Пустелі Африки

Дослідження географічного положення, кліматичних поясів, природних зон та ресурсів Африки. Аналіз впливу природних умов та ресурсів пустель Африки на низький економічний розвиток окремих африканських країн. Характеристика пустель Сахара, Талак та Наміб.

Рубрика География и экономическая география
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 23.05.2012
Размер файла 94,3 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

На узбережжі майже немає різниці між денними і нічними, чи зимовими і літніми температурами; температура повітря тут рідко виходить за межі від 10 до 16 °C. У внутрішніх областях пустелі літні температури сягають 31 °C; лише в місцях, куди не досягає прохолодний морський бриз -- з підвітряного боку дюн чи в глибоких каньйонах -- спостерігаються температури вище 38 °C, характерні для пустель низьких широт. Вночі у внутрішніх областях температура подеколи опускається до нуля. Щороку протягом декількох днів, як правило, навесні чи восени, зі сходу налітає гарячий сухий вітер (місцеві жителі називають його берг, тобто «гірський»). Він підвищує температуру повітря вище 38 °C над всією пустелею і приносить великі хмари пилу, які досягають океану і помітні навіть з космосу.

Рідкі дощі, як правило, випадають в виді коротких потужних злив. Щорічний рівень опадів на узбережжі дорівнює 13 мм, а з просуванням вглиб континенту поступово збільшується, досягаючи рівня 52 мм біля підніжжя внутріконтинентального плато на східній межі пустелі. Але буває роками, що дощі не випадають зовсім. Втім, внаслідок особливостей клімату, вранці тут спадає дуже рясна роса, і для деяких видів рослин і тварин, вона є більш важливим джерелом вологи, ніж опади. Крайнього півдня пустелі іноді досягають зимові шторми, які вирують над південною Африкою в районі мису Доброї Надії ; на високих південних горах подеколи випадає сніг.

До початку XX ст. по пустелі кочували рідкі групи народу сан (бушменів). Вони збирали все, що можна знайти їстівного на березі моря, і полювали у внутрішньому Намібу, під час своїх мандрівок часто маючи за джерело води тільки гіркий сік пустельних динь цама. Невелика кількість гереро по цей час займається традиційним скотарством в пустельній частині Каоковелду, переганяючи стада худоби та кіз між рідкими колодязями. Однак більша частина Намібу зараз зовсім ненаселена і незаймана будь-якою економічною активністю після того, як аборигенні народи переселилися до більш сприятливих місць і пристосувалися до інших способів життя [19].

Степові розлоги на крайньому півдні внутрішнього Намібу поділені між великими приватними фермами (ранчо), де працюють місцеві жителі під керівництвом європейських менеджерів. Ці ферми займаються вирощенням каракулевих овець; шкіри новонароджених ягнят овець цієї породи, покриті хвилястою м'якою вовною, експортуються до Європи, де з них шиють зимовий одяг.

Більшість території північного та центрального Намібу є заповідною та рекреаційною зоною. Національний парк «Пустеля Наміб» в центральній частині надає притулок стадам зебр, антилоп і страусів. Смуга 210 км завдовжки удовж узбережжя на північному заході від Свакопмунду, становить Національну туристську зону Західного узбережжя; в її межах знаходиться тюленевий заповідник Кейп-Кросс, створений для захисту традиційних місць розмноження тюленів. Далі на північ знаходиться Національний парк «Берег Скелетів», доступ до якого обмежується з міркувань збереження і захисту тендітної пустельної екосистеми.

На великій території між річками Кусейб і Оранжевою і на 130 км вглиб континенту знаходиться заборонена зона - Шпергебіт, доступ до якої суворо обмежений через наявність в ній родовищ алмазів. Алмази видобуваються промисловим способом з алювіальних наносів поблизу узбережжя, переважно біля гирла Оранжевої. Алмази становлять біля третини всього намібійського експорту.

На намібійському узбережжі Атлантичного океану існує лише чотири значні міські центри.

Свакопмунд -- літня столиця країни і популярний океанський курорт, який досі зберігає атмосферу колоніальних часів, коли Південно-Східною Африкою володіла Німеччина. З середини грудня до середини лютого більшість столичних і урядових функцій переміщується з Віндхуку до Свакопмунду, щоб уникнути літньої спеки, яка панує у внутрішніх областях країни. Розвитку Свакопмунду сприяла розробка родовищ уранових руд в 40 км на схід.

Портове місто Уолфіш-Бей розташоване на південь від Свакопмунду; раніше воно належало до Південної Африки і було приєднане до Намібії в 1994 році. Це сучасне місто зі змішаним населенням; тут живе багато переселенців нама з центру і півдня країни, але більшість місцевих африканців становлять трудові мігранти амбо з Анголи, які працюють в порту. Порт служить базою великому рибальському флоту, який постачає рибу, як до підприємств рибної промисловості у місті, так і до плавучих рибоконсервних заводів у відкритому морі.

Людериц, невеликий порт в мілководній скелястій бухті в південній Намібії, веде невелику торгівлю з Уолфіш-Беєм і Кейптауном і є центром лову та переробки омарів.

Ораньємунд в гирлі Оранжевої -- шахтарське місто і центр видобутку алмазів на південному узбережжі і на північному березі Оранжевої.

Пустелю Наміб перетинають залізничні лінії і асфальтовані автодороги, які виходять з Уолфіш-Бею--Свакопмунду і Людерицу і з'єднуються з внутріконтинентальною транспортною мережею Намібії і Південної Африки. Існують також прибережні автодороги: зі Свакопмунду на північ приблизно на 210 км уздовж туристичної зони, між Свакопмундом і Уолфіш-Беєм і між Людерицем і Ораньємундом; на решті території пустелі -- на півночі в Каоковелді і між Уолфіш-Беєм і Людерицем -- сучасних транспортних шляхів немає [17].

В пустелі можна виділити шість природних зон зі своїми характерними типами рослинності:

· прибережна зона, де рослинність складається з сукулентів, які більшість вологи отримують від туману і роси;

· зона зовнішнього Намібу, практично позбавлена будь-якої рослинності;

· степова зона внутрішнього Намібу, яка може бути голою роками, але після дощів покривається густим килимом невисоких трав, як однорічних, так і багаторічних, що переживають посуху під землею у вигляді цибулин та бульб;

· дюни внутрішнього Намібу, на яких може рости несподівано багате різномаїття чагарників і високих трав;

· долини найбільших річок, уздовж яких можуть рости великі дерева, зокрема акації ;

· південна зона зимових дощів, де ростуть чагарники, які здатні витримувати літню посуху.

Одна з найдивовижніших місцевих рослин -- тумбоа «Додаток Д», чи вельвічія, росте в північній частині пустелі. Вельвічія відрощує лише два гігантських стрічкоподібних листки, що повільно ростуть все її життя, яке може сягати 100 років і більше, але рідко перевищують 3 м завдовжки, тому, що постійно стираються вітром, який роздирає листя на вузькі смуги і переплутує їх. Листя кріпляться до коренеплоду, який нагадує велетенську редиску конічної форми від 60 до 120 см в діаметрі, і стирчить з землі на 30 см. Коріння вельвічії входить в землю на значну глибину. Вельвічія відома своєю здатністю рости у надзвичайно сухих умовах, використовуючи росу і туман, як основне джерело вологи.. Сіро-зелене листя вельвічії, жорстке і шкірясте, стелиться по землі кошлатими пасмами. Воно не відрізняються красою, але дуже ефективно зберігає вологу. Тому вельвічія виживає в таких умовах, які не може витримати жодна інша рослина. До того часу, коли вельвічія досягає столітнього ювілею і готова до розмноження, два її листки стають схожими на купу сухого компосту, нанесену вітрами пустелі. Між тим столітні рослини лише підлітки. Ріст цих дерев припиняється тільки тоді, коли вони доживають до 2000 років. Вельвічія -- ендемічна рослина для північного Намібу -- зображена на державному гербі Намібії [4].

В трохи вологіших місцях пустелі зустрічається інша визначна рослина Намібу -- нара «Додаток Д», ще один місцевий ендемік, що росте на піщаних дюнах. Її плоди становлять харчову базу і джерело вологи для різних тварин, які зазвичай не спроможні вижити у пустелі -- від африканських слонів до антилоп і дикобразів. Нара -- кущ, гілки якого покриті парними колючками довжиною 2-3 см, а її плоди формою нагадують диню і також покриті колючками. Більша частина рослини знаходиться під піском, як і коріння, 30 см завтовшки і довжиною до 40 м, яким рослина дотягується до глибоких водоносних горизонтів. Плоди сягають розміру страусиного яйця і важать до 1 кг. Вони містять велику кількість води, а насіння багате на жири (біля 55%) і білки (30%). Як плоди, так і насіння нари їстівне і для людини. Нара використовується в Намібії, як лікарська рослина: проти шлункового болю, для прискорення загоювання ран, а також, як природний захисний засіб від сонячного проміння.

Ще одна характерна пустельна рослина -- кокербом, чи сагайдачне дерево «Додаток Д» -- сукулент висотою до 7 м. Дерево має щільну округлу крону і зовнішнім видом нагадує велетенський канделябр на сотні свічок. Синювато-зелене листя з невеликими колючками по краях, росте розетками на верхівках гілок. Сагайдачне дерево може сягати 9 м заввишки і має стовбур до 1 м завтовшки. Воно може накопичувати велику кількість води в губчатій серцевині стовбура і листі, і переживати тривалі періоди посухи. Незважаючи на своє походження з жарких пустельних регіонів, сагайдачне дерево здатне витримувати значні короткочасні заморозки [4].

Полонини та дюни внутрішнього Намібу надають притулок декільком різновидам антилоп, зокрема гемсбок (орікс) і шпрінгбок, а також страусам і подекуди зебрам. Слони, носороги, леви, гієни і шакали зустрічаються на півночі пустелі, особливо в долинах рік, які течуть з внутрішнього плато до Атлантики. Дюни зовнішнього Намібу служать домівкою деяким павукам, комахам (в основному жукам і мурашкам) і плазунам, зокрема геконам і зміям, але ссавці тут практично відсутні.

Прибережне море, внаслідок створюваного течією Бенгела апвелінгу, надзвичайно багате рибою. Воно приваблює сюди велику кількість тюленів, які в сезон розмноження виходять на пустельні береги сотнями тисяч, щоб вивести малят. Тюленячі лежбища знаходяться переважно в межах Шпергебіту та національного парку «Берег Скелетів», доступ куди суворо обмежений ; туристи відвідують лише лежбище на території заповідника Кейп-Кросс на півночі від Свакопмунду. Тюленями живляться групи хижаків шакалів, гієн, а також так звані берегові леви, які полюють на хворих та знесилених особин і малят і деякі гризуни. Прибережна зона з островами також щільно населена колоніями морських птахів -- фламінго, пеліканів, бакланів; на півдні, на островах бухти Людериц, існують значні колонії пінгвінів.

Пустеля Наміб існує вже близько 80 млн. років. Місцеві тварини, в процесі еволюційного розвитку пристосувалися до пустельної спеки і посуги. Наприклад, намібський гекон може бігати по піску, який розжарюється сонцем до 60 °C; коли йому доводиться зупинитися, він стоїть по черзі то на одній, то на другій парі ніг, врятовуючи їх від опіків. Коли температура підіймається ще вище, він просто закопується в пісок, який вглибині значно прохолодніший. Подібну стратегію виживання демонструють також місцеві гримучі змії і карликові гадюки, під час полудневої спеки. При тому кінчик хвоста вони залишають на поверхні і використовують його як наживку для приваблення дрібних тварин, що приймають хвіст за комаху. Інші тварини повністю перейшли на підземне життя, як, наприклад, золотисті кроти [18].

Джерела питної води в пустелі надзвичайно рідкі, і місцеві рослини і тварини винайшли дивовижні способи її здобуття. Вночі і рано вранці південно-західний вітер несе вглиб країни хмари густого туману, який досягає відстані до 80 км від узбережжя, і багато місцевих рослин та тварин мають шкіру, пащу, чи листя, спеціально пристосовані для збирання ранкової роси. Найвищий ступінь пристосування до цього демонструють місцеві жуки. Вранці вони підіймаються на гребні високих дюн і здіймають черевце догори; на черевці конденсується волога, яка стікає по ньому до рота.

Великі тварини також пристосовуються до пустельних умов; наприклад, носороги -- шляхом збільшення своєї харчової території. Один носоріг в пустелі харчується з площі близько 2000 км?, в декілька разів більше, ніж носороги в інших африканських місцевостях. Вони також мають ширші ноги, які менше провалюються в пісок. Пустельні слони демонструють надзвичайний хист до пошуків та розкопування джерел ґрунтових вод; вони роблять це настільки успішно, що появляється загроза вичерпання запасів підземних вод в деяких місцевостях. Але з усіх великих ссавців найбільш пристосовані до пустелі антилопи орікс. Вони можуть обходитися взагалі без води -- всю вологу, потрібну їм для життя, вони отримують з їжі; до того ж, вони здатні без шкоди для себе витримувати підвищення температури тіла до 40 °C.

Дослідження берегів пустелі почалося в XV ст. португальськими експедиціями, які шукали морського шляху на Схід довкола Африки. Просуваючись на південь уздовж африканського узбережжя, португальці встановлювали по березі кам'яні хрести з написами, які свідчили про приєднання цих земель до володінь португальської корони. Один з таких хрестів зберігся до теперішнього часу на березі пустелі Наміб на мисі Кейп-Кросс, на північ від Свакопмунду.

На початку XIX ст. бухта Уолфіш-Бей служила базою китобійному флоту з Нової Англії, також існували декілька караванних шляхів через пустелю, якими торговці й місіонери діставалися до районів внутрішнього плато. Зрештою про пустелю майже нічого не було відомо до кінця XIX ст. Лише коли в південно-західній Африці була заснована німецька колонія, почалося планомірне вивчення і картографування цієї місцевості [1].

2.2 Чалбі - глинисто-солончакова пустеля

Чалбі - глинисто- солончакова пустеля в Африці, розташована в північній частині Кенії, на схід від озера Туркана. Назва пустелі мовою габбра означає « голий і солоний ». Це найпосушливий і найжаркіший район Кенії. Вона утворилася на місці стародавнього озера [9].

2.3 Напівпустельна область Калахарі

Калахарі «Додаток Е» -- природна, переважно напівпустельна область в центральній частині Південної Африки, на території Анголи, Ботсвани, Замбії, Зімбабве, Намібії і ПАР.

Калахарі -- обширна впадина (довжина з півночі на південь біля 2 000 км, ширина понад 1 200 км, площа близько 630 тисяч км? ), окантована на сході і заході ступінчатими плато і глибовими хребтами; на півночі її кордоном служить водорозділ Конго--Замбезі, на півдні -- долина річки Оранжева. Переважають висоти 900--1 000 метрів. На рівнинній поверхності -- червоні і білі піски, що утворюють пологі дюни (висота до 100 м на півдні і південному заході); на заході - солончаки.

Клімат переважно тропічний, на захід від річки Замбезі субекваторіальний. Опадів тут випадає від 150 мм на рік на півдні і до 1 000 мм - на півночі. Калахарі -- один з найспекотніших районів Південної Африки. Середньомаксимальна температура + 29°C, а середньомінімальна + 12 °C, випаровуваність 3 000 мм.

Пустеля Калахарі займає площу 260 000 км? і є частиною Південно-Африканського плоскогір'я. У посушливий період тутешня рослинність висихає, але швидко оживає в періоди дощів, стаючи поживою для багатьох тварин. Південно-східний пасат, що дме з Індійського океану, несе хоча й тропічне, але зволожене над океаном повітря. Тому Калахарі зволожується значно більше, ніж Сахара, і є не пустелею, а напівпустелею.

Калахарі називають пустелею, хоча вона більше схожа на напівпустелю, оскільки середньорічна кількість опадів у ній значно перевищує кількість опадів, що зазвичай випадають у справжній пустелі. Це є плоскогір'я з майже однорідним рельєфом. Деякі місця, завдяки спорудам таких гуртосімейних комах, як терміти, піддаються меншій ерозії, аніж пухкий грунт і пісок. Це сприяє утворенню островів у дельті Окванаго. Соляні озера розкидані в різних місцях, особливо багато їх у засушливій південній частині пустелі Калахарі [6].

На відміну від Сахари, літо в Калахарі досить вологе, і тому тут мешкає багато різних звірів. Період дощів триває з жовтня по березень місяць - на південній півкулі це якраз відповідає літній порі. Опади випадають місцями й досить таки нерегулярно. Найбільше опадів, до 450 мм, випадає на півночі і сході Калахарі, тоді як у південно-західній частині пустелі їх випадає рівно наполовину менше. На початку літнього періоду, у вересні місяці, в усіх річках дуже мало води, а часом вони повністю пересихають. У квітні, навіть у самих дощових районах, рівень опадів скорочується до 25 мм, і тоді наступає час посухи. Температура на півдні пустелі може досягати 47°С. Вночі, як і в усіх пустелях, температура повітря тут різко падає, і нерідко трапляються нічні заморозки. Від клімату залежать шанси на виживання тут тварин, оскільки їжа у великих кількостях є доступною лише у період дощів. Саме в цей час у більшості травоїдних тварин з'являється потомство.

Пересохлі соляні лагуни і озера можна зустріти у багатьох куточках території Калахарі. Вони займають найбільш плоскі ділянки суходолу. Соляні озера - це продукт клімату і належать до характерних форм засушливих і напівзасушливих земель. Такі озера можна зустріти у місцях, де кількість вологи, що випаровується, перевищує кількість опадів, що випадають. Вони утворюються протягом тривалих років і є результатом навперемінної дії опадів, які затоплюють великі площі, й випаровувань, які їх осушують. Більшість річок та інших водоймищ Калахарі є тимчасового характеру - це означає, що вони існують тільки у період дощів. Під час посухи вони зникають. Вода містить у собі мінерали та солі, то ж, чим інтенсивніше випаровується вода, тим більшою стає у ній концентрація солей та мінералів. Після цілковитого випаровування води на землі залишається тверда кірка, що складається переважно з солей та мінералів.

На півночі Калахарі - рідколісся, паркові савани з акаціями, молочайними і баобабами ; на південь від 20° південної широти -- опустеленні дерево-чагарникові савани; на південь і південний захід -- ландшафти напівпустель і пустель, на значних просторах позбавлені рослинного покриву. Територія Калахарі з північної сторони обмежена саванними лісами, а з півдня - острівцями рослин, що пристосувалися до життя в посушливих місцях. У північній частині пустелі ростуть великі дерева: фігові, ебенові й баобаби, а земля, здебільшого, вкрита травою. Проте, чим далі, тим місцевість стає все більш посушливішою і пустельною, у ній зустрічається все менше дерев. Трава не покриває землю цілком, але місцями все таки зустрічається. Більшу частину пустелі вкриває чагарник. У найбільш посушливих куточках ростуть лише рослини з товстим стовбуром і розвиненим корінням. Пальмові гаї зростають у місцях, де звірі залишили свої екскременти. У період дощів можна милуватися казковим цвітінням рослин [11].

У пустелі Калахарі можна зустріти таких представників фауни: слон, гіпопотам, зебра, лев, сарнобик, антилопа-стрибун, павіан, кама, гієна, піщанка, сумчастий щур, довгоніг, летючі собаки. Птахи: чоботар (шилодзьобка), сипухи, голоногі сірі сови, крикливий орлан, фламінго, єгипетський гусак, червоногруда мала гуска, якани, малий строкатий зимородок, зелений голуб, журавель вінценосний, страус. Рептилії: крокодил, різні види жаб, ящірки, пітон, африканська яєчна змія, карликова гадюка. Комахи: мурахи, жужелиці, одноденки, терміти. Інші безхребетні: скорпіони, креветки. Риби: сом, щука, форель [12].

РОЗДІЛ 3. Екологічні проблеми пустельних зон Африки

Пустелі - це загадкові і дивні місця. Вони лякають, наводять жах. Їх важче підкорити, ніж навіть найвищі гірські вершини. Вони займають величезні простори, особливо в Африці. Господар пустель - вітер. Як говорить арабське прислів'я, « В Сахарі вітер встає і лягає разом з сонцем ». Пустельні вітри африканці назвали по-різному : сироко - в Сахарі, хамсин - в Лівійській пустелі. Всі вони гарячі, сухі, пилові.

У звичайній уяві людей пустеля - це безмежний океан піску. Але є і різновиди пустельного рельєфу - піщані рівнини, покриті дрібним щебенем, або рівні безкраї поверхні із зруйнованих гірських порід.

На Африканському континенті дуже небезпечними для людини є різноманітні явища природи, зокрема тривалі пилові бурі. Залежно від районів формування й напрямку переміщення пилові бурі в Африці називають самумом і сірокко. Пилові бурі здебільшого поширюються в Сахарі. Ці сильні вітри піднімають із земної поверхні велику кількість пилу та піску і видувають верхній шар ґрунту, що незакріплений рослинністю, значно погіршуючи видимість. Пилові бурі можуть охоплювати значні простори розміром від 600 км-2500км.

Підраховано, що кожного літа із Сахари тільки в Атлантичний океан виноситься від 60 до 2000 млн тонн пилу і піску. Ось чому вважають, що Сахара є найпотужнішим джерелом пилу на Землі. Пісок і пил засипають в пустелях колодязі, караванні шляхи, рослинність оазисів.

Опустелення земель на Африканському континенті набуло нині катастрофічних темпів і перетворилося на стихійне лихо. Сахара неухильно наступає на савани, розширює свої межі.

В Африці до стихійних явищ природи належать насамперед постійні посухи. Це тривала й значна нестача опадів, зазвичай при високій температурі та низькій вологості повітря. Особливо часто посухи трапляються у зоні саван Північної і Східної Африки. Посухи супроводжуються суховієм - вітром, який переносить на тисячі кілометрів жарке й сухе повітря. З собою він несе безліч дрібних порошинок піску та пилу. Посухи та суховії призводять до втрат врожаю сільськогосподарських культур, загибелі пасовищ і як наслідок -- голоду людей у багатьох країнах Африки. Піщані бурі в пустелях засипають піском колодязі, караванні шляхи. Великої шкоди завдають нашестя сарани. Як правило, ці комахи ведуть одиночний та осілий спосіб життя. Але іноді з незрозумілих поки причин їх личинки розвиваються у стадну форму. Тоді сарана збирається у величезні зграї й перелітає на тисячі кілометрів, по дорозі знищуючи врожай на великих територіях. “Килимом диявола” охрестили африканці перельоти пустельної сарани, яка приносить голод мільйонам людей. Однією з великих екологічних проблем Африки є поступове збільшення території пустель. Наприклад, пустеля Сахара щороку просувається на південь смугою завширшки 5-7 км. Причиною цього є діяльність людини, що вирубує ліси, знищує трав'яний покрив під час надмірного випасання пасовищ. Опустелення відбувається досить швидко. Заходи (створення спеціальних загород, насадження дерев в пустелях тощо), що нині вживає людина, не є поки що ефективними. Щоб зупинити наступ Сахари на савану, уряди прилеглих держав домовились про створення так званого зеленого поясу. Висаджуються фінікова пальма, акація, вічнозелений австралійський евкаліпт. Пояс має ширину 20-30 км. У зоні пустель основні екологічні проблеми пов'язані зі зрошенням земель. Штучне перезволоження на величезних просторах призводить до засолення ґрунтів.

Засухи, ще у 80-х роках ХХ ст. спричинили продовольчу проблему. В 1968 році внаслідок засухи в зоні Сахеля, від голоду померло майже 200 тис. людей. А у 1982 - 1984 роках від голоду постраждали 150 млн. людей у 20 африканських країнах. Склалося так, що сьогодні вирішити проблему голоду раз і назавжди практично неможливо : пустиня росте, приносячи все нові засухи ; засухи ведуть до бідності, а бідні країни не можуть зупинити наступ пустині. Африці потрібні родючі землі і для цього там вирубують останні ліси. Із зникненням лісів змінюється клімат - дощів випадає мало, і на осушеній землі виживають тільки рідкі рослини, а величезні стада тварин пожирають і їх, залишаючи за собою голу пустиню. Крім того, ліси та кущі зникають швидкими темпами ще і тому, що 80 % потреб в теплі Африка задовольняє за рахунок згоряння дров [13].

За умов тропічного пустельного клімату, коли температура вночі становить менше + 10? С, а вдень перевищує + 50? С у тіні, гірські породи швидко руйнуються, перетворюючись на каміння та пісок. Внаслідок вивітрювання формуються різні типи пустель, які все ж зберегли унікальні екологічні системи. Але, людська діяльність поблизу пустель ( вирубка лісу, перекриття річок ) привела до розширення їх територій.

Запустелення - один з найгостріших глобальних і швидкоплинних процесів сучасності. В тропічних районах Африки пустелі швидко розвиваються.

Нестача води на території пустель Африки викликає справжній « водяний голод », від якого страждають сотні мільйонів африканців. Засухи можуть тривати по кілька років. Від нестерпної спеки пересихають джерела і колодязі не поповнюються водою. Люди впадають у відчай. У пошуках води вони годинами блукають по розпеченій землі, риють землю на місці сухих річищ [6].

Головна причина екологічних проблем Африки також пов'язана з економічною відсталістю багатьох країн. Так, погіршання природних умов (наступ пустелі на савану, скорочення площ лісів тощо) зумовлене нераціональним їх використанням, бо рівень економічного розвитку не дозволяє впроваджувати сучасні ресурсозберігаючі технології. Отже, розв'язання проблем африканського континенту полягає у підвищенні рівня економічного розвитку країн, застосуванні досягнень науково-технічного прогресу.

Висновок

Пустеля - це такий регіон, де можливе існування тільки особливих форм життя. У всіх пустелях відчувається нестача вологи, а це значить, що існуючі форми життя повинні пристосовуватися до того, щоб обходитися без води.

Розміри опадів визначають об'єми і види рослинного життя в регіоні. Ліси ростуть там, де досить опадів. Трав'яний покрив поширений, де опадів менше. Там, де опадів зовсім мало, можуть виростати тільки окремі види рослин, характерні для пустель.

В Африці пустелям належить майже вся північна частина материка, від 12-15? пн. ш. до берегів Середземного моря.

Клімат пустель характеризується високими температурами повітря. Середня температура в тіні в літній час перевищує 25 ° С, нерідко досягаючи 50°С. Максимальна температура (+58 °) була зареєстрована в Лівії. Надзвичайно велика інтенсивність прямої сонячної радіації, що пов'язано з великою прозорістю повітря та малою хмарністю. Річна сумарна радіація в Північній Африці становить 200-220 ккал/кв. см. Під сонячними променями грунт нагрівається до 70-80 ° С. Металеві предмети настільки розжарюється, що дотик до них може викликати опік.

У пустелях тропічного поясу (Сахара) немає чітко вираженої зміни пір року, але все ж зимовий період більш сприятливий для існування людини. У жовтні - березні середня температура не піднімається вище 10-12? С. Мінімальна нічна температура рідко опускається до 0° С, проте в грудні-лютому на підвищених місцях трапляються заморозки з пониженням температури до - 14? С. Вдень, зі сходом сонця, температура швидко підвищується, досягаючи 25-30 ? С.

Найважливіша особливість пустелі - мала кількість опадів. Протягом року їх випадає не більше 100-200мм. У ряді районів Лівійській, Нубійську пустель їх кількість наближається до нуля. Дощі в пустелі - велика рідкість. Але часом ці рідкісні дощі випадають у вигляді бурхливих злив, що супроводжуються грозою.

Повітря пустель вкрай сухе, і це один з найважливіших їх особливостей. Відносна вологість повітря в денний час коливається в межах від 5 - 20%, вночі підвищуються до 20 - 60%. Більш сприятливі кліматичні умови пустель, розташованих в прибережній зоні Атлантичного океану, Перської затоки, де клімат пом'якшується їх впливом. Тут спостерігається більш висока вологість повітря (до 80 - 90%), періодично випадають роси, тумани. Вітер, африканці називають великим господарем пустелі. Він нерідко переходить у курну бурю. Іноді піщані наноси вітрів лише злегка піднімаються над поверхнею, наче морські брижі, а іноді підіймаються на висоту десятків і навіть сотень метрів.

Однак більшість пустель ніяк не можна назвати царством піску, так як чисті піски часто займають не більше 10-15% їх поверхні. "Піщане море" Сахари становить лише 10% її поверхні, а більше 70 - це безкраї кам'янисті плоскогір'я "Хамад", розділені неглибокими долинами - западинами. Поверхня їх всіяна кремнієвим щебенем, прожареним сонцем. Часом її покриває чорна блискуча кірка - "лак пустелі". Це осад солей заліза і марганцю, що випав з ґрунтових вод, які піднялися на поверхню. І серед цих уламків пробиваються запорошені, хирляві стебла полину і мятлика. Центральні райони Сахари - невисокі, позбавлені рослинності гори. Час від часу мертву тишу гірських ущелин пронизують різкі, наче постріли, звуки. Це тріскаються під дією перепаду температури гірські породи, засипаючи схили уламками скель.

Влітку в пустелях дуже спекотно. Вдень температура повітря в тіні піднімається до +40?С і вище, а в тропічних пустелях аж до +58?С. Вночі спека спадає нерідко до 0?С. Взимку у пустелях настають холоди, навіть у Сахарі в цю пору року бувають морози. Дощів і снігів у пустелях не буває, або вони там випадають нечасто. У багатьох пустелях дощів не буває протягом кількох років поспіль, потім проходить коротка злива, і все починається спочатку. Найвідоміше явище пустелі-бархани. Вони-невід'ємна частина пустельного пейзажу. Бархани, „піщані хвилі”, сягають заввишки 12м. Форма їх нагадує напівмісяць або серп. Нерідко бархани з'єднуються своїми кінцями й утворюють цілі барханні пасма. Під дією вітру вони пересуваються зі швидкістю від декількох десятків сантиметрів до сотень метрів на рік з одного місця на інше. У суворих умовах пустелі існує життя. Деякі рослини і тварини дуже добре пристосувалися до сухого клімату і високих температур. Через велику спеку майже усі тварини ведуть нічний спосіб життя. А вдень намагаються сховатися в нори, закопатися в пісок, причаїтися у гніздах. У пустелях багато змій, ящірок, черепах. І ще є одна дуже цікава особливість тварин пустелі. У сплячку вони занурюються не взимку, а влітку, щоб перенести спекотну пору року і пережити відсутність вологи.

Багато пустельних тварин - прекрасні бігуни. Дикі осли-кулани можуть розвивати швидкість до 70 км на годину. А гепарди «Додаток Ж», дикі кішки бігають ще швидше. І, звичайно, усім відомий представник пустель-верблюд. Він може довго витримувати голод-бо має горби, у яких він накопичує запас жиру. Він мало п'є і може пити солону воду. А на тілі і ногах у нього є мозолі, завдяки чому він може під час відпочинку лягати на розпечений пісок.

В пустелях Африки - екстремальні кліматичні умови. В них не існує сезону стійких опадів. Річна сума опадів не перевищує 100-200 мм; інколи роками не буває дощів. Характерні надзвичайна сухість повітря, дуже високі денні й порівняно низькі нічні температури, пилові й піщані бурі. На особливості клімату Африки має вплив, насамперед, розташування цього континенту по обидва боки від екватора, тропічні широти.

Ґрунти пустель примітивні, „скелетні”. Вони формуються при активному фізичному вивітрюванні, яке супроводжується розтріскуванням й руйнуванням гірських порід. На території Сахари змінюються піщані „моря” - ерги, кам'янисті пустелі - гамади; глинисті пустелі на місці колишніх озер чи морських заток; солончаки на місці висохших солоних озер.

Рослинність африканських пустель дуже розріджена й представлена переважно ксерофітами в Сахарі й сукулентами в Південній Африці. В Сахарі в складі злаків представлені аристида й дике просо, з чагарників - акації, ефедра. Для Калахарі характерні сукуленти: алое, молочаї. В пустелі Наміб поширені своєрідна рослина - вельвічія. В пустелях південної півкулі рослинність близька до рослинності напівпустель [12].

Тваринний світ африканських пустель і напівпустель пристосувався до життя в аридних умовах. Вони можуть в пошуках їжі проходити значні відстані (наприклад, дрібні антилопи) чи довго обходитись без води (плазуни, верблюди). В жарку пору доби багато жителів пустель зариваються глибоко в пісок чи нори, а активне життя ведуть вночі [12].

Основна господарська діяльність в пустелях зосереджена в оазисах. Окремі народи й племена (бербери в Північній Африці, бушмени й готтентоти в Калахарі) ведуть кочове життя, займаючись тваринництвом, землеробством й полюванням.

Сахара створює труднощі для розвитку і роботи транспорту у 12 країнах. Багаторічні засухи супроводжуються масовим голодом, призводять до опустелення, яке згідно з даними ООН, вже охопило близько 80 % незрошуваних орних земель. Ґрунти в пустелях не дуже сприятливі для використання в сільському господарстві, їх природна родючість невелика, а питома вага зрошування земель зовсім не значна - 6 -7 %.

Найменша площа оброблюваних земель - в Північній Африці, де при порівняно великій загальній території в таких країнах як Алжир, Лівія і Єгипет, обробляється незначна частка земель ( відповідно 3,2 ; 1,2 і 2,6). Основну площу займають пустелі [17].

В пустелях Сахара і Калахарі найменша густота населення.

Економіка більшості країн Африки, розміщених на території пустелі, має яскраво виражений аграрно-сировинний характер. І серед багатьох внутрішніх і зовнішніх несприятливих чинників, які гальмують процеси індустріалізації країн континенту, слід виділити складність природних умов і ресурсів величезних пустельних просторів, які займають більшу частину території Мавританії, Ботсвани, Малі, Намібії, Нігер, Сенегал, Сомалі, Судану, Чад, Єгипту і Кенії.

Список використаних джерел

1.Бабаєв А.Г. та інші. Пустелі./А.Г.Бабаєв. - Москва.1986.

2.Белозоров С.Т. Африка /С.Т. Белозоров. - К.:Радянська школа,1957.

3.Браун Л. Африка /Л.Браун. - Москва,1976.

4.Иванов А.Цвета дикой природы /А.Иванов.-Санкт-Петербург : АСТ, 2008г. ст.152.

5.Кузик С.П. Економічна і соціальна географія світу : Навч.посібник /С.П.Кузик. -Вид. 2-ге - Львів :Світ, 2005 ст.507.

6.Петров М.П. Пустелі земної кулі /М.П. Петров.- Москва.1973.

7.Прохоров А.М.Лівійська пустеля. Велика радянська енциклопедія. 3 видання -Москва, 1973.-Т-14.ст.624.

8.Романцова С.А. Страны мира. Книжный клуб. Харьков.2006.ст.193.

9.Рябчикова А.М.Физическая география материков и океанов. -Москва : Высшая школа,1988.

10.Филатова С.В. Северная Африка. - Москва, Мир книги, 2010 г. - ст. 240.

11.Филатова С.В.Тропическая Африка.- Санкт-Петербург, Мир книги, 2010г.-ст. 240.

12.Енциклопндія про все на світі.- К.: « Махаон-Україна », 2001.

13.Юрківський В. М. Країни світу: Довід. - К.: Либідь, 1999.

14. Африка. В 2 томах. Том 1. А-К: -- Москва, Энциклопедия, Инфра-М, 2010 г.- ст.960.

15. Африка. В 2 томах. Том 2. К-Я: -- Москва, Инфра-М, Энциклопедия, 2010 г.- ст.1040.

16. Африка: -- Санкт-Петербург, Издательство В. П. Царева, 2005 г.- ст.568.

17.Атлас. Целый мир в твоих руках.№2,2010 ст.4,5 ; №4,2010 ст.9,10.

18.Атлас світу. За ред. Т.О.Ремізовської. - К.,1999.

19.Весь світ в цифрах і фактах.Довідник. - К., 2001.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Коротка характеристика пустель і напівпустель окремих материків та головні чинники, що впливають на їх формування. Характеристика біогеоценозів кліматичних та едафічних типів пустель. Екологічні проблеми пустельних територій та шляхи їх вирішення.

    дипломная работа [2,7 M], добавлен 18.09.2011

  • Розгляд рівня розвитку і структури господарства Кіровоградської та Черкаської областей. Економіко-географічна оцінка географічного положення, природних умов і природних ресурсів району, аналіз тенденцій розвитку, ролі в теріториальному розподілі праці.

    курсовая работа [89,5 K], добавлен 09.11.2010

  • Вивчення економіко-географічного положення Полтавської області. Оцінка природних умов, ресурсів. Характеристика населення і трудових ресурсів. Спеціалізація економіки Полтавської області, що включає опис розвитку промисловості і сільського господарства.

    контрольная работа [25,7 K], добавлен 06.12.2010

  • Загальна характеристика фізико-географічного положення, розмірів та конфігурації Африки, їх вплив на формування основних й специфічних рис природи. Вивчення генетичних типів берегів, факторів їх формування та розвитку, районів поширення на материку.

    практическая работа [21,2 K], добавлен 14.04.2014

  • Географічне положення та обласний склад Причорноморського економічного району. Розгляд рельєфу, кліматичних умов, природних ресурсів та промисловості АРК, Одеської, Херсонської та Миколаївської областей. Екологічні та військові проблеми регіону.

    презентация [1,4 M], добавлен 04.05.2014

  • Физико-географическая характеристика Африки. Особенности природы Африки. Вклад португальских путешественников в открытие берегов Африки. Исследования Диогу Кана, Бартоломеу Диаш ди Новаиша, Перу да Ковильяна. Вклад Васко да Гамы в изучение природы Африки.

    курсовая работа [875,3 K], добавлен 28.08.2014

  • Физико-географическая характеристика рек Африки. Реки бассейна Атлантического и Индийского океанов. Характеристика озер, болотных массивов и подземных бассейнов Африки. Пути рационального использования и современное проблемы водных ресурсов Африки.

    курсовая работа [5,1 M], добавлен 28.08.2017

  • Загальна характеристика Африки. Річки, озера та торф’яні болота Африки. Транспортне значення рік. Густота річкової сітки. Клімат, флора і фауна. Ґрунтово-рослинний покрив, тваринний світ Африки. Підвищення сухості клімату. Запаси підземних вод.

    реферат [170,5 K], добавлен 26.05.2014

  • Рассмотрение разнообразия животного и растительного мира в влажных экваториальных лесах Африки. Описание климатических условий зоны саванн и тропических пустынь. Изучение расположения, флоры и фауны наиболее известных пустынь Африки - Сахары и Намиба.

    презентация [15,2 M], добавлен 03.12.2010

  • Місце і роль природних ресурсів в економіці країни. Характеристика природних ресурсів: паливно-енергетичні, рудні, нерудні, біологічні, заповідні, рекреаційні. Ресурсозбереження як фактор підвищення ефективності виробництва.

    реферат [54,1 K], добавлен 03.06.2003

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.