Моя мала батьківщина: м. Миколаїв

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Чорноморський державний університет імені Петра Могили

Звіт №1

По роботі на тему:

«Моя мала батьківщина: м. Миколаїв»

Миколаїв - 2012

Зміст

Вступ

Розділ 1. Робота з картосхемою

Розділ 2. Історія виникнення та історичний розвиток

Розділ 3. Географічно-біологічний опис

Висновок

Вступ

В даній роботі я досліджував природні умови, географічні особливості, кліматичні характеристики моєї малої батьківщини - міста Миколаєва.

Впродовж свого існування Миколаїв завоював міцний авторитет як важливий діловий, політичний і культурний центр півдня України. Миколаїв - місто, яке живе своїм особливим, не схожим ні на чиє інше, життя. В порівнянні з іншими містами він молодий - йому всього лише 200 з невеликим років. Але за ці роки він зміг перетворитися з дикої і необжитої місцевості на околиці Російської Імперії в найбільший індустріальний центр, гордість для всіх, хто в ньому живе і працює. У долях людей і міст є багато схожого. Вони народжуються, отримують імена і набувають професій. Миколаїв же спочатку отримав професію, потім ім'я, і, лише через якийсь відрізок часу, отримав право іменуватися містом.

Історія міста Миколаєва нерозривно пов'язана з морем. З самого початку свого життя місто присвятило своє життя суднобудуванню, створенню Чорноморського військового флоту. Ще за рік до того, як 7 серпня 1789 року генерал-губернатор Новоросійського краю князь Потьомкін підписав свій знаменитий указ про заснування міста Святого Миколая, в гирлі річки Інгул, де нині завод їм. 61 Комунара, була закладена суднобудівельна верф. А зручне географічне розташування приморського міста зумовило і його друге призначення - бути пунктом морської торгівлі. Порт і верф - ось, що визначало зовнішність міста.

Сучасний Миколаїв є унікальне поєднання. По-перше, Миколаїв - це крупний промисловий центр. Крім того, що, через своє географічне положення Миколаїв орієнтований на суднобудування і морські перевезення. Тут були побудовані унікальні крейсери авіаносці, китобійні бази, рефрижератори, траулери, балкери. Синхронно розвивалося будівництво турбін, дорожніх машин, електротехнічного і електронного устаткування, кольорова металургія, парфюмерна, легка і харчова промисловість. Миколаїв має розгалужену мережу різноманітних транспортних комунікацій.

По-друге, у нашого міста багата культурна спадщина. Випускники вищих учбових закладів щорічно збільшують кількість висококваліфікованих фахівців на підприємствах і організаціях не тільки Миколаєва, України, але і ближнього, і, особливо останнім часом, далекого зарубіжжя.

Завдяки щоденній роботі, таланту, інтелекту і терпінню не одного покоління миколаївців, місто за короткий для історії період перетворилося з маленької суднобудівельної верфі в крупний промисловий, діловий, політичний і культурний центр південного регіону. З часу «Святого Миколая» на суднобудівельних заводах міста, а їх сьогодні три, побудовано більше двох тисяч кораблів і судів, серед яких фрегати, броненосці, міноносці, підводні човни і т.п. Миколаїв - одне з двох міст в світі, де будувалися важкі авіаносні кораблі. Місто наполегливо шукає шляхи виживання і відродження на шляхах розвитку місцевого самоврядування. Населення Миколаєва починає усвідомлювати себе міською общиною. Миколаївці відродили історичний герб і прапор міста, розроблений Статут міста, затверджується муніципальне мислення. Нову ціну знаходить міська земля, а в місті розвивається підприємництво. Місто живе активним міжнародним життям.

Розділ 1. Робота з картосхемою

Сьогодні Миколаїв - адміністративний центр Миколаївської області. Він займає дев'яте місце за чисельністю населення в Україні; тут проживає понад 500 тис. чоловік. Загальна площа міських земель складає 25,3 тис. га. Загальна довжина вулиць, проїздів і набережних - 960 км. Місто складається з 4 районів (рис. 1):

Рис. 1. Карта-схема м. Миколаєва

Центральний -- розташований на північному заході. Включає історичний центр міста, Ракетне урочище, місцевості Соляні, Північний (Сєвєрний), Тернівка (тут діє власна селищна рада), Матвіївка, Варварівка.

Заводський -- розташований на заході. Володіє значною промзоною. До нього також належать житлові «спальні» мікрорайони Намив і Ліски.

Ленінський -- розташований на сході. Включає, крім іншого, місцини ПТЗ (ЮТЗ), Новий Водопій і Старий Водопій. На території району містяться автобусний і залізничний вокзали, зоопарк.

Корабельний -- розташований на півдні. Включає такі місцини: Широка Балка, Жовтневе (Вітовка), Балабанівка, Кульбакине.

Центральне положення в генеральному плані міста займає житлова забудова, що розташована на півострові, утвореному річками Південний Буг та Інгул (рис.2). Згідно планувальній структурі вона розподіляється на три сельбищні районі: Західний, Центральний та Східний.

Рис. 2. Вид на Миколаїв з висоти 10 км.

Район Західний розташований в західній частині центрального житлового масиву міста. Межа району зі сходу проходить по вул. Пушкінський і по її продовженню вздовж промзони в районі Ліски по вул. Індустріальній. З півдня, заходу і півночі цей район обмежений р. Південний Буг - і, таким чином, знаходиться в виключно сприятливих природних умовах.

Район Центральний займає центральне положення в місті як по своєму територіальному розташуванню, так і по своїй значимості в житті міста. В межах району знаходиться історико-архітектурна зона міста. Вздовж вулиці Радянської, яка являється центральною пішохідною вулицею міста, історично склався загальноміський центр. Межами цього району являються: вулиці Пушкінська, Скороходова, Комсомольська, а також р. Інгул.

Район Східний розташований у східній частині міста. Межами його є вулиці Комсомольська, Залізнична, Космонавтів, смуга відводу залізничної колії, що іде на Колосівку, та узбережжя р. Інгул. Це так звані райони Нового та Старого Водопоїв.

Розділ 2. Історія виникнення та історичний розвиток

Найдавніша історія місцевості, де зараз розташований Миколаїв, пов'язана з подіями у південній місцині сучасного міста -- Вітовці. Ці землі, за даними досліджень археологічних розкопок, були заселені починаючи від залізної доби. Тут були стани кімерійців або скіфів, що залишили по собі кургани. Від IV сторіччя до Р. Х. тут оселяються греки, поселення яких відомі біля Сіверсового маяка та сіл Лупареве і Лимани. У 200--400-ті роки н. е. простежується перебування давніх слов'ян -- антів.

Збереглися свідчення, що на початку 2-го тисячоліття н. е. на землях сучасного Миколаєва існував християнський Дівочий монастир, що був зруйнований навалою монголів у 1233--36 роки. Саме від XIII століття сучасна Миколаївщина майже повністю являла Дике Поле.

Власне свою назву історична місцевість міста Вітовка отримала від литовського князя Вітовта (на давніх мапах означене Вітольд Гаммані), що звів тут 1399 року Вітовтівський замок (фортецю) і митницю для контролю торгівлі з татарами.

Уже від кінця XV століття історія Південного Побужжя тісно пов'язана із запорозькими козаками, ставши основою формування українського етносу на цих землях. По берегах річок та балок засновувалися козацькі слободи, зимівники, паланки, влаштовувалися переправи через ріки. Сюди також тікали селяни з усієї України, з Польщі, Литви, Московії.

У 1-й половині XVIII століття більша частина Південного Прибужжя залишалася слабо заселеною. З історії відомо, що першими спорудами середини XVIII століття були на півострові кузня та житловий будинок запорожців біля поромної переправи через гирло Інгулу. На території сучасного Миколаєва існували поселення ще до початку будівництва верфі. На одній із карт, датованій 1783 р., є напис «Рушериновка». На іншій карті, ще мабуть ранішого походження, у південній і південно-східній частині півострова є три крапки і напис «Рибачая», що вказує на рибацькі хижки, або як тоді називали «рибзаводи». На цій же карті скорописом було написано: «Кут Хлюща», що явно свідчило що ця місцевість була освоєна запорожцями[14]. Поштовхом для подальшого заселення краю став вихід Російської імперії, внаслідок російських воєн з Туреччиною, до Чорного моря -- за Кючук-Кайнарджийською мирною угодою 1774 року Вітовка разом з землями між Дніпром і Південним Бугом відійшла до Росії. У Вітовці було влаштовано шпиталь, де лікували цілющою водою з джерел і місцевими травами. Тут стояли частини Бузького єгерського корпусу під командуванням Михайла Кутузова.

1789 року командир Новоросії Григорій Потьомкін перейменував Вітовку на Богоявленськ, з причини цілющих джерел води, які були «даром Божим». Тут же було зведено Богоявленську церкву. Також Потьомкін побудував собі будинок, у який постійно навідувався, навіть коли був у справах у Херсоні.

Від кінця XVIII ст. територія нинішньої Миколаївщини, як і всього Північного Причорномор'я, активно колонізується. У заселенні регіону брали участь представники багатьох народностей. І хоча характерною рисою Півдня була поліетнічність, проте основна маса населення складалася з етнічних українців -- крім тих, що жили тут здавна, сюди прибували українські переселенці з Полтавської, Чернігівської, Київської та інших губерній.

Місто Миколаїв було закладене 1789 року князем Григорієм Потьомкіним на півострові при злитті Інгулу і Південного Бугу як флотське і корабельне місто. Першим громадянином міста став підприємець, військовий діяч і будівничий Михайло Фалєєв. Саме ордер № 1065 від 9 вересня 1789 року для нього і є першою документальною згадкою сучасної назви міста:«Фаберову дачу іменувати Спаське, а Вітовку -- Богоявленське, а нову верф, що зводиться на Інгулі -- містом Миколаїв. Існує версія, що місто отримало свою назву на честь перемоги російських військ 1788 року під час взяття турецької твердині Очаків, що збіглася з Днем Миколая.

Будувалося місто за спеціально складеним російським архітектором Іваном Старовим планом -- з прямими вулицями і кварталами правильної форми. Життя Миколаєва було повністю підпорядковане суднобудуванню і флоту. Майже сто років тут перебував штаб Чорноморського флоту. За губернаторства О. Грейга у 1-й третині XIX ст. у Миколаєві вперше було здійснено спробу збудувати водогін, почалася прокладка кам'яних тротуарів, озеленення вулиць.

1862 року в місті було відкрито комерційний порт, що послужило поштовхом до перетворення Миколаєва на значний економічний і торгівельний осередок. Вже наприкінці XIX століття Миколаївський порт посідав третє місце після Петербурга і Одеси за обсягами торгівлі з іноземними державами, а за експортом зерна, головними постачальниками якого були степові губернії, -- перше місце в Російській імперії. Місто стає важливим промисловим центром на півдні України.

У роки Української революції (1917--21) Миколаїв за активність більшовиків дістав прізвисько «червоний Пітер України». У 1918 році в місті перебували союзні війська гетьмана Павла Скоропадського. Радянська влада на Миколаївщині утвердилась лише 1920 року.

У Голодомор 1932--33 рр. по Миколаєву, як великому промисловому осередку, вживались певні заходи по боротьбі з голодом, а саме: від 20 лютого 1933 року до встановленого стандарту хлібозабезпечення була запроваджена домішка у розмірі 3 відсотків соняшникової макухи, затверджувались норми видачі хліба на підприємствах міста, у червні 1933 року була встановлена середньодобова потреба реалізації комерційного хліба по місту -- 70 тонн на день, тоді як селяни області фактично були кинуті напризволяще і потерпали.

Під час Другої світової війни Миколаїв майже три роки був окупований фашистами. 16 вересня 1941 року всіх представників єврейського населення зібрали на кладовищі і знищили німецькі окупанти. 28 березня 1944 року місто було звільнене, зокрема, завдяки діям 68 моряків-десантників під командуванням Костянтина Ольшанського. Це був єдиний випадок у історії Німецько-радянської війни, коли всі учасники однієї бойової операції були удостоєні звання «Герой Радянського Союзу», більшість -- посмертно.

У повоєнний час Миколаїв став одним із найбільших центрів суднобудування в СРСР. Судна випускають три суднобудівельні заводи міста -- Чорноморський суднобудівельний завод, завод імені 61 комунара і завод «Океан». В 1958 р. введений в експлуатацію Південний турбінний завод (нині ДПНВКГ «Зоря -- Машпроект)») -- один з найбільших у світі проектантів і виробників сучасної газотурбінної техніки, в 1980 -- найбільше в Україні і одне з найбільших в Європі підприємств кольорової металургії Миколаївський глиноземний завод. В Миколаєві діяло секретне підприємство міністерства радіопромисловості «ПВТП» -- Південне виробничо-технічне підприємство, що займалося створенням великих радіокомплексів з управління космічними супутниками і апаратами (керував ним Микола Брюханов, який до того 8 років займав посаду голови міської ради).[17] Місто за короткий для історії період перетворилося з маленької суднобудівельної верфі на крупний промисловий, діловий, політичний і культурний центр півдня України.

1 грудня 1991 року миколаївці разом з жителями області на Всеукраїнському референдумі 89,45 % голосів «за» підтвердили Акт проголошення незалежності України.

У 1990-ті роки економіка Миколаєва, як і всієї держави, зазнала ряд суттєвих, часто негативних, наслідків лібералізації ринку і економічних перетворень.

Розділ 3. Географічно-біологічний опис

Місто Миколаїв володіє унікальним природним комплексом. Система водних об'єктів і зелених територій є природно-екологічним каркасом міста.

У цілому клімат міста є помірно континентальним з м'якою зимою і теплим (досить часто спекотним) літом. Середньорічна температура повітря становить 10,0 °С, найнижча вона у січні (мінус 3,1 °С), найвища - в липні (22,3 °С).

Таблиця 1

Температура повітря по місяцях, (°С)

Найнижча середньомісячна температура повітря в січні (- 12,8 °С) зафіксована в 1838 р., найвища (3,6 °С) - в 1895 р. Найнижча середньомісячна температура в липні (18,9 °С) спостерігалась у 1832 р., найвища (27,1 °С) - в 1936 р. Абсолютний мінімум температури повітря (- 29,7 °С) зафіксовано 10 січня 1940 р., абсолютний максимум (40,1 °С) - 3 серпня 1998 р.

В останні 100-120 років температура повітря в Миколаєві, так само як і в цілому на Землі, має тенденцію до підвищення. Протягом цього періоду середньорічна температура повітря підвищилася щонайменше на 1,0 °С. Найтеплішим за всю історію спостережень виявився 2007 р. Більшим у цілому є підвищення температури в першу половину року.

У середньому за рік у Миколаєві випадає 472 мм атмосферних опадів, найменше - в жовтні, найбільше - у липні.

Таблиця 2

Середня кількість опадів

Мінімальна річна кількість опадів (230 мм) спостерігалась у 1896 р., максимальна (743 мм) - в 1955 р. Максимальну добову кількість опадів (144 мм) зафіксовано 30 червня 1955 р. У середньому за рік у місті спостерігається 118 днів з опадами; найменше їх (6) у серпні, найбільше (14) - у грудні. Щороку в Миколаєві утворюється сніговий покрив, проте його висота незначна.

Відносна вологість повітря в середньому за рік становить 73%, найменша вона в серпні (60%), найбільша - у грудні (86%).

Таблиця 3

Вологість повітря

Найменша хмарність спостерігається в серпні, найбільша - у грудні.

Таблиця 4

Хмарність

Найбільшу повторюваність у місті мають вітри з півночі, найменшу - з південного сходу.

Таблиця 5

Напрям вітру

Найбільша швидкість вітру - в лютому, найменша - у липні-вересні. У січні вона в середньому становить 4,1 м/с, у липні - 3,1 м/с.

Таблиця 6

Швидкість вітру

В межі міста розташовано 17 об'єктів природно-заповідного фонду загальною площею близько 1184 га (4,5% міській території):

- Миколаївський державний зоопарк (мал. 22) який, заснований в 1901 році Н.П. Леонтовичем. У 1977 році перенесений на нову територію, займана площа - 23 га. У колекції зоопарку більше 350-ти видів тварин, багато хто з яких занесений в Червону книгу. Миколаївський зоопарк визнаний кращим в Україні.

- дуби, природне джерело «Турецький фонтан»;

- парки: Перемоги, «Піонерський», «Ленінського комсомолу», «68-моряков-десантников», ім. Петровського, «Волосіні», «Флотський бульвар», сквери: «Пам'ять» і «Сивашській»;

- урочище «Дублення», заповідники «Жовтневе водосховище» і «Балабанівка».

Площа зелених насаджень в м. Миколаєві складає 17,1 м 2 на одного жителя. Переважають наступні породи дерев: акація біла, клен ясенелистий, шовковиця, тополя Білл, клен гостролистий, горіх волоський, ясен зелений і звичайний, платан західний, дуб черешчатий, каштан кінський, липа дрібнолиста.

Біорізноманітність Південного Бугу, Інгулу і Дніпробузького лиману налічує 70 представників іхтіофауни. У полях і лісах в міській межі можна спостерігати зайця-русака. На степових ділянках багато комах; серед земноводних і рептилій звичайні зелена жаба, прудка ящірка, жовтобрюхий полоз, вуж; серед птахів - жайворонок, сіра куріпка, перепілка. Плавні населені численним і різноманітним тваринним світом птахів, що кубляться і пролітних (витчи, чаплі, чайки, крячки, кулики і т.д.).

На даний час озеленені території загального користування у місті представлені незначною кількістю скверів і бульварів, які знаходяться в основному в Західному, Центральному і Східному сельбищних районах, а також у південній частині півострова Соляні. Основним недоліком існуючої системи озеленених територій являється недостатнє озеленення прибережних територій і недостатньо високий рівень їх благоустрою.

В Західному сельбищному районі доцільно розширити рекреаційну територію міста вздовж узбережжя р. Південний Буг. Від території Яхтклубу до території річкового порту намічено організація і розширення рекреаційної зони міста за рахунок території військового училища, а також шляхом намиву з подальшим будівництвом набережної і організацією прибережного парку у Лісках з гребним каналом.

В Центральному сельбищному районі озеленені території загального користування треба передбачити вздовж берега р. Інгул, на ділянці, де він омиває півостровів Ракетне Урочище, попередньо здійснивши насипні роботи на заболоченій території.

В межах Східного сельбищного району під створення озеленених територій загального користування доцільно використати півострів Аляуди і мілководдя р. Інгул в районі вул. Кірова після попереднього проведення намивних робіт.

В Північному сельбищному районі вздовж р. Південний Буг треба передбачити створення прибережного парку, який буде замикати композиційну вісь громадського центру цього району, а також провести озеленення берега ріки вздовж с. Матвіївка.

У Корабельному сельбищному районі міста передбачається значне розширення озеленених територій вздовж узбережжя Бузького лиману, з організацією прибережної зони відпочинку, а також приведення до належного стану існуючих озеленених територій - парку “Комсомольській”, парку “Дружба” з організацією в ньому зон спорту і розваг.

Повністю підлягають озелененню усі території, які потрапляють у межі зон санітарної охорони Жовтневого водосховища, а також вільних від забудови ділянок санітарно-захисних зон сільськогосподарських підприємств.

У сельбищному районі Варварівка ділянки вільної від забудови території, які знаходяться в межах водоохоронної зони р. Південний Буг, а також такі, що не придатні під забудову (крутосхили, заболоченням і високим рівнем стояння ґрунтових вод, і т. ін.) доцільно використати в рекреаційних цілях з відповідною інженерною підготовкою і благоустроєм.

У сельбищному районі Коларівка можлива організація розвинутої ландшафтно-рекреаційної зони за рахунок територій, які прилягають до р. Інгул.

Передбачається перетворення лісів, що ввійшли в межі міста, у лісопарки з організацією міських зон відпочинку.

Населення Миколаєва становить 497 032 осіб (2012 р.). Динаміка зміни чисельності міського населення за роками, осіб:

1792 - 1 566

1860 - 38 000

1897 - 92 012

1911 - 105 000

1926 - 104 909

1939 - 168 676

1959 - 226 000

2001 - 514 100

2006 - 507 000

2008 - 506 400

Екологічні проблеми м. Миколаєва типові для багатьох міст України: забруднення поверхневих водних об'єктів, атмосферного повітря, підземних вод, якість питної води, шум, управління відходами, збереження біорізноманітності на території міста.

Динаміку фактичних викидів парникових газів від підприємств, що звітували за формою 2-ТП (повітря), наведено в таблиці 3.2.3.

Таблиця 7

Фактичні обсяги викидів парникових газів

миколаїв місто географічний

Водні об'єкти Миколаєва р. Інгул, Південний Буг і Дніпробузький лиман відчувають на собі антропогенну дію. Найбільший забруднювач - НКП «Миколаївводоканал», скидання забруднюючих речовин, якого складає 97,53% від загального скидання забруднених вод по області. Заходи щодо модернізації, реконструкції і ремонту каналізаційної мережі м. Миколаєва, виконана в рамках Державної програми охорона і відновлення навколишнього середовища Азовського і Чорного морів дозволили значно зменшити скидання неочищених стоків в поверхневі водні об'єкти.

Завдяки відсутності в місті підприємств металургійної, хімічної і вугільної промисловості, Миколаїв не відноситься до переліку регіонів з високим ступенем забруднення атмосфери. Рівень забруднення атмосферного повітря м. Миколаєва в 2005 році склав 5,43. Максимальні концентрації діоксиду азоту досягли 2,94 ГДК м.р., формальдегіду 1,74 ГДК м.р., оксиду вуглецю 1,8 ГДК м.р. Максимальні концентрації пороши, діоксиду сірі, оксиду азоту, фтористого водню і важких металів ГДК м.р. не досягали. В повітрі міста спостерігався підвищений вміст діоксиду азоту (1,25 ГДК ср.доб.) і формальдегіду (4,67 ГДК ср.доб. ).

Пилом, діоксидом сірі, оксидом азоту, оксидом вуглецю і фтористим воднем атмосфера міста забруднена трохи: середньомісячні концентрації були нижчі за ГДК ср.сут. Вміст важких металів (кадмію, заліза, марганцю, міді, нікелю, свинцю, хрому і цинку) в атмосфері міста залишається незначним. В порівнянні з 2004 роком зміст пороши, діоксиду сірі, оксиду вуглецю, діоксиду і оксиду азоту, фтористого водню не змінився, а зміст формальдегіду зменшився. Ландшафтно-рекреаційна територія м. Миколаєва представлена на даний час системою озеленених територій, яка в поєднанні з водними просторами і іншими елементами природного ландшафту створює сприятливі умови для відпочинку населення.

Висновок

В даній роботі мною були досліджені природні умови, географічні особливості, кліматичні характеристики моєї малої батьківщини - міста Миколаєва.

З дослідження стало зрозумілим, що Миколаєва має величну історію і володіє унікальним природним комплексом. Екологічні проблеми моєї малої батьківщини типові для багатьох міст України: забруднення поверхневих водних об'єктів, атмосферного повітря, підземних вод, якість питної води, шум, управління відходами, збереження біорізноманітності на території міста. Дослідження вчених свідчать, що за останні 100-120 років температура повітря в Миколаєві, так само як і в цілому на Землі, має тенденцію до підвищення. Протягом цього періоду середньорічна температура повітря підвищилася щонайменше на 1,0 °С. Більшим у цілому є підвищення температури в першу половину року.

Література

Економіко-географічна характеристика Миколаєва // http://www.bestreferat.ru/referat-204920.html

Клімат Миколаєва // http://www.meteoprog.ua/ua/climate/Mikolaiv/

Місто Миколаїв // http://uk.wikipedia.org/wiki/%CC%E8%EA%EE%EB%E0%BF%E2

Рішення Миколаївської Міської ради № 15/41 від 2003-10-17 «Про затвердження Правил використання та забудови території м. Миколаєва» http://ngik.gorsovet.mk.ua/ru/showdoc/?doc=5599

Размещено на Allbest.ru