Размещено на http://www.allbest.ru/

КУРСОВА РОБОТА

на тему: "Апеннінський півострів "

Зміст

Вступ

Розділ 1. Фізико-географічна характеристика

1.1 Рельєф і геологічна будова

1.2 Клімат

1.3 Внутрішні води

1.3.1 Річки

1.3.2 Озера

1.4 Грунтовий покрив

Розділ 2. Рослинний і тваринний світ

2.1 Флора

2.2 Фауна

Розділ 3. Видатні природні об'єкти

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Нова Зеландія -- країна в південно-західній частині Тихого океану, розташована на двох великих островах (Острів Північний і Острів Південний) та великій кількості (приблизно 700) прилеглих дрібніших островів. Столиця країни -- місто Веллінгтон.

Однією з основних особливостей Нової Зеландії є географічна ізольованість. Найближчими сусідами країни є -- на захід Австралія, відокремлена Тасмановим морем (найкоротша відстань -- близько 1700 км); на північ острівні території -- Нової Каледонії (близько 1400 км), Тонга (близько 1800 км) та Фіджі (близько 1900 км).

Об'єкт дослідження - Нова Зеландія

Предмет дослідження - географічна характеристика Нової Зеландії

При виконанні роботи я використовував наступні методи:

· джерелознавчі

· порівняльно-географічні (використовувались в розділі : Клімат );

· історичні (використовувались в розділах: Рельєф і геологічна будова, Клімат).

Мета роботи - розглянути і проаналізувати Нову Зеландію її географічне положення, фізико - географічну характеристику,ознайомитись з територією.

Для розкриття поставленої мети я виконав наступні завдання :

· виявив особливості фізико-географічної характеристики країни:

ь Рельєф та геологічна будова;

ь Клімат;

ь Внутрішні води;

ь Грунтовий покрив;

· Розглянув особливості рослинного і тваринного світу;

· Виявив видатні природні об'єкти

Робота написана на основі аналізів і узагальнення різноманітної інформації опублікованої в наукових статтях, монографіях, атласах, довідковій літературі. Складається із вступу, трьох розділів і висновку, в кінці поданий список використаної літератури. Ілюстрована десятьма рисунками.

РОЗДІЛ 1. ФІЗИКО-ГЕОГРАФІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА

Нова Зеландія лежить на двох великих островах, які отримали назву "Північного" і "Південного". Відстань в 1600 км відділяє їх від Австралії і 10 500 км від Каліфорнії США. Острови розділені протокою Кука завширшки 26 км, через яку здійснюється поромна переправа, прокладено підводні комунікаційні та електричні кабелі. Протяжність острівної країни з півдня на північ -- 1600 км.

рис.1. Положення Нової Зеландії на земній півкулі [4.]

Крім двох основних островів, Новій Зеландії належить близько 700 островів значно меншої площі, більшість з яких безлюдні. Найбільшими з них є острів Стюарт, острови Антиподів, острів Окленд, острови Баунті, острови Кемпбелл, архіпелагЧатем та острів Кермадек.

Загальна площа країни становить 268 680 кмІ. Це робить її трохи меншою за своїми розмірами, ніж Італія чи Японія, але дещо більшою Великої Британії. Довжина берегової лінії Нової Зеландії становить 15 134 кілометра.

Південний острів -- найбільший острів Нової Зеландії та 12-й за величиною острів на планеті, його площа становить 151 215 кмІ. На острові мешкає приблизно четверта частина населення країни. Уздовж острова з півночі на південь тягнеться хребет складчастих гір Південні Альпи, найвищою вершиною яких є гора Кука (43°35?44? пд. ш. 170°08?27? сх. д., інша офіційна назва --Аоракі) висотою 3754 метри. Крім неї на Південному острові є ще 18 вершин заввишки більше 3000 м. Східна частина острова більш рівнинна і практично повністю вкрита сільськогосподарськими угіддями. Західне узбережжя острова заселене набагато менш щільно. Тут збереглися значні площі практично недоторканої природи з незайманим рослинним і тваринним світом. Західна частина відома також численними національними парками, фіордами та льодовиками, що спускаються зі схилів Південних Альп прямо в Тасманове море. Найбільше озеро острова -- Те-Анау ( друге за площею озеро Нової Зеландії )

Рис.2. фізична карта Нової Зеландії [4.]

Північний острів, площею 115 777 кмІ, 14-й за величиною острів на планеті. Острів значно менш гористий, ніж Південний, і зручніший для створення населених пунктів і морських портів, саме тому на ньому мешкає більша частина населення і тут розташовано найбільші міста країни. Найвищою точкою Північного острова є активний вулкан Руапеху висотою 2797 метрів. Північний острів відрізняється високою вулканічною

активністю: з шести вулканічних зон країни п'ять розташовані там. У самому центрі Північного острова розташоване озеро Таупо, найбільше озеро у Новій Зеландії. З нього бере свій початок річка Уаїкато, довжина якої становить 425 кілометрів, що робить її найдовшою річкою у Новій Зеландії. [7.]

1.1 Рельєф і геологічна будова

Рельєф Нової Зеландії представляють в основному височини і гори. Більше 75 % території країни лежить на висоті більше 200 м над рівнем моря. Більшість гір Північного острова не перевищують висоту 1800 м, 19 піків Південного острова вищі 3000 м.

Найвищою точкою Нової Зеландії є гора Кука . Горам Кукам або Аоракі -- гора в новозеландських Південних Альпах, найвища (3754 м) точка Нової Зеландії, знаходиться в західній частині Південного острова недалеко від побережжя. Гора складається з кристалічних порід, вкрита снігом та льодовиками й має форму сідла з крутими схилами.

рис.3 Вершина гори Кука. [4.]

Гора названа на честь Джеймса Кука, мовою маорі назва означає "велика біла хмара". Прибережні зони Північного острова представлені просторими долинами. На західному узбережжі Південного острова розташовані фіорди. Острови, що утворюють Нову Зеландію, розташовуються в кайнозойській геосинклінальній області між двома літосферними плитами -- тихоокеанською та австралійською. Впродовж тривалих історичних періодів місце розлому між двома плитами піддавалося складним геологічним процесам, постійно змінюючи структуру і форми земної кори. Саме тому, на відміну від більшості островів Тихого океану, острови Нової Зеландії утворені не тільки в результаті вулканічної активності, але і в результаті скидів і складені з геологічних порід різного складу і різного віку.

Активна тектонічна діяльність в земній корі цього регіону продовжується і на сучасному геологічному етапі формування нашої планети. І результати її помітні навіть за історично короткий термін з початку освоєння островів європейцями. Так, наприклад, внаслідок руйнівного землетрусу 1855 року берегова смуга поблизу Веллінгтона піднялася більш ніж на півтора метра, а 1931 році, також внаслідок потужного землетрусу біля міста Нейпір на водну поверхню піднялося близько 9 кмІ суші.

Розташування Нової Зеландії історично пов'язано з активною вулканічною діяльністю на її території. Дослідники припускають її початок у період раннього міоцену, а період формування сучасних зон підвищеної вулканічної активності був завершений в період пізнього пліоцену. Найбільші вулканічні виверження, імовірно, мали місце в період пізнього пліоцену -- раннього плейстоцену, коли приблизно 5 млн кубічних кілометрів породи могло вивергнутися на поверхню Землі.

На сучасному етапі зоною підвищеної тектонічної активності і разом з цим високим числом землетрусів є західне узбережжя Південного острова і північно-східне узбережжя Північного острова. Щорічна кількість землетрусів у країні становить до 15 000, більшість з них невеликі і лише близько 250 щороку можуть належати до помітних або сильних. У сучасній історії найсильніший землетрус зафіксовано 1855 року поблизу Веллінгтона, силою близько 8,2 бала; найбільш руйнівним став землетрус 1931 року в районі Нейпіра, що забрав 256 людських життів. [9.]

Вулканічна активність у сучасній Новій Зеландії, як і раніше висока, і на території країни активні 6 вулканічних зон, п'ять з яких розташовані на Північному острові. У районі озера Таупо імовірно 186 року до н. е. відбулося найбільше в історії людства вулканічне виверження. Наслідки виверження записано в історичних хроніках таких віддалених місць, як Китай і Греція. На місці виверження тепер розташовано найбільше в тихоокеанському регіоні прісноводне озеро, своєю площею порівнянне з територією Сінгапура.

1.2 Клімат

Клімат Нової Зеландії змінюється від теплого субтропічного на півночі Північного острова, до прохолодного помірного на півдні і в центральних регіонах Південного острова; в гірських районах переважає суворий альпійський клімат. Ланцюг високих Південних Альп розділяє країну навпіл і, заступаючи шлях переважним західним вітрам, поділяє її на дві різні кліматичні зони. Західне узбережжя Південного острова -- найвологіша частина країни, східна частина, що перебуває всього за 100 кілометрах від неї -- найсухіша.

Східно-Австралійська течія, що проходить через Тасманове море між Австралією й Новою Зеландією, робить клімат островів і східного узбережжя Австралії більш теплим і вологим, тропічним замість субтропічного; сприяє поширенню тропічної морської фауни в субтропічні області вздовж південно-східного узбережжя Австралії й Нової Зеландії.

На більшій частині Нової Зеландії рівень опадів становить від 600 до 1600 міліметрів на рік. Вони розподіляються відносно рівномірно протягом року, за винятком сухішого літнього періоду.

Середня річна температура становить від +10 °C на півдні, до +16 °C на півночі. Найхолодніший місяць -- липень, а найтепліші місяці -- січень та лютий. На півночі Нової Зеландії відмінності між зимовими і літніми температурами не дуже значні, але на півдні і в передгірних районах різниця досягає 14 °C. У гористих районах країни із збільшенням висоти температура різко знижується, приблизно на 0,7 °C кожні 100 метрів.

В Окленді, найбільшому місті країни, середньорічна температура становить + 15,1 °C, при цьому найвища зафіксована температура склала +30,5 °C, а мінімальна ?2,5 °C. У столиці країни, Веллінгтоні, середньорічна температура становить +12,8 °C, максимальна зафіксована температура +31,1 °C, мінімальна ?1,9 °C^[29].

Кількість сонячних годин у році відносно висока, особливо в районах, захищених від західних вітрів. У середньому по країні вона становить не менше 2000 годин. Рівень сонячної радіації дуже високий на більшій частині країни. Снігопади вкрай рідкісні в прибережних районах півночі країни і в західній частині Південного острова. В інших регіонах незначні і нетривалі снігові опади можливі в зимові місяці. Нічні заморозки в зимовий час бувають на всій території країни. [4.]

1.3 Внутрішні води

1.3.1 Річки

Річкова мережа на островах дуже густа, і завдяки великій кількості опадів річки повноводні. Живлення річок на Північному острові переважно дощове, а на Південному - дощове і льодовикове. Як правило, ріки мають невелику довжину. Майже всі ріки Південного острова і значна частина річок Північного - гірські; більшість з них несуднохідні.

Завдяки особливим геологічним та географічним умовам у Новій Зеландії багато річок і озер. Більшість річок короткі (менше 50 км), беруть початок у горах і швидко спускаються до рівнин, де уповільнюють свою течію. У країні тече 33 річки довжиною понад 100 км і 6 річок довжиною від 51 до 95 км. Уаїкато -- найбільша річка країни довжиною 425 км.

Рис.4 річка Уаїкато [4.]

Загальна довжина річок та інших внутрішніх водних шляхів у країні становить 425 000 км.

Найдовша річка Південного острова і найбільш повноводна в межах Нової Зеландії - Клута (322 км).

1.3.2 Озера

Нову Зеландію можна по праву назвати країною озер. Вулканічні, тектонічні, льодовикові озера займають значну частину її території.

Для Південного острова характерні глибокі U-подібні долини заповнені холодними озерами витягнутої форми - Те-Анау, Поурі, Уакатіпу і Хавеа.

У центрі Північного острова розташоване найбільше в Новій Зеландії озеро - Таупо (площа 623 км², глибина біля159 м). З нього витікає найдовша річка країни - Уаїкато (425 км).

рис.5. озеро Таупо [4.]

Навколо Роторуа і Уаїракеї зустрічаються гарячі джерела, гейзери і грязьові "котли". У Уаїракеї геотермальний пар використовується для отримання електроенергії.

У Новій Зеландії 3 280 озер з площею водного дзеркала більше 0,01 кмІ, 229 озер мають водне дзеркало більше 0,5 кмІ і 40 -- більше 10 кмІ. Найбільше озеро країни -- Таупо (площа 623 кмІ), найглибше озеро -- Хауроко (глибина -- 462 метри). Більшість озер Північного острова утворені в результаті вулканічної діяльності, а більшість озер Південного острова утворені льодовиковою активністю. [3.]

1.4 Грунтовий покрив

Загалом грунти Нової Зеландії бідні на гумус і малородючі. Усюди, за винятком періодично затоплюваних паводками територій і ділянок, що перекриваються мулом, для збереження продуктивності пасовищ потрібно вносити велику кількість добрив. Найбільш розповсюдженими зональними типами грунтів у Новій Зеландії є буро-сірі, сірі й жовто-бурі. Перші характерні для сухих міжгірних улоговин о. Південного зі злаковою рослинністю, що одержують менше 500 мм опадів. Зайняті ними площі використовуються як овечі пасовища і лише зрідка для землеробства. У більш вологих областях, перехідних від злакових степів до мішаних лісів, і в нижній частині східних схилів гір поширені жовто-cipі грунти. Вони більш родючі й використовуються для інтенсивного землеробства (наприклад на Кентерберійській рівнині) і як пасовища. Для більш вологих районів з розчленованим горбкуватим рельєфом і лісовою рослинністю характерні сильно вилужені бідні жовто-бурі грунти. [2.]

Близько 6 млн га займають різноманітні азональні й інтразональні грунти, властивості яких визначаються материнською породою. Такими є родючі грунти, розвинуті на вулканічному попелі в центральній частині Північного острова, торф'янисті грунти долини Уаїкато, алювіальні грунти річкових долин, а також грунти осушених ділянок морського узбережжя. Майже половину площі країни (13 млн га) займають гірські грунти, зазвичай малопотужні й слаборозвинені. Близько 1,6 млн га з них припадає на верхній пояс гір, практично позбавлений рослинності.

Найпоширенішим типами ґрунтів є:

· Гірські типи ґрунтів -- становлять близько половини території країни (з них близько 15 % позбавлені рослинності).

· Буро-сірі типи ґрунтів -- в основному зустрічаються в міжгірських рівнинах Південного острова .

· Жовто-сірі типи ґрунтів -- характерні для степових районів і змішаних лісів і використовувані для активного землеробства.

· Жовто-бурі типи ґрунтів -- характерні для горбистої місцевості. [1.]

РОЗДІЛ 2. РОСЛИННИЙ І ТВАРИННИЙ СВІТ

2.1 Флора

За 100 років після 1850 р. Нова Зеландія була перетворена з лісистої країни на величезне пасовище. Зараз лісами зайнято тільки 29 % її території (7,9 млн га), із них 6,4 млн га займають природні збережені ліси і ще 1,5 млн га -- штучні насадження (переважно сосни Pinus radiata). З більш ніж ста порід дерев, що ростуть тут, тільки деякі мають господарське значення, у тому числі чотири види хвойних -- дакридіум кипарисовий, ногоплідники тотара, мітелковий і дакридієподібний, -- і один широколистий вид -- нотофагус (південний бук). Знамениті й колись широко розповсюджені ліси з агатиса новозеландського зараз збереглися тільки в заповідниках на півночі Північного острова. У часи освоєння країни європейцями великі площі в Новій Зеландії, особливо на Південному острові, були зайняті високотрав'я-нистими дерновинними злаківниками. Сьогодні вони збереглися тільки в горах, а на рівнинах заміщені пасовищами з інтродукованих європейських злаків (пажитниці, грястиці, вівсяниці) і конюшини. На сході Північного острова ще досить розповсюдженими є угруповання місцевого злаку дантонії. [10.]

Флора Нової Зеландії налічує близько 2000 видів рослин.Ліси країни поділяються на два основних типи -- змішані субтропічні й вічнозелені. Збереглися, хоча й значно скоротилися за час промислового освоєння лісів, зарості агатіса новозеландського (Agathis australis) тадакридіума кипарисового (Dacrydium cupressinum).

У штучних лісах, площа яких загалом становить близько 2 млн гектарів, росте здебільшого сосна промениста (pinus radiata), завезена до Нової Зеландії в середині XIX століття. Насадження променистої сосни в районі Kaingaroa Forest створили найбільший у світі штучно вирощений ліс.

Нова Зеландія має найбільшу кількість печінкових мохів у порівнянні з іншими країнами. На території країни їх налічується 606 видів, 50 % з них складають ендеміки. Поширені листостеблові мохи, бріофлора Нової Зеландії налічує 523 види листостеблових мохів. [1.]

Серед приблизно 70 відомих у природі видів незабудок (Myosotis), близько 30 є ендеміками Нової Зеландії. На відміну від незабудок в інших місцях планети, лише два види цих рослин у Новій Зеландії мають синій колір -- Myosotis antarctica та Myosotis capitata.^..З 187 видів квіткових трав'янистих рослин природної флори Нової Зеландії 157 -- ендеміки.

рис.6. Срібна папороть [5.]

У Новій Зеландії зустрічається незвичайно велика, у порівнянні з іншими територіями зі схожими кліматичними умовами, кількість папоротей. Циатея срібляста (Cyathea dealbata) (також відома в країні як срібнп папороть) є одним з національних символів, її зображено на гербі країни.

2.2 Фауна

Тривала історична ізоляція і віддаленість від інших континентів створила унікальний і багато в чому неповторний природний світ островів Нової Зеландії, що відрізняється великою кількістю ендемічних рослин і птахів. Ще близько 1000 років тому, до появи на островах постійних поселень людини, історично повністю були відсутні ссавці. Виняток становили два види летючих мишей і кити, що мешкали в прибережних водах, морські леви (Phocarctos hookeri) та морські котики (Arctocephalus forsteri).

Одночасно з приходом на ці землі перших постійних жителів, полінезійців, на островах з'явилися полінезійські пацюки (Rattus exulans) і собаки. Пізніше перші європейські переселенці привезли свиней, корів, кіз, мишей і котів. Розвиток європейських поселень у XIX столітті викликав появу в Новій Зеландії все нових і нових видів тварин. Поява деяких з них справила вкрай негативний вплив на флору і фауну островів. До таких тварин слід віднести щурів, кішок, тхорів,кроликів (завезених у країну для розвитку мисливського промислу), горностаїв (завезених в країну для контролю над популяцією кроликів), поссумів (завезених у країну для розвитку хутряної промисловості). Не маючи природних ворогів у навколишній природі, популяції цих тварин досягали розмірів, що становили загрозу сільському господарству, здоров'ю населення, і ставили на межу вимирання природних представників флори і фауни Нової Зеландії. Лише тільки в останні роки зусиллями природоохоронних відомств Нової Зеландії деякі прибережні острови і були позбавлені від цих тварин, що дозволило сподіватися на збереження там натуральних природних умов. [9.]

З представників фауни Нової Зеландії найвідомішими є птахи ківі (Apterygiformes), що стали національним символом країни.

Рис.7. Птах ківі -- національний символ Нової Зеландії. [4.]

Серед птахів також необхідно зазначити кеа (Nestor notabilis) (або нестор), какапо (Strigops habroptilus) (або совиний папуга), такахе (Notoronis hochstelteri) (або безкрила султанка).Тільки в Новій Зеландії збереглися рештки винищених близько 500 років тому гігантських нелітаючих птахів моа (Dinornis), що сягали висоти 3,5 м. Трохи пізніше, імовірно всього близько 200 років тому, було винищено й найбільшого серед відомих видів орлів -- орла Хааста, що мав розмах крил до 3 метрів і важив до 15 кг.

Серед рептилій, що мешкають у Новій Зеландії, можна відзначити гатерію (Sphenodon punctatus) та сцинка (Scincidae). Єдиним представником комахоїдних, якого завезено в країну та адаптовано до вільних умов проживання в ній, є їжак європейський (Erinaceus europaeus). У Новій Зеландії немає змій, і з павуків отруйні тільки катіпо.У прісних водоймах країни мешкає 29 видів риб, 8 з яких перебувають на межі зникнення як наприклад, новозеландський прототрокт). У прибережних морях мешкає до 3000 видів риб та інших мешканців моря. [5.]

РОЗДІЛ 3. ВИДАТНІ ПРИРОДНІ ОБ'ЄКТИ

Мальовничий фіорд Мілфорд Саунд

Новозеландський фіорд Мілфорд Саунд сформувався двадцять тисяч років тому під впливом льодовича, що рухався до Тасманового моря. Розташований на південному заході острова Південний, в межах національного парку Фіордленд, він разом з іншими фіордами входить до числа об'єктів Всесвітньої спадщини Те-Уахіпоунаму.

Рис.8. фіорд Мілфорд Саунд [7.]

Довжина фіорду Мілфорд Саунд становить дев'ятнадцять кілометрів, ширина - три, максимальна глибина - п'ятсот дванадцять метрів. Навколишня місцевість має яскраво виражений гірсько-лісовий ландшафт. Прибережні скелі досягають висоти в півтора кілометра і опускаються під воду на глибину до чотирьохсот метрів. [6.]

Природний спа-відпочинок: дивовижний пляж Hot Water Beach

Нова Зеландія - барвиста країна, де кожен знайде для себе розвагу до душі. Первозданна природа, шикарні гори і озера, дивовижні льодовики і неповторні ліси … Проте справжнім відкриттям для відвідувачів цієї країни стане пляж з гарячою водою (Hot Water Beach), розташований на східному узбережжі півострова Coromandel. Природний феномен пояснюється тим, що під час відливу на поверхню піднімається вода з підземного геотермального джерела.

Рис.9. пляж Hot Water Beach [7.]

Відпочити на природному спа-курорті щорічно приїжджає близько 130 000 чоловік. Люди створюють собі всі умови для того, щоб повною мірою насолоджуватися геотермальними джерелами: відпочиваючі викопують в піску великі ями, я і поступово наповнюються гарячими струменями води. Невеликий п'ятачок над джерелом розташований між кордонами низької і високої води, тому він прихований океаном весь час, за винятком 3-4-х годинного інтервалу під час самого відпливу. [6.]

Вулкан Таранакі

Північний острів у Новій Зеландії знаменитий однієї з дивовижних природних пам'яток - вулканом Таранакі, що входять до складу гори Егмонт висотою в 2518 метрів. Це досить молодий діючий вулкан, який став активним 135000 років тому. Останній раз він прокидався і вивергався 160 років тому

Рис,.10. Вулкан Таранакі [7.]

Гора Таранакі знаходиться в самому центрі Національного парку Егмонт. Тут є дуже багато цікавих способів проведення часу для туристів і мандрівників. Наприклад, лижний курорт Мангануі, для любителів лижного спорту та сноубордингу. Протягом літніх місяців можна також відправитися в дорогу до самої вершини Таранакі, або просто насолоджуватися природою в околицях гори [6.]

Висновок

Незважаючи на те що Нова Зеландія постійно знаходиться в гігантській тіні свого сусіда, Австралії, в ній є шарм, подібний якому не знайти в усьому світі. У Нову Зеландію приїжджають, щоб пізнати екзотику і насолодитися дивовижною природою. Нова Зеландія славиться своїм охайним, зеленим і 100% чистим іміджем (англ. "Clean, green and 100% Pure New Zealand"), який старанно зберігається. Саме тому питання охорони навколишнього середовища - одне з головних у розвитку цієї країни. Звісно, досягти ідеальної "чистоти" дуже важко, але тому, як жителі Нової Зеландії охороняють свій зелений дім, можна лише позаздрити.

Чверть країни займають природні території, які підлягають захисту та збереженню. Серед них найбільш великими і значущими формами є національні парки (у тому числі морські парки), природні, наукові, екологічні і туристичні заповідники і резервати. Всього в Новій Зеландії створено 14 національних парків, 4 морських парків, 21 морських і прибережних заповідників і більше 3 000 резерватів. Їх загальна площа складає біля 6,5 млн. га.

В Новій Зеландії дійсно є що охороняти - це і унікальні флора та фауна, і різноманітність форм рельєфу, зосереджені на невеликій острівній території. Тривала історична ізоляція і віддаленість від інших континентів створили унікальний і багато в чому неповторний природний світ островів Нової Зеландії, який відрізняється великою кількістю ендемічних рослин і тварин .

Окрім незвичайного рослинного і тваринного світу, Нова Зеландія також багата на дивовижні пейзажі. Завдяки особливим геологічним та географічним умовам в цій країні багато річок і озер. Більшість річок короткі (менше 50 км). Вони беруть початок у горах і швидко спускаються до рівнин, де сповільнюють свою течію. Щодо озер, то їх у Новій Зеландії нараховується 3820, і це лише ті, які за площею перевищують 1 га.

Рельєф Нової Зеландії переважно являє собою височини і гори. Більше 75% території країни лежить на висоті більше 200 м над рівнем моря. Найвища точка Нової Зеландії - Гора Кука. Її висота становить 3754 м. Гора Кука має й іншу назву - Aoraki, що дослівно перекладається як "велика біла хмара". Але славиться гора не тільки своїми хмарами, але і величезними льодовиками. Найбільший льодовик Нової Зеландії - Тасманський, простягається на 27 км в довжину, і до 3 км в ширину..

зеландія рослинний тваринний рельєф

Список використаної літератури:

1. Детская энциклопедия по географии. Москва, изд-во "Аванта+", 2009г, 369 с.

2. Рубцов Б.Б. Новая Зеландия. Москва, изд-во "Наука", 2010г, 270с.

3. Петров, В. В. Четыре недели в Южном полушарии : Впечатления ботаника / В. В. Петров. - М. : Мысль, 2008, 320с.

4.режим доступу до сайту: http://uk.wikipedia.org/

5. режим доступу до сайту http://www.eco-live.com.ua/

6. режим доступу до сайту http://vsviti.com.ua/

7. режим доступу до сайту http://cikavo.com/

8. режим доступу до сайту http://uk.wikivoyage.org/

9. режим доступу до сайту http://www.geograf.com.ua/

10. режим доступу до сайту http://geografica.net.ua/

Размещено на Allbest.ru