Бойові дії на Кримському півострові в другій половині 1941 р. – першій половині 1942 р.

У ході планування операцій були визначені такі місця висадки, які дозволяли виконати головне завдання десанту. Проте вибір часу початку операції і догматичне дотримання його без врахування різкого погіршення погодних умов призвели до того, що в обох операціях втрати через штормову погоди порівняно із втратами в ході безпосереднього ведення бойових дій десанту істотно підірвали морально-психологічний стан висаджених військ, знизили їх боєздатність.

Під час операції було неналежно організовано матеріально-технічне забезпечення. Основні труднощі в організації матеріального забезпечення полягали в диспропорції між зростаючими потребами десантів і сил висадки в матеріальних засобах для ведення напружених бойових дій і обмеженими можливостями транспортних засобів щодо їх доставки під час висадки десанту.

Ще одним істотним недоліком є неефективна організація управління операцією. Повноваження управління в операції мали командувач Закавказьким фронтом, командувач Чорноморським флотом, командувачі 51-ю та 44-ю арміями. Тобто не було призначено єдиного командувача, який би мав весь комплекс необхідних повноважень і одночасно одноосібно відповідав за результат операції. Не були призначені і командири висадок. Цим можна пояснити і негнучкість управління, і відсутність необхідної координації між усіма силами і засобами, що брали участь в операції. Як наслідок, були випадки, коли командири загонів кораблів Азовської воєнної флотилії та Керченської військово-морської бази діяли на власний розсуд, а командири сил десанту навіть на переході морем не підпорядковувались морським начальникам, відмовлялись від висадки і вимагали спрямування кораблів в інші пункти.

У цілому ж бойові дії радянських військ, що проводилися зимою 1941-1942 рр. з метою визволення Криму, за своєю значущістю, поза сумнівом, займали видне місце серед інших операцій цього періоду війни. Швидке визволення півострова повинне було значно поліпшити загальну обстановку на південному крилі радянсько-німецького фронту. Воно могло усунути небезпеку висадки німецького десанту на Кавказькому узбережжі, забезпечити зняття блокади Севастополя і поліпшити загальну військову обстановку на Чорному морі. Проте в результаті серйозних промахів, допущених у десантній операції, війська Кавказького фронту не виконали повністю поставленого Ставкою ВГК завдання: керченське угруповання противника не було знищене і відійшло з півострова. Проте, оволодіння Керченським півостровом військами Кавказького фронту поліпшило становище військ Приморської армії, що обороняли Севастополь. Крім того, прорив наших військ через Ак-Монайський перешийок - найбільш вузьке місце Керченського півострова - створив вигідні передумови для розвитку подальших наступальних дій на самому Кримському півострові з метою розгрому угруповання противника, що діяло там, і звільнення Севастополя.

РОЗДІЛ 4. ПОРАЗКА РАДЯНСЬКИХ ВІЙСЬК НА КЕРЧЕНСЬКОМУ ПІВОСТРОВІ Й В СЕВАСТОПОЛІ

2 січня Ставка затвердила поданий командуванням Кавказького фронту (30.12.41 р. Закавказький фронт був перейменований у Кавказький; командуючий - генерал-лейтенант Д. Козлов, начальник штабу - генерал-майор Ф. Толбухін) план подальших дій фронту і вказала, що завдання зі звільнення Криму повинне здійснюватися «діями головних сил на напрямі Джанкой, Перекоп, Чонгар, наступом однієї армії на Сімферополь і висадкою морських десантів у районах Алушта, Ялта, Перекоп і насамперед у районі Євпаторії» (директива Ставки ВГК № 170005 від 2.1.1942 р.68). Цією ж директивою Ставка зажадала всіляко прискорити зосередження військ, для чого запропонувала використовувати всі можливі засоби чорноморського військового і цивільного флотів для перекидання військ у Крим. Для розвитку і завершення операції командуванню фронту було дозволено додатково перекинути на пів острів управління 47-ї армії, 2 горно-стрілецькі дивізії й 1 танкову бригаду, а також ужити всіх заходів до швидкого перебазування на Керченський півострів, а надалі й у Крим, фронтової та насамперед винищувальної авіації.

Однак німецьке командування сподівалася утримати у своїх руках Крим і цілком очистити його від радянських військ. Командування 11-ї армії теж розробляло план наступальної операції 69 . Для забезпечення її успіху на початку січня німецькі війська у Криму були підсилені двома піхотними дивізіями, а пізніше додатково - піхотною, легкою піхотною і танковою дивізіями.

Командування Кавказького фронту не тільки не зуміло вчасно, ретельно й у повному обсязі підготувати наступальну операцію по звільненню Криму, але і не вжило належних заходів до надійного закріплення військами зайнятих рубежів. Зокрема протиповітряна оборона феодосійського порту, який повинен був відігравати ключову роль у забезпеченні військ фронту, була організована недостатньо. Це дозволяло авіації противника систематично завдавати ударів по порту, унеможливлюючи його використання транспортами Чорноморського флоту.

Противник, випередивши війська Кавказького фронту, 15 січня сам перейшов у наступ, прорвав слабко організовану оборону радянських військ, вийшов до Феодосії і захопив її. Війська Кавказького фронту відступили на Ак-Монайський перешийок, що значно погіршило умови для підготовки наступу по звільненню Криму.

28 січня директивою № 170070 70 з метою зручності управління і більш успішного вирішення завдань зі звільнення Криму Ставка наказала реорганізувати Кавказький фронт, розділивши його на Кримський фронт (очолювався командуванням колишнього Кавказького фронту) і Закавказький військовий округ. До складу Кримського фронту ввійшли війська розформованого Кавказького фронту, дислоковані на Керченському і Таманському півостровах і в районі Краснодара. Командуванню Кримського фронту підпорядковувалися війська СОР, Чорноморський флот, Азовська військова флотилія і Керченська військово-морська база.

У цей же день Ставка ВГК вказала командуючому Кримським фронтом, що основним завданням майбутньої операції має стати допомога військам СОР, для чого головний удар основного угруповання фронту направити на Карасубазар і виходом у цей район створити загрозу військам противника, що блокують Севастополь. Отже, мета майбутньої операції в порівнянні з її початковим задумом була дещо звужена. Ставка також наказала не залучати до наступальної операції війська СОР, поставивши перед ними основне завдання -- обороняти Севастополь на займаних позиціях. Поряд із цим вона зажадала в найближчі ж дні різко підсилити раніше висаджений десант у районі Судака. Операцію передбачалося почати лише по прибуттю на Керченський півострів двох танкових бригад і окремого батальйону танків КВ, спрямованих Ставкою до складу Кримського фронту, а також після поповнення дивізій живою силою. До складу фронту додатково направлялися три стрілецькі дивізії. Операцію було призначено на 13 лютого (директива Ставки ВГК № 170076 від 2.02.1942 р. 71 ).

Однак підготувати наступ до зазначеного терміну фронт не зміг, і наступ розпочався тільки 27 лютого. До його початку фронт мав у своєму розпорядженні достатні сили, що забезпечували йому значну перевагу над противником (тринадцять радянських дивізій проти трьох німецьких). Однак погана організація наступальних дій, насамперед абсолютне незнання системи оборони противника, недостатність артилерійського забезпечення, взаємодії піхоти і танків з артилерією та авіацією призвели до того, що наступ, який розпочався з великим запізненням, не дав очікуваних результатів. Війська фронту лише трохи просунулися вперед, але прорвати оборону противника і відкрити собі дорогу в глиб півострова не змогли.

У цілому обстановка в басейні Чорного моря трохи поліпшилася для радянської сторони. Звільнення радянськими військами Керченського півострова полегшило становище оточеного Севастополя. Бойові дії сухопутних військ скували значну частину військ противника на суші, а морські сили поставили під загрозу комунікації ворога на морі. У зв'язку з цим німецьке командування було змушене перекинути в акваторію Чорного моря комбінованим шляхом, використовуючи річки Ельба і Дунай, залізниці й автостради значну кількість малих надводних і підвідних кораблів. До липня 1942 р. у Чорному морі діяли 1 допоміжний крейсер, 7 есмінців і міноносців, 8 сторожовиків і канонерських човнів, 7 субмарин, 16 торпедних катерів і до 100 десантних барж противника. У травні 1942 р. над чорноморською акваторією стали з'являтися у великій кількості німецькі літаки-торпедоносці, які діяли проти радянських кораблів.

Оборонна операція Кримського фронту на Керченському півострові (8-19 травня 1942 р.). У середині квітня 1942 р. Ставка ВГК, затверджуючи рішення військової ради Кримського фронту про тимчасовий перехід до оборони, залишила у силі основне завдання фронту - очищення від противника Криму (директива № 170302 від 21.04.1942 р. 74 ). Важливою попередньою умовою для підготовки наступу було утримання займаних рубежів, організація міцної оборони і поліпшення становища військ на окремих ділянках. Однак командування фронту протягом квітня і першої декади травня продовжувало займатися розробкою планів наступальних дій і зовсім не приділяло уваги організації глибоко ешелонованої оборони.

Лише 7 травня, коли начальник штабу Північнокавказького напряму довів до відома командування фронту про можливий наступ противника в період 10-15 травня, командуючий фронтом доповів у Ставку план заходів щодо посилення оборони. У плані передбачалося посилення лівого крила, створення рухомих протитанкових резервів, форсування оборонних робіт і виведення у другий ешелон управління 47-ї армії з покладанням на нього організації оборони в тилу. Однак здійснити ці заходи було вже неможливо, тому що противник 8 травня перейшов у наступ. До його початку Кримський фронт мав загальну перевагу у силах і засобах. Здійснивши головний удар уздовж узбережжя Феодосійської затоки, противник прорвав 8 травня оборону 44-ї армії і змусив її війська до відходу у східному напрямі. Ставка ВГК зажадала від командуючого фронтом негайної організації контрудару по флангу і тилу наступаючого противника. Але зв'язок із військами вже було втрачено. Противник продовжував розвивати успіх.

З огляду на глибоке вклинення ворога на лівому крилі фронту і нездатність командування налагодити управління та здійснити протидію противнику Ставка зажадала в ніч на 10 травня швидкого відведення військ фронту на позиції Турецького валу й організації стійкої оборони. Однак командування фронту не забезпечило виконання і цього завдання. Відвід військ розпочався з великим запізненням і проходив неорганізовано. 16 травня ворог узяв Керч. Радянські війська були змушені за складних умов почати евакуацію на Таманський півострів, яка закінчилася 20 травня 1942 р. У результаті з Керченського півострова евакуйовано 86 тис. 196 чол., у тому числі 23 470 поранених 75.

Унаслідок великих прорахунків, допущених як при підготовці, так і у ході оборонної операції, Кримський фронт у травні 1942 р. зазнав серйозної поразки. Усього протягом травня війська фронту втратили 176 тис. 566 чол., 347 танків, 3476 гармат, мінометів і 400 літаків 76 . Основна причина невдач полягала в повному нерозумінні природи сучасної війни командуванням фронту, і особливо командуванням 44-ї і 47-ї армій. Одержавши вказівку Ставки про організацію стійкої оборони, командування всіх рівнів не вжило заходів до створення глибоко ешелонованої оборони, підготовленої в інженерному плані. Жоден з оборонних рубежів Керченського півострова не був придатний до оборони. Навіть головна оборонна смуга складалася з окремих стрілецьких окопів, не зв'язаних між собою. Загальна її глибина не перевищувала 4-5 км.

На самому початку операції порушилося управління військами. Це стало наслідком тривалого перебування командних пунктів на одному місці, що дозволило противнику першими ж нальотами своєї авіації порушити зв'язок. Командування фронту не організувало оперативної взаємодії між арміями, зовсім не забезпечило взаємодії наземних військ з авіацією. Остання була розпилена і діяла поза загальним планом.

Причиною невдач були також бюрократично-паперові методи керівництва військами з боку командування фронту і представника Ставки генерал-полковника Л. Мехліса. Командуючий фронтом генерал-лейтенант Д. Козлов і його штаб віддавали накази з великим запізненням, без урахування обстановки, не знаючи дійсного положення військ.

Залишення Керченського півострова різко погіршило обстановку в районі Севастополя. Німецьке командування перекинуло сюди війська, що звільнилися, і розпочало третій наступ на місто. До початку червня 1942 р. під Севастополем були зосереджені основні сили 11-ї німецької армії та румунські війська у складі 10 піхотних дивізій. 7 червня після потужної п'ятиденної авіаційно-артилерійської підготовки розпочався штурм. Протягом місяця радянські війська без підтримки авіації, відчуваючи гострий брак матеріально-технічних засобів вели завзяті і кровопролитні бої.

ВИСНОВКИ

Передвоєнні погляди на майбутню війну радянського військово-політичного керівництва та планування бойових дій у головних підходах були правильними. Проте окремі прорахунки й помилки зумовили невдачі початкового періоду війни. Радянські війська боролися за умов, коли німецьке командування захопило ініціативу, авіація супротивника панувала в повітрі. Це стало причиною винятково напруженої боротьби й складності в управлінні військами. Неготовність військ прикордонних військових округів до відбиття ударів супротивника виявилася найважливішою причиною, що визначила невигідний для радянської сторони розвиток подій на початку війни.

Німецьке командування спочатку не робило ставку на південь України, проте у зв'язку з деяким подіями, змушене було змінити свою думку Захоплення півдня України Німеччиною було спочатку засноване на необхідності захисту власного нафтопостачання та сприянні в просуванні вермахту в напрямку радянських джерел нафти на Кавказ.

Оборона Одеси була першою оборонною операцією, в якій відстоювання міста не було головною ціллю. З відходом фронту все дальше на схід Одеса уже не мала великого значення важливого промислового центру. Одеська промисловість не могла працювати на країну з ізольованого плацдарму, а після того, як близько двох третіх підприємств були евакуйовані, залишена частина з труднощами забезпечувала потребу оборонного району.

Утримування Одеси як військово-морської бази також не мало в часи оборонних дій самостійне значення. Цінність Одеси була в іншому. Вона була добре оснащеним плацдармом у ворожому тилу. Швидко захопити місто ворогу не вдалося. Декілька штурмів захисники міста відбили з великими втратами для ворога. Напередодні залишення міста радянські війська провели вдалу десантну операцію в районі села Григорівка, захопивши важкі гармати, що обстрілювали місто. Рішення про припинення оборони міста було прийняте у зв'язку з проривом німецьких військ у Крим. Евакуація військ з Одеси відбулося без втрат і несподівано для ворога.

Радянські війська, що протягом 73 днів обороняли місто, прикували до себе значні сили ворога, завдавши їм великих втрат (понад 300 тис. осіб). Оборона міста давала можливість Чорноморському флоту впродовж 2 половини 1941 р. контролювати всю акваторію Чорного моря, загрожуючи узбережжю Румунії та нафтовим родовищам.

Під час оборони міста загальні втрати Приморської армії, за даними відділу кадрів Приморської армії, складали 40 427 чоловік, із 4397 чоловік було вбито, 24 218 поранено, а 9 747 пропали безвісті.

У жовтні 1941 р. німецькі війська прорвали оборонну радянських військ і увірвалися до Криму, проте зустріли опір з боку міста Севастополя. 30 жовтня розпочалася довга оборонна операція. Місто не було обладнано оборонними спорудами із суходолу, але мало продуману оборону з моря. У стислий час навколо міста було створено три лінії оборони.

Хоча місто було відділено від тилових районів суходолом, дії Чорноморського флоту упродовж 250 днів забезпечували оборону міста необхідним. Неодноразові штурми міста німецькими і румунськими військами були відбиті з великими втратами для ворога. Проте поразка радянських військ Кримського фронту на Керченському півострові дала змогу німецьким військам здійснити вирішальний наступ, прорвати оборону міста. 3 липня 1942 р. було віддано наказ про евакуацію міста. Евакуюватися змогла лише невелика частина військ оборони.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

ДЖЕРЕЛА

1. Гальдер Ф. Военный дневник. Ежедневные записки начальника генерального штаба сухопутных войск, 1939 - 1942 гг. [Електронний ресурс] - [Режим доступу]: http://militera.lib.ru/db/halder/02_pre.html.

2. Захаров М. Генеральный штаб в предвоенные годы / М. Захаров. - М., 2005. - 767 с.

3. Португальский Р. Маршал Конев. Мастер окружений / Р. Португальский. - М., 2007. - 320 с.

4. Сборник боевых документов Великой Отечественной войны. Вып. 36. - М., 1958. - 362 с.

ЛІТЕРАТУРА

5. Ванеев Г. Севастополь 1941 - 1942. Хроника героической обороны. Книга 1 (30.10.1941 - 02.01.1942) [Електронний ресурс] - [Режим доступу]: http://www.e-reading.ws/book.php?book=141990

6. Вольский С. 73 героических дня (Хроника обороны Одессы в 1941 году) / С. Вольский (руков. авт. кол), Н. Кравцов и др. - Одесса, 1974. - 335 с.

7. Гриневич В. Міт війни та війна мітів / В. Гриневич // Критика. - К., 2005. - Ч. 5.

8. Грицюк В. Військові плани та реалії: південь 1941р. / В. Грицюк // Південь України: Етноісторичний, мовний, культурний та релігійний виміри. Матеріали III Міжнародної наукової конференції, присвяченої 70-й річниці героїчної оборони Одеси (м. Одеса, 15 - 16 квітня 2011 р.). - Одеса: ВМВ, 2011. - С. 7 - 13.

9. Грицюк В. Стратегічні та фронтові операції Великої Вітчизняної війни на теренах України. Україна в Другій світовій війні: погляд з XXI століття. Історичні нариси у двох книгах / В. Грицюк. - К.: Наукова думка, 2010. - Кн. 1. - С. 208 - 302.

10. Грицюк В. Стратегічні та фронтові операції Великої Вітчизняної війни на території України / В. Грицюк. - К., 2010. - 150 с.

11. Коваль М. Україна в Другій світовій і Великій Вітчизняній війнах (1939 - 1945 рр.) / М. Коваль. - К., 1999. - 335 с.

12. Михайлуца М. Міфи та правда про «73 героїчні дні» / М. Михайлуца // Південь України: Етноісторичний, мовний, культурний та релігійний виміри. Матеріали III Міжнародної наукової конференції, присвяченої 70-й річниці героїчної оборони Одеси (м. Одеса, 15 - 16 квітня 2011 р.). - Одеса: ВМВ, 2011. - С. 47 - 50.

13. Мощанский И. Города-крепости / И. Мощанский. - М., 2009. - 223 с.

14. Неласов В. 1941 год - уроки и выводы / В. Неласов, А.Кудрявцев, А. Якушевский и др. - М., 1992. [Електронний ресурс] - [Режим доступу]: http://militera.lib.ru/h/1941/02.html.

15. Савин А. Борьба за Крым (сентябрь 1941 - июль 1942 года) / И. Мощанский, А. Савин. - М., 2002. - 113 c.

16. Форжик Р. Севастополь 1942: Триумф фон Манштейна / Р. Форжик. - Оксфорд, 2008. - 85 c.

17. Юновидов А. Оборона Одессы. 1941. Первая битва за Черное море / А. Юновидов. - М., 2011. - 430 c.

Размещено на Allbest.ru