Особливості дисидентства в Україні

Сутність дисидентства, історія його розвитку в авторитарних суспільствах. Зародження дисидентського руху в Україні, причини зростання антирадянських проявів. Арешти представників молодої творчої та наукової інтелігенції. Боротьба партії проти релігії.

Рубрика История и исторические личности
Вид реферат
Язык украинский
Дата добавления 05.12.2012
Размер файла 51,1 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Отже, можна констатувати, що на початку 1961 р. було підведено законодавчу базу під політику обмеження діяльності церкви. Це і надалі дозволяло ще активніше вилучати культові споруди.

1961-1962 pp., за відомою аналогією, можна назвати «роками великого перелому». Кількість знятих з реєстрації церков і молитовних будинків вражає уяву. Якщо в 1961 р. їх було 997 (у 1960 р. - 747), то в 1962 р. - 114418. Більше ніж інші втратили віруючі Львівської, Івано-Франківської, Тернопільської, Хмельницької й Вінницької областей. Значна кількість споруд була вилучена у Волинській, Дніпропетровській, Київській, Одеській, Полтавській та Чернігівській областях. У решті ж абсолютне число вилучених церков було меншим лише через те, що там узагалі їх налічувалося не так уже й багато.

На якій підставі могли забрати церкву? Можливостей було кілька. По-перше, коли велася генеральна реконструкція населеного пункту або його частини, а культова споруда заважала20. Такі випадки були, але не дуже часто. По-друге, нова інструкція по застосуванню законодавства про культи передбачала можливість закриття церкви через слабку релігійну активність населення - мала кількість служб на рік, незначне число присутніх на них тощо. Передбачалося, що віруючі зможуть задовольнити свої релігійні потреби у сусідній, не дуже далеко розташованій церкві. Критерій «слабка релігійна активність» був настільки відносний, що під його дію могла потрапити переважна більшість общин. Характерний приклад незаконного закриття церкви мав місце у с. Костобобрів Семенівського району Чернігівської області. Церковні служби було припинено у зв'язку з нібито розпадом релігійної общини. До інстанції посипалися скарги віруючих. Перевіркою було встановлено, що в селі, крім великої кількості православних віруючих, є ще й секта баптистів. Причому православні дали зрозуміти місцевим керівникам, що у випадку зачинення церкви, вони відвідуватимуть баптистський молитовний будинок. Було вирішено повернути церкву віруючим і зроблено висновок, що «...адміністративні дії деяк, х органів влади Чернігівської області... тільки сприяють посиленню позиції церкви».

В 1962 р. вилучити більш як 1 тис. церков можна було, лише спираючись на адміністративні заходи і нехтуючи права віруючих. Часом замість того, щоб виправити помилку, на скарги реагували інакше. У с.Забілоччя Радомишльського району Житомирської області релігійну общину було знято з реєстрації ще у 1960 р. Почавши переобладнання храму, місцеві органи зустріли сильний опір з боку парафіян. Останні направили 15 листів до різних інстанцій. Всі вони повернулися до Радомишльського РК КПУ «для прийняття відповідних заходів по припиненню активізації віруючих за відновлення діяльності церкви».

Іноді, щоб показати слабку релігійну активність, власті виявляли неабияку фантазію. У с.Лопатичі Олевського району Житомирської області, щоб зірвати пасхальну службу, у передпасхальну ніч (8 квітня 1961 р.) оголосили «військову тривогу» із застосуванням «світломаскування». Пікети на дорогах затримували людей, що йшли до церкви, намагаючись їх не пропускати. Голова сільради вимагав від священика - через «тривогу» і «світломаскування» - свічок не палити. Але віруючі з інших сіл не підкорилися і прорвалися до храму.

Пізніше, в 1967 p., оцінюючи релігійну обстановку та обрядовість, уповноважений Ради в справах релігій при РМ СРСР по УРСР К. Литвин зробить висновок, що у 1961 р. при переобліку релігійних організацій місцеві керівники «...свідомо зменшували кількість віруючих, що відвідують церкви і молитовні будинки. Робилося це з метою аргументації необхідності закриття культових споруд та зняття з реєстрації релігійних общин»24. До таких роздумів його «підштовхнули» 3277 скарг, що надійшли в той період на адресу уповноважених по Україні, а також понад 12 290 відвідувачів, які приходили із своїми скаргами.

Все це свідчить про те, що кампанія по вилученню у віруючих культових споруд здійснювалася з великими перекрученнями і, навіть, порушенням існуючого законодавства про релігійні культи.

У 1963-1964 pp., останніх роках перебування М. С. Хрущова біля керма влади, цей процес пішов на спад, а в 1965-1966 pp. - практично припинився. У 1963 р. на Україні у церкви відібрали 526, а в 1964 р. - 257 таких об'єктів. За даними на кінець 1964 p., було 4536, на кінець 1965 р. - 4540, а у середині 1966 р. - 4540 діючих церков і молитовних будинків.

В чому полягали причини зменшення масштабів цієї кампанії в 1963-1964 pp.? Передусім у тому, що можливості їх вилучення на якійсь близькій до законодавства основі дедалі більше вичерпувалися. З іншого боку, зростав опір з боку релігійних громад. У ті роки доводилося відбирати у них цілком придатні для користування культові споруди. Іноді справа не завершувалася лише відправленням скарг, а переростала у конфлікти. В 1964 р. у с.Обухівка Бердичівського району Житомирської області стався такий випадок. Місцеві керівники та активісти на чолі із секретарем райвиконкому наприкінці дня під'їхали до церкви, що була знята з реєстрації через незначну кількість віруючих, для вивезення звідти культового майна. Тоді віруючі вдарили на сполох у дзвони. Зібралося майже все село. Люди були обурені неправомірними діями властей. Обстановка загострилася до краю. Опівночі, так нічого і не зробивши, активісти і керівники роз'їхалися. Віруючі до ранку залишалися у церкві, де йшла служба. Аналогічні випадки трапилися у с. Пасковщина Київської та у с. Виноградівка Одеської областей.

Загальні наслідки вилучення культових споруд у релігійних громад України були такими, що їм важко підшукати аналогію. За 20 післявоєнних років у республіці з реєстрації було знято 4847 церков і молитовних будинків РПЦ. Левова їх пайка припадає на 1959-1964 pp. - 3933. Виходить, що за період хрущовської антирелігійної кампанії віруючі України втратили до чотирьох тисяч храмів, а щонайбільше - у Львівській, Вінницькій, Івано-Франківській, Хмельницькій та Тернопільській областях.

Результати кампанії були, на перший погляд, блискучими для її організаторів і вбивчими для релігійних організацій. Треба відзначити, що відбирання культових споруд - це був засіб, який вів до підриву матеріальної бази релігії. У свою чергу, її ослаблення уявлялося способом перевиховання громадян у дусі атеїзму. В той же час визнавався принцип свободи совісті. Тогочасне його трактування та методи досягнення суцільної атеїзації населення врешті-решт звели нанівець усі титанічні зусилля по перевихованню трудящих, бо вони не відповідали кодексу прав людини у загальнолюдському його розумінні. Свобода віросповідання, що знайшла своє відбиття у Конституції СРСР і УРСР, увесь час згадувалась організаторами кампанії. Але на що цей принцип реально перетворювався, якщо релігійні погляди ставилися в один ряд з буржуазними, тобто з класово ворожими, з якими слід було вести боротьбу до повної перемоги?!.

Внаслідок цієї секуляризаційної політики культові православні споруди зазнали величезних втрат. Твердження про те, що вони були конче потрібні для культурно-освітніх і господарських цілей, викликає сумніви. Подібна теза знадобилася для прикриття інших намірів. Адже тільки 1653 об'єкти були використані під школи, клуби, кінотеатри тощо. Це становить лише третину вилучених. Ці храми, доклавши чимало зусиль, вдалося використати у культурно-освітніх цілях: по-перше, тому, що їх взагалі важко переробляти під щось інше через конструктивні особливості. По-друге, на це необхідно кошти, яких на місцях не було. По-третє, багато церков було розташовано на цвинтарях чи біля них. Тому влаштовувати там клуб або спортзал було дещо незручно. 794 споруди переобладнали під склади. В кожному конкретному випадку це викликало справедливе обурення з боку віруючих. 1209 приміщень кинули напризволяще, щоб вони поступово набули вигляду аварійних, які не можна відремонтувати. А от близько 1 тис. храмів були просто знищені - через аварійний стан або через неможливість використати їх для будь-яких потреб.

Таким чином, 2/3 споруд, що втратили своїх попередніх господарів, чекала досить сумна доля. До їх числа потрапила велика кількість тих. що нині належить до пам'яток історії і архітектури.

З іншого боку, говорити про те, що в ході цієї кампанії атеїзм набрав багато балів, теж буде невірно. Швидше можна констатувати, що програли і релігія, і атеїзм. Непродумані адміністративні заходи, що викликали опір з боку релігійних громад і віруючих, призводили до постійних конфліктних ситуацій, злив скарг до різних інстанцій. Це був період «тихої громадянської війни» войовничого атеїзму з релігією, в якій переможців не було, але втратили всі.

Серйозною вадою цієї кампанії було те, що в культових спорудах перестали бачити пам'ятки історії і культури. Це викликало хвилю зменшення загальної кількості останніх, сформувало в цілому негативне ставлення до їх охорони та збереження. Були втрачені цінні розписи храмів, старовинна література, ікони тощо.

Зміни, що відбуваються нині в нашому суспільстві, дають можливість по-новому подивитися на відносини між державою і церквою. Сутність нового підходу полягає в тому, що за релігією реально визнане право на існування (на ОСНОВІ принципу свободи совісті). В наукових дослідженнях, що стосуються церкви, активно переосмислюється історія релігії, її роль у суспільному й культурному житті. На цьому фоні інакше виглядає й проблема збереження культових споруд, передусім культових пам'яток архітектури. Для багатьох людей вони перестали бути осередками ворожої ідеології.

Зараз ми починаємо розуміти, що ідеологічні стереотипи заважали нам бачити в них один з важливих елементів історико-культурної спадщини.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Політологічний енциклопедичний словник К:,1997

2. Український історичний журнал К:, №10,1991

3. Сарбей В. “Національне відродження України” К:, т.9, 1999

4. Баран В.К, Даниленко В. М “Україна в умовах системної кризи (1946-1980 рр.)” К:,1999

5. Новітня історія України К:, 2000

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Зародження дисидентського руху. Шістдесятники та прояви дисидентства, етапи розвитку руху. Культурне життя періоду "застою", опозиція в 1960-70-х роках та українська Гельсінкська група. Релігійне дисидентство та придушення дисидентства, значення руху.

    реферат [48,9 K], добавлен 11.11.2010

  • Поняття та ідеологія дисидентства. Характеристика основних течій дисидентського руху в Україні: правозахисне або демократичне, релігійне та національно орієнтоване дисидентство, Українська Гельсінська Група. Їх засновники та основні представники.

    презентация [2,6 M], добавлен 08.01.2011

  • Історія зародження дисидентського руху в Україні. Діяльність Української робітничо-селянської спілки. Причини активізації опозиційного руху в 1960-1980 рр. Підписання Декларації про державний суверенітет та Акту проголошення незалежності України.

    контрольная работа [38,7 K], добавлен 31.10.2013

  • Дисидентський рух як одне з найвизначніших явищ в українському суспільстві 60-х рр. ХХ ст. Причини появи дисидентсва, його прояви, основні цілі та задачі діяльності дисидентів в Україні. Мета релігійного та національно-орієнтованого дисидентського руху.

    презентация [246,2 K], добавлен 25.02.2013

  • Аналіз основних причин зростання національного руху в Наддніпрянській Україні в кінці ХІХ – початку ХХ століття. Конфлікт всередині Революційної української партії та його наслідки. Національно-революційна течія під керівництвом М. Міхновського.

    курсовая работа [38,5 K], добавлен 19.09.2010

  • Зародження дисидентського руху в Радянському Союзі та зовнішні фактори формування інакодумства. Найяскравіші представники осередку українських шістдесятників. Культурне життя періоду "застою", діяльність української Гельсінкської групи та руху опору.

    реферат [36,5 K], добавлен 17.12.2010

  • Зародження дисидентського руху, мета та головні задачі його учасників. Діяльність шестидесятників, їх діяльність та значення в історії. Культурне життя періоду "застою". Опозиція в 1960–70-х роках. Придушення дисиденства, причини даних процесів.

    контрольная работа [27,2 K], добавлен 28.01.2012

  • Боротьба ірландського народу проти англійського колоніалізму: повстання 1641-1652, становище ірландської держави після реставрації Стюартів. Політизація національно-визвольного руху. Завершальний етап антиколоніальної боротьби. Причини, хід та наслідки.

    дипломная работа [80,9 K], добавлен 10.07.2012

  • Наддніпрянська Україна в першій половині XIX ст.: рух українських автономістів, масонов, декабристів та інтелігенції. Кирило-Мефодіївське братство в другій половині XIX ст. Особливості українського політичного руху. Біографія представників інтелігенції.

    контрольная работа [43,7 K], добавлен 10.02.2011

  • Заходи партійно-державного керівництва щодо релігії та православної церкви в Україні. Напрямки та способи здійснення утисків проти церкви органами влади. Хід здійснення репресивної політики більшовиків в 20–30 рр. ХХ ст. Наслідки антирелігійної політики.

    реферат [36,3 K], добавлен 14.03.2013

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.