Гетьманування Івана Мазепи

Допоміжним органом низової адміністрації були місцеві ради, які скликалися старшиною для обговорення й вирішення найважливіших військових, адміністративних і судових справ.

Дослідники (А. Козаченко, В. Горобець) уважають, що сотенні уряди виконували функції робочих органів полкового уряду на місцях. На сотенні уряди покладалася реалізація рішень, ухвалених генеральним і полковим урядами. Тому, вважають, за винятком сотника і городового отамана, інститути сотенного уряду не набули значного вдосконалення й розвитку.

Міське управління в політичній системі Гетьманщини займало окремішнє становище. Населення міст у роки Національної революції зберегло за собою «давні права і вольності». Юридично міста поділялися на дві групи - магістратські й ратушні. Перші з них користувалися магдебурзьким правом, одержаним переважно ще від польської влади і підтвердженим згодом гетьманами або царським урядом. За магдебурзьким правом міста діставали самоуправління, податковий і судовий імунітет, право власності на землю, ремісничі й торгівельні пільги тощо. Ним установлювалися порядок обрання міських властей, їхні, управлінські функції, основи цивільного та кримінального права, норми оподаткування, регламентування діяльності ремісничих цехів і купецьких об'єднань та ін.[23].

На чолі міста стояв війт. Його вибирало все поспільство і затверджував гетьман (від другої половини XVII ст. набула поширення практика затвердження результатів вибору царським урядом). Влада війта була довічною. Важливу роль у системі міського самоуправління відігравали виборні магістрати, які складалися : ради (райці на чолі з бурмистром) і лави, або лавського суду. Райц відали адміністративно-господарськими справами: міським господарством, організацією оборони міста, збиранням торгових мит підтриманням зв'язків із гетьманською адміністрацією та царськими воєводами.

Члени лавського суду (лавники) на чолі з війтом вершили судочинство за цивільними й кримінальними справами виносили по них вироки, аж до смертних.

Давній устрій міського самоврядування був порушений тим що частина міщан стала козаками і перейшла під владу полковника, сотника або городового отамана. Унаслідок цього в міста? нерідко виникали конфліктні ситуації, породжені двовладдям. Козацька адміністрація неодноразово втручалася в міське господарство, захоплювала міські землі, сіножаті, млини й шинки, а міський патриціат, захищаючи давні привілеї, намагався поширити свою владу і на козацьке населення міст.

Управління малих містечок, населення яких не володіло правами магдебургії, зосереджувалося в ратуші, на чолі якої стояв городовий отаман. Ратуша підлягала компетенції загальної козацької влади в краї.

Сільське управління перебувало в руках сільської громади, як; складалася з дорослих самостійних господарів, як чоловіків, так жінок. Для догляду за порядком і для завідування сільськими справами громада обирала сільського війта та 2-5 осіб (лавників).

Запорозька Січ становила самостійну адміністративно-територіальну одиницю [24].

козацький гетьманський мазепа малоросія

ВИСНОВКИ

Іван Мазепа видатна постать в історії України, зокрема в історії розвитку політики Гетьманщини. Він був блискучим політиком, що допомагало йому в діяльності гетьмана.

Він намагався зробити з України європейську державу, підняти й зміцнити престиж гетьманської влади. Гетьман був досить досвідченим в міжнародних справах, з бездоганними манерами. Та найбільше в ньому вражає риса, як політика, що він мав уміння захищати як власні, так і загальноукраїнські інтереси.

Отже, після дослідження даної теми нам вдалося охарактеризувати життєвий шлях та діяльність Івана Мазепи. Його вплив та внесок у державно-політичний лад в Гетьманщині. Вдалося проаналізувати особливості інституту гетьманства та дати характеристику місцевим та представницьким органам влади Гетьманщини.

Важливим фактом є те, що на ділі гетьман рідко коли правив цілком самовладно: здавна повівся звичай, що про найважливіші справи він радився з близькими до себе старшинами, тобто з генеральною старшиною полковниками. Це в деякій мірі пояснює причину, чому гетьмани частіше намагалися до себе в оточення призвати якнайомога більше близьких людей ( родичів, друзів), щоб бути впевненими що буде менше зрад та підстав.

Виходячи з дослідження цієї теми, стає видно, що допоміжним органом низової адміністрації були місцеві ради, які скликалися старшиною для обговорення вирішення найважливіших військових, адміністративних і судових справ.

Сільське управління перебувало в руках сільської громади, яка складалась з дорослих самостійних господарів, як чоловіків, так і жінок. Для догляду за порядком і для завідування сільськими справами громада обирала сільського війта та 2-5 осіб ( лавників) .

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ:

1. Дорошенко Д. І. Історія України в 2-х томах. Том ІІ ( від половини XVII століття ). - К.: Глобус, 1991. - 349с.

2. Ковалевська О. Іван Мазепа. - Київ.: «Темпора». - 2008., ст. 39-40.

3. Бантиш-Каменский Д. Н. Історія Малої Росії. - С. 375-387, 572-573.

4. Переписка з приводу зради Мазепи // Молодик. - 1843. - С. 113-130.

5. Шевчук В. Іван Мазепа. - К., 1992.

6. Мацьків Т. Легенда й правда про Мазепу. - К., 1993.

7. Будзиновський В. Гетьман Мазепа. - К., 1993.

8. Санін Г. Богдан Хмельницький та Іван Мазепа // Праці інституту історії Російської історії РАН. - М., 2006. - Вип. 6. - С. 65-90.

9. Артамонов В. А. Вторгнення шведської армії на Гетьманщину в 1708р. і Іван Мазепа // Україна і Росія: історія та образ історію Матеріали конференції. ( 3-5 квiтня 2008, Інститут Європи РАН). // Режим доступу: http://www.hist.msu.ru/Labs/UkrBel/materials.htm.

10. Яценко В. Молоді роки Івана Мазепи // В. Яценко. Молоді роки Івана Мазепи у висвітленні сучасної російської історіографії.: крізь призму « імперської візії».

11. Дорошонеко Д. І. Історія України в 2-х томах. Том ІІ ( від половини XVII століття ). - К.: Глобус, 1991. - с.102.

12. Дорошонеко Д. І. Історія України в 2-х томах. Том ІІ ( від половини XVII століття ). - К.: Глобус, 1991. - с.108-111.

13. Борщак І. Іван Мазепа: людина й історичний діяч // Літературна Україна - 1990. - с.154-162.

14. Мельник Л. Іван Мазепа - державний діяч // Історичний календар. - 99. К., 1998. - с. 283-285.

15. Фігурний Ю. Українознавчі аспекти державотворчої діяльності гетьмана Івана Мазепи // Пам'ять століть. - 2004. №6.- с.4-14.

16. РГАДА. - Ф.229 (Малоросійский приказ). - Оп.1 (№203). - Л., 5-5 об.

17. Сотниченко В. Тема: «І.Мазепа та П.Орлик, пошук нових шляхів збереження української державності» // Історія в школі. - 2001. № 3-4. - с.23-26.

18. Кузьминець О. Історія держави і права України: Навчальний посібник/ Олександр Кузьминець, Валерій Калиновський, Петро Дігтяр,. - К.: Україна, 2000. -c. 427.

19. Терлюк І. Історія держави і права України: До новітній час: Навч. посіб./ Іван Терлюк,; Львівський держ. ун-т внутрішніх справ . - К.: Атіка, 2006. - с. 399.

20. . Історія держави і права України: Академічний курс: У 2 т.: Підручн. для студ. юридичн. спец. Вузів / Ред. В.Я. Тацій, А.Й.Рогожин; Академія правових наук України, Нац. юридична академія України ім. Ярослава Мудрого. - К.: Ін Юре. - 2000 - Т.2. - 2000. - с. 577.

21. . Музиченко П. Історія держави і права України: Навчальний посібник / Петро Музиченко,. - 5-те вид., випр. і доп.. - К.: Знання, 2006. - с. 437.

22. Швидько Г. Історія держави і права України (X - XIX cтоліття): Навчальний посібник // Ганна Швидько,; Ред. А.В.Шерстюк; Л.П.Небогатова; М-во освіти України; Нац. гірнича академія України. - Дніпропетровськ: Вид-во ДДУ, 1998. - с. 175.

23. Орленко В. І. Історія держави і права України: Посібник для підготовки до іспитів/ В. І. Орленко, В. В. Орленко,. - К.: Вид. Паливода А. В., 2006. - с. 161.

Размещено на Allbest.ur