Накриття на цій Денній башті, як і на Новій, немає. В західньому боці замку, коло башти Денної були чотири порохові льохи, забезпечені міцними залізними дверима [59, c. 273-279].

Далі на західному кінці замкових мурів стоїть велика башта, що значно виступає з ліній стін півкругом. У ній є кілька амбразур на значній висоті, а на самій горі, де мур попсувався бо на башті нема покриття, видно стрільниці. В опису замку 1544 р. цю башту названо Новою [57], побудовано її в 1542 р. Коли р. 1672 замок обложили турки, вони зруйнували його вибухом пороху, як це зазначено на плані 1672 р. Турки скоро тільки здобули замок, зараз-же заходилися відновлювати цю башту.

Далі за круглою великою баштою Рожанкою лінія стін повертає на північний захід. Тут був довгий високий будинок. Зовнішня стіна того будинку завдовжки 45 м. По середині тої стіни виступає мур півкружжям: тут була башта, що називалася, за описом 1544 р. «Мала», яка не збереглася до наших днів [2, c. 89-97].

Далі від наріжної (Нової) башти в напрямку до міста стояло дві башти «Мала» і «Рожанська». Ці башти, а також Ляцька й Нова виходили до місцевості рівної, де не було ні скель, ні ярів, і через це коло тих башт були викопані широкі два рови, на захист цього боку замку від ворожих нападів. Коло Рожанської башти була брама т. зв. Пільна з мостом (певне з таким, що піднімався). Браму збудовано давно. Тоді-ж, коли складався опис замку (1544 p.), архітект Іов Прет будував нову браму; коло тієї нової брами стояла башта Т. зв. «Стара Рожанська», дуже підупала; на ній не було жодної бійниці. Башту ту мали реставрувати, щоб вона захищала нову браму; у ній мав бути потайний хід до криниці. Далі за четвертою баштою була п'ята, що звалася «Нова», бо була збудована р. 1542. Ця башта стояла в західному куті замку й була з'єднана з другою баштою, що ніби підпирала її з боку замку і звалася Денною (Denna wieza). Ті башти з'єднувалися коридором з склепінням. На Денній башті на самій горі збудовано дерев'яну будку-сторожівню з 4-ма віконцями, - це була обсерваційна стійка, бо з цього пункту далеко було видно в бік Басарабії. Коли вороги підступали, ту будку легко було скинути. Також у баштах бійниці були заложені тонкими стінками, які можна було легко знищити, коли б треба було стріляти [63].

Рожанка башта на зовнішній вигляд зовсім така, як і Ляцкоронська : теж кругла, з таким верхом. З боку міста, з сходу, над вікном, обробленим тесаним камінням, вставлено кам'яну таблицю з таким написом: TVRIS CRESLAI ЕРІ VLADISLAVI ENSIS HVIVS СА STRI FVNDATO RIS IMPENSSIS EST FINITA 1505 [30, c. 317].

Цей напис дослідники кам'янецької старовини пояснювали так, що фундатором цієї башти був Креслав з Курозвенок, біскуп Вроцлавський або Куявський (1503 p.). Опис 1544 р. говорить, що цю башту збудовано давно й називано її тоді «Рожанка». Може бути, що збудовано її коштом епіскопа Креслава в кінці XV або на початку XVI ст. і реставровано в 1707 р. [7, c. 70-76].

Нижче од того місця, де була брама Станіслава Августа, стоїть коло річки башта, з'єднана з будуваннями колишньої брами. Збудовано її в XVI ст. і називалася вона «Водна». В ній колись було приладдя для подачі води з криниці чи з річки до замку.

Kругла башта велика трьохповерхова має конусовиде накриття цегляне з широким, значно випнутим над стінами ґзимсом з арочками, що спираються на кам'яні кронштейни. В деяких місцях цієї башти ще тримається старовинний тинк. Під вікном другого поверху з східного боку башти вставлено кам'яну таблицю з гербом. В опису 1544 р. ця башта називалася Ляцкоронською або другою Ляцькою [65]. Окрім башт, стін та льохів у замку були різні будинки житлові та господарчі , коло брами міської та башти Лянцкоронської був дім, де жив староста; далі в напрямку до брами Пільної були лазня та стайня [69].

Так звана башта «Колодязь» прикриває вирубаний в скалі колодязь, глибиною біля 50 аршинів і шириною 7,5 аршинів. На двох рівнях були влаштовані колеса ,які приводили в рух людською силою. Перша башта праворуч від воріт замку значно виходить за лінію стін на розі. Вона п'ятибока, вкрита пірамідальним ґонтовим дахом. На цій башті з сходу на кам'яній таблиці вирізано такий напис: «1544. DEVS ТІВI SOLI GLORIA IOВ PRAET. ARCHITECTOR»

З боку міста в замку по лінії замкових стін були, крім Рожанської башти, ще «Лянцкоронська» або «Друга Ляцька» і проти неї над скелею башта «Водна», в кінці замку «Чорна» башта. При в'їзді до мосту, що з'єднував замок з містом, була також башта (розібрана російським урядом). В замкових баштах мало не всі двері, вікна та бійниці були облицьовані тесаним камінням [11, c.70-71].

Отже, протягом свого існування з XII століття фортеця, будучи староруською оборонною спорудою, перебудовувалася з дерев'яної у кам'яну в середині XIII століття, у ХV і в середині XVI ст. На початку XVII століття споруджуються бастіони. Остання перебудова наприкінці XVIII століття надала їй сучасного вигляду.



3. ВОЄННО-ПОЛІТИЧНА ІСТОРІЯ ФОРТЕЦІ В XVI-XVIІ СТ

3.1 Роль фортеці в козацько-турецькому протистоянні у ХVI-ХVII ст

Польсько-турецькі війни XVII ст., війни між Річчю Посполитою (Польщею) і імперією Османа велися головним чином за володіння українськими землями (Волинь, Поділля).

Великим лихом для жителів Подолії були спустошливі набіги турецько-татарських орд. За відомостями сучасників, в XIII - XVI вв. татари вчинили на Подолію не менше 80 набігів, а потім значно більше, грабуючи і спустошуючи міста і села, захоплюючи полонених [47, c. 84-97]. Тільки під час нашестя 1567 р. війська кримського хана викрали в полон з України 6078 чоловік, пограбували 315 селищ, захопили більше 250 000 голів худоби. Ще страшнішим було нашестя у вересні-жовтні 1575 р., при якому було викрадено в полон 55 340 чоловік, захоплено сотні тисяч коней, великої і дрібної рогатої худоби. З Кам'янецькому вірменському літописі можна дізнатися, що в жовтні 1575 р. татари досягли Кам'янця. «Татари підійшли до Кам'янця, - читаємо там, - і бродили нечестиві навкруги міста, спалили усі села, Толшку, Новоселицу, Гопочов, вірменську церкву св. Лусаворича і багато інших сіл, прийшли до підніжжя фортеці і небоязливо гуляли навколо пагорба». Автор хроніки із здивуванням і з болем відмічає, що міська влада нічого не змогли зробити проти татар [47, с. 62].

Що залишилися безкарними, татари зимою 1578 р. повторили свій набіг, грабуючи і розоряючи країну: «Татари прийшли і нанесли багато зла країні, викрали незліченну кількість полонеників, пограбували і спалили міста і селища на великому просторі, і особливо багато чоловіків, жінок і дітей убило мечем». Через одинадцять років, в серпні 1589 р., татари вчинили новий набіг і повернулися з численними полонениками і великою здобиччю. Згодом ці набіги ще більше почастішали. Тільки у 1605 р. татари вчинили на Подолію сім набігів. З літопису вірменського хроніста Хачатура Кафаєци відомо, що серед полонеників, викрадених татарами в 1650 р., було 300 вірменів [33, с. 211]. Ось що пише про татарські набіги автор XVI ст. Блез де Виженер: «Серед усіх польських володінь більше за інших схильна до небезпек і розорень подільська земля, що представляє відкритий прохід, як би міст для татар з Перекопу (чи як його називають звичайно - Херсонесу Таврійського), які абсолютно вільно проникають цим шляхом на Волинь, в Червону Русь, в Литву і навіть Польщу, якщо обставини тому сприяють» [34, c. 66-67].

Щоб пiдiрвати полiтичний i вiйськовий вплив Польщi в Правобережнiй Українi, позбавити її основного опорного пункту на Днiстрi - мiста Кам'янця, турки вирiшили оволодiти Кам'янецькою фортецею. Зважаючи на її неприступнiсть, а також на ті, що поляки завзято оборонятимуть свою цитадель, турки серйозно взялися за пiдготовку вiйськ до походу i ще з осенi 1671 р. стали зосереджувати вiйська, призначенi для облоги фортецi та мiста. Зiбравши у Фракiї та Македонiї величезну (до 300 тисяч чоловiк) армiю, багато артилерiї та боїприпасiв для облоги, навеснi 1672 р. турки вирушили до Днiстра. Петро Дорошенко ставши штурмувати Кам'янець (Руську браму) ще до прибуття турецьких військ.

Передовий загiн турецьких вiйськ (40 тисяч татар) увiрвався в Подiлля бiля Могилева-Подiльського i на рiчцi Буг бiля Батога розбив 6-тисяний польський загiн, яким командував каштелян Лужецький [17, c. 81].

Наприкiнцi липня турецька армiя бiля Хотина пiдiйшла до Днiстра. Навпроти Жванця турки стали будувати переправу. Польська залога Жванецької фортецi, побачивши величезне турецьке вiйсько, вночi покинула замок. Наступного дня яничари на плотах переправилися на лiвий берег i зайняли фортецю.

4 серпня турецьке вiйсько, збудувавши тимчасовий мiст, стало переправлятися на лiвий берег. Тут до нього приїдналися кримськi татари та Петро Дорошенко з козаками. 6 серпня з Днiстра султан Магомет IV надiслав Кам'янцевi пропозицiю здатися, але начальник кам'янецької залоги - кам'янецький староста Альс, сподiваючись на пiдкрiплення, вiдповiв вiдмовою. Залога у фортецi була незначною: 500 пiхотинцiв кракiвського їпископа Тршебицького, ще два полки на 200 чоловiк, стiльки ж кам'янецьких пiхотинцiв. До них для оборони валiв примкнули 500 мiщан та селян. Всього кам'янецька залога налiчувала 2-2,5 тисячi чоловiк [67].

Крiм кам'янецького католицького їпископа Веспасiана Лянцкоронського, в замку та мiстi перебувало багато «навколишньої шляхти» разом iз сiмействами, що шукали прихистку [14, c. 177].

7 серпня 1642 турки розпочали облогу мiста та фортецi. Основна маса турецьких вiйськ розташувалася на Пiдзамчi та на татариському полi навпроти замку. Татари перебували на Польських фiльварках, а Дорошенко на Руських.

Турецькi офiцери роздали воїнам лопати та заступи, щоб тi копали землю та влаштували навколо Кам'янця шанцi - «земляне мiсто».

Навпроти замку, на татариському полi, турки вiдрили сiм лiнiй глибоких окопiв для пiхоти, а за ними влаштували артилерiйськi батареї. Всiма облоговими роботами керував великий вiзир. Поляки обстрiлювали турецькi позицiї, заважаючи виконувати землянi роботи, але це мало допомагало [29, c. 1-9]. У мiстi запанувала могильна тиша, польська шляхта поховалася по костьолах i кляшторах, де католицьке духовенство безперервно вело богослужiння.

8 серпня турки вiдкрили по мiсту та замку сильну пальбу. Так тривало декiлька днiв. Захисники замку геть перевтомилися: вдень i вночi вони працювали на укрiпленнях i не мали часу нi поїсти, нi поспати. Запорадою їпископа Лянцкоронського обложенi викинули бiлий прапор i послали до турецького табору парламентарiв просити перемир'я та припинення обстрiлу. Поляки обiцяли вночi «вчинити мiж собою раду й наступного ранку розпочати переговори про здачу». Лянцкоронський сподiвався пiд час перемир'я зiбрати раду та вжити заходiв для оборони фортецi. Турки розгадали маневр полякiв i не погодилися на їх пропозицiї, вони стали вимагати заручникiв i негайних переговорiв про здачу. Але поляки, сподiваючись на допомогу короля, здаватися не думали.

Мiщани, що брали участь в оборонi замку, зачувши, що поляки нiбито мають намiр здавати замок туркам, захвилювалися. Вони стали наполягати на подальшiй оборонi [10, c. 61-64].

Пiзнiше єпископ Лянцкоронський у спогадах так опише цей епiзод: «Хотiв я вмовити панiв, щоб просили перемир'я для нарад i пiдкрiплення жовнiрiв для оборони. Вони це зробили, але простолюд, подумавши, що переговори йдуть уже про здачу - особливо ж баби - погано обходилися зi мною, як iз зрадником».

Турецькi гармати були бiльшими та кращими за польськi, гармашi вправнiшими. Турецькi ядра врiзувалися в глибину земляноого валу «аршини на два». У полякiв гармашi були недосвiдченi, всього чотири гармашi на 100 гармат. Щодня турки робили по мiсту до 400 пострiлiв i обрушували до 150 гранат. Одна з гранат влучила в лютеранську капличку бiля Денної вежi. У капличцi було до 120 гранат. Вони вибухнули та спричинили значнi руйнуваня. Значних втрат зазнавали оборонцi на валах.

12 серпня до турецького стану на Пiдзамчi прибули польськi посли Бiлевський i Гуляницький зi скаргою вiд польського короля, що султан несподiвано i таїмно напав на Рiч Посполиту. Магомет же послам вiдповiв, що вiн прийшов не таїмно, а оголосив королю вiйну, а тепер запрошує польського короля вийти в поле [41, c. 58-62].

Турецькi вiйська пiд час сильних бомбардувань фортецi 8-14 серпня водночас робили пiдкопи пiд укрiплення Нового замку. Вони викопали у валах Нового замку з боку Карвасар i теперiшнього шосе, що веде на Пiдзамче, чотири довгих галереї, в якi заклали бочки з порохом i пiдiрвали їх. Пiвнiчно-захiдний i пiвденно-захiдний краї кам'яних ровiв було зруйновано. В утворенi проходи хлинула турецька пiхота - i пiсля короткої сутички Новий замок опинився в турецьких руках. Це сталося 14 серпня. Вали Нового замку були вищими за фортечнi мури Старого замку. Турки, викопавши на валах окопи для пiхоти та артилерiї, прямою наводкою стали обстрiлювати територiю Старого замку. Турецькi стрiльцi тепер перебували за декiлька десяткiв метрiв вiд фортечних стiн Старого замку, вони рясно поливали вогнем бiйницi й значно прорiдили ряди захисникiв фортецi. Становище залоги в Старому замку тепер значно погiршилося. Турки негайно сталм робити пiдкопи пiд вежi та мури Старого замку. Передусiм вони пiдiрвали порохом Нову вежу, що виступала попереду лiнiї укрiплень i своїм фланговим вогнем заважала пiдступити до мурiв Старого замку [16, c. 71-73].

Наступного дня, 15 серпня, турки зробили пiдкопи пiд трьохаркову браму бiля Рожанки та фортечний мур мiж Ляською та Тенчинською вежами та висадили їх у повiтря.

Через трьохаркову браму турки хотiли проникнути в «передмiстя», а потiм i в саме мiсто через Замковий мiст. Через пробоїну в фортечному мурi мiж Ляською та Тенчинською вежами турки мали намiр прроникнути в замок. Пiд вечiр 15 серпня турки стали штурммувати фортецю, але їх атаку було вiдбито. Вночi вони повторили штурм, але, втративши близько 2000 чоловiк, вiдступили. З обох сторiн пiд час штурму загинуло багато офiцерiв.

У нiч з 16 на 17 серпня турки зробили пiдкоп пiд усi чотири захiднi вежi: Ляську, Денну, Малу та Рожанку. Коли на свiтанку обложенi побачили, що вони можуть будь-якої митi злетiти в повiтря, комендант фортецi наказав викинути бiлий прапор.

З польського боку депутатами для ведення переговорiв було призначено подiльського суддю Грушецького та подiльського стольника Ржевуського.

Того ж 17 серпня в турецькому таборi почалися переговори про здачу. Пiд час їх ведення, коли вже заходило сонце, в замку стався сильний вибух. Султан розгнiвався i припинив переговори. Вiн вирiшив, що поляки навмисне висаджують у повiтря фортечнi укрiплення. Коли ж представники полякiв i туркiв перевiрили причину вибуху, то пояснили султановi, що вибух у замку нiбито стався з вини п'яних жовнiрiв, якi пiдпалили декiлька бочок пороху. Султан заспокоївся, i переговори продовжилися. Насправдi ж, того дня в замку пiдiрвано близько 120 бочок пороху, якi зберiгалися в окремому бастiонi. Пороховий склад висадив у повiтря майор фортечної артилерiї нiмець Геклiнг. Причини вчинку Геклiнга вказували рiзнi. Католицький бiскуп, що був при облозi, намагався применшити втрати полякiв вiд вибуху, а вчинок Геклiнга пояснював його високими патрiотичними почуттями та релiгiйнiстю. Геклiнговi ж товаришi говорили, що вiн вчинив вибух через великi непорядки, що були у фортецi, i за що сам Гетлiнг повинен нести вiдповiдальнiсть [43, c. 15-19].

Український ж лiтописець Самiйло Величко пiзнiше стверджував, що Геклiнга пiдкупили турки, i, щоб його не розвiнчали, вiн у такий спосiб покiнчив iз собою.

Величко писав: «...але потiм, невдовзi розгледiвшись, що за свою зраду мiг утратити голову, увiйшов до цейхгаузу з люнтом запаленим, де складiвня порохова розташовувалася, i там, одну бочку з порохом вiдштовхнувши та на неї сiвши, запалив порох i пропав вiд того безслiдно» [26, c. 294].

Тогочаснi польськi iсторики та лiтописцi всiляко намагалися применшити розмiри руйнувань, учинених турками в замку пiд час облоги. Кажучи, що турки 15 серпня двiчi штурмували фортецю, автори записок i спогадiв не вказують, де та яку дiлянку замкових мурiв вони штурмували. Ясно одне, що турки штурмували пролом у фортечнiй стiнi i в брамi, де вони вчинили вибухи мiни. Детальний огляд веж i мурiв замку з боку Карвасар показує, що фортечний мур висаджували в повiтря, здiйснивши пiдкоп мiж Ляською та Тенчинською вежами. Також було пiдiрвано трьохаркову браму бiля Рожанки. Пiзнiше у вереснi - жовтнi турки, вiдновлюючи мур мiж згаданими вежами, вмурували в нього великi кам'янi ядра. Зруйнований контрфорс пiд висадженою в повiтря стiною турки так i не вiдновлювали [22, c. 271]. Що ж до вибухiв порохових складiв, то в наявнiй iсторичнiй лiтературi ми знаходимо багато суперечливих тверджень. Кипрiян Томашевич у примiтцi до свого плану мiста Кам'янця зробив пояснення знакiв на планi. На четвертiй вежi вiн поставив № 19. Пiд цим номером Томашевич зробив таке пояснення: «Рештки вежi, зруйнованої порохом, що в нiй зберiгався бiля складу овочiв у Старому замку й випадково пiдпалений; при цьому загинуло народу та воїнiв понад 600 чоловiк, що сталося напередоднi вторгнення туркiв, по заходi сонця» [56, c. 32].

Порiвнюючи сучасну Чорну вежу з тою ж вежою, описаною Войцехом Старжеховським 1544 року, ми бачимо тут багато змiн. Ясно, що Чорну вежу було значно перероблено, чи, простiше кажучи, збудовано заново. За iншими ж джерелами, майор Геклiнг пiдiрвав порох у Папськiй вежi. Iсторик Подiлля Юхим Сiцiнський у книжцi «Мiсто Кам'янець-Подiльський», описуючи Папську вежу, зазначаї: «Цю вежу влаштовано турками на мiсцi двох бастiонiв, 1672 року пiдiрваних Геклiнгом» [14, c. 231].

На основi викладеного ми можемо припустити, що пiд час вибуху 120 бочок пороху, пiдпаленого Геклiнгом 17 серпня 1672 р., висаджено в повiтря не тiльки вежу, де зберiгався порох, але зруйнувалися вiд вибухової хвилi (чи вiд детонацiї пороху, що в них зберiгався) й iншi вежi, зокрема Чорна. Католицький єпископ Лянцкоронський, що пiд час облоги був у замку, так записав про вибух 17 серпня: «Пiд час переговорiв майор артилерiї розгнiвався на те, що його докоряли за безпорядки та недостачу матерiалiв у цейхгаузi, закрившись у вежi з пороховим складом, запалив її, пiдiрвав замок, занепастив близько 500 чоловiк, зокрема загинув i наш Гектор ротмiстр Володиївський» [58, c. 12-20]. Як бачимо, Лянцкоронський говорить, що Геклiнг пiдiрвав не одну вежу, а весь замок.

Певнiше опису цей випадок львiвський комендант полковник Лонцький у листi до коронного пiдканцлера Ольшевського: «Майор артилерiї Геклiнг, бачучи серед шляхти в Кам'янцi великий розбрат, унаслiдок чого фортеця повинна впасти, сiв на бочку пороху та, запаливши її, взлетiв у повiтря; iншi ж склади пороху висаджено з необережностi наших, при цьому вбито аж 800 чоловiк - половину жовнiрiв i половину рiзного люду» [14, c. 212]. Як видно з цього запису, в замку було висаджено в повiтря декiлька веж i бастiонiв. У замку одна вежа розвалилася пiд час висадження в повiтря турками трьохаркової вежi бiля Рожанки.

Умови здачi фортецi були такi:

1. Польське вiйсько може вiльно вийти з Кам'янця з мушкетами в руках, але без гармат i знамен, якi, як i фортеця, здаються переможцям. За iншою вказiвкою дозволялося вивезти й гармати, «якщо знайдеться чим».

2. Мешканцi Кам'янця та всi, хто прийшов сюди пiд час облоги, можуть вiльно покинути мiсто зi своїми сiм'ями та майном.

3. Тим, хто залишиться у мiстi, забезпечуїться особиста та майнова безпека; шляхта й духовенство, крiм того, звiльняються вiд вiйськового постою.

4. Християнам надаїться свобода вiри; їм буде залишено декiлька храмiв для виконання їх «порожнiх i суївiрних»обрядiв; решта храмiв вiдiйдуть пiд мечетi [48, c. 97-102].

Пiсля укладення капiтуляцiї польський їпископ Лянцкоронський, пiдстароста Альс i пiдкормiй подiльський Лянцкоронський (генерал подiльський Ян Потоцький був у вiд'їздi) вiдправилися до турецького султана, пишно вбранi в турецькi каптани, подарованi великим вiзиром. Вони, як i турецькi та татарськi сановники, привiтали султана iз здобуттям Кам'янця.

Першим в'їхав до мiста Яничар-ага i взяв управлiння в свої руки, потiм привели кiлька тисяч яничар для гарнiзонної служби. Турки вiдразу ж порушили пiдписану ними угоду про здачу Кам'янця. Вони познiмали з усiх храмiв хрести та дзвони. Iкони викинули на вулицю в грязюку та розтоптували їх ногами, показуючи цим свої презирство до релiгiї переможених. З усипалень турки вийняли останки похованих та вивезли їх за мiсто. Турки забрали в мешканцiв мiста 800 хлопчикiв i вiдправили до Туреччини, щоб виховати з них своїх солдатiв-яничарiв [30, c. 273-274]. Багато шляхетних жiнок було забрано до гаремiв султана, частина з них дiсталася вiзиру та пашам. Поляки, що покидали мiсто, зiбрали до 400 возiв; вони вирушили в дорогу пiд конвоїм турецької охорони. Турки провели їх тiльки до Ягольницi (мiстечка в Галичинi поблизу Чорткова), категорично вiдмовившись йти далi, незважаючи на те, що поляки за таку послугу пiднесли вiзировi в дарунок понад двi тисячi угорських злотих.

Третього вересня сам султан, одягнений у все зелене, на чолi урочистого кортежу вступив до Кам'янця. Вiн в'їжджав через Руську браму. Потiм через Вiрменський i Польський ринки вiн прослiдував до польського кафедрального костьолу, який до того часу було перетворено на головну мечеть. Бiля костьолу султан зупинився, злiз з коня та направився до костьолу, велiвши нести перед собою iмператорське знамено, на якому було зазначено наймення Кам'янця та дата взяття мiста, а також iм'я присутнього в мiстi султана Магомета IV.

У храмi в присутностi султана було урочисто вiдправлено мусульманське п'ятничне богослужiння. Тодi ж на ринку схопили 8-рiчного Петра Ястрембського, привели його в мечеть i, в присутностi султана, здiйснили над хлопчиком обряд обрiзання. Цим i завершилося перетворення католицького храму на мечеть.

Турки забрали в християн бiльшiсть храмiв, перетворили їх на комори, казарми, мечетi. Так, кляштор i костьол домiнiканiв вони спочатку перетворили на казарми, а потiм влаштували там мечеть падишаха, яку зазвичай вiдвiдувало для молитви турецьке командування. Будинки їзуїтiв було перетворено на казарми та стайнi для коменданта Галiль-пашi. Кляштор i костьол кармелiтiв-босих на скелi було зруйновано пiд час облоги. Потiм його було розiбрано, а на його мiсцi збудовано бастiон-многокутник. Дерев'яний костьол i кляштор домiнiканок бiля Руської брами було перетворено на казарми для яничар, якi охороняли Руську браму. Новий же кляштор i костьол домiнiканок св. Михайла на Руському ринку було перебудовано на укрiплення. Костьол i кляштор францисканiв було перетворено на комори. Всi вiрменськi храми було зруйновано, i турки дали вiрменам для проведення богослужiнь будинок на Госпiтальнiй вулицi, навпроти вiрменського шпиталю, та каплицю св. Стефана на Рiзницькiй вулицi [13, c. 127-129].

Для православних турки залишили три маленьких церкви в долинi Смотрича, а великi кам'янi православнi храми вiдiбрали. У кафедральнiй Iоанно-Предтеченськiй церквi турки влаштували мечеть для вiзира, Троїцьку монастирську церкву перетворили на мечеть Мустафа-пашi, першого секретаря султана.

Турки вивезли з мiста чимало цiнностей. Вони зiбрали з усiх храмiв i державних закладiв документи, церковнi книги, хронiки, акти гродськi та зосередили їх в одному примiщеннi, а потiм на 100 пiдводах вивезли в Стамбул. Акти земельнi Галiль-паша наказав скласти окремо в будинку обрад шляхетських, i вони збереглися. Частину костьольних книг i акти гродськi було викуплено в туркiв. Цi документи ще на початку ХIХ ст., за свiдченням Марчинського, перебували в Львiвському кафедральному костьолi [13, c. 153-155].

Султан призначив губернатором Кам'янця та правителем Подiльського пашалика (провiнцiї) Галiль-пашу. Вiн же залишив пiд його начальством i сусiднiй Хотин. У розпорядженнi Галiль-пашi було залишено близько 20 тисяч воїнiв як залогу Кам'янця.

Сам же султан ще деякий час пробув бiля Кам'янця, полюючи на полях поблизу Жванця, i тiльки в серединi вересня вiдправився до Львова, де тодi турецькi вiйська взяли мiсто в облогу.

За Бучацьким договором, укладеним 17 жовтня 1672 р., Польща вiддавала Подiлля з Кам'янцем туркам, зобов'язувалася щорiчно платити султану по 22 тисячi червiнцiв. Вiдтодi Подiлля та Кам'янець залишалися пiд владою туркiв упродовж 27 рокiв [61, с. 22-26].

Хоча татари, що здійснювали набіги заради грабежу і полонеників, були не в змозі узяти Каменец і жителі міста почували себе поза небезпекою за його неприступними кріпосними стінами, грабіж і розорення Поділля негативно відбивалися на економіці її центру - Кам'янця, життя ставало важче, росли ціни на продукти, іноді наставав голод [5, c. 6].

Сини Акшин детально розповідає про те, як українські козаки шукали допомогу у імперії Османа. Увага акцентується на тому, що у зв'язку з цією ситуацією імперія Османа, зав'язавши війни спочатку з Польщею, потім з Росією вступила у боротьбу за встановлення гегемонії в Україні. У 1672 р., за участю Дорошенко був організований рейд в Польщу. Під час першого нападу була захоплена фортеця Каманине (Кам'янець-Подільський) і Подільський регіон. Наступного року польські війська під командуванням Я. Собеского розсіяли сили Османа, і вишли до Хотину. Але потім Польща, яка боялася набігів Османа і кримських, що доходили до Львова, була вимушена залишити імперії Османа Поділля і відмовитися від Західної України [35, с. 226-227].

Незрозуміло, як Польща залишила Порту Поділля, якщо навіть Кам'янець-Подільський, поляки спробували знаходитися, а не просто здати. На наш погляд правильніше вважати, що Польща поступилася своїми землями Туреччини по Журавненскому мирному договору 1676 р. оскільки не змогла їх відстояти і захистити.

3.2 Роль Богдана Хмельницького у долі Кам'янця-Подільського

До 1621 року відноситься легенда про те як турецький султан Осман ІІ, підійшовши до оборонних стін Кам'янця-Подільського раптово відвів своє військо.

Власне легенда звучить так: «Чи то справді було, чи то вигадка, але живе ця легенда, і всі їй вірять - очевидно, що таке було насправді.

Вже завоював Осман II у 1621 році Хотинську фортецю, через Дністер переправив своє 200-тисячне військо, у якому було 300 гармат, 4 бойових слона і безліч мулів, верблюдів та інш. Підійшов дорогами до Кам'янця, підступив під самі стіни кам'янецької фортеці. Як взяти цей ключ до всього багатства краю? Думає султан про перемогу, оглядає місцевість навколо Кам'янця.

Зверхньо, з 30-метрової висоти дивиться на турецького султана Стара фортеця з усіма своїми 12 баштами, двома бастіонами. Не боїться військ Османа II і Нова фортеця зі своїм сухим ровом, підземеллями - надійний земляний захист Старої фортеці. Вищирили свої жерла гармати, відкрито стоять на самій вершині. Нова фортеця - це сама дорога оборонна споруда XVII століття Речі Посполитої. «Ні, з цього боку не візьмеш», - подумав султан.

Подивився тоді він на сам Кам'янець на скелястому острові. Ні, з якого боку не підійдеш - усюди скелі, високі кам'яні стіни, ремісниками збудовані башти. А з заходу готовий до бою Вірменський бастіон, з гордо виставленою груддю. Міцні, з надійними гратами міські ворота, дуже вузький міст. Після фортеці це вже друга система оборони.

А що то за башти біля річки з одного і з другого боку замкового мосту? Одні з них міцно туляться до скель, інші башти ніби стрибають через річку. Це 8 башт Руської брами і 5 башт Польської брами - третя система оборони Кам'янця.

І раптом річка Смотрич на очах здивованого Османа II несподівано вийшла із берегів і почала потужним плеском заповнювати водою свої широкі береги. Це запрацювала шлюзова система Польських і Руських воріт.

Страшним гуркотом почали перегукуватись із річкою могутні скелі навколо Кам'янця. Загула земля.

Небачена грізна сила оборони міста вразила турецького султана. І у роздумі спитав він у найвідданіших яничар із свого оточення: «Хто будував це місто-фортецю?» «Аллах побудував!» - відповіли своєму повелителю яничари, ті самі, що нещодавно взяли штурмом Хотинську фортецю з її сорокаметровими стінами і мріяли про владу над Європою. Ніхто з них не вірив, що твердиню Кам'янця можна подолати. «Якщо Аллах будував - Аллах тільки може і взяти» (тобто «Якщо Бог збудував - тільки Бог може здолати!» ) - з цими словами Осман II дав наказ турецькому війську повернути назад, відмовившись від штурму Кам'янця» [66].

У 1633 р. під стінами замку потерпів поразки Абаза-паши, а українські козаки, яка протягом Визвольної війни з'являлись під фортецею п'ять разів (в 1648, 1651, 1652, 1653 і 1655 роках), так жодного разу не змогли її взяти [63].

Кримське ханство брало постійну участь у війнах турецької армії з Австрійською імперією, найбільше - на землях Великого князівства Литовського та Речі Посполитої, до складу яких у різні часи входили українські землі. У 1524 та 1527 рр. майже 40-тисячна кримська орда вдиралася до Поділля й Галичини [22, c. 54].

Саме з яничарів формувалися військові гарнізони найважливіших міст і фортець Османської імперії, у т.ч. на європейському континенті, зокрема на українських землях. У другій половині XVII ст. із загальної кількості військ капикулу яничари складали 54222 воїни, з них у фортецях служили 21428 осіб. У кінці XVII ст. найбільші яничарські гарнізони на українській території розташовувались В Очакові та Кам'янці-Подільському. Зокрема, в столиці турецької провінції на Західному Поділлі нараховувалося 3600 яничарів [22, c. 74].

Водночас із польсько-московською (т. зв. Смоленською) війною 1632-1634 рр., українські козаки у 1633 р. взяли активну участь у відбитті чергового потужного нападу армії Османської імперії на Кам'янець-Подільський. Більш ніж 55-тисячне військо за наказом турецього султана та під керівництвом великого візира Абаші-паші через 12 років після Хотинської війни знову прагнуло оволодіти Західним Поділлям [24, c. 286-290].

Як відзначають історики, саме декілька тисяч козаків під час Кам'янецької битви 22 жовтня 1633 р. контр-атакували Яничарський корпус з лівого флангу об'єднаних сил Речі Посполитої та допомоги великому коронному гетьманові Станіславу Конєцпольському не допустити завоювання Османами подільської столиці.

За «Османсько-козацьким договором» Б. Хмельницький, шукаючи військову підтримку для боротьби з Річчю Посполитою звертається до Московської держави, але, не отримавши допомоги, вже влітку 1650 р. козацька Україна активізує свої відносини з Османською імперією [20, c. 63].

На початку вересня 1650 р. до Османської імперії прибуває делегація з керівником українського посольства полковником А. Ждановичем. Як підтвердив Михайло Грушевський, українсько-турецькі переговори завершилися у березні 1651 р. «формальним призначенням України васальною державою Отоманської імперії» [27, c. 54].

Такий висновок він зробив на основі дослідження тексту султанської грамоти на ім'я гетьмана, де зазначалося про згоду турецького монарха протегувати Україні.

Про конкретні умови протекції свідчив австрійський дипломат І. Шмід, який у той час перебував у Стамбулі й повідомляв 10 березня 1651 р. до Відня про те, що козаки були звільнені від данини султану й мали одне зобов'язання - нести військову службу на користь нового сюзерена [30, c. 102-105].

Однак тільки-но дійшло до практичної реалізації цієї угоди, у відносинах між Чигирином і Стамбулом почали виникати певні труднощі. Навесні 1651 р. Б. Хмельницький відмовився прийняти військову допомогу турків в обмін на вимогу передачі Порті Кам'янця-Подільського [22, c. 103].

Але вже на початку березня 1653 р. до Стамбула виїхало представницьке посольство козацької України. Як засвідчував турецький хроніст XVII ст. Наїма, Б. Хмельницький просив султана Мегмеда IV підтвердити своєю грамотою протекторат над Україною. Символами зміцнення сюзеренно-васальних відносин між головами обох держав відбувся обмін шаблю, і булаву, і бунчук, і кафтан, прапор, тулумбаc [22, c. 104].

Обов'язки козацької України як залежної держави перед султанською владою за пропозицією турецького посольства були наступними: 1) передача під султанське управління Кам'янця-Подільського; 2) щорічна сплата данини у розмірі 10 тисяч золотих і 10 тисяч волів та овець; 3) надання Порті своїх військових підрозділів у разі необхідності. Також Богдан Хмельницький, разом з усією старшиною, мав скласти присягу вірності султану від імені всього населення України. Гетьману залишалося зробити один крок до правового оформлення угоди про васальну залежність Війська Запорозького від Османської імперії, а саме - скликати Генеральну раду, яка б легітимізувала попередній українсько-турецький договір [67].

Збереглися відомості про те, що під час визвольної війни українського народу (1648-1654) вірмени разом з українцями Кам'янця посприяли Богдану Хмельницькому і взяли участь у визвольній боротьбі. З цієї причини на прохання польської шляхти Каменца Варшавський сейм в 1662 р. прийняв спеціальне рішення не брати в польський гарнізон воїнів-вірмен, а рекрутувати його тільки з поляків і німців [5, c. 111-112].

Кам'янеччина була однією із найважливіших арен визвольної боротьби українського народу під проводом Богдана Хмельницького. Захоплення Кам'янець-Подільської фортеці було принциповою справою через те, що більшість замків на Поділлі вже були володінням Османської імперії. Загалом, Кам'янець був і залишається донині геніальним форпостом, який став ледь не ключовою фігурою битв Польсько-Турецької війни 1672-1676 рр.



????????

Висновки ряду українських істориків про виникнення в другій половині XIV століття на березі річки Смотрич українського міста-фортеці Кам'янця-Подільського непереконливі. Аж до приходу сюди турок частина міста виконувала роль своєрідного малонаселеного буфера між землеробами і кочівниками. Регулярні рейди турків в Україну і Польщу не сприяла припливу українського та польського населень на теріторію даного регіону.

У науковій і науково-популярній літературі зафіксовано чотири гіпотези щодо заснування Кам'янця-Подільського (литовська - про 1360-ті роки, вірменська - про 1062 рік, дако-римська - про ІІ-ІІІ ст., давньоруська (домонгольська) - про другу половину ХІІ ст. (або кінець ХІІ - початок ХІІІ ст.).

Більшість сучасних істориків притримуються четвертої гіпотези -- про формування Кам'янця-Подільського як ранньофеодального міста у другій половині 12 століття. Так, в «Енциклопедії історії України» (2007) зазначено: «За археологічними джерелами, виникнення Кам'янця датується кінцем ХІІ- початком ХІІІ століття».

Досить часто історики виключають із розгляду вірменську гіпотезу, вважаючи її спростованою працями Ярослава Дашкевича. По суті до двох версій (литовської та давньоруської) зводили питання про першопочатки Кам'янця-Подільського Іон Винокур і Микола Петров, оскільки, на їхню думку, дако-римська гіпотеза «не має під собою жодних конкретних історичних реалій».

Щодо давньоруської версії, то первісно вона опиралася на звістки про Кам'янець у літописах (Київському, Галицько-Волинському, Густинському). Після проведення у 1960-1982 роках ґрунтовних архітектурно-археологічних досліджень у Кам'янець-Подільській фортеці та в Старому місті Кам'янця-Подільського давньоруська версія набула нового формату. Кам'янець, колишня столиця Подільського воєводства XIV-XVIII ст. Відколи засновано Кам'янець - замок разом з містом стає першорядною фортецею русько-литовської держави, а потім польської, коли в половині XV ст. західне Поділля відійшло до Польщі. Особливого значення набула Кам'янецька фортеця, коли збільшилися напади татар на Україну, коли Туреччина стала організувати татарські сили, твердою ногою ставши на Босфорі.

Знаходячись на важливій транспортній артерії, на стику лісової і степової зон, кочових і осілих племен, це місто завжди було об'єктом інтересу відразу декількох суміжних держав. Незважаючи на уявну велику кількість книг і публікацій про це древнє місто, у вічі дослідників і краєзнавців впадали суперечливі і іноді взаємовиключні твердження і версії про різні події з його життя. Між тим, ґрунтовніше вивчення історії міста та його старої фортеці допомогло б більш зважено підійти і до оцінки подій, пов'язаних з історією України у складі Речі Посполитої.

Історія Кам'янця-Подільського нерозривно пов'язана із старою фортецею, що більше, ніж пів століття височіє на плато, що простяглося над річкою Смотрич. Обмеживши дослідження лише вивченням історії цього унікального архітектурного пам'ятника і важливого воєнно-стратегічного пункту, ми зможемо отримати відповіді і на цілий ряд загальніших, поки спірних в історичній науці питань. На порівняно невеликій території часто розгорталися події, що зачіпали долі не лише місцевих жителів, але і цілих народів. Не раз фортеця ставала об'єктом великої політики не лише суміжних, але і віддаленіших європейських і азіатських держав. Нарешті, з історією кам'янецької фортеці пов'язані імена великого числа історичних діячів, що також не може не викликати до неї підвищений інтерес.

Всі укріплення Кам'янця, поділяються на дві категорії: замок і міські фортифікації. Самий замок складається з двох частин: старого замку з мурами та баштами і нового замку з земляними валами та ровами.

Фортеця була збудована ще до часів вогнепальної зброї, тому башти замку та міста були повністю кам'яними та мали кам'яні кронштейни і верхи, а не сучасні дахи, які були ймовірно вже за російських часів прилаштовані.

З другої половини XVІ століття помітно посилюється експансія імперії Османа на територію Західної України. Через поширений захват великих частин територій жителі та влада Кам'янця-Подільського була вимушена створити геніальну фортецю, щоб самостійно протистояти імперії Османа і Кримському ханству і зберегти верховенство на даній території.

Автор роботи переконана, що похід турецького війська в 1672 р. не слід вважати датою остаточного закабалення України у складі Речі Посполитої. Насправді це була чергова і дуже ефективна каральна експедиція, яка в корені змінила долю регіону Західної України. Імперія Османа дійсно включила його у свої володіння, але як територію, що належала Речі Посполитої.

Перед такою грізною силою, яка прийшла на Поділля, Річ Посполита у той час була непідготовленою протиставити відповідний захист. Коронний гетьман Ян Собеський, на якого покладався обов'язок оборони держави, не маючи жодних можливостей ведення бою у полі, планував максимально можливу підготовку укріплень Кам'янця з розрахунком затримати турецькі сили і дати можливість зібрати як регулярне військо, так і шляхетське ополчення. Щоб протистояти турецькій навалі, Собеський планував підтягнути до Кам'янця всі гарнізони з ближніх фортець та міст, за винятком таких найважливіших, як Меджибож, Бар, Брацлав.

Будівництво фортеці у Кам'янці-Подільському стало наочним підтвердженням усіх цих змін. Фортеця стала важливою ланкою велетенської оборонної системи імперії Османа на території України у складі Речі Посполитої. Проте функції гетьмана не обмежувалися лише організацією відсічі зовнішнім ворогам в особі турецької держави. Фортеця була своєрідним сторожовим пунктом, призначеним, у разі потреби запобігти будь-яким виступам васалів польського господаря і кримського хана. Осман Порту у своїх інтересах уміло підтримував їх взаємну неприязнь і закривав очі на українсько-турецькі відносини, що тривали. Зміцнення позицій Туреччини на європейській території викликала тривогу прикордонних держав і передусім Польщі. Бендерська фортеця стає постійним об'єктом нападу між козацькими дружин та турецькими загонами. У відповідь на це Порту вживає кардинальні заходи. На територію Поділля переселяються нові племена ногайців. Значне посилення оборонних споруд на початку XVII століття співпало з підвищенням статусу кам'янецької фортеці.

У кожному регіоні є своєрідні больові точки, де відбуваються основні події, що впливають на долю великого історіографічного простору. Кам'янець-Подільський з'явився і є своєрідним нервовим вузлом Нижнього Поділля. Знаходячись на стику географічних зон, кочових і осілих племен і народів, а потім християнського і мусульманського світу, цей маленький п'ятачок землі мав важливе стратегічне значення для молодих середньовічних державних утворень Подільської України, а потім двох імперій: Османської та Речі Посполитої.



СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

Монографії

1. Баженов Л. В. Alma mater Подільського краєзнавства (Місто Кам'янець-Подільський - осередок історичної регіоналістики XIX - початку XXI століть): Наукове видання / Лев Васильович Баженов. - Кам'янець-Подільський: Оіюм, 2005. - 416 с.

2. Будзей О. В. Вулицями Кам'янця-Подільського / Олег Васильович Будзей / Серія «Історичні місця України». - Львів: Світ, 2005. - 272 с.

3. Будянська Т. М. Замок у Кам'янець-Подільському (Пам'ятник архітектури XIV-XVIII ст.) / Тамара Миронівна Будянська. - К: Державне видавництво літератури з будівництва і архітектури УРСР, 1961. - 32 с.

4. Возний І. П. Чорнівська феодальна укріплена садиба / Ігор Петрович Возний. - Чернівці: Рута, 1998. - 154 с.

5. Григорян В. Р. История армянских колоний Украины и Польши (армяне в Подолии) / Вартан Рубенович Григорян. Ереван: Издательство АН Арм. ССР, 1980. - 213 с.

6. Завальнюк О. М. Нариси з історії Кам'янця-Подільського / Олександр Михайлович Завальнюк, Олександр Борисович Комарніцький. - Львів, 2006. - 136 с.

7. Кам'янець-Подільський: Історико-архітектурний нарис / [упор. Є. М. Пламеницька]. - К.: Будівельник, 1968. - 119 с.

8. Молчановский Н. В. Очерк известий о Подольской земле до 1434 года / Никандр Васильович Молчановский. - К., 1885. - 424 с.

9. Павлович П. Поділля. Історичні пам'ятки / Петро Павлович. - Авґсбурґ: Брама Софії, 1946. - 38 с.

10. Петросян И. Е. Янычарские гарнизоны в провинциях Османской империи в 16-17 вв. / Ирина Евгеньевна Петросян // Османская империя. Система государственного управления, социальные и этнорелигиозные проблемы. - М.: Наука, 1986. - 79 с.

11. Пламеницька Є. М. Кам'янець-Подільський: Історико-архітектурний нарис / Євгенія Пламеницька, Іон Винокур, Григорій Миколайович Хотюн, Ізяслав Ілліч Медведовський. - К.: Будівельник, 1968. - 120 с.

12. Пламеницька О. А. Кам'янець-Подільський / Ольга Анатоліївна Пламеницька. - К.: Абрис, 2004. - 256 с.

13. Пламеницька О. А. Сакральна архітектура Кам'янця-Подільського / Ольга Анатоліївна Пламеницька. - Кам'янець-Подільський: Абетка, 2005. - 294 с.

14. Сецинский Е. Й. Город Каменец-Подольский. Историческое описание / Евфимий Йосифович Сецинский. - К.: Типографія С. В.Кульженко, 2005. - 248 с.

15. Симашкевич М. В. Историко-географический и этнографический очерк Подолии / Михайло Васильович Симашкевич. - Каменец-Подольск, 1875. - 157 с.

16. Сіцінський Ю. Й. Оборонні замки Західного Поділля XIV - XVII ст / Юхим Йосипович Сіцінський. - К.: Типографія С. В. Кульженко, 1928. - 89 с.

17. Сіцінський Ю. Й. Оборонні замки Західного Поділля ХIV-XVII ст. (Історично-археологічні нариси) / Юхим Йосипович Сіцінський / [упор. С. В. Трубчанінов]. - Кам'янець-Подільський: Центр поділлєзнавства, 1994. - 96 с.

18. Станіславська Л. П. Стара фортеця / Людмила Павлівна Станіславська. - Кам'янець-Подільський: Абетка, 2002. - 56 с.

19. Федорів Р. М. Турецький міст: Історична повість / Роман Миколайович Федорів. - Львів: Каменяр, 1990. - 78 с.

20. Флоря Б. М. Богдан Хмельницький і турецька «протекція» / Борис Миколайович Флоря. - К.: Наук. Думка. - 93 с.

21. Хачикян Л. С. Армянские колонии на Украине в XVI-XVII вв. / Л. С. Хачикян. - Ереван: Издательство АН Арм. ССР, 1985. - 253 с.

22. Чухліб Т. В. Козаки та яничари. Україна у християнсько-мусульманських війнах 1500-1700 рр / Тарас Васильович Чухліб. - К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2010. - 435 с.

23. Юрченко П. Г. Кам'янець-Подільський замок / Петро Григорович Юрченко. - К.: Абрис, 1950. - 220 с.

24. Podborodecki L. Stanislaw Koniecpolski ok. 1592-1646. - Warszawa, 1978. - 395 SS.

25. Prusiewicz A. Kamieniec Podolski. Szkic historyczny / Aleksander Prusiewicz. - Warszawa: Nakіadem ksiкgarni Leona Idzikowskiego, 1915. - 128 SS. Багатотомні документи

26. Величко С. В. Літопис. / Самійло Васильович Величко. - К.: Дніпро, 1991. - Т. 1. Сказання про війну козацьку з поляками. - 371 с.

27. Грушевський М. С. Історія України-Руси / Михайло Сергійович Грушевський. - Нью Йорк: Книгоспілка, 1957. - Т. 9. Книга I. Хмельниччина роки 1650-1653. - 871 с.

28. Грушевський М. С. Опис подільських замків 1494 року / Михайло Сергійович Грушевський // Записки НТШ. - Львів, 1895. - Т. 7. - 257 с.

29. Грушевський О. С. Питання оборони замків Великого князівства Литовського в XVI в. / Олександр Сергійович Грушевський // Історико-географічний збірник. - 1928. - Т. 2. - 90 с.

30. Джерела до історії України-Руси. [Під ред. М. Грушевського]. Львів, 1900. - Т. 3. Описи королівщин в землях руських XVI віку. Люстрації земель Холмської, Белзької й Львівської. - 496 с.

31. Егер О. Всемирная история / Оскар Егер. - СПб.: Полиигон; Москва: АСТ, 1999. Т.3. Новая история. - 719 с.

32. Енциклопедія історії України: / [Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін.] - К.: Видавництво «Наукова думка», 2007. - Т. 4: Ка - Ком. - 528 с.

33. Мелкие хроники XIII-XVIII вв. /- Ереван, 1951. - T. 1. - 225 c.

34. Мемуары относящиеся к истории Южной Руси. / [Под ред. В. Антоновича]. - К., 1890. - Вып. І. ХVI в. - 141 с.

35. Павлищев Н. И. Польская анархия при Яне Казимире и война за Украины. / Николай Иванович Павлищев. Спб.: Издание В. С. Балашева, 1887. - Т. З. - 275 с.

36. Полонська-Василенко Н. Д. Історія України: В 2-х т. / Hаталія Дмитрівна Полонська-Василенко. - К.: Либідь, 1991. - Т. 1: До середини XVII ст. - 640 с.

37. Путівник. Хмельницька область / [Редкол.: І. Курус, Л. Баженов, Ю. Боєв та ін.] - К.: Богдана, 2010. - 320 с.

38. Раппопорт П. А. Древние русские крепости / Павел Александрович Раппопорт. М.: Наука, 1965. - 88 с.

39. Расщупкін О. І. Кам'янець на Поділлі / О. І. Расщупкін, С. В. Трубчанінов. - Кам'янець-Подільський: Оіюм, 2008. - 112 с.

40. Woliсski J. Oblкїenie Kamieсca w 1672 r. - Zeszyty naukowe wojskowej akademii politycznej. T. 14. - Warszawa, 1966, S. 196.

Матеріали наукових конференцій

41. Баженов Л. В. Історія та культура Поділля, Волині й Прикарпаття у працях Олександра Прусевича / Лев Васильович Баженов // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: історія. - Тернопіль, 2004. - Випуск 2. - С. 58-62.

42. Винокур І. С. Про час виникнення Кам'янця-Подільського: погляд / Іон Срульович Винокур // Подільські вісті. - 1997. - 13 листопада. - С. 1-3.

43. Данілов І. В. Артилерійська твердиня Поділля / Ігор Васильович Данілов // Подолянин - 2004. - №6. - С. 15-19.

44. Дашкевич Я. Р. Види і плани Кам'янця-Подільського XVІІ-XVІІІ ст. / Ярослав Романович Дашкевич // Тези V Подільської історико-краєзнавчої конференції (вересень 1979). - Кам'янець-Подільський, 1980. - С. 91-92.

45. Коваленко Л. А. З історіографії Поділля // Тези доповідей Подільської історико-краєзнавчої конференції. - Хмельницький, 1965. - С. 53.

Періодичні видання

46. Винокур І. С. Про час заснування Кам'янця-Подільського: дискусійний аспект / Іон Срульович Винокур, Микола Борисович Петров // Краєзнавство. - 1999. - № 1-4. - С. 13-24.

47. Дашкевич Я. Р. Кам'янець-Подільський у вірменських джерелах XIV-XV ст. / Ярослав Романович Дашкевич // Архіви України. - 1979. - №5. - С. 62.

48. Дзира Я. I. Татаро-турецькi напади на Украпну XIII-XVI ст. За хронiками Бельських та Стрийковського / Ярослав Iванович Дзира // Украпнський iсторико-географiчний збiрник. К. - Вип. I. - 1971. - С. 83-102.

49. Епищев П. И. Нерушимая дружба братских народов / Петр Иванович Епищев // Вопросы истории», 1953. - № 15. - С. 3-4.

50. Мицик Ю. А. Юрій Хмельницький - спадкоємець гетьманської булави / Юрій Андрійович Мицик // Волонтер. - 2006. - № 1. - С. 10-11.

51. Пам'ятки України. - 1999. - № 4. - С. 32.

52. Пламеницька О. А. Кам'янець-Подільський - місто на периферії Римської імперії / Ольга Анатоліївна Пламеницька, Євгенія Михайлівна Пламеницька // Пам'ятки України. - 1999. - № 4. - С. 38-52.

53. Пламеницька О. А. Фортечний міст Кам'янця-Подільського: хронологічна і типологічна атрибуція / Ольга Анатоліївна Пламеницька, Євгенія Михайлівна Пламеницька // Архітектурна спадщина України. - Випуск 2. - К., 1995. - С. 21-33.

54. Про Юрія Хмельницького // Легенди Кам'янця на Поділлі. - Кам'янець-Подільський, 2007. - С. 45-47.

55. Работинский Н. Д. Общины старого Каменца и их гербы на плане Киприана Томашевича / Николай Дмитриевич Работинский // Гербовед - 2004. - № 72 - 160 с.

56. Римар Я. В. Замковий міст в Кам'янці-Подільському. Технічний стан і конструктивна схема. Забезпечення надійної експлуатації / Ярослав Васильович Римар // Вісник інституту «Укрзахідпроектреставрація». - Львів, 2005. - С. 120-127.

57. Рожко М. Ф. Карпатські фортеці доби Київської Русі / Михайло Федорович Рожко // Київська Русь: культура і традиції. - К.: Наук. думка, 1982. - С. 12-20.

58. Седак О. Кам'янець-Подільський замок // 100 найвідоміших шедеврів України / Олександр Седак. - К.: Автограф, 2004. - С. 273-279.

59. Чернищук В. С. Таємниці замкового мосту / Валерій Сергійович Чернищук // Корчагінець. - Кам'янець-Подільський., 1983. - 20 серпня. - C. 11-12.

60. Шкурко С. О. У серпні 1672-го / Сергій Олексійович Шкурко // Подолянин. - Кам'янець-Подільський, 2002. - №3. - с. 22-26.

61. Шубарт П. Й. Пізнай свій край, або Україна чудесна / Павло Йосипович Шубарт // Чорноморські новини, 2007. - № 114-115.

Електронні джерела

62. Бондаренко А. Д. Каменец-Подольский. Крепость [Електронний ресурс] / Александр Дмитриевич Бондаренко. Режим доступу до сайту: http://ukrainaincognita.com/ru/zamky-y-kreposty/kamenets-podolskyi-krepost

63. Мудрецов О. В. Історія Кам'янець-Подільського старого замку / Олександр Володимирович Мудрецов // [Електронний ресурс] / Режим доступу до сайту: http://www.kam-pod.info/cgi-bin/index.cgi?page=categories&id=36

64. Нестеренко В. А. Кам'янецька фортеця. Перший опис. Опис 1544 р. [Електронний ресурс] / Валентин Андрійович Нестеренко. Режим доступу до сайту: www.kp.khmelnitskiy.ua

65. Чому Осман ІІ не штурмував Кам'янець [Електронний ресурс] / Режим доступу до сайту: http://kamenets.com.ua/why-osman-ii-not-stormed-kamenets-ua/

66. Чухліб Т. В. Метаморфози козацько-османського союзу [Електронний ресурс] / Тарас Васильович Чухліб. Режим доступу до сайту: http://umma.ua/uk/history/Metamorfozi_kozatsko-osmanskogo_soyuzu/245