Запровадження християнства на Русі

Князь Володимир також видав Церковний устав. Він надавав Київській великих прав. Так, сфера церковного суду була значно ширшою, ніж у Візантії: йому належали, у більшості випадків, багато справ, пов'язаних з сімейними відносинами. Це повинно було сприяти перетворенню моральних устоїв суспільства на християнські. Авторитет Церкви в середовищі, де залишалися могутніми дохристиянські вірування і традиції, підтримувався земельними володіннями. Це зрівнювало Церков у правах з представниками вищих прошарків суспільства. Цим самим впроваджувались заходи і до того, щоб церковні ієрархи не потрапляли у залежність від місцевих князів і бояр.

Звичайно, ствердження супроводжувалось будівництвом церкв і храмів, і будувались вони саме на місці колишніх язичницьких святилищ - цей факт підкреслює те, що християнство повинно було повністю витіснити язичництво чи будь-які його прояви. Це завдання у повній мірі його виконання, на нашу думку, було неможливим. Для того, щоб нова релігія мала міцні позиції серед народу, треба, щоб сам народ дійсно повірив в нового бога. Силою людей не можна примусити вірити, примус приведе до покори, хоча б зовнішньої, до визнання нової віри теж хоча б зовнішнього, але християнство не стало новим світоглядом для людей. Процес поширення і ствердження християнства розтягнувся не на декілька років чи десятиліть, а на цілі століття. Нова культура, що прийшла з Візантії (архітектура, література, іконопис, процес богослужіння) дивувала людей, котрі за своє життя не мали змоги побачити здобутки світової культури, і тепер вони долучались до християнства через ці своєрідні засоби пропаганди. Отже, християнство ширилось не тільки вогнем і мечем, воно ширилось і словом.

Висновок

християнство русь мефодій язичництво

Метою дослідження було описання процесу запровадження християнства на теренах Київської Русі.

Було визначено 5 періодів проникнення християнства на слов`янські терени. А саме:

проповідь святого апостола Андрія;

проповідь слов`янських апостолів Кирила та Мефодія в Болгарії та Моравії та особливо найважливішу їх працю - переклад Священного Писання і богослужбових книг на слов`янську мову;

Хрещення перших князів київських Аскольда та Діра;

Хрещення великої княгині Ольги;

Хрещення великого князя Володимира.

В ході роботи вдалося розглянути основні аспекти тривалого процесу християнізації Київської держави, визначити деякі її особливості. Було досліджено етапи запровадження християнства в Київській Русі. А саме, розглянуто передумови виникнення та розповсюдження християнства як релігії, розглянуто питання про релігію, котра існувала до приходу християнства (язичництво), спроби запровадження християнства в Давньоруській державі та їх успішність, розглянута ситуацію боротьби язичництва та християнства, та остаточне закріплення християнства як державної релігії Київської Русі.

В ході дослідження були зроблені висновки згідно з якими:

- християнська віра розповсюдилась в межах Русі з І ст., а іі провідником був апостол Андрій Первозданний. Його зусиллями було покладено основи християнської церкви в містах Північного Причорномор`я;

- важливою сторінкою в розповсюдженні християнства на теренах Східної Європи є діяльність братів Кирила та Мефодія, котрі склали слов`янську абетку та переклали на слов`янську мову деякі грецькі релігійні книги;

- в середині ІХ ст. християнами стали переважно представники давньоруської соціальної еліти. У 60-ті роки ІХ ст. хрестилася не вся Київська Русь, не народ, не держава і не країна, а лише певна частина суспільної верхівки на чолі з київським князем (Каганом). Держава ж в цілому продовжувала залишатися язичницькою, що й визначало її ідеологічний статус;

- обряд хрещення Київської Русі князем Аскольдом здійснено в кінці червня, щонайпізніше на початку липня 860 р.;

- процес християнізації Русі був складним і тривалим. Далеко не одразу нова релігія була сприйнята народом і подолала старе, віджиле язичництво. Ще у ХІІ ст. на Русі існували кутки, куди офіційно стверджена віра ще не пробила собі шлях. Однак цілком очевидно, що остаточне проголошення християнства державною релігією у 988р. не одразу спричинило до ліквідації язичницьких пережитків;

- прийняття християнства Володимиром Великим сприяло остаточному розкладу родового ладу й формуванню та зміцненню нових феодальних відносин у східних слов`ян; нова релігія стала надійним ґрунтом для створення могутньої, централізованої самодержавної країни; християнство сприяло зростанню міжнародного авторитету держави; під впливом християнства поступово відбувалась докорінна зміна світобачення та світосприйняття населення Давньоруської держави; нова віра заклала якісно нові підвалини в культурній сфері, сприяла розвитку писемності, літератури, архітектури та мистецтва;

Отже, християнство з'явилось на теренах стародавньої Русі задовго до часів князювання Володимира. Воно стало політичним засобом для досягнення вищого стану, як і однієї певної людини ,так і всієї країни. Хрещення Русі - не було явищем раптовим, воно було тісно пов'язаним з життям суспільства і конкретними історичними подіями. Що дало християнство Київській Русі? Розглядаючи це питання слід сказати, що воно стало не лише способом духовного збагачення народу, а і те, що були певні втрати. Там, де християнство впроваджувалось силою, воно для більшості означало рабство. Саме тому дуже важливо у висновках до нашої роботи підвести підсумок щодо оцінки значення християнства Русі.

Взагалі, дослідники вважають хрещення явищем прогресивним, але при цьому найчастіше порівнюється явище абстрактного християнства і явище абстрактного язичництва. На нашу думку, це порівняння має бути конкретним: що нового дала ця релігія, а що знищила.

Головна перевага язичництва була в тому, що воно за декілька століть свого панування ввібрало в себе світогляд давніх слов'ян з безмежністю фантазії та розвиненої, як на той час, медицини. Відмовляючись від язичництва, суспільство позбавлялось своїх здобутків. Небажання сприймати нову релігію дуже часто супроводжувалось масовими бунтами. Тому церква була змушена пристосуватись до язичницьких свят, зокрема до тих, котрі відносились до циклу сільських робот. Набагато складнішими були відносини з народною медициною, яка найчастіше приймала форму чарів. Тобто духовенство, хоча і боролось з язичницькими пережитками, відносилось до них досить терпимо. Саме ця обставина забезпечувала зворотною терпимість язичників до християнства. Внаслідок такого взаємного обміну терпимості в країні утворилось два культа - язичницький та християнський, а вірніше - три. Третім став язичницько-православний. Язичництво з'єдналось з християнством у людській свідомості, і як наслідок ці дві самобутні релігії утворили нашу сучасну релігію, котра стали чи повинні стати одним з найголовніших культурних надбань українців, бо будь-яка релігія є рухомою силою, основою і стержнем культури і цивілізації.

Мінусом є те, що прийняття християнства в 988 році стало примусовим, наші предки були позбавлені права вибору, права, котре дає людині можливість існувати як особистості. Один із засновників сучасного релігієзнавства Макс Мюллер сказав: "Той, хто дає одну релігію, не знає жодної". Саме тому не слід забувати релігії наших предків і того, що реформа Володимира була суто політичною, що вона не відображала дійсних потреб наших предків. На нашу думку, релігійність реформи Володимира лише у її назві, адже релігійний переворот в першу чергу мав відбутися у людській свідомості, а на це потрібен був час. Ось чому процес ствердження розтягнувся на століття , і навіть у нашій сучасній культурі залишається дуже багато місця для проявів язичництва, зокрема, це свято Івана Купала, це колядки і щедрівки, народні прикмети. Можливо, це лише відголосся нашого минулого, але це - наша історична пам'ять, наявність котрої визначає нас як самодостатню націю.

Список використаної літератури

1. Арсланов Р.А., Керов В.В. И др. История России с древних времен до конца ХХ века. Пособие для поступающих в ВУЗы. - М.: высш. шк., 2007., - 784 с.

2. Архиепископ Самарский и Сызранский Сергий. Статья «Значение миссии святых Кирилла и Мефодия» - \\http:\\www.samara.orthodoxy.ru\Arhrey\Statya\07.html

3. Багрянородый К. Об управлении империей. - М., Наука, 1991

4. Белей Л. Стаття «Чи справді вогнем та мечем хрестили наших предків?» - \\http:\\www.zn.kiev.ua\nn\show\566\51351\

5. Бойко О. Д. Історія України: Навчальний посібник для студентів ВНЗ. Видання 3-тє. - К.: Академвидав, 2008. - 688 с.

6. Боровський Я.Є. Світогляд давніх киян. - К., 1992

7. Брайчевський М.Ю. Утвердження християнства на Русі. - К., 1988

8. Біданов В. Заведення християнства. - К., 1993

9. Голубинський Є. Історія руської церкви. - М., 1901. - Т.1. - Ч.1.4

10. Грушевський М. Істория України-Руси. - К., 1992 - Т.2

11. Истрин В.А. Развитие письма. - М.: Издательство Академии наук СССР, 1961. - 396 с.

12. Ибн-Хордадбех. Книга путей и государств \ Пер. С арабского, коммент., исслед., указатели и карты Наили Велихановой. - Баку: «Элм», 1986. - 428 с.

13. Іпатіївський літопис \\ ПСРЛ. - 1962. - Т.2.

14. История России. От древних славян до Петра Великого. Энциклопедия для детей. - изд. «Аванта +», - 2007.

15. Карамзин Н.М. Перекази столыть. Сказання, легенди і йогорозповіді з «Історії держави Російської». - М., вид. «Щоправда», 1988.

16. Леви-Стросс К. Первобытное мышление. - М, 1994.

17. Литвин В.М. Історія України (на 2-х компакт дисках) - К., Видавництво ТОВ «3 Медіа», 2007.

18. Малышевский И. Статья «Святые Кирилл и Мефодий» \\\\http:\\www.dugward.ru\library\malyshevskiy\malishevskiy-sv-kirill-i-mefodiy.html

19. Моця О., Ричка В. Київська Русь: від язичництва до християнства. - К., 2010.

20. митрополит Макарий (Михаил Петрович Булгаков) - История Русской Церкви. - СПб.: Тип. Имп. Акад. Наук, 1857-1883.

21. Насонов А.Н. Русская земля и образование территории Древнерусского государства: Историко-географическое исследование. - М., 1951.

22. Нікітенко Н.М. Нові дані до історії хрещення Русі. - К., 1991.

23. Никоновская летопись. - М., 1965.

24. Огнієнко І.І. Українська церква. - К.: Україна, 2009.

25. Полонська-Василенко Н. Історія України. - Т.1-2. -К., 1995.

26. Платонов. Сочинения по российской истории. Санкт-Петербург., изд. «Стройместпечать», 2009.

27. Быбаков Б.А. Древняя Русь. Сказания, былины, летописи. - М., 1963.

28. Рыбаков Б.А. Начальные века русской истории. - М., 1984.

29. Быбаков Б.А. Первые века русской истории. - М., 1964.

30. Рыбаков Б.А. Язычество древних славян. - М., 1981.

31. Субтельний О. Україна. Історія. - К.: Либідь, 1994. - 736 с.

32. Тахиаос А. Святые братья Кирилл и Мефодий просветители славян. - Свято-Троицкая Лавра, 2010. - 391 с.

33. Федоров К. Религиозно-нравственное мировоззрение древнерусского языческого народа и его влияние на усвоение русским народом христианства. Серг. Посад., 1994.

34. Флория Б. Сказания о начале славянской письменности. - СПб.: Алетейя, 2000. - 384 с.

35. Юдин А.В. Русская традиционная народная духовность. - М., 1994.

Размещено на Allbest.ru