Оборона Севастополя 1854-1855 років

Під час цього нападу був поранений на Малаховому кургані адмірал Володимир Олексійович Корнілов. З того тяжкого дня всі турботи про захист Севастополя лягли на Павла Степановича Нахімова та його давнього друга адмірала Володимира Івановича Істоміна. 25 жовтня російська армія від Бахчисарая просунулася до Балаклави й атакувала англійські війська, але прорватися до Севастополя не змогла. Однак цей наступ змусив союзників відкласти штурм Севастополя. 6 листопада Меншиков знову спробував деблокувати місто, але знову не зміг перебороти англо-французьку оборону після того, як у бої при Інкер-Мані росіяни втратили 10 тисяч, а союзники - 12 тисяч чоловік убитими й пораненими.²² Тарле Крымская война.М., 1950.-С.268 До кінця 1854 року союзники зосередили в Севастополя більше 100 тисяч солдат і близько 500 знарядь. Вони вели інтенсивний обстріл міських укріплень. Англійці й французи вживали атаки місцевого значення з метою захоплення окремих позицій, захисники міста відповідали вилазками в тил осаджуючих. Початок 1855 року не приніс союзникам очікуваного перелому у воєнних діях під Севастополем. Почався пошук нестандартних рішень, які б допомогли досягненню бажаної перемоги.

Одним з варіантів висувалось застосування хімічної зброї. Так, англійський адмірал Дондональд пропонував проти захисників Севастополя використовувати сірку.¹¹ Семена М.Всі війни завершуються миром : 150-річний ювілей Кримської війни // Україна і світ сьогодні. - 2004. - С. 18-24 вересня. Він пропонував підпалювати сірку поблизу російських бастіонів для отримання отруйного диму. Пропозиція адмірала довго вивчалася англійським урядом, але так і не була ним прийнята. Уряд визнав неможливим застосувати цей варварський спосіб ведення війни. Друга пропозиція надійшла в той же час від молодшого боцмана англійського лінійного корабля "St. Jean d'Acte" Джона Шеппарда.²² Шепарнева А. Крымская война в освещении западников // Вопросы истории. - 2005. - № 9. - С. 35 Він запропонував англійському командуванню у Криму план диверсійної атаки проти російських військових кораблів у Севастопольській бухті в нічний час з використанням невеликого човна з плавучою міною. Чорноморський флот, заблокований у бухті, своєю артилерією успішно сприяв відбиттю атак англо-французьких військ на російські бастіони. А дальність дії корабельної артилерії і артилерії берегових батарей того часу не дозволяла завдавати ударів російським кораблям. Шеппард планував у нічний час з узбережжя, яке займали війська союзників, пробратися водним шляхом на невеликому човні з міною на буксирі до міста якірної стоянки російських кораблів і здійснити мінування одного або двох з них. Після чого тим же шляхом повернутися до району розташування своїх військ. Англійський адмірал Лайонс ухвалив план боцмана, але наказав, щоб спочатку була проведена учбова атака на один з кораблів ескадри союзників. Через день учбова атака у нічний час була проведена на англійський лінійний корабель "Лондон". Командування корабля і вахта були попереджені про атаку. Крім вахти, спостереження за морем вело багато добровольців з команди корабля. Була обіцяна грошова винагорода тому, хто виявить диверсанта. Однак з ранку на борту корабля всі побачили біля ватерлінії намальовану крейдою умовлену позначку. Після цієї вдалої учбової атаки Шеппард отримав дозвіл на проведення свого рейду до російських кораблів. Міну для диверсії боцман зробив сам. Корпус міни був виготовлений з жерсті, вона мала заряд біля 41 кг пороху.¹¹ Лобачев В. Раздумья о Крымской войне : 1854-1855 годов // Наука и религия. - 2004. - № 9. - С. 255 Заряд супроводжувався бікфордовим шнуром, який міг горіти у воді. З двох боків корпус міни мав металеві петлі, до яких кріпилися буйки. Вони забезпечували плавучість міни при її буксировці на тросі за човном. До днища корабля міна кріпилася наступним чином. Плавець занурював під днище корабля і розташовував заряд таким чином, що буйки виявлялися на протилежних його бортах і притягували заряд до днища. Потім диверсант підпалював бікфордів шнур і якомога швидше віддалявся від корабля. У ніч з 15 на 16 квітня 1855 року Шеппард зробив свій перший рейд.²² Там само.-С.256

³Там само.-С.257 Коли Шеппард проплив бухтою півтори милі, він побачив на фоні неба щогли лінкора "Дванадцять апостолів" і направив свій човен до нього. Невиявлений, він пройшов дві лінії транспортних суден, але почув сплеск весел і побачив великий баркас з матросами і солдатами. Він був змушений зупинитися. За баркасом йшли ще декілька човнів. Рух човнів був дуже інтенсивним. Між військовими кораблями і транспортами у нічний час проходила човнова переправа з Південної на Північну сторону бухти. Проплисти непоміченим до військових кораблів, які знаходилися в середині бухти, було неможливо. Незабаром мало світати, і Шеппард вимушений був повернути назад.Ще два рази Шеппард здійснював свої відчайдушні рейди, але без результату. Про ці рейди багато писали іноземні газети того часу.³ Через 60 років приклад Шеппарда надихнув італійських офіцерів Пелоллучі і Росетті на атаку австрійських кораблів у порту Пола під час Першої світової війни. "И бастион совсем вдруг запылал опять огнем: он не был до конца убитым! И вплоть до сумерек на нем стреляли, - смерь встречая грудью.В ответ на выстрелы врагов, из двух оставшихся орудий пять уцелевших моряков".¹¹ Лобачев В. Раздумья о Крымской войне : 1854-1855 годов // Наука и религия. - 2004. - № 9. - C. 258

«Англофранцузи» не тільки шукали способів розблокувати вхід у Севастопольську бухту. В лютому-березні-квітні 1855 року союзницькі війська проривалися до нової лінії укріплень, які створили російська армія на Кіленбалці, Селенгінський та Волинський редути і Камчатський люнет. Польовій російській армії довго вдавалося не допустити ворога до цих укріплень. Тільки, 7 червня (26 травня), після відчайдушної боротьби, вона віддала атакуючому супернику цю лінію укріплень. Внаслідок цього Малахів курган і вся Корабельна сторона були беззахисними і відкритими для прицільного вогню. Тому російську перемогу 18 червня (6 червня ) 1855 року назвали в тогочасній англійській пресі «найпарадоксальнішою перемогою».

Насправді, завершення цієї битви було дуже раптовим для коаліційних військ. Генерал Пелісье ні на хвилину не сумнівався в перемозі. Потрібно відмітити, що він російську оборону розцінював дуже високо. І все-таки багатьом в його штабі здавалося, як і самому головнокомандуючому, що штурм за декілька годин завершить війну.

Чисельність севастопольських захисників на той час становив 75 тисяч чоловік, а союзницькі війська налічували 173 тисячі чоловік(106 тис.французів, 45 тис.англічан, 15 тис.сардинців, біля 7 тис.турків).²² Тарле Крымская война.М., 1950.-С.273

Сили були явно не рівними. 17 (5) червня був проведений шквальний артилерійський обстріл з боку союзників. Зі спогадів очевидців : «..все злилося в один загальний шум-по всій лінії Севастополя йшла сама найсильніша канонада як з гармат, так із мортир;наступив вечір, ми думали, що затихне, - та не так було:добавили ракет, та почали підходити пароплави і давати залпи то гранатами, то ракетами, -й чого ми тільки не надивилися;так продовжувалося цілу ніч, і всі були на ногах;день був задушливим, а ніч спекотною від вогню та пожеж, які почали виникати місцями, гасити їх було нікому, та й неможливо, бо союзники, лише тільки помітять це так в цю ж хвилину зосереджують туди свої постріли, гадаючи, що там найбільша кількість людей.»¹¹ Зверев Б.И.Севастопольская оборона 1854-1855.-М.,1956.-С.162 В цьому пеклі люди не лише вижили, а й змогли відкинути ворога із захоплених ним позицій. То були миті героїчних подвигів!Достатньо пригадати, як 5 мушкетерська рота Севського полку під командуванням Хрульова Степана Олександровича зробила неможливе - відвоювала у французів батарею Жерве.

Загальний штурм 18 (6) червня завершився поразкою коаліційних військ. Виснажлива оборона тривала. В Парижі і Лондоні констатували, що дух захисників міста не зломлений, не дивлячись на всі жахи, які вони перенесли від початку облоги.

З фронту писали у Францію та в Англію, що росіяни з кожним місяцем воюють не гірше, а краще. Серед населення цих країн зростало незадоволення війною, яка на протязі 9 місяців не принесла ніяких результатів і лише посилювала податки та різні пожертвування.²² Там само.-С165

³. Семена М.Всі війни завершуються миром : 150-річний ювілей Кримської війни // Україна і світ сьогодні. - 2004. - 18-24 вересня. В містах і в селах все більше родин одягалося в траур. Однак, уряди Англії та Франції не бажали переривати облогу Севастополя. Пелісьє Жан-Жак і Симпсону, який зайняв пост англійського головнокомандуючого замість Раглана, померлого через десять днів після штурму 6 червня, були дані вказівки, будь-якою ціною покінчити із портом.³

Із англійських, французьких, італійських, турецьких портів знову потягнулися каравани транспортних кораблів з новими військами, зброєю, боєприпасами для продовження облоги Севастополя.

2.2Останні місяці боротьби

Майже два місяці після бою 6 червня війська супротивника не проводили ні штурмів, ні загального бомбардування Севастополя. Відмовившись від повторної рішучої атаки міста, вони зосередили всі зусилля на продовженні облогових робіт. Протягом червня й липня ворог завзято й наполегливо просував свої підступи до бастіонів Севастополя, будував все нові й нові батареї для обстрілу міста.

Протягом цього часу ворожі сили крок за кроком наближалися до севастопольських бастіонів: за добу супротивник просувався в середньому на 3-4 метри убік Севастополя. Одночасно із посиленням облогових робіт війська «англофранцузів» протягом двох місяців побудували 34 батареї, більшість із яких була спрямована проти Корабельної сторони Севастополя. На цих батареях було встановлено понад 100 гармат.¹¹ Тарле Е.В. Город русской славы Севастополь в 1854-1855.-М.,1954.- С.185

² Там само.-С.189

По досвіду бою 6 червня командування коаліційної армії зробило висновок, що російські парові кораблі становлять «для оборони таке підкріплення, яке було не оцінене заздалегідь». У зв'язку із цим у червні, липні й серпні 1855 року на правому фланзі позицій супротивника велися посилені роботи із будівництва нових батарей, спеціально призначених для обстрілу Севастопольської бухти, щоб знищити російські кораблі, протягом літніх місяців на північному схилі Сапун-гори ворожі війська були змушені побудувати чотири батареї, а потім ще п'ять батарей для обстрілу російських кораблів.² Перед цими батареями ставилося також завдання знищити зв'язок між південним і північним берегом Великої бухти. Для будівництва батарей, що обстрілювали рейд, набиралися мисливці-добровольці, яким платили великі премії. Завдання по знищенню російських мостів, кораблів іменувалися «особливими» й «спеціальними». Кожне потрапляння в таку ціль вважалося в таборі союзників великою удачею.

Війська севастопольського гарнізону за цей же час посилювали свою оборонну лінію будівництвом нових укріплень й батарей; артилерійське озброєння Севастополя зросло на 113 гармат.¹¹ Волковинський В.М. Східна (Кримська) війна 1853-1856 рр. і Україна // Український історичний журнал .(Далі УІЖ) - 2004. - №6. - С.38 Багато уваги було приділено зміцненню не тільки першої оборонної лінії, але й посиленню внутрішньої оборони: «втричі збільшилась кількість укріплень за основними бастіонами, на вулицях росло число барикад» ²² Зверев Б.И.Севастопольская оборона 1854-1855.-М.,1956.-С.167

Наприкінці червня було ухвалене рішення про будівництво моста через Більшу Севастопольську бухту. Цей міст довжиною біля кілометра, будівництво якого була безпрецедентним в історії військово-інженерного мистецтва, був закінчений до середини серпня.

Щоб перешкоджати облоговим роботам ворога, севастопольці щодня підтримували артилерійський і рушничний вогонь, що сповільнював темпи просування супротивника й наносив йому відчутні втрати. У результаті вогню російської артилерії зведення ворожих батарей тривала іноді тижнями. Спорудження двох батарей проти Корабельної сторони, наприклад, тривало більше двох місяців (з 12 червня по 20 серпня), причому втрати на цих роботах склали 600 чоловік убитими й пораненими. Одночасно із цим севастопольці продовжували нічні вилазки на позиції супротивника.

Гуркіт канонади й стрілянина під час вилазок ,як й раніше становили характерні риси Севастополя, що незмінно відзначали очевидці. «Не можна собі представити картини, - писав один з них, - більше урочистої й жахливої, як був вид обложеного міста з Інкерманської висоти, особливо під час ночі. Гул гарматних пострілів, тріскотня збройної перестрілки, лемент «ура», політ бомб і гранат, що перехрещують повітря в різних напрямках, і якийсь невизначений шум, що зливається в одне ціле, боротьби, руху, лементів, наказів... Іноді все вщухало, і ця таємнича тиша здавалася ще жахливішою і урочистішою! Але раптом пальба й лемент відновлялися з новою силою й жорстокістю, начебто наставала остання рішуча година гігантської боротьби».¹¹ Зверев Б.И.Севастопольская оборона 1854-1855.-М.,1956.-С.168² Там само.-С.176,

Супротивник також продовжував обстріл Севастополя. У червні й липні на місто обрушувалося в середньому по півтори тисячі снарядів щодня. У цей же час покращилася влучність пострілів ворожої артилерії через скорочення дистанції вогню, а також тому, що наприкінці червня було встановлено телеграфний зв'язок між ворожими позиціями й одним з кораблів, що знаходився проти Севастопольської бухти й повідомляв відомості про зосередження російських військ. Втрати севастопольського гарнізону зростали. За два місяці, після штурму 6 червня, гарнізон втратив понад 12 тисяч убитими й пораненими.

Про умови бойової обстановки того періоду красномовно свідчить наступний факт. Команді солдатів у складі 200 чоловік було доручено доставити на бастіон дві гармати на відстань, що не перевищувала двох кілометрів. ² «Місцевість, по якій нам потрібно було йти, - розповідав очевидець, - була вся порита бомбами. Люди, стомлюючись від постійного витягування гармат із ям, мали потребу в частому відпочинку. Поки була можливість, ми переховувалися від пострілів за допомогою руїн. Незважаючи на цю обережність, кожні кілька хвилин в середньому коштували життя однієї людини... Щораз, коли гармата потрапляла в яму і солдати з лементом «раз, два» тягли її, цей крик вказував ворогові,куди потрібно стріляти. Уже людей 40 було убуто з наших рядів. Раптом одна бомба, що налетіла, вирвала відразу десять чоловік.»² Найбільш важкою втратою для Севастополя в ці дні була, смерть видатного російського флотоводця, талановитого організатора оборони, улюбленого у військах адмірала - Павла Степановича Нахімова. Увечері 28 червня 1855 року П.С.Нахімов робив свій звичайний об'їзд севастопольських укріплень О 5 годині вечора він прибув на III бастіон, прийняв рапорт начальника бастіону, оглянув батареї й ворожі роботи, після чого направився на Малахів курган. Тут він також став уважно оглядати позиції супротивника. Ад'ютанти, які оточували П.С.Нахімова посилено вмовляли його відійти в укриття, тому що з ворожої сторони помітно підсилився прицільний вогонь саме по тому місцю, де перебував П.С.Нахімов. В 6 годин 30 хвилин із траншеї ворога відбувся постріл. Адмірал П.С.Нахімов упав, поранений кулею в скроню.¹¹ Лаговский А.Оборона Севастополя (1854-1855)-М.,1948.-С.50

Смертельно пораненого адмірала негайно перевезли в госпіталь, але стан його було безнадійним, і в 11 годин ранку 30 червня він помер.

Наступного дня весь Севастополь проводжав свого улюбленого воєначальника. За труною видатного російського флотоводця, покритого тим самим бойовим прапором, що розвівався на флагманському кораблі під час Сінопського бою, йшли тисячі матросів, солдатів й офіцерів. Кораблі на рейді приспустили прапори й віддали останній артилерійський салют своєму адміралові...²² Русское военно-морское искусство.. М.,1951.-С.112

Ім'я видатного російського флотоводця Павла Степановича Нахімова, що загинув на бойовому пості в боротьбі проти ворогів Вітчизни, назавжди ввійшло у історію. Запорукою його бойових успіхів була близькість до рядових солдатів і матросів, роль яких він так високо оцінював й у захисті міста . Його чудове життя є прикладом служіння Батьківщині й своєму народу.

Після смерті Павла Степановича Нахімова героїчні захисники Севастополя продовжували з тією же завзятістю відстоювати місто від натиску величезної коаліційної армії й наносити супротивникові удар за ударом. Але чим далі тривала безприкладна в історії оборона Севастополя, тим виразніше й сильніше проявлялася відсталість самодержавно-кріпосницького ладу, його нездатність вести тривалу війну проти капіталістичних армій, оснащених сучасною зброєю. Кріпосницька країна не витримувала тягаря війни. Захисники Севастополя розплачувалися своєю кров'ю за недосконалість зброї й техніки, за відсутність шляхів сполучення, за бездарність політиків і стратегів, за гнилість і безсилля кріпосницької Росії. Економіка країни після двох років війни виявилася в жалюгідному стані. Фінанси були повністю розстроєні. Проти ненависного кріпосного права поширювався рух селянства. Потреби армії ставали більшими й різноманітнішими, а запаси мирного часу виснажувалися. Промисловість не забезпечувала потреб фронту, що особливо виявилося в другому півріччі Севастопольської оборони. Хоча за час війни вдалося підняти виробництво пороху й снарядів, їх все рівно не вистачало. Чорна й кольорова металургія давала продукції навіть менше, ніж у довоєнний час: у порівнянні з довоєнним 1852 роком у період Севастопольської оборони випуск найважливіших металів не збільшився, а скоротився: сталі випускалося менше на 25 тисяч пудів, міді - на 16 тисяч пудів, свинцю - на 300 пудів.¹¹ Лаговский А.Оборона Севастополя (1854-1855)-М.,1948.-С.53

² Там само.-С.70, Не дивно тому, що в Севастополі не тільки збирали ворожі кулі, але й «обдирали з кораблів усяку маленьку пластинку свинцю, що попадалася під руку...» Снарядний і пороховий голод підсилювався з кожним днем.

Війна оголила всі виразки самодержавно-кріпосницького ладу й змусила багатьох побачити те, що в довоєнний час вони не хотіли або не могли помітити за зовні блискучим фасадом миколаївського режиму. Один з офіцерів Чорноморського флоту у своїх листах, що підлягали військовій цензурі, писав із Севастополя: «Багато речей виглядають зовсім інакше, як ми спершу їх уявляли, і потрібно багато часу, щоб виправити їх. Сумно й сумно, бачачи, що не все виявилося так, як ми очікували...». Інший офіцер-севастополець у своєму інтимному, особистому щоденнику виражався більш ясно: «Нинішня війна надзвичайно корисна нам у всіх відносинах: вона відкриє нам очі. У нас немає повідомлень, немає зброї, немає флоту, а все тримається на гранітній непохитності російського духу…..¹¹ Сергеев -Ценский С.Н. Севастопольская оборона 1854-1855.-М.,1944.-С.45

2 Тарле Е.В. Город русской славы Севастополь в 1854-1855.-М.,1954.- С.185

...У ході бойових дій під Севастополем із місяця в місяць підвищувалася роль навісного вогню артилерії, що давав найбільший ефект при обстрілі закритих укріплених об'єктів. Гармати, які так стріляли, були мортири. В Англії й Франції капіталістична промисловість швидко налагодила їхнє виробництво. Інше становище було в Росії.

Військове командування почало спробу розмістити замовлення на виготовлення мортир на ряді заводів, але із цього нічого не вийшло. З Луганського ливарного заводу, наприклад, прийшла категорична відмова у виготовленні навіть 20 мідних мортир. «Гірський начальник зазначеного заводу,- доповідав князеві А.В.Горчакову начальник артилерії Кримської армії в липні 1855 р.,- доповів мені, що відливання такого озброєння на заводі за розпорядженням вищого начальства давно знищено, і всі необхідні для цієї мети прилади також знищені, тому й не має ніякої можливості виготовити 20 півпудових мідних мортир; до того ж на заводі не має для цього й. достатньої кількості міді; чавунні ж півпудові мортири, хоча й могли б бути відлиті, але для цього необхідно створити на заводі складні креслення, тому що донині в нашій артилерії таких мортир зовсім не використовували...».²

Не дивно, що російська армія в Криму з кожним місяцем виявлялася в усі більше гіршому становищі порівняно із супротивником. Співвідношення числа мортир дуже наочно й реально характеризувало зростання ворожих сил в порівнянні з російською обороною:

У жовтні 1854 р. у севастопольців - 5; у союзників - 48.

У березні 1855 у севастопольців - 57; у союзників - 130.

У червні 1855 у севастопольців - 69; у союзників - 160.

У серпні 1855 у севастопольців - 69; у союзників - 260. Там само - С. 87

Ресурси севастопольського адміралтейства й запаси на кораблях флоту, які так багато значили в початковий період оборони, повністю закінчилися. Гостро відчувався недолік й у досвідчених артилеристах, якими були переважно матроси. «Цифра моряків, - писав один із севастопольців, - тане щодня, а в присутності цих героїв полягає запорука існування Севастополя; цю істину можна сказати по совісті, без усякої пристрасті, тому що на це є сотня доказів». Доводилося вишукувати різні шляхи для поповнення моряків навіть невеликими партіями резерву. П.С.Нахімов, наприклад, за два тижні до своєї смерті звертався до А.В.Горчакова з наступним проханням: «За значних втрат нижніх чинів морського відомства досить важко, і незабаром зовсім буде неможливо поповнювати прислугу на батареях оборонної лінії; тому я маю честь шанобливо просити Вашу світлість наказати сформованому батальйону з команд затоплених у Керчі транспортів і пароплавів у кількості 400 чоловік, що перебуває нині в Таганрозі,прибути до Севастополя…». Там само - С. 88

У зв'язку з наближенням ворожих облогових робіт і більших щоденних втрат гарнізону цар наприкінці липня запропонував А.В.Горчакову почати що-небудь рішуче, щоб покласти кінець цій жахливій війні. Після військової ради А.В.Горчаков вирішив дати бій, хоча сам в успіх його не вірив. Відповідно до плану бою російські війська повинні були в районі річки Чорної атакувати ворожу армію, що перевершувала сили росіян у півтора разу.

Ранком 4 серпня 1855 року російські війська пішли в наступ. «Англофранцузи» були заздалегідь підготовлені до відбиття атак, тому що російське командування не зуміло приховати підготовки своїх військ. Російські солдати проявили нечуваний героїзм, атакуючи сильно укріплені Федюхіни висоти. Однак бойове командування військами відрізнялося цілковитою безграмотністю царських генералів. Під час бою керівництва з боку головнокомандуючого не було. Бій на річці Чорної закінчилося поразкою армії А.В.Горчакова.

Битва 4 серпня ще раз свідчила про відсталість військового мистецтва генералітету російської армії: як і при Інкермані, війська знову були побудовані в зімкнуті бойові ряди, які від вогню супротивника зазнавали великих втрат; місцевість для бою була обрана винятково невдало; диспозиція не визначала напрямки головного удару, зв'язувала ініціативу окремих начальників, не давала можливості розвивати успіх; війська вводилися в бій вроздріб. Бій на річці Чорній ще раз показало нездатність А.В. Горчакова до активних бойових дій, спрямованим до поліпшення обстановки під Севастополем.

Наступного дня після бою на річці Чорній, 5 серпня, супротивник почав п'яте загальне бомбардування міста, під час якого «при зовсім чистому небі сонця не було видно від диму, пилу, землі, осколків...»¹¹ Бескровный Л.Г.Русское военное искусство XIX в.-М.,1974.-С. 255 Через чотири дні це бомбардування закінчилося, однак лише формально, тому що супротивник і після нього щодня продовжував обстріл міста. З 5 по 24 серпня по Севастополю було випущено близько 200 тисяч снарядів.²² Волковинський В.М. Східна (Кримська) війна 1853-1856 рр. і Україна // УІЖ. - 2004. - №6. - С.40

Бомбардування в серпні по силі руйнування досягли максимуму. Тепер уже в місті не залишалося ні єдиного мирного вцілілого куточка, міські базари спорожніли, жителів не стало видно. Скрізь по вулицях валялися снаряди, осколки, уламки; земля була порита бомбами; у домівках були пробиті дахи, карнизи від них відвалилися; багато будинків зовсім згоріли. Безпосередньо в бастіонах всі дома були зруйновані й залишені жителями; лише біля Миколаївської батареї і Єкатерининської пристані в деяких уцілілих будинках розміщувалися штаби й інші установи.

22 серпня в штабі союзників відбулася чергова військова рада. З огляду на результати облогових робіт протягом двох з половиною місяців після штурму 6 червня, союзники прийшли до висновку про необхідність нового штурму. До цього моменту Севастополь був уже сильно зруйнований, а ворожі позиції наблизилися на максимально близьку відстань: далі просуватися було вже неможливо. Щоб не дати можливості гарнізону підсилити 2-ю внутрішню оборонну лінію (усередині міста), союзники вирішили не відкладати дату штурму й призначили її на 27 серпня. ¹¹ Советская военная энциклопедия.-М.,1979.-Т.7.-С.278

² Орехова Л. О.Кримська Іліада: Східна війна 1853 - 1856 рр.: очима сучасників. Події, судження, долі . Сімфрополь - 2004, - С. 448

За три дні до строку штурму було вирішено зробити шосте загальне бомбардування міста, тобто ще більше підсилити обстріл Севастополя, що вівся протягом усього серпня. Це бомбардування передбачалося вести із проміжками, щоб дезорієнтувати тих, що обороняються: коли облогова артилерія замовкне, то росіяни, очікуючи штурму, повинні підтягувати резерви на передові позиції; у цей момент по скупченнях російських військ - облогова артилерія знову відкриває вогонь, заподіюючи значно більші втрати.

24 серпня звичайний повсякденний обстріл Севастополя переріс у чергове загальне бомбардування. Кількість знарядь, що приймали участь у цій дуелі, досягло по обидва боки максимуму: у супротивника було 800 гармат, севастопольці відповідали з 600.² Як і колись, у союзників було значно більше боєприпасів; до цього додалася тепер і перевага в числі мортир: у союзників вони становили 35% всієї облогової артилерії, у севастопольців - лише 11% .²¹Митяєв А.В.Книга майбутніх адміралів .-К.,1983.-С.87

У порівнянні з попередніми бомбардуваннями шосте бомбардування Севастополя мало як наслідок таке руйнування російських позицій, що уже майже неможливо було виправляти. Канонада велася з найближчих дистанцій; лінії вогню ворога доходили майже впритул до ровів севастопольських укріплень. У той час як у середині серпня гарнізон губив щодня по 700-1000 чоловік,то за три дні останнього бомбардування втрати севастопольців склали

7500 убитими й пораненими - втрати найбільшого бою XVIII- XIX століть.¹² Там само.-С.279

Протягом трьох днів союзники випустили по Севастополю величезну масу снарядів - понад 130 тисяч. У Севастополі було підбито біля сотні гармат; із хвилини на хвилину на кожному бастіоні очікували вибуху порохових льохів. Особливо важко було на Малаховім кургані й II бастіоні. Тут бруствери в багатьох місцях обсипалися й завалили зовнішній рів, що створювало для штурмуючих зручний доступ в укріплення. Амбразури також обвалилися, багато артилерійського озброєння були засипано землею або приведено в непридатність. До 27 серпня на передньому плані Малахового кургану залишалося 8 гармат, а на II бастіоні могло діяти лише 6 гармат.

Таким чином, після одинадцятимісячної напруженої боротьби під Севастополем, під час якої змагалися не тільки збройні сили, але й економіка й весь суспільний лад сторін, що боролися, становище обложеного міста усе більше погіршувалося. Ворожого ж війська поряд зі зростаючою перевагою в матеріальних засобах володіли й цілим рядом інших переваг. «Становище супротивників, - відзначали сучасники, - було чудове, яке раніше не зустрічалося при облогах фортець!Займаючи панівні позиції, вони бачили все, що відбувається в Севастополі. Чудове озброєння; величезне число гармат із величезного флоту. Ніколи не бачене раніше при облогах число мортир і ракетних верстатів. Зручна доставка морем усього необхідного для облоги.. Чистота повітря в голому степу. Перевага у кількості робітників. Переважаюча сила військ...» ¹

До 27 серпня війська супротивника були підготовлені до рішучого штурму. Щоб забезпечити раптовість нападу, вся підготовка здійснювалася в глибокій таємниці. Командири частин були сповіщені про дату штурму тільки ввечері 26 серпня, а самі війська - лише безпосередньо перед атакою. Штурм призначався рівно на полудень 27 серпня без усяких сигналів...

Ранком 27 серпня 1855 року битва розпочалася останньою артилерійською підготовкою. Один із севастопольців писав: «27-го ранком, тільки я встиг зійти на Павловську батарею, о годині восьмій, ворог знову відкрив стрілянину і яку стрілянину! Учора здавалося, що ніколи не почую сильнішої канонади; сьогодні вчорашня здалася слабкою».

До полудня стрілянина припинилася. Величезні ворожі війська були вже стягнуті до передових траншей. Загальна чисельність атакуючої армії становила 60 тисяч чоловік, що приблизно у два рази перевершувало сили севастопольського гарнізону, розташованого на Південній стороні міста.

Рівно опівдні ворожі війська пішли в наступ на оборонну лінію Севастополя одночасно в декількох пунктах. Напад ворога був раптовим для гарнізону, тому що до моменту дійсної атаки супротивник кілька разів припиняв стрілянину, стягав свої війська, змушував підтягувати російські резерви на передній край, але не атакував, а, навпаки, підсилював обстріл.

Корпус кращого генерала французької армії Боске в складі чотирьох дивізій загальною чисельністю понад 26 тисяч багнетів почав атаку лівого флангу Севастопольської оборонної лінії від II бастіону до Малахового кургану.²¹ Бескровный Л.Г.Русское военное искусство XIX в.-М.,1974.-С. 255

² http://www.hrono.ru/sobyt/1853krym.html

На лівому фланзі російської оборонної лінії запеклій атаці піддався II бастіон. Сюди була кинута французька дивізія генерала Дюлака, що у результаті раптовості нападу ввірвався на бастіон у перші ж хвилини штурму. Батальйони Олонецького полку стали відступати до другої оборонної лінії. Французи, закріпившись на території захопленого бастіону, рвалися вперед, переслідуючи росіяни, що відступали.

Як тільки почалася раптова атака супротивника, у місті була пробита тривога, і всі резервні частини стали спішно підтягуватися до передової лінії. Повз розбиті й зруйновані будівлі, по мостах, ярам і лощинам, по землі, поритої на кожному кроці ямами від бомб, рухалися на оборонну лінію підрозділи російської армії; на рейді кораблі розводили пари, щоб взяти участь у завершальній битві за місто й ще раз нанести суперникам втрати в живій силі й техніці, вимотати й знекровити його. Разом з кадровими частинами до бастіонів поспішали всі нестройові чини - майстри, сапери, писарі, кашовари, й інші. «Вони, - писав Вязьмітінов, - могли б і не розлучатися зі своїми казанами, але не такий то був народ, щоб тримати в руках ополоники , коли говорилося останнє слово великої кривавої епопеї».¹¹ http://ru.wikipedia.org/wiki/Крымская_война

У районі Ушакової балки в бойову готовність був приведений батальйон Білозерського полку, що під командуванням майора Ярошевича зустрів ворога нищівним вогнем. Незабаром Олонецький полк за підтримкою білозерців і роти саперів пішов у контратаку й вибив французів з II бастіону.²² Бескровный Л.Г.Русское военное искусство XIX в.-М.,1974.-С. 255

Праворуч II бастіону, на оборонну лінію між ним і Малаховим курганом, наступала французька дивізія генерала де-Ла-Мотт-Ружа. Супротивник прорвав лінію оборони й відтіснив батальйони Олонецького й Муромського полків. Передові ворожі частини стали підходити до другої оборонної лінії й до Корабельної слобідки міста.

У цей момент у контратаку пішли Севський і Кременчуцький полки, які відкинули ворога, що наступав, і змусили його повернутися у свої траншеї. Через годину після початку штурму російські війська знову закріпилися на II бастіоні . Але незабаром французи, підтримані свіжими частинами під командуванням генералів де-Фали й Биссона, удруге пішли на штурм. На бастіоні до цього часу не діяла жодна гармата, тому що всі вони були зіпсовані французами під час їхньої першої атаки. Наступаючі досягли укріплень й стали підніматися на них, але були зустрінуті потужним штиковим ударом. З величезними втратами ворожі частини стали відходити. ¹¹ http://ru.wikipedia.org/wiki/Крымская_война

² Там само

«Більша частина французів,- писав очевидець, - не витримала нашого рушничного й штуцерного вогню й бігла назад. Зустрінуті прокльонами й погрозами своїх генералів, що по них буде стріляти поставлена позад них польова артилерія, якщо вони ще повернуться, - французи були ще раз спрямовані на II бастіон. Але в цей час пароплави «Володимир», «Одеса», «Херсонес» й «Громоносець» встигли вишикуватися проти Кілен-балки, по якій французам доводилося пробігати, і відкрили бортами по ворожих колонах страшний вогонь далекою картеччю й гранатами.

Кинувшись втретє у наступ зі своїми генералами й офіцерами, - французи зазнали величенних втрат... Вони встелили трупами все пройдений ними шлях й, не добігши до бастіону, кинулися назад».²

Через годину французи були підкріплені новою бригадою генерала Маролля й знову пішли в атаку на II бастіон. Незважаючи на найсильніший рушничний вогонь, вони дійшли до бастіону. Захисники зустріли їх у самого рову, де протягом десяти хвилин кипів запеклий рукопашний бій. Не витримавши, супротивник відринув назад, залишивши на поле бою сотні вбитих і поранених. «Усього більше побито атакуючих на II бастіоні; там рів до того завалений французами, - писав очевидець, - що по них легко зійти на вал...». Серед вибулих з ладу були генерал Боске, важко поранений осколком гранати, і генерал Маролль, убитий на самому початку очолюваної ним атаки.

Одночасно з першою атакою II бастіону супротивник почав штурм Малахового кургану.

Тут атакуючих від позицій відокремлювало відстань усього 25 метрів. Менш однієї хвилини треба було французам, щоб перебороти цей простір і ввірватися в напівзруйноване укріплення. Дивізія, що наступала на цьому напрямку, генерала Мак-Магона опанувала передньою частиною й витиснула захоплені зненацька батальйони Модлинського, Пражзького й Замосцького полків. Відразу ворог підняв на Малаховім кургані французький прапор. Однак боротьба за цей пункт російської оборони тільки починалася.¹¹ Бестужев И.В. Крымская война 1853-1856.-М.,1956.-С.163

Захисники Малахового кургану, які відійшли в перший момент із переднього краю, кинулися в контратаку. Зав'язалися жорстокі рукопашні бої, у яких російські воїни проявляли чудеса хоробрості. Французький генерал Нієль так писав про перші хвилини боротьби за Малахів курган: «Росіяни, приголомшені несподіваною атакою, вискакують зі своїх бліндажів і біжать до головної частини бастіону. Вони вступають у рукопашний бій з нашими солдатами; каноніри озброюються через брак рушниць гарпунами, каменями, банниками; гарнізон міста відкриває по наших солдатах смертельний вогонь».²² Там само.-С.165

Усередині Малахового кургану більше години йшла запекла битва. Кожен метр простору брався з боєм. До ворога безупинно підходили свіжі війська; по спеціально підготовленим місткам вони перебиралися через рів і вступали в бій, відтісняючи росіяни підрозділи усе далі й далі заглиблювалися в тил. Захисники Малахового кургану крок за кроком були змушені відходити.

Через годину після початку атаки бій розгорівся з новою силою: до кургану знову прибули нові ворожі підкріплення, а на порятунок російським частинам підійшли війська під командуванням генерала Лисенка.«Голосні крики і якийсь гул пролунав з лівої сторони, у Малахового кургану,- писав один з учасників бою. - Дивимося - хмари французів прагнуть на Корніловський бастіон: ліворуч, праворуч; от вони в рові, уже на валу - і пішла різанина, бойня, багнетами, прикладами... Лемент, гул, стукіт зброї, пил. На другому бастіоні те ж саме. Серце б'ється, голова горить, пропасне тремтіння пробігає... Боже мій! Французи тіснять; ворога усе більше й більше; наших і не видно за ними. От зайнятий майже весь Корніловський бастіон. Біжать, течуть,як лава, одні збігають із вала до нас, інші піднімаються, квапляться, і все це тече безупинно, як ріка; рушниці блищать, лемент «ура» протяжливий, безугавний... Де ж наші? Там, на лівому фланзі погнали французів... Інші французи біжать, інші відступають відбиваючись. Біжать, біжать за вал; наші за ними! Це наше «ура»...» .¹¹ Зверев Б.И. Севастопольская оборона 1854-1855.М.,-1956.-С.170

²Бестужев И.В. Крымская война 1853-1856.-М.,1956.-С.168

Російські батальйони під командуванням Лисенка кинулися в контратаку й потіснили ворожі війська, але потім знову були змушені відійти. Незабаром прибув генерал С. О. Хрулев з Ладожзьким полком. Пішла контратака С. О. Хрулева, під час якої він був поранений і залишив поле бою. Прийнявши командування після С. О. Хрулева генерал Лисенко відновив атаку, але був убитий. Командувати став генерал Юферов, але атака була відбита французами, а Юферов також упав у бої.²

Боротьба на Малаховім кургані тривала. Незважаючи на всі спроби ворога вибити російських солдатів з останньої площадки, вони завзято пручалися й не виходили за межі кургану. Майже в упор лунали рушничні залпи по обидва боки. Тільки після двох годин завзятої боротьби, коли більшість захисників загинуло від ворожих пострілів, французам удалося витиснути залишки росіян за огорожу й опанувати останню площадку Малахового кургану.

Але й на цьому сутичка не закінчилася. На порятунок прибули Одеський й Азовський полки. Снову відновилися атаки. Війська пішли на ворога під командуванням генерала Мартинова, але він був убитий. Офіцера, що очолив атаку, Воейкова також убили. Потім пішли атаки Ілінського, Черемісінова, Галкіна, Постнікова й інших, але також безуспішно. «Бійка була страшна; наші не подавалися назад ні на крок, зустрічали нових ворогів і лягали кістьми. Французи, молодцями - кидалися в атаку, одні на зміну інших; у бастіоні стало важко ходити від безлічі трупів і потоків крові. Другу годину продовжувалась різанина без відпочинку. Нарешті, наказано було відступити, зайняти схил гори й триматися в напівзруйнованих будівлях у льохів. Відійшли, але солдати сподівалися , що їх незабаром знову поведуть на бастіон...» ¹¹http://www.safety.spotu.ru..

Захопивши Малахів курган, супротивник намагався прорватися далі вглиб Корабельної сторони. Однак люті атаки ворога не приводили ні до якого успіху. Російські частини не випускали ворожі війська за межі кургану й фактично блокували їх там, відкидаючи вогнем і багнетом при найменшій спробі розвинути свій успіх.

Праворуч Малахового кургану, у районі III бастіону, на штурм російських позицій були кинуті англійські дивізії Кодрингтона й Маркгама. Два батальйони Володимирського полку,які захищали бастіон, були відкинуті, і англійці захопили укріплення. Однак у цей момент на підтримку володимирцям уже поспішали з резерву роти Камчатського, Суздальського і Якутського полків. Разом із ними вони стрімко контратакували ворога й змусили його відступити. ²²Сергеев -Ценский С.Н. Севастопольская оборона 1854-1855.-М.,1944.-С.50

Генерал Кодрингтон зажадав підкріплення. На підтримку прибула дивізія Эйра й бригада Кэмпбелла. Ворог знову кинувся в атаку, але був зустрінутий найсильнішим вогнем захисників бастіону, до яких надійшли ще два батальйони Селенгінського полку. Спільними зусиллями російських військ англійці були відкинуті. Лише деяким з них вдалося добігти до бастіону; більшість залягла в рові й стали вести вогонь по бастіоні. Тоді 50 чоловік добровольців на чолі із прапорщиком Дубровіним спустилися в рів і після рукопашної сутички вибили ворога, взявши багато полонених. ¹¹ Сергеев -Ценский С.Н. Севастопольская оборона 1854-1855.-М.,1944.-С.51

Поряд з Корабельною стороною Севастополя ворожій атаці в перший раз із початку оборони піддалася Міська сторона. Проти її в цей день були зосереджені французькі дивізії Левальяна, д'Отмара, Буа, Паті й сардинская бригада Чіальдіні.

В 2 години дня підготовлені до штурму ворожі війська вийшли зі своїх траншей і кинулися до російських укріплень. Хоча ближче всього до супротивника (тільки 36 метрів) перебував IV бастіон, французи не зважилися атакувати його із фронту, а прагнули нанести перший удар спочатку по сусідньому V бастіоні й обійти потім IV бастіон із флангу й тилу. Ворожі війська швидко перебороли 80 метрів, що відокремлювали їх від V бастіону, і наблизилися до нього. Солдати Подільського полку зустріли ворога жорстоким вогнем, а коли його передові ланцюги стали підніматися на бруствер, - скинули їх у рів багнетами.

Тут відбувався не менш запеклий бій, ніж на Корабельній стороні. «Мені траплялося бути у багатьох боях, але ніколи я не чув такого польоту куль, як на останньому штурмі Севастополя, - писав Вязьмітінов; - Як би густо не летіли кулі, але звичайно чується деяка роздільність свисту однієї з них від свисту іншої. Тут же чулося суцільне шипіння; здавалося, що потік куль це струмені, відчувався якийсь плин свинцю». ²² Там само.

Не досягши успіху в V бастіону, французи більшими силами атакували редут Шварца, Їм удалося ввірватися усередину укріплення, де зав'язався рукопашний бій. Батальйони Житомирського полку повільно відходили назад, але незабаром були підтримані: гармати V бастіону, що вже відбив атаку ворога, направили свій вогонь проти сил,що наступали на редут Шварца. Сюди ж встигли підійти генерал Хрущев з Мінським полком і підполковник Верьовкін із двома ротами Екатеринбурзького полку. Не пройшло й десяти хвилин, як французи з великими втратами були вибиті з редуту. Наступальний порив російських військ був дуже високий: «Любуємося на тих,хто повернувся з бастіонів, - розповідав один очевидець, - усі почорніли від диму, у поті, у пилу, обірвані, заляпані або забруднені кров'ю. Але що за ентузіазм! Мені здається, якби дозволили, усі б кинулися за вал і билися б до останнього». ¹¹ Советская военная энциклопедия.-М.,1979.-Т.7.-С.280

Таким чином, атаки ворога як на Міський, так і на Корабельній стороні Севастополя, за винятком Малахового кургану, були відбиті з великими для нього втратами. До самого кінця бою героїчно боровся й на Малаховім кургані, зайнятому військами супротивника, невеликий загін на чолі з поручиком Михайлом Павловичем Юнієм.

На самому початку штурму Малахового кургану кілька офіцерів Модлинського полку (Юній, Ігнатєв, Данильченко, Бодзевич) із тридцятьма солдатами й матросами були оточені ворогом. ²² Бескровный Л.Г.Русское военное искусство XIX в.-М.,1974.-С. 255 Тоді вони засіли в напівзруйнованій вежі Малахового кургану, наглухо закрили вхід і через бійниці почали обстрілювати ворожі війська. Їхній рушничний вогонь заподіював велику втрату в частинах супротивника, що густо наповнювали Малахів курган. Мак-Магон, припускаючи, що у вежі значні сили російських військ, не наважувався її атакувати, а наказав обкласти її підпалити. Незабаром, однак, це рішення скасували, тому що боялися вибуху порохових льохів. Вишикувавши полонених росіян, захоплених на кургані, французи під їхнім прикриттям наблизилися до вежі й зажадали від її захисників здатися в полон. У відповідь на це знову пролунали постріли.

Понад п'ять годин, аж до вечора 27 серпня, тривало єдиноборство жменьки хоробрих воїнів з ворожим військом. Тільки після того як у захисників закінчилися боєприпаси, більшість їх було поранено, а очікувана допомога з міста не підходила, вони вийшли з вежі. «Відчинивши двері, з хусткою на багнеті, вийшли наші герої з вежі. Французи,коли побачили всього людей близько 30, не повірили, щоб таке незначна кількість людей могло триматися так довго проти маси ворога, що заполонив Корніловський бастіон; тому з погрозами вимагали, щоб виходили інші. Але оскільки ніхто більше не з'являвся, то вони кинулися всередину вежі. Оглянувши її й переконавшись, що більше нікого там не має, вони звернулися до полонених з вираженням захоплення до їхньої мужності...» . ¹¹ Тарле Е.В. Город русской славы Севастополь в 1854-1855.-М.,1954.- С.189

До вечора 27 серпня, незважаючи на гостру недостачу боєприпасів і великі руйнування укріплень у результаті постійних бомбардувань, севастопольці були готові відбити у ворога Малахів курган. Однак головнокомандуючий Горчаков вирішив залишити Південну сторону, тому що подальше знаходження в ній севастопольського гарнізону означало колосальні щоденні втрати. При тому темпі вогню, що вів супротивник останні дні й тижні, він міг без усякого штурму й відкритої атаки звести чисельність гарнізону до нуля протягом 15-20 доби. ²² Митяєв А.В.Книга майбутніх адміралів .-К.,1983.-С.87 Тому ввечері 27 серпня російські війська в повному порядку, організовано й без втручання ворога почали перехід на Північну сторону Севастополя. У зв'язку з переходом російських військ на Північну сторону були затоплені на рейді кораблі, що залишилися, а всі бастіони Південної сторони висаджені в повітря. Гарнізон міцно закріпився на Північній стороні Севастополя, де до цього часу під керівництвом інженера Ползікова були створені сильні позиції. ¹¹ Казарин "Битва за Ясли господни" : Чем на самом деле закончилась Крымская война // Литературная газета. - 2005. - № 4. - C. 15

Із залишенням Південної сторони міста закінчилася героїчна оборона Севастополя, що тривала 349 днів. При цьому перехід російських військ на Північну сторону не сприяв поліпшенню стратегічної обстановки для коаліційної армії. Незважаючи на те що супротивник опанував Південною стороною міста, аж до кінця війни він так і не зміг використати Севастополь як базу для свого флоту, тому що постійне загородження рейду й батареї Північної сторони не допускали в Севастопольську бухту жодного ворожого корабля. Після переходу російських військ на Північну сторону знесилені ворожі війська зовсім відмовилися від бойових дій проти російської армії.

На Кавказі союзникам було завдано ряд великих поразок. Російські війська

взяли сильну турецьку фортецю Карс,у якій полонили 20 тисяч турків разом з їхнім командуючим англійським генералом Вільямсом. Перед російськими військами відкрився шлях у глиб Туреччини. Але в цей час почалися мирні переговори. Росія та союзні країни -Англія,Франція,Туреччина,Сардинія - були виснажені війною. Обидві сторони зрозуміли безперспективність дальшого кровопролиття. ²² Там само.-С.190

На початку 1856 року було підписано мир. Російська імперія втрачала частину Бессарабії,їй заборонялося мати на Чорному морі військовий флот. Однак Крим та Севастополь лишалися у складі Російської імперії. Героїчні моряки та солдати своєю стійкістю,мужністю,самопожертвою зберегли їх для наступних поколінь.

Розділ III. Останні місяці боротьби

Майже два місяці після бою 6 червня війська супротивника не проводили ні штурмів, ні загального бомбардування Севастополя. Відмовившись від повторної рішучої атаки міста, вони зосередили всі зусилля на продовженні облогових робіт. Протягом червня й липня ворог завзято й наполегливо просував свої підступи до бастіонів Севастополя, будував все нові й нові батареї для обстрілу міста.

Протягом цього часу ворожі сили крок за кроком наближалися до севастопольських бастіонів: за добу супротивник просувавася в середньому на 3-4 метри убік Севастополя. Одночасно із посиленням облогових робіт війська «англофранцузів» протягом двох місяців побудували 34 батареї, більшість із яких була спрямована проти Корабельної сторони Севастополя. На цих батареях було встановлено понад 100 гармат.

По досвіду бою 6 червня командування коаліційної армії зробило висновок, що російські парові кораблі становлять «для оборони таке підкріплення, яке було не оцінене заздалегідь». У зв'язку із цим у червні, липні й серпні 1855 року на правому фланзі позицій супротивника велися посилені роботи із будівництва нових батарей, спеціально призначених для обстрілу Севастопольської бухти, щоб знищити російські кораблі, протягом літніх місяців на північному схилі Сапун-гори ворожі війська були змушені побудувати чотири батареї, а потім ще п'ять батарей для обстрілу російських кораблів. Перед цими батареями ставилося також завдання знищити зв 'язок між південним і північним берегом Великої бухти. Для будівництва батарей, що обстрілювали рейд, набиралися мисливці-добровольці, яким платили великі премії. Завдання по знищенню російських мостів, кораблів іменувалися «особливими» й «спеціальними». Кожне потрапляння в таку ціль вважалося в таборі союзників великою удачею.

Війська севастопольського гарнізону за цей же час посилювали свою оборонну лінію будівництвом нових укріплень й батарей; артилерійське озброєння Севастополя зросло на 113 гармат. Багато уваги було приділено зміцненню не тільки першої оборонної лінії, але й посиленню внутрішньої оборони: «втричі збільшилась кількість укріплень за основними бастіонами, на вулицях росло число барикад» Волковинський В.М. Східна (Кримська) війна 1853-1856 рр. і Україна // Український історичний журнал (далі - УІЖ). - 2004. - №6. - С.38.* Наприкінці червня було ухвалене рішення про будівництво моста через Більшу Севастопольську бухту. Цей міст довжиною біля кілометра, будівництво якого була безпрецедентним в історії військово-інженерного мистецтва, був закінчений до середини серпня.