Виборчі програми Ширака, Балладюра і Жоспена були багато в чому подібні, відбиваючи перевагу ліберально-консервативних настроїв, що намітилася у французькому суспільстві. Усі ці кандидати обіцяли боротися з безробіттям і інфляцією, домагатися підйому економіки, завершити процес інтеграції Західної Європи. Ніхто з них не пропонував розширити державний сектор або провести якісь соціальні реформи. Тільки кандидат компартії, її національний (генеральний) секретар Робер Ю виступав за "подолання капіталізму" і "соціалістичне, демократичне, самоврядне суспільство”.

У результаті завзятої боротьби Ширак зумів пробитися в другий тур, відставши від Жоспена, але на 2% випередивши Балладюра. В другому турі Балладюр закликав своїх виборців голосувати за Ширака, і той був обраний президентом Франції. Через півроку - 8 січня 1996 р. - на 80-му року життя помер Міттеран, що керував Францією 14 років - довше, ніж кожний з його попередників.

Зайнявши посаду президента, Ширак зосередив головні зусилля свого уряду на боротьбі з інфляцією і бюджетним дефіцитом шляхом скорочення державних витрат і соціальної допомоги. У листопаді 1995 р. призначений Шираком прем'єр-міністр, один з керівників ОПР Ален Жюппе, обнародував план ліквідації дефіциту бюджету і кас соціального страхування. Він пропонував збільшити податки, зменшити допомоги на лікування, заморозити зарплату робітників та службовців державного сектора і скасувати пенсійні пільги, якими вони користувалися. Збиткові державні підприємства (у першу чергу, залізниці) Жюппе запропонував закрити або продати в приватну власність.

План Жюппе зустрів енергійну протидію. Усі профспілки, в яких об'єднувалися робітники та службовці державного сектора, оголосили страйк, який поступово охопив переважну більшість працівників державних служб: залізничників, електриків, поштових службовців, персонал метро. До них приєдналися студенти, що вимагали збільшення кредитів на освіту і гарантій працевлаштування після закінчення навчання. У багатьох містах відбулися масові демонстрації на підтримку страйкуючих. У цілому в страйках і демонстраціях, що тривали майже місяць, взяло участь близько 2 млн. чоловік. Урядові довелося скасувати план Жюппе; його популярність стала швидко падати.

Побоюючись, що падіння популярності уряду може закінчитись поразкою правих на парламентських виборах 1998 р., Ширак вирішив провести дострокові вибори, поки праві ще не втратили довіри більшості виборців. У квітні 1997 р. Ширак розпустив Національні збори і призначив позачергові парламентські вибори. Вони відбулися в червні 1997 р. і, всупереч розрахункам Шираку, принесли перемогу соціалістам, що виступали в союзі з комуністами.

Ліві партії, що обіцяли покінчити з безробіттям, створити 700 тис. нових робочих місць і скоротити робочий день до 35 годин на тиждень, зібрали 42% голосів виборців, а ОПР і СФД - 36,2%. За соціалістів проголосувало більш 25% виборців, за комуністів - трохи менше 10%. Національний фронт, що виступав особняком, зібрав більш 15% голосів - найкращий результат в його історії. Але оскільки жодна з партій не хотіла блокуватися з ним у другому турі, у парламент пройшов лише один депутат Національного фронту. Разом з іншими лівими групами соціалісти і комуністи завоювали абсолютну більшість у парламенті.

У такій обстановці Ширак, за прикладом Міттерана, використав тактику "співіснування" і призначив прем'єр-міністром лідера Соціалістичної партії Жоспена. Правий президент почав співіснувати з лівим урядом і лівою більшістю в парламенті.

Жоспен сформував лівий уряд, що складався із соціалістів, лівих радикалів і інших лівих груп. Після 13-річної перерви до нього знову ввійшли комуністи, що одержали три міністерських портфелі з 27. Основні посади в уряді зайняли соціалісти.

Виступаючи з урядовою декларацією, Жоспен обіцяв на ділі гарантувати жінкам рівні права з чоловіками, пом'якшити законодавство проти іммігрантів, збільшити мінімум заробітної плати, здійснити перехід до 35-годинного робочого тижня. Незабаром був збільшений мінімум заробітної плати і допомога для школярів; почався перехід до 35-годинного робочого тижня.

Економічний розвиток Франції прискорилося до 3-4% у рік, інфляція зменшилася до 1% у рік. У 1997 р. обсяг промислового виробництва на 55% перевищив рівень 1974 р. і більш ніж у п'ять разів перевершив довоєнний рівень, однак масове безробіття збереглося.

24 вересня 2000 р. з ініціативи президента Шираку у Франції був проведений референдум про скорочення терміну повноваження президента із семи до п'яти років (це була пропозиція соціалістів). Референдум не викликав великого інтересу виборців - майже 70% з них не брали участь у голосуванні, поставивши рекорд неучасті у виборах.73% від числа тих, що голосували, висловилися за обмеження терміну повноважень президента п'ятьма роками, і новий закон про терміни повноважень президента набув чинності.

Поразка правих на парламентських виборах, потім у 1999 р. на виборах до Європарламенту призвели до того, що почали говорити про те, що Шираку не на кого вже обпертися. Але він підтвердив свою популярність на президентських виборах 2002 р. У той же час на виборах багатьох здивував вихід у другий тур лідера Національного фронту Ле Пена, правда там він зміг набрати тільки трохи більше 18% голосів, за Ширака голосували майже 82% виборців. Тоді ж і на парламентських виборах перемогло Об'єднання народного руху, до складу якого входять ОПР і СФД, главою уряду був призначений Ж. - П. Рафарен, із травня 2005 р. - Д. де Вільпен).

Література

7. Ардан Ф. Франция: государственная система. - М., 1994.

8. Арзаконян М.Ц. Де Голль и голлисты на пути к власти. - М., 1990.

9. Арсеньев Э.А. Франция: проблемы и политика. - М., 1978.

10. Бунин И.М. Социалисты и общественно-политическая борьба во Франции в 80-е годы. - М., 1989.

11. Виноградов В.А. Экономические преобразования во Франции накануне XXI века. - М., 1999.

12. Воронкова В.Г. Современный французский консерватизм. - К., 1990.

13. Зэлдин Т. Все о французах. - М., 1989.

14. Ибрашев Ж. Политическая концепция Ш. де Голля. - Алма-Ата, 1971.

15. История Франции: В 3-х т. / Ред. коллегия: А.З. Манфред (отв. ред. ) и др. - М., 1973. - Т.3.

16. Канинская Г.Н. Радикалы и радикализм в послевоенной Франции. - М., 1999.

17. Колосков И.А. Внешняя политика Пятой республики. - М., 1976.

18. Молчанов Н.Н. Генерал де Голль. - М., 1978.

19. Разумов Л.Н. Исторический опыт становления президентской власти во Франции в годы Пятой республики. - М., 1993.

20. Ратиани Г.М. Франция: судьба двух республик. - М., 1980.

21. Сироткин В.Г. История Франции: Пятая республика. - М., 1989.

22. Смирнов В.П. Новейшая история Франции. - М., 1979.

23. Смирнов В.П. Франция: страна, люди, традиции. - М., 1988.

24. Фадеева Т.М. Стратегия буржуазного реформизма в современной Франции. - М., 1975.

25. Чернега В.Н. Буржуазные партии в политической системе Франции. Третья - Пятая республики. - М., 1987.

Размещено на Allbest.ru