і явища природного походження, які можуть бути використані для лікування, оздоровлення, відпочинку, туризму. До їх складу входять мінеральні води, грязі, кліматичні, ландшафтні, пляжні та пізнавальні ресурси. Вони розміщені практично по всій території України, однак їх територіальне розміщення є дуже не рівномірним [6, 13].

До складу земель, що вимагають створення особливого режиму охорони та забезпечення цільового функціонального використання на території України відносяться:

- курортні землі (території розповсюдження понад 400 джерел лікувальних мін. вод і 104 родовищ лікувальних грязей; території морських пляжів довжиною 1160 км; земельні ділянки 1059 санаторіїв на 203 тис. місць);

- рекреаційні землі (земельні ділянки 2380 закладів організованого відпочинку та туризмом на 398 тис. місць; території масового короткочасного відпочинку населення у приміських зелених зонах; земельні ділянки дачних поселень та садівничих товариств);

- землі природоохоронного фонду, який використовується для екологічного туризму та рекреації (території 5 національних природних парків, 10 регіональних ландшафтних парків, 3 біосферних заповідників, 1800 заказників, 500 парків-пам'яток садово-паркового мистецтва);

- землі об'єктів історико-культурної спадщини (території розташування більше 125 тис. пам'яток історії, археології, етнографії, ахітектури).

За даними оцінки ресурсного потенціалу земель курортів і рекреації та туризму, земель історико-культурного призначення, територія їх розповсюдження може складати близько 9,1 млн. га, або майже 15% території країни. Це більш, ніж вдвічі перевищує площі тих земель, які використовуються для цих цілей на сучасному етапі. Згідно з прогнозними розрахунками на базі використання цього потенціалу є можливість одночасно оздоровити близько 50 млн. чоловік, тобто майже все населення України. З іншого погляду - це могутній потенціал розвитку міжнародного туризму, який у багатьох країнах світу є прибутковою галуззю національної економіки. В Україні доля доходів від туризму у ВНП не перевищує оного відсотка.

Водночас, значні земельні території необхідні для створення охоронних зон (санітарної охорони курортів та лікувальних ресурсів, водоохоронних, охорони історико-культурної спадщини), а також для створення прибережних захисних смуг, які виконують природоохоронні функції і мають режим обмеженої господарської діяльності.

6. Водні ресурси

Згідно Водного кодексу України під водними ресурсами розуміють обсяги поверхневих, підземних і морських вод відповідної території. Ресурси прісних (поверхневих і підземних) вод належать до основних, що визначають рівень водозабезпечення соціально-економічного розвитку країни в цілому і окремих її регіонів.

Водні ресурси є найважливішим елементом національного багатства і відрізняються високою динамічністю. На відміну від інших природних ресурсів вони безперервно відновлюються, їм властива значна мінливість не тільки у часі, але й у просторі. У зв'язку з цим використання водних ресурсів в народному господарстві часто вимагає складних інженерних рішень щодо перерозподілу стоку.

Водні ресурси України формуються як за рахунок атмосферних опадів (місцевий річковий стік, ґрунтова волога,підземні води), так і за рахунок зовнішнього притоку із суміжних територій (транзитні води).

Можливості використання водних ресурсів багато в чому залежать від їх режиму, обумовленого природними умовами формування стоку, до числа яких належать кліматичні і гідрогеологічні фактори,рельєф поверхні і характер складаючих її ґрунтів.

Кліматичні умови визначають величину і режим надходження на поверхню водозборів атмосферних опадів, які є основним прибутковим елементом водного балансу і джерелом водних ресурсів, а також потенційні можливості їх природних втрат на випаровування - головного витратного елемента водного балансу.

Основною закономірністю просторового розподілу опадів в Україні є їх зменшення з півночі і північного заходу на південь і південний схід. Рельєф що визначає регіональні особливості циркуляції, вносить істотні зміни у поля опадів. Пересічно в Україні випадає 625мм (або 377км) опадів. Найбільша кількість опадів випадає в Карпатах та Кримських горах - 800-1600 мм на рік,причому дві третини їх припадає на теплий період року.

Територіальний розподіл водних ресурсів України є нерівномірним і не відповідає розміщенню водомістких господарських комплексів. Найменша кількість водних ресурсів формується у місцях зосередження потужних споживачів - Донбас, ,Криворіжжя, Автономна Республіка Крим, південні області України. Основними споживачами води є промисловість (в першу чергу електроенергетика, металургія, хімічна промисловість), с/г, комунальне господарство. Для пом'якшення територіальних відмінностей у забезпеченні поверхневими водами в Україні побудовано 1,1 тис. водосховищ (повний об'єм 55,0 куб. км), найкрупніші з яких знаходяться на Дніпрі. Створено близько 29 тис. ставків, 7 крупних каналів і 10 водоводів тощо.

Тому використання водних ресурсів поділяється на: водоспоживання, тобто відведення води від джерела з наступним застосуванням у технологічних процесах (промисловість, с/г зі зрошенням, комунальне господарство та ін.); водокористування, здійснюване безпосередньо в межах водного джерела без прямих витрат цього ресурсу (гідроенергетика, водний транспорт, рибне господарство, туризм).

Важливою складовою водних ресурсів є їх гідроенергоресурси - запаси енергії річкових протоків і водоймищ, що лежать вище від рівня моря. Загальні потенційні гідроенергоресурси становлять близько 60% всієї енергії поверхневого строку. Розрізняють потенціальні, технічно можливі (за даним рівнем розвитку науки і техніки) та економічно доцільні для використання гідроенергоресурси. Потенціальні гідроенергоресурси України становлять 44,7 млрд. кВт. год.; з них технічно можливі для використання - 21,5 млрд. кВт. год.; економічно доцільні для використання становлять 16 млрд. кВт. год.

7. Ресурси Світового океану

Ресурси Світового океану -- це сукупність біологічних, мінеральних, енергетичних ресурсів, мінеральних солей та прісної води, що містить Світовий океан. На нього припадає 71 % поверхні планети. Він відіграє велику роль у створенні необхідних умов для життя на Землі, дає половину кисню повітря планети.

Вчені вважають, що приблизно протягом 3000 років вся вода Світового океану обновлюється в результаті кругообігу води в природі.

Світовий океан дає 43 % біомаси планети. Рослинні ресурси океану оцінюються в 430 млн т за рік. У водах океану до 20 тис. видів рослин та 180 тис. видів тваринних організмів. Виловлюючи щорічно 85--90 млн т риби, молюсків, водоростей та інших продуктів, людство забезпечує до 20 % своєї потреби в білках тваринного походження. Продукти Океану використовуються також як сировина для одержання висококалорійного борошна для тваринництва.

ВИСНОВКИ

Під природно-ресурсним потенціалом розуміють сукупність природних ресурсів і природних умов, які знаходяться у певних географічних межах, що забезпечують задоволення економічних, екологічних, соціальних, культурно-оздоровчих та естетичних потреб людини і суспільства.

Рівень забезпеченості України традиційними видами корисних копалин, а також земельними ресурсами є високим, дещо менше Україна забезпечена водними, лісовими та рекреаційними ресурсами.

Саме ресурсозбереження є прогресивним напрямом використання природо-ресурсного потенціалу, що забезпечує економію природних ресурсів та зростання виробництва продукції при тій самій кількості використаної сировини, палива, основних і допоміжних матеріалів. Основні стратегічні напрями ресурсозбереження можуть бути зведені до таких: комплексне використання мінерально-сировинних і паливних ресурсів; впровадження ресурсозберігаючої техніки і технології; широке використання в галузях переробної промисловості вторинної сировини; стабілізація земельного фонду, відновлення родючості землі, рекультивація відпрацьованих кар'єрів тощо; ефективне регулювання лісокористування, підтримання продуктивності лісів, активне лісовідновлення; збереження рекреаційних ресурсів при розміщенні нових промислових об'єктів.

Одним з вагомих компонентів ресурсозбереження є вторинний ресурсний потенціал. Навіть за кризових умов господарювання щорічно утворюється близько 600--700 млн. т відходів з номенклатурою більше ніж 50 найменувань, в структурі яких переважає видобувна, паливно-енергетична, металургійна, хімічна промисловість. У перспективі передбачається формування ефективного механізму вторинного ресурсоспоживання і залучення у цю сферу іноземних інвестицій. Зокрема, значного розвитку набуде вторинна металургія. Особлива увага приділятиметься розширенню напрямів використання макулатури, полімерної вторинної сировини, деревини; створюватимуться потужності по переробці картонної, скляної, металевої та пластикової тари і упаковки.

Важливим пріоритетом є підвищення ефективності енергозбереження у зв'язку з тим, що Україна належить до енергодефіцитних країн і за рахунок власних джерел задовольняє свої потреби в паливно-енергетичних ресурсах менш ніж на 50%.

Крім цього, ключовим завданням економічного та соціального розвитку України на найближчі роки є забезпечення сталого економічного піднесення при тій самій кількості використаної сировини.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Данилишин Б.М., Доругонцов С.І., Міщенко В.С., Коваль Я.В., Новаторов О.С., Паламарчук М.М. Природо-ресурсний потенціал сталого розвитку України. - К., 1999. - 743 с.

2. Економічна теорія: Політекономія: Підручник /За ред. В.Д. Базилевича. -- К.: Знання-Прес, 2001.

3. Кушнарьов Є.П. Стратегія соціально-економічного розвитку Харківської області на період до 2001 року: Монографія, 2004. - 123 с.

4. Мочерний С. В. Економічна теорія: Посібник. -- К.: ВЦ «Академія», 1999. - 236 с.

5. Основи економічної теорії: Навчальний посібник / За ред. В. О. Білика, П. Т. Саблука. -- К.: Інститут аграрної економіки, 1999. - 375 с.

6. Уразов А.У., Маслак П.В., Саух І.В. Основи економічної теорії: Навч. Посіб. - К.: МАУП, 2005. - 328 с.

7. Основи економічної теорії: політекономічний аспект: Підручний. 2-ге вид., перероб. і допов. / За ред. Г, Н. Климка, В. П. Нестеренка. -- К.: Вища школа, 1997 - 267 с.

8. Філіпенко А.С., Будкін В.С., Гальчинський А.С. Україна і світове господарство. Взаємодія на межі тисячоліть. - К., 2002.

9. Хвесик М.А., Горбач Л.М., Пастушенко П.П. Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка: Навч. посіб. - К.: Кондор, 2005.

Размещено на Allbest.ru