Самовизначення України і її зародження державності. Українська державність 1917-1921 рр.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Тема: Самовизначення України і її зародження державності. Українська державність 1917-1921 рр.

1. Українська гетьманська держава Павла Скоропадського

1.1. Встановлення в Україні режиму Гетьманату. Проголошення української держави

Повернення Української Центральної Ради у супроводі німецьких і австро-угорських військ населення сприйняло по-різному: в основному вороже або байдуже, так значними були її прорахунки і недоліки. Після вступу німецьких і австро-угорських військ в Україну влада УЦР ставала все більш обмеженою, формальною. В останні дні свого існування УЦР прийняла проект Конституції УНР, обрала президентом УНР М. Грушевського. Однак відсутність ефективного адміністративного апарату, широкої народної підтримки та деякі інші чинники привели до занепаду Української Центральної Ради.

Окупанти переконалися, що для забезпечення певних поставок продовольства УЦР не мала реальних можливостей. Крім того, утворена з козаків 1-го Українського корпусу і "Вільного козацтва" Українська народна громада, зважаючи на неможливість співпраці з Української Центральної Радою, вирішила підтримати іншу владу у формі диктатури без народного представництва. Найкращою формою влади визнали гетьманат.

29 квітня 1918 р. за погодженням з німецької військової адміністрацією Українська Центральна Рада була скинута, і гетьманом України на Всеукраїнському землеробських конгресі в Києві (майже 8 тис. делегатів) був проголошений генерал Павло Скоропадський. Замість Української Народної Республіки був проголошений гетьманат під назвою " Українська держава ".

29 квітня в Софійському соборі владика Никодим міропомазал гетьмана, а на Софійській площі відслужили урочистий молебень. Тоді ж було опубліковано "Грамота до всього українського народу", де гетьман заявляв, що "відгукнувся на заклик працюючих мас Українського народу і взяв на себе тимчасово всю повноту влади". Згідно з цим документом, Українську Центральну Раду і всі земельні комітети розпускали, міністрів і їхніх товаришів звільняли з посад, а рядовим державним службовцям треба продовжувати роботу. Було відновлено право приватної власності. Гетьман також повідомляв, що незабаром видасть закон про вибори в Український Сейм. Було обіцяно "забезпечити населенню спокій, закон і можливість творчої праці".

До скликання Сейму в Україні повинні були діяти "Закони про тимчасовий державний устрій України", прийняті 29 квітня. У них були визначені головні напрямки діяльності гетьмана в політичній сфері, організації державного управління, дані гарантії цивільних прав населення, оголошено про встановлення Української держави замість Української Народної Республіки.

1.2. Законодавча діяльність гетьманської адміністрації

Законодавча діяльність гетьманської адміністрації почалася з того, до чого Центральна Рада підійшов лише в останні тижні свого існування - з визначення правових засад самого процесу законотворчості. Так, вже в Законах про тимчасовий державний устрій України" в загальних рисах були написані його принципові основи, причому відразу ж декларувалося те, що "Українська Держава керується на міцній основі законів, видані в установленому порядку".

Не можна ставити під сумнів безперечні успіхи гетьманської адміністрації в сфері законодавчого забезпечення культури і освіти.

За місяць до падіння гетьманства Скоропадський у своїй черговій "Грамоті до Українського народу" від 22 жовтня 1918 р. встиг зробити певні підсумки законодавчої діяльності Української держави: "В області внутрішнього життя наш уряд видав низку законів, які закладають міцну основу для майбутньої державності України. Були видані закони про громадянство, про встановлення Державного Сенату, про створення двох українських університетів, розроблений законопроект про створення Української Академії Наук і Мистецтв; були видані закони, які створюють міцну основу створення своєї армії і флоту, розширене положення всіх працівників судового відомства, народних вчителів і духовенства; видано закон про порядок виборів у земські і міські установи, створений державний земельний банк і за цей час видано більше 400 інших законодавчих актів, метою яких було впорядкування політичного та економічного життя України. Наслідком всіх заходів незабаром позначилося на загальних підвищення культурного й економічного добробуту краю, який є головною запорукою існування самої держави".

1.3. Зовнішня політика гетьманату

Однією з головних задач гетьманського уряду була боротьба за міжнародне визнання Української держави. Найважливішими напрямками зовнішньої політики були:

- союз з Німеччиною, з якої були встановлені дипломатичні відносини;

- встановлення дипломатичних відносин з іншими країнами; у період гетьманату Україну визнали 30 країн, a 10 з них мали свої представництва в Києві; Україна мала своїх представників у 23 країнах;

- підписання мирного договору з радянською Росією (12 червня 1918 р.);

- дипломатична боротьба з Австро-Угорщиною, яка намагалася анексувати (захопити) східні землі і Холмщину;

- були встановлені політичні і економічні відносини з Кримом, Доном, Кубанню.

Але Антанта, орієнтуючись на відновлення "єдиною і неподільною" Росії, не визнала Гетьманський держава.

В цілому в Україні вдалося домогтися стабілізації економіки, дати потужний імпульс розвитку української культури, досягти успіхів у зовнішній політиці.

1.4. Криза влади в Українській державі: причини і наслідки

Великі труднощі спостерігалися відносно з німецькою владою. Хоча вона вважалася союзницької, проте фактично саме вона мала всю повноту влади і постійно втручалася у внутрішні справи України. Разом з австро-угорськими частинами на півдні число німецьких військ досягало 800.000 осіб. Керували ними головнокомандувач фельдмаршал Герман Айхгорн і голова його штабу генерал Вільгельм Гренер. У середині травня відбувалися таємні з'їзди українських соціалістів, які засудили політику гетьмана і виступили проти неї. По суті, опорою гетьмана стали великі промисловці, селяни та російські партії, а також німецька окупаційна влада. 12 червня в Місті більшовицька делегація під керівництвом Християна Раковського і Дмитра Мануїльського підписала тимчасовий світ, згідно з яким Україна була визнана незалежною державою.

Важка ситуація склалася на околицях України. 13 січня 1918 року Румунія окупувала Бессарабії. На Холмщину австрійкою владою не допускалися представники українського уряду. Влітку і восени 1918 року на Україні проводилися широкі просвітницькі акції. Були відкриті - Український Державний театр, Національна Галерея, Національний музей, Український Державний архів. 14 листопада була відкрита Українська Академія Наук, першим президентом якої став відомий вчений Володимир Вернадський.

Німецька окупаційна влада, а з нею і гетьманський уряд, підтримуючи великих землевласників, початок вилучення у селян захопленої тими землі поміщиків. Була розгорнута політика репресій, що викликало протидію з боку селян, які почали вести збройну боротьбу проти німців і гетьмана. Викликало також обурення дію німецьких військ, які реквізували у селян продукти і фураж.

Опинившись в політичній ізоляції, гетьман спробував знайти підтримку серед українських соціалістів. 24 жовтня до складу українського уряду увійшли чотири соціаліста, однак це вже не допомогло. Німці зазнавали поразки, і 14 листопада Павло Скоропадський, під тиском проросійськи налаштованих членів уряду видав указ про федерації з майбутньою не більшовицькою Росією. У відповідь на це українські опозиційні партій почали підготовку повстання проти гетьмана. Для керівництва був створений керуючий орган - Директорія, до складу якої увійшли - Володимир Вінниченко - голова, Симон Петлюра, Федір Швець, Андрій Макаренко - члени. У той же день Директорія оприлюднила свою заяву, а слідом за ним прийняла ряд законів. У заяві Директорія пояснювала громадянам, що відтепер вся влада в УНР повинна належати лише трудящим класах: робітничого класу і селянству. Нетрудові класи позбавлялися права розпоряджатися державою. Директорія запевняла, що передасть свої права і повноваження лише трудового народу незалежної УНР. Їх головною військовою силою стали Січові Стрільці під керівництвом полковника Євгена Коновальця, які перебували в Білій Церкві. Скоро до них почали приєднуватися повсталі селяни. Почався наступ на Київ. 18 листопада в бою під Мотовилкою повстанці розгромили гетьманські частини. Німці в обмін на безперешкодний пропуск на батьківщину оголосили про свій нейтралітет. 14 грудня гетьман відрікся від влади і передав її своєму уряду, яке у свою чергу передав її Директорії. 19 грудня війська Директорія увійшли в Київ. Була створена заново УНР.

1.5. Основні причини падіння гетьманату

Основними причинами падіння гетьманату були:

- відсутність потужної дієздатної регулярній української армії;

- посилення впливу в Українській державі російських консервативних кіл;

- відновлення в державі поміщицького землеволодіння;

- вузька соціальна база гетьманату;

- підпорядкування соціально-економічної політики інтересам пануючих шарів і окупаційної влади;

- скрутне становище трудящих;

- наростання напруженості в суспільстві і формування організованою опозиції;

- поразка Німеччини та її союзників у Першій світовій війні.

2. Західно-Українська Народна Республіка

2.1 Розподіл Австро-Угорщини

Західно-Українська Народна Республіка (ЗУНР) - самопроголошена незалежна держава в період з кінця 1918 р. до початку 1919 року у східній Галичині зі столицею спочатку у Львові, потім у Станиславові (нинішній Івано-Франківськ).

Напередодні поразки Австро-Угорщини в Першій світовій війні активізувався національно-визвольний рух на західноукраїнських землях. Переговори делегації Української Центральної Ради з представниками країн Четверного союзу в Бресті завершилися зобов'язанням Австро-Угорщини та Німеччини передати значну частину Холмщини і Підляшшя УНР, а іншим західноукраїнських земель надати автономію, перетворивши їх в окремий край.

Протягом тривалого часу австро-угорські влади відмовлялася виконувати це зобов'язання, і тільки 16 жовтня 1918 р., коли імперія була вже приречена, з'явився маніфест імператора "Для моїх вірних австрійських народів", який передбачав федеративна перевлаштування держави. Відповідно до положень цього документа, 18 жовтня 1918 р. українські парламентарії зі Східної Галичини і Північної Буковини , керівники політичних партій і церковних ієрархів створили у Львові орган представницької влади - Українська Національна Рада. Його очолив Євген Петрушевич. 19 жовтня Українська Національна Рада оголосила про намір об'єднати всі західноукраїнські землі (Східну Галичину, Північну Буковину і Закарпаття) в єдину українську державу, і зробити це мирним шляхом.

Рішучими супротивниками цих планів виступили польські державні кола, спиралися на численне польське населення, сконцентроване в основному в містах Східної Галичини. 28 жовтня в Кракові був створений Польська ліквідаційна комісія. Її представники повинні були 1 листопада 1918 р. прибути у Львів, щоб прийняти від австрійського намісника владу над Східною Галичиною. Частина молодих українських офіцерів, які вважали, що в рамках чинних законів домогтися визнання Української держави мирним шляхом не вдасться, ще у вересні 1918 р. створили Центральний військовий комітет. Коли про плани Польської ліквідаційної комісії стало відомо у Львові, на терміново зібраному засіданні Центрального військового комітету було вирішено підняти повстання.

2.2. Причини і сутність польсько-українського конфлікту. Створення ЗУНР.

У ніч на 1 листопада 1918 р. українські військові частини взяли під свій контроль всі головні пункти Львова. Над ратушею був піднятий синьо-жовтий національний прапор. 1 листопада Українська Національна Рада взяла владу в свої руки у Станіславі, Раві-Російської, Коломиї та інших містах Східної Галичини. У той же день австрійська влада у Львові погодилися на передачу влади Українській Національній Раді. Подальшому підвищенню її авторитету сприяли обіцянки демократичних прав і свобод, аграрної реформи в інтересах селян, введення 8-годинного робочого дня.

Але події 1 листопада 1918 р. значно загострили українсько-польські відносини, вони стали початком українського-польського збройного протистояння, яке переросло в масштабну війну. 11 листопада 1918 р. у Львові Українською Національною Радою був створений виконавчий орган влади (уряд) - Державний секретаріат. Його головою став. Левицький, членами - В. Панейка, Л. Цегельський, Буд. Виговський. Голубович та ін.

13 листопада Українською Національною Радою був затверджений тимчасовий Основний Закон, згідно з яким за створеним Українською державою закріплювалася назва Західно-Українська Народна Республіка (ЗУНР)визначали її межі , герб і прапор. Президентом ЗУНР був обраний Е. Петрушевич, главою уряду - Державного секретаріату - залишився ДО. Левицький. ЗУНР займала територію 70 тис. км кв., її населення (6 млн) на 71% було українським.

2.3. Внутрішня політика ЗУНР

Основні заходи внутрішньої політики були такими:

- була створена централізована система управління: центральні органи спиралися на розгалужену і добре організовану систему місцевого управління, мав авторитет серед українського населення;

- в умовах конфлікту з польськими військами життєво важливе значення мало створення регулярних військ ЗУНР - Української Галицької армії (УГА), до лав якої швидко і організовано були мобілізовані десятки тисяч людей;

- вживалися заходи для виведення економіки з кризи: була встановлена державна монополія на продаж зерна, хліба, цукру, спирту, сірників, шкір, худоби; заборонений вивіз нафти; введена в обіг власна валюта - гривня; відновлювалися залізниці;

- за законом від 14 квітня 1919 р. припинилася поміщицьке землеволодіння, а земля розподілялася між безземельними і малоземельными селянами;

- була затверджена державність української мови, але національних меншин гарантувалося право на користування своїми мовами. Публічні школи оголошувалися державними.

2.4. Зовнішня політика ЗУНР

Зовнішньополітична діяльність ЗУНР була спрямована на міжнародне визнання молодої держави, насамперед країнами Антанти та припинення війни з Польщею. Однак Польща не збирається відмовлятися від Східної Галичини. Польська армія в листопаді 1918 р. захопила Львів, Перемишль, 10 повітів ЗУНР з 59. 22 січня 1918 р. уряд ЗУНР переїхало в Тернопіль. Оскільки Антанта прийняла "14 пунктів" президента США В. Вільсона, спрямовані на державотворення і демократизацію всієї системи міжнародних відносин, уряд ЗУНР звернувся до глави американської держави з проханням про допомогу у сприянні визнання проголошеної республіки. Але прохання про допомогу виявилося марними. Країни Антанти не визнали ЗУНР, і вона опинилася в міжнародній ізоляції. Особливо вороже до ЗУНР ставилася Франція, яка була зацікавлена в зміцненні Польщі на противагу Німеччини. А лідери Польщі були переконані, що освіта ЗУНР було тільки на користь Австрії і Німеччини.

На Паризькій мирній конференції (1919 р.) вирішувалося питання про врегулювання відносин з Польщею. В ході її роботи було внесено пропозицію про укладення перемир'я між Польщею та ЗУНР, що передбачала проведення між ними демаркаційної лінії. За цією пропозицією Львів і Дрогобицький район (на території якого були великі нафтові родовища) залишалися б за Польщею. Уряд ЗУНР, природно, погодитися на таку пропозицію не могло, і війна з Польщею тривала. Після деякого успіху в червні 1919 р., коли УГА провела наступальну операцію (Чортківський офензива), 100-тисячна польська армія тимчасово відступила. Але сили були нерівними. Наприкінці липня поляки знову відтіснили УГА до річки Збруч. Польські війська окупували Східну Галичину і Західну Волинь.

21 листопада 1919 р. Верховна рада Антанти надав Польщі 25-літній мандат на управління Східної Галичиною. Але Польща протестувала проти такого рішення, заявивши, що Східна Галичина є "невід'ємною частиною Польщі".

2.5. Проголошення об'єднання УНР і ЗУНР

22 січня 1919 р. в Києві було проголошено Акт об'єднання (Возз'єднання)" Української Народної Республіки i Західно-Української Народної Республіки в єдину соборну Україну. ЗУНР отримала назву Західної області Української Народної Республіки (ЗВ УНР) і повну автономію. Остаточне рішення про об'єднання західних і східних земель повинні були затвердити Українське Установчі збори, що так і не зібралися. Сам факт проголошення об'єднання ЗУНР і УНР мав величезну морально-політичне значення, підтвердивши прагнення українського народу жити в незалежній та соборної Української держави. Це подія, за словами канадського історика українського походження. Субтельного, свідчило про те, що "вперше західно- і східноукраїнські націоналісти, які протягом поколінь проголошували існування між ними братських зв'язків, увійшли в контакт між собою в масових масштабах". Велике значення для подальших подій мало взаємодія Української Галицької армії і армії Директорії. Позитивний вплив на адміністративний апарат Директорії УНР провели галицькі державні службовці.

Ці й інші приклади свідчили про можливість і необхідність об'єднання. Фактичного державного об'єднання УНР і ЗУНР не сталося, але історичний досвід створення держави як на сході, так і на заході України був дуже цінний для українських політиків, для держави сучасної незалежної України. Починаючи з 2000 р. день 22 січня відзначається в Україні як національне свято.

2.6. Загибель ЗУНР

Причинами поразки ЗУНР були:

- ЗУНР опинилася в міжнародній ізоляції, без військової та дипломатичної підтримки європейських держав;

- прихильне ставлення країн Антанти до Польщі;

- УНР, воюючи на декількох фронтах в 1918-1919 рр., не могла захистити територію ЗУНР від польських військ;

- ЗУНР не створила з економічних причин достатню за чисельністю і військового оснащення армію, здатну захистити суверенітет держави і його територію;

- поразка Української Народної Республіки.

Західно-Українська Народна Республіка проіснувала 257 днів. Безсумнівно, поразка ЗУНР зумовила цілий ряд факторів. Проте жоден з них не здатен перекреслити роль цiеi державноi освіти в історичному просуванні українського народу шляхом національної свободи і державної незалежності. Реальне існування протягом восьми з половиною місяців національної галицької державності поставило на практичну базу в українському русі гасло Соборної Української держави. Досвід ЗУНР підтвердив, що отримати і відстояти незалежне національне держава можливо тільки завдяки напруження сил всіх соціальних шарів і політичних сил нації.

ЗУНР увійшла в історію як героїчна сторінка в боротьбі українського народу за незалежність, вільний демократичний розвиток.

гетьманський директорія криза конфлікт

3. Українська народна республіка часів директорії (листопад 1918 - листопад 1920 pp.)

3.1 Наростання внутрішніх суперечностей у керівництві УНР

До складу Директорії входили три директори -- В. Винниченко, С. Петлюра, Ф. Швець. Через деякий час вони кооптували ще двох членів--П. Андрієвського і А. Макаренко. Часи, в які Директорія прийшла до влади, були дуже складними. Наближався кінець першої світової війни. Центральний блок зазнав у ній поразки. В Австро-Угорщині та Німеччині в жовтні--листопаді 1918 року вибухнула революція. Німецькі та австро-угорські війська не хотіли більше воювати і залишали Україну.

Ще під час падіння гетьманського уряду більшовицька Росія формує військо для "визволення" України. На початку січня армія чисельністю сімдесят п'ять тисяч осіб розпочала наступ на Україну, хоча на цей час вже вся територія країни була підвладна Директорії. Використавши полк Українських січових стрільців під командуванням Є. Коновальця, Директорія повела наступ на Київ. До неї почали масово приєднуватися повстанці, і 14 грудня 90-тисячна армія Директорії здобула Київ. 18 грудня 1918 року до Києва урочисто в'їхав уряд Директорії, який відразу ж відновив назву держави -- Українська Народна Республіка.

21--24 грудня у Києві відбувся губернський селянський з'їзд, 700 делегатів якого висловили щиру подяку Директорії та обіцяли їй підтримку "в боротьбі за Українську Трудову Республіку".

3.2. Початок періоду Директорії, основні напрямки державної політики

Але, як згодом з'ясувалося, Директорія не мала єдності в поглядах на перспективи державо-національного будівництва. Єдине, що згуртовувало на перших порах навколо Директорії різні політичні партії і селян, -- це Ідея боротьби з урядом П. Скоропадського. Зазначена обставина далася взнаки вже під час державної наради у Вінниці 12--14 грудня 1918 року з представниками політичних партій та громадських організацій, що входили до Українського народного союзу. Після гострої дискусії учасники наради поділилися на два табори, один з яких стояв за парламентську республіку, а інший -- за радянську.

Незважаючи на розбіжності 26 грудня 1918 року було створено уряд, до складу якого ввійшли представники всіх політичних партій, що допомогли Директорії прийти до влади. Того ж самого дня Директорія оприлюднила програмну декларацію, в якій вона оголошувала себе тимчасовим верховним органом, який, отримавши владу від народу, народові її і передасть. Це мало відбутися на конгресі трудового народу України, який "матиме верховні права і повновласть рішати всі питання соціального, економічного та політичного життя республіки". Влада в УНР повинна належати лише "класам працюючим -- робітництву і селянству". В декларації підкреслювалося, що "класи нетрудові, експлуататорські, які живляться і розкошують з праці трудових, класи, які нищили край, руйнували господарство й означили своє правління жорсткостями та реакцією, не мають права голосу в порядкуванні державою".

3.3. Зовнішньоекономічна орієнтація УНР

Але зовнішньополітичні умови були вкрай несприятливими для втілення програми Директорії в життя. Антанта не визнавала УНР і дивилась на Україну лише як на частину Росії. Свої подальші плани вона пов'язувала з інтервенцією, і вже 2 грудня 1918 року французький десант висадився в Одесі. Антанті допомагала білогвардійська армія Денікіна. Майже одночасно з інтервенцією військ Антанти на північних і північно-східних кордонах України з'явилися війська більшовицької Росії. 24 грудня 1918 року було повідомлено, що в зв'язку з анулюванням Росією Брестської мирної угоди радянська Росія більше не визнає Україну за суверенну державу. УНР опинилася в дуже скрутному становищі. До зовнішньополітичних труднощів додалися внутрішні. Селяни, що підтримали Директорію в боротьбі проти гетьманського режиму, вважали своє завдання виконаним. Армія УНР виявилася абсолютно небоєздатною як по складу, так і по озброєнню. За цих умов Директорія мала вирішити, кого обрати за союзника: більшовицьку Росію чи Антанту. Ця проблема остаточно розколола політичні сили України. На початку січня 1919 року у Києві відбувся IV з'їзд УСДРП, який прийняв рішення про скликання парламенту і вибори органів місцевого самоврядування. Перша сесія Трудового Конгресу (парламенту) відбулася 23--28 січня 1919 року у Києві. Із 593 депутатів, передбачених виборчим законом, на нього прибуло понад 400. Трудовий Конгрес висловився за демократичний лад в Україні, передав тимчасово законодавчу і виконавчу владу Директорії, проголосив загальне виборче право для виборів до майбутнього українського парламенту.

3.4. Загострення громадянської війни в Україні(1919-1921гг.) і її вплив на подальшу діяльність Директорії

На рішення Трудового Конгресу значною мірою вплинув наступ Червоної Армії на Київ, який почався у січні 1919 року. Він зміцнив позиції прихильників союзу з Антантою і антибільшовицькі настрої Директорії. 16 січня 1919 року, коли вже майже вся Лівобережна Україна була окупована більшовицькими військами, вона оголосила війну радянській Росії. 2 лютого Директорія вимушена була залишити Київ і переїхати до Вінниці. Того ж самого дня була проведена чергова державна нарада, на якій приймаються рішення про порозуміння з Антантою. Директорія вступає в переговори з командуванням французьких військ, що перебувало в Одесі. Французи ставлять умови: вивести з Директорії В. Винниченка і С. Петлюру, створити 300-тисячну армію і підпорядкувати її союзному командуванню, передати залізниці та фінанси України під контроль Франції, а також звернутися до останньої з проханням встановити над Україною французький протекторат. Питання про державну незалежність України мала вирішити в майбутньому Паризька мирна конференція.

Директорія мусила йти на поступки. В. Винниченко оголосив про свій вихід з Директорії і невдовзі назавжди виїхав за кордон. С. Петлюра повідомив про тимчасове припинення свого членства в партії, але зауважив: "я не вважаю для себе можливим ухилитися від виконання своїх обов'язків, яко сина свого народу, перед батьківщиною і буду, доки це можливо, стояти й працювати при державній праці". Переговори з французами зайшли в тупик. А вже в березні з'ясувалося, що Антанта не в змозі розгорнути широкомасштабні воєнні дії в Україні. Внаслідок більшовицької агітації її війська розкладалися. В березні підтиском Червоної армії вони залишили Миколаїв і Херсон, а в квітні -- Одесу. 6 квітня 1919 року на черговій державній нараді, яка відбулась у Рівному, приймається рішення про створення нового соціалістичного уряду на чолі з Б. Мартосом. Призначення цього уряду свідчило про крах орієнтації на Антанту. Новий уряд закликав усі політичні сили "не дати чужинцям вкінець знищити рідний край".

Намагаючись поєднати демократичну державну систему з радянською, уряд дав обіцянку селянам провести справедливу земельну реформу, а робітникам -- надати допомогу у відновленні роботи фабрик і заводів. Але цим планам не судилося здійснитися. У квітні під ударами радянських військ сили Директорії були повністю розбиті і відступили частково у Східну Галичину, а частково у Румунію. У травні 1919 року наступ проти військ Директорії у Східній Галичині розпочала польська армія. До кінця травня Директорія втратила майже всю територію. В ці критичні дні вдалося провести реорганізацію армії УНР і на початку червня їй вдалося витіснити радянські війська зі значної частини Правобережної України.

20 червня 1919 року вдалося підписати договір про припинення воєнних дій з польським урядом.

Це був помітний дипломатичний успіх УНР, оскільки відпала необхідність вести боротьбу на два фронти. Але в липні і поляки, i росіяни відновили бойові дії. 15 липня 1919 року вдалося об'єднати війська Директорії і Українську галицьку армію. Було створено Штаб головного отамана. Об'єднання дало змогу розпочати наступ у двох напрямках: на більшовиків -- на Київ і на Денікіна -- на Одесу. На Київ пішли змішані підрозділи, а на Одесу--війська У Н Р. Обидва походи закінчилися поразкою, іі листопаді 1919 року Директорія втратила майже всю територію України. 2 грудня 1919 року уряд звернувся з відозвою до українського народу розпочати партизанську боротьбу. 6 грудня 5-тисячна армія УНР пішла в рейд по денікінських тилах. Цей похід дістав назву "зимовий". Він мав величезне значення, оскільки стимулював український народ на боротьбу з більшовиками і денікінцями. "Зимовий похід" завершився 6 травня 1920 року. У Наддніпрянській Україні після розгрому Денікіна було відновлено радянську владу, а Західну Україну окупувала польська армія.

3.5. Військово-політичне зближення з Польщею і його наслідки

У березні -- квітні українська делегація вела напружені переговори з польським урядом, які 22 квітня 1920 року закінчилися укладенням Варшавського договору. За цим договором Польща визнала Директорію незалежної УНР на чолі з головним отаманом С. Петлюрою як верховну владу УНР. Польський уряд зобов'язувався не укладати ніяких угод з третіми країнами, котрі вороже ставилися до України. Польща визнавала за УНР право на територію східніше польського кордону 1772 року. Отже, Україні довелося заплатити за свою незалежність ціною територіальних поступок. До Польщі відходили Східна Галичина, Холмщина, Підляшшя, частина Полісся і Волині. За умовами Варшавського договору об'єднані збройні сили Польщі та УНР у кінці квітня 1920 року розпочали наступ на більшовиків. 6 травня польсько-українські війська оволоділи Києвом. Та згодом радянське командування перегрупувало сили і завдало ряд поразок об'єднаним силам.

3.6. Ризька мирна угода 1921 р. Зникнення УНР

12 жовтня 1920 року між польською і радянською сторонами було укладене перемир'я. Польський уряд зрадив Україну і залишив армію УНР напризволяще. 21 листопада армія УНР після виснажливих боїв з більшовиками відступила за Збруч і була інтернована польськими військами. 18 березня 1921 року у Ризі було підписано Ризький мирний договір між Польщею і радянською Росією. В обмін на територіальні поступки Польша визнала УСРР і зобов'язалась заборонити перебування на своїй території всіх антибільшовицьких сил і уряду УНР. Правобережну Україну було поділено: Холмщина, Підляшшя, Західна Волинь і Західне Полісся дісталися Польщі, Східна Волинь -- радянській Україні.

Ризький мирний договір поклав край існуванню УНР, боротьба за яку тривала чотири роки. І хоча Українська держава не змогла утвердитись, її існування суттєво вплинуло на подальшу долю української національної державності.

Питання

1. Встановлення в Україні режиму Гетьманату.

2. Зовнішня політика гетьманату.

3. Розподіл Австро-Угорщини.

4. Об'єднання УНР і ЗУНР. Загибель ЗУНР.

5. Початок періоду Директорії, основні напрямки державної політики.

6. Військово-політичне зближення з Польщею і його наслідки.

Список літератури

1. Бойко О.Д.: Історія України: Посібник. - К.: Видавничий центр «Академія», 2001. - 656 с.

2. Наталья Полоньська-Василенко Історія України, видання 1991 року.

3. Павло Скоропадський: Спогади (кінець 1917 - грудень 1918) - К.: Київ - Філадельфія, 1995. - 493 с.

4. Гунчак Т. Україна: перша половина ХХ: Нарис політичної історії. - К., 1993

5. Політична історія України. - К., 2001

6. Сторінки історії УРСР: факти, проблеми, люди. - К., 1990

Размещено на Allbest.ru