Діяльність культурно-освітнього товариства "Просвіта" у Львові

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат

З дисципліни

«Історія України»

Тема:

«Діяльність культурно-освітнього товариства «Просвіта» у Львові»

Вступ

«Просвіта» - українське культурно-освітнє товариство, засноване у Львові групою народовців 8.12.1 868. Основним завданням товариства стало сприяння просвіті українського народу в культурному, національно-політичному та економічному напрямках. За своєю структурою «П.» спочатку була одноступеневою організацією - Головний Відділ у Львові.

«Просвіта» відіграла важливу роль у заснуванні та використанні різних фондів, спрямованих на освітні й національні потреби. їх мета - матеріальна підтримка учнів, студентів, письменників, сприяння видавничій справі.

У своєму рефераті я донесу вам основні напрямки роботи організації, їхні переконання, їхні здобутки, і основні напрями роботи.

1. Товариство «Просвіта» у Львові

Така первинна назва української просвітницької самоорганізації, що діяла в другій половині XIX - першій половині XX ст. у Східній Галичині, а згодом у Західній Україні. Львів винесено у назву Товариства не випадково.

Незважаючи на тривале (починаючи від середини XIV ст.) перебування Галичини під іноземним пануванням, русини краю не тільки зберегли себе як етнос, а й витворювали і розвивали різні форми свого національного життя, які найбільше виявлялися в культурно-духовній сфері. У середньовіччі це були церковні братства, школи, а в XIX-XX ст. - громадсько-культурні та політичні організації, що відіграли головну роль у формуванні української нації в новітню добу. Львів був центром духовного життя українців західного регіону, а в XIX ст. став духовною столицею національного відродження. Саме тут зосереджувалася національна еліта, яка, уособлюючи себе часткою свого народу, могла оцінити його становище і визначити перспективи, здійснювати конкретні кроки, спрямовані на збереження етнічної самобутності та розвиток національних основ, що допомогло підняти русинів Галичини до рівня громадян, здатних обстоювати свої права й свободи.

Використовуючи закріплені в конституції Австро-Угорщини Гарантії, зокрема на заснування товариств й організацій, представники громадсько-політичного угруповання - народовці-українофіли, послідовники «Руської Трійці», прагнули знайти дійові способи для забезпечення національного поступу русинів Галичини. Великі надії вони покладали на широку, масову просвітню працю, вважаючи, що саме просвіта зможе пробудити народ до активного суспільного життя і з етносу витворити національно свідомих громадян. Для досягнення поставленої мети потрібна була організація.

Ідею створення майбутнього просвітнього товариства подав у найбільш впливовій на той час львівській газеті «Слово» (москвофільського спрямування) декан із Шельпак (тепер це село Підволочиського р-ну на Тернопільщині) о. Степан Качала. У своїй статті «Погляди на справи русько-народні в начали года 1868» автор ідеї коротко розкрив засади просвітньої праці. Потрібна була організація, яка ставила б собі за мету «вспомаганье народного образованья во взгляді моральном, матеріальном і політичном через видаванье книг практичних, брошур і т.д. в таком язиці, которым народ говорить». Вона мала би бути світською - релігійну тематику о. С. Качала радив залишити Ставропігії.

Ідея не припала до смаку москвофілам, і це підштовхнуло о. С. Каналу до наступної публікації, в якій він далі розвинув ідею просвітньої організації і наголосив, що саме така організація, видаючи книги для народу, зможе суттєво змінити передвиборну агітацію і пропаганду, протистояти полонізації, в тому й у шкільництві, тощо. Автор фрагментарно окреслив напрямки діяльності майбутньої організації - крім видавництва, передбачалося засновувати видавничі фонди, дівочі школи, стипендії; зазначив, що таке товариство мало б політичну користь, оскільки з'єднало б різні сили на основі ідеї просвіти народу й покращення його долі; наголосив на поза-політичній суті організації, яка не заперечувала б існування кількох партій і не передбачала б їх злиття, головне ж бо - об'єднання зусиль в ім'я інтересів народу; дипломатично обійшов дискусію щодо правопису, здаючи цю проблему на руки науковців, але наголосивши, що освічувати народ можна тільки тією мовою, якою він розмовляє. Як аргумент на користь потреби створення просвітньої організації о. С Качала навів приклад чеської Матиці, з жалем зазначивши, що кругом створено багато різних товариств, а галицькі русини не спромоглися на жодне, хоч закон це дозволяв; і насамкінець застеріг: якщо русини не об'єднаються для протистояння «неприязному натиску», то залишаться розділеними на партії, і тоді «запитаємо себе, чи варті ми кращої долі від тієї, яку нам наші противники готують?

Ця стаття засвідчувала не тільки наполегливість автора і політичну волю обстоювати свої ідеї, а й готовість до їх реалізації. Оскільки в той час москвофіли складали впливову силу і нехтувати їхньою позицією було б нерозважливо, то о. С. Качала політичними аргументами, моральною і економічною доцільністю, реальними прикладами, суворим застереженням, прийнятними формами й напрямами діяльності майбутнього товариства, дипломатичним згладженням гострих кутів прагнув нейтралізувати, чи звузити коло існуючих противників, підтримати прихильників, чим полегшити й уможливити процес творення просвітницького товариства.

Ідея декана із Шельпак зустріла підтримку в середовищі патріотичної української інтелігенції. Прагнення тих людей своєю працею змінити становище рідного народу на краще стало тим життєдайним ґрунтом, на якому проросло зерно кинутої думки. В 60-х pp. XIX ст. у Львові групувалися видатні і талановиті особистості, які досягай рівня лідерів українського національного відродження. Серед них - Н. Вахнянин, К. Сушкевич, Ю. Романчук, Ю. Лаврівський, О. Огоновський, О. Партицький та ін. Саме вони і були зачинателями творення нової організації.

У березні 1868 р. львівські студенти і деякі представники інтелігенції створили комітет для написання статуту майбутньої організації. Підготований документ Галицьке намісництво не затвердило. Звернення до міністерства внутрішніх справ принесло успіх. 2 вересня 1868 р. було дозволено створити просвітнє товариство. Виник організаційний комітет для підготовки установчих зборів. До нього ввійшли: Наталь Вахнянин - голова, д-р. Корнило Сушкевич, Омелян Партицький, Юліан Романчук, Олександр Борковський, Михайло Коссак, Андрій Січинський, Олександр Огоновський та інші.

Комітет розіслав звернення до русинів краю з запрошенням до участі в майбутньому товаристві. 8 грудня 1868 р. відбулися установчі збори в приміщенні львівської міської стрільниці на вул. Курковій (тепер М. Лисенка). Запланована на цей день Служба Божа не відбулася: москвофільсько настроєні священики відмовилися благословити почин українофілів.

На збори прибули 64 члени-засновники зі Львова і лише один о. Йосиф Заячківський, парох с. Лоп'янки Долинської округи, з провінції. Ідею виступів учасників зібрання можна визначити словами тодішнього студента Андрія Січинського: «кождий нарід, хотячий ся добити до національної самостійности, найперше о просвіту маси народу дбати мусить… для того повиннісьмо тепер всіма силами кинутись до праці, котра… повинна поступати після певної обдуманої програми,… повиннося стреміти до того, щоби нарід наш книжки читати міг і читати хотів, що дасться осягнути дешевістію, - і приступністю язика» 4.

Збори обрали голову Товариства - Н. Вахнянина - і Виділ, до складу якого ввійшли проф. академічної гімназії Олександр Борковський, студент університету Іван Комарницький, пенсійний урядник Михайло Коссак, докторант прав Михайло Михаляк, проф. учительської семінарії Омелян Партицький, професори академічної гімназії д-р о. Омелян Огоновський та Юліан Романчук, секретар прокураторії скарбу д-р Корнило Сушкевич і художник та письменник Корнило Устиянович. На першому засіданні Виділу відбувся розподіл обов'язків: К. Сушкевич став заступником голови, а Ю. Романчук - секретарем. Виділ поділено на дві секції - етнографічну і просвітню, яка мала займатися підготовкою корисних для народу видань. Власне в цьому напрямку і розгорнуло нове Товариство основну свою діяльність. Етнографічний напрям розвитку не набув.

2. Перший вияв діяльності «Просвіти»

Стала публікація відозви до галичан, датованої 11.02.1869 p., де було викладено мету і завдання організації, шляхи її досягнення, закликано краян до участі в Товаристві. А першим виданням, призначеним для народу, була укладена О. Партицьким читанка «Зоря», що вийшла у квітні 1869 р. тиражем 2 тис. примірників. її ціна була невисока, покривала лише собівартість друку. Про вдало підібрані зміст і форму подачі свідчить той факт, що весь наклад розійшовся за два тижні. Того ж таки року Товариство видало ще дві книжки - «Що нас губить а що нам помочи може» авторства о. Ст. Качали (тиражем 2 тис. примірників), і Календар (2 тис. прим.). Також було закуплено 1050 примірників «Молитвослова», виданого видатним фізиком Іваном Полюєм у 1869 р. у Відні. Автор запросив 140 золотих ринських (з. р.) на покриття коштів видання і відмовився від гонорару. Згодом було видано ще одну укладену О. Партицьким «Зорю».

Видавництво книг потребувало коштів, і немалих. Членські внески не могли покрити всі видатки. Тому у вересні, за пропозицією К. Сушкевича Виділ звернувся до Галицького сейму за допомогою з крайових фондів на видання шкільних підручників. Завдяки старанням Ю. Лаврівського, який у вересні 1869 р. став віце-маршалком сейму і членом Крайового Виділу, «Просвіта» отримала субсидію у сумі 1000 з. р. Згодом Ю. Лаврівський вступив до Товариства і став його другим головою у 1870 р.

Видавничу справу просвітяни розгорнули у двох основних напрямках. Крім популярних, призначених для народу видань, вони взялися до друку шкільних підручників. Це мало важливе значення для становлення національних основ освіти, насамперед середньої. Перші підручники надруковано для єдиної тоді академічної гімназії, що мала чотири нижчі класи з українською мовою викладання.

Це були «Латинська граматика» Шульца в перекладі О. Партицького, «Фізика» - обидві для IV класу, і «Природна історія» Полянського для І класу. В такий спосіб було започатковано вирішення проблеми браку українських підручників, і вагу цього почину переоцінити не можливо. Шкільні книжки.

Крім видавничої справи, Товариство здійснювало багато різних заходів. Найпомітнішим серед них було відзначення роковин смерті Т Шевченка, яке започаткували в 60-х pp. студенти, а згодом «Просвіта» разом з іншими українськими організаціями Львова проводила його щорічно.

На початках своєї діяльності просвітянська організація головну увагу віддавала організаційним проблемам, видавничій справі і підтримці українофільських традицій. З часом сфера впливу Товариства розширювалася й визначалася етнополітичними інтересами народу. Поступово «Просвіта» набувала дедалі більшої ваги в суспільстві, насамперед у культурному житті русинів краю, здобувала визнання і підтримку в Наддніпрянській Україні.

Львів став осідком не тільки проводу Товариства - у перший період діяльності тут зосереджувалася практично вся робота новоствореної організації. Це пояснюється тим, що на початках «Просвіта» була чітко вираженою елітарною організацією і основна робота передбачала власне дії еліти, спрямовані на пізнання і просвіту народу. Це було під силу лише тогочасній інтелігенції, що групувалася переважно у Львові або ж здійснювала свою діяльність через відповідні львівські структури. На периферії просвітянська організація була представлена лише агенціями, що уособлювали собою окремих осіб, які займалися розповсюдженням видань, збором членських внесків, здійснювали заходи заснування філій. Периферійні утворення - філії, читальні - з'явилися в середині 70-х pp. Отже, Львів був центром українського просвітянського руху.

У місті Лева постійно діяв Виділ (який з часом отримав додатки - Центральний, Головний), періодично збиралися Загальні збори Товариства. Місцем проведення зборів, у перші роки існування Товариства була вже згадувана міська стрільниця, орендовані «Руською Бесідою» кімнати в Народному Домі, а згодом - в будинку на вул. Краківській.

Досить довго «Просвіта» не мала свого приміщення, тому змушена була його орендувати для канцелярії. А перед тим перші засідання Виділу відбувалися на приватних квартирах, найчастіше у д-ра К. Сушкевича, який мешкав на вул. Оссолінських (тепер В. Стефаника), та Н. Вахнянина. Всю канцелярську роботу виконували члени Виділу в приватному порядку. Перше приміщення Товариство змогло отримати щойно в жовтні 1871 р. Його надав член Виділу, директор академічної гімназії о. В. Ільницький. Це була невелика кімнатка, в якій розмістили склад книжок і першу канцелярію, а її першим урядником став студент університету Хоркавий. Гімназійна кімнатка проблему з приміщенням не вирішувала. Вона була така мала, що засідання й далі проводилися на квартирах членів Виділу. Пошуки нового пристанища тривали. Врешті, Товариство примістила у себе «Руська Бесіда», яка орендувала 3 кімнати в Народному Домі і одну з них тимчасово, без оплати, надала «Просвіті» з 1 січня 1873 р. Самі ж просвітяни не мали змоги отримати оренду в Народному Домі через спротив господарів-москвофілів. Промовистим з цього приводу є такий факт. К. Сушкевич у грудні 1870 р. звернувся до голови комісії Дому Кульчицького з проханням надати зал для проведення лекції. Голова відповів запитанням: «Що се «Просвіта»? Чи се товариство польське, німецьке, чи якої-небудь іншої народності?». Коли відвідувач здивовано пояснив, що це товариство літературно-руське, то Кульчицький заявив, що «Просвіта» шкідлива для народу як «холєра». Тож приміщення не дали5. А для проведення лекції орендували великий зал Ратуші. В надану «Руською Бесідою» кімнатку було перенесено все майно Товариства, тут-таки відбувалися і засідання Виділу. Москвофільська Рада Народного Дому, що не мала великої симпатії до народовецького утворення, доклала максимум зусиль, у тому й витрати на судовий процес, щоб позбутися небажаних квартирантів. В серпні 1873 р. «Руську бесіду» і «Просвіту» «попросили» звільнити приміщення. Не обійшлося без прикрощів. Для покриття якоїсь заборгованості «Бесіди» представник Дому з судовим виконавцем «анексували» її майно. Але цього було не досить, і «недобір» хотіли покрити майном «Просвіти». На щастя, кімната виявилася зачиненою. Довідавшись про це, студенти університету перенесли декілька тисяч книжок на квартири членів Товариства.

Від серпня 1873 р. до 1876 р. обидва товариства і «Побратим» орендували спільне приміщення за 26 з. р. на місяць, згодом - з річною платою в 800 з. р. «Просвіта» перемістилася в будинок на розі вулиць Краківської і Вірменської, де займала 3 кімнати. З часом просвітянське товариство розширило свою діяльність, зросло чисельно й потребувало більшого приміщення для канцелярії. З цією метою було прийнято рішення про збір коштів на будівництво власного дому. Відозва до галичан дала початок збору грошей на будову. У 1889 р. було обрано комітет на чолі з Ю. Романчуком, який мав зайнятися підготовкою будівництва. Оскільки зібраних коштів виявилося замало (станом на 1894 р. - 8498 корон), то ухвалили купити будинок №10 на пл. Ринок, що й було здійснено 30 березня 1895 р. за 260 тис. корон. «Просвіта» стала першим українським товариством, яке спромоглося на власний будинок, і вже сама надавала приміщення іншим русинським організаціям - «Руській Бесіді», «Клубу русинок», товариству «Боян», академічному товариству «Ватра», НТШ та ін. Куплений дім належав до старовинних будов Львова (збудований в XVII-XVIII ст. у стилі ренесанс з елементами бароко), колись був власністю князів Любомирських. Перший австрійський губернатор Галичини, князь Перген, розмістив у ньому свою резиденцію, і тут тривалий час перебувало галицьке намісництво. 1 вересня сюди перенесено канцелярію Товариства.

Власне на канцелярію покладалася вся чорнова робота організації. Оскільки тривалий час вона складалася лише з одного урядника, то канцелярську працю виконували й самі члени Виділу. З придбанням власного приміщення, з розширенням самого Товариства, роль канцелярії і відповідно об'єм роботи суттєво зростає. Збільшилося й число урядовців. В передвоєнний 1914 р. їх було 11: директор канцелярії, редактор, бухгалтер, відповідальний за членський відділ, відповідальний за продаж книжок, адміністратор часопису, люстратор крамниць, а також дві особи, що займалися секретарськими справами, возний і його помічник. В канцелярії у різний час працювали такі видатні особи, як В. Шашкевич, Ю. Федькович, А. Чайковський та ін.

Спершу діяльність Товариства «Просвіта» зосереджувалася переважно у Виділі. Згодом, з розвитком структур у краї, певні функції було передано філіям і читальням, які мали достатню автономію у своїх діях, перебуваючи підконтрольними Головному Виділу. З самого початку він був структурований й складався з двох секцій - етнографічної і просвітньої. Пізніше, у 1873 р., за пропозицією О. Партицького виконавчий орган було реорганізовано.

Кількарічний термін існування організації дозволив краще оцінити роботу, визначити певні недоліки в діяльності як Виділу, так і канцелярії. Також з розбудовою структури Товариства та ускладненням її функцій виникла потреба провести часткову реорганізацію їх роботи. Ситуацію покращував і той факт, що Товариство «Просвіта» взяло в оренду більше приміщення. Завдяки ідеям і зусиллям О. Партицького поступово вироблялася чітка структура Виділу, наводився порядок в роботі окремих його підрозділів, що позитивно вплинуло на діяльність Товариства, підвищувало її ефективність, створювало більш сприятливі умови для контролю за окремими ланками. Проведені у 1873 р. зміни торкнулися спочатку матеріальної сфери. З наміром навести лад О. Партицький запропонував визначити фактичний стан маєтку Товариства в книжках. За його пропозицією ухвалено відділити від канцелярії книжковий магазин і поділити його на два відділи: один для книжок популярних і комісових, другий для шкільних підручників, під управлінням двох підзвітних Виділу економів, які мали щомісяця робити відповідні підрахунки.

Згодом, у 1874 р., завдяки ідеям і зусиллям О. Партицького було вироблено чітку структуру самого Виділу, що без сумніву покращило роботу, збільшило її ефективність. Управу було поділено на дві секції - адміністративну і редакційну. До першої входили: скарбник, два контролери, два економи і один член управи, який мав займатися організацією філій і агенцій; контролер зобов'язувався не рідше як 3 рази на рік визначати стан продажу книжок. Засідання адміністративної секції мали відбуватися щотижня. Обов'язковим був щомісячний звіт Виділу про стан грошового і книжкового обігу. До редакційної секції належали інші п'ять членів Виділу, а також ті, які виявляли бажання до літературної праці. Один з членів секції призначався генеральним кореспондентом, до обов'язків якого належало листування з членами Товариства і авторами, які готували матеріали до просвітянських видань (першим на цій посаді був В. Барвінський). Надіслані рукописи, за новим приписом, оцінювали двоє членів секції. За загальною згодою рукопис передавався до друку. Коли ж думки розбігалися, то до читання залучалася третя особа. Засідання редакційної секції також мали відбуватися раз на тиждень. У повному складі Виділ збирався два рази на місяць. Секретар був зобов'язаний звітувати за виконання попередніх ухвал Виділу. На засіданнях Управи мали розглядатися лише термінові справи, всі інші скеровувалися в секції. їх керівники зобов'язані були повідомляти про ухвалені на засіданнях цих підрозділів постанови і пропозиції голові Товариства іа його заступникові, який мав інформувати про це всіх членів Виділу за день перед збором проводу. Постанови Управи передбачалося публікувати в «Правді», а також вивішувати на дошці оголошень в канцелярії. Згодом ці тези було доповнено пунктом, за яким адміністративна секція мала складати річний бюджет. Також один член Виділу мав наглядати за магазином і канцелярією.

Розвиваючись, Товариство відкриває окремі структурні підрозділи, які переважно були зосереджені у Львові. З 1869 р. ведуть свій початок бібліотека й архів «Просвіти», які мали стати в тих умовах власне національною книгозбірнею. Книжкові та архівні фонди формувалися великою мірою за рахунок пожертвувань як галичан, так і наддніпрянських українців. Свої книжки чи особисті бібліотеки в різний час дарували М. Драгоманов, К. Паньківський, О. Огоновський, Б. Грінченко та ін. У 1908 р. бібліотеку було реорганізовано і її фонди розділено на дві групи: головну, в яку входили наукові видання, й підручну, що складалася з популярної літератури. При бібліотеці почала діяти читальня.

Поряд з бібліотекою та архівом «Просвіта» започаткувала музей. Однак формування його фондів йшло дуже повільно і певної довершеності музей набув щойно у 80-х pp. Тут зберігалися колекції нумізматики, різні старовинні вироби - культові речі, музичні інструменти, етнографічні матеріали, а також портрети, картини тощо. На початку XX ст. музей було розформовано. Частину фондів Товариство передало Національному музею, частину - до музею НТШ.

Організовувала «Просвіта» й різні допоміжні структури. На поч. XX ст. було створено «Клішарню», в якій зберігалися використані кліше, а у 1909 р. придбано «Переплетню», і з того часу політурні роботи виконувалися вданими силами.

Вирішивши основні організаційні питання, пов'язані із становленням, визначившись з головними напрямами праці. Товариство «Просвіта», починаючи від 70-х pp., приділяло особливу увагу збільшенню числа своїх прихильників. Для вирішення цього надзвичайно важливого завдання просвітяни здійснили низку заходів - зменшили членські внески й ліквідували вступний, зайнялися формуванням периферійних структур - читалень і філій. Тривалий час, аж до 90-х рр. Виділ не надавав належного значення розвиткові власних читалень, а залучав до співпраці чинні (читальні в Галичині почали з'являтися з 1848 p.). Першою в члени «Просвіти» у 1874 р. вступила читальня с Денисів (Тернопільщина). Після зміни статуту в 1891 р. читальні були введені в структуру Товариства, і щойно після цього розпочався процес їх масового заснування як просвітянських підрозділів. Про їх кількісний ріст свідчать такі цифри: у 1891 р. було засновано 5 читалень, у 1900 - 108, у 1910 р. - 170, у 1918 - 220. Загалом за цей період було створено 2869 читалень. Це дійсно вражаюча кількість найбільш наближених до народу просвітянських структур, які працювали великою мірою автономно, звичайно, під загальним керівництвом і патронатом Головного Виділу. При читальнях організовувалися бібліотеки, позичкові каси, проводилася масова просвітня робота, влаштовувалися лекції, вечорниці, відзначалися різні національні свята тощо.

Великі надії покладали діячі «Просвіти» на філії, які мали стати осередками організації просвітньої праці у найвіддаленіших куточках Галичини. Зазвичай філіальні об'єднання просвітяни намагалися засновувати у повітових центрах. Але це не було обов'язковим правилом. Так, перша філія постала у 1875 р. в с Бортники поблизу Ходорова. В наступному 1876 р. виникла філія в Тернополі, а у 1877 р. - в Коломиї. До 1918 р. в краї було засновано 79 філій Товариства «Просвіта».

Заснування периферійних структур, зміни в політиці Товариства, що були спрямовані на більш конкретне сприяння у вирішенні народних проблем, перетворили «Просвіту» у дійсно масову організацію, основу якої складали її члени, що поділялися на декілька категорій, які з часом певною мірою модифікувалися, набували нових ознак.

У першому статуті передбачено три категорії членів - «звичайних», «кореспондуючих», «почесних». Різниця між першими двома категоріями полягала лише в умовах прийому до організації. Якщо «кореспондуючому» належало самому звертатись до Управи, то «звичайний» з цього приводу отримував запрошення від Товариства. Всі інші вимоги до них були однаковими: бути русином, тобто українцем, надавати матеріальну і моральну підтримку організації й виконувати її ухвали. Передбачено для них і права активного й пасивного вибору та голосу на Загальних зборах, певні контрольно-дорадчі функції, і право (й одночасно обов'язок) купувати за півціни видання «Просвіти». Звання «почесного» члена міг отримати кожний (національність не передбачена), хто буде мати заслуги перед Товариством і на запрошення цю честь прийме. Права і обов'язки не передбачалися.

У наступних трьох статутах - 1870, 1876, 1891. pp. кількість категорій не змінено, однак замість члена «кореспондуючого» введено категорію члена «вспомагаючого». А у двох останніх статутах передбачено нову категорію - члена «добродія».

Повні, розгорнуті права передбачені лише для членів «звичайних». У члени «звичайні», «вспомагаючі» і «добродії» приймала Центральна, а від прийняття IV статуту (у 1891 р.) - Головна Управа. «Почесних» же членів іменували Загальні збори за пропозицією Головної Управи.

З розвитком організації та ускладненням суспільно-політичної ситуації в статути вносяться певні зміни, що визначають види членства. Починаючи з IV статуту, всі, хто був причетний до «Просвіти», поділяються на два види членів - членів Товариства, про яких сказано вище, і членів читальні. Статус останніх мав певні особливості, які великою мірою збігаються з членами звичайними. Передбачалися, зокрема, й вимоги морального характеру, порушення яких тягло за собою позбавлення прав членства. Право прийому, як і виключення з членів читальні, надано виділу читальні.

Визначивши склад Товариства, зауважимо, що члени, які складали основу організації і, відповідно, мали вплив на зміст і напрями її роботи, повинні були бути українцями. Це, по суті, один з головних статутних моментів, що обумовлював організацію включно національного спрямування.

Закладена в структуру членства диференціація дозволяла Товариству збільшувати свій авторитет та розширювати соціальну базу й підтримку Товариства, не втрачаючи головної, національної суті.

Спочатку кількість заангажованих в просвітню діяльність осіб була невеликою. Однак із проведеними змінами у 70-х - 90-х pp. ситуація змінилася і число членів «Просвіти» суттєво збільшувалося. Якщо в 1868 р. їх було 73, в 1878 р. - 1277, то у 1899 р. - вже 11329, а в передвоєнному 1914 р. - 36489 членів. Так Товариство «Просвіта» стало наймасовішою українською організацією краю.

Особливе місце займали «почесні» члени, які створювали духовний образ Товариства, надавали йому належного суспільного статусу. Вперше цим титулом були іменовані у 1871 р. Ю. Федькович, М. Устиянович, С. Воробкевич і проф. С. Шараневич. За 60 років існування організації цієї честі було удостоєно 69 осіб. Серед них - В. Антонович, О. Барвінський, Б. Грінченко, Н. Вахнянин, М. Лисенко, О. і П. Огоновські, І. Полюй, І. Франко та ін.

3. Праця товариства «Просвіта»

Мала забезпечити просвіту народу, визначалася напрямами його діяльності. Одним з головних напрямів була видавнича справа. Через корисні для народу книги просвітяни прагнули пробудити русинів до активного громадського життя, підняти їх до рівня усвідомлення боротьби за кращу долю. Тематика книжок була різноманітною і формувалася під впливом уявлень народовців про потреби галицьких русинів, про шляхи їх розвитку. Домінувала історична й економічно-господарська проблематика. Також видавалися художні твори та книги релігійного спрямування, друкувалися матеріали з певними медичними порадами, поширювалися юридичні знання тощо.

Лише за 50 років діяльності «Просвіта» видала 348 популярних книжок. Серед них було 88 оповідань, 52 - історично-географічного змісту, 42 - економічно-господарського, 28 - на природничу та лікарську тематику, 22 - на юридичну, 31 - на релігійно-моральні теми, 3 - на військову. 41 збірка вміщувала публікації на різноманітні теми, стільки само було календарів. Важливим було те, що, починаючи з кінця 70-х pp. видавалися так звані «членські книжечки», які розсилалися членам Товариства коштом членських внесків. Укладачами календарів та авторами книжок були відомі і талановиті письменники, науковці, серед них О. Партицький, Ю. Федькович, Ю. Романчук, К. Паньківський, К. Левицький, І. Франко, Г. Хоткевич та багато інших. У 1904 р. Товариство започаткувало нову серію «Руська писемність», яку згодом перейменовано на «Українське письменство». В цій серії були опубліковані твори І. Котляревського, П. Гулака-Артемовського, Є. Гребінки, Г. Квітки-Основ'яненка, М. Костомарова, Т. Шевченка, П. Куліша, С. Руданського, С. Воробкевича, М. Устияновича та багатьох інших. З 1907 р. організовано видання «Просвітніх листків», популярного змісту. А з 1908 р. почала виходити «Господарська бібліотека».

Кілька разів «Просвіта» започатковувала власний періодичний орган. Однак постійно виникали проблеми з коштами і періодично припинювало його видання. Від жовтня 1877 до кінця 1879 р. виходило «Письмо з Просвіти», редакторами якого були О. Партицький (1877) та Н. Вахнянин. В 1894-1896 pp. виходила «Читальня». В січні 1907 р. було відновлено видання «Письма з Просвіти», яке з перервами і зі зміною назви виходило до 1927 р. Виходили також у 20-х pp. XX ст. й інші періодичні видання. «Просвіта» друкувала також різні брошури, портрети, карти, формуляри тощо.

Для усунення активного спротиву москвофілів, для прихилення на свій бік широких народних верств - майбутніх читачів, не відлякуючи їх правописною реформою, мова просвітянських видань спочатку була наближена до церковнослов'янської, звичної для людей, які знали тільки церковні книги. Прихильники фонетики, якими були народовці, змогли перейти на наддніпрянський правопис щойно в 1899 р.

Від 1891 p., зі зміною статуту, «Просвіта» розвинула активну економічну діяльність. Перед тим цей напрям позначався лише популяризацією в просвітянських виданнях економічних знань, сприянням різним економічно-ремісничим товариствам, агітуванням за створення ощадних кас, шпіхлірів, сільських крамниць. Від обережних кроків Товариство переходить до конкретних дій. Починає займатися організацією торгівлі, створюючи при читальнях крамниці, шпіхлірі, позичкові каси. У 1895 р. скликує в Перемишлі перше економічне віче. З часом така практика набуває визнання і поширення. З середини 90-х pp. «Просвіта» організовує також господарські практичні курси тощо. Бере участь в поширенні кооперативів, у розвитку промислів. Заходами Товариства виникли «Маслосоюз», «Спілка для господарства і торгівлі», яка згодом перетворилася в «Центросоюз», «Сільський господар» та ін. Для організації планового господарського навчання у 1908 р. було організовано «Господарську школу» в с. Милованю, Товмацького повіту біля Станіславова. В 1911 р. заходами «Просвіти» у Львові постала «Торговельна школа» з дворічним курсом навчання. З 1912 р. в Угерцях Винявських почала діяти «Жіноча школа домашнього господарства».

«Просвіта» відіграла важливу роль у заснуванні та використанні різних фондів, спрямованих на освітні й національні потреби. їх мета - матеріальна підтримка учнів, студентів, письменників, сприяння видавничій справі. На початок XX ст. таких фондів було 32. Назвемо лише деякі з них: фонд стипендій ім. Т. Шевченка, стипендійний фонд о. Ст. Качали, фонд Ст. Новосада та ін.

Хоч Товариство «Просвіта» не мало великих коштів, все ж широко розгорнуло доброчинну діяльність. Вже в перші роки існування з постанови Виділу надавалася грошова допомога окремим особам та організаціям як з різних фондів, так і з власних коштів. Найбільшого ж поширення набуло безкоштовне дарування своїх видань читальням, які вступали в члени Товариства, різним українським об'єднанням, зокрема робітничим, військово-патріотичним (Сокіл, Січ та ін.), бібліотекам навчальних закладів, військовикам тощо. Добродійні просвітні видання як подарунок отримували адресати як в Галичині, так і в Буковині, Закарпатті, і Наддніпрянській Україні.

Товариство «Просвіта» виступало ініціатором різноманітних заходів, святкувань, урочистостей, що мали загальнонаціональне значення. Вище вже йшлося про щорічне відзначення дня смерті Т. Шевченка, яке мало колосальне значення для формування національної свідомості галичан. У 1873 р. здійснювалися заходи святкування 25-річчя ліквідації панщини, скликалися народні віча. 1 листопада 1893 р. організували просвітяни перенесення до Львова на Личаківський цвинтар останків Маркіяна Шашкевича. Проводилися також різні лекції, вечорниці тощо.

Ми лише назвали основні моменти діяльності Товариства «Просвіта». Детальніше ознайомлення з ними потребує окремого викладу.

Висновки

товариство самоорганізація просвіта книжка

За час своєї діяльності Товариство «Просвіта» своєю працею, своїм ідейним підґрунтям відіграло важливу роль ц справі ідейно-духовного об'єднання двох частин українських земель, розділених двома імперіями. Перш за все це виявилося в поширенні наддніпрянських національних ідей у Східній Галичині через твори українських письменників і через особисті контакти. До речі, вперше звернення з-за Збруча до «Просвіти» було зачитане вже на третьому засіданні Виділу 12. 02. 1869 р. Це був збірник творів для народу, а також вимога друкувати їх фонетикою. Зв'язок Товариства з діячами національного відродження зі Сходу був постійним. «Просвіта» поширювала і сама друкувала твори наддніпрянських письменників і науковців. Цей факт набуває особливого значення, якщо врахувати, що за горезвісними указами 1863 та 1876 pp. в підросійській Україні видання українською мовою були заборонені. Спроба ж просвітян поширювати свої книжки в українських «губерніях» наштовхнулася не спротив російського уряду.

Однак політичні зміни в Російській імперії у 1905 р. і лібералізація суспільного життя привели до легалізації й розвитку національного руху на українських землях. Одним з його проявів був процес заснування «Просвіт» у багатьох містах Східної України, зокрема в Києві. В 1910-1911 pp. повернувшись до політики реакції, імперія ліквідувала просвітні установи.

Тісний зв'язок Товариства «Просвіта» з Наддніпрянщиною заклав ґрунт для перетворення Львова в центр національного відродження й центр українського духовного життя. Зауважимо, що сучасні українська літературна мова (на заміну церковнослов'янській), правопис (фонетика замість етимології), та й сама назва Україна (замість Русь), що були взяті зі Східної України, утвердилися і стали панівними в Східній Галичині завдяки зусиллям народовців і насамперед Товариству «Просвіта».

Проіснувавши 71 рік, Товариство своєю діяльністю виконало надзавдання - організувало українців до праці в царині духовній, чим викристалізувало основи нації, підняло русинів до рівня громадян, свідомих потреби боротьби за свою державу.

Такого феномену було досягнуто завдяки подвижницькій роботі просвітян, які змогли адекватно оцінити реалії, визначити нагальні потреби й перспективи, що забезпечило «Просвіті» в складних умовах життєздатність, дієвість, загальнонародне визнання й успіх в реалізації поставлених цілей.

Список літератури

1С Качала из Шельпак. Погляди на справи русько-народніи в начали года 1868 // Слово. -1868 - №2.

2 Качала С. Ещо о русском народном обществе. // Слово. - 1868. - №27.

3 Белей І. Двадцять и пять літ исторії Товариства «Просвіта». - Львів. - 1894. - С 11.

Размещено на Allbest.ru