Ідеологія Кирило-Мефодіївського братства є продовженням ідей українського національно-культурного відродження та поглядів діячів руху словґянської солідарності і єдності. В ідейних позиціях братчиків відчувається вплив українського автономізму кінця XVIII - початку XIX ст., польських революційних рухів тих часів та декабристських програм. Відчутним в діяльності товариства було також християнське спрямування, що не лише відобразилося в його назві, а й формі самої організації, що наслідувала старі українські церковні братства, та у програмному документі - "Книзі битія українського народу" (інша назва - "Закон божий"). Головним завданням програма ставила досягнення християнських ідеалів справедливості, свободи і рівності в поєднанні з національною незалежністю, свободою та демократією кожного слов'янського народу.

У програмі відстоювався месіанізм українського народу: найбільш пригноблений і зневажений, а водночас - найбільш волелюбний та демократичний, він звільнить росіян від їхнього деспотизму, а поляків від аристократизму.

Вона вироблялася в гострих дискусіях, передусім між Костомаровим, Шевченком і Кулішем. Спираючись на цей факт, більшість радянських істориків та літературознавців стверджували, що в середовищі кириломефодіївців існували дві течії - "реакційна" і "революційна". Насправді, незважаючи на наявність більшої чи меншої радикальності поглядів, члени братства не протиставляли своїх позицій, а узгоджували їх, намагались поєднати, шукали спільних положень. В результаті те, на чому Куліш наголошував в національному питанні, Костомаров - в християнській і загальнолюдській етиці, Шевченко - в соціальних проблемах, увійшло в "Книгу битія українського народу".

Соціальна програма містила в собі два пункти: скасування кріпацтва і поширення освіти серед народу.

Історичне значення ідей Кирило-Мефодіївського братства стає більш зрозумілим на тлі того, що в 30-х роках російський уряд устами свого головного "ідеолога", міністра освіти графа С. Уварова, проголосив нову ідеологічну основу російського царизму: "самодержавство, православґя, народність". З них перші два були старими і зрозумілими, а третій, продиктований пристосуванням до нових віянь із Європи, означав не те, що розуміли під словом "народність" на заході, а русифікацію народів Російської імперії, духовне їх підкорення, позбавлення власних національних ознак. Уряд був впевнений, що "малороси", які займали багато урядових посад, відігравали значну роль в діяльності духовної сфери імперії, підтримають цей процес асиміляції. Уваров призначав високоосвічених молодих "малоросів" на високі посади, просував їх.

Ця лінія проявилася в призначенні першим ректором Київського університету тридцятирічного Михайла Максимовича, протегуванні Ізмаїлу Срезневському.

Офіційні кола вважали українську і російську культури складовими єдиного потоку. Доки українська культура не виходила за межі лояльності імперії, царизм вважав її своєю.

Тим самим діяльність кирило-мефодіївців поклала початок новій добі в російсько-українських відносинах. Це був відчутний удар по самодержавству, по його політиці й ідеологи, і тому царизм жорстоко відреагував на нього, заарештувавши у 1847 р. всіх його членів за доносом студента О. Петрова. Микола І особисто керував слідством і винесенням вироків членам товариства. Всіх, крім Шевченка, покарали засланням у віддалені райони без права повернення в Україну. Найважче прийшлося Шевченкові, якого віддано в солдатчину на невизначений строк - під суворий нагляд, із забороною писати і малювати.

Жорстока розправа царизму з кирило-мефодіївцями викликала схвалення російських інтелігентів на чолі з Віссаріоном Бєлінським та лібералів, виразником настроїв яких виступив один із провідних лідерів російського словґянофільства О. Хомяков. Останній відізвався про кирило-мефодіївців як про малоросів, заражених політичним безумством. У Бєлінського особливе роздратування викликало прагнення українських діячів писати українською, яка, на його думку, була мовою "малоросійської черні", а тому нею неможливо писати твори високої мистецької якості. Це свідчило про імперську обмеженість, як специфічну рису частини російської інтелігенції, їхньої національної ідеології та політичної культури.

Кирило-Мефодіївське братство не встигло здійснити своїх намірів, ініціатори організації ще не вийшли з кола теоретичних дискусій, коли її розгромили. Однак ідеї братерства глибоко проникли в свідомість тогочасної і наступної інтелігенції, надовго визначили головні напрями лінії українського національного відродження. Велика заслуга в розповсюдженні ідей братства належить творам Т.Г. Шевченка, "думи" якого належали не лише сучасникам, а й "ненародженим" Білоцерківський В.Я. Історія України Навчальний посібник. - К.: Центр учбової літератури, 2007. - С. 269-272..

Список літератури

Першоджерела

1. Драгоманов М.П. Шевченко, українофіли й соціалізм [Текст] / Драгоманов М.П. Літературно-публіцистичні праці: У двох томах. Т.2. - К., 1969. - С. 7-133.

Книги

1. Гончарук П.С. Історичні погляди кирило-мефодіївців [Текст] / П.С. Гончарук. - К., 2002. - С. 5-28.

2. Гончарук П.С. Провісник дружби і співробітництва народів. (До 180-річчя від дня народження кирило-мефодіївця М.І.Гулака) [Текст] / П.С. Гончарук. - К., 2002. - С. 8-30.

3. Єкельчик С. Пробудження нації. До концепції історії українського національного руху другої половини ХІХ ст. [Текст] / С. Єкельчик. - Мельбурн, 1994. - С. 51-68.

4. Зайончковский П.А. Кирилло-Мефодиевское общество (1846-1847) [Текст] / П.А. Зайончковский. - М., 1959. - С. 26-38.

5. Зеньковский В.В. История русской философии. - М.: Академический проект, 2011. - 880 с.

6. Историография истории Украинской ССР [Текст]. - К., 1987. - С. 146-153.

7. Ісасвич Я. Братства та їхня роль в розвитку української культури XVI-XVIII ст. [Текст] / Я. Ісасвич. - К., 1966. - 190 с.

8. Кониський О. Тарас Шевченко-Грушівський. Хроніка його життя [Текст] / О. Кониський. - К., 1991. - С. 196-203.

9. Марахов Г.И. С верой в будущее. Революционный демократ [Текст] / Н.И. Гулак. - К.: Вища школа, 1989. - 133 с.

10. Пинчук Ю.А. Исторические взгляды Н.И. Костомарова. (Критический очерк) [Текст] / Ю.А. Пинчук. - К.: Наукова думка, 1984. - 190 с.

11. Пинчук Ю.А. Микола Іванович Костомаров [Текст] / Ю.А. Пинчук. - К.: Наукова думка, 1992. - 232 с.

Навчальні посібники, підручники

1. Бабкіна О. В., Горбатенко В.П. Політологія: Навчальний посібник. - К.: ВЦ, 2006. - 568 c.

2. Білоцерківський В.Я. Історія України [Текст]: Навчальний посібник / В.Я. Білоцерківський. - К.: Центр учбової літератури, 2007. - 536 c.

3. Бойко О.Д. Історія України: посібник для студ. вузів [Текст] / О.Д. Бойко. - К.: Академія, 1999. - 568 с.

4. Грушевський М. Історія України Руси [Текст]: У 10 т. / М. Грушевський. - К.: Наукова думка, 1998.

5. Гупан Н.М. Історія України. Всесвітня історія XX століття [Текст]: посібник для вступників до вузів / Н.М. Гупан, Г.Є. Скиртач. - К.: [б. и.], 2001. - 296 с.

6. Коцур В.П., Коцур А.П. Історіографія історії України [Текст]: Курс лекцій / В.П. Коцур, А.П. Коцур. - Чернівці: Золоті литаври, 1999. - 519 с.

7. Лазаревич М.В. Історія України [Текст]: Навч. посіб. / М.В. Лазаревич. - К.: Знання, 2008. - 683 с.

8. Русин М.Ю., Огородник І.В. та ін. Історія української філософії [Текст]: Навчальний посібник / М.Ю. Русин, І.В. Огородник. - К.: ВПЦ "Київський університет", 2008. - 591 c.

9. Рибалка І.К. Історія України. -Ч.ІІ. XIX - початок XX ст. - X.: Основа, 1997. - 564 с.

10. Світлична В.В. Історія України [Текст]: навчальний посібник / В.В. Світлична; За ред. Ю.М. Алєксєєва. - 2-ге вид., випр. і доповн. - К.: Каравела; Львів: Новий Світ-2000, 2002. - 304 с.

11. Субтельний, Орест. Україна: Історія [Текст]: учебное пособие / О. Субтельний. - 3-тє вид., перероб.і доп. - Київ: Либідь, 1993. - 720 с.

Автореферати

1. Кирило-Мефодіївське товариство в історичних дослідженнях другої половини XIX-XX ст. [Текст]: Автореф. дис... канд. іст. наук: 07.00.06 / Є.М. Луняк; Дніпропетр. нац. ун-т. - Д., 2003. - 19 с.

2. Конта Р.М. Ідея державотворення в суспільно-політичному житті України в першій половині ХІХ століття: історіографія проблеми [Текст]: автореферат дис... канд. іст. наук: 07.00.06 / Р.М. Конта; Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. - К., 2004. - 18 с.

Статті

1. Дудченко Г.М. Кирило-Мефодіївське товариство та М. Драгоманов (історіографічний аспект) [Текст] / Г.М. Дудченко // Наукові записки. Історичні науки. Збірник наукових статей Національного педагогічного університету ім. М.П. Драгоманова. - К., 2002. - Вип. 47. - С. 238-242.

2. Дудченко Г.М. Кирило-Мефодіївське товариство: народження міфу (1847-1870-ті рр.) [Текст] / Г.М. Дудченко // Наукові записки. Історичні науки. Збірник наукових статтей Національного педагогічного університету ім. М.П. Драгоманова. - К., 2001. - Вип. 38. - С.102-108.

3. Казьмирчук Г.Д. Кирило-Мефодіївське товариство в дослідженнях істориків України (1918-1934) [Текст] / Г.Д. Казьмирчук // Вісник Київського університету. Історичні науки. - 1978. - № 20. - С. 72-78.

4. Міяковський В. Книга про Кирило-Методіївське Братство [Текст] / В. Міяковський // Сучасність. - Мюнхен, 1963. - №3(27). - Березень. - С. 85-96.

5. Сергієнко Г.Я. Історіографія Кирило-Мефодіївського товариства [Текст] / Г.Я. Сергієнко // Історіографічні дослідження в УРСР. Вип. ІV. - К.: Наукова думка, 1971. - С. 150-173.

6. Сергієнко Г.Я. Книга буття українського народу (До 125-річчя виникнення Кирило-Мефодіївського товариства) // Наука і суспільство. - 1971. - №1. - С. 46-48.

7. Смілянська В.Л. Дослідження біографії Т.Г. Шевченка; Шабліовський Є.С. Шевченко і визвольний рух 40-60-х років ХІХ ст. в Росії й на Україні [Текст] / В.Л. Смілянська // Шевченкознавство. Підсумки і проблеми. - К.: Наукова думка, 1975. - С. 241-316.

Размещено на Allbest.ru