Йосип Сліпий - голова Української підпільної церкви
Становлення особи Йосипа Сліпого. Родинне виховання, шкільні роки. Духовні і наукові студії Йосипа Сліпого, його призначення ректором семінарії і академії. Праця на благо Церкви і народу. Спадщина Йосипа Сліпого, наукова та культурна діяльність.
| Рубрика | История и исторические личности |
| Вид | научная работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 17.01.2011 |
| Размер файла | 153,6 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Чи не найважчим з усього в'язничного життя Кир Йосифа, тай будь - якого арештанта були етапи - перевезення в'язнів з місця на місце. Бо в камері чи в таборі був хоч і жахливий, але розпорядок, до якого людина звикала. Під час етапування цей розпорядок збивався і арештований не знав, що йому принесе завтрашній день. Тобто до всіх труднощів, яких було не мало, додавалася не визначеність, що сильно пригнічувала людину.
Ну а що до труднощів, то радянська каральна система створювала їх чимало. Обшукавши тих, кого відправляли по етапу, видавали їм на дорогу пайку чорного хліба і оселедець. Після такої їжі в'язні дуже терпіли від спраги, бо воду давали лише зранку і ввечері. Умов у вагонах, що перевозили в'язнів, - “зек вагонах" не було жодних. Через те в дорозі багато нещасних помирало, або терпіли від важких недуг.
Не обминула така частка і Йосифа Сліпого. Під час етапування з Києва через Москву до Новосибірська Митрополит захворів на дизентерію. Тому в табір у Маріїнську, де мав відбувати покарання, він прибув з високою температурою і з запаленням легень. І.Хома, Йосиф Сліпий, стор.31
Та незважаючи на важкий стан хворого, його, за наказом начальника табору, виписали із стаціонару і помістили в один з найгірших бараків.
На протязі всього перебування Митрополита в таборах, можна помітити, що за ним пильно слідкувала адміністрація, яка як могла погіршувала і без того нелегкі умови перебування Йосифа Сліпого. Треба думати що таке відбувалося за наказом з гори. Тому нічим іншим, як Божим Провидінням треба вважати те, що вже немолодий чоловік, яким був Йосиф Сліпий, перебув ці довгі 18 років ув'язнення. Він кілька разів дуже важко хворів, перебуваючи майже при смерті, відбував часті і тривалі етапи, потерпав від знущань кримінальних злочинців, але кожного разу приходила якась допомога і підтримка. Якісь зовсім незнайомі люди ділилися з ним убогими табірними харчами, часом Митрополита брали під свою опіку молоді українські хлопці, колишні воїни УПА, оберігаючи його від “урків”. І.Хома, Шляхами каторги Блаженнішого Йосифа Сліпого, стор.6 Цей перший етап перебування Блаженнійшого у таборах (1946-1953) характерний тим, що є мало даних про життя Кир Йосифа. Каральна система хотіла знищити і забути людину, що не приймала її умов, з усіма наслідками які з цього виходили. Скільки терпінь міститься у коротеньких словах Блаженнійшого, який на допиті сказав про ці 7 років: “Після того, як я був засуджений весною 1946р. військовим трибуналом військ МВС до 8 років позбавлення волі, термін покарання я спочатку до осені 1947р. відбував у Сиблазі МВС СРСР в Маріїнську Кемеровської області. Восени 1947 року мене перевезли етапом для відбування терміну покарання на станцію Печора, в Печерлаг МВС СРСР, а восени 1948…мене знову перевели етапом на станцію Потьма, Мордовської АРСР, де у виправно - трудовому таборі я знаходився до весни 1953р., тобто до закінчення строку мого покарання” О. Мишанич, Митрополит Йосиф Сліпий перед “судом” КГБ, стор.18.
Ці роки відірвали Митрополита Йосифа від праці. Але навіть у важких табірних умовах він знаходив можливість відправляти Служби Божі. Як подає у своїх споминах Франц Гробауер, що відбував покарання із Блаженнійшим, він для того використовував родзинки, що передавали в передачах. І.Хома, Шляхами каторги Блаженнішого Йосифа Сліпого, стор.13 Він також виконував душ пастирську працю для спасіння своїх вірних, яких радянська система у великих кількостях нагнала до таборів.
Але Митрополит Сліпий завжди був свідомий того, що він глава УГКЦ. За неї він був згоден віддати своє життя. Тому коли в 1953р. закінчився термін його перебування в таборі і умови дещо покращилися, знову можна зауважити відновлення старань Блаженнішого для легалізації своєї Церкви. Бо навіть після закінчення 8 річного терміну влада не відпускала його з поля зору. Його в березні 1953р. повідомили, що після відбуття покарання він буде направлений до Маклаковського дому інвалідів у Єнісейський район Красноярського краю. Але натомість Патріарха Йосифа повезли до Москви.
Радянське керівництво після смерті 5 березня 1953р. “вождя всього прогресивного людства" Й. Сталіна, вирішило дещо поміняти “стиль гри”. Треба було пристосовуватися до післявоєнних змін у світі. Це спонукало до пошуків засобів які могли дещо ушляхетнити комуністичну систему в очах світу. Одним з таких засобів було вибрано Католицьку Церкву. В Кремлі надіялися, що через Митрополита Йосифа їм вдасться налагодити відносини з Ватиканом. Для того його було привезено в Москву на переговори, під час яких представник Кремля генерал Жуков запитав: “Чи не могли б Ви нам допомогти унормувати відносини з Ватиканом? ” І.Хома, Другий період каторги Патріарха Йосифа, Богословія 1992р. стор.69
Блаженніший вхопився за таку можливість в надії покращити стан Католицької Церкви, яка зазнавала переслідування. На прохання генерала Жукова Кир Йосиф почав писати нарис історії нашої Церкви. Він отримав дозвіл працювати у бібліотеці в Москві, почав збирати матеріали для написання цієї праці.
Та з усуненням Л. Берії від влади переговори було припинено, а Митрополита відправлено назад у Сибір - у Маклаковський дім інвалідів. Умови перебування тут були дещо кращі і він навіть зміг організувати відправи Служб Божих для кількох десятків осіб. Правда це не залишилося поза увагою радянських органів, які пізніше долучили цей “злочин" до звинувачення Блаженнішого під час другого засуду.
В Маклаково Кир Йосиф, опираючись на зібрані матеріали, продовжував писати нарис історії Української Церкви. Це також пізніше послужило доказом неблагонадійності і підривної діяльності а написану працю долучили до справи. Крім того у 1954р. Блаженніший послав з Маклаково два послання: на Різдво і на Великий Піст. Переписувані від руки, вони дійшли на Захід.
Дбаючи за вірних на рідних землях Патріарх Йосиф написав ще одне послання: “Заблудшим священикам во Христі мир! ” В цьому посланні він звертався до колишніх греко - католицьких священиків, що підписалися на православ'я. Патріарх закликав цих священиків повернутися до своєї рідної Церкви, нагадував про небесну кару про відступство.
Ці послання були спрямовані на те, щоб підтримати вірних, допомогти вистояти проти валу атеїстичної пропаганди. Використовуючи послаблення режиму у Маклаково Сліпий починає гуртувати біля себе духовенство. Так о. Іллю Блавацького було назначено адміністратором на Центральний Сибір. Адміністратором на Східний Сибір було призначено о. Степана Ратича.
Така активна діяльність була помічена органами держбезпеки і 19 червня 1958р. Блаженнішого знову арештували і розпочали слідство, яке тривало цілий рік. Суд над ним відбувся 15-17 червня 1959р. І.Хома, Другий період каторги Патріарха Йосифа, Богословія 1992р. стор.78
Після суду Митрополита знову відправили до таборів, що у величезній кількості розкинулися у безмежних просторах Радянського Союзу. Причиною такої жорстокості, хоч про неї офіційна влада, що тримала в ув'язненні Митрополита не говорила, була його непохитність і непіддатливість на всі облудні пропозиції. Вибравши терпіння і переслідування Блаженнійший залишився вірний своїй Церкві, Апостольському Престолу.
Про цю героїчну людину не забували в Римі. Так з нагоди 40-річчя священства Папа ПійХІІ написав привітального листа до Кир Йосифа, називаючи його “достойним братом”. І.Хома, Йосиф Сліпий, стор.40
Не останню роль відіграв Апостольський Престіл у визволенні Патріарха Йосифа з неволі, бо хоч і Верховна Рада СРСР на пропозицію Микити Хрущова вирішила звільнити 1963р. Блаженнішого, та коли його було викликано до управління табору, де зачитали постанову про звільнення, урядовці повідомили, що його звільняють, “щоб зробити послугу Івану ХХІІІ”. М.Рудницька, Невидимі стигмати, стор.117
Розділ III. Спадщина Йосипа Сліпого
3.1 Пасторальна праця
Доля митрополита Йосипа Сліпого склалася так, що на протязі майже двох десятків років він, перебуваючи в ув'язненні, був усунутий від управління своєю Церквою. Звичайно, під час заслання він, як Глава Української Греко-Католицької Церкви, видавав пастирські листи, проводив роботу для зміцнення своєї Церкви, зокрема, назначав адміністраторів, а 4 лютого 1963 року Мартирологія українських церков. Під редакцією О.Зінкевича. Т.2, ст.103. по дорозі з Сибіру до Риму висвятив у готелі в Москві о. Василя Величковського на єпископа - щоб він міг на місці опікуватися Католицькою Церквою. Але цього, звичайно, було мало для того, щоб відродити зруйновану більшовиками Церкву.
З визволенням Блаженнішого він отримав більше можливостей для того, щоб рятувати ситуацію. Хоч завжди треба мати на увазі, що Кир Йосип Сліпий, перебуваючи за межами своєї рідної землі міг зробити лише частину того, що він зробив би, перебуваючи в осідку Києво-Галицьких митрополитів.
Та навіть те, що вже немолодий Митрополит Сліпий встиг зробити вражає. Після 18-річної ізоляції він швидко зорієнтувався в новій ситуації, яка була в світі. Це був час протистояння між Сходом і Заходом - демократичні країни і "держави народної демократії", очолювані комуністами, перебували в стані "холодної війни". Щоб забезпечити собі добрий імідж, комуністи старалися одягнутися в одежу “демократів”. Після смерті Сталіна дещо пом'якшилося політичне життя у СРСР, а "відлига", що почалася за М. Хрущова, дезорієнтувала деяку частину сил Заходу, які надіялися, що Радянський Союз змінився і що з часом повернеться до принципів демократії, до загальнолюдських принципів життя. Були такі сили і в Церкві. В 1958 році після смерті папи Пія XII, якого комуністи і їх прихильники вважали "реакціоністом" і "ворогом прогресивних сил" "Патріархат", серпень 1977, ст.16. трон св. Петра обійняв новий папа Іван XXIII, який, бажаючи, щоб Церква йшла в ногу з часом, почав проводити політику "Аджорнаменто" - "осучаснення", "ущоденнення" Вселенської Церкви. Такий крок був наслідком щирого бажання змін на краще, кроком до того, щоб Церква була виразницею всіх потреб своїх вірних, була їх матір'ю і вчителькою. Коментуючи таке бажання папи Івана XXIII, вже після смерті, його секретар о. Лоріс Каповілля сказав, що Папа "рішився на нову політику після довгих молитов і медитацій, але, - як сказав о. Каповілля, - Іван XXIII мав сумніви, чи його "східна політика" не є "ілюзією", але боявся перервати контакти з Москвою, що їх могло дати йому в руки саме "провидіння". "Патріархат", серпень 1977, ст.16. Ми бачимо, що збоку Папи був щирий пошук змін на краще і тому Ватикан почав так звану "остполітік" - політику не критики і ворожнечі з комуністичною Москвою, а пошуки взаємопорозуміння. В якості спостерігачів були запрошені на II Ватиканський Собор представників Московської патріархії, папа приймав різних московських достойників у Римі, навіть приймав на приватній аудієнції 7 березня 1963 року зятя Хрущова - Олексія Аджубея, головного редактора газети "Известия" і його дружину Раду, дочку М. Хрущова. М.Рудницька. Невидимі стигмати, ст.152.
Ці та інші поступки комуністам мали за мету завоювати довіру своїх опонентів і спонукати їх до переговорів для того, щоб, як говорив один з архітекторів "східної політики", архієпископ Касаролі "Якщо нам буде дана можливість вести нашу "східну політику"., то Росія стане християнською, а може католицькою". "Патріархат", серпень 1977, ст.16.
Та любий добрий задум і справу можна звести нанівець, коли братися за неї нещиро і підступно. А саме так підступно хотіли використати поступки Ватикану комуністи. Керуючись намірами зовсім не благородними, вони використовували любу можливість, щоб повернути справу для своєї користі, тобто маючи на меті не зближення зі всім світом, а розповсюдження своєї ідеології, те саме, що робили Ленін і Сталін, тільки надавши цьому більш приємнішого вигляду.
Проти таких поступок Москві боровся Блаженніший Кир Йосип. Він за 18 років перебування в руках комуністів мав змогу вивчити їх настрої і добре розумів, що така постава комуністів, коли вони вдають захисників людської гідності є облудною. Сліпий знав справжню позицію комуністів, які організували в Львові псевдосинод в 1946 році, а в новіших часах залишаються такими ж самими войовничими атеїстами. По всьому Радянському Союзі було надзвичайно важко виконати шлюбний обряд в присутності священика та 2-ох свідків, згідно з церковним законом, а переслідування Церкви проводилося швидко. Я.Пелікан. Ісповідник віри між Сходом і Заходом, ст.213. Сліпий застерігав Папу щодо такої постави супроти комуністів і щосили боровся за права своєї Церкви, щоб вона не стала розмінною монетою у пошуках зближення з Москвою. "Історія не знає більшої несправедливості від тієї, що її заподіяно українському народові, Церкві", Там же, ст.213. - сказав він усьому Папському Синодові Єпископів в 1971 році. З такою послідовністю він діяв протягом довгого часу: до папи Івана XXIII писав з нагоди "Pacem in terris", що світ і надалі залишається поділений на два табори - з Богом і проти Бога". Й.Сліпий. Твори. Т.12, ст.69. Наступника Івана XXIII, папу Павла VI він благав спрямувати "спеціальне послання до всіх його вірних українських дітей", Я.Пелікан. Ісповідник віри між Сходом і Заходом, ст.214. які терпіли за віру. І поновив це прохання Папі Івану Павлу II не приносити Україну в жертву при пошуках контактів з Москвою: "Nihil de nobis sine nobis" Й.Сліпий. Твори. Т.14, ст.257. (Нічого про нас без нас).
Митрополита Сліпого не можна звинуватити у тому, що він був вороже наставлений до Риму, чи підважував злуку Східної і Західних Церков. Бо за ці переконання він терпів гоніння і не відрікся їх. Кир Йосип мав власне бачення розвитку як Української Церкви, так і інших Східних Церков. І така точка зору цілком не суперечить еклезіологічній моделі Вселенської Церкви. Бо Східні Церкви, як і одна з них - Українська Католицька Церква від самих початків містили поняття "помісності", тобто Східні Церкви повинні бути в злуці з Вселенським Архієреєм, але не через навернення, чи зміну обряду, а через збереження тих глибоких давніх традицій, які вони набули на протязі років. При цьому треба уникати двох крайніх полюсів - уніатства, як "накидання" західних традицій, так і втрати Вселенськості Церкви, її автокефалізацію, яка виражалася у вигляді різних схизм як на Заході, коли Церква зближалася не з народом, а з державою і настає момент, що церковне мислення починає керуватися політичними категоріями. Відпадаючи від вселенськості Церква заперечує свій Божий характер, нидіє, політизується, національно-визвольні гасла заступають їй сотеріологічні. М.Бендик. Помісність Української Греко-Католицької Церкви та її бачення Патріархом Йосипа Сліпого, ст.16.
Кир Йосип Сліпий на XXX конгресі організації "Церква в потребі" якраз перерахував сім основних ознак Помісної Церкви: власний обряд, власна мова, богослов'я, яке має специфічні для кожного народу особливості, Літургія і літургійне святкування цілого року, власна духовність і власне церковне право. Й.Сліпий. Твори. Т.14, ст.274.
Нові підходи і трактування відносин між церквами Сходу і Заходу і багато інших питань було розглянуто на II Ватиканському Соборі, учасником якого був і Кир Йосип Сліпий. Цей Собор став найголовнішим в історії Церкви не лише XX століття, а й на тривалий час в майбутньому. Як сказав папа Іван XXIII, що розпочав його роботу, головним завданням Собору було відчинити навстіж вікна Церкви, пристосувавши її діяльність до обставин та потреб сучасності і таким чином через її внутрішнє ставлення і водночас поворот до її праджерел - до Святого Письма і старохристиянської традиції, підготовити єдність Церкви. М.Рудницька. Невидимі стигмати, ст.256.
Патріарх Йосип Сліпий, що повернувся з неволі, зміг взяти участь у другій сесії Собору, яка відбувалася з 29 вересня по 4 грудня 1963 року в храмі Святого Петра. За час роботи Собору він двічі виступав з промовою (11 жовтня та 12 листопада) і 29 листопада служив Святу Літургію для учасників Собору.
В своїй промові 11 жовтня, коли обговорювали проект документу "Про Церкву" він вперше на такому високому зібранні висловив тезу про надання нашій Церкві патріархату: "Ми пропонуємо, щоб Києво-Галицьку митрополію піднести до гідності патріархату". Там же, ст.260.
Про те, що така могутня позиція Кир Йосипа Сліпого не була якимось видом екстремізму, говорить те, що в декреті про Католицькі Східні Церкви, який було прийнято на 3-ій сесії Собору, в п.11 сказано:". патріархальна інституція в Східних Церквах є традиційною формою управи. " Документи II Ватиканського Собору, ст.177. Митрополит Сліпий обґрунтовує це питання, покликаючись на давню історичну традицію, в своєму "Заповіті": "Київські митрополити, хоч не носили патріаршого титулу, управляли Церквою наче патріархи, користуючись патріаршими правами по взору інших Східних Церков. Вони були свідомі, що патріархат Церкви - це видимий знак зрілості і самобутності намісної Церкви та могутній чинник в церковному і народному житті". Завіщання Блаженнішого Патріарха Йосипа, ст.8.
Патріарх Йосип якраз і хотів розбудити свідомість людей, підняти їх у стані зневіри. По приїзді до Риму він всі сили кладе для того, щоб якнайширше заявити про свою Церкву. Він відвідує різні зібрання, відвідує своїх вірних, знайомиться з роботою монаших згромаджень, семінарій, поширюючи по всьому світі відомості про "мовчазну Церкву", Твори патріарха Йосипа, Т.13, ст.116. над долею якої він вболівав всією душею: "Треба мати кам'яне серце або бути циніком, щоб не зворушитися на вид однієї великої руїни". М.Рудницька. Невидимі стигмати, ст.208.
Блаженніший також виділив чи не найголовнішу причину всіх негараздів в нашій Церкві, яку треба усунути - брак єдності: "Не тільки брак єдності в Церкві, але й брак єдності в єпархії, у співжитті і проповіді". Там же, ст.210.
Тому митрополит почав із зміцнення дисципліни всередині у Церкві: 23 грудня 1963 року Апостольський Престіл видав постанову, якою підтверджено право митрополита на титул і владу Верховного Архиєпископа. Ця постанова базувалася на двох попередніх документах, виданих Ватиканом: на буллі папи Климента VIII з 1596 року, яка гарантувала київським митрополитам верховну владу в Церкві, між іншим право творити і ліквідовувати єпархії, призначати й усувати єпископів, засновувати постійний синод і очолювати його, переглядати і видавати літургічні книги; другий документ - булла Пія VII з 1807 року, дана з приводу відновлення Галицької митрополії, за якою галицьким митрополитам, як спадкоємцям київських, належать по закону ті самі повноваження, що їх мав київський митрополит в часах укладання унії з Римом.
Це рішення мало важливе значення як для Української Католицької Церкви (вона отримала канонічно-церковне оформлення у самобутніх і автономних формах), так і для всіх українців католиків, яким надавалося широке національне самоуправління в церковній галузі). Митрополит Сліпий став одним і найвищим зверхником, якому почали безпосередньо підлягати всі частини Церкви, всі єпархії, розкидані по світі, а не, як раніше, коли вони підлягали Апостольському Престолу. Тепер наша Церква перетворювалася в одну єдність з своєю богословською, духовною та культурною спадщиною.
Маючи владу Верховного Архиєпископа, Кир Йосип Сліпий почав що два роки скликати Синоди українських владик у діаспорі. Завдяки Синоду, Сліпий, митрополит на вигнанні, без території, міг виконувати владу в усій українській діаспорі. Коли він ще був в Сибірських таборах, то цей орган, який тоді мав назву "Конференція українських владик" очолював у 1958 та 1962 роках митрополит Максим Германюк з Вінніпегу. Митрополит Йосип Сліпий домігся перейменування латинської назви "конференція" на звичайну для Східних Церков назву "Синод", що силою свого авторитету потвердив папа Іван Павло II, який 24 березня 1980 року сам скликав Синод українських владик.
Велику турботу Блаженніший проявляв по відношенню до осіб, посвячених Богові - монахів і монахинь, бо бачив велику користь у тому, що існують місця, де безперервно славлять Бога. "В старих часах, - згадував він, говорячи про Україну, - кожне місце, фактично кожне містечко, може й кожне більше село, мало монастир, або принаймні групу прочан. Було б великим щастям для наших поселень, коли б у кожній єпархії міг розвинутись принаймні один монастир Чину Студитів". Й.Сліпий. Твори. Т.9, ст.313.
В такій прихильності до оо. Студитів видно продовження лінії свого попередника, Слуги Божого Митрополита Андрея, який з огляду на велику працю для блага Церкви і для народу культивував студитське чернецтво на Україні, побудував для них монастир коло Львова. Тому приблизно через місяць після свого приїзду до Риму митрополит Йосип Сліпий написав прохання, що було б корисно і потрібно заснувати тут монастир оо. Студитів. Такий монастир було засновано і затверджено в жовтні 1965 року. Я.Пелікан. Ісповідник віри між Сходом і Заходом, ст.219.
Хотілося б ще звернути увагу на пастирські поїздки Патріарха до багатьох розкиданих по світі місць, де жила українська діаспора. Він відвідував Канаду, Америку, Колумбію, Венесуелу, Перу, Аргентину, Парагвай, Бразілію, Австралію, Нову Зеландію, Німеччину, Іспанію, Португалію, Англію, Францію, Австрію, Індію і Мальту та скрізь". подорож Блаженнішого Верховного Архиєпископа, Кардинала Кир Йосипа Сліпого викликала великі зрушення так серед українських громад, як і серед мешканців країн українського поселення". О.Вітошинська. Подорожі Блаженнішого Кир Йосипа, VII 1968 - 1970 рр., ст.7.
Ці та інші дії патріарха Йосипа Сліпого були спрямовані до того, щоб об'єднати свою Церкву, згуртувати свій народ, розсіяний по цілому світі.
Блаженніший мав своє бачення, як згуртувати розпорошену націю. Тим об'єднуючим чинником, навколо якого б збиралися наші люди на поселеннях, мала би бути наука.
3.2 Наукова діяльність
Древні римляни говорили: "Veritas et amor scientiae unit dispersos" - “Істина і любов науки збирає в розсіянні сущих”. Цей вислів знаходиться на фасаді Українського Католицького Університету в Римі.
Це гасло було програмою діяльності Блаженнішого на протязі життя. Він розумів те велике значення для зростання культури народу, яке може дати наука. Але розумів також, що лише рідна наука зможе стати тим освітнім потенціалом, навколо якого зберуться всі національні сили: "Без своїх рідних вогнищ науки, без університетів та академій годі було дотримати кроку розвиткові знання і науки в інших європейських країнах. Щоправда знання можна було здобувати на чужих високих школах, але це знання опиралось на чужих зразках, воно було відірване від наших рідних, східнохристянських українських традицій, нашої рідної, від початків християнства на Русі-Україні плеканої власної філософічної і богословської мислі. Це набуте в чужих осередках знання, доступне лише для невеликої кількості, давало, щоправда, високу освіту, але йому бракувало власної душі. Таку власну душу могла народити і виплекати тільки рідна школа, й оновити душу самої Церкви і зробити її спроможною виконати своє євангельське післанництво. " Й.Сліпий. Твори. Т.1. Рим 1968, ст.9.
Це спонукало Йосипа Сліпого працювати для розбудови рідної освіти, на чолі якої стояла Богословська Академія. Блаженніший мріяв перетворити Академію на Університет і лише через політичні причини польська влада не дозволила відкрити у Львові в міжвоєнному часі Український Університет, бо науковий рівень очолюваної о. - ректором Йосипом Академії відповідав загальносвітовим стандартам:". наші студенти на основі праці. в Академії могли легко одержати докторат у польському, німецькому і російському університетах". Я.Пелікан. Ісповідник віри між Сходом і Заходом, ст.156.
Але налагоджений в Львівській Богословській Академії навчальний процес перервався 2-ою Світовою війною і більшовицькою окупацією. Це не було дивиною, бо в СРСР культивувалася неосвіченість. Як сам він переконався на власному досвіді, зіткнувшись з носіями реакційної культури, які переважно були". безбожники, без моральних засад, деколи мало образовані. " О.Іван Хома. Йосип Сліпий. Отець та ісповідник Української Католицької Церкви, ст.28. А важкі роки ув'язнення не заставили Йосипа Сліпого змінити свої переконання і відмовитись від мрії створити Український Університет. Бо цього бажав ще Слуга Божий Митрополит Андрей.
Тому відразу, як митрополита Йосипа звільнено, він почав здійснювати свої плани. Він хотів розвивати свою науку, яка б гуртувала навколо себе багатьох вигнанців, які змушені були покинути рідну землю і, заробляючи на прожиття, працювати для розбудови всіх, крім рідного народу. Для цього потрібно було організувати вищий навчальний заклад,". бо якщо ми не створимо нашого власного наукового осередку, то ми ніколи не досягнемо певного становища в нашій власній філософській та богословський науці". Я.Пелікан. Ісповідник віри між Сходом і Заходом, ст.168.
Таким власним науковим осередком мав стати Український Католицький Університет імені святого Климента папи (УКУ), який було засновано грамотою від 8 грудня 1963 року. Долаючи внутрішній і зовнішній спротив, патріарх неухильно прямував до розбудови нового закладу, діючи в дусі постанов II Ватиканського Собору, який в декларації "Про християнське виховання" (п.11 "Богословські факультети") говорить: "Священний Собор дуже поручає, щоб розвивати Католицькі Університети та факультети, відповідно розміщені в різних сторонах світу, й так, щоб визначалися вони не числом учнів, але старанням про науку; доступ до них нехай буде легкий для учнів, що подають кращі надії, хоча й вони бідніші, а передовсім для тих, що походять з нових націй". Документи II Ватиканського Собору, ст.300.
Новий Університет був витвором Блаженнішого Йосипа Сліпого. Так як колись Петро Могила творив свою Академію, так Сліпий по цеглинці будував новий заклад: він збирав матеріальні резерви, формував викладацький корпус. Частина професорів викладала до війни в Львівській Богословській Академії, а після приходу більшовиків подалася на Захід. Внутрішній розпорядок Українського Католицького Університету підлягав правилам, які на основі досвіду різних навчальних закладів, а перш за все - Львівської Богословської Академії, які уклав Кир Йосип Сліпий.
В Львівській Академії вдалося організувати лише факультет богословії і філософії, а Український Католицький Університет додав до них інші факультети, так що через 10 років існування, в 1973 році, подано п'ять факультетів:
1. факультет богословії;
2. факультет філософії і гуманітарних наук;
3. факультет математики і природничих наук;
4. факультет права і суспільних наук;
5. факультет медицини.
При Університеті організована бібліотека, яка містить рідкісні видання і має близько 50000 томів, а також організовано Блаженнішим музей, який розміщено в 52 кімнатах Арихиєпископського двору. П.Сениця. Світильник істини. Т.3, ст.265.
Така велика турбота про розвиток науки була наслідком життєвої постави самого патріарха Йосипа Сліпого. Згідно зі словами Святого Письма: "Пізнайте правду і правда визволить вас" він все життя присвятив для пошуку правди, прищеплюючи цю любов до правди, до науки своїм численним вихованцям.
Для розвитку науки, особливо богословії, яка була в XX столітті дещо забута, Сліпим було організовано Богословське Наукове Товариство, члени якого (а ними могли бути як духовні, так і світські богослови) працювали у чотирьох секціях: канонічне право і історія, Біблії, філософії, догматиці, практичній богословії. В часі більшовицької окупації БНТ продовжило свою роботу в Римі.
Сам Сліпий був непересічним богословом. Здобув два докторати (в Інсбруці і в Римі). Він не боявся розглядати таке контраверсійне питання, яке викликало багато суперечок в Церкві, як походження Святого Духа. Пояснюючи це питання, доказував, що східна формула "від Отця через Сина" не є противна західній формулі. Й.Сліпий. Твори. Т.1. Рим 1968, ст.9, 11-12. В цьому він прагнув до замирення і єдності між християнами Заходу й Сходу.
Це було його переконання, він говорив, що". праця для церковного з'єднання для кожного богослова з'єднаної з Римським Апостольским Престолом Східної Церкви є чимось зобов'язуючим, навіть можна сказати, своєрідним життєвим післанництвом". П.Сениця. Світильник істини. Т.1, ст.191. Тому він підтримував унійні ініціативи митрополита Шептицького, який започаткував в 1907 році унійні конгреси у Велеграді, що відбувалися що два роки. Йосип Сліпий брав участь у цих конгресах: у 1922 році перший раз був присутній у Велеграді. Він із доповіддю не виступав, але брав участь у дискусіях. На наступному конгресі в 1924 році виголосив доповідь на тему: "Вплив томізму на Сході", а на наступних конгресах - "Про сакраментальну теологію Східних Церков" і про "Кирило-Мефодіївський культ на Україні". П.Сениця. Світильник істини Т. 1, ст.181.
З благословення митрополита Шептицького о. д-р Сліпий організував в 1936 році у Львові унійний з'їзд, присвячений 300-літтю київського митрополита Вельямина Рутського. Цей з'їзд мав на меті поглибити екуменічні студії та посилити екуменічну працю серед українського католицького духовенства. Там же, Т.3, ст.193. Йосип Сліпий виступав на цьому з'їзді з доповіддю на тему: Погляд на з'єдинені та нез'єдинені Церкви Сходу і догматичні різниці між ними". Ця доповідь, як і вся унійна праця Йосипа Сліпого базувалася на глибоких студіях і на любові Сходу та східної церковної традиції. Ці знання і любов до традиції Сходу о. ректор Сліпий старався прищепити своїм вихованцям. Він писав також праці, які б служили для виховання молодих богословів. Починаючи з 1926 року, коли вийшла книжка "Христос моя сила" (молитовник для вихованців) Сліпий продовжував видавати твори "Аскетичної бібліотеки".
Дбаючи за виховання католицького священства, Блаженніший старався навчати майбутніх священиків цінувати прекрасне, розумітися у творах мистецтва. Він мав своєрідну програму естетичного виховання студентів.
3.3 Культурна діяльність
Йосип Сліпий добре розумів, як мистецтво ушляхетнює душу народу, підносить його до вершин духу. І тому він старався піднести культурний рівень свого народу. Це він робив через естетичне виховання своїх студентів, які в майбутньому в ролі духовних провідників провадили б культурну роботу між своїми вірними.
Для цього Блаженніший Кир Йосип Сліпий використовував різні засоби. Так, при Львівській Богословській Академії було відкрито музей, який мав по-новому відкрити перед молодими людьми перлини рідного народного мистецтва, розповісти про давню історію батьківщини. При заснуванні музею о. ректор так пояснював його потребу: "Роблено заміти, що наше духовенство не цінить належно історичних і мистецьких творів. Заміт правдивий, але не вповні слушний, бо так само можна його звернути до цілого громадянства. Звідки ж мали священики навчитись розуміння та зберігання старовини, коли їх цього не вчили. Тому введено в Академії виклади з мистецтва і археології (професори І. Свєнціцький, В. Залозецький, Я. Пастернак) та влаштовано відвідання музеїв". Пам'яті Патріарха. Під редакцією Івана Музички, ст.62.
Після звільнення з неволі Блаженніший Кир Йосип Сліпий також організував музей і в Римі. Він особисто займався поповненням колекції під час своїх подорожей до різних частин світу. Перебуваючи в 1970 році в Іспанії, він дізнався, що в містечку Монсерат в монастирі Венедиктинців є старовинна греко-слов'янська плащаниця. Блаженніший відвідав цей монастир. Брати, зворушені приїздом такого відомого гостя та його любов'ю до пам'яток християнської старовини, подарували йому цю плащаницю, не захотівши брати за цю пам'ятку грошей. Ольга Вітошинська. Подорожі Блаженнішого Кир Йосипа. VII 1968 - 1970 рр, ст.76.
А відвідуючи Святу Землю, митрополит був вражений одягом місцевих дітей, який ніби прийшов до нас з часів Нового Завіту й громад перших християн: "Мою увагу звернула перед усім ноша дітей: на раменах коптят були вишивки старовинних зразків, які знаходяться ще в музеї у Ліоні. Хоч як уже були подерті, я мав велику охоту їх купити і привезти до музею, і коли подорожував через Тиверіаду, то згадував: передусім тут є гарні збанки на воду, із яких я один купив для музею". О.Сидор. Блаженніший Йосип і мистецтво, ст.25. Музейні колекції швидко поповнювалися і в 1976 році музей мав два відділи: природничий і мистецький, які розміщалися в 53 кімнатах і нараховували 10000 експонатів. П.Сениця. Світильник істини. Т.2, ст.265.
Любов до прекрасного успадкував у дитинстві від матері, що будучи простою жінкою, вміла цінувати красу навколо себе, захоплюватися нею і славити Бога, який це створив. Цю любов до прекрасного Блаженніший проніс через усе своє життя. Цікаво, порівнюючи його життя до війни, коли він займав посаду о. ректора і після звільнення з неволі, побачити спільні риси. Так було з музеєм, так було з бібліотекою, що організував на чужині Блаженніший, так було з побудовою в Римі величавого Собору Святої Софії.
Будучи ще ректором Академії, о. Сліпий організував побудову каплички для семінаристів. Прикрашав цю капличку художник Петро Холодний. П.Сениця. Світильник істини. Т.1, ст.427. Оздоблення цієї каплички було виконано на замовлення о. ректора у візантійському стилі. Колишній студент Богословської Академії Василь Ленцик пригадує, як о. Сліпий розповідав, що зображено на іконах, допомагав заглибитись у зміст Святого Письма і Східної духовності. Пам'яті Патріарха. Під редакцією Івана Музички, ст.55.
Йосип Сліпий мріяв створити у Львові український культурний центр. Для цього він хотів купити якийсь будинок, де могли б розміститися різні українські установи. А ще хотів побудувати нову церкву у Львові, де можна було б ховати визначних церковних діячів та мирян. Для цього він зібрав 15000 доларів, як на ті часи дуже велика сума. І лише початок 2-ої Світової війни перекреслив ці плани. П.Сениця. Світильник істини. Т.2, ст.78.
Але коли настав сприятливий час, патріарх Йосип Сліпий втілив свій задум у реальність. Як він і мріяв, побудував церкву. Цей храм Святої Софії став ніби увінчанням українського культурного центру в Римі. Церкву 28 вересня 1969 року посвятив папа Павло VI. Церква, побудована у візантійському стилі, вражає всіх як своїм зовнішнім видом, так і надзвичайно мистецько виконаним внутрішнім оздобленням, зробленим у техніці мозаїки.
В цій прекрасній церкві прощався Блаженніший Кир Йосип Сліпий з усіма вірними, скінчивши свій земний шлях. Він помер 7 вересня 1984 року. З приводу цього у Ватикані був оголошений 40-денний траур. Проститися з покійним патріархом прийшов папа Іван Павло II, який високо цінував Блаженнішого, а по смерті порівняв його мученицьке життя з Христовими муками. Патріарх Йосип Сліпий. Під редакцією В.Гаюка, ст.124.
13 вересня відбувся похорон глави УГКЦ. Його очолив Мирослав Іван Любачівський з 14-а греко-католицькими єпископами і 50-а священиками при співучасті більше тисячі українських вірних із різних кінців світу, які вшановували свого Верховного духовного наставника, про якого владика Любачівський у своїй промові висловився як про". скелю, на якій збудовано героїчну церкву". Патріархат. Жовтень 1984 р.
Висновок
Наша Церква, наш народ має багато героїв давніх і сучасних, але до тих, без сумніву найбільших, належить Блаженніший Патріарх Кир Йосиф Сліпий. Ця постать є прикрасою цілої Вселенської Церкви, належить до історії віків. Що лягло в основу всієї діяльності нашого Блаженнішого Патріарха Йосифа? Відповідь проста, але ясна. - Його відданість Христові, його відданість своїй Церкві, любов до свого народу та готовність на жертву й терпіння за святу справу.
Українська Католицька Церква вийшла з підпілля. Вона продовжує розвиватися. На цьому шляху до майбутнього варто оглянутися назад у минуле. Оглянутися для того, щоб на прикладі своїх кращих представників повчитися як нам жити, як чинити в тій чи іншій ситуації.
Патріарх Йосиф Сліпий вчить нас як діяти у нелегких часах, а саме у такі нелегкі часи випало йому очолювати Українську Католицьку Церкву. Та він не зламався, не залишив своєї ноші, а витерпів все до кінця. З чиєю допомогою йому це вдалося? Відповіді на ці запитання були б корисними для кожного з нас. Тим більше у теперішній час, коли Україна відчуває велику потребу керівників, які б могли вести за собою народ. І не просто керівників, а керівників, які б мали у собі Божого Духа і могли його дати іншим. Без того Божого Духа відродження України неможливе.
Тому вивчаючи життя Блаженнішого Сліпого, ми бачимо, що він займався багатьма питаннями, які і тепер потребують вирішення. Це й екуменізм, через брак якого нема плідної співпраці між Церквами в Україні; виховання духовних осіб - бо без доброго духовенства неможливо виховати добрий народ. Та й, врешті, праця наукова - для пошуку місця своєї Церкви у Церкві Вселенській. І ще багатьма іншими справами займався Блаженніший на протязі життя.
Важко у невеликій праці детально опрацювати всі ділянки, яких торкнувся гострий розум Митрополита Йосифа. Та все ж таки в першому розділі даної праці хотів показати становлення особи майбутнього Патріарха. На нього, як і на будь - яку людину, чи не найголовнішу роль відіграла рідна сім'я. То, що з малих років закарбувалося в серці, залишилося на все життя. Доповнивши згодом цю початкову підготовку грунтовною академічною освітою, Йосиф Сліпий розпочинає працю для виховання молодих священиків, яким, як і їх наставникові, судилася нелегка доля - вони пройшли через переслідування і репресії, багато з них поклали голови за свою віру і народ.
У другому розділі коротко розглядається діяльність Митрополита Сліпого в часі більшовицького режиму. Він витерпів тюрми і табори, не відрікся своїх переконань, а допомагав вистояти своїм вірним, які з надією дивилися на свого Першоієрарха.
Напевне, що Бог не хотів смерті Кир Йосифа у Сибірі, тому своєю всевладною рукою підтримував його всі ці важкі 18 років ув'язнення, а згодом привів його на Захід, де Блаженніший далі провадив роботу для розбудови й розвитку своєї Церкви. Саме третій розділ праці присвячений діяльності Патріарха на чужині, від визволення, аж до самої смерті в 1984р. у Римі.
Добре розумію, що ця скромна праця далека від досконалості, але надіюся в майбутньому на те, що підшукаю нові матеріали. А особливо було б добре знайти то, що ще не є опубліковане. Буду дуже радий, коли ця праця відкриє нові, невідомі сторінки з життя великого мужа нашої Церкви, гідного сина свого народу, яким був Патріарх Йосиф Сліпий.
Бібліографія
Основна література:
1. Бендик М. Помісність Української Католицької Церкви та її бачення Патріархом Йосифом Сліпим. Львів. “Свічадо” 1996.
2. Богословія. т. XLIII. Рим 1979.
3. Богословія. т.56. Рим 1992.
4. Вітошинська О. Подорожі Блаженнішого Кир ЙосифаVII 1968 - 1970. Рим - Париж 1972.
5. Гринів О. Йосиф Сліпий як історик, філософ, педагог. Львів 1994.
6. Діяння Собору Греко - Католицької Церкви 8 - 10 березня 1946 у Львові. Львів 1946.
7. Документи Другого Ватиканського Собору. Львів. “Свічадо” 1996.
8. Завіщання Блаженнішого Патріарха Йосифа. Рим 1984.
9. Злочини комуністичної Москви в Україні в літі 1941р. “Пролог" 1960.
10. Львівський Церковний Собор. Львів 1984.
11. Мартирологія Українських Церков (під ред.О. Зінкевича). т.1. Торонто - Балтимор, “Смолоскип” 1987.
12. Мартирологія Українських Церков (під ред.О. Зінкевича). т.2. Торонто - Балтимор, “Смолоскип” 1985.
13. Мишанич О. Митрополит Йосиф Сліпий перед “судом” КГБ. - Київ “Фотосервіс" 1993.
14. Музичка І. Початки української богословської науки в двадцятому століттю і Блаженніший Патріарх Йосиф. Рим 1987.
15. Пам'яті Патріарха (під ред. І Музички). Львів, “Свічадо” 1994.
16. Патріарх Йосиф Сліпий (під ред.В. Гаюка). Львів, “Логос” 1991.
17. Пелікан Я. Ісповідник віри між Сходом і Заходом. Київ, “Варта” 1994.
18. Рудницька М. Невидимі стигмати. Рим - Мюнхен - Філадельфія 1971.
19. Світильник істини (під ред.П. Сениці). т.1. Торонто - Чикаго 1973.
20. Світильник істини (під ред.П. Сениці). т.2. Торонто - Чикаго 1976.
21. Світильник істини (під ред.П. Сениці). т.3. Торонто - Чикаго 1983.
22. Сидор О. Блаженніший Йосиф і мистецтво. Рим 1992.
23. Сліпий Й. Твори. т.I. Рим 1968.
24. Сліпий Й. Твори. т. III - IV. Рим 1970.
25. Сліпий Й. Твори. т. IX. Рим 1980.
26. Сліпий Й. Твори. т. XII. Рим 1981.
27. Сліпий Й. Твори. т. XIII. Рим 1981.
28. Сліпий Й. Твори. т. XIV. Рим 1982.
29. Хома І. Шляхами каторги Блаженнішого Йосифа Сліпого. Рим 1987.
30. Хома І. Йосиф Сліпий. Отець та ісповідник Української мученицької Церкви. Рим 1992.
Періодичні видання:
31. 31. Джерело життя №2, березень - квітень 1996.
32. 32. Добрий пастир №1, 1996.
33. 33. Патріархат №8, серпень 1977.
34. 34. Світло №4, квітень 1996.
35. 35. Світло №5, травень 1996.
36. 36. Світло №6, червень 1996.
37. Рукописи:
38. 37. Спомини Патріарха Йосифа про своє село Заздрість (зібрав І. Хома).
39. 38. Хома І. Патріарх Йосиф Сліпий. Молодість, покликання, студії.
Допоміжна література:
40. Варшавські українознавчі записки (під. ред.С. Козара). Варшава, 1989.
41. Документи до історії Української Греко-Католицької Церкви у Польщі у 1947 - 1960 р. р. (під. ред.В. Лаби). Львів, “Каменяр”, 1996.
42. Коструба Т. Як Москва нищила Українську Церкву. Львів, 1995.
43. Смик Р. Повернення Україні Патріарха Йосифа. Чікаго, 1996.
44. Періодичні видання:
45. Патріархат №10, жовтень 1979.
46. Патріархат №11, листопад 1979.
47. Патріархат №1, січень 1981.
48. Патріархат №11, листопад 1995.
49. Патріархат №2, лютий 1998.
Подобные документы
Християнсько-державницька роль Острозького в умовах кризи православної церкви на території Польщі XVI ст. Меценатська і просвітницька діяльність князя, його вплив на полемічну літературу, культуру українського народу і Острозький культурно-освітній центр.
дипломная работа [111,0 K], добавлен 04.11.2010Навчання в Ужгородській гімназії та у Віденській греко-католицькій семінарії. Закінчення теологічних студій у Відні. Призначення парохом Ужгорода. Життя Михайла Лучкая в Італії. Наукова та просвітницька діяльність, робота в архівах Рима і Флоренції.
реферат [38,5 K], добавлен 03.08.2011Ідеологічна основа репресій. Політика "Червоного терору". Жертви "антикапиталистической революції" на початку 30-х років. Протести селян проти колективізації та примусового вилучення "надлишків" зерна. Смерть Йосипа Сталіна та ослаблення репресій.
реферат [562,1 K], добавлен 25.11.2014Громадська і наукова діяльність Івана Яковича Горбачевського. Праця у Відні в Хімічному та Фізичному інститутах. Авторитет і пошанування вченого у Чехії. Наукова праця та перші публікації. Вклад вченого у створення української хімічної термінології.
реферат [15,0 K], добавлен 07.02.2011Наукова діяльність і історико-культурна спадщина Миколи Петрова. Еволюція правового становища Великого князівства Литовського. Поширення католицизму та польських впливів на терени ВКЛ. Відображення процесу становлення шляхти як окремого соціального стану.
статья [25,4 K], добавлен 17.08.2017Постать митрополита Полікарпа (Сікорського), його життя та діяльність. Функції церковних установ під час Другої Світової війни (1941 1944 рр.). Значення митрополита Полікарпа як тимчасового адміністратора Українській Автокефальній Православній Церкви.
статья [95,4 K], добавлен 19.09.2017Процес становлення української діаспори в місті Лос-Анджелес США у 1920-2016 рр. Історичні причини об’єднання та функціонування української громади навколо української православної церкви св. Володимира м. Лос-Анджелес та Українського культурного центру.
статья [26,4 K], добавлен 11.09.2017Ранні роки Франкліна Делано Рузвельта. Політична діяльність в лавах Демократичної партії. Призначення губернатором штату Нью-Йорк, оцінка діяльності. Президентські вибори 1932 року. Ялтинська конференція 1945: Вінстон Черчилль, Рузвельт і Йосип Сталін.
биография [251,9 K], добавлен 22.11.2014Дитячі роки Олексія Розумовського. Одруження з царівною Єлизаветою Петрівною, отримання високого соціального статусу. Опікання духовенства й православної церкви. Участь у відновленні гетьманства в Лівобережній Україні. Значення реформ Розумовського.
реферат [21,4 K], добавлен 06.04.2009Факторы, дающие основание для утверждения новой автокефальной церкви. Флорентийский собор, невозможность принятия его догматических постановлений. Шесть лет Русской церкви без митрополита. Назначение и деятельность Исидора, отделение Русской церкви.
контрольная работа [60,9 K], добавлен 08.11.2012
