Відродження освіти на Поділлі 1944–середині 50 років

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДИПЛОМНА РОБОТА

на тему:

ВІДРОДЖЕННЯ ОСВІТИ НА ПОДІЛЛІ 1944 - СЕРЕДИНІ 50 РОКІВ

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Матеріальна база й стан освітніх кадрів на Поділлі у період відбудови

1.1 Соціально-побутове становище та ідеологічні рамки вчительства у повоєнні роки

Розділ 2. Відбудова середніх навчальних закладів

2.1 Вищі навчальні заклади краю

Висновки

Список використаних джерел та літератури

Додатки

Вступ

Велика Вітчизняна війна 1941 - 1945 років була для України одним із найтяжчих і одночасно одним із найгероїчніших періодів історії. У цій війні небаченою силою проявився патріотизм нашого народу. В перші дні напад Німеччини розцінювався як «розбійницька провокація», ніхто не міг передбачити, що попереду чотири роки кровопролитної боротьби, масштабні поразки радянських військ, численні людські і матеріальні втрати, важка праця для потреб фронту та нестерпні умови життя.

З 19 липня 1941 року до 20 березня 1944 року місто Вінниця, а згодом і вся територія Поділля перебували під тимчасовою окупацією німецько-фашистських військ. Більше 970 днів ( 32 місяці) тривала ця трагічно сторінка. На захопленій території, як і в інших тимчасово окупованих українських містах і селах, був встановлений режим кривавого терору, грабунків та знущань над жителями.

Актуальність теми полягає в тому, що осмислення минулого впливає на зміст сьогодення. Саме через призму висвітленої у цій роботі інформації можна схарактеризувати розвиток освіти на Поділлі у післявоєнний період.

Об'єктом дослідження є відродження освіти на Поділлі 1944 - середина 1950 років.

Предметом дослідження є освітні процеси на Поділлі у 1944- середини 1950 років.

Мета роботи полягає в тому, щоб висвітлити відродження освіти на Поділлі 1944 - середині 1950 років. Для її досягнення передбачено вирішити такі наукові завдання:

а) показати соціально-побутове становище та ідеологічний тиск на вчительство у повоєнні роки; б) з'ясувати історичні умови розвитку середніх навчальних закладів; в) проаналізувати становище вищих навчальних закладів.

Методи за допомогою, яких здійснювалося проведення даного дослідження є наступними: 1.Порівняльний - застосовувався при співставленні розвитку освіти у різні повоєнні роки. 2.Актуалізації - використаний при встановленні актуальності мети роботи. 3.Історизму - використовувався при опрацюванні всього матеріалу по даній темі.

Хронологічні рамки дипломної роботи охоплюють період відбудови на території Поділля.

Територіальні рамки роботи поширюються на територію Поділля що займає басейн межиріччя Південного Бугу і лівих приток Дністра, охоплює територію сучасних Вінницької, Хмельницької, Тернопільської і невеликі частини Черкаської, Кіровоградської та Одеської областей.

Історіографія проблеми. Аналізуючи стан наукового опрацювання даної проблеми, слід зазначити, що істотний внесок у наукову розробку питань зробили: Зінько Ю.А., Григорчук П.С., Мельничук І.П., Мельничук Л.С., А.І., Петрова., В.В. Гінда., В.В. Ленська Зінько Ю.А., Григорчук П,С. Особливості функціонування навчальних закладів Вінниччини в період нацистського режиму (1941- 1944рр.). ВДПУ ім. М.Коцюбинського Наукові записки. Серія: історія. - Вінниця, 2004.Вип. - 7, с.132 - 135; П.С, Григорчук Ю.А.Зінько. Історичний факультет Вінницького педуніверситету: минуле і сучасне. ВДПУ ім. М.Коцюбинського. Наукові записки. Серія: історія. - Вінниця 2002. Вип. - 4. с. 16 - 19; Мельничук І.П., Мельничук Л.С. Німецько фашистський окупаційний режим у Вінниці. ВДПУ, ім. М.Коцюбинського Наукові записки. Серія: історія. - Вінниця, 2000. Вип.2, с. 174 -177; Петрова А.І. Становище на Поділлі в роки німецької окупації (1941 - 1944рр.) ім. М.Коцюбинського. Наукові записки. Серія: історія. - Вінниця, 2005 Вип. 9, с.54 - 58; Гінда В.В. Вищі учбові заклади Вінниччини в роки німецько-фашистської окупації (1941 - 1943 рр.). Поділля у контексті Української історії. Вінниця - 2001. с.280 - 284; .

Свою частку у дослідженні даного питання внесли також В. Баран і В. Даниленко, Баран В. К., Даниленко В.М. Україна в умовах системної кризи (1946-1980 роки) //Україна крізь віки. Т.13, - К., 1999. О. Замлинська. Замлинська О. В. Культурне життя в Україні у 1943-1953 роках // Дис.. канд.. іст. Наук. - К., 1995. Автори глибоко розкривають форми і методи підготовки вчительських кадрів, підходи радянської влади до різних категорій учительства. У зазначених працях засуджуються репресивні заходи тогочасного керівництва стосовно інтелігенції взагалі, і такої категорії учительства зокрема.

У кандидатській дисертації Н. Красножон розглянуто питання присвячених дослідженню загальноосвітньої школи 1943-1953 рр. у контексті суспільно-політичного життя України. У праці розглядається становище, наслідки руйнувань та особливості відновлення матеріально-виробничої бази школи в умовах повоєнної розрухи та залишкового принципу фінансування освіти. Розкриваються причини матеріальної скрути вчителів та учнів, що корінилися насамперед в економічній політиці радянської влади, а також випливали із наслідків голоду 1946-47 рр. на діяльність шкільництва. У дослідженні розкрито вплив політики партійно-радянської влади на навчально-виховний процес, з'ясовані напрямки русифікації та денаціоналізації в шкільництві, встановлено їх наслідки. Показано відновлення педагогічних кадрів, форми та методи партійно-державного тиску та карально-репресивні заходи стосовно вчителів. виділяються питання діяльності загальноосвітньої школи республіки в контексті суспільно-політичного життя 1943-1953 рр. Красножон Н. Загальноосвітня школа України в контексті суспільно політичного життя (1943-1953 рр.): Дис..канд. іст. Наук.-Переяслав-Хмельницький,2002;

На особливу увагу заслуговує науковий доробок по даній тематиці таких науковців, як Л.М. Романець, Ю. А. Зінько, І. М. Романюк Романець Л.М., Зінько Ю. А., Романюк І. М.. «Ідеологічний тиск на вчительство Вінниччини у повоєнні роки». Наукові записки ВДПУ. Серія. Історія Вип. 11. Вінниця - 2007;. Автори у своїй праці подають характеристику стану освіти та становища освітніх кадрів даного періоду.

На увагу також заслуговують праці таких дослідників: Подолинний А.М. «Вінниця історичний нарис», Подолинний А.М. Вінниця історичний нарис. Внниця - 2007; де яскраво висвітлюються питання стану освіти та культури потрібного нам періоду. Слободяник П.Я. «Культура Поділля: історія і сучасність». Слободянюк П. Я. «Культура Поділля: історія і сучасність» Хмельницький - 1993 У цій праці у загальному висвітлюється Поділля та аспекти культурно-освітнього розвитку в різні роки його існування. Павлов І.Г. «Оборона Вінниці у 1941 році. «Вінниця: минуле і сучасне», присвячена 50-річчю визволення м. Вінниця від німецько-фашистських загарбників». Павлов І.Г. «Оборона Вінниці у 1941 році. Матеріали 2 історико-краєзнавчої конференції «Вінниця: минуле і сучасне», присвячена 50-річчю визволення м. Вінниця від німецько-фашистських загарбників». Вінниця -1994; На основі даної праці можна схарактеризувати розвиток стану освіти на теренах Поділля у 1941 році та порівняти його із 1944 р. Із наукової праці Зінька Ю.А., Григорчука П,С. «Особливості функціонування навчальних закладів Вінниччини в період нацистського режиму (1941- 1944 рр.). Зінька Ю.А., Григорчук П,С. «Особливості функціонування навчальних закладів Вінниччини в період нацистського режиму (1941- 1944 рр.). ВДПУ ім. М.Коцюбинського Наукові записки. Вип. - 7. Вінниця,2004; Можна окреслити чітку лінію розвитку освіти на Вінниччині у роки окупації для бачення загальної картини на час звільнення. Загалом у ній подаються матеріали по освітніх установи на початку окупаційного режиму та про їх становище із наближенням фронту. Збірник документів і матеріалів. «Вінниччина в роки Великої Вітчизняної Війни (1941 - 1945)», Збірник документів і матеріалів. «Вінниччина в роки Великої Вітчизняної Війни (1941 - 1945)», - Одеса 1947; також заслуговує на увагу оскільки тут міститься інформація по даній тематиці: подається характеристика відкриття навчальних закладів, відображається стан культурних установ та їх діяльність, містяться розпорядження та постанови про роботу освітніх закладів.

Істотний внесок у розробку питання по даній тематиці зробили такі науковці, як Л.М. Романець, Ю. А. Зінько, І. М. Романюк Романець Л.М., Зінько Ю. А., Романюк І. М., «Ідеологічний тиск на вчительство Вінниччини у повоєнні роки». Наукові записки ВДПУ. Серія. Історія Вип. 11. Вінниця - 2007;. Автори у своїй праці подають характеристику стану освіти та становища освітніх кадрів даного періоду.

Провідне місце у висвітлені підготовки та формування вчительства, зокрема зазначеного періоду, належить також В. Огнев'юку, Огнев'юк В. О. Освіта в системі цінностей сталого людського розуму. - К., 2003; М. Романенку. Романенко М. І. Філософія освіти: історія і сучасність. - Дніпропетровськ, 2004; Проблемам освітянських кадрів, соціально-побутовим умовам освітян Вінниччини, репресіям проти вчительства області присвячено ряд статей Л. Романця. Романець Л.М. Соціально-побутові умови освітян Вінниччини в 1944 -1958рр. // Наукові записки Вінницького державно педагогічного університету. Серія: Історія. Вип. 11. За матеріалами II Міжнародної наукової конференції «Національна інтелігенція в історії та культурі України у XIX - XXI століттях». - Вінниця. 2006

Основу підготовки даної роботи склали, насамперед, матеріали Державного архіву Вінницької області, а також матеріали тогочасних газет, які допомагають висвітлити політику держави у сфері освіти, механізм управління освітою, діяльність партійних, комсомольських, піонерських організацій, напрямки виховної роботи з вчителями. Через вивчення архівно-слідчих справ репресованих у повоєнні роки розкривається адміністративно репресивний вплив влади на вчителів.

На увагу заслуговують монографії С. Сворака, Сворака С. Народна освіта в західноукраїнському регіоні: історія та етнополітика (1944-1964рр.) К., 1998; В. Юрчука, Юрчук В. Культурне життя в Україні у повоєнні роки. - К.,1995 В. Яремчука, Яремчук В. Національні проблеми загальноосвітньої школи України: історія і сучасність. - К., 1993; та інших, де аналізуються становлення, здобутки та трансформації шкільної освіти у післявоєнний період.

Вагомий внесок у висвітлення аспектів історії освіти й шкільництва є дослідження В. Даниленка та А. Слюсаренка, Даниленко В., Слюсаренко А. Українська національна школа в XX ст.: Деякі проблеми розвитку та вивчення// III Міжнародний конгрес україністів. - 26-29 серпня. Харків 1996. - с.131-138; що робить їхню працю визначальною в методологічному плані.

У колективній праці Слободянюк П. Я., Телячий Ю. В., Черемери Ю. С. «Педагоги Хмельниччини - жертви сталінських репресій», автори подали короткі біографічні відомості про 118 освітян Хмельниччини, репресованих у часи сталінізму. Дана праця багата на фактичний матеріал та побудована на широкому колі архівних документів чим і відіграє важливу роль у висвітлені даного питання.

Така праця, як «Історія міст і сіл Української РСР: Вінницька область» Історія міст і сіл Української РСР: Вінницька область» К.-1972, за викладом матеріалу являється про комуністичного характеру, проте у ній ми можемо почерпнути статистичні дані про повоєнне становище краю та хід відновлення освіти на Поділлі.

У науковому доробку Грищенка М.С. «Нариси з історії школи в Українській РСР» Грищенка М.С. «Нариси з історії школи в Українській РСР» К., -1996 р. зображено розвиток школи на Україні за великий період (1917-1965). У цій праці наведено чимало історико-літературних і архівних джерел, що і є цінним для даної роботи.

Дипломна робота складається із таких розділів:

Розділ 1. Матеріальна база й стан освітніх кадрів на Поділлі у період відбудови. Висвітлює становище навчальних закладів після німецько-фашистської окупації та їх відновлення за радянської влади.

1.1.Соціально-побутове становище та ідеологічні рамки вчительства у повоєнні роки. Даний розділ висвітлює у яких умовах проживала інтелігенція та як ставилась влада до звільнених з під окупації освітян.

Розділ 2. Відбудова середніх навчальних закладів. Подається інформація про темпи їх відновлення, забезпечення шкільним приладдям та загальний матеріальний стан.

2.1 Вищі навчальні заклади краю. Тут ми знаходимо свідчення про кількість студентів, їх матеріально-технічну базу та розвиток навчального процесу.

Розділ 1. Матеріальна база й стан освітніх кадрів на Поділлі у період відбудови

Наприкінці 1943 - на початку 1944 р. Червона Армія визволила Козятин, Погребище, Махнівку (Консомольське). На початку березня 1944 року війська трьох Українських фронтів почали звільнення від фашистів території Поділля. Червона Армія, долаючи впертий опір ворога, в березні 1944 року наблизилась до Вінниці. На світанку 16 березня підрозділи 305 - ї стрілецької дивізії Червоної Армії в районі с. Лаврівка форсували Південний Буг і створили плацдарм на західному березі річки. 18 березня радянські війська підійшли до північно-західної околиці міста. Після очищення від ворога Замостя, частини 241-ї та 211-ї дивізії, а також 70-ї гвардійської дивізії, що вели бої за місто, не затримуючись рушили в наступ. Розгром ворога в центральній частині міста та остаточне його визволення здійснювала 183-я стрілецька дивізія, яка розташовувалась вздовж східного берега Південного Бугу. 19 березня підрозділи цієї дивізії форсували річку в районі П'ятничан і Садків. Відступаючи з Вінниці гітлерівці підірвали і підпалили ряд будівель. У місті спалахнули пожежі. Цілу ніч не вщухали бої за переправу через річку. 20 березня Вінниця назавжди стала вільною. Історія міст і сіл УРСР. Вінницька область. - К. 1972 С.99 Із ходом розвитку наступу Червоної Армії було визволено 25 березня - Проскурів, 26 березня - Кам'янець-Подільський, 14-15 квітня - Тернопіль. Нарис історії Поділля: на допомогу вчителю. Х. 1990-С.152

Страхітливі сліди залишила війна на нашій землі. Вінниця лежала у руїнах, не було світла й води. Завдано великих збитків, які становили майже 500 млн. крб. Історія міст і сіл УРСР. Вінницька область. - К. 1972 С.100 Зруйнованими були приміщення залізничного вокзалу, двох інститутів - педагогічного і медичного, трьох технікумів, шістнадцяти шкіл, шести дитсадків та трьох дитячих ясел. На руїну був перетворений оперний театр, обласна бібліотеки К. А. Тімірязєва, та дитяча.

Був спалений міст через Південний Буг, зруйновані житлові будинки із 6002 тис. залишилось вцілілими 1881. Великі були і людські втрати. Якщо на передодні війни у Вінниці проживало близько 100 тис. чоловік то в 1944 році залишилось 41,6 тис. мирних жителів. Історія міст і сіл УРСР. Вінницька область. - К. 1972 С.100

Життя школи 40-х - 50-х років XX століття було насиченим і складним. Матеріальні та демографічні втрати України у другій світовій війні позначились і на кількості вчительських кадрів. За роки війни України втратила близько 27,5% довоєнного складу вчителів. Романець Л., Романюк І. Матеріально-побутові умови праці повоєнного учительства України. http://vuzlib.com/content/view/1709/52/ Умови освітянської діяльності були надзвичайно важкими: нестача шкільних приміщень заставляла використовувати для проведення занять землянки, бліндажі, приватні квартири і хати, не вистачало підручників, навчального приладдя. У освітян не було можливості вдосконалювати кваліфікацію, оскільки важке матеріальне становище - відсутність житла, не достатня забезпеченість взуттям та одягом давалися взнаки. Так наприклад, коли Вінницький обласний інститут удосконалення викликав вчителів на місячні курси. Замість 200 вчителів з'їхалось лише 70. Матеріально-технічна база була у жахливому становищі. Класні кімнати були зовсім не обладнанні, подекуди не було навіть шкільних дошок. Коли викладач т. Кордон пояснював вчителям математики як практично розв'язувати задачі на побудову, користуючись лише циркулем і лінійкою в нього самого в руках не було ні циркуля ні лінійки. Курси не були забезпечені наочним приладдям, схемами, діаграмами та ін. Присяжнюк В. «Про роботу інституту вдосконалення кваліфікації вчителів» Вінницька правда 7 листопада 1946 р. С-6 Ситуація мало змінилась на краще і в наступні декілька років. Тисячі учителів тривалий час змушені були жити в напівзруйновах будинках, напівпідвальних приміщеннях, землянках. Все це разом відбивалось на здоров'ї освітян та учнівського контингенту, на якості викладання. Отже, голодні, обірвані, обтяжені матеріально-побутовими умовами вчителі приходили на робоче місце, яке бажало бути кращим: перші уроки подекуди проводились просто неба, діти сиділи прямо на землі, через жорстку фінансову дисципліну і обмеженість ресурсів, школи постійно відчували гостру потребу в обладнанні, меблях і підручниках. В даних умовах, на допомогу змушені були приходити батьки (які зносили в школи лавки, столи), колгоспи та громадські організації. Так, колгоспники артілі ім. Чапаєва, що взяли шефство над війтівською початковою школою закінчили на 1946 р. всі ремонтні роботи та забезпечили школі 35 складометрів дров. Великі труднощі у налагоджені навчально-виховного процесу в школі викликала гостра нестача підручників, дидактичних та методичних посібників, зошитів (у 1944 р. на одного учня в рік припадало 1-2 зошити, тому здебільшого, діти писали на старих газетах, книгах), канцелярського приладдя (пер, чорнила, крейди, класних журналів, бланків учнівської документації). Романець Л., Романюк І. Матеріально-побутові умови праці повоєнного учительства України. http://vuzlib.com/content/view/1709/52/ Великою рідкістю були циркуль, глобус, географічна чи історична карта, тому, здебільшого вчитель до класу йшов лише з однією крейдою. Щоб виправити ситуацію, вчителі самі, разом з учнями виготовляли наочне саморобне приладдя. Ще гірша була ситуація з підручниками, адже більшість із них були знищені. Непоодинокі були випадки, коли на клас припадало 2-3 необхідних підручника. Тому вчителі досить часто вручну переписували необхідні підручники. Навчальний процес ускладнювався, ще й тим, що у перші повоєнні навчальні роки були серйозні перебої з забезпеченням шкіл паливом. Класні кімнати в основному опалювались бадиллям, хмизом, качанами, соломою, торфом. Але оскільки їх, як правило було обмаль, то температура в класах була настільки низькою, що із похолоданням 25% учнів шкіл Тульчинського району перестали відвідувати школи. Куж В. «Підготовка до нового навчального року - справа всієї громадськості». Вінницька правда 12 липня 1946р. с - 8.

Для надання допомоги малозабезпеченим, при школах створювався фонд всеобучу, шкільні майстерні по ремонту одягу і взуття, але вони не могли задовольнити усіх потреб.

Чим далі на захід лунали артилерійські канонади, тим все більше Вінниця позбавлялась ознак воєнного часу.

Відновлювали роботу 25 шкіл міста. 1944-1945 н.р. розпочав навчання 391 студент Вінницького педагогічного інституту, 343 - учительського і 909 - медичного інституту, 203 - слухачі енерготехнікому, 361- педтехнікуму, 66 - зуболікарської школи, 98 - технікуму комунального і цивільного будівництва, 399 - технікуму радянської торгівлі. ДАВО Ф. 136 Оп. 1 - Спр. 76 - Арк. 9

Про повернення до мирного життя свідчили і наповненні читальні приміщень міських бібліотек. Розпочавши роботу з 34 - тисячним книжковим фондом бібліотека імені Тімірязєва до березня 1945 року записала на обслуговування 2,5 тис. чоловік. Вінницька обласна дитяча бібліотека, втративши за роки війни 53 тисячі примірників літератури, зуміла за рік роботи зібрати до свого фонду 11105 книг, і до березня 1945 р. діти відвідали бібліотеку 53950 разів Там само Ф.П.-87. Оп.3 - Спр.254. Арк. 3,8,11,

Приймала відвідувачів міська, медична та бібліотека при навчальних закладах. У відкритих майже 30 бібліотеках книжковий фонд складав 300 тис. примірників літератури. Там сао Спр. 177. Арк. 61 До міста поверталися працівники культури, та творча інтелігенція.

Здійснивши з неймовірно великим труднощами вщент зруйнованої в роки війни соціальної-побутової сфери, українське суспільство пережило деяке піднесення у соціальному розвитку. Проте всі ці досягнення вражали лише на фоні досить похмурої реальності воєнних і перших повоєнних років.

Українське суспільство в повоєнний період очікувало зміни у системі відносин влада-громадянин. Найреальніше окреслилися критичні настрої у середовищі творчої та наукової інтелігенції. Влада завжди вважала інтелігенцію дзеркалом суспільної думки і з допомого інтелектуалів формувала цю думку на свою користь. Про те вийшло так, що не завжди на всі намагання режиму виховати віддану інтелігенцію. В їхньому середовищі зароджувався вірус непослушності, а разом з ним і вільнодумства. Приборкання її було доручено секретареві ЦК ВКП (б) А. Жданову, який грубо і не компетентно втручався у діяльність творчої інтелігенції, звинувачуючи її у формалізмі, безідейності та «низькопоклонстві перед Заходом». Жданов намагався повернути творчу інтелігенцію до основ культури, які ще визначив Ленін і модернізував Сталін. Вождь довершивши вчення Маркса-Леніна, зводив будь-яку соціальну, політичну і культурну теорію до елементарної й такої, що легко засвоювалась повсякденною свідомістю.

До основ культури навертали різними методами і найчастіше це були - суспільні утиски, репресії. Їх відгомін докотився і до території Поділля. Зокрема, у Кам'янець-Подільському педагогічному училищі Новосельські середні школі Антонинського району і деяких інших школах і спеціальних навчальних закладах Кам'янець-Подільщни влада «викривала» ряд фактів «націоналістичних перекручень» у курсі викладання української літератури. Кам'янець-Подільський обласний палац піонерів був покарний за розповсюдження рукописного журналу «Юний краєвед», який друкував статті «псевдо наукових праць з історії України», буржуазних націоналістичних істориків. Кононенко В.В «Доля української інтелігенції у повоєнний період сталінського тоталітаризму» Наукові записки ВДПУ. Серія. Історія Вип. 8. Вінниця - 2004. С.-206

Ідеологічна компанія «виправлення мізків» супроводжувалася одночасно шаленою пропагандисткою компанією серед населення. За друге півріччя 1947 року штатними і позаштатними лекторами лише Кам'янець-Подільського обкому, Проскурівського міському і райкомів КП(б)У було прочитано 10054 лекції: на історико партійні теми - 5723, з питань марксисько-ленінської філософії - 606, з питань 5 річного плану - 951, з питань міжнародного становища - 2674. Там само С. -206

У 1951 р. в Україні було прочитано близько 25 тис. лекцій, які примусово відвідували 7,7 млн. осіб. На лекціях домінували теми з історії політики ВКП(б), про дружбу народів, про радянський патріотизм з викриттям українського буржуазного націоналізму. Лише у Вінницькій області було прочитано з цих тем за 1951-1952 н.р. 12740 лекцій. Там само С. - 207

Одночасно продовжувався пошук націоналістів і ворогів у державних установах. Наприклад. Управління МДБ у Вінницькій області зібрало матеріали і звинуватило в націоналізмі викладачів Вінницького педагогічного інституту Феліксова Н.З. та Страшкевича В.М., якщо перший часто «проявляв антирадянські настрої, вороже ставився до заходів партії і Радянського уряду, обмовляв вождів Радянської держави» то інший «часто приводив приклади старих українських письменників, які можна розуміти двояко». Там само С. - 207

Отож, відновлення культурного життя України після звільнення від німецько-фашистських окупантів відбувалося вкрай важко і неоднозначно. Разом з відбудовою матеріальної бази освітнього й культурного життя українська освіта потрапила під посилений ідеологічний тиск сталінського режиму. Інтелігенція ставала дзеркалом суспільної думки яку подавала партія та з їх допомогою формувала на свою користь.

1.1 Соціально-побутове становище та ідеологічні рамки вчительства у повоєнні роки

освіта вчительство історія відбудова

Понад 40 місяців - з червня 1941 по жовтень 1944 року - тривала на українській землі Велика Вітчизняна війна.

По завершенню бойових дій постало ряд проблем повоєнного облаштування. Серед цілої низки яких виділялась - проблема забезпечення загальноосвітніх шкіл педагогічними кадрами. Проблему, яку потрібно було розв'язувати, полягала, по-перше, у виявлені шляхів підготовки такого вчителя, що був би спроможний реалізувати замовлення пануючої партійної влади, по-друге, постало питання достатньої кількості вчителів. Ці два чинники впливали вирішальним чином на процес відтворення і характер системи підготовки вчительських кадрів. Романець Л.М. Проблема поповнення вчительськими кадрами шкіл України в повоєнні роки. // Наукові записки Вінницького державно педагогічного університету. Серія: Історія. Вип. 10. Вінниця. 2006 - С. 162.;

За роки війни Україна втратила 27,5 довоєнного складу вчителів, що на 13,5 % перевищував аналогічний показник загальних втрат по Союзу. Крім того, частина вчителів була втрачена внаслідок сталінського геноциду та беззаконня. На час визволення України не вистачало 35 тис. вчителів. Історія Української РСР: У 8 т., 10 книгах. К.,1979 -Т.8.-С.427;

Нестача вчительських кадрів була причиною того, що окремі предмети не викладались в школах, вчителі були надзвичайно перевантажені.

Щоб забезпечити школи України вчителями, було прискорено реевакуацію учителів із східних областей СРСР. На початку 1946 року направлено у школи України 1679 вчителів, з яких 786 до цього працювали на підприємствах. Романець Л.М. Проблема поповнення вчительськими кадрами шкіл України в повоєнні роки. // Наукові записки Вінницького державно педагогічного університету. Серія: Історія. Вип. 10. Вінниця. 2006 - С. 163;

До педагогічної роботи також залучались спеціалісти, які не мали педагогічної освіти. Для таких вчителів почали функціонувати короткотермінові педагогічні курси. Рада Народних Комісарів України 30 травня 1944 року ухвалила постанову «Про організацію 2-х місячних курсів підготовки і перепідготовки вчителів». Спочатку вони були двомісячні, а пізніше щорічно такі курси із різними термінами навчання (4-х місячні, 6-місячні, однорічні) були організовані на базі всіх педагогічних закладів республіки. Лише 1944 році на короткотермінових курсах було підготовлено 11 тис. вчителів. Романець Л.М. Проблема поповнення вчительськими кадрами шкіл України в повоєнні роки. // Наукові записки Вінницького державно педагогічного університету. Серія: Історія. Вип. 10.. Вінниця. 2006 - С. 163;

Одним із дієвих напрямків поповнення вчительських кадрів була заочна освіта, яка набула широкого розмаху в зв'язку з постановою українського уряду від 12 березня 1944 р. «Про поновлення в системі Народного Комісаріату освіти УРСР заочної педагогічної освіти та про заходи її зміцненню», яка передбачала : а) поновити роботу заочних відділів при вищих, середніх педагогічних школах, б) вчителі, які не мали належного фахового рівня підготовки, повинні були закінчити відповідні заочні заклади в такі терміни: вчителі 5-7 класів - до 1 серпня 1946 року учительські інститути, вчителі 8-10 класів - педагогічні інститути та університети до 1 серпня 1948 року. Вводились пільги для вчителів заочників які успішно навчались. На основі урядової постанови Міністр освіти П. Тичина видав наказ, згідно якого при Управлінні вищої школи були створені відділи заочного навчання. Відповідальність за стан заочного навчання вчителів покладалась на завідуючих обласними відділами народної освіти.

Умови в яких працювала школа у повоєнний період, та й не тільки школа, а й всі установи і підприємства, були складними. Педагогічні колективи, долаючи різні труднощі, вирішували складні питання навчання та виховання. Нестача шкільних приміщень ( із діючих у 1941 році 29814 шкіл було повністю знищено 8108 і напівзруйновано 10062)Романець Л.М. Соціально-побутові умови освітян Вінниччини в 1944 -1958рр. // Наукові записки Вінницького державно педагогічного університету. Серія: Історія. Вип. 11. За матеріалами II Міжнародної наукової конференції «Національна інтелігенція в історії та культурі України у XIX - XXI століттях». - Вінниця. 2006 - С. 259; , підручників, а також зошитів, іншого шкільного начиння, слабка матеріальна база - усе це певним чином відображалось на якості підготовки учителя до реалізації освітніх завдань. Вчительство України, віддане педагогічні справі, не шкодувало ні сили, ні часу: виготовляло наочність, переписували підручники, організовували школярів та їх батьків на суботники та недільники з упорядкуванням шкільних садиб, проведення ремонтних робіт, заготівля палива, роботу на пришкільних ділянках ( 2-10 га землі), за рахунок яких забезпечувалась організація гарячих сніданків для сиріт та дітей із малозабезпечених сімей.

Вчителі були відповідальні за створення при школах майстерень із ремонту одягу та взуття дітей, за організацію інтернатів, хоча при цьому більшість із них були перевантаженні навчальними годинами ( 28 -36 годин на тиждень). У перші повоєнні роки учителі не мали відпусток, досить часто і вихідного дня. Місцева влада не переймалася болючими проблемами соціально-побутового характеру вчителів. У більшості шкіл щомісяця проводилася ціла низка засідань і нарад, в яких брали участь усі педагоги школи: засідання педрад, наради класних керівників, засідання предметних комісій, виробничі наради, профспілкові збори, батьківські збори, 1-2 рази збори піонерських дружин, учнівські збори, кущові методичні об'єднання. Отже, протягом чверті проводилося від 24 до 30 лише шкільних масових заходів ( без урахування громадських позашкільних доручень), на яких учитель повинен бути присутнім через кожні 2-3 дні.

Крім того в обов'язки вчителя входило налагодження позакласної роботи; організація предметних та технічних гуртків, налагодження роботи учнів на пришкільних навчально-дослідних ділянках, у шкільних садах, городах, оранжереях, парниках, крільчатниках тощо. Через це вчитель був надзвичайно перевантажен навчально-виховною роботою, особливо в сільські місцевості. Незважаючи на це, влада використовувала вчителів на різних громадських роботах. Аналіз архівних документів доводить, що вчитель міг бути одночасно ще й редактором колгоспної стінгазети, агітатором, членом правління споживчого товариства, керівником технічного гуртка, керівником художньої самодіяльності. У цілому вчитель був зайнятий роботою з 8 ранку до 22-23 години вечора. Всі вчителі зобов'язані були відвідувати кожне засідання виконкому сільської ради депутатів трудящих, не залежно від того, які вирішувались питання. Сільський голова покладав на учителів усю відповідальність із збору податків, державної позики. Вчителі під час відпустки досить часто виходили на недільники, їх вбудь-який час могли викликати до колгоспу для виконання різноманітних робіт, а хто не з'явився - зазнавав адміністративного тиску, критики; зображався у місцевих стінгазетах як ледар. Вчителі шкіл, зокрема викладачі біології, фізики та хімії, повинні були, брати активну участь в організації та проведенні роботи агротехнічних гуртків, семінарів, курсів та інших заходів з підвищення кваліфікації працівників колгоспів, МТС і раднаргоспів; надавати практичну допомогу в організації сільськогосподарських постійно діючих виставок, у вивчені досягнень сільськогосподарської науки і техніки, у справі вступу до заочних відділів сільськогосподарських навчальних закладів працівників системи сільського господарства; бути активним учасником роботи в сільських клубах для посилення культурно-освітньої роботи серед населення; приділяти найсерйознішу увагу роботі шкільних дослідних ділянок, допомагаючи, аби вони стали справжніми лабораторіями з вирощування високоякісних врожаїв зернових та інших сільськогосподарських культур, виховання в учнів любові до сільського господарства та збагачення їх знаннями в галузі біологічних наук. Хоча досить часто пришкільні ділянки використовувались не за призначенням, роздавались під індивідуальні городи, заростали бур'янами через відсутність посівного фонду, знарядь праці.

Здійснивши з неймовірно великими труднощами відновлення вщент зруйнованої в роки війни соціально-побутової сфери, українське суспільство переживало деяке піднесення у соціальному розвитку. Проте всі ці досягнення вражали лише на фоні досить похмурої реальності воєнних і перших повоєнних років.

Важкі умови післявоєнної відбудови негативно позначились на добробуті вчителів. Який знаходився не найкращому рівні. А як відомо стан матеріально-побутового забезпечення впливає перш за все матеріальна винагорода за працю, яка є важливим показником життєвого рівня людини. Винагорода за працю є еквівалентом важливості та поваги, вона є оцінкою потрібності того чи іншого спеціаліста для країни.

Заробітної плата освітян залежно від фахової категорії вчителя та педагогічного стажу, в Україні становила 350-600 крб., причому, вчителі сільської місцевості отримували на 25-75 крб. менше, ніж вчителі міст і робітничих селищ. До того ж заробітна плата вчителів істотно відставала від державних цін на промислові товари і продукти харчування. Фактичний прейскурант цін на промислову продукцію становив, наприклад: бавовняні штани - 60-70 крб., наручний годинник - 360 крб., радіола 1000 крб., коверкотовий костюм - до 1500 крб. Романець Л.М. Соціально-побутові умови освітян Вінниччини в 1944 - 1958рр. // Наукові записки Вінницького державно педагогічного університету. Серія: Історія. Вип. 11. За матеріалами II Міжнародної наукової конференції «Національна інтелігенція в історії та культурі України у XIX - XXI століттях». - Вінниця. 2006, С.-258; Отримуючи мізерну зарплату, вчитель не міг придбати необхідні речі для свого вжитку.

На продукти харчування і промислові товари влада запровадила пайкові норми, ціни на ці товари були нижчими за комерційні. Відповідно до них Наркомторг повинен був забезпечити вчителя 9 кг борошна на місяць, або 500 грам хліба на день неосновного працівника і 5 кг 400 грам борошна на місяць, або 300 грам хліба на день на утриманця (члени сім'ї; які не працювали, здебільшого ними були діти); 1 кг цукру, 1200 грам солі, 100 грам чаю, 400 г мила, 3-6 л керосину щоквартально на основного працівника.

Однак вчителі несвоєчасно отримували передбачену норму харчів. До Вінницького обкому та Ц КП(б)У надходило цілий ряд скарг про порушення державних гарантованих норм постачання хлібом та іншими продуктами і промкрамом (Тульчинський, Тиврівський, Чечельницький, Жмеринський райони). Так, наприклад, у Тульчинському районі райвиконком систематично і зменшував норму хлібного пайка для вчителів і їх утриманців, систематично затримувалась видача пайків, у Чечельницькому районі завідувач РВНО допустився грубого порушення у розподілі серед учителів промкраму. ДАВО. - Ф.П. 136. Оп. 13. Спр. 195. - Арк. 45. В інших районах були факти, коли учителі безперебійно отримували лише хліб і більше нічого, а в Мурованокуриловецькому - лише кукурудзяне борошно, утриманців вчителів не повністю забезпечували хлібними пайками. ДАВО. - Ф.Р. 4897. Оп. 1. Спр. 148. - Арк. 154. Для отримання пайків вчителям доводилось здебільшого добиратися пішки за 3-5 км, тому що голови сільрад не забезпечували їх транспортом. ДАВО. - Ф.П. 136. Оп. 12. Спр. 178. - Арк. 96. Таких прикладів були тисячі, хоча повсюдно читались лекції, проголошувались промови про допомогу й піклування держави про радянського учителя.

Грубо порушувалася постанова РНК СРСР від 25 серпня 1943 р., яка зобов'язувала Центроспілку не пізніше IV кварталу 1943р. провести одноразовий продаж сільським вчителям спеціального промислового товару на суму 500 крб. на одного вчителя та отоварювати промтоварні картки й ордери, які видавали відділи народної освіти. Однак, крім видачі карток і ордерів, справа не рухалася. Для вчителів міських шкіл наряди на промтовари не видавалися, але натомість облторгвіділами у 1947 р. були виділені деякі товари з фондів місцевої промисловості. Романець Л.М. Соціально-побутові умови освітян Вінниччини в 1944 - 1958рр. // Наукові записки Вінницького державно педагогічного університету. Серія: Історія. Вип. 11. За матеріалами II Міжнародної наукової конференції «Національна інтелігенція в історії та культурі України у XIX - XXI століттях». - Вінниця. 2006, С.-259;

Споживспілка, розподіляючи промислові товари, вказувала суму, не називаючи речей, і тому допускалася заміна товарів для вчителів іншими товарами непередбаченої якості. Такі речі, як пальто, костюми, взуття та білизна, постачалися в дуже малій кількості й досить часто не за прямим і призначенням, багато товарів розбазарювалося. До того ж, як уже зазначалось, ціни на промислові товари, особливо для вчителів сільської місцевості були надто високими і вищими у 2 - 2,5 рази від цін на такі ж товари, що продавалися в містах, внаслідок чого частина вчителів відмовлялася від талонів.

Особливо ускладнилась ситуація з осені 1946 р., коли республіка вступила в трясовину голоду, що не оминув і вчителів, які перебували на утриманні колгоспів та радгоспів. Посуха і неврожай ускладнили ситуацію навіть для тих вчителів, які мали присадибні ділянки. Голод вплинув ще й на те, що для вчителів істотно зменшили передбачену видачу хліба, борошна тощо. Говорити відкрито про голод вчителям заборонялось, а їх виступи розцінювалися як наслідок незадовільного проведення політико-виховної роботи, або ж, як виразник «нездорового настрою».

Щоб частково підтримати вчителів, було видано наказ РНК УРСР про організацію спеціальних їдалень для вчителів в обласних центрах та містах обласного підпорядкування. Однак це не вирішувало критичну ситуацію, до того ж виконання наказу проходило незадовільно. Незадовільно виконувалась і постанова про виділення сільським учителям присадибних земельних ділянок і випасів для худоби. Часто зустрічалися заяви учителів про відмову в наділені їх городами, присадибними ділянками та про їх значне зменшення (норма становила не більше 0.25 га на родину вчителя).

Незважаючи на прийняті урядові постанови щодо порядку своєчасної виплати заробітної плати вчителям, серйозною проблемою повоєнного періоду залишалось зростання по ній заборгованості. Наприклад у Вінницькій області на 13 липня 1947 р. вона становила за січень поточного року - 81 тис. крб., за лютий - 129 тис. крб., за березень - 100 тис крб., а на січень 1948 р. - 976 тис. крб. ЦДАВО України . Ф. П. 2. - Оп. 7. Спр. 2783. - Арк. 44. Траплялися випадки, коли державні кошти працівників народної освіти привласнювались. Так, наприклад, у Немировському районі Вінницької області у 1956 р. голова виконкому, не маючи права, ввів у штат райвно посаду шофера легкової автомашини, завідуючи райвно незаконно витратив 1640 крб., бюджетних коштів на утримання власної автомашини, крім того, тому ж таки шоферу виплатив 6400 крб. за рахунок учительської зарплати і сам привласнив 2800 крб., через підставних осіб, підробляючи підписи прибиральниці Рубанської середньої шкоди. Також завідувач та інспектор райвно привласнили 24859 крб., виторгуваних ними за продані в м. Горькому та Оріхово-Зуєві фрукти, що були зібрані в саду Рубанської середньої школи та приховані від обліку та скуплені для спекулятивних цілей у громадян. ДАВО Ф. Р. 154. - Оп. 9. - Спр. 761. - Арк. 538.

Оплата праці педагогів ВНЗ установлювалась в залежності від стажу педагогічної роботи, посади та кваліфікації, а також від наявності наукового ступеня і вченого звання та від рівня самого навчального закладу. До вересня 1946 р. середня ставка викладача ВНЗ складала від 1000 до 1300 руб. З метою покращення соціально-матеріального становища науково-педагогічної інтелігенції у вересні 1946 р. вийшла постанова «Про підвищення окладів і покращення матеріально-побутових умов професорсько-викладацького складу». Синецький А. Указ. соч. С. 102. При цьому після грошової реформи, яка була впроваджена в 1946 р. в УРСР ціни на продукти першої необхідності також значно зросли. Наприклад, ставка викладача ВНЗ складала 1100 руб., старший викладач отримував 1650 руб., викладач зі стажем педагогічної роботи в ВНЗ більше 10 років - 1350 руб. Дещо вищою була зарплата викладачів ВНЗ тих, які мали наукові ступені і вчені звання. Наприклад, розглядаючи кошторис університетів у 1946 р., встановлено, що завідуючий кафедрою професор, доктор наук отримував заробітну плату 6000 руб., натомість викладач без вченого звання - 4500 руб. З історії повсякденного життя в Україні. Повоєнна Україна: нариси соціальної історії (друга половина 1940 -х- середина 1950-х рр..): Колективна монографія у 3-х частинах. Ч 1,2. - К.: 2010. - с. - 183. Щоб дослідити рівень і якість життя професорсько-викладацьких кадрів, потрібно, перш за все, звернути увагу на реальну заробітну плату, яка виражається сумою товарів і послуг, які працівник може одержати за певну грошову винагороду при даному рівні цін на товари. Потрібно зазначити, що у досліджуваний період державні ціни на товари ділились на дві категорії: пайкові та комерційні (існували також «спекулятивна» ціна на тіньовому рівні поза державним контролем). Цінова політика на продуктові та промислові товари в 1946 р. в УРСР була представлена такими цифрами: житній хліб - 3 руб. 20 коп. (комерційна ціна - 7 руб.), хліб пшеничний (85% помолу) - 4 руб. 50 коп. (13 руб.), крупа гречана (1 сорт) - 11 руб. 50 коп. (26 руб.), м'ясо - 28 руб. (70 руб.), олія соняшникова рафінована - 28 руб. (130 руб.), шкіряні чоботи - 1200 руб., туфлі жіночі - 2600 руб., калоші чоловічі 700 руб., шкарпетки чоловічі бавовняні 45 руб. тощо. Повоєнна Україна: нариси соціальної історії (друга половина 1940 -х- середина 1950-х рр..): Колективна монографія у 3-х частинах. Ч 1,2. - К.: 2010. - С.183

Розглянувши цінову політику, яка діяла на той час у республіці, та порівнявши її з винагородою за працю, яку отримували викладачі, можна зазначити, що пристойно харчуватись та вдягнутись, забезпечувати свої родини не міг жоден представник науково-педагогічної інтелігенції. Звісно, та професура, яка мала вчені ступені, звання, значний стаж роботи могла мати кращий продуктовий кошик та одяг ніж викладачі без наукових регалій. Викладач із мінімальною ставкою у розмірі 1100 руб. не міг навіть купити пару шкіряних чобіт, яка на той час коштувала 1200 руб. Там само - С. 183

У 1949 р. відбулися деякі зміни, а саме - було встановлено нові посадові оклади науковців, до яких влада включала і весь професорсько-викладацький склад ВНЗ. Так, діючим членам і членам-кореспондентам академій наук було встановлено оклад у розмірі 6000 руб., професорам і докторам наук - 4000 руб., доцентам і особам, які мали вчене звання старшого наукового співробітника або кандидата наук - 2000 руб., особам, які не мали вченого звання і наукового ступеня - 1000 руб. Научные кадры в СССР. Сборник документов и справочных материалов/ Под. ред. акад. А.В. Топчиева. М., 1959. - С. 258 При цьому, цінова політика на продуктові та промислові товари у першій половині 50-х рр. XX ст. в УРСР була представлена такими цифрами: хліб пшеничний - 1 руб. 60 коп., крупа гречана - 4 руб. 90 коп., свинина - 24 руб. 10 коп., ковбаса напівкопченна - 30 руб. 70 коп., сир «Швейцарський» - 31 руб. 70 коп., олія соняшникова рафінована (1 літр) - 20 руб. 20 коп., цукерки (шоколадні) - від 30 до 68 руб., чоловічий вовняний костюм - 241 руб, жіночий вовняний костюм - 354 руб., шкіряне взуття (1 пара) - від ї 14 до 261 руб. тощо. Цінова політика та рівень цін, які діяли у республіці у першій половині 1950-х рр. давали можливість викладачам краще забезпечувати себе продуктовими і промисловими товарами, порівняно із серединою 1940-х рр. Так, навіть при мінімальному окладі представник науково-педагогічної інтелігенції міг собі дозволити більш менш пристойно вдягнутись та заповнити продуктовий кошик.

З огляду на стан справ у повоєнний період та порівнюючи винагороду за працю серед різних категорій населення, платня професорсько-викладацьких кадрів ВНЗ була вищою, ніж у робітників. Наприклад, середньомісячна зарплата робітників у народному господарстві в 1950 р. складала 646 руб., в 1955 р. - 711 руб. Советская жизнь. 1946-1953 гг. / Сост. Е. З. Зубкова, Л. П. Кошелева, Г. А. Кузнецова. - М. 2003. С. 501 - 502. Потрібно зазначити, що в усьому світі ситуація, коли люди високоінтелектуальної праці мають винагороду за працю що у кілька разів більшу, ніж особи фізичної праці, є нормальною і вказує на те, що держава піклується про інтелектуальний потенціал країни.

У досліджуваний період для матеріального й морального заохочування науково-педагогічної інтелігенції поширеним явищем були різного роду звання, премії та нагороди для вчених, провідних професорів, викладачів та для тих, хто відрізнявся особливою політичною лояльністю. Щоб забезпечити стабільний достаток тієї частини науково-педагогічної інтелігенції, яка намагалась виконувати настанови партії, існувала спеціальна система державних замовлень, а, відповідно, й одержання високих гонорарів. Партійні структури щедро винагороджували тих, хто у своїх статтях та виступах критикував або вихваляв вказаних партією осіб. Так, позаштатні лектори, які мали вищу освіту, одержували до 120 руб. за кожну прочитану ними лекцію. Поряд з цим, для того, щоб надати статті або виступу більшої достовірності, залучались відомі імена з кола науково-педагогічної інтелігенції. Наприклад, за статтю професора Лебедєва на тему «Слава і гордість вітчизняної науки», йому, як автору, було виписано 500 руб. Научные кадры в СССР. Сборник документов и справочных материалов/ Под. ред. акад. А.В. Топчиева. М., 1959. - С. 184 Потрібно зазначити, що для пересічного міського жителя ця сума дорівнювала місячній заробітній платні.

Загалом заробітна плата науково-педагогічної інтелігенції протягом повоєнного десятиріччя зростала, але система розподілу товарів, яка діяла у СРСР, не всім громадянам забезпечувала високе соціально-побутове становище. Наявність грошей у особи не завжди означала можливість придбати продуктові та промислові товари. Як зазначає Г. Андрєєвський, нові умови життя вимагали і нових слів, а також застосування хоча і старих слів, але в новому значенні. Товари стали не «продавати», а «відпускати», придбання їх стало не «купівлею», а «отоварюванням», пояснювалось це дефіцитом і картками. На картки не можна було «купити». Проблема полягала в тому, щоб в магазині був той товар, який вказано в картці. На жаль, таке було не завжди і не всюди. Андрреевский Г. Москва 20 -30 -ые годы. М., 1998. - С. 312.

У 1944 р. в УРСР було запроваджено карткову систему, яка не забезпечувала повноцінного харчування професорсько-викладацьких кадрів, але надала змогу отримувати продукти в мінімальній кількості. Продовольча диктатура завжди розглядалася партією як засіб повного контролю над масами. Для міського постачання в післявоєнний період був характерним дефіцит товарів. У містах мали місце величезні черги за хлібом, бракувало цукру та інших продуктів харчування.

Норми постачання за картками були диференційовані за соціально-виробничим принципом. Інтелігенція, до якої і належав весь склад професорсько-викладацьких кадрів належала до невиробничого прошарку населення, тому займала дещо гірше становище у радянській соціально-розподільчій ієрархії.

Існувало кілька видів карток: робітничі картки І і II категорій, спеціальні картки для службовців, а також талони на дітей і утриманців. Альтернативою картковій системі і закритому розподілу були також державні комерційні магазини, в яких можна було купувати товари без карток, але за більш високими цінами, що було, по суті, державною спекуляцією. Товари широкого вжитку - мило, сіль, сірники тощо - були також майже недоступними для пересічного городянина. Централізований розподіл товарів безпосередньо впливав на формування соціальної ієрархії всередині суспільства. Найвищі сходинки займали представники партійної радянської верхівки.

Науково-педагогічна інтелігенція, як правило, отримувала картки II категорії. Норми відпуску продуктів за цими картками різнилися, наприклад, тим, що денна порція хліба за карткою І категорії становила 800 грамів, а ІІ-ї - лише 600. Ціни на карткові продукти були порівняно низькими і фіксованими. Щодо інших продуктів, то викладач вищого навчального закладу, наприклад, міг отримати щомісяця на одну особу: м'яса - 180 гр., жиру й цукру - по 400 гр., круп і макаронних виробів -1 кг 200 гр. Ці продукти не вирішували проблеми скрутного матеріального становища, але певним чином підтримували прожитковий мінімум. До того ж, продукти видавали лише персонально, водночас багато науковців мали родини. Тільки штатні викладачі стаціонару отримували хлібні і робітничі картки. Повоєнна Україна: нариси соціальної історії (друга половина 1940 -х- середина 1950-х рр..): Колективна монографія Ч 1,2. - К.: 2010. - С.185. Якщо викладач переходив на погодинну оплату праці, він втрачав право на картки. Непоодинокими були перебої з постачанням продуктів за картками серед інтелігенції. Так, у доповідній записці про роботу Вінницького державного педагогічного інституту наголошувалось: «Студенти і професорсько-викладацький склад не одержують хліба по 1-2 дні, не дивлячись на те, що інститут своїм транспортом возить борошно на хлібний завод безкоштовно. Професорсько-викладацький склад за січень-лютий 1945 р. зовсім не одержав борошна, крупи і жирів, що дуже позначилось на їх матеріальному становищі». Повоєнна Україна: нариси соціальної історії (друга половина 1940 -х- середина 1950-х рр..): Колективна монографія. Ч 1,2. - К.: 2010. - С.186. Додатковим джерелом харчування для науково-педагогічної інтелігенції були базари і комерційні магазини, які торгували продуктами харчування за підвищеними цінами.

Поставлені у важкі соціальні та економічні умови, деякі із вчителів не витримували і порушували норму професійної моралі йшли на шлях незаконного заробітку: завищували оцінки» виписували свідоцтва про освіту учням, які не закінчували навчальний заклад, спекулювали державними фондами підручників та зошитів. Ф.Р. 4897. - Оп.1. Спр. 250. - Арк. 119. Зрозуміло, таких учителів були одиниці, більшість же патріотично виконували свій професійний обов'язок, як і мільйони інших громадян.