Суспільно-політична доктрина Ж. де Местра у втіленні імперського курсу Росії (кін. XVIII – поч. ХІХ ст.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова

СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНА ДОКТРИНА Ж. де МЕСТРА У ВТІЛЕННІ ІМПЕРСЬКОГО КУРСУ РОСІЇ (кін. XVIII - поч. ХІХ ст.)

Жанна Іщенко

Кандидат історичних наук, старший викладач

В статті розглядається суспільно-політична доктрина Ж. де Местра. Проаналізовано вплив французького еміграційного чинника на розвиток російської імперської ідеології наприкінці XVIII - початку ХІХ ст. Наголошується на важливості освітянської концепції Ж. де Местра для вирішення кадрової проблеми російського уряду.

Ключові слова: суспільно-політична доктрина, Ж. де Местр, Росія.

Динамічність сучасних політичних процесів зумовлює актуальність ретроспективного вивчення ключових моментів історичного розвитку окремих країн, особливості їх дипломатії та становлення ідеологічного підгрунтя внутрішньої та зовнішньої політики. Особливе значення аналіз цих подій має для історичного прогнозування можливого перебігу теперішніх подій. Остання чверть XVIII - початок ХІХ ст. стали періодом формування та втілення амбітних проектів урядів європейських держав. Поштовхом для більшості з них стала Велика Французька революція та франко-російське протистояння в регіоні Центральної та Південно-Східної Європи.

У зв'язку з цим, особливий інтерес для нас становить унікальність державного устрою Росії, який в свою чергу став віддзеркаленням її дипломатичного курсу. Культурний діалог тогочасної Російської та Французької імперій став предметом дослідження М Штранге [11] та Ю. Лотмана [4]. К. Міллер [5] проаналізував вплив французького емігрантського середовища на російське суспільство за часів царювання Катерини ІІ. Діяльність переконаного французького монархіста Ж. Де Местра під час його перебування в Росії проаналізовано М. Степановим та Ф. Вермалем [10]. М. Дегтярьова зосередила увагу на зіткненні інтересів у російському політикумі, який стояв перед дилемою вибору М. Карамзіна або Ж.де Местра на роль державного ідеолога [1]. Ми спробуємо прослідкувати роль французького еміграційного чинника у формуванні та подальшому розвитку особливостей імперської ідеології Російської імперії наприкінці XVIII - початку ХІХ ст.

Наприкінці XVIII - початку ХІХ ст. значний вплив на розвиток російської культури, насамперед культури еліти, мала Франція. Російсько-французький білінгвізм став характерною рисою імперського дворянства, підґрунтям для засвоєння західноєвропейського світогляду. Характерним є спостереження Ю. Лотмана про те, що галоманія вищих верств суспільства Росії стала причиною нездатності селян відрізнити за мовою та одягом російських гусарів від французьких: «[…] коли гусари Давидова вперше з'явилися в російських селах, в тилу у ворога, російські мужики їх ледве не перестріляли, тому що мундири - і французькі і російські […] були для селян однаково чужими і вони сприйняли їх за французів». Лише потреба залучити на свій бік селянство змусила Д. Давидова «[…] не лише говорити мовою голоти, але й наслідувати її в звичаях і одязі […]» [4, с. 319].

Протистояння Росії та Франції в Центральній та Південно-Східній Європі кінця XVIII - початку ХІХ ст. було зумовлене особливостями тогочасної геополітичної ситуації. Після Французької революції на теренах Російської імперії знайшли притулок представники відомих аристократичних сімей, дворяни, католицькі священики. Британський посол у Санкт-Петербурзі Ч. Вітворт зазначав, що «[…] Імператорська Величність ревно стежить за тим, щоб її сприймали в якості покровительки тих друзів монархії, котрі були змушені залишити батьківщину […]» [5, с. 277]. Драматичні зміни на європейському континенті поставили на порядок денний Санкт-Петербурзького кабінету питання ідеологічного обґрунтування монархічного устрою та запобігання поширенню демократичного впливу на теренах імперії. Першими на взаємозв'язок між поширенням ідей Просвітництва та Французькою революцією вказували єзуїти. Після революційних подій у Франції Катерина ІІ планувала використати французьких емігрантів для створення військових угруповань на чолі з братами короля для контрреволюційного походу на Париж [11, с. 86].

У процесі імунізації російського суспільства і, насамперед, еліти, від небезпечного для самодержавства впливу революційних ідей важлива роль також належала французам-емігрантам, які залишили свою Батьківщину після революційних подій. Необхідно зазначити, що політичні погляди та настрої цієї хвилі емігрантів суттєво відрізнялися від їхніх попередників. Популярні раніше ідеї доби Просвітництва лишилися в минулому, їм на зміну прийшла впевненість у необхідності збереження монархічного устрою держав. Відповідність їхніх контрреволюційних настроїв тогочасному російському урядовому курсу, співзвучність з ідеями консерваторів, світоглядна спільність з російською елітою, її франко-російська двомовність стали підґрунтям поширення французького впливу у дворянському середовищі. З одного боку, тут ми маємо справу з добровільним приєднанням французької аристократії до антинаполеонівського табору, з іншого - зі спробами використання урядовими колами Росії її інтелектуального потенціалу для популяризації консервативно-націоналістичної ідеології.

Актуальними в цьому контексті є ідеї французького філософа і письменника графа Ж. де Местра. Посол Королівства Сардинія, він перебував у Росії в 1802-1814 рр. і саме тут створив більшість своїх творів. Посол Ж. де Местр розвинув активну антинаполеонівську діяльність. Після прибуття до Санкт-Петербургу у 1803 р. він намагався сприяти створенню антифранцузької коаліції, наголошуючи при цьому на важливості використання ідеологічного чинника. Дипломат вважав, що поразка Наполеона І стала б можливою після зміни ставлення до нього французького народу «[…] Проводячи військові дії проти Франції і діючи одночасно на її теренах, можливо привести країну до того, що вона повалить узурпатора своїми власними руками […]» [14, с. 67]. Необхідно зазначити, що формування та подальше використання суспільної думки щодо очільників іноземної держави лишається вагомим важелем у міждержавних відносинах.

Цікаво, що сардинський посол, незважаючи на власне негативне ставлення до Наполеона І, зміг оцінити історичну необхідність для Росії укладання Тільзітського мирного договору. В листі до графа д'Аваре читаємо: «[…] Імператор, підписуючи мир, підкорився лише розсудливості, необхідності, любові до своїх народів. Якщо є люди, котрі його картають, то вони не знають, що говорять […]» [12, c. 87]. На нашу думку, відсутність таємниці листування в Російський імперії, у даному випадку, мала сприяти зацікавленню Олександра І у використанні цього дипломата для обґрунтування доцільності обраного політичного курсу. Ж. де Местра радо приймали в аристократичних салонах Санкт-Петербурга [10, с. 608], а його ідеї щодо необхідності збереження самодержавного устрою в Російській імперії підтверджували доцільність тогочасного урядового курсу. Трактуючи історичний процес як втілення божественного плану (провіденціалізм), Ж. де Местр заперечував політичні теорії філософів доби Просвітництва і переконував, що Французька революція призведе до зміцнення монархічної традиції та релігійних догматів у суспільстві [6, с. 15]. Ідеї філософа щодо богообраності державної влади цілком відповідали намаганням російського уряду обґрунтувати та підтримувати вірнопідданські почуття до правлячої династії. Ж. де Местр, заперечуючи необхідність громадянських свобод і демократичних перетворень, вважав домінування Церкви та поширення релігійних норм і принципів у суспільстві необхідною умовою розбудови державності [8, с. 188]. Обстоюючи доцільність збереження станового суспільства, він зазначає «[…] Прелатам, дворянам, державним сановникам належить право бути хранителями […] консервативних істин, вчити народ тому, що є зло, що - істина і що брехня у порядку моральному і релігійному […]» [8, с.447]. Пояснення Ж. де Местром наслідків Французької революції для Європи існуванням антимонархічної змови ілюмінатів було близьким до урядового бачення тогочасної Росії [3, с. 201-204].

Привабливими для обґрунтування принципів самодержавства було визнання політичного суверенітету лише за монархом «Права народу […] обумовлені пожалуваннями суверена, але у корінних прав суверенів і аристократії немає ні дати, ні творців» [6, с. 82]. Для Ж. де Местра Російська імперія з притаманним їй кріпацтвом мала особливе значення в контексті збереження в Європі монархічної та релігійної традиції. Намагаючись запобігти поширенню революційних ідей, він закликав російських патріотів «[…] у всьому, навіть у дрібницях протистійте духу новацій та змін […]» [8, с. 608]. Оцінюючи загрозу сприйняття демократичних принципів дворянством і поширення освіти, філософ попереджав: «[…] Якщо з'явиться який-небудь університетський Пугачов і стане на чолі партії, якщо весь народ буде збурений і замість азійських експедицій почне революцію на європейський кшталт, тоді я не знаходжу слів, щоб висловити з цього приводу моє занепокоєння […]» [8, с. 173]. Зважаючи на те, що Росія була закрита «[…] для впливу великої європейської цивілізації Риму […]» [8, с. 159], а Петро І «[…] відібравши власні звичаї, […], характер і релігію […]» віддав державу «[…] іноземним шарлатанам і зробив іграшкою безперервних змін […]» [8, c. 179], підпорядкована уряду Православна Церква не могла забезпечити імунізацію суспільства від революційного французького впливу [8, c. 169]. В таких умовах домінантою легітимної монархічної концепції в Російській імперії, на думку Ж. де Местра, було збереження інституту кріпацтва: «[…] Рабство існує в Росії тому, що воно необхідне, і тому, що імператор не може без нього правити […]» [12, c. 33]. З іншого боку, він вважав, що «[…] якщо звільнення повинно мати місце в Росії, воно відбудеться, […] природно. Непередбачувані обставини змусять його бажати тією та іншою сторонами. Все відбудеться без шуму і нещасть (всі великі речі відбуваються таким чином) […] » [12, c. 28]. Але цей процес вимагає попередньої підготовки тому, що в контексті збереження державних інтересів «[…] безпечніше поневолити людей, ніж невчасно надати їм свободу […]», що вимагає від особи морального виправлення [137, c. 30]. Розуміючи важливість виховання, філософ наголошує, що саме священики завжди опікувалися освітою молодого покоління. Ревний католик Ж. де Местр разом з іншими французькими емігрантами сприяв окатоличенню представників російської еліти. Причини численних переходів з православ'я до католицизму князь П. Вяземський пояснює тим, що для представників вищого світу «[…] Російська Церква не християнська, а селянська, вона добра для мужиків, а для нас - людей освічених і європейських - потрібна релігія de la duchesse de Rohan, релігія Паризьких салонів та du Journal des Debats […]» [9, с. 511]. Доктрина Ж. де Местра вплинула на генерала М. Орлова, котрий був впевнений, що приклад Французької революції доводить незалежність суспільного устрою від людської волі і цілком є проведінням Божим, на відомого діяча таємних товариств М. Луніна, який був за своїми соціально-політичними поглядами близький до представників буржуазно-поміщицького лібералізму (М. Муравьева, І. Якушкіна, Н. Тургенєва). Ф. Тютчев та П. Чаадаєв також віддавали належне його дипломатичному таланту та визнавали, що їхнє політичне бачення було сформовано під впливом ідей сардинського посла [10, с. 616-619].

На визнання в урядових колах вказує факт звернення до Ж. де Местра міністра освіти графа О. Розумовського з проханням висловити думку щодо державної освіти в Росії. Зважаючи на роль дворянства у формуванні політичного курсу Російської імперії та необхідність протистояння поширенню французького революційного впливу наприкінці XVIII - на початку ХІХ ст., спробуємо зрозуміти позицію французького емігранта щодо шляхів і методів підготовки майбутніх урядовців, першочерговим завданням яких мав стати захист монархічної традиції. Виходячи з того, що «[…] у всякої нації - той уряд, який вона заслуговує, і будь-який план державної розбудови - лише […] фантазія, якщо він не відповідає характеру нації», Ж. де Местр передумовою успіху вважає готовність нації сприйняти урядові проекти і пропонує скористатися європейським досвідом. Він переконує: відкриття інституту, затвердження викладачів і оплата викладання не вирішує справу, «[…] якщо покоління до цього ще не готове […]». Крім того, відкриття знаних європейських академій і наукових товариств було зумовлено наявністю вчених, а не «[…] надією їх отримати […]» [13, с. 299-300]. імперський ідеологія местр французький

Важливим чинником для поширення цивілізації, на думку посла, є вплив Риму, саме тому поляки, які, як і росіяни, належать до слов'янської сім'ї, подарували світові «[…] одну з величніших прикрас людського роду, відомого Коперника […]». Цивілізаційна роль католицизму зумовлена широким використанням латинської мови не лише в церковному середовищі, але й у різних сферах наукової та державної діяльності. Крім того, «[…] клір був втягнений у тисячу справ, і одні лише дискусії з ворогами релігії вимагали від нього різнобічних і ґрунтовних знань […]» [13, с. 302]. Всі ці чинники разом зумовили поширення і популяризацію наукових знань в європейському суспільстві. Російські реалії були діаметрально протилежними: комунікативне середовище церковнослов'янської мови було обмежене релігійними колами. Православна Церква не стала посередником на шляху просвітництва. В цьому контексті франко-російське протистояння є лише частиною протистояння Європи і Росії. Ж. де Местр переконує, що намагання уряду поширити в непідготовленому російському суспільстві науку є небезпечним для держави. По-перше, на теренах імперії з'явиться значний прошарок агресивно налаштованої опозиції. По-друге, відсутність національних науково-педагогічних кадрів змушує для викладання запрошувати іноземців. Останні не є кваліфікованими спеціалістами, вони лише сприяють поширенню небезпечних ідей та настроїв. Загрозливою тенденцією на теренах Російської імперії є розділення моральності викладача і навчального процесу. Нарешті, зважаючи на специфіку наукової діяльності, Ж. де Местр обстоює думку про необхідність створення спеціалізованих навчальних закладів за професійним спрямуванням для російської еліти [13, с. 350-353]. Крім того, штучне намагання уряду на законодавчому рівні обумовити отримання посад наявністю тих чи інших знань не стане ефективним: «[…] закон буде предметом глузувань, […] наукові ступені стануть […] порожніми титулами, тарифи на які будуть всім відомі […]» [13, с. 349-351]. У монархічній концепції Ж. де Местра важлива роль належить ідеологічному впливу на суспільство та вихованню молоді. На його думку, найкраще з цим завданням могли впоратися єзуїти. У п'ятому листі О. Розумовському обґрунтовується доцільність реорганізації Полоцької колегії в академію і звільнення єзуїтських шкіл від впливу Віленського університету [13, с. 360-362]. В унісон з Ж. де Местром звучить повідомлення від 24 серпня 1810 р. єзуїтського генерала Ф. Бржозовського О. Розумовському про поширення небезпечних для уряду ідей серед студентів Віленського університету і занепокоєння, що університети «[…] будуть розповсюджувати принципи і правила, у тисячу разів небезпечніше, ніж випадкові хвилювання, що мали колись місце […]» і переконує, що саме єзуїти зможуть забезпечити виховання молоді на «[…] принципах патріотизму, […], поваги до особи государя […]» [10, с. 598]. Занепокоєння російського уряду поширенням пропольських та пронаполеонівських настроїв на теренах західних губерній зумовило зацікавленість Санкт-Петербурга ідеями сардинського посла. Записка Ж. де Местра щодо підтримки єзуїтів Полоцької колегії була передана начальнику Головного управління духовних справ іноземних віросповідань А. Голіцину [15, с. 101]. Комітет міністрів прийняв рішення про задоволення клопотання [2, с. 257-258]. Олександр І особисто повідомив сардинського посла про своє позитивне ставлення до викладених у записці ідей [12, с. 80-81]. 1 березня 1812 р. імператор підписав указ про реорганізацію Полоцької колегії в академію з наданням їй прав університету і підпорядкуванням їй всіх єзуїтських шкіл, звільнених від впливу Віленського університету. 17 березня 1812 р. відбулася зустріч Ж. де Местра з Олександром І, під час якої сардинський посол запевнив імператора, що єзуїти зможуть позитивно впливати на польську суспільну думку. Впевненість Ж. де Местра в тому, що падіння Наполеона І лише питання часу, довершило справу [136, с. 126-134]. Ми погоджуємося з висновком М. Степанова щодо наявності у російського імператора бажання залучити Ж. де Местра до втілення плану відновлення Польщі під протекторатом Росії [10, с. 603]. Про популярність та впливовість Ж. де Местра, а також бажання Санкт-Петербурга використати ідеї сардинського посла свідчить його призначення імператорським секретарем після відставки М. Сперанського (березень 1812 р.) До речі, саме він, за доручанням Олександра І, серед кількох проектів пам'ятника Мініну і Пожарському (в Москві) обрав варіант І. Мартоса [10, с. 620].

Повертаючись до необхідності підготовки російських урядовців, здатних протистояти поширенню демократичних ідей і збереженню монархічної традиції, зазначимо, що, на думку сардинського посла, основоположними аспектами тут мали стати використання європейського освітянського досвіду та залучення до навчально-виховного процесу єзуїтів. У другому листі до графа О. Розумовського (червень 1811 р.) Ж. де Местр здійснює порівняльний аналіз класичної європейської освіти з проектом навчального плану Олександрійського ліцею, підготовленого М. Сперанським. Важливими чинниками навчального процесу є отримання семирічної базової (середньої - за сучасною класифікацією - Авт.) освіти (Ж. де Местр називає її початковою, хоча початкову, в нашому розумінні, освіту представники дворянства отримували в сімейному колі). Основним завданням колегіуму було «навчити навчатися». Увага викладачів була зосередження на формуванні та розвитку навичок логічно мислити, вміти усно й письмово обстоювати свої думки. Лише після цього кожен приймав рішення щодо продовження освіти. П'ятирічний університетський курс мав практичну направленість і був розрахований насамперед на здобуття ґрунтовних знань з обраної спеціальності. Виховання на вказаних принципах М. Коперника, І. Кеплера, Е. Галлея, Р. Декарта, І. Ньютона, Г. Лейбніца, братів Бернуллі, Ф. Фенелона, і багатьох інших підтверджує доцільність європейської освітянської традиції. Серйозним недоліком проекту навчального плану ліцею Ж. де Местр вважає необґрунтовану перевантаженість дисциплінами, що, зважаючи на обмаль часу для їх вивчення, не могли бути засвоєні ліцеїстами. Крім того, він вважав доцільним запровадження контролю за формуванням світогляду та обмеження спілкування із зовнішнім світом під час навчання ліцеїстів [13, с. 340-345]. Отже, лейтмотивом розробленої сардинським послом концепції освіти є виховання законослухняних підданих Російської імперії. Концептуального значення тут набуває визначення рівня готовності суспільства до сприйняття освітянських проектів уряду, практична направленість освіти, використання досвіду єзуїтів для захисту національної монархічної традиції від руйнівного впливу закордонних революційних ідей та виховання молоді, підготовка вітчизняних педагогічних кадрів. Важливими складовими тут мали стати запровадження жорсткого нагляду за формуванням світоглядних принципів молоді та використання традиційного європейського досвіду щодо розвитку наукових закладів та організації навчального процесу. Ми погоджуємося з висновком М. Дегтярьової [1, с. 72-75] про те, що філософ одним з перших запропонував ідею зовнішньої культурної ізоляції для Росії, але не поділяємо думку дослідниці щодо заперечення Ж. де Местром цінності для росіян наукових знань взагалі.

Підсумовуючи зазначимо, що підґрунтям на шляху популяризації імперської ідеології стали російсько-французький білінгвізм, відповідність контрреволюційних настроїв французьких емігрантів тогочасному російському урядовому курсу, співзвучність з ідеями консерваторів, світоглядна спільність із російською елітою. Основоположними аспектами суспільно-політичної доктрини Ж. де Местра виступали латинізація російської еліти та формування в дворянському середовищі відразливого ставлення до ідей Просвітництва, запобігання опозиційним настроям у суспільстві. Згадана доктрина виглядала латентною частиною його широкої суспільно-політичної програми. Важлива роль тут належала підготовці чиновницької верстви Росії. Теза Ж. де Местра про запровадження культурної ізоляції для Російської імперії, зведення до мінімуму іноземного впливу в суспільстві - важливої передумови державної безпеки були сприйняті частиною суспільства і лишаються популярними сьогодні. Незнання Ж. де Местром російських реалій мало наслідком недооцінку значення Православ'я як стабілізуючого чинника російського суспільства. При всьому цьому, подальша латинізація російської дворянської верстви неминуче спровокувала б масштабні потрясіння в Росії (більша частина населення якої незмінно сприймала Православ'я як єдину і незамінну сутність свого буття) і перетворила б російську еліту на внутрішнього ворога власного народу. З іншого боку, європеїзація російського суспільства через посилення позицій Риму в перспективі загрожувала втратою Санкт-Петербургом випробуваних важелів внутрішнього ідеологічного впливу на своїх підданих. Поширення консервативної монархічної доктрини Ж. де Местра серед російської еліти сприяло популяризації тогочасного урядового курсу в дворянському середовищі. Освітянська концепція сардинського посла є важливою складовою його суспільно-політичної програми і передбачає успішне вирішення кадрової проблеми російського уряду. Рівень контролю над настроями суспільства та його роль у формуванні світоглядних позицій молоді, передбачені Ж. де Местром для державної безпеки Росії, містить ознаки тоталітарного режиму. На сприйняття Санкт-Петербургом тез сардинського посла впливала їхня відповідність державним інтересам. Зокрема, можливість використання досвіду єзуїтів для поширення російського впливу на польське населення західних губерній була співзвучна урядовим намірам. З іншого боку, лобіювання інтересів Католицької Церкви та латинізація суспільства дисонували із завданнями «національного курсу».

Список використаних джерел та літератури

1. Дегтярева М. И. Два кандидата на роль государственного идеолога: Ж. де Местр и Н. М. Карамзин / М. И. Дегтярева // Исторические метаморфозы консерватизма. Пермь, 1998. С. 72-75.

2. Журналы Комитета министров. Царствование императора Александра I, 1802-1826 гг. Т. 1. 1802-1810 гг. СПб.: Тип. В. Безобразова и К^о, 1888.-503 с.

3. Зорин А. К предыстории одной глобальной концепции (Ода В.П. Петрова «на заключение с Оттоманскою Портою мира» и европейская политика 1770-х годов) / А. Зорин // Новое литературное обозрение. 1997. № 23. С. 56-77.

4. Лотман Ю. М. Беседы о русской культуре: Быт и традиции русского дворянства (XVIII -- начало XIX века). / Ю. М. Лотман. СПб,: «Искусство», 1994. 758 с.

5. Миллер К. Французская эмиграция и Россия в царствование Екатерины II. / К. Миллер. Париж: Книжное дело «Родник», 1931. 413 с.

6. Местр Ж. де. Рассуждения о Франции / Ж. де Местр. М.: РОССПЭНб 1997. 216 с.

7. Местр Ж. де. Четыре неизданные главы о России / Ж. де Местр - Спб., 2007. 246 с.

8. Местр Ж. де. Санкт-Петербургские вечера. / Ж. де Местр. М.: Алетейя, 1998. 196 с.

9. Письма князя П. А. Вяземского Н. М. Языкову и А. Тургеневу // Старина и новизна. 1911. Т. XIV. 378 с.

10. Степанов М., Вермаль Ф. Жозеф де Местр в России / М. Степанов, Ф. Вермаль // Литературное наследство. Т. 29-30. Русская культура и Франция. М., 1937. 460 с.

11. Штранге М. М. Русское общество и Французская революция 1789 -1794 гг. / М. М. Штранге. М.: Изд. Академии Наук СССР, 1956. 206 с.

12. Maistre J.de. Quatres chapitres inйdits sur la Russie. / J. de Maistre. Paris: Press la Barriere d'enfer, 1841. 422 p.

13. Maistre J.de Lettre set opuscu les inйdits ducomte / J. de Maistre - Paris: F. Alcan, 1866. 352 p.

14. Maistre J. de Mйmoires politiques et correspondance diplomatique de J. de Maistre / J. De Maistre. Paris: Libraire nouvelle, 1858. 420 p.

15. Reuilly J. baron de, 1780-1810.Voyage en Crimeмe et sur les bords de la Mer Noire, pendant l'anneмe 1803/J.baron de Reuilly. Paris, Bossange, Masson et Besson, 1806. 302 р.

Размещено на Allbest.ru