Рельєф західних областей України

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Міністерство освіти і науки України

Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка

Кафедра географії та геоекології

Звіт

По польовій географічній практиці з геоморфології



План

Вступ

Розділ І. Природні умови району проходження району практики

Розділ ІІ. Історія формування рельєфу району проходження практики. Сучасні геоморфологічні процеси

Розділ ІІІ. Характеристика основних типів рельєфу

Розділ ІV. Вплив господарської діяльності на зміни рельєфу. Вплив специфіки рельєфу на господарську діяльність

Висновок

Список використаних джерел

Додатки



Вступ

Об'єкти дослідження: різноманітні форми і типи рельєфу і типи рельєфу регіону проходження практики, чинники рельєфоутворення.

Мета практики: закріплення на практиці теоретичних знань про закономірності і чинники формування різних форм рельєфу; визначення різноманітних форм рельєфу в межах території проходження практики; виявлення чинників формування різних форм рельєфу.

Основне обладнання: польовий щоденник, ручка, кольорові олівці, фотокамера, топографічна й інші карти території дослідження.

Територія проходження практики: Кіровоградська, Вінницька, Хмельницька, Тернопільська, Чернівецька, Івано-Франківська, Закарпатська, Львівська області . рельєф геоморфологічний ерозійний гравітаційний

Терміни проходження практики: 30.06.14 - 12.07.14

Практичні завдання:

1. В межах району проходження практики виявити основні форми рельєфу: водно-ерозійні, денудаційні, гравітаційні, антропогенні.

2. На відповідний квадрат топографічної карти, за допомогою умовних позначень нанести місця прояву виявлених форм рельєфу.

3. Описати виявлені форми рельєфу, уточнюючи при цьому конкретне місце прояву, масштаби прояву, приуроченість до інших об'єктів, зв'язок із господарською діяльністю.

4. Зафіксувати виявлені форми рельєфу на фотокамеру.

5. Узагальнивши результати польових і аналітичних досліджень, підготувати зміст з геоморфологічної практики.



Розділ І. Природні умови району проходження району практики

Закарпатська область

Рельєф Закарпаття охоплює дві різні географічні країни -- Потиську низовину (її тепер називають також Закарпатською низовиною) та частину Східних Карпат. Потиська низовина обіймає 15% Закарпаття і становить собою алювіальну, легко хвилясту, часто підмоклу рівнину, з острівними вулканічними горами. Разом з підгір'ям Карпат це найбагатша частина Закарпаття завдяки корисному рельєфу і кліматичним умовам та найкращим на Закарпатті ґрунтам. Карпати мають на території Закарпаття типову для Східних Карпат смугову будову, що полягає в чергуванні повздовжніх високих гірських смуг з нижчими повздовжніми заглибинами. На Закарпаття вони виступають в напрямі з півдня на північ:

* Вулканічні Українські Карпати разом з підгір'ям, відділені вузькою

* Внутрішньою Карпатською долиною і Мармароською улоговиною від високого

* Полонинського Бескиду, в свою чергу відділеного

* Середньо-Карпатською улоговиною від розкиненої на півночі

високої смуги Середнього Бескиду, Високого Бескиду і Ґорґанів.

* Найбільше на схід висунену частину Закарпаття займають Гуцульські Альпи. Ці повздовжні смуги перетинають поперечні притоки Тиси і сполучають усю країну в одне ціле. Західне входить здебільшого до складу Низького і Західного Бескиду.

Природа

Закарпатська область розташована на крайньому південному заході України на південно-західних схилах і передгір'ях Українських Карпат.

Близько 80% території краю займають гори, утворюючи з південного заходу на південний схід Верховинсько-Вододільний хребет, Ґорґани, Свидовець, Чорногора, Полонинський хребет, Рахівський масив, Вулканічні Карпати. Чорногорський хребет включає в себе гору Говерла (2061 м), яка є найвищою точкою області і України. Закарпаття від інших регіонів відділяють Яблуницький, Вишківський, Ужоцький, Верецький та Воловецький перевали висотою від 931 до 1014 метрів над рівнем моря.

У рівнинній частині, яка охоплює нижні частини басейнів Латориці, Ужа, Боржави, Тиси маємо практично вирівняні поверхні. Переважні висоти 100-120 м. Рівнинний характер місцевості порушують пагорби вулканічного походження, максимальна висота яких досягає 400 м. Загалом поверхня плоска, східчаста, слабо нахилена на південний захід. На фоні Закарпатської низовини виділяється Берегірське горбогір'я, Хустсько-Солотвинська улоговина та Березне-Ліпшанська міжгірська долина.

Закарпатська область є надзвичайно багатою на водні ресурси і по водозабезпеченості область займає перше місце в державі. Гідроенергетичний потенціал річок області становить четверту частину всього потенціалу України.

Загальна кількість річок, струмків, потоків у цілому -- 9429, з них 9277 -- малі потоки до 10 км, 152 річки мають довжину більше 10 км, 4 річки мають довжину більше 100 км (Тиса, Латориця, Уж, Боржава) -- усі вони належать до басейну Тиси, яка у свою чергу належить до басейну Атлантичного океану.

Найбільша річка - Тиса (починається з Білої i Чорної Тиси, загальна довжина, в межах Закарпаття, 223 км). Інші річки: Уж, Латориця, Боржава, Рiка, Теребля, Шопурка, Тересва, Iршавка, Синявка, Тячiвець, Середня Рiка, Косiвська, Богдан, Лазещина, Турбат, Озерянка, Бертянка, Брустурянка, Репинка, Лужанка, Мокрянка, Апшиця, Велика Уголька, Васькова, Тур'я, Жденiвка, Визниця, Стара, Серне, Чаронда, Цигань, Виля, Туричка, Ломованя, Пиня, Вича, Свинка, Коропець, Сухар, Уличка, Ярок, Боронява, Вільшанка, Яблуниця, Вільхівчик, Вербовець, Квасний, Чеховець, Бабичка, Гнилий, Воловець, Мошка. Рiчки Закарпаття вiддiленi від прикарпатських рік --Водороздiльним хребтом. У горах є водоспади, найбільший - Войводинський (висота 9 м). А також: Шипот, Городилівський, Скакало, Липовецький, Лумшорський, Мокрянський.

Озера в області є солоні i прісні, а також різні за походженням. Загальна кількість озер Закарпаття - 137, з них лише 32 - постiйнi озера. Найбільше озеро - Синевир (на висоті 989 м, площа 7 га, найбільша глибина 22 м). Льодовиково-каровi озера: Апшинець, Марiчейка, Несамовите, Бребенескул, Брескул, Ворожеска, Герашаське, Драгобратське Озерце, Нижнє, Ворочiвське, Верхнє, Мала Гропа. Загатнi озера: Солене, Тереблянськi озера. Штучні озера: Чорні озера, Солотвинськi озера. Вулканічні озера: Липчанське, Ворочівське, Синє.

Є багато штучних каналів: Ужгородський, рiчки-канали Берегiвського, Виноградівського, Ужгородського, Мукачівського районів, а також нараховується 50 ставків i водосховищ, загальною площею 173 км2. Найбільше водосховище - Тереблянське.

Закарпатська область лежить у зоні лісостепу, що й визначає рослинність, характерну для цієї зони.

На Закарпатті близько 2000 видів вищих рослин. Тут ростуть 70 видів деревних порід і 110 чагарникових.

Ліси, які є найбільшим багатством краю, займають понад 50% території, різноманітні за породним складом залежно від вертикальної поясності(твердолистяні - 62,2%, хвойні - 29,9%).

На низовині ростуть дубово-грабові ліси, у передгір'ях - дубові і дубово-букові, у горах на висоті від 800-1000 м - букові, хвойні (смерека, ялиця біла, ялина), на висоті до 1300-1500 метрів гори покриті заростями соснового і ялівцевого криволісся. Довершують ландшафт субальпійські та альпійські луки - полонини.

У передгірському поясі Закарпаття переважають насадження дуба звичайного й скельного. Нижня їх межа проходить на висоті 150-200 м, верхня - до 600 м над рівнем моря. Дубові ліси мають багату рослинність. Крім дуба тут ростуть бук, граб, липа, а у вологих місцях - ясен, ільм, в'яз, берека та ін. Підлісок утворюють ліщина, свидина, бирючина звичайна, клен татарський, глід, кизил. Трав'яний покрив представлений: зірочником, маренкою запашною, копитняком, зеленчуком, анемоною, дріоптерисом чоловічим тощо.

Свіжі грабові судіброви Закарпаття мають невеликі площі південних схилів середньої крутизни. У деревостані переважає дуб скельний, рідше - звичайний з домішкою граба, черешні, береки, осики, груші, берези, клена польового; у підліску - ліщина, крушина ламка, свидина, глід, шипшина, кизил.

У поясі букових лісів Закарпаття бук утворює одно - і багатоярусні насадження, де-не-де з домішкою граба, явора, ясена, ільма. Зрідка трапляються ліщина, бузина чорна і червона, жимолость. У трав'яному покриві переважають: маренка запашна, зеленчук жовтий, зубниця бульбаста, проліска багаторічна, копитняк, дріоптерис чоловічий. Частину букового поясу лісів Закарпаття займають букові деревостани з домішкою ялиці. Домішку також утворюють явір, ільм, клен гостролистий, граб. У долинах річок росте ендемічний для Карпат чагарник - бузок східнокарпатський.

Свіжі букові й грабово-букові судіброви розташовуються вище грабових судібров, на схилах середньої крутизни. Головна порода - дуб скельний, а також дуб звичайний, бук, граб, черешня, береза, верба козяча, подекуди берека, клен польовий, осика. Підлісок слабко розвинутий (глід, свидина, ліщина).

Пояс хвойних лісів займає високогір'я Ґорґан, Чорногори, (від 900-1100 м над рівнем моря) до границі субальпійського поясу, тобто до 1350-1500 м і вище. Це переважно смерекові, ялице-смерикові ліси. Підлісок тут розвинутий слабо (бузина червона, жимолость чорна, горобина, таволга в'язолиста). У трав'яному покриві трапляються квасениця, чорниця, плевроцій Шребера, звіробій чотиригранний, підлісник європейський, сольданела гірська, проліска багаторічна, чоловіча папороть, гілокомій блискучий та ін.

У субальпійській зоні переважають шпилькові й листяні чагарники. Характерним їх представником є сосновий сланець, який утворює зарості на Ґорґанах, Чорногорі,. Висота заростей в нижній частині субальпійського поясу досягає 2 м, а на вершинах гір - лише 20-30 см. Сосновий сланець (сланка сосна) росте, як правило, на кам'янистих схилах.

За своїм багатством не відстає від рослинного розмаїття і тваринний світ краю. Тут проживає: 80 видів ссавців, 280 птахів, 10 плазунів, 16 земноводних, 60 риб, 100 молюсків. Тут водиться три чверті усіх ссавців України. Особливо поширені на Закарпатті: кріт, лисиця, вовк, єнотоподібний собака, бурий ведмідь, борсук, куниця, ласка, горностай, тхір, видра, лісовий кіт, рись, заєць, білка, ондатра, дикий кабан, козуля, карпатський олень.

Серед птахів Закарпаття слід назвати глухаря, тетерева, рябчика, фазана, сіру куріпку, перепела, горлицю, голуба, лиску, деркача, чайку, вальдшнепа, дятла, сову, лелеку, дрозда. Живуть такі водоплавні птахи: чомга, лебідь, дика гуска, крижень, казарка, дика качка, чирок, чапля, бугай.

З плазунів поширені степова черепаха, ящірки, вуж, веретільниця, гадюка звичайна (єдина отруйна змія Карпат), саламандра, мідянка.

У річках Закарпаття водиться майже половина усіх прісноводних риб України: форель струмкова, лосось дунайський, харіус, андруга, малий чоп, умбра, бабець, гірчак, підуст, мінога угорська, марена, головень, сом, щука, лин, йорж, плітка, карась.

Клімат помірно-континентальний. В природно-кліматичночному плані Закарпаття поділяється на три ландшафтні зони: низовинну, підгірну та гірську. Літо сухе, жарке. Середня температура липня в низовині +19-20°С; в передгір'ях +17-18°С, в горах +6 -8°С. Літо іноді буває спекотним. Трапляються посухи. Зима м'яка, малосніжна з частими відлигами. Самим холодним зимовим місяцем є січень. Температури коливаються в січні: у низовині від -2°С до -3°С, в передгір'ї від -3°С до -4°С; в горах від -5°С до -9°С. Тривалість зими на рівнині 30-75 днів, у горах - 100-120 днів.

Опадів випадає небагато: 600-700 мм на рік. У Закарпатті на загальному кліматичному фоні досить різко виділяється південно-західний район. Річна сума опадів тут менше 600 мм. Вегетаційний період триває на рівнині 230 днів, у передгір'ї - 90-210 днів.

Карпати

Українські Карпати - це фізико-географічний край, який охоплює гірську частину Карпат, а також їх північно-східне й південно-західне рівнинні передгір'я. Край лежить на південному заході України і затиснутий у трикутник між державними кордонами України та умовною лінією Чернівці - Івано-Франківськ - Яворів, яка відділяє його від Східноєвропейської рівнини. Площа Українських Карпат у цих межах становить майже 40 тис. км2. Українські Карпати є складовою великої Карпатської фізико-географічної країни, що поширюється на території декількох європейських держав.

Країнські Карпати є частиною Карпат, які простягаються через п'ять країн Європи величезною дугою завдовжки 1 500 км. Починаються вони Західними Карпатами у Словаччині і закінчуються Південними Карпатами в Румунії. Найвищою вершиною Карпат є г. Герлаховськи Штит (2 655 м). Українські Карпати - одна з найвужчих і найнижчих ділянок цього гірського ланцюга - є складовою Східних Карпат.

Рельєф і геологічна будова. Гірська споруда Українських Карпат простягається смугою завдовжки 280 км і завширшки 100 км. Гори є середньовисотними з пересічними висотами 1 000 - 1500 м, тільки окремі вершини здіймаються більш як на 2 000 м. За віком вони належать до молодих гір (утворені в альпійську горотворчу епоху), проте зовнішньо нагадують старі гори з пологими схилами й округлими вершинами. Це пов'язано з тим, що в їхній геологічній будові переважають осадові породи (пісковики, глини, глинисті сланці). Їх нагромадження відбувалося в морському басейні, який існував на місці гір, пошарово: шари порід почергово змінювали один одного інколи сотні разів. Так виник фліш, який у вигляді зім'ятих складок утворює схили гір, і який легко піддається руйнуванню зовнішніми силами.

Водночас широкі карпатські хребти з м'якими обрисами подекуди порізані глибокими (понад 1 000 м) поперечними долинами із стрімкими схилами. Вони утворилися внаслідок розломів під час новітніх тектонічних процесів і поглибилися річками.

Гірська споруда Українських Карпат простягається з північного заходу на південний схід кількома паралельними пасмами, розмежованими видовженими міжгірними долинами. Північно-східне пасмо називають Зовнішніми Карпатами, які підносяться над Передкарпатською височиною крутим уступом. Вони охоплюють різні гірські масиви. Горгани (з г. Сивуля, 1 818 м) - центральний найвищий масив, де поширені скелясті урвища. Бескиди і Покутсько-Буковинські Карпати нижчі і мають більш зруйновані хребти.

Вододільно-Верховинські Карпати є середньою віссю Українських Карпат. Хоча вони й не найвищі в гірській споруді (максимальні абсолютні висоти сягають 1 700 м), проте служать головним карпатським вододілом між басейнами річок Дністра і Тиси. Там знаходяться найважливіші перевали (Ужоцький, Яблуницький, Воловецький), через які проходять шляхи, що зв'язують Передкарпаття і Закарпаття.

Полонинсько-Чорногорські Карпати найвищі. Вони охоплюють Полонинський хребет, який порізаний долинами річок на окремі масиви-полонини (Рівна, Боржава, Красна), гірські масиви Свидовець і Чорногора та Гринявські гори. Висоти найвищих вершин сягають максимальних значень на Чорногорі, де шість з них здіймаються вище 2 000 м над рівнем моря. Там розташована і найвища точка України - г. Говерла (2 061 м). У цих горах збереглися сліди давнього гірського зледеніння - льодовикові форми рельєфу (цирки і кари).

На південь від Чорногори здіймається Мармароський масив - єдина частина Українських Карпат, де на поверхню виходять тверді кристалічні породи (гнейси, сланці). Масив охоплює Чивчинські і Рахівські гори. Це найдавніша (хоча й не надто висока) частина Карпат, яка зберігає риси, притаманні молодим і високим горам альпійської складчастості. Там поширені гостроверхі пікоподібні вершини, стрімкі й скелясті схили, дуже глибокі річкові долини, виразні льодовикові форми рельєфу. Недарма Рахівські гори здавна називають Гуцульськими Альпами.

З боку Закарпаття підноситься Вулканічний (Вигорлат-Гутинський) хребет. Він височить над низовиною окремими конусами згаслих вулканів, об'єднаних лавовими потоками у масиви, між якими пролягли долини стрімких закарпатських річок

Клімат. Клімат Українських Карпат визначається географічним положенням гір та їх висотою над рівнем моря. У горах він холодніший і вологіший, ніж на прилеглих територіях.

Із підняттям на кожні 100 м літо запізнюється на 10 днів і на 5 днів раніше закінчується. Важке холодне повітря нерідко може застоюватися у міжгірних зниженнях, тому температура повітря там буває набагато нижчою, ніж у навколишніх горах. В Українських Карпатах випадає найбільша кількість опадів в Україні. Якщо у передгір'ях вона становить не більше 800 мм за рік, то в найвищих масивах - понад 1500 мм. Найбільше опадів випадає влітку, найменше - навесні і взимку. Часто бувають грози, завірюхи, навесні сходять снігові лавини. Під впливом текучих вод утворюються селі - грязьо-кам'яні потоки, які виникають в руслах гірських річок. Вони з'являються раптово внаслідок злив або інтенсивного танення снігу і швидко рухаються, набуваючи катастрофічного характеру, спричиняючи руйнування.

Поверхневі води

У Карпатах сформувалася найбільш густа річкова мережа в Україні. Головний карпатський вододіл розділяє басейни річок різних напрямків. На північ і північний схід течуть притоки Дністра - Стрий, Свіча, Тисмениця, Бистриця, Лімниця і притоки Дунаю - Серет та Прут із Черемошем, а на південь і південний захід - притока Дунаю Тиса, в яку впадають Тересва, Теребля, Ріка та ін. Долини карпатських річок пролягли здебільшого в поздовжніх міжгірних улоговинах і поперечних розломах хребтів. Всі річки мають стрімку течію. Нерідко утворюються водоспади - окраса місцевих краєвидів. Навесні і на початку літа внаслідок танення снігу в горах і великих злив на річках бувають повені і паводки. Вони часто виходять з берегів і завдають значної шкоди населеним пунктам, дорогам, господарським об'єктам. Карпатські річки несуть велику кількість уламкового матеріалу, який відкладають у своїх пониззях. На схилах гір у долинах річок трапляються зсуви.

У Карпатах чимало озер. Вони, як правило, невеликі за площею, але дуже мальовничі. Найбільшим з них є озеро Синевир, що виникло у верхів'ї р. Тереблі внаслідок завалу в горах. Воно лежить на висоті майже 990 м, має глибину 24 м. Доволі поширеними є озера льодовикового походження - найбільш високогірні в Україні: Бребенескул, Несамовите, Марічейка. Глибокі озера утворилися у бічних кратерах згаслих вулканів Вигорлат-Гутинського хребта.

Висотна поясність природних умов. Внаслідок значних перепадів висот у Карпатах спостерігається вертикальна зміна природних умов. За особливостями ґрунтово-рослинного покриву на передкарпатських схилах розрізняють п'ять висотних поясів: 1) передгірний пояс мішаних хвойно-широколистих лісів і лук (до висоти 600 м), де на дерново-підзолистих ґрунтах ростуть мішані ліси з дуба, граба, ялиці, які чергуються з луками, часто розораними; 2) нижній гірсько-лісовий пояс (приблизно до 1100 м), який складається з букових та мішаних ялицево-смереково-букових лісів; 3) верхній гірсько-лісовий пояс (до 1 500 м), представлений смерековими та ялицево-смерековими лісами. В обох гірських лісових поясах переважають бурі гірсько-лісові ґрунти; 4) субальпійський пояс (1500 - 1800 м), де поширені криволісся та рідколісся з низькорослих сосни, вільхи, ялівцю, а також злаково-різнотравні луки; 5) альпійський пояс (вище 1800 м) з низьких чагарників і трав'яних лук. Субальпійські й альпійські луки вкривають полонини, де поширені гірсько-лучні ґрунти. Субальпійські луки багатші за видовим складом, більш високорослі й густі. Відзначаються широким поширенням злакових рослин (куничник, тонконіг альпійський, костриця карпатська, мітлиця біла) та квітучим різнотрав'ям (дельфінія, дягель, бугила, купальниця європейська, валеріана трикрила). Великі зарості на полонинах творять чагарники: брусниця, чорниця, верес, вічнозелений рододендрон карпатський.

У тваринному світі Українських Карпат переважають лісові види - благородний олень, козуля, дикий кабан, вовк, лисиця, куниця, заєць, білка. Зрідка трапляються рись, дикий кіт. Багато птахів.

Передкарпаття

Передкарпаття. Передкарпаття простягається смугою завширшки 30 - 45 км уздовж Зовнішніх Карпат - між північно-східним виступом гір і річковими долинами Дністра й Прута. Передкарпатська височина має висоти 200 -500 м. В її основі лежить Передкарпатський прогин, який утворився між складчастою спорудою Карпат і краєм Східноєвропейської платформи. Він заповнений зім'ятими у складки осадовими породами. Численні річки, що стікають з гір, розчленували Передкарпаття на низку широких долин, між якими знаходяться видовжені вододільні височини.

З осадовими породами прогину пов'язане поширення у Передкарпатті родовищ нафти і природного газу, сірки, кухонної і калійної солей, озокериту, природних будівельних матеріалів, а також мінеральних вод. Більшість з цих корисних копалин видобуваються вже тривалий час, тому їх родовища дуже вичерпані.

Клімат Передкарпаття помірно континентальний. Він подібний до клімату інших регіонів України, що лежать на тій самій географічній широті. Середні температури січня становлять -4°С, липня +19°С. Середньорічна кількість опадів досягає 700 мм. Зволоження території надмірне.

Передкарпаття порізане густою мережею річок - верхніми течіями Дністра, Прута та їхніми притоками (Стрий, Свіча, Лімниця, Бистриця). Вони повноводні навесні (внаслідок танення снігу) і влітку (внаслідок злив у горах). Часто бувають паводки. Річки доволі бурхливі, проте вийшовши з гір на рівнину, вони сповільняють течію і відкладають у долинах велику кількість твердого матеріалу, який принесли з Карпат. Тому в руслах річок багато островів, розгалужень-рукавів. У долині верхнього Дністра було багато боліт, які майже повністю осушені.

Передкарпатська височина вкрита дерново-підзолистими та буроземно-опідзоленими ґрунтами. На них колись росли широколисті ліси (переважно дубові й дубово-букові з домішкою граба, клена), а на підвищених ділянках - мішані ліси (з домішкою смереки і ялиці). Нині вони вкривають менше 25% території Передкарпаття. У східній частині подекуди збереглася степова рослинність, характерна для лісостепу.

Подільська височина розташована на лівобережжі Дністра. Височина витягнута із північного заходу на південний схід.На північному заході обривається у бік рівнин Малого Полісся крутим уступом заввишки до 200 м.На північному сході межує з Придніпровською височиною. Ця межа умовно проходить по долині Південного Бугу.На південному заході межує з Передкарпаттям -- переважно по долині Дністра.

Геоструктура

У геоструктурному плані Подільська височина відповідає західному та південно-західному схилу Українського щита та південній частині Волино-Подільської монокліналі. Тут залягає Волино-Подільський тектонічний блок.

Височина складена вапняками, мергелями, піщаниками та сланцями, а в східній частині гранітами та гнейсами, перекритими лісами й лісовидними суглинками. З корисних копалин є будівельні матеріали.

Рельєф

Для рельєфу характерне сполучення великих плоских межиріч і глибоких каньйоноподібних долин річок -- лівобережних приток Дністра -- Гнилої Липи, Золотої Липи, Стрипи, Серету, Збруча, Смотрича, Студениці. Глибина врізу долин досягає 200-250 м.

Висоти знижуються із північного заходу на південний схід з 380-320 м до 220-130 м.

Північний край височини в результаті інтенсивного ерозійного розчленовування має горбкуватий характер рельєфу (Гологори, Вороняки, Кременецькі гори заввишки 400 м і більше).

Придністровська частина Подільської височини -- це східчаста рівнина, утворена великими терасами Дністра. У західній частині з північного заходу на південний схід простягаються Товтри (Медобори).

Рослинність

Значну частину Подільської височини розорано. Є дубові ліси (з домішкою граба, липи) і лугові степи. У північних районах трапляються невеликі букові ліси, у південній частині -- різнотравно-типчаково-ковилові степи.

Розділ ІІ. Історія формування рельєфу району проходження практики. Сучасні геоморфологічні процеси

Карпатські гори відносно молоді. їм понад 25 мільйонів років. Вони виникли в результаті горотворних процесів і продовжують розвиватися. Але їх корені тісно пов'язані з більш древньою геологічною історією даної території.

В основі Карпат на значних глибинах залягають кристалічні та метаморфічні породи. В окремих місцях вони навіть відслонюються на поверхні. У межах Східних Карпат таким виступом є Мармароський кристалічний масив. Чіткі відслонення древніх відкладів, представлених сланцями, кварцитами, мармурами, можна спостерігати в долині річки Тиси та її притоків південніше міста Рахова.

Ще до утворення карпатської геосинкліналі (вузькі й довгі ділянки земної кори, для яких характерні тривалі та інтенсивні опускання і піднімання, потужні процеси складкоутворення, виливи магматичних мас. Розвиток геосинкліналі проходить в два цикли. Спочатку геосинкліналь являє собою морський басейн, в межах якого відбувається опускання, дна і нагромадження осадових відкладів; потім дно басейну підіймається, що приводить до утворення гірських споруд) на місці сучасної гірської споруди Карпат і їх передгір'я в палеозойську еру існувало пасмо гір, що з'єднувало Свєнтокшиські та Судетські гори з Добруджею. Це древнє пасмо називають Пракарпатами. Але внаслідок руху земної кори Пракарпати були зруйновані, і на початку мезозойської ери (в історії геологічного розвитку землі виділяється 5 ер: архейська, протерозойська (археозойська), палеозойська, мезозойська та кайнозойська (неозойська). Ери поділяються на періоди. Тривалість ер різна. Найдовша -- архейська ера, найкоротша -- кайнозойська.

Мезозойська ера -- четверта ера геологічної історії Землі. Настала після палеозойської та змінилась кайнозойською. Поділяється на три періоди: тріасовий. юрський та крейдовий. Розпочалася 185 млн. років тому. Тривала 115--130 млн. років. Особливого розвитку в цей період набули рептилії, з'явилися вперше динозаври, черепахи, крокодили, птахи, перші покритонасінні рослини. З мезозойськими відкладами пов'язані родовища нафти, бурого та кам'яного вугілля, солі, кольорових металів) на їх місці виникла майже рівнинна територія, близька до платформи. Значне накопичення осадових товщ у межах карпатської геосинкліналі тісно пов'язане з діяльністю морських басейнів океану Тетіс (Середземний океан, система давніх морських басейнів, що простяглась через Північно-Західну Африку, Південну Європу, Малу Азію, Кавказ, Індокитай і існувала з палеозойської ери до початку кайнозойської. Вважають, що сучасні Середземне, Чорне та Каспійське моря є залишками Тетісу.), який протягом тривалого часу розділяв два гіпотетичні материки -- Гондвану (древній материк, що утворився в Південній півкулі в палеозойську еру. Включав Південну Америку, південну частину Атлантичного океану, Африку, Індійський океан, Австралію, Південну Азію) на півдні і Лавразію (материк, який існував за мезозойської ери у Північній півкулі. Охоплював північну частину Північної Америки, Гренландію, північну частину Атлантичного океану, Європи, Азії) -- на півночі. Лише в кінці мезозойської ери океан відступив, і на його місці почали виникати гори, рівнини і морські западини. До речі, басейн Середземного моря і глибоководдя Чорного та Каспійського морів є його залишками. Решта територій протягом мезозойської і кайнозойської ер були охоплені формуванням гірського ланцюга, до складу якого входять Апенніни, Піренеї, Альпи, Карпати, Балкани, Крим, Кавказ, Памір і т. д. Цей грандіозний гірський ланцюг, витягнутий в широтному напрямку, складає альпійський складчастий пояс. В його межах Карпати займають одне з центральних положень.

Процес формування гірської споруди Карпат проходив поступово. Інтенсивний прогин земної кори в межах карпатської геосинкліналі супроводжувався активним накопиченням в її межах осадових товщ. Формування їх проходило за рахунок руйнування гірських споруд південно-західної частини Російської платформи, Келецько-Сандомирського кряжу, Судет, Пракарпат, Добруджі, Мармароського масиву.

Протягом мезозойської і кайнозойської (найновіша ера в історії геологічного розвитку Землі, настала після мезозойської і триває досі. Поділяється на три періоди: палеогеновий, неогеновий та антропогеновий. Це найкоротша геологічна ера, триває 55--65 млн. років. У цю еру виникли найвищі гірські хребти: Альпи, Кавказ, Гімалаї, Кордельєри та інші. Рослинний і тваринний світ набрав рис, близьких до сучасних. На початку антропогенового періоду виникла людина) ер у межах карпатської геосинкліналі сформувалась потужна товща осадових відкладів. Залягають вони переважно на метаморфічних породах деформованого палеозойського фундаменту. Характерно, що ця осадова товща поділяється на два яруси -- нижній і верхній. У нижньому ярусі найбільш поширеними гірськими породами є доломіти, сланці, мармур і вапняки.

Своєрідні форми рельєфу створюють виходи вапняків на денну поверхню у верхів'ях басейну Верхньої Угольки. До них приурочені й угольські карстові печери. Верхній ярус представлений потужними товщами флішових відкладів. Характерною їх особливістю є ритмічне нашарування пісковиків, аргілітів і алевролітів. Таке нашарування викликане пульсацією морського дна. На дні мілководних басейнів відкладався переважно піщаний матеріал, а в глибоководних -- глинистий, у вигляді різних намулів. І не випадково складчасту споруду Карпат називають флішовими Карпатами.

Флішові відклади поширені переважно у північно-східній і центральній частинах Карпат. У південно-західному напрямку їх потужність поступово зменшується. Тут же відзначається наростання піщаних, вапнякових і вулканічних відкладів. їх відслонення простежується в долинах рік тисенського басейну, зокрема Тиси, Тересви, Угольки, Тереблі, Ріки, Боржави, Латориці, Ужа та інших.

Флішові відклади виходять на поверхню майже в усіх долинах карпатських рік. Найбільш цікаві -- на берегах Пруту, в околицях Яремчі і Ділятина, в басейні Черемошу та його притоків, у долині Солотвинської та Надвірнянської Бистриць, Ломниці, Опору, Стрия, Дністра. У межах Скибової зони Карпат, у долині Дністра, на околицях села Спас, знаходиться унікальне відслонення нижньокрейдяних відкладів -- чорних сланців.

Розріз палеогенових відкладів у Карпатах починається з товщ конгломератів і пісковиків. Внаслідок поступового руйнування пісковики, відомі в геологічній літературі під назвою ямненських, утворюють ряд екзотичних скель, що нагадують руїни замків. їх можна спостерігати в долині потоку Урич, в околицях Бубнища, Спаса, в долині Пруту.

Протягом кайнозойської ери сучасна територія Карпат перебувала під водами палеогенового моря. За поширенням і будовою осадових порід можна встановити географічні особливості басейну, його контури, і морфологію морського дна. У вапнякових товщах зустрічається велика кількість решток морських організмів -- коралів, морських лілій, різних черепашок і т. д. Вони відкладались на дні теплих, відкритих і неглибоких басейнів. Саме такі умови були на початку формування палеогенового моря. У пісковиках поряд з викопною морською фауною трапляються рослинні рештки, які свідчать про близькість суші та про прибережний характер пісковикових відкладів.

Розпочавшись у кінці мезозойської ери, висхідні рухи альпійського горотворення розвивалися і в час кайнозойської ери. У кінці палеогенового періоду стали формуватися осьові частини майбутніх гірських систем Альп, Карпат.

В той період над морем почали виступати окремі острівки, а згодом і цілі острови. Найбільшими з них були сучасні Чивчинські гори і Рахівський кристалічний масив. На північ і північний захід від цього масиву серед водних просторів все виразніше виступали контури Карпатських гір. Вони безперервно піддавались ерозії, однак горотворні процеси були активнішими. Тому в кінці палеогенового періоду на місці геосинкліналі вже чітко сформувались два гірських пасма, які відповідають теперішнім Зовнішнім Карпатам.

Зовнішні Карпати в той час були з двох боків оточені морем. Вісь гірського пасма проходила в межах сучасних Бескидів, Горганів і Буковинських Карпат. На північний схід від Зовнішніх Карпат, на території Передкарпаття, далі вирував морський басейн. На його дні відклались потужні осадові товщі внаслідок розмиву південно-західного крила Російської платформи та підвищеного гірського пасма Зовнішніх Карпат. Внутрішні Карпати були представлені П'єнінськими та Мармароськими стрімчаками. На південний захід від них пройшов Закарпатський внутрішній прогин з Вигорлат-Гутинською вулканічною грядою. Ще південніше, в районі Берегівського низькогір'я, проліг Припанонський глибинний розлом, що відділяє Карпати від Угорської міжгірської улоговини.

Між Внутрішніми і Зовнішніми Карпатами в кінці палеогенового періоду існував морський басейн. Він був останнім у межах Карпатських гір. За час його існування тут накопичилися потужні товщі піщаних відкладів.

На межі палеогенового і неогенового періодів настає остання фаза потужних горотворних рухів. Тривале прогинання змінилось активним підняттям. Осадова товща була зім'ята в складки. Процес горотворення супроводжувався численними розломами, які створювали сприятливі умови для вулканічної діяльності. І бушувала в Карпатах вулканічна стихія. У цей час формується п'ять покривів -- магурський, дуклянський, сілезький, субсілезький і скибовий. Найбільш характерним для Українських Карпат є скибовий покрив. Крейдяні і палеогенові осадові товщі зім'яті в довгі, і вузькі, майже паралельні складки. Північні крила їх розірвані й послідовно зсунуті в північному напрямку. Їхні луски насунуті одна на одну, як скиби зораного поля. У межах Бескидів вони чітко простежуються вздовж автостради Львів--Мукачеве, між селами Семигинів--Козеве. Виразні шість скиб -- Берегова, Орівська, Сколівська, Парашки, Зелем'янки і Рожанки.

По-різному проявляються інші покриви. Магурський витягнувся вузькою смугою у верхів'ях басейну річки Ужа, субсілезький проходить ще вужчою смугою в межиріччі Верхнього Дністра і Стрия, в околицях села Розлуч і південніше міста Турки. Тут -- низькогірна центральна частина Карпатських гір, переважають куполоподібні вершини та пологі схили, придатні для сільськогосподарського використання. Цю частину гір називають Верховиною.

На південь від сілезького покриву розміщений дуклянський -- високогірна полонинська частина Карпатських гір. Своєрідні покриви простежуються в південно-західній частині Українських Карпат. Вони представлені Рахівським, Поркулецьким і Чорногорським насувами. Тут найвищі в Українських Карпатах гори -- Говерла, Петрос, Піп Іван та інші.

У процесі горотворення Передкарпатський крайовий прогин, а згодом і Закарпатський внутрішній заповнюються осадовими товщами. Гірські ріки руйнували слабостійкі відклади і безперервно переносили в улоговини гальку, пісок, мул. Море в межах прогинів поступово міліло, а згодом і зовсім відступило. У замкнених улоговинах відбувалося інтенсивне випарування вологи, що призвело до випадання солей. На Прикарпатті їх добувають і переробляють тепер два калійні комбінати -- Стебницький і Калуський.

Тривалий процес формування Карпатських гір супроводжувався все новими проявами вулканізму, який тривав аж до початку четвертинного періоду (це близько 1,5--2 мільйонів років тому). Сліди недавньої вулканічної діяльності можна ще й зараз спостерігати в районі Виноградова, Вишкова, Тячева, де долина Тиси перетинає Вигорлат-Гутинський вулканічний хребет. В Хусті (в центрі міста) підноситься конус погаслого вулкану. На його вершині у першій половині XIV століття був побудований укріплений замок для утримання в покорі солекопів і для охорони Мармароських соляних копалень. На цей замок часто нападали татари. Останній раз, у 1717 році, сюди добирався кримський хан Гірей. У Другій половині XVII століття Хустський замок був опорною базою повстанців, що боролися проти соціального гніту.

Конуси погаслих вулканів є і в околицях Ужгорода, Мукачевого, Берегового. Біля Вишкова найкраще збереглися вулканічні кратери.

Тверді вулканічні породи -- андезити, трахіти, ліпарити, дацити -- чудовий будівельний матеріал. У Кам'яниці біля Ужгорода, в Рокосові поблизу Хуста діють великі каменоломні. Основна роль у створенні сучасного рельєфу Карпат належить ерозійним процесам, зумовленим, у першу чергу розгалуженою гідромережею. Ця мережа з часу свого виникнення дещо змінилась. В центральній частині Карпат, у межах Верховини, виразно видно контури древньої гідромережі прасанського та прачеремошського басейнів. Внаслідок руйнівної діяльності допливів Дністровського басейну вона була частково перехоплена верхів'ями річок Стрия, Дністра і Мшанця. Чіткі річкові перехвати можна спостерігати в околицях міста Турки, сіл Лімна і Мшанець.

В четвертинний період Карпати зазнали часткового зледеніння. Ним були охоплені високогірні масиви Чорногори і Свидовця, Попа Івана Мармароського. Релікти його простежуються у вигляді карів, льодовикових цирків, моренних відкладів у долинах гірських потоків.

У межах середньогір'я, яке не зазнало зледеніння, відбувалося морозне вивітрювання гірських порід. Вивітрені кам'яні розсипи можна спостерігати на схилах Горганів.

Тектонічні процеси не припинилися в наші дні. Гори продовжують рости. Сьогодні Вулканічні Карпати залучають туристів, аматорів природи, геологів, фотографів, художників. Уздовж усього хребта розташовані мінеральні джерела, санаторії, коштовні родовища мінералів. Поряд з історичними й архітектурними пам'ятниками тут багато пам'ятників природи.

Полонини припливів Тиси (Уж, Латориця, Боржава і Ріка) розчленовують Вулканічний хребет на окремі масиви. Великі та стрімкі річки з кожним роком все більше врізаються в рельєф, змінюючи його.

Подільська височина

Подільська височина розташована в центральній частині області (співпадає з південною окраїною Східно-Європейської плити) створюючи своєрідний пояс. Північна межа височини виражена уступом, що тягнеться від Рави-Руської до Львова, Романова, Золочева, Олеська Підкаменя, Кременця.

Цей уступ (як і сама височина) продовжується на північний захід у Польщі і на північний схід -- у Рівненській області.

Всі відмінності обумовлені тектонічно, бо Поділля розбите густою сіткою тектонічних тріщин, що привели до виділення блоків з різною інтенсивністю вертикальних рухів.

В цілому, вся територія Поділля зазнає сучасних неотектонічних підіймань, що спричинилося тут до формування глибокої річкової і яркової сітки. Разом з тим, наявність у системі геологічних відкладів твердих пластів пісковиків і вапняків, що залягають на кількох рівнях з інтервалом 20-30 м поміж м'якими шарами (пісковими) стала основною причиною виникнення тут специфічного і разом з тим характерного для Поділля і більшості височин центру Східноєвропейської рівнини рельєфу: ступінчасто-ярусного. Верхні рівні, що захищені («бронюються») вапняками, утворюють іноді майже плоскі, а переважно, хвилясті привододільні поверхні. «Бронюючі» пласти, що розташовані глибше стали причиною формування виположених привододільних поверхонь і ступеней нижчих рівнів, що відповідають висоті залягання цих пластів. Між цими рівнями схили, як правило, мають більшу крутизну. Досить часто трапляються ситуації, коли ступінчастість схилів майже не проявляється, але розташування вододілів на певних висотних рівнях -- типове явище. Саме через наявність вододіл в на різних рівнях створюється враження ланцюгів гірських хребтів. Напевно, це і привело до виникнення терміну «горбогір'я», який вживається для характеристики рельєфу західної частини Поділля, а часткової для Опілля.

Розділ ІІІ. Характеристика основних типів рельєфу

Рельєф України досить різноманітний. На рівнинній території України, що є частиною великої Східноєвропейської рівнини, чергуються низовини і височини, на її заході підносяться гірські пасма Українських Карпат

Поверхня території України формувалася протягом багатьох геологічних епох. На її розвиток вплинули новітні (сучасні) тектонічні рухи, давні зледеніння і відкладання лесів (жовтувата пориста порода, що утворилась в льодовиковий період), коливання рівня моря, ерозійна робота річок і вітру, господарська діяльність людини.

70 % сучасної поверхні України займають низовини, 25 % - це височини і тільки 5 % - гори.

Територія України має складну тектонічну будову, яка сформувалася протягом тривалої геологічної історії. Більша частина території України належить до Східноєвропейської платформи, яка має давній кристалічний фундамент. Крім неї, тут є Західноєвропейська і Скіфська платформи, складчасті структури Середземноморського рухливого поясу.

У межах Східноєвропейської платформи виділяють такі тектонічні структури: Український щит, Волино-Подільську плиту, Галицько-Волинську і Дніпровсько-Донецьку западини, Донецьку складчасту область, Воронезький кристалічний масив, Причорноморську западину.

Складчасті структури Українських Карпат - це гірські споруди альпійського горотворення. До них належать Передкарпатський прогин, складчасті гори і Закарпатська западина. Вони складені переважно крейдовими, палеогеновими та неогеновими відкладами. В сучасному рельєфі складчастим структурам відповідають пасма гірських хребтів та улоговини між ними. Передгірний прогин у рельєфі виражений Передкарпатською височиною,Закарпатська западина - однойменною низовиною.

Геоморфологічна будова і основні форми рельєфу.

До тектонічного піднятого рельєфу можна віднести не тільки гірські хребти Карпат, але височини Волинську, Подільську, Придніпровську, в основі яких залягають відповідно Волино-Подільська плита, Український кристалічний щит. В свою чергу до тектонічного опущеного ендогенного рельєфу належать гірські долини, низовини, (Закарпатська).

Тектонічний рельєф найпоширеніше ми спостерігали у вигляді лощини.

Височини.

Придніпровська височина -- височина на південному сході Європейської рівнини. Займає межиріччя середнього плину Дніпра й Південного Бугу, у межах Житомирської, Київської, Вінницької, Черкаської, Кіровоградської та Дніпропетровської областей. За час проходження нашої практику ми перетинали височину в межах Вінницької, Кіровоградської областей та було виявлено такі типи рельєфу. Серед антропогенних форм рельєфу насипи - скіфські вали (поблизу м. Немирів) [фото 2] , уранові шахти (с. Смоліне), дамби, мережа електропередач тощо. Флювіальний (постійними водотоками - поверхня височини густо розчленована долинами Південного Бугу, Синюхи [фото 3], Інгулу й інших річок. Більшість долин має 3--4 чітко виражені тераси, тимчасовими водотоками - розвинута система ярів і балок, ерозійних борозн, вимоїн (водориї)

За р. Синюхою Придніпровська височина поступово переходить в Подільську височину.

У західній частині України розташовані Подільська височина, поверхні якої дуже розчленовані. Абсолютні висоти становлять 320-350 м (г. Камула, 471 м). На Подільській - окремі масиви-гори: Кременецькі гори, Гологори, Розточчя, Опілля, Товтри (Медобори).

Подільська височина є однією з найвищих частин всієї Східноєвропейської рівнини. Абсолютні висоти її перевищують 400 м. Рельєф Поділля дуже розчленований численними річковими долинами, ярами, балками, глибина яких сягає інколи 150 м. Виділяються в його межах окремі кряжі, пасма горбів. На більшій частині території характерними є карстові явища (розчинення гірських порід поверхневими і підземними водами та утворення пустот, печер[фото 5] , карстових лійок). Карстовий тип рельєфу (лійки, печери, провалля) поширений в окремих районах Подільської височини. На півдні Тернопільщини є понад сто карстових печер. Перлиною цих підземних витворів є печера Озерна. Десятки залів прикрашені надзвичайними гіпсовими утвореннями, що нагадують букети казкових квітів. Недалеко знаходиться і печера Оптимістична, яка є найдовшою в Європі і другою за довжиною в світі.

Також є наявні гравігениий (обвали, зсуви) , антропогенний, флювіальний ( виразна долина постійного водотоку, правої притоки р. Стрипи) [фото 7], До форм біогенного походження відносяться кротовини неподалік с. Ангелівка, Тернопільська область мурашники поблизу с. Ангелівка на Подільській височин.

На межиріччі річок Пруту і Дністра розміщене хвилясте горбисте пасмо, що утворює Хотинську височину. З південного заходу на північний схід височина тягнеться на 50 км, з середніми висотами 350-400 м; тут знаходиться найвища точка рівнинної частини України - г. Берда (515 м). Височина складена вапняками, глинами, гіпсами, поверхня її розчленована притоками річок Пруту і Дністра, які мають глибокі долини з крутими схилами.

Українські Карпати

Схиловий тип формується під впливом таких гравітаційних процесів як зсуви(кріп), осипи, обвали, селеві явища, лавини. Три останні спостерігаються на території України тільки Карпатах. Зсуви характерні для вододільних поверхонь не тільки гірських областей Подільської височин.

Текучі води своєю діяльністю формують водний (флювіальний) тип рельєфу. Льодовикові та водно-льодовикові форми рельєфу пов'язані з діяльністю материкових та гірських льодовиків у періоди розвитку четвертинних зледенінь, талих льодовикових вод. Наприклад, кари, трогові долини та залишки зруйнованих сучасними потоками моренних гряд - для найвищої частини Українських Карпат .

Низовини

З південного заходу до Українських Карпат прилягає частина Середньодунайської низовини - Закарпатська низовина. Вона слабо похилена на південний захід і має абсолютні висоти 120-105 м. Поверхню Закарпатської низовини утворює плоска терасована долина річки Тиси з її притоками.

Серед антропогенних форм рельєфу є кар'єри( затоплений пісчаний кар'єр поблизу м. Берегове), соляні шахти (с. Солотвино)

Розділ ІV. Вплив господарської діяльності на зміни рельєфу. Вплив специфіки рельєфу на господарську діяльність

Антропогенним називається рельєф, змінений або створений діяльністю людини. Антропогенні форми рельєфу вперше виникли в той час, коли мисливські племена почали рити ями для лову звірів, печери тощо. При скотарському господарстві з'явилися осередки ерозії і розвівання пісків внаслідок скотосбоя. Особливо потужним антропогенний фактор рельєфоутворення став у останні 200-300 років, зокрема в зв'язку з появою парового двигуна, а в XX-XXI ст. - в епоху науково-технічної революції - значення його стало воістину грандіозною. Найбільше поширення антропогенний рельєф отримав з розвитком землеробства. Розрізняють стихійно виникає і свідомо створюваний антропогенний рельєф. Елементи першого - яри, конуси виносу, мілини, просадки, рухливі піски. У ряді країн розвиток цих форм докорінно змінив вигляд місцевості, погіршив водний режим, зменшив площу орних земель і знизив їх родючість. Свідоме перетворення рельєфу проводиться при меліорації (терасування і обвалування схилів, будівництво дренажних і зрошувальних мереж, плануванні полів), будівництві (насипи, виїмки, канали, дамби) тощо. До антропогенному рельєфу відносяться також неминучі, хоча і шкідливі форми: кар'єри, відвали. Антропогенний рельєф є компонентом антропогенного ландшафту.

Форми рельєфу, що створювалися людиною до активного використання технічних засобів, можна до певної міри вважати зоогенними. Однак людина розвиток науково-технічного оснащення призвів до створення потужних засобів техногенного впливу на ландшафти в цілому і на рельєф зокрема. Людина вийшла на новий рівень можливостей впливу на рельєф. У зв'язку з цим виникає необхідність виділення особливого генетичного комплексу рельєфу - антропогенного.

На даний час існують мільйони антропогенних форм рельєфу різних масштабів. Вони являють собою дорожні насипи, котловани і ями з відвалами, канави і траншеї, дрібногрядовий мікрорельєф ріллі, греблі ставків і водосховищ, шахти і кар'єри, штучні тераси на гірських схилах, а також спланований людиною рельєф багатьох міст.

Міський рельєф у багатьох випадках взагалі далекий від вихідного "природного", і являє собою великі комплекси суто антропогенних форм, причому не тільки наземних, але і підземних. Будинки й подібні до них споруди за багатьма своїми властивостями (обсягом, морфометричні показники, навантаженні на нижележащие грунти, впливу на вітровий режим тощо) аналогічні природним формам рельєфу, хоча і специфічні. На цих підставах будівлі та подібні до них будівлі називають "рельефоїдами".

Найчастіше антропогенні форми мають ранг мікро-, нано- або мезоформ. Однак існують і досить великі форми рельєфу, створені людиною. Найбільші акумулятивні форми - стародавні кургани, сучасні терикони висотою від 150 до 400 м. Великі (до декількох кілометрів завдовжки і до сотні метрів заввишки) акумулятивні форми - греблі на великих річках. Серед денудаційних антропогенних форм найбільш великі - деякі кар'єри та шахти. Так, глибина кар'єрів сягає 800 м, а діаметр - декількох кілометрів; шахти можуть мати глибину також кілька кілометрів. Дуже великі бувають і такі антропогенні форми, як водосховища. Площа найбільших водосховищ сягає тисяч квадратних кілометрів.

В даний час техногенна діяльність людини, що впливає на геологічне середовище і рельєф літосфери, нерідко порівнянна з швидкостями природних процесів, а в ряді випадків і перевершує їх. Так, штучний відбір матеріалу з поверхні Землі істотно перевищує природну денудації з суші більш ніж вчетверо. Механізми непрямого впливу людини на геоморфологічні процеси різноманітні. По-перше, діяльність людини може призводити до появи таких рельєфоутворюючих процесів, які були не властиві тій чи іншій території. Так, створення водосховищ призводить до появи абразії на його берегах і заболочування суміжних ділянок. Знищення лісів і розорювання викликають розвиток делювіальні змиву, соліфлюкціі і дефляції в природних зонах, для яких вони не є характерними. На схилах кар'єрів виникають гравітаційні процеси і мікроселі. Іноді спостерігаються процеси, які в природних умовах не зустрічаються. По-друге, антропогенна діяльність може інтенсифікувати вже поширені на території процеси - схилові, флювіальні, еолові тощо. Наприклад, на схилах річкових долин нерідко виникають нові яри при зведенні лісів, те саме відбувається по коліях грунтових лісових доріг. Це прояв так званої "антропогенної ерозії": антропогенні яри створюються не людиною, а поверхневими текучими водами, як і звичайні яри, але умови їх формування і розвитку є наслідком діяльності людини.

Зразком непрямого антропогенного впливу є і бедленд - "погані землі" - рельєф, що складається з лабіринту ярів, створених ерозією на колись рівних горизонтальних або слабопохилих поверхнях, складених осадовими пухкими породами. Таке сильне розчленування рельєфу сталося в результаті необдуманого впливу людини на земну поверхню. Наприклад, перевипасання худоби на такій місцевості призводить до посилення ерозії на схилах. Стежки, по яких бредуть отари овець, поступово поглиблюються, схил починає бути схожим на нескінченні сходи. Їх "ступені" в дощовий період тут же розмиває вода. Маленькі яри поглиблюються, зливаються один з одним. Матеріал виноситься, а на місці рівного схилу залишається лабіринт з жолобків і промоїн різного розміру.