Вплив рекреаційних ресурсів на розвиток рекреаційного господарства України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат

на тему: ВПЛИВ РЕКРЕАЦІЙНИХ РЕСУРСІВ НА РОЗВИТОК РЕКРЕАЦІЙНОГО ГОСПОДАРСТВА УКРАЇНИ

Зміст

Вступ

1 Територіальна організація рекреаційної діяльності регіонів України

2 Туристична галузь України і тенденції розвитку

Висновки

Література

Вступ

За останні роки розвитку екологічних наук свого поширення набуває нова дисципліна - рекреаційна географія. Саме в умовах ринкової економіки та інтеграції України до світової спільноти пріоритетного значення набуває рекреаційна сфера. Міждисциплінарне дослідження рекреаційних проблем у сучасних умовах завершення інтеграції наукових знань із тенденції у закономірність прискорити процес виявлення специфічного об'єкта наукового пізнання і формування на його основі предметної сутності нової географічної дисципліни - рекреаційної географії.

Актуальність теми обумовлюється багатьма аспектами розвитку сучасного суспільства, адже науково-технічний прогрес та зростаюча урбанізація постійно прискорюють процеси життєдіяльності населення, в результаті чого істотно зростають потреби в сучасних видах і формах відпочинку, відновлення кожної людини. Галопуючий розвиток технологій, науково-технічний прогрес вимагають від людей великих затрат енергії, причому дедалі більше відчувається не тільки фізична втома, але і моральний тиск.

Психологічний стан людини повноцінно можна відновити тільки на лоні природи. Ніщо так не заспокоює, як ніжне забарвлення трави і листя, приємне дзюрчання струмка чи споглядання за неповторними створіннями природи. Але важливою умовою для відпочинку є виділення так званих природних рекреаційних систем, тобто таких, що за рядом своїх властивостей придатні для використання з метою відпочинку. Тому, по-перше, постає необхідність виділення територій, придатних для організації дозвілля населення.

Друга проблема, яка вирішується рекреаційною географією, збереження цілісності і чистоти цієї території. Якщо поряд з будинком відпочинку будуть розміщені промислові об'єкти, то певний рекреаційний комплекс втратить свою привабливість.

1 Територіальна організація рекреаційної діяльності регіонів України

У вітчизняній літературі представлена велика кількість схем рекреаційного районування, що обумовлено динамікою обсягу і зростанням суспільного значення рекреаційної діяльності, супроводжуваних поглибленням територіального поділу праці.

Спершу ми вирішили зупинитися на окремих теоретичних положеннях.

Районування може трактуватися в кількох аспектах: як метод виявлення параметрів, за якими здійснюється територіальна диференціація та інтеграція географічної оболонки або її частин; як схематичне відтворення цієї диференціації та інтеграції (схема районування); як діяльність спрямована на раціональне використання природних ресурсів у відповідності із здійсненою територіальною диференціацією та інтеграцією.

Отже, рекреаційне районування - це поділ території на таксономічні одиниці, що різняться між собою рекреаційною спеціалізацією, структурою рекреаційних ресурсів і особливостями їх використання та охорони. В його сучасному вигляді даний термін був сформульований лише в 90-х рр. ХХ ст

Головними аспектами районування є: соціальний (районування підпорядковане забезпеченню оптимального функціонування рекреаційних систем), економічний (координація рекреаційної сфери з іншими галузями господарства), географічний ( виявлення особливостей територіального поділу праці у сфері рекреації, прогнозування її перспективних функцій, районів, напрямів, тенденцій та закономірностей рекреаційного освоєння територій), екологічний (створення умов для раціонального використання рекреаційних ресурсів).

Таксономічними одиницями рекреаційного районування території України є : рекреаційний регіон - рекреаційний район - рекреаційний підрайон - рекреаційний вузол - рекреаційний центр - рекреаційний заклад

Рекреаційний регіон - це територіальна рекреаційна система, до складу якої входять підсистеми тривалого та короткочасного відпочинку, санаторно-курортного лікування і туризму, управління, обслуговування, транспорту, переважно в межах економічного району [6, с. 207].

Головною функціонально-територіальною одиницею рекреаційного районування є район. Рекреаційний район - це цілісна територія, яка складається з двох взаємопов'язаних елементів - ТРС та оточуючого соціально-економічного простору, що забезпечує її ефективну діяльність, і для якої властива рекреаційна спеціалізація, або рекреаційна галузь є чи може стати конкурентноздатною. За В.Преображенським, рекреаційний район - це однорідна за характером рекреаційного використання територія, яка відрізняється від інших цілим комплексом ознак. Серед цих останніх - унікальність і наявність стандартного набору певних властивостей. Функціонування рекреаційного району підпорядковане завданню максимального задоволення рекреаційних потреб споживачів шляхом ефективного використання ресурсного потенціалу території [54, с. 173].

Рекреаційний підрайон - це сукупність рекреаційних пунктів, вузлів,що використовують на певній території спільну інфраструктуру та рекреаційні ресурси.

Рекреаційний вузол - це просторове поєднання рекреаційних систем різного функціонального профілю, ієрархії, планових і самодіяльних туристських маршрутів у межах міського або інші поселення, яке містить розвинуту рекреаційну інфраструктуру. Для вузла найхарактернішим є компактність територій, використання єдиної інфраструктури [6, с. 207].

Рекреаційні центри - це окремі населені пункти із набором рекреаційних установ або окремих об'єктів.

Базовим елементом при рекреаційному районуванні і заснуванні курортів є рекреаційний заклад - спеціалізований заклад для короткочасного і тривалого розміщення людей у процесі задоволення їх рекреаційних потреб. До рекреаційних закладів належать: санаторії та пансіонати з лікуванням, санаторії-профілакторії, будинки та бази відпочинку, а також загальнокурортні та інші лікувальні, спортивно-оздоровчі і оздоровчі центри.

Формування рекреаційних районів і перспективи їх розвитку значною мірою залежать від їх територіального розміщення відносно центрів формування рекреаційних потоків, а також інших - особливо однотипних - районів; зовнішніх баз постачання продуктами та додатковою робочою силою в пікові сезони; транспортних артерій.

Змінюваність району утворюючих ознак обумовлює несталий характер схем рекреаційного районування як таких, що відображають лише конкретний історичний зріз у розвитку рекреаційного господарства.

Вперше рекреаційне районування в СРСР було здійснене школою професора В.С. Преображенського (Інститут географії Академії наук СРСР) в 1973 р. і витончено в 1980 р. Тоді вся територія СРСР по мірі розвиненості була розділена на 4 зони і 20 районів. Через 5 років, велику деталізацію до рекреаційного районування вніс І.В. Зорін, розбивши територію СРСР на 5 зон і 31 район [4, с. 173].

Питання туристичного районування України починаючи з 70-х років розроблялось науковцями Київського науково-дослідного і проектного інституту містобудування, Інституту географії НАН України, а також Київського, Львівського Чернівецького, Сімферопольського, Донецького університетів. Першою з таких спроб стала «Схема перспективного розвитку туризму Української РСР», у відповідності з якою виділялося 4 туристичні регіони, 35 туристичних районів із ранжируванням туристичних центрів [5, с. 175].

Але, попри всі розходження в методиці дослідження даного питання, кожна з пропонованих схем виділяла Кримський і Карпатський рекреаційні райони (регіони), що підтверджує їх унікальність і місце у структурі рекреаційного господарства країни.

Взагалі вся територія України характеризується виключно сприятливими природно-кліматичними умовами та наявністю різноманітних рекреаційних ресурсів для відпочинку та лікування населення. Практично всю територію України можна вважати важливим санаторно-курортним районом.

Територія України поділяється на чотири рекреаційні регіони: Західно-Причорноморський, Дніпровсько-Дністровський, Карпатський, Кримський; і вісім районів: Євпаторійський, Донецький, Одеський, Приазовський, Придніпровський, Придністровський, Феодосійський, Ялтинський [4, с. 85].

Відомим в Україні є Західно-Причорноморський рекреаційний регіон у межах Одеської, Миколаївської і Херсонської областей. Популярністю в цьому регіоні користуються такі райони: Каро-ліно-Бугаз, Чорноморка, Шабо, а також Скадовськ, Коблево, Сергіївка, що простяглися смугою завширшки 1--3 км уздовж Чорного моря. Приваблюють відпочивальників також лимани і джерела мінеральних вод, розташовані на відстані 15-20 км від узбережжя Чорного моря. Найціннішими рекреаційними ресурсами регіону є помірний континентальний клімат, тепле море, піщані пляжі, лікувальні грязі та мінеральні води. Численні лимани, мілководні затоки (Тендрівська, Джарилгіцька) створюють сприятливий мікроклімат і доступні для масового відпочинку дітей. Найбільші запаси лікувальних грязей зосереджені у Куяльницькому, Буджацькому, Хаджибейському і Тилігульському лиманах та в Грязевому озері. Мінеральні води залягають у Причорноморському артезіанському басейні (Очаків, Коблево, Одеса, Сергіївка, Кароліно-Бугаз, Татарбунари). Тут функціонує понад 350 лікувально-оздоровлювальних закладів, серед них 55 санаторіїв і пансіонатів з лікуванням та 67 будинків і пансіонатів відпочинку відповідно на 18 584 та 30 584 ліжкомісць [3, с. 204].

Розвивається у цьому регіоні й пізнавальний туризм. Цьому сприяють морські круїзи, розгалужена мережа залізничних та автомобільних доріг. Відомими туристичними центрами є Одеса,

Миколаїв, Херсон, Білгород-Дністровський. Загальна кількість організованих рекреантів сягає 0,5 млн. осіб на рік. Якщо враховувати неорганізованих відпочивальників, то ця цифра зросте щонайменше у чотири рази [3, с. 204].

Серед морських курортних місцевостей виділяється рекреаційний район Бердянського узбережжя, що займає територію від Федотової коси до східного кордону України і входить до Східно-Причорноморського регіону. Великою популярністю тут користуються відомі кліматичні та грязеві курорти Бердянська і Маріуполя. Клімат цього рекреаційного району перехідний від морського до континентального. Купальний сезон триває з травня по жовтень. У районі Бердянська функціонують чотири санаторно-курортні заклади, з них одна турбаза. Перспективи цього району тісно пов'язані з екологічним станом приморських міст та акваторії Азовського моря.

Дніпровсько-Дністровський рекреаційний регіон: Вінницька, Волинська, Житомирська, Дніпропетровська, Донецька, Київська, Кіровоградська, Луганська, Полтавська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області. Регіон славиться мінеральними і радоновими водами [8, с. 28].

Сприятливим регіоном для санаторно-курортного лікування, оздоровлювального туризму та відпочинку є Українські Карпати.

Карпатський рекреаційний регіон включає Закарпатську, Івано-Франківську, Львівську, Чернівецьку області. У його межах зосереджена третина рекреаційного потенціалу України. У ньому виявлено близько 800 джерел мінеральної води, половина яких знаходиться в Закарпатті. Лікувальні торфогрязі, прикарпатський озокерит та сприятливі умови для клімато-лікування дають можливість розвивати мережу бальнеологічних та кліматичних курортів, пансіонатів, будинків і баз відпочинку, туристичних закладів. Природно-ресурсна база санаторної субгалузі дозволяє щороку оздоровлювати до 8 млн. людей [8, с. 117].

Регіон має найгустішу річкову мережу в країні: 8 729 річок. У ньому багато історико-культурних пам'яток. Регіон розташований на перехресті шляхів, що з'єднують Західну і Східну Європу.

Регіон мас значний потенціал рекреаційної місткості території -- площа використовуваних та зарезервованих для рекреації ландшафтів становить 616,7 тис. га. Питома вага потенційно рекреаційних територій у Львівській, Івано-Франківській і Чернівецькій областях складає 30--50 відсотків до площі області, а у Закарпатській -- понад 50 відсотків [15, с. 94].

Якщо брати до уваги нерівномірне розміщення рекреаційних ресурсів, і насамперед природно-ресурсної бази, то у регіоні можна виокремлюють три райони: Передкарпатський і Закарпатський курортно-оздоровлювальні та Гірсько-Карпатський туристсько-оздоровлювальний.

У Карпатах є великі природно-ресурсні можливості для організації і розвитку зимових видів відпочинку, зокрема гірськолижного. Сьогодні у регіоні освоєно до 30 гірськолижних трас, хоча їх кількість можна збільшити вдвічі й обслужити за сезон понад 250 тис. любителів зимового відпочинку.

Карпатський регіон має значні пізнавальні ресурси. Зокрема, в Ужгороді, Львові, Мукачеві, Самборі, Дрогобичі. Із сільських адміністративних районів високу пізнавальну цінність рекреаційних ресурсів має Мукачівський район Закарпатської, Косівський район Івано-Франківської, Дрогобицький, Старосамбірський і Сколівський райони Львівської областей.

У Карпатському регіоні діє 60 санаторіїв, 17 пансіонатів, 10 будинків відпочинку, 70 санаторіїв-профілакторіїв, 120 баз відпочинку, 150 таборів відпочинку для старшокласників і понад 180 заміських дитячих таборів [6].

Найпопулярнішим курортом є Трускавець, який спеціалізується на лікуванні захворювань нирок, печінки, сечовивідних шляхів, а також органів травлення та обміну речовин. За рік на курорті обслуговують понад 75 тис. осіб.

На кліматолікуванні спеціалізуються курорти в Яремчі, Ворохті, Косовому. У Карпатах розміщено 53 туристські бази, готелі, кемпінги, а також кілька десятків гірськолижних підйомників. Потужність туристичних закладів на день максимального розгортання становить понад 10 тис. місць. Дві третини туристичних об'єктів і 45 відсотків туристичних місць припадає на Закарпаття [8, с. 120].

Варто відзначити, що Карпатський регіон має найбагатші мисливські угіддя на Україні. Практично спортивне полювання можливе на всій території Карпат. Але можна виділити декілька зон, де концентрація мисливських угідь найбільша. Це в першу чергу державні лісомисливські господарства, яких в Карпатах є чотири, а саме:

- "Майдан"у Львівській області;

- "Осмолода"у Закарпатській області;

- "Карпати"у Закарпатській області;

- "Буковинське"у Чернівецькій області.

Якщо створити відповідні умови сервісу, дані території можуть стати популярними на міжнародному рівні, а це привабливість іноземного туриста з надходженням у регіон іноземної валюти [6, с. 58]

Для розвитку пізнавального виду рекреаційної діяльності Карпатський регіон має одні з найкращих можливостей. Тут розташовані старовинні міста, в яких зосереджена культурна спадщина європейського рівня: Львів, Дрогобич, Жовква, Чернівці, Ужгород, Галич, Мукачеве та інші міста. Слід відзначити про залишки великих замків, палаців, монастирі різних епох, у цьому прекрасному краю народилися і жили представники науки, культури і політики багатьох народів [6, с. 58]

Кримський рекреаційний регіон світового значення у межах АР Крим на Кримському півострові. Включає Євпаторійський, Феодосійський та Ялтинський рекреаційні райони, а також курортні місцевості (Ласпі, Кастрополь, Місхор та ін.) [4, с. 71].

Кримський рекреаційний регіон є унікальним центром, який об'єднує багаті природно-рекреаційні, історико-культурні та спортивно-оздоровчі ресурси. У їх числі - Чорне та Азовське моря, лікувальні грязі, термальні та мінеральні води бальнеологічних курортів, численні пам'ятники, що належать різним епохам і культурам, створені різними народами.

Кримський рекреаційний регіон - найбільш популярний в Україні і всесвітньо відомий санаторно-курортний і оздоровчий центр. М'який середземноморський клімат Південного берега Криму є визначальним чинником зростання популярності регіону. Щороку тут оздоровлюється до 8 млн. людей. У Криму функціонує понад 700 лікувально-оздоровлю-вальних закладів, зокрема 128 санаторіїв та пансіонатів з лікуванням, 130 будинків відпочинку та пансіонатів. їх загальна рекреаційна місткість складає 207,2 тис. місць. Чисельність організованих рекреантів сягає 2 млн. осіб, серед них 170 тис. іноземних туристів. Структура курортно-рекреаційної мережі Криму на 30 відсотків складається з лікувальних закладів і на 70 -- із закладів відпочинку [4, с. 73].

Найпопулярнішими курортами на заході Криму є Євпаторія, Саки, на півдні -- Ялта, Алушта, Гурзуф. Питома вага потенційно рекреаційних територій у структурі земель Кримського півострова становить 20 відсотків площі регіону [6].

Так, маючи величезний рекреаційний потенціал - понад 2200 об'єктів (33118 га природних заповідних територій, зі своїми природними пам'ятниками, рельєфом, водопадами, озерами, річками, лікувальними джерелами, печерами, унікальною рослинністю, тваринним світом і т.д.; 17 державних музеїв з 26 філіями, 300 суспільних і відомчих музеїв), рівень розвитку технічних систем і інженерних споруд у цілому знаходиться на дуже низькому рівні [63].

Рекреаційні заклади потребують загальної реконструкції для підвищення рівня сервісу, комфортності, розширення спектру рекреаційних та супутніх послуг. Розвиток індустрії колективного відпочинку, орієнтований на задоволення потреб рекреантів низького та середнього рівня забезпеченості, передбачає модернізацію санаторіїв, реконструкцію будинків відпочинку з цілорічним режимом роботи, розвиток мережі туристичних маршрутів (пішохідних, водних, кінних), розвиток мережі супутніх послуг для рекреантів. Організація індивідуального відпочинку, що забезпечує задоволення потреб рекреантів з високим рівнем доходу, повинна відповідати найвищим світовим стандартам. Це передбачає будівництво спеціальних котеджів, які можуть здаватися в оренду або продаватися, будинків відпочинку зі здачею в оренду юридичним особам; організацію служби забезпечення індивідуального відпочинку.

Кримський регіон має всі умови для розвитку рекреаційного господарства і могутньої туристичної індустрії. Але не дивлячись на процвітання окремих курортних і туристичних центрів, у цілому галузь знаходиться в занепаді. Розвитку курортно-рекреаційного господарства Криму перешкоджає невирішеність ряду проблем, одна з них нерозривно пов'язана з кризовим станом економіки країни, інші мають переважно локальний і галузевий характер. Серед окремих чинників слід, перш за все, назвати низький життєвий рівень населення України, величезні масштаби реального безробіття, високі ціни на санаторно-курортні послуги, багаторазове збільшення транспортних тарифів та ін. Радикально ситуацію можуть змінити тільки оздоровлення економіки, подолання системної кризи, підвищення життєвого рівня населення, його купівельної спроможності.

Гальмує відновлення і розвиток санаторно-курортного комплексу Криму також відсутність чіткого законодавства з курортно-рекреаційної діяльності в нових умовах. Особливо гострими є проблеми власності, оподаткування, фінансування. Якщо протягом багатьох років свого існування рекреаційна галузь була дотаційною, то тепер вона не тільки позбавлена державних асигнувань, але і зі сплати податків прирівнюється до промислових підприємств. Такі чинники, при незмінному механізмі господарювання, призводять до подорожчання санаторно-курортних послуг, зменшення завантаження рекреаційних установ і, кінець кінцем, до величезних збитків галузі.

Для розвитку рекреаційної сфери необхідно в корені перебудувати інвестиційну політику в Криму у напрямі створення такої економічної структури республіки, яка забезпечила б пріоритетний розвиток рекреаційної функції. Територіальною формою організації господарства Криму повинен виступати рекреаційний комплекс з набором послуг, який задовольняє вимогам ринку і наближає його до стандартів міжнародного рівня.

Отже, рекреаційний комплекс України є багатофункціональним. Його діяльність сприяє масовому оздоровленню населення, а з іншого боку -- вимагає підвищеної уваги до соціально-економічного розвитку територій рекреаційної орієнтації.

2 Туристична галузь України і тенденції розвитку

Перші форми туризму почали проявлятися на території України дуже давно. Людям завжди була притаманна природна цікавість, їм кортіло дізнатися, як живуть інші народи, чи просто відвідати інші землі в пошуках чогось незвичайного. Розвитку туризму сприяло вдале геополітичне положення України, що розташувалася на перехресті багатьох важливих торгівельних шляхів. Завдяки цьому нашу країну щороку відвідувала значна кількість іноземних купців, які, приїжджаючи додому, розносили славу про Україну, про її багаті природні ресурси, гостинний народ та цікаві традиції, тим самим приваблюючи все більше охочих побувати в Україні.

Сучасних рис туризм в Україні став набувати з початку ХІХ ст. У цей час відома організація «Руська трійця» займалася організацією та популяризацією серед населення, особливо серед інтелігенції, народознавчих мандрівок Батьківщиною. Зокрема, Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич та Яків Головацький заохочували до пізнання історії України, ознайомлення з її культурно-історичними та природними пам'ятками. Згодом активними громадськими діячами було досліджено лікувальний та рекреаційний (відпочинковий) потенціал Криму, Прикарпаття та Закарпаття, визначено особливості цих територій та перспективи їх розвитку [17, с. 124].

Перші організації, що пропонували здійснення туристичних подорожей (туристичні бюро), почали виникати наприкінці ХІХ ст. Так, 1895 року розпочало діяльність Ялтинське екскурсійне бюро, яке стало однією з перших подібних організацій в Україні. Згодом аналогічні організації створюють і на заході країни - основними центрами розвитку туризму стають Львів, Перемишль, Галич тощо. На межі ХІХ-ХХ ст. починається освоєння рекреаційних місцевостей в районі Яремче, Ворохти, Косова, Верховини та ін. [14, с. 4].

Із приходом ХХ ст. розвиток туризму в Україні відбувається значно інтенсивніше. У 20-х роках на Донбасі, як найбільш промислово розвиненому регіоні, починають працювати перші будинки відпочинку. Згодом подібні заклади створюють і в інших місцевостях. Почала розвиватися специфічна галузь - курортологія. Створено Одеський науково-дослідний інститут курортології (1928 року) для лікування та профілактики багатьох захворювань за допомогою грязелікування та бальнеотерапії.

За часів Радянського Союзу розвиток туризму в Україні базувався на відомчій та профспілковій основі. Своєрідним видом пільг стала видача путівок на бази та в будинки відпочинку. Діяла спеціальна структура - «Укрпрофтуризм», що керувала профспілковим туризмом. Частина прибутку від путівок надходила до місцевих бюджетів, далі ці кошти використовувались для прокладання та модернізації транспортних шляхів, відновлення культурних та історичних пам'яток тощо. Іноземним та міжнародним молодіжним туризмом опікувалися «Інтурист» та «Супутник» відповідно. Загалом, за часів СРСР туристична галузь України функціонувала в складі єдиного рекреаційно-туристичного комплексу Радянського Союзу; усі курорти та об'єкти рекреаційної діяльності належали державі, відповідно, керівництво ними здійснювалося централізовано [10, с. 124].

Зі здобуттям Україною незалежності починається новий період розвитку туризму. У перші роки після проголошення самостійності нашої держави туристична галузь значно занепала. Складна, нестабільна політична ситуація відлякувала іноземних туристів - їх кількість у ці роки скоротилася на 80 %. Так, 1992 року Україну відвідало лише 120 тис. туристів [9, с. 114].

За кілька років становище індустрії туризму почало змінюватися. 1995 року Верховна Рада прийняла закон «Про туризм». У цьому документі подано визначення поняття туризм, під яким розуміють виїзд із постійного місця проживання на термін від 24 годин до 1 року, причому на території перебування в цей час виключається будь-яка оплачувана діяльність. Цей закон також визначав основні засади розвитку туризму в Україні, його пріоритетні напрямки та джерела фінансування [9, с. 115].

За останні роки туризм отримав значний розвиток і став масовим соціально-економічним явищем міжнародного масштабу. Швидкому його розвитку сприяє розширення політичних, економічних, наукових і культурних зв'язків між державами і народами світу.

Сьогодні туризм визначають як «феномен XXI століття», який став одним з провідних напрямків соціально-економічної діяльності. Туристичний бізнес можна справедливо вважати бізнесом XXI століття, так як він є одним з найбільш динамічних і прибуткових серед усіх галузей світового господарства. Про глобальність туризму та пріоритетність у світовій економіці свідчать досить значні доходи від туризму, складових 8% світового експорту і 30% міжнародної торгівлі послугами, і щорічне зростання світових туристичних потоків на 4-5% [17, с. 134].

Україна об'єктивно має всі передумови для інтенсивного розвитку внутрішнього та іноземного туризму: особливості географічного положення та рельєфу, сприятливий клімат, багатий природний, історико-культурний та туристично-рекреаційний потенціал. Однак сьогодні в Україні розвиток цієї важливої галузі економіки, яка, за розрахунками фахівців, лише у вигляді податків могла б щороку приносити в державну скарбницю до 4 млрд дол. США, недостатній.

Аналіз ситуації в Україні показує, що туристичне господарство поступово розвивається, хоча не характеризується стабільним зростанням. Так, в 2007 р. нашу країну відвідало 23122157 іноземних відвідувачів, потім в 2008 р. даний показник збільшився на 10,06% і склав 25449078 відвідувачів, то в 2009 р. кількість іноземних відвідувачів знизилося на 18,28% і склало 20798342 відвідувачів. Аналогічне коливання за роками кількості туристів характерне і для внутрішнього туризму [17, с. 134].

Дані тенденції можна пояснити розвитком кризових явищ в економіці України і в світовій економіці, падінням курсу національної валюти. Зараз в Україні туристична діяльність перебуває у стадії реформування і розвитку. Наявні туристичні ресурси використовуються не повністю. Загалом в роботі туристичної галузі України можна виділити такі проблеми, які стримують її розвиток [19, с. 255]:

ь відсутність розгалуженої системи інформаційно-рекламного забезпечення діяльності галузі та туристичних представництв за кордоном. Недостатня поінформованість населення про готелі, інші заклади відпочинку, тури по країні, туристичні послуги;

ь відсутність цивілізованих умов перетину кордону та несприятливий візовий режим для іноземних туристів;

ь податкове законодавство, яке не сприяє вкладенню інвестицій в інфраструктуру туризму та санаторно-курортний комплекс;

ь неефективне та нераціональне використання природних ресурсів, а також відсутність чіткої стратегії розвитку індустрії туризму та чіткого його регулювання. Недостатньо розвинена інфраструктура, а також система транспортного обслуговування туристів та населення стають на заваді швидкому піднесенню та поширенню туристичної слави країни, часто ставлять охочих відпочити перед вибором. Тому розвиток туристичної інфраструктури та транспортних шляхів сполучення є одним із першочергових завдань;

ь якість надання туристичних послуг. За цим показником Україна значно відстає від багатьох держав із подібним рекреаційно-туристичним потенціалом. Внаслідок цього багато наших співвітчизників надають перевагу іноземним курортам, отримуючи фактично за ті самі гроші набагато вищий рівень обслуговування та комфорту та стаючи при цьому інвесторами в економіку іноземних держав. Підняття рівня якості вітчизняних туристичних послуг до європейських стандартів значно прискорило б розвиток туризму в Україні та привабило б більше охочих відпочити з України та близького зарубіжжя.

Таким чином, туризм в Україні є важливим об'єктом вивчення, оскільки дана галузь є перспективним напрямком розвитку економіки нашої країни, розвиток якого здатне забезпечити зростання добробуту населення та економіки держави в цілому.

Туристична галузь, враховуючи її значний вплив на економічний та соціальний розвиток країни, розгалуженість господарських зв'язків, потребує регулювання, підтримки та пильного контролю з боку держави.

Проаналізувавши ситуацію в туристичній галузі України, можна виокремити її головні проблеми та спробувати знайти альтернативний шлях виходу з кризи, що включає такі заходи [9, с. 37].:

1)підвищення ефективної інформаційно-комунікаційної інфраструктури;

2) створення позитивного образу України як туристичної держави;

3) активне просування національного туристичного продукту як на внутрішньому, так і на міжнародному ринку туристичних послуг;

4) створення в Україні транспортних кордонів.

Розвиток інноваційної діяльності сприятиме створенню нових оригінальних туристичних продуктів, комплексному використанню та збереженню навколишнього природного середовища та культурної спадщини.

Туристична галузь, хоч і дуже повільними кроками, починає збільшувати свої показники. Але не можна зупинятися на досягнутому. Саме від того, яким шляхом піде зараз розвиток галузі, залежить все її майбутнє і стан економіки, а отже, і життя України в цілому.

Висновки

рекреаційний туризм україна

У світлі національного і культурного відродження України розвиток рекреації набуває сьогодні особливого значення. Адже рекреація - це одна з форм раціонального використання вільного часу, проведення змістовного дозвілля, задоволення пізнавальних інтересів, оздоровлення та лікування населення.

Внаслідок проведеної роботи можна зробити висновок, що Україна має великий потенціал бути конкурентоспроможною.

По-перше, кліматичні та природні умови вигідно вирізняють Україну серед інших країн Європи.

По-друге, Україна має багатовікову історію, свої традиції, багато культурних та історичних пам'яток, що саме зараз все більше й більше привертає увагу іноземних туристів.

По-третє, наша країна вже має достатню матеріально-технічну базу, яка тільки вимагає досить великих капіталовкладень та удосконалення. Можливо необхідно зменшення кількості рекреаційних зон за рахунок покращення їх якості. Становлення України як конкурентоспроможної країни у рекреаційній галузі стримується загальною економічною кризою, схильністю працівників галузі до споживацької психології, відсутністю належної інфраструктури, застарілістю законодавства.

Показано, що Україна має великі передумови для розвитку рекреаційних територій, які обумовлені наявністю природних бальнеологічних ресурсів, мережею санаторно-курортних закладів і необхідної для їх функціонування інфраструктури.

Література

1. Авдотьин Л. Н., Лежава И. Г., Смоляр И. М. Градостроительное проектирование. / Л. Н. Авдотьин, И. Г. Лежава, И. М. Смоляр. - М. : Стройиздат, 1989. - 432 с.

2. Амоша О. І. Людина та навколишнє середовище: економічні проблеми екологічної безпеки виробництва. - НАН України. Ін-т економіки пром-сті. / О. І. Амоша. -- К. : Наук. думка, 2002. -- 305 с.

3. Багрова Л. А., Подгородецкий П. Р. Физико-географические (природоведческие) основы рекреационной географи. - Симферополь : СГУ, 1982. С. 5-8.

4. Бархин М.Г. О красоте города // Эстетическая выразительность города. Сборник ВНИИИ Мин. Культуры СССР. Ред. Швидковского О.А. -М.: изд-во «Наука», 1986. С 45 72.

5. Бейдик О. О. Навчально-методичний комплекс дисципліни «Рекреаційна географія» для студентів спеціальності «Туризм» спеціалізації «Міжнародний туризм». / О. О. Бейдик. - К. : ВГЛ «Обрії», 2007. - 98 с.

6. Бейдик О. О. Рекреаційно-туристські ресурси України: Методологія та методика аналізу, термінологія, районування: Монографія. / О. О. Бейдик. - К.: Видавничо-поліграфічний центр „Київський університет”, 2001. - 395 с.

7. Білоконь Ю. М. Еволюційні тенденції в теорії та методології регіонального планування. - Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора архітектури за спеціальністю 18.00.04 - "Містобудування та ландшафтна архітектура". / Ю. М. Білоконь. - Київський національний університет будівництва і архітектури. - Київ, 2003 р.

8. Білоконь Ю. М. Управління розвитком територій. / Ю. М. Білоконь. - К. : Укрархбудінформ, 2002. - 160 с.

9. Білоконь Ю. М. Регіональне планування. Теорія і практика // За ред. І.О.Фоміна - К. : Логос, 2003. - 259 с.

10. Бобкова А. Г. Правовое обеспечение рекреационной деятельности. / А. Г. Бобкова. - Донецк : Юго-Восток, 2000. - 308с.

11. Ван Ціншен, Топчієв О. Г. Теоретичні та методичні аспекти рекреаційної географії: сучасний підхід. // Український географічний журнал. - 2003. - №1. - С.45-49.

12. Владимиров В. В. Актуальные проблемы развития малых городов./ В. В. Владимиров. - ПГС, 1996, №8. С. 29-31.

13. Гавриленко О. П. Екогеографія України: Навч. посіб. / О. П. Гавриленко. - К. : Знання, 2008. - 646 с.

14. Гидбут А. В., Мезенцев А. Г. Курортно-рекреационное хозяйство: региональный аспект. / А. В. Гидбут, А. Г. Мезенцев. - М. : Наука, 1991. - 91 с.

15. Гудзь П. В. Економічні проблеми розвитку курортно-рекреаційних територій. / П. В. Гудзь. - Донецьк, 2001. - 270 с.

16. Долішній М. І., Нудельман М. С., Ткаченко К. К. та ін. Карпатський рекреаційний комплекс / Академія наук УРСР.Львівське відділення Інституту економіки. - Київ : Наукова думка, 1984. - 147 с.

Размещено на Allbest.ru