Переселення та депортації в постголодоморні роки (1933-1936): порайонний зріз

Загальна кількість та національний склад селянських господарств,
депортованих з прикордонних районів Київської та Вінницької областей
у лютому-березні 1935 р. у східні райони УСРР

Віднайдені у джерелах відомості по районах виселення та доприселення будуть надані далі. Окрім таких порайонових даних є можливість зазначити і кількість депортованих за межі УСРР «родин куркулів та антирадянського елементу», що їх було виселено з тих же таки прикордонних районів 1-9 лютого 1935 р. «в спецпоселення Белбаткомбінату», тобто перед депортацією вказаних 8 329 родин у східні області УСРР. Та жаль, порайонних даних нам віднайти не вдалося. Загальні ж числа подані у табл. 9²⁶.

Таблиця 9

Остаточні плани розселення депортованих із західних областей УСРР
(лютий-березень 1935) у Дніпропетровську область³⁶

Остаточні плани розселення депортованих із західних областей УСРР
(лютий-березень 1935) у Харківську область³⁷

Закінчення таблиці 13

Остаточні плани розселення депортованих із західних областей УСРР
(лютий-березень 1935) у Донецьку область

Таблиця 14

Нагадаємо, що депортація з прикордонної смуги у лютому-березні 1935 р. вказаними цифрами не обмежувалася. Показовим є приклад Мархлевського району. Так, якщо у східні райони було депортовано 1000 господарств, то всього у лютому-березні 1935 р. «виселено у віддалені місця Союзу і переселено у віддалені від кордону райони України» дещо більше -- 1188 господарств⁴². З цього можна зробити висновок, що 188 господарств району було виселено 1-9 лютого 1935 р. «в спецпоселення Белбаткомбінату» (див. табл. 2). На жаль, відомостей з інших районів немає, тому депортація у ці «спецпоселення» залишається без порайонної розбивки.

В 1935 р. відбулося ще одна невелика депортація та доприселення. І знову з Мархлевського (на час депортації вже «колишнього Мархлевського») району. В жовтні було виселено із Мархлевського району 350 господарств, із них 300 -- в Харківську область, 50 -- на «Білбалттаб» (Біломоро-Балтійський концентраційний табір). Натомість із інших районів Київської області було переселено до Мархлевського району 200 господарств. Остаточний розподіл розселення господарств по районам Харківської області був таким⁴³:

Красноградський -- 100 Сахновщанський -- 100 Вільховатський -- 50 Близняківський -- 50

Іноді в літературі зустрічаються інші цифри, приміром, про переселення 100 господарств до Вільховатського (Ольховатського) району⁴⁴. Однак ознайомлення із архівними джерелами свідчить про те, що то було проміжне рішення -- у Вільховатському районі не було можливості прийняти 100 господарств і тому й з ініціативи Харківського обкому КП(б)У політбюро ЦК вирішило 50 господарств переселити до Близняківського району, а 50 залишити для Вільхо- ватського. Цим депортації у 1935 р. завершилися, однак ухвалені ще в 1935 р. рішення стали законодавчою базою для депортацій 1936 р.

Депортації 1936 року. Мережа районів цього року істотно відрізняється від мережі початку 1935 р. Адже у лютому 1935 року на базі розформовуваних політвідділів МТС було створено 126 нових районів. Для порівняння із географією депортацій попереднього року відзначимо, що у прикордонній смузі Вінницької області, звідки і відбувалися депортації в 1935-1936 рр., були розукрупнені такі райони: Антонінський -- утворенням Красилівського, Теофіполь- ський -- з утворенням Базалійського, Славутський -- з утворенням Берез- дівського, Заславський -- з утворенням Плужнянського⁴⁵. Новоутворені райони, з яких відбувалася депортація, у таблицях виділені прописом. Але у випадку позначення «старого» району та обставина, що він був розукрупнений (як, наприклад, зі складу Заславського було виокремлено Плужнянський район) не зазначено. То що ж ми маємо з депортаціями у 1936 році?

У 1936 р. депортація відбувалося згідно двох рішень. По-перше -- депортація 1500 польських господарств з Вінницької області. Це переселення відбулося у січні 1936.р. По-друге -- переселення 15 000 польських та німецьких господарств до Казахстану згідно постанови РНК СРСР від 28 квітня 1936 р. (принципово це рішення Кремлем було ухвалене ще в січні 1936 р.)

Першим було переселення 1 500 польських родин з Вінницької області на схід України. Це було останнє велике організоване внутрішньоукраїнське переселення міжвоєнного періоду. Співставлення архівних джерел із тими відомостями, що вже опубліковані, дозволяє, по перше, верифікувати та підтвердити опубліковані Віктором Жезицьким дані, з яких і складається таблиця, а по-друге, визначити не лише райони, звідки відбувалася депортація, а й, частково, куди були переселені ті чи інші господарства. На жаль, обмеженість джерел не дає можливості визначити усі райони, куди відбувалося переселення. Однак наявні відомості свідчать, що кількість переселених до кожного з районів була незначною, тобто районів доприселення було більше, аніж районів виселення.

Таблиця 15

Порайонний зріз депортованих у січні 1936 р. із Вінницької області 1500 польських господарств⁴⁶:

У оперативних зведеннях відзначалося, що переселення відбувалося у райони Донецької та Харківської областей⁴⁷. Серед районів, куди спрямовувалися депортовані, називалися. Мілівський, Марківський, Містківський (виділений у лютому 1935 зі Сватівського), Сватівський, Лозно-Олександрівський, Ново-Айдарський, Троїцький (виділено у лютому 1935 з Покровського), Йовсуг- ський (утворено у лютому 1935 зі складу низки сільрад Біловодського та Старобільського районів), Білокуракінський райони Старобільського округу Донецької області. Зазвичай з одного району переселення відбувалося у два. Переліку районів Харківської області, куди відбувалося переселення, нам віднайти не вдалося. З огляду на це вказані відомості у таблицю не внесені.

Основна депортація 1936 року відбулася пізніше. Ще 25 листопада 1935 р. політбюро ЦК КП(б)У прийняло постанову «Про переселення польських та німецьких господарств з прикордонної смуги», у якому йшлося про потребу переселити навесні 1936 р. 6-7 тисяч німецьких та польських родин «головним чином за межі України»⁴⁸. Ці плани були звірені з кремлівським начальством. 23 січня 1936 р. була ухвалена постанова РНК СРСР № 111/21 «Про переселення з УСРР до Казахської АСРР», якою передбачалося переселення 15 000 польських та німецьких родин з України до Казахстану⁴⁹. Переселення планувалося в два етапи -- перша черга у травні-червні (одна третина господарств), і друга черга у серпні-вересні. Протягом лютого-квітня тривав процес підготовки рішення та підрахунку необхідних для його реалізації витрат.

28 квітня 1936 РНК СРСР ухвалив постанову «Про виселення з УСРР і господарське облаштування в Карагандинській області Казахської УСРР 15 000 польських та німецьких господарств». Незважаючи на, здавалося б, ретельну підготовку постанови, у її тексті містилися нереальні плани: 15 тис господарств та, відповідно, 45 тис осіб⁵⁰, тобто, за задумом творців постанови, одне господарство (сім'я) мало складатися із трьох осіб. Це аж ніяк не співвідносилося із реаліями, -- в середньому родина становила трохи менше 5 осіб. Оскільки ж головним показником була кількість господарств, то врешті кількість депортованих до Казахстану виявилася значно вищою -- 69 283 особи⁵¹. Та обставина, що дані українського НКВС дещо відрізняються (йдеться про 69 977 осіб⁵²) не має бентежити, оскільки не усі депортовані доїхали до місця призначення. У літературі як причина цього називається як різного роду хвороби (шлях був далекий), так і та обставина, що зовсім невелика кількість господарств була переселена в Росію. Враховуючи вказане, можна з впевненістю стверджувати, що дані НКВС УСРР співпадають із даними НКВС СРСР.

Постає логічне питання -- скільки представників кожної національності було депортовано? В історичній літературі регулярно згадується введена в науковий оборот російським істориком Ніколаєм Бугаєм цифра -- мовляв, було депортовано 35 820 поляків, з яких безпосередньо до Казахстану -- 35 735⁵³. Однак, враховуючи ту обставину, що у районах, з яких відбувалася депортація, поляків було значно більше ніж німців, а всього було депортовано майже 70 тис. населення (тобто, якщо вірити відомостям Бугая -- майже половина депортованих -- німці?), то така цифра виглядає малоймовірною. депортація постголодоморний переселення

На перший погляд, більш ймовірні дані наводить німецький дослідник Віктор Денінгхаус. Він відзначає: «У два прийоми -- в червні та у вересні 1936 р. -- з українського прикордоння виселили 15000 господарств (69 283 осіб), із них поляки становили 75,7%, німці -- 23,4%, українці -- 0,8%⁵⁴. Зацікавившись джерелом цих відомостей, ми перевірили вказане у виносці джерело. На жаль, там не містяться дані про відсоток виселених за етнічним походженням і йдеться лише про загальну кількість господарств та депортованих осіб⁵⁵. Недовіра до наведених відомостей лише посилюється наведеним у виносці твердженням німецького історика про те, що «лише в першу групу депортованих увійшло 35 820 поляків»⁵⁶. Адже, як свідчать опубліковані у спеціальному збірнику документи, які використовує і сам Денінгхаус, перша група депортованих (травень-червень) була меншою від другої (вересень). У червні усього було депортовано 26 778⁵⁷, тобто на 9 тисяч менше, аніж, згідно процитованого твердження, було переселено самих лише поляків. Польський історик Г. Стронський, який був одним із піонерів дослідження цієї тематики, кількість депортованих до Казахстану поляків оцінює приблизно в 60 тисяч⁵⁸. Однак це хоч і обґрунтовані, але все-таки підрахунки. Погоджуючись із тим, що більшість депортованих становлять поляки, автор цих рядків не бачив можливості детально висвітлити цю проблему. Зокрема, не було можливості надати відомості про етнічний склад депортованих у районному розрізі.

Вирішити проблему допомогли надані українським істориком Романом Подкуром матеріали справи з архіву СБУ, за що автор йому дуже вдячний. Вказані там підсумкові відомості дають підстави стверджувати, що з депортованих 15 000 господарств 11 494, або 76,7%, були польськими, а решта -- німецькими⁵⁹. У цій справі наявна майже уся інформація щодо виселення у порайонному масштабі. Зокрема, є повні дані обох етапів депортації (травень- червень та вересень 1936 р.) в порайонному розрізі з Київської області, які частково спростовують підрахунки, що їх зробив Г. Стронський⁶⁰. Є усі порайонні дані другого етапу депортації (вересень 1936) з Вінницької області. Щоправда, не вистачає деяких відомостей з останніх днів виселення першого етапу депортації (червень 1936 р.) з Вінницької області. Це стосується кінцевої кількості депортованих із Плужнянського та Шепетівського районів. Однак вказаний недолік компенсується цифрами, оприлюдненими В. Жезицьким, оскільки спільні для обох джерел цифри однакові. У тексті Жезицького наводиться порайонний зріз кількості польських родин, депортованих і до Казахстану у травні-червні 1936 р. Відомості взяті ним із Вінницького державного архіву.

Порівняльний аналіз двох джерел дає змогу зробити такі висновки. По- перше, вказані Віктором Жезицьким цифри депортованих польських господарств цілковито відповідають даним із районів завершеної депортації, що є у справі із архіву СБУ. Є лише одне неспівпадіння -- у статті Жезицького йдеться про депортацію 237 польських господарств із Берездівського району⁶¹, а у справі з архіву СБУ -- 23 9⁶². Однак ця відмінність є наскільки незначною, що нею можна знехтувати. По-друге, загальна кількість депортованих з чотирьох районів, з яких є кінцеві дані (Проскурівський, Славутський, Волочиський, Берез- дівський) відповідає планам. Є лише одна незначна відмінність -- у Сла- вутському районі замість 300 господарств було депортовано 303. Оскільки загальні звіти свідчать, що запланованого показника -- 2250 господарств з Вінницької області, -- було досягнуто, то це дає підстави вважати, що 3 господарства було «недобрано» із Плужнянського або Шепетівського районів. У поданій нижче таблиці ці три господарства екстрапольовані між вказаними районами, хоча, ймовірніше за все, «недобір» був у якомусь одному районі. На жаль, ми не маємо змогу з'ясувати у якому, але можемо стверджувати, що це стосується селянських господарств етнічних поляків.

Вказані джерела та обрахунки дають підстави для складення порайонних таблиць депортації. Спочатку звернемося до першого етапу, що відбувався у травні-червні 1936 р. Тоді з України було вислано 5 567 господарств, депортованих з Вінницької області та Київської областей. Їх розподіл відображено у таблицях 16⁶³ та 17⁶⁴. Підрахунок по Новоград-Волинському району виявив часткові розбіжності у національному складі депортованих. Спробуємо пояснити. У звітах НКВС наводяться підсумкові дані по загальній кількості депортованих та їх національному складу. Підсумкові відомості з інших чотирьох районів цілковито узгоджуються із поденними звітам про депортацію, що робилися органами НКВС 25 травня -- 3 червня 1936 р. і тому є незаперечними. На відміну від цих районів, окремої підсумкової відомості по Новоград-Волин- ському району немає, наявні лише поденні звіти. Однак підрахунок поденних звітів (з Новоград-Волинського району депортованих вивозили 1, 3, та 4 червня) виявляє тотожність загальної кількості депортованих господарств і часткову розбіжність їх національного складу між сумою поденних звітів (Новоград- Волинський район -- 275 польських та 271 німецьких господарств⁶⁵) і різницею загальнообласних даних (там польських господарств 2186, німецьких -- 1131⁶⁶) з двічі підтвердженими даними з Ярунського, Олевського, Баранівського та Городницького районів. Вказана різниця для Новоград-Волинського району при загальній незмінній кількості депортованих господарств (546) залишає 259 польських та 287 німецьких господарств. Оскільки в подальших підрахунках ми спираємось на загальнообласні дані, то у таблиці 8 за основу береться саме вказана різниця між загальнообласними даними та сумою 4 вказаних районів.

Таблиця 16

Кількість господарств, депортованих до Казахстану у травні-червні 1936 р. із районів Вінницької області

Детальні відомості по другому етапу переселення у звіті НКВС подаються спеціальним додатком, тому проблем із їх відображенням не виникло. Вони подані у табл. 18⁶⁷ та 19⁶⁸. У таблиці 20⁶⁹ подано загальні підсумки переселення з України до Казахстану.

Кількість господарств, депортованих до Казахстану у вересні 1936 р. із районів Вінницької області

Таблиця 18

Таблиця 19