Особливості соціально-економічного розвитку українських земель у складі двох імперій у першій половині ХІХ ст.
Соціально-економічний розвиток українських земель у складі Російської та під владою Австрійської імперій. Сільське господарство як головна галузь економіки. Промисловий і сільськогосподарський пролетаріат. Становище селян та військових поселенців.
| Рубрика | История и исторические личности |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 16.07.2011 |
| Размер файла | 2,8 M |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Правове становище міського населення залежало від категорії міста. Відповідно до його величини і кількості населення міста поділялися на три групи (Львів, королівські й муніципальні). Громадянство кожного міста було спадковим, і тривалий час порядок його набуття і втрати регулювався без великих змін колишніми нормами права.
Соціально-економічне життя міст Східної Галичини наприкінці XVIII - початку XIX ст. не зазнало значних змін. Однак почали з'являтися прикмети капіталістичного розвитку. У 1841 р. у Східній Галичині налічувалося 25208 ремісників і 183 мануфактури. Останні були, як правило, поміщицькими підприємствами, де використовувалася праця кріпаків. Мануфактури переважно займалися харчовим, деревообробним і паперовим виробництвом.
У XIX ст. у закарпатських містах господарське життя пожвавішало. У 1804 р. в Ужгороді діяло 10 цехів, що об'єднували 377 майстрів і підмайстрів. Одночасно зростала кількість підприємств мануфактурного типу.
Особливим було становище єврейського населення, чисельність якого в Австрії досягала мільйона осіб. Половина з них проживала в Галичині. З метою зменшення єврейського населення австрійський уряд у 1773 р. заборонив євреям брати шлюб без дозволу властей і без сплати відповідного податку. їх позбавили також права орендувати землю, яку вони були не в змозі обробити власними силами, мати млини, корчми, тощо. Однак суспільна і господарська дискримінація стосувалася переважно незаможних євреїв.
Нестерпно тяжке соціально-економічне становище українського народу посилювалося спробами його деукраїнізації і зокрема забороною української мови. Тільки в Закарпатті у першій половині XIX ст. було прийнято п'ять законів про введення державної угорської мови із забороною користуватися українською.
Антикріпосницька боротьба українського населення виливалася у різні форми: скарги селян на поміщиків до державних органів, спори селян з домініями, втечі від поміщиків, псування панських посівів і луків, підпали поміщицьких маєтків, розправи над місцевою адміністрацією і сільською старшиною, відмова від виконання повинностей і сплати державних податків, виступи опришківських загонів у Прикарпатті, масові повстання. Ця боротьба розхитувала феодально-кріпосницьку систему, примушувала уряд йти на поступки.
2.2 Економічний розвиток українських земель у складі Австрійської імперії
У період, коли в Західній Європі швидко розвивалось індустріальне суспільство, на західноукраїнських землях безроздільно панувало феодальне господарство. А коли наприкінці XVIII ст. розпочався перехід від мануфактур до фабрик з використанням машин і парових двигунів, тут не було навіть розвиненого мануфактурного виробництва. Нечисленні мануфактури в переважній більшості не були явищами нового суспільства, а кріпосницькими і переважно невеликими.
На захоплених імперією Габсбургів українських землях, особливо у Східній Галичині, в першій половині XIX ст. розвивалися традиційні галузі промисловості: текстильна, шкіряна, соляна, залізорудна, тютюнова, лісова. Не було села або фільварку, де б не виробляли полотно. У Жовківському, Бережанському та інших округах відкрилися суконні мануфактури. Засновувались нові папірні, гути, керамічні, залізоробні підприємства, ливарні заводи, особливо в Стрийській окрузі. У Винниках та Монастириській працювали тютюнові мануфактури, на яких у 1812 p. було зайнято 1320 робітників.
Загальнопоширеною галуззю промисловості було ґуральництво. У 1836 p. в Галичині і на Буковині налічувалося 4000 ґуралень, які виробляли понад 19,2 млн австрійських відер горілки, 1845 p. - відповідно майже 1512 і 12,2, 1850 p. - 990 і майже 10 млн. Поміщицьке горілчане виробництво набуло найвищого розвитку в 20-х - в середині 30-х років XIX ст. Згодом кількість ґуралень зменшилася за рахунок концентрації та вдосконалення технології виробництва.
Старі ґуральні поступово перебудовувалися, переоснащувалися.
Поряд з ґуральництвом розвивалося пивоваріння. Добре була налагоджена пивоварна справа у маєтках Ягільницького Ключа на Тернопільщині. Це передусім пояснювалося наявністю сировини - зерна [19, 101].
Починаючи з 20-х років XIX ст. важливим джерелом зиску західноукраїнських землевласників стає цукроваріння. У 1823 p. в Пужниках недалеко від Станіслава було збудовано першу в краю цукроварню. Згодом у різних частинах західного регіону України виникло ще кілька цукроварень, але більшість з них діяла недовго. Отже, на початку 50-х років працювали лише одна велика в Тлумачі (400 робітників) і невелика в Устю біля Борщова. Усього до середини XIX ст. на західноукраїнських землях існувало 16 цукроварень. У середині 50-х років Тлумацька цукроварня виробляла 10-12 тис. ц і більше цукру-рафінаду на рік. Вона належала до підприємств фабрично-заводського типу. На початку 40-х років тут було встановлено один з перших парових двигунів у Галичині. Крім центрального підприємства, Тлумацька цукроварня мала філії та численні фабричні сушарні, розкидані по селах Галицького Поділля. У 40-х роках на цукроварні було зайнято близько 700 робітників і ремісників. На 11 фабричних сушарнях працювало 2000 чол., а на сезонних роботах з вирощування буряків і розробки лісу - майже 3000 робітників.
Залізоробне виробництво краю було представлено переважно руднями. В 1807-1811 pp. на території Східної Галичини нараховувалося 12 залізних гут, 1825 p. - 15 (сім належали магнатам, сім - державі, одна - церкві). На них добувалося близько 16 тис. віденських центнерів заліза. У 20-х роках XIX ст. в залізодобувній промисловості Галичини працювало 1400 найманих робітників. Крім того, на допоміжних роботах (випалювання і транспортування вугілля, добування і довезення руди, підсобні роботи) широко використовувалася малопродуктивна примусова праця панщинних селян, вуглярів, рудокопів [19, 102].
Продукція залізних гут Східної Галичини у 1841-1848 pp. сягала 66,6 тис. віденських центнерів. Проте цієї кількості заліза не вистачало для того, щоб задовольнити попит місцевих ринків на металеві вироби.
Багата сировинна база західного регіону України сприяла значному розвитку в першій половині XIX ст. соледобувної промисловості. Це насамперед стосувалося Закарпаття. Видобуток солі відкритим способом замінився на підземний. Третину середньорічного видобутку солі забезпечував район Солотвино. На соляних рудниках працювало в першій половині XIX ст. близько 1200 чол., з яких 2/3 становили німецькі вільнонаймані робітники.
За обсягами виробленої продукції до найпродуктивніших підприємств цієї галузі у Східній Галичині належала солеварня у с. Стара Сіль. Прикарпатська сіль забезпечувала господарські потреби Галичини і Буковини, вивозилася за кордон. На солеварнях краю здебільшого використовувалося вільнонаймана праця.
Негативно вплинув на молоду західноукраїнську промисловість початок промислового перевороту в німецьких і чеських провінціях Австрії. Ремесло і мануфактура краю не витримували конкуренції фабрично-заводської промисловості. Навіть цукроваріння, яке спочатку добре розвивалось, незабаром у зв'язку з бурхливим розвитком виробництва цукру в Чехії почало занепадати. Внаслідок антиукраїнської політики австрійського уряду та через інші причини не було введено в дію збудовану на початку 40-х років суконну фабрику в Заложцях Золочівської округи, а через короткий час після відкриття були ліквідовані механічні прядильні та ткальні в Яворові, Бродах, Заліщиках, Глинянах.
Попри пожвавлення промислового виробництва краю в 30-40-х роках XIX ст., воно й надалі залишалося на ремісничо-мануфактурному рівні. В 1841 p. тут налічувалося близько 200 підприємств мануфактурного типу (або 3,9 % їхньої загальної кількості в Австрії). Вони були менш потужні, ніж подібні підприємства західних провінцій імперії, мали нижчий рівень механізації та організації виробництва.
Не набуло достатнього розвитку і ремесло. В 1841 p. у Східній Галичині налічувалося всього 29,4 тис. ремісників. На 100 чол. населення тут припадало у 3 і навіть у 5 разів менше ремісників, ніж у промислове розвинених західних провінціях Австрії. Зростаючий попит на промислові товари задовольнявся значною мірою ввезенням їх із західних районів імперії Габсбургів.
Селянська революція 1848 p. розчистила грунт для прогресивних перетворень на західноукраїнських землях. Наприкінці 60-х років в промисловості краю почалося пожвавлення. Виникли десятки підприємств фабрично-заводського типу. Чисельно зросло робітництво. Проте у 60-70-х роках тут переважала невелика промисловість. Рівень її механізації був невисокий. Це пояснювалося слабким розвитком промисловості регіону ще до селянської реформи 1848 p., браком підприємців, багатих на грошові капітали, втратою поміщиками інтересу до промисловості. Після селянської реформи вони вкладали гроші (викупні платежі) здебільшого в сільське господарство. Крім того, на заваді розвитку промисловості в Західній Україні стояв уряд: західноукраїнська промисловість була позбавлена тих податкових пільг, якими користувалися нові підприємства в західних провінціях.
Продукція скляної, фаянсово-порцелянової, цукрової, текстильної, шкіряної, паперової, сірникової, машинобудівної галузей не мала збуту на ринку, який заполонила якісніша і дешевша продукція фабрично-заводської промисловості західних провінцій імперії. Ті самі галузі промисловості, які не зазнавали жорстокої конкуренції (борошномельна, спиртогорілчана, нафтова і озокеритна, лісопильна, соляна), розвивалися краще. Вони були зосереджені на видобуванні та первинній обробці сировини, тобто на виробництві напівфабрикатів, які вивозилися для подальшої переробки у західні провінції.
Заінтересовані в розвитку цих галузей промисловості австрійські підприємці вже в 60-х роках почали вкладати в них капітали.
У 70-80-х роках під впливом збільшення попиту на нафтопродукти відбувалося швидке переоснащення нафтодобувної та озокеритної промисловості. Видобування нафти ручним способом, який панував ще в першій половині 60-х років на Прикарпатті, змінюється новою технікою. Значне місце в промисловості західноукраїнських земель належало видобуванню озокериту. Однак воно не набрало таких масштабів, як видобування нафти, і на початку XX ст. почало занепадати. Неабияке народногосподарське значення мав видобуток кам'яної та кухонної солі, який зростав з року в рік [32, 127].
У 60-х - на початку 70-х років західноукраїнські землі дістали залізничне сполучення з Заходом, що було зумовлено не тільки економічними, а й воєнно-стратегічними міркуваннями. У 1864 p. залізнична колія була доведена із заходу через Краків і Перемишль до Львова, через 5 років - до Чернівців, а у 80-ті роки - через Стрий на Закарпаття. Згодом вона з'єднала Львів з українськими землями, що входили до складу Росії. Проте залізничне будівництво, яке в Росії та країнах Заходу викликало бурхливий розвиток важкої індустрії, на західноукраїнських землях лише незначною мірою сприяло розвитку виробництва промислової продукції, переважно лісової та будівельних матеріалів. Внаслідок прокладання залізниць, хоч і було зменшено в кілька разів транспортні витрати на перевезення товарів, західний регіон України став легкодоступним джерелом сировини і ринком збуту для фабричної промисловості західних провінцій монархії Габсбургів.
Отже, фабрично-заводська промисловість західноукраїнських земель розвивалася однобоко - розширювалися видобування і первинна переробка сировини, а не виробництво готової продукції. Такий напрям диктував уряд Австро-Угорщини, а також іноземний капітал. Це негативно впливало на хід промислового перевороту, початковий етап якого припадав на 50-70-ті роки XIX ст.
Висновки
На початку XIX ст. переважна частина українських земель (Лівобережна, Слобідська, Правобережна та Південна Україна) належали Російській імперії. У цей період сільське господарство було головним сектором економіки, а стан аграрних відносин значною мірою визначав динаміку всього суспільного розвитку. І це не випадково, оскільки саме в аграрній сфері перебувало ядро феодально-кріпосницької системи: основний засіб виробництва - земля, що належала поміщикам, і основна виробнича сила - залежне від феодала чи держави селянство.
Розвиток сільського господарства в цей час визначала низка тенденцій. У першій половині XIX ст. в аграрній сфері домінувало поміщицьке землеволодіння. В українських землях, що належали Російській імперії, воно становило майже 75% усієї землі. Незважаючи на таку значну концентрацію в руках поміщиків земельних угідь, їхні господарства деградують та занепадають, про що свідчать посилення експлуатації селян, низький рівень організації праці, технологічний застій, неефективне екстенсивне господарювання, зниження прибутків тощо. Прогресуючий занепад поміщицьких господарств виявив себе і у зростанні заборгованості поміщиків державі, яка в першій половині XIX ст. становила понад 83 млн. крб. Тому наприкінці 50-х років поміщиками було оформлено під заставу майже кожен четвертий маєток в Україні.
Для розвитку аграрних відносин у цей період характерне посилення експлуатації селян. Селянство поділялося на дві основні групи - поміщицькі та державні (крім них існувала ще незначна кількість удільних селян).
На ефективність сільськогосподарського виробництва суттєво впливали рутинний стан техніки та технологічно відстала традиційна система землеробства. У середині XIX ст. землю обробляли тими ж знаряддями праці, що й століття тому - плугом, ралом, сохою, серпом, косою.
У дореформений період еволюційні, але глибокі зміни сталися в промисловому розвиткові. Початок промислового перевороту (середина 30-х років) став своєрідним Рубіконом між двома якісно відмінними етапами в розвитку вітчизняної промисловості. Суть цього перевороту полягала в поступовому переході від феодальної мануфактури до капіталістичної фабрики. На першому етапі, який тривав від початку сторіччя до середини 30-х років, основними промисловими підприємствами були селянські промисли, міські ремісничі майстерні, мануфактури, що базувалися на примусовій кріпацькій праці та ручній техніці. Це був період помітних кількісних зрушень. При стимулюючій дії казенних замовлень (насамперед воєнного відомства) зростає кількість промислових підприємств. Зокрема, в Україні їхня кількість (без винокурень) зросла з 200 у 1793 р. до 649 у 1830 р. Збільшується і кількість зайнятих у промисловості робітників та обсяги виробленої продукції.
У першій третині XIX ст. сталися і певні якісні зміни, які мали надзвичайно серйозні наслідки. Йдеться насамперед про зростання ролі вільнонайманої праці. У 1828 р. підприємства з вільнонайманою робочою силою становили 46,2% усіх підприємств, на яких працювало 25,6% робітників.
Наприкінці XVIII ст. розпочався новий період у житті і західноукраїнських земель.
Різка зміна офіційного курсу, відмова від політики реформ призвели до того, що феодали розпочали поступове відновлення втрачених позицій у аграрному секторі. Досить прогресивний закон 1782 р. про скасування кріпосної залежності все-таки зберіг недоторканим прикріплення селянина до землі. Ця селянська “свобода на прив'язі" дала можливість поміщикам у нових умовах шляхом відвертого терору, насилля, обдурювання, підкупу при підтримці владних структур (офіційний дозвіл на тілесні покарання селян тощо) майже повністю відновити свої колишні права та привілеї. Наступ феодалів йшов по лінії захоплення селянських земель; збільшення повинностей селян, насамперед панщини; посилення позаекономічного примусу. Умовою цих процесів став консервативний державний курс, а каталізатором - посилення конкуренції феодальних фільварково-панщинних господарств Австрійської імперії з набираючим силу сільським господарством західних країн, яке перейшло на капіталістичні рейки.
Посилення експлуатації кріпацької праці спричинило деградацію та розорення селянських господарств. Дійшло до того, що власне господарство практично не гарантувало селянинові забезпечення мінімальних потреб його сім'ї.
Феодальні відносини гальмували не тільки розвиток сільського господарства, а й промислового виробництва західноукраїнських земель.
Ситуація ускладнювалася і колоніальною політикою Австрійської імперії, суть якої полягала в перетворенні західноукраїнського краю на ринок збуту та джерело сировини й дешевої робочої сили.
Список використаних джерел та літератури
1. Аркас М. Період дев'ятий - Україна під владою Російської та Австрійської держав (1764-1907) / М. Аркас // Аркас М. Історія України. - К., 1992. - С.331-368.
2. Білоцерківський В.Я. Історія України / В.Я. Білоцерківський. - К.: Центр учбової літератури, 2007. - 536 c.
3. Бовта Д. Російська влада і польська шляхта в Україні, 1793-1830 рр. / Д. Бовта. - Л.: Кальварія, 2007. - 295 с.
4. Бойко О.Д. Історія України: Посібник / О.Д. Бойко. - К.: “Академія”, 2002. - 656 с.
5. Борисенко В.Й. Курс української історії: З найдавніших часів до ХХ століття / В.Й. Борисенко. - К.: Либідь, 1998. - 615 с.
6. Борисевич С.О. Поміщицьке землеволодіння та землекористування на Поділлі (1793-1830 рр.) / С.О. Борисович // Український історичний журнал. - 1992. - № 3. - С.10-15.
7. Варварцев М. Україна: Інтерпретації 1-ї пол. ХІХ ст. / М. Варварцев // Слово і час. - 1998. - № 7. - С.65-67.
8. Верстюк В.Ф. Історія України / В.Ф. Верстюк, О.В. Гарань, О.І. Гуржій та ін. - К.: Альтернативи, 1997. - 416 с.
9. Гладченко Т.Б. Зміна статусу шляхти Правобережної України наприкінці ХVIII - у першій половині XIX ст. / Т.Б. Гладченко // Вісник Черкаського університету. - Черкаси, 2007. - Вип.100. - С.87-94.
10. Гордуновський О.М. Розвиток промислового виробництва у поміщицьких господарствах Правобережної України першої половини ХІХ ст. /
11. О.М. Гордуновський // Український історичний журнал. - № 1. - С.61-71.
12. Горенко Л.М. До аграрної історії України: деякі аспекти соціально-економічного розвитку Правобережної України в ХІХ ст. / Л.М. Горенко, Ю.П. Присяжнюк. - Черкаси: “Сіяч”, 1996. - 91 с.
13. Джерела з історії Південної України. Формування митної мережі Південної України (1775-1819). - Запоріжжя: Тандем, 2007. - 605 с.
14. Драгоманов М. Пропащий час. Українці під Московським царством (1654-1876) / М. Драгоманов // Пам'ять століть. - 2002. - № 5. - С.3-19.
15. Зінченко А.Л. Церковне землеволодіння в політиці царизму на Правобережній Україні наприкінці XVIII - першій половині ХІХ ст. / А.Л. Зінченко. - К.: [Б. в.], 1994. - 179 с.
16. Казанська Т.І. Історія підприємництва в Україні (на матеріалах торгівельно-промислової статистики ХІХ ст.) / Т.І. Казанська. - К.: Освіта, 1999. - 282 с.
17. Катренко А.М. Український національний рух ХІХ ст.: Навчальний посібник / А.М. Катренко. - К.: “Київський університет”, 1998. - 89 с.
18. Кузема О.Л. Чисельність та етносоціальний склад населення міст і містечок Правобережної України наприкінці XVIII - в першій половині ХІХ ст. / О.Л. Кузема // Історія. - 2006. - № 2. - С.17-20.
19. Левицький В. Функціонування церковного маєтку на Правобережній Україні у першій половині ХІХ ст. / В. Левицький // Мандрівець. - 2007. - № 5. - С.27-30.
20. Лихолат О. В Історія України / О.В. Лихолат, А.О. Лихолат. - К., 1999. - С.96-106.
21. Лукашевич Л.М. Україна: історико-економічний огляд / Л.М. Лукашевич. - К.: Освіта, 1997. - 230 с.
22. Мельник Л.Г. Історія України: Курс лекцій. / Л.Г. Мельник, О.І. Гуржій,
23. М.В. Демченко та ін. - К.: Либідь, 1991. - 576 с.
24. Молчанов В. Рівень життя селян України у першій половині ХІХ ст. (до 1861р.) / В. Молчанов // Історичний журнал. - 2007. - № 1. - С.80-94.
25. Наш Г. Історія українського народу / Г. Наш. - К.: Освіта, 1993. - 325 с.
26. Новий довідник: Історія України / упоряд.С. Крупчан. - К.: ТОВ “Казка”, 2006. - 736 с.
27. Оглоблін О. Архів Києво-Межигірської фабрики: (Розвиток промисловості в Україні в кін. ХVІІІ - поч. ХІХ) / О. Оглоблін // Хроніка 2000. - 2002. - № 51-52. - С.43-56.
28. Описи Лівобережної України кін. ХVІІІ - поч. ХІХ ст. / упоряд. Ананьєва Т.Б. - К.: Наукова думка, 1997. - 320 с.
29. Петровський В.В. Історія України: Неупереджений погляд: Факти. Міфи. Коментарі / В.В. Петровський, Л.О. Радченко, В.І. Семененко. - Х.: ВД “Школа”, 2008. - 608 с.
30. Поліщук Ю.М. Сучасна цивілізація. Гуманітарний аспект / Ю.М. Поліщук. - К.: Освіта, 2004. - 502 с.
31. Решетенко Д.В. Правобережна Україна в міжнародній торгівлі зерном наприкінці XVIII - у першій половині ХІХ ст. / Д.В. Решетенко // Український історичний журнал. - 2007. - № 4. - С.69-82.
32. Рибалка І.К. Історія України. Дорадянський період: підручник для студентів істор. Факультетів / І.К. Рибалка. - 2-е вид. - К.: Вища шк., 1991. - 606 с.
33. Соловйова Т. Звіти губернаторів як історіографічне джерело вивчення соціально-економічного розвитку Правобережної України у першій чверті
34. ХІХ ст. / Т. Соловйова // Другі Яковлівські читання: матеріали Республ. наук. конф., присвяч. пам'яті українського історика А. Яковлєва. - Черкаси, 2002. - С.21-24.
35. Царенко О.М. Економіка України і світу. Курс лекцій: навч. посіб. / О.М. Царенко, А.С. Царенко. - Суми: Вид. “Університетська книга”, 2000. - 292 с.
36. Чабан А.Ю. Середнє Подніпров'я: навч. посіб.: в 2-х кн. / А.Ю. Чабан. - Черкаси: Вид. від. ЧДУ, 1999. - Кн.2. - 177 с.
1. Шандра В. Малоросійське генерал-губернаторство в період урядування М.Г. Репіна (1816-1834) / В. Шандра // Український історичний журнал. - 2000. - № 5. - С.78-88.
Додатки
Додаток 1
Додаток 2
Додаток 3
Додаток 4
Кількість виробленої горілки та спирту у Київській та Подільській губерніях на 1856-1857 рр.
Додаток 5
Кількість поміщицьких та купецьких заводів у Київській, Волинській, Подільській губерніях на 1814 р.
Додаток 6
Кількість поміщицьких та купецьких заводів у Київській, Волинській, Подільській, Херсонській губерніях на сер. ХІХ ст.
Додаток 7
Карта Малоросійської губернії
Додаток 8
Кількість мешканців в повітах Малоросійського генерал-губернаторства у 1-й половині ХІХ ст.
Размещено на Allbest.ru
Подобные документы
Криза середньовічних і розвиток нових соціально-економічних відносин у першій половині XIX ст. Наслідки політико-адміністративних нововведень для українських земель у складі Російської імперії, суперечливий характер розвитку сільського господарства.
реферат [28,2 K], добавлен 21.11.2011Становище українських земель у складі Великого Князівства Литовського. Політичний устрій Гетьманщини наприкінці ХVІІ - першій половині ХVІІІ ст. Голод 1932-1933 рр.: причини і наслідки. Соціально-політичне та культурне життя на Україні в 1945-1953 рр.
реферат [43,9 K], добавлен 28.10.2010Розвиток українських земель у складі Австрійської та Російської імперії: аграрна реформа і ліквідація кріпацтва, становлення капіталізму, поява пролетаріату і буржуазії. Суспільні течії та рухи в Україні, діяльність Кирило-Мефодіївського товариства.
контрольная работа [27,1 K], добавлен 19.05.2010Формування організаційних засад і корпоративних, усвідомлених інтересів пролетарського руху в Україні. Особливості соціально-економічного розвитку українських земель у складі Австро-Угорської та Російської імперій. Створення центрів страйкової боротьби.
контрольная работа [36,1 K], добавлен 24.09.2010Політичні та соціальні перетворення в Україні у кінці XVIII – на початку XIX ст. внаслідок геополітичної ситуації у Центральній та Східній Європі. Зміни у правовому статусі Гетьманщини. Витіснення з домінантних позицій українських ремісників і купців.
реферат [21,5 K], добавлен 15.11.2009Перші державні утворення на території України. Виникнення українського козацтва. Українські землі в складі Литви та Польщі. Українські землі під владою Російської та Австрійської імперій. Суспільно-політичний та соціально-економічний розвиток України.
курс лекций [278,0 K], добавлен 19.01.2012Соціально-економічне становище українських земель напередодні реформи 1861 р. Скасування кріпосного права. Реформи адміністративно-політичного управління 60-70-х років. Промисловий переворот в країні. Суспільно-політичне життя. Рух народників в Україні.
лекция [35,5 K], добавлен 29.04.2009Приєднання українських земель до Литви. Політичне і соціально-економічне становище українських земель у складі Великого князівства Литовського. Формування українського козацтва і Запорозька Січ. Берестейська унія і її вплив на українське суспільство.
курсовая работа [72,9 K], добавлен 29.04.2009Правове, політичне і соціально-економічне становище українських земель Східної Галичини у складі Австро-Угорщини. Розгляд колоніального режиму управління, стан розвитку промисловості і сільського господарства та компетенції органів самоврядування.
реферат [40,0 K], добавлен 09.05.2011Політичні чинники, які впливали на соціально-економічне становище західно-українського народу у складі Австро-Угорщини. Становлення ідеї українського державотворення та національне відродження на західноукраїнських землях наприкінці XIX-початку XX ст.
курсовая работа [58,5 K], добавлен 13.06.2010
