Українське питання в політиціпольського еміграційного уряду та підпілля в роки Другої Світової війни

Політика польських урядів щодо українців напередодні війни. Україна та українці у стратегії і тактиці польського еміграційного уряду та підпілля, та його реакція на загострення польсько-українських стосунків. Реалізація політики в українському питанні.

Рубрика История и исторические личности
Вид диссертация
Язык украинский
Дата добавления 21.08.2008
Размер файла 216,4 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

„а) визнання польською стороною прагнення українців до незалежності;

б) відмова Польщі від територіальних претензій до України;

в) на випадок ймовірного розпаду СРСР та виникнення незалежної української держави справа встановлення кордонів має бути відкладена на пізніший час” [152, 194-195].

Нагадаємо, що взимку 1943 р. було арештовано коменданта АК С. Ровецького та делегата уряду Я. Пекалкевича, влітку того ж року загинув В. Сікорський, подав у відставку комендант Львівської АК К. Савицький. Нове керівництво польського військового підпілля в особі Т. Коморовського (головний комендант АК) і В. Філіпковського (керівник Львівського обшару АК) були дилетантами в українському питанні, а тому ініціатива у переговорах з українцями поступово перейшла до рук цивільного підпілля. Крім того, змінилася ситуація на міжнародній арені. Західні союзники прийняли рішення про відкриття другого фронту не на Балканах, як того очікували поляки, плануючи звільнення свої територій військами союзників, а у Франції, що в свою чергу змінило розкладку сил у Центральній Європі [254, 164].

12-го жовтня 1943 року Рада з питань національностей ухвалила рішення про те, що приналежність східних земель польської держави знаходиться під небезпекою в зв'язку з новою можливою окупацією даних теренів Радянським Союзом. Також в ухвалі підкреслювалося, що існує загроза не тільки від окупантів, але й від крайніх елементів з середовища меншин [62, 2]. В зв'язку з цим перед підпіллям було поставлено завдання інтенсифікувати польсько-українські переговори з метою отримання від українців офіційної заяви, що населення, яке проживає на теренах „східних кресів”, хоче залишитися громадянами Польщі. На початку листопада 1943 року до Львова приїхав представник Делегатури уряду, щоб переконати представника ОУН до окреслення свого становища у вигляді декларації. Проте переговори не відбулися з огляду на так звані „технічні труднощі” української сторони [235, 343].

Наступна ухвала Ради з питань національностей була прийнята 15-го листопада 1943 року. В ній було визнано, що на розвиток українсько-польських стосунків суттєво впливає розвиток польсько-російських взаємин. У документі підкреслювалося, що ставлення Росії до Польщі є ворожим і незмінним протягом довгого часу, а також, що Росія виявляє претензії до мішаних, з точки зору національного складу, територій [62, 2]. Головною метою діяльності представника уряду в галузі національної політики було визначено „полегшення уряду Польщі утримання в складі польської держави її східних земель” [62, 2]. В зв'язку з поставленою метою завдання, що покладалися на представника уряду формулювалися наступним чином:

„1. В краї повинні енергійно проводитись польсько-литовські та польсько-українські переговори.

2. Метою тих переговорів мусить бути декларація організованих рухів тих народів, яка б засвідчувала що:

а) литовці прагнуть свою долю пов'язати з Польщею, а не з Росією.

б) українці, що мешкають на теренах Речіпосполитої хочуть залишитись громадянами Польщі [62, 2].

З даного документу випливає, що справа українсько-польського порозуміння та й порозуміння з іншими меншинами мала на меті використання українців у своїй боротьбі за збереження неподільності територій польської держави, а не врахування прагнень народів на самовизначення. Камінь спотикання, який заважав польській стороні знайти компроміс у своїх відносинах з українським народом як в міжвоєнний період, так і в період війни знову відіграв свою негативну роль.

27-го січня 1944 року Рада з питань національностей прийняла ухвалу, що стосувалась безпосередньо українського питання. Зокрема, у першому пункті документу зазначалося, що польський народ, який бореться за свою незалежність мусить розуміти і розуміє прагнення українців до самовизначення, а виникнення незалежної української держави в басейні Дніпра узгоджувалося б з польською рацією стану [62, 3].

В свою чергу вказувалося, що український народ у своїх прагненнях до незалежності повинен розуміти:

1. Для того щоб створити свою власну незалежну державу належить розвивати у власному суспільстві не злочинні елементи і анархію, а державотворчі цінності.

2. Українські прагнення до незалежності не повинні бути скеровані проти Польщі, бо не існує можливості виникнення сильної української держави без існування сильної Польщі.

3. Сильної польської держави не може бути без її південно-східних воєводств (Львівське, Тернопільське, Станіславське, Волинське).

4. Незалежну державу слід будувати не на теренах, мішаних з точки зору національностей, а на терені етнічному [62, 2].

Далі в документі Рада з питань національностей декларувала, що південно-східні воєводства - це терени національно мішані, на яких протягом віків поряд з поляками живуть і українці, а тому утримання їх у складі польської держави є кардинальним постулатом польської політики [62, 3].

У зв'язку з вищенаведеними аргументами у документі перераховувалися гарантії прав і свобод українців у складі майбутньої Польщі. Зокрема, гарантувалася участь у самоуправлінні на рівні гмін, повітів і воєводств, існування національної початкової та середньої школи, а також українського університету для розвитку української науки в межах польської держави, рівноправ'я української мови в публічній адміністрації та судочинстві, допущення українського населення без обмеження до служби в публічній адміністрації та у війську і економічний розвиток на рівних з поляками і справедлива участь українців у сільськогосподарській реформі [62, 3].

Фактично даний документ не відходив від пунктів, що декларували попередні заяви польського уряду та підпілля, і не вносив нового тону до справи порозуміння між українцями та поляками. Разом з тим, не слід забувати, що він демонстрував готовність до переговорів з українською стороною.

Паралельно з розробкою політики щодо української проблеми Рада з питань національностей продовжувала контакти представників Делегатури уряду та АК з ОУН. Так, 1-го грудня 1943 р. відбулися нові переговори. Початково українці пояснили, чому не відбулася зустріч, запланована на листопад 1943 р. Серед головних причин було названо репресії німців, а також протидію зі сторони УЦК, мельниківців і „бульбівців”. В ході переговорів головну провину за розпалювання конфлікту було покладено на німців. Учасники зустрічі також узгодили наступну дату переговорів. Їх було заплановано на 9-те грудня 1943 р. [152, 196-198].

На жаль, ми не маємо інформації про те, чи запланована зустріч відбулася. З огляду на лист від 21-го січня 1944 р., у якому провід ОУН(Б) пропонував знову розпочати переговорний процес з метою замирення та співпраці обох народів, слід припустити, що зустріч не відбулася, бо ОУН(Б) пропонувала завершити переговори до 10-го березня 1944 р. [188, 226].

Львівський історик Ю. Киричук стверджував, що переговори розпочалися 8-го березня 1944 р., що не відповідає істині, адже з наявних документів виходить, що розмови між поляками і українцями були фактично продовженням переговорного процесу, розпочатого ще у вересні 1943 р. Нагадаємо, що таких зустрічей відбулося три - 9-го і 18-го вересня, а також 1-го грудня 1943 р. В зв'язку зі вступом на терени Західної України військ Червоної Армії на певний період часу польсько-українські переговори були перервані, проте, як вже зазначалося після звернення проводу ОУН(Б) їх було відновлено.

8-го лютого 1944 р. відбулася нова зустріч між представниками української і польської сторони. На початку розмови поляки підтвердили, що „лист відправлено до Варшави”, проте відповідь ще не надійшла [152, 198]. Ймовірно йдеться про лист від 21-го січня 1944 р. з пропозицією розпочати переговори на офіційному рівні.

Розмови знову велися навколо проголошення українцями офіційної декларації, яка б демонструвала їхню відмову від „співпраці з більшовиками” і „визвольною Українською республікою Корнійчука”. Українці відповіли, що і так неодноразово займали таку позицію, а тому не бачать необхідності ще раз це підкреслювати, адже „всі і так знають, що нашим ворогом № 1 є більшовики” [152, 198].

В зв'язку з цим поляки запропонували обговорення трьох основних пунктів:

1. чи така декларація взагалі потрібна;

2. чи така декларація повинна бути;

3. чи з точки зору тактичної така декларація є можливою [152, 199].

Навколо вищезазначених питань виникла дискусія, бо українська сторона у відповідь на запитання про те, кого представляє їхня делегація, відповіла, що ОУН(Б). На що поляки відповіли, що потрібною є Верховна Рада, яка б представляла весь український народ, а не лише ОУН, яка є уособлює лише найбільш свідомі його елементи [152, 199].

Українська делегація погодилась з даним зауваженням, проте підкреслила, що ще не надійшов момент, щоб деконспірувати членів Ради, оскільки це може викликати хвилю арештів. Основним аргументом проти такого твердження було те, що поляки теж ризикують так само, але свою Раду національної єдності створили [152, 199]. Крім того, польська делегація підкріпила своє переконання аргументами про те, що союзники слідкують за усіма подіями, які відбуваються в краї, зважуючи усі можливі варіанти подальшого розгортання подій, а тому, брак офіційної української заяви є негативним чинником і така заява, як юридичний вираз прагнень українського народу, є просто необхідною [152, 199].

У ході переговорів було навіть окреслено, який характер має носити такий документ:

„ 1. Вираження протесту проти більшовицької пропаганди, яка представляє УРСР, як автономну державу, і вираз українських прагнень.

2. Український народ належить до західної культури, прагне зближення з Заходом і відкидає все, що йде від більшовицького Сходу.

3. Український народ хоче мати незалежну державу, зв'язану тривалими відносинами з Польщею. Такий блок усуне будь-яку напругу у майбутньому і забезпечить спокій на сході Європи”. [152, 200].

Українці погодилися з таким формулюванням майбутньої відозви. На питання поляків про терміни її появи відповіли, що за п'ять днів такий документ буде розроблено.

Наступна зустріч представників обох сторін відбулася 28-го лютого 1944 р. Її головними завданнями стало два пункти, навколо яких відбувалося обговорення. Перший - аналіз причин українсько-польського протистояння і другий - організація та засади діяльності „Комісії заспокоєння терену”, яка мала взяти на себе роботу над примиренням обох сторін [152, 201].

Українці звернули увагу польської сторони на труднощі, які стоять перед ОУН на шляху до заспокоєння населення на західноукраїнських землях. Серед них відзначалася відсутність спільної позиції в суспільстві: частина українських чинників виступала за подальшу співпрацю з німцями. Серед причин, які загострювали ситуацію, називалися також: співпраця окремих поляків з німцями - участь польських поліційних відділів у каральних експедиціях проти українців, співпраця польського населення з радянськими партизанами, страх українців перед чутками про активне озброєння польських підпільних загонів, які нібито роблять це з метою масового вбивства українського мирного населення тощо [152, 202-203].

Польська сторона висловила розуміння труднощів українців, проте підкреслила, що вихід з цієї ситуації є лише один - „швидка та енергійна діяльність”, спрямована на примирення. В зв'язку з цим поляки запропонували наступні пункти спільних дій:

„1. Розпочати обмін інформацією про здійснення вбивств і в разі потреби здійснювати спільне розслідування таких випадків.

2. Надати спільній „Комісії заспокоєння терену” повноваження здійснювати пропаганду з метою заспокоєння населення, а також право на накази про репресії щодо елементів, які продовжуватимуть здійснювати злочинні акції.

3. Здійснювати широку пропаганду, направлену на заспокоєння обох сторін на усьому терені.

4. Військове управління та репресії здійснювати, перш за все, на теренах вибраних повітів. Українська сторона обирає повіти, де має найбільший вплив (Бережани, Підгайці і т.д.), поляки - сильні польські місцевості (території Тернопільського повіту), а з цих територій акцію, направлену на припинення вбивств, розширити на усі інші терени.” Українська сторона погодилася з вищенаведеними пропозиціями, пообіцявши розглянути їх найближчим часом і отримати згоду від свого керівництва.

У ході переговорів, ось уже вкотре, поляки підняли питання про оголошення офіційної української декларації, на що отримали відповідь, що такий документ обов'язково буде, проте точна дата ще невідома [152, 203].

8-го березня 1944 р. відбулася остання зустріч з циклу польско-українських переговорів, які мали місце протягом вересня 1943 - березня 1944 рр. У ній брали участь: З. Заленьський (від Делегатури), і Г. Погоський, С. Бездек та М. Кіровський (від АК). Українську сторону представляли І. Гриньох, В. Андрієвський, М. Степаняк та, ймовірно М. Прокоп і Є. Врецьона. В ході розмови знову зверталася увага на необхідність порозуміння та припинення різанини. Польська делегація підкреслила, що „польський народ з радістю привітає виникнення української держави”, проте „хотіла б знати, що може принести подальший розвиток подій і якою буде позиція української сторони”. Українці відповіли, що в даній ситуації не бачать іншого шляху для досягнення незалежності, окрім співпраці з Польщею та опертя на її підтримку. Один з них заявив, що початково український народ орієнтувався на Німеччину, проте „швидко настало протверезіння”, яке наказало „повернути на властивий нам шлях - опертя на Польщу.” Зверталася також увага польських колег на те, що така позиція не є легкою, адже залишається низка невирішених проблем, серед яких найбільш фундаментальною є проблема кордонів, проте українська сторона „хоче і може піти на компроміс”, тому що „хочемо згоди”, адже врегулювання українсько-польських взаємин раз і на завжди поклало б край „будь-яким причинам сварки і самій сварці” [152, 204-205].

Не зважаючи на заяви про взаємну повагу та розуміння необхідності співпраці, в ході розмови не дійшло до прийняття якогось конкретного рішення. На думку одного з учасників переговорів З. Зеленьського, сторони не мали що запропонувати одна одній [276, 166; 254, 166]. Фактично далі визначення свого становища не дійшло. Проте польська сторона запросила українців до продовження переговорів в Варшаві [53, 25-27].

Паралельно Крайова політична репрезентація та офіційний уповноважений уряду Речіпосполитої підписали спільне звернення до уряду, в якому підкреслювали свою повну узгодженість з діями уряду. У зверненні підкреслювалось, що КРП, уповноважений уряду, а в їхній особі й усе польське суспільство, опираючись на свої історичні права, розуміють і поділяють його позицію щодо неподільності польських територій [39, 1].

Тим часом, у ніч з 3-го на 4-те січня 1944 р. радянські війська перейшли кордон Західної України і почали операцію по звільненню Волині. 5-го січня польський уряд видав відозву про негативне ставлення до даного факту, на що офіційна Москва відповіла, що він не має жодних прав стосовно „східних земель” [254, 334].

Польське підпілля на місцях виступило проти переговорів на тему перегляду східних кордонів. 15-го лютого 1944 року до Англії було направлено депешу, підписану спільно уповноваженим польського уряду та Радою національної єдності. В документі відзначалося, що польська сторона погоджується на запропоновані західні кордони держави, проте відмовляється розглядати їх як компенсацію відібраним східним землям. Підкреслювалося також, що поляки виступають за переговори з СРСР при обов'язковій участі у них союзників, однак підуть на переговори лише при умові поваги до суверенності Польщі з боку СРСР і категорично виступають проти будь-якого обговорення на тему зміни східного кордону. Поряд з цим підкреслювалося, що Радянський Союз не цікавить насправді зміна східних кордонів, так само як німців не цікавив Гданськ: йшлося, перш за все, про суверенність та цілісність Польщі [39, 4].

Розпочався тиск Великобританії на польський уряд, аби він погодився з кордоном, що проходитиме по лінії Керзона, проте це нічого не дало: польська сторона продовжувала стояти на своєму. Як наслідок, 22-го лютого 1944 року У. Черчілль оголосив публічну декларацію, в якій заявив, що Великобританія ніколи не гарантувала Польщі якоїсь конкретної лінії кордону на сході [254, 334].

Поляки намагались апелювати до США, які в свою чергу пообіцяли підтримку у домаганнях польської сторони на Львів та Борислав, пропонуючи тим самим компромісний варіант. Проте, коли С.Миколайчик підняв це питання на засіданні Ради міністрів, проти такого варіанту висловились міністри К. Попель, М. Сейда та Я. Квапіньський, які у справі східних кордонів послуговувалися принципом „все або нічого” [254, 335].

Згідно з рішенням Ялтинської конференції, Західна Україна була визнана територією СРСР і після цього фактично українська проблема для польського уряду на еміграції була знята. Після зайняття радянськими військами територій Західної України склались нові умови для співпраці між польським та українським підпіллям.

Слід відзначити що у боротьбі проти українського національно визвольного руху радянська влада намагалась використати поляків. З цією метою було утворено так звані „стрибки” („Истребительные батальоны”), до яких, в першу чергу, приймали поляків. Наприклад, начальник НКВС в Комарині Дрогобицького району Рябков наказав приймати до таких відділів виключно поляків [264, 69].

Під кінець 1944 року українським підпіллям було розроблено інструкції, в яких зазначалося: „ Поляки опинились в ситуації дуже подібній до нашої...Це примушує нас змінити своє ставлення до них. Виступаємо за ліквідацію конфлікту і за спільну акцію проти окупанта...Напади здійснюємо лише на тих поляків, які співпрацюють з більшовиками проти нас” [264, 69]

У лютому 1945 р. українське підпілля видало відозву, в якій пропонувало польській стороні згоду, порозуміння та співпрацю обох народів у боротьбі проти радянської влади, а вже на початку березня Р. Шухевич особисто доручив Є. Лопатинському нав'язати контакти з керівництвом АК на Закерзонні з метою переговорів про порозуміння. Перші зустрічі відбулись на початку травня в околицях Любашова. Під час переговорів було досягнуто домовленість про військову співпрацю та розподіл сфер впливу при умові офіційного схвального рішення з боку польського уряду [264, 69]. Проте з об'єктивних причин такого рішення польський уряд на еміграції прийняти не міг.

Отже, українсько-польські стосунки в період радянсько-німецької війни зазнали значної трансформації внаслідок змін як на міжнародній арені, так і на територіях Західної України. Позиція польського уряду і підпілля щодо українського питання на початковому етапі війни між СРСР та Німеччиною ще не викристалізувалася. Водночас не слід забувати, що війна між ними створила нові умови для розробки та реалізації планів польського руху опору стосовно української проблеми.

В зазначений період на бачення польським урядом та підпіллям українського питання значною мірою впливала позиція західних держав та Радянського Союзу. Головним питанням, на якому зосередив свою увагу уряд у Лондоні, було відновлення Речіпосполитої в довоєнних кордонах, що суперечило прагненням українського національно-визвольного руху.

Польський уряд розумів, що необхідною є офіційна декларація, яка б заспокоїла українців та створила умови для співпраці, проте такого документу не було видано аж до березня 1943 р., з огляду на несприятливу міжнародну ситуацію.

У період загострення двосторонніх взаємин польський уряд та підпілля почали приділяли особливу увагу українському питанню. Слід зауважити, що проблемою уряду у прийнятті рішення стосовно прагнень українців була неузгодженість поглядів різних політиків, які належали до різних політичних угруповань.

Не дивлячись на те, що польська сторона все ж прийняла ряд офіційних рішень, які стосувались української проблеми, вони по-перше, були прийняті з запізненням, по-друге, не відповідали прагненням українців, по-третє, їх прийняття викликало негативну реакцію не тільки серед українців, але й серед поляків. Ця реакція польського націоналістичного табору полягала у незадоволенні щодо їхньої „лояльності” по відношенню до українців, поміркована ж частина польських політиків бачила, що такі декларації фактично заганяють в глухий кут справу порозуміння між обома народами.

Не дивлячись на це спроби порозуміння мали місце. Українській і польській сторонам вдалось навіть досягти однакових поглядів, на окремі аспекти у взаємовідносинах, хоча не слід забувати про те, що не було прийнято жодної спільної офіційної ухвали. Переговори між обома сторонами пройшли складний шлях від просто розмов приватного характеру з метою збирання інформації до офіційних зустрічей представників.

Звернемо увагу на те, що польське військове підпілля дещо розходилося у своїх поглядах з представниками Делегатури уряду, які часто відігравали негативну роль у справі налагодження двосторонніх відносин. Таку ж роль відіграв сам уряд, який, не володіючи докладною інформацією про те, що саме відбувається в регіоні, а також узалежнюючи своє рішення від позиції союзників, зайняв вичікувальну позицію. Коли ж польсько-український конфлікт набрав обертів і став фактично безконтрольним, потрібно було приймати рішення, яке б заспокоїло та примирило сторони, чого польський уряд так і не зробив.

На кінцевому етапі війни спостерігається тенденція до налагодження співпраці. Після того, як землі Західної України були звільнені від німців радянськими військами і включені до складу СРСР на рівні підпілля на місцях було навіть досягнуто домовленості про спільні дії, проте це вже не могло вплинути на загальний перебіг подій.

ВИСНОВКИ

У результаті проведеного дослідження дисертант прийшов до наступних висновків.

Українське питання у політиці польського уряду та підпілля займало важливе місце протягом усього періоду Другої світової війни.

Остаточне утвердження авторитарного режиму у Польщі, у зв'язку із створенням проурядової партії Табору національної єдності у 1937 р., позначилося на вирішенні українського питання. Фактична відмова влади від концепцій державної асиміляції згодом вилилася у репресії та арешти українців, виселення їх з прикордонної смуги, нищення православних церков, масові звільнення з роботи, закриття українських шкіл тощо. У березні 1939 р. політика „зміцнення польськості”, пропагована ендеками, стала офіційною програмою уряду Польщі в українському питанні, що значно погіршило польсько-українські стосунки. За рахунок послаблення позицій українського населення Галичини та Західної Волині планувалося докорінне збільшення польського елементу в регіоні.

З метою забезпечення підтримки своєї політики на міжнародній арені польська сторона намагалася заручитися підтримкою фашистської Німеччини. В контексті запланованих акцій було здійснено ряд зустрічей між польськими урядовцями і представниками третього рейху, наслідком яких стало досягнення домовленості з Берліном про його невтручання у розв'язання українського питання у такий спосіб. Після цього польський уряд розпочав тотальні репресії, асиміляцію та ополячення українців на їх власних етнічних теренах.

Наслідком такої політики напередодні війни стало погіршення польсько-українських стосунків, що вміло використовували як СРСР так і Німеччина для досягнення своїх цілей, намагаючись ще більше загострити взаємовідносини між обома народами.

На початковому етапі Другої світової війни польський уряд приділяв неабияку увагу українському питанню, проте намагався використовувати українців для досягнення своїх цілей у війні - відновлення незалежності Польщі і збереження неподільності її територій до вересня 1939 р. Така позиція була неприйнятною для українського національно-визвольного руху, що в свою чергу заводило в глухий кут двосторонні взаємини. Численні звіти, опрацювання, депеші та протоколи засідань польського уряду свідчать про те, що його діячі нехтували позицією українців, розглядаючи тих, хто хотів отримати власну незалежність, як громадян Польщі, які здійснюють злочинні дії стосовно держави.

З огляду на міжнародну ситуацію представники польського руху опору тривалий час не наважувалися зайняти чіткої позиції стосовно українського питання. Уряд та його представництво в краї, з одного боку, намагалися залучити українців до участі у діяльності польських військових формувань, з іншого, звинувачували їх у співпраці з окупантами.

Протягом війни у середовищі польського руху опору було розроблено низку опрацювань, присвячених українській проблемі, проте жодне з них не задовольняло прагнень українців щодо незалежності. Усі без виключення політичні партії та угруповання стояли на позиціях неподільності територій Польщі, що ускладнювало налагодження діалогу з українським національно-визвольним рухом.

Стратегічні плани польського підпілля свідчать про те, що воно планувало здійснення діяльності, спрямованої на утримання так званих східних кресів, а також на послаблення українського національно-визвольного руху шляхом його компрометації на міжнародній арені і спрямуванням репресій окупантів в першу чергу на українців.

Негативну роль у вирішенні українського питання відіграла „кресова громадськість”, яка взагалі не сприймала тези про можливість утворення незалежної української держави. Особливо радикальне ставлення до українського питання займали представники польських шовіністичних кіл. Саме вони обіймали керівні посади у інституціях (Східній комісії та Східному бюро) при Делегатурі уряду, які займалися розробкою та реалізацією планів щодо вирішення українського питання на місцях. Їхні звіти у Лондон відігравали негативну роль у розробці політики стосовно українців і самого польського уряду.

У період загострення українсько-польських стосунків представники польського руху опору вимушені були більше уваги приділяти розв'язанню українського питання, проте наслідком такої ситуації стала поява ще більшої кількості пропозицій радикального розв'язання української проблеми. Діячі польського уряду навіть намагалися перетворити наболілу проблему у предмет торгу з СРСР, пропонуючи йому придушення українського сепаратизму в замін на територіальні поступки останнього щодо Польщі.

Не бракувало й обіцянок культурної автономії, а також підтримки виникнення незалежної української держави, але на теренах Наддніпрянської України з центром у Києві, що знову ж таки було не прийнятним для українців.

Реакцією польського руху опору на загострення українсько-польських стосунків була не лише розробка радикальних планів та закликів на кшталт „Українці за Збруч!”, але й так звані відплатні акції, здійснювані боївками, які часто були направлені не на справжніх винуватців вбивств польського населення, а на невинне українське населення, наслідком чого стали сотні спалених українських сіл і тисячі жертв, що в свою чергу ще більше загострювало двосторонні взаємини і призводило до подальшої ескалації конфлікту. Негативну роль відіграла діяльність Крайової політичної репрезентації, яка в період загострення конфлікту прийняла низку заяв, що ще більше загострювали взаємну ворожнечу.

Мали місце й спроби порозуміння між українською та польською стороною, які можна поділити на кілька етапів. Зокрема, період від від 1-го вересня 1939 р. до 22 червня 1941р. характеризується пошуком методів розв'язання української проблеми шляхом обіцянок польською стороною культурного та громадянського рівноправ'я та загальної справедливості у майбутній польській державі в замін за підтримку українцями боротьби за відновлення її незалежності і їхню участь у створенні та діяльності польського війська. Наступний етап від 22-го червня до кінця 1941р. характеризується спробами налагодити двосторонні контакти з огляду на зміни у міжнародній ситуації, зокрема вступу у війну СРСР та намаганням залучити його до створення антигітлерівської коаліції західними державами. Третій етап 1943-1944 рр. характеризується інтенсифікацією двосторонніх контактів, ініціаторами яких виступали українці, зрозумівши, що Німеччина не збирається надавати їм незалежність. У даний період польська сторона намагалася хоч якось вплинути на двосторонній конфлікт, проте з огляду на невизначеність позиції її уряду стосовно українського питання, якихось домовленостей досягти так і не вдалося. Наслідком загострення польсько-українських стосунків стала поява пропозицій радикального розв'язання українського питання шляхом примусового виселення українців за межі Польщі і досягнення домовленості про це з Радянським Союзом;

Останній, четвертий, етап у процесі спроб порозуміння між українцями і поляками мав місце на початку 1944 р. -1945 р. В цей період представники польського і українського підпілля, опинившись перед загрозою винищення радянськими органами НКВС, досягли певних домовленостей про співпрацю, проте терени Західної України вже були зайняті радянськими військами, а ОУН-УПА і АК не могли вплинути на загальний перебіг подій.

У цілому протягом Другої світової війни польський уряд так і не зміг зайняти чіткої позиції щодо українського питання, а його декларації не задовольняли прагнень української сторони. Фактично польські політики як за кордоном, так і в краї з цілого ряду вище перерахованих причин продемонстрували свою неготовність і неспроможність вирішити наболіле для обох народів питання.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

І. Архівні матеріали.

Центральний державний архів вищих оганів влади і управління України (ЦДАВОВУ).

Ф. 3833 - Крайовий провід ОУН на західноукраїнських землях.

1. Оп. 1. - Спр. 86.

2. Спр. 120.

3. Спр. 131.

4. Спр. 134.

5. Оп. 2. - Спр. 18.

6. Спр. 37.

7. Спр. 38.

Центральний державний архів громадських об'єднань України (ЦДАГОУ).

Фонд 1 - Центральний Комітет Комуністичної партії України.

8. Оп. - 22. - Спр. 75.

9. Оп. - 23. - Спр. 892.

Фонд. 62 - Український штаб партизанського руху (УШПР).

10. Оп. - 1. - Спр. 212.

11. Спр. 248.

12. Спр. 274.

13. Спр. 303.

14. Спр. 1640.

Arhiwum Akt Nowych (AAN) w Warszawie.

Dzial -Armia Krajowa (AK).

15. sygn. 203/I-1.

16. sygn. 203/I-2.

17. sygn. 203/I-6.

18. sygn. 203/І-8.

19. sygn. 203/І-13.

20. sygn. 203/І-14.

21. sygn. 203/XV-3

22. sygn. 203/XV-5

23. sygn. 203/XV-8.

24. sygn. 203/XV-9.

25. sygn. 203/ XV-12.

26. sygn. 203/XV-41.

27. sygn. 203/XV-45.

28. sygn. 203/XV-46.

29. sygn. 203/XV-51.

Dzial - Ambasada RP w Londynie.

30. sygn. 1486.

31. sygn. 1646.

32. sygn. 1653.

33. sygn. 1654.

34. sygn. 1856.

35. sygn.1508.

36. sygn.1612.

37. sygn.1647.

Dzial - Delegstura Rzadu RP na Kraj (DRRP).

38. sygn. 202/I-8.

39. sygn. 202/I-8

40. sygn. 202/I-11.

41. sygn. 202/I-15.

42. sygn. 202/I-36.

43. sygn. 202/II-6.

44. sygn. 202/II-36.

45. sygn. 202/II-49.

46. sygn. 202/II-50.

47. sygn. 202/II-51.

48. sygn. 202/II-53.

49. sygn. 202/II-70.

50. sygn. 202/III-10.

51. sygn. 202/III-53.

52. sygn. 202/III-129.

53. sygn. 202/III-130.

54. sygn. 202/III-134. - t.1.

55. sygn. 202/III-134. - t.2.

56. sygn. 202/III-197.

57. sygn. 202/III-198.

58. sygn. 202/III-199.

59. sygn. 202/III-200.

60. sygn. 202/III-202.

61. sygn. 202/III-203.

62. sygn. 202/XVI-1.

63. sygn. 202/XXIV-2.

Dzial - Ministerstwo Spraw Wewnetrznych (MSW).

64. sygn. 1108.

Dzial - Ministerstwo Wyznania Religijnego i Opieki Spolecznej (MWRiOP).

65. sygn. 350.

Dzial - Prezydium Rady Ministrow (PRM).

66. sygn. 148-264.

Archiwum Zaklad Historii Ruchu Ludowego (AZHRL) w Warszawie.

Dzial - Materialy S. Kota.

67. sygn. 89.

68. sygn. 90.

69. sygn. 97.

70. sygn. 98.

71. sygn. 204

72. sygn. 394.

73. sygn. 396.

74. sygn. 402.

75. sygn. 403.

76. sygn. 406.

77. sygn. 407.

78. sygn. 408.

79. sygn. 409.

80. sygn. 410.

ІІ. Преса.

81. Biuletyn Wewnetrzny. - 25 pazdziernika, 1942. - № 19.

82. Biuletyn Wewnetrzny. - 3 listopada, 1942. - № 20.

83. Biuletyn Wewnetrzno-polityczny. - 2 lutego, 1943. - № 2.

84. Glos polsko-ukrainski. - styczen, 1944. - № 1.

85. Nasze Ziemie Wschodnie. - luty, 1943. - № 1.

86. Nasze Ziemie Wschodnie. - marzec, 1943. - № 2.

87. Nasze Ziemie Wschodnie. - kwiecen-maj, 1943. - № 3.

88. Nasze Ziemie Wschodnie. - czerwiec-lipiec, 1943. - № 4.

89. Nasze Ziemie Wschodnie. - sierpien-wrzesien-pazdziernik, 1943. - № 5.

90. Nasze Ziemie Wschodnie. - listopad-grudzien, 1943. - № 6.

91. Nasze Ziemie Wschodnie. - styczen-marzec, 1944. - № 7.

92. Nasze Ziemie Wschodnie. - kwiecien-czerwiec, 1944. - № 8.

93. Nasze Ziemie Wschodnie. - lipec, 1944. - № 9.

94. Nowe Drogi. - maj, 1943. - № 12.

95. Nowe Drogi. - marzec, 1944. - b.n.

96. Nowe Drogi. - kwiecien, 1944. - b.n.

97. Rzeczpospolita Polska. - 6 sierpnia, 1941. - № 9-10.

98. Rzeczpospolita Polska. - 20 sierpnia, 1941. - № 11.

99. Rzeczpospolita Polska. - 31 marca, 1942. - № 5 (25).

100. Rzeczpospolita Polska. - 11 marca, 1943. - № 4-5 (56).

101. Rzeczpospolita Polska. - 28 marca, 1943. - № 6 (57).

102. Rzeczpospolita Polska. - 25 maja, 1943. - № 9 (60).

103. Rzeczpospolita Polska. - 21 czerwca, 1943. - № 10 (61).

104. Rzeczpospolita Polska. - 9 sierpnia, 1943. - № 14 (65).

105. Rzeczpospolita Polska. - 30 sierpnia, 1943. - № 15 (66).

106. Rzeczpospolita Polska. - 15 stycznia, 1944. - № 1 (73).

107. Rzeczpospolita Polska. - 6 marca, 1944. - № 3 (75).

108. Rzeczpospolita Polska. - marzec, 1944. - Numer specialny.

109. Ziemie Wschodnie Rzeczypospolitej. - maj, 1942. - № 2.

110. Ziemie Wschodnie Rzeczypospolitej. - czerwiec, 1942. - № 3.

111. Ziemie Wschodnie Rzeczypospolitej. - lipiec, 1942. - № 4.

112. Ziemie Wschodnie Rzeczypospolitej. - wrzesien, 1942. - № 5.

113. Ziemie Wschodnie Rzeczypospolitej. - pazdziernik, 1942. - № 7.

114. Ziemie Wschodnie Rzeczypospolitej. - listopad, 1942. - № 8.

115. Ziemie Wschodnie Rzeczypospolitej. - grudzien, 1942. - № 9.

116. Ziemie Wschodnie Rzeczypospolitej. - luty, 1943. - № 11.

117. Ziemie Wschodnie Rzeczypospolitej. - marzec, 1943. - № 12.

118. Ziemie Wschodnie Rzeczypospolitej. - kwiecien, 1942. - № 13.

119. Ziemie Wschodnie Rzeczypospolitej. - maj, 1943. - № 14.

ІІІ. Мемуарна література.

120. Бульба-Боровець Т. Армія без держави. Спогади. - Київ; Торонто; Нью-Йорк, 1996. - 272 с.

121. Жулинський М. Поминаймо в скорботі, але не в гніві. Українсько-польський конфлікт на Волині 1943-1944 рр. Луцьк: Видавництво „Волинська обласна друкарня”, 2003. 44 с.

122. Климковский Е. Я был адъютантом генерала Андерса. М.: Изд-во Московского энергетического института, 1991. 288 с.

123. Книш З. В Яскині лева: українець у польському підпіллі / на підставі записів і матеріалів Тадея Гордона. Торонто: Срібна Сурма, 1976. 127 с.

124. Спогади українців про польсько-український конфлікт на Волині // Незалежний культурологічний часопис / Волинь 1943. Боротьба за землю. - Львів, 2003. № 28. С. 145-195.

125. Anders W. Bez ostatniego rodzaju: Wspomnienia z lat 1939-1946. Lublin: Test, 1996. 540 s.

126. Kirkor S. Rozmowy polsko-sowieckie w 1944 roku // Zeszyty historyczne. Paryz, 1972. Z. 22. S. 41-64.

127. Kot S. Listy z Rosji do gen. Sikorskiego. Londyn: Jutro Polski, 1955. 577 s.

128. Kot S. Rozmowy z Kremlem. Londyn: Jutro Poski, 1959. 336 s.

129. Raczynski E. W sojuszniczym Londynie: Dziennik ambasadora Edwarda Raczynskiego 1939-1945. Londyn: Nakladem Instytutu Polskiego i Muzeum im. gen. Sikorskiego, 1974. 450 s.

IV. Опубліковані джерела.

130. Документы и материалы по истории советско-польских отношений (1939-1943) / под ред. С. Фалькович, Э. Басинского. М.: Наука, 1973. 509 с.

131. Корчак- Городиський О. Замість вигадок. Українська проблематика в західних політико-дипломатичних джерелах: документи, рецензії, спогади. Івано-Франківськ, 1994. 198 с.

132. Корчак-Городиський О. Україніка в польсько-радянських дипломатичних переговорах. // Самостійна Україна. 1995. Ч. 4. С. 58-71.

133. Літопис Української Повстанської Армії. Волинь і Полісся.-Торонто: Літопис УПА, 1976. Т. 1. 255 с.

134. Літопис Української Повстанської Армії.-Торонто. Волинь і Полісся: Літопис УПА, 1977. Т. 2. 256 с.

135. Літопис Української Повстанської Армії. Волинь і Полісся. Торонто: Літопис УПА, 1984. Т. 5. 309 с.

136. Мудрий В. За нормалізацію польсько-українських відносин: промова голови Української Парламентської Репрезентації посла В. Мудрого. Львів: Видання Спілки „Діло”, 1936. 16 с.

137. Сергійчук В. ОУН-УПА в роки війни. Нові документи і матеріали. К.: Дніпро, 1996. 496 с.

138. Сергійчук В. Поляки на Волині у роки Другої світової війни. Документи з українських архівів і польські публікації. К.: Українська видавнича спілка, 2003. 576 с.

139. Сергійчук В. Трагедія українців Польщі. Тернопіль: Книжково-Журнальне Видавництво „Тернопіль”, 1997. 440 с.

140. Сивіцький М. Історія польсько-українських конфліктів. - К.: Вид-во ім. О. Теліги, 2005. - Т. 1. - 360 с.

141. Сивіцький М. Історія польсько-українських конфліктів. - К.: Вид-во ім. О. Теліги, 2005. - Т. 2. - 344 с.

142. Царук Я. Трагедія волинських сіл 1943-1944 рр. Українські та польські жертви збройного протистояння. Володимир-Волинський район. - Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України, 2003. - 189 с.

143. Antypolska akcja nacjonalistow ukrainskich w Malopolsce Wschodniej w swietle dokumentow Rady Glownej Opiekunczej 1943-1944 / Wstep i opracowanie L. Kulinska, A. Rolinski. Krakow: Fundacja Centrum Dokumentacji Czynu Niepodleglosciowego, 2003. T. 1. 528 s.

144. Archiwum Adama Bienia. Akta narodowosciowe (1942-1944) / Оpr. A. Rolinski. Krakow: Wyd-wo Biblioteki Jagielonskiej s Ksiegarni Akademickiej, 2001. 606 s.

145. Armia Krajowa w dokumentach 1939-1945. T. 1: wrzesien 1939 - czerwiec 1941. Wroclaw; Warszawa; Krakow: Zaklad Narodowy imienia Ossolinskich Wydawnictwo, 1990. 584 s.

146. Armia Krajowa w dokumentach 1939-1945. T. 2: czerwiec 1941 - kwiecien 1943. Wroclaw; Warszawa; Krakow: Zaklad Narodowy imienia Ossolinskich Wydawnictwo, 1990. 554 s.

147. Armia Krajowa w dokumentach 1939-1945. T. 3: kwiecien 1933 - lipiec 1944. Wroclaw; Warszawa; Krakow: Zaklad Narodowy imienia Ossolinskich Wydawnictwo, 1990. 627 s.

148. Armia Krajowa w dokumentach 1939-1945. T. 4: lipiec - pazdziernik 1944. Wroclaw; Warszawa; Krakow: Zaklad Narodowy imienia Ossolinskich Wydawnictwo, 1991. 470 s.

149. Armia Krajowa w dokumentach 1939-1945. T. 5: pazdziernik 1944 - lipiec 1945. Wroclaw; Warszawa; Krakow: Zaklad Narodowy imienia Ossolinskich Wydawnictwo, 1991. 534 s.

150. Armia Krajowa w dokumentach 1939-1945. T. 6: Uzupelnienia. Wroclaw; Warszawa; Krakow: Zaklad Narodowy imienia Ossolinskich Wydawnictwo, 1991. 524 s.

151. Kulinska L. Dzieje Komitetu Ziem Wschodnich na tle losow ludnosci polskich Kresow w latach 1943-1947. Krakow: ABRYS, 2002. T.I. 547 s.

152. Kulinska L. Dzieje Komitetu Ziem Wschodnich na tle losow ludnosci polskich Kresow w latach 1943-1947. Krakow: ABRYS, 2002. T.II. 1060 s.

153. Misilo E. Kwestia ukrainska w polityce polskiego Rzadu i podziemia w latach 1939-1944. Dokumenty // Zustriczi. 1990. № 3-4. S. 169-169.

154. Polska w latach 1937-1945 w swietle dokumentow. Gliwice: Wydawnictwo Politechniki Slaskiej, 1996. 607 s.

155. Prawdziwa historia Polakow. Ilustrowane wypisy zrodlowe 1939-1945 / oprac. D. Baliszewski, A. Kunert. Warszawa: RYTM, 1999. T. 1 (1939-1942). 830 s.

156. Prawdziwa historia Polakow. Ilustrowane wypisy zrodlowe 1939-1945 / oprac. D. Baliszewski, A. Kunert. Warszawa: RYTM, 1999. T. 2 (1943-1944). 919 s.

157. Prawdziwa historia Polakow. Ilustrowane wypisy zrodlowe 1939-1945 / oprac. D. Baliszewski, A. Kunert. Warszawa: RYTM, 2000. T. 3 (1944-1945) . 916 s.

158. Protokoly z posiedzen Rady Ministrow Rzeczypospolitej Polskiej. Krakow, 1994. T. I (pazdziernik 1939- czerwiec 1940). 349 s.

159. Protokoly z posiedzen Rady Ministrow Rzeczypospolitej Polskiej. Krakow, 1995. T. II (czerwiec 1940 - czerwiec 1941). 418 s.

160. Protokoly z posiedzen Rady Ministrow Rzeczypospolitej Polskiej. Krakow, 1996. T. III (czerwiec-grudzien 1941). 374 s.

161. Protokoly z posiedzen Rady Ministrow Rzeczypospolitej Polskiej. Krakow, 1998. T. IV (grudzien 1941- sierpien 1942). 349 s.

162. Protokoly z posiedzen Rady Ministrow Rzeczypospolitej Polskiej. Krakow, 2001. T. V (wrzesien 1942- lipiec 1943). 548 s.

163. Protokoly z posiedzen Rady Ministrow Rzeczypospolitej Polskiej. Krakow, 1994. T. VI (lipiec 1943- kwiecien 1944). 662 s.

164. Siemaszko W., Siemaszko E. Ludobujstwo dokonane przez nacjonalistow ukrainskich na ludnosci polskiej Wolynia 1939-1945. Warszawa: Wydawnictwo von borowiecky, 2000. T. I-II. 1436 s.

165. Siwicki M. Dzieje konfliktow polsko-ukrainskich. Warszawa: Tyrsa, 1992. T.I. 317 s.

166. Siwicki M.Dzieje konfliktow polsko-ukrainskich. Warszawa: Tyrsa, 1992. T.II. 334 s.

167. Siwicki M.Dzieje konfliktow polsko-ukrainskich. Warszawa: Tyrsa, 1992. T.III. 440 s.

168. Sprawa Polska w czasie drugiej wojny swiatowej na arenie miedzynarodowej: zbiur dokumentow. Warszawa: Polski Instytut Spraw Miedzynarodowych, 1965. 837 s.

169. Uklad Sikorsi-Majski: wybor dokumentow. Warszawa: PIW, 1990. 279 s.

170. Wizje Polski: programy polityczne lat wojny i okupacji (1939-1944) / Wstep, wybor i opracowanie Kazimierz Przybysz. Warszawa, 1992. 429 s.

V. Монографії, статті, брошури.

171. Айненкель А. Політика Польщі щодо українців у міжвоєнний період.- Волинь 1943. Боротьба за землю // Незалежний культурологічний часопис. - Львів, 2003. № 28. С. 57-76.

172. Бонусяк В. Конфлікт на Волині і Делегатура Речіпосполитої на край. // У пошуках правди Зб. Матеріалів між. нар. наук. конф. „Українсько-польський конфлікт на Волині в роки Другої світової війни”, Луцьк, 20-23 травня 2003 р. / Упоряди. В.К. Баран, М.М. Кучерепа, М.В. Моклиця, В.І. Гребенюк. Луцьк: РВВ „Вежа” Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2003. С. 422-432.

173. Борчук С. Українське питання в політиці Польського еміграційного уряду в Лондоні. // Міжнародний Науковий Конгрес “Українська історична наука на порозі XXI століття”. Чернівці, 16-18 травня 2000 р. Доповіді та повідомлення / Українське історичне товариство, Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича. Відповідальні редактори: Л. Винар, Ю. Макар. Чернівці: Рута, 2001. Т.2. С. 294-299.

174. Верига В. Дорогами Другої світової війни: легенди про участь українців у здушуванні варшавського повстання в 1944 р. та про Українську Дивізію „Галичина”.- б.м.: Канадське Наукове Товариство ім. Шевченка, 1998. Ч.21. 304 с.

175. Гайдай О., Хаварівський Б., Ханас В. Предтеча. Тернопіль: Підручники & посібники, 2000. 112 с.

176. Гайдай О., Хаварівський Б., Ханас В. Хто пожав „Бурю”? Армія Крайова на Тернопіллі 1941-1945 рр. Тернопіль, 1996. 157 с.

177. Гунчак Т. Поляки і українці під час Другої світової війни. Волинь 1943. Боротьба за землю // Незалежний культурологічний часопис. - Львів, 2003. № 28. С. 172-179.

178. Гунчак Т. Поляки й українці під час Другої світової війни. // У пошуках правди Зб. Матеріалів між. нар. наук. конф. „Українсько-польський конфлікт на Волині в роки Другої світової війни”, Луцьк, 20-23 травня 2003 р. / Упоряди. В.К. Баран, М.М. Кучерепа, М.В. Моклиця, В.І. Гребенюк. Луцьк: РВВ „Вежа” Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2003. С. 144-152.

179. Евсеев И. Сотрудничество Украинской ССР и Польской Народной Республіки (1944-1960). К.: Изд-во АН Украинской ССР, 1962. 367 с.

180. Зашкільняк Л. Позиція польського еміграційного уряду щодо польсько-українського конфлікту на Волині в 1942-1943 рр. // У пошуках правди Зб. Матеріалів між. нар. наук. конф. „Українсько-польський конфлікт на Волині в роки Другої світової війни”, Луцьк, 20-23 травня 2003 р. / Упоряди. В.К. Баран, М.М. Кучерепа, М.В. Моклиця, В.І. Гребенюк. Луцьк: РВВ „Вежа” Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2003. С. 406-422.

181. Зашкільняк Л. Українське питання в політиці польського уряду та підпілля в 1939-1945 роках // Волинь і Холмщина 1938-1947 рр.: польсько-українське протистояння та його відлуння. Дослідження, документи, спогади / Голова редакційної колегії Ярослав Ісаєвич. Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України, 2003. 813 с.

182. Ільюшин І. ОУН-УПА і українське питання в роки Другої світової війни: в світлі польських документів. К.: Інститут історії України НАН України, 2000. 198 с.

183. Ільюшин І. Польське підпілля на території Західної України у роки Другої світової війни. // Незалежний культурологічний часопис / Волинь 1943. Боротьба за землю. - Львів, 2003. № 28. С. 152-171.

184. Ільюшин І. Польське підпілля на території Західної України у роки Другої світової війни // Україна-Польща: важкі питання. Матеріали ІІ міжнародного семінару істориків „Українсько-польські відносини в 1918-1947 роках”, Варшава, 22-24 травня 1997 р. / Світовий союз воїнів Армії Крайової; Об'єднання українців у Польщі. Варшава: Тирса, 1998. T.1-2. - С. 154-172.

185. Ільюшин І. Протистояння УПА і АК (Армії Крайової) в роки Другої світової війни: на тлі діяльності польського підпілля в Західній Україні. К.: Інститут історії України НАН України, 2001. 289 с.

186. Ільюшин І. Роль і місце поляків в антиукраїнських акціях на Волині в 1943-1944 рр. // У пошуках правди Зб. Матеріалів між. нар. наук. конф. „Українсько-польський конфлікт на Волині в роки Другої світової війни”, Луцьк, 20-23 травня 2003 р. / Упоряди. В.К. Баран, М.М. Кучерепа, М.В. Моклиця, В.І. Гребенюк. Луцьк: РВВ „Вежа” Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2003. С. 300-313.

187. Ісаєвич Я. Про книгу В. і Е. Сємашків. // Волинь і Холмщина 1938-1947 рр.: польсько-українське протистояння та його відлуння. Дослідження, документи, спогади / Голова редакційної колегії Ярослав Ісаєвич. Львів: Інститут українознавства ім. І . Крип'якевича НАН України, 2003. - С. 375-390.

188. Киричук Ю. Спроби співробітництва польських та українських національно-патріотичних угруповань у 1939-1945 рр. // Наукові записки Національного університету “Острозька академія”: історичні науки. - Острог: Національний університет “Острозька академія”, 2003. - Вип. 3. - С. 222-229.

189. Козловський І. Встановлення українсько-польського кордону 1941-1951 рр. Львів: Каменяр, 1998. 223 с.

190. Комар В. Українське питання в політиці Польщі (1935-1939) // Авто реф. На здобуття наук. Ступеня канд. іст. наук. - Чернівці, 1998. - 16 c.

191. Косик В. Україна і Німеччина у Другій світовій війні. Париж; Нью-Йорк; Львів, 1993. 700 с.

192. Макарчук С. Цивільне населення Волині і Галичини у розрахунках і діях різних військово-політичних структур років Другої світової війни. // У пошуках правди Зб. Матеріалів між. нар. наук. конф. „Українсько-польський конфлікт на Волині в роки Другої світової війни”, Луцьк, 20-23 травня 2003 р. / Упоряди. В.К. Баран, М.М. Кучерепа, М.В. Моклиця, В.І. Гребенюк. Луцьк: РВВ „Вежа” Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2003. С. 225-261.

193. Мірчук П. Українська повстанська армія (1942-1952). Репринтне відтворення Мюнхенського видання 1953 р. Львів: Львівська обласна рада Товариства української мови ім. Т. Шевченка, 1991. 319 с.

194. Мотика Г. Антипольська акція ОУН.-УПА. Волинь 1943. Боротьба за землю // Незалежний культурологічний часопис. - Львів, 2003. № 28. С. 31-47.

195. Мотика Г. Польська реакція на дії УПА. Волинь 1943. Боротьба за землю // Незалежний культурологічний часопис. - Львів, 2003. № 28. С. 48-56.

196. Парсаданова В. Формирование национального фронта в Польще (1944-1946). Москва: Наука, 1972. 270 с.

197. Парсаданова В. Советско-польские отношения в годы Великой Отечественной войны (1941-1945). Москва: Наука, 1982. 279 с.

198. Польське підпілля (1939-1941): від Волині до Покуття. / Наук. ред. Є Тухольський, Ю. Шаповал. -Варшава; Київ, 2004. - Т. 3. - Ч. 1-2.- 1448 с.

199. Поляки і українці між двома тоталітарними системами (1942-1945) / Наук. ред. Г. Мотика, Ю. Шаповал. - Варшава; Київ, 2005. - Т. 4. - Ч. 1-2. - 1515 с.

200. Протоколи узгоджень і розбіжностей, прийняті на міжнародних наукових семінарах “Українсько-польські відносини в роки Другої світової війни” // Науковий вісник Волинського державного університету ім. Лесі Українки. Історичні науки. - 2001. № 11.

201. Русначенко А. Народ збурений. Національно-визвольний рух в Україні й національні рухи в Білорусії, Литві, Латвії, Естонії у 1940-1950-х роках. К., 2002. 519 с.

202. Русначенко А. Польсько-українське протистояння в роки Другої світової війни // Сучасність. 2001. № 10. С. 89-112.

203. Русначенко А. Польсько-українське протистояння в роки Другої світової війни // Сучасність. 2001. № 11. С. 94-104.

204. Русначенко А. Розумом і серцем. Українська суспільно-політична думка 1940-1980-х років. К., 1999. 324 с.

205. Сергійчук В. Польсько-українське протистояння на Волині в роки Другої світової війни: причини, перебіг і наслідки. // У пошуках правди Зб. Матеріалів між. нар. наук. конф. „Українсько-польський конфлікт на Волині в роки Другої світової війни”, Луцьк, 20-23 травня 2003 р. / Упоряди. В.К. Баран, М.М. Кучерепа, М.В. Моклиця, В.І. Гребенюк. Луцьк: РВВ „Вежа” Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2003. С. 162-192.

206. Сивіцький М. Польсько-український конфлікт 1943-1944 рр. // Україна-Польща: історична спадщина і суспільна свідомість. К.: Либідь, 1993. С. 241-248.

207. Сивіцький М. Польсько-український конфлікт 1943-1944 // Календар-альманах „Новий шлях”. 1993. С. 114-121.

208. Сливка Ю. Українсько-польське протистояння періоду Другої світової війни: витоки та наслідки. Львів: Інститут українознавства ім. Івана Крип'якевича НАН України, 2003. 52 с.

209. Сливка Ю. УПА й українсько-польське протистояння. // У пошуках правди Зб. Матеріалів між. нар. наук. конф. „Українсько-польський конфлікт на Волині в роки Другої світової війни”, Луцьк, 20-23 травня 2003 р. / Упоряди. В.К. Баран, М.М. Кучерепа, М.В. Моклиця, В.І. Гребенюк. Луцьк: РВВ „Вежа” Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2003. С. 261-282.


Подобные документы

  • Особливості партизанськогой руху на півночі Хмельниччини в роки Другої світової війни. Боротьба народного підпілля в центрі області. Характеристика Руху антифашистського опору на півдні. Діяльність підрозділів ОУН-УПА на території Хмельницької області.

    курсовая работа [32,3 K], добавлен 23.10.2009

  • Загострення відносин між провідними державами світу напередодні другої світової війни. Етапи окупації України угорськими військами, стан Закарпаття в перший період військових дій. Пакт Ріббентропа – Молотова і подальша доля західноукраїнських земель.

    контрольная работа [45,3 K], добавлен 25.03.2010

  • Загострення блокового протистояння як особливість, що характеризує розвиток світових міжнародних геополітичних відносин по завершенні Другої світової війни. Дослідження політики Д. Ейзенхауера щодо питання українського народу в Радянському Союзі.

    статья [19,5 K], добавлен 11.09.2017

  • Політика царського уряду в українському питанні другої половини XIX ст. Наслідки революції та громадянської війни. М. Драгоманов і українське національне відродження як підготовка і збирання сил до боротьби за незалежність, за українську державність.

    реферат [16,0 K], добавлен 27.03.2011

  • Початок Другої світової війни, шлях українського народу від початку війни до визволення від фашистських загарбників, причини, характер та періодизація війни. Окупація українських земель, партизанська боротьба, діяльність ОУН і УПА, визволення України.

    контрольная работа [39,1 K], добавлен 01.08.2010

  • Криворіжжя на початковому етапі війни. Окупаційний період. Оборона. Евакуація. Діяльність радянського підпілля. Партизанські загони на теренах Криворіжжя. Діяльність українського націоналістичного підпілля. звільнення та відбудова Кривого Рогу.

    научная работа [50,7 K], добавлен 06.09.2008

  • Дослідження історії фашистської окупації Рівненщини. Відродження національно-культурного життя. Характеристика діяльності українських громадсько-культурних органів, яка допомагала зорганізувати українське життя в Рівному та повіті. Радянське підпілля.

    творческая работа [26,7 K], добавлен 08.06.2012

  • Польща як перша країна на шляху агресії гітлерівської Німеччини. Реакція польського народу, яка вилилась в рух опору, основні форми боротьби в початковий період окупації. Діяльність польського національно-визвольного руху під час війни. Ціна перемоги.

    курсовая работа [35,0 K], добавлен 20.09.2010

  • Виникнення Першої світової війни. Причини, характер та учасники війни. Воєнні дії 1914-16 рр.. Нездатность царського уряду подолати політичну й економічну кризу. Масові страйки. Лютнева революція в Росії. Тимчасовий комітет. Ліворадикальне підпілля.

    реферат [20,4 K], добавлен 16.10.2008

  • Невиправдані втрати серед добровольців під час американо-іспанської війни - фактор, що вплинув на курс уряду США на формування професійного війська в роки першої світової війни. Причини антивоєнних настроїв в американському суспільстві у 1917 році.

    статья [22,6 K], добавлен 11.09.2017

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.