Перша опіумна війна: початок занепаду могутності імперії Цин

Размещено на http://www.allbest.ru/

Перша опіумна війна: початок занепаду могутності імперії Цин

Новий час в історії Китаю розпочався з утворенням могутньої Імперії Цин, що проіснувала з 1644 до 1911 рр. Це була найбільша (територіально) і найпотужніша держава в Азії. Маньчжурська династія Цин упродовж багатьох років була непереможною і величною, адже їй вдалося приєднати такі території, як Монголія, Тибет, Джунгарське ханство, Кашгарія, й утримувати все це населення в покорі. Проте, Перша опіумна війна фактично зруйнувала той «світ», в якому жили китайці, показавши, що у світі є інші - набагато сильніші та потужніші у військовому плані держави. Ця війна стала початком кінця могутності Імперії Цин, чим і зумовлена мета цієї статті. В історіографії аналіз цієї теми частково присутній у працях Р. Крюгера [1], А. Бутакова [2], Л. Симоновської [3], О. Не- помніна [4] та ін., але і надалі актуальним залишається всебічне дослідження проблеми, адже в українській історіографії її наукового осмислення майже немає.

Якщо говорити про основні причини названої війни, то потрібно згадати, що в 1757 р. китайський імператор Айсінгьоро Хунлі, який правив під ім'ям- гаслом Цяньлун (непохитне і славетне) здійснив фактичне «закриття» країни від зовнішнього світу. Здійснюючи політику на ізоляцію країни від небажаних зовнішніх впливів, він заборонив в'їзд до імперії приватним іноземцям, обмежив і суворо регламентував обсяг і ціни в караванній торгівлі, й, нарешті, «закрив» майже всі порти, через які велася торгівля з європейськими державами. Єдиним відкритим портом, через який можна було вести торгівлю з Китаєм, був Гуанчжоу (Кантон), але навіть тут європейцям заборонялося поселятися, вивчати китайську мову, а вести торгівлю вони могли лише за посередництва місцевої державно-приватної купецької гільдії «Гунхан», яка мала монопольне право на зносини з заморськими купцями. Також відкритим був порт Макао, але він фактично належав португальцям, які за перебування там платили китайському імператору орендну плату. опіум війна конфлікт торгівля

Щодо опіуму, то китайці ще з VIII ст. використовували його, передусім для лікування, але в XVI ст. португальські та іспанські торговці привезли до Китаю тютюн, внаслідок чого паління досить швидко поширилося серед китайців [5]. Поступово все більше китайського населення почало курити опіум і ця шкідлива звичка стала проблемою загальнодержавного значення, адже не лише пересічні особи курили опіум, а й чиновники, міністри і навіть представники імператорської родини. Офіційно в Китаї курити опіум було заборонено, а з 1729 р. був заборонений і ввіз опіуму до країни, дозволялося лише ввозити 200 ящиків на рік для медичних потреб. Проте Англійську Ост-Індську компанію це не задовольняло, оскільки наприкінці ХУЛІ ст. Англія та її колонії все більше економічно починали залежати від китайських товарів, насамперед чаю. Фактично з країни йшов масовий витік срібла, адже Китай в Англії нічого не хотів купувати, продовжуючи політику «ізоляції» [6, 113]. Таким чином, представники Ост- Індської компанії знайшли потрібний товар для Китаю - опіум, але ввозився він незаконно, контрабандно.

Загроза втрати запасів срібла, посилення корупції серед чиновників, моральної та фізичної деградації серед офіцерів під дією наркотику, змушувала уряд посилити антиопіумну політику. У 1822-1834 рр. видано 5 законів, якими імператор Мяньнін (Даогуан) безуспішно намагався зупинити зростання імпорту наркотиків та опіумокуріння. Ціна на цей товар постійно зростала, адже до неї входили всі витрати, пов'язані з хабарами. 1835 р. купівля опіуму обійшлася населенню Китаю в 72 млн. лянів, це приблизно вдесятеро перевищувало річну вартість всього легального імпорту англійців в Гуанчжоу, всемеро - виручку від усього експорту Китаю за рік і вдвічі - податкові надходження в центральну казну Пекіну. Загальний витік срібла з Гуанчжоу з 1829 до 1840 рр. майже на 49 млн. дол. перевищив надходження цього металу в Китай. До 1830 р. ввіз срібла з Індії, Англії та США в Китай перевищував його вивіз із Гуанчжоу, але потім настав переломний момент - із Китаю стало більше вивозитись срібла ніж надходити [4, 383].

Це пояснювалося тим, що до контрабандної торгівлі опіумом втягувалося все більше торгівельного капіталу внутрішніх провінцій. Їх представники створювали таємні склади для зберігання та транспортування опіуму. Торгівля ним й опіумокуріння поступово поширювалися в інших провінціях Китаю, адже з Гуанчжоу наркотик доставляли в порти Фуцзяни, Чжецзяна, Цзянсу, Шаньдуна а також в Тяньцзинь та на Ляодун. До кінця 1830-х рр. ця звичка заполонила практично всю територію Китаю, адже так звані «опіумні контори» з'являлися не лише в містах, а й у селах. Значна частина бюрократії теж пристрастилася до цього заняття, а за оцінкою сучасників, наркоманами стали від 10 до 20 % столичних і 20-30 % провінційних чиновників [4, 384].

Таким чином, контрабандна торгівля опіумом та опіумокуріння стали величезною проблемою Китаю. По-перше, з країни йшов масовий витік срібла, що загрожувало економіці країни, а по-друге - англійська торгівля зумовила різке зростання наркоманії серед її населення, особливо в південних провінціях, що дестабілізувало ситуацію. Тому китайський уряд, на чолі з імператором, шукали шляхи вирішення цієї складної ситуації. Борцями проти опіуму в Китаї стали так звані «справжні» конфуціанці, які від початку бачили в опіумі загрозу моральним і економічним засадам традиційного суспільства. Очолив це угруповання Лінь Цзесюй - намісник Хугуан, а також столичний чиновник Хуан Цзюецзи, історик Вей Юань, вчений і поет Гун Цзичжень, які наполягали на введенні смертної кари за продаж і куріння «заморської отрути». Саме так вони прагнули вберегти маньчжурську династію від опіумної біди. Щодо самого імператора, то Мяньнін, отримавши в 1838 р. тривожне повідомлення Хуан Цзюецзи, видав наказ, згідно з яким, намісники і військові губернатори провінцій, порадившись зі своїми підлеглими, мали представити двору ділові рекомендації щодо вирішення «опіумної» проблеми [4, 387].

При дворі імператора було представлено три варіанта вирішення кризової ситуації. Більшість чиновників країни, на чолі з Му Чжаньє, виступили проти будь- якого втручання в ситуацію. Чиновник Сюй Найцзі запропонував легалізувати ввіз опіуму та створити умови для власного виробництва наркотику. Основна проблема, на його думку, полягала у витісненні іноземного товару та ліквідації дефіциту зовнішньої торгівлі, а щодо наркоманії, то він запропонував заборонити опіумо- куріння лише чиновникам і солдатам. Проте, частина китайської еліти не бажала миритися з опіумною торгівлею. Більше того прихильники непримиримої боротьби з опіумом примусили імператора звільнити Сюй Найцзі з посади, щоб таким чином попередити всіх інших прихильників опіумокуріння [6, 121].

Поступово імператор Мяньнін прийняв позицію Лінь Цзесюя, який був автором найбільш дієвої програми боротьби з опіумом, вважаючи, що держава має жорстоко боротися з контрабандою та корупцією. Тому в 1838 р. імператор направив його як свого уповноваженого до Гуанчжоу. Лінь Цзесюй здобув бездоганну репутацію борця з опіумом, адже заборонив його поширення в провінціях Хубей і Хунань. За свою діяльність він навіть отримав прізвисько «Блакитне небо», тому що казав: «Тут буде чисто і без плям, як на безхмарному небі» [7, 37]. 1839 р. він звернувся з вимогою до Британського уряду, негайно зупинити згубне розповсюдження опіуму в Китаї. Він навіть написав листа до королеви Вікторії, зазначивши: «Піднебесна справедлива до всіх. Ніхто не постраждає якщо буде допомагати підтримувати порядок та приносити користь собі. Наш імператор бажає миру і благоденства як своїй, так й іншим країнам. Він, як і всі у цьому світі, дорожить життям і ненавидить те, що ставить під загрозу життя інших. Піднебесна турбується про добро людей» [7, 39]. Цим листом він прагнув показати могутність свого імператора та довести британському уряду, що Китай спроможний боротися з опіумною бідою. Також лист вказував на аморальність цієї торгівлі. Чиновник наполегливо вимагав конфіскації всього опіуму і смертної кари для наркоторговців: «Слід викорчувати вирощувану там ядовиту отруту і посіяти хліб, а тих, хто наважиться знову займатися виробництвом опіуму, суворо карати» [6, 123]. Однак з боку англійської королеви не було жодних дій.

Прибувши до Гуанчжоу, Лінь Цзесюй передусім вимагав, щоб головний інспектор англійської торгівлі в Китаї - капітан Чарльз Еліот прибув у Кантон для пояснень, а головним чином для припинення торгівлі опіумом. Потім він оголосив Ч. Еліота й усіх англійських купців полоненими до тих пір, поки весь опіум не буде виданий китайській владі. Незважаючи на пояснення капітана, що англійські купці, які чесно торгують, не можуть бути відповідальні за дії співвітчизників, котрі займаються контрабандою, комісар наполягав на видачі опіуму. Вся китайська прислуга, яка знаходилася на службі в англійських купців, мала, за наказом Лінь Цзесюя, покинути своїх господарів. За таких скрутних обставин, не маючи інструкцій від уряду, Ч. Еліот поступився вимогам Лінь Цзесюя, частково з бажання врятувати вантаж чаю, закуплений англійськими купцями. Для їх звільнення він зажадав від усіх британських підданих видачі опіуму, з обіцянкою, що уряд виплатить їм усі збитки. Завдяки такій поступливості, весь збір чаю 1839 р. міг бути вивезений до Англії, а купці отримали свободу [2, 6].

В результаті, 1839 р. конфіскували 20 тис. ящиків і тюків контрабандного опіуму (майже 1,5 тис. т), за який китайська влада пообіцяла компенсацію чаєм - по 3 кг за ящик. Зданий англійцями наркотик був привселюдно знищений у спеціальних ставках, заповнених водою та вапном. Лінь Цзесюй вважав, що «варвари дуже налякані», тому змусив іноземних купців підписати зобов'язання, що вони більше не будуть продавати опіум. Також було оголошено, що порушення цих зобов'язань карається смертною карою. Це означало фактичний перехід англійців під китайську юрисдикцію, що суперечило принципам британської колоніальної політики [1, 453]. Інцидент з опіумом був використаний як привід до початку війни, адже англійці вже давно бажали відкрити китайські порти для своїх товарів.

Після знищення опіуму, Ч. Еліот не йшов на жодні поступки, заборонивши капітанам суден підписуватися щодо відмови вести торгівлю опіумом, а сам виїхав на територію португальської колонії Аомень. На протязі всієї осені 1839 р. британські торгівельні фірми, пов'язані з китайським ринком, вимагали від англійського уряду негайного втручання у відносини між англійськими торговцями та Китаєм [6, 123]. Слід зауважити, що цинський богдихан також був готовий до протистояння, вважаючи себе непереможним правителем. Військовий конфлікт був неминучим.

Черговим приводом стала бійка на півострові Цзюлун між англійськими матросами та місцевими китайцями 7 липня 1839 р., в якій був убитий китаєць. Сторони не змогли вирішити хто буде судити вбивцю, після чого китайська влада оголосила бойкот всім англійцям і англійським товарам на території Китаю. В листопаді 1839 р. розпочалися зіткнення на морі між англійськими кораблями та китайськими військовими силами [3, 190].

Китайський імператор вирішив, що настав час раз і назавжди позбавитися англійців, а Лінь Цзесюй запевняв його, що зробити це буде не важко. Проте, він недооцінив потужність і кораблів з паровими двигунами, які були в складі англійського флоту, і ефективність легких пістонних рушниць, якими була забезпечена британська піхота. На озброєнні китайської армії знаходилися старовинні рушниці й артилерія. Також китайці мали використати майстрів бойових мистецтв, які могли знаходитися під водою більше десяти годин, для того щоб прорубувати діри у ворожому судні [1, 454].

Загроза втратити китайський ринок змусила британську владу направити на початку 1840 р. у район конфлікту свої війська і вже в червні розпочала агресію проти Китаю. На першому етапі (серпень 1840 - лютий 1841 рр.) війна не оголошувалася, військові дії поєднувалися з підкупом чиновників, дипломатичним і силовим тиском. Центральна влада Китаю також не оголошувала війну [6, 127]. У червні 1840 р. англійська ескадра блокувала Гуанчжоу, потім Сяминь (Амой), частина суден рухалася вздовж берега на північ, намагаючись захопити й інші порти. Вже в липні англійці захопили місто Дінхай, де вчинили небачені звірства та грабіж. Після взяття Дінхая, імператор звільнив Лінь Цзесюя з посади та відправив у заслання в Синьцзянь, а в Гуанчжоу направив прихильника капітуляції Ци Шаня, який погодився прийняти англійські вимоги, зокрема скасував усі обмеження на торгівлю опіумом в Китаї. 20 січня 1841 р. Ци Шань підписав так звану Чу- аньбийську конвенцію, прийнявши всі умови Ч. Еліота. Проте, імператор Міньнін відмовився прийняти ці домовленості, вважаючи їх ганебними, і наказав заарештувати Ци Шаня та конфіскувати всі його багатства [3, 190]. Внаслідок цього бойові дії відновилися.

У лютому британські війська взяли штурмом порт Хумень, а за місяць племінник імператора Ішань розпочав наступ на англійців, який закінчився поразкою китайського флоту. В цей же час з Англії була відправлена нова ескадра з десантними військами, під командуванням дипломата і генерала Г. Поттінджера. Вже у серпні 1841 р. вона штурмом взяла форти о. Гулансюй у Сяменя [4, 392]. Новий британський представник діяв, відповідно до інструкції Г. Пальместрона, за якою воєнні дії переносилися на р. Янцзи. З серпня 1841 - до травня 1842 рр. військові дії велися на території провінцій Фуцзянь і Чжецзянь [6, 131]. У вересні англійці взяли архіпелаг Чжоушань, у жовтні - міста Чже- ньхай і Нінбо, а в січні 1841 р. - окупували та пограбували Гуанчжоу, після чого Міньнін, нарешті, офіційно оголосив війну Британії і навіть закликав населення до народного опору [4, 392]. Слід зауважити, що військові дії супроводжувалися особливою жорстокістю з обох сторін, а дії англійських військ викликали навіть осуд європейської спільноти.

Весною 1842 р., змінивши керівництво провінцій і перекинувши підкріплення, китайці розпочали наступ на супротивника, але знову зазнали поразки. 15 березня англійський флот почав підніматися вгору по Янц- зи, з боями були захоплені міста Чжапу, Усун і Шанхай. Вирішальний бій відбувся 21 липня за м. Чженьц- зян, який прикривав Нанкін. Відчайдушний опір і загибель усіх захисників фортеці, разом із родинами, не врятували китайців від поразки, внаслідок чого розпочалися мирні переговори. 8 серпня у «другу» столицю Китаю - Нанкін прибули представники центрального уряду Ци Ін та І Лібу, які розпочали мирні переговори. 29 серпня 1842 р. на борту англійського військового корабля «Корнуеллс» був підписаний мирний договір, який увійшов в історію під назвою Нанкінський. Згідно з ним, англійські купці отримали право вільної торгівлі в п'яти портах (Гуанчжоу, Сямень, Фучжоу, Нінбо і Шанхай), Сянган (Гонконг) переходив у «вічне користування» Англії, Китай мав виплатити вартість, спаленого 1839 р., опіуму, скасовувалась фірма Гунхан, англійські товари звільнялись від мита. Вже 8 жовтня 1843 р. були підписані додаткові Ху- меньські статті, за якими права й повноваження англійців у Китаї значно розширились [6, 132].

Таким чином, Перша опіумна війна довела неспроможність Цинської імперії захистити державу від європейських зазіхань. Військове оснащення та військова організація британців були набагато досконаліші, ніж китайські. Маючи за кількістю більшу армію та воюючи на власній території, імперія не встояла під натиском британського флоту Нанкінський мирний договір поклав початок занепаду Імперії Цин, адже й інші колоніальні держави почали зазіхати на її суверенітет, нав'язуючи їй такі ж нерівноправні договори. Крім цього, проти маньчжурської династії Цин повстало китайське населення, з метою її повалення. Нанкінський же мир став першим, але далеко не останнім нерівноправним договором Китаю із західними країнами.