Переселення та депортації в постголодоморні роки (1933-1936): порайонний зріз

Проблема депортацій у постголодоморні роки. Співвідношення плану з переселення та показників в обласному масштабі. Відомість про повернення переселенців. Загальна кількість та національний склад селянських господарств, депортованих з прикордонних районів.

Рубрика История и исторические личности
Вид статья
Язык украинский
Дата добавления 05.10.2017
Размер файла 93,0 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Переселення та депортації в постголодоморні роки (1933-1936): порайонний зріз

В науковий обіг вводяться систематизовані в порайонному розрізі дані про організовані владою переселення протягом 1933-34 рр. та депортації 1935-36 рр., в тому числі і за національною (етнічною) ознакою. Аналізуються причини, географія та демографічна статистика вказаних явищ. Детально простежується становище із масовим поверненням переселенців, що переїхали в спустошені Голодомором села південно-східної України у 1933-34 рр.

Ключові слова: депортація, Голодомор, переселення, національні (етнічні) меншини.

У період 1933-1936 рр. на території радянської України було здійснено декілька організованих переселень та депортацій. Вони стали логічним наслідком попередньої більшовицької політики. Спочатку у 1933 і на початку 1934 рр. спустошені Голодомором українські села заселяли добровільні переселенці. Серед них були як організовані владою (через вербовку) селяни, так і ті, хто переселився на «звільнені» землі самотужки. Для означення таких дій вживаємо термін «переселення». Та вже у 1935 р. при виселенні селянських господарств з прикордонних районів Вінницької та Київської областей і доприселенні їх у східні райони УСРР згоди у селян не запитували. Для означення примусового виселення вживається дефініція «депортація». У звільнені в результаті депортації садиби було доприселено селянські господарства із Чернігівської та Київської областей. Оскільки це були добровольці, то мова знову-таки йде про «переселення». Щодо 1936 року, то в тексті йтиметься лише про депортації.

Поставлена проблема загалом досліджена в історіографії. Переселення 1933-34 рр. аналізували переважно українські дослідники1. Головною і незаперечною тезою досліджень з цієї тематики є концентрація уваги на тому факті, що понад 100 тис. селян з-за меж УСРР було переселено в спустошені Голодомором українські села. На жаль, навколо цієї тематики є чимало неточностей та спекуляцій, викликаних бажанням подати яскравий образ. При цьому небажані факти нехтуються. Наведемо типовий приклад: під час інтерв'ю Першому каналу українського телебачення влітку 2012 р. автор цих рядків навів дані про переселення у 1933 році з РСФРР та Білорусії до України 117 тисяч переселенців. Водночас зазначалося, що переважна більшість із них через півроку-рік повернулися додому. Однак в оприлюдненому на телебаченні інтерв' ю було показано лише першу частину сказаного, тобто названа кількість переселених2. Таким чином, слухача та читача (відповідну текстову інформацію розмістили на сайті) підводили до висновку про те, що таке переселення спричинило відчутний русифікаційний вплив на вказані території, а це не відповідає дійсності.Проблема депортацій 1935-1936 рр. знайшла відображення як в українській3, так і (це стосується переважно 1936 р.) в закордонній історіографії, насамперед польській і російській . У цих працях аналізуються причини депортації, наводяться відомості щодо кількості депортованих, які, щоправда, не завжди збігаються, досліджуються долі депортованих тощо. Однак порайонний зріз депортацій, як правило, залишається поза увагою дослідників. Певним винятком є праці Г. Стронського та В. Жезицького, але географія їхніх досліджень не охоплює всю територію депортацій у 1935-1936 рр.

Метою цієї праці є оприлюднення порайонних відомостей про виселення та доприселення в УСРР в 1933-1936 рр. Пошук здійснювався у рамках підготовки карт до «Атласу Голодомору», що готується в Гарвардському інституті українознавчих досліджень. Така публікація допоможе з'ясувати маловідомі нині факти та надати аргументи для того, щоб позбавитися від міфологізації цієї проблеми.

Метою переселень 1933 -- поч. 1934 рр. було заселення найбільш спустошених Голодомором українських сіл. Це була перш за все економічна потреба, адже хліб державі був потрібен, а вирощувати його у деяких районах не було кому. Депортації 1935 року мали вже дві причини: по перше, чистка західного кордону УСРР, а по-друге, те ж саме заселення спустошених Голодомором поселень. Значною мірою райони доприселення у 1935 р. співпадали із 19331934 рр., що у сукупності з даними про повернення переселенців з Росії, стверджує тезу про те, що переселення 1933-1934 рр. мало вплинуло на етнічний склад українського села. Врешті, з'ясування районів виселення та районів допри- селення допоможе уточнити географію демографічних втрат як у східних, так і в західних районах УСРР. Більш масштабна депортація зразка 1936 року допоможе з'ясувати географію змін демографічної ситуації у міжпереписний період у західних районах Київської та Вінницької областей.

Переселення 1933-1934 рр. Матеріали цього переселення збереглися в українських архівах краще з поміж інших. Відомості в обласному розрізі вже давно використовуються істориками та опубліковані у збірниках документів6. Однак порайонних даних організованого владою переселення до цього часу не опубліковано.

Таблиця 1

Райони доприселення

Листопад-грудень 1933 р.

Січень-лютий 1934 р.

К-ість

звідки

звідки

К-ість

1

2

3

4

5

Одеська область

6500

5000

Зинов'ївська міськрада

500

БСРР

Арбузинський

(Благодатнівський)

Вінницька

300

Баштанський (Полтавський)

Київська

200

Велико-Виськівський

800

БСРР

Велико-Врадіївський

(Врадіївський)

600

Горьковський

край

Велико-Олександрівський

500

БСРР

Київська

область

100

Голованівський

Вінницька

400

Добровеличківський

Вінницька

300

Доманівський

Вінницька

400

Знам'янський

Київська

700

Кахівський

400

БСРР

Компаніївський

800

БСРР

Криво-Озерський

200

Горьковський

край

Вінницька

200

Любашівський

300

Горьковський

край

Ново-Архангельський

Вінницька

400

Ново-Бузький

Київська

400

Ново-Миргородський

Київська

300

Ново-Одеський

Вінницька

300

Ново-Український

1100

БСРР

Першомайський

Вінницька

300

Рівнянський

900

БСРР

Снігурівський

400

БСРР

Савраневський

Вінницька

400

Хмільовський

Київська

700

Дніпропетровська область

6500

6300

Дніпропетровська міськрада

Чернігівська

200

Апостолівський

500

Західна обл.

Бердянський

Чернігівська

500

Божедарівський

300

Західна обл.

Василівський

300

Західна обл.

Васильківський

650

Західна обл.

Вел.-Білозерський

450

Західна обл.

Чернігівська

150

Вел.-Лепетихський

700

Західна обл.

Вел.-Токмацький

500

Західна обл.

Геничеський

Чернігівська

600

Долинський

400

Західна обл.

Київська

250

Кам'янський (нац. Російськ.)

Чернігівська

200

Коларівський (нац. Болгарський) с. Романівка

Чернігівська

600

Люксембурзький (нац. німецьк.)

300

Західна обл.

Магдалинівський

Чернігівська

200

Межівський

Чернігівська

600

Мелітопільський

500

Західна обл.

Михайлівський

300

Західна обл.

Ниж.-Сірогозький

550

Західна обл.

Ново-Васильківський

(Покровський)

Київська

500

Ново-Празький

Чернігівська

550

Ново-Троїцький

450

Західна обл.

Чернігівська

200

Олександрівський

Київська

275

Павлоградський

Київська

600

Покровський

Чернігівська

200

Солонянський

Київська

100

Сталіндорфський

(нац.єврейськ.)

Західна обл.

300

Царекостянтинівський

Київська

275

Якимівський

600

Західна обл.

Переселення відбувалося у дві черги -- у листопаді-грудні 1933 року та у січні-лютому 1934 року. У першому випадку переселенці прибували винятково з-за меж УСРР -- Горьковського краю, Центрально-Чорноземної, Західної, Івановської областей РСФРР та з Білоруської СРР. Власне кажучи, переселення згаданих вище 117 тис. осіб (точна цифра -- 21 856 господарств, 117 149 осіб) було завершено наприкінці грудня 1933 р. Тобто це були переселенці першої черги. А вже з 10 січня 1934 р.7 почалася друга хвиля переселення -- з Київської, Вінницької та Чернігівської областей УСРР та з Центрально-Чорноземної області РСФРР. В обох випадках наявні плани переселення були дещо перевищені, і про це зазначалося відразу по прибуттю останніх запланованих вагонів з переселенцями. Оскільки перевищення було незначним -- на 2-7% від плану, до того ж ці цифри незначно різняться у різних зведеннях8, то у таблиці використані планові показники. Врешті, саме їх 21 лютого 1934 р. Наркомзем подав до ЦК КП(б)У як звіт про виконану роботу. Дані розподілені по часу переселення.

Зведена відомість переселенців кінця 1933 -- початку 1934 рр.9

Як вказувалося у звітному листі представників Наркомзема до Косіора, «Завдання з переселення в 4-му кварталі 21 000 господарств і в 1-му кварталі 20 300 господарств виконано цілковито»10. У додатку до звіту вказувалися такі дані, до яких для порівняння ми додали цифри з доповідної записки Наркомату землеробства до ЦК КП(б)У, датованої липнем 1933 р.11:

Співвідношення плану з переселення та реальних показників
в обласному масштабі

Таблиця 2

В яку область переселення

План переселення

Переселено

% виконання

Переселено за даними від 1.07.34

К-сть районів

доприселення

Дніпропетровська

12 800

13 265

104,2

13 108

29

Донецька

7 500

7 983

105,2

7 992

14

Одеська

11 500

11 854

103,1

11 842

24

Харківська

9 500

9 998

105

10 158

24

Усього

41 300

43 100

104,3

43 100

91

Втім, кількість дійсно переселених не є абсолютно точною. У більш пізніх зведеннях цифри були дещо змінені. Можливо, причиною цього був той факт, що після закінчення переселення відомості формувалися на основі районних звітів, чого не було раніше. Однак відмінність не є істотною. Водночас слід зазначити, що переселенцям, особливо з Росії, умови життя на місці переселення, незважаючи на усі надані їм пільги, здалися вкрай важкими і вони масово почали повертатися назад. На пільги, що їх надавала держава переселенцям та на причини повернень зверталася увага у статті автора цих рядків12. Чимало переселенців не витримали й півроку перебування в українських селах. Для з'ясування тенденцій і надання матеріалів для порівняльного аналізу наводимо таблицю, у якій відзначено становище із поверненням переселенців влітку 1934 р.13

Відомість про повернення переселенців станом на 1 липня 1934 р.

Таблиця 3

Області виходу

Області заселення

Кількість

переселених

госп.

кількість тих, що

повернувся

%

переселенців

переселенців

Івановська

Донецька

3 587

1 121

31,9

Чернігівська

Донецька

4 405

216

4,8

Всього по Донецькій

7 992

1 337

16,7

Горьковський край

Одеська

2 139

835

39,0

Білоруська СРР

Одеська

4 599

1 269

27,5

Київська

Одеська

2 017

270

13,3

Вінницька

Одеська

3 087

168

5,4

Всього по Одеській

11 842

2 542

21,4

ЦЧО

Харківська

8 137

774

9,2

Київська обл.

Харківська

2 021

140

6,6

Всього по Харківській

10 158

914

8,9

Київська область

Дніпропетровська

2 058

87

4,2

Західна обл. РСФРР

Дніпропетровська

6 826

643

9,4

Чернігівська

Дніпропетровська

4 224

340

8,0

Всього по Дніпропетровській

13 108

1 070

8,1

Всього по Україні

43 100

5 863

13,6

Бачимо яскраво виражену тенденцію: поверталися в основному ті, хто прибув з-за меж УСРР. Щоправда, переселенці із ЦЧО та Західної області РСФРР становлять певний виняток. Повернення цим не обмежилося. Приміром, у Марківському районі Донецької області до весни 1935 р. (там переселенців другої черги не було) залишилося 79 господарств із переселених 390, тоді як у грудні 1934 було ще 11314. Варто відзначити, що у тих місцях, з яких свого часу переселенці були завербовані до України, їх зустрічали не дуже радо та й виїжджали на свою малу батьківщину вони без худоби. Тому частина переселенців була змушена повернутися до України.

Навесні 1935 року Наркомзем УСРР підбив підсумки цього переселення. Вони були невтішними. Оскільки відомості подавалися у районному розрізі, вважаємо за потрібне їх опублікувати. Тим більше, що це частково допоможе уточнити, скільки у той чи інший район було переселено селянських господарств по факту.

Кількісні показники організованого владою («планового») переселення 1933-1934 рр. подано у таблицях 4,5,6,715. Звернемо увагу на особливості вказаних таблиць. Курсивом виділені ті райони, які не фігурували під час переселенської кампанії 1933-1934 рр. Як правило, кількість переселенців у них незначна. Але сам факт їх появи свідчить про те, що обласне керівництво мало вплив на розподіл переселенців. Щоправда, є вірогідність того, що поява таких районів зумовлена тими змінами в адміністративно-територіальному устрої, що сталися в межах самих областей, як це було із П'ятихатським районом та Кам'янською міськрадою Дніпропетровської області (див. табл. 6).

З огляду на здійснене у лютому 1935 р. розукрупнення районів і відповідно появу нових 126 районів, слід відзначити, як воно відбилося у вказаних таблицях. З Одеської області відомості подані з урахуванням згаданого розукрупнення районів. Тому у випадках, коли як переселенські згадувалися новоутворені райони, в дужках зазначено, звідки вони були виокремлені. По Дніпропетровській області ситуація зворотна: відомості було подано за мережею районів на кінець 1934 р. Але під час доприселення у цю область у 1933 році ще не бралося до уваги здійснене у грудні 1933 укрупнення 5 районів, два з яких -- Божедарівський та Михайлівський16, -- були «переселенським». Тому для можливості порівняння даних Табл. 1 і Табл. 4. по Дніпропетровській області в таблиці вказується, до складу яких районів увійшли Божедарівський та Михайлівський. По Харківській області наданий перелік районів цілковито відповідає тому, який був наприкінці 1933 -- поч. 1934 рр. По Донецькій області немає повних даних. Однак наявні відомості з більше ніж половини районів, і вони надаються в таблиці. Наявні в таблицях підсумкові дані взяті із джерела, розбіжності із сумою кількісних показників районів вказані.

Зведена кількість господарств, які переселилися до районів Харківської області у 1933-1934 рр. та повернулися назад станом на 15.03.1935

Таблиця 4

Назва

Прийнято

переселенців

виїхало

Потім

повернулося

1

2

3

4

Балаклійський

284

179

-

Барвінківський

324

215

-

Близнюківський

1090

539

4

Валківський

405

128

4

Велико-Бурлуцький

457

276

-

Вовчанський

254

148

1

Глобинський

630

115

10

Двурічанський

701

281

-

Ізюмський

170

59

-

1

2

3

4

Карлівський

300

153

-

Красноградський

300

242

-

Краснокутський

1047

357

7

Краснопільський (Жовтневий)

559

158

8

Куп'янський

627

358

7

Кобиляцький

136

52

-

Олексіївський (нац. російськ.)

178

128

-

Охтирський

254

137

-

Решетилівський

236

109

6

ростянецький

275

137

-

Сахновщанський

1848

961

9

Семенівський

205

55

-

Сумський

93

11

-

Чутівський

240

112

-

Всього по Харківські області

10 683 (сума - 10753)

5031

49

Кількість господарств, які переселилися до районів Одеської області у 1933-1934 рр. та повернулися назад станом на 15.03.1935

Таблиця 5

Назва

Прийнято

переселенців

виїхало

Потім

повернулося

1

2

3

4

Аджамський (з Кіровської міськради)

267

230

Арбузинський

190

147

Велико-Олександрівський

255

234

Велико-Виськівський

359

289

Баштанський

186

152

Бериславський

27

22

Березнеговатський (із Снігурівського)

225

215

Благодатнівський (з Арбузинського)

126

109

Добровеличківський

288

99

Кількість господарств, які переселилися до районів Дніпропетровської області у 1933-1934 рр. та повернулися назад станом на 15.03.1935

Таблиця 6

Назва

Прийнято

переселенців

виїхало

Потім

повернулося

1

2

3

4

Апостолівський

598

446

10

Бердянський

637

340

-

Кам'янська міськрада (увійшло 7 сільрад Божедарівського району в тому числі і Божедарівська)

130

97

Василівський

641

522

2

Васильківський (Михайлівський район увійшов до його складу цілком)

657

279

-

Вел.-Білозерський

647

436

27

Вел.-Лепетихський

715

595

-

Вел.-Токмацький

491

433

-

Геничеський

635

425

8

Дніпропетровський

201

148

-

Долинський

686

584

41

Кам'янський (нац. російськ.)

215

161

-

Коларівський (нац. болгарський)

511

314

7

Костянтинівський

(Царекостянтинівський)

301

226

-

Люксембурзький (нац. німецьк.)

308

197

13

Магдалинівський

200

163

-

Межівський

497

322

16

Мелітопільський

543

377

-

Ниж.-Сірогозький

563

422

11

Ново-Васильківський

566

328

3

Ново-Празький

595

433

2

Ново-Троїцький

661

419

-

Олександрійський

391

136

14

П'ятихатський (увійшла 1 сільрада Божедарівського району)

31

24

-

Павлоградський

540

341

1

Покровський

253

204

10

Солонянський

131

90

-

Софіївський (увійшло 12 сільрад Божедарівського району)

115

67

4

Сталіндорфський (нац. єврейськ.)

311

200

58

Якимівський

612

517

5

Всього по Дніпропетровській області

13 342 (сума дає число 13 382)

9 246

232

Кількість господарств, які переселилися до районів Донецької області у 1933-1934 рр. та повернулися назад станом на 15.03.1935

Таблиця 7

Назва

прибуло

вибуло

Поверн.

1

2

3

4

Амвросіївський

508

264

Біловодський (Староб. округ)

959

549

Білокуракінський (Староб. округ) (виділений в листопаді 1933 із Новопсков- ського, при плануванні переселення 1933-- 34 рр це не враховувалося)17

770

491

Білолуцький (Староб. округ)

420

132

Володарський

378

262

Костянтинівський

86

29

Краматорський

161

66

Лозно-Олександрівський (Староб. округ) (виділений у листопаді 1933 року із Білолуцького)

569

333

Маріупольський

718

420

Марківський (Староб. округ)

401

329

Новопсковський (Староб. округ)

352

167

Олександрівський

132

58

Постишевський (Гришинський)

243

97

Рубіжанський

69

36

Старо-Каранський

284

235

Тельмановський (виділений у листопаді 1934 із Старо-Каранського, при цьому Ново-Каранська сільрада і станція Карань Волноваського району переходили до складу Старо-Каранського району)18

445

290

По Старобільському округу

5129

2826

300

Всього по Донецькій області

8153 хоз

4580

327

Низка районів Донецької області не згадана. Зокрема, із Старобільського округу -- Сватівський, Покровський, Нижнє-Дуванський, Старобільський, а з урахуванням здійсненого на той час розукрупнення -- ще й Йовсугський, Містківський та Троїцький. Є сумніви щодо достовірності підсумкових цифр, оскільки незрозумілі ті складові, сума яких дала вказаний результат. Але, на жаль, перевірити джерело за даними Наркомзему УСРР ми не маємо змоги, оскільки відповідні справи за 1935 р. були знищені.

Наведена у табл. 4-7 кількість переселенців в обласному розрізі є дуже близькою до наведених у табл. 2 цифр. З цього випливає, що самовільні переселенці у цих звітах не враховуються. Про це ж свідчать і заголовки документів, де нерідко вживається слово «планові». Тому, завершуючи тему переселення у 1933-1934 рр., варто звернути увагу на самовільне переселення. Його масштаби оцінити важко, але є підтвердження того, що мова йшла про тисячі господарств. Зокрема, у відправленій у серпні 1933 р. телеграмі М. Хата- євича Постишеву йшлося про 1 500 господарств, які самовільно переселилися до Дніпропетровської області із Західної області РСФРР та Білорусії19. Як зауважував 3 серпня 1933 р. у телеграмі до Сталіна Я. Яковлєв, «і в Харкові, і в Дніпропетровську десятки делегацій від колгоспів Західної області з проханням переселитися на Україну».

Потреба доприселення кидалася в очі. У тій же телеграмі Яковлєв навів такий приклад: «В колгоспі ім. Сталіна Мелітопольского району у порівнянні з тим, що було раніше залишилося не більше третини господарств, менше п'ятої частини з кіньми, на 1 господарство припадає більше 20 гектарів найродючішої землі, не рахуючи гектара саду та городу. Сюди переселилися в порядку договору з колгоспом 50 колгоспних родин з колгоспу «Красный Октябрь» Західної області, де на одне господарство припадає близько гектара посіву». Сталін відписав Молотову: «Треба б поквапити з можливим «переселенством селянства»20.

Вказані обставини спонукали керівництво СРСР поставити справу на конвеєр, тобто організувати офіційне переселення російських та білоруських селян на спустошені землі Голодомором землі України, результати якого подані вище. Наостанок зазначимо, що проблема самовільних переселенців залишалася актуальною і надалі. Своїм рішенням від 9 листопада 1933 р. політбюро ЦК КП(б)У прохало ЦК ВКП(б) надати «групам переселенців, що йдуть самопливом /самоходів/ всіх пільг, що надаються переселенцям і зарахувати їх поверх плану»21. Нам не вдалося знайти відповідь на це звернення. Щоправда, як свідчить один із документів з Луганщини, наприкінці 1934 р. «самоходів» не ототожнювали із плановими переселенцями: в директиві Донецького обкому районним органам влади відзначалося: «Вдруге пропоную надіслати дані про кількість переселенців-самовольців (не планових), що їх прийнято в колгоспи вашого району протягом осені 1933 р. -- весни 1934»22.

Депортації на переселення 1935 року

Депортація 1935 р загалом досліджене явище. Однак опрацювання джерел внесло певні корективи до бачення цієї проблеми. Зокрема, виявилося, що при депортації лютого-березня 1935 р. національна ознака не була головним критерієм відбору. Тобто мова не йде про депортацію за національною ознакою, як це іноді вважається за умовчанням. Хоча відсоток поляків та німців був вище за пересічний, але головним критерієм цієї депортації була ймовірна нелояльність депортованих господарств/родин/сімей (ці поняття вживаються як синоніми) радянській владі. В постанові про переселення говорилося, що мотивувати треба так: переселяють, мовляв, ті чи інші господарства «як такі, що не проявили себе у зміцненні кордону та колгоспного ладу»23. Щоправда, у відомчих директивах мова вже йшла про «націоналістичні та антирадянські елементи»24. Вказане уточнення підтверджується аналізом національного складу переселених. Згідно довідки НКВС, датованої 15-м липня 1935 р., він був таким25:

Таблиця 8

Загальна кількість та національний склад селянських господарств,
депортованих з прикордонних районів Київської та Вінницької областей
у лютому-березні 1935 р. у східні райони УСРР

Національність

Кількість господарств

осіб

українці

3434

поляки

2 866

німці

1 903

інші

126

разом

8 329

38 892

Віднайдені у джерелах відомості по районах виселення та доприселення будуть надані далі. Окрім таких порайонових даних є можливість зазначити і кількість депортованих за межі УСРР «родин куркулів та антирадянського елементу», що їх було виселено з тих же таки прикордонних районів 1-9 лютого 1935 р. «в спецпоселення Белбаткомбінату», тобто перед депортацією вказаних 8 329 родин у східні області УСРР. Та жаль, порайонних даних нам віднайти не вдалося. Загальні ж числа подані у табл. 926.

Таблиця 9

Загальна кількість та національний склад родин «куркулів
та антирадянського елементу», депортованих 1-9 лютого 1935 р.
з прикордонних районів Київської та Вінницької областей
«в спецпоселення Белбаткомбінату»

Національність

Кількість господарств

осіб

поляки

681

німці

615

українці

589

інші

115

разом

2000

8 678

Повернемось до депортації, що відбувалася з 20 лютого до 15 березня та майже одночасного з нею доприслелення добровільних переселенців на місце депортованих (з 10 до 25 березня 1935)27. В центр уваги поставлено а) райони західної частини УСРР, звідки, з одного боку, відбувалася депортація (за постановою -- 8 300 господарств), а з іншого -- доприселення (за постановою -- 4 000 тис госп.); б) райони, у які були спрямовані депортовані господарства у лютому-березні 1935 р. Поза увагою залишаються райони, з яких вербували добровільних доприселенців (4000): таких районів було 73, з них у Київській області -- 47, а в Чернігівській -- 2628. Відповідно, кількість господарств, що переселялися з кожного з них, була незначною і тому мало впливала на місцеву динаміку населення.

Відомості про переселення лютого-березня 1935 р. мають різне походження. З одного боку -- це остаточно узгоджені плани (в тому числі і в районному розрізі), ухвалені з урахуванням пропозицій обласних органів влади. З іншого -- такі ж детальні, тобто порайонні підсумкові звіти про переселення вже після його завершення. Є також загальні дані із довідки НКВС СРСР про загальну кількість депортованих, що дещо відрізняються від згаданих цифр. Втім, відмінність неістотна:

а) Остаточний план (23 січня -- 2 лютого 1935 р.) -- 8300 господарств.

б) Підсумкові дані про переселення (квітень 1935, підрахунок) -- 8342 госп.29

в) Відомості із довідки НКВС СРСР від 15 липня 1935 р. -- 8329 госп.30 Зрозуміло, що плани, навіть якщо вони кінцеві, в ході самого переселення можуть бути незначно скориговані. Тому за основу карт доречніше взяти наявні в джерелах відомості з фактично здійсненого переселення. Втім, якби не існувало підсумкових відомостей, то можна було обійтися і планами -- як бачимо, відмінність була неістотна -- 42 господарства. Однак у підсумкових даних (пункт б) вказана кількість не лише депортованих, а й доприселених господарств. Тому ми використали саме їх. Щоправда, у випадку із Київською областю маються деякі розбіжності самої таблиці: підрахунок порайонних даних кількості депортованих господарств не збігається із загальним підсумком, зазначеним у таблиці (там на 7 господарств більше). Але, знову таки, ця цифра настільки незначна, що нею можна знехтувати. Ще меншою є розбіжність у кількості доприселених господарств -- замість запланованих 4000 переселено було 4005 господарств. Усі дані узагальнені у табл. 1031 та в табл. 1132.

Таблиця 10

Підсумкові відомості із кількості депортованих та доприселених
господарств прикордонних районів Вінницької області
(лютий-березень 1935 р.)

Назва району

Депортовано

господарств

осіб

Доприселено

Осіб

Волочиський

259

1127

-

Городоцький

150

692

50

203

Дзержинський

140

662

41

193

Жмеринський

250

1022

-

Ізяславський (Заславський)

363

1753

120

518

Любарський

212

886

149

588

Лятичівський

250

1050

100

425

Ляховецький

202

1001

51

217

Полонський

180

832

110

449

Проскурівський

200

793

102

433

Славутський

305

1462

142

630

Шепетівський

353

1548

151

561

Разом

2864

12828

1016

4217

Таблиця 11

Підсумкові відомості із кількості депортованих та доприселених господарств прикордонних районів Київської області (лютий-березень 1935 р.)

Назва

Виселено

господарств

Осіб

Доприселено

господарств

Баранівський

300

1484

196

Барашівський

195

859

91

Городницький

250

1245

83

Емільчинський

320

1687

146

Коростенський

490

2359

232

Мархлевський

1000

4694

742

Новоград-Волинський

1000

4694

456

Олевський

520

2670

110

Пулинський

996

4581

786

Словечанський

150

784

50

Ярунський

250

1211

101

Разом

5478

26616

12214

Знайти порайонові підсумкові відомості про те, як розподілилися «по факту» депортовані у районах східної України поки що не вдалося. Винятком є райони Старобільського округу Донецької області. Натомість є «остаточні плани», що, як можна зробити висновок із вказаного вище та із прикладу районів Старобільського округу, близькі до підсумкових цифр. Тому саме їх і використовуємо для наповнення таблиць 12, 13, 14. Слід також відзначити, що, згідно постанови ЦК КП(б)У від 23 січня 1935 р. Сватівський, Покровський, Лозно-Олександрівський, Білолуцький, Троїцький райони Донецької області, та Двурічанський Харківської були відведені для переселення представників німецької національності. Інші райони Старобільського округу, тобто Біловод- ський, Білокуракінський, Верхнє-Теплівський, Марківський, Нижньо-Дуван- ський, Ново-Астраханський, Ново-Айдарський, Новопсковський та Старо- більський, а також «північно-західні райони Дніпропетровської області»33 (наприклад, Ново-Празький, але переліку районів у постанові немає) були призначені для переселенців польської національності.

Цікава деталь: у постанові згадано Троїцький та Покровський райони Донецької області як місце для доприселення етнічних німців. Однак у затвердженому до переселення переліку районів Троїцького району немає. На наш погляд, пояснити такий парадокс слід тими змінами в адмінподілі, які в той час саме відбувалися. На час складання переліку районів користувалися тією їх мережею, яка була в наявності. Троїцький район був утворений постановою

ВУЦВК від 22 січня 1935 р.34, тобто напередодні засідання політбюро ЦК КП(б)У, на якому було затверджено рішення про депортацію. Щоправда, його межі, тобто перелік сільрад які виокремлювалися з Покровського району, формально були визначені 13 лютого 1935 р.35, але принцип його утворення (виокремлення зі складу Покровського району) членам політбюро ЦК був, звичайно, відомий вже й 23 січня. Це, ймовірно, і зумовило згаду Троїцького району Донецької області як місця доприселення селян німецької національності. Тепер звернемо увагу на таблиці:

Таблиця 12

Остаточні плани розселення депортованих із західних областей УСРР
(лютий-березень 1935) у Дніпропетровську область
36

Назва району

Доприселено

господарств

Василівський

300

Васильківський

200

Вел .-Білозерський

350

Вел.-Лепетихський

400

Межівський

250

Ниж.-Сірогозький

400

Ново-Златопільський

200

Ново-Празький

400

Ново-Троїцький

300

Павлоградський

300

Покровський

250

Солонянський

100

Сталіндорфський

150

Царекостянтинівський (Костянтинівський, з квітня 1935 -- Куйбишевський )

220

Разом

3800

Остаточні плани розселення депортованих із західних областей УСРР
(лютий-березень 1935) у Харківську область37

Барвінківський

200

Близнюківський

200

Велико-Бурлуцький

200

Двурічанський

240

Закінчення таблиці 13

Карлівський

200

Красноградський

200

Краснокутський

300

Куп'янський

350

Сахновщанський

650

Разом

2540

Остаточні плани розселення депортованих із західних областей УСРР
(лютий-березень 1935) у Донецьку область

Таблиця 14

Назва району

План

розселення38

переселилося станом на 15.02.193539

Біловодський

250

257

Білокуракінський (виділений в листопаді 1933 із Новопсковського)40

280

233

Білолуцький

100

101

Верхнє-Теплівський (нац. російськ.)

100

100

Лозно-Олександрівський (виділений у листопаді 1933 року із Білолуцького)

200

200

Марківський

300

306

Нижньо-Дуванський (виділений у листопаді 1933 року зі складу Покровського району)

150

165

Ново-Айдарський

100

100

Ново-Астраханський (виділений у листопаді 1933 р. зі складу Рубіжанського району)

100

Ново-Псковський

150

108

Остгеймський (виділений у листопаді 1934 із Старо-Каранського, при цьому Ново-Каранська сільрада і станція Карань Волноваського району переходили о складу Старо-Каранського району)41

300

Покровський

200

194

Рівеньківський

300

Сватівський

200

197

Старобільський

100

100

Старо-Каранський

300

Разом

3130

Нагадаємо, що депортація з прикордонної смуги у лютому-березні 1935 р. вказаними цифрами не обмежувалася. Показовим є приклад Мархлевського району. Так, якщо у східні райони було депортовано 1000 господарств, то всього у лютому-березні 1935 р. «виселено у віддалені місця Союзу і переселено у віддалені від кордону райони України» дещо більше -- 1188 господарств42. З цього можна зробити висновок, що 188 господарств району було виселено 1-9 лютого 1935 р. «в спецпоселення Белбаткомбінату» (див. табл. 2). На жаль, відомостей з інших районів немає, тому депортація у ці «спецпоселення» залишається без порайонної розбивки.

В 1935 р. відбулося ще одна невелика депортація та доприселення. І знову з Мархлевського (на час депортації вже «колишнього Мархлевського») району. В жовтні було виселено із Мархлевського району 350 господарств, із них 300 -- в Харківську область, 50 -- на «Білбалттаб» (Біломоро-Балтійський концентраційний табір). Натомість із інших районів Київської області було переселено до Мархлевського району 200 господарств. Остаточний розподіл розселення господарств по районам Харківської області був таким43:

Красноградський -- 100 Сахновщанський -- 100 Вільховатський -- 50 Близняківський -- 50

Іноді в літературі зустрічаються інші цифри, приміром, про переселення 100 господарств до Вільховатського (Ольховатського) району44. Однак ознайомлення із архівними джерелами свідчить про те, що то було проміжне рішення -- у Вільховатському районі не було можливості прийняти 100 господарств і тому й з ініціативи Харківського обкому КП(б)У політбюро ЦК вирішило 50 господарств переселити до Близняківського району, а 50 залишити для Вільхо- ватського. Цим депортації у 1935 р. завершилися, однак ухвалені ще в 1935 р. рішення стали законодавчою базою для депортацій 1936 р.

Депортації 1936 року. Мережа районів цього року істотно відрізняється від мережі початку 1935 р. Адже у лютому 1935 року на базі розформовуваних політвідділів МТС було створено 126 нових районів. Для порівняння із географією депортацій попереднього року відзначимо, що у прикордонній смузі Вінницької області, звідки і відбувалися депортації в 1935-1936 рр., були розукрупнені такі райони: Антонінський -- утворенням Красилівського, Теофіполь- ський -- з утворенням Базалійського, Славутський -- з утворенням Берез- дівського, Заславський -- з утворенням Плужнянського45. Новоутворені райони, з яких відбувалася депортація, у таблицях виділені прописом. Але у випадку позначення «старого» району та обставина, що він був розукрупнений (як, наприклад, зі складу Заславського було виокремлено Плужнянський район) не зазначено. То що ж ми маємо з депортаціями у 1936 році?

У 1936 р. депортація відбувалося згідно двох рішень. По-перше -- депортація 1500 польських господарств з Вінницької області. Це переселення відбулося у січні 1936.р. По-друге -- переселення 15 000 польських та німецьких господарств до Казахстану згідно постанови РНК СРСР від 28 квітня 1936 р. (принципово це рішення Кремлем було ухвалене ще в січні 1936 р.)

Першим було переселення 1 500 польських родин з Вінницької області на схід України. Це було останнє велике організоване внутрішньоукраїнське переселення міжвоєнного періоду. Співставлення архівних джерел із тими відомостями, що вже опубліковані, дозволяє, по перше, верифікувати та підтвердити опубліковані Віктором Жезицьким дані, з яких і складається таблиця, а по-друге, визначити не лише райони, звідки відбувалася депортація, а й, частково, куди були переселені ті чи інші господарства. На жаль, обмеженість джерел не дає можливості визначити усі райони, куди відбувалося переселення. Однак наявні відомості свідчать, що кількість переселених до кожного з районів була незначною, тобто районів доприселення було більше, аніж районів виселення.

Таблиця 15

Порайонний зріз депортованих у січні 1936 р. із Вінницької області 1500 польських господарств46:

Назва районів

Кількість сімей

Антонінський

100

Базалійський

50

Волочиський

151

Городоцький

250

Жмеринський

39

Ізяславський

100

Козятинський

80

Плужнянський

100

Проскурівський

150

Сатанівський

100

Славутський

100

Старокостянтинівський

100

Шепетівський

180

разом

1500

У оперативних зведеннях відзначалося, що переселення відбувалося у райони Донецької та Харківської областей47. Серед районів, куди спрямовувалися депортовані, називалися. Мілівський, Марківський, Містківський (виділений у лютому 1935 зі Сватівського), Сватівський, Лозно-Олександрівський, Ново-Айдарський, Троїцький (виділено у лютому 1935 з Покровського), Йовсуг- ський (утворено у лютому 1935 зі складу низки сільрад Біловодського та Старобільського районів), Білокуракінський райони Старобільського округу Донецької області. Зазвичай з одного району переселення відбувалося у два. Переліку районів Харківської області, куди відбувалося переселення, нам віднайти не вдалося. З огляду на це вказані відомості у таблицю не внесені.

Основна депортація 1936 року відбулася пізніше. Ще 25 листопада 1935 р. політбюро ЦК КП(б)У прийняло постанову «Про переселення польських та німецьких господарств з прикордонної смуги», у якому йшлося про потребу переселити навесні 1936 р. 6-7 тисяч німецьких та польських родин «головним чином за межі України»48. Ці плани були звірені з кремлівським начальством. 23 січня 1936 р. була ухвалена постанова РНК СРСР № 111/21 «Про переселення з УСРР до Казахської АСРР», якою передбачалося переселення 15 000 польських та німецьких родин з України до Казахстану49. Переселення планувалося в два етапи -- перша черга у травні-червні (одна третина господарств), і друга черга у серпні-вересні. Протягом лютого-квітня тривав процес підготовки рішення та підрахунку необхідних для його реалізації витрат.

28 квітня 1936 РНК СРСР ухвалив постанову «Про виселення з УСРР і господарське облаштування в Карагандинській області Казахської УСРР 15 000 польських та німецьких господарств». Незважаючи на, здавалося б, ретельну підготовку постанови, у її тексті містилися нереальні плани: 15 тис господарств та, відповідно, 45 тис осіб50, тобто, за задумом творців постанови, одне господарство (сім'я) мало складатися із трьох осіб. Це аж ніяк не співвідносилося із реаліями, -- в середньому родина становила трохи менше 5 осіб. Оскільки ж головним показником була кількість господарств, то врешті кількість депортованих до Казахстану виявилася значно вищою -- 69 283 особи51. Та обставина, що дані українського НКВС дещо відрізняються (йдеться про 69 977 осіб52) не має бентежити, оскільки не усі депортовані доїхали до місця призначення. У літературі як причина цього називається як різного роду хвороби (шлях був далекий), так і та обставина, що зовсім невелика кількість господарств була переселена в Росію. Враховуючи вказане, можна з впевненістю стверджувати, що дані НКВС УСРР співпадають із даними НКВС СРСР.

Постає логічне питання -- скільки представників кожної національності було депортовано? В історичній літературі регулярно згадується введена в науковий оборот російським істориком Ніколаєм Бугаєм цифра -- мовляв, було депортовано 35 820 поляків, з яких безпосередньо до Казахстану -- 35 73553. Однак, враховуючи ту обставину, що у районах, з яких відбувалася депортація, поляків було значно більше ніж німців, а всього було депортовано майже 70 тис. населення (тобто, якщо вірити відомостям Бугая -- майже половина депортованих -- німці?), то така цифра виглядає малоймовірною. депортація постголодоморний переселення

На перший погляд, більш ймовірні дані наводить німецький дослідник Віктор Денінгхаус. Він відзначає: «У два прийоми -- в червні та у вересні 1936 р. -- з українського прикордоння виселили 15000 господарств (69 283 осіб), із них поляки становили 75,7%, німці -- 23,4%, українці -- 0,8%54. Зацікавившись джерелом цих відомостей, ми перевірили вказане у виносці джерело. На жаль, там не містяться дані про відсоток виселених за етнічним походженням і йдеться лише про загальну кількість господарств та депортованих осіб55. Недовіра до наведених відомостей лише посилюється наведеним у виносці твердженням німецького історика про те, що «лише в першу групу депортованих увійшло 35 820 поляків»56. Адже, як свідчать опубліковані у спеціальному збірнику документи, які використовує і сам Денінгхаус, перша група депортованих (травень-червень) була меншою від другої (вересень). У червні усього було депортовано 26 77857, тобто на 9 тисяч менше, аніж, згідно процитованого твердження, було переселено самих лише поляків. Польський історик Г. Стронський, який був одним із піонерів дослідження цієї тематики, кількість депортованих до Казахстану поляків оцінює приблизно в 60 тисяч58. Однак це хоч і обґрунтовані, але все-таки підрахунки. Погоджуючись із тим, що більшість депортованих становлять поляки, автор цих рядків не бачив можливості детально висвітлити цю проблему. Зокрема, не було можливості надати відомості про етнічний склад депортованих у районному розрізі.

Вирішити проблему допомогли надані українським істориком Романом Подкуром матеріали справи з архіву СБУ, за що автор йому дуже вдячний. Вказані там підсумкові відомості дають підстави стверджувати, що з депортованих 15 000 господарств 11 494, або 76,7%, були польськими, а решта -- німецькими59. У цій справі наявна майже уся інформація щодо виселення у порайонному масштабі. Зокрема, є повні дані обох етапів депортації (травень- червень та вересень 1936 р.) в порайонному розрізі з Київської області, які частково спростовують підрахунки, що їх зробив Г. Стронський60. Є усі порайонні дані другого етапу депортації (вересень 1936) з Вінницької області. Щоправда, не вистачає деяких відомостей з останніх днів виселення першого етапу депортації (червень 1936 р.) з Вінницької області. Це стосується кінцевої кількості депортованих із Плужнянського та Шепетівського районів. Однак вказаний недолік компенсується цифрами, оприлюдненими В. Жезицьким, оскільки спільні для обох джерел цифри однакові. У тексті Жезицького наводиться порайонний зріз кількості польських родин, депортованих і до Казахстану у травні-червні 1936 р. Відомості взяті ним із Вінницького державного архіву.

Порівняльний аналіз двох джерел дає змогу зробити такі висновки. По- перше, вказані Віктором Жезицьким цифри депортованих польських господарств цілковито відповідають даним із районів завершеної депортації, що є у справі із архіву СБУ. Є лише одне неспівпадіння -- у статті Жезицького йдеться про депортацію 237 польських господарств із Берездівського району61, а у справі з архіву СБУ -- 23 962. Однак ця відмінність є наскільки незначною, що нею можна знехтувати. По-друге, загальна кількість депортованих з чотирьох районів, з яких є кінцеві дані (Проскурівський, Славутський, Волочиський, Берез- дівський) відповідає планам. Є лише одна незначна відмінність -- у Сла- вутському районі замість 300 господарств було депортовано 303. Оскільки загальні звіти свідчать, що запланованого показника -- 2250 господарств з Вінницької області, -- було досягнуто, то це дає підстави вважати, що 3 господарства було «недобрано» із Плужнянського або Шепетівського районів. У поданій нижче таблиці ці три господарства екстрапольовані між вказаними районами, хоча, ймовірніше за все, «недобір» був у якомусь одному районі. На жаль, ми не маємо змогу з'ясувати у якому, але можемо стверджувати, що це стосується селянських господарств етнічних поляків.

Вказані джерела та обрахунки дають підстави для складення порайонних таблиць депортації. Спочатку звернемося до першого етапу, що відбувався у травні-червні 1936 р. Тоді з України було вислано 5 567 господарств, депортованих з Вінницької області та Київської областей. Їх розподіл відображено у таблицях 1663 та 1764. Підрахунок по Новоград-Волинському району виявив часткові розбіжності у національному складі депортованих. Спробуємо пояснити. У звітах НКВС наводяться підсумкові дані по загальній кількості депортованих та їх національному складу. Підсумкові відомості з інших чотирьох районів цілковито узгоджуються із поденними звітам про депортацію, що робилися органами НКВС 25 травня -- 3 червня 1936 р. і тому є незаперечними. На відміну від цих районів, окремої підсумкової відомості по Новоград-Волин- ському району немає, наявні лише поденні звіти. Однак підрахунок поденних звітів (з Новоград-Волинського району депортованих вивозили 1, 3, та 4 червня) виявляє тотожність загальної кількості депортованих господарств і часткову розбіжність їх національного складу між сумою поденних звітів (Новоград- Волинський район -- 275 польських та 271 німецьких господарств65) і різницею загальнообласних даних (там польських господарств 2186, німецьких -- 113166) з двічі підтвердженими даними з Ярунського, Олевського, Баранівського та Городницького районів. Вказана різниця для Новоград-Волинського району при загальній незмінній кількості депортованих господарств (546) залишає 259 польських та 287 німецьких господарств. Оскільки в подальших підрахунках ми спираємось на загальнообласні дані, то у таблиці 8 за основу береться саме вказана різниця між загальнообласними даними та сумою 4 вказаних районів.

Таблиця 16

Кількість господарств, депортованих до Казахстану у травні-червні 1936 р. із районів Вінницької області

Назва району

всього

поляків

німців

Берездівський

250

239

11

Волочиський

500

500

Плужнянський

449

373

76

Проскурівський

250

249

1

Славутський

303

303

Шепетівський

498

382

116

Разом

2250

2046

204

Детальні відомості по другому етапу переселення у звіті НКВС подаються спеціальним додатком, тому проблем із їх відображенням не виникло. Вони подані у табл. 1867 та 1968. У таблиці 2069 подано загальні підсумки переселення з України до Казахстану.

Кількість господарств, депортованих до Казахстану у вересні 1936 р. із районів Вінницької області

Таблиця 18

Назва району

Переселено

Госп.

осіб

поляків

німців

Антонінський

250

1127

249

1

Базалійський

300

1257

300

Городоцький

448

1888

448

Ізяславський (Заславський)

299

1400

299

Кам'янець-Подільський

500

2077

500

Ляховецький

500

2128

500

Орининський

270

1089

270

Полонський

450

1933

401

49

Сатанівський

500

2026

500

Смотрицький

300

1280

300

Старо-Костянтинівський

300

1365

300

Теофіпольський

499

2104

499

Чемеровецький

363

1503

363

Ярмолинецький

250

1053

250

Всього

5229

22230

5179

50

Таблиця 19

Кількість господарств, депортованих до Казахстану у вересні 1936 р.
із районів Київської області

Назва району

Переселено

Нац. склад

Госп.

осіб

поляків

німців

Баранівський

500

2515

494

96

Барашівський

570

2892

230

340

Емільчинський

1004

4919

542

462

Житомирський

300

1376

239

61

Коростенський

380

1899

243

137

Новоград-Волинський

550

2706

222

328

Червоноармійський

900

4417

203

697

По області

4204

20724

1083

2121

Підсумкові обласні дані з кількості господарств, депортованих з України до Казахстану у вересні 1936 р.

Таблиця 20

Переселено у вересні по 2 областям

9433

42954

7262

2171

Переселено у травні-червні

5567

27023

4232

1335

Всього переселено у 1936

15000

69977

11494

3506

Підсумовуючи відзначимо, що ми не претендуємо на охоплення у ній усіх переселень 1933-1936 рр. Так, залишилися поза увагою єврейські переселення по лінії Укркомзета, що продовжувалися в 1920-х рр. Про кількісні показники таких переселень свідчить лист І. Шелехеса до ЦК КП(б)У, у якому зазначається, що по цій лінії у 1935 р. переселяється 550 господарств70. Не аналізувалися результати вербовки до Єврейської Автономної області і, звичайно ж, у тексті не враховано депортації засуджених осіб. Але порайонний зріз основних переселенських кампаній зафіксовано детально і систематично. Враховуючи ту обставину, що більша частина наведених вище відомостей не публікувалася, сподіваємося, що ця стаття буде слугувати гарним матеріалом для подальших історичних досліджень, дасть поштовх до нових аргументованих роздумів на вказану тему та сприятиме виправленню наявних в історіографії суперечностей та фактологічних помилок.

Зноски

1. Див наприклад: Марочко В.І. Масове переселення колгоспників та одноосібників з Росії та Білорусії в Україну: приховування наслідків Голодомору. // Голод 1932-1933 років в Україні: причини та наслідки. -- К., 2003. -- С. 467-472.

2. Як боролися з українською мовою останні 400 років? // http://1tv.com.ua/ru/ news/2012/07/15/24127

3. Винниченко І.І. Україна 1920-1980-х: депортації, заслання, вислання. К., 1994; Єременко Т. Польська національна меншина в Україні в 20-30-ті рр. ХХ століття. -- К., 1994. -- 74 с.; Чирко Богдан. Нацмен? Значить ворог // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД- КГБ. -- 1995. -- № 1/2. -- С. 95-111; Рубльов Олександр, Репринцев Володимир. Репресії проти поляків в Україні у 30-ті роки // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. -- 1995. -- № 1/2. -- С. 116-156; Жезицький В. Масові депортації населення Поділля (друга половина 30-х рр. ХХ ст.) // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. -- 1997. -- № 1/2. -- С. 128134.

4. Twanцw M. Pierwszy narod Ukarany. Polacy w Zwi^zku Radzieckim 1921-1939. -- Warszawa, Wroclaw, 1991; Стронський Г. Злет і падіння: Польський національний район в Україні у 20-30-ті роки. -- Тернопіль, 1992; Kupczak J. Polacy na Ukrainie w latach 1921-1939. -- Wroclaw, 1994.

5. Иосиф Сталин -- Лаврентию Берии: «Их надо депортировать...»: Документы, факты, комментарии/ Вступ. ст., сост., послесл. Н. Бугай. -- М., 1992,--288 с.; «По решению Правительства Союза ССР...»: Депортация народов : документы и материалы / Сост., коммент. и предисл. Бугай Н.Ф. -- Нальчик, 2003. -- 926 с.; Сталинские депортации. 1928-1953 / Под. общ ред. акад. А.Н. Яковлева; сост. Н.Л. Поболь, П.М. Полян -- М., 2005; Бугай Н.Ф. Народы Украины в «Особой папке Сталина» // Н.Ф. Бугай; Ин-т рос. истории РАН. -- М., 2006; Дённингхаус В. В тени «Большого Брата»: Западные национальные меньшинства в СССР (1917-1938 гг.) -- М., 2011.

6. Сводная ведомость об отправлении эщелонов на Украину // Голодомор 1932-1933 років в Україні: Документи i матеріали / Ушряд. Р.Я. Пиріг. -- К., -- 2007. -- С. 993. У таблиці названа кількість переселених із Івановської до Донецької областей 3 527 господарств. Ймовірно, це описка. Якщо враховувати вказану цифру, то сума переселених господарств не співпадає із вказаною у цьому ж документі загальною кількістю. Суперечить вона і наявній в українських архівах кількості -- 3 627 господарств (усі інші цифри ідентичні). Саме остання цифра цілковито узгоджується з усіма іншими (див: ЦДАГО України. -- Ф. 1. -- Оп. 20. -- Спр. 6392. -- Арк. 207).

7. ЦДАГО України. -- Ф. 1. -- Оп. 20. -- Спр. 6583. -- Арк. 2.

8. ЦДАГО України. -- Ф. 1. -- Оп. 20. -- Спр. 6392. -- Арк. 207; ЦДАГО України. -- Ф. 1. -- Оп. 20. -- Спр. 6584. -- Арк. 15. Приміром, у першому випадку у зведенні від 29 грудня, яке є також у згаданому збірнику документів, вказується 4630 переселених до Одеської області із Білорусії господарств, а в другому, датованому 15-м січні 1934 р. -- 4472.

9. ЦДАГО України. -- Ф. 1. -- Оп. 20. -- Спр. 6584. -- Арк. 78-81.

10. Там само. -- Арк. 73.

11. Там само. -- Спр. 6585. -- Арк. 87.

12. Єфіменко Г.Г. Лиховісні 30-ті роки на Марківщині // Голод-геноцид 1933 року в Україні: історико-політологічний аналіз соціально-демографічних та морально-психологічних наслідків: Міжнар. наук.-теорет. конф., Київ, 28 листопада 1998 р.: матеріали. -- Київ-Нью-Йорк, 2000. -- С. 348-356.

13. ЦДАГО України. -- Ф. 1. -- Оп. 20. -- Спр. 6585. -- Арк. 87.

14. Єфіменко Г.Г. Лиховісні 30-ті роки на Марківщині... -- С. 353.

15. ЦДАГО України. -- Ф. 1. -- Оп. 20. -- Спр. 6618. -- Арк. 73, 78-82.

16. Постанова ВУЦВК про розформування Божедарівського, Лихівського, Михайлівського, Ново-Миколаївського, Петриківського районів та часткові зміни районних меж Дніпропетровської області //ЗЗ України. -- 1933. -- Ст. 69.

17. Ця та інша датовані листопадом 1933 р. зміни адмінподілу див: Про утворення в складі Донецької області Старобільського округу. Постанова ВУЦВК від 17 листопада 1933 року. // ЗЗ України, 1933. -- Ст. 662.

18. Про розукрупнення Старо-Каранського району Донецької області. Постанова ВУЦВК від 5 листопада 1934 р. // ЗЗ України, -- 1934. -- Ст. 271.

19. ЦДАГО України. -- Ф. 1. -- Оп. 20. -- Спр. 6392. -- Арк. 15.

20. РДАСПІ. -- Ф. 558. -- Оп. 11. -- Спр. 64. -- Арк. 39.

21. ЦДАГО України. -- Ф. 1. -- Оп. 6. -- Спр. 286. -- Арк. 3.

22. ДАЛО. -- Ф. Р-1186, о. 2. -- Спр. 21. -- Арк. 14.

23. ЦДАГО України. -- Ф. 1. -- Оп. 16. -- Спр. 24. -- Арк. 38.

24. Державний архів Луганської області. -- Ф. Р-1186. -- Оп. 2. -- Спр. 84. -- Арк. 28.

25. Справка НКВД СССР о выселении кулачества и антисоветского элемента в первой половине 1935 г. // Сталинские депортации. 1928-1953... -- С. 50.

26. Там само.

27. ЦДАГО України. -- Ф. 1. -- Оп. 20. -- Спр. 6618. -- Арк. 32.

28. Там само. -- Арк. 33-36.

29. Там само. -- Арк. 52-53.

30. Справка НКВД СССР о выселении кулачества и антисоветского элемента в первой половине 1935 г. // Сталинские депортации. 1928-1953... -- С. 50.

31. ЦДАГО України. -- Ф. 1. -- Оп. 20. -- Спр. 6618. -- Арк. 52.

32. Там само. -- Арк. 53.


Подобные документы

  • Міждержавна політика депортації як спосіб врегулювання післявоєнних питань в Радянському Союзі. Особливості здійснення переселення через характеристику настроїв поляків та українців. Описання результатів здійснюваної депортаційної міждержавної політики.

    курсовая работа [40,5 K], добавлен 20.03.2013

  • Історіографія переселенського руху з українських губерній в роки столипінської аграрної реформи. Роль українців у переселенських заходах. Місце українського селянства в імперській політиці переселення. Локалізація основних маршрутів і районів переселення.

    статья [22,1 K], добавлен 14.08.2017

  • Аналіз основних архівних джерел, що містять докази штучного походження голоду в Україні. Основні причини даного явища: колективізація селянських господарств, пограбування чи розкуркулювання українських селян, хлібозаготівлі за принципом продрозкладки.

    реферат [33,1 K], добавлен 04.12.2010

  • Причини та передумови важливості вивчення теми української міграції до Канади, ріст чисельності емігрантів на сучасному етапі. Аналіз закономірності й особливості переселення українців. Наслідки їх виїзду та оцінка можливостей повернення в Україну.

    реферат [28,5 K], добавлен 20.09.2010

  • Чотири хвилі масового переселення українців за кордон, їх особливості. Економічні та політичні причини еміграції. Українці в країнах поселення. Внесок української діаспори у становлення і розвиток Росії, її культури, науки, промисловості, війська.

    реферат [28,9 K], добавлен 14.03.2012

  • Трагедія голодоморів. Підсумки першої світової війни. Друга світова війна. Пограбування, терор, насилля, пряме знищення населення України. Депортація українців з Польщі (Лемківщини). Жертви під час переселення до СРСР і депортації.

    доклад [11,3 K], добавлен 10.04.2003

  • Юність і зрілість Михайла Грушевського. Роки викладання у Львівському ніверситеті: історик, публіцист, борець. "Історія України-Руси". Діяльність на чолі Центральної Ради. Перший Президент Української держави. Роки еміграції. Повернення в Україну.

    реферат [2,6 M], добавлен 26.11.2007

  • Роль радянської держави в змінах складу селянства в період форсованої індустріалізації та суцільної насильницької колективізації сільського господарства 1927-1933 рр. Розкуркулення і ліквідація селянських господарств як передумови голодомору 1932-1933 рр.

    реферат [26,5 K], добавлен 20.09.2010

  • Голодомор 1932-1933 років як найтрагічніша сторінка в історії українського народу, передумови та причини початку. Демографічне становище в Україні в 1932-1933 роки. Розповідь очевидця суворих подій в тогочасному селі Клішківці - Є.Ф. Багметової.

    курсовая работа [520,1 K], добавлен 25.10.2011

  • Політичне й економічне положення України у роки кризи 1980 років, з'явлення безлічі політичних організацій. Процеси перебудови у пресі, переміни у соціально-економічній та політичній сферах життя. Релігійно-конфесійні відносини в УРСР у роки перебудови.

    реферат [38,8 K], добавлен 19.12.2010

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.