Антигітлерівська коаліція та її діяльність

Але весною 1943 р. на конференції у Вашингтоні (12-25 травня) американський та англійський керівники остаточно вирішили перенести строк вторгнення у Францію на 1944 р. Разом з тим досягнута домовленість про спільні бомбардування Німеччини. Таким чином, основний упор був зроблений на проведенні наступальних операцій на Середземноморському та Тихоокеанському театрах військових дій як першочергових завданнях найближчого майбутнього.

Все це, природно, не зміцнювало союзних відношень, вело до затягування війни, до великих невиправданих жертв. І все ж існування антигітлерівської коаліції було величезним позитивним фактором у визвольній війні народів проти фашистської Німеччини та її союзників.

Зовсім іншого змісту набула проблема другого фронту у 1944 р. В умовах корінного перелому в ході війни уряди США та Англії не могли далі тягнути з його відкриттям. З січня 1944 р. починається підготовка вторгнення англо-американських військ у Північну Францію (операція «Оверлорд») і допоміжного удару в Південній Франції (операція «Енвіл»). 15 січня був створений верховний штаб союзних експедиційних військ на чолі з верховним головнокомандуючим генералом Ейзенхауером.

11 лютого Об'єднаний комітет начальників штабів видав директиву Ейзенхауеру, де визначалася головна задача союзних експедиційних сил - вторгнутись на європейський континент і спільно з іншими Об'єднаними націями здійснити операції, мета яких «завдати удару в серце Німеччини і знищити її збройні сили». Вказувалась і дата - травень 1944 р. Директива виходила з рішень Квебекської, Тегеранської та Каїрської конференцій.

Неминучість відкриття другого фронту була очевидною і для ватажків нацистської Німеччини. Ще 3 листопада 1943 р. Гітлер підписав директиву №51, в якій намічались заходи з утримання «європейської фортеці». З 1942 р. почалось створення захисних споруджень на Атлантичному узбережжі. Але всі заходи з підготовки оборони і контрударів закінчити не вдалося (наприклад, на півночі Франції намічалося встановити 50 млн. мін, до 20 травня 1944 р. було встановлено лише 4 млн.). У фашистських військ тут знаходилися групи армій «Б» під командуванням фельдмаршала Роммеля і «Г» під командуванням генерала Бласковіца. Загальне керівництво здійснював фельдмаршал Рунштедт. У складі цих військ була 61 дивізія, в тому числі 10 танкових і 1 моторизована. Але ці дивізії були недоукомплектовані, більшість солдатів було у похилому віці, частково використовувались військовополонені, оснащення військ зброєю та технікою була недостатньою. Крім того, нацистське керівництво припустило помилки у визначенні місця висадки десанту. Вони його очікували в районі протоки Па-де-Кале і просування далі в напрямку Руру. При цьому відрізалися фашистські війська в Західній Європі, крім того, це було досить близько від Британських островів, що сприяло б ефективному використанню авіації. Саме там була створена найбільш стійка оборона, там перебувало 9 дивізій (в Нормандії - лише 3).

Плани союзників же передбачали висадку через Ла-Манш в Нормандію і далі просування до німецького кордону, з'єднання з військами, які вторгнуться у Францію з півдня.

Перед вторгненням союзники мали такі сили: 4 армії (2 американських, 1 англійська і 1 канадська), у складі яких було 37 дивізій (23 піхотних, 10 бронетанкових, 4 повітрянодесантних) і 12 бригад. Але дивізії союзників були більшими за німецькі. У німців дивізія налічувала 9-10 тис. чоловік, у союзників - 14-18 тис., танкові у німців - 90-130 танків, у союзників - 260 танків. Для підтримки передбачалось також використати 1213 бойових кораблів, 4126 десантних суден та ін. - всього 6939 одиниць.

В ході підготовки здійснювались масовані бомбові удари по Німеччині, переважно по військовим об'єктам та містам.

5 червня 1944 р. починається перехід через Ла-Манш з використанням авіації, 3-х повітрянодесантних дивізій. 6 червня починається висадка десанту. Операція почалася раптово для супротивника, в результаті чого ефективного опору не було. Успішно проходило захоплення плацдармів та їх поширення: до кінця першого дня було захоплено 3 плацдарми, куди висадилися 8 дивізій та 1 бронетанкова бригада (156 тис. чоловік), але загальний плацдарм створити не вдалося, що призвело до складностей в накопиченні на узбережжі військ і техніки. Він був створений 10 червня (70 км по фронту і 8-15 км вглиб). Таким чином був відкритий другий фронт. До 20 липня тривали затяжні бої за створення стратегічного плацдарму. Темпи наступу відставали від запланованих (0,5-1,5 км на добу).

В цей же час у Німеччині були закінчені експериментальні роботи із створення «таємної зброї», почато її серійне виробництво (крилата ракета ФАУ-1 і балістична ракета ФАУ-2). 16 червня вони завдали першого масованого ракетного удару по Англії («удар відплати»). За 14 годин було випущено 294 ФАУ-1, з них 73 розірвалися в межах Великого Лондону. Після цього почалися систематичні удари ФАУ-1, які призводили до великих руйнувань, значної кількості вбитих та поранених). 8 вересня по Лондону була запущена перша ФАУ-2, після чого їх використовували проти Лондону і Антверпену (головної бази постачання союзних військ). Гітлерівське керівництво покладало великі надії на нову «диво-зброю».

Дії союзних військ поєднувались із наступом Червоної армії на Сході. Союзні армії створили тактичні плацдарми, об'єднали їх в оперативний, а потім перетворили його в стратегічний. До 20 липня в руках союзників знаходилися важливі вузли комунікацій Сен-Ло і Кан, а також великий порт Шербур.

Але і за такої переваги темпи наступу були невеликими. Лише до 1 серпня вони трохи прискорилися.

Німецькому командуванню ставало очевидним, що втримати Францію, воно не зможе. 31 липня відбулася нарада за участі Йодля та інших генералів. На ній Гітлер запропонував таємно почати розробку планів відходу з Франції. Але в той же час у наказі головнокомандуючому на Заході фельдмаршалу Клюге говорилося: «Територія повинна утримуватись з фанатичною рішучістю», тобто робилася спроба відтягнути залишення Франції. Одночасно з цим йшло створення захисних позицій на рубежі р. Сомма, Марна, відновлювалась «лінія Зігфрида».

В ході наступу союзників 6 серпня майже повністю була очищена Бретань, хоча порти Брест, Лоріан, Сен-Назер були ще в руках супротивника.

15 серпня сталася висадка американо-французьких військ на південному узбережжі Франції. Вони мали значну перевагу, тому що у Німеччини тут були невеликі сили (наприклад, у союзників було 4700 літаків, у німців - 200). Проблемою німців було і те, що їх резерви знаходились в 120-170 км від району вторгнення. Не зустрічаючи опору, вже в перші два дня союзники створили плацдарм 80 км по фронту і 30-35 км вглиб. Наступ йшов у напрямку Тулону і Марселя.

В цей час гітлерівське командування вже прийняло рішення про відхід з Франції до кордонів Німеччини. Група армій «Г» відходила на рубіж оборони від р. Сона до південної ділянки швейцарського кордону.

28 серпня був зайнятий Тулон, того ж дня - Марсель, невдовзі були звільнені Гренобль, Ліон.

В той же час союзники неодноразово надавали можливість для відходу німецьких військ, не зазнаючи великих втрат. Наприклад, сили Руху опору загородили шлях 19-й армії німців, яка відступала, але союзники не використали цей шанс. Гітлерівський генерал Циммерман через багато років писав: «Аж до сьогоднішнього дня здається дивом те, що, незважаючи на потужні атаки супротивника, 19-а армія змогла здійснити марш впродовж усієї р. Рона».

Вся Франція була охоплена масовими збройними повстаннями проти окупантів. 10 серпня почались страйки в Парижі, який Гітлер наказав безумовно утримувати. 19 серпня страйки переросли у збройне повстання. 23 серпня до міста підійшли війська союзників (в цей час майже все місто було в руках повстанців - 70 з 80 кварталів). 24 серпня союзники увійшли до міста, а наступного дня гітлерівці склали зброю.

28 серпня почався відхід з Північної Франції групи армій «Б» до західних кордонів Німеччини на «лінію Зігфрида», з півдня відходила група армій «Г». В цей момент знову виникла можливість оточення групи армій «Б» і 1-ї німецької армії групи армій «Г». Але і цю можливість союзники не використали. Той же Циммерман писав: «Достатньо було б американцям направити бронетанкові сили у південному напрямку через плато Лангр, які війська групи армій «Г», які відступали вгору долиною р. Рона, були б напевно знищені. Дивно, що супротивник цього не зробив».

Після цього метою союзників стало швидке приближення до кордонів Німеччини і захоплення Руру.

В ході наступу широким фронтом 3 вересня союзники увійшли в Брюссель, 4 вересня - в Антверпен (він також був звільнений повстанцями. Але потім знову темпи наступу почали знижуватись. В результаті потурання союзного командування гітлерівське командування подолало критичне становище на Західному фронті. Німецькі війська спокійно відійшли за лінію Зігфрида і утворили фронт оборони. Спроба з ходу прорвати лінію Зігфрида американцям не вдалася.

Головним підсумком збройних дій на Заході з червня по 12 вересня 1944 р. стало те, що німецькі війська були вигнані з Франції і більшої частини Бельгії. У фашистів і втрати були більшими, ніж у союзників (460 тис. чоловік проти 225 тис.).

Головним завданням Німеччини стало не допустити вторгнення в країну. Були здійснені термінові заходи з укріплення оборони, сформовані нові частини та з'єднання. В країні проведена тотальна мобілізація, змінена структура керівництва військами на Заході, все управління було передане в руки Рунштедта.

Але в цей час виникли розбіжності у союзників по тактичним питанням. З одного боку пропонувалася «стратегія концентрованого удару», Ейзенхауер же дотримувався «стратегії широкого фронту». Стратегія союзників на європейському театрі обговорювалася на II Квебекській конференції (11-16 вересня 1944 р.), де була досягнута угода з найважливіших стратегічних проблем. Були ухвалені пропозиції Ейзенхауера щодо наступу на всьому фронті з головним ударом на його лівому фланзі. Намічався розвиток подальших наступальних операцій в Італії з наступним просуванням на Балкани. Особливе значення приділялося тому, щоб зайняти найважливіші райони Європи до появи там радянських військ. Незабаром після конференції був затверджений остаточний план проведення подальших операцій ставкою Ейзенхауера.

17 вересня починається висадка дивізій в Голландії, одночасно з цим проходить наступ і на фронті. Початок операції був успішним. Але, проникаючи вглиб, союзники не розширяли фланги. У підсумку 22 вересня німецькі війська відрізали основні сили корпусу і повітрянодесантної армії, що наступали. Оточення ліквідувати змогли, але 28 вересня наступ зупинився.

Одним із завдань союзників було відкриття порту Антверпена, для чого треба було очистити від німецьких військ гирло р. Шельби. Це давало можливість проведення наступу в напрямку Руру. В результаті тривалих боїв це завдання було виконане до початку листопада 1944 р.

Поступово протистоячі сторони прийшли до того, що битви на Західному фронті набували все більше і більше позиційного характеру.

20 жовтня американці спробували подолати лінію Зігфрида, але не змогли цього зробити. 3-а американська армія за листопад-грудень просунулась на 72 км (темпи!!!) і підійшовши до лінії Зігфрида також зупинилась.

Таким чином, в результаті наступу осінню 1944 р. союзники в головному не виконали завдання, які стояли перед ними: німецько-фашистські війська не були розгромлені, західний кордон не був ними подоланий, Рур і Саар, як і раніше, перебували в руках супротивника. Лише на південній ділянці фронту союзники прорвались до Рейну в районі Страсбургу. Зазнавши втрат і зустрічаючи стійкий опір, союзники вимушені були припинити наступ. Відомий дослідник історії другого фронту В.М. Куліш писав: «Втрата часу не дозволила союзному командуванню використати сприятливу обстановку, яка склалася в ході літнього наступу, щоб нанести супротивнику вирішальної поразки або крайньою мірою домогтися нових стратегічних і оперативних переваг над ним, які дозволили б нанести таку поразку в найближчому майбутньому» (Кулиш В.М. История второго фронта. - М., 1971). Нерішучість, невиправдані дії в керівництві збройною боротьбою відобразились для союзників серйозним ускладненням обстановки.

В цей час під загрозою катастрофи, яка наближалася, Гітлер все частіше сподівався на розрив США, Великобританії та СРСР. У грудні 1944 р. він говорив своїм генералам: «Історія показує, що всі коаліції рано чи пізно неодмінно розпадались». Тому він хотів потужним ударом на Західному фронті примусити союзників шукати вихід з війни шляхом укладення миру з Німеччиною.

Був обраний напрямок в Арденнах. Тут союзники були слабкими, місцевість сприяла наступу - відразу за горами починалась рівнина.

Наступ готувався в умовах нестачі стратегічних резервів. 16 грудня почався наступ. Він став несподіванкою для союзників і вони не відразу зрозуміли наміри німців, вважали, що це відволікаючий удар. Положення союзників вже до 19 грудня було критичним. В перші дні теми наступу були 20-25 км, але поступово тем понизився до 5-7 км на добу. У підсумку до кінця грудня 1944 р. прорвали оборону до 80 км по фронту і до 100 км вглиб. Але, зазнавши втрат, далі наступати вони вже не могли, але і союзники не могли провести контрнаступ. В цих умовах усі надії союзників на радянсько-німецький фронт.

В 1944 р. союзниками був здійснений також наступ і в Італії. Він почався 12 травня. 4 червня союзники вступили у Рим. Але далі почалися запеклі бої і тільки до кінця року вони досягли північного краю Апеннінського півострову, після чого бойові дії в Італії призупинились до весни 1945 р.

В цілому ж відкриття другого фронту мало велике значення у справі закінчення війни в Європі і розгрому фашизму.

Размещено на Allbest.ru