Консервація і реставрація бібліотечних фондів

Джерелами мікологічного пошкодження документів можуть бути зовнішнє середовище (пил повітря, вода, уражені матеріали, людина) або сам папір, який уражається спорами грибів у процесі його фабричного виготовлення. Ферментативне руйнування грибами клітковини паперу, наповнювачів та клейких речовин, а також інших документних матеріалів призводить до втрати ними експлуатаційних властивостей. Матеріали змінюють колір, стають ламкими, деформуються, розпадаються, відбувається згасання тексту. Внаслідок додаткового зволоження паперу водою, що виділяють гриби, а також ослизнення клітковини під дією целюлозоруйнівних ферментів окремі аркуші документа можуть склеюватися, утворюючи зцементовані блоки (це найбільш характерно для крейдяного паперу) [2, с. 128].

Ураження документів плісеневими грибами завжди супроводжується утворенням на їхніх поверхнях різноколірних пігментних плям. Документи можуть пошкоджуватися комахами. Комахи руйнують шкіряні оправи документів, папір, картон, а також дерев'яні стелажі, шафи, підлогу. Характерними прикметами пошкодження комахами документних матеріалів є наявність глибоких ходів, отворів, бурового борошна. Найбільш розповсюджені у фондосховищах шкіроїди, шашелі (переважно хлібні), а при підвищеній вологості у приміщенні - лусочниці [26].

Велику шкоду документам іноді завдають таргани, які вигризають ділянки палітурок, особливо коленкорових та шкіряних, а також забруднюють документи кислими продуктами життєдіяльності. Шкідливі комахи заносяться у фондосховища з одягом, взуттям, потрапляють разом з ураженими документами, залітають через відчинені вікна; їхні яйця можуть проникати в приміщення разом з пилом зовнішнього повітря.

Гризуни пошкоджують документи під час пошуків їжі, яку знаходять у вигляді рослинних або тваринних клейких та наповнювальних речовин. Крім того, вони можуть руйнувати документи внаслідок своїх фізіологічних особливостей - потреби сточувати об тверді поверхні різці, що швидко ростуть. Нерідко для влаштування своїх гнізд гризуни використовують дрібно погризений папір. Боротьба з гризунами дуже складна через їхню надзвичайну плодючість та обрання для житла темних і заглиблених місць, куди людині дістатися важко.

Санітарно-гігієнічний режим зберігання документів має й медичний аспект, пов'язаний з можливістю існування у сховищах шкідливих для здоров'я людини хвороботворних бактерій та плісеневих грибів. Комахи та гризуни можуть бути розповсюджувачами небезпечних для людини інфекцій.

Проблема захисту документних фондів від біопошкоджень може бути розв'язана лише за умови комплексного застосування профілактичних та винищувальних засобів боротьби з біошкідниками. Головну роль в інтегрованій системі захисту фондів від біопошкоджень мають відігравати профілактичні заходи, практичне виконання яких не становить особливих труднощів, - вони доступні для всіх бібліотек і архівів. Один раз на місяць, у санітарний день, обов'язково здійснюють санітарно-гігієнічну обробку приміщень, документів, каталогів і картотек [7] .

Знепилювання документів і полиць стелажів здійснюють безпосередньо після загального прибирання приміщень. Роботу виконують пилососом або ручним способом. Мікологічний та ентомологічний нагляд за станом фондів здійснюють шляхом систематичних профілактичних оглядів приміщень фондосховищ та документів. Гігієнічне очищення документів від забруднень, дезінфекція та дезінсекція є дозволяють запобігти розповсюдженню біологічних шкідників у сховищах бібліотек. Боротьба з біологічними шкідниками здійснюється переважно хімічними методами, оскільки фізичні методи потребують складного технічного обладнання й великих фінансових витрат. У разі масового ураження фондів для загальної дезінфекції та дезінсекції фондосховищ залучають фахівців санітарно-епідеміологічних або спеціальних карантинних служб.

Будь-які екстремальні ситуації - пожежа, повінь, землетрус або порушення цілісності будівлі, аварія сантехнічних комунікацій - призводять до швидкого й раптового пошкодження документів. Якщо екстремальні ситуації спрогнозувати неможливо, але протипожежні умови у бібліотеках повинні бути створені належним чином, тому що втрати можуть бути непоправними. Зараз розроблено багато інноваційних ефективних технологій збереження документів, у т.ч. і під час аварійних ситуацій [10, с. 99-110].

Таким чином, документи на будь-яких носіях руйнуються з віком навіть в ідеальних умовах зберігання. Цей процес можна істотно уповільнити, усунувши його причини, прийнявши запобіжні засоби, які є суттю консервації документа. Це режим зберігання документів, який полягає перш за все в підтримці оптимальної температури і вологості повітря; світловий режим, оскільки надмірну дію світла прискорює руйнування паперу. Санітарно-гігієнічний режим зберігання оберігає документи від біопошкоджень і міст забруднень, що негативно впливають на пігменти, каталізующих руйнівні хімічні процеси, сприяючих зараженню книг бактеріями, що містяться в повітрі, грибами і т.д. Тому гігієна фонду включає знепилювання, дезінфекцію, дезінсекцію і очищення документів, методика яких детально викладена у відповідних інструктивно-методичних матеріалах.

Сьогодні ці поради не зовсім коректні відносно бібліотечних працівників, багато чого не залежить від них зовсім, але працівники бібліотек повинні знати нормативні вимоги щодо збереження, використання, копіювання та транспортування документів і дотримуватися них.

2.2 Сучасні методи консервації документів

Не всі бібліотеки та архіви можуть запобігти зношенню фондів та уповільненню процесу руйнування, а кошти на проведення трудомісткої й дорогої роботи з консервації мають лише поодинокі установи. Тому збереження інтелектуального надбання країни шляхом перенесення його на інші носії інформації стає все актуальнішим.

У світовій практиці розрізняють два підходи до забезпечення збереження документа: 1) збереження власне документа; 2) збереження інтелектуального змісту документа. Другий підхід зв'язаний з використанням технологій переформатування, тобто перенесення інформації з одного носія на іншій.

Видів збереження документів дуже багато. Перенесення інформації з паперового носія на інший коштує досить дорого, крім того, неможливо зовсім уникнути негативного впливу на друковану продукцію. Тому варто дуже відповідально підходити до відбору документів. Необхідно точно визначити, чи є документ рідкісним або унікальним, як часто він використовується, чи є ще його примірники в цій або в інших бібліотеках, чи був він збережений на іншому носії. Все це дасть змогу уникнути зайвої витрати коштів і часу на опрацювання, а також - що найважливіше - звести до мінімуму шкоду, що завдається при цьому друкованим виданням [30, с. 28-29].

Сьогодні існують три основні методи копіювання документів: ксерокопіювання, мікрофільмування та оцифровування. Розглянемо переваги і недоліки кожного з них.

Ксерокопіювання не забезпечує збереження друкованої продукції. Копіювальні апарати плоскісного типу (а саме вони найпоширеніші в бібліотечних і архівних установах) піддають документ сильному механічному навантаженню, а це призводить до неминучого пошкодження палітурок. Щоб уникнути цього, потрібно надавати перевагу апаратам, що дають змогу копіювати розкриті томи зверху, однак такі машини коштують дорожче. Крім того, деякі види документів, наприклад, на пергаменті або веленевому папері, з сургучними печатками, в цінних палітурках, крихкі, документи великого формату, що перевищує розмір скла копіювальної машини, не підлягають копіюванню.

До позитивів ксерокопіювання можна віднести можливість відновлення відсутніх і пошкоджених сторінок, зберігаючи вид носія і формат оригіналу. Ксерокопіями можна замінити документи на ламкому або крихкому папері, цінні й рідкісні видання, щоб запобігти їхньому зношенню або ушкодженню. Суттєвим є й те, що для використання ксерокопій не потрібен спеціальний апарат і багато користувачів надають перевагу саме їм. До того ж, ксерокопія коштує дешевше, ніж мікрофільм або оцифровування і не потребує особливих умов зберігання [4].

Одним із перспективних заходів забезпечення довгочасної збереженості оригіналів документів є мікрокопіювання, яке дозволяє отримувати факсимільні відображення документів методом мікрофотографування.

Мікрокопії забезпечують доступ до тих документів, оригінали яких не можуть видаватися користувачам. Таке обмеження стосується документів, що постраждали: від екстремальних ситуацій; унаслідок інтенсивного старіння носія інформації або тексту; від механічного пошкодження через низьку якість матеріалів документів підвищеного попиту та недодержання правил користування, експонування, копіювання або транспортування.

Мікрофільмування здійснюється з метою можливісті багаторазового використання однієї копії, її компактність і довговічність, можливості одночасного доступу кількох осіб до матеріалу, що зберігається на копії, зниження вартості виробництва копії, обмеження доступу до оригіналів і продовження в такий спосіб терміну довговічності документів; створення копій особливо цінних документів, газет, генеральних каталогів та документів архівного (довічного) зберігання для захисту від втрат в екстремальних ситуаціях (техногенні та екологічні катастрофи, соціальні потрясіння, акти вандалізму тощо); забезпечення загальнодоступності інформації через користування робочими копіями мікрофільмів (мікрофішами); оперативний обмін інформацією між бібліотеками та архівами, заповнення лакун у колекціях та газетних зібраннях тощо; заощадження площ зберігання документних матеріалів завдяки великій інформаційній ємності мікроносіїв; упровадження механізації та автоматизації процесів зберігання, пошуку, розміщення та розповсюдження інформаційних ресурсів.

Мікрофільмування, мікрофотокопіювання зменшує у десятки та сотні разів копій (мікрофільмів) з різних оригіналів (рукописів, креслень, малюнків, друкарських текстів і т.п.). Застосування мікрофільмування призводить до скорочення розмірів сховища в середньому на 90-95%, забезпечує доступність для широкого кола читачів рідкісних видань, що мають велику історичну або художню цінність, і сприяє збереженню оригіналів документів, виключаючи можливість їх пошкодження від частого користування, дозволяє оперативно розмножувати копії мікрофільму і друкувати з нього копії документів, скорочує транспортні витрати (оскільки із застосуванням мікрофільмування значно зменшується вага і розміри поштових відправлень) [6, с. 11-12].

Метод мікрофільмування відомий досить давно, вже з початку 30-х років минулого століття архівні й бібліотечні матеріали почали переводити на мікроформи. Більш як 70-річний досвід успішного використання мікрофільмокопіювання в бібліотеках та архівах світу дає підстави вважати його найбільш економічним, надійним та дешевим засобом копіювання для страхового зберігання документів. Всі процеси мікрофільмування відпрацьовані, проблеми технологічного характеру, в основному, вирішені. Створення, дублювання і поширення документів на мікроформах економічно вигідне. Сам мікрофільм - дуже компактний носій (що важливо, зважаючи на хронічну нестачу приміщень для книгосховищ). Техніка мікрофільмування дозволяє отримувати мікрофільми з зменшенням більше ніж у 200 разів, у цьому випадку, наприклад, на одну мікрофішу можна зняти до 8 тис. книжкових сторінок, (тобто понад 10 томів БСЕ). Перспективним є застосування в обчислювальній техніці, зокрема для введення інформації з мікрофільму в ЕВМ і виведенні на мікрофільм. Ведуться дослідження з використання у мікрофільмуванні лазерних пристроїв носії мікрофільмованої інформації визнані у світі як носії для довгочасного зберігання документів.

Мікрофільмування має такі технологічні переваги: гарантований тривалий термін зберігання понад 100 років; збереження за мікрофільмом юридичних прав оригіналу; можливість швидкого тиражування; компактність при зберіганні у порівнянні з паперовим оригіналом; споживачам замість цінного або рідкісного оригіналу, що підлягає максимально тривалому зберіганню, надається його мікрофільм або виготовлена з мікрофільму ксерокопія, що запобігає зношенню оригіналу, його псуванню і розкраданню; здійснюється планомірний перехід до технології, яка передбачає одноразове копіювання оригіналу на мікрофільмуючому устаткуванні для виготовлення усіх подальших копій, зокрема паперових і цифрових; мікрофільм як аналоговий носій інформації при необхідності може читатися без використання спеціального устаткування; наявність міжнародних стандартів у галузі мікрофільмування забезпечує доступ до мікрофільмів, виготовлених у будь-якій країні світу; мікрофільми економічні у виготовленні, тиражуванні, розповсюдженні та зберіганні; мікрофільмування дозволяє досягти високої читабельності при найменших витратах; мікрофільм відноситься до довготривалих аналогових носіїв, чия доступність підтримується відносно недорогими ресурсами протягом тривалого періоду часу. За висновками американських фахівців, якісні архівні мікрокопії можуть зберігатися до 500 років за умов дотримання необхідного режиму зберігання; зберігання зображення на оптичному дискові коштує у 20 разів більше ніж на 35-мм плівці; сьогодні на ринку відсутні системи або форми зберігання цифрової інформації, які б точно відповідали вимогам архівного зберігання; технічна база мікрофільмування залишається колишньою впродовж вже кількох десятиліть, тоді як для підтримки довготривалого доступу до цифрових документів необхідні постійні внесення на перекопіювання її і оновлення цифрового носія, що своєю чергою необхідне для того, щоб він прочитувався новими програмно-апаратними засобами, які змінюються приблизно один раз на 18 місяців [27, c. 52-54].

До основних типів носіїв мікрофільмованої інформації належать мікрофільми рулонні, на яких кадри із зображенням текстових (графічних) сторінок документа розміщуються безперервно на всій довжині рулону (не менше 230 мм), та мікрофіші, що є плоскими форматними мікрофільмами у вигляді відрізка фотоплівки форматом 105 х 148 мм. Мікрофіші вміщують від 60 до 3 200 кадрів, на яких дискретно в заданій послідовності розташовують мікрозображення оригіналу. Перевагою рулонних мікрофільмів є можливість уміщувати великий за обсягом документ або повний річний комплект газет на одній-двох плівках, що дозволяє здійснювати пошук та відтворення окремих частин або публікацій без ризику їхньої втрати.

Завдяки компактності формату мікрофіш значно скорочується термін пошуку необхідної інформації та зменшується зношуваність носія; здешевлюється транспортування за межі бібліотеки або архіву; заощаджуються площі приміщень для зберігання мікрокопій. При цьому мікрофіші відзначаються економічністю виготовлення, а вартість апаратів для читання мікрофіш значно менша, ніж для читання мікрофільмів.

Комплект мікрофільмів, що виготовляються з метою забезпечення збереженості оригіналів документів, повинен складатися з мікрофільмів трьох поколінь: страхового негатива (перше покоління), що є архівною копією; робочого негатива (друге покоління), котрий використовується для подальшого тиражування негативів та позитивів; робочої копії (третє покоління), яка виготовляється з робочого негатива для використання читачами.

Найбільшого поширення в бібліотеках і архівах світу набуло мікрофільмування як форма створення страхових фондів особливо цінних документів та документів з недовговічною матеріальною основою, у першу чергу, - газет. Для виконання технічної частини створення страхового фонду прийнятна технологія гібридного мікрофільмування, тобто мікрофільмування у поєднанні з комп'ютерними системами обробки документів і забезпечення доступу до них, що дозволяє легко сканувати мікрофільми при реалізації так званого гібридного підходу, сенс якого полягає у мікрофільмуванні оригіналу документа з метою його збереження і у виготовленні цифрової копії з мікрофільму для забезпечення доступності інформації, що відображена в оригіналі документа. Мікрофільм залишається доступним для подальшого перенесення на електронні носії у будь-який час, що дає йому повне право на життя в електронну еру [30, с. 28-29].

У ХДНБ ім. В.Г.Короленка діє відділ друку і організації страхового фонду. Організація страхового фонду в ХДНБ здійснюється з метою виключення з процесу обслуговування читачів оригіналів документів особливого історико-культурного значення, охорони пам'ятників друку і писемності, документів підвищеного попиту, а також газетного фонду (газети ХУШ-ХХ ст.) незадовільного фізичного стану [19, с. 65-66].

Багатий досвід страхового мікрофільмування мають бібліотеки Російської Федерації [28, с. 24-26]. Оскільки усі процеси пов'язані зі створенням страхового фонду, дорого коштують, вони потребують дуже ретельного, сумлінного та професійного ставлення до цієї проблеми. Є надія, що питання збереження національного надбання бібліотек нарешті посядуть своє чинне місце в розвитку української культури.

Разом з цим, мікрофільми мають певні недоліки, пов'язані з уповільненням пошуку необхідної інформації, розташованої послідовно на довгій рулонній плівці, а також із збільшенням зношуваності плівки через такий послідовний пошук. Мікрофіші можуть використовуватися для мікрофільмування лише невеликих за обсягом документів. Розміщення одного документа на декількох мікрофішах суттєво збільшує ризик втрати його частини.

До недоліків цього способу збереження відноситься і те, що контролювати дотримання усіх вимог процесу мікрофільмування досить складно. Якість документа на мікроформі буває досить низькою, а перевірити її можна лише по закінченні всього процесу створення мікрофільму. При частому і тривалому використанні мікрофільм зношується, вкривається подряпинами, що негативно впливає на якість зображення. І все ж, коли йдеться про тривале збереження інформації, мікрофільмування може вважатися пріоритетним напрямом.

Оцифровування - засіб отримання та зберігання зображення документів методом комп'ютерних технологій. Інформація зберігається на магнітних або оптичних носіях. Оцифровування здійснюють за допомогою сучасних комп'ютерних технологій з використанням цифрових фотокамер або сканерів. Електронні (цифрові) зображення можуть бути виведені на дисплей комп'ютерного монітора та роздруковані на паперовому носії, дані з оцифровування зберігаються на магнітних або оптичних дисках. Оцифровування забезпечує швидкий доступ до інформації одночасно великої кількості користувачів, виконуючи при цьому функцію загальнодоступності [3, c. 6-10].

Національна парламентська бібліотека України з кінця 2004 року почала роботу з оцифрування документів у рамках реалізації "Програми збереження бібліотечних і архівних фондів на період до 2005 року". Проект "Пам'ять України" дозволяє зберегти інформацію та надає доступ до національного .культурного надбання. Здійснюється переведення в електронну форму документів з фонду відділу рідкісних і цінних книг, в основному видань "україніки" на кислотному папері, що мають незадовільний фізичний стан та користуються підвищеним попитом у читачів і не підлягають реставрації [29, c. 34-35].

Серед переваг цього методу - швидкий доступ до інформації великої кількості користувачів одночасно. Автоматичні засоби пошуку набагато полегшують як сам пошук, так і використання інформації. Сканування уможливлює отримання зображень, що не втрачають високої якості при використанні і багаторазовому копіюванні. Важливою є й можливість відновити або збільшити зображення за допомогою комп'ютера.

До недоліків оцифровування слід віднести: невирішеність питання довговічності електронних носіїв через порівняно невеликий термін використання електронних технологій для копіювання та зберігання документної інформації (з 60-х років XX ст.); високу вартість технологій перетворення та пошуку інформації; швидке старіння комп'ютерних технологій та необхідність заміни систем кожні 3-5 років, що не гарантує повноцінного перенесення інформації з обладнання старого покоління на нове; існування проблеми шкідливого впливу опромінення та тепла, що утворюються при роботі обладнання, а також ризику механічних пошкоджень документних матеріалів при використанні планшетних сканерів.

До того ж, цифрові носії документів не можна розглядати як факсимільні, оскільки при електронному скануванні не зберігається буквено-цифровий формат документа. При перетворенні ж сканованого документа в текстову форму за допомогою-комп'ютерних програм оптичного (лазерного) розпізнавання знаків не забезпечується абсолютна точність тексту. Для виправлення невірно зчитаних знаків потрібен певний час, при цьому не відтворюється факсимільне розташування сторінок оригіналу.

Метод збереження документів на електронних носіях, найпоширенішими з яких є оптичні диски, незважаючи на багато переваг, поки що не може розглядатися як оптимальний, коли йдеться про забезпечення довготривалого збереження інформації. Оптичні диски в основі своїй нестабільні, легко пошкоджуються. За даними американського журналу "US News" терміни існування носіїв інформації виглядають таким чином: магнітна стрічка - від 5 до 15 років; магнітна стрічка у касеті VHS - від 2-х до 10 років; СD-RОМ (фабрична штамповка) - від 5 до 50 років; стрічка для мікрофільмування - від 10 до 20 років; плівка для архівного мікрофільмування - від 100 до 200 років; високоякісний папір - до 100 років; спеціальний папір - до 500 років [3, c. 36] .

Варто пам'ятати і про моральне старіння устаткування, програмного забезпечення. З часом припиняється виробництво зчитуючих пристроїв, а старе програмне устаткування стає непридатним для роботи на комп'ютерах нового покоління. Все це потребує періодичного перенесення архівних копій на нові носії. Не вирішені також і юридичні аспекти використання цифрових копій.

Тому, сьогодні цифрова технологія розглядається як доповнення до технології мікрофільмування. Вона вважається перспективною для зберігання інформації в найбільш компактному форматі, а також для швидкого передавання великих обсягів документної інформації широкому загалу користувачів у світі одночасно. Хоча одночасне створення страхових мікрофільмів для довготривалого збереження і цифрових копій для широкого доступу до інформації стане оптимальною стратегією забезпечення зберігання документів.

2.3 Превентивна, фазова консервація як технологія збереження документів

Традиційні масові методи забезпечення збереження не завжди можуть бути дієвими. Тому необхідно розробити нові підходи. У останні десятиліття пріоритети віддаються формам превентивної консервації, яка дозволяє максимально підвищити збереження можливо більшої кількості документів з мінімальним втручанням в структуру самих документів, і, відповідно, досягти найбільш економічної форми роботи.

У Україні превентивною консервацією як самостійним напрямом діяльності в області забезпечення збереження документів стали займатися порівняно недавно. Якщо взагалі звернутися до історії вивчення проблеми, то дослідження переваг профілактичних заходів в справі забезпечення збереження носили лише епізодичний характер. Одними з перших бібліотекознавців, які включили в круг своїх наукових інтересів вивчення питань впровадження запобіжних засобів в забезпеченні збереження, були Л.Б.Хавкіна і Ю.В.Григорьев. Проблеми ефективності профілактичних заходів в своїх дослідженнях зачіпали і такі учені, як, Ю.Н.Столяров, М.П. Васильченко, Ю.П.Нюкша, Д.П.Эрастов, С.А.Добрусина, О.И.Перминова,, В.П Леонов та ін. Великий внесок до вивчення даної наукової тематики внесли праці відділів консервації крупних бібліотек:

Само поняття "превентивна консервація" введене в практику забезпечення збереження зарубіжними дослідниками в кінці 80 - початку 90 -х рр. минулого сторіччя. Найбільший внесок до розвитку цього напряму внесли фахівці інституту консервації ім. П.Гетті (США), Північно-східного центру консервації документів (США), а також Дж. Бенкс (Канада), П. Уотерс (США), Р. Харви (Австралія), А.Джованини (Швейцарія) [25, с. 30].

Але, на жаль, комплекс проблем по превентивній консервації розглядався різними фахівцями ізольовано, без активної участі бібліотечних працівників. Не дивлячись на підвищення інтересу до проблеми превентивної консервації, багато сторін цього процесу вивчено ще недостатньо, до теперішнього часу не визначено місце і значення форм превентивної консервації в справі збереження документів. Наявний досвід практичної діяльності бібліотек в цьому плані поки що, по суті, не вивчений, не узагальнений і не проаналізований. Зараз в Україні займається цією проблемою НБУ ім. В.І. Вернадського, яка здійснила величезний об'єм робіт по ліквідації наслідків аварії тепломережі.

Термін "превентивна консервація" є багатозначним, але в основному використовується в сенсі профілактики, яку можна порівняти з профілактичною медициною. Превентивна консервація - це система заходів, що забезпечує комплексний захист документів, направлений на уповільнення процесів старіння шляхом створення і підтримки нормативних умов зберігання і використання фазової консервації.

В середині сімдесятих років XX століття Служба Консервації Бібліотеки Конгресу США розробила програму по забезпеченню збереження під назвою "Фазова консервація". Ідея фазового зберігання полягає в тому, що пошкоджені книги поміщаються в спеціальні мікрокліматичні контейнери, що виготовлені по розмірах кожної книги, захищають видання від дії зовнішнього середовища до його реставрації. У такому контейнері книги можуть бути видимими, вивчатися, видаватися користувачам. Цей підхід є розділення на фази складових частин всіх потреб в забезпеченні збереження документів, пов'язаних як з навколишнім середовищем, так і зі всіма методами обробки. Перша фаза ставить за мету збереження істотної частини книжкових зібрань, друга - забезпечення збереження кожного окремого екземпляра.

Фазова консервація (яка пізніше отримала назву "превентивною") має великий сенс, оскільки якщо правильно її проводити, то всі проблеми, що зачіпають навколишнє середовище, безпеку, надзвичайні ситуації і готовність до них, догляд за колекціями - розглядаються на єдиній основі, а не окремо. Сьогодні фазова консервація практикується в багатьох бібліотеках миру, спираючись на досвід, отриманий під час флорентійської повені 1966 р [25, с. 28] .

У США одним з перших хранителів, які усвідомили значення розміщення книг в контейнери, був Уїллмен Спон. У 1956 р. він перейняв цей спосіб для Філадельфійського філософського товариства.

Після впровадження фазової консервації в Бібліотеці Конгресу в середині сімдесятих, Дон Етерінгтон виготовив перші зразки контейнерів і почав навчати персонал. Було зроблено безліч типів - від футлярів до коробок різних конструкцій. Зараз багато бібліотек, що мають підрозділи консервації, успішно виготовляють коробки уручну, у тому числі і Нью-йоркська публічна бібліотека, де при виробництві коробок ручної роботи використовуються комп'ютерні програми для їх конструювання. Якби після середини сімдесятих років в цьому напрямі працювали б у всьому світі, концепція фазової консервації значно вплинула б на проблему збереження рідкісних і крихких бібліотечних документів, але така технологія не була розвинена, упор як і раніше робився на підтримку методу масової нейтралізації кислотності.

Після однієї з самих руйнівних бібліотечних пожеж останнього сторіччя (1988 р.) фазова консервація успішно застосовується в Бібліотеці Академії наук (БАН) в Санкт-Петербурзі. Була спеціально розроблена нова технологія для захисту багатьох тисяч пошкоджених книг в індивідуальних контейнерах, зроблених за розміром кожної книги. БАН, отримавши фінансову підтримку від Програми грантів Гетті, використовує унікальну технологію автоматичного виготовлення контейнерів - вона винайдена сином всесвітньо відомого фахівця в області консервації документів Пітера Уотерса спеціально для відновлення фондів БАН. Виготовлені на замовлення індивідуальні контейнери, з допустимим відхиленням від вимірів 1 мм, випускалися з продуктивністю 200 і більш одиниць в день [25, с.31].

Бібліотека Конгресу, Королівська Бібліотека Данії і університет Утрехтський - всі вони придбали верстаки з програмним управлінням фірми СМI. У Шотландії привернули англійську фірму для проектування такого ж верстаку для Національної Бібліотеки; аналогічна машина була встановлена і в Британській Бібліотеці.

Ця високоефективна автоматизована технологія - це рух вперед в порівнянні з дорогим ручним виготовленням, оскільки її метою є просто захист великої кількості уразливих і пошкоджених книг і від фізичного псування і від впливу навколишнього середовища. Одна з самих руйнівних дій на книгу відбувається в результаті їх поганого вмісту в сховищах, де книги різного формату на полицях спираються один на одного, і відбувається сильна деформація блоків і палітурок. Зроблені на замовлення контейнери повністю запобігають подібним пошкодженням, незалежно від того, чи будуть книжкові контейнери притулятися до інших чи ні, тому як книги зберігатимуться в них, ніяк не деформуючись.

Ще одне досягнення цієї технології полягає в тому, що використовується тонкий архівний картон, що додає приблизно 4 мм до товщини книги, - зберігаючи дорогоцінний простір полиць і займаючи значно менше місця, чим нова палітурка, і за набагато менші гроші. Зібрання рідкісної книги БАН чикають реставрації, а для цього потрібен час, тому книги зберігаються в спеціальних контейнерах, що захищає їх від подальшого руйнування і негативної дії навколишнього середовища.

Таке рішення проблем БАН вже використовують повсюдно, оскільки СМI поставляє виготовлені на замовлення контейнери в декілька сотень бібліотек по всьому світу. Пітер Уотерс вважає неможливим обробляти і зберігати всі зібрання однаковим чином. Він пропонує піддавати консервації саме ті документи, які хоч би раз були запитані користувачами. Політика перекладу на інші носії ґрунтувалася б на "збереженні на вимогу", а не на мікрофільмуванні або перекладі в електронні форми. П. Уотерс розробив конкретну схему роботи такого центру [25, c. 32-33 ].

Тому прийняття принципу фазової консервації і послідовний розвиток автоматизованої системи виготовлення контейнерів для рідкісних або крихких книг і інших неміцних матеріалів виглядають дуже перспективно.

Таким чином, консервація документів - це створення умов, що забезпечують їх довготривале зберігання. Реставраційні роботи найчастіше здійснюються через необхідність консервації документів.

3. Реставрація документів: ОСНОВНІ ПРАВИЛА И МЕТОДИ

При работе с фондами постоянно выявляются книги, журналы, газеты и другие документы, имеющие различные повреждения: выпадающие листы и тетради, листы с разрывами и утратами отдельных частей, издания, разрушившиеся вследствие естественного старения бумаги, поврежденные насекомыми, плесневыми грибами.

Старінням називають процес незворотних змін властивостей об'єкта під час його зберігання та використання. Старіють усі матеріальні об'єкти. Швидкість старіння і руйнування документів залежить від багатьох факторів. Важливими є такі: світові умови середовища; температурно-вологісні умови середовища; хімічний склад середовища; біологічний фактор; склад матеріалів документа.

Перші чотири називають факторами зовнішнього середовища, останній - внутрішнім фактором. Старіння документів рідко буває породжене однією причиною. Найчастіше на нього впливає сукупність різних факторів, що дають складну загальну картину руйнування.

Пошкодження бувають механічні, біологічні і фізико-хімічні. При механічних пошкодженнях у документів можуть бути розриви, втрати частини документа, перегини, переломи, складки, проколи, забруднення. В цьому випадку рекомендовано відновити втрачені частини, закладення розривів. При біологічних пошкодженнях здійснюється пошкодженням комахами та гризунами, у результаті чого відбувається загальне ослаблення, розпад документа. В цьому випадку необхідно відновити втрачені частини з обов'язковим зміцненням документа про клеєнням або дублюванням на інший папір. Фізико-хімічні пошкодження - це пошкодження бактеріями та грибами, потемніння, ламкість, випадення паперу, вицвітання тексту, у результаті чого відбуваються глибокі зміни у папері документа, тому слід відновити втрачені частини з обов'язковим зміцненням документа про клеєнням або дублюванням на інший папір. Поврежденные издания следует реставрировать во избежание их дальнейшего разрушения [17].

Сучасний папір при зберіганні кожні 7,5 років втрачає 50% своїй первинній міцності на злам. Без додаткових заходів по стабілізації паперової основи книг бібліотеки скоро не зможуть видавати читачам велику їх частину (особливо виданих в першій половінні 20 в.) унаслідок їх часткового, а в окремих випадках і повного руйнування. Стабілізація полягає в спеціальній обробці документів, що уповільнює його старіння і що запобігає пошкодженням. Необхідно максимально зберегти автентичність документа після реставрації, тому заздалегідь вивчаються стан пам'ятника, динаміка змін від дії навколишнього середовища і матеріалів, з яких виготовлений документ, оскільки папір, шкіра, пергамен, фарби, чорнив, клеї знаходяться у взаємному зв'язку, руйнування одних надає вплив на ін.

Комплексного аналітичного методу контролю ступеня руйнування матеріалів немає, хоча деякі технології відомі досить добре і з успіхом застосовуються фахівцями. Враховуючи дефіцит в бібліотеках сучасного устаткування і, як правило, мінімальну кількість матеріалу, яку можна використовувати для аналітичного дослідження, перевагу слід віддавати неруйнуючим методам контролю, що значно звужує область застосування методик, використовуваних в інших наукових установах. Попереднє обстеження документів проводять фахівці наукових підрозділів з метою визначення ступеня його руйнування і підбору оптимально можливих методів консервації, вироблення рекомендацій для художників-реставраторів [21, с. 10-13].

Як і будь-яка інша діяльність, реставрація має об'єкт відновлення і мету, відповідно до якої здійснюється цей процес. У відповідності до цільового призначення, реставрація вирішує такі завдання: відновлення фізичної цілісності документа; усунення причин швидкого старіння документа (активні хімічні речовини, біологічні шкідники, механічні навантаження); відновлення міцності паперового носія; усунення причин, що викликають спотворене естетичне сприймання документа.

У вирішенні конкретних завдань реставрація дотримується обумовлених принципів. Принципи реставрації виражені такими основними положеннями. По-перше, до реставрації вдаються у випадках її неминучості. Найчастіше це відбувається тоді, коли зруйнування документа не дозволяє далі його використовувати, якщо існує небезпека втрати цілісності документа, наявні ознаки прискореного руйнування. По-друге, реставрація недопустима без належної кваліфікації виконавця, без знання природи, структури, властивостей документа, характеру впливу застосованих речовин та способів обробки. По-третє, реставрація повинна здійснюватися за попередньою кваліфікаційною оцінкою стану і особливостей документа.

У реставрації слід додержуватися принципу "не шкодити". Не допускаються реставраційні втручання, небезпечні для цілісності документа, перекручення його змісту або прискорення старіння.

Реставрація имеет целью исключить или приостановить процесс разрушения, возвратить документу некоторые утраченные им свойства, придать прочность и эластичность бумаге, дополнить утраченные части материалом, не уступающим по свойствам материалу оригинала. Реставрація недопустима без точного знания природы, структуры и свойств документа, характера действия применяемых при реставрации веществ и методов обработки. Особое внимание следует уделять выбору материалов. Желательно, чтобы они были по природе и внешнему виду такие, как в реставрируемой книге. В дальнейшем может возникнуть необходимость повторной реставрации, поэтому все операции по укреплению, восстановлению утраченных частей бумаги, кожи, пергамена должны быть обратимыми, т. е. обеспечивающими возможность удаления всех материалов предыдущей реставрации без ущерба для книги [16, 247-264].

За умов дотримання режиму зберігання особливо цінні документи, як правило, не потребують спеціальної консерваційної обробки, оскільки носієм інформації здебільшого є тривкий ганчірковий папір, а доступ читачів до них обмежений. Будь-яке пошкодження таких документів є свідоцтвом недбайливого поводження з ними або результатом некваліфікованого відновлення.

Консерваційно-відновлювальні роботи щодо особливо цінних документів пов'язані з певним ризиком, оскільки старовинні природні матеріали (ганчірковий папір, пергамен, шкіра рослинного дублення та ін.), що руйнуються, іноді намагаються врятувати або зміцнити за допомогою нових синтетичних речовин та клеїв. їхня фізико-хімічна взаємодія може спричинити нові пошкодження та погіршення загального фізичного стану документа, що, у свою чергу, потребує реставрації та консервації, які дорого коштують. Тому, визначаючи доцільність та методи консерваційно-відновлювальних робіт щодо особливо цінних документів, слід пам'ятати головний принцип реставрації "Головне - не зашкодити" [9, с.99].

Реставрація документів, у яких чергуються повністю зруйновані та частково пошкоджені ділянки паперу, пов'язана з великими труднощами. Пошкодження хімічні спричиняються кислотами, лугами, солями. Дія кислих газів помітніша на краях аркуша, що мають підвищену крихкість, жовтизну. Пошкодження водою легко визначається за слідами підмочування, розмитим текстом, деформацією паперу. Намокання паперу часто призводить до "цементування" документів - склеювання окремих аркушів у монолітний блок. Пошкодження вогнем мають типові зовнішні ознаки: сліди обвуглювання, сажеві забруднення, пошкоджений текст.

Дія руйнівних факторів змінює структуру паперу, призводить до деструкції органічних речовин документа та утворення продуктів розпаду. Подальше зберігання і використання таких документів загрожує повним зруйнуванням. Тому реставраційні роботи по можливості слід розглядати як невідкладні [22, с.8].

Реставрація має на меті не тільки припинити процес руйнування, але і повернути документам деякі втрачені ним властивості, доповнити зруйновані частини матеріалом, не поступливим матеріалу оригіналу. Надалі може виникнути необхідність повторної реставрації, тому всі операції повинні бути оборотними, тобто що забезпечують можливість видалення матеріалів попередньої реставрації без збитку для книги.

Якщо у документів немає пошкоджень, достатні промивка дистильованою водою, нейтралізація надмірної кислотності, створення лужного резерву, блокування дії іонів важких металів, введення в основу документа безпосередньо або через клеї різних біоцидів або репелентів, дезінфекція і дезінсекція. Коли є пошкодження, проводиться відновлення і (або) поліпшення експлуатаційних властивостей, а також форми і зовнішнього вигляду документа.

Існують загальновизнані і широко використовувані ручні, так звані класичні методи реставрації. Крім того, в кінці 20 в. стали застосовуватися механізовані методи реставрації. Їх вибір визначається реставратором для кожного конкретного випадку.

Документи реставрують шляхом їх очищення, відтворення первинної форми і зміцнення. Видалення забруднень має на увазі механічне, хімічне або ферментне очищення. Для зміцнення основи документів та з метою попередження розпаду паперової основи документів, особливо виконаних на газетному папері,, що реставруються, застосовуються ламінування (напластовування) і імпрегніровання (просочення полімерними матеріалами). Це сприяє зміцненню основи документа, підвищує його біостійкість, зберігає читаність тексту.

Складною і трудомісткою є робота з відновлення і закріплення текстів. Відновлення згаслих текстів, особливо цінних документів, провадиться в лабораторіях, де документ освітлюється інфрачервоними чи ультрафіолетовими променями внаслідок чого текст стає придатним для читання і може бути сфотографований. Роботи такого характеру вимагають відповідного обладнання та кваліфікації фахівців. Згаслі (погана видимість) тексти, виконані різними барвниками (чорнилами, олівцем та ін.), обробляються спеціальними стабілізаторами (хімічні розчини, зміцнюючи барвники). Рецепт стабілізатора залежить від якості барвника, що зобов'язує реставраторів проводити попередні аналізи складу барвників [22, с. 33-34].

Заповнити втрачені частини пошкодженого листа паперовою масою дозволяє так званий метод "доліва". Усунення невеликих механічних пошкоджень документа - це ремонт.

Якщо відновлення міцності досягається однією операцією, не рекомендується застосовувати для багаторазового зміцнення кілька засобів одного призначення.

Усунення зношених оригіналів фрагментів допустиме лише у тих випадках, коли вони не несуть інформації, та їх втрата не впливає на загальний стан документа.

Реконструкції підлягають втрачені фрагменти, що не збереглися, але необхідні як складові частини для забезпечення міцності фізичної цілісності зовнішнього вигляду документа. Реконструйовані об'єкти не варто спеціально маскувати під справжні частини документа тонуванням, штучним старінням або іншими прийомами. При виборі реставраційних матеріалів і речовин перевага віддається міцним, довговічним, нешкідливим.

Застосування у реставрації неперевірених способів, а також матеріалів та препаратів невідомого складу, не допускається. При реставрації документа особливої уваги повинно надаватися збереженню тексту. Всі частини і фрагменти документа, які несуть інформацію, повинні залишатися недоторканими.

Основний критерій реставрації - якість відновлювальних робіт. Кількісні показники реставрації та пов'язані з ними продуктивність, вартість, трудомісткість робіт відіграють другорядну роль при реставрації цінних документів і повинні оцінюватися з позицій якості та кінцевого результату.

Загальні принципи реставрації універсальні, фізичний стан та пошкодження документів завжди конкретні. У реставраційній практиці існують загальновідомі і широко використовувані методи і способи, які називають класичними. Проте варто пам'ятати, що універсальних методів реставрації, придатних для всіх випадків, не існує. У кожному конкретному випадку реставратори повинні творчо поєднувати обов'язкове додержання принципів реставрації з індивідуальним підходом до кожного документа, знаходити найбільш прийнятний для зруйнованого документа шлях відновлення [22, с. 23-25].

Таким чином, реставрація є важливою умовою відновлення і збереження пошкоджених документів. Реставраційні роботи завжди досить широко використалися, однак, на сучасному етапі вони набувають особливого значення, вимагають значного підвищення якості та збільшення обсягів через прискорення старіння паперу, шкідливого відношення до документів під час використання.

Висновки

Дослідження підтвердило, що питання консервації і реставрації є дуже важливими і достатньо проблемними, особливо для України. Якщо в всьому світу цю проблему практично вирішують на державному рівні, то в Україні вона тільки починається, що зовсім не відповідає вимогам часу. Практика показала, що вирішувати проблеми, пов'язані з забезпеченням консервації і реставрації документів, необхідно комплексно, на загальнонаціональному рівне.

Цілком очевидно, що першочерговим завданням є розробка і затвердження нової Національної програми збереження бібліотечних фондів. У сучасних умовах нестабільного і обмеженого фінансування це є досить складним завданням. Проте його слід вирішувати цілеспрямовано, за єдиним структурованим планом, використовуючи фінанси держави, регіонів, благочинних фондів, меценатів і спонсорів у досягненні мети. Підготовку Програми слід розпочинати з розробки і затвердження на державному рівні концепції збереження бібліотечних фондів. До розробки концепції і Програми збереження обов'язково слід залучити провідних спеціалістів національних, державних та інших бібліотек країни, які мають фонди з глибокою ретроспективою. Велику користь у зазначеному процесі нададуть і не бібліотечні фахівці, бо у розробці Національної програми збереження так само зацікавлені різні міністерства і відомства, установи та організації, які так чи інакше пов'язані з проблемами консервації і реставрації документів на різних носіях інформації. Національна програма обов'язково має бути довгостроковою і поступово охопити усі бібліотеки України будь-якого підпорядкування. Заходи по збереженню, що будуть закладені в Національну програму, мають сприяти розширенню доступу користувачів до інформації шляхом застосування сучасних засобів копіювання, консервації і реставрації документів.

Одним із головних принципів формування Національної програми має стати її комплексність. Використовуючи набутий досвід, а також досвід зарубіжних країн, зокрема Росії, вже зараз можна визначити основні розділи Програми. В рамках Програми (або окремо від неї) вбачається необхідною розроблення низки регламентуючих документів фондового спрямування. Це, зокрема. "Положення про бібліотечний фонд України". Серйозною проблемою є відсутність в Україні документів, що регламентують використання у бібліотеках друкованих видань, насамперед рідкісних і цінних. Адже дуже часто вимоги бібліотечних спеціалістів щодо обмеження користування раритетами, надання документів для копіювання за межами бібліотек користувачі вважають примхами бібліотекарів або навіть порушенням їх прав і спробою обмежити доступ до інформації. Саме тому конче необхідне розроблення регламенту "Використання документів постійного зберігання у бібліотеках України". Відповідний документ має визначити межі використання видань; умови видачі архівних видань з національних і державних книгосховищ, припустиму кількість копіювання, правила роботи з документами тощо. Він також має закріпити права та обов'язки бібліотечних фахівців і користувачів щодо забезпечення збереженості документів постійного ("вічного") зберігання. У відносинах з користувачами корисним було б також "Положення про книжкові пам'ятки".

На державному рівні необхідне затвердження такого документа як "Порядок створення страхового фонду документів, що є національнім науковим, культурним і історичним надбанням". Значною мірою ускладнює роботу бібліотек відсутність "Інструкції по вилученню документів з фондів бібліотек України". Саме відсутність її деінде створює конфлікти з контролюючими органами, та й певною мірою шкодить складу фондів.

В цілому, необхідна цілеспрямована діяльність по створенню належних умов для консервації і реставрації документів, особливо найважливішої частини національного надбання бібліотечного фонду. Консервації і реставрація - справа дуже серйозна, і до неї слід відноситися саме так всім тим, хто несе за це відповідальність. У суспільстві повинні існувати підтримка і можливість для постановки і обговорення спірних питань збереження - зокрема тих, які можуть бути полемічними, або провокаційними. Подібні дебати корисні і розумні, особливо для тих організацій, які із-за свого національного статусу і позиції вважаються здатними на керівництво і провідну роль в збереженні в цій країні.

Список використаних джерел

1. Библиотечная энциклопедия / Ред. Ю.А. Гриханов и др.; Рос. Гос. б-ка. - М.: Пашков дом, 2007. - 1299 с.

2. Васильченко М.П. Бібліотечні фонди: Навч. посіб. / М.П. Васильченко, Н.М. Кушнаренко, В.А. Мільман. - Х.: Основа, 1993. - 152 с.

3. Вебер Х., Дерр М. Оцифровка как метод обеспечения сохранности? // Научно-технические библиотеки. - 1998. - № 10. - С. 6-36.

4. Використання у бібліотеках сучасних технологій копіювання документів: Метод. поради. - Х.: ХДНБ, 2004. - 19 с.

5. Гигиена и реставрация библиотечных фондов: Практ. пособие / ГБЛ. - 2-е изд.. перераб. и доп. - М.: Книга, 1985. - 160 с.

6. Добрусина С. Обеспечение сохранности документов в век цифровых технологий // Бібліотечний вісник. - 2008.- № 3. - С. 11-15.

7. Дослідження впливу біоцидних препаратів на старіння реставраційних паперів: Метод. рек. / Держкомархів україни УНДІАСД; Ін-т мікробіології вірусології ім.. Д.К. Заболоцького НАН України; ВАТ "Український науково-дослідний ін.-т паперу"; Уклад.: О.П. Володіна, Н.М. Жданова, Л.М. Канарьова та ін. - К., 2005. - 35 с.

8. Збереження бібліотечно-інформаційних ресурсів України: нова політика і нові технології: Матеріали Всеукр. наук.-практ. конф., 20-22 листоп. 2006 р. / Харк. держ. наук. б-ка ім.. В.Г. Короленка; Уклад.: В.В. Мірошникова, О.П. Куніч. - Х., 2007. - 184 с.

9. Збереження документів у публічних бібліотеках Східної України: Огляд діяльності / Харк. Держ. Наук. Б-ка ім.. В.Г. Короленка; Уклад.: М.М. Задорожнюк, О.Б. Стогній. - Х., 2006. - 18 с.

10. Інноваційні технології збереження докуметних фондів: запобігання надзвичайній ситуації у бібліотеці, шляхи її подолання: Зб. Наук. Праць. Вип. 17 / НАН України. Нац. Б-ка України ім.. В.І. Вернадського, АБУ. - К., 2007. - 170 с.

11. Ковальчук Г. Створення електронних інформаційних ресурсів книжкових пам'яток в НБУВ // Бібліотечний вісник. - 2008.- № 3. - С. 3-10.

12. Консервация документов. Общие требования: ГОСТ 7-50-2002. Введен 01.01.2003 //Стандарты по библиотечно-информационной деятельности. - СПБ: Профессия, 2003. - 574 с.

13. Консервация документов. Термины и определения: ГОСТ 7.48-2002. Введен 01.01.2003 //Стандарты по библиотечно-информационной деятельности. - СПБ: Профессия, 2003. - 574 с.

14. Консервация и реставрация книг: Метод. рек. /Сост. Стеблевский В.И., Николаев Н.К. - М.: ВГБИЛ, 1987. - 210 с.

15. Мірошникова В. Комплексна система консервації та репрографії бібліотечних фондів в Україні: принципи організації // Бібліотечна планета. - 2006. - № 4. - С. 12-15.

16. Муха Л.В., Затока Л.П. Центр консервации и реставрации Национальной библиотеки Украины им. В.И. Вернадского: достижения, задачи, перспективы (к 15-летию создания) // Библиотеки национальных академий наук: проблемы функционирования, тенденции развития: Науч.-практ. и теорет. сб.; Вып. 5. - К., 2007. - С. 247-264.

17. Новікова Г.М. Збереження документів у бібліотеках і архівах: Метод. рек. - К., 2006. - 56 с.

18. Организация регионального центра консервации библиотечных фондов в библиотеке: Нормативно-технологическая документация /Рос. Нац. Б-ка; Сост. С.А. Добрусина, Е.С. Чернина. - СПб, 2001. - 52 с.

19. Проблеми формування та використання бібліотечних фондів публічних бібліотек України: Зб. наук. статей Всеук. наук.-практ. конференції директорів держ. та обл. універ. наук. б-к, 3-7 верес. 2007 р., м. Севастополь АРК. - К.: ДЗ "НПБУ", 2006. - 104 с.