Теорії походження Київської держави та назви "Русь"

Розгляд ролі норманів в організації Київської держави. Дослідження антинорманської теорії, хозарської та кельтської гіпотез походження Київської Русі. Проблема підтвердження достовірності теорій. Сучасні погляди науковців на походження назви "Русь".

Рубрика История и исторические личности
Вид реферат
Язык украинский
Дата добавления 22.04.2015
Размер файла 48,2 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет

імені Тараса Шевченка

Реферат

Теорії походження Київської держави та назви "Русь"

Підготувала

студентка I курсу 1 групи

факультету соціології

Симон Ірина Сергіївна

Київ 2013

Зміст

  • Вступ
  • 1. Норманська теорія
  • 2. Антинорманська теорія

3. Інші гіпотези походження Київської Русі

  • 3.1 Державний переворот проти Аскольда
  • 3.2 Хозарська гіпотеза
  • 3.3 Кельтська теорія
  • 4. Проблема підтвердження достовірності теорій
  • 5. Сучасні погляди науковців на походження Київської держави
  • 6. Походження назви "Русь"
  • Висновок
  • Список використаних джерел

Вступ

Історія - це наука, яка постійно змінюється, переписується, доповнюється. Одні факти підтверджуються, інші втрачають історичну цінність. Таємниці можуть назавжди лишитися нерозгаданими, а, здавалося б, очевидні дані виявляються нічим іншим як фальсифікацією чи неправильним трактуванням документів. Більшість дійсно історично важливих подій викликають багатовікові дискусії, які продовжуються і в наш час. Багато речей покриті мороком забуття і можуть так і лишитись нерозкритими, таємниці - нерозгаданими, а полеміка - незавершеною.

Корені історії людини в цілому та власне української нації сягають глибоко в сиву давнину. Ті давні темні часи ми можемо лише частково відтворити за збереженими пам'ятками, які дійшли до наших часів і підлягають детальному вивченню та якомога найбільш точному трактуванню. Історична достовірність багатьох з них потрапляє під сумнів для одних учених при вивченні проблем і питань, а для інших - є незаперечним підтвердженням висловлених думок і тверджень.

Сьогодні хотілося б більш детально зупинитися на питанні походження Київської держави та власне назви "Русь". З часу заснування Київської Русі пройшло занадто багато часу, щоб можна було щось точно і беззаперечно стверджувати. Не так багато історичних документів дійшло до нашого часу в їхньому первозданному вигляді, тому багато питань все ще лишаються невисвітленими в науковій літературі. Неймовірна кількість тем не підіймаються взагалі або лише в обмежених колах досвідчених істориків, які активно дискутують з приводу тих чи інших історичних подій, персоналій, фактів і документів.

До одного із важливих питань історії слов'янських народів, які й досі лишаються без точної однозначної відповіді, відносять і походження Київської держави. Представники різних націй, релігій, прихильники безмежної кількості теорій і міркувань з цього приводу досі не можуть дійти до загального консенсусу. Не існує єдиної думки на рахунок походження Київської Русі, хоча це питання не лише української нації, але і багатьох інших, які історично формувались, розвивались і утверджувались саме на землях тогочасної Київської держави, значна частина якої знаходилася саме на теренах сучасної України.

Як іноземні, так і українські історики неодноразово розглядали це питання в різноманітних книгах, працях, статтях і посланнях. Значна історична вага цього питання не викликає ані найменших сумнівів, тому і досі активно досліджується і обговорюється. Безліч різноманітних, часто діаметрально протилежних, теорій висувається, формується, вивчається. З'являються як їхні прихильники, так і активні противники, які відстоюють власну думку, відмінну від інших.

Під час формування української нації, народу, держави людям довелося подолати багато перепон, переживати проблеми й негаразди, насолоджуватися короткочасним спокоєм у мирні часи та відстоювати власну свободу у війнах і боях за території, сфери впливу, торгові шляхи, ринки збуту. Першим державним утворенням на теренах сучасної України була саме Київська держава, яка заклала основи для подальшого державотворчого процесу. Звичайно, ті давні часи вже давно минули, але ми й досі повертаємося до них з надією розкрити нерозгадані таємниці, зрозуміти сутність нації, спрогнозувати майбутнє, глибше і краще зрозуміти всю історію українців. Хотілося б детальніше поглянути на цю проблему з точки зору різних істориків, з їхніми думками, міркуваннями, теоріями, дослідженнями і фактами, з яких формується сучасна історія.

У рефераті ми розкриємо сутність питання, наведемо приклади з історичних джерел щодо певних фактів походження і формування Київської держави, назви "Русь", спробуємо висвітлити проблему на різних рівнях, щоб знайти відповідь, яка буде найбільш точною і відповідною до сучасних реалій.

1. Норманська теорія

Ми не можемо скидати з рахунку ту роль, яку зіграли нормани в організації Київської держави. VIII--IX ст. були добою, коли нормани, під назвою яких об'єднувалось населення Скандинавії (шведи, норвежці, датчани), почали походи на своїх близьких та далеких сусідів. Деякі з них осідали на захоплених землях, інші поверталися з награбованим добром до Скандинавії. Згодом окремі групи норманів стали найманим військом.

У VIII ст. нормани з'явилися у верхів'ях Волги і, підкоривши фінські племена -- мерю, мурому, мещеру, опанували Волзьким торговельним шляхом.

На початку IX ст. нормани здійснюють ряд вдалих походів на Західну Європу, де вони засновують свої держави: у Франції -- Нормандію, на Середземному морі -- Норманське королівство.

Близькі до цих західноєвропейських подій розповіді наших літописів про створення держави на землі словенів. Так, найдавніший руський літопис -- "Повість минулих літ" -- заснування державності на східнослов'янських теренах приписує норманам (варягам), яких звали "русь". Запросили їх "княжити і володіти" ними племена чудь, словени, кривичі та весь, які самі не могли впоратися з усобицями ї війнами.

І прогнали варягів за море,

І не дали їм дані,

І почали самі в себе володіти;

І не було в них правди,

І повстав рід на рід,

І були усобиці в них,

І самі між собою воювати почали.

І сказали: "Пошукаємо самі в себе князя,

І щоб володів нами,

І суди по ряду, по праву".

І пішли за море до варягів, до русі,

І звалися-бо ті варяги русь.

І сказали русь, чудь, словени, кривичі і весь:

"Земля наша велика і багата,

А наряду нема в ній;

Ідіть княжити і володіти нами".

Відгукнувшись на це запрошення, три норманських брати Рюрик, Синеус і Трувер спочатку прийшли до словен, де заснували місто Ладогу, залишивши в ньому найстаршого Рюрика. Синеус оселився на Білім озері, а Трувер -- в Ізборську. Від тих варягів прозвалась земля Руською. Через два роки Синеус і Трувер померли, а всю владу перебрав Рюрик. Прийшовши до озера Ільменя, він заклав Новгород і сів там княжити.

І зібралися три брати з родами своїми,

І взяли з собою всю русь,

І прийшли найперше до словінів,

І поставили город Ладогу,

І сів найстарший, Рюрик, в Ладозі,

А другий, Синеус,-- на Біліозері,

А третій, Трувор,-- в Ізборську.

І од тих варягів прозвалась земля Руською.

І як минуло два роки, помер Синеус

І брат його Трувор,

І прийняв Рюрик всю владу один;

І прийшов до Ільмера,

І поставив город над Волховом,

І назвав його Новгород,

І сів тут княжити,

І роздавав мужам своїм волості,

І городи ставив,

тому -- Полтеск,

тому Ростов,

другому -- Білоозеро.

І в тих городах варяги були нахідники,

А перші посельці в Новігороді -- словени.

А в Полоцьку -- кривичі,

в Ростові -- меряни,

на Біліозері -- весь,

на Муромі -- мурома,

І всіма ними володів Рюрик.

Були в Рюрика двоє мужів не його племені -- бояри Аскольд і Дір, які, відпросившись до Царгорода, з родом своїм рушили по Дніпру. У дорозі побачили вони городок, який поставили троє братів Кий, Щек і Хорив. Жителі того городка платили данину хозарам. Аскольд і Дір зостались там, зібрали багато варягів і почали володіти полянською землею.

І було у нього двоє мужів, не його племені,

Але бояри -- Аскольд і Дір.

І відпросилися вони

до Цареграда з родом своїм.

І пішли по Дніпру,

І, йдучи мимо, уздріли на горі городок

І запитали, кажучи: "Чий се город?"

І відповіли їм: " Були три брати.

Одному ім'я Кий,

А другому -- Щек,

А третьому -- Хорив,

І сестра їхня -- Либідь.

І сидів Кий на горі,

де нині узвіз Боричів,

А Щек сидів на горі,

що й нині зоветься Щекавиця,

А Хорив -- на третій горі,

від нього ж прозвалася Хоривиця.

І в ім'я брата свого старшого заклали городок

І назвали його Київ.

І згинули. А ми роду їхнього, сидимо тут

І платимо данину козарам".

І осталися Аскольд і Дір в городі цьому,

І багато варягів зібрали

І почали володіти польською землею.

А Рюрик княжив у Новігороді.

Цей факт дав життя так званій норманській теорії, яка відмовляє східним слов'янам в здатності самостійно створити державу. Підвалини цій теорії заклав Нестор в "Повісті временних літ", а створили її німецькі вчені -- Баєр, Міллер та Шлітцер, які працювали в Російській академії наук, починаючи з 1724 року.

Вони вважали, що як державність, так і саму назву "Русь" на київські землі принесли варяги - германо-скандинавська народність, яких ще називали вікінги, або нормани. Як ми побачили, в добу появи Давньоруської централізованої держави, варяги як раз вели активну військову, торгову й політичну діяльність. Свою гіпотезу вони мотивували на основі довільного тлумачення "Повісті минулих літ".

Вона також ґрунтувалась на тому, що внутрішні закономірності суспільного розвитку підмінялися зовнішніми випадковостями. Вважали, що слово "Русь" - скандинавського походження. Норманізм у ті часи відповідав політичним інтересам Голштинської феодальної династії, яка, починаючи з другої половини XVIII ст., правила в Росії під ім'ям Романових.

У своєму подальшому двохсотрічному розвитку норманізм все більше перетворювався на антислов'янську політичну доктрину. З українських учених норманську теорію підтримували О. Єфименко, Д. Дорошенко, Є. Маланюк, І. Крип'якевич та ін.

2. Антинорманська теорія

Проти норманізму першим, ще у середині XVIII ст., виступив М. Ломоносов, який вказав на наукову невідповідність, необґрунтованість норманської теорії, написавши німецьким історикам гнівного листа, доводячи провідну роль слов'ян у створенні Київської Русі. Антинорманісти рішуче заперечували проти абсолютизації "варязького фактора" в становленні державності русинів і підкреслювали, що слово "Русь" -- слов'янського походження і жодним чином не стосується варягів. Вони обстоювали місцеве походження Руської держави і заперечували активну роль варягів у її утворенні.

Боротьбу з норманізмом продовжили революціонери-демократи. До антинорманістів належали С. Гедеонов, І. Забелін та інші історики Росії. Такої самої думки дотримувалася більшість українських істориків, зокрема М. Костомаров, В. Антонович, М. Грушевський, Д. Вагалій.

Велика заслуга у боротьбі з норманізмом належить видатному вченому О.Шахматову. У своїх дослідженнях він довів, що найдавніший літопис -- "Повість минулих літ" -- у тому вигляді, в якому він дійшов до нас, не був першим твором з історії Русі, він -- лише результат тривалої попередньої роботи літописців. О. Шахматов виявив порівняне пізніше походження й штучний характер розповіді про покликання варязьких князів і дійшов такого висновку.

Сюжети "Повісті минулих літ", які стали основою побудови норманської теорії, насправді є результатом творчості пізніших літописців, що виконували замовлення київських князів, котрі родинними зв'язками були міцно зв'язані з Північною Європою і тому перебільшували роль варягів у долі Русі. До таких князів належав, наприклад, Мстислав Володимирович -- син Володимира Мономаха. Однак повністю заперечувати вплив норманістів та варяг на Русь було б неправильним.

Насправді ж, у кінці IX ст. рівень державної організованості східних слов'ян все ще був низьким, частина племен не входила до племінних об'єднань, або охоплювалася ними частково. Існували невеликі держави або напівдержавні племінні княжіння. У той самий час процес державотворення в Європі розширювався. Зокрема, германські племена боролися за об'єднання і створили державу Карла I Великого, у VII ст. виникає Болгарська, в Х ст. Польська, Чеська, Угорська та ін. Цей процес у Західній та Центральній Європі не міг не стимулювати державотворчість у східних слов'ян. Провідну роль у становленні Русі відіграло Полянське князівство з центром у Києві.

Слов'янські племена, в яких відбувалося майнове розшарування, виділилася керівна верхівка, підійшли до такого рівня соціально-економічного розвитку, коли державність, що охоплювала б усі племена, стала історично необхідною. І тому зміна династій 882 року, злиття Новгородського і Київського князівств у єдине державне ціле сприяли об'єднанню з часом усіх східнослов'янських племен у єдину державу -- могутню Давньоруську державу.

3. Інші гіпотези походження Київської Русі

3.1 Державний переворот проти Аскольда

Аскольд і Дір були нащадками Кия, останніми представниками місцевої київської династії. Князювали вони, очевидно, в різний час. Діра згадує Ал-Масуді, вважаючи його найвидатнішим із слов'янських князів, що володів багатьма містами і великими територіями.

Значно більше свідчень збереглося про Аскольда. Фрагментарні записи Никонівського літописного зводу, запозичені з якихось більш ранніх джерел, показують його як визначного державного діяча, провідника військових походів на Константинополь, печенігів, волзьких булгар.

Низка науковців, зокрема академік Петро Толочко, дійшли висновку, що в Києві 882 року стався спрямований проти князя християнина Аскольда державний заколот, в якому вірогідно брали участь язичники -- бояри із великокнязівського оточення. Походи на Візантію і, особливо, прийняття Аскольдом християнства викликали невдоволення як племінної аристократії, так і простого народу. Військові походи вели до збагачення оточення князя. Християнство, яке прийняв Аскольд, ще більше посилювало його особисту владу і, з іншого боку, обмежувало владу племінної верхівки. Нова релігія турбувала і волхвів, які з її розповсюдженням могли втратити свій вплив на населення.

Таким чином, сформувалася стійка опозиція з племінної верхівки, волхвів і народних мас, які були невдоволеними, перш за все, загрозою нової релігії, що забирала у них старих богів, давні звичаї, обряди, традиції. Оскільки влада князя була досить сильною, опозиція починає шукати підтримку зовні, щоб повалити князя. Підтримку знайшли у язичницького правителя сусідньої слов'янської держави -- новгородського князя Олега.

У 882 році, переодягнувшись у купецьке вбрання, дружина цього князя з'являється в Києві. Князя Аскольда запрошують на званий обід і там підступно вбивають. Народ приймає цю звістку спокійно, що довгий час було найбільшою загадкою для істориків. У Києві не вибухають ні повстання народних мас, ні протести місцевої аристократії. І все це тому, що всі вони хотіли, щоб у Києві правив язичницький правитель, який би не зачіпав їхніх інтересів, не рушив би старої релігії. Таким чином, після вбивства останнього Києвича в Києві встановлюється нова династія -- Рюриковичів.

Тобто про жодне норманське завоювання і створення руської держави, таким чином, не можна говорити. Олег зі своєю дружиною стали на службу середньовічній ранньофеодальній слов'янській державі, яка на той час пройшла вже довгий шлях розвитку. Не випадково варяги не змінюють і її назви. На думку сучасних дослідників "варяги" - мореплавці, більшість з яких становили полабські слов'яни, вони відносяться до норманів лише у зв'язку із завоюванням їхніх земель германцями.

Тут слід зазначити, що ця думка повністю узгоджується із дослідженнями Грушевського: "Анти -- племена, що утворили етнографічну цілість, яку тепер звемо українсько-руською". Тобто Русь не виникала на порожньому місці, а є прямим спадкоємцем Антського союзу. Арабські і перські географи стверджували, що на території Русі існували держави Куявія, Славія, Артанія, пізніше з'явилася назва Руський каганат.

Варяги приходили на Русь не лише як дружинники своїх конунгів (вождів, князів), але також як купці, поєднуючи військову службу з торгівлею. Вони були нечисельними вкрапленнями у величезний слов'янський світ, що мав досить високу культуру. Тому процес їхньої асиміляції слов'янами здійснився дуже швидко, і варяги не зіграли, та й не могли зіграти вирішальної ролі у формуванні і розвитку великої середньовічної слов'янської держави -- Київської Русі.

Нині фахівці об'єктивніше і виваженіше підходять до оцінки ролі "варязького чинника" в політичному житті Східної Європи. Яскравим свідченням цього є вислів одного із західних дослідників Г. Штокля: "Перша руська держава середньовіччя виросла з поєднання багатьох елементів. Варяги були лише елементом серед багатьох, однією історичною силою серед інших. Руська історія тільки через варягів є така сама фікція, як руська історія без варягів".

Отже, Олег, здійснивши цей переворот, не був творцем держави для полян-русів, як стверджують норманісти. Київська держава існувала вже майже два століття до приходу Рюриковичів. Вона мала свою власну політичну структуру -- монархію, і Олег не зміг замінити її республіканською формою правління, яка існувала в Новгороді, що говорило про силу Київської держави. 882 рік -- це не рік створення держави у східного слов'янства, а рік династичного перевороту, коли замість династії Києвичів на княжому престолі з'являється династія Рюриковичів. Усі ці факти дали російському історикові В.Ключевському право стверджувати: "Руська держава була заснована діяльністю Аскольда, а за ним Олега. З Києва, а не з Новгорода пішло об'єднання слов'ян".

3.2 Хозарська гіпотеза

Спробою кардинально змінити напрям пошуку стала хозарська гіпотеза, яка виводила коріння Київської держави з Хозарського каганату. Загальновідомо, що в середині VII ст. тюркомовні племена утворили в пониззях Дону й Волги та на Північному Кавказі могутню державу - Хозарський каганат. У VIII ст. він підкорив слов'янські племена полян, сіверян, радимичів та в'ятичів. За цією теорію поляни є не слов'янами, а різновидом хазарів. Вони перейняли й модель влади, яка існувала в Хозарії. Там водночас правили два царі -- цар по крові (хакан-каган), та його "заступник" (хакан-бек). Тогочасні візантійські та арабські джерела згадують Аскольда з титулом кагана. Загальновідомо, що в середині VII ст. тюркомовні племена утворили в пониззях Дону й Волги та на Північному Кавказі могутню державу - Хозарський каганат. У VIII ст. він підкорив слов'янські племена полян, сіверян, радимичів та в'ятичів. Ці факти були використані для обґрунтування тези про хозарське походження Київської Русі.

Наприклад, у Конституції Пилипа Орлика (1710) стверджувалось, що хозари-козаки першими прийняли християнство ще до Володимира Святого. Це означало, що протоукраїнська держава, де головною силою були хозари-козаки, раніше за Володимира прилучилася до європейської цивілізації. Постала ця гіпотеза за конкретної політичної ситуації, на основу пошуку протидії (зокрема, й ідеологічної) політиці Москви. Щоб уникнути будь-яких намагань довести спорідненість історії України та Московії, в т.ч. й щодо віри, П. Орлик і висунув тезу про хрещення "хозар-козаків", наголошуючи, що вони раніше навернулися до цивілізованого світу, не маючи ніякого відношення до азійського деспотизму Москви.

Така точка зору істориками різних поколінь не була сприйнята всерйоз, як і твердження її автора, сучасного археолога-історика, професора Гарвардського університету Омеляна Пріцака, який запропонував взагалі відмовитися від концепції слов'янського походження Русі. На його думку, поляни були не слов'янами, а різновидом хозар, а їхня київська гілка -- спадкоємницею роду Кия, який заснував (іноді вживається термін "завоював") Київ у VIII ст.

Однак ця версія не витримує критичної перевірки. Археологічні дослідження стародавнього Києва свідчать про місцеву слов'янську самобутність його матеріальної культури.

Пам'ятки хозарської (салтово-маяцької) культури зустрічаються надзвичайно рідко і не становлять навіть відсотка від загальної кількості знахідок.

Насправді Русь і Хозарія були паралельними утвореннями, що розвивалися в приблизно однакових хронологічних межах, а ті слов'янські племена, які підкорялися Хозарії, у процесі становлення Київської Русі поступово переходили під її владу.

До того ж руси неодноразово вторгалися у хозарські землі. У 60-ті роки X ст. внаслідок війни з русами Хозарська держава перестала існувати. З IX ст. в Європі домінувала Давньоруська держава, очевидно, створена не завдяки і не на основі Хозарської.

3.3 Кельтська теорія

Засновником кельтської теорії походження Русі по праву вважається відомий український політик, правознавець та громадський діяч Сергій Шелухін (1864-1938), який запропонував дану теорію наприкінці 1920-х років. На його думку, народ "русь", який розміщується літописцем поряд із англами та галлами, може бути ототожнений з рутенами (Rutheni) - кельтським плем'ям, яке у І ст. до н.е. зафіксоване Ю. Цезарем на півдні Галлії, у межиріччі Рони та Гаронни. Рутени, як зазначає дослідник, отримали свою назву від території, на якій проживали: вона "була трактом, шляхом, route для всіх народів, які ходили в Галію і через Галію".

Важливим аргументом на користь даної концепції український мовознавець-славіст В.Г. Скляренко вважає імена варягів, які згадуються в літописі, зокрема у переліку імен руських послів, які брали участь в укладенні угоди з Візантією у 941 р. Як і раніш російський історик-публіцист А.Г. Кузьмін, В. Скляренко доходить висновку про кельтське походження більшості з них. Водночас, виходячи із сучасного стану наукової розробки кельтської ономастики, запропонована А. Кузьміним та В. Скляренком етимологія, яка спирається головним чином на досить застарілий "Давньокельтський словник" Альфреда Хольдера, виданий в 19 ст., викликає значні сумніви, тому серйозно не розглядається сучасними істориками у контексті пошуків істинного походження Київської держави.

4. Проблема підтвердження достовірності теорій

Навколо проблеми походження Київської держави вже півтора століття точиться дискусія між так званими норманістами й антинорманістами. Недостатність, суперечливість і неоднозначність історичного матеріалу, різні методологічні підходи, політична заангажованість ставали на заваді об'єктивного дослідження процесу виникнення Давньоруської держави. Позанаукове трактування цієї проблеми було започатковане у середині XVIII ст. в Санкт-Петербурзькій академії наук у полеміці між Г. Міллером та М. Ломоносовим. київський русь держава хозарський

Перший доводив, що Київську Русь заснували нормани, а другий рішуче спростовував цю версію. Майже одразу полеміка, що спершу претендувала на науковість, переросла в ідеологічне протистояння. "Космополітизмові" німецьких вчених, які, абсолютизуючи "варязький фактор", принижували державотворчу здатність слов'ян, було протиставлено "державницький патріотизм", що був своєрідним виявом зростання присутності слов'ян у керівництві Російської імперії і її Академії Наук.

Норманісти, як і антинорманісти, виникнення держави вважали кульмінаційним одномоментним актом, безпосереднім наслідком діяльності конкретної історичної особи. Під впливом такої доктрини опинилися покоління істориків XIX-першої половини XX ст.

У центрі дискусії фігурувало обмежене коло питань - про походження назви "Русь", про те, до якого етносу могли належати літописні варяги й хто були перші руські князі. Кожна з позицій мала свої сильні та слабкі місця, що спричинило поглиблення дискусії.

На захист своєї теорії норманісти висували такі аргументи:

* Русь отримала назву від "Руотсі". Так у середині XI ст. фіни називали шведів;

* Більшість імен руських послів, що зафіксовані в договорах із Візантією (911, 944), мають скандинавське походження -- Карл, Інегельд, Фарлоф, Веремуд та ін.;

* Візантійський імператор Констянтин Багрянородний у своїй книзі "Про управління імперією" наводить як слов'янські, так і руські назви дніпровських порогів. Більшість руських назв мають давньонорманське походження;

* Ісламські географи та мандрівники IX--X ст. завжди чітко розділяли "русів" і "слов'ян".

На противагу антинорманісти стверджували:

* Назва "Русь" слов'янського походження, оскільки тісно пов'язана з назвами річок Рось, Руса, Роставиця у Центральній Україні;

* Жодного племені чи народу під назвою "руси" не було відомо у Скандинавії і про нього не згадує жодне давньонормандське джерело, включно з сагами;

* Один з найдавніших ісламських письменників Ібн-Хордадберг чітко називає русів слов'янським племенем;

* Археологічні матеріали з міст та торговельних шляхів Східної Європи свідчать про обмежений, фрагментарний вплив "варязького чинника".

Хоча, як видно з літопису, автор під "варягами" розумів сукупність народів, що жили поза Руссю полянською, київською в тому числі й тих, що осіли в Західній Європі. Та русь вважалась варязькою, себто закордонною, а київська - корінною, метропольною. "Варязьку русь" і вивів у IX ст. Рюрик у Подніпров'я.

Але назва держави не обов'язково відображає сутність її походження. Це простежується на багатьох прикладах з європейської історії, коли назви держав виникли під впливом прийшлих етносів, які з плином часу асимілювалися з місцевими.

Не має принципового значення й етнічне походження вояків-ватажків, які були причетні до створення держави. Як соціальний інститут, що виникає тільки на певній стадії розвитку суспільства, держава нівелює етнічні ознаки правлячої династії, висуваючи на чільне місце структури не племінного, а територіального, надплемінного типу.

Більше того, розмиванню особливих етнічних, ментальних рис норманської знаті сприяло ослов'янення скандинавів завдяки приватним, а особливо шлюбним зв'язкам. Про глибину цього процесу свідчить хоча б те, що син Ігоря та Ольги став першим князем, названим слов'янським іменем - Святослав.

Найдовше зберігалась мовна ознака, що свідчила про приналежність прийшлого етносу. Деякий час існувала двомовність, яка побутувала ще при дворі Ярослава Мудрого. Його сини були останніми київськими князями, котрі знали і шведську мову.

Тому, незалежно від того, ким були Аскольд і Дир - норманами, як вважає літописець, чи останніми представниками полянської князівської династії Кия, як вважає більшість вчених, - у часи Аскольда (за літописом, між 862-882 рр.) Русь охоплювала найближчі до Києва території племінних союзів полян, деревлян, дреговичів та південно-західних сіверян.

Це дає підстави вважати норманську теорію спростованою. Без сумніву, нормани в IX-XI ст. відігравали на Русі активну політичну роль. Безперечне й скандинавське походження Рюрикової династії. Але східнослов'янське суспільство ще до появи варягів мало свої продержавні утворення. Перша руська держава постала з поєднання багатьох, а не лише окремих чинників; варязький був лише одним з них.

5. Сучасні погляди науковців на походження Київської держави

Пояснення процесу виникнення державності як наслідку тривалої еволюції суспільного розвитку, відмова від погляду на утворення держави як на одномоментний акт, різнобічно обґрунтовані твердження істориків та археологів про те, що східнослов'янське суспільство ще до літописного закликання варягів мало свої протодержавні утворення, заклали підвалини сучасного якісно нового бачення процесу державотворення русів.

Руси створили ряд державних об'єднань ще до виникнення Київського князівства. Це були політичні утворення -- варварські, дофеодальні. На початку IX ст. економічний розвиток українських земель посилюється. В цей час виникають передумови для об'єднання існуючих у VIII ст. державних утворень в єдину поляно-руську державу -- Київську Русь.

Як відомо, радянська офіційна наука відмовляла українському народу в існуванні його державності взагалі, не кажучи вже про Київську Русь. Добре сказав з цього приводу М. Грушевський: "До тих пір, коли не буде доведено, що в Києві і його околицях в IX-XIІ ст. проживали великоруські племена, котрі перенесли потім форми політичного, суспільного та культурного життя на береги Клязьми і Москви, нам доведеться з простої логічної послідовності вважати ці форми набутком української народності, оскільки ці українські племена IX -- XIІ ст. були її безпосередніми предками".

Сучасна історична й історико-правова наука також виступила проти норманізму. Б. Греков, Д. Лихачов, В. Мавродін, І. Рибін, С. Юшков, П. Толочко, М. Котляр, В. Смолій та інші переконливо критикували основні положення норманської теорії, показали її невідповідність історичним фактам. Так, факти свідчать, що поява у Східній Європі Давньоруської держави пов'язана не з покликанням варягів, а з явищами, характерними для розвитку спільно-економічного ладу східних слов'ян. У розкладі первіснообщинних і виникненні феодальних відносин у східних слов'ян нормани ніякої ролі не відігравали. Вплив норманів на Русь не мав вирішального значення і перш за все тому, що самі вони знаходилися на тому ж рівні суспільного й культурного розвитку, що й Давня Русь. Отже вони не були засновниками Давньоруської держави, будучи насамперед професіоналами, готовими служити кожному, хто потребував їхніх умінь і міг заплатити за їхні послуги. Насправді держава на українських землях почала формуватися задовго до IX ст. як наслідок економічної, політичної та етнокультурної консолідації східного слов'янства. Цей процес був складним та тривалим, і йшов у рамках загальноєвропейської державотворчої традиції. Його перші ознаки виявляються ще в Антському об'єднанні (II--поч. VII ст.).

Писемні джерела засвідчують перші кроки в становленні централізованої держави на українських землях з VI ст. Важливим моментом у цьому процесі було заснування Києва, котрий, не лише став осередком політичної консолідації Полянського міжплемінного союзу, а й зайняв позиції головного політичного та соціального центру східних слов'ян.

Наприкінці VIII--у першій пол. IX ст. у Середньому Подніпров'ї склалося стабільне проукраїнське державне об'єднання - Руська земля. До його складу ввійшли поляни, сіверяни, древляни. За правління нащадків Кия Руська земля посилила вплив на навколишні племена та активізувала зовнішню політику, спрямовану на зміцнення своїх позицій на чорноморських ринках. Наприкін. VIII ст. руський князь Бравлін фактично підпорядкував собі Таврійський півострів. У першій пол. IX ст. русини поширили свій вплив на значну територію Малоазійського узбережжя Чорного моря, що належало Візантії. У 839 р. руське посольство відвідало імператора франків з пропозицією дружби. Це свідчило про вихід молодої держави на міжнародну арену.

Починаючи з VII ст., постійним суперником Русі на південному сході стає Хозарський каганат, який прагнув підкорити деякі слов'янські племена. Однак, зміцнівши, праукраїнська держава зуміла протистояти експансії.

Важливим етапом в історії Руської землі був період князювання у Києві останніх представників династії Києвичів -- Діра й Аскольда, що припадає, ймовірно, на 30-ті--поч. 80-х років IX ст. Територія держави охоплювала сучасні Київщину, Чернігівщину та Переяславщину.

У той час Русь не тільки спустошує околиці Візантійської імперії, а й завдає ударів по її столиці -- Константинополю. Імператор Візантії змушений був підписати з Руссю союзницький договір, який, по суті, був дипломатичним визнанням останньої.

Активні відносини Руська земля підтримувала і з деякими іншими країнами Близького Сходу та Європи. Це свідчило про утвердження її на історичній арені як могутньої держави середньовіччя, що впевнено входила в коло європейських народів.

Таким чином, можемо наочно прослідкувати шлях тривалого розвитку проукраїнської держави, яка згодом перетворила на найбільшу країну Європи - Київську Русь. Тепер розуміло, що процес утворення Давньоруської держави є результатом не діяльності норманів, а генезису феодалізму у східних слов'ян. Їх суспільно-економічний лад зумовив виникнення такої надбудови, як феодальна держава.

6. Походження назви "Русь"

Назва території, на якій живе український народ, змінялася протягом століть, подібно як і в інших країнах світу. Змінялася в різні часи і назва нашого народу відповідно до політичного становища України й українського народу та проявів української свідомости і чужинних впливів. Ці назви в різні часи набирали іншого значення, ширшого або вужчого, загальнотериторіального і загальнонаціонального або, навпаки, провінціального чи племінного. Ці назви були частково місцевого походження, частково приходили в уживання з боку сусідів або завойовників і відповідно до цього були власними, прийнятими назвами, або накинутими, примусовими. Деякі з них були штучним продуктом і вживалися тільки чужинцями, деякі мали навіть тільки глузливе значення.

Накопичена за два останніх сторіччя мовознавча та історична література, присвячена імені Русь, -- величезна. Обсяг її настільки зріс, "що майже не піддається огляду". Проте досі достатньо не з'ясовано ні історичне походження, ні етимологічне значення цього загадкового слова. Інакше кажучи, до сьогодні немає чіткого, достовірного й остаточного тлумачення назви Русь.

Історія світової етноніміки знає мало таких гострих, складних, заплутаних і безнадійно загнаних у глухий кут проблем, як та, що пов'язана з походженням одного з найпростіших східнослов'янських народознавчих термінів -- слова русь. Історик Східної Європи О. Брюкнер дійшов висновку, що "людина, яка дасть правильне означення терміна "Русь", знайде ключ до давньої руської історії". Багато вчених припускають, що ця проблема взагалі не має наукового розв'язання. Історична наука навряд чи коли-небудь зможе найти переконливі рішення цієї складної і заплутаної проблеми.

Сказане не перешкоджає появі нових лінгво-історичних варіантів етимології назви Русь. Тлумачать, наприклад, етнонім "Русь" навіть манерою чоловіків Подніпров'я голити голову. Майже щороку з'являються нові публікації з новим тлумаченням походження терміна Русь. Не так давно Ю. Книш вивів слово "Русь" із індоіранського культурного контексту. Пробують виводити назву Русь то з фінської мови, то зі шведської, то з датської, готської, естонської, комі, удмуртської, карельської, угорської, хозарської, кельтської, литовської, тюркської, арабської, єврейської і навіть з древніх мов Близького Сходу.

Кількість гіпотез постійно зростає. Виникають нові версії, нові вигадливі припущення. Гіпотези, в міру їх виникнення, чимраз більше ускладнюються. Оцінюючи новопосталі гіпотези, В. Щербаківський влучно зауважив: "У всіх дуже багато слів, і дуже багато фантазії, а конкретно дуже мало". Зараз налічується більше сотні варіантів походження етноніма і хороніма.

Назва Русь була спершу прив'язана до землі й племені полян коло Києва у відрізненні від інших земель і племен, але з поширенням Київської держави поширилася й на всю українську територію, навіть майже на всю Східну Європу й прикріпилася передусім до української території й українського народу; зокрема на деяких крайніх західних українських територіях вона до останніх часів зберігалася в первісному значенні.

Назва Русь на позначення України вживається не тільки в литовсько-руських літописах XIV--XVI ст., але й за козацьких часів, коли назва Україна вже широко прийнялася. Б. Хмельницький хотів визволити ввесь "руський народ", в гадяцькому договорі гетьмана І. Виговського 1658 р. Україну названо "Великим Князівством Руським". В інструкції гетьмана П. Дорошенка (1670) згадується теж "руський православний український народ". І чужинці, як, наприклад, Павло з Алеппо (1654), називають Україну Руссю, а українців русинами або русами.

В західноукраїнських землях в Австро-Угорщині назва Русь і русин втрималася майже до кінця XIX ст. на означення української території й українського народу.

У VIII ст. візантійські і арабські джерела для позначення населення, яке проживало на українських землях, починають використовувати назву "русь". Походження цієї назви являє одну із загадок історії України, яка до цього часу не може вважатися цілком вирішеною. Стародавні іноземні джерела не ототожнюють слов'ян і русів. Русам в силу могутності вдалося підкорити інші слов'янські племена та обкласти їх даниною. Коли в 907 році князь Олег закінчив свій переможний похід на Візантію, то він звелів підняти на руських кораблях паруса з дорогоцінних тканин, а на слов'янських -- прості (кропив'яні). Це говорило про особливе становище русів серед слов'ян. Українські та російські дослідники здавна намагалися розгадати етимологію слів "руси", "роси", "Русь".

Зупинимося на найбільш цікавих гіпотезах. Один із сучасних дослідників Г. Василенко наводить численні факти, що були відомі ще в XIV ст., проте, що слова "роси", "руси", "рутени" чи "рутини" -- кельтського походження.

Приблизно з VI ст. термін "Русь" застосувався переважно до Київського князівства. Він деякою мірою був синонімом Київщини. У XI--XIII ст. літописи відокремлювали Русь -- Київське князівство -- від інших князівств. Термін "Русь" не поширився на північні землі навіть тоді, коли Київська Русь об'єднала їх в єдиній державі.

Чимало науковців, особливо петербурзької школи, схиляються до тієї філологічної точки зору, що пов'язує назву "Русь" із фінською назвою шведів -- "Ruotsi". Однак, як зазначає історик Г. Ловмянський, якому належить ґрунтовне дослідження цього питання, в даному разі лінгвісти вийшли за межі своїх дослідницьких можливостей. Назва "Русь", як доводить Г. Ловмянський, первісно мала географічний зміст і здавна означала територію Середнього Подніпров'я. У процесі створення тут держави вона стала її назвою, а пізніше набула також етнічного й соціального значення.

Німецький славіст Л. Мюллер виводив походження терміна "русь" від скандинавського етноніма "Ruder". Вказуючи на значну звукову розбіжність між термінами "рудер" і "русь", він вважав, однак, що термін "русь" вживався не як самоназва скандинавів, а лише як слов'ян, еквівалент їхньої справжньої самоназви. Історики, котрі відстоюють північне походження назви "Русь", часто апелюють до авторитету "Повісті минулих літ".

Іраномовне походження терміна "русь" аргументується в дослідженнях відомого іраніста В. Абаєва. Згідно з ними, етнонім "русь" відповідає перському "ruxs", що означає сяйво, або осетинському "ruxs" -- світлий. На початку IX ст. слово "русь" як назва держави і народу з'являється в текстах арабських та візантійських письменників. В арабській літературі назва "Русь" уперше вжита середньоазійським ученим IX ст. Аль-Хорезмі.

Українські та російські дослідники здавна намагалися розгадати етимологію слів "руси", "роси", "Русь". Щодо походження хороніма (назви країни) "Русь" умовно сформувалось понад 10 концепцій:

1) варязько-норманська, за якою русами були варяги - "північні веслярі", "мореплавці";

2) кельтська;

3) полябсько-поморська (від назви західнослов'янських племен);

4) прусько-литовська;

5) русинська - від ріки Рус, що впадає в озеро Ільмень;

6) руська - в основі якої лежить прикметник "русий";

7) грецька - від прикметника (роос) - червоний, рудий, русявий;

8) латинська: "ruz" - "село";

9) роксоланська, що своїм походженням завдячує світловолосим аланам (іраномовним племенам сарматського походження);

10) версія, за якою назва " русь" - похідна від етнічної назви населення, що проживало над річкою Рось

В будь-якому випадку більшість етимологів (мовознавців) признає, що назва "Русь" не має слов'янського походження. Вона лише прижилась у Київській державі.

Висновок

У даній роботі ми досить детально розглянули основні теорії походження київської держави та назви "Русь". З різних сторін і позицій показали правильні і нелогічні частини всіх теорій. Коротко охарактеризували історичний розвиток як держави, так і уявлень про неї. Для узагальнення і впорядкування викладеного матеріалу, сформуємо короткі схеми.

Основні значення назви "Русь":

* Етнічне - народ, плем'я

* Соціальне - суспільний прошарок або стан

* Географічне - територія, земля

* Політичне - держава

Основні теорії походження назви:

* Скандинавська - від місцевості у Скандинавії зі схожою назвою.

* Фінська - від слова ruotsi, яким фінські племена називали варягів.

* Східнослов'янська - від східнослов'янських назв річок із коренем "рос" у Наддніпрянщині.

* Сарматська - від назви "руси", яку араби і візантійці використовували стосовно слов'ян і слов'янізованих сарматів.

Основні теорії походження Київської держави:

1. Норманська теорія, її започаткували німецькі вчені Г. Баєр та Г. Міллер, які працювали в другій половині XVIII ст. в Російській Академії наук.

"Норманісти" наголошують, що східні слов'яни були нездатні без зовнішньої допомоги створити свою державу, а варяги (нормани) відіграли вирішальну роль у створенні Київської держави. Слово "Русь" походить від фінської назви шведів "Ruotsi".

2. За хозарською теорію поляни є не слов'янами, а різновидом хазарів.

3. Теорія природно-історичного (автохтонного розвитку). Прихильники цієї теорії стверджують, що у східних слов'ян існували політичні та соціально-економічні передумови для створення своєї держави: високий рівень розвитку виробничих відносин, існувала майнова диференціація, відбувалося захоплення старійшинами общинних земель, багаточисельні військові походи, результатом яких була велика кількість здобичі.

Список використаних джерел

1. Велика iсторiя України: У 2 т. Т. I. / Зладив М. Голубець. - К., 1993.

2. Гарський А. Ще раз про роль норманiв у формуваннi Київської Русi // Український історичний журнал. - 1994. - №1.

3. Грабовський С., Ставроянi С., Шкляр Л. Нариси з iсторiї українського державотворення. - К., 1995

4. Грушевський М. Iлюстрована iсторiя України. - К., 1990

5. Ефименко А. История украинского народа. - К., 1990. - С. 27-89.

6. Iванченко Р. Київська Русь: початки Української держави. - К., 1995.

7. Крип'якевич І.П. Історія України.-- Львів: Світ, 1990

8. Шаскольский И.П. Вопрос о происхождении имени "Русь" в современной буржуазной науке -- Л.: Наука, 1967.-- C. 176.

9. Чапленко В. Походження назв "Русь", "Рось" та споріднених із ними назв і слів // Наукові записки УТГІ. -- Мюнхен. -- 1973

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Поняття і роль трипільської культури. Аналіз норманської та антинорманської теорії походження держави Київська Русь. Основні риси та особливості трипільської культури. Походження слова "Русь". Вплив скандинавів на суспільство й культуру східних слов'ян.

    контрольная работа [24,7 K], добавлен 15.07.2010

  • Зміст норманської, хозарської, панюркської, автохтонної теорій походження Давньоруської держави. Історія розвитку землеробства, ремісництва, торгівлі та політичної системи Київської Русі. Визначення причин феодальної роздробленості в період 1146-1246 рр.

    реферат [17,9 K], добавлен 19.11.2010

  • Походження і розселення східнослов’янських племен, спосіб життя. Слов'яни та скандинави. Походження назви "Русь". Київська Русь, її ранньофеодальний характер та політичний розвиток. Загальна характеристика соціально-економічного розвитку Київської Русі.

    реферат [18,9 K], добавлен 21.02.2009

  • Концепції походження держави Київська Русь та її назви. Перші князі, їх зовнішня та внутрішня політика. Розквіт Київської держави за часів Ярослава Мудрого. Державний лад, господарство, торгівля. Початки політичного розпаду держави. Володимир Мономах.

    реферат [57,9 K], добавлен 15.05.2008

  • Виникнення Давньоруської держави – Київська Русь. Походження та розселення слов'ян. Правове становище населення. Цивільне, процесуальне та шлюбно–сімейне право, державний устрій (форма правління) Київської Русі. Кримінальне право за "Руською Правдою".

    презентация [2,9 M], добавлен 04.06.2016

  • Походження та історія хазарської народності. Виникнення Хазарського каганату. Особливості взаємодії Київської Русі і Хозарської держави. Вплив Хазарського каганату на сусідні держави та сусідні народності. Проблеми взаємовідносин хазар і слов’ян.

    курсовая работа [618,5 K], добавлен 13.06.2010

  • Теорії походження Київської Русі, її утворення, розвиток і впровадження християнства. Характерні риси політики Ярослава Мудрого. Роздробленість Київської Русі та її причини. Монгольська навала та її наслідки. Утворення Галицько-Волинського князівства.

    курсовая работа [69,2 K], добавлен 29.04.2009

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.