Український нацiональний рух у XIX ст.

Український національний рух у першій половині XІX ст. Початок духовного відродження. Розвиток Українського національного руху на західноукраїнських землях. Громадівський рух другої половини XІX ст. Початок створення перших українських партій в Україні.

Рубрика История и исторические личности
Вид реферат
Язык украинский
Дата добавления 08.12.2013
Размер файла 28,5 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

НТУ ХПІ

Кафедра політичної історії

Реферат з Історії України

За темою: Український національний рух у XІX ст.

Виконав студент І курсу

Групи МБ-23

Миронов Олександр

Харків 2013

Український національних рух у XІX сторіччі не був якимось особливим і відокремленим від європейської дійсності явищем. Процеси національного відродження розгортаються у багатьох народів Центральної та Східної Європи. Чеський історик Мирослав Грох запропонував схему розвитку національних рухів у цьому регіоні, з урахуванням деяких коректив відображає логіку розвитку і українського руху. Згідно даної схеми національні рухи в своїй еволюції проходять три стадії : у фазі пробудження виникає інтерес відносно невеликої групи національної інтелігенції до мови, історії та фольклору свого етносу ; у фазі агітації ідеї боротьби за національне відродження поширюються зусиллями інтелігенції в широких верствах населення, нарешті, в фазі масового руху велика частина суспільства під впливом цих ідей мобілізується на боротьбу спочатку за автономію, а потім і за незалежність.

На початку XІX ст. Українським національним рух переживає класичну фазу пробудження. Етап, коли національний рух концентрується не так на сучасному політичних, а на культурних, мовних та історичних проблемах, коли його лідерами виступають поети, письменники, діячі мистецтв, є обов'язковим для становлення будь-якої нації . Цей етап готує необхідні передумови для майбутньої політизації національного руху.

Характерно, що вихідним центром, своєрідною колискою українського культурного відродження стала Слобожанщина .Визначну роль відіграло відкриття в Харкові першого Українського університету. Заснований він був з ініціативи української інтелігенції і значною мірою громадськими коштами в 1805 році. Знову університет став не тільки науково-освітнім центром, а й хранителем і провідником української культури. Багато його викладачів і студентів зробили значний внесок у розвиток різних галузей українознавства. Харківський університет, при якому були відкриті друкарня і книгарня, стимулював розвиток на Слобожанщині місцевих газет і журналів, український спочатку за тематикою, а потім і мовою. Під безпосереднєю егідою університету були закладені основи української професійної журналістики - почали виходити перший в Україні масовий журнал "Український вісник ", газета " Харьковские известия " та інші видання . За підрахунками відомого літературознавця Ю.Я.Барабаша, протягом першого десятиліття існування Харківського університету його друкарня випустила 210 видань, що склало майже половину кількості назв книг, виданих за цей час у всій Росії .

Процеси національного пробудження проходили і в Австро - Угорщині України . Характерно, що тут першими будителями культурного відродження виступали священики греко-католицької церкви, а з 30 - х років все більш помітну роль грала університетська молодь. Велику першопроходніцьку роль зіграло львівське просвітницьке угруповання "Руська трійця" в складі Івана Вагилевича, Якова Головацького, Маркіяна Шашкевича. Найбільш відомим результатом їх діяльності став виданий в 1836 році альманах "Русалка Дністровая" . У різних художніх, публіцистичних, науково-історичних творах опублікованих у ньому проголошувалася і пропагувалася ідея єдності західноукраїнських земель з усією України, вказувалося на важливість вивчення історичного минулого свого народу.

Свідченням того, що український рух в 40- х роках XІX ст. виходить за межі фази пробудження є, зокрема, початок процесу його політизації .

Унаслідок розпаду Польщі західноукраїнські землі (Галичина з 1772 p., Буковина з 1775 р.) опинилися у складі Австрії, називаючись королівством Галичини і Володимири, а Закарпаття -- під Мадярщиною. Австрія тоді переживала період "освяченого абсолютизму", реформуючи різні сфери внутрідержавного життя. Для українців настали дещо кращі часи, оскільки уряд намагався урівняти їх у правах з іншими народами держави, підтримував політику Папської курії щодо закріплення українських церковних традицій. У Галичині перший гурток, який свідомо виражав національну ідею, виник наприкінці другого десятиліття XІX ст. У Перемишлі було засноване товариство для поширення народної освіти, історії, української мови й усної творчості. Іван Могильницький створив першу в Галичині "Граматику" української мови. У науковому трактаті "Відомість о руськім язиці" (1829) він спростував погляди окремих польських вчених, які не визнавали окремішності української мови, доводив, що початки її сягають часів Київської Русі. На початку 30-х років XІX ст. центром національного життя та національного руху в Галичині стає Львів, де було утворено напівлегальне демократично-просвітницьке й літературне угруповання "Руська трійця". Термін "Руська" тоді означав "українська". Засновники об'єднання -- Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич та Яків Головацький -- були студентами Львівського університету, вихованцями греко-католицької духовної семінарії. Згуртувавши навколо себе однодумців, які поставили за мету піднесення національної свідомості та запровадження української мови в усі сфери громадського життя, вони записували фольклор, проголошували у церквах проповіді українською мовою. У 1837 р. тисячним тиражем було надруковано підготовлений ними альманах фольклорних творів "Русалка Дністрова" -- перша книга демократичної культури в західноукраїнських землях. Центральною в ній була ідея єдності західноукраїнських земель з усією Україною, прагнення до відродження державності та політичної незалежності. Власті, вважаючи діяльність "Руської трійці" небезпечною, заборонили поширювати альманах, а його укладачів та авторів притягли до відповідальності. Незабаром це об'єднання розпалося. У 1843 р. помер М. Шашкевич, найактивніший діяч "Руської трійці". У 1848 р. перейшов на пропольські позиції І. Вагилевич. Обстоював ще тривалий час ідеї "Руської трійці" Я. Головацький, який з 1848 по 1867 рік був професором української мови та літератури у Львівському університеті, а в 1849 р. -- його ректором. Згодом він приєднався до москвофілів і в 1867 р. емігрував до Росії. І все ж діяльність "Руської трійці" засвідчила реальну спробу народу Західної України заявити про свою самобутність. Значний вплив на розвиток визвольного руху в Україні мала революція 1848 p., що охопила майже всі країни Західної Європи. Розпочалась вона у Франції в лютому 1848 p., де було повалено монархічний режим і проголошено республіку. Звістка про її перемогу швидко поширилася по Європі й прискорила виступи прогресивних сил інших країн. У березні 1848 р. спалахнули революції в Австрії, Німеччині, Угорщині, Італії. Під натиском народних мас падали реакційні уряди, проголошувались нові конституції. Національно-визвольні рухи розпочались в Чехії, Польщі, Хорватії, Словаччині, в західноукраїнських землях (Східній Галичині, Північній Буковині, Закарпатті), які були під владою Австрійської імперії. 13 березня розпочалось повстання у Відні, яке призвело до падіння реакційного уряду Меттерніха і створення уряду з представників дворянства і ліберальної буржуазії. Революційні події в Австрії ("Весна народів") дали поштовх новій хвилі визвольного руху в Східній Галичині, формуванню політичного світогляду українців. У середині березня відбулися демонстрації у Львові, на яких висувались вимоги реформ і перетворення Галичини на польську автономну провінцію Австрійської імперії. Адміністрація краю негайно зреагувала на них, давши згоду на звільнення політичних в'язнів і формування національної гвардії. В' середині квітня у Львові виникла Центральна Рада народова, програмою якої стала березнева петиція демонстрантів; її, з деякими поправками, було вручено імператору. У центрі політичного життя краю перебувало селянське питання. Страх перед можливістю нового селянського повстання змусив правлячі кола Австрії у квітні 1848 p., майже на п'ять місяців раніше, ніж в інших провінціях, відмінити панщину в Галичині. Проте намагання поміщиків позбавити селян прав на користування пасовищами, лісами і підштовхнути до нових форм залежності спричинило масові селянські виступи. Навесні і влітку під час польових робіт селяни влаштовували бойкоти, відмовлялись працювати в поміщицьких маєтках навіть за гроші. На хвилі революції в Східній Галичині 2 травня 1848 р. у Львові було створено політичний орган -- Головну руську раду, яка повинна була представляти українське населення Східної Галичини у центральному уряді. До її складу увійшли верхівка уніатського духовенства і буржуазії, представники інтелігенції та нижчого духовенства. У програмі ради містилась вимога поміркованих реформ у промисловості, сільському господарстві, соціальних відносинах, культурі та забезпечення вільного національного розвитку українського населення Східної Галичини. Місцеві ради в містах, селищах і деяких селах (всього їх діяло 50) були демократичними за своїм складом. До них обирали вчителів, учнів, селян, міщан, нижче духовенство. Ради, розгорнувши активну громадсько-політичну та культурно-освітню роботу, здобули визнання і популярність серед населення. З середини 1848 р. розпочалась боротьба за перетворення Східної Галичини в окрему провінцію, її територіальну автономію. Головна руська рада виступила з вимогою до імператора розділити край на дві автономні провінції: Східну (українську) з центром у Львові та Західну (польську). Австрійський уряд проігнорував її. У другій половині 1848 р. значного поширення набув рух за створення української національної гвардії. В багатьох селах її загони виникли стихійно. Були намагання організувати гвардію у Львові, Станіславі, Бережанах, Тернополі. Прагнення народних мас озброїтись серйозно налякало владу, і вона заборонила національну гвардію. Це викликало з боку українського населення різку протидію. В листопаді 1848 р. у Львові спалахнуло збройне повстання міської бідноти, студентів, представників національної гвардії. Австрійські війська жорстоко розправились з ними. Декілька сотень осіб було віддано до військового суду, заборонено збори, політичні товариства, а також розформовано національну гвардію. У Львові, а згодом і в усій Галичині запроваджено військовий стан. Усе це негативно вплинуло на національний рух у Східній Галичині. Після повної реставрації абсолютизму у 1851 р. Головну руську раду було розпущено. Одним із найяскравіших творів тогочасної політичної думки є праця священика Василя Подолинського "Голос Перестороги" (1846), що тоді так і не була надрукована, в якій було охарактеризовано україно-польську, україно-австрійську, україно-московську, самостійницьку концепції існування українства. Відкинувши три попередні, В. Подолинський зосередився на самостійницькій концепції, для реалізації якої необхідно об'єднати українців на усіх землях. На думку істориків, ця концепція помітно випереджала тогочасну українську державницьку політичну думку, визначала напрям її подальшого розвитку. Революційні події у Відні знайшли відгук і в Північній Буковині. Наприкінці березня тут були створені загони національної гвардії. Влітку відбулися демонстрації, сутички гвардійців з військами гарнізону. Майже весь край охопили селянські заворушення. Особливо широкого розмаху набуло повстання в гірських селах, очолюване Лук'яном Кобилицею. Повстанці заволоділи лісами і пасовиськами, відмовились платити данину поміщикам. У квітні 1850 р. воно було придушене. Революція сприяла виникненню і розвитку українського національно-визвольного руху в Закарпатті. Це виявилось передусім у вимогах щодо об'єднання Закарпаття зі Східною Галичиною. Проте австрійський уряд погодився лише на виділення українських районів Угорщини в окремий Ужгородський округ, відкриття кількох народних шкіл з викладанням українською мовою, але незабаром їх було ліквідовано. Австрійський абсолютизм придушив революцію, розігнав парламент і відібрав у народу більшість здобутих ним свобод. Проте відновити старі кріпосницькі порядки влада побоялась. Відміна кріпосного права була важливим завоюванням революційного й національно-визвольного руху в західноукраїнських землях. Загалом революційні події 1848--1849 pp. сприяли пожвавленню національно-визвольної боротьби народних мас, зближенню українців Східної Галичини, Північної Буковини і Закарпаття, посиленню їх прагнення до всеукраїнського єднання. І хоча реставрація абсолютизму затримала подальший розвиток національного руху, вона вже не могла повністю нейтралізувати його. Підтримуючи національне відродження, активно починає діяти інтелігенція. Виникають громади в Харкові, Полтаві, Чернігові, Одесі, які підтримують зв'язки з представниками національного руху Західної України.

У 1798 р. Іван Котляревський видав поему "Енеїда", вперше уживши українську народну мову як літературну. Це була епохальна подія: вона поклала початок відродженню української мови, перетворенню її на літературну. Справу І.Котляревського продовжили "Харківські романтики" - літературне об'єднання 20-40-х рр., створене студентами Харківського університету Левком Боровиковським, Амвросієм Метлинським, Олександром Корсуном та іншими. Ідейним натхненником "харківських романтиків" був народознавець, письменник, режисер Григорій Квітка-Основ'яненко. Видавши у 1834 р. "Малоросійські повісті", він довів, що українською мовою можна писати й високохудожні прозові твори. Активізації літературної творчості українською мовою сприяв професор Харківського університету (пізніше його ректор) Петро Гулак-Артемовський. Наприкінці XVІІІ ст. - поч. XІX ст. помітно посилюється інтерес до української історії. Слава найвизначнішого твору вітчизняної історіографії цього періоду належить анонімній "Історії Русі в". Тривалий час вона поширювалася у рукописних списках і лише в 1846 р. вийшла друком. Автор, намагаючись відновити історичну справедливість, доводить, що Україна має власну історію, захищає право українського народу на свободу і державу. Патріотична спрямованість "Історії Русів" зумовила її широку популярність і справила значний вплив на розвиток української історичної науки. Слід відзначити і першу узагальнюючу працю з історії України Дмитра Бантиш-Каменського (1822 р.), п'ятитомну "Історію Малоросії" Миколи Маркевича (1842-1843 рр.)У другій пол. XІX ст. великий вплив на розвиток історичної науки справили Микола Костомаров, Володимир Антонович, Олександра Єфименко, Дмитро Багалій. Наприкінці XІX ст. почалася дослідницька діяльність Михайла Грушевського. Поряд із літературними й історичними дослідженнями важливою формою діяльності інтелігенції було вивчення українського фольклору. Вагомий внесок у його популяризацію зробили Микола Цертелєв, Михайло Максимович (перший ректор Київського університету), Микола Костомаров, Ізмаїл Срезневський, Йосип Бодянський. Культурницька діяльність української інтелігенції справила значний вплив на піднесення національної свідомості народу, на активізацію процесів національного відродження. У 1845-1847 рр. у Києві діяла перша суто українська таємна політична організація - Кирило-Мефодіївське товариство (братство). Нараховувала 12 осіб, серед них - Тарас Шевченко, Микола Костомаров, Пантелеймон Куліш, Василь Білозерський. Програмні завдання організації викладено в "Законі божому" ("Книзі буття українського народу") та "Статуті...".

Основні цілі братства:

- ліквідація самодержавства і кріпосного права; - національне визволення України;

- утворення на демократичних засадах федерації слов'янських народів із центром у Києві.

Програмні документи наголошували на мирному характері перетворень, досягненні стратегічних завдань через освіту та виховання, поширення літератури, залучення до своїх рядів нових членів. Поміркована програма братства викликала критичне ставлення Т.Шевченка та радикально налаштованих братчиків, які поділяли його революційно-демократичні погляди. За доносом члени братства були заарештовані і засуджені до різних строків ув'язнення та заслання. Діяльність Кирило-Мефодіївського товариства була першою спробою української інтелігенції перейти від культурного до політичного етапу боротьби за національне визволення України.

Т.Г.Шевченко - ідейний натхненник українського відродження

Значну роль у національному відродженні відіграв поет, художник, мислитель Т.Г.Шевченко, який мав найбільший вплив на українців. З виходом у 1840 р. "Кобзаря" за українською мовою остаточно затверджується статус літературної, "рівної серед рівних". Своєю творчою та громадською діяльністю Т.Шевченко пробудив національну свідомість українців, сприяв розгортанню ними боротьби за своє соціальне і національне визволення.

Перший етап громадівського руху

Наприкінці 50-х рр. XІX ст. почали організовуватися напівлегальні гуртки - Громади. Перша Громада виникла в Києві в 1859 р. на базі таємного гуртка "хлопоманів" (від польського "хлоп" - селянин). Очолив її історик, пізніше професор Київського університету Володимир Антонович. Громадівський рух, названий властями "українофільством", набув значного поширення. Громади виникли в Харкові, Чернігові, Полтаві, Одесі, Катеринославі та інших містах. Гуртки об'єднували представників різних прошарків суспільства з різними політичними поглядами. їх діяльність мала, в основному, культурно-просвітницький характер (відкриття недільних шкіл, пропаганда художньої і наукової літератури, вивчення української мови, історії, етнографії тощо). Серед найактивніших учасників громадівського руху були композитор Микола Лисенко, письменник і драматург Михайло Старицький, письменники Олександр Кониський, Володимир Самійленко, Панас Мирний, історик Михайло Драгоманов, соціолог Сергій Подолинський, етнограф Павло Чубинський, засновник української статистичної науки Олександр Русов. Було створено керівний центр Громад усієї України, до якого увійшли В.Антонович, П.Чубинський, О.Русов. Громади підтримували зв'язки з представниками національного руху Західної України. Культурно-просвітницький рух Громад викликав тривогу серед урядових кіл. У 1863 р. міністр внутрішніх справ Валуєв видав вищезгаданий горезвісний циркуляр. Проти громадівців прокотилася хвиля репресій, і в другій половині 60-х рр. громадівський рух пішов на спад.

Діяльність "Основи"

У 1861 р. у Петербурзі члени Кирило-Мефодіївського товариства Т.Шевченко, М.Костомаров, П.Куліш, В.Білозерський, які з'їхалися сюди після заслання, заснували журнал "Основа". Журнал установив зв'язки з Громадами, знайомив читачів із життям українського народу. Він діяв до 1862 р. і став першим українським журналом у Російській імперії, сприяв пробудженню національної свідомості української інтелігенції, розкиданої по всій імперії.

Польське повстання 1863-1864 рр. і його відгуки в Україні

Певний вплив на розвиток українського руху справило польське визвольне повстання 1863-1864 рр., спрямоване проти російського самодержавства. На заклик повстанського комітету про підтримку відгукнулися українські революційні демократи, члени заснованої

Миколою Чернишевським всеросійської революційної організації "Земля і Воля". Серед них був і уродженець Сумщини А.Потебня, брат відомого вченого-мовознавця Потебні. Революційні демократи розповсюджували серед населення Правобережної України листівки на підтримку визвольної боротьби проти царської Росії, брали участь у діях повстанських загонів. Однак, масової підтримки з боку української громадськості повстання не знайшло, оскільки польські повстанці не визнавали за Україною права на власну державу (їх метою було відновлення Польщі в територіальних межах 1772 р., тобто з включенням земель Правобережної України).

Другий етап громадівського руху

У 1870-ті рр. центр українського руху перемістився з Петербурга до Києва. Це стало можливим завдяки певній лібералізації усіх сторін суспільного життя в Російській імперії та Україні внаслідок проведення політики «великих реформ» 60-70-х рр. XІX ст. У 1870-ті рр. український рух набрав, на думку І.Лисяка-Рудницького, «виразно політичного забарвлення.» Ідеологічним підґрунтям українського руху в цей час було народництво - у специфічній українській формі українофільства. Ідейно-організаційним центром українського руху виступала Київська громада. Відомий діяч Олександр Русов у своїх спогадах розповідає, як він став членом Київської громади. Залучив його до «Громади» М.Драгоманов, який попереджав про таємний характер організації, про яку нікому не можна розповідати, тому що це може загрожувати переслідуваннями та розправою над цілою організацією. «Вас знают все члены Громады, - пояснював М.Драгоманов О.Русову, - и никто из них не сомневается в том, что вы нигде не пророните слова о существовании нашей организации, в которую принимают новых членов только тогда, когда все единогласно ручаются за нововводимого члена. А теперь пожалуйте в субботу вечером на квартиру Лысенка, где будет собрание нашей Громады.» Київська громада мала власний друкований орган "Киевский телеграф".Активізації українського руху сприяв заснований у 1873 р. в Києві Південно-Західний відділ Російського географічного товариства. Відділ залучив до своєї діяльності велику кількість інтелігенції (понад 200 дійсних членів), зібрав і видав величезний матеріал з історії, економіки, культури рідного краю. Громади, хоч і утримувалися у своїй більшості від політичної діяльності, все ж таки не влаштовували владу. Із прийняттям у 1876 р. Емського акту діяльність Громад була заборонена, закрився Південно-Західний відділ Російського географічного товариства. Частина громадівців виїхала за кордон. Серед них був і Михайло Драгоманов, який упродовж 1878-1882 рр. видавав у Женеві перший український журнал за кордоном "Громада"

М.П.Драгоманов - представник відомого роду українських громадських і культурних діячів Драгоманових

Михайло Драгоманов мав значний вплив на український національний рух, організатором і ідеологом якого він виступав. М .Драгоманов розробив так звану концепцію громадівського соціалізму. Основу справедливого суспільного устрою українського народу він вбачав у федералізмі - в існуванні децентралізованих, політично вільних і самостійних громад, об'єднаних для спільної праці на спільній землі, фабриці чи заводі. На Його думку, справжня демократія можлива лише за умови ліквідації приватної власності на землю,фабрики і заводи, за відсутності соціального і національного гноблення. Обстоюючи право українського народу на національне самовизначення, М.Драгоманов не закликав до створення незалежної України. Будучи поборником дружби і рівності усіх народів, учений виступав за автономію України в рамках федеративної демократичної Російської держави.

Українці у загальноросійському визвольному русі

український національний рух партія

В Україні як складовій частині Російської імперії поруч з українським національно-визвольним рухом розгортався і загальноросійський революційний рух. Вище вже згадувалося про такі його прояви, як діяльність масонських організацій, декабристський рух, діяльність революційних демократів 60-х рр. Наступним етапом загальноросійського революційного руху стала діяльність революційних народників 70-80-х рр., представлених, переважно, різночинною інтелігенцією.

Програма керівного органу народників - організації "Земля і Воля", створеної у 1876 р., передбачала захоплення влади шляхом насильницького перевороту, здійснення демократичних перетворень, передачу землі, фабрик і заводів у народну власність. Економічною й адміністративною одиницею нового суспільства вважалася селянська община. Народники 70-х рр. розгорнули широку пропаганду серед селянства (так зване "ходіння в народ") з метою викликати протест проти влади і збройні бунти. У 80-тих рр. відбулася радикалізація народницького руху. Частина народників, об'єднавшись у 1879 р. в організацію "Народна Воля", зосередила діяльність на політичному терорі. 1 березня 1881 р. в результаті терористичного акту народовольців загинув імператор Олександр ІІ. У відповідь уряд посилив репресії, розгромивши гуртки і групи народників, засудивши до страти їх керівників та активних учасників. Серед них були українці Софія Перовська, Микола Кибальчич, Андрій Желябов, Дмитро Лизогуб, Володимир Малинка. Не дивлячись на жорсткі репресії, народницький рух не припинявся до кінця 80-х рр. XІX ст. Стосунки між національно-визвольним і загальноросійським революційним рухами були неоднозначними. З одного боку, єднанню рухів сприяла їх спрямованість проти самодержавства на соціальні перетворення. Але ж, з іншого боку, нехтування інтересів української справи відштовхувало від загальноросійських революційних організацій учасників українського визвольного руху.

Наприкінці ХІХ ст. відбувається політизація національно-визвольного руху. Але тільки в 90 - х рр. XІX в . український національний рух вийшов на якісно новий рівень, характерною ознакою якого була його політизація і створення українських національних партій. На політичну арену вийшло нове покоління діячів, яке не хотіло задовольнятися лише дозволеною урядом культурницької діяльністю .

Перші українські політичні партії виникли в Галичині . Це були :

1.Русько-українська радикальна партія (1890 р.). [ Лідери : І. Франка, М. Павлик, А. Терлецький. Вперше постулат незалежності України був поставлений у книзі Ю. Бачинського "Украйна іррідента " ( 1895р. ) та нової редакції РУРП (1895 р.) ] .

2. Українська національно-демократична партія (1899 р.). [ Лідери : І. Франко, М. Грушевський . Наймасовіша і впливова ] .

3 . Українська соціал-демократична партія (1899 р.). [ Лідери : М. Ганкевич, Ю. Бачинський, С. Вітик ] .

4 . Російсько-український християнський союз (1896 р.). [ С. Сембратович, галицький митрополит. Партія клерикального характеру ] .

Характерною ознакою політичного руху в Галичині було те, що тут на відміну від Наддніпрянської України, ідея політичної самостійності була домінуючою, вона стала гаслом український змагань. Щодо українського національного руху в Російській імперії, то тут у 90- х рр. тільки закладалася база, фундамент тих процесів, які принесли свої плоди десятиліттям пізніше.

На території Придніпровської Україні в 1891 р. виникло таємне товариство " Братство Тарасівців" (І. Липа, М. Байздренко, В. Боровик, М. Базькевіч ), яке вперше після Т. Шевченко заявив, що його мета - "дати Україні національну свободу " . 1898-99 рр. . Відбулися дві з'їзду студентських громад. І, нарешті, в 1900 р. в Харкові була утворена перша політична українська партія в Російській імперії - Революційна українська партія (РУП) [ Лідери : Д. Антонович, М. Русов, Л. Мацієвич, Б. Камінський].

На прохання Д. Антоновича програму партії ( РУП) підготував М. Міхновський. Вона вийшла окремою брошурою під назвою "Самостійна Україна, " де вперше була поставлена ідея незалежності України як програмна мета . На жаль, до 1917 року ця ідея не була панівною в українському політичному русі, оскільки більшість українських політичних партій стояли на принципах федералізму і автономізму .

В данній роботі, системно викладено й узагальнено численні факти з історії науково-культурної й політичної діяльності українських організацій - громад та молодіжних угрупувань на другому етапі національного руху в Наддніпрянській Україні, розкрито роль їхніх діячів у виборенні національної волі для свого народу.

Робота написана за допомогою багатьох письменних ресурсів, а саме

-"ІСТОРІЯ УКРАЇНИ" навчальний посібник Б.Д.Лановик, М.В.Лазарович -О. К. Струкевич,

Історія України-Кучеренко А. А.

Діяльність «Громад» Півдня України по розгортанню українського культурно-освітнього руху у другій половині XІX ст.- ВО «Громада»: Історична довідка-Бойко О.Д.

Історія України: Навчальний посібник-Л. В. Чорна.

Громадівський рух 60-70-х рр. XІX ст. у контексті українського національного відродження-Драгоманов М. П.

Австро-руські спомини (1867-1877)-Катренко А. Український національний рух XІX ст.

Також, деяка інформація взята з інтернету, з багатьох інтернет ресурсів.

Серед них:

http://pіdruchnіkі.ws,

http://www.twіrpx.com,

http://uk.wіkіpedіa.org,

http://neoland.ru,

http://hіstory.vn.ua,

http://school.xvatіt.com,

http://hіstua.com, та інші .

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Загальна характеристика та передумови початку українського національного відродження. Опис громадівського руху в Україні у другій половині ХІХ ст. Особливості функціонування та основні ідеї Кирило-Мефодіївського товариства, "Руської трійці" та інших.

    реферат [31,9 K], добавлен 25.11.2010

  • Національний рух у Галичині та наддніпрянській Україні. Пробудження соціальної активності українського селянства як одне з найхарактерніших проявів національного життя в країні. Досвід українського національного відродження кінця XVIII - початку XX ст.

    статья [11,9 K], добавлен 20.05.2009

  • Ідеологічні та історичні засади українського націоналізму. Аналіз причин та передумов виникнення націоналістичного руху. Особливості пацифікації та спроб компромісу. Український націоналізм до 1929р. Конгрес Українських Націоналістів та створення ОУН.

    дипломная работа [79,4 K], добавлен 12.06.2010

  • Українське національне відродження і зростання національної свідомості у першій половині ХІХ століття. Поширення самостійницьких і антиросійських настроїв. Основні програмні засади, діяльність та історичне значення Кирило-Мефодіївського братства.

    реферат [35,3 K], добавлен 19.10.2012

  • Наддніпрянська Україна в першій половині XIX ст.: рух українських автономістів, масонов, декабристів та інтелігенції. Кирило-Мефодіївське братство в другій половині XIX ст. Особливості українського політичного руху. Біографія представників інтелігенції.

    контрольная работа [43,7 K], добавлен 10.02.2011

  • Роль окремих регіонів щодо національного відродження України за М. Грушевським: Слобожанщина та Харківський університет, Наддніпрянщина та Київ, Петербург, Галичина. П'ять стадій українського відродження та українські культурні зони згідно О. Пріцака.

    реферат [21,0 K], добавлен 29.11.2009

  • Проаналізовано правові засади та особливості розвитку українського національного руху в Галичині. Розгляд діяльності українських політичних партій та поширенні ідеї самостійності. Охарактеризовано основні напрямки суспільно-політичної думки того часу.

    статья [21,3 K], добавлен 11.09.2017

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.