Наші земляки у вищих школах Європи. Інокентій Гізель

Довідка з біографії Інокентія Гізеля. Діяльність у Києво-Могилянському колегіумі, участь у створенні "Києво-Печерського патерика". З 1656 р. Гізель - архімандрит Києво-Печерської Лаври. Значення філософської і педагогічної діяльності просвітителя.

Рубрика История и исторические личности
Вид контрольная работа
Язык украинский
Дата добавления 07.10.2012
Размер файла 21,9 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

на тему: “Наші земляки у вищих школах Європи. Інокентій Гізель”

ЗМІСТ

ВСТУП

Роздiл 1. Інокентій Гізель та його діяльність

Розділ 2. Літературна діяльність Інокентій Гізеля

ВИСНОВКИ

ЛІТЕРАТУРА

ВСТУП

Інокемнтій Ґімзель (нім. Innozenz Giesel, 1600 (?) - 18 (28) листопада 1683) - український православний діяч німецького походження. Родом з соціанської прусської сім'ї. Вчений-богослов, філософ, історик. Священнослужитель Київської митрополії, архімандрит Києво-Печерського монастиря (1656-1683). Ймовірний автор «Київського Синопсиса», першого підручника з історії України.

Походив з Пруссії.

В 1642 р. закінчив Києво-Могилянську Колегію, згодом деякий час навчався за кордоном (імовірно - в Англії).

За дорученням православного київського митрополита П. Могили керував Печерською друкарнею.

1645-1650 - професор і ректор (з 1646 р.) Києво-Могилянської Колегії, де читав курси філософії, психології та ін. Першим з відомих професорів Києво-Могилянської Колегії у лекціях висував тезу про незнищенність речовини, суттєво випередивши цим у нові часи Лавуазьє і Ломоносова.

З 1656 р. - архімандрит Києво-Печерської Лаври. Брав активну участь у створенні "Києво-Печерського патерика" (1661) Ґізелю приписують авторство «Синопсиса» - першого нарису історії України. Автор полемічних творів, спрямованих проти унії та єзуїтів. У своїх розмірковуваннях Ґ. використовував філос. спадщину античності, патристики, схоластики, особливо другої; з новітніх вчених орієнтувався на ідеї Д. Кардано, Г. Галілея, М. Коперника та ін.

Ґізель був одним з найосвіченіших людей в Україні 17 століття.

Автор філософсько-богословських праць: «Твір про всю філософію» (1645-1647), «Мир з Богом людині» (1669) та полемічного трактату «Правдива віра» (1668).

У своїх творах Ґізель намагався, зокрема, визначити родовід слов'янських народів. Виданою його працею, яка може розглядатися як протосоціологічна є «Синопсис» (від грецького «огляд»), де він зокрема описував життя тогочасного суспільства. В іншій своїй праці «Про народ Роксоланський і його наріччя» цей філософ та історіограф характеризував українців як носіїв високої і оригінальної культури, які рано винайшли писемність і прийняли християнство.

Будучи архімандритом Києво-Печерської Лаври І. Ґізель боровся за незалежність української православної церкви, яку активно поглинала московська. Гізель вважав підпорядкування Київської митрополії Московському патріархату антиканонічним і гріховним діянням. У 1667 р. він разом з іншим київським духівництвом на бенкеті відмовився підняти чарку за здоров'я київського воєводи П. Шереметьєва і ставленика Москви гетьмана І. Брюховецького, назвавши останнього лиходієм.[1]

Лазар Баранович називав Гізеля за його розум «українським Аристотелем».[2]

Роздiл 1. Інокентій Гізель та його діяльність

Інокентій Гізель народився близько 1600 року, згідно з усталеними поглядами походив із прусської протестантської родини, проте згодом перейшов на православ`я. З такою версією не погоджується Лариса Довга. На підставі нових даних з історії України XVII століття вона запропонувала тезу про походження Інокентія Гізеля з православної родини віленських міщан. Згідно з цією версією саме православне походження Інокентія Гізеля та родинні зв`язки із Євстафієм Гізелем, колишнім православним полемістом (після 1632 року Євстафій перейшов у протестантизм), сприяли тому, що молодий Інокентій потрапив в оточення Петра Могили. Вже в молодому віці І. Гізель прийняв чернечий постриг, ймовірно у Віленському монастирі, та разом з іншими талановитими молодими людьми був направлений Могилою на навчання за кордон ще до заснування Могилянського колегіуму. В яких саме країнах навчався Гізель достеменно невідомо (ймовірно Німеччина). Св. Димитрій Туптало говорить про навчання навіть «за морем», скоріш за все в Англії. Серед навчальних закладів, де міг здобувати освіту молодий Гізель, називають також Львівський єзуїтський колегіум.

Переселившись до Києва, він прийняв православ'я. Інокентій, вступивши до Києво-Могилянського колегіуму, став у класі філософії учнем Йосифа Кононовича-Горбацького. Завдяки своїм здібностям він звернув на себе увагу професорів і протектора колегії Петра Могили, який відрядив його за кордон для підготовки до професорської діяльності. Інокентій Гізель продовжив навчання в Замості, невеликому тепер містечку неподалік від Любліна (Польща), де з кінця XVI ст. діяла академія, заснована канцлером Яном Замойським (1541-1608), меценатом наук, який сам навчався в університетах Парижа, Страсбурга та Падуї і був у близьких стосунках з родом Могил. Немає відомостей про те, як довго перебував Інокентій Гізель у Замості. Дмитро Ростовський у промові над його могилою говорив, що той навчався в різних школах, «до которых и через море путешествовал». Ряд послідовників вважає, що Інокентій Гізель навчався в Пруссії та Англії, де вивчав історію та юриспруденцію.

Після завершення навчання Гізель повертається в Київ. Тут він викладає спершу в заснованих Могилою школах, а згодом навчає у Києво-Могилянському колегіумі. Паралельно з викладацькою працею очолює низку монастирів: Гойський Свято-Михайлівський (1640-1642), Дятловицький Спасо-Преображенський монастир (1645-1646), Києво-Братського (1646-1650) та Київського Кирилівського монастиря (1650-1652), з 1652 був ігуменом Київського Пустинного Свято-Миколаївського монастиря. У 1656 році він став архимандритом Києво-Печерської Лаври і залишався ним до самої смерті 18 листопада 1683 року. За час його настоятельства з лаврської друкарні вийшло 77 видань (більшість з них це були богослужбові та агіографічні праці, проте були серед них також і богословські, морально-дидактичні твори). Цікавий факт в біографії Інокентія Гізеля пов`язаний з твором: «Синопсис». Зазвичай, через цей твір Гізеля зараховують до активних діячів промосковської орієнтації, проте неможливо проігнорувати й той факт, що в своїй «церковній політиці» Гізель твердо відстоював незалежність Київської митрополії від Московського Патріарха, наполягаючи на підлеглості виключно Константинополю[5].

В Києво-Могилянському колегіумі Гізель читав курс філософії. А з 1646 по 1650 рік був його ректором. На полі науки Інокентій Гізель включився в той процес оновлення Київської Церкви, імпульс якому надав Петро Могила. Усвідомлюючи доволі низький рівень освіти православного клиру, неспроможність «конкурувати» із представниками католицького світу та займати відповідне становище у суспільстві, Петро Могила стимулював засвоєння православною наукою західних зразків мислення та філософствування поширених в католицьких освітніх закладах. Проте це засвоєння відбувалось зі збереженням слов`яно-візантійського первня Київського християнства.

У 1632 р. відбулося об'єднання Київської братської і Лаврської шкіл у Києво-Могилянську колегію. Курс філософії та риторики в ньому читав Йосип Кононович-Горбатський (у 1642 - 1646 рр. він був ректором цієї колегії). Він написав латиною "Підручник логіки" і "Оратор Могилянський". Саме йому І.Гізель і був зобов'язаний знайомством з основами філософії. П.Могила зразу відзначив науково-філософські здібності І.Гізеля і направив його на Захід удосконалювати освіту. Протягом кількох років І.Гізель поповнював свої знання у німецьких університетах. Повернувшись з-за кордону, він приблизно у 1642 р. був обраний професором філософії і почав читати теоретичні курси.

Викладання філософії здійснювалося в Києво-Могилянській колегії за зразком тодішніх католицьких університетів. І хоча воно відставало від бурхливого західноєвропейського розвитку, викладання логіки і риторики було на досить високому рівні. Курси ділилися на дві частини: "трактати", тобто лекції, і "диспути", які мали піднесений характер і часто нагадували словесний театр.

І. Гізель, як і його наступники на кафедрі філософії, спирався на ідейну спадщину античних філософів (Платона, Арістотеля, Плутарха, Цицерона, Луція Сенеки), батьків церкви (Т.Ф.Климента Александрійського, Василя Великого, Григорія Ниського, Григорія Назіанзина, Августина Блаженного), а також на тексти загадкового ранньовізантійського богослова, який писав від імені одного з учнів апостола Павла - Діонисія Ареопагіта, мислителів Середньовіччя (Фоми Аквінського, Бонавентури, П'єра Абеляра, Дунса Скотта, Раймунда Луллія). Йому були відомі і шори великих мусульманських (Авіценна, Аверроес) й іудейських (Мойсей Маймонід) мислителів Середньовіччя, західних авторів епохи Відродження і Микола Кузанський, Еразм Ротгердамський, Нікколо Макіавеллі).

Серед київських учених середини - другої половини XVII ст. спостерігається тяжіння до мислителів, які у своїх творіннях поряд з натурфілосовськими питаннями велику увагу приділяли метафізичним проблемам, розмірковували над загальними основами буття. В особі І. Гізеля та його учня Л. Барановича в Києві починають формуватися власні філософські традиції.

Проте настав час трагічних випробувань. У лютому 1647 р. помер П. Могила, а через рік обраний гетьманом Війська Запорізького Б. Хмельницький запалив полум'я Визвольної війни, яка за кілька місяців охопила всю Україну. На першому етапі війна мало торкнулася Києва. Здобувши чимало блискучих перемог над польськими військами і уклавши перемир'я, Б. Хмельницький у грудні 1648 р. тріумфально вступив у це давнє місто. Його жителі на чолі з новим митрополитом С. Косовим і з патріархом Єрусалимським Паісієм, що саме перебував у Києві, вийшли зустрічати переможця до руїн Золотих воріт. Тут під керівництвом свого ректора студенти Києво-Могилянської колегії привітали гетьмана "оваціями і декламаціями, як Мойсея, рятівника й визволителя народу від польської неволі, добрим знаком названого Богданом - "від Бога даного". Відтепер два з половиною роки в Києві ніщо не заважало розвитку філософської думки і церковного життя.

Проте, вже немолодого І. Гізеля активна учбово-організаційна і лекторська робота починала втомлювати і він прагнув у чернечому умиротворенні зосередитися на літературно-науковій діяльності. У 1650 р., передаючи ректорство колегії і, відповідно, ігуменство Братського монастиря своєму однодумцеві і молодшому другові, тридцяти п'ятирічному професору поетики і риторики Лазарю Барановичу, І. Гізель стає ігуменом київських Кирилівського, а з 1652 р. - Миколаївського монастирів. Невдовзі полум'я кривавої війни охопило і Київ. У червні 1651 р. Б.Хмельницького зрадив його колишній союзник - кримський хан. Війська гетьмана зазнали поразки під Берестечком, а через місяць армія литовського гетьмана Я.Радзивілла, зламавши опір козаків київського полку, вступила в місто, грабуючи все на своєму шляху. Перебування армії Я. Радзивілла в Києві було нетривалим і незабаром козаки знову зайняли місто. Турботи по відновленню колегіуму взяв на себе Л. Баранович. І. Гізель стає ігуменом Пустино-Микільського монасти­ря, але опиняється у вирі політичного життя країни. За умовами Переяславського миру, Київ з усією звільненою на той час від польської влади Україною переходив під протекторат Московського царства. Таким чином, зберігаючи міське самоврядування і привілеї відповідно до магдебурзького права, Київ перебував під подвійною юрисдикцією гетьмана і царського воєводи. Для захисту міста від польсько-литовських військ вводився московський гарнізон. У результаті таких змін між місцевими жителями і царським воєводою почали виникати непорозуміння. Необхідно було відрегулювати стосунки з царською владою і домогтися підтвердження прав, привілеїв для міста і його монастирів. У липні 1654 р. І. Гізель був у царській ставці під Смоленськом. Як ігумен Пустино-Микільського монастиря він очолює посольство від духівництва, монастирів Києва та його околиць. Місія І. Гізеля виявилася ус­пішною. Олексій Михайлович підтвердив усі права та привілеї православних монастирів і храмів. Спеціальною грамотою він заборонив царському воєводі в Києві втручатися у справи духівництва, про що сповіщав і Б.Хмельницького.

У 1656 р. І. Гізель, вельмишановна в місті особа, був обраний архімандритом Києво-Печерської лаври. На чолі цього монастиря він залишався майже три десятиліття, до самої смерті. Тут, у багатющій бібліотеці, яку поповнював упродовж життя і сам Гізель, він знаходив матеріали для творчої і коментаторської діяльності. Під його редакцією двічі, у 1661 і 1678 рр., перевидавався "Києво-Печерський патерик", що сягав часів Київської Русі.

Розділ 2. Літературна діяльність Інокентій Гізеля

Продовжувалася і його філософська діяльність, яка мала не стільки системно-дидактичний скільки творчо-світоглядний зміст. Його підсумковим філософсько-теологічним твором став виданий у Лаврській друкарні в 1669 р. "Мир з Богом людині". При цьому І. Гізель поділяв погляди М. Коперника щодо центрального розташування у Всесвіті Сонця, навколо якого разом з іншими планета­ми обертається і Земля. Він також розрізняв теологічне розуміння Бога через Святе Письмо, віру, з одного боку, і науково-філософське пізнання природи, з другого. Значну увагу приділяв він і питанням моралі, особливо у своїх пізніх, лаврського періоду, працях. У ті ж роки ігумен київського Михайлівського монастиря Феодосій Сафонович, спираючись на чималі літописні матеріали і польські хроніки, написав ґрунтовну працю з вітчизняної історії, що була доповнена, відредагована і видана І. Гізелем у Лаврській друкарні в 1674 р. під назвою "Синопсис" ("Київський синопсис"). Існує припущення, що печерському архімандриту належить не тільки редагування, але значною мірою і авторство цієї праці. У силу причетності до її написання двох, якщо не більше авторів, цей "Синопсис" має досить компілятивний характер, але за браком праць з вітчизняної історії він до середини XIX ст. був 25 разів перевиданий, востаннє - у 1861 р.

Очолюючи протягом тривалого часу Києво-Печерську лавру і безпосередньо керуючи діяльністю її друкарні, І. Гізель сприяв публікації багатьох видатних творів своїх однодумців і сподвижників. Тут були надруковані і праці Л. Барановича "Меч духовний (1666) і "Труби словес проповідних" (1674), збірник проповідей Антонія Радивиловського "Огородок Марії Богородиці" (1676) та інші духовні твори. Незважаючи на похилий вік, архімандрит не міг залишатися осторонь від політичних подій свого часу. В 1654 р. при зустрічі біля стін Смоленська І.Гізеля з царем Олексієм Михайловичем між ними встановилися теплі стосунки. Київський філософ користувався пошаною у московського самодержця, який неодноразово запрошував його її Москву на вищі церковні посади. І. Гізель незмінно відмовлявся від цих пропозицій, посилаючись на хворобу і похилий вік.

Проте стосунки І. Гізеля з російською владою не завжди були безхмарними. У Москві з 1660-х років виношувався план перепідпорядкування Київської митрополії і Києво-Печерської лаври з константинопольської духовної юрисдикції у московську (що і було здійснено в 1686 р.). Українське духівництво, і зокрема І. Гізель, категорично виступали проти подібних змін, оскільки залежність від Константинополя була по суті фіктивною і зводилася, як правило, до знаків поваги і необтяжливих подарунків грецькому патріархові. А от патріарх Московський, а також царські чиновники могли реально втручатися у справи духівництва. При черговому загостренні суперечок щодо підпорядкування київських монастирів І. Гізель разом з ігуменом Братського монастиря Мефодієм заявили, що зачинять ворота своїх монастирів і за власною волею ніколи не підкоряться митрополиту з Москви. Так при всій своїй зовнішній безконфліктності й делікатності, архімандрит Києво-Печерського монастиря був категоричний у принципових питаннях.

І. Гізель належав до славнозвісної плеяди українських церковних діячів XVII ст. і займав серед них почесне місце. Просвітитель і філософ, він відзначався організаційними і дипломатичними талантами, хоча перевагу віддавав роботі духовного письменника і коментатора книг. З нього можна починати відлік нового етапу розвитку православно-слов'янської, філософсько-богословської думки, що тривав в Україні до розквіту творчості Г. Сковороди.

ВИСНОВКИ

гізель архімандрит філософський педагогічний

Самовіддана праця Інокентія Гізеля на ниві православного просвітництва при всіх несприятливих зовнішніх обставинах - війнах і руйнуваннях, що переживала Україна в середині XVII ст., принесла багатющі плоди, недостатньо оцінені дослідниками XIX і XX ст.

Значення науково-філософської і педагогічної діяльності цієї непересічної постаті почали усвідомлювати лише в останню чверть XX ст., коли українські вчені дослідили написані латиною його тексти лекцій з філософії.

Етичні погляди Ґізеля становлять інтерес з огляду на розв'язання ним проблем сенсу життя, можливості досягнення щастя, взаємозв'язку волі й розуму. Як і інші могилянці, сенс життя він вбачає у творчій праці, спрямованій на власне й громадське добро. Виходячи зі світоглядних тенденцій барокової доби, він переконаний, що щастя можна здобути шляхом компромісного поєднання задоволення потреб різних частин душі, тілесних і духовних. Проблему взаємозв'язку волі й розуму Ґізель розв'язував, зважаючи на концепцію етичного інтелектуалізму.

Визнаючи свободу волі, він надавав пріоритетного значення розуму, який, на його думку, даючи волі різні варіанти вибору між добром і злом, здійснює моральний вплив на неї. У сфері політико-правової думки найбільшу увагу Ґізель приділив проблемі незалежності української церкви від російської держави, а також питанням полеміки з католиками й уніатами.

ЛІТЕРАТУРА

1. Гізель Інокентій // Українська педагогіка в персоналіях - ХІХ століття / За редакцією О.В. Сухомлинської. - К.: «Либідь», 2005. - стор. 125-131.

2. Енциклопедія українознавства. У 10-х томах. / Головний редактор Володимир Кубійович. - Париж; Нью-Йорк: Молоде життя, 1954-1989.

3. www.ruina.com.ua/інокентій-гізель/

4. Архієпископ Ігор (Ісіченко). Церковне життя України епохи Бароко / Українське Бароко . - Харків: Акта, 2004. Т.1. - с. 91.

5. Ігор Шевченко. Україна між Сходом і Заходом. Нариси з історії культури до початку XVIII століття / авторизований переклад з англійської Марії Габлевич, під редакцією Андрія Ясіновського. Львів: Інститут Історії Церкви Львівської Богословської Академії 2001.- с. 161.

6. Українська педагогіка в персоналіях - ХІХ століття / За редакцією О.В. Сухомлинської / навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів, у двох книгах // «Либідь», - К., 2005, кн. 1., стор. 125 - 131.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Загальна характеристика та історія написання Хроніки Феодосія Сафоновича та літописа "Синопсис", виданого друком з благословення Києво-Печерського архімандрита Інокентія Гізеля. Висвітлення боротьби українського народу проти іноземних загарбників.

    реферат [27,5 K], добавлен 12.02.2015

  • Письменники і поети-вихованці Києво-Могилянської академії. Навчання і життя студентів Києво-Могилянської академії. Бібліотека Києво-Могилянської академії. Козацькі літописці-вихованці Києво-Могилянської академії. Випускник КМА Петро Прокопович.

    контрольная работа [45,0 K], добавлен 20.11.2008

  • Історія створення бібліотеки Києво-Могилянської академії. Київська братська школа як основа академії. Петро Могила - засновник київської Академії і його внесок в розвиток бібліотеки. Основні напрямки діяльності бібліотеки на сучасному етапі розвитку.

    реферат [42,7 K], добавлен 29.09.2009

  • Життєвий шлях Петра Могили, його видавнича та просвітницька діяльність. Роль митрополита у заснуванні Києво-Могилянської колегії. Внесок П. Могили у розвиток книговидавничої справи. Філософський зміст праць "Требник", "Катехізис", "Тріадіон", "Літос".

    курсовая работа [75,6 K], добавлен 14.04.2013

  • Дослідження проблеми реформування духовної освіти в православних єпархіях після інкорпорації українських земель до Російської імперії наприкінці XVIII – поч. ХІХ ст. Перетворення Києво-Могилянської академії на два заклади – духовну семінарію та академію.

    статья [26,6 K], добавлен 19.09.2017

  • Дослідження з історії України XIX ст. Ястребова Ф.О. Праці А.Ю. Кримського з історії та культури арабських країн. Українське наукове товариство у Києві. Роль друкарства у розвитку історії у XVI-XVII ст., Києво-Могилянська академія - осередок їх розвитку.

    контрольная работа [36,7 K], добавлен 29.01.2014

  • Вплив визвольної війни 1648—1654 pp. на економічний і культурний розвиток України. Роль Київської (Києво-Могилянської) колегії. Загальні тенденції у формуванні образотворчого мистецтва, архітектурі й будівництві. Піднесення усної народної творчості.

    презентация [8,4 M], добавлен 07.04.2011

  • Дослідження регіональних особливостей "української" коренізації. Національна політика коренізації радянського уряду (1923 р.) як загальносоюзна політика. Особливості радянської національної реформи 20-30-х рр. у Волинсько-Києво-Подільському регіоні.

    курсовая работа [39,5 K], добавлен 12.06.2010

  • Визначення етнічної структури в Київській Русі для визначення спадкоємця києво-руської культурно-історичної спадщини. Запровадження християнства - Хрещення Русі - епохальний поворот в історії Давньоруської держави. Вплив християнізації на її розвиток.

    реферат [24,4 K], добавлен 05.09.2008

  • Участь України в миротворчій діяльності ООН. Меморандум про взаєморозуміння між Секретаріатом ООН та Україною. Миротворча діяльність українських військовий в Іраку. Співробітництво України з НАТО. Індивідуальна програма "Партнерство заради миру".

    реферат [23,1 K], добавлен 18.09.2010

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.