Главная
База знаний "Allbest"
История и исторические личности
Розвиток державного устрою Ольвії у VI–I сторіччя до н.е.
Розвиток державного устрою Ольвії у VI–I сторіччя до н.е.
Розвиток державної влади в Ольвії: від влади ойкіста до тиранії. Поява полісу у Нижньому Побужжі. Трансформація політичного устрою протягом VI - середини V сторіччя до н.е. Характер і сутність ольвійської демократії. Законодавча і виконавча влада.
| Рубрика | История и исторические личности |
| Вид | дипломная работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 12.04.2012 |
| Размер файла | 109,9 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Зміст
- Вступ
- Розділ 1. Розвиток державної влади в Ольвії: від влади ойкіста до тиранії
- 1.1 Поява полісу у Нижньому Побужжі
- 1.2 Трансформація політичного устрою протягом VI - середини V ст. до н.е.
- Розділ 2. Ольвійська демократія
- 2.1 Становлення демократичного устрою
- 2.2 Характер і сутність Ольвійської демократії
- 2.3 Законодавча і виконавча влада
- Висновки
- Список використаних джерел
- Додаток
Вступ
Багато полісів було засновано еллінами в Причорномор'ї протягом VII ? VI ст. ст. до н. е., але далеко не всі вони досягли такого високого політичного й культурного розвитку, як Ольвія. Вона зберегла численні матеріали, які дають уявлення про різні етапи її історичного розвитку впродовж тисячоліття. У вітчизняній антикознавчій науці накопичено значну кількість джерел, що дають змогу по-новому висвітлити ряд моментів, уточнити й іноді переглянути положення щодо державного ладу Ольвії. На наукову основу розкопки Ольвії були покладенні у 1896р, коли ними почав системно займатися Б.В. Фармаковський. Але систематичні розкопки грецького полісу за дорученням Археологічної комісії він проводив з 1901 по 1915 р., а потім за Радянської влади з 1924 по 1926 р. Розкопки Б.В. Фармаковського проводились цілеспрямовано, за наміченим заздалегідь планом, їх відрізняла методика і науковість. В результаті було виявлено динаміку зміни кордонів міста, відкрито захисні споруди і римську цитадель, розпочато вивчення міського устрою, розкопано біля 2000 могил ольвійського некрополя. Заслуга Б.В. Фармаковського полягає і в підготовці цілої плеяди талановитих дослідників, які продовжили його справу. В різні роки розкопки Ольвії здійснювали І.І. Мещанінов, Є.І. Леві, О.М. Карасьов, Т.М. Кніпович, С.І. Капошина, Ю.І. Козуб, Л.М. Славін. Зараз в Ольвії працює експедиція Інституту археології НАНУ під керівництвом В.В. Крапівіної.
У дослідженні історії Ольвії одне з ключових місць займають проблеми державного устрою цього полісу. Ще в останній чверті XIX століття в працях академіка В.В. Латишева на базі наявних тоді джерел розглядалися питання державно-політичного розвитку Ольвії в античну епоху. З розширенням джерельної бази з цієї проблематики деякі положення праць В.В. Латишева в наш час були переглянуті та доповнені. Ю.Г. Виноградов провів історико-епіграфічне дослідження політичної історії Ольвії в якому використано нові концепції. За ними вона розглядається як держава з підвласною їй територією - хорою. Більш або менш ґрунтовний аналіз системи органів влади та управління держав Північного Причорномор'я міститься у працях В.В. Латишева, П.Й. Каришковського, Ю.Г. Виноградова. Зверталися до цих проблем історики права О.А. Гавриленко та ін.
Разом з цим, незважаючи на досить значну увагу, приділену цим питанням у вітчизняній історіографії, окремі моменти структури і функціонування полісних установ все ще залишаються висвітленими недостатньо. Це і обумовлює актуальність теми випускної роботи.
Метою дослідження є розкрити особливості процесу становлення та розвитку Ольвії у VII - I ст. cт. до н.е. як держави.
У відповідності до мети були сформульовані завдання:
проаналізувати джерела та наукову літературу і визначити умови виникнення Ольвії як грецького полісу;
охарактеризувати процес становлення та розвитку Ольвії у VII ? I ст. cт. до н. е. як полісу з різними формами правління в залежності від часу;
розкрити основні риси організації державного демократичного ладу Ольвійського полісу у V ? I ст. cт. до н. е.;
описати виконавчу та законодавчу владу демократичного устрою в Ольвійській державі догетського періоду.
Об'єктом дослідження є Ольвія як античний поліс.
Предметом дослідження є розвиток державного устрою Ольвії у VI - I ст. ст. до н. е.
Хронологічні межі - історію Ольвії розділяє різка межа - гетський розгром близько 55 року до н. е. В роботі досліджується період до гетського розгрому VII - I ст. до н. е., оскільки основні політичні структури були сформовані в цей час.
Територіальні межі - Ольвія (с. Парутино Миколаївської області).
Методи дослідження. При написанні випускної роботи був застосований комплексний підхід шляхом використання загальнонаукових методів наук, що дозволило вирішити поставлені завдання. Характеристика розвитку державних інституцій Ольвії догетського часу здійснена за допомогою історико-генетичного, типологічного та хронологічного підходів (виявлені причинно-наслідкові зв'язки між змінами основних типів державного устрою від їх зародження до занепаду). Джерелознавчий аналіз античних нарративів, епіграфіки, археологічних та нумізматичних даних дозволив аргументувати основні положення структурних частин теми. Наукова література та викладені в ній результати досліджень були розглянуті за допомогою критичного методу.
Практичне значення одержаних результатів: ця робота буде корисною при підготовці до семінарських занять з курсу "Археологія України" та з курсу "Історія України" з теми "Грецькі міста-держави у Північному Причорномор'ї". Роботу можна використовувати при написанні рефератів, доповідей, повідомлень про зміни державного устрою міста та характер і сутність Ольвійської демократії.
Апробація результатів дослідження: підготовлено доповідь на тему "Епіграфічні джерела з історії становлення демократії в Ольвії" для виступу на восьмій науковій конференції молодих істориків "Проблеми регіональної історії України" (19 квітня 2012 року, Херсонський державний університет).
державний устрій ольвія влада
Розділ 1. Розвиток державної влади в Ольвії: від влади ойкіста до тиранії
1.1 Поява полісу у Нижньому Побужжі
У дослідженні Ольвії поєднуються данні археології і давніх авторів. Вона неодноразово згадувалась відомими античними авторами - Геродотом (IV, 18) [2, с. 190], Страбоном (VІІ, 3, 17) [7, с.397], Плінієм [42, с.57], Псевдо-Скімном [41, с.32], Діоном Хрисостомом (ХХХVI, II, 48) [4, с.95] та іншими, які залишили яскраві відомості про життя міста, його мешканців та культуру. Від них ми також дізнаємося про місце розташування Ольвії. За Геродотом (IV, 18) [2, с. 196] і Діоном Хрисостомом (ХХХVI, II, 48) [4, с.98] Ольвія лежала на березі Гіпаніса (Бугу). Однак Страбон (VІІ, 3, 17) [7, с.402] і Пліній (IV,
12) [42, с.58] поміщали її на Борисфені (Дніпрі), при цьому Страбон уточнював - на відстані 200 стадіїв від гирла. Псевдо - Скімн (804) правильно засвідчуючи, що Ольвія лежить при злитті Борисфена й Гіпаніса, поміщав її так само вгору за течією Борисфена [41, с.38]. Геродот (IV, 78, 79) [2, с.213], який особисто відвідав Ольвію, дає уявлення про вигляд міста V ст. до н. е. Діон Хрисостом (ХХХVI) [4, с.99], який також побував у Ольвії, малює становище і вигляд міста, відновленого після гетського розгрому, а наведені ним зіставлення з містом попереднього періоду, дозволяють судити про Ольвію догетської епохи [4, с.99].
Про Ольвію як апойкію Мілета однозначно свідчать античні автори, починаючи з Геродота (VII.78.3) [2, с.225]. Єдиної точки зору на дату заснування Ольвії не існує. Дата, яку надає нам Євсевій це 645/44 р. до н. е., як і загальне припущення про заснування Ольвії в VIІ ст. до н. е. [15, с.35] не підтверджується археологічними дослідженнями [21, с.42]. Вивчення матеріалів розкопок дозволила Е.І. Леві схилитися до думки, що Ольвія була заснована не пізніше другої чверті VI ст. до н. е. [31, с.31]. До цієї точки зору приєдналися С.І. Капошина і Л.М. Славін [43, с.87-92]. В результаті передатування архаїчної кераміки із Ольвії Л.В. Копєйкіна приходить до висновку що Ольвія була заснована на рубежі VIІ ? VI ст. до н. е., а можливо і в кінці VIІ ст. до н. е. [23, с.137], що співпадає з думкою Ю.Г. Виноградова [15, с.33-35]. Тим не менш, будівельні залишки, датовані раніше середини VI ст. до н. е., в Ольвії так і не знайдені, а із супроводжуючого матеріалу до VIІ ст. до н. е. (його третьої чверті) відноситься лише один фрагмент родосько-іонійської кераміки [27, с.18].
Досліджуючи історію розвитку тієї чи іншої держави, значну увагу приділяють етапам періодизації: або її безпосередньому перегляду, або деякому уточненню. У зв'язку з цим слід зазначити, що йдеться не просто про термінологічні суперечки. Періодизація потрібна, перш за все, для висвітлення дії провідних факторів і тенденцій розвитку суспільства на певному етапі життя, які визначають його подальшу долю [8, с.41].
Спочатку за основу періодизації бралися політична історія або територіальні зміни і взагалі не робився акцент на політичний устрій полісу. Найперша періодизація Ольвійської історії, запропонована А.С. Уваровим. Він виділяв три періоди:
1) грецький - від заснування міста до гетського розгрому (655-654 рр. до н. е.);
2) скіфо-грецький - від гетського розгрому до підпорядкування Риму (54 р. до н. е. - 196 р. н. е.);
3) римський (196-235 рр.) [14, с.138].
Критику слабких сторін його схеми дав В.В. Латишев. Він зазначив, що протягом першого періоду в становищі Ольвії відбувалися настільки різкі зміни, що його в свою чергу можна було б розділити на більш дрібні періоди. Вважаючи можливим провести в історії Ольвії тільки одну різку межу - гетський розгром, він тим не менш зберіг членування А.С. Уварова і розділив його перший період на три частини:
1) період процвітання ? від заснування Ольвії до облоги Зопіріона;
2) період занепаду ? від облоги Зопіріона до встановлення влади скіфських царів;
3) період влади скіфських царів до гетського розгрому [30, с.48].
Як бачимо, періодизація того й іншого вченого базується тільки на письмових і нумізматичних пам'ятках на що було указано Ю.Г. Виноградовим [15, с.21].
Першим, хто спробував обгрунтувати принципи створення періодізації був Л.М. Славін [43, с.87], який вважав доцільним розділити історію Ольвії на ряд періодів, які б якісно відрізнялися один від одного за ознаками економічного розвитку, соціально-політичного життя, історичної долі. Автор вперше спробував застосувати для створення хронологічної шкали комплексну методику розробки джерел і виділити п'ять періодів Ольвійської історії:
1) грецька колонізація Побужжя і заснування Ольвії (середина VII - кінець VI ст. до н. е.);
2) процвітання Ольвії (початок V - кінець III ст. до н. е.);
3) криза і підпорядкування Ольвії скіфській державі в Криму (початок II ст. до н. е. - початок I ст. н. е.);
4) підйом Ольвії та її зв'язки з Римською імперією (початок I ? середина III ст. н. е.);
5) занепад Ольвії (середина III ст. ? припинення її існування в кінці IV ст.). Кожен період докладно охарактеризовано [41, с.87]. Періодизація Л.М. Славіна набагато досконаліша, ніж всі попередні, однак і їй можна пред'явити кілька претензій. Автор, безперечно, враховує чинники політичної історії, але базується переважно на даних археології, причому не завжди вірно датованих та інтерпретованих [43, с.87].
Найбільш дрібну з усіх періодизацій історії Північно-Західного Причорномор'я догетської епохи побудовану на зміні території хори подав у тезисному порядку В.В. Рубан:
1) друга половина VII ? початок VI ст. до н. е. - поява й існування ізольованого поселення на Березані;
2) початок VI ? друга чверть V ст. до н. е. - освоєння греками прибережної частини материка; зародження грошового обігу;
3) друга половина V ? початок IV ст. до н. е. - зосередження населення у містах (в Ольвії, на Березані, у Ніконії та Тирі);
4) друга і третя чверть IV ст. до н. е. - поява на території названих міст урбанізованих селищ; на початку останньої третини їх загибель, можливо у зв'язку з походом Зопіріона;
5) остання чверть IV ? друга чверть III ст. до н. е. - відновлення колишніх і поява нових поселень (вілл); початок кризи полісного ладу; загибель поселень у другій чверті або середині століття;
6) друга половина III ст. - існування лише Ольвії і Тіри, що переживали кризу; на поселеннях Бузького Лівобережжя життя продовжується до початку II ст.;
7) II ? перша половина I ст. до н. е. - час поглиблення кризи і занепаду економіки, життя в Ольвії та Тирі обривається з гетською навалою [15, с.23].
Як бачимо, періодизація Рубана найбільш диференційована і, мабуть, найбільш точно відображає реальну картину з усіх запропонованих, проте і вона побудована виключно на археологічних джерелах, переважно на матеріалах розкопок хори, місцями узгоджена з історичними подіями. Як випливає з назви тез, автор розділяє на періоди не хід історичного процесу, а античні пам'ятки.
Ю.Г. Виноградов вирішив побудувати періодизацію на фактах політичної історії, яка повинна розумітися як основний підсумок комплексного дослідження всіх доступних джерел:
1. Друга половина VII ст. до н. е. Від виникнення поселення на Березані до заснування Ольвії;
2. Перша половина VI ст. до н. е. Заснування Ольвії, як майбутнього центра полісу; освоєння Березанської "ближньої хори" і Ягорлицького промислового району; період "диктатури ойкіста";
3. Друга половина VI - перша чверть V ст. до н. е. Становлення Ольвійського полісу; масове освоєння хори; період правління аристократичного режиму; прихід до влади тиранії;
4. Друга і третя третини V ст. до н. е. Період правління ольвійської тиранії та встановлення скіфського протекторату;
5. Перші дві третини IV ст. до н. е. Ліквідація тиранії і скіфського протекторату; період (помірного) демократичного режиму;
6. Остання третина IV ст. - перша половина ІІІ ст. до н. е. Період радикально-демократичного режиму; осада Зопіріона; реконструкція полісу;
7. Друга половина ІІІ ? перша половина ІІ ст. до н. е. Період кризи Ольвійського полісу і правління елітарної демократії; протекторат сарматських кочівників;
8. Друга половина ІІ ? середина І ст. до. н. е. Ольвія під владою держав елліністичного типу (царство Скілура, держава Мітрідата); гетський розгром [15, с.24].
Таким чином, справедливим є висновок С.Д. Крижицького, що існуючі періодизації історичного розвитку Ольвії - від О.С. Уварова до Ю.Г. Виноградова - не є досить послідовними та логічними і не відповідають певною мірою будь - яким єдиним принципам [26, с.34], тому що, деякі з них беруть за основу тільки соціально-політичні зміни або тільки археологічні джерела чи політичну історію, що призводить до певних розбіжностей та неточностей.
Для розкриття теми даного дослідження буде доцільним використовувати періодизацію, яку пропонує Ю.Г. Виноградов, оскільки в її основу покладенні зміни саме політичного устрою ольвійського полісу. Ця періодизація на сьогодні дещо застаріла, тому на основі вивчення нових даних (перш за все, археологічних) буде уточнюватись [9, с.142-143].
Освоєння греками - вихідцями з Мілета Нижньобузького регіону вивчається за даними археології. Після заснування поселення на Березаньському півострові в другій половині VII ст. до н. е. виникає ремісниче, найімовірніше сезонне селище на узбережжі Ягорлицького лиману. У першій половині VI ст. до н. е. з'являються поселення на правому березі Буго-Дніпровського лиману до Ольвії включно, в другій половині VI ст. до н. е. - на правому та лівому берегах Бузького лиману від Ольвії до Миколаєва. Остання чверть VI - перша чверть V ст. до н. е. є часом стабілізації життя на поселеннях [29, с.38].
Заснування міста відносять до межі VII ? VI ст. до н. е., але цим часом датуються лише поодинокі фрагменти кераміки. Масовий матеріал відноситься до середини і другої половини VI ст. до н. е. На кінець століття було заселено всю територію Верхнього міста за виключенням північної частини, на якій знаходився некрополь. У цей же час у Верхньому місті виникають теменос і агора [11, с.152].
Виникає питання про час формування Ольвійської держави. Оскільки літературних, епіграфічних (за винятком графіті останньої чверті VI ? першої чверті V ст. з написом ПО, ПОЛЕ, які знайдено під час розкопок ольвійського гімнасія і які визначають найменування "поліс") та нумізматичних джерел для вирішення питання про час оформлення Ольвійського поліса як самостійної держави бракує, то залишається використати для цієї мети археологічні критерії [28, c.9].
Якщо дотримуватися історичної традиції щодо виведення апойкій, коли організація нової держави практично повинна передувати заснуванню нового міста, археологічними критеріями можуть бути наявність залишків міських стін, культових та адміністративних центрів, регулярного розмежування території.
Поява ознак державності, що простежуються археологічно (залишки агори, навколо якої розташовувалися в грецьких містах торговельні та адміністративні споруди, початок різкого зростання густоти населення), припадає в Ольвії тільки на кінець третьої - четверту чверть VI ст. до н. е., причому ці явища не збігаються з початком "класичної" урбанізації міста: з переходом до масового наземного сирцево-кам'яного будівництва, формування чіткої вуличної системи. Такого формування Ольвія зазнала лише в першій чверті V ст. до н. е. [26, с.64].
Це дозволяє вирізнити в історії архаїчної Ольвії той час, коли вона була ще апойкією, тобто поселенням, створеним грецькими переселенцями другої хвилі, населення якого не мало таких юридичних прав, як першопоселенці. Хронологічно він відповідає другій чверті - середині третьої чверті VI ст. до н. е. Поселення в цей час розташовувалося на території майбутнього Верхнього міста. Ця територія була забудована землянками та напівземлянками, які нічим не відрізнялися від інших сільських поселень регіону. Агори ще не було, але вже був західний теменос із культами Аполлона Лікаря, Матері богів, Діоскурів, Афіни та інших божеств.
1.2 Трансформація політичного устрою протягом VI - середини V ст. до н.е.
В.В. Латишев висловив думку, нібито Ольвія в усі часи свого існування являється нам з різко окресленими ознаками впорядкованої демократичної республіки [30, с.56]. На доказ цього він міг навести лише міркування, що відомі тоді науці найдавніші пам'ятки ольвійської державності свідчать вже про демократію, яка міцно утвердилась. Однак, зазначені пам'ятки датуються не раніше, ніж кінцем V-IV ст. до н. е. Натомість, є деякі підстави припускати відсутність демократичного державного устрою в Ольвійському полісі в початковий період його існування.
Ще Платон відзначав ("Закони", 708, С) [5, с.132], що колонії, як правило, повторювали устрій своїх метрополій. Як відомо, протягом усього архаїчного періоду (VII ? VI ст. до н. е.) метрополія Ольвії - Мілет характеризувалася наявністю автократії. Аристократичним або олігархічним спочатку був лад і в багатьох колоніях Мілета [34, с.145].
Ю.Г. Виноградов звертає увагу на ідею Р. Вернера, яка наштовхує нас на важливе спостереження. Адже для того, щоб склався новий громадянський колектив, він повинен був пройти в своєму розвитку певний етап, точка відліку якого від дати заснування апойкії. І, якщо визнати обґрунтованою думку про те, що початковий контингент переселенців не міг не бути якось організованим, то постає питання про характер його організації і його основи. Вважається, що такою основою повинна була бути влада ойкіста, роль якого в процесі заснування колонії відома слабо, але все-таки краще деяких інших аспектів колонізаційного руху. Влада ойкіста була незалежною від метрополії, диктаторською, виражала монархічну сутність його прерогатив та повноважень. Ситуація виправдовувала себе: потрапляючи в невідомі місця, частіше за все, у вороже варварське оточення, колоністи повинні бути спаяні єдиною зв'язуючою основою, яка в свою чергу, зобов'язана була вимагати від них беззаперечного дотримання суворої дисципліни. Тому цей перший етап існування полісного організму можна назвати "періодом диктатури ойкіста" [15, с.73].
Державний устрій полісів архаїчного періоду часто характеризують як диктатуру ойкіста. Заснування, зокрема, Березанського і Ольвійського полісів свідчить про організованість даного заходу. А це говорить про те, що потік переселенців з метрополії мав відбуватися під керівництвом певних осіб, в даному випадку - ойкістів, яких обирали в самій метрополії з числа місцевої аристократії. Аналіз епіграфічних джерел та свідчень істориків античності підтверджує той факт, що на початку становлення Ольвійського полісу вся влада належала саме мілетській аристократії, імена представників якої зустрічаються в обох містах. Саме цим ойкістам, які прибули на нові території з першими хвилями переселенців, і належала повна влада в полісі. Слід відмітити, що для освоєння великої території Побужжя, зокрема території майбутньої Ольвійської держави, були потрібні великі людські резерви, що є доказом декількох хвиль колоністів - епойків. Про це свідчить наявність великої кількості тимчасових землянок і напівземлянок на території Ольвії та хори, хоча приблизно в цей же час на Березанському поселенні відбувається масштабна перебудова і перепланування, що досягають своїх найбільших розмірів [44, с.8].
Цей період міг тривати достатньо довго. Наприклад, Батт-Арістотель правив Кіреною близько 40 років (за Геродотом, IV.159) [2, с. 192]. Відповідно, в історії Ольвії в цей проміжок часу можуть укластися ті самі півстоліття існування міста від моменту виведення апойкії до моменту початку трансформації її в поліс. Диктаторська діяльність ойкіста мала й іншу сторону - наділений необмеженими повноваженнями, він значною мірою повинен був впливати і впливав на політичний устрій майбутнього поліса.
У деяких випадках доходило до повної узурпації влади і перетворення її в тиранічну, а потім і монархічну. Так, той же Батт заснував в Кірені династію Баттіадів [33, с.186]. Є підстави вважати, що навіть там, де до тиранії і монархії справа не доходила, в перші століття існування немає ніяких ознак демократичного режиму. Головна причина тому - поява на сцені великої політичної сили - нової аристократії. Спробуємо вловити ледь помітні сліди цього процесу в Ольвійському полісі, почавши із з'ясування матеріального базису цього феномена.
Описаний вище широкомасштабний і, до того ж, спонтанний процес освоєння Ольвійської хори, починаючи з середини VI ст. до н. е., безсумнівно, вимагав значних людських ресурсів. Зрозуміло, що ці ресурси не могли утворитися за півстоліття тільки в результаті відтворення первісного контингенту переселенців - необхідний був приплив ззовні. Одним з джерел їх надходження могло стати варварське оточення. Перш за все, цей канал повинні були живити вихідці з "скіфського" лісостепу і фракійці, які були добре знайомі із землеробством і раніше проникли в сферу економіки греків, а за ними степовики, процес седентаризації (осідання на землю) окремих представників, який проходив, очевидно, повільніше. Однак, судячи з археологічних і просопографічних даних, варварський елемент в архаїчну епоху становив у населенні Ольвії незначний процент, тому він не в змозі був покрити створений дефіцит у робочій силі [33, с.189].
Таким чином, ми приходимо до неминучого висновку про нову хвилю додаткових колоністів з Греції - епойків, які і повинні були створити необхідний резерв для освоєння обширного фонду земель. Тільки прийнявши це припущення, можна зрозуміти імпульсивність, а не перманентність процесу освоєння простору. На користь цього говорить також синхронне і спонтанне розширення території ольвійського городища не менш, ніж у три рази і характер його забудови землянками та напівземлянками, які цілком могли на перших порах служити скромними житлами новим колоністам, а також масштабні перебудови на Березанському поселенні, яке на той час досягло своїх максимальних розмірів [19, с.83].
Сучасні відомості про соціально-політичну історію ольвійського поліса другої половини V - першої половини IV ст. до н. е. характеризуються крайньою схематичністю і суперечливістю в інтерпретації подій і до нашого часу найбільш повно представленні концепцією запропонованою Ю.Г. Виноградовим [15, с.120-121].
Відповідно до цієї схеми, Ольвія в V ст. до н. е. перебувала під скіфським протекторатом і управлялася тиранами, в тому числі, грецькими.
Вважають, що близько середини V ст. до н. е., і дещо раніше, Ольвія перебувала під контролем синів скіфського царя Аріапіфа - зведених братів: Скіла, Оріка (Аріха), Октамасада (вірніше, його намісника Емінака). Черговість контролю над Ольвією Оріка і Емінака є предметом дискусії [25, с.25], також проблематична і сама гіпотеза Ю.Г. Виноградова про скіфський протекторат над Ольвією [25, с.23].
Відповідно до умовної реконструкції Ю.Г. Виноградова, близько 440-430 рр. до н. е., зростаюча тенденція до посилення скіфського протекторату в Ольвії різко обривається і влада знову повністю переходить у руки грецьких тиранів [15, с.118]. Визнаючи, що про особистість і походження грецького тирана інформація відсутня, тим не менш, на основі матеріалів, які стосуються елітного клану Аристократидів, а також, синхронних подій, що відбулися в Мілеті, можлива побудова відповідної гіпотези. Чому тиран ототожнюється вченими саме з представником роду Аристократидів, докладно буде обґрунтовано нижче.
Відзначимо кілька важливих моментів. Перший - рід Аристократидів відсутній в Ольвії на рубежі V ? IV ст. до н. е. і в першій половині IV ст. до н. е., що може бути пов'язано з вигнанням (виселенням?) тирана. Другий - клан Аристократидів з'являється в Ольвії з 344 р. до н. е., що синхронно загибелі поселення Панське-1, на думку ряду дослідників, колишнього притулку тирана. Зауважимо також, що вся історія клану Аристократидів підтверджує його найпотужніший економічний потенціал, характерний для більшості відомих тиранічних родів [32, с.113].
Дана гіпотеза про походження тирана зводиться до кількох наступних варіантів. Тиран - виходець із знатного і могутнього роду Аристократидів, який відноситься до давніх ольвійських родів, або прибувших до Ольвії мольпів внаслідок падіння Мілета на початку V ст. до н. е. Можлива і дещо інша версія. Відомо, що близько 440 р. до н. е. в результаті гострої боротьби за сприяння Афін в Мілеті була встановлена демократія і противники її були вигнані. В Ольвію в цей час могла прибути група вигнанців - представників недемократичного режиму, серед яких були і Аристократіди. Основу для такого переселення надавав декрет про ісополітію Мілета та Ольвії, повторна фіксація якого виконана близько 326/8 р. до н. е. Звернувшись до епонімного каталогу Мілета дійсно можна виявити, що в 432 - 431 рр. до н. е. посади епонімів виконували Критобул і Алкмеонід Аристократіди, після чого представники цього роду ніколи більше не були присутніми в цьому каталозі. Те, що Ольвія в зазначений час дійсно відкривала свої ворота для прихильників недемократичних режимів (при цьому, перебуваючи в сфері інтересів Афін?) доведено Ю.Г. Виноградовим [15, с.187]. Не виключено, що ще до прибуття вигнанців з Мілета в Ольвії представники роду Аристократидів вже були присутні як першопоселенці; володіючи винятковими правами, вони і посприяли переселенню своїх родичів. Збільшення клану за рахунок прибулих сприяло посиленню його позицій. Такі можливі варіанти походження і витоків могутності Аристократидів в Ольвії. Конкретні дії, ймовірно, Аристократидів по набуттю тиранічної влади в Ольвії також нам невідомі, проте, враховуючи, що вся подальша історія цього клану підтверджує його найпотужніший економічний потенціал, можна припустити, що перехід одноосібної влади від скіфського протектора до грецького тирану було досягнуто, найімовірніше, якимись економічними методами. Безумовно, відсутня інформація про те, чи правив тиран кілька десятків років, до рубежу V ? IV ст. до н. е. одноособово чи тиранів за цей період було декілька [16, с.83].
Слушною є думка А.С. Русяєвої про те, що повалення тиранії ініційовано вищими аристократичними колами [36, с.16]. Тирани спирались на аристократичні об'єднання, зокрема на союз мольпів. Одним з вірогідних варіантів інтерпретації посвячення мольпів золотого вінця Аполлону, що носить неофіційний характер, і по техніці виконання знаходиться на межі між лапідарними написами і графіті, може бути розпочате обмеження прав союзу мольпів із боку тирана; подальші події пов'язані із загостренням ситуації і поваленням тиранії [21, с.45]. Відзначимо важливу інформацію Є.І. Леві про те, що частина ранніх присвячуваних написів продовжували стояти на теменосі і в епоху еллінізму [31, с.88]. Це є досить переконливим підтвердженням того, що конкретні особи, колишні мольпи, після повалення тирана стали жерцями Дельфініона, і, отже, їм не було сенсу знищувати свої присвячувані написи від імені спілки мольпів. Зауважимо, що запропонована гіпотеза не суперечить думці А.С. Русяєвої про те, що мольпи служили і жерцями Дельфініона [38, с.118]. Очевидно, що союз мольпів не став після перемоги демократії якоюсь таємною або малоактивною організацією [39, с. 195], а був дійсно ліквідованим. Саме відсутність з початку IV ст. до н. е. написів союзу мольпів підтверджує, що тираном міг бути айсімнет. Таким чином, суть подій, що відбулися в Ольвії на рубежі V ? IV ст. до н. е., полягає в тому, що особи, які перебували при владі до перевороту, усунувши лідера-тирана, залишилися при владі і пізніше.
Отже, на рубежі V ? IV ст. до н. е. в Ольвії відбулося, ініційоване, ймовірно, вищими аристократичними колами, повалення тиранії під керівництвом якогось вихідця з знатного роду Леократідів-Евресібіадів. Сподвижником тираноборців є представник роду Пантаклів-Клеобротів, Гекатеон Гікесіїв, згаданий, ймовірно, в посвяченні мольпів. Можливо, що в числі сподвижників був і член союзу мольпів, виходець з роду Діонісіїв, Аполлодор, син Діонісія, дедікант посвячення мольпів; зв'язок Діонісіїв і Леократідів-Евресібіадів спостерігається протягом століть.
Окреме питання стосується відновлення імені тираноборців [33, с.188]. Відоме припущення Ю.Г. Виноградова про те, що тираноборців звали Евресібій [15, с.147] було піддано критиці в роботі Ніколаєва Н.І. Він на основі генеалогічних розрахунків запропонував ім'я тираноборця Сіріск і дату повалення тирана визначив в 401р. до н. е. [33, с.62]. Разом з тим, існує припущення про те, що в 392-389 рр. до н. е. ольвіополіти ще перебували під владою тирана, звідки, вирішення питання про ім'я тираноборців однозначно переноситься в розряд спірних.
Звернемося до долі тирана. Існує припущення про те, що група опозиціонерів, швидше за все, добровільно виїхала з Ольвії, заснувала, по неодноразово апробованої в грецькій історії моделі, власний центр влади на околиці хори - поселення Панське - 1 на початку IV ст. до н. е. [32, с.181].
Синхронність подій від ліквідації тиранії і до початку повсюдного відродження Ольвійської хори дозволяє стверджувати, що тиран міг виїхати на будь-який інший периферійний об'єкт. Разом з тим, звернувшись до конкретних матеріалів з історії знатних ольвійських родів зазначимо, що припущення про факт вигнання (виїзду?) тирана з Ольвії дійсно підтверджується відсутністю в ній найпотужнішого клану Аристократидів в першій половині IV ст. до н. е. Очевидно, виїзд цей носив досить цивілізований характер і Аристократіди забрали з собою все своє майно. Досить різка поява клану Аристократидів в Ольвії в 344р. до н. е. синхронна припиненню "Ольвійського періоду" в житті поселення Панське-1 і його загибелі у пожежі. Звідси можна вважати, що Аристократіди приблизно через півстоліття повернулися в Ольвію, рятуючись від небезпек. Безумовно, їх поверненню передували контакти і угоди з Леократідами - Евресибіадами, які контролювали ситуацію в Ольвії в цей період. Саме факт відсутності клану Аристократидів в полісі у першій половині IV ст. до н. е. і його поява, синхронна з припиненням життя ольвіополітів на Панському-1 і є найважливішими аргументами, що ототожнюють тирана з Аристократідами [32, с. 193].
Повернення Аристократидів в Ольвію є відправною точкою в розвитку внутрішньополісного конфлікту знатних родів. Зазначимо тут ідею В.А. Анохіна про те, що Зопіріон почав свій похід на Ольвію саме через політичні причини. Формальним приводом для початку такого походу могла послужити інформація про те, що в Ольвію повернулися прихильники тиранії [10, с. 20].
Отже, на початковому етапі розвитку ольвійський поліс ще не мав чітких ознак політичної держави. Рання апойкія з владою ойкіста змінюється тиранічним режимом. Аналогічні процеси спостерігаємо і в метрополії та інших полісах. Провідну роль у формуванні державної влади відігравала аристократія, що також є однією із загальних ознак формування політичних структур полісної влади. До кінця V ст. до н. е. режим тирана приходить в занепад та складаються сприятливі умови для формування демократії.
Розділ 2. Ольвійська демократія
2.1 Становлення демократичного устрою
Після повалення тиранії в Ольвії встановлюється демократичний режим. На сьогодні не існує єдиної точки зору щодо точної дати утвердження демократії. Тому, слід інтерпретувати події в Ольвії після ліквідації тиранії та довести відсутність Аристократидів в Ольвії у першій половині IV ст. до н. е.
Приблизно до 401р. до н. е. відноситься початок введення епонімного каталогу шляхом щорічного призначення епоніма з числа жерців Дельфініона. Встановлено особливість призначення на цю посаду, яка була, ймовірно, безпосередньо пов'язана з добробутом того чи іншого родового клану - епонімні квоти. Ієрархія знатних родів Ольвії (епонімні квоти) така: Аристократіди - 13 років, Пантакли-Клеомброти, Нікерати, Аристократіди-Сократіди - 11 років, Каллініки - 9 років, Протогени-Геросонти-Геродори - 8 років. Існує припущення про те, що рід Діонісіїв мав якусь спеціальну квоту - 100 років. У першій половині IV ст. до н. е. на політичному і релігійному олімпі поліса переважає олігархічний рід Леократидів-Евресібіадів і, ймовірно, менш значимий рід Пантаклів-Клеомбротів [15, с.141].
На підставі монетних легенд передбачається виконання епоніматів в першій половині IV ст. до н. е. родів Батаків, Аристократидів-Сократидів, Агатінів, Метродорів, Афенодорів, Діонісіїв [20, с.57]. Велика кількість і переважання пам'яток Леократидів-Евресибіадів в першій половині IV ст. до н. е. в Ольвії в поєднанні з аргументами про демократизацію суспільства, наведеними Ю.Г. Виноградовим [15, с.140], а також зауваженням А.С. Русяєвої про те, що одного з діячів демократичного руху, Евресибія Сиріскова славить не демос, а його рідня, є підтвердженням того, що в полісі справді встановилася олігархічна демократія [36, с. 19].
Вивчати історію ольвійської демократії розпочав ще В.В. Латишев, проте до цього часу залишається чимало питань, які потребують глибшого дослідження. Зокрема, дата першого введення цього режиму, характер і основні види ольвійської демократії, яка впливала на розвиток евергетії і деяких релігійних культів, що слугували для пропагування її ідей.
Варто зазначити, що недостатня джерельна база, а також відсутність конкретних писемних документів дають підстави для виникнення різних наукових концепцій як щодо точної дати перемоги ольвійської демократії, так і її характеру. Перший дослідник історії Ольвії В.В. Латишев припускав, що вона була тут прийнята ще від заснування міста: "Одним з найважливіших доказів могутності еллінського духу є те, що елліни всюди, у кожному глухому куточку який вони займали для постійного проживання, вміли створювати ту форму державного побуту, на якій зупинився розвиток їх політичної здібності, тобто свою громадянську общину, ПОЛІТЕІА. Ольвія в усі часи свого існування уявляється нам з різко окресленими ознаками упорядкованої демократичної республіки" [30, с.305].
Ця точка зору вважалася незаперечною і майже сталою в літературі з ольвійської проблематики. В радянські часи висловлювали лише малообґрунтовані думки, що в ранній час в Ольвії могла бути тиранія або олігархія [39, с.17].
Дослідження новознайдених епіграфічних пам'яток, переосмислення нумізматичного і археологічного матеріалу дозволило Ю.Г. Виноградову викласти нову оригінальну концепцію щодо державного ладу ранньокласичної Ольвії. Вона полягає в тому, що в нижньобузькому полісі у V ст. до н. е. була встановлена тиранія, яка проіснувала тут майже вісімдесят років завдяки могутності скіфських царів, які її підтримували, бо Ольвія буцімто перебувала під їх протекторатом. Більш обґрунтованою та достовірною його тезою є та, що постійний демократичний лад тут впроваджено лише в першій чверті IV ст. до н. е. [15, с.152].
Дійсно, до IV ст. до н. е. належать конкретні і загальновідомі епіграфічні джерела, які свідчать про вже розвинену форму демократичного правління. Досить впевнено писав про це В.В. Латишев, який зазначав, що починаючи з цього часу і закінчуючи найпізнішими рубежами, до яких доходять датовані епіграфічні документи Ольвії, ми постійно зустрічаємо в них вказівки на цю ж форму правління, так що маємо повне право сказати, що не зважаючи на всі знегоди і всі перипетії своєї політичної історії ольвіополіти міцно тримались демократії і проводили в своїй конституції лише такі реформи, які стосувались окремих факторів державного правління, залишаючи незмінними його головні основи [30, с.214].
Детальніше вивчення ольвійської хори, у розвитку якої все ж було відсутнє різке її зменшення у першій половині V ст. (а саме воно було своєрідним мірилом ольвійсько-скіфських взаємодій); розгляд ольвійської сакрально-полісної емблеми з зображенням орла над дельфіном і взаємопов'язаного з її символікою культу Зевса Олімпійського свідчать, що політичні процеси тут були набагато складнішими і неоднозначними.
Наведені дані разом з розглядом зовнішньоісторичних подій у Елладі дають змогу вважати, що вперше демократія, можливо, досить короткочасна, була встановлена в Ольвії ще у 30-ті роки V ст. до н. е., коли вона входила до Афінського морського союзу, одночасно (або ж трохи пізніше) з Сінопою і західнопонтійськими містами [40, с.49]. Щодо першої, де за свідченням Плутарха відомо, що звідти було вигнано тиранів і демократичне правління ввійшло в силу з часів Перікла [6, с.308], було висловлено здогад про синхронність політичного ладу і введення нової полісної емблеми на монетах (голова Сінопи і орел на дельфіні) [20, с.100]. Стосовно ж сусідньої Істрії, то, як і для Ольвії, вчені вказують пізні дати перемоги демократії. Найвірогіднішою видається думка Д.М. Піппіді, що державний переворот тут теж міг бути пов'язаний з експедицією Перікла. Значення його понтійської діяльності для Ольвії відзначає і В.А. Анохін, припускаючи, що в цей час, судячи з характеру розміщення орла над дельфіном на монетній емблематиці, в якій він вбачає символіку залежності однієї політичної групи від іншої, звідти були вигнані олігархи [10, с.23].
При цьому варто відзначити велику складність при розв'язанні різних питань з історії Ольвії. Вона пояснюється тим, що майже кожен з дослідників найважливіших джерел намагається не стільки знайти консенсус з іншими, скільки довести свою протилежну точку зору. Це стосується і розглядуваного періоду. Так, Ю.Г. Виноградов вважає, що протягом останніх сорока років V ст. до н. е. була політична криза, яка послабила контроль скіфів над містом. Правили вже тільки грецькі тирани, але вони чомусь на відміну від попередніх (варварів за походженням) взагалі перестали випускати будь-які грошові знаки [15, с.121].
Іншої думки дотримується В.А. Анохін. Він відносить до цього часу лиття асів з емблемою та написом АРІХ, а до останнього десятиліття - карбування рідкісних срібних монет з букранієм, на яких вперше було поставлено скорочений етнікон "ольвіополіти" [10, с.51].
Отже, поки в ольвійській історіографії існуватиме таке різке розходження в хронології та інтерпретації монет і деяких епіграфічних пам'яток, доти залишатимуться різні тлумачення і розбіжності щодо історичних подій в Ольвії.
Хронологічний розрив у зображенні емблеми на ольвійських монетах дає підстави припускати, що спочатку демократія в Ольвії як і в деяких інших полісах, трималась недовго, оскільки в місті досить впливовою залишалась місцева олігархія, з середовища якої, звичайно, міг виділитись і повновладний лідер. В ольвійській метрополії - Мілеті довго намагались протистояти афінській експансії, проте назавжди порвати з Афінами йому так і не вдалося. Після того, як спочатку афіняни підтримали мілетську аристократію, ті вирішили залишити архе, побивши демократів. І все ж таки близько 440 р. до н. е. у Мілеті за допомогою Афін у результаті гострої боротьби було встановлено демократичний лад і вигнано його противників [20, с.94].
Як бачимо, цілком достовірні відомості про постійну демократію в Ольвії належать тільки до першої чверті IV ст. до н. е. І все ж питання про первинне впровадження цього ладу, виходячи з усього сказаного, може бути поставлене і має право на подальше детальніше дослідження з урахуванням усього комплексу джерел. Адже навряд чи можна нехтувати тим, що під час одного із значних зміцнень афіно-ольвійських стосунків у третій чверті V ст. до н. е. тут виникають ситуації, які свідчать про існування прихильників афінської демократії. Їх перемога в Ольвії більш можлива, якщо сам Перікл зі своїм флотом дійсно побував у нижньобузькому регіоні. Реальний перебіг історичних і економічних змін яскраво демонструє тісні контакти і впливи як Афін, так і Мілету, де відбувалися подібні політичні сутички різних угруповань [38, с.49].
Вірогідно, в Ольвії не відбувалось будь-яких відкритих і масових виступів проти небажаних режимів, розголос про які вийшов би далеко за її межі, як це сталося в інших грецьких містах, відзначених в "Політиці" Аристотеля [1, с.89]. На жаль такий значний історичний факт, як остаточна перемога демократичних сил, не знайшов відгуку і в жодному декреті. Лише один уламок напису першої чверті IV ст. до н. е., який Ю.Г. Виноградов відновлює як епіграму, складену ольвіополіту (за його гіпотезою, Евресибію), "який не вбив мужа-тирана (проте повернув свободу) вітчизні і (зробив) народ незалежним", свідчить про існування тут повновладного володаря і його скинення. Складається враження, що саме в середовищі найзаможнішої і найосвіченішої верхівки ольвійської общини з'явились прихильники ідей, які захопили владу і проголосили демократичний устрій. На чолі її став, враховуючи всі епіграфічні джерела, Евресибій, роду якого завжди протегував Зевс з різними епіклезами. Звертає увагу той факт, що в місті не демос славить одного з діячів демократичного руху Евресибія, сина Сіріска, а тільки його найближчі родичі [15, с.141-142].
Немає жодних конкретних свідчень про те, чи були спроби повалення ольвійської демократії протягом більш як шести століть її існування. Тільки на підставі деяких нумізматичних зіставлень В.А. Анохін вважає, що близько 350 р. до н. є. тут знову було реставровано олігархічний режим і що Зопіріон почав свій похід проти Ольвії саме через ці політичні мотиви. У такому випадку, можна припускати і з'єднання демократичних і олігархічних начал, притаманних багатьом полісам, де знать відповідно до свого багатства, природжених шляхетності, доброчесності і освіченості відігравала вирішальну роль у політиці і культурному житті.
2.2 Характер і сутність Ольвійської демократії
Суспільно-політична історія Ольвійської держави через брак писемних документів не може бути достатньо повно простежена не тільки з року в рік, але й для кожного півсторіччя окремо. Проте деякі джерела, характерні для того чи іншого часу, все ж таки дозволяють хоч приблизно визначити характер ольвійської демократії та її основні види. Вона, зрозуміло, зважаючи на постійні зовнішні і внутрішні причини, зміну багатьох поколінь, не могла бути сталою.
Загальновідомо, що кожна політична структура складається з окремих елементів, залежно від порядку розташування яких правління отримує певну якість. Ольвійська, як і багато інших демократичних форм правління, складалася з Народних зборів і Ради, виконавча влада здійснювалась колегіями архонтів, стратегів, агораномів та ін. Німецький дослідник Мілету та його колоній Н. Ерхардт припускає, що Ольвія, судячи за кількістю стратегів, була поділена, подібно до метрополії і сусідньої Істрії на шість філ [35, с.40].
З різних причин порядок розташування в декретах органів влади змінювався. Так, збори відзначаються на першому місці протягом досить нетривалого часу, здебільшого - це Рада або й самі архонти, а демос посідає останнє місце навіть тоді, коли справа стосувалася почесних постанов, для прийняття яких іноді скликались і всенародні збори.
З самого початку при сильному впливі ольвійської знаті в усіх сферах життя тут могла існувати поміркована або крайня демократія. Ще Арістотель попереджав, що демократію не варто визначати, як це звичайно роблять деякі в цей час, просто як таку форму державного правління, при якій верховна влада зосереджена в руках народної маси (IV,13,1290а 30-33) [1, с.94].
І тільки після походу Зопіріона в 331 р. до н. е. і своєрідної, за висловом Б.В. Фармаковського, "форменної революції", в результаті якої, за Макробієм, відбувалася реформа (касація позичок, прийняття в громадянську общину іноземців і звільнення рабів) демократичний лад став радикальнішим. Ю.Г. Виноградов вважає, що саме під час облоги Зопіріона відбувся політичний переворот, який призвів до влади радикальних демократів на чолі з Каллініком, сином Євксена; проте і його захід був по суті лиш першим кроком на шляху демократичної Ольвії. З цього часу, хоч і ненадовго, значно зростає роль демосу у всіх сферах життя полісу. Завойована демократія дістала свого найвищого розвитку саме в останній чверті IV - першій половині III ст., коли на всіх написах на першому місці ставиться демотикон: ОЛВІОПОЛІТАІ ЕДїКАN - "Ольвіополіти дали" [15, с.219-221].
Але з наступом економічної кризи з середини ІІІ ст. до н. е., а, можливо, й раніше, на політичну арену знову виходить заможна верхівка ольвійської общини, починається сильна елітаризація державного ладу Ольвійського полісу, яка характеризує його і в римський час, коли крім родової знаті набирає силу також і плутократія з представників варварської еліти. Поступове виникнення елітарно-демократичного ладу яскраво відображено в ольвійській епіграфіці: простежується неодноразове збільшення щорічного терміну для виконання повноважень архонта чи стратега; до того ж часто ці посади займають одні і ті ж громадяни, які належали до відомих сімейств в Ольвії, змінювалося також прийняття декретів на народних зборах, де виступали лише архонти, перед якими стояла така особа, як ейсегет. Майже в усіх формулах декретів на першому місці стоять архонти або Рада, в кінці - демос [37, с.68].
Немає сумніву, що дуже часто в Ольвії вирішальну роль відігравали окремі обранці в державні органи, а не всі громадяни полісу. Як це видно з усієї суми почесних декретів, тут нерідко знаходився той чи інший лідер, діяльність і здібності якого сприяли кращому розвиткові держави, а її демос перебував під його впливом. Так, Каллініку, сину Євксена, народ за його заслуги дав таку нагороду, якої більше не удостоювався жоден громадянин Ольвії, поставивши його тим самим на вищий щабель в соціальній ієрархії. Заключна формула почесного декрету виражає її основну суть і свідчить про надзвичайну щедрість ольвіополітів, ? до того ж невдовзі після македонської облоги: "Щоб і інші ревніше радили і робили (найкраще), знаючи, що кожен отримає від народу шану і нагороду, достойну їх благодіянь, хай постановить народ: звеличити Каллініка, сина Євксена, за його доблесть і благодіяння для народу і хай він буде нагороджений тисячею золотих і статуєю, а про нагородження сповістити на Діонісії в театрі. Народ (присвятив статую) Зевсу Спасителю" [40, с.50-51]. Дослідники декрету П.Й. Каришковський і Ю.Г. Виноградов зазначають, що така велика нагорода могла бути пов'язана із дуже важливою подією у житті населення Ольвії, а саме ? перемогою у боротьбі з Зопіріоном. Проте, оскільки у самому декреті немає й натяку на врятування Ольвії від навали македонців, яку вона навряд чи витримала б, а в його особисту заслугу поставлено так мало заходів (лише розподіл праці і пропозиція відмінити позички), залишається все ж малозрозумілим, чому цей діяч був нагороджений так пишно [22, с.98].
З цього приводу цікаво згадати характеристику різних видів демократії, визначених ще Арістотелем:
1) верховна влада зосереджена в руках всіх громадян і їх рівність є основним законом;
2) лише володіння майном (ТІМНМА), навіть невеликим, дає право обіймати посади;
3) всі громадяни за походженням мають право на державні посади, але панівним є закон;
4) всі без будь-якого винятку громадяни користуються правом обіймати посади, але знову таки панує закон;
5) в останньому виді демократії ті ж самі умови, а верховна влада належить не закону, а простому народу, вирішальне значення мають постанови народних зборів, а не закон, і все це досягається через посередництво демагогів (IV,4,1291b 30-40, 1292а 1-10) [1, с. 198].
Судячи зі змісту декрету Каллініка ольвійську демократію його часу можна віднести до п'ятого арістотелівського виду, бо навряд чи хоч в одному демократичному полісі було встановлено закон, за яким можна було давати таку щедру нагороду одному громадянину. Ця гіпотеза підтверджується і всіма іншими почесними декретами на честь ольвійських лідерів, які, в основному, проголошувалися лише після їх смерті, а не за життя, як Каллініку [37, с.69]. Звертає увагу і те, що в першу чергу в постанові відзначаються не його дійові заслуги, а вміння радити.
У демократичних полісах кожен державний діяч повинен був володіти вмінням виступати з промовами - порадами і промовами-умовляннями, впливати з допомогою переконливого виступу на настрій співгромадян, добиваючись певних політичних рішень. Особливо з IV ст. до н. е. риторика розглядалась як основа освіти, політичної діяльності і обов'язковий елемент суспільного життя [39, с.31].
На ґрунті більшості епіграфічних пам'яток, які порівняно добре збереглися, можна вважати, що в Ольвії, починаючи з останньої третини IV ст. до н. е. вводиться традиція видавати декрети на честь лідерів, які відзначились своєю діяльністю перед народом, але, головним чином, після їх смерті. Найперший з них винесено на честь невідомого по імені ольвійського діяча, головною заслугою якого було вигнання з острова Левки піратів, за що народ вшанував його і при житті якимось дарунком, а після смерті він був похований на громадські кошти, а його кінна статуя встановлена на острові Ахілла [40, с.50].
Подобные документы
Найважливіші органи державної влади Афін у період існування демократії: Народні збори, Рада п'ятисот та Колегія 10 стратегів. Судові органи державного управління: ареопаг і геліея. Головні принципи та своєрідність афінського державного устрою.
реферат [28,6 K], добавлен 08.12.2010Візуальні обстеження і збір знахідок, складання планів, опис монет античного міста Ольвії. Планомірні і цілеспрямовані дослідження Ольвії і її некрополя Б.В. Фармаковським. Значення Ольвії, як культурного та політичного центру Північного Причорномор'я.
реферат [16,5 K], добавлен 29.05.2016Економічний розвиток та промисловий переворот в Австрійській імперії ХІХ сторіччя. Зростання чисельності населення. Міжнародне положення Австрійської імперії, зовнішня та внутрішня політика канцлера К. Меттерніха. Наростання угорського визвольного руху.
лекция [30,2 K], добавлен 29.10.2009Розвиток української культури в Добу Польського і Литовського періоду. Етапи зближення Литви і Польщі. Українські землі під владою Речі Посполитої. Зміни державного політичного устрою на українських землях. Польська експансія на українській землі.
курсовая работа [59,4 K], добавлен 26.08.2013Законодавче врегулювання соціального страхування від безробіття в 20-х рр. ХХ ст. Перший нормативний акт радянської влади, яким здійснювалося правове регулювання страхування від безробіття. Розмір внесків наймачів у фонд безробітних, право на допомогу.
реферат [29,2 K], добавлен 12.06.2010Функції найвищих органів влади Київської Русі: великий князь, княжна рада, феодальні з’їзди. Елементи механізму політичної влади в Давньоруській державі. Місцеві органи управління Київської Русі. Суд, військо, церковна організація в Київській Русі.
курсовая работа [52,5 K], добавлен 20.01.2011Аналіз соціально-політичного становища української держави гетьманської доби. Встановлення влади Директорії в Україні, її внутрішня і зовнішня політика. Проголошення акта злуки УНР і ЗУНР. Встановлення радянської влади в Україні. Ризький договір 1921 р.
курсовая работа [61,3 K], добавлен 21.02.2011Вплив зростання самосвідомості української нації на розвиток культури. Перебудова шкільних програм. Запровадження системи позашкільної освіти дорослих та жіночіх училищ. Розширення мережі вищих навчальних закладів. Успіхи природознавчих і суспільних наук.
реферат [29,5 K], добавлен 17.03.2010Виклад основних геополітичних ідей у політичному трактаті "Артхашастра". Питання державного та економічного устрою, зовнішньої політики, війни та устрою воєнних сил. Опис ідеальної держави з розгалуженою поліцейською системою і сильною царською владою.
контрольная работа [21,6 K], добавлен 29.11.2009Дослідження історії виникнення УНР, хронології подій та її міжнародного визнання. Вивчення складу, політичного курсу (внутрішня, зовнішня політика) Директорії УНР - найвищого органу державної влади відродженої УНР. Причини поразки визвольних змагань.
реферат [34,9 K], добавлен 10.01.2011
