Діти війни в історичному контексті американо-іракських конфліктів 1990–1991 та 2003–2010 років

Масова участь дітей у військових конфліктах стала можливою в результаті розробки і здешевлення легких і простих в обігу систем автоматичної зброї. Через її доступність за останні 10 років кількість юних бійців збільшилася, а їх середній вік знизився в окремих випадках до 6-7 років. Окрім гвинтівки або автомата, підлітки часто більше нічого не отримують, але, пройшовши жорсткий курс навчання, успішно б'ються нарівні з дорослими. Поширення вогнепальної зброї в усьому світі призвело до розвитку культури насильства в багатьох громадах, тобто зброя сама по собі стала символом свободи та сприяла формуванню культури насильства в постраждалому районі, де вогнепальна зброя використовується для поширення впливу, зміцнення авторитету [28, c. 1].

Після конфлікту вогнепальна зброя може стати інструментом для інших форм насильства, таких, як злочинність і бандитизм. У деяких районах Іраку з цих надлишків зброї можна насадити культуру насильства, пастку для суспільства, що в цілому створить нескінченний цикл війни. Коли діти не мають досвіду або впливу ненасильницького вирішення конфліктів, вогнепальна зброя стає інструментом для врегулювання конфлікту.

Варто відмітити, що діти-солдати втрачають усвідомлення цінності людського життя і стають ефективними і дисциплінованими виконавцями. При цьому використання малолітніх бойовиків економічно дуже вигідне [21, c. 128].

У багатьох випадках, діти-солдати вкрай небезпечні у дорослому віці, дуже кваліфіковані і досвідчені бійці, які виросли, знаючи тільки гру у війну [104]. Вони “часто працюють зі страшною зухвалістю, особливо, коли переплітаються релігійні чи політичні переконання… Присутність дітей на полі бою додає загальної плутанини і може сповільнити розвиток сили, особливо при роботі в міських умовах” [105, c. 2]. А тому виникає потреба психологічної підготовки солдат до бою з дітьми.

Особливу увагу при підготовці офіцерського складу до “нетрадиційних” бойових дій проти дітей-солдатів приділяє американське військове командування. У Загальновійськовій штабній школі сухопутних військ США, де готують офіцерів керівної ланки, з цього питання проводиться спеціальний семінар. Вважається, що у майбутньому американські військовики неминуче потраплятимуть у ситуації, коли змушені будуть для самозахисту застосовувати зброю проти дітей. Отже, командири вже сьогодні, в мирний час, мають бути готові чітко й дохідливо пояснити своїм підлеглим необхідність такого кроку.

Американських військових вчать, що насамперед слід здобути повну і достовірну інформацію про таких дітей: як вони потрапили в збройне формування, яким є рівень їхньої підготовки, специфіка організації, бойовий досвід, місця дислокації, лідери. При загрозі акцій з боку малолітніх солдатів вживаються заходи щодо заборони перебування дітей поблизу варт чи блокпостів. Солдатам наказують утримуватися від контактів з ними.

Головні зусилля у боротьбі з дітьми-солдатами мають бути спрямовані проти їхніх дорослих керівників. Адже саме накази лідерів, що тримають дітей у покорі, змушують останніх чинити жорстокі злочини. Але позбавившись керуючої ланки в особі лідера, вони за найменшої можливості дезертирують [42].

Дуже часто діти не хочуть комусь нашкодити, але якщо вони ідуть при повному бойовому спорядженні, вони автоматично стають ворогами. Це, в свою чергу, породжує питання-дилему: чи повенен солдат захистити дитину, яка намагається його убити? Звичайно, різні моральні принципи у людей призведуть до різних результатів.

В одному з досліджень психологи виявили, що моральні дилеми можуть спричинити емоційну невизначеність, а також спричинити когнітивні процеси, в залежності від складності дилеми. В результаті, швидкість реакції на полі бою може зменшуватись [45; c. 35].

Варто наголосити, що шокуючі реалії з життя дітей в Іраку були б неповними без врахування факту ув'язнення великої кількості (за даними американського журналіста Дейва Ліндорфа їх кількість перевищує 2500) дітей американцями, перш за все, як військових злочинців [82]. Подібну інформацію дещо корегує та уточнює відомий американський журналіст і критик Шервуд Росс в своїй статті “Афганістан та Ірак: військові злочини проти дітей приписуються колишньому президенту Бушу”, наводячи точні дані, віднайдені політологом Майклом Хаасом та подані в книзі “Джордж Буш, військовий злочинець?”. Що ж до конкретних цифр, то вони такі: “…з 2002 р. було затримано 2,4 тис. дітей в Іраку… Крім того, станом на травень 2008 р., 21 дітина була ув'язнена в Гуантанамо” [100].

Таких дітей віком до 17 років утримують часто протягом року чи п'яти років без звичних для цивілізованого світу процедур типу слідство, суд і т. д. Заступник міністра внутрішніх справ Іраку Сабах Kaдхам, сказав, що згідно гуманітарного права, жодна дитина не може бути захоплена або покарана за такого роду дії.

Зазвичай подібні злочини пояснюють війною. Таких “злочинців” утимують в спеціально побудованих для таких випадків таборах. Так, один з таких таборів знаходиться в Гуантанамо і носить назву “Ігуана”. Віковий ценз “в'язнів” “ігуан” становить 10 років і вище. Тобто, подібна ситуація виключає, відповідно до Женевських конвенцій, підписаних, прийнятих і в США, і включених в законодавство, переваги дітей у віці до 15 років, яких відносять до категорії “охоронюваних осіб”, тобто вони є жертвами, а не військовополоненими, і, навіть, якщо захоплені в боротьбі проти збройних сил США. А за період з 2003 по 2006 рр. близько 90 іракських дітей і підлітків у віці до 18 років перебували у скандально відомій в'язниці Абу-Грейб, що знаходиться за межами Багдада [84, c. 21; 86, c. 27; 101].

Ще одним фактом, на якому наголошує Дейв Ліндорф у своїй статті “The Worst War Crime Yet? Bush's War on Children in Iraq” [81], є факт означення іракських дітей чоловічої статі у віці від 14 років і вище як солдатів, яких як військовополонених окрім ув'язнення, ще й піддали тортурам [106, c. 31].

Прикладом жорстокого ставлення до дітей може стати захоплення збройними силами АІК іракського міста Ель-Фалуджа у 2004 р. де, за даними кориспондента New York Times Декстера Філкінса, “бойовий вік” був встановлений від 12 років і вище. Цим дітям було заборонено пройти через кордон військ і залишити місто.

Подібна незаконна поведінка військових є аморальним та грубим порушенням статті 6 Конвенції про права дитини (прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1989 року), згідно з якою “держави-учасники визнають, що кожна дитина має невід'ємне право на життя. Держави-учасники забезпечують у максимально можливій мірі виживання і здоровий розвиток дитини”[62, c. 6], - тобто ці люди позбавили хлопчиків Ель-Фалуджі права на життя.

Неважко було зрозуміти, що очікувало на цих дітей. У ході ціє військової операції на місто скидали бомби, напалм, білий фосфор [70, c. 4]. Тобто, це був потрійний військовий злочин: випадок колективного покарання (така практика була популярна серед нацистів у Другій світовій війні) - заборонений за Женевськими конвенціями; відповідно до міжнародних звичаїв і законів війни факт здачі противника гарантує йому статус військовополоненого до встановлення його злочинів - в даному випадку ці хлопчики такого шансу не мали; в той же час ці діти мали б перебувати в статусі “охоронюваних осіб” і розглядатися як жертви війни, а не її виконавці.

Варто відмітити, що після війни в цьому місті різко зросла дитяча смертність та випадки народження дітей з дефектами. Причиною подібних мутацій могла стати токсична зброя, пише The Independent. У 2005 р. було документально підтверджено, що під час штурму Ель-Фалуджі військові США скинули на місто велику кількість забороненого білого фосфору [13, c. 17]. За даними британських та іранських лікарів і правозахисників, саме білий фосфор або збагачений уран міг стати причиною високого відсотку смертності та мутацій серед дітей Ель-Фалуджі.

Група науковців направила листа до ООН, в якому навела, зокрема, такі дані: з 170 дітей, які народилися в центральній лікарні міста у вересні 2005 р., 24% померли через декілька днів після появи на світ. Три чверті таких дітей були “діти з двома головами, без голови, з одним оком на лобі, без кінцівок” (Див. Додаток Б-1-Б-23). Для порівняння, в серпні 2002 р., до вторгнення, в місті народилися 530 дітей, з яких померли тільки шість, і лише один народився з дефектами [90, c. 3; 13, c. 1].

За права дітей-солдат у світі борються такі організації, як Дитячий фонд ООН, Коаліція щодо запобігання використання дітей-солдатів, в яку входять Міжнародна Амністія, Хьюман Райтс Вотч, Служба для біженців католицького ордена “Суспільство Ісуса”, Офіс квакерів в ООН та інші. Результатом їх дій став Факультативний протокол Конвенції про права дитини від 21 січня 2000 р., котрий забороняє використовувати дітей в озброєних формуваннях. Але цей документ фактично є лише ще однією заявою про благі наміри. Він не забезпечений ніякими інструментами тиску на країни і організації, для яких маленькі “воїни” - звичайне нині явище [68].

Ірак так і не підписав Факультативний протокол [63]. Дійсно, Ірак не зробив жодних кроків, спрямованих на запобігання використання дітей у своїх збройних силах чи урізування військових навчальних програм для дітей молодшого віку.

У травні 2001 р. сімдесят дев'ять країн підписали угоду, яка підняла мінімальний вік учасників до 18 років, порівняно з 15 попередніми. Незважаючи на всі зусилля, більш ніж половина країн, що підписали угоду не в змозі застосувати домовленості на практиці. Ці протоколи та пропозиції запропонували невелику допомогу дітям-солдатам, проте ще багато роботи належить зробити, допоки дітей не перестануть вербувати на війну, оскільки, незважаючи на глобальний консенсус щодо моралі відправлення дітей в бій, ця страшна практика в даний час є регулярним аспектом сучасних воєн.

Отже, з одного боку, застосування дітей-солдатів під час військових дій є вигідним як для урядових військ, так і для опозиційних груп, оскільки така практика здатна ослабити противника та на певний час знизити відсоток концентрації уваги у солдатів на полі бою. До того ж, маленькі воїни - набагато жорстокіші та можуть не роздумуючи піти на вбивство, оскільки ще не відрізняють реальні бойові дії від гри.

Використання Іраком дітей в якості солдат, дозволило Саддаму Хусейну не тільки створювати окремі загони професійно підготовлених юних комбатантів, а й поширювати тотальну ідеологію покори на всі верстви суспільства.

Ще однією важливою проблемою воєн є використання дівчаток в якості комбатантів, які часто на рівні з дорослими солдатами переносять важкі вантажі, виконують розвідувальні операції, стають сексуальними партнерами солдатів, вбивають та, що страшніше - вмирають. А тому реабілітація цієї особливої категорії дітей-солдат потребує більшої уваги, ніж їх однолітків хлопчиків, з огляду на особливі потреби дівчаток, що викликана додатковими психологічними та фізичними травмами.

3.2 Становище дітей в зоні воєнних дій: спосіб та умови життя

За період військового конфлікту 1990-1991 рр. та років ембарго опісля, Америка досягла того, що ООН охарактеризувала як “майже апокаліптичною руйнацією” Іраку, коли більш ніж 300 тис. іракців були вбиті в ході 43-денної війни.

З тих пір, більш ніж один мільйон чоловік, в основному немовлята, загинули безпосередньо в результаті очолюваної США блокади цієї маленької країни. На 42-й день вже налічувалося 110 тис. авіавильотів, що відповідає в еквіваленті семи бомбам, скинутих на Хіросіму. Більше 120 тис. солдатів було убито. Загинуло понад 1 млн. дітей [39, c. 68], більшість з яких померло від недоїдання та епідемій, спричинених систематичними бомбардуваннями іракських зрошувальних каналів, харчопереробних фабрик, а також через тривале ембарго - геноцидне порушення Женевської Конвенції, за якою забороняється допускати голодування цивільних [62].

Крім того, країна була більш ніж 12 років під дією санкцій Організації Об'єднаних Націй. Хоча після цього і була введена в 1996 р. програма “Нафта в обмін на продовольство” (ПНОП), що дозволило уряду Іраку продавати нафту і на отримані доходи здійснювати закупівлі гуманітарних товарів, все ж це не зменшило вплив санкцій на економіку країни. До того ж, Саддам Хусейн використовував отримані кошти для особистої вигоди, а не для поліпшення соціальної інфраструктури країни.

Відсутність продовольства і медикаментів, а також погіршення санітарно-гігієнічних умов в Іраку, викликали набагато більше шкоди і страждань, ніж сама війна, не дивлячись на використання більш як 142 тис. т бомб та 350 тонн збідненого урану під час бомбардувань.

З юридичної точки зору, морська блокада, в поєднанні з повітряною блокадою, склали акт війни, в результаті чого були застосовані економічні санкції для продовження війни, яка начебто закінчилася в березні 1991 р. Звідси випливає логічне риторичне запитання. Які були наслідки цієї тривалої війни, яку скромно називають санкцією, для народу Іраку? Майже чотири мільйони чоловік або одна п'ята частина населення країни перебувала на межі голодної смерті (ФАО ООН, доповідь, 1995).

Загальна людська ситуація погіршувалася щодня, а положення жінок в Іраку було ще більш хитким. До 95% всіх вагітних жінок в Іраку на той час страждали від анемії, і таким чином народжувані діти були слабкими і виснаженими. Більшість із цих дітей або вмирає, не досягнувши п'ятирічного віку через нестачу їжі та необхідних медикаментів або буде постійно в шрамах та фізично чи психологічно хворими [114, c. 54].

Крім того, багато матерів, у зв'язку з їх власним слабким організмом, не в змозі годувати грудьми своїх дітей. Через галопуючу інфляцію, спричиненою блокадою, сім'ї не мали коштів, щоб годувати своїх дітей [118, c. 2]. Матері часто приводили своїх дітей до лікарні, щоб померти.

Кожен місяць в Іраку, за даними ЮНІСЕФ, з 1996 р. понад 4,5 тис. дітей у віці до п'яти років помирають від голоду. Один з чотирьох дітей у віці до п'яти років хронічно недоїдали, і один з восьми дітей померли до свого п'ятого дня народження [61, c. 64].

Оцінка, проведена ЮНІСЕФ до війни 2003-2010 рр. виявила, що сім з десяти дітей страждали від різних ступенів діареї, яка призводила до втрати поживних речовин і часто до смерті.

Діти є найбільш уразливими у сучасних війнах. Двадцять три відсотки всіх дітей в Іраку мають сповільнений ріст, що перевищує довоєнний рівень в два рази.

Ще однією важливою проблемою Іраку, як під час війни, так і після неї, є питання зростаючої кількості біженців, значний відсоток серед яких складають діти.

Взагалі, наслідки війни для дітей в переважній більшості є негативними. Розвиток і благополуччя дитини в різних регіонах світу засновані на біологічних і психологічних структурах, які досить однорідні по класу і культурі, а тому їх можна розглядати як суцільний пласт дослідження. В результаті такого розуміння є припущення, що діти, що піддавалися на стресові події війни схильні не тільки мати посттравматичні реакції, як в короткій, так і в довгостроковій перспективі, а й розвиток порушень, а тому, урахування руйнівного характеру впливу збройних конфліктів і жахливих страждань на дітей в таких війнах є вкрай важливим для кожного дослідника.

А у доповіді місії рослинництва та харчування ФАО за 1995 р. йдеться про те, що рівень дитячої смертності в Іраку зріс майже у п'ять разів, порівняно з 1990 р. Брак їжі завдає непоправної шкоди цілому поколінню дітей. У зв'язку з використанням збідненого урану (форма ядерної війни) у воєнній кампанії проти народу Іраку, відбувся різкий ріст захворюваності на рак у дітей, зокрема, лейкемією, хворобою Ходжкіна, і лімфомами [49].

Також відомі випадки народження дітей з незрозумілими та невідомими досі науці дефектами зовнішності. Дитяча смертність в перший рік життя досягла безпрецедентних 20%. Більше двох мільйонів дітей помирають від голоду, і більше ніж 1,5 млн. сиріт волають про допомогу.

У результаті, на 1995 р. вода була забрудненою, вулиці повні сміття, а лікарні практично не діяли.

Від 1 до 6 млн. і більше іракців, зрештою, померли, за інформацією Управління Атомною Енергетикою (і знову ж таки діти) як внаслідок ембарго, так і внаслідок впливу радіоактивних опадів від випущених американцями 65 тис. снарядів зі збідненим ураном [112, c. 374].

Ті діти все ж ще живуть всупереч геноцидним спробам, і згідно зі звітом Уор Уоч ці діти “найбільш травмовані діти війни, про яких будь-коли писалося” [67, c. 40].

2012 р. знаменує собою дев'ятирічний “ювілей” падіння уряду Саддама Хусейна в Іраку. Майже десять років війни серйозно ударили як по багатьох сферах життя суспільства, так і по дорослому населенню, але діти, як і раніше, залишаються тими, хто страждає найбільше і платить найвищу ціну.

Протягом останніх восьми років понад 1,5 млн. чоловік втратили свої домівки під час бомбардування у 2006 р Аль-Аскарі в Самарі і продовжують щоденну боротьбу за доступ до чистої води і медичного обслуговування, більшу половину з цієї групи становлять діти.

Останні десять років, разом з трьома іншими попередніми війнами, зробили Ірак небезпечним і важким місцем для повноцінного росту і розвитку дітей.

Війна 2003 р. залишила країну з відчутною недостачею лікарів, вчителів та фахівців. Сотні тисяч дітей втратили своїх батьків не тільки через війну, але і у результаті насильства, яке послідувало за конфліктом 2003 р.

Близько одного мільйона дітей не відвідують школу і навіть не мають доступу до будь-якого медичного центру для отримання регулярної вакцинації та профілактичної допомоги [56, c. 3].

Шокуючими свідченнями з приводу відсутності медичної допомоги діляться в інтерв'ю Шервуду Россу від 13 серпня 2010 року під назвою - “`Поточні' вбивства мирних жителів в Іраку: опис політики звільнення цивільних осіб колишніми солдатами США” ветерани іракської війни Етан МакКорд та Джош Стайбер. У відео, наданому цими військовими було показано, як МакКорд поспішає від фургона до поранених дітей. За прояв такого акту людяності, він був “осміяний і піддавався знущанням командира”, що кричав до нього “кинути турбуватися про тих `дітей ублюдків'” [100, c. 5].

Ще однією важливою проблемою в Іраку є відсутність нормальної освіти для дітей через руйнацію системи шкіл та водопостачання. За даними Міністерства освіти Іраку від 27. 09. 2010 р., в країні, де в 1991 році не залишалося жодного безграмотного, число людей, що не вміють ні читати, ні писати, досягло 7 мільйонів. Майже кожен четвертий іракський житель - неграмотний. “Ситуація дуже тривожна. У Іраку росте число неграмотних людей”, - сказав в бесіді з РІА Новини заступник міністра освіти Іраку Ніхада аль-Джібурі.

Нормальний доступ до освіти ускладнює відсутність навчального матеріалу, що був знищений війною, та доступ до чистої води та каналізації.

Причини такого становища іракські експерти вбачають в роках воєн, насильства і економічної блокади, які Ірак пережив за останні десятиліття. “Усе це призвело до погіршення соціально-економічного становища в країні, скороченню асигнувань на освіту. Діти вимушені кидати школу, щоб підтримати свої сім'ї”, - відмітив прес-секретар Міністерства освіти Іраку Валід Хусейн.

За даними відомства, у 2009 р. 28% іракських дітей у віці від шести до 11 років не відвідували школу. Більшість з них працюють в магазинах і на ринках, на станціях технічного обслуговування і ремонту автомобілів, в різних майстернях. Для порівняння, двадцять років тому лише 4% дітей цієї вікової категорії не ходили в школу.

Доктор соціологічних наук Багдадського університету Маріам Аліг заявив, що “24% іракських дітей недоїдають, 59% страждають від хронічних хвороб, близько 50% позбавлені медичної допомоги, 170 тис. дітей стали жертвами післявоєнного насильства, 100 тис. - інвалідами, близько двох мільйонів - опинилися в категорії `переміщені особи'” [37].

Понад 35 відсотків дівчаток кидають навчання у початкових школах через високі ціни на шкільне приладдя та для поповнення доходу сім'ї йдуть на роботу. З 2008 р. ЮНІСЕФ починає проводити в Іраку програму із заохочення навчання під назвою “ВФП. Програма шкільного харчування” (“Тhe WFP School Feeding Programme”), яка передбачає уніфікацію матеріальних витрат на харчування однієї дитини (0,19 $ / день) та, як наслідок, зменшить можливі витрати батьків.

За даними ООН та ЮНІСЕФ, у багатьох міських районах діти зайняті в торгових центрах, працюють кондукторами в автобусах, миють машини, натирають черевики і прибирають на вулицях сміття. Діти працюють виробниками сигарет, жувальної гумки, цукерок, продуктів харчування, безалкогольних напоїв, порнографічного відео, фруктів, палива, б/в одягу і переробляють сміття. Після війни число безпритульних дітей в деяких районах Багдада і далі збільшується. Бідність змусила дітей шукати їжу для своїх сімей на звалищах, жебрати [50].

Дитина, що працює, заробляючи таким чином собі та своїй сім'ї на життя, стала звичним явищем на вулицях Іраку, особливо це стосується родин, які в ході бойових дій втратили годувальника, а тому на плечі найстаршого сина лягає відповідальність за матеріальне забезпечення матері та менших дітей.

У цих трагічних умовах діти стають жертвами вбивства, викрадення, згвалтування і, на додаток до цього, ще експлуатуються в терористичних актах. Тисячі “вуличних” дітей стають наркоманами, а потім і джерелом для сексуального рабства [40].

Але психологи і лікарі гуманітарних організацій попереджають, що в той час як фізичні шрами конфлікту все ж можуть бути помітні, то розумові і емоційні потрясіння з якими стикається молодь Іраку буде в значній мірі неконтрольованим і невиліковним явищем [66, c. 2].

В Іраку, каже професор Алі, діти виховані в повазі до старших, перш за все до чоловіків - батьків, братів. Навіть в самому юному свідомому віці іракським дітям знайомі такі поняття, як честь, гідність, патріотизм, незалежність. Тому сцени вторгнення в їх будинку іноземних солдатів, прояви насильства до старших чоловіків, арешти батьків і братів провокують у дітей та підлітків сильне почуття приниження, що нерідко стає причиною важких депресій і нервових зривів.

Ще однією причиною депресій у дітей є заборона покидати рідний дім і виходити на вулицю через постійний страх батьків перед вибухами, збройними зіткненнями, викраденнями і вбивствами.

У рідкісних дослідженнях, опублікованих Асоціацією психологів Іраку (AПI) йдеться про те, що від насильства страждають мільйони дітей, по тому виникають серйозні проблеми для майбутніх поколінь. Переватажені лікарні країни не можуть впоратися із такою значною кількістю психологічних травм, до того ж, багато хто з кращих лікарів або були змушені виїхати з країни або ж були вбиті.

Отже, звідси випливає, що постійне благополуччя дітей залежить від типу середовища, в якому вони живуть після військового конфлікту. Однак, психологи і лікарі гуманітарних організацій попереджають, що в той час як фізичні шрами конфлікту все ж можуть бути помітні, то розумові і емоційні потрясіння, з якими стикається молодь Іраку, будуть в значній мірі неконтрольованими і невиліковними явищами.

Ще одним значущим джерелом для вивчення становища дітей в Іраці є доповідь ЮНІСЕФ під назвою “Маленький перепочинок для дітей Іраку в 2007 році”. Встановлено, що в середньому 25 тис. дітей в місяць були змушені покинути свої будинки та сім'ї внаслідок насильства або залякування. До кінця 2007 р., 75 тис. дітей проживали в таборах або тимчасових притулках. Руйнації призвели до крайніх труднощів для багатьох дітей в сфері доступу до освіти і охорони здоров'я. Багато хто з 220 тис. переміщених дітей молодшого шкільного віку не мали доступу до освіти, а близько 760 тис. дітей (17%) не відвідували занять, починаючи з початкової школи. Тільки 28% 17-річних дітей склали випускні іспити [56].

ЮНІСЕФ також заявила, що діти у віддалених і важкодоступних місцевостях часто відрізані від закладів охорони здоров'я, і тільки 20% за межами столиці, Багдаду, мали доступ до користування водогонами і каналізацією. Доступ до безпечної питної води - також серйозна проблема. Після останньої війни погіршилась якість питної води, а система каналізації у містах була практично зруйнована, що призвело до забруднення водопровідної води, що, відповідно збільшило показник захворюваності серед мирного населення країни.

Було підраховано, що з 270 тис. дітей, народжених після війни, жодна дитина не отримала необхідні щеплення відповідно до планової імунізації країни. Крім того, існуючі запаси вакцин, завдяки відсутності можливості створення нормальних умов зберігання, зокрема, через руйнування систем охолодження, прийшли в непридатність.

Починаючи з 1990 р. сотні тисяч тонн неочищених стічних вод надходили у річки Тигр і Євфрат щоденно. Оскільки системи очищення води хімічними речовинами були розграбовані або знищені, якість води, що надходить в будинки є вкрай низькою і, що, в свою чергу, призводить до збільшення відсотка захворювань і недоїдання серед дітей.

Більше 70 % сільськогосподарських угідь Іраку були знищені в ході бойових дій, що поставило на межу голодної смерті значну кількість сімей.

Отже, можна сказати, що як наслідок дії усіх цих факторів, Ірак є країною з високим прогресуючим відсотком дитячої смертності з 1990 р. З 1990-х рр., найбільш значне зростання дитячої смертності було зафіксовано в південній та центральній частинах Іраку, де за п'ять років (1990-1995 рр.) дитяча смертність зросла з 56 до 131 на 1 тис. новонароджених.

Сьогодні, у великих містах, кожен день діти гинуть або отримують поранення при контакті з боєприпасами, мінами та іншими видами бойових патронів, якими все ще забруднена країна. В одному тільки Багдаді є близько 800 небезпечних об'єктів, пов'язаних з касетними бомбами і складами боєприпасів.

Війна унеможливила нормальний доступ дітей до освіти. Якщо, в довоєнний період Ірак мав всі підстави гордитися своєю системою освіти, серед інших арабських країн, то роки війни та ембарго повністю зруйнували здобутки попередніх років. У найбільш постраждалих провінціях більше 70 відсотків первинних шкільних будівель позбавлені водопостачання. Дослідження показує, що з березня 2003 р., більш як 700 початкових шкіл були ушкоджені в результаті бомбардувань, більш як 200 - спалені і більш як 3 тис. - розграбовані.

“Іракські діти платять занадто високу ціну”, сказав Роджер Райт, спеціальний представник ЮНІСЕФ в Іраку. Містер Райт підкреслив, що іракські діти мають бути пріоритетом для міжнародних інвестицій в Ірак, так як вони становлять “основу для відновлення своєї країни”[38].

Як вважають фахівці Дитячого фонду ООН (ЮНЕСЕФ), що діється в Іраку насильство, погане харчування, відсутність придатної для пиття води, плачевний стан системи охорони здоров'я загрожують життю мільйонам дітей цієї країни. Наслідком кризи стало зростання дитячої смертності, яка, згідно з даними ЮНІСЕФ, в Іраку найвища в світі. Кожна четверта дитина в цій країні не доживає сьогодні до п'ятирічного віку. І ситуація продовжує погіршуватися.

Так, війни закінчилися, але трагедія полягає в тому, що діти Іраку - це ті, хто продовжує платити за них високу ціну. І правда в тому, що ці діти не живуть - вони тільки ведуть жорстоку боротьбу за існування.

Таким чином, можна сказати, що діти війни Іраку, окрім того, що змушені були брати в руки зброю та захищати режим свого лідера, як у міжвоєнний період, так і в період другого американо-іракського конфлікту, змушені кидати школи, дитячі садочки та іти працювати, щоб хоч якось допомогти свїй родині вижити у важкий для країни час, коли вся інфраструктура Іраку спрямована на мілітаризацю. Значно ускладнює становище дітей Іраку ще й обмежений доступ до системи охорони здоров'я, водопостачання та каналізації, що призвело до підвищення загального відсотка захворюваності та смертності.

3.3 Діяльність міжнародних та громадських організацій по захисту дітей

Вперше міжнародну стурбованість положенням дітей було висловлено у 1923 р., коли Рада новоствореної неурядової організації "Міжнародний союз порятунку дітей" ("Save the Children International Union") прийняла декларацію з п'яти пунктів про права дитини, відому як Женевська декларація, яку було схвалено наступного року п'ятою Асамблеєю Ліги Націй. "Прийнята після Першої світової війни Лігою націй, завдяки зусиллям першопрохідника в області прав дітей Еглантина Джебба, ця декларація відзначає початок міжнародного руху за права дитини і є також першим міжнародним затвердженням права на харчування. В Декларації зазначається, що дитині мають бути надані засоби, необхідні для її нормального фізичного розвитку, і зазначається, що голодна дитина має бути нагодована" [44, c. 20].

Отже, діти, втягнуті в збройні конфлікти мають право на безперешкодну гуманітарну допомогу і психологічне відновлення, особливо в контексті Конвенції про права дитини (КПД) тощо.

У 1948 р. Генеральна Асамблея Організації Об'єднаних Націй ухвалила дещо розширену версію тексту і пішла далі, прийнявши у 1959 р. нову Декларацію прав дитини, яка містила десять з основних принципів добробуту і захисту дитини. У пункті № 4 цієї Декларації, зокрема, наголошується, що дитині повинно належати право на здорове зростання й розвиток, а також право на належне харчування, житло, розваги, та медичне обслуговування.

Крім того, на забезпечення захисту прав молоді та дітей спрямовані такі міжнародно-правові документи, як Правила для здійснення правосуддя щодо молоді (1985 р.), Правила ООН щодо захисту неповнолітніх, позбавлених волі (1985 р.), Всесвітня декларація про забезпечення виживання, захисту та розвитку дітей (1990 р.) та деякі інші.

Проте, варто відмітити, що більшість положень вищезгаданих документів направлені на забезпечення нормальних умов життя для дітей в мирний час, тому логічим є запитання: хто ж займається проблемою дітей в зоні воєнних дій, слідкує за дотриманням всіх міжнародно-правових норм у проблемі дитинства в цілому, і дитини зокрема.

Комітет з прав дитини ООН рекомендував у 1993 р., згідно ст. 45с Конвенції про права дитини, звернутися до Генерального Секретаря ООН провести дослідження з питань про наслідки збройних конфліктів для дітей. З цього питання відбулася 27-29 серпня Друга регіональна нарада (арабські країни) [62]. Відмічено, що арабський регіон страждає від хронічного насильства, який є результатом різних національних, регіональних і міжнародних причин.

У наш час в Іраку працює значна кількість міжнародних та громадських організацій, основним пріорітетом яких є дитина, її життя і здоров'я. Серед найбільш дієвіших, які працюють суто у цій вузькій проблемі, варто назвати наступні: міжнародні - агенство ООН з питань дитини, ЮНІСЕФ, “Діти війни”, “Канада дітям війни”, Міжнародна Амністія, Х'юман Райтс Вотч, Служба для біженців, католицький орден “Суспільство Ісуса”, офіс квакерів в ООН, “Врятувати дітей”, “Товариство Червоного Півмісяця в Іраку”, “Лікарі без кордонів”; місцеві - “Мусульманські руки Іраку”, “Аль-Амаль” та ін.

Плідною, в плані форм, методів роботи та прогнозованих кінцевих результатів, з усіх вищезазначених організацій, є діяльність організації “Канада дітям війни” (Багдад і Кербела). На відміну від інших, вона активно співпрацює з місцевими партнерами, такими, як “Мусульманські руки”, для реабілітації місцевих державних шкіл, поліпшення освітніх ресурсів та інфраструктури для підтримки освіти та здорового емоційного розвитку приблизно 2-3тис. дітей. Основні завдання цієї організації, що містяться в документі під назвою “Проект по відновленню Іраку” також спрямовані на створення потенціалу фахівців та підтримки фізично і психологічно жінок, що доглядають за дітьми.

Працюючи із своїм місцевим партнером “Аль-Амаль”, співробітники “Канада дітям війни” проводять навчання в галузі умиротворення, вирішення конфліктів та участі молоді. Маючи значні ресурси і навчальний центр в Багдаді, уможливлюють доступ молоді, особливо дівчат, до існуючих та інноваційних технологій, які спілкуються через сайти No War Zone з молоддю всього світу, що працюють разом для миру, прав людини та розуміння.

Ще один проект цієї організації носить назву “Підтримка дітей”, основна увага в якому приділяється забезпеченню можливості для дітей, молоді, жінок та інших вразливих членів суспільства, для відновлення після травм, воєн, насильства та бідності.

“Аль-Амаль” - не політична і не релігійна організація, яка була створена в 1992 р. в розпал жахливих умов, в яких жило населення Іраку після першої американо-іракської війни 1990-1991 рр., з метою надання допомоги та полегшення страждання іракського народу і встановлення справедливого і демократичного суспільства для арабів, курдів та інших національностей країни [22].

У травні 2003 р. в Багдаді було відкрито головний офіс “Аль-Амаль”. Територіальні межі поширення дії організації на сьогодні охоплюють всю територію Іраку, що дозволяє краще здійснювати заходи щодо реабілітації населення, впливу на громадську свідомість у напрямі створення сучасного громадянського суспільства. Програми цієї організації спрямовані на боротьбу проти всіх форм насильства та дискримінації, безпеку людини, статі та соціального світу, а також наданню психосоціальної і юридичної допомоги жінкам, дітям та молоді. “Аль-Амаль” також виступає за відновлення правових реформ, поряд з відновленням поліції та судової системи в областях, з метою забезпечення верховенства закону і справедливості в суспільстві.

“Аль-Амаль” зареєстрована в Управлінні Сприяння неурядових організацій під реєстраційним номером 1Z687. Крім того, зареєстрована в Міністерстві внутрішніх справ, регіонального уряду Курдистану в Ербілі (реєстраційний номер 1151 від 17/7/1994).

“Мусульманські Руки” працюють в Іраку з 1980-х років і є однією з небагатьох міжнародних неурядових організацій, які залишилися в країні, коли ситуація з безпекою погіршилася з початком американо-іракськoї війни 2003-2010 рр. Сьогодні, “Мусульманські Руки” Іраку продовжують працювати в деяких найбільш постраждалих районах, таких як Багдад, Ель-Фаллуджа, Кербелла, Ен-Наджаф і Мосул, здійснюючи постійну підтримку найбільш вразливих груп, таких як сироти, літні люди та інваліди. Діяльність даної організації, також спрямована на довгостроковий розвиток і реконструкцію життєздатної громади країни. Ця робота включає в себе відновлення та підтримку навчальних закладів, медичних центрів і відновлення систем ірригації.

Найдієвішою в питаннях захисту дітей є ЮНІСЕФ, чия програма сприяння дітям Іраку під назвою “Захист дітей у зоні воєнних дій Іраку: Рекомендації для політики і практики” спрямована на ліквідацію як тілесних, так і душевних ран війни.

Отже, cьогодні, в післявоєнний період, на території Іраку працють багато міжнародних та місцевих громадських організацій таких, як ЮНІСЕФ, Канада дітям війни, “Аль-Амаль”, “Мусульманські Руки”, Товариство Червоного хреста, Лікарі без кордонів та багато інших, основною метою яких є психологічне, моральне, фізичне та матеріальне відновлення країни.

Таким чином, можна сказати, що не дивлячись на значну кількість організацій з реабілітації як психологічного самопочуття, так і побуту населеня Іраку, все ж сильний наплив всіх негативних чинників війни унеможливлюють повноцінну допомогу мирному населенню країни та її найуразливішої складової - дітей. Причини такого явища - різні: страх, нерозуміння, апатія, безнадія, - саме це - основні фактори передчасного “дорослішання” дітей.

Висновки

1. У магістерській роботі наведено теоретичне узагальнення вищеозначеної наукової проблеми в результаті конкретно-історичного вивчення процесу виникнення сучасних збройних конфліктів на прикладі американо-іракських воєн 1990-1991 та 2003-2010 рр. та їх впливу на життя і здоров'я дітей в зоні конфлікту протягом більш ніж двадцяти років. На підставі залучення відкритих пубікацій документів і матеріалів, публіцистичних джерел, наукових праць, здійснено загальний опис проблеми, проаналізовано раціональне бачення причин виникнення воєн проти Іраку, в результаті яких відбулися кардинальні зміни у внутрішньодержавному устрої Іраку, прийшов значний перерозподіл доступу до запасів нафти у регіоні серед країн світу, пройшли інші зміни в житті міжнародного співтовариства. Розглянуто спосіб життя дітей в зоні постійного воєнного конфлікту, використання їх у якості солдат. Висвітлено діяльність і роль міжнародних та громадських організацій сприяння дітям під час і після припинення війни в контексті суспільно-політичних процесів в Іраку. Вирішення наукової проблеми, якій присвячена робота, дозволить використати основні положення дослідження та нагромаджений фактичний матеріал при написанні конкретних та узагальнюючих праць із всесвітньої історії кінця ХХ-початку ХХІ століття.

2. Було віднайдено, що війна в зоні Перської затоки 1990-1991 рр. переслідувала політичні та економічні цілі, які визначали її характер і способи ведення:

- захист території Саудівської Аравії;

- домагання беззастережного виведення іракських військ з окупованої території Кувейту; відновлення при владі законного уряду Кувейту;

- встановлення повного контролю США над цим стратегічно важливим районом світу і його нафтовими джерелами;

- створення нової військово-політичної коаліції з арабських країн за участю та під егідою США, зруйнування військово-економічного потенціалу Іраку, усунення режиму Саддама Хусейна і забезпечення безпеки регіональних союзників США.

Війна у зоні Перської затоки з 2 серпня 1990 року по 28 люте 1991 року - це широкомасштабний локальний конфлікт кінця ХХ століття, відомий небаченим в історії швидкоплинним перебігом активної фази війни - 43 доби, із застосуванням високоточних ударів, космічних навігаційних та розвідувальних систем, небаченим в історії розмахом масованого застосування високоточних авіаційних і ракетних ударів. Воєнними теоретиками зроблено висновок, що ця війна відкрила початок нової епохи у воєнній історії за двома категоріями - за масштабами ведення збройної боротьби - епохи космічних війн, а за засобами ведення - епохи війн високих технологій. Військовими діями було доведено, що якісна технологічна перевага перевага однієї сторони здатна звести нанівець кількісну перевагу іншої сторони в загально-військових та звичайних озброєннях. Вперше в історії протистояли армії, укомплектовані високопрофесіональними контрактниками з одного боку (АІК) і солдатами на основі загального військового обов'язку з іншого (Ірак)

3. Встановлено, що американо-іракське протистояння 2003-2010 рр. - це вторгнення збройних сил США та Великобританії 20 березня 2003 року на територію Іраку як країну традиційної антиамериканської орієнтації, за підтримки урядів 48 країн, що входили в АІК, не зважаючи на всі зусилля міжнародного співтовариства та ООН протистояти цій військовій кампанії. Привід для вторгнення - зв'язок режиму Саддама Хусейна з міжнародним тероризмом та наявність у країні ЗМУ. Неофіційна, але реальна причина - доступ до енергетичних ресурсів, з метою захисту національних інтересів та безпеки США. Завдання у військовій oперації “Свобода Іраку” - силове усунення від влади Саддама Хусейна, недопущення або максимальне зменшення військового сопротиву чи опору серед мирного населення країни, прихід до влади проамериканського режиму, спроможного забезпечити доступ інших країн до природних ресурсв Іраку. Обраний силами АІК варіант воєнної операції передбачав потужний вплив на противника засобами повітряного нападу, одочасно з активними діями наземних груп військ. Після успішної для багатонаціональних сил війни в зоні Перської затоки в 1991 р. багато спеціалістів зійшлися в думках, що ця військова операція є прообразом майбутніх воєн. oперація “Свобода Іраку” стала, по-суті, логічним продовженням попередніх, але на більш якісному і дещо менш кількісному рівні. Була змінена тактика ведення бойових дій у містах, шляхом ізоляції міста, а потім знищення точковими ударами урядових та інших важливих об'єктів тощо. Крім того, була проведена інформаційна наступальна операція на посадових осіб, які отримували загрози на свою адресу і на адресу своїх ближніх в обмін на обіцяні їм гарантії особистої безпеки і гарантованого майбутнього не розпочинати активних військових дій з боку своїх підлеглих. Що дуже важливо для розуміння результатів війни і прогнозів війн майбутнього. Головний висновок експертів у плані наслідків війни в тому, що США залишають за собою абсолютне і одноосібне право застосовувати збройну силу для реалізації своїх національних інтересів. Якщо в попередні роки США мали підтримку значної частини світового товариства і схвалення у застосуванні сили з боку міжнародних організацій, то у випадку останньої війни навіть ціформальності не були дотримані. Отже, підсумки воєн у Перській затоці знову загострюють проблему пошуку способів забезпечення національної безпеки будь-якої країни, включаючи і Україну.

Незважаючи на усвідомлення людством взаємозалежності держав і націй, розуміння необхідності переходу до використання політичних способів подолання суперечностей, кількість і запеклість збройних конфліктів не знижується. Недоцільно повністю заперечувати початок формування нових структур безпеки, оскільки механізми, здатні регулювати міжнародні відносини, ще не отримали належного розвитку. Аналіз воєн в зоні Перської затоки 1990-1991 та 2003-2010 рр. дозволяє стверджувати, що на сьогоднішній день гонка озброєнь - головна загроза виживанню людства, його безпеки, ставить на межу реалії застосування ядерної та хімічної зброї.

4. Показано, що знаковими для розглянутих збройних конфліктів в зоні Перської затоки 1990-1991 та 2003-2010 рр. можна виділити наступні риси:

- нерівномірність соціально-економічного розвитку і зіткнення моделей такого розвитку як причина збройної форми вирішення протиріч;

- послаблення системи ООН як результат демонтажу біполярної системи міжнародних відносин і фактичного встановлення однополярної моделі американського зразка;

- поширення подвійних стандартів в міжнародному праві, коли застосування міжнародного механізму підтримки миру і безпеки залежать від того, хто порушив мир і безпеку. Це явище створює основу для розрахунку на безнаказаність і вседозволеність;

- поява на регіональному рівні держав зі зброєю масового ураження чи прагнення ряду держав стати такими. Ця тенденція супроводжується політичною лінією інших країн на зіткнення регіональних амбіційних країн одна з одною в цілях їх ослаблення, але в рамках, які не загрожують міжнародній системі в цілому (Іраку не тільки дозволили напасти на Кувейт, але й сприяли цьому);

- ОІК не змогла попередити і зупинити війни, а також запропонувати та забезпечити комплексне врегулювання суперечок;

- Війни 1990-1991 та 2003-2010 рр. супроводжувались сотнями тисяч безневинних жертв і стражданнями мирного населення, відмутністю контролю, безпорядками та хаосом;

- Міжнародні спостерігачі вказують на катастрофічні політичні перевороти: боротьбу за контроль над ресурсами перед лицем постійно зростаючого відсотка бідності і економічної розрухи. Інші вважають, що жорстокість, присутня в цих війнах, є природним продовженням соціальних революцій, що руйнують традиційні суспільства.

5. Дослідженнями встановлено, що рекрутизація дітей в солдати режимом Саддама Хусейна була зумовлена низкою суспільних, економічних та політичних факторів. В умовах зростаючої бідності і економічної розрухи дітей наймають на службу, забираючи їх з вулиць, шкіл або притулків. Гірше всього - хлопчикам-підліткам, які працюють в неорганізованому секторі та піддаються факторам психологічного тиску, основний з яких - економічний. Голод і бідність штовхають батьків віддавати своїх дітей на військову службу. Дітей-солдатів професійно готують не гірше, ніж дорослих воїнів. Більше того, вони навіть небезпечніші на полі бою, ніж дорослі, оскільки ще не відрізняють гру від реальних бойових дій. Така адаптація призводить до серйозних психологічних проблем: неповнолітні солдати не цінують чужого життя і звикають вбивати. Абсолютною основою психологічного пригнчічення особистості стає страх.

6. Визначено, що з початку 1990-их років мала місце масова організація мілітаризованих вишкільних таборів для тисяч дітей. Протягом десятиліть Ірак розробив декілька військових навчальних програм для підготовки молоді до війни і мілітаризації іракського суспільства. У цих військових програмах брали участь і хлопчики і дівчатка, навіть у віці десяти років. Найбільш відомі навчальні табори “Раад”, “Аль-Анфаль”, “Ашбал Саддам”, які в свою чергу входили в молодіжну організацію “Футувал”. Набір, навчання і виховання дітей у мілітаризованому оточенні надавали можливість режиму поглибити свій вплив у іракському суспільстві.

7. Встановлено, що масова участь в збройних конфліктах дітей стала можливою в результаті розробки і здешевлення легких і простих в оббігу систем автоматичної зброї. Сама зброя стала символом свободи і сприяла формуванню культури насильства, поширення впливу, зміцнення авторитету.

8. Показано, що діти - це об'єднуюча сила, яка здатна правити людству основною етичною нормою. Потреби всіх дітей однакові - це повноцінне харчування, адекватне медичне обслуговування, відповідна освіта, житло і любляча сім'я, яка живе в умовах безпеки. Проте, діти Іраку вже протягом чверті століття позбавлені цих факторів, необхідних для нормального повноцінного розвитку особистості. В цілому, діти війни, як явище соціальне, включає декілька підгруп, а саме: діти-солдати та діти як представники мирного населення, а тому при вивченні цієї теми постає ряд особливих проблем: зміна характеру конфліктів; конкретна дія на дівчаток і дітей з груп меншин; економічне ембарго; терор та інші форми насильства за статевими ознаками і сексуальна експлуатація; тортури дітей-солдат, їх ув'язнення; невідповідне забезпечення програмами в галузі освіти, здоров'я і харчування та психосоціальної реабілітації; неадекватне виконання міжнародних норм в області прав людини і норм гуманітарного права.

9. Встановлено, діти-солдати є однією з найважливіших криз людської безпеки, оскільки ці діти, як майбутні громадяни тих країн, де проходять збройні конфлікти, стають жертвами серйозної загрози як в комплексі факторів впливу, так і окремо. До неї відносять смерть, інвалідність, наркоманію, серйозні психологічні травми, соціальне відчуження, бездомність, примусову вагітність, сексуальну експлуатацію та венеричні захворювання, включаючи ВІЛ / СНІД і т. п. Все це, в свою чергу, означає, що використання дітей як солдатів має очевидний і руйнівний вплив на людину і суспільство в цілому.

10. Було виявлено, що у ході військових дій між комбатантами і громадянами зникають відмінності. В умовах, коли відкидаються всі норми моралі, відбувається порушення прав дітей і жінок в безпрецедентних масштабах. Наявність недорогих та легких видів озброєння стало основною причиною частого використання в конфліктах дітей як солдат. Так, автомати коштують дешево і продаються повсюди.

11. Отже, щоб зменшити руйнівну силу впливу збройних конфліктів на дітей, воюючі сторони повинні припинити вербування чи використання останніх якимось іншим чином; демобілізувати дітей-військовослужбовців та з допомогою міжнародного співтовариства добитися їх реабілітації та інтеграції в нормальне життя, перш за все, шляхом відновлення їх навчання; забезпечити захист в зоні бойових дій дітей з числа цивільного населення; виключити з числа військових цілей такі громадські заклади як школи, лікарні, культурні та релігійні осередки. Міжнародне співтовариство повинно визнати свої безумовні зобов'язання у справі забезпечення захисту дітей, втягнутих у збройні конфлікти і задовольняти їх нагальні потреби.

Таким чином, необхідність ефективного зміцнення і забезпечення дотримання відповідних національних і міжнародних стандартів із захисту дітей в умовах збройних конфліктів може убезпечити та зберегти їх життя. А тому, як уряд, так і міжнародні громадські організації повинні:

- зокрема, поширювати інформацію про небезпечність наземних мін;

- нормалізувати умови, в яких знаходяться діти, а при необхідності

психологічній та фізичній реабілітації через навчання в школі, відповідні міри з охорони здоров'я, з врахуванням традицій, характерних для середовища, в якому ростуть діти;

- розширити концепцію гуманітарної допомоги (включити захист цивільних осіб та цивільних закладів, визнати законною допомогу мирному населенню всіх конфліктуючих сторін);

- забезпечити належну допомогу біженцям і населенню, яке їх приймає;

- створити умови для сімей, які могли б знову взяти на себе основний обов'язок по догляду за дітьми, що попали в зону збройного конфлікту і забезпечити їх захист та реабілітацію;

- обмежити направлення дітей в спеціалізовані воєнні заклади і надати підтримку програмам возз'єднання дітей, розлучених зі своїми сім'ями;

- заборонити зберігання зброї і присутність комбатантів в таборах для біженців та інших місцях притулку;

- забезпечити захист дівчаток і молодих матерів від насильства і грубого поводження та інших форм утисків;

- забезпечити відповідний процес для своєчасної реабілітації для дітей в'язнів та дітей, які здійснили акт насильства;

- необхідно проводити просвітницьку роботу серед працівників, які надають допомогу і миротворців з питань міжнародних стандартів, таких як Женевські конвенції 1949 р. і Конвенції про права дити, з метою забезпечення відповідності їх діяльності згідно вказаних стандартів. Важливо також поширювати інформацію серед населення про зміст цих документів, шляхом спрощеного викладу змісту перекладу на місцеву мову і т. п.;

- з боку ООН і міжнародного співтовариства необхідно активно сприяти виявленню відповідальних за дії, пов'язані з порушенням прав дітей і створити механізми із забезпечення відповідальності порушників.

Список використаних джерел

1. Боровой Я. Кто сделает “Грязную работу”. Американци ищут нового Казая / Яков Боровой // Новое время. - 2003. - № 11. - С. 20-21.

2. Брагин М. США под знаком Ирака / Михаил Брагин // Международная жизнь. - 2007. - № 1-2. - С. 18-31.

3. Брутенц К. Иракский “поход” президента Буша: предварительные итоги / Карен Брутенц // Международная жизнь. - 2006. - № 12. - С. 3-21.

4. Васильев А. М. Пиррова победа… Региональные и глобальные последствия нападения на Ирак. / Алексей Васильев // Финансовый контроль. - 2003. - № 6 (19). - С. 8-14.

5. Галушко С. Война против Ирака: общий обзор и предварительные итоги / Сергей Галушко // Персонал. - 2003. - № 9. - С. 18-23.

6. Герасимов Г. И все-таки война. Амбиция плюс амуниция. Война по причине личного раздражения / Геннадий Герасимов // Новое время. - 2003. - № 13. - С. 18-21.

7. Герасимов Г. Катастрофичский успех. Четыре неожиданности иракской войны / Геннадий Герасимов // Новое время. - 2003. - № 6. - С. 4-5.