Главная
База знаний "Allbest"
История и исторические личности
Розвиток державного устрою Ольвії у VI–I сторіччя до н.е.
Розвиток державного устрою Ольвії у VI–I сторіччя до н.е.
Розвиток державної влади в Ольвії: від влади ойкіста до тиранії. Поява полісу у Нижньому Побужжі. Трансформація політичного устрою протягом VI - середини V сторіччя до н.е. Характер і сутність ольвійської демократії. Законодавча і виконавча влада.
| Рубрика | История и исторические личности |
| Вид | дипломная работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 12.04.2012 |
| Размер файла | 109,9 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Найбільша кількість почесних декретів належить до II ст. н. е. не тільки грекам, але й еллінізованим варварам. Нормативи посмертного вшанування були скромнішими, лише пишномовністю відрізнялись тексти постанов. Померлий обов'язково нагороджувався золотим вінком, інколи до цього ритуалу приєднувались ксени (люди, пов'язані узами гостинності) з різних міст, якщо той чи інший діяч за життя приділяв їм належну увагу і піклувався про їх добробут [37, с.70].
Серед багатьох ольвійських діячів все ж таки виділяється Каллінік, як тим, що його декрет є найбільш раннім, винесеним ще за життя, так і найбільшою нагородою. Звертає увагу те, що лише в його декреті відзначені дії, які безпосередньо були пов'язані з грошовими операціями і грошовим обігом і в результаті їх виконання могли дати чималі прибутки громадянам, що й стало стимулом нагороди. А те, що Каллінік не відмовився від неї, вказує на його прагнення до такого збагачення. Логічно і переконливо ним були доведені переваги тих заходів, які він рекомендував, виступаючи на народних зборах [38, с.52-53].
Загалом, як свідчить розгляд епіграфічних джерел, в Ольвії найбільше вираження знайшли другий і третій види демократії (за Арістотелем), тобто державні посади в основному обіймали громадяни за походженням, які володіли певними достатками і мали змогу виконувати громадські обов'язки [18, с.66].
Звичайно, це не означає, що тут не було ніяких винятків. Можливо, що неодноразово наступали такі часи, коли в общині виділялись окремі групи або лідери типу Каллініка, Протогена, Антестерія, Абаба чи Каллісфена, які вміло і майже повновладно правили полісом, проводячи в життя свої політичні та економічні ідеї.
Відомі два випадки, коли в Ольвії сталися значні зміни в соціально-етнічному складі общини. Під час облоги Зопіріона в число громадян було включено всіх ксенів-іноземців, що мешкали в місті. Певно, своїми коштами вони теж сприяли швидшому відродженню економіки і могли брати участь у державному управлінні. Саме після цього часу набагато збільшується кількість проксеній і торговельних зв'язків з багатьма грецькими полісами [37, с.71]. Дещо схожа ситуація склалась в II ст. н. е., коли в общину ольвіополітів була прийнята деяка кількість представників варварського походження, яка також дала імпульс для зростання добробуту держави, обіймаючи разом з ольвіополітами-греками найвищі державні посади.
Основні принципи демократії тут, певно, найчастіше порушувались. Невідомо, протягом якого часу твердо дотримувались закону про щорічну зміну всіх посадових осіб і чи давали клятву ольвійські архонти після їх обрання, що будуть правити справедливо і не будуть брати хабарів подібно до того, як це було прийнято в Афінах. Лише в перші століття нової ери в Ольвії встановилась тверда традиція ставити щорічно присвятні написи Ахіллу Понтарху від колегії архонтів і Аполлону Простату від стратегів. Цілком можливо, що вони являли собою як подячні, так і вотивні присвяти, що встановлювались на початку служби магістратів, які в такому випадку могли також давати клятву, одночасно прохаючи в бога допомоги за цілісність і благополуччя міста [38, с.134].
У ці найпізніші часи історії Ольвії дійсно простежується щорічна зміна магістратів і лише в окремих випадках найенергійніші і ділові з них обиралися першими архонтами повторно, але не більше чотирьох разів, що завжди підкреслювалось в декретах, як одна з найвищих заслуг того чи іншого діяча. Отже, доступ до верхівки державної ієрархії став прерогативою представників в основному багатих сімейств, які спроможні були отримувати і вищу освіту. Лише один раз з усіх відомих документів є свідчення кінця II ст. н. є. про те, що архонтами були обрані тільки громадяни варварського походження (Кенексарт, Азам, Спок, Дад, Діз), які на відміну від усіх інших не поставили біля свого імені патронімікон за еллінською традицією, і, можливо, належали до небагатих і малоосвічених жителів міста [38, с.71].
У світлі всього сказаного цікаво відзначити, що в період так званої радикальної демократії в останній третині IV - першій половині III ст. до н. е., коли демос дійсно був активнішим не лише на народних зборах, але й в суспільному житті, в Ольвії, відбувається і найвищий економічний розквіт за всю історію її існування. Економічне піднесення сприяло культурним перетворенням. В самому місті була проведена суцільна перебудова, великого розвитку набуло приватне домобудівництво.
Архітектурний вигляд міста різко змінився за рахунок спорудження нових храмів, стой, портиків, театру, гімнасія, інших громадських будівель, забудовою терас і зведенням нових оборонних стін з баштами. Особливе значення в суспільно-культурному житті полісу набувають театр і гімнасій. У першому на щорічних святах Великі Діонісії глашатай читав постанови народу і ради на честь уславлених діячів. Як і в інших полісах театр в Ольвії був не тільки місцем свят і вистав, а використовувався й для обнародування важливих державних документів і зборів демосу [40, с.52].
Творча ініціатива ольвіополітів виявилась не тільки в будівництві, але й в інших галузях господарсько-ремісничої діяльності: масовому виробництві місцевого посуду, в тому числі і художнього, різноманітних виробів з металу і кістки. Вперше за весь період існування Ольвії почалось виготовлення пам'яток скульптури, теракотового декору з рельєфними прикрасами і зображеннями міфологічних персонажів, теракотових статуеток. Тут виникли місцеві майстерні скульпторів і коропластів, особливістю яких було прагнення до самостійних пошуків у відображенні різних образів божеств і людей. Значно зросли економічні і культурно-політичні контакти Ольвії як з метрополією, так і багатьма іншими полісами Еллади. Набагато розширилась сільськогосподарська територія. Таким чином, коли демос дійсно брав участь у вирішенні і державно-політичних справ, навколишнє оточення сприяло піднесенню його творчих сил, які позитивно відбились у всіх сферах життя ольвіополітів [30, с.54].
Для часів панування елітарної демократії, коли особливо помітне соціальне розмежування між простими громадянами і знаттю верхівки демократичної партії, був характерний розвиток евергетії, що завжди була значною підмогою в підвищенні авторитету останньої. Вірогідність зосередження в приватній власності окремих родів величезних коштів, а разом з цим, ймовірно, і великих площ землі, бо ольвійська хора при сприятливих зовнішніх умовах могла бути необмеженою, підтверджується, зокрема, декретом Протогена [3, с.14]. Саме його і можна поставити на перше місце серед усіх ольвійських евергетів. У часи економічної кризи він скасував борги ольвіополітів його батьку і собі, витратив на громадські потреби величезну суму грошей: до 6000 золотих на закупівлю хліба для голодуючих, будівництво і ремонт оборонних стін і башт, виплату данини царю Сайтафарну та інші заходи.
Окрім Протогена в місті мешкало чимало багатих громадян. Про них безпосередньо говориться в його декреті. Однак не всі вони пропонували безкоштовну допомогу своєму народу, який під час небезпеки "запрошував усіх заможних людей допомогти і не допустити, щоб батьківщина, яка з давніх років оберігалась, підпала під владу ворогів, і між тим, як ніхто не пропонував своїх послуг ні для всього, ні для частини того, про що просив демос, Протоген обіцяв сам" все зробити. Є й інші епіграфічні документи пізньо-елліністичного і римського часу, в яких відзначаються заслуги окремих ольвіополітів перед державою і народом, хоч вони і набагато скромніші порівняно з діями Протогена. Це Антестерій, Нікерат, Каллісфен, який витратив всі свої кошти на нужди мешканців Ольвії [40, с.54]. Евергетами були й ті ольвіополіти, які за свій кошт будували оборонні башти, храми, гімнасії та інші громадські споруди.
Нерідко благодійністю займались і ксени - іноземці. Певно, евергетична діяльність стала в Ольвії традиційною для окремих сімейств, які самостійно приймали рішення для блага всього полісу за рахунок своїх власних прибутків. Звичайно, на тлі ольвійських евергетів простежується складність соціальної структури ольвійської общини, невизначеність економічного стану її рядових громадян. Провідне і престижне місце в державі зайняли заможні громадяни, які демонстрували свій добробут перед всією общиною спорудженням різних будівель і встановленням статуй своїх родичів [35, с.45].
Важливо відзначити, що у кризові роки, коли наставав голод, ольвійські магістрати закуповували велику кількість хліба, який потім перепродавали населенню по твердих і зменшених цінах, а також створювали спеціальні колегії сітонів, які займались виключно продовольчим постачанням, розподілом продуктів і в деяких випадках навіть роздачею хлібних раціонів.
Однією з найцікавіших рис ольвійської, як і афінської, демократії було впровадження культу Демосу. Правда, в Афінах він поєднувався з культом Демократії. Ідентичну епіклезу афіняни присвоїли і своїй головній патронесі - богині Афіні. Цей прояв особливої демократизації і в релігійній сфері поширився в інші грецькі поліси [38, с.123]. На Родосі, Косі, в Херсонесі Таврійському уособлення народу і держави отримало своє ім'я ? відповідно Родос, Кос, Херсонас, на честь яких влаштовувались свята [34, с.56]. Статуї Демосу в елліністичний час стояли в сусідніх з Ольвією західнопонтійських містах ? Істрії і Месембрії.
В Ольвії знайдено шість епіграфічних пам'яток, які свідчать про встановлення і тривале існування культу Демоса. В одному напису III ст. йдеться про спорудження на честь Геракла і Демоса башти, в другому ? оборонні стіни. Сакральне з'єднання славнозвісного героя з Демосом вказує, що перший тут теж виступає в ролі покровителя демократичної партії, як і Афінський Тесей [37, с.72].
Соціально-політичне становище Ольвії в III ? II ст. до н. є. було складним і суперечливим. Тим більше, введення культу Народу свідчить про прагнення до демократизації полісу. Геракл і Демос уявляються як єдина сила героя і народу, які здатні захистити в разі небезпеки місто. Присвячення їм оборонної башти слід розглядати як релігійно-політичний акт, що впливав на патріотичні почуття громадян.
Діонісій, син Посідея, у II ст. до н. є. присвятив елевсінській тріаді божеств (Деметрі, Корі, Плутону) і Демосу оборонну стіну. Культ вказаної тріади був популярний серед хліборобів, які становили і основне ядро ольвійської общини. Тому релігійний сімбіоз елевсінських богів з Демосом мав природний характер.
Традиція обожнення демосу тривала і в післягетській Ольвії. Показово, що перша присвята (портик) у відродженому місті була поставлена Абабом, сином Каллісфена перш за все Демосу, а потім римським імператорам. Відоме поєднання культу Демоса з верховним покровителем міста Зевсом Поліархом [38, с.65].
Сукупність всіх джерел дозволяє припустити, що в Ольвії було встановлено вівтар, поруч з яким стояла статуя Демоса. Традиційно його зображували у вигляді бородатого, літнього чоловіка, який сидів на троні, а жінка в довгому хитоні і плащі, яка уособлювала Демократію, увінчувала його вінком. Можливо, саме від цього ритуалу поширився звичай нагороджувати вінками державних діячів у демократичних полісах [38, с.72].
Підсилення культу Демоса в Ольвії повинно було сприяти згуртованості громадянської общини, відверненню розпаду загальноольвійської єдності і самостійного розвитку державної організації.
Таким чином, найважливішим фактом в історії Ольвії було встановлення демократії. Протягом шести століть ольвіополіти не змінювали цю форму правління. Певно, саме вона найбільшою мірою сприяла єдності ольвійської общини, мирного співіснування з усіма містами і оточуючими племенами, що стало головною запорукою тривалого збереження полісу і його традицій.
2.3 Законодавча і виконавча влада
Ольвія являла собою типовий античний поліс, політичний устрій якого ? демократична республіка. Органи державного управління поділялися на законодавчі й виконавчі. Законодавчі функції належали народним зборам і раді, від імені яких видавалися декрети й постанови.
У період існування демократичного ладу в Ольвії, як і в інших грецьких демократичних полісах, вищим джерелом влади, сувереном права визнавався весь народ, тобто вільне повноправне населення держави. Політичним органом, що виражав його волю, були народні збори - еклесія, до складу якої формально входили всі повноправні громадяни. Збори скликалися у спеціально відведеному для них них місці - еклесіастерії. Таким місцем, мабуть, служила головна міська площа, що виконувала функції також ринкової (агора). Її залишки відкрито у верхній частині міста. Про функції народних зборів, порядок ведення справ можна дізнатися з прийнятих ними постанов (відомо близько 60 декретів V-I ст. до н. е.). Зазначенні в них дати дають підставу припускати певну періодичність у скликанні еклесії [18, с.66].
Народні збори мали законодавчі функції - найчастіше шляхом хейротонії (вільним голосуванням, підняттям рук) ухвалювали декрети й постанови. Ці документи висікали на камені й виставляли на міській площі - агорі. Однією з найважливіших функцій еклесії було обрання службових осіб. Поки що нічого не відомо про існування майнового цензу в Ольвії. Але, оскільки магістрати тут, на відмінну від Афін, безперечно, не одержували ніякої платні, а перебування на більшості посад вимагало значних витрат, цілком природно, що одержані посади могли заміщати лише заможні люди. [22, c.99]. Нагородження, а також вшанування громадян за ті чи інші заслуги також було функцією народних зборів, зв'язаною з внутрішнім життям поліса. Ольвійська еклесія зверталася до заможніх громадян з проханням допомогти в укріпленні міста. Залучаючи окремих багатих ольвіополітів до виконання громадських повинностей, що вимагали значних матеріальних витрат народні збори діяли в інтересах поліса в цілому.
Компетенцією народних зборів було врегулювання відносин Ольвії з сусідіми племенами. В роки, коли поліс зазнавав значних труднощів економічного і зовнішньополітичного порядку, ольвіополіти мусили періодично сплачувати правителям сусідніх кочових племен данину (дари). Кошти для цих "дарів" давали заможні громадяни (а також багаті іноземці, що мешкали в Ольвії) на прохання народних зборів [18, с.67].
Окрему сферу дипломатичної діяльності народних зборів становили відносини з іноземцями, головним чином купцями. Йдеться про поширений в еллінському світі інститут гостинності, що регулював відносини громадян кожного поліса з чужоземцями за принципом взаємності. Кожна община античних міст надавала повноваження, так звану проксенію, довіреним особам інших держав, де мали якісь інтереси співобщинники. Ці люди (проксени) представляли в своїх державах інтереси громадян того поліса, від якого мали повноваження, і виявляли до них гостинність. Звання проксена було почесним і вигідним, бо ті особи, які його одержували, користувалися різними привілеями в державі, що давали повноваження. Так, вони мали права громадянства, інколи звільнялись від мита. Як і в інших грецьких полісах при народних зборах Ольвії була спеціальна службова особа - глашатай, а також, певно, існувала посада секретаря, який відав обнародуванням постанов [17, с.26].
Значну частину своїх постанов еклесія ухвалювала разом з Радою, другим найвищим державним органом в Ольвії. Її обирали Народні збори. Це постійно діючий орган виконавчої влади, в який входили Суд присяжних і головний жрець міста - базилевс, який відав релігійними культами. Рада міста готувала рішення народних зборів, перевіряла кандидатури на виборні посади, контролювала діяльність виборних посадових осіб, і тому ольвійські декрети часто починалися словами: „Постановлено Радою і Народом”. Керував нею голова Ради міста за допомогою секретаря, обоє обирались строком на 1 рік [22, с.99].
До функцій ради входило попереднє обговорення всіх найважливіших питань державного життя, після чого ці питання виносилися на розгляд народних зборів. Крім того, рада контролювала роботу органів виконавчої влади, займалася іншими питаннями, зокрема перевіркою здатності кандидатів займати державні посади перед їх виборами або призначенням [18, c.50].
Як і у всіх полісах громадяни, що брали участь в цих органах, складали в Ольвії привілейовану меншість: ні вихідці з інших грецьких міст, що проживали в Ольвії, ні мікселліни політичними правами не користувалися. Виняток у цьому відношенні становили громадяни ольвійськой метрополії Мілета, які на основі особливого договору користувалися рівноправ'ям з ольвіополітами [22, с.100].
Окремими галузями державного управління відали органи виконавчої влади, яка в грецьких демократичних полісах перебувала в руках магістратур і магістратів - колегій і службових осіб. Вони обиралися на народних зборах відкритим голосуванням строком, як правило, на один рік. При цьому до них належали не всі посади в системі державної адміністрації. Так, Арістотель ("Політика", IV, 12,2) [1, с.134] не вважав магістратами, зокрема, жерців, глашатаїв, хорегів (багатий громадянин, який брав на себе організацію театральних вистав).
У сучасній юридичній літературі під магістратурою (лат. magistratus - начальник, влада, управління) розуміється державна посада, сукупність вищих державних посад. З історичної точки зору магістратура - це загальна назва державних посад в Стародавньому Римі. Виникнення магістратів відноситься до періоду встановлення Римської республіки (кінець VI століття до н. е.). Магістратура здійснювалась безоплатно, була короткостроковою (як правило, 1 рік) і колегіальною, тобто виконувалися двома людьми (за винятком посади диктатора) Людина, що заміщала магістра, називалася магістратом [17, с.28].
В античну добу магістратури мали низку іманентно притаманних їм особливостей. Вони полягають в умовах, якими встановлювалися межі повновладдя посадовців та до певної міри гарантувалася недоторканість основ демократичного ладу, серед них визначалися, насамперед, короткий термін служби та колегіальність більшості магістратур [17, с.27]. Однак ця колегіальність зовсім не означала, що усі однорідні магістрати повинні були діяти спільно, як колегія. Вони були не колегією, а колегами. Кожен магістрат діяв окремо і самостійно, кожному окремо належала уся повнота відповідної влади. Але поруч із ним така ж повнота влади належала іншому, який своєю волею міг паралізувати будь-яке розпорядження першого [18, с.68].
Найвищою магістратурою була колегія архонтів з п'яти - шести чоловік на чолі з першим архонтом. Вона не тільки керувала всіма іншими колегіями, а й могла скликати в разі потреби народні збори, особливо в момент загрози нападу ворогів. Архонти стежили також за станом фінансів, карбуванням грошей [22, c.99].
Колегія шести архонтів відала питаннями оборони, але військами командував перший архонт. Колегія продиків (юридичних радників) займалась правовими питаннями. Номофілаки (посадові особи, в обов'язки яких входило збереження державних документів (законів), нагляд за проведенням народних зборів та засідань ради) контролювали дотримання законів. Астиноми наглядали за порядком у місті. Екстраординарні магістрати - епімелети - наглядали за вжиттям термінових заходів, виконували спеціальні державні завдання. Магістратом зі справ культу був базилевс (монарх зі спадковою владою). [18, с.71].
Безпосередньо фінансовими справами займалися дві колегії: колегія Дев'яти й колегія Семи. Доходи держави складалися зі збирання мита, добровільних пожертвувань, податків на жертвоприношення, платежів за орендоване державне майно, стягання штрафів та конфіскацій майна. Головними статтями видатків були будівництво та ремонт міських укріплень і громадських споруд, влаштування громадських свят і спортивних змагань, нагородження громадян, які особливо відзначилися, посольств, "дари" сусіднім племенам, заготівля продовольства у неврожайні роки. Скарбниця, священна казна, а протягом деякого часу карбування монет перебували у віданні колегії Семи [37, с.70].
Питаннями оборони в античних державах Північного Причорномор'я опікувалася авторитетна колегія стратегів. В Ольвії вона переобиралася щорічно і складалася з шести осіб на чолі з головою. Щоправда, загалом війська міст підпорядковувалися першому архонту. Стратеги займалися питаннями комплектування і навчання війська, безпекою держави, у виключних випадках могли командувати військовими підрозділами, що використовувалися для припинення масового безладдя [40, с.50].
Відома в Ольвії також магістратура номофілаків (нпмпцхлбо) - виборних чиновників, обов'язки яких були різноманітні. Вони складалися з 5-7 чоловік та стежили за оформленням законів, поведінкою людей і посадових осіб і вимагали від них виконання законів. В елліністичну епоху номофілаки здійснювали також пробулевтичні функції - мали право вносити пропозиції на розгляд Ради та (або) Народних зборів (право законодавчої ініціативи) [17, c.28].
Здійснені протягом останніх двох сторіч знахідки епіграфічних документів дозволяють впевнено констатувати наявність в Ольвії магістратури агораномів (бгпсбньмпй), що здійснювала нагляд за впорядкованістю міського ринку та відали всіма справами, пов'язаними з організацією торгівлі. Вони також стягували з іноземців мито за право торгівлі на ринку, реєстрували приватні договори, призначали ціни на деякі товари, конфісковували та знищували зіпсовані товари, контролювали діяльність грошових мінял і домагалися дотримання законів, які регулювали грошовий обіг.
Деякі функції агораномів яскраво ілюструються археологічними знахідками. Зважаючи на знахідку під час розкопок Ольвії у 1908 р. свинцевої гирі з написом „Агораном Агатокл, син Агатокла” [18, с.71] вагою в 1 лібру дослідники дійшли висновку, що тут, як і в багатьох інших містах еллінського світу, агораноми здійснювали нагляд за правильністю мір і ваги, що використовувалися у повсякденній торгівлі.
Астиноми (буфхньмпй) являли собою магістратуру міських наглядачів, які опікувалися чистотою у місті, здійснювали нагляд за станом шляхів і громадських будівель. В ряді випадків вони також здійснювали контроль за якістю продукції, засвідчували точність мір ваги й об'єму. Їхні імена ставилися на монетах і ручках амфор. Крім того, ймовірно, вони мали й інші повноваження, зокрема, слідкували за громадським порядком та пристойністю на вулицях. Вони мали право здійснювати адміністративні арешти та іншим чином карати за проступки, що явно порушували правила моральності [22, с.95].
У ході археологічних розкопок ольвійської агори при розкритті гімнасію було знайдено плиту з рельєфом із зображенням трапези та написом-присвятою колегії ситонів межі ІІІ - ІІ ст. до н. е.: “Феокл (син) Фрасідама, Деметрій (син) Фокріта, Афіней (син) Конона, Навтим (син) Героксена, що були ситонами, при секретарі Афінодорі (сині) Демагора (цей) рельєф Доброзичливо вислуховуючому Герою (присвятили) ” [19, c.68]. Напис вперше свідчить про наявність в Ольвії наприкінці ІІІ - ІІ ст. до н. е. колегії ситонів, до обов'язків якої належала закупівля хліба за державними цінами та здійснення ситоній та ситонометрій. Колегія ситонів обиралася у грецьких полісах лише у надзвичайних випадках, коли держава не могла забезпечити громадян потрібною кількістю хліба і ціни на зерно стрімко зростали.
Джерела засвідчують також наявність інших виборних посадових осіб, які виконували різноманітні функції. Наприклад, до складу державного апарату входили й одноособові посади гімнасіарха, що керував гімнасіем і, певно, іншими формами навчання та фізичного виховання юнацтва, влаштуванням різних змагань; глашатая, який оголошував на народних зборах, у театрі та громадських місцях декрети й постанови; секретарів, жерців та ін. [18, с.73]
Отже, основу населення Ольвійської держави становили вільні повноправні громадяни, які іменували себе ольвіополітами. Вони становили громадянську общину, яку називають демосом. Права ольвійських громадян згідно з договором про ісополітію (рівність громадянських прав) між Ольвією і Мілетом мали також мілетяни. Вищим джерелом влади визнавалося все вільне повноправне населення, а політичним органом, який виявляв його волю були народні збори. Другим найвищим державним органом в Ольвії була Рада, а окремими галузями державного управління відали органи виконавчої влади - магістратури.
Висновки
У вітчизняній антикознавчій науці накопичено значну кількість джерел, що дають змогу по-новому висвітлити ряд моментів, уточнити й іноді переглянути положення щодо державного ладу Ольвії. Але, незважаючи на досить значну увагу приділену цим питанням, окремі моменти структури і функціонування полісних установ все ще залишаються висвітленими недостатньо.
Проаналізована література дала змогу простежити розвиток Ольвійської держави від заснування до гетського розгрому. Корпус джерел дозволив виділити причини формування політичних структур і механізми їх зміни. Античні писемні джерела дають уявлення про державний устрій в цілому, що підтверджується археологічними та епіграфічними джерелами.
Існує ряд періодизацій розвитку Ольвійського полісу, що не завжди вдається. Найперша періодизація Ольвійської історії була запропонована А.С. Уваровим. Ю.Г. Виноградов запропонував розглянути власне політичні етапи розвитку Ольвії. У зв'язку з появою нових даних (перш за все, епіграфічних знахідок) вона потребує перегляду і уточнення.
Ольвія на момент свого заснування і початку функціонування володіла всіма необхідними ознаками державності, що були притаманні всім колоніальним полісам, а саме: громадянським етніконом, монетним карбуванням (з демотіконом), атрибутами виконавчої та законодавчої влади, полісними культами та спеціальними місцями їх проведення, внутрішньою територією для розвитку власного сільського господарства, тобто хорою, чіткими кордонами, окресленими сакральними зонами.
Державний устрій полісу архаїчного періоду часто характеризують як диктатуру ойкіста. Оскільки ці свідчення дають археологічні джерела, повністю функції ойкіста визначити досить складно. Вважається, що саме він мав всю повноту влади у полісі. На зміну їй у V - IV ст. до н. е. до влади приходять тирани. Ця проблема є загальнополісною. Комплексний аналіз джерел дозволяє встановити, що ольвійськими тиранами був рід Аристократідів.
Варто зазначити, що обмежена джерельна база, відсутність писемних документів спричинили виникнення різних наукових концепцій щодо точної дати перемоги ольвійської демократії та її характеру. Дослідження новознайдених епіграфічних пам'яток, переосмислення нумізматичного і археологічного матеріалу дозволило Ю.Г. Виноградову викласти нову оригінальну концепцію щодо державного ладу ранньокласичної Ольвії. Більш обґрунтованою та достовірною його тезою є та, що постійний демократичний лад тут впроваджено лише в першій чверті IV ст. до н. е.
Розквіт демократичного устрою полісу відбувався при значному впливі ольвійської знаті у поміркованих або крайніх проявах.
В елліністичний час Ольвія мала всі головні органи державної влади. У виборах адміністративних органів брало участь усе населення полісу, за винятком жінок, іноземців і рабів, котрі не вважалися громадянами полісу. Права громадянства надавалися тільки тим іноземцям, які зробили великі послуги державі.
Вищим органом державної влади в ольвійському полісі були Народні збори. На зборах вирішувалися найважливіші питання внутрішньої та зовнішньої політики. До компетенції народних зборів належали також вибори посадових осіб і контроль за їхньою діяльністю. Значну роль в управлінні полісом відігравала Рада міста (Буле) - постійно діючий орган влади. Вона готувала рішення народних зборів, перевіряла кандидатури на виборні посади, контролювала діяльність виборних посадових осіб. Виконавчу владу здійснювали різні магістратури - колегії або окремі посадові особи, магістрати, які обиралися на Народних Зборах відкритим голосуванням, здебільшого на один рік.
Отже, політичний розвиток Ольвії характеризується такими формами правління як влада ойкіста в момент заснування апойкій (у деяких випадках доходило до повної узурпації влади і перетворення її в тиранічну, а потім і монархічну), олігархія, короткочасна тиранія та остаточна перемога демократії.
Таким чином, маємо всі підстави стверджувати, що при заснуванні Ольвії були враховані всі необхідні складові полісу як для міста, так і для держави, відомі за літературною традицією та пам'ятками метрополії. В силу цього Ольвійський поліс у Нижньому Побужжі, точніше - система "поліс-хора" становить один з найхарактерніших прикладів побудови античної держави в умовах виведення за море колонії часів Великої Грецької колонізації.
Варто зазначити, що тема досить перспективна. Оскільки розкопки в Ольвії продовжуються і в наш час, постійно з'являються нові джерела, які потрібно досліджувати та вводити до наукового обігу з метою уточнення вже існуючих досліджень.
Список використаних джерел
ДЖЕРЕЛА:
1. Арістотель. Політика / [пер.А. Кислюк] Арістотель. - К.: Основа, 2005. - 239 с.
2. Геродот. Історія. В 9 кн. / [пер.А. Білетський] Геродот. - К.: Наукова думка, 1993. - 576 с.
3. Декрет в честь Протогена [Электронный ресурс] / Ольвия. Жизнь и смерть цивилизаций. Эллинистический период. Ранний эллинизм. - Режим доступа: http://http://www.olvia. info/6-20. php.
4. Дион Хрисостом. Борисфенитская речь, произнесенная Дионом на его родине / [пер. М.Е. Грабарь-Пассек] / Д. Хрисостом Поздняя греческая проза / Сост.С. Полякова - М.: ГИХЛ, 1961. - С.92-100.
5. Платон. Государство. Законы. Политик / Платон - М.: Мысль, 1998. - 798 с.
6. Плутарх. Сравнительные жизнеописания. У 2 т. Т.1. [пер.С.И. Соболевского] Плутарх. - М.: Наука, 1994. - 704с.
7. Страбон. География. в 17 кн. / [пер.Г. А Стратановского] Под. ред. С.Л. Утченко, О.О. Крюгера. - М.: Ладомир, 1994. - 779с.
Література:
8. Античные города - государства Северного Причерноморья. Археология СССР. - М.: Наука, 1984, - 391с.
9. Античні держави Північного Причорномор'я. Україна крізь віки. У 15т. Т.2 - К.: Альтернативи, 1998. - 236 с.
10. Анохин В.А. Монеты античных городов Северо-Западного Причерноморья. / Анохин В.А. - К.: Наукова думка, 1989. - 128с.
11. Археология УССР. Т.2. - К.: Наукова думка, 1975. - 591с.
12. Буйских А.В. Некоторые полемические заметки по поводу становления и развития Борисфена и Ольвии в VI - V в. до н.э. Буйских А.В. // Вестник древней истории - 2005. - №2. - С.146-165.
13. Буйських С.Б. До проблеми заснування та становлення Ольвійського полісу Буйських С.Б. // Древнее Причерноморье. Выпуск ІХ / Глав. ред. И.В. Немченко. - Одесса: ФЛП "Фридман А. С.", 2011. - С.58-59.
14. Буйских С.Б., Отрешко В.М. Основные этапы развития сельской округи Ольвии доримского времени. // Ольвийские древности: Сборник научных трудов памяти В.М. Отрешко (1949-1999) Отв. ред. Крыжицкий С.Д. - К.: ИА НАНУ, 2009. - С.136-143.
15. Виноградов Ю.Г. Политическая история Ольвийского полиса VII - I вв. до н.э.: Историко-эпиграфическое исследование Виноградов Ю.Г. - М.: Наука, 1989. - 281с.
16. Виноградов Ю.Г. Синопа и Ольвия в V в. до н.э.: проблема политического устройства Виноградов Ю.Г. // ВДИ - 1981. - №2. - С.65-90.
17. Гавриленко О.А. Органи влади та управління античних держав Північного Причорномор'я з республіканською формою правління Гавриленко О.А. // Бюлетень Міністерства юстиції України - 2006. - № 4. - С.26-34.
18. Зуц В.Л. Державний лад Ольвії в VI - І ст. до н. е. Зуц В.Л. // Український історичний журнал - 1970. - №9. - С.66-73.
19. Каллистов Д.П. Северное Причерноморье в античную эпоху Каллистов Д.П. - М.: Просвещение, 1952. - 188 с.
20. Каришковський П.О. Монеты Ольвии. Очерк денежного обращения Северо-Западного Причерноморья в античную эпоху Каришковський П.О. - К.: Научная мысль, 1988. - 168с.
21. Каришковський П.О. Ольвийские мольпы Каришковський П.О. // Северное Причерноморье - К.: Наукова думка, 1984. - С.42-50.
22. Каришковський П.Й. Про державний устрій Ольвії Каришковський П.Й. // Український історичний журнал - 1973. - № 2. - С.98 - 101.
23. Копейкина Л.В. Некоторые итоги исследования архаической Ольвии Копейкина Л.В. - КХААМ, 1976, С.131-142.
24. Крижицький С.Д. До історії колонізації Нижнього Побужжя Крижицький С.Д. // Археологія - 1989. - № 3. - С.40-49.
25. Крижицький С.Д. Ольвія і скіфи у V ст. до н. е. до питання про скіфський протекторат Крижицький С.Д. // Археологія - 2001. - №2. - С.21-31.
26. Крыжицкий С.Д. Ольвия. Историографическое исследование архитектурно-строительных комплексов Крыжицкий С.Д. - К.: Наукова думка, 1985. - 190с.
27. Крижицький С.Д., Крапівіна В.В., Лейпунська Н.О. Головні етапи історичного розвитку Ольвії Крижицький С.Д., Крапівіна В.В., Лейпунська Н.О. // Археологія - 1994. - №2. - С.18-41.
28. Крутілов В. Ольвія та Березань - перші колонії у Північному Причорномор'ї Крутілов В. // Історія України: Шкільний світ - 2010. - №6-7. - С.9-11.
29. Лапин В.В. Греческая колонизация Северного Причерноморья Лапин В.В. - К.: Наукова думка. - 1966. - 239с.
30. Латышев В.В. Исследования об истории и госсударственном строе города Ольвии Латышев В.В. - Спб.: Изд-во С. - Петерб. Ун-та, 1887. - 294 с.
31. Леви Е.И. Ольвия. Город эпохи эллинизма Леви Е.И. - Л.: Наука, 1985. - 152с.
32. Николаев Н.И. Политическая и культовая элита Ольвии IV - I вв. до н.э. Николаев Н.И. - Николаев: Шамрай, 2008. - 263с.
33. Николаев Н.И., Снытко И.А. Некоторые вопросы социально-политической истории Ольвии второй половины V - первой половины ІV вв. до н.э. Ольвийские древности: Сборник научных трудов памяти В.М. Отрешко (1949-1999) Отв. ред. Крыжицкий С.Д. - К.: ИА НАНУ, 2009. С.186-192.
34. Ольвия: античное государство в Северном Причерноморье: Сборник статей - К.: Институт археологии, 1999. - 256с.
35. Отрешко В.М. З історії Ольвійського поліса в IV - I ст. до н. е. // Ольвийские древности: Сборник научных трудов памяти В.М. Отрешко (1949-1999) Отв. ред. Крыжицкий С.Д. - К.: ИА НАНУ, 2009. - С.38-45.
36. Русяєва А.С. Деякі риси культурно-історичного розвитку Північно-Західного Причорномор'я в VІІ - V ст. до н. е. Русяєва А.С. // Археологія - 1979. - №30. - С.15-19.
37. Русяєва А.С. Ольвія - найвизначніша пам'ятка класичної демократії і культури на теренах України Русяєва А.С. // Археологія - 2001. ? №4. - С.68-72.
38. Русяєва А.С. Религия и культы античной Ольвии Русяєва А.С. - К.: Наукова думка, 1992, ? 253с.
39. Русяєва А.С., Крапівіна В.В. До історії Ольвії IV-I ст. до н. е. Русяєва А.С., Крапівіна В.В. // Археологія - 1992. ? №4. - С.17-33.
40. Русяєва Г.С. Ольвійська демократія Русяєва Г.С. // Археологія ? 1994. ? № 2. - С.49-54.
41. Скржинська М.В. Опис Північного Причорномор'я в "Периплі" псевдо - Скілана і "Періегесі" псевдо - Скімна Скржинська М.В. // Археологія - 1980. - №35. С.25-38.
42. Скржинська М.В. Северное Причерноморье в описании Плиния Старшего Скржинська М.В. - К.: Наукова думка, 1977. - 126с.
43. Славин Л.М. Периодизация исторического развития Ольвии Славин Л.М. - ПИСПАЭ, 1959. - С.86-107.
44. Шеїн С.С. Основні проблеми відносин Ольвії та метрополії в архаїчну добу / [Електронний ресурс] / Шеїн С.С. // видання Чорноморського державного університету - Режим доступу: http://lib. kma. mk.ua. htm.
Додаток
Словник термінів
Агора - ринкова площа в давньогрецьких полісах, яка була місцем громадянських зборів.
Агораном - посадова особа в Ольвії. Колегія агораномів з п'яти осіб вибиралася щорічно на Народних зборах.
Архонт - дев'ять найважливіших урядовців із широкими повноваженнями.
Апойкія - поселення засноване переселенцями другої хвилі Великої Грецької колонізації.
Астиноми - посадові особи, які стежили за порядком у портах, на вулицях, окрім ринків, правильністю вагової, метричної систем, якістю продуктів і товарів, контролювали керамічне виробництво тощо.
Басилевс - монарх із спадковою владою.
Екклесія - народні збори.
Епойки - переселенці другої хвилі - зазвичай отримували у власність землю з незайнятих ділянок або з неподільного фонду.
Епемілети - наглядали за вжиттям термінових заходів, виконували спеціальні державні завдання.
Епоніми - посадові особи ім'ям яких називали рік.
Мікселліни - змішанні елліни.
Мольпи - члени аристократичного релігійного союзу.
Номофілаки - посадові особи, які слідкували за збереженням документів.
Ойкіст ? керівник експедиції з заснування колонії у Стародавній Греції. Зазвичай отримував офіційні повноваження від влади метрополії і санкцію жерців одного з загальногрецьких святилищ. Керував будівництвом міста та очолював його перший уряд
Проксени - люди, які отримували повноваження представляти в своїх державах поліс, який надав їм ці повноваження.
Продик - юридичний радник.
Хейротонія - вільне голосування - всі рішення приймались відкрито (підняттям рук).
Размещено на Allbest.ru
Подобные документы
Найважливіші органи державної влади Афін у період існування демократії: Народні збори, Рада п'ятисот та Колегія 10 стратегів. Судові органи державного управління: ареопаг і геліея. Головні принципи та своєрідність афінського державного устрою.
реферат [28,6 K], добавлен 08.12.2010Візуальні обстеження і збір знахідок, складання планів, опис монет античного міста Ольвії. Планомірні і цілеспрямовані дослідження Ольвії і її некрополя Б.В. Фармаковським. Значення Ольвії, як культурного та політичного центру Північного Причорномор'я.
реферат [16,5 K], добавлен 29.05.2016Економічний розвиток та промисловий переворот в Австрійській імперії ХІХ сторіччя. Зростання чисельності населення. Міжнародне положення Австрійської імперії, зовнішня та внутрішня політика канцлера К. Меттерніха. Наростання угорського визвольного руху.
лекция [30,2 K], добавлен 29.10.2009Розвиток української культури в Добу Польського і Литовського періоду. Етапи зближення Литви і Польщі. Українські землі під владою Речі Посполитої. Зміни державного політичного устрою на українських землях. Польська експансія на українській землі.
курсовая работа [59,4 K], добавлен 26.08.2013Законодавче врегулювання соціального страхування від безробіття в 20-х рр. ХХ ст. Перший нормативний акт радянської влади, яким здійснювалося правове регулювання страхування від безробіття. Розмір внесків наймачів у фонд безробітних, право на допомогу.
реферат [29,2 K], добавлен 12.06.2010Функції найвищих органів влади Київської Русі: великий князь, княжна рада, феодальні з’їзди. Елементи механізму політичної влади в Давньоруській державі. Місцеві органи управління Київської Русі. Суд, військо, церковна організація в Київській Русі.
курсовая работа [52,5 K], добавлен 20.01.2011Аналіз соціально-політичного становища української держави гетьманської доби. Встановлення влади Директорії в Україні, її внутрішня і зовнішня політика. Проголошення акта злуки УНР і ЗУНР. Встановлення радянської влади в Україні. Ризький договір 1921 р.
курсовая работа [61,3 K], добавлен 21.02.2011Вплив зростання самосвідомості української нації на розвиток культури. Перебудова шкільних програм. Запровадження системи позашкільної освіти дорослих та жіночіх училищ. Розширення мережі вищих навчальних закладів. Успіхи природознавчих і суспільних наук.
реферат [29,5 K], добавлен 17.03.2010Виклад основних геополітичних ідей у політичному трактаті "Артхашастра". Питання державного та економічного устрою, зовнішньої політики, війни та устрою воєнних сил. Опис ідеальної держави з розгалуженою поліцейською системою і сильною царською владою.
контрольная работа [21,6 K], добавлен 29.11.2009Дослідження історії виникнення УНР, хронології подій та її міжнародного визнання. Вивчення складу, політичного курсу (внутрішня, зовнішня політика) Директорії УНР - найвищого органу державної влади відродженої УНР. Причини поразки визвольних змагань.
реферат [34,9 K], добавлен 10.01.2011
