Кафедра менеджменту

Контрольна робота

з дисципліни “Розміщення продуктивних сил”

Сутність і структура природно-ресурсного потенціалу

Сутність і структура природно-ресурсного потенціалу

Структура та методи оцінки природно-ресурсного потенціалу

Природно-ресурсний потенціал регіону є важливим фактор розміщення й розвитку його продуктивних сил. Він визначається сукупною продуктивністю природних ресурсів у конкретно-географічних природних умовах. Відповідно до найбільш поширеного трактування під природними ресурсами розуміють тіла й сили природи, які за певного рівня розвитку продуктивних сил можуть бути використані для задоволення потреб людського суспільства.

Природні умови - це тіла й сили природи, які мають істотне значення для життя і діяльності суспільства, але не беруть безпосередньої участі у виробничій і невиробничій діяльності людей. Однак природні умови значним чином визначають особливості економічної діяльності людини, опосередковано визначають ступінь їх ефективності.

Таким чином, компоненти природи стають природними ресурсами тоді, коли людина залучає їх у процес виробництва як предмет або засіб праці. У випадку опосередкованого впливу на економічну діяльність ці компоненти природного оточення оцінюються або як природні умови, або як системні компоненти природного середовища функціонування продуктивних сил. Таким компонентом, наприклад, є глибокі надра землі, які ми поки не можемо використати в якості ресурсу, але знаємо про їх існування. Природно-ресурсний потенціал є багатокомпонентним. Сучасні дослідники виділяють такі його складові:

- мінеральні;

- земельні;

- водні;

- лісові;

- фауністичні (мисливсько-рибальські);,

- природно-рекреаційні ресурси.

Іноді вчені окремо виділяють в якості компонентів ресурсів просторові ресурси розміщення продуктивних сил, кліматичні, геотермальні ресурси, енергетичні ресурси приливів та відливів, ресурси атмосферного повітря тощо.

Природні ресурси оцінюються також за ознаками належності до ресурсної бази розвитку певних видів виробництв:

- промислові природні ресурси;

- сільськогосподарські природні ресурси;

- культурно-ландшафтні ресурси розвитку рекреаційної га
лузі та просторового розміщення галузей соціальної сфери.

- ресурси просторового розміщення галузей інфраструктури
(транспортних шляхів, ліній зв'язку тощо).

Природні ресурси оцінюються за ознаками вичерпності, за якими вони поділяються на дві групи: вичерпні (більшість ресурсів) та невичерпні, (тепло землі й сонця, енергія води та вітру). Якщо ресурси можуть бути штучно або через природні механізми відновлені, як-то: лісові насадження, фауністичний світ, ґрунтовий покрив, водні ресурси тощо, вони вважаються відновлюваними. Усі мінеральні ресурси вважаються невідновлюваними. Усі природні ресурси оцінюються з різних точок зору для з'ясування можливостей їх використання у виробничій діяльності людей. Так, існують інженерно-технологічна, економічна та екологічна (еколого-економічна) види оцінки природних ресурсів. Інженерно-технологічна оцінка проводиться для винайдення засобів оптимального використання або видобутку ресурсів та первинної оцінки можливостей його застосування у суспільному виробництві.

Економічна оцінка ресурсів включає в себе три основні концептуальні підходи до цього процесу:

- метод оцінки приросту новостворених вартостей завдяки залученню компонентів природних ресурсів у господарський обіг економічного району, країни тощо;

- метод оцінки витрат і відтворення природних ресурсів;

- метод оцінки ресурсів через диференціальну ренту і замикаючі витрати виробництва.

Комплексна оцінка природокористування є можливою тільки через застосування еколого-економічних методів для визначення екологічно виправданих обмежень розміщення й розвитку продуктивних сил за науково обгрунтованими критеріями використання ресурсів.

Особливості просторового розміщення природно-ресурсного потенціалу країни

Під мінеральними ресурсами розуміють сукупність рудних і нерудних (у т.ч. паливних) корисних копалин, які можуть бути використані за сучасного рівня розвитку продуктивних сил. . На даний час в надрах України виявлено близько 20000 родовищ і проявлень 111 видів природних і техногенних корисних копалин, з яких 9051 родовище (з урахуванням комплексності). 96 видів корисних копалин мають промислове значення і враховуються Державним балансом запасів, в тому числі: родовищ нафти і газу - 984, метану вугільних родовищ - 127, вугілля 766, торфу - 1568, сапропелю 274, металічних корисних копалин - 358, неметалічних корисних копалин - 3907, підземних вод -1067. До числа розвіданих належать 7667 родовищ 96 видів корисних копалин.

В структурі паливних ресурсів України домінує кам'яне і буре вугілля, запаси якого зосереджені в Донецькому і Львівсько-Волинському басейнах; бурого вугілля - переважно в Дніпровському басейні. В Україні виявлено 307 родовищ нафти і газу, які зосереджені переважно на північному сході країни, у Прикарпатті і Причорномор'ї. Крім того, на Державному балансі запасів знаходиться 127 родовищ метану вугільних родовищ. На території України розміщено понад 1,5 тис. родовищ торфу, що зосереджені переважно у Волинській, Рівненській, Житомирській, Київській. Чернігівській, Черкаській, Хмельницькій, Сумській та Львівській областях.

У структурі рудних ресурсів України домінують залізні та марганцеві руди, основні родовища залізних руд зосереджені в Криворізькому та Кременчуцькому басейнах, Білозерському залізорудному районі та Керченському басейні.

Україна має певні запаси руд кольорових металів. Запаси нікелю невеликої потужності зосереджені у Вінницькій, Кіровоградській та Дніпропетровській областях; ртуті - у Донбасі і Закарпатті; титану - в Житомирській, Київській, Черкаській, Дніпропетровській областях, на узбережжі Чорного та Азовського морів; бокситів - у Дніпропетровській області; алунітів - у Закарпатті, нефелінів - Приазов'ї. Унікальні родовища сировини для отримання ряду рідкісних і рідкісноземельних елементів розташовані у Житомирському Поліссі та в Приазов'ї. Розробку золоторудного родовища було свого часу розпочато в Закарпатті.

Україна багата на неметалічні корисні копалини, серед яких виділяються за запасами кухонна сіль (Східний район), самородна сірка (Карпатський), вогнетривкі глини, високоякісний каолін (Полісся та Центральний район), облицювальний камінь тощо (Житомирське Полісся). Великі запаси калійно-магнієвих солей зосереджені в Івано-Франківській та Львівській областях. В усіх регіонах країни є запаси сировини для виготовлення будівельних та конструкційних матеріалів. Помітною є їх частка в структурі мінерального потенціалу Полісся, Карпатського, Центрального та Південного економічних районів.

Земельні ресурси використовуються за двома основними призначеннями - як просторовий ресурс розміщення інших компонентів продуктивних сил та як основний засіб сільськогосподарського виробництва та лісового господарства. Земельні ресурси, як складова природно-ресурсного потенціалу, відіграють провідну роль в матеріальному виробництві. Земельні ресурси України є основними в структурі її природно-ресурсного потенціалу (44,4% всього природного багатства держави). На відміну від мінеральних та водних ресурсів, в яких лише невелика частина на певний момент часу безпосередньо використовується у виробництві чи споживається для побутових і інших цілей, (наприклад, для водних ресурсів - це одиниці відсотків від загальних запасів), питома вага земельних угідь тільки сільськогосподарського користування, становить по Україні більше двох третин земельного фонду. Окрім того, частина земельного фонду використовується під розробку корисних копалин, будівництво, розміщення підприємств промисловості та сільського господарства Таким чином, земля, являючи собою вичерпний, але відновлюваний ресурс, постійно знаходиться під значним антропогенним навантаженням, що й визначає особливості користування цим видом ресурсів, якими є високий рівень освоєння, екологічна нестійкість ресурсу та пов'язана з цим необхідність постійного відтворення грунтів, регіональна диференційованість продуктивності земель. Остання визначається належністю даної території до певної природно-географічної провінції. Найвищою є родючість ґрунтів у Степу (Південний, Донецький та частково - Придніпровський економічний райони), Лісостепу (Подільський, Східний та частково - Центральний район), де переважають чорноземи, а найнижчою - у Поліській зоні (Поліський, частково - Карпатський та Східний райони). Значною внутрішньою диференціацією родючості земель, пов'язаною з гірськими природними умовами, відзначається у цілому Карпатський економічний район. Умови землекористування у цілому в Україні є достатньо складними. Рілля з граничними витратами і важкими грунтами займає 57% земельної площі, зокрема: по Карпатському регіону - 83, Поліському - 74, Центральному - 48, Подільському - 44, Донецькому - 72, Східному - 34, Придніпровському - 56, Південному - 64 відсотки. За економічними ознаками рілля нормальної продуктивності в Україні займає лише 14 млн. 189 тис га.

Загальна земельна площа суші України становила 57939,8 тис.га; її сільськогосподарська освоєність складала 72,2%, розораність - 57,1%; частка ріллі в загальній площі сільськогосподарських угідь сягала 79,1%.

Для земельних ресурсів України характерною є наявність значної кількості екологічних проблем. Так, тільки площа території, забрудненої в результаті Чорнобильської аварії, перевищує 3,5 млн. га. Рівень інтенсивності використання земельних ресурсів України є досить диференційованим у територіальному розрізі. Найвищу сільськогосподарську освоєність території мають відносно родючі землі Запорізької, Миколаївської, Кіровоградської, Дніпропетровської, Одеської та Херсонської областей. Найнижчою є сільськогосподарська освоєність гірських територій та заболочених земель Полісся. Для Поліського економічного району спостерігається й найнижчий в Україні рівень еколого-економічної ефективності землекористування, який є близьким до гранично припустимого для використання в суспільному виробництві.

Водні ресурси знаходять застосування в енергетичній галузі, є джерелом виробничого й побутового водопостачання, а також простором розміщення підприємств та шляхів водного транспорту. Рівень забезпеченості більшої частини України водними ресурсами є недостатнім і визначається формуванням річкового стоку, наявністю озер, боліт, штучних водоймищ, підземних і морських вод. У водні ресурси враховуються запаси підземних вод, не пов'язані з поверхневим стоком та запаси морської води. Найвищим є рівень водозобезпечення господарства у західних і північних областях України. Потенційні ресурси річкових вод оцінюються середньобагаторічною величиною - 209,8 куб. км, з яких лише 25 відсотків формуються в межах України, решта - надходить з Російської Федерації, Білорусі, Румунії. Питомі середні місцеві ресурси України складають 86,8 тис. м3 на 1 км3 і 1,04 тис. м3 на одну людину. Об'єм підземних вод, не зв'язаних з поверхневим стоком, який враховується в ресурсній частині водогосподарського балансу, становить 7 куб км. Питомі прогнозні ресурси підземних вод складають 34,8 тис. м3 на 1 км3 і 0,42 тис. м3 на одну людину. Крім того, використовується близько 1 куб. км морської води. Найбагатшими за запасами водних ресурсів України є річки Дунай, Дніпро, Десна, Південний Буг, Дністер. Територіальний розподіл водних ресурсів України є нерівномірним і не відповідає розміщенню водомістких господарських комплексів. Найменша кількість водних ресурсів формується якраз у місцях зосередження потужних споживачів - Донбасі, Криворіжжі, Автономній Республіці Крим, у південних областях України. Важливою складовою водних ресурсів є їх гідроенергоресурси - запаси енергії річкових потоків і водоймищ, що лежать вище за рівень моря. Цим видом ресурсів є багатими придніпровські області країни. Помітним енергоресурсом місцевого значення може стати гідроенергія малих та середніх річок України.

Лісові ресурси відіграють важливу роль як у збереженні навколишнього середовища, так і в господарській діяльності людей. У свій час ліси поставляли єдиний відомий людині вид палива. Зараз основним господарським призначенням лісів є сировинне забезпечення промисловості. Головним сировинним продуктом користування лісовими ресурсами є деревина, тобто промислова сировина для деревообробної, целюлозно-паперової, лісохімічної промисловості, виготовлення різноманітних конструкційних матеріалів, палива тощо. Помітну частину потенціалу лісових ресурсів регіону становлять недеревні ресурси лісу - технічна сировина, лікарська (для фармацевтики), кормова база тваринництва, продукти харчування. Україна відноситься до країн з порівняно невисокою забезпеченістю лісом. Площа її лісового фонду сягає 10,8 млн. га, в тому числі вкрита лісом - 9,4 млн. га. Лісистість території складає всього 15,6%, причому її рівень є територіально диференційованим відповідно до природно-географічного зонування території країни. Найвищим є рівень лісистості (43,2%) в Івано-Франківській області Карпатського району, а найнижчим (1,8%) - в Запорізькій області Придніпров'я. Багатими на лісові ресурси є Карпатський економічний район та Полісся. Загальний запас деревини в лісах України становить 1736 млн. куб. м, в тому числі хвойної - 897, твердолистяної - 663, м'яколистяної - 173 млн. куб. м. Помітне промислове, а особливо - охоронне значення мають лісові насадження лісостепової зони. Наближеним до оптимального для України вважається показник лісистості на рівні 21-22%, який дозволяє досягти збалансованості між лісосировинними запасами, екологічними вимогами та обсягами лісоспоживання. Більше половини лісів віднесено до захисних, водоохоронних та інших цінних в екологічному відношенні лісів, решту складають експлуатаційні ліси сировинно-промислового призначення.

Природно-рекреаційні ресурси являють собою особливий вид ресурсів, а саме - гармонійне просторове поєднання земельних, водних, кліматичних, культурно-ландшафтних та гідромінеральних ресурсів, яке забезпечує в комплексі відновлення та розвиток життєвих сил людини, витрачених у процесі трудової діяльності, тобто слугують для регенерації здоров'я і підтримки працездатності населення, а також для культурно-освітньої діяльності. До рекреаційних ресурсів відносять об'єкти і явища природного походження, які можуть бути використані для лікування, оздоровлення, відпочинку, туризму. Загальна площа потенційно рекреаційних територій займає 7,2% території України (близько 4,4 млн. га), в т.ч. природоохоронних земель 2,2%. На базі природно-рекреаційних ресурсів розвиваються дві галузі соціальної сфери - санаторно-лікувальна та туристично-рекреаційна. До складу природно-рекреаційних входять бальнеологічні (мінеральні води, грязі), кліматичні, ландшафтні, пляжні та культурно-пізнавальні ресурси. Вони розміщені практично на всій території України, однак найвищою є концентрація рекреаційних ресурсів у приморських областях України, в АРК Крим, а також в Карпатському економічному районі. Значні запаси мінеральних вод розміщені у Вінницькій (Хмельник), в Житомирській, у Львівській (Трускавець, Моршин, Східниця, Великий Любень, Не-мирів), Полтавській (Миргород), областях. В Україні є великі запаси лікувальних грязей в Івано-Франківській, Одеській областях та в Автономній Республіці Крим. В Україні діє 45 курортів загальнодержавного та міжнародного значення та 13 курортів місцевого значення, понад 400 санаторіїв можуть прийняти на лікування більше півмільона відпочиваючих. Крім цього, привабливими для громадян України та іноземних гостей є туристичні маршрути по місцях, пов'язаних з історією країни, її видатними історичними особистостями, діячами культури та мистецтва, з архітектурними та культурно-ландшафтними пам'ятками тощо.

В структурі природно-ресурсного потенціалу України особливе місце займають фауністичні ресурси. Окрім великої цінності фауни, як невід'ємної складової природного середовища регіону, яка відіграє важливу роль в його екологічній системі, помітне значення вона має і з економічної точки зору. Основними фауністичними ресурсами, які мають господарське значення, є мисливські, рибні та медоносні ресурси бджільництва. В структурі фауністичних ресурсів переважають медоносні ресурси. У Південному районі порівняно високою є забезпеченість рибними ресурсами. Мисливські ресурси країни зосереджені в основному на заповідних охоронних територіях. В користуванні фауністичними ресурсами все більшого значення набувають їх охорона та відтворення. Відзначаються багатством та різноманіттям фауни Полісся, Карпати, Південний економічний район тощо. Потенціал фауністичних ресурсів є найбільшим у південних територіях України за рахунок помітної кількості медоносних ресурсів та рибальських ресурсів річок, лиманів та Чорного й Азовського морів.

Основні проблеми ресурсоспоживання та ресурсозбереження

Як і в усьому світі, в Україні гостро стоять проблеми щодо раціонального використання, збереження, а по можливості - примноження й відновлення компонентів природно-ресурсного потенціалу. Так, проблеми використання мінерально-сировинного потенціалу України полягають у тому, що значна частини ресурсів знаходиться у важко видобувному розміщенні (на великих глибинах, у вузьких пластах тощо), також - у виснаженості найбільш якісної частини запасів промислових копалин, у першу чергу - палива (нафти, газу, вугілля), обмежених фінансових та технічних можливостях геологорозвідувальних робіт. Перспективи розвитку мінерально-сировинного комплексу пов'язуються із розвідкою та розробкою нових для України корисних копалин - золота, міді, хрому, свинцю, цинку, молібдену, рідкісноземельних металів, фосфоритів тощо, також важливим є підвищення рівня виробітку родовищ та вилучення корисних складових з породи, залучення до господарського обігу техногенних родовищ зі складу відходів попереднього виробництва, використання раніше списаних запасів корисних копалин.

Основними проблемами в сфері користування земельними ресурсами виступають: поліпшення просторової організації продуктивних сил через підвищення ефективності використання та охорони земель, упорядкування промислового та житлового будівництва на основі раціонального проектування розвитку поселень. Через впровадження нових технологій обробки ґрунту та зменшення розораності земель, припинення деградації сільгоспугідь можливим є досягнення збалансованого співвідношення грунтів різного функціонального призначення у зональних системах землекористування. В якості землеохоронних заходів провідними є боротьба з вітровою і ґрунтовою ерозією через цілеспрямовані лісонасадження, впровадження прогресивних систем меліорації двосторонньої дії, рекультивацію неугідь, поліпшення природних кормових угідь - лук і пасовищ. В якості заходів щодо відтворення. Головними складовими ґрунтозахисної системи землеробства мають стати еколого-технологічне розгрупування й контурно-меліоративна організація території, оптимізація структури й динаміки посівних площ відповідно регіональних передумов ресурсокористування, покращення виробничих властивостей ґрунтів, впровадження ґрунтозахисних технологій обробітку ґрунту (безполицевий обробіток, посів спеціальними протиерозійними сівалками, щілювання ріллі, сіножатей і пасовищ, смугове розміщення культур), узгодження охорони й відтворення земель з комплексом з водо- та лісоохоронних заходів. Особливої ролі набуває в умовах трансформації земельних відносин збереження оптимального, екологічно виправданого паритету між функціональним використанням земель в межах сільськогосподарської діяльності, чому сприятимуть розвиток відносин земельної ренти, розробка балансів земельних фондів і схем землевпорядкування з обов'язковим визначенням вартісних характеристик ґрунтів, структури їх використання та порядку проведення заходів з охорони та відтворення земельних ресурсів.

Проблеми водокористування в Україні полягають перш за все у просторовій незбалансованості джерел та споживачів ресурсів водного комплексу, в нераціональному розподілі водних ресурсів між останніми, з високими рівнями втрат при транспортуванні та використанні води. Існуюча структура промислового виробництва з її орієнтацією на галузі важкої промисловості, перш за все енергетично-металургійного спрямування характеризується підвищеною водомісткістю.

Інший комплекс проблем пов'язаний із постійним погіршенням якісних характеристик води через забруднення промисловими викидами та побутово-комунальними стоками, хімічними речовинами та відходами сільськогосподарського виробництва. Через це порушується баланс водного екологічного середовища, деградує водна та навколишня флора й фауна, гостро стоїть проблема збереження і поліпшення біологічної продуктивності та рекреаційно-оздоровчої цінності водного фонду. Тому головними завданнями розвитку водного комплексу є, з одного боку, впорядкування й збалансування користування водою з науковим обґрунтуванням водогосподарського балансу, а з іншого боку - запобігання шкідливому впливу забруднюючих речовин на воду, а води, у свою чергу - на природне середовище; Для цього у належний технічний стан має?; бути приведено водні об'єкти, поліпшено самовідновлюючу та самоочисну здатність водних систем; оновлено техніко-технологічну базу водомістких виробництв, реорганізовано їх у напрямі багатоциклового використання водного ресурсу. Також необхідним завданням на довгострокову перспективу є повернення у природний стан русел річок, де стік останніх зарегульовано каскадами водосховищ. У першу чергу це стосується р. Дніпро. Проблеми раціонального водоспоживання значним чином в змозі вирішити економічні механізми платного водокористування, у першу чергу - водної ренти.

Комплекс проблем щодо формування і раціонального використання лісових ресурсів України включає в себе перш за все негативні наслідки надмірної вирубки лісів (особливо - у Карпатському районі), що призвело до порушення збалансованості між лісосировинними запасами, обсягами лісоспоживання і екологічними вимогами. "Наступ" мережі розселення та господарської діяльності у цілому на лісовкриті площі призводить до їх звуження, деградації лісосировинної бази. Відчувається й негативний вплив попередніх лісомеліорацій, який вилився у погіршення природних комплексів, деградацію рослинного покриву, надмірне осушення лісових ґрунтів. Окрему болючу проблему являють собою лісові пожежі, які все частішають у зв'язку з глобальним потеплінням клімату планети. У кінцевому підсумку ці явища ведуть до скорочення обсягів лісокористування та збереження низького рівня задоволення потреб у деревині за рахунок національних ресурсів. Отож, для вирішення вказаних проблем необхідним є застосування низки заходів зі збереження й посилення водоохоронних, захисних, санітарно-гігієнічних, оздоровчих та інших корисних природних властивостей лісів. Це може бути досягнуто через: розширення зелених зон в мережах розселення й виробничих зонах, забезпечення раціональних територіальних пропорцій лісокористування та міжгалузевого ув'язування лісогосподарських і лісоохоронних робіт, прискорене розширення лісового фонду за рахунок нових лісонасаджень.

Головні проблеми щодо ефективного використання рекреаційних ресурсів України полягають перш за все у докорінному підвищенні рівня й загальної культури життя широких верств населення країни, що дозволить ефективно розгорнути рекреаційну діяльність на економічно вигідних ринкових умовах господарювання. Максимально повному задоволенню потреб населення у повноцінному оздоровленні та лікуванні повинні сприяти охорона й відновлення рекреаційних ресурсів, зростання якості послуг у цій сфері. Тільки орієнтація на власного споживача рекреаційних послуг може забезпечити оптимальне навантаження на рекреаційні території з отриманням кумулятивного економічного ефекту також від відновлення властивостей робочої сили рекреантів, прискореного економічного розвитку територій з рекреаційною (в комплексі з іншими галузями) спеціалізацією районної економіки (у Південному та Карпатському економічних районах).

Чи не найбільш гострими є проблеми збереження й відновлення фауністичних (мисливсько-рибальських) ресурсів. Саме вони зазнали чи не найбільших втрат внаслідок людської діяльності. Розвиток продуктивних сил обумовив як погіршення умов існування тваринного світу, так і "звуження" площ його природного існування внаслідок використання земель для виробничих та невиробничих цілей. Темпи зникнення біологічних видів під впливом зміни екологічної ситуації продовжують зростати. В результаті зміни гідрологічного режиму територій, погіршення якості вод, скорочується аж до щезання кількість багатьох представників водно-болотної та лісової фауни, зменшується кількість та якісні показники рибних ресурсів. Велика шкода завдана фауні України аварією на Чорнобильській атомній станції, вплив якої на тваринний світ виявлятиметься впродовж тривалого часу, оскільки при цьому нищівного удару завдано генофонду фауни країни, як гаранту відновлення й існування популяцій живих істот, збереження біорозмаїття. Унікальні природні умови, в тому числі порівняно добра забезпеченість водними та лісовими ресурсами, невисока густота населення на значних територіях країни створюють можливості розширення потенціалів мисливських, а особливо рибних ресурсів, в тому числі на базі природно-заповідних об'єктів національного й місцевого значення. Велику роль у збереженні й відновленні фауни країни, її мисливсько-рибальських ресурсів має міжнародне співробітництво у цій галузі, у тому числі - тісна співпраця з сусідами по Чорноморському регіону.

На сучасному етапі освоєння природно-ресурсного потенціалу в Україні парадигмою ресурсокористування є ресурсозбереження, як прогресивний напрям використання природно-ресурсного потенціалу, що забезпечує економію природних ресурсів та зростання виробництва продукції при тій самій кількості використаної сировини, палива, основних і допоміжних матеріалів через докорінне поліпшення організації та техніко-технологічної підготовки виробництва. Основні стратегічні напрями ресурсозбереження містяться у комплексному використанні невідновлюваних видів ресурсів (у першу чергу - мінеральних), впровадженні ресурсозберігаючої техніки і технологій, використанні ресурсів вторинного ресурсного потенціалу, підвищенні енергозбере-ження. В цілому збалансований та пропорційний розвиток усіх напрямів ресурсозбереження дозволить сформувати нову ідеологію господарювання, яка базується на економному використанні наявної ресурсної бази, оптимальному співвідношенні первинних і вторинних ресурсів та маловідходному виробничому циклі. Для відновлюваних ресурсів правилом користування має стати кількісне та якісне ресурсовідновлення, яке повинно випереджати за темпами ресурсові-користання. Необхідним елементом цієї стратегії має бути всебічне узгодження відновлюючих та охоронних заходів по всіх компонентах ресурсів з метою одержання комплексного ефекту від природокористування.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Виступ Президента України Леоніда Кучми на науково-практичній конференції 21 лютого 2003 року // Урядовий кур'єр. -2003. -№ 36. -С. 3-5.

2. Клиновий, Д.В. Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка України [Текст] : навчальний посібник / Д. В. Клиновий, Т. В. Пепа ; Мін-во освіти і науки України. - К. : ЦУЛ, 2006. - 728 с.

3. Мельник С.А. Управління регіональною економікою: Навч.-метод, посібник для самост. вивч. дисц. - К.: КНЕУ, 2001. - 152 с.

4. Николаев М., Махотаева М. Выбор стратегии регионального экономического развития // Экономист. - 2000. - № 3. - С. 54-60.

5. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка [Text] : навчальний посібник / ред., Є. П. Качан. - К. : Юридична книга, 2005. - 704 с.

6. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка [Текст] : навчальний посібник / М. І. Долішній [и др.] ; Мін-во освіти і науки України, Нац. ун-т "Львівська політехніка". - Львів : Львівська політехніка, 2003. - 256 с.

7. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка [Текст] : підручник / Мін-во освіти і науки України, Київський нац. економічний ун-т ; ред. С. І. Дорогунцов. - К. : КНЕУ, 2005. - 988 с.

8. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка [Текст] : підручник / Мін-во освіти і науки України, ДВНЗ "КНЕУ ім. Вадима Гетьмана" ; ред. С. І. Дорогунцов. - 2-ге вид., без змін. - К. : КНЕУ, 2007. - 992 с.

9. Стадницький, Ю.І. Розміщення продуктивних сил (теоретичні основи) [Text] : навчальний посібник / Ю. І. Стадницький, А. Г. Загородній. - К. : Знання, 2008. - 351 с.