Природно-антропогенні ресурси України, їх класифікація і оцінювання для потреб рекреації

Значною проблемою є неузгодженість і недосконалість законодавства - земельного, лісового, природоохоронного та законодавства про місцеве самоврядування - у частині заповідної справи, що потребує внесення відповідних змін до чинного законодавства та розробки нових законодавчих актів. Необхідно врегулювати суперечності між різними законодавчими актами, що стосуються природно-заповідного фонду (Лісовий та Земельний кодекси України, Закон України ”Про природно-заповідний фонд України”, Закон України ”Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності” тощо), законодавчо встановити пріоритетність заповідання природних територій над іншими видами користування.

В Україні практично відсутні морські природоохоронні акваторії, немає належної законодавчої та нормативно-правової бази для їх створення.

У системі Мінприроди не створено належної вертикальної структури управління, яка б забезпечувала управління і контроль за формуванням та утриманням природно-заповідного фонду в регіонах країни. Спостерігається надмірна розпорошеність територій та об'єктів ПЗФ за відомчою приналежністю.

Стан Державної екологічної інспекції на сьогодні не дозволяє їй повною мірою виконувати свої обов'язки. Кожна галузь природокористування має свої контролюючі органи, діяльність яких не координується належним чином. Це створює додаткові можливості для порушень у сфері охорони природи.

Система державної охорони природно-заповідних територій України не відповідає сучасним вимогам і міжнародним стандартам. Низький професійно-кваліфікаційний рівень працівників служби державної охорони, обмеженість їх прав та правова незахищеність, відсутність засобів індивідуального захисту та матеріально-технічної бази не дають можливості повною мірою забезпечувати охорону природних комплексів.

Через низький рівень фінансового і матеріально-технічного забезпечення погіршується і без того незадовільний стан функціонування установ ПЗФ, які фінансуються на рівні 35% від фактичних потреб. Не забезпечується належне фінансування природоохоронних заходів, наукових досліджень, еколого-освітньої, рекреаційної діяльності, практично не виділяються кошти на капітальні видатки. Відсутність транспорту, засобів зв'язку, обладнання, службових та лабораторних приміщень, рекреаційної інфраструктури, музеїв природи та інформаційних центрів роблять неможливим збереження унікальних природних комплексів та об'єктів.

Ускладнює стан справ відсутність єдиної системи оплати праці, соціальних гарантій та пільг, належних умов життя і праці працівників установ ПЗФ, кадрової політики, підготовки та перепідготовки професійних кадрів заповідної справи і фахівців з охорони біорізноманіття.

Унаслідок зазначених тенденцій сповільнилися темпи заповідання запланованих територій. Показник заповідності (відношення площі ПЗФ до території держави) на 01.01.2008 р. складає лише 4,95%, тоді як в країнах Європейського Союзу він становить в середньому близько 10%.

Зниження темпів зростання площі ПЗФ за рахунок створення нових та розширення територій існуючих об'єктів природно-заповідного фонду, яке спостерігається останніми роками, пов'язано також з процесом приватизації земель, що відбувається в Україні. Спостерігається часте небажання постійних користувачів і власників земельних ділянок, органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади усіх рівнів погоджувати створення нових об'єктів ПЗФ, тим більше вилучення земельних ділянок для надання їх в постійне користування створюваним установам ПЗФ. Практично втрачено перевагу для розширення ПЗФ до науково обґрунтованих рівнів, яку Україна мала до початку приватизації та розпаювання земель.(рис.2)

Повільними темпами встановлюються межі в натурі (на місцевості) територій та об'єктів природно-заповідного фонду. Так, станом на 01.01.2008 р., межі територій та об'єктів ПЗФ загальнодержавного значення встановлені в натурі у середньому на 45% від їх загальної площі, а місцевого значення - лише на 28%. Відсутність правовстановчих документів, зокрема проектів організації територій, актів на землю, винесених в натуру меж територій та об'єктів ПЗФ, призводить до незаконного захоплення земель природно-заповідного фонду чи загрози їх втрати. Такі факти повсюдно поширені, насамперед в АР Крим, м.Києві, Івано-Франківській, Одеській, Миколаївській, Донецькій областях.

Проводяться масові зміни меж населених пунктів, до складу яких включаються як перспективні для заповідання природні території, так і існуючі заповідні об'єкти, які згодом переводяться у землі житлової забудови з подальшою приватизацією. Аналогічна ситуація складається і з землями в заплавах річок, які мають водоохоронну цінність. Ці землі в багатьох областях розпайовуються та надаються в приватну власність попри те, що законодавством заборонено їх розорювати, надавати під будь-яке будівництво (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних споруд), а також для садівництва та городництва.

Існує також гостра проблема збереження вже існуючих об'єктів природно-заповідного фонду. Зокрема, непоодинокими є випадки зняття статусу об'єктів ПЗФ із заказників місцевого значення.

Найбільш типовими проблемами у практичному плані є:

- відсутність механізмів економічного стимулювання для створення нових об'єктів природно-заповідного фонду та відшкодування збитків землекористувачам, а також механізму викупу земельних ділянок для заповідання;

- відмова відповідних державних органів та організацій надавати погодження на заповідання територій з огляду на корпоративний чи індивідуальний інтерес в приватизації цінних земельних ділянок;

- відсутність фінансування на місцевому рівні та недостатнє фінансування на державному рівні для виконання заходів щодо створення нових об'єктів природно-заповідного фонду;

- фінансова незабезпеченість інвентаризації природних територій з метою встановлення їх природної цінності та придатності для заповідання;

- недостатня якість земельної кадастрової документації;

- недостатня чисельність працівників територіальних органів Мінприроди та Державної служби заповідної справи для виконання завдань заповідної справи у складних сучасних умовах домінування ринку і приватних інтересів;

- недостатня екологічна свідомість і необізнаність громадян, представників органів державної влади та місцевого самоврядування щодо необхідності збереження природного середовища;

- низький рівень виконавчої дисципліни, зокрема у частині виконання державних екологічних програм.

Гостро постає проблема державного контролю за виконанням природоохоронного законодавства України. Сучасний стан дотримання вимог законодавства в частині функціонування об'єктів природно-заповідного фонду є вкрай незадовільним. Зокрема, місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування повсюдно порушують вимоги законодавства в цій сфері. Однак належної оцінки з боку правоохоронних органів ці факти не отримують.

У 2008 році органами прокуратури порушена незначна кількість (лише 30) кримінальних справ стосовно порушення законодавства у сфері заповідної справи, із них тільки третина направлена до суду.

Судові органи також не проявляють належної принциповості при розгляді справ щодо порушень законів у сфері природно-заповідної діяльності. Підсумовуючи викладене, Комітет зазначає, що для забезпечення ефективного та перспективного розвитку природно-заповідної справи в Україні необхідно сконцентрувати увагу на таких стратегічних напрямках діяльності:

- створити законодавчу та інституційну базу для впровадження стратегії сталого розвитку і управлінської моделі “еко-соціальної ринкової економіки” й інтеграції їхніх принципів у секторальну політику, зокрема в заповідну справу;

- внести зміни і доповнення до чинної законодавчої і нормативно-правової бази, розробити та прийняти нові законодавчі акти в контексті сучасних ринкових відносин та глобалізаційних процесів;

- відновити і розвинути програмовий підхід в управлінні природно-заповідним фондом та невідкладно прийняти необхідні державні програми;

- забезпечити належний інституційний розвиток заповідної справи в системі виконавчої влади;

-збільшити чисельність кадрів шляхом підготовки і залучення професійних фахівців, які мають сучасне мислення та знання;

- наростити фінансове і матеріально-технічне забезпечення заповідної справи на національному та місцевому рівнях;

- вжити дієвих заходів із поглиблення екологічної просвіти та освіти громадян й службовців органів державної влади та місцевого самоврядування.

Висновки

Підсумовуючи,можна констатувати,що природно-антропогенні ресурси України надзвичайно різноманітні, вони мають необхідні для залучення в рекреаційну сферу кількісні та якісні параметри, але потребують подальшого вивчення і підвищення атрактивності. Україна має великі передумови для розвитку рекреаційних територій, які обумовлені наявністю природних ресурсів, різноманітних природних лікувальних ресурсів, мережею закладів і необхідної інфраструктури.

Рекреаційна діяльність на цих територіях прискорює розвиток господарства, розширює сферу прикладання праці. Суттєво впливає на структуру балансу грошових доходів і витрат населення, має високу економічну ефективністью. Україна має гарну базу для здійснення рекреаційної діяльності спираючись саме на природно-антропогенний потенціал.

Список використаних джерел

Стафійчук В.І. Рекреалогія.Навчальний посібник.-К. : Альтпрес,2006.- 264 с.:картосхеми 15.

2. Бейдик О. О. Рекреаційно-туристські ресурси України: методологія та методика аналізу, термінологія, районування. - К.: Київ, ун-т, 2001. - 395 с.

3. Борейко В. История заповедного дела в Украине. - К., 1995. - 181 с.

4. Генсирук А. С, Нижник М. С, Возняк Р. Р. Рекреационное использование лесов. - К.: Урожай, 1987.

5. Гетьман В. І. Основні завдання і проблеми розвитку еко-туризму в національних природних парках і біосферних заповідниках України / Гори і люди (у контексті сталого розвитку): Матеріали міжнар. конф. 14-18 жовтня. - Рахів, 2002. - С. 304-313.

6. Гетьман В. І. Платні рекреаційні послуги установ природно-заповідного фонду України: законодавчі норми та економічні можливості // УГЖ. - 2002. - № 1. - С 58-64.

7. Гетьман В. І. Туризм і збереження довкілля Українських Карпат // Географія та основи економіки в школі. - 2000. - №3. - С 48-52.

8. Долишний М. И., Нудельман М.С., Ткаченко К.К. и др. Карпатский рекреационный комплекс. - К.: Наукова думка, 1984. - 184 с.

9. Забелина Н. Национальный парк. - М.: Мысль, 1987.

10. Заповідники і національні природні парки України. - К.: Вища школа, 1999.

11. Заставний Ф.Д. Географія України: У 2 кн. - Л.: Світ, 1994.

12. Кукурудза М.М. Менеджмент національних парків: Навч. посіб. - Л.: Видавничий центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2003. -127 с.

13. Маценко Г. О. Книга рекордів України. Природа навколо нас. - Тернопіль: Навчальна книга "Богдан", 2000.

14. Мироненко Н. С, Твердохлебов И. Т. Рекреационная география. - М.: Изд-во МГУ, 1981. - 207 с.

15. Національні природні парки: проблеми становлення та розвитку: Матеріали міжнар. наук.-практ. конф. - Яремча, 2000.

16. Недашкивская Н.Ю. Рекреационная система Украинских Карпат. - К.: Вища школа, 1983. - 117 с.

17. Огульчанский А. Я., Иванченко А. В., Федоренко Н. Я. Заповедники Приазовья: Путеводитель. - Днепропетровск: Преминь, 1978. - 64 с.

18. Природно-заповідний фонд України загальнодержавного значення: Довідник. - К., 1998. - 240 с.

19. Природные национальные парки Украины / П. Т. Яценко, Е. М. Гребенюк, Л. А. Тасенкевич и др.; ответ, ред. С. М. Стойко. - Л.: Вища школа, 1988.

20. Реймерс Н. Ф., Штилъмарк Ф. Р. Особо охраняемые природные территории. - М.: Наука, 1978.

21. Рекреационные ресурсы и охрана природы Украинских Карпат. - Л., 1976.

22. Рутинсъкий М.Й. Врахування ландшафтного різноманіття у функціональному зонуванні національних природних парків України / Ландшафти і сучасність: 36. наук, праць. - Київ; Вінниця: Гіпаніс, 2000. - С 98-102.

23. Фодор С. С, Терлецъкий В. К., Гладун Я. Д. Екзоти Карпат. - Ужгород: Карпати, 1982.

24. Царик Л. П., Чернюк Г. В. Природні рекреаційні ресурси: методи оцінки й аналізу. - Тернопіль: Підручники і посібники, 2001.

25.http://tourlib.net/books_ukr/fomenko24.htm

26.http://uk.wikipedia.org/wiki/Природно-заповідний_фонд

Размещено на Allbest.ru