Радянський військово–морський флот в роки Другої світової війни

Підготовчі заходи та бойова діяльність військово-морського флоту Радянського Союзу на початковому етапі Другої світової війни та в умовах оборонних боїв з нацистською армією в 1941-1942 роках. Військові сили СРСР у наступальних операціях 1943-1945 років.

Рубрика История и исторические личности
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 06.11.2010
Размер файла 115,8 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Наступним великим завданням, яке довелось виконувати Чорноморському флоту була оборона Кримського півострова і головної бази - Севастополя.

В серпні - вересні за рішенням Військової ради Чорноморського флоту в північній частині Криму були встановлені 7 стаціонарних берегових батарей (1221-127) і дві пересувні - 725-а і 727-а. Всі ці батареї були зведені в 120-й окремий дивізіон берегової оборони під командуванням капітана В.Ф.Моздалевського.

Суттєву допомогу військам 51-ї армії, що захищала Крим надала створена 14 вересня Військовою радою флоту збірна авіа група з бомбардувальників, штурмовиків і винищувачів прикриття. На 20 вересня в групі нараховувалось 50 літаків різного призначення. Загальне керівництво групою здійснював генерал-майор авіації В.В.Єрмаченко, а безпосереднє командування авіа групою здійснював майор В.І.Мєлєхєв.

22 жовтня 1941 року для об'єднання дій 51-ї і Приморської армій і Чорноморського флоту Ставка Верховного Головнокомандування створила командування військами Криму (командуючий віце-адмірал Г.І.Левченко).

28 жовтня 11-а німецька армія перейшла в наступ по всьому фронту. Літаки авіації флоту використовувались для прикриття радянських військ, що відступали, а також для нанесення бомбових ударів по військам противника. За період боїв в північній частині Криму авіація чорноморського флоту загалом провела 1709 вилетів, нею було скинуто на позиції противника11849 авіабомб. Авіа групою було знищено до 40 танків, 14 бронемашин, 60 гармат, 392 автомашини, біля 5 тис. солдат і офіцерів. Група збила у боях і знищила на аеродромах 94 літака противника.

В останні дні жовтня 1941 року кораблі Чорноморського флоту і Азовської флотилії підтримували артилерійським вогнем відступаючі радянські війська. Для підтримки приморського флангу 51-ї армії залучався загін кораблів Азовської флотилії.

29 жовтня 1941 року замісник командуючого Чорноморським флотом по обороні головної бази контр-адмірал Г.В.Жуков об'явив в Севастополі облогове положення. Були прийняті термінові заходи по збільшенню військ для сухопутної оборони бази, здебільшого за рахунок перекидання військ з Кавказу. 30 жовтня крейсер "Красный Крым" і транспорт "Україна" доставили з Новоросійська основний склад 8-ї бригади морської піхоти (командир полковник А.Г.Петровський). Крім того, за рахунок особового складу кораблів берегової оборони, авіаційних частин військових навчальних закладів були сформовані і направлені на рубежі 11 батальйонів морської піхоти.

Вранці 11 листопада німецько-фашистські війська перейшли в наступ майже по всій лінії севастопольської оборони. Суттєву допомогу війська Приморської армії надала берегова артилерія, а також крейсери "Красный Крым" і "Червона Україна". За день крейсер "Червона Україна" випустив по противнику біля 600 снарядів калібру 130 мм. Від його ударів в районі Варнаутки і Байдари було виведено з дії 3 німецькі батареї, було розбито 18 бронетранспортерів і автомашин з військами, 4 середніх танки, розсіяно і знищено до 3-х рот фашистських солдат.

12 листопада 1941 року німецька авіація атакувала крейсер "Червона Україна". В корабель влучило 6 бомб. Крейсер прийняв біля 4 тис. тон забортної води. Майже добу особовий склад намагався врятувати корабель, але біля 3-х годин ранку 13 листопада "Червона Україна" потонула. Також в цей день основний склад штабу флоту на чолі з контр-адміралом І.Д.Єлісєєвим були переведені на Кавказ, куди передислоковувались основні сили підводного і надводного флотів і авіації. В Севастополі залишалась оперативна група штабу на чолі з начальником оперативного відділу капітаном 1-го рангу О.С.Жуковським.

14 листопада за наказом Ставки було розпочато вивід військ з під Керчі, тільки в цей день, в надзвичайно важких умовах вдалося переправити біля 400 гармат і 15 тис. військ

Підчас листопадових боїв сухопутним військам надавали підтримку артилерійським вогнем 11 кораблів ескадри Чорноморського флоту, які провели 54 стрілкові операції. Одночасно бойові надводні кораблі забезпечували морські комунікації Севастополь - порти Кавказу. В листопаді вони супроводили 114 з 178 транспортів. Тільки з 10 по 20 листопада кораблі доставили в Севастополь з кавказьких портів для поповнення приморської армії 19 тис. військ і до 4 тис. тон боєприпасів. Протягом листопада з Севастополя було вивезено 25600 тонн різноманітних вантажів, 14930 мешканців, 5732 поранених і 437 автомашин.

В грудні 17 бойових кораблів, надаючи підтримки сухопутним військам , виконали більше 200 стріль, використавши при цьому 5689 снарядів. Також бойові кораблі і допоміжні судна доставили 32492 бійця і командира, 4096 тонн палива і 5480 тонн різноманітних вантажів.

Наступним важливим епізодом діяльності Чорноморського флоту в перший період війни була Керченсько - Феодосійська десантна операція. Закавказький фронт отримав завдання при взаємодії з кораблями Чорноморсько флоту, Азовської флотилії і Керченської військово-морської бази провести десантну операцію по захопленню Керченського півострова.

З метою артилерійського забезпечення десанту була детально розроблена організація взаємодії між кораблями артилерійської підтримки і частинами десанту. Передбачені спеціальні заходи по корегуванню вогню кораблів артилерійської підтримки. Для цього планувалось з першої висадки передового загону виділити корегувальні пости.

26 грудня в 7 годин другий загін Азовської флотилії підійшов до мису Зюк і, прикриваючись димовими завісами розпочав висадку. Противник помітивши радянські кораблі відкрив по ним мінно-артилерійський вогонь; його авіація почала систематичні удари по кораблям. Злагоджено діяв 4-ї загін кораблі, який висаджував десант у мису Хроні. Західна група цього загону, підійшовши в 7 годин 26 грудня до заданого місця в бухті Булганак і подолавши опір з берега розпочала висадку. З 26 по 29 грудня кораблі Азовської військової флотилії висадили всі заплановані десантні групи, які заволоділи плацдармом в районі мисів Хроні і Зюк.

Керченська військово-морська база здійснювала висадку десанту на східному узбережжі півострова. Для висадки було створено три загони кораблів. Війська швидко захопили Камиш - Бурунську косу і судоремонтний завод. До кінця дня 29 грудня 1941 року на східному і північному узбережжі керченського півострова були десантовані основні сили.

Вранці 29 грудня кораблі загону артилерійської підтримки, підійшовши до Феодосії, вистроїлись в стрій кільватера і відкрили артилерійський вогонь по Феодосійському порту і станції Сариголь, освітлюючи порт освітлювальними снарядами.

Під прикриттям артилерійського вогню загін десантних засобів попрямував до порту, для того щоб висадити штурмові групи. З підходом катерів було припинено освітлення порту і вогонь артилерії перенісся в глиб оборони противника. Ескадрені міноносці почали прорив в порти Феодосії, успішно його здійснили і розпочали висадку військ. В процесі висадки ескадрені міноносці вели вогонь по вогневим точкам противника. Слідом за ескадреними міноносцями крейсер "Красный Кавказ" здійснив висадку своїх військ. До кінця дня 29 грудня десант очистив від противника Феодосію і найближчі до неї висоти. В результаті просування радянських військ по головному напрямку всі сили противника, що знаходились на Керченському півострові опинились під загрозою бути відрізаними.

До 3 січня 1942 року німецькі війська залишили Керченський півострів. З виходом радянських військ на ак-монайські позиції закінчилась десантна операція по захопленню Керченського півострова.

За кількістю сил і засобів Керченсько - Феодосійська десантна операція була однією з най масштабніших десантних операцій Великої Вітчизняної війни. З зайняттям Керченського півострова загроза прориву німецько-фашистських військ на Кавказ була тимчасово ліквідована.

Згідно з директивою командуючого Кавказьким фронтом 5 січня 1942 року була здійснена висадка тактичного десанту з завданням оволодіти вигідним плацдармом для наступу на Сімферополь. Підтримувані вогнем з кораблів десантники почали просуватись в глиб міста. В повітря була піднята німецька авіація, в результаті чого всім кораблям ( буксир СП-14, вартовий катер типу МО-4) окрім тральщика "Взрыватель" який був пошкоджений, довелося відійти від берега.

Весь день 5 січня десантники вели нерівний бій на берегу. Їм вдалося заволодіти південною частиною Євпаторії. При підтримці танків і самохідних гармат гітлерівці відрізали десантників від берега. Тільки 48 чоловік вирвалось з оточення. Отже дана операція завершилась повним провалом.

Після Євпаторійської відбулись спроби проведення трьох десантних операцій в Судаку: 6, 15 та 25 січня, але і вони закінчились невдало, десантні групи було знищено.

28 січня був створений Кримський фронт, якому оперативно підпорядковувались Чорноморський флот і Азовська флотилія. Війська Кримського фронту, що перейшли в наступ не змогли досягти успіху ні в кінці лютого, ні в березні. Квітень пройшов без великих зіткнень, в обстановці взаємної оборони.

8 травня 1942 року німецько-фашистські війська на Керченському півострові перейшли в наступ і до 20 травня заволоділи всім Керченським півостровом, що поставило в критичне становище Севастополь. Радянські війська в районі Севастополя вдвічі поступалися німецьким.

7 червня 1942 року після артилерійської і авіаційної підготовки німецько-фашистські війська перейшли в наступ. В умовах боротьби за Севастополь головне завдання флоту полягало в постачанні підкріплення місту. 5 червня крейсер "Красный Крым", есмінці "Сообразительный" і "Свободный" доставили в Севастополь 1759 бійців, 180 тонн боєприпасів і 275 солдат. 12 червня крейсер "Молотов", есмінці "Безупречный" та "Бдительный" перевезли з Новоросійська в Севастопль138-у окрему стрілецьку бригаду майора П.П.Зелінського, що нараховувала 2665 чоловік, 12 гармат, 4 гаубиці і до 580 тонн різноманітних вантажів.

З середини червня направлення транспортів в Севастополь довелось припинити. Для перевезення почали використовувати тільки бойові кораблі, а також підводні човни 1-ї і 2-ї бригад. Саме в цей період човни починають набувати більш важливого значення в постачанні армії. 5 рейсів за червень зробив в Севастополь підводний човен С-31 ( командир капітан-лейтенант Н.П.Бєлоруков), а Л-5 (командир капітан 3-го рангу Ф.С.Жданов) здійснив 6 рейсів і доставив біля 300 тонн боєприпасів, і 73 тонни продовольства. Тільки за другу половину червня підводний човен М-31 (командир капітан-лейтенант Є.Г.Росточиль) зробив 3 походи і доставив захисникам Севастополя більше 27 тонн різноманітних вантажів, в тому числі 5,5 тонн бензину.

Військо потребувало підкріплення, і 26 червня з Новоросійська на лідері "Ташкент" і есмінці "Безупречный" в Севастополь була направлена 142-га окрема стрілецька бригада. Під час перевезення "Безупречный" був атакований літаками Ю-88 і потоплений, тож до Севастополя дійшов лише лідер "Ташкент".

30 червня 1942 року Військової ради Чорноморського флоту і оборонного району було оголошене рішення Ставки ВГК про остаточну евакуацію Севастополя. В евакуації командного складу, поранених і керівників міста брали участь підводні човни Щ - 209 і Л- 23. для евакуації захисників Севастополя командуванням флоту були направлені базові тральщики "Взрыв", "Защитник", "Щит", БТЖ № 16 і п'ять вартових катерів типу МО - 4.

Протягом червня тральщики і бойові кораблі Чорноморського флоту здійснили в Севастополь 121 рейс, вивезли з міста 25 157 поранених і евакуйованих громадян. В постачанні вантажів в Севастополь взяло участь 23 підводні човни. Вони здійснили 75 рейсів і доставили 2257,4 т боєприпасів, 1037,4 т продовольства, 567,9 т бензину. Зворотнім рейсом вивезли 1411 чоловік поранених і евакуйованих.

В червневих боях під Севастополем німецько - фашистські війська втратили біля 150 тис. солдат і офіцерів, більше 250 танків до 250 гармат і більше 300 літаків. Але загальний успіх під Севастополем все ж був за ними.

Останнім днем оборони Севастополя стало 4 липня 1942 року. Німецько-фашистські війська вступили в місто. Радянське інформбюро повідомило в цей день: "Останні 25 днів противник жорстоко і безперервно штурмував місто з суші і з повітря. Відрізані від сухопутних зв'язків з тилом, відчуваючи труднощі з постачанням боєприпасів і продовольства, не маючи в свому розпорядженні аеродромів, а відповідно і достатнього прикриття з повітря радянські піхотинці, моряки командири і політробітники проявили дива військового завзяття і геройства у справі оборони Севастополя…"

Після відступу частки 47-ї армії по новоросійському напрямку Таманського півострова цілком була покладена на Керченську військово - морську базу(командир контр - адмірал П.А.Грайкін). для виконання цього завдання база мала 6 катерів "МО", плавучу батарею, 5 тральщиків і 23 катери - сейнери. Укріплений сектор берегової оборони мав 27 гармат і 58 кулеметів, а 65 - й зенітний артилерійський полк нараховував 28 гармат і 25 кулеметів. Крім того на базі було два окремих батальона морської піхоти, окрема кулеметна і інженерна рота, окремий хімзавод, служба спостереження і зв'язку, гідрографічний район.

20 серпня німецькі війська вступили на Таманський півострів, а на другий день зайняли станиці Кримська і афінська. 2 вересня розпочався наступ з метою знищення всіх радянських сил на півострові. Прагнучи об'єднати зусилля військ армії і флоту ще 17 серпня був створений Новоросійський оборонний район, командування яким було покладене на генерал - майора Г.П.Котова. оборона міста з моря покладалась на берегову артилерію, кораблі ВМБ і авіацію флоту (87 гармат берегової артилерії, 2 канонерські човни, 26 кораблів, 17 торпедних катерів, 112 літаків морської авіації). Разом з частинами 47-ї армії на сухопутних рубежах Новоросійського оборонного району змагались моряки Азовської флотилії і Чорноморського флоту.

Протягом перших днів боїв всі дрібні загони моряків були переформовані в 1-й (майор Н.О.Красотченко). 3-й (майор И.Г. Пораспок), 4-й (капітан - лейтенант А.С. Шерман) і 6-й (старший лейтенант П.И. Іванов) батальйони морської піхоти. Також під Новоросійськ було переведений окремий батальйон піхоти Керченської ВМБ (командир - майор Ф.И. Шитов) і укомплектований за рахунок Азовської флотилії 14-й батальйон морської піхоти ( командир майор А.Л.Хлябич). Шлях противника на відрізку Неберутаєвська - Новоросійськ перекривала 1-а бригада морської піхоти (командир підполковник Д.В.Гордєєв).

В період з 1 по 5 вересня радянські війська вели важкі бої з чисельними силами противника. Частини 1-ї зводної бригади морської піхоти відбивали безперервні атаки противника з боку Неберутаєвської 5 вересня противник збив з зайнятої позиції 83-ю бригаду морської піхоти і зайняв селище Борисівка, Федотівка, Василівка, підійшовши на 8-10 км до Новоросійська. Командування базою терміново формувало нові підрозділи і частини. 6 вересня була сформована 2-а бригада морської піхоти (командир полковник М.П.Кравченко).

7 вересня німецько-фашистські війська захопили залізничний вокзал, потім елеватор і порт. Військова рада флоту звільнила генерал - майора Г.П.Котова від керівництва військами 47 армії і Новоросійського оборонного району. Новим командуючим був призначений генерал - майор А.А.Гречко. але все ж 9 вересня більша частина Новоросійська була захоплена.

Найбільш ефективно в обороні Новоросійська проявила себе берегова артилерія. Загалом з 19 серпня по 11 вересня 1942р. берегова артилерія провела 286 бойових стрільб, використавши 6471 снаряд. Нею було знищено 3500 солдат і офіцерів, 12 артилерійських і мінометних батарей, 12 танків, 212 автомашин.

Оборона Новоросійська була останньою великою операцією в період стратегічної оборони, в якій був задіяний Чорноморський флот. Надалі до переходу радянських військ у наступ головне завдання Чорноморського флоту полягало в захисті морських сполучень на Чорному морі.

Важливу роль в оборонних діях радянської армії на початковому етапі Великої Вітчизняної війни відіграли й інші флоти, зокрема Балтійський. Бойові дії в Прибалтиці, як і на всьому радянсько - німецькому фронті розпочались 22 червня 1941 року. головне завдання, яке було поставлене на початку війни перед балтійським флотом, полягало в тому, щоб прикрити дальші підступи до Ленінграду з моря і допомогти радянським військам, що вели оборонні бої в Прибалтиці. Також перед Балтійським флотом стояло завдання зірвати морські перевезення противника, не допустити постачання фронту через Ригу.

Повітряні сили фронту наносили масові удари по німецьким портам: Віндава, Любава, Рига, Пярну та іншим портам розвантаження транспортів зазнавали систематичних ударів бомбардувальної авіації. Так, 30 червня у Віндаві і Ірбенській протоці були пошкоджені два міноносця і втоплені два тральщика противника. 12 липня авіація балтійського флоту атакувала конвой противника (більше 50 транспортів, барж і вартових кораблів) в Ірбенській протоці. Одночасно конвой обстріляла 180-мл. батарея, встановлена на півострові Сирве. Наступного ж дня цей самий конвой був атакований торпедними катерами та бомбардувальниками. В результаті спільних атак, лише за 12-13 липня було знищено 18 транспортів, барж і кораблів охорони, а 14 різноманітних судів отримали пошкодження. Дії авіації і легких сил флоту проти конвоїв поєднувались з встановленням активних мінних загороджень на форматорах противника.

В серпні 1943 р. ескадрені міноносці провели декілька успішних обстрілів портів Агнаті, Росія, Мерсрагс, Салацгріва, які використовували німці для розвантаження транспортів.

Першим великим завданням, яке довелось виконувати Балтійському флоту на початку війни була оборона Талліна - головної військово - морської бази Балтійського флоту. Для оборони планувалось залучення всіх бойових кораблів, берегової артилерії, зенітної артилерії і частини авіації флоту.

20 серпня 1941 року німецькі війська розпочали атаки на Таллін. На допомогу сухопутним військам для оборони головної бази з суші були мобілізовані всі внутрішні резерви - особовий склад кораблів, частин і управлінь флоту. Авіація флоту наносила удари по скупченням військ в Тапа, Раквере та інших пунктах.

27- тисячний гарнізон бази (командуючий адмірал В.Ф.Трібду, член воєнної ради - дивізійний комісар Н.К.Смірнов), підтримувані корабельною і береговою артилерією протягом трьох тижнів втримували тиск чотирьох піхотних дивізій ворога (до 60 тис. чол.) з великою кількістю танків і літаків. Ала все ж, коли всі можливості утримання міста були вичерпані, захисні бази були посаджені на судна і евакуйовані в Кронштадт і Ленінград.

З евакуацією Талліна на перший план вийшла оборона інших баз Моонзундських островів і Ханко. В обставинах що склалися навіть тимчасове утримання островів архіпелагу мало велике значення, оскільки це відволікало частину сил противника, що наступав на Ленінград, перешкоджало діям його ВМС в Ризькій Фінській затоках. Керував обороною острова комендант Берегової оборони Балтійського району генерал- лейтенант А.Б.Єлісєєв. До початку наступу противником було споруджено 260 дотів і дзотів, встановлено 23,5 тис. мін і фугасів, а на підступах до островів було встановлено 180 мін. Артилерія нараховувала 213 гармат. На острові базувалось 6 торпедних катерів, 17 трапельщиків, та інші плавзасоби. На аеродромах о. Сарема знаходилось 12 винищувачів. Гарнізон острову нараховував більше 24 тис. чоловік.

Фашисти виділили для захоплення архіпелагу 61-у і 217-у піхотні дивізії. Загальна кількість угрупування складала більше 50 тис. чоловік. Дії сухопутних військ підтримували з моря 3 крейсери і 6 міноносців.

6 вересня вогнем берегової батареї о.Осмуссар була відбита спроба противника висадити десант. Однак 8 вересня йому вдалось висадити десант на о. Ворсі і після запеклих боїв до 11 вересня заволодіти ним. Гарнізон відійшов на о.Хіума. 14 вересня німці розпочали висадку на о. Муху. Захисники острова утримували його чотири дня. Одночасно вогнем берегової артилерії і торпедних катерів була зірвана висадка двох морських і одного повітряного німецьких десантів на о.Серема. 17 вересня після важких боїв гарнізон залишив о. Муху, але продовжив наполегливо оборонятись на о. Сирве і утримувати оборонні рубежі до 30 вересня. Захисників підтримували вогнем берегові батареї, торпедні катери противника, що обстрілювали позиції радянських військ. 30 вересня бійці, що захищали півострів відійшли в середню його частину де оборонялись до 3 жовтня. В ніч на 4 жовтня частину гарнізону острову вдалось на торпедних катерах перевезти на о. Хіума.

12 вересня німецькі війська при підтримці берегової артилерії, артилерії кораблів одночасно в декількох пунктах почали висадку на о. Хіума. Не дивлячись на чисельну більшість ворога і блок боєприпасів, гарнізон о.Хіума шість днів вів запеклі бої. 18 жовтня Військова рада Балтійського флоту віддала наказ про евакуацію гарнізону на півострів Ханко і о.Осмуссар, яка закінчилась 22 жовтня.

В боях за Моонзунські острови з 6 вересня по 22 жовтня німці втратили більше 26 тис. чоловік і більше 20кораблів і суден, 41 літак. Але і після взяття островів шлях противника в Фінську затоку перекривала берегова батарея півострова Ханко і о. Осмуссар.

Система оборони Ханко включала в себе два оборонні рубежі. На найближчих до Ханко островах створювались опорні пункти, які входили в загальну систему оборони. Для відбиття морського і повітряного десантів район бази поділявся на бойові ділянки. Для створення більш сприятливих умов оборони півострова Ханко були висаджені морські десанти, що зайняли 18 найближчих островів. Важливу роль в обороні Ханко відіграла авіація бази. В надзвичайно важливих умовах вона підтримувала дії військ і висадку десантів, вела розвідку, наносила удари по кораблям, батареям і аеродромам противника. В період з 22 червня по 28 серпня авіа група бази збила 24 німецьких літака, не втративши жодного власного. Велику допомогу Ханко надавала також авіація Балтійського флоту, що базувалась на аеродромах Прибалтики. Пілоти - харківці капітан А.К.Антоненко і лейтенант П.А.Бринько першими на Балтиці збили ворожий літак і отримали звання Героя Радянського Союзу.

Після залишення Талліна становище гарнізону Ханко, що опинився в глибокому тилу ускладнилось. Наближення льодосплаву створило додаткові труднощі для оборони бази і її зв'язку з базами Балтійського флоту. Ситуація, що склалася під Ленінградом не дозволяла виділити підкріплення і боєприпаси для оборони бази, тому за рішенням Ставки ВГК з 26 жовтня по 2 грудня гарнізон Ханко був евакуйований. Не дивлячись на важкі умови(обидва узбережжя Фінської затоки були в руках противника, активно діяли його флот і авіація, були встановлені міцні мінні загородження), 9 конвоїв зуміли доставити в Ленінград і Кронштадт більше 23 тис. чоловік, озброєння, техніку і продовольство. В результаті запеклих бойових дій за приморські райони літом і восени 1941р. Балтійський флот, діючи спільно з сухопутними військами відіграв важливу роль у зриві німецько-фашистського плану "миттєвої" війни. Обороняючи Таллін, Моонзундські острова і Ханко балтійці відволікли до 100 тис. солдат і офіцерів противника, які він не міг використовувати у вирішальних битвах під Ленінградом.

Ще одним завданням у вирішені якого безпосередньо брав участь балтійський флот була оборона Ленінграду. Під час запеклих боїв війська Ленінградського флоту при взаємодії з Балтійським флотом зірвали наступ німецьких військ на Ленінград у серпні 1941 року. німецькі війська були зупинені перед Красно гвардійським укріпленим районом. На іншій ділянці фронту до кінця серпня війська посилили атаки, в результаті яких їм вдалося захопити Чудово, Любань, Тосно, Мгу, Шлісьбург і тим самим підійти до Ленінграду зі сходу. З перших днів вересня 1941 року, коли бої же йшли на ближніх підступах Ленінграду, кораблі Балтійсьго флоту, а особливо лінкори "Марат" і "Октябрьска революція" вели вогонь по танковим колонам ворога. Роблячи постріли з великою точністю лінкори завдавали фашистам великих проблем своїми 305- міліметровими снарядами. Не випадково на ці кораблі були кинуті великі з'єднання авіації. "Марат" отримав перше пошкодження від крупної бомби 16 вересня, коли стояв на вогневій позиції і робив постріли по ворожим колонам. Але за свідченнями очевидців самий великий наліт на цей лінкор відбувся 21-23 вересня. Тоді він стояв вже у Петровській гавані Кронштадта. Корабель отримав суттєві пошкодження. Вся носова частина, перша башта і місток були зруйновані. "Марат" сів на мілину, але замінені неушкодженими три башти через два місяця знову продовжували стріляти.

21 вересня виявилось невдалим для лінкора "Октябрьская революція". В 12 годин дня, коли лінкор знаходився в морському каналі, підтримуючи своїм вогнем сухопутні частини, важка бомба потрапила в новий відсік корабля і зруйнувала всю верхню палубу, але все ж лінкор залишився в строю і продовжував діяти.

Для сприяння військам, що обороняли місто були створені три групи артилерійських кораблів. Перша група зайняла позиції на Неві в самому місті, друга група на Неві в районі Іванівських кораблів і третя в районі Кронштадта. Кораблі зайняли бойові позиції з таким розрахунком, щоб найбільш успішно використовувати свою артилерію для підтримки сухопутних військ. Була розроблена система укріплень кораблів і берегової артилерії, вибрав вогневі позиції для кораблів і берегових батарей, побудовані берегові батареї, організована взаємодія морської артилерії з сухопутною, а також з авіацією і сухопутними військами, створена мережа спостережу вальних і корегувальних постів.

Для надання підтримки приозерному флангу радянських військ, які вели бої з фінами на Карельському і олонець кому перешийках, а також для забезпечення сполучення на Ладозькому озері була створена Ладозька воєнна флотилія.

Черговий масовий штурм Ленінграду розпочався 12 вересня. Захисники міста, кораблі, берегові батареї і авіація в тісній взаємодії відбили і цей штурм міста. Особливо важкі втрати наносила ворогові артилерія Балтійського флоту, яка знищила сотні танків і тисячі солдат на різних ділянках флоту. Виключну роль в цих боях відіграли бригади морської піхоти, які були сформовані з особливого складу флоту.

Балтійський флот виділив частину сил для протидії флоту противника. При вході у Фінську затоку на шлях імовірного руху противника були поставлені підводні човни, а в районі Ханко - торпедні катера і авіація. Німецький флот так і не наважився прорватись у Фінську затоку і після провалу даного наступу відійшов на свої бази. 18 вересня військами флоту було проведено низку контрударів, які дещо покращили радянські позиції.

Активну участь в обороні взяла Ладозька флотилія. До вересня 1941 року флотилія допомагала сухопутним військам у відбитті атак противника на Карельському перешийку. Під час вересневого наступу на Ленінград, Ладозька флотилія артилерійським вогнем і висадкою десанту сприяла військам у відбитті атак противника у районі Шкінельбурга. Одночасно кораблі флотилії артилерійським вогнем підтримували сухопутні війська на східному узбережжі Ладозького озера.

На початку вересня, коли німецьким військам вдалось вийти до Неви і перерізати всі шляхи, що з'єднували з тиловими районами, головним завданням Ладозької флотилії стали постачання Ленінграду, фронту і Балтійському фронту всіх видів спорядження, перекид резерв, авіація населення Ленінграду і заводського обладнання. До початку льодоставу флотилія перевезла на західний берег озера більше 40т. різноманітних вантажів.

В жовтні склалась загроза виходу противника через Волков і Тихвін на р.Сверь і створення другого кільця блокади. Щоб парирувати удари противника потрібно було терміново провести рокіровку військ фронту з заходу на схід. Для цього Балтійський флот перевіз з Ленінграду через Ладозьке озеро на посилення 54 -ї армії, що вела оборонні бої на волхівсько - тихвінському напрямку 44-у і 19у стрілецькі дивізії, 6-у бригаду морської піхоти(біля 21тис. чоловік). В той же час біля 15 тис. чоловік було знято з островів Фінської затоки і перевезені для поповнення частин на оранієнбаумському плацдармі.

Німецькі війська, перейшли до блокади, почали вести посилений обстріл міста; почастішали масові бомбардування авіацією. В цих умовах контр-батарейна боротьба стала одним з найважливішим завданням артилерії взагалі, а морської зокрема. Морська артилерія мала велику дальність стрільби, сильну руйнівну дію снарядів і швидко направила батареї ворога. Тому основні завдання контр батарейної боротьби були покладені на морську артилерію.

Ведучи контр-батарейну боротьбу, артилерія флоту в той же час прийняла активну участь і в підтримці військ, що розгорнули наступальні дії з метою відволікти сили противника з району на схід від Ленінграду. При підтримці морської артилерії війська нанесли удари від Неви до Красно гвардійська (Ям, Жора, Коліно), на Іванівському (Усть - Тосно) і мгінсько - синявському напрямках. В результаті цих ударів війська дещо покращили свої позиції, розширили плацдарм на східному березі Неви, відволікли на себе значні сили, які противник не міг перекинути в район Тихвін - Волков.

Одночасно з діями по підтримці військ артилерійським вогнем сили флоту 3-8 жовтня висадили десант в район Стрельни. Ця висадка на захоплене ворогом узбережжя довела, що оборона берегу противника ще не обладнала. Під впливом висадки цього і наступних невеликих десантів противник почав поспіхом будувати протидесантну оборону на всьому узбережжі Фінської затоки і на островах, відволікаючи для цього великі сили з головного напрямку.

На початку зими 1941-1942 років з'явилась необхідність створення зимової оборони Ленінграду з моря для попередження спроб противника здійснити наступ по льоду. Силами і засобами флот була організована зимня оборона західної частини міста в з боку моря, підступів до Кран штату і островів в східній частині Фінської затоки. Було поставлено велику кількість оборонних споруд, підготовлені загороджувальні вогні, поставлено велику кількість мін.

В надзвичайно важких умовах блокадної зими моряки за допомогою ленінградських робітників відремонтували більш як 200 кораблів, в тому числі лінкор "Октябрьская революция", 2 крейсери, 6 есмінців. Це посилило артилерійські удари по ворогові.

Одночасно з організацією оборони узбережжя і островів силами флоту була об лаштована льодова дорога, по якій підтримувався зв'язок з островами у східній частині Фінської затоки і здійснювалась їх постійна оборона. Особливо відповідальне завдання було покладене на Ладозьку флотилію. У важких умовах кораблі Ладозької флотилії розвозили в Ленінград продовольство і військове спорядження. Допомога блокованому місту значно зросла коли силами військ, гідрографічної служби, Балтійського флоту і Ладозької флотилії, за активної підтримки населення Ленінграду, по льоду Ладозького озера була прокладена військово - автомобільна дорога з виходом до залізничної магістралі, названа ленінградцями "дорогою життя".

В січні 1942 р. силами Ленінградського фронту за підтримки артилерії кораблів флоту німецьким військам було завдано на любансько-тосненському напрямку. В цих боях корабельна артилерія продовжувала виконувати вогневі завдання по обороні міста, вела контр батарейну боротьбу і підтримувала наступальні дії військ. Частина морської піхоти при підтримці авіації і артилерії розгорнули наступальні дії по льоду проти островів Гоглану, Великий і Малий Тютерс у Фінській затоці.

В літню компанію 1992 року перед Балтійським Флотом, як і раніше стояло завдання активної оборони Ленінграду з моря і надання підтримки військам в обороні міста з суші. Слід зазначити, що умова для діяльності фронту в 1942 році значно погіршились. Німецько - фашистські війська отримали завдання заблокувати Балтійський флот в Східній частині Фінської затоки і забезпечити свої шляхи сполучення у Балтійському морі. Для досягнення цієї мети основні сили фінського і німецького флотів були зосереджені в районі Ханасарських шхер. Флот противника здійснював масові мінні постановки. Радянським підводним човнам довелось долати чисельні мінні загородження, поставлені у Фінській затоці. Також німцям були створені потужні рубежі проти - човнової оборони в районі островів Готланд, Великий Тютерс і в районі Найссар, Порикала-Уду.

Враховуючи важливість обстановки, формування підводними човнами протичовнової оборони ворога в східній частині Фінської затоки забезпечувалось авіацією і кораблями флоту. Авіація флоту бомбардувала протичовневі і мінні загородження, притримувала тральщики. Малі кораблі використовувались для знищення мін контр вибухами.

З настанням весни Ладозька військова флотилія продовжила вирішувати своє головне завдання - здійснювати перевезення військ, військових вантажів і огородження для Ленінграду. За літо 1942р. силами флотів через Ладозьке озеро в Ленінград і з Ленінграду було перевезено більш одного мільйона тон вантажів і біля 800 тис. чоловік.

Війська Ленінградського фронту при підтримці авіації і артилерії Балтійського флоту в період з 20 по 24 липня нанесла потужний удар в район Урицька та Старо - Паново, в результаті якого радянські війська покращили свої позиції. В серпні радянські частини перейшли в наступ в напрямку на Тосно і на схід від Колпіно. В цьому районі бої тривали до вересня. У вересні радянські війська просунулись на невському напрямку і при підтримці важкої артилерії флоту захопили плацдарм на лівому березі Неви - біля Московської Дубровки.

Ладозька військова флотилія протягом літа і осені наносила удари по кораблям противника, що намагались перервати сполучення Ленінградського фронту з тилом. Так, наприклад 1 жовтня 17 десантних кораблів противника намагались вийти на трасу радянських конвоїв, але їх атаки були відбиті силами флотилії. 9 жовтня кораблі флотилії вели бої з 16 - ю десантними судами і 7 катерами противника і змусили їх відступити.

22 жовтня німецько-фашистська флотилія у складі 16 десантних барж під прикриттям літаків підійшли до о.Сухо і висадили на нього передові загони десанту. Не дивлячись на погану погоду в районі бою, авіація балтійського флоту нанесла удар по десантним кораблям противника, по десанту що висадився на о.Сухо і відрізала атаки авіації противника, яка намагалась прикрити свої кораблі. В результаті злагоджених ударів авіації флоту, гарнізону о.Сухо і кораблів флотилії німці втратили 13 десантних судів, 5 десантних катерів і озброєний пароплав. В повітряних боях було збито 14 літаків. Крім того, 2 десантних судна, десантний катер і 4 літака отримали ушкодження. Спроба противника захопити о.Сухо була зірвана.

Окрему сторінку займає діяльність Балтійського флоту на морських сполученнях противника. Систематичний рух німецьких конвоїв, який включав як правило 3-5 транспортів, 4-6 самохідних барж і охоронні кораблі, розпочався на Балтійському морі ще з липня 1941 року.

Бойові дії радянських сил на морських сполученнях противника в Балтійському морі відбувались у важких умовах. В початковий період війни значна чисельна перевага німецької авіації над авіацією Балтійського флоту, а також важка мінна обстановка на театрі не дозволяла широко використовувати надводні кораблі для боротьби з німецькими перевезеннями, до того ж радянські надводні кораблі використовувались головним чином для сприяння приморським флангам сухопутних військ в оборонних операціях. В результаті надводні кораблі залучались до діяльності на морських сполученнях лише епізодично.

Відповідно в умовах, що склались, основними силами, що діяли на німецьких морських сполученнях були підводні човни флоту. Підводні човни наносили удари по морським сполученням на всьому театрі; авіація і підводні човни - на підступах до Ірбенської протоки, торпедні катера, авіація, берегові батареї а іноді і ескадрені міноносці - в Ірбенській протоці; авіація, ескадрені міноносці і торпедні катера - в Ризькій затоці.

26 липня 1941 року в Ірбенській протоці групою бомбардувальників і торпедних катерів був атакований німецький конвой, який нараховував 2 транспорти і 6 кораблів охорони. В результаті спільного удару було потоплено два транспорти і два корабля охорони. 21 серпня 1941 року радянські ескадрені міноносці, повертаючись з мінної постановки, виявили в Ризькій затоці конвой у складі трьох транспортів в супроводі кораблів охорони. Ескадрені міноносці пішли на зближення з конвоєм і відкрили вогонь по транспортам. Транспорти виявились озброєні 105-мм гарматами і з центрального транспорту був завданий вогонь у відповідь. В результаті прямих влучань два німецьких транспорти і два охоронних катера затонули.

2 вересня 1941 року в районі мису Колкасрагс торпедні катера завдали удар по невеликому. Але з гарною охороною конвою противника у складі одного транспорту. Підтримувані артилерійським вогнем берегової батареї з миса Сирве, радянські катери атакували кораблі противника. В результаті атаки був потоплений міноносець, транспорт і катер.

В надзвичайно важких умовах довелося діяти підводним човнам Балтійського флоту. Перед війною флот нараховував 66 підводних човнів. З втратою прибалтійських баз, щоб увійти в балтійське море, на комунікації противника, вони повинні були подолати потужні протичовневі рубежі, створені у гирла Фінської затоки. Не дивлячись на це підводні човни діяли мужньо і досягали успіху. Човен Щ-323 під командуванням капітан-лейтенанта Ф.І.Іванцова, форсуючи мінні загородження в Фінській затоці, затопили в жовтні 1941 року два ворожих транспорти і ще один в листопаді 1941 року. Вона першою на Балтиці в січні 1942 року отримала орден Червоного знамені.

Бригада підводних човнів капітана 1-го рангу А.М.Стеценко у важких умовах блокади зуміли підготувати човни до бойових дій на комунікаціях німців. Досвідчені командири - підводники Я.П.Афанасьєв, Є.Я.Осіков і І.М.Вишневський, командир дивізіону підводних човнів В.А.Єгоров та інші провели свої човни через чисельні мінні поля слідом за тральщиками, над якими майже безперервно висіла німецька аіація. Підводникам не легко було подолати порівняно невелику відстань від Кронштадта до острова Лавансарі, але ще важчим виявився перехід від Лавансарі на захід. Відстань цього переходу перевищувала 250 миль і все ж човни першого ешелону вийшли на комунікації ворога. Більше 40 діб провів в морі підводний човен Щ-406 Євгенія Осікова. По поверненню командир човна отримав звання Героя Радянського Союзу, а човен - Червоно-знаменного.

До червня 1942 року кількість мін, поставлених у Фінській затоці перевищувала 15 тис. Першим в цьому місяці форсував затоку підводний човен Щ-304 під командуванням капітана 3-го рангу Я.П.Афанасьєва. Човен потопив ворожий транспорт, але потім був тричі обстріляний артилерією, 7 разів атакований з повітря. 14 разів його переслідували протичовневі кораблі, двічі атакували німецькі підводні човни, 22 рази човен перетинав лінії мін. Противник скинув на Щ-304 41 серію глибинних бомб. З 664 годин проведених на позиції, 606 човен знаходився під водою, не маючи можливості заряджати акумуляторні батареї.

Відомими є також дії підводного човна "Лем біт" під командуванням капітан-лейтенанта А.М.Матіясевича. 4 вересня човен торпедував ворожий транспорт, 14 вересня потопив два з трьох транспортів, що прямували з охороною вартових катерів, після чого потрапив під масовані атаки протичовневих кораблів. Човен отримав ушкодження: вийшла з ладу рація, виникла пожежа, багато членів екіпажу було поранено і отримало контузії. 15 вересня човен потрапив під нові атаки і був закиданий глибинними бомбами, і тільки 17 вересня відірвавшись від переслідування зміг виплести біля острова Лавенсарі.

Оцінюючи дії даного човна, командуючий флотом адмірал В.Ф.Трібуц зазначав: "У військовій історії немає прикладів подібної мужності підводників в таких важких умовах".

В 1942 році кожен підводний човен Балтійського флоту протягом одного бойового походу в середньому 48 раз пересікав лінію мінних загороджень, 4 рази потрапляв під атаки ворожих кораблів і авіації. Підводники потопили за цей час 39 транспортів. На мінах поставлених ними німці втратили 9 транспортів і один підводний човен.

Як зазначалось, кожен вихід підводних човнів був надзвичайно ризикованим. Не сі човни повернулись на бази: не повернувся в Кронштадт підводний човен Щ-317, поблизу острова Сикар загинув човен Щ-405 та інші.

Активні бойові дії в південно-західній частині Балтійського моря проводили підводні човни Л-3 і Д-2. Так, знаходячись на позиції на захід від о.Борнхольм командир підводного човна Д-2 виявив конвой противника в складі двох поромів з охороною, допоміжного крейсера і 5 вартових кораблів. На поромі знаходились війська норвезького легіону. Пороми йшли курсом на Траллеборг. Прорвавши охорону, підводний човен Д-2 атакував головний пором "Дейчланд". В результаті потрапляння торпеди "Дейчланд" отримав суттєві пошкодження.

Активно діяла на морських сполученнях противника також авіація Балтійського флоту. В 1942 році бомбардувальна авіація залучалась до нанесення ударів по портам і базам, а також по силам протичовневої оборони противника з метою забезпечення мінних постановок торпедними катерами, мінно-торпедною авіацією і форсування підводними човнами рубежів протичовневої оборони у Фінській затоці. В другій половині 1942 року для дій на морських сполученнях противника була виділена група літаків мінно-торпедної авіації. Одним з вдалих прикладів діяльності торпедоносців було потоплення ними транспорту противника водовміщенням 6000 тонн 25 жовтня 1942 року в районі острова Великий Тютерс. В 1942 році окрім дій торпедоносців на морських сполученнях авіація залучалась до встановлення мін на підступах до військово-морських баз і на шхерних форматорах.

За 1942 рік льотчики-балтійці здійснили біля 30 тис. бойових вилетів. В цих польотах брали участь і пілоти відомого полка Є.Н.Приображенського. що першими бомбардували Берлін. В крейсер них польотах особливо відзначились А.З.Пятков. К.СДеревяних, Г.Я.Червоноокий.

Отже, одне провідних місць в оборонних діях Радянського Союзу в період 1941 - 1942 років належало Балтійському флоту. Його діяльність не обмежувалась операціями на морі, а полягала також в діях на суші і у повітрі.

Ще одним театром бойових дій Великої Вітчизняної війни була північ - зона діяльності Північного Військово-морського флоту.

Німецько-фашистське командування планувало провести в даному регіоні операцію силами армії "Норвегія" (біля 150 тис.), яку підтримувала авіація 5-го повітряного флоту і групи ВМС "Північ". Операція полягала в захопленні Кольського півострова з портом Мурманськ, ізоляції Заполярря від країни і позбавлення Радянського Союзу зовнішніх зв'язків через північні порти.

29 червня 1941 року в 4 години 20 хвилин після артилерійської підготовки і ударів 120 бомбардувальників гірничо-стрілецький корпус "Норвегія" під прикриттям винищувальної авіації перейшов у наступ на мурманському напрямку, де оборонялась 14-а стрілецька дивізія. Підтримуваний вогнем берегової і корабельної артилерії Північного флоту, 135-й стрілецький полк 14-ї стрілецької дивізії зупинили противника на перешийку півострова Середній, не допустивши його просування на радянську територію.

З підходом 52-ї стрілецької дивізії, яку підтримували кораблі і авіація Північного флоту і посиленої частинами морської піхоти, був створений рубіж оборони на р. Західна Лиця. Велику роль у перешкоді німецькому наступу відіграли морські десанти ВМФ, які були висаджені по флангу противника. В результаті запеклих боїв лінія фронту стабілізувалась до кінця вересня 1941 року.

Спроби німецько-фашистських військ захопити гору Кандалакша з тим, щоб відрізати Кольський півострів від країни і перерізати Кіровську залізницю в районі Лоухі, були зірвані 104-ю і 122-ю стрілецькими дивізіями 14-ї армії. Важливу роль в обороні Заполярря відіграли спільні дії Північного флоту і 14-ї армії, в яку були включені загони прикордонників і "Полярна дивізія" народного ополчення (пізніше 186-а стрілецька дивізія).

В жовтні німецько-фашистські і фінські війська в Заполяррі перейшли до оборони. Німецька авіація і підводні човни намагалися ізолювати Заполярьє від зовнішніх зв'язків. З метою зриву морських перевезень з країн - союзників СРСР по антигітлерівській коаліції фашистське командування з 14 січня 1942 року організувало масовані нальоти авіації на Мурманськ і Кіровську залізницю. Місто постраждало від пожеж, але моряки і мешканці міста зуміли забезпечити функціонування порту.

Для зриву німецького наступу на Мурманськ 14-а армія при підтримці Північного флоту провела наступальну операцію, в ході якої 28 квітня 1942 року Північним флотом був висаджений тактичний десант в районі мису Пікшуєв в складі 12-ї особливої бригади морської піхоти (6250 чоловік). 12-13 травня десант, що виконував завдання був знятий.

Для укріплення оборони півостровів Рибачий і Середній, які прикривали вхід в Кольську затоку і приморський фланг фронту 12 липня 1942 року Ставкою ВГК був створений північний оборонний район в складі Північного флоту.

Окремим видом бойової діяльності Північного флоту в роки війни боротьба на морських комунікаціях. Вона включала в себе порушення ворожих і захист власних комунікацій. По північним комунікаціям фашистська Німеччина отримувала для своєї промисловості метал, руду, деревину з Швеції, Норвегії і Фінляндії, а також постачала всім необхідним армію "Норвегія". Через порти Мурманськ і Архангельськ Радянський Союз підтримував зовнішні морські зв'язки з портами Великобританії, Канади, США. По внутрішнім комунікаціям, що зв'язували порти Кольської затоки і Білого моря з Арктикою здійснювались військові і великі народногосподарські перевезення. По комунікаціям на Балтійському морі Німеччина отримувала до 80% стратегічних вантажів.

Головну ударну силу флоту на морі складав загін з 15 підводних човнів. Бойовий рахунок флоту відкрив 14 липня 1941 року човен Щ-402, яким командував старший лейтенант М.Г.Столбов. Проникнувши на рейд порту Хоннігсвог він потопив транспорт противника.

Ще більш сміливими були прориви підводних човнів "малюток" в порт Лінамахарі, що розташовувався в печенізькій затоці. На початку серпня в цей порт з розвідувальною метою проник човен М-174 під командуванням капітан-лейтенанта М.Г.Єгорова. 21 серпня в затоку ввійшов човен М-172, яким командував капітан-лейтенант І.І.Фісанович. Він атакував німецький транспорт і за допомогою гідроакустичних приладів в підводному положенні безперешкодно покинув затоку. 13 вересня в Лінахамері прорвався човен М-171 під командуванням старшого лейтенанта В.Г.Старікова. Противник, посиливши до цього часу протичовневу оборону порту, атакував човен глибинними бомбами. Пролежавши на ґрунті 4 години, човен, дочекавшись зручного моменту повернувся на базу.

Активні дії радянських підводників змусили противника застосовувати для боротьби з ними нові сили і засоби. Зокрема були виставлені протичовневі мережі. Зо вересня 1941 року в таку мережу потрапив човен М-176, яким керував старший лейтенант І.Л.Бондаревич, але все ж йому вдалось виплутатись з мережі.

Найбільш успішно в 1941 році діяв підводний човен Д-3 під командуванням капітан-лейтенанта Ф.В.Константинова. В бойових походах у вересні-жовтні він потопив 4 ворожих транспорти і ще одне судно в листопаді. Цей човен першим на Північному флоті був нагороджений орденом Червоного Знамені, а 3 квітня 1942 року отримав звання гвардійського.

Разом з торпедами підводні човни використовували мінну збою, а також артилерію. Найбільш потужну артилерію (дві 100-мм і дві 45-мм гармати) мали підводні човни типу "К". Першим на Північному флоті успішно застосував її 12 вересня човен К-2 яким командував капітан 3-го рангу В.П.Уткін. Він виявив транспорт, що йшов без охорони і потопив його.

Човен М-171, що здійснив вій 15-й бойовий похід, 23 травня 1942 року потопив ворожий транспорт, але був виявлений. Протягом 6 годин переслідував його, скинувши 102 глибинні бомби. Але човну вдалось врятуватись. В 1941-1942 роках підводні човни Північного флоту потопили 77 транспортів і 27 кораблів противника, що склало приблизно 60 % вантажів втрачених ним на північному морському театрі.

Північний флот активно залучався до захисту союзницьких конвоїв. Союзницькі конвої формувались в портах Шотландії і Ісландії, а пунктами розвантаження транспортів були Мурманськ і Архангельськ. В конвой як правило входило 15-20 кораблів охорони.

З початку 1942 року інтенсивність руху конвоїв зросла і розміри конвоїв збільшились ( в квітні в середньому - 20, в травні - 30, в вересні - 40 транспортів).

Починаючи з конвою PQ-12, що вийшов з Ісландії 1 березня, безпека кожної пари конвоїв (що йшов в СРСР і повертався в Ісландію) забезпечувалась шляхом спеціальної операції яку проводив флот Ісландії і Радянський Північний флот. Північний флот посилював охорону конвоїв починаючи з меридіану 20°00 (Тромсе), розгортаючи підводні човни для перехоплення важких надводних кораблів.

Перші спільні комбіновані атаки різнорідних сил протягом п'яти днів німці наносили по конвою PQ-15, який вийшов 26 квітня з Ісландії в складі 25 транспортів. Зі складу конвою німцям вдалось потопити 4 транспорти. Відбулись чисельні бої в результаті яких бойові кораблі обох сторін отримали ушкодження.

Черговий конвой PQ-16 (34 транспорти, в тому числі 5 радянських) вийшли з Ісландії 21 травня 1942 року. Протягом шести діб на нього здійснювались атаки літаків і підводних човнів, в результаті було втрачено 7 судів. З 26 травня по 2 червня Північний флот провів операцію по захисту конвоїв, використавши при цьому 67 різноманітних бойових кораблів і більше 250 літаків. В ході операцій ескадрені міноносці і вартові кораблі посилювали безпосередню охорону конвою, підводні човни діяли на шляху руху великих кораблів противника, бомбардувальна авіація наносила удари по його аеродромах і базах, а винищувачі прикривали конвой з повітря при підході їх до берега і в місцях стоянок. Авіація флоту за цей час здійснила більше 2 тис. вилетів. В результаті даний конвой не мав втрат.

27 червня з Ісландії вийшов конвой PQ-17 в складі 35 транспортів, 2 танкерів і 24 кораблів безпосередньої охорони. На його суднах знаходилось 297 літаків, 594 танка, 4246 вантажних автомашин, 156 тонн різноманітних вантажів. Щоб забезпечити конвой від нападу надводних кораблів був виділений загін найближчого прикриття ( крейсери і 3 ескадрених міноносця) і сили далекого прикриття ( 2 лінійних корабля, авіаносець, 3 крейсера, 14 ескадрених міноносця). На виходах з баз і шхер Північної Норвегії було розгорнуто 14 підводних човнів, в тому числі 5 радянських. На аеродромах Кольського півострова Радянське командування зосередило 287 бойових літаків і 191 винищувачів, 69 бомбардувальників і 27 літаків розвідки.


Подобные документы

  • Причини підводної війни у Атлантиці. Основні етапи морських битв, їх вплив на подальший хід Другої світової війни. Напад японської авіації на американську військово-морську базу Перл-Харбор у Тихому океані. Бойові дії Японії в Південно-Східній Азії.

    реферат [22,9 K], добавлен 31.03.2014

  • Передумови початку Великої Вітчизняної війни, нацистський напад на СРСР. Військові концепції Сталіна, стратегічні напрямки бойових дій Радянського союзу. Поворот у війні, радянські перемоги кінця 1942 і літа 1943 р., останні шляхи СРСР до перемоги.

    курсовая работа [57,5 K], добавлен 06.02.2011

  • Аналіз військових дій на морських комунікаціях. Роль та місце допомоги Великій Британії американського військово-морського флоту в боротьбі із німецькими підводними човнами. Вплив американсько-британської співпраці на розвиток двосторонніх відносин.

    статья [33,8 K], добавлен 11.09.2017

  • Початок Другої світової війни, шлях українського народу від початку війни до визволення від фашистських загарбників, причини, характер та періодизація війни. Окупація українських земель, партизанська боротьба, діяльність ОУН і УПА, визволення України.

    контрольная работа [39,1 K], добавлен 01.08.2010

  • Криворіжжя на початковому етапі війни. Окупаційний період. Оборона. Евакуація. Діяльність радянського підпілля. Партизанські загони на теренах Криворіжжя. Діяльність українського націоналістичного підпілля. звільнення та відбудова Кривого Рогу.

    научная работа [50,7 K], добавлен 06.09.2008

  • Основні процеси та явища, характерні для людської спільноти. Вивчення та фіксація хронологічного викладу Другої світової війни (1939-1945 рр.) Визначення закономірностей та принципів явищ. Пошук істини на стику різнопланової історичної джерельної бази.

    реферат [16,2 K], добавлен 12.04.2016

  • Особливості партизанськогой руху на півночі Хмельниччини в роки Другої світової війни. Боротьба народного підпілля в центрі області. Характеристика Руху антифашистського опору на півдні. Діяльність підрозділів ОУН-УПА на території Хмельницької області.

    курсовая работа [32,3 K], добавлен 23.10.2009

  • Постать митрополита Полікарпа (Сікорського), його життя та діяльність. Функції церковних установ під час Другої Світової війни (1941 1944 рр.). Значення митрополита Полікарпа як тимчасового адміністратора Українській Автокефальній Православній Церкви.

    статья [95,4 K], добавлен 19.09.2017

  • Сучасне бачення та теорії причин розв’язання Другої Світової війни, її міфологічне підґрунтя. Плани Гітлера та етапи їх втілення, основні причини кінцевої поразки в боротьбі з Радянським Союзом. Процвітання нацизму та сили, що його підтримували.

    реферат [17,8 K], добавлен 24.01.2010

  • Підготовка Німеччини до війни з СРСР, ступінь готовності Радянського Союзу до відбиття агресії. Напад Німеччини, битва під Москвою, невдачі радянських військ у Криму та під Харковом, бої в Сталінграді. Основні наступальні операції радянських військ.

    реферат [41,6 K], добавлен 02.09.2010

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.