Розвиток державної поштової галузі Наддніпрянської України протягом другої половини XIХ – на початку XX ст.

Встановлення індивідуального телефонного зв'язку було дозволено лише окремим особам та за наявності важливої на те причини. В межах діяльності Смілянської поштово-телеграфної контори такі випадки мали місце між найбільшими сільськогосподарськими одиницями та важливими підприємствами краю, а також при маєтках знатних громадян. Із справ ЦДІАК України за 1907 р., дізнаємося про розрішення землеволодільцю графу Бобринському встановлення телефона із м. Сміла до Володимирівки, із звільненням від плати в казну 150 тис. рублів. Міністр внутрішніх справ дозволив встановлення графом Бобринським телефонного сполучення приватного користування між економією в м. Ротмистрівка і Володимирівською економією поряд із залізно дорожньою станцією Володимирівка Південно-Західних доріг, без забрання в дохід казни плати в 25 руб. в рік за конкуренцією телеграфу на залізнодорожній станції Володимирівка, але при умові збереження конкурентної плати в розмірі 150 руб. в рік за Смілу і Ротмистрівку. Телефон зіграв тут серйозну роль, так як багато економій в повіті пов'язані між собою і частково з приватними особами [110, 13].

В одному з документів ДАЧО ми знайшли запис від 4 квітня 1913 р., де повідомляється, що Довіреному графів Бобринських, Володимиру Володимировичу Ланггаммеру дозволено телефонний пристрій для особистих потреб, телефонних повідомлень між Капітанівським цукровим заводом і станцією Капітанівкою на наступних умовах:

- телефонне повідомлення має бути належним і дотримуватися правил, прийнятих для телефонних побудов;

- повідомлення по лінії мають бути виключно по особистим потребам;

- має підкорятися всім правилам по телефонній частині;

- повинен мати людину, яка буде доглядати за дотриманням всіх правил та умов [63, 19].

Ще одна справа стосується встановлення телефонного сполучення в м. Черкаси. Старший фабричний інспектор Київської губернії 2 жовтня 1908 р., видав наказ, за яким повинні встановити, відповідно до наказу від 24 липня, в квартирі фабричного інспектора, в м. Черкаси, телефон. В цьому встановленні тепер є необхідність, так як тепер інспектор виконує обов'язок по нагляду за приміщеннями, розташованими в м. Черкаси та в приміських місцевостях. Приміщення ці майже всі приєднані до телефонної мережі, тому відносини з ними полегшилися б за допомогою телефону (промислові заклади, лікарні, страхові товариства, міліція і т.д.) - у всіх цих закладах є телефони. В м. Черкаси, крім міських закладів, з'єднані телефоном ще 2 рафінадні заводи. Тому необхідно виділити потрібну суму на установлення одного телефону в м. Черкаси [115, 190].

В ЦДІАК України у фонді управління Київського поштово-телеграфного округу Головного управління пошт і телеграфів є справа, яка стосується технічної частини - про облаштування міського телефонного сполучення Сміла - Черкаси по телеграфних проводах. Для цього сполучення потрібно: проволоки по 1 руб. 85 коп. за пуд (сума - 259 руб.); в 3 м. - 19 пудів по 1 руб. 92 коп. за пуд (сума - 36 руб. 48 коп.); загальна сума - 295 руб. 48 коп. - для облаштування телефонного сполучення Сміла - Черкаси. Плата за телеграфні дзвінки на протязі 3 хв.: звичайні розмови - 15 коп., термінові - 45 коп., за замовну розмову - 20 коп. Розмови дозволяються по заявках більше 3 хв., а саме 6-9 хв., але оплата знімається за кожні 3 хв. окремо [119, 218].

З даних канцелярії Київського, Подільського і Волинського генерал-губернатора за 1907-1908 рр., дізнаємося і про телефонне сполучення в м. Черкаси. Інженер М. Фазли, електротехнік К. Іванов, генерал-лейтенант О. Корнілович просять про дозвіл на право встановлення і експлуатації телефонного зв'язку загального користування в м. Черкаси. Іванов пропонує абонплату за телефон загального користування в перший рік 73 руб. 75 коп., з другого року - 25 руб. А від Фазли пропозиція - незмінно 40 руб. Тому хотіли дати дозвіл на встановлення і експлуатацію телефонного зв'язку загального користування К. Іванову на запропонованих вище умовах [109, 18].

Співпрацювала тогочасна пошта і з різноманітними конторами. Так 1 липня 1914 р. була надіслана заява від контори «Реклама» про те, що вислані нею для розсилки в заклади різні плакати та оголошення не розвішуються для загального огляду, а знаходяться в інших місцях (розвішені за шафами, в темних місцях). У зв'язку з цим вони вимагають, що потрібно розвішувати ці плакати та оголошення у людних місцях [65, 76].

Через досить складну політичну та економічну ситуацію в країні велика увага приділялася охороні пошти, що перевозилася поштовими трактами. Так, циркуляром начальника Київського поштово-телеграфного округу який зберігається в архівному фонді ДАЧО, вказувалося, що для супроводу пошти призначати достатньо благонадійних, спритних і фізично міцних поштарів не молодших за 21 рік; щоб кожен поштар, що супроводжує пошту, вмів стріляти з револьверу і мати навики поводження зі зброєю взагалі; поштарі при супроводженні пошти були в повній подорожній формі і мали в портупеї через плече шашку, а не поясі револьвер з повним зарядом і запасом патронів в патронташі [11, 23].

Але ми бачимо, що ці вимоги не завжди дотримувалися. У записі від серпня 1893 р. зазначається, що працівники не дотримуються форми одягу, не мають зброї, яка повинна бути при супроводі пошти. Тому був виданий наказ не допускати цього, не палити. Якщо будуть порушення - працівники будуть звільнені з служби [94, 17].

Ще один приклад невиконання обов'язків працюючими спостерігаємо у документах від 25 лютого 1908 р. Був випадок, коли поштовий супроводжуючий не міг скористатися для захисту револьвером. У відповідності до цього видали наказ, в якому говориться, що зберігати зброю потрібно в сухих місцях, час від часу змазувати її, слідкувати за справністю зброї, провіряти, щоб завжди була напоготові [98, 51].

У роки військових дій спостерігалися порушення у прийомі охоронців на роботу. Деякі Начальники закладів, приймаючи на службу охоронців та розсильних, не приймали у них присяги на вірність служби. Тому зазначалося, що обов'язково потрібно приймати у них присягу і присяжні листи зберігати при роботі закладу [99, 62].

У записах від серпня 1918 р. вказується чіткі вимоги перевезення цінностей охоронцями:

- до 10 тис. карб. повинні супроводжувати 1, від 10 тис. до 25 тис. карб. - 2 листоноші, від 25 тис. до 50 тис. - 1 урядовцем і 1 листоношою;

- перед відправкою цінності до 10 тис. карб. начальником установи місця відправки дається в місце призначення цінностей час відправки, число шкіряної речі, місце призначення останньої для вузлового пункту і суму цінностей умовно - від 10 тис. до 25 тис. карб. словом «мала», і від 25 тис. до 50 тис. карб. словом «побільш»;

- для відома роз'їзних урядовців число відправлених з відомостями більше 10 тис. карб. шкіряних речей у накладній до вагону повинна бути двічі підкреслене [102, 65].

У діяльності поштово-телеграфних контор досить часто помічалися порушення та неточності. У фондах ДАЧО зберігається циркуляр про недоставлені листи до Петербурга: не зрозуміло чи не точно написана адреса чи прізвище одержувача. Наказувалося всю відповідальність покласти на відправників та на неуважних приймальників листів [97, 49].

Також схожий приклад можна навести за циркуляром від листопада 1912 р., де записано, що в останній час відбулися 2 випадки уповільнення телеграм Київського, Подільського і Волинського Генерал-Губернаторств через халатне відношення чергових біля апаратів. Відповідно був виданий наказ: якщо це буде повторятися, то будуть застосовані строгі заходи [97, 44].

Ще один випадок презентує запис від лютого 1917 р. Тут говориться, що деякі начальники залізнично-дорожніх поштових відділень неуважно відносяться до складання вимагальних відомостей, допускаючи неточності в цифрових даних, окрім того відомості доставляють із запізненням, чим затримується видача поштових перевезень. Тому потрібно доставляти все вчасно та ретельно перевіряти. Цікавий випадок на залізничній пошті трапився в лютому 1917 р., коли служитель поштової контори 1-ї дистанції залізничної лінії вкрав велику суму грошей і втік. Говорили, що він може намагатися переслати ці гроші поштою. Тому Начальникам наказувалося у випадку здійснення цього акту затримати його та передати міліції [100, 169].

При поштово-телеграфних конторах існували збереження, які використовувалися для різних важливих обставин. У циркулярі від 27 квітня 1910 р., наприклад, йдеться про те, що в Санкт-Петербурзі є кошти на поштах, які видаються на похорони працівників пошти (1 рубль; 50 коп.; 25 коп. в залежності від розряду працівника). Тому було видано наказ створити схожі збереження і на нашій території. Начальникам потрібно записати список осіб, які бажають брати участь в цьому; з них будуть вираховуватись чи вони особисто платитимуть зноси на похорон. Відповідно 20 вересня 1911 р. відкрити діяльність Похоронної каси працюючих Київського-поштово-телеграфного округу [103, 125].

Велика увага приділялася основному завданню діяльності поштових відділень - пересиланню поштової кореспонденції. 4 квітня 1968 р. Поштовий департамент видав циркуляр про знайдення пересилки по пошті листів з марками, які вже раніше були у використанні. Виданий наказ, щоб був нагляд за марками (типографічні, червоного кольору, з чітким зображенням); не надсилати, якщо зустрінуться з марками попереднього використання; якщо зустрінеться марка на простому листі, який надіслали, то знайти відправника; якщо знаходитимуть винних, то їх судити [2, 36].

При перегляді архівних матеріалів зустрічалися відмови приймати телеграми, якщо вони написані хімічним олівцем. Тому в грудні 1890 р. було видано наказ: в написанні телеграм використовувати чорнило чи олівець темного кольору. Якщо ж вже телеграма написана хімічним олівцем, то потрібно наполягати на прийнятті її одержувачем [5, 74].

Чітко були визначені і грошові норми роботи поштово-телеграфних відділень. Так циркуляр від вересня 1886 р. про листи через Персію на Чигир зазначав, що потрібно сплачувати по 8 копійок за кожне слово телеграми [90, 36]. Як приклад і циркуляр про кореспонденцію з накладеними платежами від листопада 1887 р: вказувати суму (не більше 100 руб.), оплачує відправник, якщо ж оплачує одержувач, то це обов'язково зазначається. Ще один запис від січня 1914 р. повідомляє, що при ревізії закладів округу помічено, що не кругом вказане джерело доходів про 10-копійковий збір за виконання тимчасових повинностей [49, 17].

У роки військових дій теж не забували перевіряти вміст листів. Це засвідчує запис від січня 1915 р., де говориться, що листи з діючої армії часто мають в середині вкладені гроші. Тому в поштових відправленнях, в яких така пересилка не дозволена, конфіскується четверта частина цих грошей [9, 59].

8 липня 1888 р. видано циркуляр про видачу страхової кореспонденції без ціни нижчим чинам - негайно, з записом що видано. У листопаді 1892 р. видано ще один циркуляр про видачу пошти високопосадовим особам за новими правилами: показувати книгу на отримання пошти; якщо її не буде-то кореспонденцію видавати за існуючим порядком, про що щоразу повідомляти Губернатору [55, 14].

Поштово-телеграфні контори піклувалися про своїх працівників, про що свідчать наступні архівні дані. У жовтні 1886 р. виданий циркуляр про несвоєчасний найм квартир для працюючих на поштах осіб, про плату за зйомку квартири, про найм візників для підвозу пошти [65, 44]. Наступний циркуляр про те, що гроші на господарчі розходи та найм будинків потрібно пересилати поштою з виплатою відрахованих коштів у залежності від суми [53, 9]. У листі від 5 травня 1888 р. зазначається, що велика кількість звичайних меблів для працівників та для самої пошти не відправляється через недостатню платню [87, 36]. Цікаві відомості від 26 березня 1914 р.: відкрито курси французької мови. У відповідності до цього начальникам закладів пропонувалося оголосити про це працівникам, щоб бажаючі навчалися французькій мові: обов'язково йшли і навчалися [69, 27].

3.3 Державно-політичні функції

Через поштово-телеграфні контори здійснювався зв'язок діючої армії та військ із населенням. Про це свідчить циркуляр про відбування чинами військових повинностей, що виданий в серпні 1893 р. Тут вказується, що в списки потрібно включити такі дані: коли саме з'явитися на відбування військової повинності; до якого числа має туди прибути призовник; чи перший раз призивається; чи користується якогось розряду пільгою; чи потрібна командировка з іншого закладу на місце відбування військової повинності [94, 24]. У циркулярі за 22 травня 1904 р. спостерігаємо також військовий зміст. В ньому зазначається, що зник секретний наказ щодо мобілізації. В ньому були вказані такі правила: порядок прийому, передачі і доставки листів; про мобілізацію окремих уїздів і окремих військових частин; про чини призначення на польову службу [95, 17].

Схожа інформація знаходиться і у фонді Степанецького поштово-телеграфного відділення. Циркуляром від 22 березня 1904 р. вказувалися умови мобілізації: завести особливу секретну справу, яку необхідно почати із заголовка про пробну мобілізацію окремих повітів та військових частин; цю справу не заводити в архів, а зберігати завжди в касовому ящику; все це виконувати, слідуючи наказу №441 [81, 5].

У роки війни пересилка інструкцій та циркулярів військової тематики стає ще більш активнішою. Вже в березні 1914 р. було видано циркуляр, де затверджено Міністерством Військ, Морським Міністерством, Внутрішніх справ, Фінансів «Руководство для призыва нижчих чинов запаса армии и флота на действующую службу» [95, 22].

Були спроби пересилки листів і незаконними методами. Одержувачі листів, оснащені цензурним штемпелем, з метою уникнення військової цензури, користуються тим же конвертом, закреслюючи попередню адресу і надписуючи нову. Такі листи вкидають в поштові скриньки. Тому був виданий відповідний наказ, за яким виймаючи зі скриньок ці листи, теж відправляти на перегляд військової цензури, не дивлячись на наявність на конверті вже існуючого штемпеля військової цензури (листопад 1916 р.) [14, 172].

Циркуляр від 5 вересня 1914 р. повідомляє, що у деяких закладах виникали сумніви відносно безкоштовної пересилки пошти, яка подана військовими чинами не в польових умовах, а в місці дій армії. Тому повідомлялося, що прості листи і карточки мобілізованих частин військ, ранених хворих, що знаходяться в госпіталях, повинні пересилати безкоштовно у тих тільки випадках, коли вони здаються на пошту усталеним для польових установ порядком [18, 47].

Циркуляр, датований вереснем 1914 р., що знаходиться у фонді Стеблівської поштово-телеграфної контори, повідомляє, що у багатьох закладах отримувалися замовні відправлення на ім'я осіб та закладів, що знаходяться в діючій армії. Беручи до уваги, що пересилка замовних відправлень в польові поштові заклади не допускається, пропонувалося начальникам дотримуватися наступних наказів: отримані відправлення повертати в місце подачі, зробивши помітку «Повертається за вибуттям адресата в діючу армію»; закладам місця подачі для відправлення пам'ятати, що замовні відправлення в заклади військових дій не можуть пересилатися; замовні відправлення з позначкою «В діючу армію» ні в якому разі не варто приймати на пошту [71,168].

Цікаві відомості знаходимо і про пересилання поштою грошей. Обмін грошових поштових переказів, адресованих російським військовополоненим, які знаходяться в Німеччині та Австро-Угорщині, також з-за кордону на ім'я іноземних військово-полонених, що знаходяться в Росії: перекази військово-полонених потрібно направляти в Петроградський Поштамт; звичайні перекази в Німеччину і Австрію все ж ще не можуть бути прийнятими (15 листопада 1914 р.) [20, 29].

5 квітня 1917 р. було видано наказ про конфіскацію грошових сум, які знайдені в простих і замовних листах, що подані чинами діючої армії в польових і осілих поштових закладах, що знаходяться в районі театру військових дій. Пропонувалося затримувати і направляти у військово-цензурні відділи кореспонденцію, що направляється у військові штаби [41, 13].

Постановою по поштовій частині, яку знаходимо у фонді Таганчанського поштово-телеграфного відділення від 8 лютого 1916 р. вказувалося, що у випадку знаходження в простих і замовних листах, надісланих чинами діючої армії у військових польових поштових закладах, розміщених в районі театру військових дій, грошових сум, такі суми повністю конфіскуються, до того ж одна четверта частина конфіскованої суми віддається тому, хто знайде ці гроші у листі [87, 20].

Були визначені предмети, які можна було пересилати військовим, що потратили до полону в інші країни. Від листопада 1914 р. при складанні таможніх декларацій повідомлялося найменування на французькій мові головних предметів, які можна пересилати посилками на імена військовополонених:

Linge - білизна

Vitements - одяг

Chaussure - взуття

Comestilles - їстівні запаси

Tabak - табак

Cigarttes - сигарети

Sucre - цукор

The - чай [71, 227].

Цікавий момент висвітлює справа Таганчанського поштово-телеграфного відділення за 1915 р. В ній зазначається, що тим, хто знаходиться в полоні в Австрії та Німеччині, відправляються з Росії євреям нижчих чинів, євреями визначеним порядком посилки, в яких знаходяться невеличкі булочки з вкладеними записками з повідомленнями про хід наших військових дій. Тому видана відповідна пропозиція начальникам власноруч провіряти посилки, які відправляються військово-полоненим [86, 68].

Для обміну поштою часто використовували і заборонені конверти та марки. Про це свідчать циркуляр від 3 липня 1916 р., де говориться, що обмінюються військові полонені карточками із зображеннями останніх імператорів ворожих держав та з портретами командуючих арміями ворожих держав. Карточки ці потрібно затримувати і таємно відправляти у Військово-цензурний пункт [9, 65].

Досить схожий зміст має і наступний циркуляр, виданий у жовтні 1916 р.: військовополонені в Росії користуються для своїх листів поштовими карточками із зображенням на них портретів правителів ворожих нам країн, з портретами керуючих арміями ворожих країн. Потрібно затримувати їх і відсилати до найближчих Військово-цензурних пунктів [57, 26].

Багато уваги привертає така вагома деталь тогочасного політичного життя як пропаганда, поширення та опублікування різноманітних ідеологічних питань. Пропонувався «суворий нагляд за інформацією, що передається через пошту та телеграф, бо існує можливість нової антиурядової кореспонденції. За невиконання наказу - кримінальна відповідальність» [57, 13].

У листопаді 1914 р. зазначалося, що у випадку отримання із-за кордону поштових відправлень, адресованих на ім'я колишніх німецьких консульств і комерційних агентів, потрібно відправлення ці зберігати і повідомляти місцеву військову владу [100, 169].

31 березня 1912 р. видано циркуляр про те, що листи і бандеролі з брошурами різних еміграційних контор з запрошенням еміграції в Америку, не повинні пересилатися в заклади Імперії, так як явно запрошують до обману та експлуатації російських працівників. Тому був виданий наказ встановити нагляд за отриманням бандеролей з-за кордону і ті з них, в яких виявляться запрошення до еміграції - затримувати, і прості показувати Київському Губернаторові, а замовні повертати за кордон [81, 12].

Потрібно було застосувати міри щодо зберігання відомостей з 1917 р., які вже знаходяться у розпорядженні поштово-телеграфних відомостей, і затриману пошту, як закордонну, так і внутрішню, що назначена колишньому імператору Миколі ІІ, відправлена його дружиною, Радою міністрів та іншими керуючими органами. Всю таку кореспонденцію відправити казенними пакетами до реєстру Начальника Київського залізно-дорожнього поштового відділу для зберігання до розпорядження [58, 23].

У роки війни намагалися якимось чином допомогти діючій армії в грошовому сенсі. До цього активно долучилися поштово-телеграфні контори. В цілях збору пожертвувань малими сумами пропонувалося випустити в продаж благодійну марку «Допоможіть раненим» ціною в 5 коп. Марка ця не замінить собою поштової, а наклеюється окремо на лист. Тому хто з начальників бажав, щоб у них були такі марки для продажу, зверталися у Харківський Дамський Комітет (9 листопада 1914 р.) [55, 34].

Ціла низка наказів та циркулярів стосувалася робочих моментів. 26 березня 1868 р. видано наказ Його Імператорської величності про обмін кредитних білетів на такі ж, але нові зразки. Цього ж року 11 листопада видано й циркуляр, в якому вказується, щоб не виникало переписок, які відволікають Департамент від прямих обов'язків і тягли за собою даремну трату часу [92, 72]. У лютому 1886 р. зазначалося, щоб циркуляри Його Величності та осіб Імперського двору були окремими зошитами [94, 26]. У циркулярі від січня 1888 р. говорилося, що отримувана з-за кордону книга на російській мові, яка підлягала миту, повинна бути повернута за кордон [95, 11].

Особливими були вимоги щодо церковної кореспонденції. Адже потрібно приймати кореспонденцію на пошту від церков без оплати, за присвоєною печаткою: листи, грошові пакети, посилки без ціни (січень 1890 р.) [93, 36].

Неоднозначне ставлення до осіб певних національностей призвело до того, що їх стали звинувачувати у шпигунстві, шкідництві та інших проступках. Надходили відомості про ситуацію загалом по імперії та стосовно військових справ. «За наявними в головному управлінні відомостями, проживаючі в Росії євреї і агітатори різноманітних політичних партій намагаються поширити в діючій армії відозви, що призивають війська використати свої перемоги над світовим ворогом і представити Російському Уряду вимоги здійснення основних ідеалів, що проповідуються революційними партіям». Майже вся кореспонденція подібного характеру оглядалась та вилучалась з поштової пересилки, якщо не проходила цензуру. Циркуляр від жовтня 1914 р. повідомляє, що кореспонденція на єврейській мові не повинна відправлятися в місця призначення і не видаватися адресатам, а повинна знищуватися [100, 161]. А в липні 1915 р., зазначається: «Заборонено всі газети на єврейській мові. Тому потрібно зібрати всі газети на єврейській мові та кореспонденцію і не видавати до закінчення війни» [9, 32].

За даними Таганчанського поштово-телеграфного відділення, представником Центрального американського єврейського комітету у Вашингтоні Зигилем в листопаді 1915 р. була проголошена промова про майбутнє положення євреїв у залежності від результатів дійсної існуючої війни. За чутками, цю промову запропоновано видати у вигляді брошури і потім розповсюдити по всіх країнах світу. Тому Управляючий Міністерством внутрішніх справ наказав прийняти всі міри по затриманню та конфіскації зазначеної промови [84,110].

За допомогою поштових та поштово-телеграфних відділів вирішувалися і питання, які стосувалися побутових справ. В одному з фондів ЦДІАК України розміщене прохання селянина Тульської губернії Богородицького повіту с. Непрядева Густина Власовича Кривоногого, який 1900 р. подав у суд на Архипа Баркова, що живе в м. Сміла Київської губернії, на самовільне користування його власністю на протязі 7 років. Він зазначає: «Я повернувся з батьківщини, а Барков заявив, що вся власність (будинок і господарство) належать йому, а не мені. І мене, 76-літнього старика потрібно вигнати на вулицю, а в іншому випадку погрожує мені вбивством. Подав заяву у Смілянське волосне управління - справа залишилася без наслідків; до Черкаського З'їзду Мирових посередників - старшина сказав, що це не їхня справа; до Київського окружного суду - вже заяву відкладали 4 рази. Прошу ще раз розглянути мою справу, бо хочу старість провести у своїй власності» [108, 47].

Через пошту вирішували також питання щодо спадку. Із звернення 1852 р. до «Господина исполняющего должность Киевского Военного, Подольского и Волынского губернатора» про неправильні дії банкіра Гальперіна при виконанні духовного заповіту купця Манзола, дізнаємося, що даний Манзола представив у Київську Громадянську палату для затвердження духовний заповіт, який був написаний єврейською мовою ще його батьком; а потім новий заповіт, що вже був написаний російською мовою (був складений формально, але законно і затверджений Громадською палатою), де сказано, що якби зявився ще якийсь заповіт, то його потрібно було б знищити, на що Мензола і підписав акт погодження щодо батьківської волі. Але написаний єврейською батьківський заповіт, більш за все, не підлягав представленню в Громадській палаті (тобто не дійсний). Тому він просить зупинити цю справу без подальших наслідків; підтвердити новий заповіт (той, що написаний російською мовою). Отже, бачимо, що вирішення даної справи проходило саме за допомогою листування [106, 11].

3.4 Цензура поштових установ

На території України у XIX - на початку XX ст. режим поштової цензури визначався законодавством Російської імперії. У 1826 р. було прийнято цензурний устав, за яким створювалися місцеві цензурні комітети. Вищою інстанцією стало Головне управління цензури при Міністерстві народної освіти. Крім того, цензурними функціями наділялися всі державні відомства, у тому числі і поштове. Основною функцією поштової цензури стало цензурування іноземних газет та журналів, на основі чого складалися списки дозволених до отримання закордонних періодичних видань.

Внаслідок реформи 14 січня 1863 р. цензурні установи вилучалися з відання Міністерства народної освіти і підпорядковувалися Міністерству внутрішніх справ. Поштова цензура керувалася розпорядженнями Міністерства іноземних справ, але в той же час перебувала у підпорядкуванні Міністерства внутрішніх справ. 6 квітня 1865 р. запроваджувалися «Тимчасові правила про цензуру і друк», за якими цензура набувала функцій послідовної, каральної, з притягненням до судової відповідальності за порушення цензурних правил.

Відповідно до «Статуту про цензуру і друк», здійснення внутрішньої цензури покладалося на інспекторів у справах друку, які працювали у Катеринославі, Києві, Харкові [121, 149]. До їх компетенції входило цензурування як загальноімперських, так і провінційних видань. Цензуру іноземної літератури та іншої друкованої продукції, що потрапляла до України з-за кордону, здійснювали відповідні комітети у Києві та Одесі, в інших містах такі функції покладалися на спеціально призначених цензорів.

Поштове відомство, яке тісно співпрацювало з органами цензури, ставило за мету не допустити до друку і поширення матеріали, що компроментують роботу поштових установ. Так, у 1899 р. почав діяти циркуляр Міністерства внутрішніх справ, який дозволяв вилучати на пошті періодичні видання, що містять статті, спрямовані проти діяльності поштово - телеграфних установ, які характеризують їх з невигідного боку, підривають довіру населення до поштово-телеграфного відомства [4, 76].

Посилення революційних настроїв серед населення Російської імперії наприкінці XIX - початку XX ст. та намагання царського уряду не допустити їх поширення зумовлювало жорсткий цензурний контроль за кореспонденцією, що проходила через пошту. Архівні документи засвідчують, що керівникам місцевих поштово-телеграфних установ з округу регулярно надсилались таємні розпорядження щодо перевірки кореспонденції, особливо з-за кордону. В ній поштове відомство, яке підпорядковувалося Міністерству внутрішніх справ, вбачало небезпеку поширення демократичних ідей.

Так, ще в червні 1895 р. в усі поштові установи під грифом «таємно» надійшов циркуляр за №14144, який зобов'язував чиновників пошти вилучати листи антиурядового змісту, які надходять на адреси міських та земських управ, редакцій газет, на ім'я купців, вчителів, лікарів, архієреїв та міщан. Особливу увагу рекомендувалося приділяти кореспонденції з Константинополя, Лондона, Берліна, Гамбурга, Франкфурта, Лейпцига, Нью-Йорка, Женеви та взагалі із Швейцарії, в якій могли міститися листки так званого «Лондонського фонду вільної Російської преси», брошури «Проект Російської Конституції» та інші антиурядові видання [38, 17]. В разі отримання такої кореспонденції поштові чиновники зобов'язувались відкрити її в присутності адресатів, про що складався акт, який засвідчувався підписами отримувачів та передавався разом з вилученим листом місцевому губернаторові [38, 20]. Про кожен факт вилучення такого листа подавалася інформація особисто начальнику поштового округу.

Цензурний контроль наростав в наступні роки. Секретним циркуляром, датованим 1896 p., визначався порядок направлення до поштової цензури закордонних бандерольних відправлень, що містили періодичні видання іноземною мовою. Згідно циркуляру, бандеролі, що надходили до Києва та Одеси, залишалися для цензурного контролю за місцем прибуття. Бандеролі, що надходили до всіх українських губерній, направлялися для поштової цензури в Одесу [29, 14]. Цим же циркуляром наказувалося вилучати листи, які надходили з Браїлова (Румунія) і містили релігійну старообрядову газету «Слово правди», брошури з роз'ясненням фінансової політики С. Вітте, заборонений революційний журнал «Народоволець» [29, 15].

Начальник Канівської поштово-телеграфної контори у лютому 1907 р. повідомляв в округ про конфіскацію заборонених цензурою журналів, що надсилалися адресатам повіту. Слід зазначити, що циркуляри про перелік та правила вилучення антиурядової кореспонденції надходили до поштових установ систематично. Лише протягом 1902 р. було розіслано 7 таких циркулярів [164, 2].

Цензурний контроль стосувався не тільки кореспонденції, що надходила з-за кордону, а й внутрішніх пересилок. До поштових установ регулярно надходили циркуляри про затримання на пошті брошур, газет, листів і прокламацій, що надходили з різних міст Російської імперії. Так, у 1900 р. начальникам поштово-телеграфних контор було надіслано секретний циркуляр про пересилку з Одеси на адресу міських, сільських та громадських установ і організацій відозв і прокламацій, що містили образи на адресу Його Величності [59, 42]. У 1916 р. поштові установи України отримали секретний циркуляр Міністерства внутрішніх справ про конфіскацію на пошті брошури російською мовою О. Коллонтай «Кому потрібна війна» [59, 44].

Досить часто діяльність цензури мала і позитивні аспекти, особливо коли до її рук потрапляли контрабандні товари, які виявлялися в основному при обстеженні посилок. Так, у 1896 р. у Черкаській поштово-телеграфній конторі були затримані посилки з Узун-Афи (Середня Азія), що містили контрабандний чай [99, 58]. У випадку виявлення на пошті контрабандного товару повідомлялися чиновники місцевої митниці. Секретним циркуляром, надісланим начальникам поштових та поштово-телеграфних установ Київської губернії у 1906 p., наказувалося «встановити нагляд за всіма отримуваними посилками з метою виявлення у них зброї (револьверів та інших її різновидів)» [97, 32]. Такі посилки підлягали вилученню і передачі до рук поліції.

Позитивні результати діяльності цензури проявлялися і в заборонах поширення через поштові установи іноземних лотерей, розповсюджувачі яких отримували значні прибутки «зловживаючи наївністю довірливих та недосвідчених людей». Зокрема, таємним циркуляром начальника Київського поштово-телеграфного округу від 30 травня 1895 р. «оголошення і реклама іноземних лотерей, заказні бланки і конверти для відправлення за кордон замовлень на лотерейні квитки підлягали конфіскації та передачі місцевому губернатору» [121, 153].

Контролю підлягала фактично вся іноземна кореспонденція. Наприклад, за циркуляром від 7 січня 1900 р., що знаходиться у фонді Степанецького поштово-телеграфного відділення, отримані з Кракова (Австрія) на імена різних осіб відкриті листи, на яких зображені портрети Костюшки і ноти зі словами польського гімну «Jeszcze Polska nie zgineta», не повинні видаватися адресатам. Тому начальники закладів зобов'язуються у випадку отримання таких листів поштою, відсилати їх начальнику Київської центральної поштової контори, без супроводжуючої документації, але в окремих конвертах з написом «секретно» [82, 53].

З метою посилення цензури в поштові установи регулярно надсилалися переліки неблагонадійних газет і журналів, кількість яких щорічно змінювалася. Якщо у 1882 р. у переліку містилося 490 найменувань періодичних видань, то у 1900 р. їх кількість зросла до 5 тисяч [31, 4]. Зокрема, в січні 1907 р. поштові і поштово-телеграфні контори України отримали циркуляр №38 Міністерства внутрішніх справ про затримання на пошті безкоштовних екземплярів періодичних видань, що пропагували політичні програми нелегальних політичних партій. Такі видання підлягали передачі місцевим губернаторам для знищення. До списку потрапили як загальноросійські видання, так і ті, що виходили в різних містах імперії. За несвоєчасну передачу до цензурних комітетів екземплярів періодичних видань видавництва сплачували штраф у розмірі до 100 руб. [34, 19].

Серед особливо небажаних для царського уряду газет і журналів цей цензурний циркуляр називав петербурзькі газети «Звезда» (№12 за 1912 p.), «Живое дело» (№6 за 1912 p.), журнали «Современный мир» (за окремі місяці 1907 р.), «Истина» (№2 за 1906 р.), «Темы жизни» (№15 за 1906 р.) та інші столичні видання. В цьому ж переліку зустрічаємо газети і журнали, що видавалися в Києві, Харкові, Чернігові, Житомирі, Одесі, Катеринославі, Луганську, Миколаєві, Вінниці, Умані та інших українських містах. Всього до цього списку потрапило 60 найменувань газет та журналів, що видавалися на території України [121, 155].

Окремо в цих списках виділялися видання, що виходили на «малороссийском языке». У 1910 р. негайному вилученню у поштових установах підлягала газета «Село», що видавалася у Києві. У 1912 р. до цього переліку було включено журнал «Українська хата» за січень 1912 р. та газета «Засів». До нього потрапили й інші україномовні видання: «Дніпрові хвилі», «Світло», «Рілля», «Сніп» та інші, що друкувалися переважно в Києві. У 1913 р. перелік неблагонадійних видань збільшився ще на 7 екземплярів, а у 1914 р. до цього переліку було додано ще 17 видань, з них газета «Каневская неделя» - українською мовою [37, 6].

Під «прицілом» цензури перебували й неросійські видання, що потрапили до списку - естонська газета «Вільянди Театайя», єврейська «Дер Фрайнд», польська «Dziennik Kiyowski».

Особливо посилилась цензура в період Першої світової війни, коли пошта могла стати каналом передачі розвідувальних даних. У цей час вступає в дію військова цензура, в зв'язку з чим поштовий обмін значно сповільнився. Робота військової цензури частково полегшувалася тим, що з початком воєнних дій обмін поштовою кореспонденцією з військовослужбовцями здійснювався через спеціально створені головні польові поштові контори, через які кореспонденція розсилалася по військових частинах.

Протягом 1914-1917 pp. до поштово-телеграфних контор надходили секретні циркуляри із списками осіб, поштова кореспонденція на ім'я яких підлягала негайному вилученню та перегляду військовою цензурою. Ці списки, в міру надходження нових розвідувальних даних, регулярно переглядалися та оновлювалися. Лише протягом 1915 р. надійшло більше 100 таких циркулярів на затримання поштової кореспонденції [121, 156]. Порядок дій при виявленні такої кореспонденції встановлювався інструкціями та списками, що направлялися поштовим чиновникам. Так, у жовтні 1914 р. поштовим установам приписувалося встановити ретельне спостереження за всякого роду кореспонденцією, яка буде адресуватися до Варни (Болгарія) на ім'я громадян Гофмана і Терцета, які підозрювалися в шпигунстві на користь Австро-Угорщини. В разі виявлення адресованих їм листів - вилучати і направляти їх до округу в Київ.

Затримана кореспонденція підлягала ретельному перегляду, і, якщо потреби в її затриманні не було, поверталася на пошту для видачі за адресою [53, 14]. Якщо у поштовій кореспонденції виявлялися секретні дані чи заборонена до розголошення інформація, то така кореспонденція направлялася місцевим адміністративним властям, які потім, згідно отриманих інструкцій, її направляли військовим цензорам у Військово-цензурну комісію або у військово-цензурне відділення Штабу Київського військового округу [53, 16].

В роки війни цензура поширювалася і на відправлення посилок. Постановою Всесвітнього поштового конгресу в Римі 1906 р. та Гаазьким договором 1907 р. встановлювалося, що поштові відправлення на ім'я та від імені військовополонених, а також посилки вагою до 5 кг та грошові перекази військовополоненим мають право безкоштовної пересилки, а, значить, могли стати джерелом передачі секретної інформації. Тому поштове відомство значно активізувало цензурну діяльність з метою недопущення передачі секретних даних. Наприклад, 27 березня 1915 р. надійшло роз'яснення щодо вмісту посилок до Німеччини на ім'я військовополонених. Ним дозволялося пересилати вовняні речі, одяг, предмети гігієни, а також їстівні припаси, за винятком спиртних напоїв і предметів розкоші [164, 5].

Цензурному перегляду підлягала також вся проста приватна кореспонденція, яка надходила з чи направлялася в тимчасового окуповані супротивником території. Крім того, дозволялася пересилка документів, які для цього направлялися у цензурну частину Головного управління Генерального штабу. У фонді Таганчанського поштово-телеграфного відділення міститься пропозиція начальника Київського губернського жандарм-управління від 27 січня 1916 р. начальникам закладів затримувати всю кореспонденцію, адресовану на імена проживаючих за кордоном професора астрономії Адольфа Рейнгольдовича Ріхтера та барона Ліхтенштейна. Необхідно затримувати таку кореспонденцію, доставляти для перегляду секретним порядком з припискою до реєстру [86, 35].

До рук цензури потрапляла вся приватна проста кореспонденція на «незрозумілій цензорам іноземній мові». Така кореспонденція переглядалася, після чого на ній проставлявся спеціальний штамп «відкрито військовою цензурою» та підпис цензора. Оскільки в роки війни обсяг роботи цензурного відомства значно зростає, було вирішено до існуючих цензурних пунктів відкрити додаткові в усіх повітових містах.

У Київському поштово-телеграфному окрузі цензурні пункти створювалися поступово, в міру зростання обсягів затриманої поштово - телеграфними установами кореспонденції. Так, у серпні 1917 р. спеціальним циркуляром у Черкасах було створено цензурний пункт на чолі з начальником поштово-телеграфної контори. Всі телеграми з Уманського, Звенигородського, Чигиринського, Черкаського і Канівського повітів необхідно було посилати в Черкаси для цензури [94, 13].

Через необхідність перегляду військовою цензурою всіх вихідних телеграм, поданих в заклади Київського Округу з 1 червня по 12 листопада 1917 р., було доручено начальникам закладів за вимогою штабу Київського військового округу, висилати зазначені телеграми в нижче зазначені пункти: в м. Черкаси, на ім'я Начальника поштової контори із закладів, розташованих в Уманському, Звенигородському, Шполянському, Чигиринському, Черкаському та Канівському повітах [91, 110]. При цьому військовими цензорами переглядалася не вся поштова кореспонденція, а лише її частина на вибір. Переважна увага надавалася кореспонденції, що надходила з армії. Вся затримана на пошті проста кореспонденція єврейською мовою підлягала знищенню, а заказна зберігалася до особливих розпоряджень.

Варто також зазначити, що крім цензурних функцій, поштовому відомству доводилося також слідкувати за дотриманням правил користування поштовим зв'язком, оскільки мали місце факти їх порушень. У цьому напрямку поштове відомство тісно співпрацювало з Департаментом поліції, який достатньо оперативно реагував на звернення поштових чиновників. Одним із аспектів їх співпраці стало виявлення фальшивих поштових марок та кредитних білетів.

Зокрема, у жовтні 1907 р. у м. Смілі були зафіксовані випадки використання фальшивих марок номінальною вартістю 7 коп. при відправленні простих листів. Як свідчать архівні дані, «при обшуку було виявлено 12 видів підробок поштової марки номіналом 7 коп. Крім цього, була виявлена фальшива поштова марка номіналом 3 руб. 50 коп.» [70, 21].

Одночасно поштовими службовцями були виявлені фальшиві кредитні білети номіналом 1, 3, 5, 10, 100 руб. Для своєчасного вилучення фальшивих марок та кредитних білетів до всіх поштово-телеграфних контор було відправлено секретний циркуляр з детальним описом різновидів підробок та вимогою «уважно перевіряти справжність наклеєних знаків поштової оплати, керуючись тими описами підробок, що розсилаються у всі поштові установи округу кожного разу, коли надходять з Головного управління пошт і телеграфів». У 1913 р. поштовими службовцями були помічені випадки повторного відправлення без нової оплати поштових карток компанією «Зінгер» [84, 62].

Спостерігаться в роботі цензури і нагляд за кореспонденцію, в якій помітний протиправлячий зміст. За даними Таганчанського поштово-телеграфного відділення від 11 листопада 1902 р., особи із злими намірами обрали поштово-телеграфні заклади зброєю для своїх поганих цілей, опускаючи в поштові ящики для листів ганебні листівки, брошури, листи зі змістом проти правління, назначені для доставки місцевим адресатам [89, 7]. Схожа діяльність прослідковується і у наступні роки. Так, за даними від 9 січня 1907 р., багатьма не легалізованими партіями (народно-соціалістичною, народної свободи, трудовою групою та ін.) відправляються в даний час по пошті у великій кількості листівки і брошури проти правлячого напрямку, часто навіть без зазначення на них типографії, де вони надруковані [103, 58].

З 22 грудня 1901 р. по 22 січня 1902 р. на Степанецькому поштово-телеграфному відділенні знайшлося 8 листів, отриманих із Женеви та Парижа з брошурами проти правлячого змісту на імена місцевих селян. Факт цей вказує на те, що такі ж брошури були переслані і в інші поштово-телеграфні заклади Київського округу, але пройшли непоміченими. Тому наказувалося цензорам звернути увагу на уважніший перегляд, відкриття і перевірку листів [79, 81].

Отже, поштове відомство, через яке проходив величезний потік інформації, перебувало в полі зору політичної цензури. Контролю підлягала періодична преса, листи громадян, а під час війни й відправлення посилок. Здійснення внутрішньої цензури покладалося на інспекторів у справах друку. До їх компетенції входило цензурування як загальноімперських, так і провінційних видань. Цензуру іноземної літератури здійснювали відповідні комітети, такі ж функції покладалися на спеціально призначених цензорів.

У контексті загального цензурного контролю працювала і поштова цензура, діяльність якої регламентувалася рядом секретних циркулярів, що передбачали контроль за пересланими поштою листами, бандеролями, посилками, які могли містити нелегальну чи секретну інформацію. Поштові відправлення, що потрапили в поле контролю цензури, підлягали негайному вилученню та огляду.

Окремим пунктом поштового цензурного контролю були періодичні видання, які могли стати джерелом масового поширення небажаної інформації. Згідно цензурних правил, що діяли в країні, кожний номер газети чи журналу підлягав аналізу з боку цензорів, і лише тоді надходив до читача. Особлива увага зверталася на поштові відправлення, які надходили з-за кордону, так як вони могли містити небажану, або й навіть заборонену інформацію чи політичну агітацію. Про кожний факт отримання такої інформації повідомлялися всі поштово-телеграфні установи, а затримана кореспонденція особисто передавалася на розгляд начальнику поштово-телеграфного округу.

Цензурний контроль значно посилювався у періоди значної соціальної напруженості, коли поштова кореспонденція могла стати джерелом передачі розвідувальних даних. Діяльність поштової цензури мала ряд позитивних моментів, до яких слід віднести затримання на пошті контрабандних товарів, виявлення фальшивих марок та інших знаків поштової оплати, фальшивих кредитних білетів.

4. Охорона праці для листонош по доставці поштової кореспонденції і телеграм

Обрана нами тематика стосується діяльності пошти та телеграфу Наддніпрянської України. Тому ми вважаємо доречним цей розділ назвати «Охорони праці для листонош по доставці поштової кореспонденції і телеграм».

Будь-яке законодавство, особливо законодавство про охорону праці, ефективне тоді, коли воно неухильно виконується усіма зацікавленими учасниками відносин. Для здійснення цієї мети держава уповноважила відповідні органи та інспекції, які здійснюють свої повноваження в двох правових формах: шляхом нагляду і шляхом контролю. Вони спрямовані на забезпечення законності, попередження правопорушень та їх усунення.

Охорона праці - це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров'я і працездатності людини у процесі трудової діяльності.

Проблема охорони праці є важливою складовою усіх сфер суспільного життя, включаючи й поштову справу. Зокрема, проблема охорони праці набуває актуальності при доставці поштової кореспонденції і телеграм.

Обов'язкові вимоги до листоноші. До роботи листоношею допускаються особи не молодше 18 років, які пройшли навчання безпечним методам праці, перевірку знань з питань охорони праці з позитивним результатом, мають необхідну кваліфікацію та практичні навички роботи.

Листоноші, що користуються під час роботи мотоциклами, моторолерами, мопедами, велосипедами, не рідше одного разу на рік проходять навчання із залученням працівників ДАІ і допускаються до управління мотоциклом (моторолером, мопедом, велосипедом) тільки після складання іспиту з Правил дорожнього руху з позитивним результатом, а також отримання відповідного посвідчення на право керування мотоциклом (моторолером).

Листоноші, що користуються під час роботи мотоциклами, моторолерами, мопедами, велосипедами, повинні проходити попередньо і один раз на рік у процесі трудової діяльності спеціальне навчання і перевірку знань з питань охорони праці та Правил дорожнього руху з отриманням посвідчення про перевірку знань і допуск до роботи, а також один раз на квартал - періодичний інструктаж з питань охорони праці [184, 2].

Листоноші, які виконують роботу з доставки пенсій та грошових переказів, повинні проходити попереднє і один раз на рік у процесі трудової діяльності навчання і перевірку знань з питань охорони праці та один раз на квартал - періодичний інструктаж з питань охорони праці.

Листоноша повинен знати: типову (або розроблену на підприємстві) інструкцію з охорони праці для листоноші по доставці поштової кореспонденції і телеграм; маршрут руху, небезпечні місця маршруту; правила дорожнього руху; способи надання першої допомоги потерпілим [183, 3].

Загальні вимоги безпеки. На робочому місці листоноші в приміщенні доставки відділення (цеха. ділянки, поштамту, вузла) зв'язку вивішується схема маршруту доставки, затверджена власником (керівником) підприємства зв'язку.

На схемі червоним кольором позначаються небезпечні місця маршруту: переходи і переїзди (через дороги, залізниці, річки, яри тощо); вузькі вулиці, не мають тротуарів; виїзди транспорту; ділянки вздовж ліній електропередачі до і понад 1000 В і ветхих ліній зв'язку; будівельні майданчики з винесенням стріли крана на вулицю або виходом будівельних машин на вулицю; відкриті траншеї і котловани.

Маршрут прокладається по одній стороні вулиці до переходу. Переходи встановлюються в місцях гарної видимості. Зі схемою листоноша повинен ознайомитися під розпис. Зміни у схемі маршруту, нові небезпечні місця наносяться начальником відділення зв'язку на затвердженій схемі з повідомленням заступника начальника районного вузла зв'язку [183, 6].

Абонентські шафи необхідно розміщувати в зручних і безпечних для листоноші місцях. У будинках в три і більше поверхів абонентські шафи необхідно розміщувати у спеціальних приміщеннях.

Скриньки поштові індивідуальні, що встановлюються власниками приватних будинків, необхідно розміщувати поза територією двору в зручних і безпечних для листоноші місцях. Поштові скриньки необхідно міцно кріпити до стіни будинку або до спеціальної стійки [186, 4].

Автомобіль з кузовом типу «Фургон», в якому проїжджають листоноші, необхідно обладнати: сидінням в задній частині правого борту; захисним пристроєм від зміщення пошти; підніжкою для посадки (висадки) людей; освітленням, природною вентиляцією і сигналізацією з кабіною водія.

Мотоцикли, моторолери, мопеди і велосипеди повинні бути обладнані пристроєм звукової сигналізації (дзвінком), гальмом, ліхтарем (фарою) спереду і червоним відбивачем світла позаду, багажником. Для доставки кореспонденції гужовим транспортом повинні використовуватися спеціально виділені коні з шорамі. Гужовий віз необхідно обладнати ліхтарем з білим світлом або жовтими відбивачами світла - спереду, ліхтарем з червоним світлом - ззаду (з лівого боку) [185, 6].

Під час роботи листоноша повинен користуватися спецодягом та спецвзуттям, встановленими «Нормами безплатної видачі спеціального одягу, спеціального взуття та інших засобів індивідуального захисту працівникам зв'язку». На підприємстві зв'язку необхідно встановити шафи для сушіння спецодягу та спецвзуття.

Вимоги безпеки перед початком роботи. До початку робіт листоноша зобов'язаний: перед виїздом (виходом) на маршрут за наявності змін у схемі маршруту ознайомитися з ними під розпис і отримати цільовий інструктаж про нові особливості маршруту; при направленні на доставку за новим маршрутом додатково отримати позаплановий інструктаж і ознайомитися під розпис з новою схемою маршруту; одягнути і привести в порядок спеціальний одяг і спеціальне взуття; перевірити наявність і функціонування особистих індивідуальних засобів захисту (свистка, приладу відлякування універсального, електросирени, газового балончика і т. п.); при роботі в темний час доби перевірити наявність і функціонування кишенькового ліхтарика; при використанні автомобіля з кузовом типу «Фургон» перевірити його технічний стан [182, 13].