Історична постать Авраама Лінкольна

Размещено на http://www.allbest.ru/

25

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Полтавський національний педагогічний університет

ім. В.Г. Короленка

Курсова робота

Історична постать Авраама Лінкольна

Полтава - 2010

Зміст

Вступ

Розділ 1. Біографія Авраама Лінкольна

Розділ 2. Внутрішня політика Лінкольна в період другої американської революції (1861-1865 рр.)

Розділ 3. Дипломатична діяльність Авраама Лінкольна

Висновки

Список використаних джерел і літератури

Додатки

Вступ

Характерною ознакою соціально-економічного і політичного життя Сполучених Штатів Америки аж до 50-х років ХІХ століття залишався компроміс буржуазії Півночі і західних фермерів з рабовласниками Півдня. Суть цього компромісу зводилась до тривалого співіснування і росту капіталістичної системи найманої праці і рабства в рамках однієї держави.

Ситуація стала корінним чином змінюватись в 50-х роках, коли швидкий ріст капіталізму і фермерської колонізації західних земель вступив у непримириму суперечність з рабством, а співвідношення сил різко змінилось на користь Північних штатів, де рабство було вже давно заборонено.

Революційна ситуація почала складатись вже на середину 50-х років ХІХ століття. Так у 1854 - 1856 роках відбулась громадянська війна у Канзасі жителі якого боролись проти рабовласників. Подальшому наростанню кризи посприяла хвиля повстань проти рабства, в яких брали участь як самі негри-раби так і білі фермери.

Саме в цей час на президентських виборах 1860 року перемагає представник від республіканської партії, популярний серед народу адвокат і член конгресу - Авраам Лінкольн, якому судилося стати ключовою особою в подіях революції 1861 - 1865 років.

Політична мудрість і далекоглядність Лінкольна в надзвичайно складний для країни час, коли її розривало вогнище громадянської війни визначає значну суспільно-політичну актуальність даної теми. Сьогодні Україна також знаходиться в дуже непростому політичному становищі. Йде жорстока боротьба за владу між кількома кланами. Авраам Лінкольн повинен стати взірцем розумної і виваженої політики для нашої еліти.

На сьогодні існує досить значний обсяг наукової літератури присвяченої особистості Авраама Лінкольна і його діяльності в період громадянської війни. Найбільше фактичного матеріалу при написанні курсової ми почерпнули з праць Іванова Р.Ф. «Дипломатия Авраама Линкольна», «Гражданская война в США», Куропятника Г.П. «Вторая Американская революция», Наглера Й. «Авраам Линкольн». Були використані статті вміщені в журналах «Новая и новейшая история» (Тодорский Ю.В. «Презеденты США под прицелом убийц»), «Вопросы истории» (Старцев А.И. «Надежда Турчанинова и А. Линкольна») та ін..

Також ми використали ряд документів обумовленого періоду. Насамперед це «Закон про гомстеди», «Прокламація про звільнення рабів від 22 вересня 1862 року», листи Лінкольна та ін..

Основою для написання роботи були монографії та статті в періодиці, але також ми використали й підручники з Нової історії.

Об`єктом даного дослідження є політичний розвиток США в 50 - 60 -х роках ХІХ століття.

Предмет - Авраама Лінкольн і його діяльність в період громадянської війни 1861 - 1865 років у США.

Метою даної роботи є дослідження постаті Авраама Лінкольна як видатного діяча американської історії.

Завдання:

- описати життєвий шлях Авраама Лінкольна;

- визначити основні риси внутрішньої політики Лінкольна на посту президента США;

- виділити й проаналізувати основні позиції зовнішньополітичного курсу Лінкольна;

- показати роль Авраама Лінкольна в громадянській війні та історії США загалом.

При написанні дослідження ми за основу обрали наступні принципи: об'єктивізму (для рівноцінного визначення усіх аспектів досліджуваного предмету), історизму (для аналізу причинно-наслідкових зв'язків), системності (це дозволило розглядати предмет у його структурній побудові), світоглядного плюралізму (дозволив неупереджено розглянути різні точки зору на проблему).

Дотримання цих принципів стало можливим завдяки використанню нами низки загальнонаукових і спеціальних методів дослідження: порівняльно-історичного, описового, аналітичного, хронологічного, статистичного, узагальнюючого.

Наукова новизна роботи полягає у тому, що в ході дослідження нами було систематизовано значний об'єм літератури з визначеної проблеми.

Практичне значення дослідження полягає у можливості його використання при вивченні відповідних тем курсу всесвітньої історії у середній та вищій школі.

Структура даної роботи обумовлена метою та завданнями і складається зі вступу, трьох розділів, висновків і списку використаних джерел і літератури. Загальний обсяг роботи становить 30 сторінок.

Розділ 1. Біографія Авраама Лінкольна.

авраам лінкольн політика

На президентських виборах 1860 року між двома партіями демократів і республіканців розгорнулася запекла боротьба. Від демократичної партії кандидатом висунувся прихильник рабовласництва сенатор Стефен Дуглас. Від республіканської партії відомий адвокат і публіцист Авраам Лінкольн (1809 -- 1865), що користувався. великою популярністю в народних масах. Республіканська партія виступала з вимогами обмеження території рабства, прийняття більш поміркованого закону про наділення поселенців на Заході державними землями, уведення для промисловців протекціоністського тарифу. Республіканців підтримали підприємці, промисловці, інтелігенція, фермери й більшість робітників.[1, с. 64]

Авраам Лінкольн народився в 1809 році у родині бідного фермера в штаті Кентуккі. Томас Лінкольн, батько майбутнього президента, був працелюбним, відзначався відмінною фізичною силою і урівноваженим характером, був прекрасним сім'янином. Завдяки його зусиллям загалом небагата сім'я Лінкольнів жила у відносному достатку. Все, що було необхідним для життя давала 30-акрова ділянка землі, яку Томас Лінкольн з великими труднощами розчистив і зробив придатною для землеробства.

Мати Авраама, Ненсі Лінкольн, була розумною, доброю жінкою з м'яким, добрим серцем. Головне до чого вона прагнула, було виховання в дітях - синові Авраамові і його сестрі, яка була на два роки старша за брата, - справедливості і любові до праці. [6, с.14]

Батько Авраама був неосвічений, але мати вміла читати, що було рідкісним явищем на той час для жінок її кола. За бажанням матері діти почали відвідувати школу. Авраам з дитинства відрізнявся допитливістю, відмінною пам'яттю, і виключною тягою до знань. Першим його учителем був сусід, який тримав вдома невелику школу. З його допомогою Авраам навчився читати по складах і трохи писати.

В 1816 році сім'я Лінкольнів переїхала в Індіану, де все потрібно було починати заново. Відразу після переїзду на Лінкольнів звалилося велике нещастя. На Заході в той час лютувала епідемія інфекційної хвороби, яку називали молочною лихоманкою. Мати й батько захворіли одночасно. Міцний організм Томаса переміг недуг, а його дружина Ненсі померла, прохворівши всього кілька днів. Авраам тяжко переживав смерть матері. [6, с. 15]

У 1819 році батько Авраама Томас Лінкольн одружився на Сарі Буш Джонстон. Разом з своїми трьома дітьми, що залишились після смерті першого чоловіка, вона переїхала в дім Лінкольнів. Джонстон створила справжню дружну сім'ю, зігравши цим неабияку роль у формуванні характеру Авраама. Добра, щира і розумна жінка, вона швидко знайшла шлях до його серця. Сара Джонстон була освіченою і всіляко старалась допомогти хлопцю в навчанні. На все життя Авраам зберіг до неї найтепліші почуття.

Заживши самостійним життям, Лінкольн працював прикажчиком, підручним столяра, залізничним робітником, вантажником, деякий час навіть володів невеликою крамницею, але незабаром розорився й зайняв посаду начальника пошти.

Майбутній президент не зміг отримати систематичної освіти, що було звичним для дрібних фермерів того часу. Постійні переїзди сім`ї не дозволили Лінкольну закінчити навіть початкову школу. В сумі він провчився в школі близько року. Всі знання якими володів Лінкольн в області юриспруденції, філології та історії, були результатом його постійної і наполегливої праці. [5, с.34] Лінкольн писав: «Все, що я хочу знати є в книгах, мій найкращий друг - це людина, що дала мені книгу, яку я ще не читав». [17, с. 6]

Важливою подією в житті молодого Лінкольна була його перша велика подорож. У 1828 році найбагатший в окрузі господар Джеймс Джентрі запропонував йому супроводжувати великий пліт з вантажем свинини та інших продуктів по річці Огайо і далі по Міссісіпі до Нового Орлеану. Це була дуже цікава, але й небезпечна подорож. Потрібно було подолати шлях у 2500 км. на примітивному судні, без вітрила, через величезну територію.[6, с. 17]

Завершивши подорож Лінкольн і його супутники продали товар і декілька днів знайомились з Новим Орлеаном. Велике на ті часи місто з населенням у 40 тисяч чоловік сильно вразило майбутнього президента.

Продовжуючи займатися самоосвітою він зрештою зумів стати адвокатом. В 1834 році почалася політична діяльність Лінкольна, коли той став членом законодавчих зборів штату Іллінойс і був чотири рази переобраний на цю посаду. Серед виборців штату Лінкольн за свою щирість, непідкупність користувався виключно великим авторитетом. Ці якості Лінкольна особливо проявились в його адвокатській діяльності, якою він зайнявся з 1837 року, отримавши диплом на звання адвоката. Глибокі знання права гострий розум, чесність принесли йому славу принципової і непідкупної людини.[ 5, с.35]

В 1847 році Лінкольна обрали членом Конгресу від партії вігів. Уже в той час він був досвідченим політичним діячем з сформованими поглядами на найважливіші проблеми суспільства. Лінкольн був противником рабства, хоча й не вимагав його негайного знищення.

Головним політичним завданням Лінкольн уважав збереження єдності США й тому виступав проти сепаратистських дій рабовласників Півдня. Особливо гострої з питань рабовласництва в нього була дискусія в 1858 році, коли він вів парламентські дебати із сенатором Дугласом.[1, с. 64]

Як політичний діяч Лінкольн був виразником інтересів буржуазії Півночі, яка надавала йому значну підтримку в боротьбі за президентський пост. Але він не забував і про інтереси рядових американців, що й пояснює його великий авторитет серед них.

Важливу роль відігравали і його особисті якості. Величезного, майже двохметрового росту, з кістлявою фігурою, Лінкольн володів потужною фізичною силою. Це був трохи незграбний, добродушний чоловік з м'яким гумором і чуйним серцем.

Лінкольн ніколи не був блискучим оратором. У нього був слабкий голос, його промови не вражали зовнішніми ефектами. Але глибина думок, логічність і простота викладу були характерними рисами його виступів.[5, с.36]

За свої погляди до виборів 1860 року Лінкольн був змушений поплатитися сенаторським кріслом, однак, набравши більшість голосів і залишивши далеко позаду свого давнього опонента С. Дугласа, саме він став президентом США.[1, с. 65]

Розкол демократів полегшив перемогу республіканців. За кандидатуру Лінкольна було подано 1 857 610 голосів; лідер поміркованого крила демократів Дуглас зібрав 1 391 574 голоси; представник крайньо-реакційних кіл плантаторів Брекінрідж - 850 082, третій кандидат демократів Белл отримав 646 124.

Лінкольн отримав перемогу у всіх нерабовласницьких штатах за виключенням Нью-Джерсі, де перемога невеликою більшістю дісталася Дугласу.[5, с.37]

16-й президент Сполучених Штатів Америки Був прогресивним діячем політичного життя країни. В ході громадянської війни за його сприяння був прийнятий закон про гомстеди. В 1863 році ліквідовано рабство. Ці заходи корінним чином змінили хід американської історії. Вони практично розчистили шлях для подальшого суспільного розвитку США. Зникли перепони, що заважали розвитку внутрішнього ринку, відбувся значний поштовх для подальшого розвитку промисловості і сільського господарства.

Але повести далі Америку по шляху демократичних перетворень Лінкольну не судилося. 14 квітня 1865 року в театрі Джон Бутс - посередній актор, фанатичний прибічник рабовласництва, пробравшись в президентську ложу вистрілив у голову Авраама Лінкольна. 15 квітня 1865 року президент помер. Всю Північ огорнув траур.[24, с. 75]

Історія свідчить: за багато днів до вбивства Лінкольна поступала інформація стосовно того, що расисти готують розправу з президентом. Тільки в дні, що передували злочину Бутса, в канцелярію президента надійшло 80 листів з погрозами на адресу глави держави. Найближчі соратники Лінкольна Стентон і Лейман попереджали президента про небезпеку.

Не дивлячись на прямий наказ взяти Бутса живим, він був убитий під час арешту. Все це говорить про масштабність змови в колах, яким Лінкольн був невигідним.[27, c. 482]

Отже, Авраам Лінкольн, син бідняка з штату Кентуккі, став символом Другої революції в США. Своїми мудрими рішеннями як у внутрішній так і в зовнішній політиці, він значною мірою забезпечив підтримку Півночі широких верств населення всіх штатів. З ім'ям Лінкольна назавжди буде пов'язана подія світового масштабу і значення - відміні рабства, ганебного явища для молодої, сильної, потужної держави.

Розділ 2. Внутрішня політика Лінкольна в період другої американської революції (1861 - 1865 рр.)

Обрання главою держави республіканця А. Лінкольна, відомого прихильника відміни рабовласництва, якого до того ж підтримували кола, виступаючі за індустріалізацію країни, видалося не до душі плантаторам, що позбулися влади. Конфлікт між економічно розвиненою Північчю і аграрним рабовласницьким Півднем, гальмуючим економіку, назрів остаточно. Першими пішли в наступ південці. Якщо раніше їх лідери тільки загрожували сецесією південних штатів від Союзу то буквально через тиждень після офіційного вступу А. Лінкольна на пост президента, 20 грудня 1860 р. про свій вихід з Союзу заявив |штат Південна Кароліна, а услід за ним послідувала решта 10 рабовласницьких південних штатів: Міссісіпі. Флорида, Алабама, Джорджія, Луїзіана, Техас, Віргінія, Арканзас, Теннессі та Північна Кароліна. [16, c. 562]

Ради збереження єдності новий президент погодився на будь-який компроміс, навіть заявив, що не стане втручатися в справи рабовласницьких штатів, але, будучи юристом, категорично не прийняв відділення південних штатів і, посилаючись на Конституцію США, допускав можливість виходу з Союзу якого-небудь штату.

Проте південці по-своєму інтерпретували положення Конституції про сецесії обґрунтували свої права виходу особливим положенням Півдня, і 4 лютого 1861 р. на з'їзді в місті Монтгомері представники тих шести штатів, що відкололися, утворили Конфедерацію Сполучених Штатів. Президентом Конфедерації був обраний великий| плантатор Джефферсон Девіс. Столицею конфедерації було оголошене місто Річмонд (штат Віргінія).

В основі Конституції, прийнятої рабовласниками в Монтгомері, лежали расистські принципи; рабство негрів проголошувалося оплотом цивілізації. Віце-президент південної Конфедерації Олександр Стефенс вже в березні 1861 р. заявив: «Наріжним каменем нашого нового уряду є та велика істина, що негр не рівний білому, що рабство -- підконтрольність вищій расі - є його природним, нормальним станом». [1, с. 66]

Спроби А. Лінкольна уникнути розкол країни не увінчалися успіхом. Ситуація загострилася настільки, що конфлікт між Північчю і Півднем можна було вирішити тільки за допомогою сили.

Перше збройне зіткнення відбулось 12 квітня 1861 року, коли південці, вчинивши опір північним військам, бомбардували зайнятий федеральними військами форт Самтер в бухті Чарлстола (Південна Кароліна), остаточно заволодівши їм 14 квітня. Президент А. Лінкольн, що є по Конституції головнокомандуючим армією і флотом США, призвав 75 тис. волонтерів до федеральної армії для придушення заколоту в південних штатах, а особам, що організували змову проти Союзу, дав 20 днів, щоб погасити конфлікт в самому його зародку. [5, c.146]

Але у відповідь на це 17 квітня 1861 року президент Конфедерації Д. Девіс видав у відповідь указ про видачу документів на каперство для боротьби своїх кораблів проти судів торгового і військового флотів Сполучених Штатів. Через два дні Лінкольн відповів на це оголошенням блокади всіх південних штатів, кваліфікуючи дії конфедератів як розбійницькі. Так був покладений початок самій кровопролитній війні в історії США -- Громадянській війні між Північчю і Півднем, що розділила американську націю надвоє, що продовжилася чотири роки, в ході якої з обох боків було вбито 635 тис. чоловік і понад 1 млн. покалічено. [1, c. 67]

На початковому етапі війни в 1861 році армія федеральних військ терпіла одну поразку за іншою. Як і очікувалося, частина командного складу їх армії опинилася на стороні конфедератів. Посвячений в плани південців військовий міністр США Флойд завчасно розташував армію Союзу на захід від річки Міссісіпі, відкривши таким чином конфедератам шлях на північ. Поразка федеральних військ 21 липня 1861 року на річці Булл Ран у Манассаса ледве не спричинило за собою падіння Вашингтона (Додаток 1). Проте до зими лінія фронту між двома воюючими сторонами стабілізувалася.[16, c. 564]

Причин поразки військ півночі на першому етапі війни було декілька. Армія Півночі дійсно була дуже слабка і дезорганізована. Більше того, урядові війська використовувалися для ловлі рабів-утікачів. Коли генерал Фремонт видав наказ про звільнення рабів, повсталих проти рабовласників в штаті Міссурі, уряд Лінкольна відмінив його. «Моя вища мета в цій боротьбі -- порятунок Союзу, а не порятунок або знищення рабства», -- заявляв у той час Лінкольн.[20, c. 56]

Критична ситуація на фронті примусила уряд Лінкольна з середини 1862 року піти на радикальніші зміни в економічному і політичному становищі країни, щоб, нарешті, почати реалізацію потенційної переваги Півночі, для перемоги над Півднем. Ще в 1861 році був прийнятий вигідний промисловцям протекціоністський тариф. У 1862 році великі державні субсидії дозволили завершити Тихоокеанську залізничну магістраль, що дозволила з'єднати західні регіони з промисловим центром країни. Уряд очистив армію півночі і її штаби від прихильників Конфедерації. У березні 1862 року з поста головнокомандуючого був зміщений Мак-Клеллан. [5, c. 140]

У травні 1862 року уряд Лінкольна провів через Конгрес Закон про ферми («гомстеди»), що визначав політику безкоштовного землекористування, котрого протягом двох з гаком десятиліть добивалися фермери. Згідно цього закону, будь-який переселенець -- голова сім'ї, що побажав стать фермером і досяг 21 року, має громадянство Сполучених Штатів або збирається його одержати, міг узяти собі мінімальний наділ в 160 акрів. Земля отримувалась за невелику платню 1,25 дол. за акр, а з часом уряд надавав поселенцям можливості набувати ще більших наділів, стягуючи за це чисто символічну платню (сплативши збір в 10 дол. за розмежування) і навіть безкоштовно. [4, c. 226]

Правда, цим законом не забули скористатися земельні спекулянти, але проте, значна маса вільних земель дісталася все ж таки дрібним фермерам. З боку Лінкольна це було демократичним рішенням аграрного питання.[1, c. 76]

В тому ж 1862 році Конгрес заснував міністерство сільського господарства. Реформи в сільському господарстві, коли федеральний уряд став брати найбезпосереднішу участь у формуванні і проведенні сільськогосподарської політики, підняли віру в уряд в очах більшості бідних народних мас, на які ліг головний тягар витрат війни, укріпили існуючу систему малих сімейних ферм в США, що після закінчення Громадянської війни навіть призвело до перевиробництва сільської продукції.

Подальші перемоги конфедератів у Теннессі і важкі для федеральних військ битви під Булл-Рене примусили Лінкольна вживати найкардинальніших заходів, які підказували йому петиції від аболіціоністів, що закликали уряд покласти край існуванню рабства. 22 вересня 1862 року Лінкольн видав прокламацію про звільнення з 1 січня 1863 року всіх рабів без викупу. Це рішення, викликане в першу чергу військовими міркуваннями, мало величезне значення, воно знаменувало початок нового етапу Громадянської війни і привело до корінного перелому в її ході. [19, c. 227]

Подальші проведені урядом Лінкольна в 1862 -- 1863 роках заходи зіграли вирішальний вплив на розвиток військових дій. У 1863 році уряд ввів загальну військову повинність, видав закони про конфіскацію майна рабовласників, що брали участь в заколоті. Велике значення мали також видані у той час закони про податки на доходи фабрикантів і торговців і на предмети розкоші.[15, с. 315]

Рішучі дії уряду Лінкольна, привели до поліпшення бойової обстановки на заході, де продовжував свій наступ генерал Грант. У червні війська Гранта оволоділи столицею Теннессі Мемфісом і продовжили заглиблюватися на південь, просуваючись по долині річки Міссісіпі.[1, c. 79]

4 липня 1863 року після довгої і запеклої облоги, що продовжувалася більше півтора місяця, військо генерала Гранта взяло Віксберг, після чого вся долина річки Міссісіпі від Сент-Луїса до Нового Орлеана опинилася під контролем військ Півночі. Конфедерація виявилася розколеною надвоє.

У 1864 році війська Півночі під загальним командуванням генерала Гранта почали остаточний розгром армії Конфедерації. Важливо було відрізати армію генерала Лі, яка знаходилась в районі Річмонда, від Півдня і зайти їй в тил.

В травні війська генерала Шермана розпочали свій знаменитий «рейд до моря» через Джорджію і у вересні зайняли місто Атланту (Додаток І). Цей наступ був підтриманий неграми-рабами. В кінці 1864 року армія Шермана зайняла Саванну, захопивши багаті трофеї. Звідти Шерман рушив на об'єднання з генералом Грантом. Становище військ Конфедерації стало катастрофічним. 3 квітня 1865 року армія генерала Гранта зайняла Річмонд. Війська генерала Лі були оточені біля Аппоматтокса і 9 квітня капітулювали. Згодом здались і інші частини армії Конфедерації. Війна була закінчена. [16, с. 570]

За результатами війни перемогу отримала Північ. Величезну роль у цій перемозі зіграли мудрі й продумані рішення президента Авраама Лінкольна, який став ініціатором прийняття закону про гомстеди, відміни рабства та інших рішень, що посприяли загальному тріумфу демократичної системи північних штатів.

Але уряд Лінкольна не прийняв жодних мір для того, щоб роззброїти і остаточно знешкодити переможених заколотників. Їхні офіцери зберегли зброю. Як і солдати вони були відпущені на свободу під чесне слово.

Не було прийнято ніяких мір безпеки проти спроб помсти зі сторони рабовласників. Як ми вже знаємо, в результаті такої необачності 14 квітня 1865 року в театрі під час вистави Авраам Лінкольн був убитий актором Бутсом.

Загибель Лінкольна ясно показала, що рабовласники і в 1865 році не збирались без супротиву поступатись своїми позиціями. Це стало ще більш очевидним в період реконструкції - політичної і соціально-економічної перебудови Південних штатів, яка затяглась з 1865 до 1877 року.[20, c. 112]

Після смерті Авраама Лінкольна відомий американський політичний діяч писав: «Ще ніколи до того страшного квітневого ранку стільки людей не проливало сліз за людиною, яку жодного разу не бачили, немовби разом з ним відійшло щось справді світле і тепле».

Розділ 3. Дипломатична діяльність Авраама Лінкольна

Під час громадянської війни уряд А. Лінкольна вів політику, спрямовану на те, щоб США знову не виявилися колонією або не потрапили в економічну залежність від інших держав, перш за все Великобританії. Цього можна було досягти тільки єдністю країни., Вся зовнішня політика уряду Лінкольна була направлена на те, щоб внутрішньодержавний конфлікт не переріс у війну між державами. Побоювання втручання іноземних держав у внутрішні справи Сполучених Штатів не були позбавлені підстав. Одночасно були полегшені права іммігрантів в отриманні громадянства США. Що цікаво, дипломатичній діяльності Лінкольна було характерне дуже широке використання неофіційної дипломатії. Ця діяльність давала великий позитивний результат, особливо коли в неї включалися особи, добре відомі за кордоном.

Коли, наприклад, в англійських газетах з'являлися статті і листи Гаррієт Бічер-Стоу, їх читали з величезним інтересом і увагою. Подібні виступи давали не менший результат для інформування англійської громадськості, ніж діяльність посольства США в Лондоні. У статті, опублікованій в ірландській газеті, Гаррієт Бічер-Стоу закликала народ Ірландії і Англії рішуче виступити на підтримку Півночі. У одному з її листів висловлювалися причини війни і її мета: «Ми вважаємо цю війну війною проти невільництва не тільки за формою, але і по самій суті, не на словах, але і на глибоке переконання». [6, с. 117]

Для діяльності Лінкольна як дипломата було характерне прагнення завжди, коли це було можливо, широко інформувати громадськість про найважливіші зовнішньополітичні рішення і про їх реалізацію. Лінкольн з повною підставою вважав що гласність -- важливий чинник завоювання дипломатією підтримки з боку широких кругів громадськості, що вона має важливе значення для успішного вирішення зовнішньополітичних проблем, Президент був переконаний, що якщо дипломатія відстоює праву справу, то немає ніякої необхідності засекречувати результат її діяльності.

На першому етапі громадянської війни Лінкольн невпинно підкреслював, що мета його уряду -- не звільнення рабів, а відновлення єдності Союзу. Проте поступово акценти в політиці федерального уряду зміщувалися вліво, у напрямі визнання де-факто необхідності звільнення рабів для того, щоб вирішити проблему возз'єднання країни.

Визнання Лінкольном і його прихильниками рівності рас знаходило свій прояв не тільки у внутрішній, але і зовнішньополітичної діяльності федерального уряду і президента. У роки президентства Лінкольна США вперше встановили дипломатичні відносини з негритянськими державами, що було подією великого значення, оскільки цей захід був здійснений в той час, коли звільнення рабів ще не було проголошено метою війни. 9 грудня 1861 року Стекль писав, що рекомендації Лінкольна Конгресу про встановлення дипломатичних відносин з Гаїті і Ліберією «мають важливе значення, оскільки, здається, указують на зміну етикету відносно чорної раси, соціальна рівність якої розглядалася дотепер як неприпустиме».[17, с. 53]

Встановлення дипломатичних відносин з негритянськими державами виявилося нелегкою справою. Виникали трудності і формального характеру. У державному департаменті, наприклад, заявили, що вони відмовляться прийняти посла -- негра. Президент Гаїті, проте подякувавши Лінкольну за рішення встановити дипломатичні відносини з його країною, дав зрозуміти, що якщо президент США побажає, то Гаїті утримається від призначення послом негра. Вислухавши повідомлення представника дипломатичного відомства, Лінкольн після деякої паузи сказав: «Можете передати президенту Гаїті, що я не 6уду рвати на собі волосся, якщо він пришле чорношкірого» [6, с. 118]

Для вивчення діяльності Лінкольна як дипломата важливе значення мають численні листи до працівників держдепартаменту, редагування дипломатичних документів, його виступи на засіданнях уряду, бесіди з дипломатичними представниками. Але погляди Лінкольна на найважливіші зовнішньополітичні проблеми громадянської війни і його діяльність як дипломата найяскравіше відбиті в посланнях президента конгресу.

У цих посланнях зовнішньополітичні розділи були невеликі за об'ємом, але ясний, чіткий виклад дипломатичних проблем війни дозволяє зробити висновок про Лінкольна як значного дипломатичного діяча. У посланні конгресу від 3 грудня 1861 року президент підкреслював пряму залежність між зовнішньополітичним і внутрішнім положенням держави. «Нація, страждаюча від внутрішніх розбратів, -- заявляє президент, -- ризикує втратити пошану іноземців. Рано чи пізно одна із сторін (якщо не обидві) виявиться вимушеною звернутися до іноземного втручання».

У цьому ж посланні Лінкольн звертав увагу на економічний чинник як важливу причину прорабовласницької орієнтації зовнішньої політики Англії і Франції. Президент заявляв: «Головний важіль, на який розраховують бунтівники, інспіруючи ворожнечу проти нас в іноземних державах, треба шукати.. у торгових утрудненнях». Лінкольн мав на увазі, що блокада перервала постачання бавовни в європейські країни, паралізувала прибуткову для Англії і Франції торгівлю з південним штами. Слідством цього було зростання антилінкольнівських настроїв серед певної частини ділових кіл європейських країн, що намагалися використовувати в своїх інтересах правлячі кола Англії і Франції.

Послання президента Лінкольна конгресу від 3 грудня 1861 року -- виключно важливий документ з погляду розуміння суті його дипломатії. Лінкольн відводив народу вирішальну роль у визначенні зовнішньополітичного положення країни, в реалізації -- практичних завдань, що виникали перед дипломатією. У документі наголошувалося: «Я не маю наміру робити огляд наших переговорів з іноземними державами, тому що, які б не були їх бажання і схильності, недоторканність нашої країни і міцність нашого управління залежать не від них, а від прямодушності, чеснот, патріотизму і розуму американського народу».[6, с. 119]

Для дипломатії Лінкольна була характерна відсутність догматизму. Визначаючи зовнішньополітичний курс країни, президент орієнтувався не на форму правління в тій чи іншій державі, яка могла надати реальну допомогу його уряду в боротьбі з бунтівними рабовласниками. Будучи великим реалістом і у внутрішній політиці, і в дипломатії, Лінкольн враховував в першу чергу дійсне відношення того або іншого уряду до боротьби федерального уряду за відновлення єдності країни.

Показова з цієї точки зору оцінка президентом позиції Росії. Лінкольн чітко і ясно визначав відношення до політичних інститутів самодержавства коли заявляв, що вони є «деспотизмом в чистому вигляді». Проте зовнішньополітичні обставини в роки громадянської війни, як, втім, і вся історія російсько-американських відносин, складалися таким чином, що США могли опертися на Росію при вирішенні питань, життєво важливих для самого існування республіки.

Лінкольн використовував цю сприятливу можливість. Російсько-американські відносини в роки громадянської війни в США дуже показові для дипломатії Аврама Лінкольна. Президент вважав за необхідне розширити традиційні рамки міжурядових контактів між двома країнами. Війна вимагала нових форм і методів міжнародних зв'язків, президент шукав і знаходив їх. [6, с. 120]

В той же час, впливові кола західноєвропейської ліберальної буржуазії, насамперед англійської, з самого початку війни опинились на стороні бунтівників-рабовласників і закликали до інтервенції на захист рабства на Півдні Сполучених Штатів. Рабовласницький південь постачав бавовну для англійської текстильної промисловості, тоді як Північ США міг стати суперником британської буржуазії в області промисловості і морської торгівлі. Крім того, англійська буржуазія давно бажала розпаду і ослаблення США, розраховуючи тим самим ще більше закріпити свою світову торгівельно-промислову монополію і полегшити колоніальну експансію в тих країнах Американського континенту, які США розглядали як майбутню область свого впливу.[16, с. 567]

Англія постачала бунтівникам зброю і систематично порушувала морську блокаду Півдня, яку встановив уряд Лінкольна. Збудовані на англійських верфях судна були передані бунтівникам для ведення війни і піратських наскоків на торгові кораблі Півночі.

Восени 1861 року судна Півночі затримали пароплав «Трент», на борту якого були емісари рабовласників, що пливли в Англію для переговорів про інтервенцію. Уряд Лінкольна проявив у цьому питанні обережність і згодом відпустив емісарів Півдня, щоб відняти в Англії привід для загострення конфлікту.

Такою ж ворожою була позиція Наполеона ІІІ і буржуазії, що стояла за ним. У 1861 - 1863 роках він розпочав інтервенцію в Мексиці проти революції, що там проходила під приводом несплати новим мексиканським урядом боргів французьким банкам. Ціль інтервенції полягала в перетворенні Мексики в маріонеткову державу на чолі з ставлеником Франції. Однією з умов успіху цієї авантюри Наполеон ІІІ вважав розкол і ослаблення США. [16, с. 567]

Отже, як бачимо Авраам Лінкольн і в дипломатичній діяльності проявив себе як мудрий і далекоглядний президент. Він не спокушався на різного роду провокації та неприємні інциденти і зміг втримати дуже важливу для США зовнішньополітичну стабільність. В результаті діяльності Лінкольна була збережена національна єдність США, прийнято закон про гомстеди і відмінено рабство.

Висновки

В одному з своїх виступів напередодні громадянської війни Лінкольн сказав: «Тільки події створюють президента». І дійсно, саме події, сама історія висунули Авраама Лінкольна на авансцену життя Америки позаминулого століття, Бурхливі революційні потрясіння тих років зробили його вождем американського народу. Мабуть, краще за інших цю думку виразив Ральф Емерсон: «Для свого часу він - правдива історія американського народу. Він йшов попереду свого народу на крок, на два; він уповільнював рух, коли. народ спрямовувався вперед. Він був справжнім представником цього континенту, він повністю належав народу - він був його батьком.

Лінкольн був президентом США в період громадянської війни, в роки другої американської революції, яка по праву належить до великих революційних потрясінь в історії людства, що мали величезний вплив на інші країни. Президент володів необхідним політичним досвідом, здоровим глуздом, які допомагали йому правильно розбиратися в складних внутрішньо і зовнішньополітичних проблемах американської революції, правильно орієнтуватися в хитросплетіннях сучасної йому епохи.

Лінкольн розумів суть революційних подій, на чолі яких він був поставлений історією, і умів знаходити правильні і своєчасні політичні рішення. Президент ніколи не квапився форсувати події недоцільними, невчасними рішеннями. Це було свідченням справжньої державницької мудрості, зрілості Лінкольна як державного управлінця і дипломата.

1 січня 1863 року вступав у дію закон про звільнення рабів. У 1864 році Лінкольна повторно вибирають президентом. 11 квітня 1865 року, після капітуляції армії Півдня, він виголошує промову з балкону Білого Дому. Президент говорив про те, що питання стосовно права голосу для негритянського населення виноситься на розсуд штатів. Своїми діями Лінкольн значною мірою посприяв перемозі демократичних свобод у громадянській війні.

В ході революції Лінкольн зіткнувся з складним зовнішньополітичними проблемами. Достатньо відмітити, що всі великі держави, за виключенням Росії, зайняли позицію підтримки бунтівних рабовласників. Лінкольн уміло лавірував між цими державами. Він не йшов на необґрунтовані загострення відносин з ними.

Революційні потрясіння громадянської війни 1861 - 1865 років висунули Лінкольна в ряди видатних діячів американської демократії. Він був одним з найзначніших гуманістів світу. Але так вийшло, що на роки його президентства прийшлась тяжка і кровопролитна війна. В цьому була і своя закономірність, бо війна велась в ім'я високих цілей: в ім'я гуманізму, за свободу і демократію. Лінкольн краще інших знав ціну миру. І коли війна майже закінчувалась він закликав: «Давайте прикладемо максимум зусиль для досягнення і збереження справедливого і міцного миру як в нашій країні, так і з усіма державами світу».

Ці слова Лінкольна роблять його нашим сучасником. Вони зберігають свою актуальність і сьогодні, коли наростає загроза нових світових геополітичних катаклізмів.

Список використаних джерел та літератури

1) Авраам Линкольн - президент США// Всемирная история: В 24 т. - Минск, 1997. - Т.17. - с. 64 - 66.

2) Взгляды А. Линкольна на проблему рабства//Хрестоматия по Новой истории (1640 - 1870)/Под ред. В.Г. Сироткина. - М.: Высшая школа, 1990. - с. 224.

3) Донесение Андерсона о сдаче форта Самтер 18 апреля 1861 года//Хрестоматия по Новой истории (1640 - 1870)/ Под ред. В.Г. Сироткина. - М.: Высшая школа, 1990. - с. 225.

4) Закон о гомстедах//Хрестоматия по Новой истории (1640 - 1870)/Под ред. В.Г. Сироткина. - М.: Высшая школа, 1990. - с. 226.

5) Иванов Р.Ф. Гражданская война в США. - М., 1982. - 275 с.

6) Иванов Р.Ф. Дипломатия Авраама Линкольна. - М., 1987. - 302 с.

7) Иванян Э.А. Президент Линкольн и гражданская война//США. Экономика, политика, идеология. - 1986. - №4. - с. 35 - 45.

8) Конституція США // Каррі Д.П. Конституція Сполучених Штатів Америки: Посібник для всіх/ Пер. з англ. О.М. Мокровольського.-- К.: Веселка, 1993. -- С. 133-157.

9) Куропятник Г.П. Вторая американская революция. - М.: Учпедгиз, 1961. - 261 с.

10) Линкольн Авраам// Все обо всех. - М., 1996. - Т.1. - с. 222 - 226.

11) Мішина І.А. та ін. Всесвітня історія: Епоха становлення сучасної цивілізації (кінець XV -- початок XX ст. ст.)-- К.: Генеза, 1994.-- 352 с.

12) Наглер Й. Авраам Линкольн (1861 - 1865).//Американские президенты. - М., 1997. - с. 227 - 250.

13) Нова історія. 1640 - 1870. Підручник для іст. фак.. пед.. ін.-тів. За ред.. М. Ю. Овчаренко. - К.: Вища школа, 1979. - 478 с.

14) Новая история стран Европы и Америки: Первый период: Учеб. для студентов вузов, обучающихся по спец. «История»/ Г.Л. Арш, В.С. Бондарчук, Л.И. Гольман и др.; Под ред. А.В. Адо.-- М.: Высш. шк., 1986.-- 623 с.

15) Новая история стран Европы и Америки: Учеб. для студентов вузов: в 2-х периодах/ Под ред. Е.Е. Юровской и И.М. Кривогуза.-- М.: Высш. шк., 1998.-- 416 с.

16) Новая история. Ч. І (1640 - 1870). Учебник для пед. ин-тов. Под ред. А.Л. Нарочницкого. - М., «Просвещение», 1978. - 719 с.

17) Петров Д.Б. Авраам Линкольн. - М., 1959. - 76 с.

18) Призыв 75 тыс. волонтеров 15 апреля 1861 года//Хрестоматия по Новой истории (1640 - 1870)/Под ред. В.Г. Сироткина. - М.: Высшая школа, 1990. - с. 224 - 225.

19) Прокламация об освобождении рабов изана президентом США 22 сентября 1862 года//Хрестоматия по Новой истории (1640 - 1870)/Под ред. В. Г. Сироткина. - М.: Высшая школа, 1990. - с. 227.

20) Розумюк В. Борець проти рабства (Авраам Лінкольн)// Історичний календар - 99. - К., 1998. - с. 55 - 57.

21) Роуан Р. Балтиморские заговорщики// Роуан Р. Очерки секретной службы. - С. Пб., 1992. - с. 106 - 113.

22) Сэндберг К. Линкольн. - М., 1961. - 703 с.

23) Старцев А.И. Надежда Турчанинова и Авраама Линкольна // Вопросы истории. - 1982. - №10. - с. 176 - 177.

24) Тодорский Ю.В. Президенты США под прицелом убийц // Новая и новейшая история. - 1966. - №5. - с. 73 - 85.

25) Фонер Э. Рабство, гражданская война и реконструкция: новейшая историография// Новая и новейшая история. - 1991. - №6. - с. 35 - 51.

26) Хрестоматія з нової історії. Ч. 1. За ред.. О.І. Молока і В.О. Орлова. - К., 1960 - 301 с.

27) Черняк Е.Б. Убийство в президентской ложе //Черняк Е.Б. Судебная петля. - М., 1991. - с. 480 - 484.

Додаток 1

Громадянська війна в США 1861 - 1865.

Размещено на Allbest