Північна Америка

Размещено на http://www.allbest.ru/

"Північна Америка"

Виконали

Студентки 1-В групи

Медичного Коледжу

ЛНМУ ім. Данила Галицького

Хробак Сніжана та

Єнджієвська Ірина

Перевірив

Викладач географії

Стасів Марія Петрівна

Львів 2011

Зміст

1. Загальні відомості про материк

2. Фізична географія

3. Дослідження та освоєння Північної Америки

4. Клімат

5. Рельєф

6. Корисні копалини

7. Рослинність

8. Твариний світ

9. Канада

10. Сполучені Штати Америки

11. Мексика

1. Загальні відомості про материк

Півнімчна Амемрика -- материк (континент) у Західній півкулі, північна частина частини світу Америки. Крайні точки: на півночі - мис Мерчісон (71°50' пн. ш.), на заході - мис Принца Уельського (168° зх. д.), на сході - мис Сент-Чарльз (55°40' зх. д.), на півдні - мис Мар`ято. На півдні з'єднується з Південною Америкою, кордон з якою проходить через Панамський перешийок. До Північної Америки часто відносять Центральну Америку.

Площа Північної Америки 20,36 млн. км2, з островами 24,25 млн. км2. На материку -- великі держави: Канада, США, Мексика, а також сім невеликих держав: Беліз, Гватемала, Гондурас, Коста-Ріка, Нікарагуа, Сальвадор, Панама; у Карибському регіоні (Вест-Індія) -- Куба, Гаїті, Ямайка, Тринідад і Тобаго, Барбадос, Багамські о-ви, Гренада, Домініканська Республіка, Домініка, Сент-Люсія, Сент-Вінсент і Гренадини, Антигуа і Барбуда.

Північну Америку омивають: на півночі - Північний Льодовитий океан із Гудзоновою затокою, на сході та південному сході - Атлантичний океан з Мексиканською затокою, на заході - Тихий океан з Каліфорнійською затокою. Великі півострови: на півночі - Бутія, Мелвіл, на сході - Лабрадор, Флорида, Юкатан, на заході - Каліфорнія, Аляска, Сьюард.

2. Фізична географія

Сполучається з Південною Америкою Панамським перешийком, від Азії відокремлена Беринговою протокою; до Північної Америки належать: Центральна Америка, численні острови (Гренландія, Баффінова Земля, Куба) і півострови (Лабрадор, Флорида, Каліфорнія); 24,2 млн. км?, протяжність з півночі на південь -- 7,2 тис. км, із заходу на схід -- 6,8 тис. км; середня висота поверхні 677 м. Найвища точка в Кордильєрах (гора Мак-Кінлі, 6193 м), найнижча -- в Долині Смерті (86 м нище рівня моря); понад 64% території має висоту понад 300 м; вздовж західного узбережжя -- гори Кордильєри (сейсмічно активна область) з внутрішніми височинами (плато Колорадо, Мексиканське плоскогір'я); у внутрішніх районах -- Центральні та Великі рівнини; на сході -- гори Аппалачі, східне узбережжя низинне; у Північній Америці є всі кліматичні зони північної півкулі: на півночі полярна, далі зона помірного клімату, субтропічна, тропічна і екваторіальна в Центральній Америці; в Кордильєрах гірський клімат; найдовші річки -- Міссісіпі з Міссурі; численні озера льодовикового походження, на межі Канади і США -- Великі озера; на півночі арктичні пустелі, тундра, хвойні ліси, далі на півдні -- мішані та листяні, в центральній частині континенту прерії, на південному заході -- район пустель і напівпустель; в південній частині субтропічні ліси; в Кордильєрах високогірні хвойні ліси та альпійська рослинність, на узбережжі Центральної Америки -- екваторіальні ліси.

3. Дослідження та освоєння Північної Америки

Відкриття Америки - Нового Світу - пов'язане з пошуками морського шляху до Індії, її відкрив у 1492 р. Христофор Колумб. Проте, як випливає із скандинавських саг, це відкриття не було першим. Ранні плавання європейців до північно-східних берегів Північної Америки відбулися ще у Х ст. Близько 982 р. в Гренландії поселився з кількома супутниками Ейрік Рауді (Рудий), вигнаний з Ісландії за тяжкі провини. У 1000 р. син Ейріка Лейф Щасливий спорядив судно, на якому, рухаючись з Гренландії на південь, досяг скелястої землі, яку назвав Хеллуланд - "Країною плоских каменів" (очевидно, це був півострів Лабрадор).

Плаванням Лейфа Щасливого його сучасники не надавали великого значення, але з ними, без сумніву, пов'язані пізніші відкриття, здійснені на захід від Гренландії в пошуках Північно-Західного проходу.

Христофор Колумб висадився власне на материк лише під час IV плавання, коли його каравели у 1502 році досягли центральноамериканського узбережжя в районі Гондурасу. А до цього він був лише на островах. Вперше Колумб побачив сушу 12 жовтня 1492 року. Це був о. Сан-Сальвадор (Уотлінг) в Багамському архіпелазі.

Паралельно з відкриттям X. Колумба було зроблене повторне (після норманнів) відкриття Північної Америки. Так, у 1497 р. венеціанець Дж. Кабот, який був на службі в англійського уряду, відкрив острови Ньюфаундленд і Гренландію. В 1513 р. губернатор Пуерто-Ріко Понсе де Леон досліджував береги Флоріди. В 1517 р. іспанці відкрили півострів Юкатан і затоку Кампече. У 1524 р. флорентієць Вераццано дослідив східне узбережжя Північної Америки від 33° пн. ш. до Ньюфаундленду і піднявся вгору по р. Гудзон.

У період з 1534 по 1542 рік француз Жак Картьє відкрив протоку Бель-Іль і вивчав береги затоки Св. Лаврентія та річку цієї самої назви; відкриті на північному сході материка землі він назвав Новою Францією.

Продовжуючи справу Дж. Кабота, М. Фробішер у 1576 р. досяг Баффінової землі, а Д. Девіс (1585-1587 рр.) піднявся протокою, названою пізніше його ім'ям, до 72°2' пн. ш. Г. Гудзон в 1667--1671 рр. відкрив річку, протоку і затоку, які тепер носять його ім'я.

У кінці XVI ст. виникають перші колонії Англії на атлантичному узбережжі (Віргінія, Нова Англія).

Пізніші відкриття і дослідження у Північній Америці можна поділити на три частини: дослідження південних територій, берегів північної частини і внутрішніх районів континенту.

Відкриття і дослідження в південній частині Північної Америки припадають переважно на першу половину XVI ст. і були здійснені головним чином іспанцями.

Вперше Панамський перешийок перетнув у 1513 р. В. Бальбоа, який і досяг берегів Тихого океану, а А. Пінеда обійшов північні береги Мексиканської затоки (1519 р.) і відкрив пониззя р. Міссісіпі; Е. Кортес досягнув Мексики і завоював тут країну ацтеків (1519-1521 рр.), а потім відкрив півострів Каліфорнію (1523 р.).

На завойованих землях іспанські конкістадори мечем встановлювали своє панування, внаслідок чого Іспанія перетворилася у велику колоніальну країну того часу.

Крім іспанців, до берегів Північної Америки в XVI ст. добиралися португальці і французи.

Вагомий вклад у справу дослідження і вивчення Північної Америки внесли росіяни. Російські дослідження, початком яких можна вважати відкриття в 1648 р. Семеном Дежньовим Берингової протоки, особливо розширилися у XVIII ст. С. Берінг і О. Чіріков відкрили в 1728 р. острови Діоміда і Св. Лаврентія, а в 1741 р. - північно-західні береги материка на південь від Аляски і кілька Алеутських островів. І. Федоров і М. Гвоздьов дослідили в 1732 р. мис Принца Уельського і нанесли на карту американські береги в Беринговій протоці. Г. Прибилов у 1786-1787 рр. відкрив острови Св. Георгія і Св. Павла. Г. Шеліхов на о. Кадьяк, півострові Кенай і О. Баранов на островах архіпелагу Олександра заснували кілька російських поселень. Внаслідок російських досліджень на початку XIX ст. було вивчено не лише північно-західне узбережжя Північної Америки, а й західне - до широти бухти Сан-Франциско.

Відкриття і дослідження внутрішніх областей Північної Америки, що розпочалося майже одночасно з дослідженням берегів, здійснювали експедиції й окремі мандрівники різних країн - Англії, Франції, США та ін.

Відкриття англійців і французів, як і раніше іспанців, супроводжувались колоніальним поневоленням корінного населення Північної Америки - індіанців. З кінця XVIII ст. на нові землі претендують також і США, які за півстоліття розширили свої володіння від Аппалачів до Каліфорнії. Першими відкриттями і дослідженнями американців було відкриття Кордільєр, Колумбійського плато та ін.

У 1778 році Дж. Кук в пошуках Північно-Західного проходу пройшов вздовж західного узбережжя материка, відкрив Гавайські острови, а в 1792-94 pp. О. Макензі першим з європейців перетнув Північну Америку зі сходу на захід і в зворотному напрямку. В цих, же роках Д. Ванкувер, керівник експедиції навколо світу, дослідив тихоокеанське узбережжя і склав дуже точні карти від Каліфорнії до Аляски. В 1819-27 pp. англієць Д. Франклін керував експедиціями по вивченню американського арктичного узбережжя і Канадського Арктичного архіпелагу.

4. Клімат

Північна Америка розташована в арктичному, субарктичному, помірному, субтропічному, тропічному і субекваторіальному поясах. Арктичний пояс включає території, що омиваються Північним Льодовитим океаном. У Гренландії і східній частині Канадського Арктичного архіпелагу суворий клімат з низькими літніми і зимовими температурами і досить великою кількістю опадів, що сприяє розвиткові значного заледеніння. Північне узбережжя Аляски і західна частина Канадського Арктичного архіпелагу мають більш континентальний арктичний клімат з малою кількістю опадів. Субарктичний пояс (від 58° пн. ш. на заході і 50° пн. ш. на сході) характеризується в західній частині рясними опадами, теплою зимою і прохолодним літом, у центральній частині (на схід від Кордильєр) - значною континентальністю із сильними морозами, на сході - м'якою, сніжною зимою і вологим холодним літом. Помірний пояс (на схід від 40° пн. ш.) відрізняється м'яким, дуже вологим кліматом на заході, різко континентальним на внутрішніх плоскогір'ях Кордильєр і на сході помірно континентальним. У субтропічному поясі (що включає увесь південь США, крім південного краю Флориди) західна частина штату Каліфорнія має м'який клімат "середземноморського" типу з безморозною, дощовою зимою і сухим літом; внутрішні плоскогір'я Кордильєр - континентальний, сухий з дуже жарким літом; східне узбережжя - вологий мусонний. У тропічному поясі Каліфорнійський півострів, береги Каліфорнійської затоки і внутрішня частини Мексиканського нагір'я мають клімат посушливий, інші території - вологий з літнім максимумом опадів. Субекваторіальный пояс, що включає південну частину Центральної Америки, характеризується постійно жарким кліматом з вологим літом і сухою зимою, за винятком гірських районів, що перебувають під впливом пасату з Карибського моря і отримують рясні осідання також у зимовий період року. Радіаційний баланс за рік на значній території на північ від 56° пн. ш. складає менш 20 ккал/см2 або 84 кдж/см2 (у Гренландії негативний), на півдні швидко зростає, досягаючи від 30° сх. ш. 60-80 ккал/см2 або 250-335 кдж/см2. Над більшою територією переважає рух повітря з заходу на схід і тільки на півдні, у тропічних широтах - з північного сходу на південний захід (пасати). На Тихоокеанському узбережжі узимку переважає тепла погода з дощами і снігопадами в гірських районах, на більшій частині Аляски, внутрішніх плато Кордильєр і на північному заході Канади - морозна і суха погода, у центральних і східних частинах материка - мінлива погода з морозами і відлигами, частими снігопадами. У райони Центральної Америки і Вест-Індії вторгується екваторіальний мусон, що викликає випадання рясних опадів. Середні температури січня зростають від -36 °С (на півночі Канадського Арктичного архіпелагу) до 20 °С (на півдні Флориди і Мексиканського нагір'я). Найнижча температура (-64 °С) відзначалася на Алясці і на північному заході Канади; на льодовиковому щиті Гренландії (на висоті 3000 м) температура опускалася до -70 °С. Температури нижче 0 °С бувають всюди, крім західного узбережжя південніше 40° пн. ш., південного краю Флориди, низовин на півдні Мексики і Центральної Америки. Середні температури липня змінюються від 4 °С на півночі Канадського Арктичного архіпелагу до 32 °С на південному заході США. Найвищі температури спостерігаються у південних частинах району внутрішніх плоскогір'їв Кордильєр (у Долині Смерті до 57 °С - найвища температура у Західній півкулі). Найбільша кількість опадів випадає на південному сході Аляски, на заході Канади і північному заході США (2000-3000 мм, місцями до 6000 мм на рік, переважно узимку і восени). На південному сході США річні опади складають 1000-1500 мм, головним чином за рахунок літніх дощів. Центральні рівнини і північний схід материка отримують 600-1000 мм на рік, переважно влітку, Великі рівнини - 400-600 мм, внутрішні плато і плоскогір'я - місцями менше 100 мм. На західному узбережжі, на південь від 37° пн. ш. кількість опадів різко скорочується, головним чином внаслідок майже повної відсутності дощів влітку. На півострові Каліфорнія на рік випадає не більше 100-150 мм опадів. Стійкий сніжний покрив виникає взимку на північ від 40° пн. ш., на Великих рівнинах - на північ від 44° пн. ш.

5. Рельєф

Побудова поверхні материка асиметрична: західну частину займає гірська система Кордильєр, східну - великі рівнини і невисокі гори. Поверхня західної частини материка розташовується на висоті в середньому близько 1700 м, східна близько 200-300 м. Середня висота Північної Америки - 720 м.

Широкий розвиток платформних структур сприяв формуванню великих плоскогір'їв і рівнин у центральній і східній частинах материка. На півночі і північному сході розташовується Лаврентійська височина. На південь від неї, переважно на території США, знаходяться Центральні рівнини, на заході вони поступово переходять у більш високі (500-1500 м) Великі рівнини, що утворюють велике передгір'я Кордильєр. На північ від Великих рівнин розташовується низовина Маккензі. Центральні рівнини облямовані зі сходу Аппалачами, що витягнуті з південного заходу на північний схід і продовжуються до о. Ньюфаундленд. Гірський рельєф характерний для східних частин Канадського Арктичного архіпелагу і берегових частин Гренландії; у сполученні зі сприятливими кліматичними умовами він сприяв нагромадженню великих льодовиків на півночі материка. Південно-східні краї материка утворюють Берегові низовини, що включають Приатлантичну низовину на сході і Примексиканську низовину на півдні.

Кордильєри включають ряд гірських дуг, витягнутих переважно із північного заходу на південний схід. Східна дуга складається з хребта Брукса, гір Маккензі, Скелястих гір (мис Елберт, 4399 м) і Східних Сьєрра-Мадре. На захід від цих хребтів розташовується пояс внутрішніх плоскогір'їв і плато висотою 1000-2000 м - плоскогір'я Юкон, вулканічне плато Британської Колумбії і Колумбійське плато, плоскогір'я Великий Басейн і плато Колорадо, вулканічне плато і плоскогір'я внутрішньої частини Мексиканського нагір'я. Плоскогір'я здебільшого складаються з плоских столових поверхонь, хребтів і улоговин (Долина Смерті у Великому Басейні - 85 м). Із заходу пояс плато і плоскогір'їв обмежений системою найбільш високих хребтів Кордильєр. До неї відносяться вулканічна гряда Алеутських островів і Алеутський хребет, Аляскінський хребет, що сягає у вершині Мак-Кінлі висоти 6193 м (найвища вершина Північної Америки), Береговий хребет Канади, Каскадні гори, Сьєрра-Невада і Західна Сьєрра-Мадре, Поперечна Вулканічна Сьєрра з вулканом Орісаба 320 (5700 м) та інші. На захід від цієї системи розташована смуга знижень, зайнятих або затоками (Кука, Пьюджет-Саунд, Каліфорнійською), або низовинами (долина р. Уілламет, Каліфорнійська долина).

Західний берег материка утворюють Кенайський, Чугачський, Святого Іллі (мис Логан, 6050 м) хребти, острівний хребет Канади, Берегові хребти США. На південь від Мексиканського нагір'я гірські ланцюги Кордильєр роздвоюються: один відхиляється на схід, утворюючи підводні хребти й острови Вест-Індії, і потім переходить в Анди Венесуели, інша простягається через Теуантепекський і Панамський перешийки до Анд Колумбії.

6. Корисні копалини

Більшість родовищ корисних копалин Північної Америки знаходиться на Канадському щиті і в Кордильєрах. Докембрій Канадського щита включає великі родовища залізних руд (район озера Верхнього, півострова Лабрадор), сульфідних, мідних, нікелевих і уранових руд (північне узбережжя озера Гурон), а також золота (район Поркьюпайн) і кольорових металів; осадовий чохол платформи, в основному по кордону зі складчастими областями, містить численні поклади нафти, газу і кам'яного вугілля (Східні і Західний внутрішні кам'яновугільні басейни Північно-Американської плити).

У Кордильєрах відомі численні і місцями великі родовища руд золота, срібла, міді, цинку, свинцю (родовище Пайн-Пойнт), молібдену, вольфраму, ртуті, менш поширені залізні руди. Уздовж Тихоокеанського узбережжя, у Каліфорнії і на Південній Алясці, а також у передгір'ях (Канада) і в східній частині (США) Скелястих гір є значні родовища нафти і газу. До крейдових відкладень Скелястих гір і внутрішніх прогинів Кордильєр у Канаді залягають поклади кам'яного вугілля, а до низів мезозою Скелястих гір - осадові руди урану; у палеозої того ж району - пластові поклади фосфоритів.

7. Рослинність

Флора Північної Америки в основному належить до Голарктичної флористичної області, крім півдня, рослинність якого відноситься до Неотропічної флористичної області. У рослинному покриві Північної Америки виявляється велика подібність з Євразією. На північ від 47° пн. ш. зони рослинності витягнуті зі сходу на захід та з північного сходу на південний захід і південь - переважно в меридіональному напрямку. У північних частинах Канадського Арктичного архіпелагу і Гренландії поширена бідна рослинність арктичних пустель, що складається переважно з накипних лишайників, мохів і деяких видів вищих судинних рослин, що не утворюють суцільного покриву. Південну частину архіпелагу і широку смугу арктичного узбережжя материка займає тундра. У північній частині цієї зони переважають мохово-лишайникові, на півдні - чагарникові формації. Північну межу деревної рослинності утворюють ялина (чорна і біла), модрина американська, тополя бальзамічна.

Лісотундра простягається смугою шириною близько 100-200 км і являє собою сполучення хвойних лісів по долинах рік, тундр і рідколісь на вододільних ділянках. На заході материка (півострів Аляска, Алеутські острови) лісотундра змінюється океанічними лугами, що розвиваються в умовах морського клімату з літніми температурами, недостатньо високими для виростання дерев. Травостій утворюють високі злаки і яскраве різнотрав'я.

Лісові зони займають близько третини території материка; найбільш поширені ліси помірного поясу, представлені підзонами тайги, приокеанічних хвойних, мішаних і широколистяних лісів. Тайга складається переважно з темнохвойних порід з домішкою дрібнолистих (ялина чорна і біла, ялиця бальзамічна, осика, береза паперова), соснових борів (сосни веймутова, Банкса та інші) на піщаних відкладеннях. Приокеанічні хвойні ліси поширені на західному узбережжі Канади і північному заході США в долинах, прибережних низовинах і по нижніх схилах Кордильєр. Головні породи: ситхинська ялина, псевдотсуга (дугласова ялиця), туя західна, тсуга (гемлок) і різні види сосон, у південних районах - деякі широколистяні (орегонський дуб). У верхній межі лісу (800-2000 м) змінюються гірсько-тайговими смереково-ялиновими лісами, вище - гірською тундрою. Мішані ліси розташовані в районі Великих озер і Північних Апалачів. На сухих вододільних ділянках з покривними суглинками переважають ліси з клену, ільми, липи, берези і гемлока, на піщаних терасах рік - соснові бори і бори з чагарниковими дубами і березами, на моренних грядах - ялиново-пихтові ліси. На схилах Аппалачів, приблизно вище 700-1000 м, з'являються мішані і хвойні ліси на підзолистих ґрунтах. У субтропіках ліси представлені двома зонами: вічнозелених мішаних лісів на сході і вічнозелених хвойних лісів на заході. На поверхні морських терас і плато деревостій утворюють вічнозелені дуби, ільми, магнолії і численні види сосни, перевиті ліанами, по долинах рік - ліси з дубів, магнолій, тиси, болотного кипарису. На пісках, головним чином на узбережжях, - чисті соснові бори з низькорослими пальмами в підліску. У найбільш сухих, південних районах ліси змінюються формацією жорсткостколистних вічнозелених чагарникових дубів (чапараль). На Великих рівнинах вона являє собою чергування ділянок злаково-різнотравної рослинності лугового степу з мілколисту, на Центральних рівнинах - високотравний бородачевий степ (прерію) і дубово-гикорійові рідколісся.

Степи поширені на Великих рівнинах, Колумбійському плато й у Каліфорнійській долині. На сході Великих рівнин у США зустрічаються ковилові і пирійні степи, в інших частинах переважають сухі низькотравні степи з трави грама і бізонової, пирію, злаку селіна та інших. На півдні Великих рівнин сухі степи змінюються субтропічною мескитовою саваною. Території Центральних і Великих рівнин інтенсивно використовуються в сільському господарстві.

Пустелі і напівпустелі займають Великий Басейн, східну частину плато Колорадо і території, що прилягають до Мексиканської затоки. Напівпустелі з псамофільної злаково-полинової рослинності на бурих ґрунтах розташовані біля східного підніжжя Скелястих гір США. На іншій території невеликі ділянки напівпустель і пустель чергуються в залежності від умов рельєфу і зволоження. На північ від 37° пн. ш. рослинний покрив утворюють напівчагарники - полин, лобода, саловое дерево і солянки, південніше - чагарники з креозотових кущів, окатили і сукуленти кактуси, юки й інші. Гірські хребти і піднесені ділянки плато, що піднімаються над улоговинами, вкриті злаками, сосново-ялівцевим або сосново-дубовим рідколіссям. На верхніх схилах високих гір вони змінюються ялиново-пихтовими лісами й альпійськими лугами, Південної частини Мексиканського нагір'я і Флориди, Центральна Америка і Вест-Індія мають тропічну рослинність.

На найбільш вологих ділянках - вологі вічнозелені ліси з гігантських дерев з безліччю ліан і епіфітів, бамбуків, що змінюються з висотою мінливо вологими листопадними (буки, липи, дуби та інші) тропічними лісами і гірськими субтропічними вічнозеленими лісами і чагарниками. На підвітряних схилах - тропічні савани, що включають сухі колючі низькорослі ліси, переважно з представників сімейства бобових. Уздовж узбереж - мангрові ліси.

8. Тваринний світ

Фауна більшої, позатропічної частини материка має значну схожість з фауною аналогічних частин Євразії. Характерні тварини тундрової зони: північний олень (кариб), білий ведмідь, песець, лемінг, заєць-біляк, біла сова, біла куріпка. Вівцебик зустрічається тільки на півночі Канадського Арктичного архіпелагу, у Гренландії. Найбільш типові представники тайги: лось, олень вапіті, американська куниця, бурий ведмідь, канадська рись, росомаха, бобер, деревний дикобраз (голкошерст), ондатра, куниця ілька, червона білка, велика летяга. Чисельність тварин, особливо хутрових звірів, різко скоротилася. Ще більш постраждала фауна змішаних і широколистяних лісів, що включала ряд оригінальних видів (наприклад: віргінський олень, скунс, сіра лисиця, червона рись, сіра білка, кріт зіркорил, із птахів - вилкохвостий лунь, дика індичка). Частіше зустрічаються ховрахи, землерийки, лісові бабаки. У субтропіках, на південному сході материка, зустрічаються представники тропічної фауни - алігатор, кайманові черепахи, ібіси, фламінго, пелікани, колібрі каролінський папуга. Сильно винищені тварини степів і лісостепів: бізон (зберігся тільки в заповідниках), антилопа вилоріг, олень мазам (зберігся в горах), койот, лисиця прерій; чисельні гризуни (ховрашки, лугові собачки), степові тхори, борсук, мішковий пацюк і птахи (земляна сова, луговий тетерев та інші). Для гірничо-лісових ландшафтів Кордильєр характерні товсторіг, або сніжний баран, ведмідь грізлі (зберігся на Алясці), сніжний козел. На пустельних-степових плоскогір'ях численні плазуни, у тому числі отруйні - гримуча змія і ящірка ядозуб; ящірка фринозома, степовий удав і деякі інші. У Центральній Америці, Вест-Індії, зокрема на півдні Мексиканського нагір'я переважають тропічні тварини, у тому числі південноамериканські - броненосці, мавпи, кажани, колібрі, папуги, черепахи, крокодили, ящірки й інші.

На території Північної Америки створено 55 національних парків (у тому числі 19 у Канаді, 27 у США, 6 у Мексиці і 3 на Кубі), у яких поєднуються охорона флори і фауни і добре розвинутий туризм. Найбільш відомі національні парки: Єллоустонський, Великий Каньйон, Йосемітський, Банф, Джаспер, Секвоя, Еверглейдс.

9. Канада

Канамда -- країна, що займає північну частину Північної Америки, займаючи майже половину площі континенту та простягаючись від Атлантичного океану на сході до Тихого океану на заході. Це друга за площею країна світу^[1], яка поступається лише Росії. Канада межує зі Сполученими Штатами Америки на півдні та північному-заході та має морські кордони з Францією (о-ви Сен-П'єр і Мікелон) і Гренландією (королівство Данія). Територія, на якій зараз розташована Канада, була заселена її корінним населенням понад 25 тис. років тому. Починаючи з 15-го століття, британські та французькі експедиції спершу досліджували, а потім одночасно почали заселяти атлантичне узбережжя країни. В 1763 році, проте, після семи років війни, Франція позбулася майже усіх своїх колоній у Північній Америці, включаючи Канаду. У 1867 році, внаслідок об'єднання трьох Британських північноамериканських колоній, Канада сформувалася як федеральне утворення чотирьох провінцій у статусі британського домініону. Після цього настало територіальне розширення Канади, і отримання нею статусу автономії від Об'єднаного Королівства, зазначене у Вестмінстерському статуті у 1931 році, яка закріпилась Канадським актом 1982 року, котрим назавжди розірвано залишки правової залежності від Британського парламенту. Канада є федерацією у складі десяти провінцій і трьох територій, за типом уряду парламентською демократію і конституційною монархію, з королевою Єлизаветою II в якості глави держави. Це багатомовна і багатокультурна країна, в якій на федеральному рівні визнано дві державні мови -- англійську та французьку. Будучи технологічно і промислово розвиненою країною, Канада має диверсифіковану економіку, яка у значній мірі базується на багатих природніх ресурсах країни і на торгівлі, у першу чергу зі Сполученими Штатами Америки, з якими Канада має давні і складні стосунки. Канада є членом Великої Вісімки, НАТО, Британської Співдружності, Франкофонії, і Організації Об'єднаних Націй. Назва країни, знаної нині як "Канада", походить від індіанського слова kanata, що означає "селище" або "поселення": ще в 1535 корінні жителі сучасного міста Квебек користувались цим словом, коли йшла мова про індіанське селище Стадакона (Stadacona). Згодом словом Canada користувався французький мореплавець та дослідник Жак Картьє для позначення не лише індіанського селища, але й прилеглих до нього територій. А вже в 1545 в європейських книжках та мапах таки увесь регіон було принято звати "Canada". З початку 17-го століття частина Нової Франції, у тому числі землі вздовж річки Св. Лаврентія і північних берегів Великих озер, також почали називати "Канадою", а згодом цей регіон був розділений на дві британські колонії, Верхню Канаду і Нижню Канаду, перш ніж у 1841 їх було опісля знову возз'єднано в одну британську провінцію Канада. За Конфедерації у 1867 назва Канада була прийнята в якості правової назви для нової країни, і країні було надано статус домініону з назвою "Канада": сам термін "Домініон Канада" увійшов у загальний вжиток до 1950-их років. А вже отримавши політичну незалежність від Великої Британії, федеральний уряд Канади все частіш використовував назву "Канада" на державних документах і договорах: унаслідок цього державне свято країни перейменовано з "Дня Домініону" на "День Канади" в 1982.

Цікаві місця Канади

10. Сполучені Штати Америки

Сполучені Штати Америки, також США -- держава в Північній Америці. Складається з 50 штатів: Аляски, Гаваїв і 48 штатів на території між Атлантичним і Тихим океанами і між Канадою і Мексикою. Крім того, виділено федеральний (столичний) округ Колумбія. Володіння США: Віргінські острови у Вест-Індії, Східне Самоа, Гуам та інші острови в Океанії. Столиця -- місто Вашингтон.

Площа країни 9 826 675 км². Населення 309 134 000 осіб (оцінка 2010 року). Офіційна мова -- англійська (де-факто), юридично офіційної мови немає. Грошова одиниця -- долар США.

географія рельєф клімат адміністративний

США -- федеративна республіка. В адміністративному плані територію країни поділено на 50 штатів (state) і один федеральний округ Колумбія.

Початково до складу федерації входило 13 штатів: Нью-Гемпшир, Массачусетс, Род-Айленд, Коннектикут, Нью-Йорк, Нью-Джерсі, Пенсильванія, Делавер, Меріленд, Вірджинія, Південна Кароліна, Північна Кароліна, Джорджія. Останніми територіями, що отримали статус штату в 1959 році стали Аляска і Гаваї.

Штати групуються в 9 регіонів:

· Нова Англія: Мен, Нью-Гемпшир, Вермонт, Массачусетс, Род-Айленд, Коннектикут;

· Середньо-Атлантичні штати: Нью-Йорк, Нью-Джерсі, Пенсильванія;

· Північно-Східний Центр: Огайо, Індіана, Іллінойс, Мічиган, Вісконсин;

· Північно-Західний Центр: Міннесота, Айова, Міссурі, Південна Дакота, Північна Дакота, Небраска, Канзас;

· Південно-Атлантичні штати: Делавер, Меріленд, федеральний округ Колумбія, Вірджинія, Західна Вірджинія, Північна Кароліна, Південна Кароліна, Джорджія, Флорида;

· Південно-Східний Центр: Кентуккі , Теннессі, Алабама, Міссісіпі;

· Південно-Західний Центр: Арканзас, Луїзіана, Оклахома, Техас;

· Гірські штати: Монтана, Айдахо, Вайомінг, Колорадо, Нью-Мексико, Аризона, Юта, Невада;

· Тихоокеанські штати: Вашингтон, Орегон, Каліфорнія, Аляска, Гаваї.

Кожний штат підрозділяється на округи. Загалом є 3041 округа (у штаті Луїзіана цю адміністративну одиницю називають парафією). В Україні округу США зрідка й неправильно називають графством. Самі округи діляться на муніципалітети (всього 19 078) і тауншипи (всього 16 734). Перші здійснюють місцеве самоуправління в містах, другі -- в сільській місцевості (в Новій Англії обидві одиниці називають тауни).

Крім того, на території США є індіанські резервації, де мешкають корінні жителі -- індіанці. В резервації, як правило, діють власні законодавчі, виконавчі та судові органи влади, що не підпорядковуються штату, в якому розміщена резервація. Також США фінансувало нацистів та начало нациських науковців у своїх університетах, щоб врезультаті закінчення війни зробити свою валюту світовою, зрештою отримуати всі товари безкоштовно. Також дана країна добре себе рекламує по цілому світу є державна програма, знову ж таки оплачуючи своєю валютою.

Цікаві місця США

11. Мексика

Мексика офіційно Мексиканські Сполучені Штати (Estados Unidos Mexicanos) (ісп. Estados Unidos Mexicanos) -- країна в Північній Америці, яка межує на півночі зі Сполученими Штатами Америки, на півдні з Гватемалою, Белізом. Мексика також омивається на заході Тихим океаном, на південному сході Карибським морем та на сході Мексиканською затокою. Мексиканські Сполучені Штати -- федеративна конституційна республіка, яка складається з 31-го штату та одного федерального округу навколо столиці м. Мехіко.

Мексика -- п'ята найбільша країна на американському континенті та 14-та найбільша в світі. З населенням у 103 мільйони чоловік Мексика має найбільшу кількість іспаномовного населення в світі.

Мексика була колискою древніх цивілізацій Нового Світу.

Площа -- 1972,55 тис. км².

Населення -- 98,846 млн чол. (2001).

Столиця - м. Мехіко.

Офіційна мова - іспанська.

Грошова одиниця - песо.

експорт: срібло, золото, свинець, уран, нафта, природний газ, вироби ремесел, риба, молюски, фрукти й овочі, бавовна, верстати;

Мексика - член ООН, ОАД, Латиноамер. асоціації інтеграції, Латиноамер. економічної системи.

Історія Мексики має близько 3000 років. На території сучасної Мексики до прибуття європейців мешкало декілька цивілізацій. Найбільш розвинуті серед них були ольмеки, майя й ацтеки. Імперія ацтеків була останньою високорозвиненою цивілізацією перед прибуттям іспанців у 1518 році. У 1521 році Ернан Кортес підкорив імперію ацтеків і започаткував нову колоніальну добу в історії Мексики.

Зруйнувавши цивілізацію ацтеків, іспанці назвали цю територію Нова Іспанія. Колоніальний період Мексики тривав до 1810 року, коли 16 вересня того ж року Мігель Ідальго проголосив незалежність Мексики від Іспанії. Фактично незалежність була досягнута після тривалої війни в 1821 році, коли була проголошена Перша Мексиканська Імперія. На чолі держави став імператор Агустин де Ітурбіде.

У 1824 році Мексика стає республікою і її першим президентом обрали Гваделупе Вікторія. Мексиканська республіка мала досить слабку центральну владу і цим користалися різні диктатори, такі як Санта Анна. Санта Анна став диктатором країни і скасував попередню конституцію республіки у 1835 р. Це призвело до загострення напруженості з американськими поселенцями в Техасі і до пізнішого проголошення незалежності Техасом в 1836 році та його анексії США в 1841 р. Це в свою чергу призвело до загострення напруженості з Сполученими Штатами і до Мексикансько-Американської війни в результаті якої Мексика зазнала нищівної поразки і втратила третину своєї території.

Невдоволення політикою Санта Анни призвело до революції, його усунення і подальшої трирічної війни між лібералами і консерваторами. 5 лютого 1857 р. Беніто Хуарес став першим президентом Мексики індіанського походження. У 1860 році Франція оголосила війну Мексиці і висадила війська на територію країни в намаганні встановити на троні Другої Мексиканської Імперії австрійського герцога Фердинанда Максіміліана. Французи зазнали поразки і республіка на чолі з Беніто Хуаресом була відновлена в 1867 році.

Цікаві місця Мексики

Размещено на Allbest.ru