Українсько-російські культурні відносини у 1991–2004рр.

Разом з російськими вченими реалізовувалися перспективні науково-технічні проекти, у т.ч. по створенню інтелектуальних комп'ютерів, нових методів й апаратури медичної діагностики, унікальних інструментів і технологій прецизійної обробки на основі нових матеріалів.

Українські наукові співробітники берали участь у роботі Об'єднаного інституту ядерних досліджень у м. Дубні (Московська область). Це давало можливість для встановлення надійних зв'язків з іншими великими міжнародними центрами. Це стосується, зокрема, ЦЕРНа -Загальноєвропейського центра ядерних досліджень.

Учені обох країн беруть участь у загальних розробках на міжнародному рівні з науковими центрами впливових міжнародних організацій - ЮНЕСКО, Європейської комісії, Організації Чорноморського Економічного Співробітництва, ученими ряду країн. Зокрема, на базі Академії під егідою ОЧЕС створений Міжнародний центр дослідження води, покликаний вирішувати проблеми, пов'язані із забезпеченням країн регіону питною водою.

У вересні 1993 р. академії наук суверенних держав, утворених на території коли їм нього Радянського Союзу, створили Міжнародну асоціацію академій наук (МААН). На правах спостерігачів до неї ввійшли академії наук країн Балтії, Словакії, Чеської республіки. До складу Асоціації входять також асоційовані члени-організації, підприємства, мерії міст, фонди. Основною метою цієї неурядової міжнародної самоврядної організації є відновлення втрачених наукових зв'язків, вирішення найсуттєвіших наукових проблем розвитку цивілізації, кооперування фундаментальних досліджень, об'єднання зусиль у проведенні найперспективніших розробок, спільне використання унікального й дорогого обладнання, збереження інтелектуального й науково-технічного потенціалу своїх країн, законодавче закріплення науки як найважливішого державного пріоритету.

Згідно з Положенням про МААН вищим органом Асоціації є Рада асоціації, до якої входять президенти академій наук-членів МААН або делеговані ними представники. Основна робота Асоціації проводиться в постійних і тимчасових комісіях та комітетах за такими науковими напрямами: комітети з технічних, природничих і гуманітарних наук. з проблем розвитку екології, космічних досліджень, енергетики, з проблем правового і економічного забезпечення діяльності академій наук.

З перших кроків своєї діяльності Асоціація приділяє багато уваги гласності заходів, що проводяться, залученню владних структур до конструктивного діалогу, спрямованого на стабілізацію і розвиток сфери науки, формуванню сприятливого і шанобливого ставлення до фундаментальної науки і національних академій наук, інформуванню влади і громадян про колективну думку вчених щодо актуальних державних і наукових проблем, ознайомленню з проектами міждержавних наукових і науково-технічних програм, розроблених під егідою Асоціації. Меморандуми, звернення до урядів, оприлюднення звітів про роботу Асоціації і її комісій - поширені форми діяльності цієї організації.

Унаслідок наполегливої копіткої роботи, зацікавленої участі всіх академій - членів МААН у підготовці і проведенні спільних заходів Асоціація досягла позитивних результатів у поновленні співробітництва між ученими країн Співдружності. В останні роки сформовані і регулярно працюють нові комісії і ради Асоціації -рада з нових матеріалів, рада з фундаментальних географічних досліджень, комісії в галузі астрономії, порошкової металургії, охорони довкілля.

Практичного втілення набуває, наприклад, розробка єдиної програми радіобіологічних досліджень академій-членів МААН, міждержавної наукової програми "Проблеми охорони природного середовища і сталого соціально-економічного розвитку", до якої увійде наукова програма "Гірнича геоекологія і сталий розвиток", програма наукових досліджень з проблеми "Раціональне використання і охорона природних комплексів басейнів річок Дніпра, Прип'яті і Дністра" [64. С. 42].

Так протягом останніх років інтенсивно розвивалися наукові зв'язки по лінії МААН та двостороннього співробітництва між Національною академією НУ та РАН. Вчені Секції [47. С. 118] взяли участь у державних та між академічних заходах, здійснюваних в рамках Року України в Російській Федерації (2002р.) та Року Росії в Україні (2003 р.).

Наукові установи секції взяли участь в науковому забезпеченні проведення в Україні Міжнародних економічних форумів.

Особливий інтерес становила реалізація спільних наукових проектів.

Разом з урядовими структурами України та Росії Інститутом держави і права ім. В. М. Корецького НАН України створено Міжнародний центр космічного права, єдину на просторах СНД профільну наукову установу, яка працює у цій новій для правової науки галузі і забезпечує юридичне супроводження участі України у реалізації міжнародних космічних проектів.

Інститутам політичних і етнонаціональних досліджень НАН України під керівництвом академіка НАН України І. Ф. Кураса втілювався в життя багатосторонній науковий проект видання журналу „Діалог", присвяченого історичним та культурними зв'язкам України з країнами Європи. В його рамках опубліковано випуски присвячені українсько-російським взаємозв'язкам.

Розвиненим є міжнародне наукове співробітництво в таких традиційних для академічної науки напрямках, як слов'янознавство, мовознавство, літературознавство, етнографія.

Спільно з Інститутом російської мови та Інститутом мовознавства РАН українські мовознавці працюють над зіставленими дослідженнями російської та української мов.

Інститутом археології НАН України, його Кримським філіалом, Одеським археологічним музеєм НАН України впродовж звітного періоду було організовано кілька спеціальних з науковцями Німеччини, Польщі, Росії, Швеції, Румунії археологічних експедицій.

Велике значення для розвитку наукових зв'язків, утвердження міжнародного авторитету української соціогуманітарної науки мала організація в Україні представницьких міжнародних наукових форумів, насамперед таких, як ІV та V міжнародні конгреси українознавства (1999р. Одеса, 2002р. Чернівці) [47. С. 113].

Рада МААН щороку проводить засідання і конференції. Регулярно відбуваються засідання її комісій і наукових рад, започатковано таку форму співпраці, як проведення нарад керівників відділень одного профілю всіх академій для прийняття узгоджених пропозицій з розширення співробітництва у певній галузі. У 2001 р., наприклад, спільні плани узгодили хіміки.

У 2002 р. під егідою МААН у Москві відбулось спільне засідання президій Російської академії наук і Національної академії наук України. На засіданні відзначалось, що академії наук України і Росії, їх президенти -академіки Ю. С. Осипов і Б. Є. Патон - доклали всіх зусиль, щоб зв'язки між ученими не переривалися. Були розглянуті основні досягнення у рамках Договору про співробітництво та протоколу про між академічні обміни на без валютній основі. На засіданні відзначалось, що академії реалізують спільні програми фундаментальних досліджень у галузі астрономії, екології, медицини, а також велику програму космічних досліджень з використанням автоматичних апаратів, у рамках якої в останні роки проведено кілька запусків космічних апаратів, 13 проектів охоплює спільна програма в галузі нанофізики і наноелектроніки. Більша частина спільного засідання була присвячена доповідям про результати цих-досліджень.

Вченими зазначалося те, що через нестачу коштів, основна робота виконується не на рівні великих академічних проектів, а на основі взаємодії між окремими інститутами. Серед тих, хто зробив найбільший внесок у російсько-українські відносини, українські інститути електрозварювання, кібернетики, проблем транспорту, а також інститути біологічного профілю, Кримська астрофізична обсерваторія. Російські - інститути астрономії, ядерних досліджень, машинознавства, проблем транспорту, проблем управління. Постійні контакти встановились між філософами, економістами, психологами, істориками, які часто зустрічаються на конференціях, симпозіумах і семінарах.

Вдалою формою співробітництва виявилося також спільне використання унікальних наукових об'єктів. Серед таких Ю. С. Осипов назвав передавальну систему у Нижньому Новгороді і радіотелескоп у Харкові, доступ до яких відкрито для вчених обох країн, що спеціалізуються у радіоастрономії і радіофізиці.

У 2003 р., який було проголошено Роком Росії в Україні, планувалося візит-відповідь Російської академії наук до Києва.

Рада МААН організувала низку великих міжнародних форумів, таких як міжнародна конференція "Трансформація" наукових систем у державах з перехідною економікою і роль науки в суспільстві, що змінюється; щорічно, починаючи з 1996 р., проводить у Києві міжнародний семінар з питань охорони інтелектуальної власності.

Діяльність Асоціації певною мірою сприяла збереженню системи організації академічної науки, яка історично склалася в пострадянських державах і виправдовує себе.

У полі зору МААН постійно знаходяться питання інтеграції науки і освіти, залучення молоді в науку, підготовки наукових кадрів вищої кваліфікації. Аналітичні записки з цього питання регулярно надсилаються урядам держав, академії яких є членами МААН. Один зі шляхів інтеграції науки і освіти -- прийом до складу МААН зі статусом асоційованого члена провідних університетів світу. У 2002 р. асоційованими членами МААН стали Московський державний університет, Об'єднаний інститут ядерних досліджень (м. Дубна), Московський фізико-технічний інститут, Білоруський фонд фундаментальних досліджень.

Рада МААН заснувала золоту медаль "За содействие развитию науки" і премію МААН за видатні наукові досягнення

В Києві у вересні 2001 за рішенням Ради Міжнародної асоціації академії наук було проведено симпозіум "Роль міжнародних організацій по розвитку загальноєвропейського научно-технічного простору", в роботі цього форуму, який підтримала ЮНЕСКО і Європейська комісія, прийняли участь вчені та спеціалісти із 16 країн, представники 10 міжнародних організацій [23].

Розвивається співробітництво з Міжнародним інститутом прикладного системного аналізу. Завдяки цьому НАН України стала по суті повноправним членом цього провідного міжнародного наукового центра. Важливим є й те, що системні дослідження наших учених спільних проектах ПАЗА стосуються актуальних проблем, що мають глобальний характер й, разом з тим, важливе значення для України. Серед них - "Енергетика", "Нові технології", "Лісове господарство", "Землекористування". Особливо корисним представляється подальше розширення участі Академії наук України в проектах ПАЗА. Насамперед це стосується проекту "Ризик, моделювання й суспільство", у якому вивчаються, зокрема, питання формування й прогнозування паводкових ситуацій у верхньому басейні річки Тиса.

Значні зусилля були задіяні для істотного поглиблення співробітництва національних академій наук України, Росії й Білорусії, зокрема щодо рішення проблем українського й білоруського Полісся, ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС і ряду інших.

На початку 2001 року Кабінетом Міністрів України була утворена Міжвідомча рада по координації фундаментальних досліджень. До переліку пріоритетних напрямків розвитку науки й техніки на період до 2006 року, наведеного в документі, уперше включені фундаментальні дослідження із природних, суспільних і гуманітарних наук. До речі, у Росії фундаментальна наука є одним із шести найвищих державних пріоритетів.

До того ж, цікавий досвід підтримки вітчизняної науки можна було запозичити й у російських підходах до рішення складних проблем фінансування. У жовтні 2001 р. прем'єр-міністр РФ Михайло Касьянов підписав постанову "Про надання в 2001 році за рахунок засобів федерального бюджету кредитів на виконання високоефективних науково-технічних розробок, що мають комерційну значимість". Відповідно до постанови, зазначені кредити надаються російським організаціям, для яких наукова й (або) науково-технічна діяльність є основною, незалежно від їхньої організаційно-правової форми (за винятком державних і муніципальних унітарних підприємств, а також бюджетних організацій). Бюджетні кредити надаються на конкурсній основі, здійснюваної міністерством промисловості, науки й технологій [23].

Отже, з усього вище сказаного ми спостерігаємо тісні зв'язки українських і російських вчених-науковців, які зацікавлені в двосторонньому співробітництві мають спільні інтереси, ідеї та цілі, направлені на розвиток науки кожної з країн.

2.3 Науково-технічне та інноваційне співробітництво

У XXI столітті місце і роль України у світовій економіці визначається передусім рівнем її науково-технічного розвитку, спроможністю створювати і ефективно впроваджувати власні і зарубіжні наукоємні технології, активністю країни на світовому технологічному ринку. Досвід провідних держав світу переконливо доводить, що докорінна структурна перебудова економіки проходила успішно лише в тих країнах, де була зроблена ставка на ефективне використання передових науково- технічних досягнень і активну державну політику підтримки їх освоєння. Вирішенню цього завдання має сприяти міжнародне науково-технічне та інноваційне співробітництво.

Науково-технічні зв'язки України і Росії розвиваються як на двосторонньому, так і багатосторонньому рівнях. Основою багатостороннього співробітництва є підписана у листопаді 1995 р. на засіданні глав урядів країн-учасниць СНД Угода про створення загального науково-технологічного простору країн-учасниць СНД [94]. Відповідно до Угоди, створено Міждержавний комітет з науково-технологічного розвитку (МК НТР) та Міждержавну науково-технічну раду (МНТР). Затверджено Регламент роботи МК НТР, розроблено низку міжурядових угод, які суттєво доповнюють існуючу правову базу міжнародного співробітництва у науково-технічній сфері.

В рамках Угоди держави-учасниці концентрують увагу на формуванні міждержавних науково-технічних програм, гармонізації законодавств держав у галузі науково-технічної політики, забезпеченні пріоритету науки в країнах Співдружності, виробленні узгоджених заходів щодо державної підтримки спільних фундаментальних і прикладних досліджень.

Стратегічне значення для України і Росії, а також інших країн СНД має реалізація і державна підтримка міждержавної науково-технічної програми "Високо надійний трубопровідний транспорт". Виконання інноваційних проектів Програми дасть змогу забезпечити надійність і безпеку магістральних трубопроводів, оцінити їх залишковий ресурс, розробити конкретні рекомендації щодо безаварійної експлуатації, що надзвичайно важливо для безперебійного експорту газу і нафти в європейські країни через території Росії і України з найменшими затратами.

Для України надто важливим є питання технологічної безпеки країни. У цьому зв'язку актуальною є реалізація комплексу заходів з удосконалення системи створення і захисту наукових і технологічних досягнень та механізмів їх використання в РФ та інших країнах СНД, координація на державному рівні діяльності українських учасників міжнародного науково-технологічного співробітництва з метою його пріоритетного розвитку в найбільш важливих для України галузях науки і техніки, забезпечення участі зацікавлених українських міністерств, відомств і громадських організацій в заходах міжнародних організацій та міжнародних програм.

В цілому ж можна відмітити, що попри значні труднощі і перешкоди, клімат Росії стає дедалі сприятливішим для міжнародного обміну технологіями і в ньому починають брати участь не тільки "велетні" міжнародного бізнесу, а й дрібніші фірми, що можуть діяти в Росії у різних галузях науково-технічного співробітництва. Відбувається реструктуризація науково-технічної сфери, змінюються методи і форми управління цією галуззю, зростає роль держави у формуванні та проведенні науково-технічної політики. Вперше за роки реформ у РФ виконано план бюджетного фінансування Російської академії наук у 2000 р. та заплановано загальне збільшення фінансування РАН майже у 1,5 рази в 2001 р., передбачалося також підвищення заробітної плати співробітникам інститутів РАН у середньому в 1,3 рази [112. С. 125]. Спостерігається тенденція до поступової децентралізації надходжень федеральних бюджетних коштів, тобто до появи нових джерел асигнувань, які розподіляються, як правило, на конкурсних засадах. До таких джерел належать передусім Російський фонд фундаментальних досліджень, Російський гуманітарний науковий фонд. Іншою характерною рисою стало зростання ролі місцевих бюджетних ресурсів у підтримці науки в регіонах, зокрема шляхом фінансування регіональних науково-технічних програм та виконання окремих НДДКР (науково-дослідні та дослідно-конструктивні роботи) в інтересах регіонів. Зроблено також певні кроки для поглиблення науково-технічних зв'язків між Росією та Україною. В зв'язку з цим досягнення української науки і техніки в Москві на міжнародних виставках та ярмарках повинні представлятися найкращим чином, має збільшуватись кількість українських вчених і спеціалістів на російських наукових конференціях та симпозіумах, ширше використовуватися можливості Культурного центру України.

Основою двостороннього науково-технічного співробітництва між Україною та Росією є міжурядова угода про співробітництво в галузі науки і техніки, в рамках якої створено Підкомісію з питань науково-технічного співробітництва Змішаної українсько-російської комісії [112. С. 126]. В рамках Програми двостороннього науково-технічного співробітництва на 1998-2007 роки виконуються спільні проекти за пріоритетними науково-технічними напрямами. На частину проектів цієї Програми у 2000р. не були виділені кошти через недостатній рівень бюджетного фінансування її з обох сторін.

Розроблено і підписано 22 червня 2000 р. у Москві Угоду про науково-технічне співробітництво між Національної академією наук України та Урядом Москви [92]. Було опрацьовано програму спільних робіт щодо впровадження розробок установ НАН України, які можуть бути використані для рішення актуальних проблем російської столиці.

Останніми роками успішно виконувалися роботи в галузі дослідження та використання космічного простору на 1998-2007 рр. Прикладом успішного співробітництва у ракетно-космічній галузі є міжнародний проект "Морський старт", а також функціонування спільного підприємства "Космотрас" з метою використання міжконтинентальних балістичних ракет військового призначення у мирних цілях. Поглиблюються зв'язки міжнародної організації космічного зв'язку "Інтерсупутник" з українськими організаціями та підприємствами ракетно-космічної галузі, зокрема з державним конструкторським бюро "Південне", відомими утвореннями "Укркосмос", "Укртелеком" [112. С. 126].

Велике позитивне значення для поглиблення українсько-російського співробітництва в аерокосмічній галузі мала зустріч на найвищому рівні у Дніпропетровську (лютий 2001 р.), в ході якої було прийнято Спільну заяву президентів Російської Федерації і України з питань розширення співробітництва у галузі ракетно-космічної та авіаційної техніки і підписано Угоду між Урядом РФ та Кабінетом Міністрів України про переміщення товарів у рамках співробітництва в освоєнні космічного простору , створенні та експлуатації ракетно-космічної та ракетної техніки [87]. З обох сторін є розуміння того, що збереження і подальший розвиток зв'язків - це важливе і першочергове завдання, без вирішення якого неможливо підтримувати на належному рівні науково-технічний потенціал кожної з держав. Науково-технічне співробітництво України з Росією має вийти на рівень, необхідний для забезпечення сталого розвитку двох країн на інноваційному шляху економічного зростання.

Прикладом перспективної програми інноваційного спрямування стала українсько-російська програма "Нанофізика та наноелектроніка", виконання якої затверджено розпорядженням Кабміну України у березні 2001 р. До складу Програми входить близько 120 науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт, що виконуються російськими та українськими науковими і виробничими організаціями в найпріоритетніших напрямках розвитку сучасної твердотілої електроніки. Мета програми - розвиток фундаментальних досліджень і технологій в одному з найбільш перспективних напрямків сучасної фізики - фізики наноструктур і створення на цій основі конкурентоспроможної та патентопридатної продукції, яка має забезпечити національний прогрес в наукоємних технологіях, а також стратегічні інтереси Росії і України. Програма за умови її успішної реалізації має забезпечити вихід партнерів на великий ринок науко-ємної високотехнологічної продукції.

Національні інтереси України і Росії вимагають рішучих дій по створенню надійної і ефективної системи політичних, організаційно-правових, економічних і соціальних механізмів захисту відтворення вітчизняного науково-технічного потенціалу, збереження технологічного і, в кінцевому підсумку, економічного й політичного суверенітету, подолання інноваційної пасивності підприємств для зменшення частки утримання науки за рахунок бюджету, збільшення позабюджетних джерел фінансування підготовки виробництва до освоєння нової техніки, зміна існуючої системи оподаткування і тарифів, ставки банківських кредитів, які недостатньо стимулюють науково-технічну й інноваційну діяльність, залучення до цієї сфери коштів комерційних структур [112.С. 127].

Підсилення координації в діяльності міністерств та відомств щодо проведення єдиної науково-технічної політики і вирішення питань технологічного переозброєння виробництва має подолати "структурний консерватизм", марнотратство, неможливість їх повноцінної концентрації на пріоритетах державної ваги. Цьому має сприяти належним чином узгоджена робота органів виконавчої влади у визначенні пріоритетів структурної, промислової і науково- технічної політики, формуванні та реалізації федеральних цільових, інноваційних та науково-технічних програм, повноцінного виділення необхідних коштів, передачі результатів завершених НДДКР у виробництво.

Координація науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт України і Росії у сфері інформаційних технологій сприятиме вирішенню проблеми створення суперкомп'ютерних комплексів і систем, а також спільному українсько-російському просуванню на світовий ринок програмних продуктів і комп'ютерних технологій.

Для українсько-російського співробітництва в наукоємних галузях промисловості та розширення технологічного обміну велике значення має спільна діяльність щодо створення інноваційної структури в науково-технічній та виробничій сферах. Актуальним є також створення спільної українсько-російської структури в галузі інноваційного менеджменту.

Спільному розвитку атомно-енергетичних комплексів України і Росії сприятиме поглиблене співробітництво в галузі ядерної енергетики, у тому числі створення спільного інноваційно-технологічного комплексу для використання результатів наукових досліджень і технологічних розробок. Це дасть змогу забезпечити суттєву економію газомазутного палива, спільний експорт електроенергії та атомно-енергетичного устаткування нових поколінь.

До пріоритетних напрямів українсько-російського науково-технічного співробітництва слід віднести і створення спільних інноваційно-технологічних центрів з розробки і виробництва лікарських засобів, медичної техніки, виробів медичного призначення для забезпечення населення та лікарсько-профілактичних закладів охорони здоров'я двох країн, а також співробітництво в галузі біотехнології, генної інженерії, засобів експрес-лабораторного біохімічного аналізу тощо.

Таким чином, головним змістом двостороннього науково-технічного та інноваційного співробітництва на сучасному етапі є збереження й відновлення науково-технічного потенціалу Росії і України та його адаптація до умов ринкової економіки. При цьому увага має концентруватися в першу чергу на пріоритетних напрямах науки і технологій, в яких досягнуто значних успіхів, є відповідна дослідно-експериментальна база, склалися кваліфіковані досвідчені колективи. До пріоритетних напрямів двостороннього співробітництва відносимо літакобудування та аерокосмічні технології, ресурсо- та енергозбереження; інформаційні технології й електроніку; нові матеріали та хімічні продукти; паливно-енергетичний комплекс; атомну енергетику; проблеми екології та раціонального природокористування. У зв'язку з цим для України важливим завданням є створення сучасної, узгодженої зі світовими нормами і стандартами, національної системи охорони інтелектуальної власності, забезпечення необхідної законодавчої бази.

Отже, характеризуючи та аналізуючи наукове українсько-російське співробітництво, ми акцентували увагу на двох його головних аспектах: взаємодія вчених і науково-технічна та інноваційне співробітництво. З вище сказаного можна зробити такі висновки: не зважаючи на розпад СРСР стосунки між вченими-науковцями, вже в незалежній Україні та РФ, не припинялися, навпаки, стають ще більш тісними. Про це красномовно свідчить: підписання двосторонніх Договорів про наукове співробітництво, реалізація спільних програм, перспективних проектів, проведення науково-практичних засідань та конференцій, тощо.

Як відомо, Росія для України була і залишається головним стратегічним партнером в рамках співробітництва обох країн, важливим є співпраця в науково-технічній сфері.

В цьому напрямку ми також спостерігаємо відповідне двостороннє зближення, яке проявляється в поглибленні науково-дослідного співробітництва, реалізації перспективних проектів і програм інноваційного спрямування.

2.4 Діяльність Українського культурного центру в Москві

14 травня 1993 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову "Про створення Культурного центру України в Москві" і передав його до сфери управління Міністерства культури. Підписав цей документ прем'єр-міністр України Леонід Кучма.

27листопада 1998 р. відбулося офіційне відкриття довгоочікуваного і багатостраждального Культурного центру України у Москві, створення якого передбачено статтею 8 угоди про торгівельне, науково-технічне та культурне співробітництво між урядом України та урядом Москви, яку було підписано в червні 1992 р. Для розміщення його Україні було надано приміщення в заповідному центрі столиці Росії на Старому Арбаті, а крім того, будинок цей площею понад 4 тис. кв. метрів є пам'яткою архітектури [51. С. 196].

Культурний центр України в Москві є закладом унікальним, першим в українській державній практиці, а тому може стати моделлю, де опрацьовуватиметься досвід створення подібних представництв у майбутньому. Створення центру саме у Москві, де довгий час нажаль, немає істотного інтересу ні до української культури, ні до позитивного іміджу нашої держави, повинно сприяти формуванню в Росії всебічного та об'єктивного образу України як нової демократичної держави, активного партнера зарубіжних країн у культурних, наукових та економічних зв'язках.

Головним завданням Центру і є саме розширення рівноправних культурних зв'язків з Російською Федерацією, участь у реалізації гуманітарних, науково-технічних, інформаційних програм сприяли налагодженню контактів і розвиткові співробітництва творчих, культурно-освітніх організацій, наукових та підприємницьких кіл обох країн,популяризація досягнень України в різних галузях суспільно-економічного та духовного життя тощо. Для здійснення цих завдань та намірів при Культурному центрі працюють бібліотека, кіно-лекційний та виставковий зал.

У своїй роботі Центр передбачає відкриття філій у різних регіонах Росії, де живе чимало українців - у Санкт-Петербурзі, Тюмені, Сочї, Норильську, Краснодарі. Ця інфраструктура з'єднає Україну з громадянськими організаціями українців, що діють на теренах Російської Федерації, і це дасть можливість різнобічно допомагати цим осередкам у проведенні культурно-мистецьких заходів, співпрацювати з ними.

В рамках програми міждержавного українсько-російського співробітництва Київська міська державна адміністрація надало ділянки для будівництва Російського міждержавного наукового та культурного співробітництва при уряді РФ по вулиці Олеся Гончара, 39. Центр, власне, працюватиме на дві держави, адже українців у Росії за різними підрахунками налічується від 4,3 до 6 мільйонів [51. С. 139].

Культурний центр - унікальна поки що єдина за кордоном українська державна установа такого роду. Його завдання - всебічне сприяння утвердженню й зміцненню міжнародного авторитету України. Конкретніше - пропаганда української культури й духовності в Росії, ознайомлення зарубіжної громадськості з історією, культурою, внутрішньою та зовнішньою політикою України, її досягнення в суспільному й культурному житті. Це участь у реалізації програми міжнародного співробітництва у галузі розвитку гуманітарних, науково-технічних, культурних та інформаційних зв'язків. За словами його генерального директора, доктора історичних наук В.Мельниченка: Культурний центр в Москві виник і утвердився як і сама незалежна Україна, на межі століть, ставши її духовними символом за кордоном, унікальним храмом української культури і мистецтв в самому серці Москви [51. С. 162].

Так як, Центр працює недавно і не встиг ще охопити багатющу палітру українського образотворчого мистецтва. Це пов'язано також із фінансовими труднощами, проблемами доставки художніх полотен через кордон і митниці. Та все ж центр намагається в міру можливостей представити широкий художній спектр живописних творів, виробів народних майстрів. Про це свідчать проведені в центрі дуже цікаві виставки "Тарас Шевченко - художник" із фондів державного музею ім.Т. Г. Шевченка гобелени, ткацтво народної художниці українки Людмили Жоголь; українські великодні писанки з колекції Зінаїди Іваницької, вироби із шкіри заслуженого майстра народної творчості Ніни Косаревої; полотна кримських художників; дві фотовиставки Валентина Наугольного та ін.

Прекрасних українських майстрів центру презентував до 10-річчя незалежності України. Це - Валерій Франчук , твори якого знаходяться не лише в музеях України, але й у приватних збірках США, Канади, Німеччини, Польщі, Данії. Один із критиків писав про картини Франчука: "Хотілося би підкреслити одну яскраву деталь творчої вдачі художника: його відчутне українство… Як ми, українці, жили досі? Як живимо нині? Куди йдемо і що на нас чекає? ..Ці запитання промовляють до вас із картин, ви нікуди від них не подінетесь і так і підете з виставки в задумі - ясна річ, коли й ви так само носити в душі бодай грудочку болю за все пережите й переживане Україною" [51. С. 163].

Дивно співзвучні полотнам Франчука чудотворні українські вишивки Віри Роїк, роботи якої представлені в 30 музеях і галереях світу.

В жовтні 2001 року мала великий успіх виставка сліпого художника, члена Молодіжного об"єднання при Харківській організації Національної Спілки художників України Дмитра Дидоренка. Виставка називалась "Феномен Дмитра Дидоренка або 10 років другого народження". З 1989 року Д.Дидоренко вчився в Харківському художньо-промисловому інституті, написав чимало цікавих полотен. Влітку 1991 року при пере захороненні останків воїнів, які загинули у Великій Вітчизняній війні, був тяжко поранений під час вибуху старої німецької міни, втратив зір. Але не волю до життя й спрагу до творчості.

Про підтримку розвитку українського живопису та образотворчого мистецтва свідчать також відкриття персональної виставки "Натхнення" Наталії Маховської (17 травня 2002 року )(живопис, колаж, ляльки). 20 років, студентка 3 курсу Національної академії образотворчого мистецтва та архітектури, сценограф. Про неї говорять, що в неї талант від Бога. А талант , як відомо, треба підтримувати, чим і займається Культурний центр.(виставкову площу надав безкоштовно, а художники приїжджають в Москву за рахунок Центру)

Культурний центр постійно представляє в Москві відомих українських майстрів пензля - Миколу Глущенко і Тетяну Яблонську, Віктора Шаполіна і Олександра Лапухова, Тетяну Голембієвську і Сергія Шишка. Минулого року центр з успіхом показав москвичам роботи класика українського живопису, народної художниці України Валентини Цвєткової (АР Крим) та Валерія Франчука - "символічного реаліста", динамічного експресивного, філософськи глибокого художника. Також вражаюче пройшли фотовиставки Валентина Наугольного і Василя Пилип'юка.

23 травня 2002 р. в Культурному центрі започатковано новий проект "Українське мистецтво. Світові величини". Першу тему - "Українські художники Москви і Петербурга" - розкрив один із найкращих мистецтвознавців України, професор Д. Горбачов. Були представлені також документальні фільми "Києво-Печерська Лавра" і "Казимір Великий або Малевич Селянський" про автора "Чорного квадрату" з успіхом навесні 2002 р. в Центрі пройшла Всеукраїнська виставка-конкурс дитячого малюнка "Ласкаво просимо до України, діти!" організована Спілкою рекламістів України за участю Міністерства культури і мистецтв України та при підтримці Національного фонду соціального захисту матерів і дітей "Україна дітям". Вражаюче була розгорнута в дитячих малюнках панорама українського життя й національних традицій [51.С.186].

Слід згадати також, що наприкінці 2002 р. у Центрі пройшла виставка акварелі художника Ларіона Бальзака "Київ Михайла Булгакова".

В Культурному центрі достойно представлені майстри мистецтв і творчі колективи столиці нашої держави. Тут виступали народні артисти України Б.Ступка, М. Матвієнко, І. Пономаренко, М Скорик, Б. Которович, Н. Крюкова, Н.Шестак, М. Дідик, Л. Юрченко, Й. Кобзон.

Зі сцени Центру вражали своєю майстерністю оркестри "Київська Камера" та "Київські солісти", чоловічі квартети "Гетьман" і "Явір", жіночий квінтет Національної філармонії "Каприз", жіноче вокальне тріо "Либідь" та ін.

В Культурному центрі активну участь беруть різні дитячі колективи. Один із них український дитячий хор "Жайворонок". Колектив працює в Центрі, керує ним випускниця Львівської державної консерваторії Галина Кульчицька. В "Жайворонку" діти московських українців виховуються на українській пісні, в любові до духовної спадщини, звичаїв, обрядів українського народу. В Цетрі існує традиція відзначення колективом різдвяних і великодніх свят, дня Святого Миколая. "Жайворонок" бере участь у загально московських концертах і міжнаціональних фестивалях. Колектив був учасником Міжнародного дитячого фольклорного фестивалю "Московський хоровод", де представляв Україну. Минулого року "Жайворонок" з допомогою Центру гастролював у Санкт-Петербурзі, дав там благодійний концерт у дитячому санаторії, спілкувався з українською діаспорою.

Центр познайомив Москву з мистецтвом лауреата міжнародних фестивалів дитячим ансамблем народного танцю "Цвітень" з Дніпропетровська (керівник В.Терленко). На сцені Центру виступали дитячі колективи з Італії, Росії та інших країн в рамках Першого всесвітнього молодіжного хорового конкурсу "Москва - 2001". Тоді всіх вразила висока майстерність хорової капели хлопчиків і юнаків "Дзвіночок" із Києва (керівник О. Волкова).

Серед музичних кіл України й Москви вже давно відомо, що в Центрі постійно грають переможці та лауреати міжнародного конгресу молодих піаністів пам'яті Володимира Горовиця і міжнародного конгресу юних піаністів Володимира Крайнєва.

Чималий успіх серед московських школярів має абонемент "Юні музиканти - третьому тисячоліттю", який організувати з Комітетом по культурі уряду Москви. В його програмі: Українська і російська хорова музика (Д.Бортненський, М.Березовський, М. Мусорський та ін.); Українська і російська фортепіанна музика; інструментальні твори українських і російських авторів; українські і російські народні пісні і т.д.

В Центрі відбувається пошук різних варіантів творчої співпраці з російськими колективами й виконавцями. Багато відвідувачів добрим словом згадують концерт Центрального концертного звукового оркестру Війського-морського флоту Росії ім. М. О. Римсько-Корсакова, який виконував твори українських композиторів, зокрема, знамениту "Пісню про рушник" П. Майбороди чи "Віночок" із українських пісень О. Уманця. Зі свого боку, українські виконавці часто беруть участь у концертах в інших регіонах Росії.

Широкою популярністю користується Міжнародна хорова капела "Славутич" Культурного центру у Москві, якою керує співробітник центру, талановитий митець, заслужений артист україни ї Росії Олександр Сьомака. Російські артисти-вокалісти, які входять до капели, чудово співають українські пісні, до концертів "Славутича" продумано залучаються оркестрові й танцювальні групи. З успіхом виступає в Культурному центрі й за його межами українська народна хорова капела м. Москви під керівництвом заслуженого працівника культури України Віктора Скопенка [51. С. 188].

Сольні концерти оперних співаків збирають у Центрі елітну аудиторію з аншлагом пройшли виступи народних артисток України Марії Стеф'юк, Людмили Юрченко, заслуженої артистки України і Росії, солістки Великого театру Росії Галини Чорноби. Співаки Великого театру - часто виступають на сцені Центру. Серед них - народний артист Росії Олександр Ворошило, лауреати міжнародних конкурсів Сергій Мавнуков, Катерина Головльова, Михаїл Гужов [51. С. 189].

Культурний центр пишається й тим, що в його концертному залі звучить музика славетних сучасних українських композиторів М. Скорика, Є.Станковича, Л. Дичко, В. Сільвестровича та ін.

Необхідно відзначити, що в приміщенні Всеросійського музичного товариства й плідно працює Український музичний салон, організаторами якого є комітет громадських міжрегіональних зв'язків уряду Москви, Всеросійське музичне товариство, Культурний центр України й об'єднання українців Москви.

Культурний центр - це храм високого мистецтва й у ньому відсутній характерний для сучасності перекіс у бік масової культури й попси. Народний артист України, режисер Михайло Рєзніковий з цього приводу писав: "Співак, який співає під "фанеру", тобто під фонограму, - а, значить, взагалі не співак, - кумир. Його обсипають почестями, засоби масової інформації про нього сурмлять, його пропагують. Представники ж серйозного мистецтва перебувають в тіні, що, природно, неприродно, якщо серйозно розбиратися в коефіцієнті корисної дії тих і інших для духовного розвитку особистості" [51. С. 191].

Що стосується театрального мистецтва, то нажаль, сцена Культурного центру не пристосована до повномасштабного показу театральних спектаклів, але все-таки в Центрі гастролював Львівський державний академічний український драматичний театр ім. М. Заньковецької і Житомирський державний український музично-драматичний театр ім.І.Кочерги, Київська театральна майстерня "Сузір'я". Кілька разів свої виставки показував Московський відкритий студентський театр при комітеті по культурі уряду Москви Богдан Ступка із сином Остапом зіграли в Центрі "Записи божевільного" Миколи Гоголя.

Багатогранна творча діяльність колективу Центру дає право казати, що Культурний центр України в Москві став унікальним осередком української культури, духовності й ментальності. Проте Центру потрібна підтримка. Так в Україні немало патріотичних видань, які могли б постійно висвітлювати діяльність духовного представництва нашої держави в Росії - приклад цьому подала саме "Культура і життя".

Таким чином, з всього вище написаного ми можемо з упевненістю стверджувати, що Культурний центр України покликаний активно сприяти тому, щоб у росіян сформувався певний заділ правдивої інформованості про українську історію та культуру, якийсь мінімум розуміння українського народу, як окремої самобутньої частини людства, а України, як суверенної держави.

Досвід Культурного центру показав, що ми маємо і в образотворчому мистецтві, і в літературі видатні імена і явища, які викликають найвищий інтерес, здобувають величезний успіх, завойовують широку популярність у сусіда, переконливо засвідчують російському суспільству неповторність й багатство української культури, її історичну будучність. Спираючись на наші українські традиції й своєрідність вітчизняної культури, Україно впевнено входить тепер дорогоцінною мозаїчною частиною у світовий культурний простір.

Отже, розглянувши і проаналізувавши українсько-російське культурне співробітництво в його головних аспектах і напрямках (в галузі освіти, науки та мистецтва) ми дійшли до таких висновків. По-перше, в області освіти: відбуваються досить схожі процеси реформування і модернізація системи освіти; завдяки створеній договірно-правовій базі між державами сторони можуть співробітничати на рівні освітніх установ і організацій, здійснювати обмін між учнями і студентами, це також надає можливість отримати загальну і середню освіту, вступу до вузу, але залишається відкритим питання національної освіти меншин, які кожна із сторін поки що неспроможні вирішити. По-друге в області науки: спостерігаються науково-технічні зв'язки, яким притаманне двостороннє зближення, поглиблення науково-дослідного співробітництва, реалізації перспективних проектів та програм інноваційного спрямування. По-третє, для розвитку співробітництва України і РФ в області мистецтва покликаний Український культурний центр, про що яскраво свідчить його діяльність в цій сфері.

Розділ 3. Стосунки України з Російською Федерацією в інформаційній сфері

3.1 Засоби масової інформації - інформаційне поле українсько-російських відносин

Національні інтереси України у сфері міждержавних інформаційних відносин визначають роль та функції інформаційного середовища в сучасному українському суспільстві, першочерговими серед яких є здійснення керованих процесів суспільної трансформації, зокрема щодо реформування економічних відносин та адміністративно-управлінської системи, інтегрування у світову спільноту (основною з ознак якої на сьогодні є інформаційна відкритість) на правах повноправного її члена, зберігши при цьому суттєві ознаки національної ідентичності.

У рамках цих завдань головною метою взаємодії з РФ в інформаційній сфері є створення умов для побудови в Україні відкритого громадянського суспільства інформаційного типу, створення розвинутої інформаційної інфраструктури, вихід у світовий інформаційний простір, захист національної культурної спадщини, мови, протистояння культурній експансії інших країн, забезпечення інформаційної безпеки. Аналіз українських та російських інтересів у двосторонніх інформаційних відносинах надає можливість відокремити сфери збігу та розбіжностей у політиці двох держав.

Найбільш напружені змагання між Україною та РФ, скоріш за все, відбуватимуться у площині економіки та геополітики. Йдеться, зокрема, про наміри РФ утримати Україну у сфері свого впливу й не допустити подальшого дрейфу нашої держави у бік Заходу, утримати, головним чином, за допомогою інформаційного тиску, подальшого використання "проблеми співвітчизників". Під чинниками негативного впливу (ЧНВ) маються на увазі насамперед обставини, дії чи наміри певної сторони (нав'язування нерівноправного характеру співробітництва, а також внутрішнього і зовнішнього політичного курсу, неадекватного національним інтересам держави, втручання у внутрішні справи, порушення статусу країни на міжнародній арені) [112. С. 159].

Після підписання широкомасштабного Договору з РФ і часткового розв'язання проблеми Чорноморського флоту значення традиційних політичних важелів тиску на Україну значно знизилося. Незважаючи на це, двосторонні українсько-російські відносини продовжують нести в собі високий конфліктний потенціал, що визначається передусім певною різноспрямованість їхніх геополітичних орієнтирів. Водночас, завдяки спільному історичному "корінню" двох народів двосторонні взаємини характеризуються підвищеною терпимістю та відсутністю злостивості. Внаслідок цього навіть найгостріші конфлікти досі не виявляли тенденції до переростання у відкриту конфронтацію [112. С. 160].

Україна і Російська Федерація мають багато спільного, що створює необхідні передумови для виведення відносин в інформаційній сфері на рівень стратегічного партнерства. Можливість існування типу взаємодії у формі стратегічного партнерства зумовлена низкою об'єктивних і суб'єктивних чинників. Рівень такого партнерства між Україною і Росією зумовлений передусім тенденціями розвитку світового інформаційного простору й особливостями становища України та РФ у ньому. Головними з тенденцій можна вважати створення глобальних інформаційних систем як найважливішого чинника, що визначає соціально-економічний прогрес суспільства, приблизно однаково складне економічне становище країн, високий рівень соціально-політичної нестабільності як в Україні, так і в РФ, загальне прагнення подолати економічну кризу, взаємна підтримка в політичному реформуванні суспільства. Для України і Росії актуальною стала проблема збереження етнокультурного потенціалу, національно-культурної самобутності в протистоянні агресії гірших зразків західної масової культури.

Поява низки об'єктивних чинників довготривалої дії та масштабних суспільних трансформацій в Російській Федерації та Україні утворює підґрунтя для створення такої системи їх взаємовідносин в інформаційній сфері, яка б відповідала новим історичним умовам і унеможливлювала міжнаціональну катастрофу - зіткнення двох найбільших слов'янських народів на пострадянському просторі.

В добу сучасних інформаційних технологій, що з'єднують світ в одне ціле з допомогою практично необмежених можливостей супутникового телебачення та Інтернету, безглуздо зводити національні кордони на шляхах поширення інформаційних потоків. У найбільш розвинутих країнах світу інформаційна відкритість розглядається як обов'язкова умова успішного просування в майбутнє, а інформаційні ресурси вважаються однією з найважливіших складових стратегічного потенціалу держави.

Інформаційна відкритість України зумовлена, як відомо, Європейською конвенцією з прав людини [22], яку ратифіковано Верховною Радою України, та Конституцією України [38], де проголошується: кожна людина має право на свободу виявлення поглядів. Це право включає свободу отримувати і поширювати інформацію та ідеї. Отже, спроби запровадити в країні режим дозованого надходження до населення масової інформації, керуючись при цьому мовними, політичними чи іншими критеріями, приречені на неминучу поразку.

Однак, практика провідних країн світу свідчить, що в той чи інший спосіб усі вони провадять політику захисту національного інформаційного простору. В Концепції національної безпеки України однією із загроз національній безпеці України в інформаційній сфері визначено інформаційну експансію з боку інших держав.

Характеризуючи встановлення взаємостосунків в інформаційній сфері слід звернути увагу на значення в цій області преси і її трансформації в період державотворення України.

Незважаючи на стрімке зростання інтересу до української преси, навіть у 1991 р., лідерами на її території залишалися Московські газети (Табл. 2)

Таблиця 2. Найпопулярніші газети в Україні (передплата на 1991) [Див. 68. С.80].

Враховуючи те, що в той час тираж газет на 80-90 % визначався кількістю передплатників, таблиця 1 дає досить повне уявлення про популярність газет. Для українських передплатників 1-3 місцях були московські газети, а три найпопулярніших газети, що видавалися в Україні, піднялися лише на 4, 5 і 7 місця. Із 1994-ого по 1996 рік збільшується кількість загальнодержавних газет з 56 до 220 (якщо в часи СРСР всі республіканські газети виходили в Києві, то теперішні загальнодержавні видаються також у Львові, Харкові, Дніпропетровську, Донецьку, Одесі та інших містах). За різкого зменшення попиту на газети перевага стала надаватись українським (у тому числі російськомовним) виданням (табл.3).

Отже за станом на початок 1995 р. перші п'ять позицій за рівнем популярності посідали українські газети. Найпопулярніші в незалежній Україні московська газета „Аргументы и факты" була лише на шостому місці, колишній лідер „Труд" - на дев'ятому. „Комсомольська правда" перемістилася з третього на тринадцяте місце.

Таблиця 3. Найпопулярніші газети в Україні (1995 р.)[Див.68. С. 83]

Із 1990 по 1996 рік частка україномовних газет за тиражем зменшилася з 68,0 до 39,1 відсотка. зростання в незалежній Україні частки газет, що друкуються російською мовою, пояснюються, напевне, кількома причинами. По-перше, видавці, які розглядають газети як комерційний проект, особливо у великих містах сходу і півдня України, зробили ставку на домінуючу там мову, сподіваючись цим забезпечити більшу популярність. По-друге, ті, хто раніше віддавав перевагу газетам Росії тепер звернулися до видань україни, найімовірніше вподобали російськомовну пресу. По-третє, держава практично нічого не робить для підтримки преси українською мовою. По-четверте, серед україномовних газетярів виявилася спільною традиція розглядати газету виключно як засіб пропаганди високих істин, „будителя" і „просвітника". [68. С.84]

Слід зауважити, що російськомовні видання України, окрім хіба що комуністичних та значної частини кримських газет, як правило стоять на позиціях незалежності України, або принаймі дотримуються лояльності щодо української державності.

Традиційно існує офіційна преса. Серед газет цього типу газета Верховної Ради України „Голос України". Газета виконавчих органів влади „Урядовий кур'єр" друкує офіційні матеріали (Закони України, Укази Президента, Постанови уряду і таке інше). Місцеві органи влади, як правило, мають власні видання, хоча не завжди масові.

Утворилася велика кількість незалежних (приватних) газет, що видаються на комерційній основі і подають широкий спектр новин, орієнтуючись на масового читача. Серед них - щоденні газети „Киевские ведомости", „Факти і коментарі", „День", „Независимость" та інші. Оглядово-аналітичний напрям характерний для тижневика „Зеркало недели". [68. С. 85]

Роки незалежності позначені бурхливим розвитком преси в регіонах в кожному з обласних центрів виходить не 2-3 обласні та міські газети, які в часи СРСР, а не менше десяти газетних видань зі статусом як обласних та міських так і загальнодержавних.

На сьогоднішній день може скластися враження, що вплив російських друкованих видань здійснюється на незначну кількість населення, насправді ж, матеріали з російських газет охоче репродукуються українськими ЗМІ. Слід також враховувати, що хоч більшість російських друкованих видань недоступна для масового читача, однак матеріали цих видань справляють вплив на ті прошарки українського суспільства, які потребують у своїй роботі значних обсягів інформації (керівники усіх рівнів, експерти, консультанти, бізнесмени, підприємці, журналісти тощо), і часто послуговуються джерелами російських ЗМІ.