Комплексний аналіз ґрунту

Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота

з дисципліни: Ґрунтознавство

Тема:

Комплексний аналіз ґрунту



ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Визначення вмісту водорозчинних солей у ґрунті

Розділ 2. Визначення втрати маси при прожарюванні та вмісту в ґрунті мінеральних речовин

Розділ 3. Кореляційний аналіз ґрунту на базі експериментальних результатів

3.1 Вологість ґрунту, визначена термостатичним та пікнометричним методами

3.1.1 Вологість ґрунту, визначена термостатним методом

3.1.2 Вологість ґрунту визначена пікнометричним методом

3.2 Питома густина ґрунту

3.3 Перерахований вміст кристалізаційної води

3.4 Вологоємність ґрунту

3.5 Вміст органічних речовин у ґрунті та перерахований вміст гумусу

3.6 рН водної витяжки ґрунту

3.7 Обмінна кислотність ґрунту

3.8 Вміст карбонат-, гідрокарбонат-, хлорид-іонів та іонів кальцію, магнію

3.8.1 Вміст карбонат- та гідрокарбонат-іонів

3.8.2 Вміст хлорид-іонів

3.8.3 Вміст іонів кальцію

3.8.4 Вміст іонів магнію

3.9 Перерахунок вмісту сульфат-іонів та іонів натрію. Кореляційний аналіз

Висновок:

Зведена таблиця параметрів ґрунту (на 100 г)

Діаграма хімічного складу ґрунту

Кількісний склад водорозчинних солей

Література



Вступ

Земля - дуже широке поняття. Ґрунтом називаються поверхневі шари земної кулі, видозмінені під впливом живих організмів, котрі відрізняються від гірських порід складом мінеральної маси, значним вмістом гумусу і мають істотну відмінність - родючість.

Ґрунтознавство - наука про ґрунти та їх генезис, будову, склад, властивості й географічне поширення; закономірності походження, розвитку, ролі в природі, шляхи й методи їх охорони, родючість, раціональне використання в господарській діяльності людини.

Курсова робота “Комплексний аналіз ґрунту” з дисципліни “Ґрунтознавство” є заключним етапом вивчення теоретичної та лабораторної частини курсу. Робота передбачає виконання комплексного завдання навчально-дослідницького й аналітично-розрахункового характеру з оформленням відповідного текстового матеріалу у формі наукового звіту.

Мета курсової роботи - на основі експериментальних результатів, одержаних при виконанні лабораторних робіт із дисциплін “Ґрунтознавство” та “Біогеохімія”, в поєднанні з результатами дослідження ґрунту при виконанні експериментальної частини курсової роботи провести кореляцію між отриманими показниками і зробити висновки щодо інших властивостей даної проби ґрунту.

Завдання курсової роботи - під час виконання курсової роботи студенти повинні оволодіти методикою комплексного дослідження ґрунту та засвоїти основи кореляційного аналізу.

Виконання курсової роботи вимагає від студентів застосування теоретичних знань і практичних навичок, набутих при вивченні загальної, неорганічної, органічної та аналітичної хімії.

Проба ґрунту відбиралась методом квартування. Ділянку візуально було поділено на квадрати, метр на метр і у шаховому порядку проводився відбір проби ґрунту глибиною до 6 см. Уся відібрана проба була перемішена і знову у шаховому порядку відбиралась менша проба. З цієї ж проби були вийняті всі корінчики, камінчики, домішки, які не визначають хімічного складу ґрунту. Перед лабораторним заняттям ґрунт був доведений до повітряного сухого стану.

Проба ґрунту була відібрана у період, коли йшли дощі 31 серпня о 15:30 у с. Нова Михайлівка Решетилівського району Полтавської області на присадибній ділянці. Відстань від водойми становить 300 м, а відстань від автостради - 40 м, через яку за годину проїжджає біля 10 автотранспорту. Ділянка на якій була відібрана проба ґрунту є балкою і цей ґрунт являється чорноземом.



Розділ 1. Визначення вмісту водорозчинних солей у ґрунті

Присутність у ґрунті водорозчинних солей значною мірі впливає на його фізичні властивості, а також на здатність опору до навантажень. Ця дія виражається у змінах меж пластичності, оптимальної вологості й максимальної компактності при стандартних щільності, стисненні, опорі зміщенню та інших показниках механічних властивостей за умови постійної вологості. Ступінь цих змін залежить від кількості та складу солей у ґрунтах. Ґрунти, що містять водорозчинні солі, називають засоленими. Їх класифікують за ступенем і якісним характером засолення. Ступінь засолення - це середній сумарний вміст водорозчинних солей у даному шарі ґрунту, який виражається у відсотках до маси сухого ґрунту.

Характер засолення оцінюють відношеннями вмісту в ґрунті аніонів

та ,

а також катіонів

і

(у відсотках або міліграм-еквівалентах на 100 г повітряно-сухого ґрунту).

Сумарний вміст у ґрунті водорозчинних солей встановлюють шляхом визначення сухого залишку у водній витяжці, котра є водним розчином солей, що містяться у ґрунті.

Спочатку готують водну витяжку. Для цього на технічних вагах зважують 25 г ґрунту, який пересипають в сухий та попередньо зважений на аналітичних вагах бюкс. Його разом з наважкою зважують на цих самих вагах. Потім за різницею переносять наважку в конічну колбу ємністю 500 мл, піпетками (об'ємом 100 мл і 50 мл) доливають 250 мл дистильованої води, колбу струшують протягом 3 хвилин, після чого витяжку фільтрують через щільний фільтр "синя стрічка". Витяжка має жовтувате забарвлення.

g _{пустого бюкса} = 45,62800 г;

g _{бюкса + наважка} = 73,75905 г;

g _{бюкса після висипання} = 48,78105 г;

g _наваж. = g _{бюкса + наважка} - g _{бюкса після висипання} = 73,75905 г - 48,78105 г =

24,97800 г.

Для визначення сухого залишку відбирають 20 мл водної витяжки ґрунту, потім пробу цієї водної витяжки переносять у попередньо висушену в сушильній шафі (при 105⁰С до сталої маси) та зважену фарфорову чашку на аналітичних вагах (g_чашки = 27,06070 г). Ставлять її на водяну баню і проводять випаровування до тих пір, доки в чашці не залишиться тільки сухий залишок. Випаровування проводять двічі (тобто загальний об'єм водної витяжки дорівнює 40 мл). Після цього фарфорову чашку із залишком висушують у сушильній шафі при температурі 100-105⁰С до постійної маси (не менше 3 год.), охолоджують в ексикаторі та зважують на аналітичних вагах.

Маса чашки з сухим залишком:

g_{чашки + залишок} = 27,06900 г.

Маса сухого залишку:

g _{сухий залишок} = g _{чашки + залишок} - g _чашки = 27,06900 г - 27,06070 г = 0,00830 г

Розраховують сухий залишок, який виражають у відсотках до 100 г ґрунту. Складають пропорцію:

40 мл водної витяжки - 0,00830 г сухого залишку

250 мл водної витяжки - х г сухого залишку

х = = 0,05188 г / 250 мл водної витяжки.

Визначають кількість водорозчинних солей у перерахунку на 100 г ґрунту:

0,05188 г водорозчинних солей - 24,97800 г ґрунту

х г водорозчинних солей - 100 г ґрунту

х = = 0,20770 г / 100 г ґрунту.

Вміст водорозчинних солей у 100 г ґрунту становить 0,20770. Приймаємо 100 г за 100%, тому процентний вміст водорозчинних солей теж складає 0,20770%. Отже, досліджуваний ґрунт є порівняно незасоленим.

Загальний вміст водорозчинних солей ґрунту - це сума катіонів й аніонів (таких, як іонів натрію, кальцію, магнію, сульфат-, хлорид-, гідрокарбонат-іонів, а також іони трьохвалентного заліза). Розрахунок яких наведений в кореляційному аналізі.



Розділ 2. Визначення втрат маси при прожарюванні та вмісту у ґрунті мінеральних речовин

Для визначення втрат при прожарюванні в попередньо прожарений (при температурі 700 ⁰С) та зважений тигель вміщують близько 5 г повітряно-сухого ґрунту і зважують на аналітичних вагах. Уміщують тигель у муфельну піч та прожарюють при температурі 700 ⁰C до постійної маси (одну годину після виходу муфельної печі на встановлений режим температури). Вимикають муфельну піч, виймають тигель за допомогою муфельних щипців, охолоджують в ексикаторі й зважують на аналітичних вагах.

g _{тигля після прожар.} = 34,12675 г;

g _{тигля у повітряно-сухому стані} = 34,12735 г;

g _{тигля + наважка} = 39,14505 г;

g _{тигля + наважка після прожар.} = 38,64700 г.

Маса наважки повітряно-сухого ґрунту складає:

g _{наважки повітряно-сухого ґрунту} = g _{тигля + наважка} - g _{тигля у повітряно-сухому стані} =

39,14505г -34,12735 г = 5,01770 г.

Мінеральна частина становить:

g _{мінер. частина} = g _{тигля + наважка після прожар.} - g _{тигля після прожар.}=38,64700 г -

34,12675 г = 4,52025 г _.

Перераховують на 100 г ґрунту: 4,52025 г - 5,01770 г

х г - 100 г

х = = 9,91390 г / 100 г ґрунту.

У відсотковому відношенні це буде:

100 г приймають за 100%; 90,08610 г відповідно буде 90,08610% - мінеральна частина ґрунту.

Втрати при прожарюванні:

g _{втрати при прожарюванні} = g _{наважки повітряно-сухого ґрунту} - g _{мінеральна частина} = 5,01770

г - 4,52025 г = 0,49745 г.

Перераховують на 100 г ґрунту:

0,49745 г - 5,01770 г

х г - 100 г

х = = 9,91390 г / 100 г ґрунту.

У відсотковому відношенні це буде становити 9,91390 % - втрати при прожарюванні. Ці втрати складають гігроскопічна вологість, кристалізаційна вода та органічні речовини. Мінеральна частина ґрунту складає 90,08610 %. Після прожарювання ґрунт має цегляний колір. Таке забарвлення свідчить про наявність катіонів заліза у ґрунті.

ґрунт вологість органічний мінеральний



Розділ 3. Кореляційний аналіз ґрунту на базі експериментальних результатів

3.1 Вологість ґрунту, визначена термостатним та пікнометричним методами

3.1.1 Вологість ґрунту, визначена термостатним методом

Вологість ґрунту характеризується кількістю води, яка видаляється з нього висушуванням при температурі 100-105⁰С.

Вагова вологість ґрунту W - це відношення маси води, видаленої із зразка ґрунту висушуванням при температурі 100-105⁰С, до маси зразка ґрунту в повітряно-сухому стані, виражене в долях одиниць або в процентах.

У попередньо доведений до постійної маси при температурі 100-105⁰С та зважений на аналітичних вагах бюкс вміщують пробу ґрунту, маса якої складає 20 г.

g _{бюкса просуш.} = 43,38605 г;

g _{бюкса + наважка} = 63,40940 г;

g _наваж. = g _{бюкса + наважка} - g _{бюкса прос..} = 63,40940 г - 43,38605 г = 20,02335 г.

Після зважування бюкс із ґрунтом з відкритою кришкою ставлять в сушильну шафу і висушують при температурі 100-105⁰С до постійної маси , що досягається багатократним висушуванням з наступним зважуванням проби, тобто доки різниця між двома зважуваннями не буде перевищувати 0,2% від маси зважуваної проби ґрунту:

20,02335 г - 100 % х = г

х г - 0,2%



Після висушування бюкс з ґрунтом закривають кришкою і охолоджують в ексикаторі. Охолоджений бюкс з ґрунтом зважують на аналітичних вагах

g _{бюкса + наважка після 1 висуш.} = 62,92945 г;

g _{наважки після 1 висуш.} =g _{бюкса + наважка після 1 висуш.} - g _{бюкса висуш. =} 62,92945 г -

43,38605 г =19,54340 г.

Різниця між двома зважуваннями:

g _{бюкса + наважка} - g _{бюкса + наважка після 1 висуш.} = 63,40940 г - 62,92945 г =

0,47995 г.

Перше висушування тривало 2 години.

g _{бюкса + наважка після 2о висуш.} = 62,88380 г;

g _{наважки після 2 висуш.} = g _{бюкса + наважка після 2 висуш.} - g _{бюкса висуш. =} 62,88380 г -

43,38605 г =19,49775 г.

Різниця між двома зважуваннями: g _{бюкса + наважка після 1 висуш.} - g _{бюкса + наважка після 2 висуш.} = 62,92945 г - 62,88380 г = 0,04565г.

Друге висушування тривало 2 години.

g _{бюкса + наважка після 3 висуш.} = 62,86645 г;

g _{наважки після 3 висуш.} = g _{бюкса + наважка після 3 висуш.} - g _{бюкса висуш. =} 62,86645 г -

43,38605 г =19,48040 г.

Різниця між двома зважуваннями:

g _{бюкса + наважка після 2 висуш.} - g _{бюкса + наважка після 3 висуш.} = 62,88380 г - 62,86645 г

= 0,01735г.



Третє висушування тривало 2 години.

Отже, для розрахунку приймають результат після третього висушування.

Вологість ґрунту розраховують за формулою:

W = .

W = = 2,71158%,

де g₀ - маса пустого бюкса;

g₁ - маса бюкса з наважкою;

g₂ - маса бюкса з наважкою після висушування.

Даний результат використовується при розрахунку вмісту кристалізаційної води в ґрунті.

3.1.2 Вологість ґрунту, визначена пікнометричним методом

Визначення вологості ґрунту за допомогою пікнометра засновано на залежності між питомою густиною сухого ґрунту г_S та вологого ґрунту г_f :

W =

Спочатку встановлюють об'єм мірної колби (калібрують). Для цього у попередньо зважений на технічних вагах пікнометр (g _колби = 60,84 г) наливають дистильовану воду (температуру якої попередньо вимірюють, t = 22,5⁰С) та доводять до мірної риски на горловині колби за нижнім меніском. При цьому ретельно джгутиками фільтрувального паперу видаляють усі краплі води, які знаходяться вище мірної риски. Потім знову на технічних вагах зважують колбу з водою (g _{колби + вода} = 260,39 г).

Маса води в пікнометрі буде становити:

g _води = g _{колби + вода} - g _колби = 260,39 г - 60,84 г = 199,55 г.

Оскільки температура води 22,5⁰С, то = 0,997795 г/см³.

Знаходять об'єм колби:

V_колби =

Об'єм пікнометра визначають тричі.

g _{колби + вода1} =260,39 г; g _{колби + вода2} =260,40 г; g _{колби + вода3} =260,40 г.

V _колби1 == 199,99 см³.

V_колби2 = 200,00 см³.

V_колби3 = 200,00 см³.

V_{колби сер.} = =199,995 см³.

У висушений і зважений пікнометр (g _колби = 60,84 г) уміщують 20 г ґрунту, а потім на технічних вагах зважують пікнометр з ґрунтом.

Маса колби з ґрунтом:

g _{колба + наважка} = 80,82 г.

Маса наважки:

g _{наважки} = g _{колба + наважка} - g _колби = 80,82 г - 60,84 г = 19,98 г.

У пікнометр з ґрунтом наливають воду (не більше половини об'єму колби), декілька разів збовтують вміст і кіпятять на піщаній бані протягом 30 хв. Для видалення з ґрунту повітря. Після цього пікнометр охолоджують до первинної температури, доливають дистильовану воду до мірної риски на горловині колби за нижнім меніском, зважують (g _{колби + ґрунт + вода} = 272,45 г) і вимірюють температуру суспензії (t = 22,5⁰С).

Знаходять масу долитої води:

g _води = g _{колба + ґрунт + вода} - g _{колба + ґрунт} = 272,45 г - 80,82 г = 191,63 г.

Об'єм долитої води в колбі буде становити:

V_води =

= 0,997795 г/см³ при температурі води 22,5⁰С.

V_води = = 192,05 см³.

Встановлюють об'єм взятого ґрунту:

V _ґрунту = V_колба - V_води = 199,995 см³ - 192,05 см³ = 7,945 см³.

На основі встановлених маси g й об'єму V ґрунту обчислюють питому густину вологого ґрунту за формулою:

г_f = ,

г_f = = 2,51 г/см³.

Тоді, W = = 2%.

Отже, вологість ґрунту визначена за допомогою пікнометра відрізняється від вологості визначеної термостатним методом на 0,7%. Це не дуже велика різниця, тому можна зробити висновок, що методи визначення вологості ґрунту зроблені правильно. Ця різниця в результатах може бути наслідком таких факторів: по-перше неточність зважування на технічних вагах, по-друге не повністю витерті краплини води на стінках посуди, по-третє не вірно відкалібрований посуд. Більш точним із двох методів є термостатний, оскільки в ньому помилка може виникнути лише при невірному зважуванні.

3.2 Визначення питомої густини ґрунту

Питома густина ґрунту - це відношення маси скелету ґрунту g _s до об'єму V_s його частинок.

У попередньо зважений сухий пікнометр (g _колби = 60,84 г) обережно через лійку переносять (за різницею) висушену наважку ґрунту.

g _{бюкса + грунт} = 62,90920 г;

g _{бюкса з залиш. грунту} = 43,41550 г;

g _грунта=g _{бюкса + грунт} - g _{бюкса з зал.. грунту} =62,90920 г - 43,41550 г =19,49370 г.

Потім пікнометр з ґрунтом зважують на технічних вагах (g _{колби+грунт} = 80,29г). Віднімаючи від маси колби з ґрунтом масу колби, встановлюють масу скелету ґрунту g _s у пікнометрі:

g _s = g _{колби + ґрунт} - g _{пустої колби} = 80,29 г - 60,84 г = 19,45 г.



У пікнометр з ґрунтом наливають кип'ячену дистильовану воду приблизно 1/2 його об'єму. Збовтують вміст пікнометра і видаляють піну з поверхні утвореної суспензії кип'ятінням на піщаній бані. Після цього доливають до мірної риски на горловині колби кип'ячену дистильовану воду, охолоджують, вимірюють температуру (t = 22,5⁰С). Доводять рівень води у пікнометрі до мірної риски за нижнім меніском, додаючи по краплях дистильовану воду такої ж температури, як і суспензія у пікнометрі. Ретельно витирають пікнометр зовні та горловину всередині фільтрувальним папером.

Зважують пікнометр з суспензією:

g _{колби з суспензією} = 272,35 г.

Віднімаючи від маси пікнометра з суспензією масу пікнометра з ґрунтом, встановлюють масу води у пікнометрі:

g _води = g _{колби з суспензією} - g _{колби + ґрунт} = 272,35 г - 80,29 г = 192,06 г.

Визначають об'єм долитої води в пікнометрі (при температурі води

22,5⁰С = 0,997795 г/см³):

V_води =

V_води = = 192,48 см³.

Віднімаючи від об'єму пікнометра V, встановленого при його калібруванні (пункт 3.1.2.), об'єм води V₁, знаходять об'єм скелету ґрунту V_s:

V_s = V _колби - V_води ; V_s = 199,995 см³ - 192,4 см³ = 7,515 см³.



Питома густина сухого ґрунту дорівнює:

.

= 2,59 г/см³.

За допомогою цього результату виконується розрахунок вологості ґрунту пікнометричним методом. Питома густина корелює з вмістом органічних речовин - чим більша питома густина ґрунту тим менше органічних речовин.

3.3 Перерахований вміст кристалізаційної води

Кристалізаційна вода приймає участь у будові кристалічних градок мінералів. Це тип міцнозв'язної води з твердою фазою ґрунту. Кристалізаційна вода видаляється при дуже високих температурах.

Кристалізаційна вода обчислюється за формулою:

W _{крист. вода} = W _втрати -W_{волог. терм} - W_{орг .реч .}

W _{крист. вода} = 9,91390 % - 2,71158 % - 2,31327 % = 4,88909 %.

3.4 Вологоємність ґрунту

Повною вологоємністю W_II називають максимальну кількість води у ґрунті за умови повного насичення його водою.

Спочатку на технічних вагах зважують ріжуче кільце з сіткою з точністю до 0,01 г (g _кільця = 15,70 г), потім в кільце поміщають ґрунт (на 3-4 мм нижче верхнього його краю). Потім зважують кільце з ґрунтом на технічних вагах також з точністю до 0,01 г(g _{кільця + ґрунт} = 51,12 г).

Кільце з ґрунтом ставлять ситом донизу в кристалізатор на трикутну підставку, наливають дистильовану воду так, щоб нижня частина кільця була затоплена на 3-4 мм. Цей рівень води необхідно підтримувати до повного капілярного насичення (поки поверхня ґрунту не потемнішає). Після цього доливають воду в кристалізатор так, щоб рівень її був на 1мм вище рівня ґрунту у кільці, та чекають появи тонкої плівки води на поверхні ґрунту. Потім кільце з водонасиченим ґрунтом виймають, протирають нижню його поверхню фільтрувальним папером від зайвих крапель та зважують на аналітичних вагах: g _{кільця + грунт +вода} = 71,58 г.

Кільце з ґрунтом розміщують у сушильній шафі та просушують при температурі 100-105⁰С доти, поки поверхня ґрунту від глянцевого вигляду не стане матовою та зважують: g _{кільця + грунт +вода після просушування} = 69,35 г.

Повну вологоємність розраховують за формулою:

W_П =

W_П = = 6,296 %

Для визначення повної вологоємності ґрунту проводять двічі паралельних досліджень, тому за величину повної вологоємності ґрунту приймають середнє значення W_П.

g _кільця = 15,70 г;

g _{кільця + ґрунт} = 51,12 г;

g _{кільця + грунт +вода} = 71,71 г;

g _{кільця + грунт +вода після просуш.} = 70,11 г.

W_П = 4,52 %.



Так, як значення вологоємності паралельних досліджень дуже відрізняються один від одного. То дослід проводить ще раз.

g _кільця = 16,42 г;

g _{кільця + ґрунт} = 52,73 г;

g _{кільця + грунт +вода1} = 75,77 г; g _{кільця + грунт +вода2} = 75,90 г;

g _{кільця + грунт +вода після просуш.1} = 74,31 г; g _{кільця + грунт +вода після просуш.2} = 74,41 г.

W_П = 4,02 %.

W_П = 4,10 %.

Отже, W_П = (W_П + W_П) / 2 = (4,02 + 4,10) / 2 = 4,06 %.

На одержаних значень можна зробити висновки, що при першому досліді ґрунт був пересушений і тому виникла різниця між значеннями. Отже вологоємність для даного ґрунту становить 4,06%.

3.5 Вміст органічних речовин у ґрунті та перерахований вміст гумусу

Відношення вагової кількості органічних складових ґрунту до маси сухого ґрунту називають ступенем збагачення ґрунту органічною речовиною I_оm.

Вміст у ґрунті органічних складових рослинного і тваринного походження, оцінюють шляхом визначення кількості вуглецю органічних речовин у ґрунті. Для визначення вмісту органічних речовин у ґрунтах застосовують метод, заснований на визначенні кількості біхромату калію, витраченого на окислення органічних речовин у ґрунті.

З проби розтертого ґрунту у повітряно-сухому стані масою 200-250 г відбирають пробу близько 25 г. Далі пробу ґрунту зменшують до 1 г, яку переносять в бюкс та зважують на аналітичних вагах, за різницею переносять її у конічну колбу ємністю 100 см³.

g _{бюкса + наважка} = 16,47405 г;

g _{бюкса після висип.} = 15,48065 г;

g _наваж. = g _{бюкса + наважка} - g _{бюкса після вис.}= 16,47405 г - 15,48065 г = 0,99340 г.

У колбу з наважкою ґрунту доливають 60 мл 0,4 н. розчину біхромату калію, приготовленого на розведеній сірчаній кислоті 1:1. Вміст колби перемішують коловими рухами. Потім у колбу вставляють лійку і, нагріваючи її на електроплитці з закритою спіраллю, доводять до слабкого кипіння й кип'ятять протягом 5 хвилин. Розчин змінює колір з оранжевого на буро-коричневий. Після цього колбу охолоджують до кімнатної температури. Лійку обмивають дистильованою водою над колбою для того, щоб перенести всі органічні речовини, що осіли на поверхні лійки. Окиснену суміш переносять у титровану колбу ємністю 500 мл, стінки і дно колби, в якій проводили окиснення, ретельно обмивають дистильованою водою, приєднуючи промивні води до вмісту титрувальної колби. Загальний об'єм розчину доводять дистильованою водою до 250 мл. В розчин вносять 8 крапель індикатора дифеніламіну (він набуває при цьому червоно-бурого забарвлення), доливають 4 мл 85 % розчину фосфорної кислоти й титрують 0,2 н. розчином солі Мора при безперервному перемішуванні вмісту колби. Під час титрування розчин спочатку стає синім, потім синьо-фіолетовим, а від однієї краплі стає пляшечно-зеленим.

Об'єм розчину солі Мора, що пішов на титрування b = 81,7 мл.

Ступінь збагачення ґрунту органічною речовиною I_оm обчислюють за формулою:

I_om =

I_om = = 2,31327 %,

де Q - кількість розчину біхромату калію у сірчаній кислоті, використаного на окислення органічної речовини, Q = 60 мл;

b - кількість розчину солі Мора, яка пішла на титрування надлишку хромової кислоти в окисненому середовищі, b = 81,7 мл;

N₁ та N₂ - нормальність відповідних розчинів, N₁ = 0,4, N₂ = 0,2;

g₀ - маса ґрунту, взятого для досліду, з поправкою на гігроскопічну вологість, g₀ = 0,9934г.

Отже, ступінь збагачення ґрунту органічною речовиною 2,31327 %, що є непоганим показником.

В середньому гумусу становить 80-90 % від органічної частини ґрунту. Тобто, якщо брати по максимуму, гумусу в ґрунті міститься: 2,31327 * 0,9 = 2,08194 %. Дослідження показує, що органічних речовин у ґрунті достатньо, а отже ґрунт є родючим.

Існує така закономірність, що із збільшенням вмісту органічної речовини збільшується вологоємність ґрунту, його пластичність (4,06%). Також вміс органічних речовин корелює із значення питомої густини - чим більше органічних речовин тим більша питома густина (2,59 г/см³).

3.6 Визначення рН водної витяжки ґрунту

рН ґрунтової витяжки являє собою кислотність (або лужність) парового розчину, зумовлену активністю водневих іонів. рН водної витяжки визнають двома методами: потенціометричним методом, яке полягає в кількісному визначенні вільних іонів водню в досліджуваному розчині шляхом вимірювання електрорушійної сили елементу, який складається з електроду порівняння з відомим потенціалом та індикаторного електроду, потенціал якого залежить від концентрації водневих іонів у розчині; колориметричним методом, яке ґрунтується на властивості кисло-основних індикаторів змінювати своє забарвлення в залежності від концентрації водневих іонів в досліджуваному розчині.

Спочатку на технічних вагах зважують 10 г розтертого ґрунту, поміщають в колбу ємністю 100 мл і доливають 25 мл дистильованої води pH 6,6-6,8. Потім колбу струшують на протязі 5 хвилин. Суспензію поміщають у чистий стаканчик (потенціометра) і далі виконують усі вказівки інструкції по підготуванні потенціометра до роботи та проведення дослідження. Визначення рН виконують тричі:

рН₁ =7,97; рН₂ =7,97; рН₃ =7,98. рН _сер. =7,975;

Визначення рН розчину за допомогою універсального індикатора є орієнтовним та виконуємо таким чином. Одержану суспензію після збовтування фільтрують через складчастий фільтр. Із одержаного фільтрату відбирають піпеткою 5мл відфільтрованої витяжки, вміщують у чисту пробірку і додають 3 краплі універсального індикатору. Потім, струснувши пробірку, колір суспензії виявився зеленим. За кольоровою шкалою рН це становить 8,0.

Отже, рН за іонометром становить 7,975, а за індикатором 8,0. Значення рН є найбільш точним за іонометром, тому отриманий результат вказує на те, що ґрунт має слабку лужність.

3.7 Обмінна кислотність ґрунту

Кислотність водної витяжки ґрунту є результатом присутності у ґрунті водорозчинних солей, які при гідролізі надають кислого середовища, та кислот. Ґрунт може й не містити їх - витяжка у такому випадку може буде нейтральною або лужною, в той час, як сам ґрунт буде кислим внаслідок присутності у ньому нерозчинних у воді кислих солей і кислот у колоїдному стані, що зумовлює можливість обмінних процесів та їх взаємодії. Кислотність, одержана в результаті обмінних процесів, називається обмінною кислотністю ґрунту.

Для проведення досліду на технічних вагах зважують 100 г повітряно-сухого ґрунту. Переносять його в колбу, об'єм якої дорівнює 500 мл, додають 250 мл 1 н. розчину КСl. Перемішують протягом 1 години. Залишають до висвітлення. Потім фільтрують, відбирають піпетками (на 100 мл і 25 мл) 125 мл витяжки для першого титрування. Титрують 0,1 н. розчином гідроксиду натрію за фенолфталеїном. Титруємо до тих пір, доки забарвлення розчину не стане малиновим від однієї краплі NaOH. На титрування гідроксиду натрію було витрачено у₁ = 1,76 мл.

До рідини з ґрунтом, що залишилися у колбі, додають ще 125 мл 1 н. розчину КСl (також піпетками на 100 мл і 25 мл) й збовтують протягом 15 хв., для повноти взаємодії усіх речовин, що ще не провзаємодіяли. Розчин фільтрують, відбирають піпетками 125 мл фільтрату й титрують тим самим розчином гідроксиду натрію за фенолфталеїном. На титрування було витрачено NaOH у₂ = 0,55 мл.

Загальна обмінна кислотність дорівнює:

S = 2,

Де ,

Тобто,

S = 2,

S = 2 = -0,88 мл,



де k - постійна (k = 0,85);

у₁ - кількість розчину NaOH, що пішла на перше титрування, у₁ = 0,6 мл;

у₂ - кількість розчину NaOH, що пішла на друге титрування, у₂ = 0,5 мл.

Оскільки, значення обмінної кислотності одержали від'ємне, то дослід повторюють ще раз.

При першому титруванні гідроксиду натрію було витрачено у₁ = 1,00мл.

При другому - у₁ =0,52 мл.

S = 2 = 2,26 мл.

Отже, при першому досліді, під час першого титрування розчин був перетитрований, тобто не був зафіксований перехід від прозорого до малинового забарвлення розчину. Тому загальна кислотність ґрунту є невеликою і становить 2,26 мл. Цей показник корелює з вмістом органічних речовин. Є така закономірність: чим більший вміст органічних речовин, тим більша обмінна кислотність грунту.

3.8 Вміст карбонат-, гідрокарбонат-, хлорид-іонів та іонів кальцію, магнію

3.8.1 Вміст карбонат- і гідрокарбонат-іонів

Визначення вмісту в ґрунті карбонат- та гідрокарбонат-іонів виконують тільки у щойно приготовленій витяжці ґрунту, оскільки ці показники можуть змінюватися внаслідок впливу вуглекислого газу при контакті витяжки із повітрям під час зберігання.

Визначення умісту карбонат-іонів: спочатку готують водну витяжку. Для цього на технічних вагах зважують 20 г ґрунту, переносять в сухий та попередньо зважений бюкс, зважують його на аналітичних вагах. Потім ґрунт із бюкса переносять через лійку у конічну колбу на 250 мл, зважують бюкс із залишками ґрунту і за різницею мас визначають одержану наважку ґрунту. Після цього доливають 200 мл дистильованої води за допомогою мірної піпетки, перемішують протягом 3 хвилин і відразу переносять у лійку із фільтрувальним папером "синя стрічка".

g _{бюкса + наважка} = 65,60205 г;

g _{бюкса після висипання} = 45,59590 г;

g_наваж. =g_{бюкса +наважка} -g_{бюкса після висип.} = 65,60205 г- 45,59590 г = 20,00615 г.

Відбирають 20 мл водної витяжки ґрунту за допомогою мірної піпетки, для визначення карбонат-іону, вміщують її у конічну колбу. Додають 2-і краплі індикатора фенолфталеїну, але забарвлення витяжки не відбувається, розчин залишився прозорим, таким яким він і був. Так як, інтервал переходу забарвлення фенолфталеїну відбувається в інтервалі рН=8,3-10, а рН досліджуваної водної витяжки -7,98, тобто якщо карбонат-іони й присутні, то їх настільки мало, що вони не можуть спричинити зміну забарвлення індикатора.

Визначають уміст гідрокарбонат-іонів у тій самій пробі, в якій визначали вміст карбонат-іонів. Додають 2-3 краплі індикатора метилового оранжевого і титрують 0,01 н. розчином сірчаної кислоти (до переходу жовтого кольору в оранжевий).

Титрування проводять двічі. Об'єм кислоти, що пішов на титрування дорівнює:

= 1,30 мл;

= 1,31 мл;

= 1,305 мл.

Розрахунки:

З формули

визначають нормальність водної витяжки по відношенню до гідрокарбонат-іону.

20*= 1,305*0,01

= 0,0007г-екв /л.

Визначають вміст еквівалентів гідрокарбонат-іону у 200 мл водної витяжки. Він становить

0,0007 г-екв/л - 1000 мл водної витяжки

х г-екв/л - 200мл водної витяжки

х = = 0,00014 г-екв / 200 мл.

200 мл водної витяжки відповідає 20,00615 г ґрунту. Визначають вміст еквівалентів гідрокарбонат-іонів у 100 г ґрунту. Для цього складають пропорцію:

0,00014 г-екв - 20,00615 г ґрунту

х г-екв - 100 г ґрунту

х = = 0,0007 (г-екв гідрокарбонат-іонів у 100 г ґрунту).

Перераховують вміст гідрокарбонат-іонів у грамах на 100 г ґрунту. Для цього необхідно одержану кількість еквівалентів помножити на еквівалентну масу гідрокарбонат-іона:

0,0007*61,017=0,0427 г/100г гр.

г/моль

Для перерахунку у мг 0,0427*1000=42,7 мг/100 г гр.

Для перерахунку у мекв 42,7:61,017=0,6998 мекв/100 г гр.

3.8.2 Вміст хлорид-іонів

Відбирають аліквоту для визначення хлорид-іонів (20 мл), у тій самій витяжці, яка була приготовлена для визначення вмісту карбонот- і гідрокарбонат-іонів.

g _{бюкса + наважка} = 65,60205 г; g _{бюкса після висипання} = 45,59590 г;

g _{наважки} = g_{бюкса +наважка} - g_{бюкса після висипання} = 65,60205 г - 45,59590 г =

20,00615 г.

Відібрану аліквоту уміщують у конічну колбу ємністю 250 мл та додають 0,5 мл 10% K₂CrO_4. Титрують уміст колби 0,02 н. розчином AgNO₃ до появи червоно-бурого забарвлення, яке не зникає.

Титрування проводять двічі. Об'єм кислоти, що пішов на титрування дорівнює:

V₁ = 0,70 мл;

V₂ = 0,70 мл;

V_сер. = 0,70 мл.

Розрахунки:

Розраховують уміст хлорид-іонів аналогічно до розрахунків при визначенні гідрокарбонат-іонів.

Отже, вміст хлорид-іонів у мг становить

0,0249*1000=24,9 мг/100 г гр.

у мекв - 24,9:35,5= 0,7014 мекв/100 г гр.

г/моль

Для відтворення результатів була приготовлена нова водна витяжка ґрунту і дослід проводився ще раз, але аліквота водної витяжки була взята на 50 мл і 100 мл.

g _{бюкса + наважка} = 73,75905 г;

g _{бюкса після висипання} = 48,78105 г;

g _наваж.= g_{бюкса +наважка} - g_{бюкса після висип.} = 73,75905 г- 48,78105 г=24,97800 г.

Відбирають аліквоту на 50 мл і дослід проводять за вказівка що наведенні вище, але тепер уже додають 1 мл 10 % K₂CrO_4.

Титрування проводять двічі. Об'єм кислоти, що пішов на титрування дорівнює:

V₁ = 0,59 мл;

V₂ = 0,55 мл;

V_сер. = 0,57 мл.

Розрахунки:

Розраховують уміст хлорид-іонів аналогічно до розрахунків при визначенні гідрокарбонат-іонів.

Отже, вміст хлорид-іонів у мг становить

0,0071*1000=7,1 мг/100 г гр.

у мекв - 7,1:35,5=0,2 мекв/100 г гр.

Тепер відбирають аліквоту на 100 мл, дослід проводять також за вказівка що наведенні вище і теж додають 1 мл 10 % K₂CrO_4.

Для визначення вмісту хлорид-іонів достатньо і одного титрування. Об'єм нітрату срібла, що пішов на титрування дорівнює:

V = 1,24 мл;

Розрахунки:

Розраховують уміст хлорид-іонів аналогічно до розрахунків при визначенні гідрокарбонат-іонів.

Отже, вміст хлорид-іонів у мг становить

0,0071*1000=7,1 мг/100 г гр.

у мекв - 7,1:35,5=0,2 мекв/100 г гр.

Отже, результат досліду, який проводився з відбиранням аліквоти на 50 мл і 100 мл є точнішим, оскільки були взяті різні аліквоти і результати співпали. Можна зробити висновки, що при першому досліді, де аліквота була відібрана на 20 мл, розчин був перетитрований.

3.8.3 Вміст іонів кальцію

Суть методу полягає в утворенні комплексу іона кальцію з аніоном Трилону Б, який є стійким у сильно лужному середовищі (рН=12-13). Комплекс іонів магнію у цьому середовищі руйнується і магній виділяється у вигляді гідроокису. Індикатор мурексид у присутності іонів Са²⁺ надає червоно-рожевий колір, при відсутності їх - фіолетовий.

Була приготовлена водна витяжка ґрунту, яка складала 20,01095 г на 200 мл дистильованої води.

g _{бюкса + наважка} = 63,40115 г;

g _{бюкса після висипання} = 43,39020 г;

g _наваж. = g_{бюкса +наважка} - g_{бюкса після вис} = 63,40115 г - 43,39020 г = 20,01095 г.

У колбу для титрування об'ємом 250 мл уміщують аліквоту водної витяжки ґрунту (20 мл) за допомогою мірної піпетки, уміст колби доводять дистильованою водою до 50 мл, уміщують у колбу шматочок індикаторного паперу конго червоного та підкислюють розчином соляної кислоти (1:1) до зміни забарвлення паперу з рожевого на синьо-фіолетовий, що відповідає рН розчину 3,0. Потім нагрівають колбу із розчином до кипіння та кип'ятять 2-3 хвилини, після цього охолоджують під струменем води. Додають до розчину 5 мл (мірним пальчиком) 10% розчину гідроксиду натрію, збільшуючи рН витяжки до 12,5. Уміст колби перемішують коловими рухами. Додають суху суміш порошку мурексиду, перемішують і розчин набув червоно-малинового кольору. Відразу титрують 0,02 н. розчином трилону Б до переходу від червоно-малинового кольору до фіолетового.

Титрування проводять двічі. Об'єм Трилону Б, що пішов на титрування дорівнює:

V₁ = 1,11 мл;

V₂ = 1,10 мл;

V_сер. = 1,105 мл.

Розрахунки:

Розраховують уміст іонів кальцію аналогічно до розрахунків при визначенні гідрокарбонат-іонів.

Отже, вміст іонів кальцію у мг становить

0,00802*1000= 8,02 мг/100 г гр.

у мекв - 8,02:20,039=0,4002 мекв/100 г гр.

г/моль

3.8.4 Вміст іонів магнію

Метод оснований на утворенні комплексу іону магнію з аніоном Трилону Б у середовищі аміачно-буферного розчину з рН=9-10. Індикатор хромоген темно-синій у присутності іонів магнію у цих умовах забарвлюється у рожевий колір, а при їх відсутності - у блакитно-синій.

Визначення проводять у тій самій пробі, в якій визначали вміст Са²⁺. Починають із руйнування мурексиду, додаючи по краплях розчин соляної кислоти (1:1), до тих пір доки папер конго не стане синьо-фіолетового кольору. Розчин підігрівають до температури 40-50⁰С (для прискорення процесу руйнування мурексиду). Потім додають аміачно-амонійну буферну суміш до переходу синьо-фіолетового забарвлення паперу у червоний (_рН=5,2), додають ще 20 мл цієї ж буферної суміші і перемішують. Після цього у розчин додають індикаторну суміш хромогену темно-синього (перемішуючи) до одержання винно-червоного забарвлення. Титрують розчином Трилону Б. Титрування проводять двічі. Об'єм Трилону Б, що пішов на титрування дорівнює:

V_{1 ТрБ} = 2,50 мл;

V_{2 ТрБ} = 2,51 мл;

V_{сер. ТрБ} = 2,505 мл.

Розрахунки:

Розраховують уміст іонів магнію аналогічно до розрахунків при визначенні гідрокарбонат-іонів.

Отже, вміст іонів магнію у мг становить

0,0122*1000= 12,2 мг/100 г гр.

у мекв - 12,2:12,1525= 1,0039 мекв/100 г гр.

г/моль

3.9 Перерахунок вмісту сульфат-іонів та іонів натрію

Після визначення вмісту водорозчинних солей у водній витяжці ґрунту в перерахунку на 100 г ґрунту розраховують можливий уміст у водній витяжці іонів натрію, сульфат-іонів.

Дано:

ВРС =270 мг = 0,20770%;

Са²⁺ = 8,02 мг = 0,4002 мекв;

Mg²⁺ = 12,2 мг = 1,0039 мекв;

НСО₃^- = 42,7 мг = 0,6998 мекв;

Cl^- = 7,1 мг = 0,2 мекв.

Знайти: Nа⁺, SO.

Визначають вміст іонів Са²⁺, Mg²⁺, Сl^-, НСО₃^- в міліграмах на 100 г ґрунту:

8,02 + 1,0039 + 0,6998 + 0,2 = 70,02 (мг).

Знаходять різницю між значеннями вмісту водорозчинних солей і суми катіонів і аніонів:

207,70 - 70,02 = 137,68 (мг) -

це залишок інших катіонів і аніонів.

Визначають вміст катіонів в мекв:

У_{катіонів} = 0,4002 + 1,0039 = 1,4041 (мекв).

Визначають вміст аніонів в мекв:

У_{аніонів} = 0,6998 + 0,2 = 0,8998 (мекв).

Оскільки У_{аніонів} < У_{катіонів}, то необхідно розрахувати кількість аніонів, яких не вистачає. Їх обов'язковий уміст дорівнює:

У_{катіонів} - У_{аніонів} = 1,4041 - 0,8998=0,5043 (мекв).

Для перерахунку у ваговий уміст першої частини сульфат-іона використовують її еквівалентну масу:

m_е = 48,0310 г /моль.

[SO] = 0,5043 * 48,0310 = 24,22203 (мг).

Визначають ваговий уміст залишкової частини іонів Nа⁺ та SO в міліграмах:

137,68 - 24,22203 = 113,45797 (мг).



Оскільки ймовірна наявність іонів натрію та сульфат-іонів, то необхідно визначити, яка кількість припадає на кожний із них. Для цього складаємо рівняння. Уміст іонів натрію у ваговій формі становить 22,9898*х, а сульфат-іонів - 48,0310*х.

22,9898*х + 48,0310*х = 113,45797;

х (22,9898 + 48,0310) = 113,45797;

71,0208*х = 113,45797;

х = 1,59753.

Знаходять ваговий уміст іонів натрію

22,9898*1,59753=36,72690 мг

та сульфат-іонів

48,0310*1,59753=76,73096 мг.

Загальна кількість сульфат-іонів становить

76,73096+24,22203=100,95296 мг.

Отже,

8,02 + 12,2 + 42,7 + 7,1 + 36,72690 + 100,95296 = 270,70 (мг),

що і відповідає значенню вмісту водорозчинних солей.

Кореляційний аналіз

Виконавши експериментальні роботи по дослідженню проби ґрунту з дисциплін “Ґрунтознавство” і “Біогеохімія”, ми можемо на основі цих даних зробити висновки, щодо властивостей досліджуваного ґрунту.

Отже, досліджуваний ґрунт належить до чорноземів, підтвердження цьому є темно-сірий колір і значний вміст у ньому органічних речовин (2,31%), а звідси в свою чергу і достатній вміст гумусу (2,08%). Між вмістом гумусу і теплоємністю існує залежність, отже можна зробити висновки, що ґрунт має значну теплоємність.

Для даної проби ґрунту значення питомої густини є середнім (2,59 г/см³), звідси і фільтрація відбувається із середньою швидкістю. Майже на кожну лабораторну роботу ми готували водну витяжку і спостерігали те, що вона має жовте забарвлення, що свідчить про наявність в ґрунті катіонів заліза, цьому дало також підтвердження й те, що після прожарення ґрунт мав цегляний колір і залізо знаходилось у зв'язаному стані тобто у вигляді Fe₂O₃.

Значення питомої густини корелює з значенням вісту органічної речовин - чим більша питома густина ґрунту, тим менше органічних речовин.

Середнє значення вологоємності (4,06%) свідчить про те, що досліджуваний ґрунт має середнє значення водопроникності і також має середню висоту підйому. Це ми спостерігали під час виконання лабораторної роботи по визначенню вологоємності ґрунту.

Різниця між вологістю ґрунту визначена пікнометричним методом (2%) і вологістю визначеної термостатичним методом (2,71%) становить 0,71%, це не велика різниця, тому можна зробити висновок, що обидва методи зроблені правильно. Але більш точним є термостатичний метод. Також значення вологість грунту корелює з вмістом органічних речовин - чим більше органічних речовин, тим більша вологість ґрунту.

Вміст у ґрунті водорозчинних солей для даного ґрунту становить 207 мг/100 г ґрунту і отже ґрунт є порівняно незасоленим. Існує така закономірність - чим більший вміст у ґрунті водорозчинних солей, тим менший вміст у ґрунті осмотичної води, тобто ґрунт є непластичним.

рН водної витяжки ґрунту є слабко лужним (7,98), це свідчить про значну мінералізацію ґрунту. Також від рН водної витяжки залежить набухання ґрунту, так як рН=7,98, то набухання є незначним.

Оскільки обмінна поглинаюча здатність в більшості спостерігається у колоїдної частини ґрунту, до якої належать органічні речовини. То можна зробити висновки: чим більше у ґрунті органічних речовин, тим більшою повинна бути обмінна кислотність ґрунту. Отже, на даних результатах досліджуваного ґрунту обмінна кислотність є заниженою, в порівнянні з органічними речовинами. Так, як в чорноземі в гумінових кислотах більше ароматичних ядер, ніж аліфатичних. А ароматична частини гумінових кислот є гідрофобною, то вона не переходить у колоїдний стан.



Висновки

Ґрунт - це поверхневий пухкий шар суходолу Земної кулі, якому властива родючість.

Оскільки досліджуваному ґрунту притаманний значний вміст гумусу і у зв'язку з тим, що на земельній ділянці, з якої був взятий ґрунт, протягом року були достатньо високі врожаї овочевих культур, то можна зробити висновки, що ґрунт є придатним для ведення сільськогосподарських робіт. Однак збереження наявного рівня гумусу досягається:

1) внесенням органічних добрив насамперед гною та торфу, які постійно збільшували б у ньому вміст гумусу, що є основою його родючості;

2) внесенням мінеральних добрив, особливо азотних, які, засвоюючись рослинами, не “дозволяють” забирати мінеральні елементи з гумусу, тим самим запобігається його руйнування;

3) певним обробітком ґрунту, який повинен бути мінімально неглибоким, так як глибоке приорювання верхнього горизонту руйнує його активну мікрофлору і, відповідно, гальмує процеси розкладання органічних речовин тощо.

Так як, для даного ґрунту властиве те, що залізо не переходить у розчинний стан і він знаходиться у зв'язаному стані, то ґрунт потрібно підкислювати. А основне природне джерело кислотності ґрунту - органічні кислоти. Вони утворюються при розкладі рослинних залишків мікроорганізмів без доступу повітря і просочуються в товщу ґрунту з атмосферною вологою. Підкислення ґрунту відбувається також, коли осади вимивають кальцій і магній з кореневоживого шару. Кислоти можуть накопичуватися в ґрунті і від систематичного застосування так званих фізіологічних кислотних добрив (сульфат амонія, хлористий амоній тощо).

Розумне регулювання хімічного складу ґрунту може підвищувати родючість ґрунту, і навпаки, невміле використання мінеральних добрив, неправильна обробка ґрунту - може змінити хімічний склад ґрунту в негативну сторону і стати причиною спустошення родючих земель.

Використовуючи експериментальні дані, одержані при виконанні лабораторних робіт складають таблицю, в яку вносять усі одержані параметри про дану пробу ґрунту.

Зведена таблиця параметрів ґрунту (на 100 г). Кількісний склад водорозчинних солей

Параметри проби ґрунту	Значення, %, мг, мекв, мл, г/см3
Вологість, визначена термостатним методом Вологість, визначена пікнометричним методом	2,71 % 2,0 %
Вологоємність ґрунту	4,06%
Вміст органічних речовин Вміст гумусу	2,31% 2,08%
Вміст втрат при прожарюванні Вміст мінеральної частини ґрунту	9,91390 % 90,08610%
Вміст кристалізаційної води	4,88909%
рН водної витяжки потенціометрично рН водної витяжки індикаторно	7,9758
Значення питома густина	2,59 г/см3
Значення обмінної кислотності	2,26 мл
Загальний вміст водорозчинних солей	207,70 мг
Загальний вміст СО Загальний вміст НСО	42,7 мг або 0,6998 мекв
Загальний вміст Cl-	7,1 мг або 0,2 мекв
Загальний вміст Са2+ Загальний вміст Mg2+	8,02 мг або 0,4002 мекв 12,2 мг або 1,0039 мекв
Загальний вміст SO Загальний вміст Na+	100,95296 мг або 2,101829 мекв 36,72690 мг або 1,59753 мекв



Хімічний склад проби ґрунту, мекв/100г ґрунту



ЛІТЕРАТУРА

1. Методичні вказівки до виконання лабораторних робіт із дисципліни “Ґрунтознавство”. - Полтава: ПолтНТУ, 2008.

2. Методичні вказівки до виконання курсової робіт “Комплексний аналіз ґрунту” із дисципліни “Ґрунтознавство”. - Полтава: ПолтНТУ, 2007.

3. Методичні вказівки до виконання лабораторних робіт із дисципліни “Біогеохімія”. - Полтава: ПолтНТУ,, 2008.

4. Назаренко І.І., Польчина С.М., Нікорич В.А. Ґрунтознавство. - Чернівці, 2003.

5. Сергеев Е.М., Голодовская Е.А. Ґрунтоведение. - Москва: Московский университет, 1971.

Размещено на Allbest.ru