Московське царство в роки правління Бориса Годунова

2.3 Посилення внутрішніх протиріч і початок Смути

князь московський годунов смута

Чотирнадцять років формального царювання Федора - і реального правління Годунова - запам'ятались літописцям, як один із самих спокійних і благополучних в російській історії. А ось Борис-цар, на відміну від Бориса-прем'єра виявився невдахою, ніби злий рок почав переслідувати його після того, як він став на престол, хоча Годунов зробив, здається, все можливе по тим часам. Перші два роки свого царювання Борис Годунов був зразковим правителем, і країна продовжувала оправлятися від свого занепаду. Але далі пішло все інакше: піднялись на Русь і на царя Бориса важкі біди.

В дуже складних і тривожних обставинах вступила Росія в ХVІІ століття. Спроби нав'язати народу кріпосницький режим наштовхувалися на глухий опір мас, що підсилювалося з року в рік. Ознаки невдоволення можна було помітити всюди - у сільській місцевості й у містах. При вступі на трон Борис обіцяв благоденство як дворянам, так і селянам. Пільги, надані окремим місцевостям, швидко вичерпали себе. Селяни стогнали під тягарем государевих податей. Податковий гніт розоряв село. На початку XVII століття сільське господарство занепало під впливом стихійних лих. В аграрній Росії сільськогосподарське виробництво відрізнялося крайньою нестійкістю і у величезній мірі залежало від погодних умов [15,С.287].

На початку XVII століття Росія випробувала наслідки похолодання і порушення погодного циклу. Тривалі дощі перешкодили дозріванню хлібів під час холодного літа 1601 року. Ранні морози довершили лихо. У 1603 році селу нічим було засівати поля. Наступив страшний голод. Уряд не шкодував засобів на боротьбу з голодом. Борис провів розшук хлібних запасів по всій державі і наказав продавати народу зерно з царських житниць. Але запаси виснажувалися досить швидко. Чимало хліба, проданого за твердими цінами, усе-таки потрапило в руки хлібних скупників. Новий цар, намагався боротися з хлібною спекуляцією, навіть велів стратити кілька столичних пекарів, що шахраювали на випічці хліба. Але все це не дуже допомогло. Село не знало безкоштовної роздачі милостині і хліба. Селяни щорічно годували державу, оброками наповняли царські житниці - однак, по феодальних мірках це не мало ніякого значення. Селяни, що голодували, якщо й одержували хліб, то не безплатно, а на умовах позикової кабали. Не володіючи реальними резервами, щоб прогодувати село, уряд спробував використовувати соціальні важелі. 28 листопада країна довідалася про відновлення терміном на рік селянського виходу в Юр'єв день. Але не слід думати, що голод сам по собі міг привести до настільки крутого соціального повороту. Годунов боявся не голоду, а соціальних потрясінь, давно передвіщених тверезими спостерігачами. Селянство залишалося німим свідком зміни династії. Ніхто не думав запитувати його думки в день царського обрання. Яким би нікчемним не виглядав цар Федір, народ вірив йому. Борис же не був природженим царем. Він постарався одним ударом завоювати прихильність сільського населення. Його указ найкраще відповідав такій меті. Годунов уникав таких кроків, що могли викликати роздратування знаті, і в той же час не побоявся роздратування дрібного дворянства - самого численного прошарку пануючого класу. Зробивши тимчасові поступки селянству, влада постаралися по можливості згладити несприятливе враження дрібних землевласників [16,С.178].

А от селяни по-своєму зрозуміли прихильне звертання до них нового царя. Вони відмовлялися платити податки, податі й оброки, переселялися на зручні для них землі, не звертаючи увагу на те, що добра половина земель у державі залишалася заповідною. Реакція селян була настільки бурхливою, що при повторному виданні указу в 1602 році з нього виключили слова про дарування виходу «від податку і від продажів». У кінцевому рахунку тонко розрахована політика Годунова нікого не задовольнила. Династія зберегла підтримку верхівки феодального класу, зате в середовищі дрібного дворянства її популярність стало швидко падати. Борисові не удалося завоювати народні симпатії. Насильства поміщиків і голод озлобили селянство. У 1603 році країна вперше в історії стала ареною широкого повстанського руху. У цілому, рух 1603 року був рухом соціальних низів. Держава не могла справитися з ним без залучення всієї маси провінційного дворянства. Коли небезпека минула, дворяни зажадали від Годунова послуги за послугу. Під їхнім тиском Борис відмовився від поступок на користь селян і в 1603 році анулював закон про тимчасове відновлення Юр'єва дня. Повернення до старого кріпосницького курсу зробило неминучою селянську війну.

Трирічний голод і розруха ввергнули країну в стан апатії. Усюди відчувалася утома. Боєздатність дворянського ополчення упала. Держава вступила в смугу військових невдач. Колишній військовий слуга і розстрига Отреп'єв, виявившись на гребені народного руху, що став самозваним Дмитром, спробував зіграти роль отамана і народного вождя, але справжні інтереси народу були йому глибоко далекі. В основі повсюдних виступів проти Годунова лежав стихійний протест пригноблених мас, що, однак, не могли висунути вождів і осмислити задачі. Саме це і дозволило авантюристу, що з'явився в потрібний момент, скористатися рухом у корисливих цілях. Обурений страхом перед самозванцем, Годунов не раз засилав у його табір убивцю [13,С.176].

13 квітня 1605 року Борис раптово помер у Кремлівському палаці. Причиною смерті його став апоплексичний удар. На цьому факті трагічно завершилось 20-річне правління сім'ї Бориса Годунова. За період царювання Бориса Годунова - першого виборного царя - в долі країни відбулись суттєві зміни, відбувся крутий перелом. Фактичний спадкоємець Грозного, Годунов розширив і усталив дворянські привілеї. У країні затвердилося кріпосне право. Закони проти Юр'єва дня доставили Борисові підтримку феодальних землевласників. Але проти нього повстали соціальні низи. Падіння династії Годунових послужило прологом до грандіозної селянської війни, що потрясла феодальну державу.

Боротьба, що не припинялася, за владу між феодальною знаттю і служилим дворянством і активізувалась в останні десятиліття ХVІ ст., загострила протиріччя і звузила політичну опору уряду.

Багато російських дореволюційних істориків (Ключевський, Костомаров) вважали припинення династії Рюриковичів в кінці ХVІ ст. причиною Смути - так сучасники назвали першу громадянську війну в Росії на початку ХVІІ ст.

Висновки

Історична роль Бориса Годунова надзвичайно важлива: доля країни опинилась в його руках зразу ж після смерті Грозного, при якому Русь прийшла до морального і економічного занепаду.

Після смерті Івана Грозного Російська держава, втомлена безкінечними війнами і страшним безладдям, стояла на роздоріжжі, і потребувала умиротворення. Бажаним умиротворителем явився саме Борис Годунов, і в цьому його величезна заслуга. В кінці кінців, умиротворити російське суспільство йому не вдалося, але на це були свої глибокі причини. Хоча, слід відмітити, що мудра політика правителя на початку його державної діяльності супроводжувалась явним успіхом.

При безвладному спадкоємці, царі Федорі Івановичі, доля трону і країни виявилися в руках ворогуючих боярських угруповань. Назрівала реальна загроза громадянської війни. За цих обставин не могло не встати питання про шляхи подальшого політичного розвитку Росії. І дійсно, боротьба, що розгорнулася вслід за кончиною Грозного у верхах аж ніяк не зводилася тільки до зіткнень усередині вузького кола царських родичів і наближених придворних. Вже в перші місяці нового царювання чітко позначилися різні політичні угруповання і течії. В особливе угруповання згуртувалися, забувши про свої місницькі й інші протиріччя, представники першорядної князівської знаті - Шуйські, Мстиславські, Воротинські і Булгакови, які саме в силу своєї виняткової родовитості, а не на правах царських фаворитів могли претендувати на роль дійсних радників при государі. Очевидно, їх «програма» складалася в обмеженні царської влади на користь знатних «княжат». Антиподом цього князівського угруповання виступали худорідні «двірські» діячі, зацікавлені в збереженні своїх привілеїв, якими вони користалися при житті царя Івана, у продовженні колишнього опричного політичного курсу. Але ні тим, ні іншим не вдалося домогтися успіху.

У ході боротьби висунулася третя політична сила з Борисом Годуновим на чолі, що одержала верх і взяла владу в країні. Виходець із придворного середовища опричного часу, піднесений завдяки опричнині, Годунов був прихильником сильної самодержавної влади і протягом усього свого правління і царювання проводив політику, спрямовану на її зміцнення. У боротьбі із Шуйськими він зумів відстояти самодержавні принципи від домагань князівської верхівки. Але Борис домагався утвердження самодержавства іншими методами, ніж його попередник Іван Грозний. Він відмовився від проведення непопулярного в народі опричного курсу, що не міг вивести країну з кризи.

Усупереч поширеній в літературі думці колишній опричник, не був принциповим супротивником князівсько-боярської знаті взагалі і аж ніяк не прагнув до її приниження на користь худорідного дворянства. Його уряд був «боярським» по складу, і він майже не жалував у Думу і на вищі урядові посади людей нових, неродовитих.

Суть політики Бориса Годунова стосовно правлячих верхів проясняється при аналізі реформи государева двору, проведеної в роки його правління. Всі ознаки вказують на те, що він повернувся до ідей реформ двору 1550-х рр., спрямованих на зімкнення навколо трону боярства і верхів дворянства за умови обов'язкової служби государю, але не була простим повторенням. За другу половину століття відбулися істотні зміни в соціальному обліку і структурі пануючого класу, що не могло не вплинути на хід проведення реформи двору наприкінці XVI сторіччя і на її результати. В роки опричнини серйозний удар був нанесений по родовій князівсько-боярській вотчині, що втратила до кінця XVI ст. колишнє значення, і в цілому, вже не визначала обличчя великого боярського землеволодіння. Під впливом опричної політики земельних переселень знать втратила і свої колишні традиційні зв'язки з повітовим дворянством. Усе це послабляло її перед монархом.

Опричні перетасування сприяли руйнуванню колишньої територіальної структури государева двору й оформленню нової, чиновної його структури, виділенню особливої групи столичного дворянства, не зв'язаного з місцевою служилістю і цілком залежного від московської служби. Ця родовита верхівка двору в загальній масі не тільки не могла протистояти самодержавству, але і була зацікавлена в сильній монархічній владі, здатній гарантувати їй стійкий порядок службово-місницьких відносин, завдяки якому вона головним чином і утримувалася на вершині соціальної драбини. Інтереси верхівки служивого стану - московської знаті в цілому - і мав на увазі Борис Годунов, проводячи перетворення государева двору.

Його уряд зробив рішучий перегляд персонального складу двору, чини якого стали комплектуватися строго відповідно до походження і місницької честі служивої людини. Серед бояр, окольничих, стольників, стряпчих і дворян московських рішучу перевагу одержали представники князівсько-боярських родів. Такий аристократичний склад верхніх чинів двору зберігався протягом усього правління і царювання Годунова.

Сформована наприкінці XVI ст. замкнута станово-чиновницька структура государева двору міцно відгороджувала московську аристократію від проникнення в її середовище вихідців з худорідного повітового дворянства, сприяла подальшій її консолідації в правляче, привілейоване, і, у відомому смислі, бюрократичне (разом з наказовими дяками) угруповання, у руках якої і зосередилися головні нитки управління країною. Ця верхівка двору піднімалася не тільки над рядовим повітовим дворянством взагалі, але і над вищим його прошарком - виборними дворянами, що лише періодично залучалися до несення московської двірської служби і не грали великої ролі в центральному апараті управління.

Наприкінці ХVІ - поч. XVII ст. помітно підвищилася політична вага місцевого дворянства. Однак служиві люди цих районів одержали при дворі порівняно незначне представництво, що далеко не відповідало чисельності своїх корпорацій. Уряд Бориса Годунова явно не прагнув відкрити широкий доступ до двору і реального управління країною дворянству окраїн. Поглиблення протиріч між столичною знаттю і повітовим дворянством, а також між дворянами Центра й окраїн, з одного боку, і ріст корпоративної згуртованості місцевих служивих громад - з іншої, обумовили активні і самостійні виступи дворянських мас у роки Смути.

Остання чверть ХVІ - початок XVII ст. - якісно новий етап у розвитку форм державного управління, що характеризувався занепадом системи станового самоврядування і посиленням ролі центральних органів влади. Головним провідником внутрішньої політики стають верхи служивого стану, що стояли над місцевими інтересами й іншими становими групами. Приказно-бюрократична і воєводська система управління з Боярською думою на чолі, при якій домінуюче значення належало служивій московській знаті і дяківству, є характерною рисою російської державності досліджуваного періоду. Не витиснення «боярства» «дворянством», як традиційно вважається в літературі, а внутрішня еволюція самої боярської еліти, її трансформація зі стародавньої вотчинної аристократії в аристократію служиву, пристосування її до нових умов політичного розвитку були основним змістом процесів, що протікали усередині правлячої верхівки допетровської Русі.

Роз'єднане по місцевих корпораціям повітове дворянство, а також городяни, основна маса яких складала безправний тягловий стан, не могли скласти серйозної політичної противаги московській знаті і приказній бюрократії. Усе це перешкоджало розвитку станового представництва і земських соборів, які так і не перетворилися в регулярний інститут, що обмежував владу монарха. У цьому була головна особливість станово-представницької монархії в Росії процесу її переходу в абсолютизм.

Отже, важливою віхою на шляху еволюції російської державності є час правління і царювання Бориса Годунова, ознаменований суттєвими змінами в соціальному і політичному житті країни. Борис Годунов у своїй діяльності був переважно розумним адміністратором і мистецьким дипломатом. Він прагнув до стабілізації своєї влади шляхом консолідації всього пануючого класу.

Зовнішня політика часів Бориса Годунова не відрізнялась якимись великими успіхами і не завжди була вдалою, але він намагався урегульовувати все мирним шляхом. Уряд Годунова намагався підтримувати мирні відносини з сусідніми країнами, і добився не тільки мирної передишки, але і розширення східних кордонів держави. Цар Борис намагався підтримувати мирні відносини з Кримом і Туреччиною і шукав мирного врегулювання справ з Річчю Посполитою.

Усвідомлюючи, як необхідні Росії тісні господарські і культурні зв'язки з Західною Європою, Годунов діяльно клопотав про розширення західної торгівлі. Заради заохочення торгівлі з Заходом Борис обсипав щедрими милостями німецьких купців, колись переселених на Русь із завойованих лівонських міст. Вони одержали від скарбниці великі позички і дозвіл вільно пересуватися як усередині країни, так і за її межами.

Борис виявляв живу зацікавленість до освіти і культури, до успіхів західної цивілізації. Намагався відкрити у Москві вищу школу, посилав дітей бояр і дворян вчитися за кордон, запрошував в Росію вчених, медиків, художників.

Годунов приділяв багато уваги будівництву і благоустрою столиці. Російські майстри побудувати в Кремлі водопровід, нові мости, торгові лавки, Лобне місце на Красній площі.

Але політика Годунова, крім феодальної верхівки, нікого не задовольняла. Борису не вдалося завоювати симпатії в народі. Голод і насилля поміщиків озлобили селян. Його політика, з одного боку, дала йому підтримку феодалів, а з іншого - налаштувала проти нього соціальні низи. Фатальною для Годунова стала ненависть низів, тому падіння Годунова стало прологом до селянської війни. Багатогранну діяльність Годунова і сучасники його і історики оцінюють суперечливо, і в кожного є свої аргументи і доводи.

Список використаної літератури

1. Васильев П.П. Тайны русской истории. - М., 1990. - 286 с.

2. Заичкин И.А., Почкаев И.Н. Русская история: популярный очерк. IX - середина ХVIII в. - М.,1992. - 797 с.

3. Зимин А.А. В канун грозных потрясений. - М., 1989. - 386 с.

4. Исследования по социально-политической истории России. - Л., 1971.

5. Історія СРСР. Ч.1. - К., 1980. - 570 с.

6. Кармазин Н.М. История государства Российского. Кн. II. Т. VI. - М., 1989. - 668 с.

7. Клибанов А.И. Реформационное движение в России ХІV первой половины ХVІ вв. - М., 1960. - 246 с.

8. Ключевський В.О. Курс лекций по русской истории: Сочинения. - Т.3. - М., 1957. - 368 с.

9. Костомаров Н.И. Русская история в жизнеописаниях её главнейших деятелей. - М., 1991. - 346 с.

10. Павлов А.П. Государев двор и политическая борьба при Борисе Годунове (1584-1605 гг.): Монография. - СПб.,1992. - 280 с.

11. Платонов С.Ф. Лекции по русской истории. - М., 1993. - 737 с.

12. Скрынников Р. Далекий век: Исторические повествования. - Л., 1989. - С.238-406.

13. Скрынников Р.Г. Борис Годунов. - М., 1983. - 192 с.

14. Скрынников Р.Г. История Российская IX-XVII вв. - М., 1997. - 395 с.

15. Скрынников Р.Г. Социально-политическая борьба в Русском государстве в начале ХVII века. - Л., 1985. - 326 с.

16. Скрынников Р.Г. Россия накануне “смутного времени”. - М., 1981. - 264 с.

17. Смирнов И.И. Очерки политической истории Русского государства 30-50-х гг. ХVІ века. - М.; Л.,1958.

18. Соловьев С.М. История России с древнейших времен: В 15-и кн. Кн.4. - М., 1960. - 778 с.

19. Тихомиров М.Н. Российское государство ХV-XVII вв. - М., 1973.

20. Черепнин Л.В. Образование Русского централизованного государства в ХIV-ХV вв. - М., 1960. - 758 с.

Размещено на Allbest.ru